УДК 330.15:504.06

Гринів Лідія Святославівна

Теоретико–методОЛОГІчні засади формування екологічно збалансованої економіки

Спеціальність 08.08.01. – економіка природокористування
і охорони навколишнього середовища

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук

Львів – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка Міністерства освіти та науки України.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор, академік НАН України
Долішній Мар’ян Іванович,
Інститут регіональних досліджень НАН України, директор

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор
Шевчук Василь Якович,
Український інститут досліджень навколишнього середовища і ресурсів при Раді національної безпеки і оборони України (м. Київ), директор

доктор економічних наук, професор Александров Іван Олександрович,
Інститут економіки промисловості НАН України (м. Донецьк), завідувач сектору

доктор економічних наук, доцент
Стадницький Юрій Іванович,
Національний університет “Львівська політехніка”, декан

Провідна установа: Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України (м. Одеса), відділ економічного регулювання природокористування

Захист відбудеться 16 жовтня 2002 р. о 1400 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д35.072.01 Українського державного лісотехнічного університету за адресою: 79057 м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 103.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українського державного лісотехнічного університету за адресою: 79057 м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 101.

Автореферат розісланий 16 вересня 2002 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат економічних наук, доцент Р.Я. Кіндрат

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Еколого-економічна розбалансованість сучасного світу, що супроводжується негативними змінами у довкіллі та економіці, вимагає перегляду пріоритетів подальшого розвитку. Природні зміни, що охопили світ, крім кількісних прогресуючих ознак, набувають нових якісних характеристик й інтенсивніше впливають на перебіг економічних процесів.

Якщо в короткотерміновому періоді природні зміни призводять до економічних коливань, зумовлених потребою відповідних компенса-ційних заходів, то в довготерміновому періоді зниження стійкості обмін-них процесів у біосфері порушує стійкість макроекономічної рівноваги і зумовлює інфляційні процеси. В таких умовах потрібно говорити про сучасні системні дефініції природних змін як ендогенного чинника відповідних економічних змін.

Виснаження природного капіталу планети через непомірні техногенні та антропогенні навантаження порушило стійкість обмінних процесів у біосфері, що зумовило сучасну екологічну кризу. Її основна причина полягає в тому, що людство споживає природних ресурсів значно більше, ніж їх можна забрати з біосфери без порушення її біогеохімічних циклів і здатності до самовідновлення. У цих умовах перспективний роз-виток економіки не може ґрунтуватись на попередніх принципах госпо-дарювання. Потрібний якісно новий підхід, який би закладав основи син-хрон-ності господарського життя економіки та природи. Це дасть змогу мак-симально зберегти не тільки навколишнє природне середовище (НПС), а й людську цивілізацію загалом.

Зниження біологічної продуктивності природного капіталу зумовлює відповідне знецінення інших видів капіталу. В цьому контексті збільшення обсягів інвестування в біофізичну інфраструктуру довкілля не дає суттєвих результатів. Виникає потреба в інтегруванні у сучасну економіку вимог збереження біофізичної функції природного капіталу в довкіллі, яка є просторовою функцією, і на основі цього визначати допустимий обсяг природокористування. Тому сьогодні особливо актуальними є проблеми теоретичного моделювання економіки з урахуванням екологічних обмежень. Орієнтиром для їхнього розв'язання є вимоги та завдання, зазначені в Концепції сталого (збалансованого) розвитку світу, прийнятої ООН 1992 року.

Збалансований розвиток – складна екологічна та соціально–еко-но-мічна проблема, яку треба розглядати цілісно. Глобалізація екологічних проблем ставить нові завдання щодо забезпечення механізмів адаптації економічної діяльності до відтворювальних можливостей довкілля. У цьому контексті розвиток екологічно збалансованої економіки можна представити як оптимальну траєкторію руху людства, що дасть змогу гарантувати високу якість довкілля та економіки.

Сьогодні можна впевнено констатувати, що ноосферний імператив стає першоосновою подальшого розвитку людської цивілізації. Тому новітня економіка природокористування повинна забезпечити реалізацію ноосфер-ного вчення через адекватну економічну теорію екологічно збалансованого розвитку світу. Формування цієї теорії тісно пов’язане з моделюванням функцій екологічної збалансованості економіки. Визначення можливостей та обмежень у реалізації цих функцій – необхідний дороговказ саме тепер, на початку нового сторіччя. Отже, суть завдання полягає в дослідженні теоретичних аспектів формування екологічно збалансованої економіки на основі поєднання новітніх досягнень природничих і суспільних наук та обґрунтування нової парадигми її розвитку. Розв’язанню цієї проблеми і присвячене дисертаційне дослідження.

