КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
БОРЕЦЬКА Наталія Петрівна
УДК 361.330.19(477)
СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ
В УМОВАХ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ
08.01.01 – економічна теорія
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук
Київ – 2002
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано в Київському національному університеті
імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України
на кафедрі економічної теорії.
Науковий консультант доктор економічних наук, професор,
академік НАН України
Чухно Анатолій Андрійович,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
професор кафедри економічної теорії
Офіційні опоненти:
доктор економічних наук, професор, академік НАН України
Пирожков Сергій Іванович,
Рада Національної безпеки і оборони (м. Київ), заступник секретаря,
Національний інститут проблем міжнародної безпеки (м. Київ), директор
доктор економічних наук, професор
Лібанова Елла Марленівна,
Рада по вивченню продуктивних сил НАН України (м. Київ),
завідувачка відділу дослідження проблем людського розвитку,
науковий консультант Президента України
доктор економічних наук, професор
Лагутін Василь Дмитрович,
Київський національний торговельно-економічний університет,
завідувач кафедри економічної теорії
Провідна установа
Інститут економіки НАН України, відділ теоретичних проблем
регулювання економіки, відділ соціальної сфери, доходів та рівня життя
населення, м. Київ
Захист відбудеться “27” вересня 2002 р. о 14 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д .001.13 у Київському національному
університеті імені Тараса Шевченка за адресою:
03022, м. Київ, вул. Васильківська, 90-а, економічний факультет, ауд. 704.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського
національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:
01033, м. Київ, вул. Володи-мирська, 58, кім. 12.
Автореферат розісланий 26 серпня 2002 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради І.І. Солодовникова
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. На межі двох тисячоліть Україна, як і інші країни трансформаційних економік, розпочавши перехід до ринкових відносин, потрапила у стан економічної та соціальної кризи. Цим обумовлена подальша необхідність пошуку шляхів вирішення соціальних проблем збереження та розвитку особистості. За своєю актуальністю пріоритетного значення серед них набувають формування і подальший розвиток національної системи соціального захисту населення, перш за все його найбільш вразливих верств.
Незважаючи на те, що останнім часом проблеми соціального захисту населення привертають певну увагу фахівців та експертів з економічних та соціальних питань як у нашій країні, так і за кордоном, доводиться констатувати, що на сьогодні не розкрито співвідношення категорій „соціальний захист” і „соціальне забезпечення” населення, відсутній системний аналіз цієї сфери, не відпрацьовано науково-методологічне забезпечення складових соціального захисту, не розроблені нові підходи, принципи, форми, методи і механізми удосконалення соціального захисту. Особливо це стосується найбільш ефективних заходів щодо надійного соціального захисту малозабезпечених верств населення.
Одна з характерних особливостей перехідного періоду в Україні полягає в тому, що початок ринкової трансформації всієї системи економічних та суспільних відносин не спирався на ретельно відпрацьовану концепцію, яка б дозволяла знайти ґрунтовний і зважений підхід до розробки актуальних питань стратегії і тактики держави в регулюванні тих або інших соціальних процесів. У повній мірі це відноситься і до спроб, що робилися в пошуку ефективних шляхів трансформації системи соціального захисту населення, яка склалася раніше. В цьому напрямку, перш за все, необхідно враховувати особливості становлення ринкового механізму соціального захисту.
Аналіз сучасного стану вирішення окремих проблем соціального захисту населення України свідчить про безсистемний та вкрай небезпечний характер процесів у сфері регулювання рівня життя населення в умовах ринкової трансформації економіки країни. Неефективне здійснення ринкових перетворень обумовлює появу таких негативних явищ, як глибока економічна та соціальна нерівність, масова малозабезпеченість, обмеження доступу населення до культури, охорони здоров’я, науки, гальмування відтворення людського потенціалу, збільшення економічних та соціальних ризиків. Причому соціальна плата за реформи, здійснювані останнім часом, дуже висока і вже у найближчий період здатна перевищити адаптаційні можливості людини, вразливих верств і населення у цілому. Це створює реальну загрозу процесу ринкової трансформації економіки.
Головною умовою вирішення комплексу сучасних проблем соціального захисту населення є економічне зростання, здійснення цілеспрямованої соціальної політики. Стан соціальної сфери при обмеженості фінансових ресурсів та зміні функцій держави обумовлюють необхідність запровадження специфічної системи соціального захисту населення, яка забезпечує виживання людей в умовах трансформаційної кризи і спаду виробництва.
Відсутність в Україні концептуально-цілісних основ, обґрунтування провідних методологічних принципів, форм, методів, системно-збалансованих економічних механізмів удосконалення соціального захисту населення, адаптації вітчизняного і зарубіжного досвіду стосовно врахування економічних умов розвитку нашої країни, вироблення специфічних соціальних стандартів і нормативів зумовлюють гостру необхідність комплексного дослідження цих проблем, різко посилюють їх актуальність та прикладну значимість.
