У довгостроковому періоді олігополістичні фірми залишатимуть галузь, якщо не зможуть собі забезпечити прибуток (принаймні незбитковість), навіть при оптимальному масштабі виробництва. Якщо ж у галузі очікується прибуток, то в разі відсутності вхідних бар'єрів спрацює конкурентний механізм, у галузь ввійдуть нові фірми, і вона перестане бути олігополістичною.

Дуополія – це олігополія з двома фірмами.

Стратегічна поведінка в умовах дуополії може розроблятись на основі суперництва або змови учасників. Суперництво може полягати у визначенні цін в залежності від прогнозованої ціни конкурента або у визначенні обсягів у залежності від прогнозованих обсягів випуску конкурента.

Суперництво в цінах призводить до цінових війн.

Цінова війна – це послідовність знижень цін фірмами-суперниками в умовах олігополії (рис. 1.6). Нехай галузь перебуває у стані Е1(P1,Q1). Одна з фірм може сподіватись збільшити власні виручку і прибуток, якщо знизить ціну, скажімо, до рівня Р2 (за умови, що конкурент залишить свою ціну без змін). Але конкурент досить швидко відреагує також зниженням ціни на свою продукцію, і галузь перейде у стан Е2(P2,Q2) – ціна спадає, обсяг зростає. Такі своєрідні "бійки" будуть повторюватися доти, доки фірми не досягнуть рівня незбитковості – тобто галузь опиниться у стані конкурентної рівноваги ЕС(PС,QС). Від цінових війн виграють споживачі і суспільство в цілому, а програють учасники – олігополісти.

Рис. 1.. Цінові війни у випадку олігополії [15, 114]

Якщо виробництво будь-якого обсягу продукції однією фірмою обходиться суспільству дешевше, ніж його виробництво кількома фірмами, то галузь є природною монополією.

Цей вид монополії вигідний для суспільства, тому відношення до природних монополій зовсім інакше, ніж до інших видів монополії. У природній монополії економія від масштабу проявляється на всіх рівнях виробництва. Рисунок 1.7 показує, що збільшення обсягів виробництва супроводжується зниженням середніх витрат, граничні витрати на всіх обсягах нижчі за середні. Згідно з правилом MR = МС оптимальним обсягом випуску буде QМ з рівновагою в точці ЕМ, якій відповідає ціна РМ. В умовах рівноваги монополія одержує прибуток, рівний заштрихованій площині РМСМFЕМ. [9, 224]

Рис. 1.. Модель природної монополії [9, 224]

Якби це була конкурентна галузь, то рівновага встановилася б в точці С, а оптимальним обсягом випуску був би QС. Але галузь була б збитковою, оскільки для QС ціна нижча на середні витрати, збитки становлять величину ВС на кожну продану одиницю продукції. Тому точка С не може бути точкою довгострокової рівноваги. В цілому через економію від масштабу на всіх обсягах випуску ця галузь не може знаходитись у стані конкурентної рівноваги.

Якби в галузі було дві фірми, кожна з яких виробляла б половину випуску, то середні витрати кожної фірми були б вищими, ніж у монополії. Тоді ринковий механізм сприяв би об'єднанню фірм, оскільки один продавець завдяки економії від масштабу виробляв би з меншими витратами. Отже, природна монополія є наслідком вільної дії ринкових сил. Для суспільства було б марнотратством розпорошувати подібне виробництво між багатьма конкурентними фірмами. Тому існування природної монополії є економічною необхідністю, вона утворює ринкову структуру, яка забезпечує мінімізацію витрат. Для зменшення негативних наслідків, породжених монопольною владою, держава регулює діяльність природної монополії. Згодом ми детально розглянемо способи, за допомогою яких держава усуває безповоротні втрати суспільства від монополії різних видів, в тому числі і природної монополії.

Ще одним значним наслідком панування монополій є їх вплив на технічний прогрес. Широко відома точка зору, що монополія має подвійний вплив на нововведення та технічний прогрес: з одного боку, вона сприяє розвитку науки і техніки, забезпечуючи впровадження новітніх досягнень у виробництво, з іншого – призводить до гальмування технічного прогресу, оскільки має можливість скуповувати винаходи і не використовувати їх. Сучасні економісти не мають єдиної точки зору на взаємозв'язок між монополією і технічним прогресом.

Існуюча практика захисту винаходів патентами, які дають право лише одній фірмі використовувати певну технологію, сама слугує причиною виникнення монополій. Чимало крупних фірм починали, власне, як патентні монополії. Вважають, що патенти необхідні, вони сприяють прискоренню науково-технічного прогресу, тому що забезпечують одержання високих прибутків протягом тривалого часу. Разом з тим, інтересам суспільства більше відповідала б система, за якої винахідники одержували б винагороду, але не могли б перешкоджати поширенню нововведень. Це дозволило б уникнути обмеження випуску, характерного для патентних монополій.

Деякі економісти вважають, що фірми, які мають значну монопольну владу, прискорюють технічні зміни, тому що мають для цього більші фінансові можливості: вони витрачають свої монопольні прибутки на наукові дослідження, які можуть захистити або укріпити їх монопольне положення, в той час як середні та дрібні фірми не мають великих доходів і тратять значно менше коштів на науково-дослідні роботи.

Проте є практичні докази того, що чимало найцінніших винаходів здійснюється на дрібних підприємствах, або винахідниками-одинаками, або в університетських лабораторіях. Вивчення найбільш вагомих винаходів виявляє, що фірми середніх розмірів часто переганяють галузевих лідерів. Так, на малі підприємства припадає 95 % радикальних винаходів, впроваджених американ-ською промисловістю, серед яких аерозольні упаковки, штучний інсулін, гнучкі контактні лінзи, гірокомпас, а також нові типи комп'ютерів, ксерографія, біотехнології. Тому сучасні економісти приходять до висновку, що радше монополія сама є результатом науково-технічного прогресу, а не його причиною. Не існує переконливих доказів, що крупні монопольні фірми відіграють особливо важливу роль у прискоренні науково-технічного прогресу.

Подібні до монополії суспільні наслідки має монопсонія. Монопсоніст ку-пує товар у меншій кількості і за нижчою ціною порівняно з умовами досконалої конкуренції. На перший погляд, від