ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Воловик Галина Віталіївна

УДК128:141.7

ЖИТТЯ ЯК ЦІЛІСНІСТЬ:

соціально-філософський аналіз

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

ДИСЕРТАЦІЇ НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ

КАНДИДАТА ФІЛОСОФСЬКИХ НАУК

Запоріжжя – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Запорізького державного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, доцент Додонов Роман Олександрович, Запорізький державний університет, доцент кафедри соціології, політології та теорії управління

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Воронкова Валентина Григорівна , Запорізька державна інженерна академія, завідувач кафедри адміністративного менеджменту

кандидат філософських наук, доцент Гольченко Володимир Миколайович , Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, докторант кафедри суспільно-гуманітарних дисциплін

Провідна установа: Дніпропетровський національний університет

Міністерства освіти і науки України, кафедра

філософії

Захист відбудеться 31.08.2001 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.01 в Запорізькому державному університеті Міністерства освіти і науки України (адреса: 69600, м.Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп.5,ауд.327).

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Запорізького державного університету за адресою: 69600, м.Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп.2.

Автореферат розісланий 20.06.2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Тимченко С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. По мірі того, як окрема людина проходить у своєму житті певні вікові стадії - дитинство, юність, зрілість - та наближається до похилого віку, вона все частіше починає замислюватися над проблемами життя та смерті, смислу та цілі життя, його сутності тощо. Ці проблеми традиційно вважаються "одвічними" проблемами філософії. Людство в цілому також проходить подібні стадії свого розвитку, і, на жаль, можемо констатувати той факт, що період найбільшого розквіту вже залишився позаду. Про це свідчить загострення так званих "глобальних проблем людства": екологічної, війни і миру, демографічної, продовольчої, енергетичної та багатьох інших. Ці проблеми є складовими планетарної кризи, суттєвим моментом якої є породжена сучасним виробництвом загроза існуванню біосфери Землі. Людство стоїть на межі виживання, і сьогодні, як ніколи раніше, питання про перспективи існування людської цивілізації на Землі виглядають дуже проблематичними.

Разом з тим потрібно наголосити, що актуальність проблеми дослідження обумовлена не лише зазначеними об'єктивними загальноісторичними процесами, а й станом життя наших співвітчизників, значна кількість яких зараз перебуває на межі екзистенційного мінімуму. Виникає потреба в теоретичному обґрунтуванні конкретних заходів, що забезпечують життєстійкість людини, соціальних груп, суспільства в цілому в умовах зламу старих суспільних відносин та соціальних трансформацій. Економічна, політична, соціальна та духовна криза в Україні підштовхує дослідників різних напрямків до аналізу шляхів практичного подолання цього стану.

Суб'єктивною складовою актуальності теми є поява численних біологічних, психологічних, соціологічних, економічних, політологічних концепцій, що відображають окремі аспекти життя та претендують на створення загальнонаукової картини світу на підставі саме цих підходів. Соціально-філософський підхід передбачає рефлексію всіх наукових та філософських підходів на їх життєздатність, евристичну ефективність, відповідність об'єктивній реальності та потребам людини і суспільства. До того ж, партикулярність окремих підходів залишає поза межами наукового аналізу проблему цілісності процесу життя як такого.

Особливої актуальності в сучасних умовах набуває проблема визначення сутності суспільного життя: являючи собою найвищий прояв життя взагалі, суспільне життя органічно поєднує в собі аспекти як біологічної, так і власне соціальної форми руху матерії. Як відомо, лише аналіз найвищого ступеня розвитку феномену дозволяє виявити сутність цього явища. Без соціально-філософського аналізу життя людського суспільства принципово неможливо розкрити сутність життя як цілісного, але суперечливого процесу. Аналізуючи цю проблему, бачимо, що науковці традиційно приділяли увагу феноменові соціальності, тобто розглядали, перш за все, СОЦІАЛЬНЕ життя, а не соціальне ЖИТТЯ. Це певною мірою зумовлено пануванням у вітчизняній соціально-філософській парадигмі соціоцентричного підходу, згідно з яким складна і суперечлива природа людства зводиться лише до її соціально-економічної складової.

Таким чином, соціально-філософський аналіз проблеми цілісності життя може стати тією теоретико-методологічною базою, тим ідеологічним підгрунтям, на якому буде побудовано міждисциплінарна вітацентристська парадигма сучасного наукового знання.

Соціально-філософський аналіз життя як цілісності актуальний і в практичному відношенні, тому що він дає змогу виявити соціальні детермінанти оптимізації життєдіяльності, важливі як для відповідних управлінських рішень на рівні нашого суспільства, так і на світовому рівні.

Зв'язок із науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до комплексної цільової програми № 0194У043134 Міністерства освіти та науки України "Вдосконалення змісту і методики викладання філософських дисциплін у вузі як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України" та планів науково-дослідної роботи кафедри філософії Запорізького державного університету.