Теоретико-методологічні, методичні, прикладні питання багатоаспектних проблем соціального захисту населення та підвищення його ефективності були і залишаються предметом і об’єктом постійних наукових досліджень. Різні аспекти економічних проблем соціального захисту та управління ним досліджували вчені: Богиня Д.П., Бондар І.К., Гєєць В.М., Лагутін В.Д., Лібанова Е.М., Лукінов І.І., Мандибура В.О., Новикова О.Ф., Новиков В.М., Онікіенко В.В., Пирожков С.І., Сахань І.Я., Черняк В.К., Чухно А.А., Шклярський Ю.О. та інші. Основні положення та висновки щодо причин, недоліків та негативних процесів, які знижують адресність і надійність механізмів соціального захисту окремих верств населення, відрізняються не тільки теоретико-методологічними засадами стосовно предмета та об’єкта досліджень, а й певною неоднорідністю суджень і полярністю запропонованих заходів.
Отже, існує нагальна необхідність продовжити системні дослідження теоретичних і прикладних проблем соціального захисту населення в умовах ринкової трансформації економіки України. При цьому вони повинні розглядатися у контексті специфічних вітчизняних особливостей перехідного періоду та сучасних світових тенденцій розвитку економічних і соціальних відносин.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є органічною частиною науково-дослідних робіт, державних проектів, регіональних економічних та соціальних програм. Зокрема науково-дослідної роботи “Трансформація економічних систем і становлення ринкової економіки України” (реєстраційний номер 0198U007824), що розробляється колективом кафедри економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де виконувалась робота, в розробці теоретичних основ соціального захисту населення в період трансформації економіки (1998-2002 рр.); а також науково-дослідних робіт, які виконуються фахівцями Інституту економіки промисловості НАН України: “Дослідження та розробка наукових основ регіональної промислової політики” (реєстраційний номер – 0198U002555), в частині удосконалення економічних вимог населення промислового регіону (1997-2000 рр.); „ Дослідження проблем соціальної безпеки України та шляхів їх вирішення” (реєстраційний номер – 0198U002206) в розробці проекту Концепції соціальної безпеки та механізму її забезпечення (1998-2000 рр.); „ Регіональні аспекти національної безпеки (в економічній та соціальній сферах)” (реєстраційний номер – 0101U001123) в дослідженні регіональних проблем національної безпеки у соціально-трудовій сфері (2001-2003 рр.).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є системне дослідження проблем соціального захисту населення, розробка його концептуальних основ, заходів з реалізації та визначення перспектив розвитку в умовах ринкової трансформації економіки.
Для досягнення поставленої мети було вирішено такі задачі:
на основі критичної оцінки теоретичних поглядів та підходів здійснено аналіз поняття “соціальний захист населення”, його співвідношення з категорією „соціальне забезпечення” з урахуванням змісту та їх системоутворюючих факторів;
розкрито взаємозв’язок між змінами у розвитку економіки та ступенем соціального захисту населення, його особливостями в умовах кризи на першому етапі ринкової трансформації, розширенням можливостей на етапі економічного зростання;
визначено методологічні засади щодо розробки концептуальної моделі системи соціального захисту населення, розгорнутої класифікації його провідних методологічних принципів і варіантів за однорідними якісними ознаками з урахуванням окремих соціальних адресатів та основних структурних складових системи соціального захисту, встановлено причини та недоліки його низької ефективності в умовах ринкової трансформації економіки країни;
здійснено експертну оцінку та класифікацію рівня соціальних гарантій працюючого населення, непрацездатних і малозабезпечених його верств, відповідності ресурсного забезпечення соціального захисту нормативній базі та нормативної бази – потребам найбільш уразливих категорій населення;
визначено провідні соціально-економічні індикатори рівня життя населення, розроблено модель взаємодіючих головних компонентів у багатофакторному комплексі цих індикаторів;
розроблено шкалу оцінки економічних індикаторів рівня життя населення для визначення соціально-економічної захищеності, обґрунтовано модель очікуваної динаміки зміни добробуту населення;
встановлено міру впливу економічних та соціальних факторів на показники соціального захисту населення України: базову захищеність, захищеність доходу, безпеку ринку праці, захищеність професійних навичок, гарантії зайнятості, безпеку умов праці, гарантії волевиявлення та соціальної активності, соціальної справедливості і захищеності, середній рівень інтегрального показника соціального захисту регіону, співвідношення інтегрального показника соціального захисту регіону та середнього по країні, ранги областей за рівнем безпеки;
визначено ймовірність соціально-економічної захищеності окремих верств населення з урахуванням факторів соціальних та економічних ризиків, встановлено залежність ймовірності соціальних негараздів від інтегрального показника економічної і соціальної захищеності населення регіонів України;
встановлено структуру та співвідношення соціальних, економічних та екологічних ризиків, визначено критерії і форми надання соціального захисту окремим категоріям населення з урахуванням особливостей економічної ситуації в країні;
здійснено ранговий розподіл регіонів України за економічними, демографічними показниками, зайнятістю населення, його житловими умовами та рівнем пенсійного забезпечення, станом охорони здоров’я і безпеки праці, соціальної напруги для визначення пріоритетів соціального захисту населення окремих регіонів;
встановлено залежність між станом і термінами розв’язання окремих проблем соціального захисту відповідно до характеру соціальних стандартів (нормативів);
обґрунтовано перспективи, етапи поліпшення соціального захисту населення та його переростання в розвинуту систему соціального забезпечення, за якої відбувається наростання сприятливих умов для розвитку людини, її розумових і фізичних здібностей.
