НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М.КОРЕЦЬКОГО

УДК 342.9

ТАРАНЕНКО Сергій Михайлович

ЗАХИСТ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯН У ПРОВАДЖЕННІ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА ЇХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

В ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ

Спеціальність 12.00.07 — теорія управління;

адміністративне право та процес; фінансове право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ — 2000

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі адміністративного права Національної академії внутрішніх справ України.

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор

ДОРОГИХ Микола Михайлович

Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

ДОДІН Євген Васильович,

Одеська державна юридична академія, завідувач кафедри митного та морського права;

кандидат юридичних наук, доцент

ШАМРАЙ Василь Олександрович,

Академія державної податкової служби України, заступник начальника факультету з навчальної та наукової роботи.

Провідна установа:

Університет внутрішніх справ МВС України,

кафедра адміністративного права і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ.

Захист відбудеться " 9 " червня 2000 р. о 17 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України за адресою: 01001, Київ, вул. Трьох-святительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці інституту.

Автореферат розісланий " 9 " травня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.Б. УСЕНКО

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми та рівень її наукової дослідженості. Становлення України як демократичної, правової держави обумовило необхідність здійснення в країні адміністративної реформи. Потреба в її проведенні стала особливо актуальною після прийняття Основного Закону України та вступу України до Ради Європи, з яким було пов’язане прийняття державою ряду зобов’язань, в тому числі у правовій сфері. Одним з основних завдань адміністративної реформи в Україні є розроблення і прийняття адміністративного законодавства, яке відповідало б вимогам часу. Слід зазначити, що на сьогодні ця галузь законодавства розвивається в складних умовах перехідного періоду, постійно зазнає численних змін та доповнень. Так, з 1990 року до Кодексу України про адміністративні правопорушення 70 законами внесено 334 зміни, його доповнено 80 статтями, виключено — 6. Проте зміст Кодексу не позбувся суттєвих вад, він неповно і суперечливо регулює сучасні суспільні відносини, відстає від вимог сьогодення.

Новi орiєнтири вимагають нових підходів. Перший полягає в необхiдностi переглянути усi адмiнiстративно-правовi заборони, що мiстяться в чинному законодавствi про адмiнiстративнi правопорушення, і вилучити ті з них, якi з точки зору сьогодення є необгрунтованими обмеженнями прав і свобод громадян. Другий передбачає вдосконалення внутрiшньої органiзацiї адмiнiстративно-юрисдикцiйного процесу, в якому має бути визначена чiтка правова позицiя кожного з учасникiв. В законодавствi має бути послiдовно проведена демократизацiя провадження у справах про адмiнiстративнi правопорушення, що виключає обмеження прав учасникiв процесу i забезпечує реальне поновлення прав у випадку їх порушення.

Орiєнтири подальшої законотворчої роботи мають бути спрямованi на забезпечення надійного захисту прав і свобод громадян під час провад-ження у справах про адміністративні правопорушення. Водночас це є юридичною гарантією захисту прав і свобод громадян в адміністративно-юрисдикційній діяльності міліції, оскільки її ефективність значною мірою залежить від якості адміністративного законодавства.

На жаль, сьогоднi в дiяльностi мiлiцiї iснує значна кiлькiсть випадкiв порушення прав і свобод громадян. У бiльшостi такi порушення вiдбуваються в сферi адміністративно-юрисдикційної дiяльностi мiлiцiї. Так, за останнi 5 рокiв в Українi органами прокуратури виявлено 47160 порушень норм законодавства при притягненнi до адмiнiстративної вiдповiдальностi. Значною мiрою це пояснюється наявнiстю певних прогалин у чинному законодавствi про адмiнiстративнi правопорушення, а також порушеннями вимог Закону України "Про боротьбу з корупцією" і нормативних актів МВС України, допущеними працівниками міліції.

В адміністративно-правовій літературі науковим опрацюванням окремих проблем, пов’язаних із захистом прав і свобод громадян у провад-женнi в справах про адмiнiстративнi правопорушення та їх забезпеченням в дiяльностi міліції, у рiзнi роки займалися: Анджієвський В.С., Бандурка О.М., Бахрах Д.М., Безсмертний О.К., Бiтяк Ю.П., Голоснiченко I.П., Гончарук С.Т., Додiн Є.В., Дорогих М.М., Ківалов С.В., Клюшнiчен-ко А.П., Коваль Л.В., Комзюк А.Т., Опришко В.Ф., Олефір В.І., ПахомовМ., Остапенко О.I., Семчик О.І., Сергун П.П., Шемшученко Ю.С., Шамрай В.О., Штефан С.М., Шкарупа В.К. та iншi.

