МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені О.О.Богомольця

УДК 616.523-057:656.6

АВРАМОВ ПЕТРО СЕМЕНОВИЧ

РЕЦИДИВУЮЧИЙ ГЕНІТАЛЬНИЙ ГЕРПЕС

У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

(епідеміологія, клініка, лікування та профілактика)

14.01.20. – шкірні і венеричні хвороби

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття ученого ступеня кандидата медичних наук

КИЇВ - 2002

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі шкірних та венеричних хвороб Одеського державного медичного університету.

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК: доктор медичних наук, професор ЛОБАНОВСЬКИЙ ГЛІБ ІВАНОВИЧ, Одеський державний медичний університет, МОЗ України, завідуючий кафедрою шкірних та венеричних хвороб.

ОФІЦІЙНІ ОПОНЕНТИ: доктор медичних наук, професор ГЛУХЕНЬКИЙ БОРИС ТИХОНОВИЧ, Київська медична академія післядипломної освіти імені П.Л.Шупіка, кафедра шкірних та венеричних хвороб; кандидат медичних наук ЗАПОЛЬСЬКИЙ МИХАЙЛО ЕДУАРДОВИЧ, завідуючий дерматологічним відділенням Одеського обласного шкірно-венерологічного диспансеру

Провідна установа Дніпропетровська державна медична академія, кафедра дерматології та венерології

Захист відбудеться 30.05.2002 р. о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої Ради Д.26.003.02 при Національному медичному університеті імені О.О.Богомольця за адресою: 01023, м.Київ, вул.Шовковична, 39/1, корпус 2, Центральна міська клінічна лікарня.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного медичного університету імені О.О.Богомольця (м.Київ-17, вул.Зоологічна, 1).

Автореферат розіслано 30.04. 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої Ради

доктор медичних наук, професор С.Г. Свирид

1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: В останні десятиріччя особливості перебігу вірусних захворювань людини, їхній зв'язок із внутрішньоутробною патологією плоду і немовлят хвилює не тільки дерматовенерологів, але й акушерів-гінекологів, вірусологів, урологів, педіатрів, інфекціоністів, мікробіологів, епідеміологів (І.І.Маврів, 1994; В.І.Козлова, О.Ф.Пухнер, 1995 та ін.).

Навіть у даний час розділ вірусних дерматозів являє собою мало розроблений розділ сучасної дерматології (В.В.Чеботарев, 1995; К.Е.Джегутанов, 1996; О.Г.Міхєєв, 2000).

Значення вірусних дерматозів, як актуальної медично-соціальної проблеми, з кожним роком усе більш зростає у зв'язку з підвищенням поширення, їх персистенцією у латентні форми, частою реактивацією (Г.К.Коржевич, 1992, V.G.Koladenko, A.G.Mykheyev, I.O.Popov, 1997; М.Е.Запольський, 1997).

Є повідомлення, що герпетичні інфекції складають 1,7% усіх захворювань, а 1/3 населення світу хворіє на хронічний рецидивуючий герпес і більш половини подібного роду хворих за рік переносять кілька атак інфекції (І.І.Маврів, 1994, 1999; Г.І.Маврів, 1999).

Відзначають, що генітальный герпес виявляється у 3,7-15% хворих, що звертаються до дерматолога, при цьому у жінок у кожному 4-ому випадку інфекція перебігала асимптомно (В.І.Козлова, А.Ф.Пухнер, 1995).

Указують, що для герпетичної інфекції характерний ендемічний вибух росту різних клінічних її форм, аж до важких генералізованих випадків зі смертельним результатом (І.І.Маврів, 1994).

Частота розвитку рака шийки матки в жінок з герпетичною інфекцією геніталій у 2-10 разів вище, ніж у контрольній групі, дисплазії – у 2-3 рази, карциноми – у 1,5-10 разів, інвазивного раку – у 1,5-3 рази (В.І.Козлова, А.Ф.Пухнер, 1995).

Дотепер не відомі фактори, що лежать в основі рецидиву герпесу, не вивчені зміни специфічної і неспецифічної реактивності організму в цьому періоді хвороби (О.Г.Міхєєв, 2000).

На думку багатьох авторів (А.А.Каламкарян, В.М.Гребенюк, 1987; В.І.Козлова та ін., 1989; А.Д.Дюдюн, В.П.Федотов, 1996 та ін.) застосування сучасних хіміотерапевтичних засобів і фізіотерапевтичних процедур при вірусних дерматозах не завжди забезпечує стабільність лікувального процесу і повне одужання, часто ще спостерігаються ускладнення.

Незважаючи на особливості професійної діяльності військовослужбовців Збройних Сил України, не виявлено робіт, присвячених опису епідеміології і клінічного перебігу даного дерматозу в цій групі осіб, а також робіт, присвячених комплексному застосуванню людського

2

рекомбінантного альфа – 2в інтерферону (лаферону), уведеного методом електрофорезу, герпетичної вакцини, амізону і дозованого вогнищевого вакууму для лікування в польових умовах військовослужбовців, що страждають на цей дерматоз. Відсутні роботи про вивчення змін шкірного аналізатора, деяких факторів імунітету військовослужбовців Збройних Сил України, хворих на рецидивуючий генітальний герпес, а також цих даних у процесі комплексної терапії із застосуванням лаферону й амізону, - вітчизняних противірусних і імунокоригуючих препаратів.