Об’єктом дослідження є сукупність економічних та соціальних відносин, гарантій і причинно-наслідкових зв’язків, що формують систему соціального захисту населення в період ринкової трансформації економіки.
Предметом дослідження є соціальні групи та вразливі верстви населення з притаманними їм економічними і соціальними ознаками.
Методи дослідження. Методологічними засадами проведеного дослідження є фундаментальні положення економічної теорії, критичне осмислення сучасних ідей і положень, що стосуються предмета досліджень, ґрунтовні наукові праці вчених-економістів, фахівців соціальної сфери, соціологів, законодавчо-нормативні та правові акти, Укази Президента України, Постанови Верховної Ради та Уряду України, галузеві та міжгалузеві методичні документи з питань соціального захисту населення країни. Теоретичною основою здійсненого дослідження є використання системного підходу до його об’єкта та предмета, оцінка методів удосконалення соціального захисту.
У процесі дослідження було використано наступні методи: діалектичної й формальної логіки, якісного аналізу та синтезу (для дослідження положень економічних теорій і опублікованих наукових праць, результатів виконаних науково-дослідних робіт, дієвості і погодженості законодавчих і нормативно-правових актів); абстрактно-логічного аналізу (при обґрунтуванні та розробці концептуальної моделі системи соціального захисту населення); порівняльно-економічного аналізу (при оцінці рівня соціальних гарантій вразливих верств населення, удосконалення основних напрямів їх соціального захисту); математичної статистики (при оцінці соціально-економічних індикаторів рівня життя населення та рангового розподілу регіонів України); економіко-математичного моделювання (при визначенні залежності окремих напрямів економічної і соціальної захищеності населення від індикаторів рівня життя).
Інформаційною базою дослідження є законодавчі акти і державні нормативні документи, що встановлюють основні напрями соціальної політики в Україні, соціальні індикатори і гарантії соціального захисту населення, офіційні статистичні матеріали. Як джерела інформації використано теоретичні і методичні розробки вітчизняних та зарубіжних вчених, результати досліджень провідних авторів, матеріали науково-практичних конференцій.
Наукова новизна одержаних результатів. Системний підхід до сучасних проблем соціального захисту населення в умовах ринкової трансформації економіки України дозволив розкрити теоретико-методологічні засади, економічні, соціальні, законодавчо-правові та організаційні складові, пріоритетні напрями удосконалення соціального захисту населення.
Отримані результати, що складають наукову новизну, одержані особисто автором і виносяться на захист, полягають у наступному:
обґрунтовано сутність, зміст та тенденції змін категорії “соціальний захист населення” як системи соціальних, економічних прав та гарантій, що закріплюються законодавчо державою і реалізуються її соціальною політикою;
поглиблено зміст співвідношення між категоріями „соціальний захист населення” та „соціальне забезпечення”. В умовах сталого зростання та розвинутої економіки соціальне забезпечення виступає необхідною умовою розвитку людини, її розширеного відтворення як виробника і особистості. В умовах економічної кризи соціальний захист є особливою формою соціального забезпечення, коли при обмежених ресурсах держави здійснюється максимально можливе задоволення потреб. В міру подолання економічної трансформаційної кризи і переходу України до економічного зростання здійснюються пенсійна та інші реформи, спрямовані на підвищення рівня соціального захисту населення, удосконалення його форм і методів, що в перспективі веде до зближення соціального захисту з розвинутими формами соціального забезпечення;
уперше розроблено концептуальну модель системи соціального захисту населення, що побудована на засадах соціально орієнтованої ринкової економіки, державних соціальних стандартах (нормативах) та концептуальну модель взаємозв’язку соціальних ризиків і соціального захисту населення, що включає алгоритм аналізу, якісної оцінки, контролю, виміру, попередження та усунення соціальних ризиків, аналітично-прогностичної оцінки показників економічної безпеки населення України, співвідношення соціальних, економічних та екологічних ризиків при забезпеченні соціального захисту найбільш вразливих категорій населення; дана оцінка ймовірності соціально-економічної захищеності окремих груп населення на основі порівняння соціального та економічного видів ризиків;
дістали подальшого розвитку методологічні принципи соціального захисту населення та їх класифікація;
удосконалено систему інформативних соціально-економічних індикаторів рівня життя населення, структурні показники соціального захисту (базова захищеність доходу, безпека ринку праці, захищеність професійних навичок, гарантії зайнятості, безпека умов праці, гарантії волевиявлення та соціальної активності, справедливості і захищеності, середній рівень інтегрального показника соціального захисту населення регіону, співвідношення цього показника з середнім показником по країні, ранги регіонів та областей за рівнем захищеності та безпеки). Розкрито взаємодію головних компонентів у багатофакторному комплексі індикаторів рівня життя населення. Розроблено диференційовану шкалу економічних індикаторів рівня життя та здійснено порівняльний аналіз стану захищеності соціально-вразливих верств населення;
дістало подальшого розвитку визначення пріоритетів соціального захисту населення регіонів на основі їх рангового розподілу за економічними та демографічними показниками, зайнятістю населення, житловими умовами та пенсійним забезпеченням, показниками охорони здоров’я, безпеки праці, соціальної напруги;
автором здійснено експертно-аналітичні прогнози оцінки тривалості строків вирішення проблем соціального захисту населення з урахуванням рівнів мінімальних соціальних гарантій з боку держави та нормативів соціального захисту розвинених країн Європи. Визначено залежності між фактичним станом соціального захисту населення і термінами розв’язання його окремих проблем на різних рівнях забезпечення соціальних стандартів (нормативів);
дістало подальшого розвитку вдосконалення системи соціального захисту населення, поліпшення його життя в умовах економічного зростання, що веде до переростання соціального захисту в систему соціального забезпечення, яка сприяє всебічному розвиткові людини.