Широке коло теоретико-методологіч-них питань екологічно збалансо-ваного розвитку світу та формування адекватної до цього економіки є об’єктом новітніх наукових досліджень і численних публікацій українських і зарубіжних учених. Водночас джерела досліджень проблем гармонізації взаємодії природи, суспільства та економі-ки започатковані у працях класиків економічної теорії Ф. Кене, Д. Рі-кардо, С. Подолинського та природничих теорій Ч. Дарвіна, П. Тейяра, В. Зюсса, В. Вернадського, І. При-гожина, Г. Хакена, Ю. Одума. Значний внесок у розвиток економіки природокористування і охорони навколишнього середовища зробили вітчизняні науковці.

Сучасна еколого-економічна ситуація вимагає деякої систематизації теоретичного надбання українських та зарубіжних вчених та виявлення основних тенденцій розвитку наукових парадигм, які стосуються формування теорії екологічно збалансованого розвитку економіки.

Враховуючи різноаспектність та складність об’єкта дослідження, всі відповідні наукові постулати сучасних українських, а також учених пострадянських країн доцільно, на нашу думку, поділити на:–

пов’язані з вивченням впливу забруднення НПС на економіку (О. Адаменко, Т. Акімова, Е. Алаєв, А. Амоша, О. Балацький, В. Барановський, Г. Білявський, Ю. Вєдєнін, С. Генсірук, М. Гродзинський, Л. Гумильов, Ф. Заставний, М. Лемешев, Е. Лібанова, К. Лосєв, Л. Мельник, М. Мойсеєв, В. Навроцький, М. Нижник, В. Олещенко, В. Пила, А. Пробст, Л. Руденко, Д. Стеченко, Ю. Саушкін, Ю. Саталкін, І. Фролов, В. Медведєв, О. Паламарчук, В. Мамутов, К. Ситник, О. Тараріко, А. Урсул, В. Хаскін, О. Шаблій, І. Юхновський);–

пов’язані з екологічним нормуванням виробничої діяльності (теоре-тичний та галузевий аспект) (Ф. Гамор, С. Дорогунцов, А. Жулавський, В. Кравців, І. Лукінов, А. Мінц, В. Некос, Г. Рудько, Ю. Стадницький, В. Степанов, С. Харічков, В.Я. Шевчук, В. Щербак, Ф. Яншин);–

пов’язані з вивченням взаємозв’язків у вигляді “природа-людина-економіка” (Ю. Бажал, О. Білорус, Є. Борщук, В. Веденичев, Ю. Вєдєнін, І. Грабинський, М. Долішній, В. Данилов-Даниляк, В. Демченко, О. Живицький, С. Злупко, В. Казначєєв, В. Кислий, Л. Корнійчук, В. Кухар, М. Руденко, С. Стойко, Н. Татаренко, В. Трегобчук, А. Федорищева, В. Цемко, М. Чумаченко, В.О. Шевчук, І. Яремчук);–

пов’язані з управлінням оздоровлення довкілля (І. Александров, О. Бадрак, Б. Буркинський, О. Веклич, Б. Данилишин, Д. Добряк, В. Ковальова, М. Мальський, І. Масюк, В. Медведєв, І. Михасюк, І. Синякевич, Ю. Туниця, С. Христенко, Г. Черевко, І. Школа, Л. Шостак);–

пов’язані з розвитком ноосферного вчення В. Вернадського та проблемами економіки природокористування (Г. Бачинський, П. Борщевський, В. Волошин, Т. Галушкіна, І. Герасимов, Л. Герасимович, Є. Гірусов, А. Голуб, М. Голубець, В. Голубєв, В. Міщенко, Б. Назарук, П. Олдак, О. Паламарчук, В. Поповкін, Б. Прикін, А. Рябчиков, В. Сахаєв, Г. Струкова, А. Степаненко, Г. Старостенко, С. Трохимчук, С. Черкас та інші).

Новітню економічну теорію сталого (збалансованого) розвитку формують такі відомі західні вчені останнього десятиріччя ХХ ст., як Р. Костанза, С. Ель Серафі, З. Гул, Дж. Кей, М. Джам--пет-ро, Г. Дейлі, Дж. Кобб, К. Хаґедорн, М. Лазарович, Т. Михайленко та інші. Їхні дослідження супроводжуються пошуком нових моделей розвитку екологічно стійкої економіки, які можна було б “вписати” у макроеконо-мічний аналіз. Однак, розглядаючи економічні системи ізольовано до природничих систем в межах просторової цілісності, які нібито розвиваються за різними законами, ці дослідження наштовхуються на деякі труднощі. Ігнорування теорії фізичної економіки та ноосферного вчення В. Вернадського в процесі дослідження природничо-економічних взаємозв’язків не може, на нашу думку, давати підстав до розв’язання цих проблем. Ці обставини спонукали автора до праці над цією темою дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з виконанням досліджень, передбачених планом науково-дослідних робіт економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка і, зокрема, затвердженої Міністерством осві-ти теми: “Трудовий потенціал України і його реалізація в умовах розбудови національної економіки” (ЕВу-270Б, № державної реєстрації 0197U018096).

