ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ (м. ОДЕСА) ім. К.Д.УШИНСЬКОГО
БОЙКО АНЖЕЛА ІВАНІВНА
УДК 140.8(477)
СВІТОГЛЯДНІ ОРІЄНТАЦІЇ ПОСТРАДЯНСЬКОЇ ЛЮДИНИ
(СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)
Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія
та філософія історії
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Одеса - 2002
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Південноукраїнському державному педагогічному університеті (м. Одеса)
ім. К.Д.Ушинського
Науковий керівник:
доктор філософських наук, професор
Кавалеров Анатолій Іванович,
Південноукраїнський державний педагогічний університет (м. Одеса)
ім. К.Д.Ушинського, завідувач кафедри філософії і соціології
Офіційні опоненти:
доктор філософських наук, професор
Гансова Емма Августівна
Академія державного управління при Президентові України
кандидат філософських наук, в.о. доцента
Доннікова Ірина Анатоліївна
Одеська державна морська академія, кафедра філософії
Провідна установа - Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, м. Київ
Захист відбудеться 15.05.2002 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.053.02 в Південноукраїнському державному педагогічному університеті
(м. Одеса) ім. К.Д.Ушинського за адресою: 65021 м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.
З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д.Ушинського за адресою: 65021 м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.
Автореферат розісланий 10.04.2002 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради І.Г.Мисик
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ
Актуальність теми. Проблема формування світогляду особистості здавна є важливим предметом філософського дискурсу. З'ясування сутнісних рис світогляду людини, пошук детермінант формування її світоглядної орієнтації є плідним полем для соціально-філософського аналізу та культурологічних роздумів.
Важливою причиною актуалізації досліджуваної теми є ідейна криза, якої зазнають пострадянські країни в цілому та Україна зокрема. Якщо в рамках системної кризи, що переживається соціумом, який трансформується, економічна криза є найгострішою, то ідейна є найбільш глибокою. Зрозуміло, що доки людина і суспільство не відновлять своєї ідентичності, доки не вироблять власну систему цінностей та світорозуміння, не визначать сенс своєї життєдіяльності і світоглядні орієнтири, перетворююча енергія буде витрачатися соціально неефективно. Україна здобула політичну незалежність і зараз гостро потребує світоглядної та ідейної незалежності - знаходження соціально ефективної стратегії існування українського народу, збереження ним національної самобутності і продовження традицій тисячолітньої історії. При цьому потрібно враховувати світовий досвід соціального трансформування, способи вирішення світоглядних проблем, що виникають.
Розвиток в Україні демократичних принципів соціального буття зіткнувся із світоглядною інерцією мас, з непідготовленістю патерналістично орієнтованої особи до світоглядної свободи. Це значною мірою зумовлює дослідницький інтерес до виявлення специфіки світоглядної орієнтації особи пострадянського типу. Актуальним у цьому контексті є виявлення специфічних особливостей світосприйняття й світовідношення пострадянської людини, з'ясування факторів її звернення до релігійного світорозуміння, екстремістських та тоталітарних ідеологій, прихильності до “сильної” влади, а також виявлення детермінант можливої оптимізації світоглядних орієнтацій, що дозволила б колишнім громадянам СРСР успішно інтегруватися до світового співтовариства.
В теоретичному плані актуальним є дослідження взаємовпливу процесів соціальної трансформації, що притаманна сучасній Україні й іншим країнам пострадянського простору, та світоглядних установок їх громадян, виявлення їх конститутивних елементів формування світоглядних орієнтацій і кореляції з постмодерністським світоглядом, з інтенціями сучасної культури до етичного переосмислення духовних вимірів людського життя.
Виокремлення істотних рис та тенденцій розвитку світоглядних орієнтацій пострадянської людини необхідне також для поглиблення соціально-філософської та культурологічної рефлексії, розвитку методології соціологічних, соціально-психологічних і політологічних теорій.
Стан наукового опрацювання проблеми. Проблема світоглядного самовизначення стала предметом спеціального філософського аналізу наприкінці XVIII ст., зокрема, у творчості представників німецької класичної філософії (Г.В.Ф.Гегель, І.Кант, Й.Фіхте). Проте вивчення світогляду, осмислення його сутності і типів, ролі в суспільстві здійснювались в історії соціально-філософської думки й раніше шляхом аналізу таких феноменів як міф, релігія, мудрість, філософія, свідомість, картина світу.
Проблеми сутності світогляду, його типи та зміст аналізуються в роботах В.Дільтея, А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, А.Камю, Х.Ортеги-і-Гассета, Ж.-П.Сартра, М.Вебера та багатьох інших філософів.
Вітчизняна філософія XX ст., через особливості соціально-політичного розвитку країни, відчувала особливий інтерес до світоглядної проблематики. Протягом багатьох десятиріч дослідження світогляду здійснювалось у рамках марксистської соціальної парадигми. Водночас дослідниками робилися спроби виявити співвідношення філософії, науки і світогляду (В.Вернадський, В.Чорноволенко, В.Дригін, П.Алексєєв). Об'єктивний аналіз світогляду як такого характерний для Р.Арцишевського, Є.Андроса, А.Чанишева, М.Ашманіса та ін. Київська філософська школа ( В.Шинкарук, І.Бичко, Є.Бистрицький, І.Бойко, В.Горський, В.Іванов, В.Табачковський, М.Попович, А.Яценко та інші) розробляє концепцію світогляду, суть якої полягає в тому, що світогляд постає як індивідуально вмотивований спосіб життєдіяльності особи, спосіб духовно-практичного освоєння навколишнього світу. Світоглядна свідомість і регуляція людської діяльності аналізується В.Табачковським, а соціально-духовні виміри світоглядної свідомості є предметом дослідження в роботах В.Жадько. В.Сагатовський розглядає філософію як категоріальну основу світогляду, а М.Каган у своїх роботах виходить з бачення філософії як світогляду.