Практичне значення одержаних результатів. Одержані автором результати та основні положення використано як пропозиції і рекомендації до проектів законодавчих актів, Програм соціально-економічного розвитку України та регіонів, нормативних актів з питань забезпечення гарантій соціального захисту населення.
Зокрема, пропозиції, викладені в дисертації, були враховані та використані Комітетом з питань соціальної політики та праці Верховної Ради України при розробці Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” стосовно рівня захищеності окремих категорій і груп населення, рівня досягнення диференціації та адресності прийнятих заходів (довідка № 06-3/12-223 від 09.07.2002 р.); Міністерством праці та соціальної політики при розробці Комплексної програми забезпечення реалізації стратегії подолання бідності в Україні, при визначенні основних заходів з мінімізації виникнення причин бідності та формуванні системи соціальної підтримки населення на сучасному етапі (довідка № 175-Г від 19.07.2002 р.); Федерацією професійних спілок України при підготовці Основних напрямів соціальної політики на період до 2004 року при визначенні пріоритетів соціального захисту населення та формуванні соціально орієнтованої політики профспілок (довідка № 13-48-866 від 15.07.2002 р.); Донецькою обласною державною адміністрацією при розробці та реалізації Програми “Донецька область-2010” в частині запровадження концептуальної моделі забезпечення соціального розвитку регіону (довідка № о-1668 від 19.06.2002 р.); Головним управлінням економіки Львівської обласної державної адміністрації при запровадженні мінімальних стандартів соціального захисту, формуванні стратегії регіональної соціальної політики в Програмі “Соціально-економічний і культурний розвиток Львівської області” (2002 р.) та обґрунтуванні основних шляхів підтримки підприємництва у Програмі “Сприяння розвитку малого підприємництва” (до 2005 р.) (довідка № 21-1/1-781 від 03.07.2002 р.).
Розробки соціально-економічних проблем соціального захисту населення знайшли впровадження в учбовому процесі вищих навчальних закладів. Зокрема у Донецькому національному університеті (довідка №580/01-26/6.9.0 від 05.08.2002 р.) при розробці і викладанні курсу „Соціальний захист населення” на економічному факультеті, в науково-дослідній роботі, а також при підготовці рефератів наукових доповідей, курсових і дипломних робіт у Донецькому інституті ринку та соціальної політики (довідка № 1/100 від 17.06.2002 р.) на кафедрі соціальної психології при викладанні курсу „Соціальний захист населення”, на кафедрі економіки і менеджменту в окремих темах курсу „Економіка праці і трудові відносини” та „Вступ до спеціальності”, в науково-дослідній роботі, а також при виконанні студентами дипломних, випускних і курсових робіт у вищих закладах освіти.
Особистий внесок здобувача. Автором розроблено концептуальну модель системи соціального захисту населення на засадах соціально орієнтованої ринкової економіки, визначено методологічні принципи соціального захисту населення.
За результатами дослідження розкрито взаємодію головних компонентів у багатофакторному комплексі індикаторів рівня життя населення та показано перспективи розвитку соціального захисту населення. Розроблено заходи реалізації поліпшення його життя в умовах ринкової трансформації економіки. Обґрунтовано необхідність подальшого переростання соціального захисту в систему соціального забезпечення, яка сприяє всебічному розвитку людини.
Наукові положення й висновки дисертаційної роботи є підсумком особистих досліджень автора.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і практичні результати дисертаційної роботи доповідалися на 23 вітчизняних та міжнародних науково-методичних та науково-практичних конференціях, конгресах, симпозіумах, семінарах, зокрема: міжнародному Конгресі підприємців, промисловців та банкірів (м. Київ, жовтень 1998 р.); міжнародному науково-практичному семінарі “Спеціальні економічні зони та їх вплив на соціально-економічний розвиток регіону” (м. Донецьк, жовтень 1998 р.); міжнародній науковій конференції, присвяченій 50-річчю створення Ради Європи (м. Київ, травень 1999 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Жінка за духовну безпеку суспільства” (м. Харків, червень 1999 р.); регіональній науково-практичній конференції “Донецька область – 2010” (м. Донецьк, вересень 1999 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції “Економіка сталого розвитку: погляд в ХХІ століття (м. Донецьк, жовтень 1999 р.); ІІ міжнародній науково-практичній конференції “Жінка і підприємництво” (м. Донецьк, жовтень 1999 р.); міжнародному семінарі-нараді лідерів приватної освіти країн СНД (м. Харків, липень 2000 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Місто, регіон, держава: проблеми розподілу повноважень” (м. Донецьк, жовтень 2000 р.); регіональній науково-практичній конференції “Стратегія і тактика діяльності профспілок у сучасних умовах” (м. Донецьк, листопад 2000 р.); міжнародному симпозіумі “Молодіжний ринок праці в країнах перехідної економіки” (м. Дніпропетровськ, жовтень 2001 р.); ІІ загальноукраїнській науково-практичній конференції “Малий та середній бізнес в Україні: стан і перспективи розвитку”; міжнародній науково-методичній конференції „Актуальні проблеми та перспективи вдосконалення підготовки конкурентоздатних фахівців” (м. Київ, грудень 2001 р.).