Недостатньо розроблені питання профілактики і диспансеризації хворих на цю патологію (І.І.Маврів, 1998, 1999; О.Г.Міхєєв, 1999). Проведені в цьому напрямку дослідження, в основному стосуються хворих цивільного населення і не враховують особливостей і професійних умов у військовослужбовців Збройних Сил України.

Таким чином, відсутність епідеміологічних даних у військовослужбовців Збройних Сил України, недосконалість існуючих методів лікування обумовлює необхідність подальшого вивчення епідеміології генітального герпесу, різних ланок його патогенезу, у тому числі клітинного і гуморального імунітету, функціонального стану шкірного аналізатора.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами.

Дисертаційна робота є фрагментом відомчої цільової програми С 08. "Боротьба з венеричними захворюваннями", а також має звўязок з розділом науково-дослідної роботи державного плану економічного і соціального розвитку України: "Розробити нові методи лікування сифілісу, гонореї, гонококових уретритів на основі вивчення реактивності організму хворих до біологічних збудників (N держ.реєстрації 0833635), розробити на основі медикобіологічних досліджень урогенітальної інфекції комплекс лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на зниження захворюваності і вторинної безплідності (N держ.реєстрації 01860771902)".

Вона є складовою частиною, розробленої Українським науково-дослідним інститутом дерматології і венерології "Концепції боротьби з хворобами, що передаються статевим шляхом і програма по її реалізації в Україні".

Мета і завдання дослідження. Основна мета цієї роботи полягає в тому, щоб розробити і практично впровадити ефективний етапний метод лікування хворих на рецидивуючий генітальний герпес, із застосуванням у комплексній терапії лаферону, амізону, дозованого вогнищевого вакууму з електрофорезом і герпетичною вакциною, профілактичні заходи, що підвищують ефективність лікування цих хворих і поліпшують його прогноз.

Для реалізації зазначеної мети були поставлені і вирішені наступні завдання:

1. Виявлені серед військовослужбовців Збройних Сил України основні професійні групи, що хворіють на рецидивуючий генітальний герпес.

3

2. Розроблено ефективний етапний метод комбінованого лікування хворих на рецидивуючий генітальний герпес із застосуванням сучасних вітчизняних противірусних і імунокоригуючих препаратів - лаферону, що вводиться методом електрофорезу, амізону і герпетичної вакцини, дозованого вогнищевого вакууму, що були з успіхом використані за амбулаторних умов.

3. Вивчені в процесі лікування стан і динаміка функціонального аналізатора, тургору і стійкості капілярів шкіри, клітинного і гуморального імунітету.

4. Розроблений оптимізований ефективний метод диспансерного спостереження цих хворих, вивчені його результати і результати проведеної терапії.

Об'єкт дослідження: генітальний герпес.

Предмет дослідження: деякі показники фізіологічних порушень шкіри і імунного статусу у військовослужбовців Збройних Сил України, у яких виявлена герпетична інфекція.

Методи дослідження: для досягнення поставленої в роботі мети використовували клінічно-лабораторні, імунологічні і статистичні методи.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше виявлені параметри захворюваності на рецидивуючий генітальний герпес в основних професійних групах військовослужбовців Збройних Сил України.

Вперше у військовослужбовців Збройних Сил України уточнена клініка рецидивуючого генітального герпесу, зміни функціонального стану шкірного аналізатора, імунного статусу і розроблений комплексний метод етапної терапії з уточненням можливості використання за амбулаторних умов з метою підвищення ефективності лікування лаферону, що вводиться методом внутрішньом'язових ін'єкцій, аплікацій і електрофорезу в сполученні, з дозованим вогнищевим вакуумом, амізоном, герпетичною вакциною, як з лікувальною, так і в профілактичних цілях.

Уперше розроблений оптимизований метод диспансерного спостереження цих хворих у Збройних Силах України.

Практична значимість роботи і впровадження в практику.

Розроблений метод комплексного етапного лікування і диспансерного спостереження хворих на рецидивуючий генітальний герпес впроваджений у практику Одеського, Миколаївського і Херсонського обласних і міських шкірно-венерологічних диспансерів, Ізмаїльського шкірно-венерологічного диспансеру, Білгород-Дністровського госпіталю, а також у військово-польових умовах. Він підвищив ефективність терапії цього дерматозу, скоротивши терміни лікування на 5-6 днів, середнє число рецидивів на одного хворого в рік до 3,2±0,2 випадків (майже в шість разів), а їхню середню тривалість до 4,1±0,25 дні (майже в три рази), що дало визначений економічний ефект.

4

Особистий внесок автора в розробку наукових результатів.

Автор сформулював мету і завдання дослідження, виконав основний обсяг роботи при розробці і вивченні ефективності етапного методу лікування хворих на рецидивуючий генітальний герпес, запропонував метод диспансерного спостереження за військовослужбовцями Збройних Сил України, хворих на рецидивуючий генітальний герпес. Імунологічні обстеження хворих проводили в імунологічній лабораторії Одеського медичного університету під керівництвом професора Ю.І.Бажори.

Апробація матеріалів дослідження. Результати досліджень використовуються в навчальному процесі післядипломного навчання дерматовенерологів, акушерів-гінекологів, а також у навчанні субординаторів і студентів при викладанні лекційного матеріалу і на практичних заняттях у розділі "Захворювання, що передаються статевим шляхом" (медичний університет м.Одеси, медичні академії м. Ставрополя і м. Владивостоку). Основні положення дисертації обговорені на конференції молодих учених, засіданнях Одеського обласного наукового суспільства дерматовенерологів у 1994-1997 р.р., на засіданнях кафедр Одеського медичного університету, Міжнародній конференції, присвяченій хворобам, які передаються статевим шляхом (м.Одеса, 1977 р.).

