Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова

Бачинська Олена Анатоліївна

УДК 94 (477.74) “17/19” (043.3)

Колонізація українським населенням

Придунайських земель.

XVIII – початок ХХ ст.

Спеціальність 07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Одеса – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України історичного факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант – доктор історичних наук, професор

Першина Заїра Валентинівна,

кафедра історії України, Одеський

національний університет ім. І. І. Мечникова,

професор кафедри історії України

Офіційні опоненти:

член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор Наулко Всеволод Іванович, Інститут української археографії і джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, завідувач відділу пам'яток духовної культури;

доктор історичних наук Шандра Валентина Степанівна,

відділ історії України ХІХ – початку ХХ ст., Інститут історії України НАН України, провідний науковий співробітник;

доктор історичних наук, доцент Бойко Анатолій Васильович, Запорізький державний університет, завідувач кафедри джерело- знавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін.

Провідна установа –

Інститут історії України НАН України, відділ історії України середніх віків, м. Київ.

Захист відбудеться 10.01.2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.051.08 в Одеському національному університеті ім. І. І. Мечникова на історичному факультеті за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Щепкіна, 12, ауд. 9.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розісланий 02.12 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Лозовський А. К.

Загальна характеристика дисертації

Актуальність теми. Проголошення незалежності України зумовило радикальні суспільні перетворення, вплинуло на життя представників усіх народів, що її населяють. За таких сприятливих умов активізувались національні рухи, почали виникати національні товариства та відроджу- ватися національні традиції. Водночас політична стабільність і добробут держави багато в чому залежить від виваженої національної політики. У зв'язку з цим великого значення й актуальності набувають досліджен- ня історії формування різних національних груп на території України, що сприятиме успішному вирішенню проблеми їхнього співіснування, особ- ливо в поліетнічних прикордонних регіонах. Одним з таких регіонів є Південь України, й зокрема Придунайські землі.

Внаслідок специфічних історичних і географічних умов Придунайські землі входили у сферу інтересів різних держав, з одного боку, різних на- ціональних груп – українців, молдован, болгар, росіян – з іншого. Усі вони брали активну участь у процесі заселення й освоєння даного регіону. Отже, ця територія стала контактною зоною між різними народами й у своєму історичному розвитку мала чимало подій, пов'язаних зі зміною національ- ного і соціального складу населення. Звідси випливає, що без урахування процесу колонізації загальна картина історичного процесу залишається неповною й обмеженою, а науковий інтерес має бути спрямований на вивчення історії колонізації взагалі і на історію формування різних націо- нальних груп, які брали участь у цьому процесі, й їх взаємодіях, зокрема. У зв'язку з цим дослідження історії формування болгарського, гагаузько- го, російського, молдавського населення на території Придунайських зе- мель проводились досить активно, проте спеціальних досліджень з історії формування, ролі та значення українського населення в процесі колонізації даного регіону на сьогодні не зроблено.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, актуальність обраної теми полягає у недостатньому висвітленні і необхідності осмислення процесу колонізації Придунайських земель як одного з важливих моментів вітчиз- няної історії взагалі і колонізації українським населенням регіону, зок- рема, а також у проведенні виваженої, обґрунтованої національної ре- гіональної та урядової політики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження є складовою частиною наукової програми історич- ного факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечни- кова – “Історія етнонаціональних процесів у Степовій Україні з найдав- ніших часів до сьогодення (за матеріалами Одеської області)” (державна реєстрація № 0199U003114), а також безпосередньо пов'язаний з науко- вою темою, яку розробляє колектив кафедри історії України Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова – “Південна Україна: історія, історіографія, джерела” (№ 233; державна реєстрація 0101U008289).

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період XVIII – початок ХХ ст. Вони обумовлені часом появи перших значних груп українських переселенців на території Придунайських земель (початок XVIII ст.) і завершенням процесу колонізації в перші роки ХХ ст.

Територіальні рамки дослідження обмежені південним регіоном су- часної Одеської області, а саме територією нижнього межиріччя Дністра та Дунаю, що в літературі ще відома під назвою Південна Бессарабія, Буджак й Придунайські землі. Частково до розгляду залучені й сусідні до регіону території.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є висвітлення проце- су колонізації українським населенням Придунайських земель і визначен- ня ролі й місця українського населення в загальному процесі колонізації.