Результати дисертаційного дослідження стосовно стану соціально-економічного розвитку та соціального захисту населення Донбасу доповідалися 12 квітня 2001 р. на засіданні круглого столу “Захист прав людини в Україні на сучасному етапі: проблеми і перспективи”, присвяченого Третій річниці створення першого в історії держави інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (довідка № 1111/46–1157–01–05 від 3 серпня 2001 р.).
Публікації. Основні положення та зміст дисертації опубліковані у одноосібній монографії обсягом 22 д.а., 38 статтях у фахових наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах науково-практичних конференцій. Загальний обсяг публікацій становить 37,9 д.а.
Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, 5 розділів, висновків та 5 додатків.
Загальний обсяг дисертації – 443 сторінки, у тому числі 36 таблиць, 34 ілюстрації, серед яких графіки, діаграми та схеми повністю займають 21 сторінку, список використаних джерел з 387 найменувань на 28 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У першому розділі “Теоретико-методологічні основи соціального захисту населення” розкрита сутність, структура та тенденції змін категорії “соціальний захист населення” як системи соціальних та економічних прав і гарантій, що закріплюються законодавчо державою і реалізуються її соціальною політикою. Він включає заходи від забезпечення виживання окремих верств населення до розширеного відтворення особистості.
Соціальний захист населення – категорія історична, яка змінюється під впливом стану економіки. На певних етапах, особливо в період глибокої економічної кризи, падіння виробництва і валового внутрішнього продукту, погіршуються умови і рівень життя людей, соціальне забезпечення приймає форму соціального захисту населення, тобто максимально можливого задоволення потреб в умовах обмежених можливостей держави. Так, одна із головних форм соціального захисту в Україні – пенсії досить низькі, навіть середній їх розмір становить лише 35% від середньої заробітної плати. Різні види матеріальної допомоги мають такі низькі величини, що їх немає сенсу і порівнювати. Складність економічної ситуації полягає в тому, що лише середня заробітна плата дещо перевищує прожитковий мінімум. Це означає, що оплата праці значної частини громадян, яка нижче середньої, не відповідає встановленому рівню прожиткового мінімуму, вони знаходяться за межею бідності. Все це свідчить, що соціальний захист населення забезпечує, по суті, виживання людей у складних умовах економічної кризи, значного падіння виробництва і валового внутрішнього продукту.
У результаті складається головна суперечність між реальними можливостями кризової економіки і потребами населення в соціальному забезпеченні. З переходом до економічного зростання розширюються можливості держави для поліпшення соціального захисту населення, що знаходить відбиток у підвищенні рівня задоволення його потреб. Так, введено наукові пенсії, які суттєво змінюють умови життя працівників науки. Здійснюється пенсійна реформа, яка теж передбачає поліпшення рівня забезпечення ветеранів праці. Вводяться пенсії за особливі заслуги перед державою і т. ін. Цілком зрозуміло, що тим самим поступово реалізується гуманістична природа запроваджуваних реформ. Так, Україна будує соціально орієнтоване ринкове господарство, яке повинне служити задоволенню потреб населення, Конституція України проголосила права і свободи людини, які можуть бути реалізовані лише за умови повного соціального та матеріального забезпечення. У той же час значне падіння економіки, валового внутрішнього продукту, в тому числі і в розрахунку на душу населення, призвели до різкого погіршення матеріального забезпечення людей, культурного і духовного їх розвитку.
Досвід переконливо довів, що держава не може залишати населення з його бідою. Вона мусить створити національну систему соціального захисту населення, яка навіть в умовах обмежених можливостей може пом’якшити існуючі суперечності, знайти такі форми і методи соціального забезпечення, які б захищали людей, особливо малозабезпечених, і за цих умов створювали підґрунтя та умови не лише для виживання, але й для розвитку людей. Завдання науки, перш за все економічної, полягає в тому, щоб розкрити хід ринкової трансформації суспільства, визначити напрями, форми і методи соціального захисту населення, особливо його вразливих верств.
Складність цього завдання полягає в тому, що його розв’язання пов’язано з багатоплановістю, починаючи з розкриття понять і категорій, змісту соціального захисту, принципів його організації та функціонування і завершуючи дослідженням соціальної політики держави, законодавчого визначення основних устоїв цієї системи і створення цілісної концепції системи соціального захисту населення в умовах ринкової трансформації економіки.
У цьому зв’язку на основі детального вивчення сучасних вітчизняних і зарубіжних джерел наукової інформації була здійснена оцінка існуючих понять “соціальний захист населення”. При аналізі термінів увага приділялась складовим змісту даного поняття та системоутворюючим факторам соціального захисту.