Ступінь наукової розробки проблеми. Життя завжди було в центрі уваги філософів різних шкіл та напрямків, але специфіка його розгляду полягала в тому, що з єдиного процесу життя виокремлювалися певні його складові, що детально вивчалися і описувалися. Починаючи з глибокої старовини, життя людини розглядалося у невідривному зв'язку з тваринним та рослинним світом (Веди та Упанішади Стародавньої Індії, даосизм у Китаї, космізм стародавніх греків, вчення Аристотеля про ентелехію). В Середні віки на перший план виходить теоцентристська концепція, згідно з якою людина вважалася не продуктом природної еволюції, а "творінням Божим" (креаціонізм). В основу християнського усвідомлення життя покладено ідею про те, що воно є результатом одухотворення матерії "життєвою силою". Цим Середні віки принципово відрізнялися від попередніх епох. Повернення до останніх певною мірою спостерігається в період Відродження, коли теоцентризм змінюється антропоцентризмом.

Поступовий та стійкий розвиток наукового знання, що починається в Європі з Нового часу, зумовлює розквіт біології, в межах якої співіснували такі суперечні напрямки як віталізм та еволюціонізм. Механістичне трактування життя було властиве матеріалістичним концепціям життя ХVІІ - ХVІІІ століть. Так, наприклад, Декарт, Ламетрі, Гольбах, Кабаніс дотримувались уявлення про людину-машину. Дідро та Робіне створили концепцію всезагального одухотворення матерії. Оригінальні натуралістичні погляди на життя мають місце в працях представників класичної німецької філософії, зокрема Канта і Шелінга.

Суттєвим внеском у світову науку стала праця "Походження видів" Чарльза Дарвіна (1859), яка ознаменувала перемогу еволюціонізму. Саме дарвінізм став першим кроком сучасної науки до розуміння життя як цілісності. Методологія дарвінівського підходу стала підгрунтям для оригінальних досліджень в галузі порівняльної анатомії, фізіології вищої нервової діяльності, антропології тощо. Значний внесок у філософське усвідомлення єдності життя зробили такі вчені і філософи, як Л.Морган, Ф.Енгельс, І.Павлов, К.Тимірязєв, І.Сеченов. З іншого боку, зворотною реакцією на успіхи дарвінізму була поява неовіталізму, яскравими представниками якого були Г.Дріш, А.Венцль, І.Рейнке, які трактували проблему цілісності організму на матеріалі ембріогенезу. Унікальні погляди на фізико-хімічні передумови життя висловлювали В.Ру ("механіка розвитку") та Ж.Льоб ("теорія тропізмів").

У філософії в 60-70 роки ХІХ століття виникає ірраціоналістичний напрямок, який отримує назву "філософія життя" (Ф.Ніцше, А.Бергсон, А.Шопенгауер, В.Дільтей, Г.Зіммель). Прибічники цього напрямку відстоювали погляд на світ як на цілісний організм та виступали проти засилля методологізму, гносеологізму та еволюційно-механістичного характеру розвитку природознавства у ХІХ столітті. Життя розглядалось ними як буття, становлення й пульсація.

В Україні соціально-філософські проблеми життя (поряд з "філософією серця") займають одне з перших місць у розвитку філософської думки, про що свідчать роботи Т.Прокоповича, Г.Сковороди, П.Юркевича, І.Вишенського, Б.Кістяківського.

Плідний розвиток науки у ХХ столітті зумовив потребу в переосмисленні єдності всіх проявів живого. Особливий внесок у цьому належить П.Тейяру де Шардену та В.І.Вернадському. П.Тейяр де Шарден намагався створити цілісний світогляд, який би знімав протилежність між наукою та релігією. Еволюцію Всесвіту (космогенез) він зображує як низку етапів ускладнення "тканини Універсуму": переджиття, життя, мисль, наджиття. Життя людства є заключним етапом космогенезу, "інструментальною фазою розвитку життя". На цьому етапі окреме життя набуває більшого значення, ніж життя як біологічний потік, піднесення психізму перетворюється на піднесення свідомостей. Він один із перших дає визначення ноосфери та поняття "точки Омега", яка забезпечує безсмертне "наджиття" людства.

У працях В.І.Вернадського життя розглядається з позиції геохімії, але природно, що вчений не зупиняється на вивченні "живої речовини планети". Він поглиблює вчення про форми життя (космічний, планетарно-земний та мікроскопічний) і ноосферу.

Певною реакцією на знецінення людського життя у ХХ столітті та під безпосереднім впливом двох світових воєн стало виникнення екзистенційної філософії (Ж.П.Сартр, А.Камю, К.Ясперс, М.Хайдеггер, Г.Марсель, М.Бердяєв, М.Буббер), яка зосереджує увагу на моменті переживання самого факту існування людини. Розподіл життя людини на сутність (essence) та існування (existence) є підставою для філософських спекуляцій з цього приводу.

Говорячи про екзистенційний напрямок у філософії, не можна не згадати про оригінальні ідеї Альберта Швейцера, який запропонував вважати життя у всіх його проявах найвищою цінністю. У своїй розвідці "Благоговіння перед життям" він заклав основи нової етики людства - "етики життя".