Публікації за матеріалами дисертації. Опубліковано 6 наукових праць.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 166 сторінках машинописного тексту, ілюстрована 21 таблицею, 4 малюнками, 9 графіками і складається з введення, огляду літератури та її аналізу, власних спостережень, їхнього обговорення, висновків, практичних рекомендацій, покажчика літератури (120 - вітчизняних і 64 - закордонних джерел).

Основні положення, що виносяться на захист.

1. Епідеміологічна характеристика рецидивуючого генітального герпесу у військовослужбовців Збройних Сил України.

2. Клінічний прояв, патогенез цього дерматозу у військовослужбовців Збройних Сил України.

3. Ефективність використання в комплексній етапній терапії рецидивуючого генітального герпесу лаферону методом внутрішньом'язових, підшкірних обколювань, електрофорезу, аплікацій, амізону, дозованого вогнищевого вакууму, герпетичної вакцини, проведених у польових умовах, розроблених оптимізованих профілактичних заходів.

4. Функція шкірного аналізатора, тургор і стійкість капілярів шкіри, активність Т- і В-лімфоцитів, рівень сироваткових імуноглобулінів А, М, G у хворих на рецидивуючий генітальний герпес до і після лікування.

5

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Під нашим спостереженням знаходилося 190 військовослужбовців Збройних Сил України, хворих на рецидивуючий генітальний герпес, у яких попереднє стандартне лікування не дало позитивного результату.

Контрольна група складалася з 60 військовослужбовців тилових служб Збройних Сил України, що хворіють на рецидивний герпес, а також з 45 здорових осіб (група порівняння).

У комплексному методі лікування хворих на рецидивуючий генітальний герпес використовується лаферон у вигляді внутрішньом'язових і підшкірних обколювань, а також аплікацій у олійному чи фізіологічному розчині на вогнища уражень. Крім того, дана методика включає застосування дозованого вогнищевого вакууму і амізону, герпетичної вакцини.

Метод складається з трьох етапів.

На першому етапі лаферон, розчинений у фізіологічному розчині, з лікувальною метою уводили внутрішньом'язово два рази на день із разовою дозою 250 000 МО. Одночасно робили підшкірне обколювання лафероном навколо вогнищ уражень один раз на день у дозі 1,5 млн. МО, а також наносили на вогнище уражень лаферон, після попереднього слабкого травмування вогнища уражень, у вигляді аплікації в концентрації 20000 МО в 1 мл розчинника 2-3 рази на день протягом 10 днів. Амізон призначали усередину протягом 5 днів по 0,05 три рази на день.

На 11 день і надалі на ці ділянки, після нанесення аплікацій лафероном, накладалися спеціальні кювети для вакуум-електрофореза, з'єднані з вакуумним апаратом АЛП-2 серійного виробництва.

На другому етапі, із закріпною метою після позитивних результатів лікування використовували лаферон тільки при внутрішньом'язовому введенні 2 рази на день, протягом 5-7 днів з разовою дозою 500000 МО, амізон – протягом 3 днів по 0,25 три рази на день.

На третьому етапі, із профілактичною метою, лаферон уводили внутрішньо'язово в межрецидивному періоді один раз на день у кількості 2 млн МО і наносили його на вогнища уражень аплікаційним шляхом у олійному розчині при концентрації 10000 МО в 1 мл з наступним вакуум-електрофорезом.

Герпетичну вакцину на першому етапі з лікувальною метою застосовували підшкірно в середню третину передпліччя, рівномірно чергуючи то праве, то ліве. Починали з 0,01 мл, збільшуючи дози в 1,5-2 рази (0,02 мл, 0,04 мл, 0,08 мл і т.д.) індивідуально, у залежності від величини запальних явищ у місці введення герпетичної вакцини. Повторні ін'єкції проводили після зникнення запальних явищ у місці введення герпетичної вакцини. Усього на курс використовували 10 ін'єкцій.

Із закріпною метою після рецидиву (другий етап) генітального герпесу використовували

6

герпетичну вакцину в звичайних дозах і за звичайною методикою.

З профілактичною метою (у міжрецидивний період – третій етап лікування) цей препарат вводили в дозі 0,2-0,3 мл внутрішньошкірно в середню третину передпліччя, один раз у 3-4 дні. Між п'ятьма першими і п'ятьма останніми ін'єкціями здійснювали двотижневу перерву. Надалі при відсутності рецидиву генітального герпесу, через 3-6 місяців, проводили від 1 до 2-3 циклів ревакцинації (кожен цикл із п'яти ін'єкцій) з інтервалом між цими циклами – 6-8 місяців. Протягом наступних 3-5 років пропонувалося проводити через кожних 8-12 місяців по одному циклу ревакцинації з п'яти ін'єкцій герпетичної вакцини.

При лікуванні усі військовослужбовці Збройних Сил України, хворі на рецидивуючий герпес, були розділені на групи з однаковими параметрами віку, тривалості захворюваності, поширеності процесу і стажу роботи, клінічної картини захворювання.

У першу групу входили 47 хворих на рецидивуючий генітальний герпес, яким уводили внутрішньо'язово та у вигляді обколювання вогнищ лаферон, а також його аплікації з наступним електрофорез-вакуумним впливом, герпетичну вакцину.