Основні результати, теоретичні положення і висновки дисертації використані у розробці Державної програми соціально-економічного розвитку Карпатського регіону (постанова Кабінету Міністрів України від 24.05.1993 № 368), в якій автор була науковим координатором підпрограми “Розвиток рекреа-ційної індустрії”, що підтверджує довідка №14/148 від 22.04.1999 р.

Викладені в дисертації положення є складовою частиною комплексних досліджень, виконаних у 1993-2000 рр. у рамках планів науково-до-слідних робіт і договірної тематики Інституту регіональних досліджень НАН України, зокрема таких тем:–

“Еколого-економічна оцінка рекреаційних зон Карпатського регіону” (Г/Д №38-92, 1993 р., Львів, ІРД НАН України), де дисертант обґрунтувала методичні підходи до оцінки параметрів екологічної збалансованості рекреаційного природокористування;–

“Економічні оцінки використання природних курортних ресурсів в системі курортополісу Трускавець” (Д №70 від 21.08.2002 р.), де дисертант розробила техніко-економічне обґрунтування проекту СЕЗ “Курортополіс Трускавець” та методичні рекомендації по екологічно збалансованому природокористуванню;–

“Розробка проектів нормативно-правових актів щодо регламентації діяльності зовнішньоторговельних і експортно-промислових ВЕЗ” (договір № від 30.10.1998 р. з Мінекономіки України), де дисертант розробила Методичні рекомендації до роздержавлення і приватизації рекреаційних об’єктів, здійснила оцінку вартості майна рекреаційного господарського територіального комплексу та визначила основні напрями екологічно збалансованого розвитку ВЕЗ.

Дослідження, які провела автор, безпосередньо пов’язані з реалізацією міжнародних проектів:–

“Екологічна освіта в Центральній і Східній Європі” Центрального Європейського Університету, Угорщина, Міжнародний фонд “Відро-дження” (1992);–

“Модернізація економічної освіти в Україні” Університет “Києво-Могилянська Академія”, Фонд “Євразія” (1994);–

“Міжнародна програма підтримки наукових досліджень” Чехія, (1996-1998), у рамках якої дисертант отримала грант за обґрунтування деяких теоретико-методологічних засад формування екологічно збалансованої економіки в системі реалізації Концепції сталого розвитку світу. В межах цієї програми пройшла наукове стажування в університеті Ватерлу, Канада та Віденському економічному університеті, Австрія (Д №6 від 03.04.1998 р.);–

Міжнародна програма “Екологічно збалансований розвиток сільського господарства в Східній і Центральній Європі” при ООН (1998-1999), Італія, FAO, CEESA.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Головна мета дисерта-ційного дослідження полягає в обґрунтуванні нової просторової парадигми формування екологічно збалансованої економіки через теоретичне моделювання просторово-економічних функцій природокористування та визначення ефективних механізмів їх реалізації.

Досягнення мети дисертаційного дослідження зумовило потребу розв’язати такі завдання:–

дослідити особливості взаємодії природи, суспільства та економіки наприкінці ХХ сторіччя і розглянути природничі й економічні закони, що її гармонізують;–

здійснити теоретико-методологічний аналіз підходів до визначення змісту поняття “сталий (збалансований) розвиток світу” та “екологіч-но збалансований розвиток економіки”, розкрити його зміст, осмислити його в контексті внутрішньо-системного взаємозв’язку з такими категоріями, як біофізичні та економічні функції природного ка-піталу, ноосферна модель екологічно збалансованого розвитку та її функції в економіці;–

проаналізувати українські теоретичні парадигми еколого-економіч-ної збалансованості в ретроспективі (зокрема, теорію енергетичної економіки С. Подолинського, ноосферне вчення В. Вернадського) та поєднати їх із сучасними теоріями нерівноважної термодина-міки та синергетики;–

дослідити теорію економічного зростання з обмеженими ресурсами природного капіталу та концепції слабкої і сильної екологічної збалансованості економіки;–