Серед них особливу увагу привертають дослідження Є.В. Додіна "Методика вивчення адміністративних правопорушень" (Київ, 1983), Д.М. Бахраха "Адміністративна відповідальність громадян в СРСР" (Свердловськ, 1989), П.П. Сергуна " Охорона прав і свобод громадян у провадженні в справах про адміністративні правопорушення" (Саратов, 1987), С.М. Штефана "Провадження по справам про адміністративні правопорушення" (Київ, 1982). Ці праці заклали низку принципових підходів до розгляду досліджуваної тематики, але з часу їх написання відбулося багато змін у житті суспільства, суттєво змінилося законодавство про адміністративні правопорушення, склалась нова практика його застосування, численні положення якого потребують серйозного науково-практичного осмислення і зваженої доробки в умовах посилення правового захисту громадян в державі і зростання ролі суду як основного гаранту законності та прав людини.

Викладене свідчить про своєчасність і необхідність дослідження проблеми надійного захисту прав і свобод громадян під час здійснення провад-ження у справах про адміністративні правопорушення, вироблення пропозицій щодо підвищення якісного рівня діяльності міліції та її правового регулювання у зазначеній сфері.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідної роботи Нацiо-нальної академiї внутрiшнiх справ України (вiдповiдно до п. 3.1.4 пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр.) і зареєстрована у "Перелiку дисертацiйних дослiд-жень з проблеми держави та права України" (п. 211, 1995 р.)

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення концептуальних основ захисту прав і свобод громадян у провадженнi в справах про адмiнiстративнi правопорушення, а також вироблення пропозицій щодо підвищення якісного рівня діяльності міліції та її правового регулювання у зазначеній сфері.

Виходячи із поставленої мети, завданнями дослідження є: —

визначення правової основи та принципів захисту прав і свобод громадян у провадженнi в справах про адмiнiстративнi правопорушення; —

визначення сутностi правових категорiй "охорона" та "захист" прав і свобод громадян, їх спiввiдношення, уточнення вiдповiдного поняття стосовно провадження в справах про адмiнiстративнi правопорушення;—

змістовна характеристика правових засобiв та способiв захисту громадянами прав і свобод у провадженнi в справах про адмiнiстративнi правопорушення;—

з'ясування правового становища учасникiв адмiнiстративного провадження;—

розроблення рекомендацiй, спрямованих на удосконалення правового регулювання iснуючих форм і методiв, якi використовуються органами мiлiцiї для забезпечення провадження в справах про адмiнiстративнi правопорушення;—

оцiнка iснуючих та розроблення власних конкретних пропозицiй щодо пiдвищення ефективностi захисту прав і свобод громадян у провад-женнi в справах про адмiнiстративнi правопорушення та полiпшення прак-тики дiяльностi органiв мiлiцiї щодо забезпечення прав і свобод громадян у цiй сферi.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є адміністративно-процесуальні відносини, що складаються у зв’язку з провадженнями в справах про адміністративні правопорушення між учасниками провад-ження. Предметом дослідження є норми чинного законодавства про адміністративні правопорушення України та практика їх застосування.

Методологічна основа дисертації. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використано як загальнонаукові методи (діалек-тичний, структурно-функціональний, історичний тощо), так і спеціальні (порівняльно-правовий, формально-правовий, статистичний тощо). Нормативну базу дослідження складають Конституція України, закони, нормативно-правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України та МВС України. У процесі виконання дисертації використано наукові праці ряду вчених в галузі теорії держави і права, конституційного права, кримінального права, цивільного права тощо. Емпіричну базу дослідження складають аналіз матеріалів про понад 450 адміністративних порушень; статистичні дані та аналітичні матеріали МВС України і Генеральної прокуратури про стан законності та правопорушень в органах внутрішніх справ з 1993-1998 роки; матеріали дисциплінарної практики системи МВС України; дані анкетування 50 адвокатів, 150 працівників різних служб та підрозділів органів внутрішніх справ.

Наукова новизна одержаних результатiв визначається передусiм тим, що це монографiчне дослiдження здійснювалось на базi новiтнього законодавства з урахуванням Конституцiї України 1996 року, Концепції адміністративної реформи в Україні, внесених змiн та доповнень в законодавство про адмiнiстративнi правопорушення, а також мiжнародно-правових актiв у сферi прав людини. Автором здійснено спробу закласти теоретичні основи й запропонувати практичнi рекомендацiї щодо вдосконалення ряду правових норм, які регулюють провадження в справах про адмiнiстративнi правопорушення.

Новизну дослідження характеризують насамперед наступні його ос-новні результати: —

визначено, що правова основа захисту прав i свобод громадян у провадженнi в справах про адмiнiстративнi правопорушення базується на основних положеннях ст. 3 Конституції України, Закону України "Про звернення громадян", на основних засадах провадження, що містяться в 4 і 5 розділах КпАП України, а також на процесуальних принципах діяльності суб’єктів провадження — об’єктивної істини; забезпечення громадянам права на правовий захист; осудності; права на оскарження в судовому та адміністративному порядку; відшкодування шкоди тощо.—

зроблено висновок про те, що "охорона" і "захист" в контексті проблеми, яка розглядається, співвідносяться як загальне й часткове, а в основу розмежування цих понять покладено критерії наявності або відсутності порушеного права та його поновлення, зокрема визначено, що захист — це діяльність спеціальних юрисдикційних органів держави щодо поновлення порушеного або оскарженого права;—