В другу групу входили 47 хворих на рецидивуючий генітальний герпес, яким уводили внутрішньо'язово та у вигляді обколювання вогнищ лаферон, а також його аплікації вогнищ ураження в фізіологічному розчині без електрофорез-вакуумного впливу, герпетичну вакцину – внутрішньошкірно.

У складі третьої основної групи знаходилося 48 військовослужбовців Збройних Сил України, що хворіли на рецидивуючий генітальний герпес. Їм уводили з лікувальною метою внутрішньо'язово у вигляді обколювання вогнищ ураження лаферон, аплікації вогнищ олійним розчином лаферону з наступним електрофорез-вакуумним впливом, герпетичну вакцину, амізон у звичайному дозуванні.

У четверту групу входило 48 військовослужбовців Збройних Сил України, хворих на рецидивуючий генітальний герпес, яким у вигляді обколювання вогнища ураження вводили лаферон, а також у вигляді аплікацій вогнищ ураження олійні його розчини без електрофорез-вакуумного впливу і герпетичну вакцину.

При сполученні хронічного урогенітального герпесу і хламідіозу назначали одночасно азітроміцин з метою профілактики дисбактеріозу – лактобактрін, при інших мікробних асоціаціях – етіотропну терапію.

Хворі (контрольної групи) одержували лейкоцитарний інтерферон, його індуктори (полудан і ін.), оксалін, теброфен, симптоматичну терапію, що включає каратолін, галаскорбін, що стимулює терапію у вигляді біогенних стимуляторів (алое, фібс та ін.), примочки з 2% борної кислоти на вогнища уражень до утворення кірок, після чого переходили на дерматолову мазь.

7

Усім хворим призначали полівітаміни.

Типовий клінічний варіант рецидивуючого генітального герпесу відзначений у 106 (55,7%) хворих, ерозивно-виразковий - у 46 (24,2%), виразковий - у 16 (8,4%), той, що мігрує - у 4 (2,1%), геморагічний - у 8 (4,2%), геморагічно-некротичний - у 6 (3,3%), некротичний - у 4 (2,1%).

При типовому перебігу рецидивуючого генітального герпесу перед появою висипки, передували продромальні явища у вигляді паління в 98 (51,5%) хворих, поколювання - у 32 (16,8%), сверблячки - у 18 (9,4%), почуття дискомфорту - у 29 (15,5%), кілька з цих ознак – у 13 (6,8%) хворих.

Первинні елементи характеризувалися мономорфізмом у вигляді згрупованих пухирців (3-5, іноді 10), розташованих на запальній основі. Протягом 5-7 днів уміст пухирців каламутнів і вони, у частині випадків, поступово зсихалися в серозно-гнійні кірочки, що відпадали протягом 3-7 днів. В інших випадках у 47 (27,7%) хворих пухирці розкривалися з утворенням ерозій, що були оточені запальним віночком. Края ерозій були поліциклічні, дно злегка вологе, м'яке, по периферії ерозій був відсутній щільний інфільтрат.

У деяких випадках у 59 (28%) хворих пухирці зливалися в пухирі, однак процес зворотного розвитку проходив нищеприведені етапи.

У 46 (24,2%) хворих пухирі були розташовані усередині і підепідермально і у цих випадках процес епітелізації подовжувався, на місці висипки утворювалися атрофічні рубці, тільки в двох хворих з цієї групи вони виступали над рівнем шкіри і носили гіпертрофічний характер.

У 9 з 74 жінок, що хворіють на генітальний рецидивуючий герпес і рясними слизуватими піхвовими виділеннями, відзначали ураження слизової оболонки піхви. Це виявлялося еритемою, набряклістю, ерозіями, виразками, що супроводжувалися сверблячкою, палінням, болісністю.

Повторні герпетичні висипки нагадували картину колишніх вогнищ. Незадовго до появи висипу виникали еритема і набряклість. На цьому фоні з'являлися дрібні пухирці, що розташовувалися ізольовано друг від друга. Вміст їх спочатку був прозорий, а потім він каламутнів (через 3-4 дні). До кінця першого тижня деякі пухирці тріскалися і на їхньому місці утворювалися ерозії, що повільно піддавалися епітелізації і не залишали після себе рубців. Однак, у 4-х хворих герпетичні виразки були різко болісними в зв'язку з приєднанням вторинної інфекції. У хворих з ерозивною і ерозивно-виразковою формами на фоні значної гіперемії і набряклості спостерігали множинні ефлоресценції, покриті білувато-сірим нальотом. Ділянки шкіри, які прилягали, були мацеровані. В окремих місцях висипи, що злилися, утворювали виразки діаметром 2-5 см із гладким і м'яким дном, частково покритим фібринозним нальотом.

У хворих з геморагічною формою визначалися в пухирцях формені елементи крові, при геморагічно-некротичній формі, крім того, розвивалися вогнища некрозу. У цих осіб

8

захворювання протікало більш важко і характеризувалося протягом 5-9 днів гарячковим станом (39-39,5°С), ознобом, болями в ділянках висипу і, у деяких випадках, навіть диспептичними явищами.

У хворих із мігруючим рецидивуючим генітальним герпесом висипка під час шкірного рецидиву розташовувалася, як правило, на новому місці.

Серед військовослужбовців Збройних Сил України, що хворіють на рецидивуючий генітальний герпес, частіше спостерігали чоловіків (61,1%). Жінки складали 38,9%. Серед цих хворих частіше спостерігали осіб у віці до 20 років (40,5%), з них 44 чоловіка і 33 жінки, потім у порядку черговості були хворі у віці від 20 до 25 років (35,8%). В останній групі 21,6% складали особи у віці від 21 до 23 років (чоловіків 25, жінок - 16). Військовослужбовці Збройних Сил України у віці від 25 до 30 років за питомою вагою складали 15,8% (чоловіків – 17, жінок - 13).

