КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

БОЙЧЕНКО НАТАЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 811 161. 2 06 : [8138 : 81373.7]

СТІЙКІ ДІЄСЛІВНІ СПОЛУКИ У ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ ТЕКСТІ:

ТИПОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ТА ЕКСПРЕСИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

Спеціальність 10.02.01 — українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ — 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української та російської мов як іноземних Київського

національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник кандидат філологічних наук, доцент

Дідківська Людмила Прокопівна,

Киівський національний університет

імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри української та російської мов

як іноземних.

Офіційні опоненти — доктор філологічних наук, професор

Городенська Катерина Григорівна,

Інститут української мови НАН України,

заступник директора,

провідний науковий співробітник відділу

історії та граматики української мови;

кандидат філологічних наук, доцент

Чумак Володимир Васильович,

Український мовно-інформаційний фонд

НАН України,

заступник директора.

Провідна установа — Вінницький державний педагогічний університет

ім. М.Коцюбинського, кафедра української мови,

Міністерство освіти і науки України, м. Вінниця.

Захист відбудеться “22” березня 2002 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої

ради Д 26.001.19 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

(м.Київ, бульвар Шевченка, 14, к. 63).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці ім.М.О.Макси-мовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м.Київ, вул. Володимирська 58, к.10)

Автореферат розіслано “12” лютого 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Л.О.Медведєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми. Система стійких складних номінацій містить не лише фразеологічні одиниці, а й стійкі дієслівні сполуки, які є неоднослівними найменуваннями дії: складати звіт, виносити догану, приходити до влади. Стійкі дієслівні сполуки (далі — СДС) становлять велику за обсягом та вагому за дією групу номінативних одиниць і відображають національну специфіку сполучуваності слів в українській мові. У російському мовознавстві слід відзначити праці О.П.Мордвілка, В.В.Виноградова, І.О.Мельчука, В.В.Розанової, В.М.Телії, В.Г.Гака, С.Г.Гавріна, В.М.Дерибаса та ін., в яких автори зосередилися, переважно, на питаннях статусу цих одиниць у системі мови та зумовленості значення їх дієслівного компонента. І.О.Мельчук в основі стійкості таких дієслівних сполук вбачав певний ступінь обмеження сполучуваності їх компонентів. В.Г.Гак та В.М.Телія розглядали аналізовані стійкі сполуки як утворені шляхом вторинної номінації лексико-синтаксичні аналітичні одиниці, що є засобом вираження ряду мовних значень поряд зі словотворчими засобами. Особливими синтаксичними конструкціями вважав стійкі дієслівні сполуки П.О.Лекант. У слов’янському, романському та германському мовознавстві ця проблема розглядалася такими лінгвістами, як Н.М.Амосова, Б.Я.Білецький, В.Г.Гак, Б.Зінкевич-Томанек, Н.Є.Котляр, О.В.Кунін, А.М.Левіцкі, В.С.Шведова та ін., які відмежовували подібні сполуки від власне фразеологічних одиниць. Проблему СДС аналізували українські мовознавці Г.М.Удовиченко, ГЛ.Авксєнтьєв, М.Ф.Алефіренко, А.П.Коваль, І.І.Чередниченко, О.Д.Пономарів та ін. Дієслівні словосполучення в українській мові були предметом аналізу та класифікації в роботах О.С.Мельничука. О.С.Снітко, Д.В.Горбачук, Ю.А.Сєргєєв досліджували стійкі сполуки в російському та українському мовленні.

У сучасній вітчизняній лінгвістиці й досі залишається невирішеним ряд проблем, що стосується існування у системі мови та функціонування у мовленні стійких дієслівно-іменникових сполук. Необхідно визначити спільну термінологію щодо найменування подібних дієслівно-іменникових сполук, статус цих сполук у системі мови, їх взаємини з іншими аналітичними номінативними одиницями мови (вільними словосполученнями, фразеологізмами, складними термінами). Залишається важливим з‘ясувати механізм утворення подібних сполук, існування яких свідчить про наявність елементів аналітизму в українській мові, можливості кореляції СДС і однослівних еквівалентів, що реалізують потенційну здатність мовної системи до “подвійної репрезентації”, валентний потенціал дієслівних компонентів сполук. Актуальним є аналіз специфіки фразеологізованого значення подібних конструкцій, їх найчастотніших структурно-семантичних моделей. Важливим завданням є створення вичерпного переліку значень (лексичних, лексико-граматичних), які виражають дані одиниці у мові. Потребує дослідження питання реалізації у мовленні експресивних конотацій у рамках СДС. Цим зумовлюється актуальність теми.

Тема дослідження має безпосередній зв’язок з науковими розробками кафедри української та російської мов як іноземних щодо дослідження української мови у функціональному аспекті.

Мета дисертаційної роботи — встановити типологічні ознаки та експресивний потенціал СДС, що функціонують в українському публіцистичному тексті. Досягнення основної мети передбачає такі завдання:

1. Виявити основні ознаки СДС як лексико-граматичних аналітичних номінант, визначити їх місце у системі мови на основі ступеня і характеру їх стійкості та порівняти зі словами і синтаксичними структурами (вільними словосполученнями, фразеологізмами і складними термінами).

2. Здійснити аналіз особливостей значення СДС, природи цього значення, механізму його формування.

3. Систематизувати і описати корпус найбільш продуктивних компонентів-дієслів стійких сполук; здійснити тематико-понятійну класифікацію найбільш частотних іменникових компонентів СДС.

4. Визначити основні функції–параметри СДС у мові на основі порівняння їх з однослівними найменуваннями.