У відповідності з поставленою метою у дисертації ставились наступні наукові задачі, які в такому комплексі розглядаються в історіографії вперше:–

охарактеризувати політичну ситуацію в Придунайських землях;–

розкрити причини виходу українського населення в регіон;–

установити території, з яких відбувався перехід українського на- селення, місця його осідання;–

провести аналіз чисельності, демографічних змін українського населення в процесі колонізації Придунайських земель;–

з'ясувати роль українського козацтва в процесах колонізації регіону;–

дослідити соціальні і верствові групи українського населення, які брали участь у процесі колонізації й їхню трансформацію; –

виявити тенденції у формуванні міського населення Придунайсь- ких земель;–

визначити етапи колонізації українським населенням Придунайсь- ких земель;–

розглянути традиції і звичаї українців у їхніх взаємовпливах з представниками інших національних груп регіону;–

сформулювати напрямки подальшого дослідження аспектів теми, акцентувати увагу на можливість використання результатів наукового по- шуку в практиці суспільно-політичного життя України на сучасному етапі.

Об'єкт дослідження: українське населення Придунайських земель, його демографічна, соціальна, майнова диференціація та її зміни.

Предмет дослідження: процес колонізації Придунайських земель, його загальні аспекти й особливості у XVIII – початку ХХ ст.

Методологічною основою є принцип історизму, що являє собою підхід до історичних явищ і процесів з позицій діалектики, вивчення взаємо- зв'язків між ними; принцип наукової всебічності та об'єктивності, тобто комплексний аналіз усієї сукупності джерел, які стосуються різних факто- рів, що впливали на процес колонізації.

В дисертації використані наукові методи: проблемно-хронологічний, порівняльний, ретроспективний, історико-статистичний, системний та описовий, класифікації та періодизації.

Наукова новизна дисертації визначається, насамперед, самою поста- новкою і науковою розробкою складної і малодослідженої проблеми.

У дисертації пропонується новий концептуальний підхід дослідження теми шляхом відокремлення проблеми української колонізації із контек- сту загальної колонізації регіону. В той самий час це дозволило показати роль українського населення під час колонізації Придунайських земель у порівнянні й у взаємодії з представниками інших національних груп.

В основу дисертації покладена значна кількість нових архівних матері- алів, що уводяться в науковий обіг. На їх основі здійснено спробу комплекс- ної неупередженої наукової розробки проблеми колонізації українським населенням Придунайських земель на фоні політичних, суспільних і еконо- мічних перетворень, чим заповнено прогалину у вітчизняній історіографії.

В результаті дослідження виявлено причини і визначено етапи коло- нізації українцями Придунайських земель протягом XVIII – початку ХХ ст., проведено аналіз чисельності й демографічних змін у структурі україн- ського населення під час процесу колонізації. Зрозуміло, що всебічна характеристика процесу колонізації українським населенням Придунайсь- ких земель передбачає з'ясування соціальної структури, виявлення майно- вих груп і окремих станів. Так, у дисертації спеціально розглянуто питан- ня про роль українського козацтва в заселенні регіону, проаналізовано особливості формування українського населення Придунайських міст.

Вивчення системи управління та політики місцевої турецької, а потім російської адміністрації дозволяє провести цікаві аналогії в їх ставленні і засобах щодо заселення й освоєння регіону.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що, по- перше, її зміст та висновки суттєво розширюють спектр наукових знань з історії колонізації Придунайських земель, сприяють з'ясуванню ролі й значення в цьому процесі українського населення. По-друге, наукові результати є основою подальших наукових розробок проблем існуван- ня українського населення й козацтва на території Придунайських зе- мель і Півдня України; по-третє, висновки роботи можуть бути вико- ристані в узагальнюючих працях з історії колонізації, соціально-еконо- мічної історії, демографічних процесів, читання загальних і спеціальних курсів з історії України у вищих навчальних закладах, у написані підручників і в краєзнавчій літературі; по-четверте, наукові результати можуть бути враховані у проведенні національної регіональної та уря- дової політики.