Найбільша кількість хворих військовослужбовців Збройних Сил України хворіла на рецидивуючий генітальний герпес від 1 року до 2 років (169 хворих, 89,1%), потім у порядку черговості тривалість захворювання була від 2 до 5 років (21 хворий, 16,4%).

Найчастіше перші висипи рецидивуючого генітального герпесу розвўязувалися протягом 3 тижнів у 69 (36,5%) хворих, протягом 2 тижнів – у 43 (22,6%) хворих, від 8 до 10 днів – у 35 (18,4%) хворих, 1 місяць і більше – у 32 (16,8%) хворих.

Найбільш часто генітальний рецидивуючий герпес у чоловіків локалізувався на внутрішньому листку крайньої плоті (у 51 хворого – 27,2%), потім у порядку черговості на зовнішньому листку крайньої плоті (у 39 хворих – 20,5%), одночасно на внутрішньому і зовнішньому листку крайньої плоті (у 34 хворих – 17,8%), на голівці полового члена, калитці і крайній плоті (у 26 хворих – 13,6 %), на голівці полового члена (у 16 хворих – 8,4%), на калитці (у 13 хворих – 6,8%).

При локалізації вогнищ на внутрішньому листку крайньої плоті чи слизовій оболонці соромітних губ перші висипи частіше перебігали від 2 до 3 тижнів (у 35 з 51 хворого), ті ж закономірності виявлені в осіб з локалізацією герпетичних висипів на зовнішньому листку крайньої плоті або соромітних губ (у 24 з 39 хворих).

При локалізації вогнищ ураження одночасно на внутрішньому і зовнішньому листку крайньої плоті перші висипки частіше тривали від 3 тижнів до 1 місяця і більше (у 20 з 34 хворих), а також при локалізації на голівці полового члена (у 9 з 13 хворих), на голівці полового члена і калитці (у 12 з 16 хворих), на голівці полового члена, крайній плоті і калитці (у 21 з 26 хворих). При локалізації вогнищ на калитці тривалість перших висипів частіше була від 8 до 10 днів (у 4 хворих) і 3 тижні (у 3 хворих).

Серед хворих, які хворіли на рецидивний генітальний герпес від 1 до 2 років, найчастіше

9

протягом одного року, рецидиви в кількості від 3 до 5 виявлені у 6 військовослужбовців, від 5 до 10 – у 31, від 10 до 15 – у 14, при тривалості захворювання від 1 року до 5 років число рецидивів було від 5 до 15 – у 85.

Частіше тривалість рецидивів генітального герпесу була в межах 3-4 тижнів (у 46 хворих – 24,2%), потім, у порядку черговості, від 2 до 3 тижнів (35 хворих – 17,3%), від 1 місяця і більш (у 31 хворого – 16,3%). В останній групі в 4 хворих геморагічні висипи спостерігалися постійно. Необхідно відзначити, що більш тривалі рецидиви генітального герпесу спостерігали в осіб, що несуть охорону в польових умовах, вартах.

Середнє число рецидивів в розрахунку на одного хворого на рецидивуючий генітальний герпес становило 18,9±1,9, середня тривалість у днях – 12,4±0,7.

Серед військовослужбовців Збройних Сил України в солдатів (у 46 з 56) і сержантів (у 25 з 36 хворих) тривалість захворювання на рецидивуючий генітальний герпес частіше знаходилася в межах від 1 року до 5 років.

Серед молодшого офіцерського складу тривалість рецидивуючого генітального герпесу частіше знаходилася в межах від 6 місяців до 5 років (у 22 з 27 хворих).

Переважно рецидиви генітального герпесу спостерігали в холодний час року – осінь (жовтень, листопад), зима (грудень, січень, лютий) – у 111 (58,1%) хворих. Однак, у частини хворих (52 чоловік) сезонність активізації герпесу була виражена у весняно-літній час, коли провокуючим фактором були інсоляція, спека, підвищена пітливість.

Певне значення на перебіг рецидивуючого герпесу мали особливості харчування і шкідливі звички. Вирішальне значення набуває тривалість паління і вживання алкоголю. Так, при 10 літньому стажі паління, відзначалося подовження і частішання рецидивів у 2-3 рази, а зловживання спиртними напоями – у 2 рази.

Частішанню і подовженню рецидивів сприяли нерегулярне харчування, виключення з раціону овочів, молочних продуктів і рослинних жирів (у 69 з 190 хворих, 36,3%), недостатня тривалість нічного відпочинку, різні порушення сну (у 71 хворого, 37,3%), позашлюбні і безладні статеві зв'язки (у 47 хворих, 24,7%).

У 96 (50,5%) хворих за 1-3 дня до появи висипу під час рецидивів відзначалися зміни у вигляді "грипозних" (зниження працездатності, слабість, запаморочення, головний біль, суглобові і м'язові болі, озноб та інші явища).

Окремі хворі (21 хворий – 11,0%) зв'язували загострення герпетичного процесу з вживанням у їжу деяких приправ (кетчупів, гірчиці й ін.).