вперше здійснено науковий аналіз нормативних і юридично-фактичних підстав оптимізації діяльності органiв, уповноважених розглядати і вирішувати справи про адмiнiстративнi правопорушення, по результатах яких визначено, що одне з основних місць в умовах посилення правового захисту особи в державі належить суду, як найнадійнішому гаранту прав людини і громадянина;—

запропоновані пропозиції щодо удосконалення правового регулювання існуючих форм і методів діяльності мiлiцiї, якi використовуються для забезпечення провадження в справах про адмiнiстративнi правопорушення і пов’язані з певними обмеженнями волі, прав та свободи громадян (доставлення особи, адміністративне затримання, особистий огляд та огляд і вилучення речей);—

аргументується необхідність закріплення в КпАП України окремої норми, яка б регламентувала обов’язкову участь адвоката у справах, де передбачено стягнення у вигляді адміністративного арешту, де необхідно захищати права власності, права неповнолітніх осіб тощо;—

вперше запропоновано в главу 21 КпАП України "Особи, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення" ввести окрему статтю "Обов’язкове призначення експертизи", якою перед-бачити необхідність визначення психічного стану особи, котра вчинила адміністративне правопорушення, якщо є відомості або підстави вважати її неосудною; визначення стану алкогольного або наркотичного та токсичного сп’яніння; встановлення віку правопорушника.

Практичне значення одержаних результатiв. Дисертацiйне до-слiдження розширює та поглиблює уявлення про можливості вирішення проблем, пов'язаних з захистом прав і свобод громадян у провадженнi в справах про адмiнiстративнi правопорушення та їх забезпеченням в дiяльностi мiлiцiї. Рекомендацiї, сформульованi дисертантом, можуть бути використанi в ходi нормотворчості, зокрема у підготовці нових кодифiкованих актів — Кодексу України про адмiнiстративнi проступки, Адміністративно-процесуального кодексу України тощо, а також для підвищення якісного рівня практичної дiяльностi органiв мiлiцiї та її посадових осiб. Результати дослiдження використовуються у навчальному процесi в Нацiональнiй академiї внутрiшнiх справ України, Донецькому iнститутi внутрiшнiх справ України, Донецькому училищi мiлiцiї пiдготовки працiвникiв для Державної автомобiльної iнспекцiї з дисциплiн: "Адмiнiстративне право", Адмiнiстративна дiяльнiсть органiв внутрiшнiх справ", "Застосування норм адмiнiстративного права в правоохороннiй дiяльностi органiв внутрiшнiх справ", а також у службовій ді-яльності Генеральної прокуратури України, в структурних підрозділах управління адміністративної служби міліції УМВС України в Донецькій області.

Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатiв, викладених у дисертацiї. Дисертацiйне дослiдження виконано здобувачем самостiйно, всi сформульованi в ньому положення та висновки обгрунтованi на базi особистих дослiджень автора. У співавторстві опубліковані тези наукового повідомлення "Питання про поворот виконання постанов про адміністративні стягнення" (авторська участь — 50%, зокрема автор пропонує внести доповнення в ст. 296 КпАП України тощо).

Апробацiя результатiв дисертацiї. Дисертація та її окремі положення обговорювалися на засіданнях кафедри адміністративного права Національної академії внутрішніх справ України та у відділі проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Основні результати дисертаційного дослідження апробовані у доповідях на науково-практичних конференціях в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (Київ, листопад 1996 р.), в Інституті законодавства Верховної Ради України (Київ, жовтень 1999 р.) та в Дніпропетровському юридичному інституту МВС України (Дніпропетровськ, вересень 1999 р.).

Публікації: основні положення і висновки, що сформульовані в дисертації, відображені автором у 7 наукових статтях, 6 з яких надруковані в провідних фахових виданнях, а також в 3 тезах доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях.

Структура дисертацiї визначається відповідно до мети та завдань дослідження і складається із вступу, двох роздiлiв, які охоплюють п'ять пiдроздiлiв, висновків, списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг роботи 195 сторінок, список використаних літературних джерел — 168 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступi обґрунтовується актуальність теми, дається характеристика мети і завдань дослідження, визначається теоретичне і практичне значення роботи та її наукова новизна, а також вказується на апробацію і публікацію результатiв дослiдження, структуру та обсяг дисертації.

У першому роздiлi "Права i свободи громадян та проблеми їх захисту у провадженнi в справах про адмiнiстративнi правопорушення" розкриваються питання, які пов’язані з визначенням поняття захисту прав i свобод громадян у провадженнi в справах про адмiнiстративнi правопорушення. Ця проблема дисертантом розглядається пiд кутом зору спiввiдношення категорiй "захист" і "охорона". Автор поділяє думку, що поняття "захист" і "охорона" прав і свобод громадян в контекстi проблеми, що розглядається, спiввiдносяться як загальне і часткове, оскiльки вони лежать в однiй площинi і мають один предмет. I лише в основу розмежування елементiв цих понять покладено критерiї наявностi або вiдсутностi порушеного права та його вiдновлення.