5. Дослідити і описати внутрішньовалентний потенціал дієслівних компонентів СДС.

6. Здійснити синтаксичний аналіз СДС, включаючи аналіз їх зовнішньовалентних можливостей.

7. Дослідити конотативні експресивні значення, що можуть бути складовими семантики СДС, та встановити контекстуальні умови реалізації експресивності СДС шляхом виявлення основних типів їх модифікацій у контексті.

Об‘єктом дослідження у дисертації є СДС українського публіцистичного мовлення, що розглядаються як неоднослівні найменування дії і характеризуються стійкістю певного лексичного складу і вибірковою сполучуваністю дієслівного компонента. Предметом дослідження є семантичні процеси, що лежать в основі утворення СДС, функції, які вони виконують у системі мови, особливості їх синтаксичної актуалізації, а також функціонування цих сполук у публіцистичному мовленні та можливості реалізації їх експресивних значень у ньому.

Джерельною базою дослідження є українські газетно-публіцистичні тексти за 1995-2000 р.р. (газети “Вечірній Київ”, “Голос України”, “Наша віра”, “Освіта”, “Сільські вісті”, “Україна молода”, “Час”), а також лексикографічні джерела української мови різних типів (“Словник української мови” в 11-х томах (К., 1970-1980), “Фразеологічний словник української мови” в 2-х томах (К., 1993), “Граматичний словник українських дієслів” у 2-х томах, укладений Л.А.Алексієнко та І.В.Козленко (К., 1998), “Частотний словник сучасної української публіцистики” (в електронному варіанті)).

Матеріалом дослідження є близько 3000 СДС, які вибрані за вказаними джерелами. Основна частина цього матеріалу представлена у додатку (близько 1000 одиниць).

Методи дослідження. Провідним методом дослідження є синхронний, або системно-функціональний, метод, у межах якого використовуються методики семного аналізу лексем, валентного аналізу, лексичної та граматичної систематизації, дистрибутивного і контекстологічного аналізу, статистичного аналізу, а також психолінгвістичного експерименту.

Наукова новизна. Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що:

- вперше здійснено комплексний аналіз українських СДС на значному прошарку матеріалу, введеного до наукового обігу;

- доведено, що СДС є лексико-граматичними аналітичними номінантами, що становлять самостійний клас словосполучень, які характеризуються стійкістю лексичного складу, менш жорсткою порівняно з фразеологізмами та більш жорсткою порівняно з вільними словосполученнями;

- показано, що СДС утворюють корпус одиниць, що складається з кількох груп, об’єднаних спільною ознакою — виражати на денотативному рівні єдину понятійну одиницю; встановлено фактори стійкості СДС;

- доведено, що СДС позначають абстрактні дії та процеси, базуючись на чуттєво-конкретних діях та процесах;

- окреслено ряд лексико-граматичних значень, які СДС здатні виражати своєю аналітичною структурою;

- здійснено аналіз сполучуваних та валентних можливостей дієслів-дериваторів СДС;

- запропоновано аналіз категорії експресивності та її вияву у значенні СДС або набуття її сполуками у контексті.

Теоретичне значення дисертації пов’язане з поглибленим аналізом типології та експресивних характеристик СДС українського публіцистичного мовлення, узагальненням дотеперішніх трактувань СДС, підтвердженням наявності закономірностей щодо побутування СДС в українській мові.

Практичне застосування. Результати дослідження можуть бути використані в курсі “Сучасна українська мова” (“Фразеологія”, “Синтаксис”, “Стилістика”, “Функціональна граматика”), спецкурсах з мови засобів масової інформації, у практичних курсах української мови (зокрема, для роботи з публіцистичними текстами, для розробки комплексу вправ), для укладання словників стійких дієслівних сполук.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертації було представлено і обговорено на міжнародних та вузівських конференціях, у тому числі на “Міжнародній науковій конференції з проблем зіставної семантики” (Київ, 1999), наукових конференціях науково-викладацького складу КНУ імені Тараса Шевченка (Київ, 1999-2001), Міжнародній науковій конференції “Сучасні проблеми термінології та термінографії” (Київ, 2000), конференції “Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур. Пам‘яті академіка Л.А.Булаховського” (Київ, 2000), конференції “Функціонування та розвиток слов’янських мов у сучасному світі” (Київ, 2000), Міжнародній науковій конференції до 70-річчя професора С.В.Семчинського (1931-1999) “Наукова спадщина професора С.В.Семчинського” (Київ, 2001). Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української та російської мов як іноземних Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Структура дослідження. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатка, в якому подано список СДС, представлених у роботі. Повний обсяг дисертації становить 192 сторінки. Список використаних літературних джерел складає 259 найменувань і має 26 сторінок. Додаток складає 21 сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обрунтовується актуальність розробки теми, відзначається ступінь її дослідженості, визначаються джерела, мета, завдання, об’єкт, предмет, методи, структура дослідження, розкриваються наукова новизна і практичне значення роботи.

У першому розділі “Типологія стійких дієслівних сполук” здійснюється огляд наукової літератури з даної проблеми, розглядається номінативна сутність стійких дієслівних сполук, їх основні типологічні ознаки, семантична організація, параметричні значення, граматичні моделі.