У середині ХХ століття в галузі молекулярної біології відбуваються фундаментальні зміни, пов'язані з розквітом генетики. Ці події забезпечують мислителів емпіричними матеріалами щодо різноманітних проявів живого, починаючи з найпростіших рівнів останнього і завершуючи людиною та суспільством. Праці лауреатів Нобелівської премії Артура Конберга (1959), Франсуа Жакоба (1965), Андре Львова (1965), Жака Моно (1965) та інших започаткували розкриття найпотаємніших механізмів життя. Молекулярна біологія інтенсивно вивчає механізми клітинно-генної спадковості, які функціонують в автоматичному режимі і є біологічними автоматами. Останні зумовлюють сутність та існування тілесних організмів (комах, рослин, тварин, людей).

Значний внесок в усвідомлення єдності життя, його сутності зробили В.Енгельгардт, О.Мамзін, М.Реймерс, Е.Шредінгер, Г.Югай та інші.

Проблему походження життя розглядали такі вчені як Д.Бернал, П.Вебер, О.Відьмаченко, М.Волькенштейн, М.Грінберг, М.Дубинін, О.Опарін, О.Пугач та інші.

Різноманітні філософські аспекти життя як цілісності розглядалися К.Абульхановою-Славською, І.Алексєєнко, М.Амосовим, В.Андрущенко, В.Баруліним, В.Барякіним, В.Бехом, М.Голубцем, В.Казначеєвим, О.Кисельовою, С.Крапивенським, Л.Кейсевичем, М.Моїсеєвим, О.Наумкіною, О.Осічнюк, Б.Поповим, М.Сетровим, Б.Смирновим, І.Фроловим та іншими. Детальніше внесок філософів та науковців у процес становлення та розвитку соціально-філософської категорії життя аналізується в першому розділі роботи.

Таким чином, в історії наукової та філософської думки сформовані всі передумови для розкриття питання цілісності життя. Більше того, дедалі потужнішим стає умонастрій, що розглядає життя як найвищу цінність людської культури. Разом із тим, побудова цілісної соціально-філософської концепції, яка б розглядала життя з усіх боків, не виключаючи його соціальний рівень, - справа майбутнього, а запропоноване дисертаційне дослідження є у цьому одним із необхідних кроків.

Мета дисертаційного дослідження полягає в здійсненні соціально-філософського аналізу життя на основі виявлення загальних закономірностей розвитку його форм, розгляду різних аспектів життя та представлення цього феномена в цілісності та єдності.

Для реалізації поставленої мети потрібно вирішити такі наукові завдання:

·

· систематизувати існуючі дефініції поняття "життя", запропонувати авторське визначення, доповнюючи його рівнем соціального життя;

· проаналізувати різні концепції щодо походження життя, оцінити їх життєздатність та відповідність реальності;

· виокремити наскрізні властивості живого, що притаманні всім проявам життя;

· виділити рівні життя як цілісності;

· розкрити сутність генетичної обумовленості та субординації як загальних закономірностей розвитку форм життя;

· описати взаємовідношення вітального та системного начал у соціальному житті;

· визначити соціальні детермінанти оптимізації життєдіяльності.

Об'єктом дослідження є умоглядні, теоретичні моделі, що відображають цілісний процес життя.

Предметом дослідження у даній роботі є соціальні детермінанти оптимізації життєдіяльності та її пізнання – необхідної умови збереження життя як цілісності.

Методи дослідження. Основна проблема дисертації досліджувалася за допомогою відомих методів науково-теоретичного пізнання. Це, насамперед, аналіз і синтез, засобами яких вивчалася джерельна філософська література, а також історико-ретроспективний принцип до її упорядкування.

У роботі використовуються такі підходи:

·

· системний (життя береться як складна цілісна система, що, в кінцевому рахунку, складається із простих елементів та самоорганізується);

· феноменологічний (повсякденне життя являє собою основне джерело людських знань про об'єктивну реальність);

· структуралістський (життя є функціонування чисельних структур та підструктур, які можна тлумачити як його рівні та форми).

У дисертаційному дослідженні автор використовує також принципи взаємного зв'язку, розвитку, об'єктивності, єдності логічного та історичного, єдності соціальної теорії і практики.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у філософській рефлексії сутності життя як цілісності. Результати дисертаційного дослідження, що резюмують наукову новизну і виносяться на захист, можна сформулювати у вигляді окремих тез:

·

· уточнено існуюче визначення поняття життя внесенням до його змісту соціальних аспектів: життя - соціально-філософська категорія для визначення об'єктивних специфічних засобів існування відкритих білкових систем на Землі, здатних до самовідтворення, асиміляції та дисиміляції, зростання та розвитку, саморегуляції, що мають спадковість і мінливість, дискретність і цілісність, подразливість і ритмічність при обов'язковій в умовах нашої планети єдності складу біогенних речовин живих організмів, які відрізняються наявністю необмежених можливостей до саморозвитку, аж до виникнення мислячих форм, здатних усвідомлювати самих себе та необхідність збереження зазначеного цією категорією феномена як вищої цінності;