обґрунтувати завдання макроекономічного аналізу пропускної спроможності довкілля на підставі визначення біофізичних критеріїв його стійкості;–

дослідити закони, що характеризують особливості просторової неодно-рідності біосфери і на їх основі здійснити теоретичне моделювання чинників стійких станів функціонування екосо-ціосистем (ЕСС);–

з’ясувати місце і роль функції негентропії природного і люд-ського капіталу та визначити їх місце в забезпеченні екологічної збалансованості економіки;–

розкрити суть просторово-економічного аналізу чинників екологічної збалансованості природокористування та дослідити кібернетичні основи розвитку екосоціосистем;–

з’ясувати термодинамічні фактори просторової організації екологіч-но збалансованого розвитку економіки через введення просторової координати біофізичної функції природного капіталу;–

обґрунтувати поняття екологічної пропозиції екосоціосистеми та змоделювати її функцію;–

дослідити чинники самоорганізації екологічно збалансованої економі-ки на підставі обґрунтування теорії збалансованого розвитку екосоціо-систем;

–

–

оцінити систему формування екологічно збалансованої економіки в Україні та визначити національні пріоритети її розвитку.

Об’єктом дослідження є екологічно збалансована економіка, як само-організована в просторово-часових координатах еколого-соціальна система, що забезпечує рівномірний соціальний, економічний та екологічний добробут в довготривалій перспективі, а також напрями її формування в Україні.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади фор-мування екологічно збалансованої економіки та особливості просторової парадигми її організації.

Методологія і методика дослідження. Методологічною основою проведеного дослідження є новітні економічні теорії сталого (збалансованого) розвитку світу, теорія макроекономіки, теорія енергетичної економіки С. Подолинського, ноосферне вчення В. Вернадського, теорія енергії прогресу М. Руденка, теорії біофізики, теорія термодинаміки незворотних процесів І. Пригожина, теорія синергетики, теорія кібернетики.

Для досягнення мети дисертаційної роботи було здійснено міждисцип-лінарні дослідження факторів формування екологічно збалансованої економіки на основі з’ясування термодинамічних, біофізичних та екологічних чинників збереження стійкості біосфери. Застосований у дисертаційному дослідженні міждисциплінарний пізнавально-методологічний інструментарій обумовлений метою наукової роботи, що полягає в обґрунтуванні нової ноосферної парадигми екологічно збалансованої економіки та теорії збалансованого розвитку екосоціосистем. Цей інструментарій має різноаспектний, багатовекторний спектр методів, що властиві водночас теоретичному та емпіричному рівням наукового пізнання (методи абстрагування, аналізу і синтезу, індукції та дедукції, історичний та логічний, теоретичного моделювання, формалізації, методи системного аналізу тощо).

Інформаційна база дослідження – закони України, нормативно-законодавчі акти, прийняті Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України, матеріали Світового Банку, офіційні матеріали ООН, статистичні публікації міністерств та відомств, монографії та науково-аналітичні статті українських і зарубіжних учених, інформаційні матеріали, опубліковані у статистичних та періодичних виданнях України і світу.

Наукова новизна дисертаційного дослідження. Обґрунтовуються основні методологічні положення теорії збалансованого розвитку екосоціосистем, що є базою для створення якісно нової просторової парадигми формування екологічно збалансованої економіки (ЕЗЕ):

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення і методичні підходи автора дисертації до визначення функцій екологічно збалансованої економіки, а саме: функції екологічної пропозиції та функції екологічно збалансованого споживання природного капіталу екосоціосистем можуть бути використані в стратегічному менеджменті у сфері природокористування. Це сприятиме екологічно збалансованому природокористуванню, основна мета якого – запобігти руйнуванню довкілля через максимальне збереження біофізичних параметрів його стійкості.

Практична цінність дисертаційного дослідження полягає в тому, що одержані автором результати дають змогу вдосконалити господарську практику в сфері природокористування.

Матеріали дисертаційного дослідження автора були використані при реалізації проекту СЕЗ “Курортополіс Трускавець”, а також у розробленні Державної програми соціально-економічного розвитку Карпатського регіону, організованої Кабінетом Міністрів України та проведенні семінарів для працівників екологічних та економічних служб Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької та Львівської областей спільно з Інститутом регіональних досліджень НАН України (Д №70 від 21.08.02 та Д №14/148 від 22.04.1999), Міжнародного про-екту “Глобальна програма безпеки”, організованого Кембріджським університетом (Англія), у рамках якого автор була членом Консультаційної Ради з проблем екологічної безпеки (1994), у розробленні Міжнародного проекту “Соціальна екологія та сталий розвиток” у рамках програми підтримки наукових досліджень RSS (Чехія, Д №5 від 07.06.1996 р.), а також у підготовці семінарів у рамках міжнародного проекту при ООН “Сталий розвиток сільського господарства в Східній і Центральній Європі” – CEESA в 1999 р. (Угорщина – Румунія, Д №7 від 02.03.1999 р.). На основі результатів досліджень автор розробила курс “Економіка України” для економічних факультетів та курс “Основи економічної теорії та економіки природокористування” для природничих факультетів Львівського національного університету ім. І. Франка (1995-2001) (Д №1952 від 14.03.2002 р.).