Для організації системи соціального захисту населення дуже важливе значення має дотримання принципів соціального захисту, які дозволяють окремим її елементам та підсистемам гнучко реагувати та динамічно адаптуватися до будь-яких змін соціально орієнтованої економіки.
Причому система соціального захисту населення повинна бути побудована як на загальних принципах соціального управління, що діють у відношенні самої системи, так і на окремих, які мають певну специфічну спрямованість. Принципи – це вихідні, корінні положення будь-якої теорії, вчення, науки. Сукупність відносин, що акумулюються принципами, дозволяє їм прийняти форму втілення соціально-економічної політики держави. Вони відбивають зміст стратегії діяльності держави в економічному та соціальному розвитку країни.
Виходячи з невирішеності багатьох проблем соціального захисту населення країни, з метою їх розв’язання в роботі розроблено класифікацію та розкрито зміст методологічних принципів соціального захисту. Класифікаційними ознаками для розподілу таких принципів були предметна однорідність та цільова їх спрямованість. Методологічні принципи є необхідною умовою не тільки формування відповідної бази соціальних нормативів (стандартів), але і фактором гарантованості, збалансованості соціальних прав, потреб і можливостей їх задоволення для населення країни. Ці принципи гармонізують взаємодію між окремими елементами соціального захисту, надають системі надійність і забезпечують адресність у реалізації заходів і взагалі – наукове управління складним явищем соціального захисту. Вони передбачають здійснення системи у можливо короткі терміни поставленої мети і головних завдань при менших витратах фінансових та матеріальних коштів за рахунок оптимальної організації функціонування системи на базі використання найсучасніших форм і методів роботи.
Серед вказаних принципів необхідно відзначити принцип забезпечення синергічного ефекту соціального захисту населення, який полягає в об’єднанні в систему компонентів (форм та методів), діючих на комбінованій (сполученій) основі, що в підсумку дає більший кінцевий результат, ніж сумарні можливості їх індивідуальних безсистемних дій. Такий результат отримав назву синергічного ефекту, або ефекту взаємодії, який поза системою не може бути досягнутим.
На основі здійснених досліджень розроблено концептуальну модель системи соціального захисту населення, яка побудована на засадах ринкової економіки, державних соціальних стандартах (нормативах). Вона складається з трьох основних блоків, кожний з ких має визначену кількість суб’єктів, джерел фінансування, мету та умови забезпечення (рис. 1).
1. Концептуальна модель системи соціального захисту населення України
Це соціальне страхування, що розподіляється на обов’язкове та добровільне; державне забезпечення та надання соціальних пільг і послуг окремим категоріям населення за рахунок державного бюджету; соціальна допомога та соціальна підтримка непрацездатних громадян за рахунок державного і місцевих бюджетів. Органи місцевого самоврядування можуть встановлювати додаткові види соціальної допомоги за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів.
Зроблено висновок, що концептуальна модель системи соціального захисту населення країни має виражати економічні можливості держави, відповідати, перш за все, провідним принципам соціального захисту, будуватися на державних соціальних стандартах (нормативах), спрямованих на забезпечення умов життя при зміні міри соціальних ризиків, їх постійного моніторингу та оцінки соціального потенціалу суспільства для практичного втілення системи соціальних, економічних, законодавчих прав і гарантій, що забезпечуються і контролюються соціальною державою та її відповідними інститутами. Управління соціальним захистом населення повинне передбачати визначення його мети, використання відповідних форм, методів і механізмів їх запровадження, оцінку досягнутого рівня забезпечення, розробку заходів щодо його удосконалення та поліпшення.
Концепція соціального захисту побудована на засадах соціально орієнтованої економіки, яка тісно пов’язана зі змістом соціальної політики держави. Функції системи соціального захисту полягають у зменшенні соціальних ризиків, які вимірюються на основі механізму соціальної експертизи стосовно відповідності запроваджуваних заходів державним соціальним стандартам (нормативам) і відповідають вимогам забезпечення добробуту та гідного рівня життя для кожного громадянина. Головними об’єктами соціального захисту є, перш за все, багатодітні сім’ї, інваліди, пенсіонери, діти, молодь, жінки та інші вразливі категорії. Держава має додержуватися безумовного надання соціальних гарантій, гарантій на охорону праці і здоров’я, із страхування, безробіття, пенсійного забезпечення та інших їх видів.
У концептуальній моделі системи соціального захисту населення умовно можна виділити декілька блоків: формуючий, ресурсний, реалізуючий, контролюючий. Формуючий блок охоплює ідеологію та функції держави, структуру нормативно-правового регулювання, інформаційно-аналітичну оцінку пріоритетів та можливостей держави стосовно вирішення проблем соціального захисту. Завдання цього блоку полягають в обґрунтуванні логіки регулюючих дій та наданні їм статусу законодавчих актів. У рамках ресурсного блоку здійснюється оцінка усіх фінансових, майнових та інших видів ресурсів держави, необхідних для вирішення пріоритетних завдань соціального захисту населення.