Відзначено також, що охорона мiстить у собi сукупнiсть рiзних заходiв, спрямованих на попередження порушення прав і свобод громадян, усунення причин, якi їх спонукали, перешкод у їх реалiзацiї, а захист — це дiяльнiсть спецiальних юрисдикцiйних органiв держави щодо поновлення порушеного або оскарженого права. Отже, охорона, як і захист, передбачає дiяльнiсть, але дiяльнiсть щодо захисту прав і свобод громадян у провадженнi в справах про адмiнiстративнi правопорушення характеризується значним обсягом компетенцiї, її реальнiстю та кiнцевим результатом, який передбачає поновлення порушеного права. Серед важливих рис, що характеризують захист прав і свобод громадян у провадженнi в справах про адмiнiстративнi правопорушення, є те, що захист — це суб'єктивне право осiб, якi беруть участь у провадженнi. Вiн виникає щоразу, коли права і свободи виявилися порушеними, а обов'язок посадових осiб щодо захисту прав і свобод невиконаним або неналежним чином виконаним.

Наведене дає підстави зробити висновок про те, що поняття захисту прав i свобод громадян у провадженнi в справах про адмiнiстративнi правопорушення являє собою порядок здiйснення уповноваженими на те органами (посадовими особами), а також громадянами відповідних процесуальних дій, якi спрямованi на припинення незаконного посягання на права i свободи громадян, їх поновлення та примусове виконання невиконаних або неналежним чином виконаних обов'язкiв з притягненням винної особи до вiдповiдальностi. Визначається, що правова основа захисту прав і свобод громадян у адмiнiстративному провадженнi базується на положеннях ст.3 Конституцiї України, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гiд-нiсть, недоторканнiсть і безпека визнаються в Українi найвищою соцi-альною цiннiстю; Закону України "Про звернення громадян", на основних положеннях провадження, що мiстяться в КпАП України — роздiли 4 і 5, а також на процесуальних принципах діяльності суб’єктів провадження. До числа останніх належать: принцип забезпечення громадянам права на правовий захист; принцип осудностi; принцип об'єктивної істини; принцип права на оскарження в судовому та адміністративному порядку рішень, дій чи бездіяльності посадових осіб, уповноважених законодав-ством розглядати та вирішувати справи про адміністративні правопорушення; принцип відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди завданої незаконними рішеннями чи бездіяльністю органів (посадових осіб) громадянинові під час здійснення ними повноважень в процесі провадження по справі про адміністративне правопорушення; принцип законодавчого визначення поняття адміністративного право-порушення (проступку).

В ході дослідження автором проведений аналіз ст.9 КпАП України та зроблено висновок: вона не дає повного визначення адмiнiстративного правопорушення (проступку), оскiльки в нiй вiдсутнє таке поняття, як громадська безпека. Надто багато адмiнi-стративних правопорушень зазiхають саме на громадську безпеку. Тому в дисертацiї дається аналiз таких правопорушень i ситуацiй, якi призводять до порушення громад-ської безпеки.

Аналiзуючи наукові напрацювання у цій сфері, автор детальніше зупинився на питанні щодо участі адвоката у провадженi в справах про адмiнiстративнi правопорушення. На підставі дослідженого матеріалу робиться висновок про необхідність: а) привести у відповідність до закону України "Про адвокатуру" норму статті 271 "Адвокат" чинного КпАП і закріпити положення про те, що адвокат має право брати участь у провад-женні з моменту складення протоколу про адміністративне затримання або адміністративне правопорушення; б) внести доповнення до ст.271 КпАП України, де передбачити цiлi участi адвоката, чiтко визначити, ким є адвокат в адмiнiстративному процесi: чи захисником iнтересiв особи, яка притягається до адмiнiстративної вiдповiдальностi, чи тiльки представником такої особи; в) запропонувати в ст.271 КпАП України або в окремiй статтi цього кодексу закрiпити перелік справ, де обов'язкова участь адвоката (до таких справ можна вiднести справи неповнолiтнiх, iноземних громадян, осiб, якi є психiчно хворi і не спроможні самостійно захищати свої права і свободи, а також справи, де необхiдно захищати права власностi, де передбачено стягнення, адмiнiстративний арешт тощо); г) розробити новi бланки протоколiв про адмiнiстративнi правопорушення, адмiнiстративне затримання, особистий огляд та огляд речей, вилучених речей та документiв, у яких були б зафiксованi процесуальнi права особи, яка притягається до адмiнiстративної вiдповiдальностi, в тому числi і право користуватися послугами адвоката.

В ході дослідження проведено аналiз ст.20 КпАП України, яка за-крiплює поняття "неосудність" в адмiнiстративному правi, і зроблено вис-новок, що ця стаття неповною мiрою забезпечує можливiсть громадянам, а також уповноваженим на те органам (посадовим особам), якi здiйснюють адмiнiстративно-юрисдикцiйну дiяльнiсть, захищати права і свободи громадян у провадженнi в справах про адмiнiстративнi правопорушення.