Особистий внесок здобувача. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у роботі використані лише ті ідеї та положення, що є результатом особистої роботи здобувача.

Апробація результатів дисертації. Про основні положення, методологічні розробки та висновки дисертації автор доповідала на багатьох міжнародних, зарубіжних та всеукраїнських конференціях і семінарах, серед них на: Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні економічні і соціальні проблеми Західної України” (Львів, 1992), Республікан-ському семінарі “Економічний механізм природо-користування і охорони навколишнього природного середовища в умовах перехідної економіки України до ринкових відносин” (Івано-Франківськ, 1992), Центральноєвропейській конференції з екологічної освіти (Угорщина, Будапешт, 1992), Міжнародній науково-практичній конференції “Карпати – український міст в Європу: проблеми і перспективи” (Львів – Мізунь, 1993), Міжнародній конференції “Європейська кооперація зі збереження довкілля та сталого розвитку” (Польща, Краків, 1993), Республіканській науково-практичній конфе-ренції “Становлення нової економічної системи в Україні” (Львів, 1994), Міжнародній науково-практичній конференції “Нові підходи до орга-нізації і проведення лікування, реабілітації та рекреації в умовах курорту” (Трускавець, 1994), Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми економічної політики у вільних економічних зонах” (Чернівці, 1995), Першій Всеукраїнській науково-практичній конференції “Теоретичні та прикладні аспекти соціоекології” (Львів, 1996), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Екологія і економіка” (Львів, 1997), Міжнародній науково-практичній конференції “Трудовий потенціал України і його реалізація в умовах розбудови національної економіки” (Львів, 1997), Міжнародній конференції “Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку адміні-стративних районів” (Тернопіль, 1997), Міжнародній науково-практичній конференції “Карпатський регіон і проблеми сталого розвитку” (Рахів, 1998); Теоретичному семінарі факультету дослідження довкілля Університету Ватерлу (Канада, Ватерлу, 1998), Першому і другому семінарах робочої групи Міжнародного проекту при ООН “Сталий розвиток сільського господарства в Східній і Центральній Європі – CEESA (Угорщина, Румунія, 1999), Європейській конференції “Якість життя, сталий розвиток та природні зміни” (Австрія – Швейцарія, 1999), Міжнародній конференції “Екологія і цивілізаційна трансформація на переломі століть” (Польща, Люблін, 1999), Міжнародній науково-практичній конференції “Природні лікувальні ресурси: склад і властивості, механізми дії, питання охорони, розробки та раціонального використання” (Трускавець, 1999), Міжнародній конференції “Духовне відродження – основа стратегії сталого розвитку України” (Львів, 1999), Міжнародній конференції “Лес – 2000” (Росія, м. Брянськ, 2000), V Міжнародному Конгресі українських економістів (Львів, 2000), Міжнародному семінарі “Збереження біорозмаїття: економічний та натуралістичний підхід” (Італія, 2000), Міжнародній науковій конференції, присвяченої 150-річчю від народження С. Подолинського (Київ, 2000), Міжнародній конференції “Співіснування екології, економіки та культури” (Чехія, 2001), Міжнародній науковій конференції “Еколого-економічне вчення: витоки, проблеми, перспективи” (Львів, 2001), щорічних звітних наукових конференціях та методологічних семінарах кафедри економіки України та економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Матеріали дисертаційних досліджень були відзначені індивідуальними науковими грантами Міжнародної програми підтримки наукових досліджень (Чехія, 1996-1998) та Міжнародного товариства промислової екології (США, 2001).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження автор опублікувала індивідуальну монографію, розділи у двох колективних моногра-фіях, препринт наукової доповіді, 3 брошури, 24 статті у наукових фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України. Загальний обсяг цих публікацій, які становлять основу дисертації, перевищує 35 друкованих аркушів, з яких понад 30 – особистий внесок здобувача. Крім цього, 19 статей за темою дисертаційного дослідження опублікова-но в матеріалах всеукраїн-ських та міжнародних наукових конференцій, 3 – у зарубіжних наукових виданнях.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, п’ятьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 306 найменувань. Дисертація містить 11 таблиць, 33 рисунки. Повний обсяг роботи становить 343 сторінки комп’ютерного тексту, з яких таблиці займають 2 сторінки, рисунки – 5 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовані його мета, завдання, наукова новизна та практичне значення.