Проблема світогляду розробляється у зв'язку з теоретичним осмисленням суперечливого розвитку наукового знання. Так, в роботах Р.Карпинської, І.Мартиничева, І.Фролова аналізувались світоглядні проблеми біології, природознавства тощо. Дослідженню особливостей світоглядних орієнтацій особистості в умовах трансформації соціуму присвячені праці Л.Кривеги.
В публікаціях С.Кримського, В.Кузнєцова, М.Єсипчука підкреслюється необхідність поглибленого вивчення відносин “людина-світ”, що становлять сутність світогляду, розробляється понятійний апарат, який відображає зміст цього відношення. Внутрішню структуру взаємодії “людина-світ”, сутність процесів цілепокладання і формування ідеалів як моделей майбутнього, специфіку інформаційних образів світу досліджує А.Яценко. Аналіз сутності такого універсального атрибута світоглядної орієнтації як раціональність проводиться П.Йолоном. Проблема світовідношення та ірраціональності досліджується в роботах Є.Щербини-Яковлевої. Проблеми формування світогляду особи через аналіз феномена історичної свідомості розглядають В.Воловик, М.Дмітрієва, А.Добролюбський. Смисложиттєві, світоглядні парадигми життєдіяльності особи є предметом наукових пошуків таких вчених як Е.Гансова, А.Кавалеров, Г.Кириленко, Л.Коган, І.Кон, А.Місуно, О.Москаленко, О.Пунченко, В.Сержантов, Н.Соболєва, В.Столін.
Соціальна трансформація в Україні зумовила значні зміни в світогляді сучасного українця, це знайшло своє відображення в соціально-філософських дослідженнях, проведених останнім часом відомими українськими вченими, серед яких В.Андрущенко, К.Жоль, М.Михальченко, С.Наумкіна та ін. Однак, не дивлячись на наявність розробок, присвячених проблемам світогляду людини на перехідних етапах соціального розвитку, залишаються малодослідженими питання, які торкаються світоглядних орієнтацій громадян пострадянських країн, й, зокрема, сучасних українців. Останнє й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, визначило його структуру і логіку.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження узгоджена з плановою тематикою кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м.Одеса) ім. К.Д.Ушинського "Інноваційність в методології та технології наукового і соціального пізнання" (затверджена на засіданні вченої ради університету протокол №5 від 25.12.1997 р.) Результати обговорювались на засіданнях кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м.Одеса) ім. К.Д.Ушинського в грудні 2001 року і в січні 2002 року. Обговорення також відбулося на засіданні кафедри філософії Черкаського державного технологічного університету в лютому 2002 року.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є соціально-філософський аналіз типових для громадян колишнього СРСР світоглядних орієнтацій і з'ясування детермінант та критеріїв оптимізації світоглядних орієнтацій особи в період соціальної трансформації, і, зокрема, в умовах становлення і розвитку незалежності України.
Згідно з поставленою метою в роботі вирішуються такі задачі:
- проаналізувати світогляд особи як форму її соціокультурного самовизначення;
- систематизувати зміст поняття “світоглядна орієнтація” та визначити теоретико-методологічні засади її пізнання;
- виявити механізми формування світоглядної орієнтації особи;
- розкрити значення впливу процесів соціальної трансформації на характер світоглядних установок пострадянської людини;
- простежити вплив культури постмодернізму на характер світоглядної орієнтації сучасної людини;
- означити конститутивні елементи формування світоглядних орієнтацій пострадянської людини;
- визначити фактори та напрямки оптимізації світоглядних орієнтацій особи в умовах сучасних українських реалій.
Об'єктом дисертаційного дослідження є світогляд пострадянської особи.
Предметом дослідження є світоглядні орієнтації пострадянської людини.
Методи дослідження. Важливою методологічною підвалиною при дослідженні світоглядних орієнтацій пострадянської людини в аспекті соціально-філософського аналізу є діалектична традиція розуміння співвідношення особистісного та суспільного, яка дає можливість розглядати процес світоглядного самовизначення особистості як один із істотних моментів її соціальної самореалізації.
Однією із дієвих методологічних засад, що покладені в основу вивчення світоглядних орієнтацій особистості в даній роботі, є принцип соціального детермінізму, тобто розуміння домінантності суспільних факторів в процесі світоглядного самовизначення суб'єкта.
З метою подолання можливого абстрактно-теоретичного ухилу, з одного боку, та надлишкового емпіризму, з іншого, при аналізі проблеми світоглядних орієнтацій застосовується принцип єдності соціального та етичного підходів, що дає змогу вивчати фактичний матеріал в перспективі його філософського бачення, а теоретичні узагальнення ілюструвати конкретними соціально-практичними явищами.