Під терміном стійка дієслівна сполука (СДС, або вербоїд) у дисертаційній роботі ми розуміємо створену на основі обмеженої структурно-семантичної моделі одиницю “вторинної номінації”, яка складається з дієслівного компонента з переосмисленим первинним значенням (зв’язаним значенням) та іменникового компонента, що несе основне смислове навантаження і є необхідним для вираження того чи іншого поняття: справляти дію, давати поштовх, вести гру — “Багато медиків дотримується думки, що зелений чай справляє захисну дію проти деяких форм раку”. Наявність подібних одиниць у мові є ознакою її розвиненості у сфері офіційного спілкування. Поліфункціональність СДС зумовлює їх використання у різностильових текстах — офіційно-ділових, наукових, публіцистичних, художніх.

У нашій дисертації ми спираємося на положення В.Г.Гака та В.М.Телії, які розглядають СДС як лексико-синтаксичні аналітичні номінативні одиниці. Типологічними ознаками СДС є: 1) стійкість, під якою розуміється відтворюваність у мовленні та усталеність структурно-семантичної моделі, 2) співвіднесеність на денотативному рівні з єдиною понятійною одиницею, 3) перерозподіл функціонального навантаження між компонентами: іменниковий компонент є семантично опорним, формує реальний зміст сполуки і визначає тлумачення пов’язаного з ним дієслівного компонента, що є граматичним центром сполуки, 4) вторинне зв’язане значення дієслівного компонента, 5) вибіркова сполучуваність дієслівного компонента, що поєднується з обмеженим колом іменників: чим більша кількість обмежень на сполучуваність дієслівного компонента сполуки, тим вищий ступінь стійкості СДС, 6) наявність більш/менш численної структурно-семантичної моделі, яка здатна відтворюватися: здійснювати маневр, крадіжку, набіг, напад, переворот, замах, поїздку, посадку, подорож (іменники процесуального значення), 7) зумовленість стійкості СДС узусом, традицією використання. Остання характеристика зближує СДС зі словосполученнями-кліше. СДС можна визначити як модельовані одиниці “вторинної номінації”, зумовлені стилістико-граматичним узусом. Виходячи з перерахованих вище типологічних ознак СДС, можна виділити ряд факторів, які зумовлюють стійкість цих сполук, а саме: 1) співвіднесеність з однією понятійною одиницею, 2) зв’язане значення дієслівного компонента, 3) вибіркова сполучуваність компонентів СДС, 4) закріплене узусом використання СДС як стійких сполук. Стійкість досліджуваних сполук є менш жорсткою порівняно зі стійкістю фразеологічних одиниць (так, за десятирівневою шкалою ідіоматичності сполук, укладеною Б.О.Плотніковим, ступінь стійкості СДС складає 0,3 - 0,4). Це доводить, що більшість СДС не є власне фразеологічними одиницями і знаходиться на стику фразеологізмів та вільних словосполучень.

СДС — це номінативні аналітичні одиниці, які є виявом лексико-граматичного аналітизму в українській мові, що реалізується у розчленованому вираженні основного (лексичного) і додаткового (словотвірного) значень слова: мати бажання — баж-а-ти, накладати відбиток — відбив-а-ти-ся. Номінативна структура СДС складається з семантичної основи та дієслова-дериватора, чим уподібнюється до словотвірної композиції. Семантичною основою, тобто компонентом, який виражає лексичну семантику сполуки, є семантично головне слово — іменник, що позначає елемент ситуації, те, що має місце у дійсності, а дериватором — дієслово, яке виражає динамічну ознаку цього елемента. Дієслово-дериватор — це компонент, що є носієм лексико-граматичного та граматичного значень сполуки, тобто уточнює семантику семантичної основи, видозмінюючи її. Особливість номінативної структури СДС полягає в тому, що як службовий компонент функціонує повнозначне дієслово у зв’язаному значенні, що, відповідно, уможливлює не лише вираження граматичних значень, а й лексичну модифікацію значення сполуки. Подібний процес абстрагування або, так званого, “смислового вивітрювання” дієслова як функціонального елемента мовлення У.Вейнрейх та В.М.Телія називають універсалією, властивою багатьом мовам.

На користь аналогії дієслів у складі СДС і словотвірних морфем свідчать такі факти: по-перше, дієслова мають тенденцію до абстрагування, по-друге, в утворенні найбільш частотних СДС бере участь невелика група дієслів широкої семантики, по-третє, це наявність моделі творення СДС з однаковим дієслівним компонентом в одному й тому самому зв’язаному значенні. Можна говорити про своєрідну фразотвірну парадигму (фразотвірне гніздо), в якій лексичні одиниці виконують функції, дуже подібні до функцій словотвірних морфем. Наприклад, життя — “ліквідація” — віддати (покласти) життя, “каузація” — дарувати життя, “каузація ліквідації” — обірвати (позбавити) життя, “інцептивний стан” — пов’язувати життя, “каузація просторово-часового вияву” — впроваджувати в життя. Отже, структура СДС ізоморфна дериваційній структурі дієслова і є прикладом “подвійної репрезентації”, що існує у мовній системі.

Порівняно з вільними сполуками, СДС характеризуються більшою, а щодо фразеологізмів — меншою стійкістю. СДС передбачають певні семантичні перетворення в одному з компонентів сполуки (дієслівному), тоді як фразеологічні одиниці, здебільшого, створюються внаслідок метафоричного переосмислення вільного словосполучення в цілому. Пор.: ставати на захист — ставати поперек горла. Експресивність не є для СДС категоріальною ознакою, як для фразеологізмів.