Реалізуючий блок найбільш різноманітний та структурно неоднорідний. Він включає перелік конкретних дій, механізмів та процедур, обумовлених блоком формування, і у тій чи іншій мірі забезпечених ресурсним блоком. У реалізуючому блоці сконцентровані усі конкретні дії державної селективної бюджетно-фінансової підтримки соціального захисту населення окремих регіонів. Вона втілюється у трансфертах, тобто узаконених надходженнях коштів із вищих до нижчих бюджетів, а також у будь-яких надходженнях державних бюджетних та позабюджетних коштів у регіони. Слід відмітити такий важливий для України вид державної селективної підтримки заходів соціального захисту, як цільові програми, кредити, займи, гуманітарна допомога та інші аналогічні акції міжнародних організацій та окремих зарубіжних країн.
Однією з основних проблем реалізуючого блоку є несистемність у використовуванні коштів, оскільки вони не побудовані як єдина структура державного регулювання і не є результатом жорсткого критеріального відбору (деякий виняток становлять трансферти).
Контролюючий блок має включати передбачені у блоці формування (тобто встановлені законом) заходи послідовного та постійного моніторингу реалізації кожного елементу другого блоку (масштабна цільова програма, трансферт або ситуаційне рішення про підтримку соціального захисту). При цьому мова йде про контроль за своєчасним доведенням рішень та їх виконанням.
За результатами здійсненої в роботі експертної оцінки адекватності зарубіжних моделей соціального забезпечення населення нинішнім соціально-економічним умовам України встановлено, що найбільш адекватними моделями соціального захисту є соціал-демократична (40%) та неоконсервативна модель (40%). Конкретна модель соціального забезпечення формує специфіку та задає параметри соціальних стандартів кожної країни. Однією з важливих умов входження України до світового ринку і європейського простору є відповідність вітчизняних соціальних норм і стандартів міжнародним.
Об’єктом соціальної стандартизації є діяльність держави по встановленню соціальних гарантій. Результат такої діяльності повинен складати основу соціальних гарантій. У свою чергу, основними об’єктами стандартизації споживання матеріальних благ і послуг є такі соціальні стандарти, як прожитковий мінімум, вартісна величина межі малозабезпеченості, мінімальний споживчий бюджет та інші.
Таким чином, дослідження концептуальних основ соціального захисту населення дозволили визначити поняття і принципи соціального захисту та здійснити їх класифікацію за цільовою спрямованістю та предметною однорідністю, розробити концептуальну модель системи соціального захисту і основи соціально-економічної захищеності населення у відповідності з економічними та соціальними умовами ринкового трансформаційного періоду.
Оскільки прояви життєдіяльності людей та їх потреби характеризуються різноманітністю та різноплановістю, то неможливо виділити один універсальний показник для повної оцінки життєвого рівня населення або певної соціальної групи чи окремої особи (сім’ї). Для цього необхідна сукупна система характеристик, показників і параметрів у своїй єдності, що здатні відобразити стан задоволення суспільних потреб за їх окремими видами, рівень життєвих гарантій, а також умови формування та розподіл матеріальних, духовних благ і послуг у країні.
Із значної кількості показників, що містяться в методологічних та наукових матеріалах щодо вивчення рівня життя населення, до числа пріоритетних віднесено індикатори, які відповідають наступним умовам: формування на базі наявних інформаційних ресурсів і статистичної бази; відповідність вимогам міжнародних стандартів і рекомендацій; можливість отримання необхідних відомостей без додаткових фінансових витрат; наявність інтегративного характеру та здійснення розрахунків за єдиним методологічним підходом.
У рамках здійсненого дослідження вивчалося ставлення населення до змін у своєму житті, його пристосованості до нинішньої складної соціально-економічної ситуації, задоволеності рівнем соціальної захищеності, здійснювалася оцінка населенням ролі суспільства та держави у соціальному захисті громадян, а також визначення соціальних інститутів, від яких залежить ефективне вирішення проблем соціального захисту та напрямів їх розв’язання стосовно вразливих категорій (пенсіонери, молодь, жінки).
У другому розділі “Соціальний захист населення: умови, форми і напрями реалізації” акцентується увага на виході економіки країни з кризи, забезпеченні економічного зростання, що розширює можливості держави для підвищення соціальної захищеності, розв`язання широкого кола соціальних проблем і удосконалення системи соціального захисту населення як основи розвитку людського капіталу.
Доведено, що для вирішення завдань соціального захисту населення необхідно використовувати регулювання соціально-економічних індикаторів рівня життя. Це, перш за все, межа малозабезпеченості (ММ), прожитковий мінімум (ПМ), мінімальний споживчий бюджет (МСБ), мінімальна заробітна плата (МЗП), індекс людського розвитку. На основі узагальнення та адаптації існуючих підходів до якісної оцінки економічних показників розроблена відповідна шкала оцінок індикаторів рівня життя населення. Вона дозволяє переходити до використання якісних показників у балах і порівнювати різні рівні соціально-економічної захищеності окремих категорій населення у відносних одиницях. Наслідок трансформації призвів до необхідності виділення частини населення, яка через нестачу коштів не може підтримувати необхідний рівень життя. Враховуючи, що офіційне визначення бідності та малозабезпеченості досить сильно відрізняється від їх суб’єктивного сприйняття та оцінки, у процесі проведеного дослідження використовувалися та співставлялися відповідні експертні оцінки соціально-економічної захищеності особи та окремих груп населення.