У 31 (16,3%) хворого з порівняно важким перебігом герпетичного процесу (ерозивно-виразковий – у 10, виразковий – у 6, той, що мігрує – у 4, геморагічний – у 4, геморагічно-

10

некротичний – у 3, некротичний – у 4), у яких межрецидивний період не перевищував 4 тижні, а тривалість рецидиву перевищувала 8 днів, при докладному опитуванні і тривалому обстеженні лікаря відповідного профілю виявлені порушення функції окремих органів і систем. Так, порушення нервової системи у вигляді неврастенічного синдрому діагностовано в 14 хворих на ерозивно-виразковий і некротичний герпес (7,3%), захворювання серцево-судинної системи у вигляді гіпертонічної хвороби 1 і 2 стадій спостерігалися в 13 (6,8%) хворих на рецидивиручий генітальний герпес у віці 45-50 років.

У 36 (18,9%) жінок, що хворіють на рецидивуючий генітальний герпес, були виявлені неспецифічні цервіцит і кольпіт, в тому числі у 28 (14,7%) герпес сполучався з хламідіозом, у 36 (18,9%) чоловіків – негонококові уретрити (у 18 – трихомонадні, 8 – хламідійні, 4 – мікоплазмові, 4 – дріжджові, 2 - гарднерельозні), у 8 (4,2%) хворих уретрити цієї етіології супроводжувалися простатитом.

Поодинокі остіофолікуліти відзначені в 12 (6,3%) хворих, пароніхії – у 6 (3,7%), мікози – у 13 (6,8%), бородавки – у 16 (8,4%).

Позитивний результат етапної комплексної терапії відзначений майже у всіх чотирьох основних групах (у 175 хворих, 92,2%). У тому числі клінічне одужання виявлене в 48 (25,3%) хворих, значне поліпшення в 38 (20,1%), поліпшення – у 89 (46,8%), без ефекту – у 15 (7,8%).

Найкращі результати терапії були отримані у хворих третьої основної групи. Так, серед цих хворих клінічне одужання констатоване в 16 з 48 (33,3%) хворих, значне поліпшення – у 12 (25,1%), поліпшення – у 20 (41,6%).

Гарні результати лікування виявлялися менш часто у хворих першої основної групи [клінічне одужання у 12 з 47 (25,5%) хворих, значне поліпшення у 10 (21,2%), поліпшення – у 22 (46,8%), без ефекту – у 3 (6,5%)] і четвертої основної групи [клінічне одужання спостерігали у 11 з 48 (22,9%) хворих, значне поліпшення у 9 (18,8%), поліпшення – у 24 (50%), без ефекту – у 4 (8,3)]. Позитивний результат також спостерігали в хворих другої основної групи [клінічне одужання у 9 з 47 (19,1%) хворих, значне поліпшення – у 7 (14,8%), поліпшення – у 23 (48,9%), без ефекту – у 8 (17,2%)].

У двох хворих першої групи, трьох – другої і одного – четвертої груп з важкою формою рецидивуючого генітального герпесу і тривалістю захворювання понад п'ять років, запропонований нами метод не робив позитивного впливу на частоту рецидивів. Цим хворим було проведене лікування за методикою третьої групи, що привело до значного поліпшення патологічного процесу в даних хворих.

У хворих на рецидивуючий генітальний герпес установлено, що середні дані температури шкіри були підвищені, а поріг теплової і болісної чутливості знижений. Рівень сприйняття тепла

11

був нижче температури шкіри і у вогнищах ураження був вище, ніж у здорових осіб на 1,18±0,14°С , у перифокальних зонах – на 0,52±0,2°С (Р < 0,05).

Дані температурної чутливості у хворих на рецидивуючий генітальний герпес до лікування рівнялися 33,1±0,62°С, у перифокальних зонах – 33,4±0,12 °С (Р < 0,05).

У хворих з геморагічною формою герпетичної інфекції, вираженим набряком, запальними явищами, температура шкіри дорівнювала у вогнищах уражень 32,9±0,16°С (Р < 0,05), поріг теплової чутливості знаходився в межах 34,9±0,16°С (Р < 0,05). При цьому, температура шкіри складала 32,8±0,08 °С (Р < 0,05), поріг температурної чутливості дорівнював 34,7 ± 0,12 °С (Р < 0,05).

У хворих з локалізацією герпетичних висипів у ділянках зовнішнього чи внутрішнього листків крайньої плоті, а також при легкій формі з іншими локалізаціями і рідкими рецидивами у вогнищах уражень відзначені гіпертермія і підвищення порога теплової чутливості. Так, при даній формі генітального герпесу температура шкіри дорівнювала 34,5±0,1°С (Р < 0,05), поріг теплової чутливості – 33,0±0,14 °С (Р < 0,05).

Опір шкіри постійному електричному струму виявився зниженим. Ці відхилення були більш виражені у вогнищах поразки у хворих на рецидивуючий генітальний герпес. Найбільш низький опір шкіри виявився у хворих зі значними запальними інфільтративними явищами. Показники у вогнищах уражень відповідали 232,6±7,6 кОм, у перифокальних зонах – 286,0±9,5 кОм (Р < 0,05).

Виявлено зниження стійкості капілярів у хворих на рецидивуючий генітальний герпес. Установлено, що перший ступінь стійкості капілярів шкіри у цих хворих відзначався рідше, ніж у здорових осіб, при цьому перший ступінь стійкості капілярів в ділянці передпліччя виявлений у 34 хворих (рідше в 1,5 рази, чим у здорових осіб), другий ступінь – у 20 (рідше в 2 рази, чим у здорових осіб), третій ступінь у 16 (майже в 1,5 рази частіше, ніж у здорових осіб), в області гомілки відповідно: 1-й ступінь – у 32 (у 1,5 рази рідше, ніж у здорових осіб), 2-й ступінь – у 26 (у 8 рази рідше, ніж у здорових осіб), 3-й ступінь – у 12 хворих (більш, ніж у 10 разів частіше, ніж у здорових осіб).