З метою встановлення асоціативних синтагматичних зв’язків дієслів, що утворюють СДС, проведено асоціативний експеримент. Учасникам експерименту було запропоновано 6 дієслів зі зв’язаними значеннями, що формують високий ступінь стійкості сполук, 8 дієслів, що характеризуються виразною десемантизацією у складі СДС, і 6 дієслів, які, переосмислюючись, здатні утворювати стійкі сполуки, проте з меншим ступенем стійкості. Пропонувалося назвати одне чи кілька слів, з якими можуть сполучатися подані дієслова. Аналіз асоціантів першої групи дієслів доводить, що певні іменники виявляють високу асоціативну частотність сполучуваності з дієсловами, що свідчить про значний ступінь стійкості сполук, утворених за їх участю. Ці сполуки, відповідно, фіксуються словником як стійкі (докладати зусиль, загладжувати провину, вичитувати мораль, закладати основу, проливати сльози, паленіти від сорому). Аналіз асоціативних полів другої групи дієслів не виявляє одного асоціанта, якому притаманний значний відрив щодо частотності виникнення від інших асоціантів, хоча асоціанти, які виявляють зв’язане значення дієслів, переважають над тими, що виявляють пряме значення дієслів у чотирьох дієсловах (проводити (проводити зустріч) 0,51 : 0,41, чинити (чинити опір) 0,62 : 0,15, надавати (надавати значення) — 0,95, набувати (набувати досвіду) — 0,98), урівноважуються з ними у дієслові давати (давати позику) (0,38 : 0,35) і становлять меншу частку у трьох дієсловах (брати (брати участь) 0,28 : 0,57, доводити (доводити до кінця) 0,08 : 0,78, нести (нести відповідальність) 0,11 : 0,78). Наведена статистика свідчить про природну функцію цих дієслів виступати конституентами стійких сполук через свою семантичну модифікацію у напрямі до абстрагування. Аналіз асоціантів дієслів третьої групи свідчить про такий розподіл у поданих дієсловах переважаючої частки зв’язаних значень: розвіювати (розвіювати сумніви) — 0,73 : 0,26, вершити (вершити правосуддя) — 0,82 : 0,09, і переважаючої частки прямих значень: сіяти (сіяти добро) — 0,71 : 0,22, гасити (гасити ворожнечу) — 0,92 : 0,09, отримувати (отримувати оцінку) — 0,57 : 0,28 , топтати (топтати почуття) — 0,64 : 0,1, що свідчить про меншу стійкість утворених за їх участю сполук порівняно зі стійкими сполуками, утвореними дієсловами, наприклад, першої групи. Аналіз підтверджує, що наведені дієслова, по-перше, здатні утворювати сполуки, які характеризуються стійкістю, а по-друге, ці сполуки мають різний ступінь стійкості, що залежить від кількості іменників, що сполучаються з дієсловом у цьому зв’язаному значенні, характеру переосмислення дієслова, взаємозв’язків між компонентами СДС тощо.

У СДС абстрактний іменник найчастіше сполучається з дієсловом конкретного значення. Дієслова в цих сполуках, відповідно, підлягають ряду семантичних перетворень (абстрагуванню, перегрупуванню сем) і використовуються у вторинному значенні: брати до уваги, ставити питання. Це значення дієслова ми визначаємо як зв’язане значення. Дієслівний компонент СДС не може функціонувати у даному значенні абсолютивно. Він втрачає самостійну автономну номінативну функцію, притягуючи семантику іменника для виконання цієї функції.

Ступінь та характер переосмислення дієслова у його зв’язку з іменником, а також кількість іменників, з якими сполучається дієслово, утворюючи стійку сполуку, дають змогу виділити кілька типів СДС, що розрізняються ступенем стійкості та, відповідно, більшою наближеністю або до фразеологізмів, або до вільних словосполучень: 1. Ядерну групу (найбільш частотну) всього масиву СДС становлять СДС з більшим чи меншим ступенем абстрагування дієслова, в яких дієслівний компонент лексично спустошується і виражає загальне значення дії: нести відповідальність, брати шлюб. Дієслівний компонент у таких СДС широко варіюється, від дієслова десемантизованого до дієслова, яке, незважаючи на певне абстрагування, виражає вагому інформацію щодо характеру протікання дії (давати назву, ставити акцент і виводити з обороту, доводити до кінця). 2.Фразеологізовані утворення. Найближче до фразеологізмів знаходяться СДС, в яких дієслівний компонент виступає у фразеологічно зв’язаному значенні, тобто значенні, яке реалізується у сполученні з єдино можливим словом (постійний мінімальний контекст). Сполуки цього типу становлять незначну частину всіх СДС: обіймати посаду, докладати зусиль тощо. СДС двох названих груп є синтаксично нечленованими. 3. СДС третьої групи — це сполуки зі зв’язаним значенням дієслова, що утворилося на основі лексичної метафори і закріпилося мовною практикою: поглинати час, здобувати диплом. Частина СДС цього типу є синтаксично членованими. Якщо на перший погляд може здатися, що співвіднесеність з однією понятійною одиницею і синтаксична членованість є несумісними явищами, то аналіз доводить, що ці явища не отримали у лінгвістиці взаємного узагальнення і тому фігурують як різні, ніби несумісні одна з одною точки зору на один і той самий об’єкт.

З метою дослідження семантичних зв’язок (дієслів-дериваторів), системного опису їх властивостей і характеру взаємовідносин з іменниковим партнером ми виділяємо близько 60 найбільш частотних дієслів-дериваторів СДС. Це, переважно, дієслова широкої семантики на позначення: 1) фізичної дії: діставати, долати; 2) діяльності: робити, здійснювати; 3) переміщення: йти, вести; 4) передачі та конкретної адресованої дії: мати, давати; 5) відчуття, сприйняття: відчувати. Класифікація свідчить, що це дієслова переважно конкретної семантики, а їх метафоричне переосмислення забезпечує позначення процесів у сфері абстрактних реалій.