Апробація результатів дисертації. Основні матеріали і висновки ди- сертації використовуються автором при читанні лекційних курсів з історії України, спецкурсах “Історія українського козацтва”, “Історична геогра- фія України”. Матеріали дослідження апробовані на 9 міжнародних, всеукраїнських і регіональних конференціях: Міжнародній науковій кон- ференції “Молдавско-български отношения през средневековието и но- вото време” (Кишинів, 1996), “Четвертий Міжнародний конгрес ук- раїністів” (Одеса, 1999), Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченої 120-річчю визволення Болгарії від османського рабства (Одеса, 1997), Міжнародній конференції “Българите в Северното Причер- номорие” (Велико-Търново, 2000), П'ятій Міжнародній історико-етно- логічній конференції “Традиційна культура народів Європи” (Чернівці, 2001), Міжнародному конгресі “The Border: International Conference” (Belogradchik, 2001), Всеукраїнській науковій конференції “Історія міст і сіл України в контексті регіональних досліджень” (Донецьк, 2001), Міжнарод- ному семінарі та засіданні міжакадемічної українсько-румунської комісії з питань археології, історії, етнології та фольклористики (Одеса, 2001), науково-практичній конференції “Історико-культурна спадщина Нікопольського району та проблеми історії запорозького козацтва” (Нікополь, 2001).

Рукопис дисертації обговорено на засіданні кафедри історії Украї- ни історичного факультету Одеського національного університету

ім. І. І. Мечникова.

Публікації. Фактичний матеріал, залучений до наукового обігу, вис- новки і теоретичні узагальнення дослідження відображені в двох інди- відуальних монографіях (загальним обсягом 33,5 др. арк.), 26 наукових статтях, опублікованих у вітчизняних і зарубіжних наукових виданнях і журналах (загальним обсягом 12,5 др. арк.).

Структура дисертації зумовлена метою та завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Обсяг дисертації – 401 сторінка, з яких, список використаних джерел – 56 (700 одиниць, архівних справ – 202, фондів – 45); таблиць в тексті, що займають повну сторінку – 35 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, дослідження, хронологічні та географічні рамки, наукове і практичне значення дисертації. Сформульовано мета і задачі роботи, охарактери- зовано її апробація та впровадження результатів.

У першому розділі – “Історіографія питання та джерельна база до- слідження” – розглянуто стан наукової розробки проблеми в цілому й дана характеристика джерельної бази дослідження, використаної для вико- нання поставлених задач.

Проблемі колонізації українським населенням Придунайських земель у XVIII – початку ХХ ст. окремих комплексних досліджень не присвячу- валось. В той самий час у науковій літературі існують роботи, що висвіт- лювали окремі аспекти цієї теми. Хронологічно-тематичний підхід, який за- стосований при розгляданні стану наукової розробки теми, відбиває ті особ- ливості, що визначалися умовами розвитку суспільства й історичної науки.

Вперше найбільш чітко і вірно визначив час появи, основні причини переходу і території виходу українського населення у Придунайські землі у передмові до видання “Списки населенных мест Российской империи. Бессарабская область по сведениям 1859 г.” його редактор О. Артем'єв . Видання може розглядатися не лише як джерело, але і як дослідження, тому, що має велику вступну історико-демографічну стат- тю. Зауважимо, що О. Артем'єв, відокремлював руснаків (західних ук- раїнців) від інших українців, хоча, як відомо, це одна з етнографічних груп українського народу. Інформація, що подана у виданні присутня й в інших історичних, етнографічних, статистичних оглядах і статтях ен- циклопедичного характеру  .

Одним зі значних дослідників першої половини ХІХ ст., який зай- мався питаннями історії та демографії, в тому числі й Придунайських земель, був А. Скальковський. Його роботи відобразили абсолютизацію урядових заходів в краї. Особливо помітна зацікавленість А. Скальковсь- кого етнічними проблемами регіону, яким він присвятив чимало статей та розділів в окремих роботах. А. Скальковський наводить в них нові, не опубліковані раніше, матеріали про розселення українців, росіян, молдован, болгар та ін. Важливим є повідомлення Скальковського про чисельність українського населення в Бессарабії в середині XVIII – по- чатку ХІХ ст. Вона на жаль, не завжди відповідає реальним цифрам і в багатьох випадках суперечлива, що відзначено вже в літературі. Однак його роботи безперечно зробили значний внесок у дослідження з історії колонізації Півдня України, й, зокрема, Придунайського регіону.

Заслугою А. Скальковського є також уведення в науковий обіг но- вого фактичного матеріалу, що пов'язаний з появою у регіоні українсь- кого козацтва і його оселення. Він називає, хоч і не чітко, групи насе- лення, з яких формували Дунайське козацьке військо; саме формування визначає як виключно “бажання” російського уряду.

Суттєво відрізнялася від поглядів А. Скальковського на ключові моменти історії дунайських козаків точка зору О. Петрова. Він, виз- начив, що причини створення війська пов'язані з прагненням і боротьбою самих козаків відновити власну організацію в Придунайських землях. В той час, як наведені А. Скальковським відомості без серйозних змін увійшли до робіт дослідників навіть ХХ ст., висновки О. Петрова не зробили помітного впливу на стан дослідження проблеми.