Чільне місце серед праць зарубіжних авторів, що залучені в якості методологічної бази дисертації, посідають дослідження М.Вебера, К.Поппера, Е.Фромма, К.Юнга та ін. Водночас методологічними джерелами аналізу проблеми світоглядних орієнтацій у власне соціально-філософському її вимірі є праці українських дослідників В.Андрущенка, І.Бойченка, Є.Головахи, О.Донченка, К.Жоля, Л.Губерського, В.Кременя, С.Кримського, М.Мокляка, М.Михальченка, І.Надольного, В.Пазенка, М.Поповича.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження визначається, насамперед, тим, що в ньому вперше в систематизованому вигляді проаналізовані світоглядні орієнтації пострадянської людини, виявлена логіка, детермінанти їх формування, визначені фактори та напрямки їх оптимізації. В результаті дослідження дисертантом наводяться наступні висновки, які мають наукову новизну:
- світоглядна орієнтація особистості є формою її соціокультурного самовизначення, що може здійснюватися або з переважанням соціального аспекту, або як самовизначення в культурі. В першому випадку домінує орієнтація на діяльнісну самореалізацію, що супроводжується прагненням до продукування ідеалів та цінностей, коли суб'єкт здійснює своєрідну експансію в світ, нав'язуючи йому свої власні стандарти, а в другому - відбувається орієнтація на життєтворчість, розвиток органічної системи міжособистісного спілкування, створення життєдайного середовища суб'єктивації людини, для якої характерне бачення світу як самоцінного феномена, як своєрідного співрозмовника;
- однією з істотних характеристик світоглядних орієнтацій пострадянської людини є їх жорстка соціальна детермінованість, запрограмованість на досягнення соціальної мети, відсутність персональної автономії, що проявляється в підпорядкуванні вищих духовних цінностей цінностям соціальним, в неспроможності розмежувати соціальне та моральне;
- своєрідною компенсацією відсутності у пострадянської людини спроможності до світоглядного самовизначення є створення таких сурогатних його форм, які надають їй відчуття причетності до конкретного соціального середовища (групи, колективу, класу, партії, релігійної громади тощо) і забезпечують якщо не вільну самореалізацію у світі як цілісному утворенні, то хоча б локальні умови для знаходження неформального партикулярного буття, незважаючи на те, що подібний спосіб партикуляції поєднаний зі створенням свого мікросвіту (соціальний самоустрій), де на дуже незначній соціально-практичній і культурній основі відтворюється особисте життя як цілісний феномен;
- існує глибинний сутнісний зв'язок між особливостями світоглядних орієнтацій пострадянської людини та постмодерністським світобаченням: спільним для них є відсутність єдиного ціннісного орієнтиру, плюральність та фрагментарність у відображенні навколишнього світу, контекстність мислення, відмова від бінарних опозицій, сприйняття свого буття як своєрідної гри, приземленість людських прагнень;
- серед найбільш ефективних факторів та напрямків структурування і впорядкування світогляду людини пострадянської епохи є формування та ствердження ідеології ненасилля як єдино можливого засобу вирішення гострих соціальних проблем, толерантного ставлення до “інших”, усвідомлення своєї відповідальності та її перерозподіл із соціальних інститутів на себе, пріоритетний розвиток освітньої галузі.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в роботі вперше запропоновано систематизоване осмислення світоглядних орієнтацій пострадянської людини; поглиблена методологія соціально-філософського пізнання. Результати дослідження мають цінність для розуміння і теоретичного аналізу явищ та процесів духовного життя сучасного суспільства. Теоретичні висновки роботи можуть бути використані при розробці концепції модернізації пострадянського суспільства, теорії формування і самовиховання особи. Положення роботи є методологічною основою для розробки соціологічних і соціально-психологічних прикладних досліджень процесів духовної життєдіяльності. Результати дослідження доцільні у процесі викладання курсів філософії, соціальної філософії, соціології, політології, при розробці державних і відомчих культурно-виховних програм, а також для масової популяризації соціально-конструктивних світоглядних орієнтацій особи, що сприяють подоланню соціально-економічної кризи в Україні.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідались автором на міжнародних, регіональних науково-практичних конференціях і семінарах, зокрема на конференціях ўўСучасна криза суспільства і шляхи її подоланняўў (м.Запоріжжя, 1995), ўўТворчість Тараса Шевченка в контексті світової літературиўў (м.Черкаси, 1995), ўўТворчість свободи як свобода творчостіўў (м.Київ, 2001), на методологічному семінарі кафедри філософії Черкаського державного технологічного університету "Проблема становлення української еліти" (лютий 2002р.)
Публікації. Основні положення дисертації висвітлені в 6 публікаціях (3 в наукових фахових виданнях) загальним обсягом 2,3 д.а.
Структура роботи обумовлена метою і основними завданнями дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, поділених на параграфи, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 167 сторінок, список використаних джерел (в кількості 167 найменувань) займає 11 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, з'ясовані стан та рівень наукового опрацювання проблеми, визначено мету, основні завдання, об'єкт і предмет дослідження, охарактеризовані його методологічні засади, сформульовані положення, що становлять наукову новизну і виносяться на захист, розкрито теоретичне і практичне значення дисертаційної роботи, вказується її апробація, структура і обсяг.
У першому розділі – “Світоглядна орієнтація людини як соціально-філософська проблема” – досліджується світогляд як передумова орієнтації людини в природно-соціальному оточенні, яка конституює її життєвий простір і постає як система принципів, поглядів, цінностей, ідеалів і переконань, що визначають як відношення до дійсності, загальне розуміння світу, так і життєві позиції, програми діяльності.
