УДК 821.111 - 7 + 821.161.2 - 7] 091

ПОПААИНЕЦЬ О.О.

ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЕННЯ ЖІНОЧИХ ХАРАКТЕРІВ В ІСТОРИЧНИХ РОМАНАХ

В. СКОТТА ТА М. СТАРИЦЬКОГО

У статті розглядається інтерпретація жіночих образів в історичних романах В. Скотта та М. Старицького, аналізується їх роль у формуванні загального ідейно естетичного змісту творів, досліджується специфіка їх творення даними авторами, їх спільності і відмінності.

Ключові слова: художній образ, історичне тло, образотворення, портретна характеристика.

Одним із компонентів структури внутрішньої форми художнього твору виступає система образів, яку становлять образи дійових осіб, образи оповідача та автора твору, образи природного та речового оточення, що, розгортаючись у творі, певним чином взаємодіють між собою. Найголовнішим художнім засобом, за допомогою якого створюється літературний образ, виступає портретна характеристика, що поряд з іншими пейзажними замальовками, інтер'єрними описами не є самодостатньою, а сприяє повноті його ідейного навантаження. Художній портрет водночас виступає одним із засобів характеротворення, типізації та індивідуалізації персонажів літературного твору. Те, яким саме буде портрет, докладним, розгорнутим або фрагментарним, неповним; яке місце у творі він буде посідати - в експозиції, під час першого введення персонажа в сюжет або вводитись поступово, з розгортанням сюжету, - все це залежить від традицій, особливостей літературного напряму, норм відповідного жанру, індивідуального стилю митця.

Наприклад у М. Старицького-романіста портретна характеристика є поліфункціональною щодо повної психологічної картини образної системи роману і виконує не тільки "інтервентний" спосіб, роль психологічного аналізу, а й "екстервентний" - фіксації зовнішніх порухів, жестів, діалогів тощо. У М. Старицького портрет дещо ідеалізований, що, очевидно продиктоване законами жанру пригодницького роману. Саме через опис зовнішності персонажа письменник яскраво відтворює зовнішній і внутрішній світ свого героя, його думки, почуття показує зміну настроїв, психічний стан тощо.

У В. Скотта, у свою чергу, портрет поданий у певних, лише йому притаманних вимірах. Він реально відображений і далекий від ідеалізації. При усіх своїх модифікаціях портрет є яскравим віддзеркаленням погляду прозаїка, в залежності від того, що знав він про свого героя, як ставився до нього, в яких ситуаціях його моделював, через які життєві колізії проводив, що, власне визначало і характер авторського сприйняття. Так, найвище завдання романіста В. Скотт вбачає в об'єктивності, в умінні йти наперекір власним національним і політичним симпатіям.

У цьому сенсі і становить інтерес порівняння концепції людини (героя) у М. Старицького і у В. Скотта, чий художній досвід, безсумнівно, вплинув на українського письменника. Як зазначав В. Поліщук, на принципи образотворення і структурування героїв у романах М. Старицького вплинула європейська літературна традиція, з якою наш письменник був добре знайомий (відповідна школа В. Скотта). Водночас наш письменник послідовно і принципово адаптував різноманітні іноземні резонування і впливи до національної специфіки українського письменства [4].

Отже, наше завдання полягає у тому, щоб визначити особливості творення художніх образів прозаїками та їх реалізацію в романах; показати їх функцію в композиції творів; виявити, наскільки вони є маскою-уособленням тієї чи іншої ідеї автора, а наскільки відповідають гегелівській формулі "розкриття людини", у сфері її психології та світогляду.

Саме таку реакцію на "ціле людини-героя, яка збирає всі пізнавально-етичні визначення й оцінки і завершує їх в об'єднане й єдине конкретно-зриме, але й змістове ціле", М. Бахтін називав "специфічно естетичною" реакцією [2, 91].

Цікавим і важливим аспектом образотворення в романах М. Старицького та В. Скотта - є широке коло жіночих образів та концепція їх мистецького трактування. Витворивши надзвичайно широку, багатопланову і змістовну галерею жіночих типів (це більше стосується українського письменника), вони сформували при цьому й певний ідеал жінки - це, насамперед, однодумець, вірний товариш, соціально активна особистість.

У багатьох творах М. Старицького жінки є центральними чи одними з головних персонажів: Ганна Золотаренко, Оксана, Марилька-Єлена (трилогія "Богдан Хмельницький"), Мар'яна і Галя (дилогія про Мазепу), Уляна та інші жінки в романі "Кармелюк". Більшість із цих образів мають у своїй сутності лідерський характер, вольову вдачу, а множинність таких типів переконливо засвідчує відповідну тенденцію прозаїка в концепції жінки у прозових творах.

М. Старицький, активно вводячи у свої твори різних жанрів жіночі типи, пройшов в освоєнні проблеми "жіночого простору" певну еволюцію, схожу з еволюцією жіночої проблеми в українському письменстві ХІХ ст., на яку вказує Т. Гундорова [3, 16-22]. Від "етнографізму, морально-звичаєвої наповненості, крізь яку просвічує національний дух, поєднання героїки і сентиментальності" в зображенні жінок у ранніх драматургічних переробках і драмах (а це були ознаки традиційного для народної української культури ідеалізму жіночого архетипу, на думку названої дослідниці) М. Старицький у пізніших оригінальних драмах ("Талан", "Крест жизни") помітно зважає на емансипаційні ідеї, котрі витали в літературному повітрі на межі століть, та й в оселі Старицьких теж. Означена тенденція стосується переважно драматургії М. Старицького. У прозі, принаймні у романах, названу еволюцію в осмисленні жіночого простору митець нечітко означив. Зауважимо, що в контексті аналізованої проблеми серед інших прозових творів М. Старицького помітно виділяється останній його роман - "Кармелюк", зокрема, виписана в ньому галерея жіночих образів (Марина, Уляна, Розалія, Олеся, Доротея, Агата). Якщо з них Агата й Доротея - епізодичні й досить одноплощинно-традиційні, якщо Марина, Олеся і навіть Уляна загалом уписуються в народницький канон творення