Зміни, які відбуваються у семантиці дієслова у складі СДС, ми проаналізували шляхом методу семного аналізу дієслів СДС трьох виділених груп. Семний аналіз дієслова нести подано у наступній таблиці:

Таблиця 1.1.

Семний аналіз дієслова нести

У цьому зв’язаному значенні дієслово сполучається з іменниками, що містять сему “обов’язок, призначення”: нести покарання, покуту, відповідальність. Семний аналіз дієслів ядерної групи свідчить про значну міру абстрагування, якого зазнає їх семантика при формуванні зв’язаних значень у складі СДС. Зв’язок між дієсловом та іменником зумовлюється наявністю інтегральної семи у обох компонентів, а також імпліцитних сем у семантичній структурі дієслова.

СДС є виявом синтаксичної деривації поряд зі словотвірною деривацією як одного із способів мовної номінації. Семантика СДС, будучи якісно відмінною від семантичної структури однослівного дієслова, має більш конкретизований характер, що ускладнюється додатковими характеристиками, які розкривають специфіку якісних і кількісних ознак дії. Це відбувається за рахунок поєднання у семантиці дієслів двох смислових шарів: лексико-граматичного і конотативного. Диференційні ознаки, що виражаються СДС, належать, переважно, до сфер функціонально-семантичних категорій аспектуальності, стану, каузативності та модальності. Ми класифікуємо дієслівні компоненти СДС, частково базуючись на розробці семантичних параметрів О.К.Жолковським та І.О.Мельчуком.

1. “Основна типова дія суб’єкта”.

вести, здійснювати, нести, робити, складати, слугувати, ставити

вести переговори, робити спробу пробувати.

СДС можуть виражати значення лексико-граматичної категорії аспектуальності: перфектність, фазисність, результативність, кратність, інтенсивність дії.

2. Доконаний вид. “Завершеність дії, досягнення межі”. СДС заповнюють прогалини у видовій системі дієслів, займаючи місце відсутнього дієслова видової кореляції, особливо це стосується чистих видових пар: здійснювати — здійснити подорож, робити — зробити зусилля.

3. Початкова фаза дії. “Починати дію, починатися”.

брати під, братися до, вводити у, вдаватися до, вступати у, входити у, звертатися за, підніматися на, ставати на, пускатися на

брати під опіку опікуватися, підніматися на захист захищати.

4. Кінцева фаза дії. “Закінчувати дію, виходити зі стану”.

вивести із, вилетіти з, вийти з, втратити, відійти у, випасти з, вбити, загасити, затертися у, позбутися

вийти з моди, втратити свідомість.

5. Розгортання дії. “Продовжувати, не припиняти дію”.

витримувати, затримувати, зберігати, держати, додержувати, дотримуватися

зберігати рівновагу, дотримуватися думки.

6. Результативність. “Дія, стан у результаті”.

вийти, винести, увійти, дійти, дістати, довести, знайти, прийти, завоювати, спасти

вийти друком надрукуватися, увійти в історію.

7. Кратність дії. “Кратна дія”: робити крок — робити кроки (крокувати), наносити візит — наносити візити.

8. Інтенсивність. “Високий ступінь, інтенсивність дії”.

заглиблюватися, заходитися, горіти

заглиблюватися у думки думати, горіти бажанням бажати.

СДС часто виражають значення каузативності, пов’язане з семою вияву ознаки, що мотивується активним породжувачем дії.

9. Каузативність. “Каузувати, змушувати виникнути те, що названо іменником”.

вносити, вселяти, вкидати у, доводити до, давати, закладати, накладати, приводити до, притягати до, ставити поза, створювати

вносити зміни змінювати, накладати арешт арештовувати.

10. “Ліквідувати, знищувати, змушувати зникнути”.

долати, знімати, усувати

долати вето, знімати відповідальність.

Дія або стан у СДС можуть бути представлені з таких позицій: 1) з позиції суб’єкта ситуації — “піддавати дії чи надавати стану, названого іменником”; 2) з позиції об’єкта ситуації — “підлягати дії, позначеній іменником”.

11. “Суб’єкт ситуації здійснює дію, спрямовану на об’єкт ситуації”.

завдавати, піддавати, покладати

завдавати шкоди шкодити, піддавати критиці критикувати.

12. “Суб’єкт ситуації підлягає дії, вираженій іменником”.

зазнавати, підлягати, нести

зазнавати шкоди, підлягати арештові.

Дієслівні компоненти СДС можуть утворювати регулярні пари, що слугують вираженню конверсивних відношень: давати — одержувати, надавати — набувати, покладати — нести, піддавати — підлягати, накладати — підлягати, завдавати — зазнавати, завдавати — зносити.

СДС мають бінарну граматичну структуру, аналогічну структурі вільних словосполучень, що створюються на основі непредикативного підрядного зв’язку керування. Їх іменникова частина може виражатися як іменником без прийменника: а) Д + І знах. (66,2 %): нести службу, 6) Д + І род. (парцептивний) (5,2 %): набирати сили, в) Д + І орудн. (4,5 %): служити прикладом, г) Д + І дав. (0,5 %): піддавати критиці, так і іменником з прийменником: а) Д + прийм. + І знах. (13,2 %): ставити під небезпеку, б) Д + прийм. + І род. (6%): брати до уваги, в) Д + прийм. + І місц. (3,6 %): ставати у пригоді, г) Д + прийм. + І орудн. (1%): звертатися за допомогою.