У першому параграфі – “Соціокультурне самовизначення особи як передумова її світоглядної орієнтації” - зазначається, що адекватне розуміння специфіки світоглядних орієнтирів є можливим за умови вивчення, насамперед, їх буттєвісних засад, тобто характеру людського світовідношення. Адже світогляд завжди є відображенням певної особистісної позиції людини стосовно життєво значущих для неї явищ, процесів та предметів, позиції, що є означенням способу її соціокультурного самовизначення в світі.
Найабстрактніші філософські поняття і концепції, пов'язані із самовизначенням людини, відразу ж замикаються на соціальних проблемах (звичайно, при цьому філософські поняття не мають прямих відповідників у бутті суспільства і не прив'язані однозначно до певних політичних напрямків). Тому проблема самовизначення людини є проблемою не лише "чистої" онтології чи антропології, а й, безумовно, соціальної філософії. Навіть якщо предметом розгляду є проблематика, яка стосується людської екзистенції, не можна не враховувати соціальний вимір прояву цієї екзистенції. Розмаїття екзистенційно-антропологічних характеристик людини безмежне, тому філософські системи (не кажучи вже про політичну теорію і практику), які намагаються звести таке розмаїття до чогось "єдиноправильного", несуть в собі потенційну загрозу тоталітарної практики і людської деструкції. Навіть у прагненні "м'якого" зведення різноманітних способів і форм людського самовизначення і самореалізації до одного - "магістрального", "провідного", "базисного", "модерного" - чи хоча б у намаганні визначити один із них як відпочатково "провідний" закладено можливий результат: перетворення світу на організаційний комплекс засобів для людської діяльності і зведення самовизначення до професіоналізму в обраній сфері діяльності.
Аналізуючи досвід осмислення проблеми людського самовизначення в контексті радянських реалій, автор звертає увагу на те, що простір людського самовизначення зводиться до всезагальних форм соціального буття, а залучення індивіда до цих форм відбувається шляхом повного його підпорядкування останнім; всі форми людського розвитку (від економіки до моралі), завдяки яким здійснюється відтворення суспільством самого себе, стають засобами "тиску" на людську сутність. Людина суцільно соціалізується: ці форми набувають рис самостійних суб'єктів і використовують особу як інструмент власного функціонування. У такій ситуації своєрідні квазітрансцендентальні суб'єкти визначають майже все. Люди фактично зводяться до об'єктів.
Ігнорування вільного самовизначення людини, зведення його до суто соціальної ролі (бодай навіть обраної з кількох можливих), до суспільно-економічної чи суспільно-політичної функції елімінує насправді специфіку людського буття і призводить до абсурдних і трагічних колізій. Абсурдність полягає в тому, що коли людина є лише функцією суспільних відносин, то до неї неможливо застосувати поняття права, особистої відповідальності і взагалі - дієспроможності конкретного індивіда.
Таким чином, онтологічною передумовою формування світоглядних орієнтацій особистості можна вважати процес її соціокультурного самовизначення, в якому може домінувати або суто соціальний, або культурний вектор: в першому випадку має місце значне нівелювання особистісного начала в людині, позбавлення її внутрішньої свободи (такий напрямок характеризує суспільства тоталітарного типу, зокрема, радянське); альтернативним до цього напрямку є самовизначення людини в культурі, яке ґрунтується на онтологічній відкритості особистості до світу ( в тому числі й соціального ) і робить її істотою насамперед культурною, що, на нашу думку, є адекватним її людській сутності. Самовизначення людини в культурі передусім має форму діалогу, що сприяє розвитку міжособистісного спілкування, створенню живильного середовища суб'єктивації людини. В цьому аспекті ці два напрямки людського самовизначення відповідно детермінують діяльнісний та комунікативний типи світоглядної орієнтації людини.
У другому параграфі – “Теоретико-методологічні передумови дослідження та механізми формування світоглядних орієнтацій особистості” – розглядаються основні об'єктивні та суб'єктивні детермінанти процесу світоглядного самовизначення, аналізуються способи формування світогляду людини.
В дисертації поняття “світоглядні орієнтації” розглядається як таке, що несе значне смислове навантаження, дає можливість з'ясувати ієрархію цінностей при осмисленні людиною навколишнього світу, дозволяє відобразити плинність, рухливість, змінюваність власного світогляду, механізми його формування в умовах трансформації суспільства. .
Дисертант в процесі здійснюваного дослідження виходить із загальної методології соціально-філософського аналізу, що обумовлена насамперед такими факторами: а) особливостями, специфікою об'єкта пізнання; б) пізнавальними здібностями і можливостями суб'єкта пізнавального процесу, установкою його суб'єктивності й застосовуваними принципами інтерпретації отриманих даних; в) соціальною кон'юнктурою, цінностями і соціальними параметрами, зв'язками об'єкта дослідження. Соціальний об'єкт, що змінюється, передбачає необхідність постійного корегування методу його дослідження.
Соціокультурний контекст світоглядних орієнтацій особистості вимагає в процесі дослідницького пошуку виходити із широкого поняття раціональності. В умовах переходу країн Східної Європи від традиційного суспільства до нових соціальних форм змінюється і характер конкретно-історичних форм раціональності. Раціональність як відповідність загальноприйнятим нормам поступається місцем розумінню раціональності як відповідності вимогам повноцінного людського життя, необхідності соціального виживання і пристосування до соціуму, що змінюється.
На вибір світоглядних орієнтацій особистості, як зазначається в роботі, впливають наступні фактори: масштабні соціальні процеси, що віддзеркалюються в змісті і механізмах соціалізації; сила соціальних норм, звичаїв, мікросоціальних (регіональних, локальних) установок; діяльність соціальних лідерів, сильних особистостей, що досягли соціального успіху; пропаганда й агітація в засобах масової інформації; індивідуальний досвід людини, її життєва стратегія, конкретна ситуація, що передує світоглядному вибору.
