Підводячи підсумок, можна зазначити, що виконавча влада є інструментом “в розпорядженні як держави так і її органів”, за допомогою управлінської діяльності якого реалізуються приписи законодавчої влади, а сама виконавча влада є відносно самостійною гілкою державної влади, що має притаманні лише їй функції, які здійснюються системою її органів на підставі визначеного правового механізму реалізації законів та інших нормативно-правових актів з метою реалізації прав і свобод людини.

1.1 Правовий статус і повноваження Кабінету Міністрів України

Згідно з Конституцією України, Кабінет Міністрів є вищим органом у системі органів виконавчої влади, яку складають центральні і місцеві органи виконавчої влади. Як вищий колегіальний орган, він здійснює владу як безпосередньо, так і через центральні та місцеві органи виконавчої влади, спрямовуючи та контролюючи їх діяльність.

Визначення Кабінету Міністрів як вищого органу виконавчої
влади відображає його роль і місце не лише в системі органів виконавчої влади, а й у системі державної влади України в цілому, характеризує його як орган, який здійснює виконання законів Верховної Ради та нормативних актів Президента України.

Ліквідувавши верховенство однієї гілки влади над іншою, Конституція встановила, що Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. Відповідальність Кабінету Міністрів перед Президентом України виявляється в тому, що саме Президент призначає за згодою Верховної Ради Прем'єр-міністра України, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку. А за поданням Прем'єр-міністра він призначає членів Кабінету Міністрів України, припиняє їх повноваження на цих посадах і багато повноважень Президента України безпосередньо стосуються діяльності Кабінету Міністрів.

Підконтрольність і підзвітність Кабінету Міністрів України реалізується через затвердження Верховною радою Державного бюджету України та внесення до нього змін, організацію контролю за виконанням бюджету та прийняття рішень щодо звіту про його виконання. Вер-ховна Рада України розглядає та приймає рішення також щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України, дає згоду на при-значення Президентом Прем'єр-міністра України, контролює діяль-ність Кабінету Міністрів. За пропозицією не менш як однієї трети-ни народних депутатів України від конституційного складу Верхо-вної Ради може розглянути питання про відповідальність Ка-бінету Міністрів та прийняти резолюцію недовіри більшістю від її конституційного складу [38, с.413].

Відповідно до ст. 114 Конституції України до складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри.

Прем'єр-міністр призначається Президентом України за згодою більш ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України. Він вносить на ім'я Президента України подання про персональний склад Кабінету Міністрів. А Президент відповідно призначає цей склад.

До складу Кабінету Міністрів можуть бути призначені громадяни України, які володіють державною мовою. Члени Кабінету Міністрів не можуть бути народними депутатами України або мати інший представницький мандат, не мають права поєднувати свою діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку [11].

У порівнянні порядку фомування Кабінету Міністрів з майбутньою політреформою слід зауважити, що при вступі в силу закону України "Про внесення змін до Конституції України" Прем'єр-міністр призначатиметься Верховною Радою України за поданням Президента. Це робиться для того, щоб обмежити повноваження Президента щодо виконавчої гілки влади, та подолати "дуалізм" виконавчої влади, який склався при теперішній системі, та зменшити вплив на неї Президента, оскільки де-юре Президент України не відносячись до жодної з гілок влади, фактично являється главою виконавчої влади.

Президент, відповідно до реформи, повинен внести до Верховної Ради кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра України за пропозицією коаліції депутатських фракцій Верховної Ради чи депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Тут важливим є те, що уся система влади працювала злагоджено та ефективно, без конфліктів та перешкод . Важливе значення має й те, яка політична сила прийшла до влади та чи підтримують її депутатські фракції та інші політичні сили.

Також реформа ввела і обмеження щодо призначення Президентом України персонального складу Кабінету Міністрів, віддавши такі повноваження Верховній Раді. Відтепер Прем'єр-міністр вноситиме подання про призначення складу Кабінету Міністрів не Президенту України, а Верховній Раді, та відповідно призначатиме такий склад. Виняток становлять посади Міністра оборони України та Міністра закордонних справ України, відносно яких подання про призначення вносить Президент, а не Прем'єр, а Верховна Рада їх відповідно призначатиме. Тут слід зауважити, що в Президента відібрали навіть ті повноваження, які йому належать, як главі держави, оскільки фактично "президентський" орган перестає підпорядковуватись Президенту через призначення Міністра оборони Верховною Радою, а не самим Президентом.

Таким чином ми бачимо, що Закон "Про внесення змін до Конституції України" істотно зменшив вплив Президента України на формування виконавчої гілки влади, відібравши в нього такі важливі функції, як призначення складу Кабміну і цим самим значно обмежив його вплив на діяльність у сферах суспільного життя, які належать до відання Кабінету Міністрів. Тобто тепер Кабмін ніяким чином не підпадатиме під вплив Президента.

Основною організаційно-правовою формою діяльності Кабінету Міністрів є засідання, які скликаються Прем'єр-міністром і ним же визначається періодичність проведення засідань з врахуваннями пропозицій інших членів Кабінету Міністрів України [15].

Засідання Кабінету Міністрів України скликаються Прем'єр-міністром також за ініціативою Президента України або не менше однієї п’ятої