Здійснене соціологічне дослідження у межах Донецького регіону (на основі експертних оцінок) дозволило провести ранговий розподіл задоволення населення окремими аспектами соціальної захищеності. Зокрема, були визначені індекси задоволення громадян за 15 різними аспектами, які за кількісною градацією розподілені у рамках 6 рангів рівнів задоволення. Причому І ранг відповідав більш високому індексу задоволення. Слід зазначити, що в цілому суб’єктивне сприйняття опитуваним населенням рівня своєї захищеності відповідало передостанньому V рангу задоволення.
Згідно теорії людського капіталу продуктивність праці і відповідно ринкова вартість трудових ресурсів у значній мірі залежать від інтенсивності інвестицій у розширене відтворення робочої сили. Основними напрямами таких інвестицій у людський капітал виступають: витрати на науку, освіту, охорону здоров’я, культуру та на мобільність робочої сили.
У сучасний період розвитку України для економічного її зростання велике значення має також категорія потенціалу людського капіталу (наприклад, освіти і виробничого навчання), що більшою мірою визнається ендогенною теорією зростання. Згідно з цією теорією людський капітал розглядається як фактор виробництва на доповнення до фізичного капіталу і робочої сили. Тобто інвестиції в людський капітал слід розглядати не як перешкоду, що проявляється через вищі податки, а як вкладення нарівні з інвестиціями у фізичний капітал.
Доведено, що особливу роль у розвитку сучасного суспільства та обґрунтуванні ефективної соціальної політики на етапі трансформації економіки відіграє наука, і перш за все інтелектуальний потенціал країни.
У цілому в нашій країні система науково-дослідницької діяльності ще не задовольняє сучасним потребам суспільства. Наукову інноваційну діяльність, перш за все, гальмують суперечності між інноваційною сутністю науки та відставанням її організаційних форм, високим науковим потенціалом та низьким рівнем його використання в економіці та інших сферах суспільства. Ще досі не розроблено державних програм, соціогуманітарних проектів, націлених на підтримку інтелігенції, формування національної еліти.
У цьому зв’язку одним із пріоритетних напрямів наукових досліджень є відповідне забезпечення проблем соціального захисту населення та необхідність соціальної підтримки інтелігенції як особливо уразливої частини суспільства, для якої певна комфортність умов життєдіяльності є суттєвим чинником реалізації інтелектуального потенціалу та творчих здібностей.
Зазначено, що одним із найважливіших видів інвестицій у людській капітал є витрати на освіту. Аналіз свідчить, що витрачені на освіту ресурси окупаються сторицею – підвищенням життєвого рівня населення.
Незважаючи на те, що за роки трансформаційних змін економіки в Україні збережений відповідний кадровий та матеріально-технічний потенціал, який здатний вирішувати складну та багатогранну низку пріоритетних проблем охорони здоров’я, значне падіння обсягу внутрішнього валового продукту призвело до різкого скорочення бюджетних асигнувань на охорону здоров’я. Сучасна ситуація в цій галузі потребує невідкладного розв’язання існуючих проблем. Державний бюджет більше не в змозі задовольняти потреби медичної практики та забезпечення її необхідними ресурсами за умов гострої нестачі бюджетних коштів. Тому стає дуже актуальним перехід до медичного страхування. У цілому неефективність існуючої системи соціального страхування обумовлена насамперед: відсутністю законодавчо встановленої прямої залежності між страховими внесками та виплатами з них; ефективного обліку страхових внесків, функціонуванням виключно державної системи соціального страхування. Згідно з прийнятими Основами законодавства України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування” буде започатковано перерозподіл відповідальності за соціальне забезпечення громадян між державою, роботодавцями та працівниками.
Розраховувати на успіх реформи системи соціального страхування можна лише у випадку, якщо вона спиратиметься на державну гарантію та стабільне фінансове забезпечення. Цього можна досягти, якщо в країні та регіонах будуть сформовані реалістична довгострокова соціальна політика, спільна зацікавленість у її здійсненні органів державної влади, роботодавців і профспілок. Досягнення пріоритетного розвитку галузей людського капіталу – це становлення надійної основи соціального захисту населення.
Результати здійснених досліджень свідчать про те, що подальше удосконалення системи соціального захисту населення, її наближення до вимог світових стандартів необхідно пов’язувати з діяльністю соціальних інститутів, від яких у значній мірі залежить стан справ у цій сфері. Для визначення тенденцій соціально-економічного розвитку регіонів і країни загалом з точки зору можливого вирішення проблем соціального захисту населення використовувалися такі соціальні індикатори: економічні та демографічні, зайнятості, матеріального та пенсійного забезпечення, узагальнені показники. Ранговий розподіл регіонів України за 7 основними індикаторами рівня життя населення дозволив визначити конкретне місце регіону в системі соціального захисту населення.
У зв’язку з цим виникає необхідність розробки концептуальної моделі соціальної політики в регіонах, яка взаємопов’язує економічні та соціальні заходи з поступовим переходом від переважно соціальної підтримки до соціального страхування населення з диференціацією економічних і соціальних ризиків залежно від розміру страхових внесків, віку та