· поглиблено знання про загальні властивості живого, які притаманні як біологічним, так і соціальним формам життя, що доводить його цілісність. Серед них, на думку автора, найважливішими слід вважати: 1)єдність хімічного складу, 2) метаболізм, 3)самовідтворення, 4) спадкоємність, 5) мінливість, 6)подразливість, 7) збуджуваність і лабільність,8) пристосовуваність, 9) зростання та розвиток, 10) дискретність і цілісність, 11) саморегуляція, 12) ритмічність, 13) енергозалежність;

· надано подальшого розвитку аналізу біологічного та суспільного рівнів життя. При цьому визначено, що його біологічний рівень містить у собі життя: а) вірусів, б) рослин, в) тварин і г) людини. Суспільне життя складається із життя а) особистості, б) соціальної спільноти, в) суспільства в цілому. В свою чергу, життя суспільства в цілому можна структурувати на: а) економічне, б) соціальне в) політичне, та г) духовне;

· вперше розкрито сутність генетичної обумовленості та субординації як загальних закономірностей розвитку форм життя. Під генетичною обумовленістю розуміється прямий зв'язок, що існує між життєвими рівнями, сутність якого полягає в забезпеченні послідовної появи, існування та розвитку вищих рівнів матерії на підставі нижчих. Субординація тлумачиться як зворотний зв'язок між рівнями життя, сутність якого полягає у впливі вищих форм руху матерії на нижчі, що перебувають з ними у взаємозв'язку;

· надано подальшого розвитку розглядові соціального життя як суперечливої взаємодії вітального та системного начал, які виступають в якості протилежностей зазначеного протиріччя. Зроблено висновок, що в історії людства співвідношення між вітальним та соціальним не залишається незмінним. В ранні періоди історії вітальне має перевагу над системним, а в розвинутих формах людського співіснування системне бере верх над вітальним;

· вперше визначено соціальні детермінанти оптимізації життєдіяльності, які скомпоновані у групи, що:

·

· сприяють вихованню вітацентристських цінностей та формування відповідного типу мислення;

· гармонізують співвідношення вітальних та системних начал у суспільстві.

Теоретична та практична цінність дисертації полягає в тому, що її результати можуть сприяти, по-перше, подальшій розробці філософської проблематики, пов'язаної з феноменом життя, його сутності, смислу, цілей, конкретних форм тощо; по-друге, осмисленню життя як цілісного феномена, в якому всі без винятку складові - від мікроорганізмів до людства в цілому - мають важливе значення; по-третє, створенню системи заходів щодо збереження життя на планеті шляхом подолання екологічної кризи.

Деякі положення, висновки та пропозиції дисертації мають безпосереднє відношення до процесу розробки концепції екологічної безпеки України. Крім того, результати роботи можуть стати методологічною основою для розробки екологічних досліджень i з цією метою бути використаними філософами, соціологами, політологами, культурологами, істориками, фахівцями в галузі управління.

Слід підкреслити, що загальна філософська спрямованість роботи зумовлює її опосередкований вплив на вирішення нагальних проблем суспільства. Її значення полягає в створенні теоретичних та світоглядних основ ідеології та етики збереження життя на планеті. Таким чином, дисертаційне дослідження спрямовано на зміцнення позицій вітацентристської парадигми, яка тільки народжується в сучасній соціальній філософії.

Результати дослідження можуть бути використані в навчальних курсах з історії філософії, філософії, соціальної філософії, соціології та біології, при розробці державних і відомчих культурно-виховних програм, планів нормативних і спеціальних освітніх курсів для студентів вищих навчальних закладів.

Апробація роботи. Дисертаційне дослідження обговорювалося на кафедрі філософії Запорізького державного університету, на проблемному семінарі аспірантів та докторантів кафедри філософії та суспільних і гуманітарних наук Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Основні положення дисертації доповідалися автором на Республіканській науково-практичній конференції "Проблеми становлення цілісної особистості на межі ХХІ століття" (до 40-річчя Запорізької державної інженерної академії), на Міжнародній Науковій конференції "Творча спадщина В.І.Вернадського та сучасність" (до 10-річчя незалежності України, 80-річчя ДонДТУ), наукових конференціях викладачів та аспірантів Запорізького держуніверситету - Запоріжжя, 1998, 1999, 2000, 2001 рр.

Науково-практичні розробки автора використовуються при підготовці лекцій із зазначеної тематики в Запорізькому державному університеті.

Публікації. Основні висновки роботи викладені у чотирьох статтях, надрукованих на сторінках науково-теоретичного щорічника Нижньої Наддніпрянщини "Культурологічний вісник" і альманаху наукових праць "Нова парадигма" та у двох тезах за темою дослідження.

Структура i обсяг роботи. Структура дисертаційної роботи зумовлена метою та головними завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку використаної літератури. Повний обсяг дисертації - 169 сторінок, перелік використаних джерел (у кількості 184 найменувань) складається з 13 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У "Вступі" міститься обґрунтування актуальності теми дисертаційного дослідження, аналіз стану наукової розробки проблеми, формулюється мета і завдання, визначається об'єкт і предмет дослідження, розкривається наукова новизна роботи, теоретичне і практичне значення дисертації.