У першому розділі “Методологічні засади дослідження екологічно збалансованого розвитку економіки” здійснена науково-теоретична оцінка сучасної технократичної епохи розвитку людської цивілізації, що характеризується глобальною екологічною кризою. Основна причина цієї кризи полягає в тому, що людство споживає природних ресурсів значно більше, ніж їх можна забрати з біосфери без порушення біогеохімічних циклів і здатності до самовідновлення. Водночас розвиток світової економіки перебуває у щораз більшій залежності від таких екосистем, як морська, лісова та інші, які служать джерелом надходження до неї сировинних та енергетичних ресурсів. Скорочення ж можливостей саморегуляції біосфери як планетарного природного капіталу через зростання масштабів та інтенсивності економічної діяльності людства призводить до руйнування цих екосистем, зниження їх біологічної продуктивності. Це зумовлює інфляційні процеси в економіці. Щоб уникнути цих явищ, потрібний якісно новий методологічний підхід, який би закладав основи резонансності “господарського” життя природи та економіки. Вона повинна бути життєзберігаючою, тобто екологічно збалансованою і забезпечувати максимальне збереження ресурсів довкілля для прийдешніх поколінь. Оскільки процеси з природокористування підтримуються завдяки потокам енергії та речовини в просторі і часі, то важливим завданням на шляху до еколо-гічної збалансованості економіки є збереження їхньої стійкості на основі з’ясування умов не лише економічного, а й енергетичного відтворення довкілля. Воно має чітку просторову визначеність і характеризується параметрами збереження біофізичної функції природного капіталу, що полягає у відтворенні всіх процесів обміну енергією та речовиною в природному середовищі. Визначення енергетичних критеріїв стійкості біосфери та імплантація їх в економіку – це одне з основних завдань у напрямі формування методології екологічно збалансованої економіки.

Отже, процес розвитку екологічно збалансованої економіки повинен відповідати таким завданням:–

свідоме суспільство не повинне орієнтуватись лише на економічну доцільність господарювання. Належну увагу слід звертати на екологічну доцільність, особливо, коли мова йде про природні блага загального користування;–

відтворення не лише економічної системи та її компонентів, а й біосфери та її компонентів на стійкій основі;–

економічний розвиток у часі і просторі повинен ставати усе нейтральнішим щодо НПС. Тому потрібно збільшувати обсяги інвестування у збереження природного капіталу;–

науково-технічний прогрес та технічні інновації повинні звести до мінімуму втрати НПС від економічного (антропогенного) впливу на нього;–

поєднати економіку природокористування з космопланетарними процесами та здійснити їхній системний аналіз;–

постійна турбота про збереження видового різноманіття біосфери;–

систематична еколого-просвітницька та виховна робота серед населення;–

розробка і строге дотримання вимог еколого-морального кодексу.

Шлях до їх розв’язання полягає через системно-функціональний аналіз та оцінку взаємообумовленості природничих, економічних та соціальних процесів і явищ у просторово-часових координатах та обґрунтування спільних для природи, суспільства та економіки законів. Для цього потрібно поєднати новітні досягнення природничих та суспільних наук.

Водночас варто спиратися на наукову спадщину вчених минулих років, які досліджували складні взаємозв’язки природничих та господарських процесів. У цьому контексті особливо актуальними є наукові парадигми українських учених С. Подолинського та В. Вернадського.

У роботі досліджені космогенні соціоенергетичні аспекти екологічної збалансованості економіки, обґрунтовані С. Подолинським, що лягли в основу його теорії фізичної економії. Розкривається суть цієї теорії. Об’єк-том її дослідження є енергія Всесвіту, що як сумарна величина, на думку вченого, є величиною постійною, хоч може бути нерівномірно розподіленою у просторі та розсіюватись. Марнуванню енергії може запобігти цілеспрямована людська діяльність, спрямована на протидію ентропійним процесам, що виникають у системі взаємодії людей з енергетичними потоками, що відбуваються в довкіллі.

У контексті подальшого дослідження соціоенергетичних критеріїв стійкості довкілля, у роботі здійснено системний аналіз ноосферної концепції В. Вернадського, що розвинулась з вчення про сферу життя на планеті – біосферу, яку сформувала своєю життєдіяльністю жива речовина, що складається з двох підсистем – біотичної та абіотичної.