Окремим питанням колонізації українцями нижнього Дунаю присвя- чені дослідження видатного вченого-етнографа Ф. Кондратовича (Лупу- леску, Ф. Вовк). Його можна вважати першим, хто зібрав унікальний матеріал з історії господарства і побуту задунайського козацтва й інших груп українського населення.

В роботах другої половини ХІХ ст. відбилась офіційна точка зору російського уряду на питання заселення регіону, що призвело в багатьох

випадках до перекручення історичної дійсності. Ці праці є зведенням матеріалів, запозичених із опублікованих раніше досліджень. Вони об- межувались короткими згадками про наявність у регіоні російського, українського і молдавського населення, часто не відрізняючи українців від росіян. Виняток складають роботи В. Бутовича , які відобразили динаміку населення Придунайських земель з 1897 по 1907 рр. У зв'язку з цим вони є доповненням, а в деяких аспектах і корекцією даних Всеро- сійського перепису 1897 р. В. Бутович відзначив характер взаємовпливів серед населення Бессарабії, зокрема, в питаннях мови. Роботи містять нові, порівняно з попередниками, подробиці про появу і розселення українців на території Придунав'я.

У другій половині ХІХ – початку ХХ ст. предметом гострої дискусії російських і румунських істориків стали питання про російсько-мол- давські взаємовідносини і колонізацію регіону, оцінка значення при- єднання Бессарабії до Росії. Особливої гостроти дискусіям надавало те, що факти, якими апелювала та чи інша сторона ставали аргументами в зовнішньополітичних конфліктах. Подібні дискусійні питання відновлю- вались час від часу й в ХХ ст. через міжнародну політичну ситуацію. З робіт румунських вчених цього періоду слід відзначити роботу М. Йор- га, що присвячена історії двох придунайських міст – Кілії й Аккермана. Принципово нових даних про процес колонізації території Придунав'я автор не наводить, але цікавим є те, що він називає серед українського населення, яке брало участь у колонізації Придунав'я, лише таку групу, як “Cazaci”.

Перша Світова війна і події 1917 – 1920 рр. в Україні принесли нову хвилю дискусій щодо території Бессарабії. Провідні українські вчені, об- ґрунтовуючи статус української державності – історичний, етнічний, тери-

торіально-географічний, не могли обійти територію Бессарабії і Приду- найські землі. Вони доводили, що саме українці освоювали цей “пустель- ний степ”, який увійшов до складу Російської імперії після 1812 р..

В 20-30-ті роки ХХ ст. на висвітлення проблем колонізації Приду- найських земель впливала міжнародна політична ситуація. Роботи, що виходили в СРСР і Румунії здебільшого мали пропагандистський харак- тер. В них на підставі загальних процесів колонізації Бессарабії обґрун- товувалась правомірність її перебування в складі тієї чи іншої держави. Для цього широко залучався етнополітичний фактор – наявність і кількість українського чи молдавського населення в регіоні. Кожна зі сторін намагалась підрахувати його чисельність на свою користь, що впливало на підбір матеріалів і відповідно на показники зазначених національних груп. Показовими в цьому плані є історико-етнографічні і географічні матеріали: “Географічний атлас” (1929 р.), “La Roumanie. Ethnographic atlas” (1936 р.) та ін. Як виняток, можна відзначити по- яву в цей період декількох публікацій румунського історика О. Арборе, присвячених українському і російському населенню пониззя Дунаю.

Серед наукових досліджень російської історіографії 20-х років XX ст. щодо Бессарабії слід окремо виділити праці Л. Берга. Вони, поряд з уза- гальненням вже відомого матеріалу, містять нову інформацію про роз- селення різних народів в регіоні, зокрема, українців, молдован, росіян, болгар.

В 20-ті роки ХХ ст. О. Рябінін-Скляревський, один з нештатних співробітників ВУАН, присвятив серію статей питанням політичної історії задунайського козацтва і його ролі в заселенні Придунайських земель. Наукове значення робіт автора полягає в залученні великої

кількості нових архівних документів, а також в упорядкуванні бібліог- рафії “Історії задунайських запорожців”. Проте недостатньо критичне ставлення О. Рябініна-Скляревського до джерел призвело автора до пе- ребільшення ролі російського уряду в створенні козацьких формувань.