Перший розділ – "Генеза соціально-філософського осмислення життя" – присвячений аналізу становлення і розвитку поняття "життя".

В процесі аналізу дисертант приходить до висновку про необхідність виділяти три основні етапи розвитку зазначеного поняття.

Перший етап – докатегоріальний, що охоплює період від початку розвитку філософії по формування напрямку "філософії життя". В цей період відбувалося необхідне накопичення емпіричного знання. Цілком конкретної інформації, пов'язаної із проявами живого. Поняття характеризується різними підходами та різними тлумаченнями.

Другий етап – набуття поняттям "життя" категоріального статусу. Він пов'язаній, по-перше, з загальновизнаним успіхом в розвитку біологічної науки, створенням еволюційної теорії Ч.Дарвіна; по-друге, з таким напрямком у західноєвропейській філософії і соціології, як "філософія життя"; по-третє, з діалектико-матеріалістичним розумінням історії та людського суспільства. Життя людини на цьому етапі розглядається в нерозривній єдності з життям тварин, а походження людини як частковий випадок звичного для тваринного світу процесу походження одного виду з іншого. З приєднанням до цієї цілісності світу життя рослин поняття "життя" отримує конкретне наповнення, що було, на думку дисертанта, головною умовою набуття статусу філософської категорії. Важливим моментом на цьому етапі стало зближення біологічного і соціального начал. Коли суспільне життя розглядається як продукт еволюції життя біологічного.

З позиції діалектичного матеріалізму явище життя розглядалося як певна форму руху матерії, що не може зводитися до фізичних, або ж до хімічних явищ. Разом з тим, абстрактний характер категорії "життя", який обумовлюється "початковим" місцем цієї категорії в соціальній філософії марксизму принципово не відрізняється від її абстрактного характеру в умоглядних системах "філософії життя".

Третій етап – становлення та розвиток соціально-філософської категорії "життя" на підставі вітацентристської парадигми соціально-філософського знання.

Цьому сприяли такі об'єктивні чинники, як: відкриття останнього із відомих в наш час "світів" живого - світа вірусів, в результаті чого наше уявлення про живе доповнилося до цілісності, так би мовити, в морфологічному плані; відкриття гена, що обумовило дослідження наскрізних властивостей всього живого та пошук закономірностей розвитку окремих форм та рівнів живого; глобалізація суспільного життя, яка веде до перетворення людства в єдиний планетарний організм, що сприяє усвідомленню єдності і цілісності життя як такого; опанування ядерної енергії, що створює можливість знищення всього живого на планеті; погіршення екологічної ситуації. А також суб'єктивні чинники - різноманітні вчення, що визнають цілісність життя та розглядають його як найвищу цінність.

На відміну від попереднього другого етапу, де життя розглядалося як певне абстрактне начало, яке давало старт науковому та філософському аналізу феномену, що позначався цією категорією, життя розглядається як результат теоретичного синтезу досягнень різних галузей науки. Саме такий синтез дозволяє усвідомити життя як цілісність.

Виходячи з цього дисертант вважає за можливість розглядати життя як соціально-філософську категорія для визначення об'єктивних специфічних засобів існування відкритих білкових систем на Землі, здатних до самовідтворення, асиміляції та дисиміляції, зростання та розвитку, саморегуляції, що мають спадковість і мінливість, дискретність і цілісність, подразливість і ритмічність при обов'язковій в умовах нашої планети єдності складу біогенних речовин живих організмів, які відрізняються наявністю необмежених можливостей до саморозвитку, аж до виникнення мислячих форм, здатних усвідомлювати самих себе та необхідність збереження зазначеного цією категорією феномена як вищої цінності.

Запропонована дефініція охоплює все різноманіття форм прояву живого в їх взаємозв'язку одна з одною та з навколишнім середовищем, тобто підкреслює системність, цілісність життя. Вона відбиває загальну властивість, притаманну життю як і всім матеріальним системам, а саме – бути об'єктивною реальністю. В той же час зазначена дефініція підкреслює наявність і специфіку особливостей, властивих життю і різним формам його прояву. Вказуючи на те, що життя це перш за все існування відкритих білкових систем, здатних до самовідтворення, асиміляції та дисиміляції, зростання та розвитку, саморегуляції тощо, дефініція відбиває сутність позначеного нею феномена. В той же час зазначена в дефініції наявність необмежених можливостей до саморозвитку аж до виникнення мислячих форм, здатних усвідомлювати самих себе підкреслює різноманітність проявів сутності, відкритість визначення, охоплення ним як існуючих форм прояву життя, так і тих, що можуть виникнути у майбутньому.

Життя, його різні форми взаємообумовлені одна одною, оточуючими їх іншими явищами, що виокремлені у просторі і часі, тобто знаходяться з ними у зв'язку. Життя у своєму розвитку підпорядковано суттєвим, стійким, внутрішнім, необхідним, таким, що повторюються зв'язкам, тобто законам і різним формам їх конкретних проявів, тобто закономірностям.