У другому розділі “Синтаксичні зв’язки та функції стійких дієслівних сполук” аналізується функціонування СДС у синтаксичних конструкціях, зокрема як різних членів речення, що виступають у певних синтаксичних позиціях, та їх синтагматичне оточення, а також внутрішньовалентний потенціал стійких сполук.

Синтаксичні відношення між компонентами СДС мають двоїсту природу, виразно виявляючи активну і пасивну семантико-синтаксичну валентність цих компонентів. З одного боку, іменник є означуваним словом, що передбачає дієслово-параметр, який покриває ту чи іншу його сему: влада — приходити до влади, утримувати владу, наділяти владою, усувати від влади. З іншого боку, дієслово, не будучи семантично самодостатнім, відкриває позиції, що заповнюються залежними іменниками (наприклад, дієслово здійснювати у сполуці здійснювати подорож). Синтаксичні відношення між членами основного масиву СДС ми розглядаємо як комплетивні, тобто взаємодоповнюючі. Ці СДС виконують роль одного члена речення. СДС, що належать до третьої групи і є синтаксично членованими, характеризуються об’єктними відношеннями між компонентами: підлягати сумніву, топтати права.

У центрі нашої уваги є, переважно, формально-синтаксична валентність дієслів. Для аналізу формально-синтаксичних валентних параметрів дієслівних компонентів взято сполуки з частотними у публіцистичному мовленні дієсловами. Дієслівні компоненти, що здатні утворювати ряд СДС, за валентною правобічною перспективою можуть бути у межах СДС одно-, дво-, три-,чотири-, п’ятивалентними. Синтагматична валентна сполучуваність дієслівного компонента СДС з іменником в одній синтаксичній позиції властива, наприклад, дієсловам: робити/зробити вигляд, створювати/створити враження. Двовалентні дієслова можуть утворювати СДС з іменниками у двох відмінкових чи відмінково-прийменникових формах: мати (уяву (Знах.), на меті (Місц.)). Тривалентних дієслів у межах СДС менше, ніж одновалентних чи двовалентних: брати/взяти (розгін (Знах.), під нагляд (Знах. з прийм.), до уваги (Родов. з прийм.)). Чотиривалентні та п’ятивалентні дієслова у межах СДС — це дієслова з первинним значенням переміщення: йти (всупереч волі (Дав. з прийм.), війною (Орудн.), в авангарді (Місц.), у відставку (Знах. з прийм.), до вінця (Родов. з прийм.)). Загалом, дієслова звужують свої формально-синтаксичні валентні позиції у межах стійких сполук порівняно з їх валентними характеристиками вільного вжитку.

Основна ядерна частина СДС є синтаксично нечленованою і виконує роль одного члена речення. Оскільки жоден з компонентів СДС не здатний самостійно виконувати предикативну функцію, тому що сам по собі не співвідносить висловлювання з дійсністю, таку сполуку доцільніше розглядати у термінах "функтор" (дієслово) і "предикативний актант" (іменник). Певна група СДС, що знаходиться на периферії всього масиву СДС, є синтаксично членованою. Це можна пояснити двосуб’єктністю структури цих СДС: дієслівний та іменниковий компонент одного СДС співвідносяться з різними суб’єктами: “Проект нового митного кодексу дістав високу оцінку Всесвітньої митної організації”. Але незалежно від того, чи є СДС синтаксично нечленованими чи синтаксично членованими, вони становлять єдину односкладну синтагму, тобто інтонаційно-змістову єдність, яка відповідає окремому смисловому комплексу у змісті речення. Односкладна синтагма виражає єдине складне поняття як цілісний компонент думки. СДС здатні реалізуватися у таких формах дієслівної лексеми: особова, інфінітив, форми на -но, -то, дієприслівник, а також як віддієслівний іменник. СДС з дієслівним компонентом в особовій формі виконують функцію простого дієслівного присудка: “Це дасть поштовх народженню нових ідей, наукових напрямків, нових технологій”. СДС у ролі суб‘єктного інфінітива виражають активну предикативну ознаку і функціонують як змістова частина складеного присудка: “Як і на 1 травня, ліві планують провести мітинг на меморіальному військовому кладовищі". СДС можуть виступати у ролі об’єктного інфінітива: “Експерти мають допомогти українській санепідемслужбі дати оцінку поширення поліомієліту”. Функціонування присубстантивних СДС-інфінітивів має різні синтаксико-семантичні відтінки: це можуть бути додатки з відтінком означення — “У зверненні висловлюється прохання вжити заходів до лібералізації Меморандуму” або означення з відтінком додатка — “Зрозумілим є бажання керівництва наблизити час надання чергових кредитів від МВФ”. У публіцистичному мовленні активно функціонують: предикативно-характеризуючі дієприслівникові СДС — “Проповідь Євангелії іде в громади, накладаючи на всіх обов’язок справедливості і любові цілого суспільного ладу”, СДС, модифіковані у віддієслівні іменники — “Відвідини Китаю сприймаються там як вияв довіри з боку США”, СДС в ролі головного члена безособового односкладного речення, який виражається предикативними формами на -но, -то — “До кримінальної відповідальності притягнуто майже 1,5 тисячі осіб”. СДС можуть поширюватися відмінковими, відмінково-прийменниковими формами іменників, прикметниками, інфінітивами та підрядними реченнями. Можна виділити чотири типи поширення СДС: 1) поширення, що залежить від властивостей іменникового компонента (найбільш частотний тип): ставати на захист честі. Іменникові компоненти уможливлюють поширення сполук означеннями, вираженими прикметниками чи прикметниковими словами: побити власні рекорди; 2) поширення, що залежить від властивостей дієслівного компонента: поставити поза законом організацію; 3) поширення, що залежить від властивостей обох компонентів: входити в суперечність з Конституцією; 4) поширення, що визначається всією сполукою як самодостатньою одиницею: припадати до смаку кому. СДС мають певні особливості порівняно зі словами щодо сполучення з іншими компонентами контексту, це — різна кількість валентних позицій, здатність окремих СДС вживатися абсолютивно (при відсутності такої здатності у співвідносних дієслів), можливість, завдяки аналітичній структурі, ускладнюватися поширювачами іменникового члена, а також наявність певних семантичних обмежень синтаксичної валентності, викликаних додатковими відтінками значення. Значення дієслів і співвідносних сполук часто розходяться, коли ці предикати потрапляють у дискурс.