Формування світоглядних орієнтацій особистості є безперервним процесом в контексті систематичної зміни об'єктивних умов її життєдіяльності й освоєння нею нових соціальних ролей. При цьому світоглядні орієнтації особистості можуть існувати як у формі її соціальної адаптації, так і у вигляді інтеріоризованих нею установок. Якщо в першому випадку світоглядні орієнтації детермінують індивідуальну поведінку на досягнення соціального успіху, то в другому – світоглядні установки виражають сутнісні характеристики духовного світу людини, її реальну соціальну позицію.
Домінуюча в суспільстві світоглядна орієнтація в результаті пропаганди певною мірою нав'язується людям, примушуючи їх "програмно" розуміти світ і відповідним чином його осмислювати, вона несвідомо засвоюється ними в процесі спільної діяльності, виступаючи для них компасом соціальної адаптації. Багато хто обирає пануючу світоглядну орієнтацію саме в зв'язку з визначеністю, небажанням робити вибір і нести за це відповідальність, а також внаслідок конформістської установки. Світоглядний конформізм – некритичне прийняття і слідування пануючим поглядам – формується під впливом пропаганди, страху, імперативів внутрішньогрупової солідарності, пересічної установки слідувати стереотипам і стандартам, що соціально заохочуються.
Вплив на формування світоглядних орієнтацій особистості справляють також об'єктивно існуючі у способі життя, традиціях того чи іншого етносу чи епохи споконвічні образи або архетипи, за К.Юнгом. Архетип як визначальний образ бачення світу чи його окремих фрагментів закріплюється у свідомості спільноти в результаті багатовікової практики. Архетип вносить впорядковуючий і зв'язуючий зміст в чуттєві сприйняття і духовні переживання особистості.
Світоглядні орієнтації особистості, як відзначає дисертант, становлять смислову конструкцію, обумовлену інтересами, потребами, бажаннями, цілями людини. Особливості світоглядних конструкцій формуються під впливом об'єктивних (економіка, ідеологія, держава та ін.) і суб'єктивних факторів. В умовах трансформації суспільства соціальний фактор автор розглядає як провідний з погляду причинного впливу на формування світоглядних орієнтацій. Це, безумовно, не виключає необхідності врахування духовного фактора, що мислиться як самобудування особистості, конструювання та вибір нею власного образу й образу світу, вибір нею цінностей та ідеалів.
Серед суб'єктивних факторів, що детермінують формування світоглядних орієнтацій, особливе місце посідає воля. Вона також обумовлена об'єктивними і суб'єктивними можливостями особистості. Суб'єктивні можливості індивіда, що збігаються з його здібностями, з його різноманітними особистісними якостями виступають лише вихідними умовами світоглядної волі. Головним з них є уміння адекватно розуміти і висловлювати власні інтереси й прагнення, формулювати цілі життєдіяльності, розробляти програми їх здійснення, здатність орієнтуватися в ситуаціях і приймати ефективні рішення.
У другому розділі - “Світоглядні орієнтації особистості в умовах соціальної трансформації” - здійснюється аналіз специфіки функціонування світогляду в нестабільному соціальному середовищі, виявляються його закономірності та тенденції, взаємозв'язок із постмодернізмом.
В першому параграфі - “Вплив процесів соціальної трансформації на характер світоглядних установок людини” – визначається зміст поняття “соціальна трансформація”, його співвідношення з процесом модернізації суспільства. Автор зупиняється на характеристиці сутнісних ознак соціальної трансформації, серед яких виокремлюються такі, як радикальна зміна принципів соціального устрою у всіх сферах життя, руйнування старих соціальних інститутів, виникнення цілком автономних по відношенню до держави осередків соціального буття, для яких характерний правовий та моральний нігілізм, маргинальність, сектантство. На противагу трансформації, що має здебільшого стихійний, руйнівний характер, процес соціальної модернізації характеризується певною впорядкованістю змін, що відбуваються в різних сферах соціального буття, та наявністю своєрідного взірця, котрий спрямовує ці зміни, забезпечуючи вдосконалення соціуму.
В дисертації акцентується увага на необхідності відмови від ідеї історицизму в її марксистській інтерпретації як пояснювального принципу соціальних змін і прийнятті попперової концепції соціального конструювання, інженерії, що дозволило б представити соціально-історичний процес не як відчужений від людини, а як спрямований на реалізацію людських потреб рух. При цьому слід усвідомити таку обставину, що тотального “приручення”, “олюднення” історії бути взагалі не може, свідченням чого є невдачі тоталітаризму ХХ ст., які виявлялися наслідком прагнень найдемократичніших соціальних ідеалів.
Дисертант підкреслює, що особливістю соціальної трансформації країн пострадянського простору є поєднання демократичних принципів із чужим щодо них цивілізаційним устроєм, в якому панують стійкі багатовікові автократичні та деспотичні традиції. Їх руйнування нерідко приводить до втрати власної ідентичності.
Для пострадянських країн, що змушені “наздоганяти” Захід, соціальна трансформація означає ще й перехід до цивілізації іншого ґатунку – техногенної, що виникла в Європі в епоху становлення раннього капіталізму. Її світоглядним орієнтирам притаманне розуміння людини як передусім діяльної істоти, покликаної владарювати над зовнішнім світом природи, спираючись на силу знання та науки. Подібна установка знаходить іноді досить значний опір в свідомості наших співвітчизників і асоціюється здебільшого із соціально-економічною кризою, що викликає ностальгію за цінностями комуністичного минулого.