У другому розділі роботи – "Генетична обумовленість та субординація як закономірності розвитку форм життя" аналізуються основні зв'язки, що притаманні всім живим формам на Землі, відмінність властивостей живої природи поряд з неживою.

Підкреслюється, що жодна з властивостей, взята окремо не може розглядатися у якості критерію життя. Скласти цілісне уявлення про життя можливо лише за умови використання їх у сукупності. Окремі ж прояви живого. Згідно з принципами всезагального зв'язку, не заперечують, а передбачають зазначену вище цілісність.

На думку автора, правомірно представити класифікацію життя, яка відповідає біологічній та соціальній формам руху матерії, виокремлюючи, перш за все, біологічний та суспільний рівні життя. Біологічне життя, що здійснюється в рамках біосфери, складається з: а) життя вірусів; б) життя рослин; в) життя тварин; г) життя людини як біологічного організму;

Суспільне життя, розвиток якого пов'язано з біологічним життям, але функціонування його протікає в рамках ноосфери, основними структуроутворюючими елементами включає: а) життя особистості; б) життя соціальної спільноти; в) життя суспільства в цілому.

Кожна з наведених форм відповідає певному рівню життя, створюючи його вертикальну структуру.

Аналізуючи різні форми життя, виокремлюючи збіг та розбіг властивостей, дисертант приходить до висновку, що оскільки нижчі ступені життєвих форм забезпечують існування і розвиток його вищих форм, зв'язок між формами життя слід вважати як генетичну обумовленість. Оскільки ж вищі форми життя, в свою чергу, впливають на нижчі, обумовлюючи їх існування, то це свідчить про те, що розвитку форм життя притаманна субординація.

Виходячи з того, що генетична обумовленість і субординація належать до суттєвих, стійких, таких, що повторюються, внутрішніх, об'єктивних, і необхідних зв'язків є всі підстави розглядати їх як закономірності розвитку форм життя.

Значна увага в розділі приділяється аналізу взаємозв'язку між біологічним і суспільним рівнями життя. Приступаючи до нього, дисертант пояснює, чому для позначення вищого рівня класифікації життя обрано термін "суспільне життя", а не більш розповсюджений термін "соціальне життя". Це пов'язане з тим, що поняття "соціальне" полісемантичне і вживається у багатьох значеннях. В даному випадку "соціальне життя" відбиває лише один з структуроутворюючих елементів життя суспільства – складної системи, яку більш повно виражає термін "суспільне життя" і яка включає: економічне життя суспільства, соціальне життя суспільства, політичне життя суспільства, духовне життя суспільства.

Суспільне життя розглядається дисертантом у якості форми існування і життєдіяльності людини як члена суспільства, що знаходиться в історично конкретній системі суспільних відносин і належить до певної соціальної спільності (людства, нації, класу, соціальної групи, етносу, сім'ї). Зміст суспільного життя встановлює діяльність людини, спрямована на освоєння світу з метою задоволення матеріальних, соціальних, духовних та інших потреб, а також розвитку самої людини в процесі її соціально-пізнавальної діяльності.

Аналізуючи суспільне життя, дисертант звертає увагу на специфіку генетичної обумовленості і субординації, якім підпорядковано розвиток форм життя на цьому рівні. Це знаходить свій прояв у тому, що економічне життя забезпечує існування соціальному життю, а останнє – політичному. Вінчає цю конструкцію духовне життя – сама "тендітна" ділянка запропонованої класифікації. В той же час саме вона здатна значною мірою забезпечити існування і функціонування нижчих прошарків суспільного життя, оскільки відсутність духовності загрожує повною відчуженістю, дезінтеграцією суспільства. Інакше кажучи, духовне життя є інтегруючою силою, здатною об'єднати в єдине ціле всі інші форми прояву не тільки суспільного життя, а й всього життя.

В третьому розділі роботи – "Соціальні детермінанти оптимізації життєдіяльності" дисертант прагне виявити основні напрямки, додержуючись яких людина здатна сприяти збереженню життя на Землі, забезпеченню гармонійності та доцільності співвідношення рівнів та форм живого.

Автор вважає, що продуктивність пошуку зазначених соціальних детермінант значною мірою залежить від усвідомлення тієї обставини, що саме життєдіяльність людини зруйнувала природний баланс між рівнями та формами життя. Природна досконалість була суттєво підірвана гіпертрофованим розвитком "другої природи". Тому пошук детермінант має вестись в площині аналізу життєдіяльності людини. Адже лише людина як розумна істота може брати на себе відповідальність за "розумність", гармонійність, оптимальність у якісному та кількісному співвідношенні життєвих форм, а в решті-решт - за збереження життя в його цілісності.

Таким чином, проблема оптимізації життя має, перш за все, соціальний характер. І починати слід саме з життя суспільства як найбільш розвинутого ступеня в класифікації форм живого. Тому не випадково в цьому розділі мова йде про соціальні детермінанти оптимізації життєдіяльності. Тим самим, по-перше, акцентується увага на життєдіяльності (на відміну від життя життєдіяльність притаманна лише людині), по-друге, виокремлюються лише соціальні детермінанти, як найбільш важливі чинники, що обумовлюють процес оптимізації життя. Виокремлюючи зазначені соціальні детермінанти, дисертант об'єднує їх у три групи.