Необхiдно вiдзначити, що в адмiнiстративно-правовiй лiтературi і в КпАП України, цi проблеми розглядаються дуже вузько. Автор стверджує, що ст.20 КпАП дуже рiдко застосувується в адмiнiстративному провад-женнi, оскільки в чинному КпАП України не передбачено механiзму для її реалізації, а також проведення психіатричної експертизи. Дисертант пропонує в главу 21 КпАП "Особи, якi беруть участь у провадженнi в справі про адмiнiстративне правопорушення" ввести окрему статтю — "Обов'яз-кове призначення експертизи", якою передбачити визначення психiчного стану особи, яка вчинила адмiнiстративне правопорушення і є вiдомостi або пiдстави вважати її неосудною; визначення стану алкогольного або наркотичного та токсичного сп'янiння; встановлення вiку правопорушника (в основному дітей-бродяг), якщо це має значення по справi, а документи, якi могли б пiдтвердити, відсутні, отримати їх неможливо.

Процес захисту громадянами своїх прав та свобод у провадженнi в справах про адмiнiстративнi правопорушення автор розглядає як сукупнiсть правових засобiв і способiв, до яких зокрема вiдносяться: засоби забезпечення припинення протиправного обмеження прав i свобод громадян у провадженнi, що включає в себе: а) право на захист (в тому числi судовий); б) право на заяву; в) право на скаргу; г) письмова пропозиція прокурора про усунення порушень інтересів громадянина; д) звернення з позовною заявою до суду у випадку невжиття відповідним органом (посадовою особою) заходів до усунення цих порушень або залишення її без розгляду; е) подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Автор зазначає, що заява є одним iз самостiйних засобiв захисту громадянином своїх прав i свобод як один iз видiв звернення громадянина з проханням до органу (посадової особи), що розглядає та вирiшує справу про адмiнiстративне правопорушення, захистити його права або права iнших осiб. Наступним засобом захисту прав і свобод громадян є скарга, яка визначається як втiлена в письмовiй формi або виражена усно; звернення осiб, якi беруть участь у провадженнi у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі), в органи адвокатури, суду, в якiй указується на дiйсне або передбачуване порушення прав посадовою особою, що здiйснює провадження, а також мiститься вимога щодо усунення зазначеного порушення. Відмінністю мiж заявою і скаргою є те, що у заявi повідомляється про порушене право iншої особи або нормативного припису, а в скарзi звертається увага щодо порушеного права особи, яка бере участь у провадженнi в справi про адмiнiстративне правопорушення. Доцільність проведення такого докладного розгляду названих видiв звернення громадян викликана не тiльки необхiднiстю їх правильного розмежування, вона дещо глибша, особливо в професiйному реагуваннi на той чи iнший вид звернення у провадженнi в справах про адмiнiстративнi правопорушення. Так, заява особи, яка притягується до адмiнiстративної вiдповiдальностi, потерпiлого, їх законних представникiв чи адвокатiв про фальсифiкацiю доказiв, має розглядатися у вiдповiдностi зi ст.279 КпАП України та пiсля розгляду мати вiдповiдну форму реагування, наприклад, що мiститься в ст.ст.293, 294 КпАП тощо.

Письмова пропозиція — звернення прокурора про усунення порушень інтересів громадянина до органу (посадової особи), яка здійснює провадження в справі про адміністративний правопорушення. Позовна заява — звернення прокурора до суду в разі невжиття відповідним органом (посадовою особою) заходів до усунення цих порушень, або залишення пропозицій без розгляду. Досліджуючи iнститут оскарження громадянином рiшення, прийнятого посадовою особою в адмiнiстративному процесi, дисертант звернув особливу увагу на проблеми свободи оскарження, вимог до скарги та порядку розгляду скарги та прийняття по нiй рішення. Аналізуючи питання свободи оскарження дiй та рiшень посадових осiб, автор визначає коло суб'єктiв, якi визначенi таким поняттям в адмiнiстра-тивному провадженнi, як "заiнтересована особа". До цих суб'єктiв дисертант відносить: а) осіб, якi прямо заiнтересованi в кiнцевому результатi справи i в зв'язку з цим надiленi вiдповiдними процесуальними правами: адвоката, свiдкiв, експерта; б) осіб, вiдносно яких здiйснено адмiнiстра-тивне затримання, особистий огляд, огляд речей , вилучення речей та документiв. Дисертант дійшов висновку, що для бiльш ефективної реалiзацiї громадянином права на оскарження в адмiнiстративному провадженнi в Кодексi України про адмiнiстративнi правопорушення повинно бути визначено: а) предмет оскарження — постанова про притягнення до адмi-нiстративної вiдповiдальностi за адмiнiстративне правопорушення та постанови про застосування iнших заходiв забезпечення провадження в справi; б) суб'єкти, що мають право на оскарження дiй посадових осiб в адмiнiстративному провадженнi: особа, вiдносно якої винесено постанову, потерпiла особа, а також заiнтересованi особи; в) суб'єкти, що мають право розглядати скарги: суд, вищестоящий орган (посадова особа) у вiдношеннi до органу, що виніс постанову, яка оскаржується; г) порядок реалiзацiї права громадян на оскарження в адмiнiстративному провад-женнi — варiант та строки подання скарги потерпiлою особою або правопорушником та надсилання вiдповiдi цим суб'єктам.