В дисертації звертається увага на потребу деміфологізації образу “цивілізованого Заходу” та необхідність вироблення більш дистанційованої позиції щодо нього, тим більше, що вже й в самосвідомості європейської культури сформувалась стійка тенденція до переосмислення її світоглядних засад. Орієнтиром в такому контексті може бути здорове природне та соціально-економічне середовище, раціональне використання природних ресурсів, стабілізація чисельності населення, ефективна система освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення.
Враховуючи багатомірність процесів соціальної трансформації, можна виділити кілька її фундаментальних вимірів. Насамперед, це певний рівень культури як засобу осягнення світу, становище індивіда в суспільстві, характер влади, принципи соціальної організації, форми спілкування. Однак провідну роль, на думку дисертанта, відіграє політичний фактор, обрані орієнтації та політична активність еліти та контреліти, які значною мірою й зумовлюють характер світоглядної орієнтації більшості членів суспільства. Для трансформаційного соціуму характерна значна невизначеність світоглядних установок не лише пересічних громадян, а й еліти, її ціннісний нігілізм та надмірний прагматизм, що нерідко межує з цинізмом.
Значної соціальної напруги надає і політизація національного питання, використання національних почуттів громадян в боротьбі за владу, і навіть більше – перетворення соціальної (політичної) спільноти в національну, що є особливістю сучасного життя переважної більшості колишніх соціалістичних країн.
Ще одним аспектом світоглядних зрушень в умовах соціальної трансформації є зміна теоретичних засад та способів обґрунтування ціннісних орієнтацій. Серед них чільне місце займає релігія, яка часто заміщає науку та філософію. Цьому сприяє криза раціоналізму загалом, і, зокрема, того його варіанту, що був випестуваний марксистською традицією. Окрім того, жодна ідеологія, як відомо, не спроможна забезпечувати індивіду так необхідний в кризових ситуаціях екзистенційний притулок, гарантувати спасіння, впорядкувати його душу. Релігія надає можливість людині, яка не пристосувалась до нових соціальних реалій, знайти порятунок у втечі від ворожої їй реальності до світу “справжнього”, “вічного”, де на неї чекає життя в любові, життя без умовностей та панування. Однак, в період сучасної соціальної трансформації досить симптоматичним є зрощення релігійного світогляду з науковим та філософським, заміна конфронтаційної моделі їх взаємовідношення комплементарною, що, на думку автора, слід тлумачити як результат поширення ідей постмодернізму.
В другому параграфі – “Постмодерністська трансформація світоглядних уподобань людини” - зазначається, що розвиток сучасного постмодерністського суспільства супроводжується загостренням екологічної проблематики, структурною кризою, ерозією традиційних цінностей та пошуком нових форм життя й мислення. Особливо помітним цей пошук є в культурній сфері, що спричинило появу навіть відповідного терміна для позначення її теперішнього стану - постмодернізм.
В основу постмодерністської концепції культури покладена низка засадничих положень, серед яких дисертант виділяє ідею плюральності, поліфонії як способу буття культури, опозиційність щодо можливості існування єдиного сенсу історії, що призвело до занурення сучасної культури у вічне теперішнє та появи дивовижної суміші всіх часів, світоглядів, а також нівелювання відмінності між високим і низьким, добром та злом, істинним та хибним, серйозністю та грою. Пріоритетного значення в цьому контексті набуває толерантність, терпимість до проявів всього нетрадиційного, нетотожного, визнання можливості принципової прозорості культури, що вже сьогодні є очевидним внаслідок бурхливого розвитку інформаційних технологій. Постмодернізм, як зазначає дисертант, змішуючи не тільки культурні цінності, а й їх уламки, елементи, тексти, цитати з текстів, перетворює все це на суцільний колаж, “клаптиковий текст”. В такій ситуації людина виявляється змушеною самотужки конструювати власну систему цінностей, власний світ, постійно балансуючи між смислами “своєї” та “чужої” культури, між буттям та небуттям.
Таке буття “в проміжках” нерідко обертається відчуттям закинутості, втратою будь-яких світоглядних орієнтирів та власної ідентичності. Пошуки останньої найчастіше приводять людину до ритуальних форм поведінки, які примушують її вдягати маски, зрощуватись з ними, сприймати своє життя як своєрідну рольову гру.
В дисертації підкреслюється, що особливістю світовідчуття людини епохи постмодерну є те, що вона опиняється цілковито зануреною в свою самість й водночас залишається без неї. Прагнучи здолати умовність відмінності між суб'єктивним та об'єктивним, людина сама значною мірою себе об'єктивує, міфологізує свою свідомість; намагаючись дистанціюватись від будь-якого ідеологічного диктату – зазвичай потрапляє в полон найпримітивніших світоглядних установок.
Таким чином, постмодерністський світогляд характеризується кількома сутнісними рисами, які й роблять його співзвучним духовному клімату трансформаційного суспільства. Серед них вирізняються такі як фрагментарність, контекстність, поліфонічність, децентрованість, заземленість.
В цьому розділі здійснюється аналіз взаємозв'язку процесів соціальної трансформації та світоглядних орієнтацій особистості, що є концептуальним стрижнем для побудови загальної картини світоглядних орієнтирів громадян колишнього СРСР.