До першої групи відносяться фактори, які забезпечують мінімізацію та подальше подолання небезпеки для життя. Виявлення таких факторів дозволяє визначити напрямки найбільшої погрози для всього живого на Землі.

Екологічне положення на сьогоднішній період багатоаспектне, оскільки охоплює достатньо великий обсяг проблем, що виникли при взаємовідносинах людства і природи: ресурсна обмеженість (найбільше актуальна - енергетична), хиба продовольства і демографічний вибух на планеті. Це також є напрямками небезпеки для життя. Поряд з екологічними проблемами, але самим безпосереднім чином пов'язані з ними, існують проблеми геополітичного ґатунку. На перший погляд здається, що вони не так гостро загрожують життю на планеті, як екологічні. Але якщо розглядати їх під кутом потенційної можливості тотального військового конфлікту із застосуванням ядерної зброї, то геополітичні протиріччя можуть конкурувати з екологічними чинниками. Головними шляхами мінімізації небезпеки життя в умовах екологічної кризи є заходи, що вже частково впроваджуються у практику міжнародних відносин:

а) зміна технологій на найновіші, більш чисті, ресурсозберегаючі та науково емки;

б) поступова заміна сировини, що не поновлюється, сировиною, що поновлюється;

в) зниження темпів приросту населення Землі;

г) контроль за розвитком життєвих форм та посилення охорони рідкісних видів тварин і рослин за прикладом "Червоної книги";

ґ) зміщення центру тяжіння від приватних, насамперед, егоїстичних інтересів до суспільних;

д) вирішення проблеми забруднення навколишнього середовища шляхом встановлення квоти всім країнам на шкідливі викиди до атмосфери та світового океану.

Звичайно, ці та інші заходи мають лише тимчасовий та запобіжний характер. Остаточно проблему збереження життя вони вирішити не в змозі, але сучасний екологічний стан такий, що без них також не можна обійтися. Комплексному вирішенню зазначеної проблеми повинно передувати розуміння людством безальтернативності екологічного мислення та ідеології примата вітальних цінностей. Сприяти цьому мають детермінанти другої групи, що саме і спрямовані на виховання вітацентристських цінностей.

По-перше, тому, що починати реальне перетворення слід з усвідомлення необхідності цих перетворень, тобто акту духовного, мисленнєвого. В цьому плані головним заходом повинно стати формування екологічного мислення.

По-друге, вітацентристьська парадигма, як витікає з її назви, зосереджує увагу на феномені життя, чим суттєво відрізняється від соціоцентричної парадигми, що межує в умовах екологічної кризи з суспільним егоїзмом людства по відношенню до інших життєвих форм.

По-третє, нове мислення веде до поступової зміні орієнтирів у розвитку людства та окремих його складових. Стає очевидним необхідність появи нової культури, свідомості, які базуються на екологічному знанні.

Початком формування екологічного мислення може служити введення спеціальних навчальних курсів у школах, вузах; створення різноманітних асоціацій, різноманітних об'єднань спеціалістів, ентузіастів, організацій, що займаються екологічною освітою і вихованням підростаючого покоління, діяльність яких буде спрямована на зберігання навколишнього середовища.

Таким чином, потрібен однаковий розвиток як людини, так і суспільства, а також природи, без пріоритетності якогось із них. При цьому задоволення всіх вітальних потреб повинно відбуватися з врахуванням інтересів майбутніх поколінь.

Третя група детермінант тісно пов'язана з другою групою, конкретизуючи її практичними заходами. Характеризуючи фактори цієї групи, слід зазначити, що в процесі суспільного життя поступово виокремлюються вітальне та системне начала, що знаходяться між собою у стані діалектичної взаємозалежності.

Дійсна причина виокремлення вітального та системного начал суспільного рівня життя полягає в тому, що немає можливості повністю задовольнити потреби зростаючого народонаселення через обмеженість природних ресурсів. Таке положення може привести до деградації біосфери, де ми живимо, і як наслідок цього - знищення умов існування подальших генерацій людства.

Початком процесу гармонізації системного та вітального начал, на думку автора, може стати так звана коеволюційна стратегія, розробка якої ведеться вітчизняними вченими в цілях реабілітації співвідношення суспільства та біосфери. Коеволюційна стратегія припускає можливість гармонійного розвитку суспільства та природи, без надання переваги одному з них, тобто необхідним вважається досліджувати характер стосунків між ними, а також розглядати як вони впливають на практичну діяльність людини. Зазначається, що вирішення цих проблем можливе лише в комплексі. Часткові вдосконалення може привести лише до тимчасового поліпшення, але не до принципового "зняття протиріччя". Як на рівні життя соціальних груп і суспільства в цілому, так і на рівні життя особистості слід докорінним чином змінити моделі поведінки, моделі ставлення до життя.