Оскільки біосфера як початково стійка системна цілісність трактується як планетарна екосистема, то з часу, відколи соціум став геологотрансфор-мувальним чинником її розвитку, вона набуває виду екосоціосистеми. Це динамічна планетарна екосоціосистема, що складається з природних і соціоекономічних підсистем, які є її територіальними компонентами, оскільки характеризуються значною неоднорідністю.

Отже, якщо раніше жива речовина планети сформувала своєю життє-діяльністю біосферу, то тепер цю ж функцію повинно продовжити люд-ське суспільство. Саме воно має стати головним чинником, який організує нову планетну оболонку-ноосферу як специфічне середовище свого розвитку. Відповідно до цього воно повинно організувати господарську діяльність. Вплив суспільства на біосферу поки що, на жаль, не сприяє підвищенню її організованості, стійкості й цілісності, тобто не забезпечує ні якісних, ні кількісних позитивних характеристик. Так не може тривати довго. Зниження рівня організованості біосфери має деякі граничні значення, які не можна переступати в процесі економічної діяльності з природокористування.

Цими граничними значеннями є енергетичні критерії стійкості біосфери, які згідно з новітніми досягненнями нерівноважної термодинаміки є параметрами збереження її природної впорядкованості, тобто негентропії. У роботі поєднані основні постулати теорії нерівноважних процесів І. Пригожина з теорією фізичної економії С. Подолинського та вченням про ноосферу В. Вернадського, що дало змогу обґрунтувати деякі нові методологічні положення.

У дослідженні здійснено аналіз фізіократичної теорії Ф. Кене та теорії енергії прогресу М. Руденка, що є логічним продовженням теорії фізичної економії С. Подолинського. Ці теорії зіставляються з традиційними економічними теоріями (класичною, неокласичною, кейнсіанською та неоавстрійською), які абстраговані від досягнень природничих наук і середовищних проблем, оскільки ґрунтуються на антропоцентризмі та механічному світогляді й досліджують лише передумови досягнення економічної рівноваги в господарських системах.

Відзначено, що енергія прогресу як абсолютна додаткова вартість, яку обґрунтував М. Руденко, є важливим критерієм екологічної збалансованості економіки, оскільки відповідає принципові збереження природної впорядкованості, що надходить з енергією Сонця на Землю. Досліджено запропоновані М. Руденком категорії абсолютного та відносного багатства та еквівалентної їм додаткової вартості. Однак теза, що лише сільське господарство як галузь природокористування має здатність створювати додаткову вартість, оскільки створює нову живу речовину, повинна піддатись сумніву, оскільки згідно з новітніми парадигмами нерівноважної термодинаміки та законом збереження біомаси В. Вернадського визначальним чинником світового прогресу є збільшення бюджету негентропії локальної території, а не лише створення нової органічної речовини.

Обґрунтовується визначальна роль функції негентропії у процесі формування екологічно збалансованої економіки. На цій підставі здійснюється розмежування абсолютного та відносного капіталу, як понять, що в різній мірі забезпечують цю функцію. Водночас ретроспективне дослідження економічної теорії екологічно збалансованого розвитку світу підводить до висновку, що ця теорія потребує подальшого розвитку, оскільки не розв’язує проблеми попередження неадекватних до самовідтворювальних можливостей природи госпо-дарських навантажень з природокористування.

У другому розділі дисертаційної роботи “Природокористування в системі екологічно збалансованої економіки” обґрунтовано місце і роль сфери природокористування в системі формування екологічно збалан-сованої економіки, визначено функції природного капіталу в економіці та довкіллі та здійснено аналіз підходів до економічної оцінки цих функцій.

Говорячи про екологічну збалансованість природоко-ристування, потрібно з’ясувати зміст цієї категорії. Оскільки природокористування як сфера людської діяльності є передумовою здійснення еконо-мічних процесів, то можна вважати, що саме в цій сфері започатковується екологічна збалансованість економіки. У процесі природокористування здійснюється присвоєння елементів навколишнього середовища, їх використання і відтворення. Тому екологічно збалансованим можна вважати таке природокористування, яке не порушує механізму обміну енергії, речовини та інформації в біосфері, а отже, енергетичного відтворення природних підсистем довкілля, тобто є адекватним до вимог біофізичних законів їх функціонування.