З метою вдосконалення процедури розгляду скарги в адмiнiстра-тивному провадженнi, на думку автора, необхiдно в Кодексi України про адмiнiстративнi правопорушення окремою статтею встановити право громадян брати участь у процесi розгляду поданих ними скарг на дiї та рiшення органiв (посадових осiб), що здiйснюють провадження в справі.

Серед способiв захисту прав громадян у адмiнiстративному провад-женнi визначені: а) поновлення порушених прав і свобод громадян шляхом скасування процесуального акту, що мiстить рiшення про незаконне обмеження прав і свобод громадян, змінення правових наслідків від прий-нятого рішення посадовою особою; б) притягнення до вiдповiдальностi посадових осiб за неправомiрне та незаконне застосування засобiв адмiнiстративного примусу і особливо за неправомiрне затримання особи в адмiнiстративному порядку; в) вiдшкодування шкоди, що була заподiяна громадяниновi незаконними дiями посадових осiб.

У дисертації наголошується, що законне й обгрунтоване застосування норм про адмiнiстративну вiдповiдальнiсть неможливе без чiткого визначення кiлькостi і складу органів (посадових осiб), уповноважених розглядати справи про адмiнiстративнi правопорушення. Зараз бiльше 40 суб'єк-тiв мають такі адмiнiстративно-юрисдикцiйнi повноваження. Цi органи (посадовi особи) повиннi вiдповiдати певним вимогам (критерiям), що дозволяють максимально ефективно використовувати наданi їм повноваження для квалiфiкованого розгляду справ про адмiнiстративнi проступки і покарання винних при суворому додержаннi законностi. Так, вони повиннi мати достатню компетенцiю з правових питань у цiлому, а особливо — в адмiнiстративно-делiктнiй галузi законодавства; бути незалежними та позбавленими упередженності при розгляді і вирішенні адміністративних справ; вiдкритими і доступними для широких верств населення. Серед названих вимог жодна не реалiзована в чинному законодавствi.

Показово, що найменше скарг надходить на рiшення по адмiнiстра-тивних справах, прийняті районними судами. Автор пропонує, використовуючи зарубiжний досвiд дiяльностi адмiнiстративних судiв (зокрема Францiї, Нiмеччини та iнших країн), створити в нашiй державi систему адмiнiстративних судiв.

У другому роздiлi "Компетенцiя та форми і методи діяльності міліції щодо забезпечення прав і свобод громадян у провадженнi в справах про адмiнiстративнi правопорушення" розглядається компетенцiя мiлiцiї, форми і методи її дiяльностi щодо забезпечення прав і свобод громадян у провадженнi в справах про адмiнiстративнi правопорушення.

Аналізуючи законодавство та наукові джерела, автор підкреслює, що компетенцiя — це головний елемент правового статусу мiлiцiї, який дає можливiсть визначити, якими правами і обов'язками наділений цей правоохоронний орган держави. Зазначено, що компетенція міліції щодо забезпечення прав і свобод громадян у провадженнi в справах про адмiнi-стративнi правопорушення складається iз сукупностi повноважень у цiй сферi, покладених на окремi структурнi пiдроздiли органів внутрішніх справ та їх посадових осіб (Державна автомобiльна iнспекцiя, служба дільничних інспекторів міліції, дозвільна система), тощо.

Основну увагу в дисертацiї зосереджено на характеристицi повноважень мiлiцiї щодо забезпечення прав і свобод громадян, зокрема в процесi порушення справи про адмiнiстративне правопорушення та адмiнiстра-тивне розслiдування. Забезпечення прав і свобод громадян на даній стадії провадження починається з того, що компетентні структурні підрозділи органів внутрішніх справ (міліції) та їх посадові особи зобов’язані встановити наявність чи відсутність підстави, щоб прийняти рішення про порушення адміністративного провадження у справі. Теорія та практика вже сьогодні вимагають дати відповідь на ряд запитань, зокрема: а) яким є порядок порушення справи про адміністративне правопорушення; б) яким має бути по формі та змісту акт порушення провадження по справі. Автор підтримує думку С.Т. Гончарука про те, що було б цілком корисно у провадженні в справах про адміністративні правопорушення встановити самостійну процесуальну дію — порушення справи про адміністративний проступок, оформляючи її через відповідну постанову. У такій постанові має бути вказані дати порушення справи та закінчення попереднього адміністративного розслідування. Це дасть змогу порушити справу за фактом адміністративного правопорушення, встановити строки попереднього адміністративного розслідування окремих правопорушень, а також чіткіше обчислювати строки розгляду справ. Доцільно також чітко визначити те, які посадові особи в органах внутрішніх справ мають право складати відповідно процесуальні акти, зокрема протокол про адміністративне правопорушення. Це можливо дещо обтяжить провадження у справах про адміністративні правопорушення, але якщо ми насправді хочемо реально забезпечити правовий захист прав особи і не мати зайвих підстав для порушення законності, то такий процесуальний акт потрібно впроваджувати. Згідно зі ст. 268 КпАП України порушникові роз’яснюються його права та обов’язки. На думку дисертанта, з метою забезпечення реалізації цього права доцільно доповнити зміст протоколу про адміністративне правопорушення, а саме: в бланку протоколу, де міститься графа "Права і обов'язки мені роз'яснили", необхідно закрiпити повний перелiк прав і обов'язкiв, що має особа, яка притягається до адмiнiстративної відповідальності.