У третьому розділі “Експресивний потенціал стійких дієслівних сполук” здійснюється аналіз експресивних можливостей СДС на матеріалі публіцистичних контекстів. На початку розділу аналізуються основні характеристики публіцистичного мовлення та конструктивні принципи побудови публіцистичного тексту. Термін “стандарт” фігурує у двох значеннях: по-перше, це реальні, історично зумовлені, стабільні мовні факти, що відповідають системі мови, по-друге, це — традиційно прийняте у мовленні вживання мовних засобів, що протиставляється варіантам у плані доцільності-недоцільності вживання. Під експресивністю ми розуміємо сукупність семантико-стилістичних ознак одиниці мови, або такий спосіб організації мовлення, що виражає додаткову по відношенню до денотативно-сигніфікативного аспекта інформацію характеристичного плану, яка увиразнює повідомлення. Експресивність є комплексним поняттям і включає такі компоненти, як інтенсивність, оцінка, емотивність, стилістична маркованість тощо. Аналіз українського публіцистичного мовлення свідчить про активне функціонування у ньому СДС, ускладнених експресивними значеннями (конотативні ознаки: інтенсивності дії — нейтральна, інтенсивна, посилена, пом’якшена; оцінки — позитивної, негативної; емотивності — патетичності, іронії тощо; стильової належності — книжне, розмовне, фамільярне), що базуються на метафоричному переосмисленні дієслівного компонента СДС. Наприклад, інтенсивність дії: розсипатися комліментами — “говорити багато компліментів”, плекати надію — “пристрасно мріяти про здійснення чогось”, роздавати обіцянки — “обіцяти багато багатьом”, кидати обвинувачення — “різко звинувачувати”. У роботі виділяється група дієслів-дериваторів, які виражають значення інтенсивної дії. Стильова належність СДС також є вагомим чинником формування прагматики контексту: приносити в дар (книж., уроч.) — дарувати, робити бізнес (розм.), йти у загул (фам.). Конотативно-експресивні значення притаманні, більшою мірою, СДС неядерних груп, оскільки ці значення звужують можливості десемантизації дієслова, яке є основним виразником експресивності СДС. Тобто мовна експресивність властива або СДС, найбільш наближеним до фразеологізмів, або тим, для яких не характерна значна десемантизація дієслівного компонента і які зберігають мотивуючу образну основу.

СДС акумулюють багатий семантичний та стилістичний потенціал, що зумовлюється їх двочленною структурою. Аналітична структура уможливлює різноманітні заміни компонентів, переважно, дієслова. Так, подію як денотат речення внаслідок синтаксичних трансформацій може бути по-різному висвітлено. СДС можуть утворювати парадигматичні ряди (синонімічні, антонімічні), окремі з яких проаналізовано у дисертації. У формуванні експресивного фону сполук домінуючу роль відіграють дієслівні компоненти. Саме вони виражають уявлення суб’єкта про спосіб виконання дії, міру її інтенсивності, оцінку, емотивність і стильову маркованість сполук. Члени синонімічних рядів відрізняються семантико-експресивними відтінками: стати при владі – отримати владу “оволодіти певним станом”– прийти до влади “отримати владу в кінці шляху до неї”– здобути (взяти) владу “наполегливо досягти у впертій боротьбі”– захопити владу “оволодіти насильно”– узурпувати владу “оволодіти насильно, незаконними методами, авторитарно, надовго”(негат.) – дірватися до влади “будь-якими засобами, часто забороненими, здобути владу” (розм.).

Функціонування СДС у публіцистичних текстах в аспекті реалізації їх експресивного потенціалу визначається актуалізуючим контекстом. Тип контексту, інформативний чи експресивно насичений, визначає варіювання мовленнєвого статусу одиниці від стандартної до експресивної, а також ступінь та характер експресивності. Ми розрізняємо три типи функціональних контекстів, в межах яких здійснюються трансформації стійких сполук: 1. Внутрішньофразовий (актуалізатор виражається словом чи групою слів певного речення): поширення СДС — викликати інтерес – викликати жвавий інтерес; здобувати славу і пошану; субституція компонентів: йти на виселення – загриміти на виселення; лексико-граматичні зміни: складати присягу – складання присяги. 2.Фразовий (актуалізатор сполуки виражається реченням): перетворення синтаксичної структури (інверсія, розрив стійкої сполуки): завдавати лиха – “Особливо багато лиха було завдано мистецькій спадщині Волині” , ампліфікація: підсилювати віру, окриляти надію — “Добра книга підсилює нашу віру й окриляє надію” , антитеза: шаліти, падати духом — “Ринок обезбожених вартостей перетворює всіх на полохливих поган, котрі шаліють від успіху і падають духом від поразки”, обігрування образно-мотивуючої основи сполуки: випускати з обіймів – “Радянська держава не хотіла випустити прагнення українців говорити рідною мовою зі своїх поліцейських обійм”; включення сполуки в іншу стилістичну чи семантичну сферу з метою створення іронічного ефекту: страждати від любові —"Український уряд не страждає від надмірної любові до недержавних структур”. 3. Надфразовий контекст (ситуативний актуалізатор сполуки, виражений двома чи більше реченнями, що каузують стійку сполуку): “Період поетичного кіно в українському кінематографі 60-х років – унікальний, яскравий, новаторський. Він увійшов у світові аннали жанру”. Всім цим типам актуалізацій найбільшою мірою підлягають СДС ядерної групи. Для СДС, наближених до фразеологізмів, найбільш характерні такі типи введення у контекст, як ампліфікація, антитеза та прийом створення іронічного ефекту. Для СДС третьої групи властиві трансформації: субституція компонентів сполуки, ампліфікація, розгорнута метафора тощо.