Слід зазначити, що третій ступінь стійкості капілярів відзначений у хворих з важким перебігом рецидивуючого генітального герпесу, частими рецидивами і супутніми захворюваннями.

У хворих на рецидивуючий генітальний герпес спостерігалося підвищення тургору шкіри (8,6±0,68 мм), Р < 0,05.

Після комплексного лікування за нашим методом функціональні дані шкірного аналізатора нормалізувалися чи вірогідно покращилися (Р<0,05). Температура шкіри у вогнищах поразки

12

понизилася (33,4±0,1°С, Р<0,05). Це явище відзначали також у перифокальних зонах (33,2±0,2 °С, Р<0,05).

У цих хворих поріг температурної чутливості після лікування підвищився (34,4±0,4°С; Р<0,05), як у вогнищах уражень, так і в перифокальних зонах (34,5±0,1°С ; Р>0,05).

Поріг болісної чутливості після лікування також вірогідно підвищився (43,8±0,1°С; Р<0,05), як у вогнищах уражень, так і перифокальних зонах (44,1±0,2°С; Р<0,05).

Покращилися показники опору шкіри до постійного електричного струму після етапного, комплексного лікування. Так, у вогнищах уражень вони дорівнювали 328,6±8,6 кОм (Р<0,05), у перифокальних зонах – 416,8±9,3 кОм (Р<0,05).

У хворих контрольної групи, що одержували стандартне лікування, вірогідно покращилися тільки показники електроопору шкіри, як у вогнищах уражень (304,6±9,2 кОм, Р<0,05), так і в перифокальних зонах (368,8±9,8 кОм, Р<0,05). Всі інші досліджені нами параметри у хворих контрольної (п'ятої) групи з боку шкірного покриву (тургор і стійкість капілярів шкіри), імунологічного статусу не досягали достовірних величин (Р>0,05).

У результаті проведеного лікування показники тургору і стійкості капілярів шкіри у хворих усіх чотирьох основних груп покращилися. Так, якщо до лікування в ділянках передпліччя перший ступінь стійкості капілярів шкіри виявлений в 34 хворих, другий – у 20, третій – у 16; в області гомілки – відповідно в 32, у 26 і 12, то після лікування ці показники покращилися. В ділянках передпліччя стійкість капілярів першого ступеню виявлена в 44, друга – у 20, третя – у 6; в області гомілки відповідно в 46, у 20 і в 4. Показники тургору шкіри до лікування були рівні 8,6±0,1 мм, після лікування вони покращилися і відповідали 10,8±0,12 мм (Р<0,05), стали негативними показники реакції звўязування комплементів з антигеном вірусу герпеса, полімеразної ланцюгової реакції, лазерної кореляційної спектроскопії.

Середнє число рецидивів в розрахунку на одного хворого на рецидивуючий генітальний герпес після лікування за нашою методикою дорівнювало 3,2±0,2 (до лікування – 18,9±1,9; Р<0,05), середня тривалість рецидиву – 4,1±0,25 дні (до лікування 12,1±0,76; Р<0,05).

Аналіз результатів звичайного лікування хворих п'ятої (контрольної групи) показав, що клінічне видужання відзначене в 7 з 60 хворих (тільки в 11,6%), значне поліпшення – теж у 7 (11,6%), погіршення – у 5 (8,3%), а також недостовірна (Р>0,5) зміна показника порушення функції шкірного аналізатора тургору і стійкості капілярів шкіри, імунологічних показників. Відзначалося незначне зниження рівня сироваткових JgA (3,9±0,1 мг%, P>0,05), JgG (17,2±0,6 мг%, P>0,05), JgM (3,4±0,1 мг%, P>0,05), при цьому вміст абсолютного (0,82±0,14*10/л) і відносного числа Т-лімфоцитів (57,1±0,18%) і В-лімфоцитів (0,36±0,08*10/л) істотно не поліпшувався.

13

Диспансеризація працівників, військовослужбовців Збройних Сил України, що хворіють на рецидивуючий генітальний герпес, проводилася з урахуванням даних анамнезу, обстеження, ефективності лікувальних призначень і їхніх найближчих результатів. Велика увага приділялася умовам праці і побуту. При консультації хворих підкреслювався негативний вплив тривалих нервово-психічних перевантажень, стресових ситуацій, порушень режиму сну і пильнування, зловживання алкоголем, мікротравм шкірного покриву і т.д.

Усім хворим до повного видужання заборонялося користатися загальним душем, ванною, чи мати статеві зв'язки. Хворих інформували про характер проявів рецидивуючого генітального герпесу, їм роз'ясняли сутність хвороби і шляхи профілактики.

При проведенні санітарно-освітньої роботи вказувалося про необхідність своєчасного залучення до лікування не тільки хворих, але і всіх осіб, що мали з ними статевий контакт, а також повідомляли про небезпеку самолікування.

Особлива увага приділялася виключенню випадкових дошлюбних і позашлюбних статевих зв'язків, що вважаються одним зі шляхів зараження, сприяють виникненню рецидивів генітального герпесу.