Аналiзуючи повноваження мiлiцiї щодо забезпечення прав і свобод громадян у процесi розгляду справи про адмiнiстративне правопорушення, автор вiдзначає, що забезпечення прав і свобод громадян на цiй стадiї здiйснюються в три етапи: пiдготовка до розгляду справи, безпосереднiй розгляд та винесення постанови по справі. Пропонується, що у разі скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення покладати на уповноважену посадову особу органа внутрішніх справ (міліції) обов'язок роз'яснення оправданiй особi права на вiдшкодування шкоди та порядок її стягнення згiдно з Законом України "Про порядок вiдшкодування шкоди, завданої громадяниновi незаконними дiями органiв дiзнання, попереднього слiдства, прокуратури і суду" вiд 1 грудня 1994 р., а в новому законодавствi про адмiнiстративнi правопорушення доцiльно закрiпити норми, що розкривають змiст провадження з вiдшкодування такої шкоди.

В дисертації зазначається, що компетенція міліції виявляється в різних напрямках і формах її діяльності по здійсненню наданих їй у законодавчому порядку повноважень. Такі форми і методи обираються міліцією не довільно, а завжди зумовлені конкретним змістом її діяльності. Дисертант підтримує позицію А.І. Савчука про те, що правильно визначені методи і форми діяльності міліції сприяють поліпшенню її роботи, тоді як неправильно визначені — гальмують або зводять нанівець саму діяльність. Особливе значення це має у сфері суспільних відносин, що виникають у зв’язку з провадженням в справах про адміністративні правопорушення. Здійснений аналіз чинного законодавства та практики його застосування дозволяє зазначити, що діяльність посадових осіб міліції у процесі провадження в справах про адміністративні правопорушення виявляється у правозастосовчій, організаційній, виховній та правоохоронній формах. Кожна з названих форм є невiд'ємною частиною всiєї дiяльностi міліції щодо забезпечення прав і свобод громадян як прояв відношення між загальним та окремим. Власне, це конкретні за своїм характером та правовою природою групи адміністративно-процесуальних дій (посадових осіб) міліції, що мають зовнішнє вираження, за допомогою яких забезпечуються права та свободи громадян, які беруть участь у адміністративному провадженні. В основі цих дій, що здійснює міліція, знаходиться виконання нею належним чином владних повноважень, які вона має у своєму розпорядженні. Не менш важливе значення належить і методам, які застосовуються працівниками мiлiцiї при вирiшеннi ними справ про адмiнiстративнi правопорушення. Наголошується, що в адмiнiстративно-правовому аспектi пiд методами адмiнiстративної дiяльностi необхiдно розумiти спосiб цiлеспрямованого впливу на поведiнку громадян.

У роботі звертається увага на протиправні дії з боку міліції, які часто мають місце у ходi доставлення, адміністративного затримання, особистого огляду і огляду речей, при вилученнi речей і документiв. Підкреслю-ється, що такі дії відбуваються в силу рiзних причин, в тому числi і в зв'язку з неналежним вирiшенням процесуального порядку адміністративної дiяльностi, що породжує розширене тлумачення, протиправне втручання в сферу прав громадян. Зазначається, що, незважаючи на законодавче закріплення такого заходу, як доставлення порушника (ст.259 КпАП), вона потребує певного удосконалення. Зокрема потребують регламентації порядок доставлення, права доставлених осiб, процедура оскарження ними протизаконних дiй посадових осiб, межi втручання з боку мiлiцiї у права громадян і процесуальний порядок такої дiяльностi, кон-кретизацiя строку обмеження прав особи при доставленні.

Значна увага приділена в дисертації з’ясуванню питання із якого громадського місця може бути доставлена особа, особливо коли вона вчинила правопорушення на грунті пияцтва й алкоголізму або з проявами дрібного хуліганства, або порушення правил пожежної безпеки в місцях постійного або тимчасового проживання. Автор розділяє визначення громадських місць як місць спілкування людей з метою задоволення різноманітних життєвих потреб. Тобто, якщо правопорушення вчинені в місцях, які хоч і вміщують значну кількість людей, але відведені для їх проживання (хоча б тимчасового) і виконують функції житла (жилі кімнати будівель та приміщень готелів, гуртожитків, будинків відпочинку, тощо), то їх не слід вважати вчиненими у громадських місцях.