ВИСНОВКИ

Завершують роботу загальні висновки. У висновках подано узагальнення результатів комплексного дослідження, основних положень, які виносяться на захист:

1. У системі мови СДС знаходяться на межі між фразеологізмами та вільними словосполученнями. Їм притаманні такі ознаки: 1) стійкість, 2) співвіднесеність з однією понятійною одиницею, 3) перерозподіл функціонального навантаження між компонентами, 4) вторинне зв’язане значення дієслова, 5) вибіркова сполучуваність дієслівного компонента, 6) наявність семантико-граматичної моделі, 7) традиційність вживання, закріплена узусом. Відрізняються СДС від вільних словосполучень більшим, а від фразеологізмів меншим ступенем стійкості. СДС українського публіцистичного мовлення становлять сукупність сполук трьох типів, що розрізняються ступенем стійкості та семантичним зв’язком між компонентами: 1) сполуки з високим ступенем абстрагування дієслова, що виражає загальне значення дії (ядерна група), 2) сполуки, дієслівний компонент яких виступає у фразеологічно зумовленому значенні (значенні, яке реалізується у сполученні з єдино можливим словом), 3) сполуки зі зв’язаним значенням дієслова, що утворилося на основі лексичної метафори і закріпилося мовною системою.

2. СДС — це лексико-граматичні аналітичні номінативні одиниці мови. Значення СДС створюється внаслідок вибіркової сполучуваності дієслів, переважно, конкретної семантики та іменників, переважно, абстрактної семантики, що призводить до формування зв’язаного значення дієслів. Іменниковий компонент є семантичним центром СДС, а дієслівний — граматичним, який може виражати категоріальне значення процесуальності або додаткову характеристику дії, але не може без іменникового компонента дати назву дії.

3. СДС позначають абстрактні дії та процеси, базуючись на чуттєво-конкретних діях та процесах. У створенні СДС бере участь обмежена група дієслів, що належать до основного словникового фонду. Семний аналіз дієслів СДС доводить факт перегрупування сем у їх семантиці у процесі формування вторинного зв’язаного значення. Тематико-понятійна класифікація іменникових компонентів сполук доводить, що вони мають предикативний характер і належать до таких лексико-семантичних груп: назви різних видів діяльності, інтелектуальних та психологічних процесів, абстрактних відношень тощо.

4. СДС є засобами вираження у мові таких значень, як перфектність, фазисність, результативність, кратність, інтенсивність (категорія аспектуальності), каузативність, спрямованість, якість дії, модальність. Усі вказані значення (крім модальних) передаються у СДС за допомогою дієслівного компонента.

5. Синтаксичні відношення між членами основного масиву СДС ми розглядаємо як комплетивні. Формально-граматичні моделі СДС уподібнюються до граматичних моделей вільних словосполучень і характеризуються бінарною структурою, синтаксичним зв‘язком керування між компонентами, всіма непрямими відмінковими формами іменникових частин (серед яких переважає знахідний відмінок, оскільки саме знахідний відмінок має значення прямого об’єкта, що найбільшою мірою зливається з дією).

6. У зв’язному мовленні СДС співвідносяться з однією односкладною синтагмою і виступають у ролі одного члена речення (виняток становлять окремі СДС периферійної групи, які є синтаксично членованими). СДС поширюються відмінковими та прийменниково-відмінковими формами іменників, прикметниками, інфінітивами та підрядними реченнями.

7. СДС мають у мові і реалізують в українському публіцистичному мовленні як стандартні, так і експресивні значення. Українське публіцистичне мовлення свідчить про активне функціонування у ньому СДС, ускладнених експресивними значеннями: інтенсивності дії — посиленої, інтенсивної, пом‘якшеної; оцінки – позитивної, негативної; емотивності — патетичності, іронії тощо, стильової належності – книжне, розмовне, фамільярне тощо. СДС найактивніше підлягають таким типам контекстуальних трансформацій: внутрішньофразовим – поширенню компонентного складу, субституції компонентів (переважно, дієслівних), переходу дієслівного компонента у віддієслівний іменник, фразовим – інверсії, нанизуванню синонімічних одиниць, антитезі, розгорнутій метафорі, транспозиції в іншу стилістичну сферу; надфразовим – каузованості з широким попереднім контекстом.

Основний зміст дисертаційного дослідження відбито в таких публікаціях:

1. Бойченко Н.О. Дериваційний потенціал вербоїдних аналітичних номінант // Ономастика та апелятиви: Зб. наук. пр. / За ред. проф. В.О.Горпинича. — Дніпропетровськ: ДНУ.— 2000. — Вип. 11. — С.15-21.

2. Бойченко Н.О. Семантичний та експресивний потенціал вербоїдів // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: