Короткий переказ твору Кінські ноги (Рюноске Акутагава)

Нічим не примітний службовець пекінського відділення фірми «Міцубісі» Осика Хандзабуро раптово помер, не доживши до тридцяти років. За висновком професора Ямаі, директора лікарні Тунжень, Хандзабуро помер від удару. Але сам Хандзабуро не думав, що це удар. Він не думав навіть, що помер. Просто він несподівано опинився в якійсь конторі, де ніколи раніше не бував. За великим столом сиділи два китайця і перегортав гросбухи. Один з них запитав його по-англійськи, чи дійсно він Генрі Беллет. Хандзабуро відповів, що він службовець японської компанії «Міцубісі» Осика Хандзабуро. Китайці сполошилися: вони щось переплутали. Вони хотіли повернути Хандзабуро тому, але, подивившись в гросбух, зрозуміли, що це не так-то просто: осика Хандзабуро помер три дні тому, і його ноги вже розклалися.Хандзабуро подумав: «Такий нісенітниці не може бути!», Але коли він подивився на свої ноги, то побачив, що його штани колихалися від вітру, що дув з вікна. Китайці хотіли замінити його ноги ногами Генро Беллета, але виявилося, що це неможливо: поки ноги Генрі Беллета прибудуть з Ханькоу, у Хандзабуро розкладеться все тіло. Під рукою була лише кінь, яка тільки що здохла,

Китайці вирішили приставити Хандзабуро кінські ноги, вважаючи, що це все ж краще, ніж не мати жодних. Хандзабуро благав їх не приставляти йому кінські ноги, бо терпіти не міг коней. Він був згоден на будь-які людські ноги, нехай навіть трішки волохаті, але людських ніг у китайців не було, і вони запевняли, що з кінськими ногами йому буде добре, і якщо час від часу міняти підкови, то можна спокійно здолати будь-яку дорогу, навіть у горах.Хандзабуро протестував і хотів втекти, але не міг цього зробити без ніг. Один з китайців приніс кінські ноги, всунув їх в отвори штатін Хандзабуро, і вони негайно приросли до його стегон.

Подальше Хандзабуро пам'ятав смутно. Коли він прийшов до тями, він лежав у труні, а молодий місіонер читав над ним заупокійну молитву. Воскресіння Хандзабуро наробило багато шуму. Авторитет професора Ямаі опинився під ударом, але Ямаі заявив, що це таємниця природи, недоступна медицині.Таким чином він замість свого особистого авторитету поставив під удар авторитет медицини. Всі раділи воскресінню Хандзабуро, крім нього самого.Він боявся, що його таємниця розкриється і його звільнять з роботи.

Із щоденника Хандзабуро видно, скільки клопоту доставляли йому кінські ноги: вони стали розсадником бліх, а блохи кусалися; від ніг йшов неприємний запах, і керуючий підозріло принюхувався, коли розмовляв з Хандзабуро; спати йому доводилося в шкарпетках і кальсонах, щоб його дружина Цунеко НЕ бачила його ніг. Одного разу Хандзабуро пішов до букініста. Біля входу в крамницю стояв екіпаж, запряжений конем. Раптом кучер, клацнувши батогом, крикнув: «Цо! Цо! »Кінь позадкувала, і Хандзабуро, на власний подив, теж мимоволі позадкував. Кобила заіржав, і Хандзабуро відчув, як у нього до горла теж підступило щось схоже на іржання. Він затиснув вуха і з усіх ніг пустився бігти.

Настав сезон жовтого пилу. Цю пил весняний вітер приносить до Пекіна з Монголії, а оскільки ноги Хандзабуро належали кунлуньскому скакуна, то, відчувши рідної монгольська повітря, вони стали стрибати і скакати. Як не намагався Хандзабуро, він не міг встояти на місці. Перекинувши по дорозі сімох рикш, він примчав додому і попросив у дружини мотузку, якою обплутав свої неслухняний ні ноги. Цунеко вирішила, що її чоловік зійшов з розуму, і вмовляла його звернутися до професора Ямаі, але Хандзабуро не хотів про це й чути. Коли вікно їхні кімнати раптом відкрилося від пориву вітру, Хандзабуро високо підскочив і щось голосно крикнув. Цунеко зомліла.Хандзабуро вибіг з будинку і з криком, що нагадував кінське іржання, кинувся прямо в жовту пил. Він безслідно зник, і ніхто не знав, що з ним стало.

Редактор «Дзюнтен ніппон» пан Мудагуті помістив у газеті статтю, де писав, що міць японської імперії грунтується на принципі сім'ї, тому голова сім'ї не має права самочинно сходити з розуму. Він засуджував влади, які до цих пір не видали заборону сходити з розуму.

Через півроку Цунеко пережила нове потрясіння. За дверима її квартири пролунав дзвінок. Коли вона відкрила двері, то побачила обірваного людини без капелюха. Вона запитала незнайомця, що йому потрібно. Він підняв голову і вимовив: «Цунеко, ..» Молода жінка дізналася в прибульця свого чоловіка і хотіла кинутись йому на груди, але раптом побачила, що з-під його розірваних на шматки штанів видніються гніді кінські ноги. Цунеко відчула невимовне огиду до ніг. Вона хотіла пересилити його, ко не змогла.Хандзабуро повернувся і став повільно спускатися по сходах. Зібравши всю свою мужність, Цунеко хотіла побігти за ним, ко не встигла вона ступити й кроку, як до неї долинув цокіт копит. Не в силах рушити з місця, Цунеко дивилася услід чоловікові. Коли він зник з очей, вона впала без тями.

Після цієї події Цунеко стала вірити щоденнику чоловіка, але всі інші: і професор Ямаі, і редактор Мудагуті, і товариші по службі Хандзабуро - вважали, що в людини не може бути кінських ніг, і те, що Цунеко бачила їх, не більше ніж галюцинація. Оповідач вважає, що щоденник Хандзабуро і розповідь Цунеко заслуговують довіри. На доказ він посилається на замітку в «Дзюнтен ніппон», вміщену в тому ж номері, що і повідомлення про воскресіння Хандзабуро. У замітці йдеться про те, що в поїзді на Ханькоу раптово помер голова товариства тверезості пан Генрі Беллет. Оскільки він помер зі склянкою в