Лише на перший погляд здається, що процес життя кожної конкретної особистості можна назвати хаотичним, дезорганізованим. Але це не так: які б несподіванки не виникали на життєвому шляху, які б зовнішні сили не вносили змін у життя людини, не можна ігнорувати те, що все це і є життя людини, вона є його творцем, і тому вона має право залишатися сама собою. Людське життя відбувається відповідно до визначених принципів, серед яких основними слід вважати принцип володіння і принцип буття.

Людське життя постає як проблема, що потребує вирішення на кожному етапі життєвого шляху. Життя людини - це процес створення себе, побудова власного життя у відповідності зі своїми інтересами, потребами, цілями, прагненнями, духовним світом, із розуміння людиною сенсу життя. У залежності від обраних принципів проведення життя, людське життя відбувається відповідно речовинної або ж життєтворчої моделі. На рівні життя соціальних груп та суспільства в цілому коеволюційна стратегія полягає в тому: задати новий алгоритм способу життя і способу природокористування, що пов'язаний з формуванням розумних потреб, планомірністю, контролем за виробництвом, запровадженням різного роду мораторіїв і табу, гармонізації природи і культури тощо; відмовитися від штучного (інноваційного) збільшення обігу продукції, що каталізується культивуванням "квазіпотреб"; позбавитися "споживчого релятивізму", нестримної гонки товарного виробництва, замінюючи їх виробництвом речей і продуктів довгострокового використання; позбавитися від алогізму "надлишкової товарної маси", що винищується корпораціями в ціновій конкуренції, чим скоротити надлишкове виробництво - джерело ірраціонального витрачання природних ресурсів; повернутися до комуналізації тих сторін життя, технічна індивідуалізація яких призводить до перевантаження суспільної інфраструктури і крайнього ступеню урбанізації; відродити та вивести на новий рівень технічних та організаційних досягнень людську духовність як головну цінність інформаційної цивілізації, з відповідною етикою "благоговіння перед життям", яка б дозволила знов перетворити природу з брудної "майстерні" в чистий "храм".

Лише виконання цих умов зароджує надію у продовження існування життєвих форм в їх цілісності - від вірусів до людства, на яке покладено відповідальність, і в силах якого зберегти життя на Землі.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ТА ВИСНОВКИ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У дисертації здійснено соціально-філософський аналіз життя на основі виявлення загальних закономірностей розвитку форм живого, розвитку різних аспектів життя та представлення цього феномену в цілісності та якості.

Виявлено основні закономірності розвитку форм життя та соціальні детермінанти оптимізації життєдіяльності суспільства. Вирішення поставленої наукової проблеми дозволяє зробити такі узагальнені висновки:

1.Життя є соціально-філософська категорія для визначення об'єктивних специфічних засобів існування відкритих білкових систем на Землі, здатних до самовідтворення, асиміляції та дисиміляції, зростання та розвитку, саморегуляції, що мають спадковість і мінливість, дискретність і цілісність, подразливість і ритмічність при обов'язковій в умовах нашої планети єдності складу біогенних речовин живих організмів, які відрізняються наявністю необмежених можливостей до саморозвитку, аж до виникнення мислячих форм, здатних усвідомлювати самих себе та необхідність збереження зазначеного цією категорією феномена як вищої цінності.

2.Основними властивостями живого, що притаманні всім без винятку життєвим формам, є: єдність хімічного складу, метаболізм, самовідтворення, спадкоємність та мінливість, подразливість, збуджуваність і лабільність, пристосовуваність, зростання та розвиток, дискретність та цілісність, саморегуляція, ритмічність, енергозалежність. Життя в його цілісності складається з двох основних рівнів - біологічного та суспільного. При цьому біологічний рівень життя містить в собі: а) життя вірусів, б) життя рослин, в) життя тварин та г)життя людини. Суспільне життя складається із а) життя особистості, б) життя соціальної спільноти, в) життя суспільства в цілому. В свою чергу, життя суспільства в цілому можна структурувати на а) економічне, б)соціальне, в) політичне та г) духовне життя;

3.Взаємодія між зазначеними рівнями та формами життя будується за принципами генетичної обумовленості та субординації, які розглядаються в дисертаційному дослідженні як загальні закономірності розвитку форм життя. Під генетичною обумовленістю розуміється прямий зв'язок, що існує між життєвими рівнями, сутність якого полягає в забезпеченні послідовної появи, існування та розвитку вищих рівнів матерії на підставі нижчих. Субординація - це зворотній зв'язок між рівнями життя, сутність якого полягає у впливі вищих форм руху матерії на нижчі, що знаходяться з ними у взаємозв'язку.

4.Суспільне життя є не лише найвищою формою еволюції живого, але й тією ланкою, що відповідає за збереження самого феномену Життя. В зв'язку з цим, виокремлено детермінанти оптимізації суспільного життя, до яких належать фактори трьох груп:

1) Група детермінант, що забезпечують мінімізацію небезпеки для життя;

2) Група детермінант, що сприяють вихованню вітацентристських цінностей та формування відповідного типу мислення;

3) Група детермінант, що гармонізують співвідношення вітальних та системних начал у суспільстві.

5.Суспільне життя розглянуто як суперечлива взаємодія вітального та системного начал, які виступають в якості