Подальший розвиток історичної науки у ХХ ст. визначив найваж- ливішим фактором колонізації характер соціально-економічних відносин. Історики принципово по-іншому ніж раніше підходили до вивчення проблем колонізації, зосередивши свою увагу на ролі народу, а не урядів в історичному процесі, а також розпочали вивчення економічних і со- ціальних аспектів процесу колонізації. Серед них дослідження Я. С. Гро- сула, І. Г. Будака, І. А. Анцупова, А. Д. Бачинського, В. М. Кабузана, В. І. Жукова та ін. Розробки цих авторів стали базовими для подальших досліджень не лише Придунайських земель, але й усього Півдня Украї- ни і Молдавії. Так, Я. С. Гросул та І. Г. Будак вперше провели значну роботу по вивченню соціально-економічного розвитку Бессарабії, зокре- ма, історії її заселення і господарського освоєння. Окремі нові докумен- тальні матеріали були подані ними в додатках. Вони дозволяють розг- лянути економічну ситуацію, що склалася серед сільського населення, зокрема, й українського, внаслідок аграрних реформ румунського уряду на території Південної Бессарабії, що відійшла до Молдавії у 1856 р. І. А. Анцупов більш детально ніж попередники на основі архівних доку- ментів розкрив загальні процеси державної колонізації території Бесса- рабії, історію формування аграрних відносин саме в південній її частині, а також окремим напрямком дослідження він обрав становище держав- них селян у першій ХІХ ст.. В рамках цього напрямку Анцупов І. А. розглядав господарство дунайського козацтва. Нещодавно дослідником запропоновано новий матеріал з історії формування росіян у Придунайсь- ких землях. Проте змінам, що сталися внаслідок економічних і соціаль-

них процесів в етнічному становищі регіону, зазначені автори практич- но не приділяли уваги. Відповідно не виділялось у дослідженнях окремо українське населення регіону, але на підставі узагальнюючої соціально- економічної характеристики бессарабського села, можна уявити стано- вище українців Придунайських земель, яке входило до різних соціальних груп селянства.

Низка досліджень А. Д. Бачинського пов'язана з народною коло- нізацією Придунайських земель. Він визначив її хронологічні рамки XVIII – початком ХІХ ст. Вперше ним розглядались питання появи козацьких (запорозьких, некрасівських, донських) і липованських посе- лень на Дунаї. Він детально дослідив моменти взаємовідносин населен- ня з татарською й турецькою адміністрацією. Основним стрижнем його робіт стала історія Задунайської Січі та Усть-Дунайського Буджацького війська. Особлива заслуга А. Д. Бачинського в тому, що на основі знач- ної кількості архівних документів, більшість з яких вперше була уведена ним у науковий обіг, він відтворив реальну картину існування задунайсь- кого й усть-дунайського козацтва. У зв'язку з народною колонізацією Придунайської території, А. Д. Бачинський не міг не торкнутися питань появи тут крім козаків й інших груп українського населення, зокрема, селян і солдатів-утікачів, що внесло багато нового у вивчення нашої теми.

Значним моментом у дослідженнях демографічного та етнографіч- ного розвитку регіону стали роботи В. М. Кабузана. Вони вперше доз- волили достатньо чітко уявити основні напрямки і характерні риси за- селення Північного Причорномор'я в цілому й, зокрема, Бессарабії в XVIIІ – першій половині ХІХ ст.

Проблемам соціально-економічного розвитку міст Бессарабії присвя- чені дослідження В. І. Жукова. В них автор характеризує процеси фор- мування міського населення Бессарабії з 1812 р. Основна увага приділя- лась дослідником північним та центральним містам Бессарабії і лише фрагментарно він розглянув міста придунайської території.

В 70-80-х роках ХХ ст. розпочинається розробка нових аспектів історії регіону, пов'язаних з досліджуваною проблемою. Вони висвітлю- ють адміністративний устрій Бессарабії в ХІХ – початку ХХ ст., історію формування окремих національних груп на території Бессарабії, взаємо- зв'язки та взаємодії між представниками різних національних груп. Се- ред останніх слід окремо відзначити невелику розвідку і роботу В. С. Зе- ленчука, що присвячені розселенню українського населення в Молдавії в ХV – ХІХ ст. . В них автор вперше в історичній літературі висвітлює питання оселення саме українців у Придунайських землях.

