Зі зміною умов формування витрат (цін ресурсів або технології) криві витрат зміщуються. Якби зросли постійні витрати, то криві FC, AFC, а також ТС і АТС змістилися б вгору, а інші криві залишились без змін. А якби зросла ціна змінного ресурсу, то відповідно піднялись би криві ТС і АТС, а також VC, AVC і МС. Тобто криві сукупних витрат реагують на всі зміни, оскільки включають всі види витрат.

Якби у виробництво була впроваджена нова ефективна технологія, то в результаті знизились би всі показники витрат, тоді всі криві витрат змістились би на графіку вниз.

Тепер розглянемо, які тенденції проявляються у взаємозв'язку витрат і обсягів випуску, якщо всі фактори виробництва будуть змінними, тобто у довгостроковому періоді.

1.3. Довгостроковий період. Ефект масштабу

Як показує виробнича функція (ізокванта), випуск одного і того ж обсягу продукції технологічно ефективно можна забезпечити різними сполученнями факторів виробництва. Але з економічної точки зору кожна комбінація ресурсів обумовить для фірми різні витрати. Тому виникає проблема вибору економічно ефективної структури факторів, яка забезпечила б виробництво даного обсягу з мінімальними витратами.

Бажані зміни в структурі виробничих факторів фірма може здійснити лише протягом досить тривалого часу, оскільки це пов'язано зі зміною технології. У довгостроковому періоді всі фактори виробництва, отже, і всі витрати змінні, тому в аналізі не виділяються постійні витрати. Розрізняють лише: довгострокові сукупні витрати – витрати на весь обсяг продукції (LC), довгострокові середні витрати – витрати на одиницю продукції (LAC) та довгострокові граничні витрати (LMC), тобто приріст сукупних витрат.

Розглянемо спочатку, як фірма може мінімізувати сукупні витрати у довгостроковому періоді. Для спрощення приймаємо, що фірма використовує лише два фактори виробництва: працю і капітал, які можуть замінювати один одного. За одиницю виміру приймаємо годину праці і годину експлуатації машин. Припускаємо також, що фірма купує ресурси на конкурентному ринку за незмінною ринковою ціною. Тоді годинна ставка заробітної плати виступає як ціна одиниці праці (PL), а орендна плата за годину використання устаткування – як ціна одиниці капіталу (Рк) .

Для кожного періоду фірма має визначений обмежений розмір фінансових засобів, які може витратити на вдосконалення виробництва. Тому допустимі витрати на працю і капітал можна описати таким рівнянням [9, 163]:

LC = f(L,K) = PL · L + PK · K.

Фірма може змінити співвідношення праці і капіталу, але так, щоб загальна сума витрат не змінилась. Розв'язавши дане рівняння відносно L або К, можемо визначити всі можливі комбінації вхідних ресурсів, які не виходять за межі визначеного рівня витрат [9, 163]:

K = LC / PK – (PL / PK) · L,

або аналогічно

L = LC / PL – (PK / PL) · К.

Графічно ці комбінації відображає пряма з від'ємним нахилом, яка називається ізокостою.

Ізокоста – це лінія незмінних витрат, що показує всі можливі комбінації праці і капіталу, які фірма може придбати за даного рівня витрат. Кожен фіксований рівень витрат зображає інша ізокоста. Множина ізокост, які ілюструють різні рівні довгострокових сукупних витрат, називається картою ізокост (рис. 1.4).

Рис. 1.. Карта ізокост [9, 163]

Ізокоста за своїм змістом і властивостями є аналогом бюджетної лінії споживача: зміна рівня сукупних витрат зміщує ізокосту паралельно вгору або вниз, а зміна ціни одного з ресурсів змінює її нахил до відповідної осі.

Нахил ізокости до відповідної осі, як показують попередні рівняння, визначається співвідношенням цін ресурсів: PL / Рк або Рк / PL. Одночасно він визначає пропорції взаємозаміни ресурсів, виражені в категоріях альтернативних витрат. Якщо заміна ресурсів відбувається за умови, що сукупні витрати повинні залишатися незмінними, то вірним буде рівняння [9, 163]:

?К · ?РК + ?L · ?PL = 0,

або

?К · РК= – ?L · PL, звідси:

?K / ?L = PL / PK.

Тобто додаткові одиниці капіталу можна придбати на суму, яка буде зекономлена внаслідок вивільнення певного числа робітників. Норму заміни праці капіталом показує співвідношення PL / Рк – відносна ціна праці. Наприклад, якщо годинна ставка заробітної плати становить 10 гри., а рентна оцінка капіталу за годину (орендна плата) – 5 грн., то відносна ціна праці: 10 / 5 = 2. Це означає, що економія витрат на одиниці праці дозволяє замінити одиницю праці двома одиницями капіталу.

Перед фірмою стоїть завдання знайти таку комбінацію праці і капіталу, яка за існуючих цін ресурсів забезпечила б мінімальні витрати на заданий фіксований обсяг виробництва. Ми знаємо, що технологічно ефективні комбінації для заданого рівня випуску показує ізокванта. Отже, геометрично задача зводиться до пошуку точки, яка знаходиться на фіксованій ізокванті і одночасно спільна з найменш віддаленою від початку координат ізокостою, що забезпечує найнижчу суму сукупних витрат виробництва.

Сумістивши карту ізокост з фіксованою ізоквантою (рис. 1.5), бачимо, що дві ізокости мають спільні точки з ізоквантою, але ізокоста з мінімальними витратами буде дотичною до ізокванти, а параметри точки дотику покажуть шукану оптимальну комбінацію факторів виробництва.

Рис. 1.. Виробництво заданого обсягу продукції з мінімальними витратами [9, 164]

Точка Е на графіку 1.5 показує, що обсягу продукції, заданого ізоквантою Q1, можна досягти комбінацією вхідних ресурсів K1L1. Існують й інші комбінації, які дозволяють виробити Q1, але вони знаходяться на вищій ізокості (K2L2, K3L3), отже, не забезпечують мінімізації витрат.

Ізокоста LC1