Після лікування хворі відвідували лікаря для консультації у суворо визначений термін: у стадії загострення – щодня, у стадії ремісії – 2 рази на місяць, при контрольному відвідуванні – один раз на місяць. У тих випадках, коли хворі не з'являлися в призначений термін, їх викликали поштовими листівками. При оцінці найближчих результатів приймалися до уваги відомості, одержані при листуванні з хворими. Так, з 190 хворих основної і 50 хворих контрольної групи прибуло в термін 186 (77,5%), із запізненням від 5 до 10 днів – 46 (19,1%), не мали можливості з'явитися – 8 (3,4%). Інші хворі листами повідомили про стан свого здоров'я, а надалі – з'являлися на прийом до лікаря.

Рецидиви генітального герпесу наступили в 104 (54,6%) хворих основної групи у терміни від 3 до 7 місяців після проведеного лікування. У тому числі після 3 місяців лікування рецидиви виникали в 6 (3,1%) хворих основної групи, від 3 до 4 місяців у 12 (6,2%), від 4 до 5 місяців – у 53 (27,8%), від 5 до 7 місяців – у 33 (17,5%) хворих. Рецидиви тривали не більш 4-6 днів і супроводжувалися слабко вираженими суб'єктивними відчуттями у вигляді поколювання, слабкої сверблячки чи взагалі були відсутні. На слизових оболонках чи шкірі вони виявлялися у вигляді поодиноких пухирцевих висипів, у той час, як при першому звертанні у цих хворих спостерігалися розповсюджені висипки. Рецидиви швидко знімалися при призначенні лікувальних заходів відповідно до методики, застосованої в хворих третьої підгрупи.

Повторний рецидив відзначали тільки у 16 (8,4%) хворих, у терміни від 6 до 7 місяців. Він виявлявся тільки плямистими висипами і знімався через 3-4 дні. Суб'єктивні відчуття виявлялися

14

тільки у вигляді дискомфорту.

У хворих контрольної групи рецидиви виявлені в 41 (68,3%) хворого. У тому числі від 1 до 1,5 місяців вони відзначалися у 26 (52%) хворих, від 1,5 до 3 місяців – у 12 (24%), від 3 до 5 місяців – у 2 (4%), від 5 до 7 місяців – у 1 (2%). Середня їхня тривалість дорівнювала від 7,9 до 10,3 днів, а клінічна картина була різко вираженою в 31 (62%) хворого, у тому числі у вигляді ерозивно-виразкової форми (у 6; 12%), виразкової (у 4; 8%), геморагічно-некротичної (у 2; 4%), той, що мігрує (у 5; 10%). Висипання супроводжувалися сверблячкою, палінням і загальним нездужанням.

Середнє число рецидивів в розрахунку на одного хворого на рецидивуючий генітальний герпес у контрольній групі після звичайного лікування дорівнювало 9,8±0,3 (у три рази гірше, ніж у хворих основної групи), середня його тривалість – 8,4±0,2 днів (у два рази гірше, ніж у хворих основної групи). Повторний рецидив спостерігали в 23 (38,3%) хворих.

ВИСНОВКИ

У дисертації представлені теоретичне обґрунтування і нове рішення наукової проблеми, що складається в розробці нового методу лікування хворих на рецидивуючий герпес в умовах Збройних Сил України з використанням нових противірусних препаратів на основі вивчення епідеміологічних, клінічних особливостей захворювання при розробці нового методу лікування.

Отримано нові результати про поширення рецидивуючого генітального герпесу серед військовослужбовців Збройних Сил України, нові сторони патогенезу цього захворювання, дані про особливості перебігу, причини виникнення рецидивів, зміни з боку функцій шкірного покриву, особливо у зв'язку з новим методом лікування.

1. У військовослужбовців Збройних Сил України, за станом здоров'я придатних до несення служби в Збройних Силах, під час медичних оглядів за 1992-1999 р.р. був відзначений ряд шкірних захворювань (P>0,05) (висівкуватий лишай, поодинокі остіофолікуліти, пароніхія і ін.), що швидко ліквідуються в результаті лікування навіть у польових умовах.

2. Найбільш складним серед цих дерматозів виявився рецидивуючий генітальний герпес, що серед військовослужбовців Збройних Сил України частіше реєструється у солдатів (Р<0,05) і сержантів (P>0,05).

3. Серед військовослужбовців Збройних Сил України рецидивуючий генітальний герпес (Р<0,05) частіше перебігав у вигляді типового варіанту (у 106 хворих, 55,8%) і ерозивно-виразкового (46 хворих, 24,2%), у чоловіків (166 хворих, 61,1%) у віці до 20 років (77 хворих, 40,5%), що хворіли від 1 року до 2 років (100 хворих, 52,7%), з переважною локалізацією на внутрішньому листку крайньої плоті чи слизовій оболонці соромітних губ (у 51 хворого, 26,8%) з частотою рецидивів від 5 до 10 у рік (60 хворих, 31,5%).

15

4. Рецидивуючий генітальний герпес у військовослужбовців Збройних Сил України перебігав з підвищенням температури шкіри у вогнищах уражень і перифокальних зонах, зниженням порогу температурної і болісної чутливості, опору шкіри постійному електричному струму, погіршенням тургору і проникності капілярів шкіри (Р<0,05).

5. Розроблений комплексний етапний метод лікування хворих на рецидивуючий генітальний герпес з використанням вітчизняних препаратів – амізону, лаферону з електрофорез-вакуумним впливом, герпетичної вакцини виявився вірогідно (Р<0,05) більш ефективним, ніж звичайне лікування. Він не викликає побічних