Окрема група робіт з детальним розглядом розміщення українсько- го населення в Російській імперії, динаміки змін його чисельності на- прикінці ХІХ – ХХ ст. пов'язана з дослідженнями В. І. Наулко. Ним була запропонована етнічна карта розміщення українців наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Українське населення Придунайської частини України розглядалось В. І. Наулко в контексті зміни загальної чисельності ук- раїнців. Одна з його статей присвячена етнічному складу Одещини в ХХ ст. Як вірно зауважив дослідник, розглядати цей регіон досить важ- ко через постійні зміни кордонів, а також тому, що існуючі переписи на- селення по-різному визначали українське населення. В. І. Наулко запро- понував нові методики проведення дослідження національних груп, його роботи дозволили розглянути динаміку перспективного розвитку україн- ського населення у ХХ ст.

В 90-х роках ХХ – початку ХХІ ст. напрямки досліджень, пов'язані з проблемами теми, розширились в наслідок узагальнення теоретичних

питань щодо колонізації регіону протягом значних хронологічних пе- ріодів, історії формування різних етнографічних груп українців Поду- нав'я, їх традицій в матеріальній та духовній культурі .

При написанні дисертації були враховані концептуальні положення щодо процесів колонізації Південної України і Бессарабії запропоновані у монографічних дослідженнях Д.І. Багалія, О.І. Дружиніної, В.О. Голобуць- кого, І. О. Гуржія, О. С. Коцієвського, А. В. Бойка, Я. В. Бойка та ін.

Короткий історіографічний аналіз досліджуваної проблеми свідчить, що її наукова розробка на сьогодні проведена не достатньо, хоча як само- стійна наукова проблема вона окреслилась ще у ХІХ ст.

У першому розділі також зазначено, що за темою дослідження най- більша кількість неопублікованих джерел, значну кількість яких автор вперше увела у науковий обіг, містять Центральний державний історич- ний архів України у м. Києві і Філія Державного архіву Одеської області в м. Ізмаїлі. У фондах ЦДІА України в м. Києві – “Генеральна Військо- ва канцелярія” (ф. 51), “Київська губернська канцелярія” (ф.59), “Ново- російська губернська канцелярія. 1776 – 1784 рр.” (ф. 1820) зосереджені повідомлення російських дипломатичних представників, козацьких роз- відників, російських офіцерів і перекладачів, донесення прикордонників, керівників карантинних і митних установ про становище українських утікачів, полонених, козаків, гайдамаків на території Придунайських земель і ставлення до них місцевої турецької адміністрації. Матеріали

фонду “Військове правління Дунайського козацького війська” (ф. 245) відображують походження, місце і час переходу в Буджак майбутніх дунайців, їх блукання по Придунайських землях в пошуках роботи.

У ФДАОО в м. Ізмаїлі комплекс документів за характером і змістом можна поділити на декілька груп. До першої групи відносяться матеріали фондів “Аккерманська міська дума. 1815 – 1917 рр.” (ф. 1), “Ізмаїльсь- кий центральний карантин. 1816 – 1866 рр.” (ф. 136), “Ізмаїльське міське поліцейське управління. 1812 – 1856 рр.” (ф. 514) тощо. Вони розкрива- ють процес переходу в Придунайські землі із сусідніх територій українсь- кого населення, формування українських так званих “малоросійських” товариств у придунайських містах. Збережені у фондах списки жителів міст Аккермана й Ізмаїла дозволяють відновити картину колонізації регіону українським населенням протягом кінця XVIII – першої полови- ни ХІХ ст., його соціальний склад та майновий стан.

Іншу групу документів ФДАОО в м. Ізмаїлі за темою дослідження складають матеріали фондів “Ізмаїльська міська управа. 1879 – 1918 рр.” (ф. 2), “Аккерманська повітова земська управа. 1869 – 1921 рр.” (ф. 47), “Аккерманська землевпорядна комісія. 1907 – 1917 рр.” (ф. 528), “Ізмаїльська землевпорядна комісія. 1912 – 1915 рр.” (ф. 847). Вони роз- кривають процес осідання і міграцій населення в другій половині ХІХ – початку ХХ ст., мають інформацію про проведення аграрних реформ 60-х років ХІХ ст. в Росії та Румунії.