У третьому розділі – “Особливості прояву та детермінанти формування світоглядних орієнтацій пострадянської людини” – надається характеристика домінуючих в посткомуністичних країнах (зокрема, в Україні) типових особистісних взірців та стандартів поведінки і самооцінки, окреслюються шляхи та засоби можливого на них впливу з метою їх приведення у відповідність із сучасними загальнолюдськими цінностями.
У першому параграфі – “Конститутивні елементи формування світоглядних орієнтацій пострадянської людини” – досліджуються на емпіричному рівні детермінанти та виявляються найбільш впливові чинники формування світогляду пересічної пострадянської людини, окреслюються схеми їх узагальнення.
Передусім автор з'ясовує роль у цьому процесі засобів масової інформації як найбільш потужного чинника впливу на свідомість та підсвідомість людини. В цьому зв'язку підкреслюється, що характерною для пострадянського інформаційного простору є ціннісна невизначеність, нехтування елементарною моральною культурою, неприхована пропаганда культу сили. Для сучасної України подібна бездуховність особливо гостро дає про себе знати, насамперед, у політичній сфері (“касетні скандали”, політичні злочини тощо).
Загалом духовну атмосферу, що утворилася після розпаду СРСР можна охарактеризувати як стан аномії (безформності), коли дозволено все, що не заборонено законом. Це “перебудовче” гасло й донині залишається чи не провідним світоглядним орієнтиром пострадянської людини. Єдиним “притулком” моральності, здавалось би, має залишатися релігія. Однак спроби повернутися до християнства та знайти світоглядну опору в умовах трансформації суспільства в релігійній духовності позначені міжконфесійною ворожнечею, прямим, іноді навіть фізичним, протистоянням між віруючими, що значною мірою підриває духовний авторитет церкви.
Як зазначається в дисертації, абсолютна, нічим не обмежена розкутість (розпущеність) пострадянської людини стала, по суті, новою, витонченою формою її ідеологічного закріпачення. Опинившись в хаотичному сплетінні різноспрямованих і різномасштабних установок, особа стає жертвою випадкових впливів та модних запозичень. В таких умовах, які змушують пострадянську людину постійно озиратися назад, порівнювати минуле та сьогодення все більш відчутною стає потреба у світоглядному універсалізмі, в знаходженні такого світоглядного підґрунтя, яке б не могло бути знеціненим. Такою основою в період соціальної трансформації здебільшого виявляються національна ідентичність, “сильна” влада та партикулярна самодостатність, що реалізує себе в прагненні пострадянської людини до соціальної самоізоляції, самоустрою.
Особливо показовим для світогляду пострадянської людини є орієнтація на сильну особистість. Адже вона – носій “коду” соціального устрою та суспільних цінностей, їй притаманні саме ті якості, які й потрібні для виживання в кризових ситуаціях. Окрім цього, на думку дисертанта, подібна орієнтація знаходить і своє ментальне обґрунтування в характерному для вітчизняної культури патерналізмі.
Орієнтація на авторитет сильної особистості змістовно пов'язана із прагненням пострадянської людини (особливо в сучасній Україні) до соціального самоустрою, свідченням чого є її “замикання” в сім'ю, локально-маргінальні спільноти, в межах яких і реалізується її схильність до панування чи підкорення та виникає ілюзія своєї самореалізованості.
У другому параграфі – “Фактори та напрямки оптимізації світоглядних орієнтацій особи в сучасному українському суспільстві” – аналізуються сутнісні характеристики та детермінанти формування світогляду громадян сучасної України, з'ясовуються перспективи його розвитку.
Серед найбільш значимих автор виділяє такі чинники та критерії оптимізації світоглядних установок, які створюють насамперед передумови для інтеграції українського суспільства в цивілізоване співтовариство та відображають в тому чи іншому вигляді загальнолюдські цінності. Серед найближчих завдань, що постають в цьому зв'язку є реабілітація в суспільній свідомості моральних якостей людини, насамперед, толерантності, тобто терпимого ставлення до будь-кого, хто не поділяє твої погляди та переконання, що є передумовою розширення власного досвіду та спілкування з іншими.
Толерантність як принцип функціонування соціально-політичного механізму України є також визначальним при формуванні внутрішньої установки кожного українця на спільну конструктивну діяльність та відповідальність, на розвиток незакомплексованої свідомості, вільної від пересудів та упереджень стосовно чужої світоглядної орієнтації.
Як один із важливих факторів оптимізації світоглядних орієнтацій особи в сучасному українському суспільстві розглядається національна ідея та наявність соціальної стратегії її реалізації. Останнє в свою чергу передбачає уникнення крайнощів, адже національна ідея може бути тільки тоді дієвим інтегруючим та соціалізуючим засобом, коли в ній знаходять гідне місце загальнолюдські цінності.
Вирішальним фактором вдосконалення світоглядних орієнтирів в будь-якому суспільстві, в тому числі і в українському, має стати освіта. Саме вона, на думку дисертанта, й має бути пріоритетним напрямком державного будівництва і відтак потребує достеменного переосмислення відношення до неї з боку державного керівництва та суспільства загалом.