Подібні об’єкти, які виконують функцію житла, доцільно віднести до об’єктів, на які поширюється статус недоторканності. Оскільки, в ст. 30 Конституції України записано, що кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Дисертант робить висновок про те, що допускається пряме порушення принципу недоторканності житла громадян працівниками міліції при виявленні факту виготовлення, зберігання самогону та апаратів для його вироблення. Водночас згідно із Законом України "Про міліцію" ст. 11 п. 16 надає право працівникам міліції перебувати на земельних ділянках, у жилих приміщеннях громадян тільки за їхньою згодою.

Важливим є питання забезпечення прав і свобод громадян, до яких працівниками міліції застосовується такий захід адміністративного примусу, як адміністративне затримання під час здійснення провадження по справі про адміністративне правопорушення. Аналіз таких справ свідчить про те, що в адміністративній діяльності міліції не викорінено фактів безпідставного, протизаконного затримання громадян, в тому числі на значний час понад три години, про що не завжди в письмовій формі повідомляються прокурори, родичі та адміністрація за місцем роботи або навчання затриманого. Як стверджує автор, затримання громадян торкається їхньої честі і гідності, має сильний психічний вплив, що обумовлює необхідність чіткого нормативного регулювання підстав та порядку його проведення, у якому варто було б передбачити, що працівник міліції зобов’язаний з’ясувати стан порушника, а також обставини, що можуть привести до тяжких наслідків, наприклад: залишення без нагляду малоліт-ніх дітей, або осіб, які потребують постійного нагляду тощо.

В результаті аналізу ст. 267 КпАП України автор робить висновок про необхідність встановлення порядку оскарження наслідків адміністративного затримання та відшкодування шкоди завданої громадянинові за незаконне затримання. Відзначається, що у будь-якому випадку працівник міліції зобов’язаний надати можливість затриманому звернутися з скаргою, як в усній, так і в письмовій формі. Якщо скарга обґрунтована, а адміністративне затримання триває, затриманого має бути звільнено. Від того, наскiльки будуть детально і чітко сформульовані норми матеріального і процесуального права, настiльки будуть забезпечені права і свободи громадян мiлiцiєю, її посадовими особами та iншими суб'єктами адмiнiстративної юрисдикцiї у процесi провадження в справах про адмiнiстративнi правопорушення.

Завершується дисертацiя пiдсумковими висновками проведеного дослiдження. Основні з них такі:

1. Поняття захисту прав і свобод громадян у провадженні в справах про адміністративні правопорушення являє собою здійснення відповідних процесуальних дій уповноваженими на те органами та їх посадовими особами, а також громадянами, котрі спрямовані на припинення незаконного посягання на права і свободи громадян, їх поновлення та примусове виконання невиконаних або неналежним чином виконаних обов’язків з притяг-ненням винної особи до відповідальності.

2. Правова основа захисту прав і свобод громадян у провадженні в справах про адміністрати-вні правопорушення базується на основних положеннях ст. 3 Конституції України, Закону України "Про звернення громадян", на основних положеннях провадження, що містяться в 4 і 5 розділах КпАП України, а також на процесуальних принципах діяльності суб’єктів провадження — об’єктивної істини; забезпечення громадянам права на правовий захист; осудності; права на оскарження в судовому та адміністративному порядку дій чи бездіяльності посадових осіб, уповноважених розглядати та вирішувати справи про адміністративні правопорушення; відшкоду-вання за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями чи бездіяльністю органів (посадових осіб) громадянинові під час здійснення ними повноважень в процесі провадження по справі про адміністративне правопорушення.

3. В роботі пропонується здійснити оптимізацію діяльності органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення і визначено, що одне з основних місць в умовах посиленого захисту особи в державі належить суду. Створення в нашої державі системи адміністративних судів є найнадійніший державний гарант прав людини і громадянина.

4. Необхідно на законодавчому рівні чітко і однозначно визначити підстави і допустимі межі примусових повноважень міліції щодо здійснення окремих дій, які забезпечують провадження у справах про адміністративні правопорушення.

5. Законодавчого закріплення потребують адміністративно-юрис-дикційні повноваження окремих посадових осіб новоутворених підрозділів міліції, зокрема управління по боротьбі з організованою злочинністю, податкової міліції та інші.

6. Більш чіткого нормативного врегулювання потребує правове становище осіб, які беруть участь у провадженні в справах про адміністративні правопорушення, у відповідність до вимог Конституції України. Перш за все, в роботі пропонується новий порядок надання юридичної допомоги особі, яка притягується до адміністративної відповідальності та потерпілій особі. Так, адвокат допускається до виконання своїх обов’язків у справі з моменту складення протоколу про адміністративне затримання особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, або складення протоколу про адміністративне правопорушення. Крім того, доцільно розширити права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілої особи. Назвемо деякі з них: знайомитися з усіма матеріалами справи, предоставляти докази, заявляти клопотання, оскаржувати рішення, які приймають посадові особи.

7. Привести у відповідність до Закону України "Про адвокатуру" норму статті 271 КпАП України і закріпити положення про те,