У Державному архіві Одеської області матеріали за нашою темою зберігаються у фонді “Канцелярія новоросійського і бессарабського ге- нерал-губернатора” (ф. 1). За змістом і часом походження їх можна по- ділити на дві групи. Перша, стосується переселення казенних селян з різних губерній Росії та України до Бессарабії. В документах йдеться про обговорення проекту генерал-губернатора М. С. Воронцова, згідно з яким передбачалось переселити близько 20 тисяч селян з “внутрішніх губерній” України та Росії. Тут міститься листування між міністерствами і відом- ствами, які безпосередньо брали участь у реалізації проекту. (Сам про- ект у вигляді положення Комітету міністрів був опублікований у Повно- му зібранні законів Російської імперії). Друга група документів містить матеріали допитів і карантинні свідоцтва окремих груп задунайських запорожців, які в різний час повертались із-за Дунаю. Вони дозволяють вивчити соціальний і майновий стан вихідців, географію розміщення українських поселень у Придунайських землях.

Матеріали за темою, що нас цікавлять поза межами України, зосе- реджені в Національному архіві Республіки Молдова. Фонд “Сенаторів,

що головували в диванах Молдавії і Волощини в 1808 – 1813 рр.” (ф. 1) містить відомості про втечі селян в Буджак і на Дунай. Справи мають важливі фактичні дані для з'ясування соціального походження окремих категорій українського населення межиріччя Дністра і Дунаю та їхнього економічного і правового становища наприкінці XVIII – початку ХІХ ст. Важливе значення для розробки теми мають також документи фондів “Канцелярія бессарабського губернатора. 1812–1917 рр.” (ф. 2), “Бесса- рабська обласна рада. 1813–1873 рр.” (ф. 3), “Бессарабський обласний уряд. 1813–1831 рр.” (ф. 5), “Бессарабське губернське правління. 1828 – 1918 рр.” (ф. 6), “Бессарабська казенна палата. 1828–1910 рр.” (ф. 134), “Комісія казенного поселення в Бессарабській області. 1826–1833 рр.”

(ф. 454). Їх матеріали містять листування адміністрації Бессарабії з різни- ми урядовими структурами про заселення Придунайських земель у тому числі й українським населенням, про заснування різних сіл, ревізькі реє- стри населення міст і сіл Придунайського краю з зазначенням національ- ного і соціального складу їх жителів. Окремо слід відзначити докумен- ти, що мають відомості про населення і землі, що відійшли до Молдавсь- кого князівства після Паризького миру 1856 р. і подальшу долю цього населення, його новий статус.

У Російському державному військово-історичному архіві відклала- ся значна кількість документальних матеріалів, що дозволяють вивчити військово-політичне становище і соціально-економічний розвиток на території Придунайських земель, зокрема у фондах “Військово-Вчений архів Головного штабу” (ф. ВВА), “Російсько-турецька війна 1787 – 1791 рр.” (ф. 465), “Російсько-турецька війна 1806 – 1812 рр.” (ф. 470), “Козацький відділ Головного штабу” (ф. 4л(330)) та ін. В справах містять- ся матеріали про характер турецьких укріплень і діяльність турецької ад- міністрації, місця зосередження українських поселенців, їхні господарські заняття і звичайно, інформація про підготовку і хід бойових дій. Доку- менти про діяльність на території Придунайських степів російської та турецької адміністрацій дозволяють вивчити політику урядів щодо за- люднення Придунайських земель. Окрема група документів, що важли- ва для розкриття нашої теми, відклалась у колекції “Молдавська армія” і пов'язана зі створенням Усть-Дунайського Буджацького козацького війська, багаторічною боротьбою за відновлення козацького війська в краї, листування командування армії про оселення козаків.

Серед опублікованих джерел найважливішими для розкриття проб- леми стали законодавчі акти з Повного зібрання законів Російської імперії та документи з серії “История Молдавии. Документы и матери-

алы”. Тут першочергового значення набувають документи, пов'язані з умовами заселення регіону різними соціальними і національними гру- пами.

Значна кількість матеріалів з історії Чорноморського козацтва в цікавлячому нас аспекті увійшла до фундаментальної публікації доку- ментів І. Дмитренка. Одне з важливих місць серед друкованих джерел з історії козацтва має “Список, учиненной в Коше Усть-Дунайского Буджакского войска о состоящих в оном на службе казаках. Август, 1807 г.”, опублікований з коментарями А. Бачинським. Зафіксовані в “Списку” дані дозволяють вивчати не лише сучасну йому історію війська, але й важливі явища процесу колонізації території межиріччя Дністра і Дунаю протягом останньої чверті XVIII – початку ХІХ ст.

Суттєве значення для вивчення поставленої теми мають записки су- часників і щоденники мандрівників, які відвідували територію Буджака і нижнього Дунаю.

