На рис. 1.8 зображені криві середніх та граничних видатків і крива граничної вигоди для монопсоніста. Чиста вигода монопсоніста максимізується при купівлі QMS продукції за ціною РMS. На конкурентному ринку оптимальними будуть кількість QC і ціна РC, що відповідають точці перетину кривих середніх видатків і граничної вигоди. Через нижчу монопсонічну ціну продавці втрачають надлишок, що відповідає площі прямокутника А. Крім того, внаслідок зменшення обсягу збуту вони втрачають частину надлишку виробника задану трикутником С. Отже, сумарні втрати продавців становлять величину (А + С). Покупець одержує надлишок, заданий прямокутником А, купуючи товар за нижчою ціною. Дода-ткова вигода монопсоніста утворюється за рахунок захоплення частини надлишку виробника. Однак він втрачає частину надлишку споживача, задану трикутником В. Сумарний виграш покупця – монопсоніста становить величину (А – В). Суспільні втрати від монопсонічної влади відповідають сумі втрат надлишку споживача і надлишку виробника (В + С). Отже, для суспільства монопсонічна влада є неефективною, оскільки призводить до виникнення безповоротних втрат.

Якщо на ринку монополіст зустрічається з монопсоністом, виникає двостороння монополія. В цій ситуації важко передбачити, якими будуть ціна і кількість продукції, хто з них виграє, а хто програє. Але очевидно, що монополіст і монопсоніст завжди діятимуть в протилежних напрямках, отже, скорочуватимуть ринкову владу один одного.

Рис. 1.. Суспільні втрати від монопсонічної влади [9, 225]

Аналіз графічних моделей поведінки монополіста переконливо доводить, що як в короткостроковому, так і в довгостроковому періоді монополіст призначає ціну, яка перевищує граничні витрати. Зрозуміло, що споживач значно втрачає, купуючи товари дорожче, ніж на конкурентному ринку, де ціна і граничні витрати співпадають, тому для нього монополія небажана. Але з іншого боку, висока ціна приваблива для власників фірм, вона забезпечує надвисоку вигоду, а високі прибутки сприяють економічному розвитку країни. Тому виникає питання: як співвідносяться втрати споживачів і вигоди монополістів? Можливо, для суспільства в цілому монополія корисна? Щоб відповісти на це запитання, звернемось ще раз до порівняння монопольного та конкурентного ринків.

Припустимо, що крива ринкового попиту на продукцію залишається однаковою, незалежно від того, буде ринок конкурентним чи монопольним. Також приймемо, що витрати виробництва для монополії будуть тими ж самими, що і для конкурентної галузі. Порівняємо стан довгострокової рівноваги конкурентної галузі та монополії.

Якби попит на дану продукцію забезпечувала досконало конкурентна галузь, то в стані рівноваги попит дорівнював би пропонуванню, тобто виконувалось рівняння [9, 221]:

S (PС)=D (PС),

де PС – конкурентна ціна продукції.

Рівновага досягається в точці ЕС (рис. 1.9) з параметрами рівноваги РС, QС. В той же час крива ринкового попиту є одночасно кривою граничної цінності для споживача D = MV , а крива пропонування – галузевою кривою граничних витрат виробника S = МС . Як ми знаємо, рівняння рівноваги в довгостроковому періоді для кожної конкурентної фірми відображає потрійну рівність:

PС = МС = min АС,

отже, фірми використовують ресурси ефективно і виробляють на рівні мінімальних витрат.

Якщо приймемо до уваги, що крива попиту відображає граничну цінність товару для споживачів (MV), тобто суму, яку вони готові заплатити за товар, тоді PС = МС = min AC = MV означає, що точці перетину кривої попиту і кривої граничних витрат (пропонування) відповідає суспільне ефективний обсяг випуску, тобто ресурси розподілені в суспільстві ефективно. Якщо обсяги нижчі за цей рівень, цінність товарів для споживачів перевищує граничні витрати їх виробництва, а коли обсяги вищі, то граничні витрати перевищують готовність споживачів платити, – обидва випадки неефективні.

Рис. 1.. Порівняння конкурентної та монопольної рівноваги [9, 221]

Рис. 1.9 ілюструє ситуацію монополізації конкурентної галузі. Рівновага фірми – монополіста знаходиться у точці ЕМ, відповідно монопольна ціна – РМ, а обсяг – QМ. Порівнявши параметри рівноваги конкурентної галузі і монополії за одного й того ж попиту споживачів, переконуємось, що за умов монополії ціна товару вища, а обсяги його виробництва менші, ніж за умов досконалої конкуренції, отже, монополія веде до суспільних втрат. Оскільки для оптимального обсягу випуску монополії завжди Р > min AC, монополія не досягає виробничної ефективності, а оскільки Р > МС, не досягається ефективність розподілу ресурсів.

Чому ж монополіст не розширює виробництво, доки покупці згодні платити ціну вищу, ніж граничні витрати? Справа в тому, що для збільшення обсягу продажу монополіст змушений знижувати ціну на весь обсяг продукції. Тоді кожна додатково продана одиниця дасть виграш, але втрати, пов'язані зі зниженням ціни, переважать його, в результаті ніякого приросту прибутку не буде. Після обсягу QМ (рис. 1.9) граничні витрати перевищують граничний виторг, отже, монополісту невигідно розширювати виробництво продукції за ці межі.

Якби монополія перетворилася на конкурентну галузь, то суспільство виграло б від розширення виробництва до рівня конкурентної рівноваги. Величину цього виграшу або суспільних втрат від монопольної влади ми можемо визначити, порівнюючи величини споживчого та виробничого надлишків, які виникають, коли товар продається в умовах конкурентної рівноваги, з величинами цих надлишків за умов монопольної рівноваги.

Нагадаємо, що в умовах конкурентного ринку надлишок споживача максимальний. Він вимірюється площею фігури, розміщеної між лінією ринкової ціни (РС) , кривою попиту і віссю ординат. В умовах монополії через зростання ціни споживачі втрачають частину надлишку в сумі, заданій