У висновках узагальнюються результати дослідження, окреслюються перспективні напрямки формування світоглядних орієнтацій. Зокрема зазначається, що:
- світоглядні орієнтації людини мають своєю онтологічною передумовою спосіб її особистісного буття в соціокультурному середовищі;
- соціокультурне буття людини характеризується різновекторністю, наявністю в ньому неоднакових за рівнем насиченості ціннісним змістом тенденцій та можливістю домінування однієї з них – соціальної, з притаманним їй прагматизмом та неусувним диктатом соціального над індивідуальним чи власне культурної, яка виражає інтенцію суб'єкта до спілкування з іншими суб'єктами, передбачає моральну відкритість та готовність до самотворення та самоперетворення, і відтак є співзвучною процесу самовизначення загалом;
- для пострадянської людини характерна певна недорозвиненість вищих, духовних структур особистості, їх підпорядкування цінностям суто соціального характеру; подібна “тотальна соціалізація” людини, її цілковита включеність у структуру великих соціальних суб'єктів обертається її використанням як інструменту власного функціонування; попри це й в таких обставинах все ж залишається місце для хоча б часткового особистісного самовизначення; останнє здебільшого здійснюється шляхом “втечі” до ще не соціалізованої природи, через ідентифікацію себе із маргінальними соціальними спільнотами й відмовою від зовнішньої практичної активності;
- спільними рисами постмодерністського світогляду та світоглядних орієнтацій пострадянської людини є відсутність єдиного визначального стрижня та плюралізм, еклектичне поєднання уламків найрізноманітніших культурно-історичних традицій, калейдоскопічність, фрагментарність, заземленість, контекстність та віртуалізація, які досить часто стають передумовою нового й, на перший погляд, непомітного ідеологічного закріпачення;
- типовим для світогляду пострадянської людини є прагнення до соціальної та національної самоізоляції, опора на “сильну” владу та партикулярну самодостатність, апеляція до авторитету релігії як засобу сакралізації її повсякденного буття;
- серед основних напрямків та факторів оптимізації світоглядних орієнтацій громадян пострадянської України виділяються: 1) створення науково обґрунтованої сучасної системи етнокультурних пріоритетів, позбавленої націоналістичних однобічностей й спроможної консолідувати українське суспільство; 2) забезпечення сприятливих умов для ствердження й розвитку в суспільних відносинах морально-етичних складових, формування терпимості (толерантності) й поваги до будь-яких виявів і форм індивідуально-особистісного самовизначення, готовності нести відповідальність за свій вибір; 3) послідовне здійснення освітньої реформи, покликаної забезпечити сприятливі умови для формування гуманістичних цінностей, ідеалів, переорієнтації освіти на задоволення екзистенціальних потреб людини, її здатності до повноцінного життя в сучасному світі.
список опублікованих праць за темою дисертації:
1. Проблема світоглядного самовизначення особистості в контексті трансформації соціуму // Мультиверсум. Філософський альманах. - 2001. - Вип. 23. - С.119-127
2. Проблема формування гуманістичного світогляду в контексті освітньої реформи // Мультиверсум. Філософський альманах. - 2001. - Вип. 24.- С.29-38
3. Постмодернізм та світоглядні орієнтації сучасної людини // Мультиверсум. Філософський альманах. - 2001.- Вип. 25.- С.8-11
4. До проблеми становлення особистісної самоідентичності в сучасному ціннісно-орієнтаційному просторі // Матеріали 6-Ї Міжнародної науково-практичної конференції "Творчість свободи як свобода творчості". - К.: НТУ "КПІ", 2001. - С.207-208.
5. Місце національної ідеї в формуванні національної ідеології // Матеріали загальноукраїнської науково-практичної конференції "Сучасна криза суспільства і шляхи її подолання". -Ч.1.- Запоріжжя., 1995. - С.36-37.
6. Національна ідея в творчості Т.Г.Шевченка // Тези міжнародної наукової філологічної конференції "Творчість Т.Г.Шевченка в контексті світової літератури". - Черкаси., 1995. - С. 49-50.
7. Національна ідея в розбудові української державності (історико-філософський аспект) //Тези ІІ-ї української наукової конференції "Студент і викладач." - Симферопіль, 1995.- С.10-11.
Анотації
Бойко А.І. Світоглядні орієнтації пострадянської людини (соціально-філософський аналіз). – Рукопис.
Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філософських наук із спеціальності 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. - Південноукраїнський державний педагогічний університет (м.Одеса) ім. К.Д.Ушинського, Одеса, 2002.
В дисертації здійснюється соціально-філософський аналіз світоглядних орієнтацій особистості в умовах трансформації пострадянського суспільства, визначаються методологічні засади їх пізнання та виявляються механізми формування, досліджується вплив процесів соціальної трансформації на характер світоглядних установок пострадянської людини, з'ясовуються фактори й напрямки оптимізації світоглядних орієнтацій особи в умовах сучасних українських реалій. В роботі обґрунтовується ідея існування глибинного сутнісного зв'язку між особливостями світоглядних орієнтацій пострадянської людини та постмодерністським світобаченням. Однією з визначальних характеристик світоглядних орієнтацій пострадянської людини дисертант вважає витіснення на периферію соціально значущих та загальнокультурних складових світогляду, що є підґрунтям для “втечі” особи в такі форми життя, які здатні забезпечити якщо не вільну самореалізацію у світі як цілісному утворенні, то хоча б локальні умови для знаходження неформального партикулярного буття, незважаючи на те, що подібний спосіб партикуляції поєднаний зі створенням свого мікросвіту (соціальний самоустрій), де на дуже незначній соціально-практичній і культурній основі відтворюється особисте життя як цілісний феномен.
Ключові слова: світогляд, світоглядна орієнтація, пострадянська людина, соціальна трансформація, перехідний період, постмодернізм, соціальний самоустрій.
Бойко