Своєрідну групу джерел складають матеріали, зібрані в прикордонній області офіцерами Генерального штабу. Бессарабська область була в планах Росії стратегічно важливою територією, тому протягом ХІХ ст. регіон кількаразово обстежували. Огляди являли собою економічно-гео- графічні описи з екскурсами в історію краю, населення, адміністратив- ний устрій, торгівлю .

Одними з основних джерел статистичного характеру для кінця XVIII – ХІХ ст. є “Статистическое описание Бессарабии собственно так назы- ваемой или Буджака”, що виникло внаслідок генерального межування Буджака, яке проводилося в 20-х роках ХІХ ст. та Перший Всеросійсь-

кий перепис 1897 р.. За допомогою цих матеріалів й у порівнянні їх з іншими документами, можна визначити чисельність, походження, віко- вий і соціальний склад, господарські заняття українців.

Цікаву інформацію про розселення українців в Придунав'ї на почат- ку ХХ ст. мають картографічні матеріали, які склали Л. Берг й A. Nour.

Така в цілому джерельна база, яка дала можливість автору роботи дослідити процес колонізації українським населенням Придунайських земель протягом XVIII – початку ХХ ст.

У другому розділі – “Початок і посилення колонізації українським населенням межиріччя Дністра і Дунаю. XVIII ст. – 1812 р.” – висвітлено історичні умови та причини, що пов'язані з появою українського насе- лення у Придунайських землях, визначено території його виходу, охарак- теризовано питання колонізації краю українським козацтвом, а також з'ясовано особливості формування української громади в містах регіону. З метою відображення особливостей умов, в які потрапляло українське населення з переходом у Придунайські землі, розглянуто політико-гео- графічну ситуацію в регіоні. Придунайські землі у XVIII ст., як і в попе- редні століття, являли собою дикий цілинний степ, що є продовженням південноукраїнських степів нижнього Подніпров'я. Його природні умо- ви забезпечували можливість для розвитку землеробства і скотарства, для виробництва сільськогосподарської продукції не лише для внутрішньо- го споживання, але й для збуту на зовнішніх ринках, проте ці багатства у період турецько-татарського панування майже не використовувались. У XVIII – на початку ХІХ ст. Придунайські степи знаходились у складі Турецької імперії. За системою адміністративно-політичного управління цієї території, що почала формуватися з кінця XVI ст., навколо фортець створювались райї – райони з християнським населенням, які управля- лись безпосередньо турецькими намісниками. До складу досліджуваної території увійшли Ізмаїльська, Кілійська, Аккерманська, частково Бен- дерська і Каушанська райї з Буджацьким степом. Турецький уряд розг- лядав міста-фортеці Аккерман, Ізмаїл, Кілію, перш за все, як військово- стратегічні пункти, що виконували роль аванпостних укріплень на кор- доні з Росією. У фортецях розміщувались великі турецькі військові гар- нізони, які, через неспроможність Туреччини їх утримувати, для свого забезпечення почали займатися торгівлею, ремеслами або просто грабу- вали місцевих жителів. Внаслідок цього населення в містах і селах рай було віддане на повну сваволю турецьких чиновників і землевласників. У степовій частині Придунайських земель кочувала так звана Буджаць- ка орда, що складалася із різних ногайських племен і являла собою пе- реважно їх територіальне об'єднання. В житті орди важливе місце зай- мали напади на сусідні українські і молдавські території. Наявність фортець Аккермана, Кілії, Ізмаїла забезпечувала ногайцям, по-перше, захист від переслідувань, а по-друге, можливість легко позбутися награ- бованого майна або полонених. Захоплених бранців, у більшості ви- падків, ногайці продавали в рабство, частково використовували у своє- му господарстві.

У розділі обґрунтовується теза про те, що у XVIIІ ст. турецький уряд проводив специфічну політику щодо придунайської території та її насе- лення. В ній, на думку автора, можна визначити два основних напрям- ки, кожен з яких переслідував мету закріплення турецької влади в При- дунайських землях. Перший напрямок проводився офіційними устано- вами й урядом Туреччини. Він характеризується подальшим прагненням залишити ногайців в регіоні.

Другий напрямок опосередковано, але втілювала місцева турецька адміністрація і феодали. Він характеризується намаганням залучити і затримати усіма можливими засобами (пільги, найом, полон, перехову- вання, продаж тощо) дешеву робочу силу в краї і відповідно у своїх власних господарствах. Через це досить часто місцева турецька адміні- страція крізь пальці дивилась на оселення утікачів на підвладній їй те- риторії