Об’єктом сучасного природокористування в широкому плані є планетарна екосоціосистема, що складається з просторових компонент – екосоціосистем різного рівня локалізації. В основі їхнього розвитку є природно-ресурсний потенціал, всі елементи якого відіграють чітку функцію в біогеоценозах. Випадання хоч одного елементу з цього складного “оркестру” обмінних процесів енергією та речовиною призводить до значних втрат у “господарстві” природи, тобто до незворотних змін у довкіллі. Руйнування озонового шару зумовлює значне нагрівання атмосфери. Потепління ж клімату Землі лише на один градус призвело до знищення лабільних природних систем, розташованих у тропічній зоні, вирубування лісів – до значного зниження рівня води в природних водоймищах, а це – до опустелювання значних площ тощо. Отже, природно-ресурсний потенціал – це насамперед запас, що творить певні екологічні блага. Наприклад, реакція фотосинтезу через акуму-лювання сонячної енергії на планеті сприяє створенню нової біомаси наземної продукції фотосинтезу. Водночас природно-ресурсний потенціал є тим запасом, що створює певні економічні блага (через включення сировинних, енергетичних ресурсів у виробничий процес). Як запас, що творить різноманітні блага – і екологічні, і економічні, природно-ресурсний потенціал є природним капіталом. Цей капітал не створений за допомогою виробництва. Однак без нього неможлива виробнича діяльність. Якщо б він відігравав лише виробничу функцію в економіці, то можна було б так будувати економічну політику, щоб збільшувати його пропозицію через процеси культивування цього капіталу. Проте, крім виробничої функції в економіці, в якій природний капітал представлений у вигляді сировинних, матеріальних та енергетичних ресурсів, він забезпечує функціонування обмінних механізмів у біосфері. Отже, утворений внаслідок самоорганізуючих процесів у природі, цей капітал відіграє подвійну роль:–

бере участь в здійсненні виробничої функції економіки;–

забезпечує відтворення природи через обмінні процеси енергією і речовиною у межах локальної території, тобто здійснює біофізичну функцію в довкіллі.

Тому він не повинен бути ідентифікований з рукотворним капіталом, оскільки за такого підходу ігнорується його роль у забезпеченні стійкості природного середовища через обмінні механізми. У цьому контексті особливо актуальною є проблема здійснення такого природоко-ристування, яке б давало змогу максимально зберегти біофізичну функцію природного капіталу. Тим паче, як свідчать розрахунки і прогнози, виконані в багатьох країнах світу, потреба в мінеральній сировині та її продуктах має тенденцію до подальшого збільшення. За розрахунками Світового банку ре-конст-рук-ції та розвитку, сумарний світовий видобуток на майбутні 20 років у 1,2-2 рази перевищить двадцятирічний період кінця ХХ ст., а видобуток природного газу, бокситів, нікелю, молібдену та інших корисних копалин перевищить сумарний видобуток їх з надр Землі за весь період ХХ ст.

Одною з основних передумов збереження природного капіталу, який подається у науковій літературі, є його розмежування між критичним природним капіталом, що охоплює ті ресурси довкілля, які прямо пов’язані з функція-ми підтримки систем життя та некритичним природним капіталом. Отже, якщо критичний природний капітал формує середовище існування всієї живої речовини, тобто забезпечує можливості проживання людей і підтримує біорізноманіття планети, то некритичний природний капітал при-ймається лише як вхідний чинник у моделі виробничої функції, що трансформована у модель сталого розвитку:

Ft(K, L, P, I) = Ft+1(K, L, P, I), (1)

Pct = Pct+1 , (2)

Pt = Pct + Pst , (3)

де K – штучний (рукотворний) капітал;

L – людський капітал;

Pt – природний капітал;

I – інституціональний капітал;

Pct – критичний природний капітал;

Pst – природний капітал, який можна замінити рукотворним капіталом t=0.

Така модель сталого розвитку, на нашу думку, не дає відповіді на питання про адекватне збереження біофізичної функції природного капіталу в довкіллі, що є просторово-детермінованою функцією підтри-мання стійкості гомеостазу в екосистемах. Ця універсальна функція стосується всіх елементів природного капіталу і свідчить про те, що в просторових координатах критичним є весь природний капітал, оскільки підтримує середовище життя планети – біосферу. Тому збереження цієї глобальної екосистеми та її просторових компонент має здійснюватись з врахуванням законів їх енергетичного відтворення. Просторова неоднорідність біосфери згідно з вченням В. Вернадського регламентує природний рівень впорядкованості (негентропії), яка є визначальним чинником збереження біомаси кожної екосистеми. Отже, у моделі екологічно збалансованого розвитку економіки повинні знайти відображення і чинники енергетичного, а не лише економічного відтво-рення стійкості природного капіталу. В цьому контексті слід здійснити термодинамічний аналіз впливів енергетично-речовинних потоків на стійкість обсягу природного капіталу в просторово-часових координатах.

Важливе місце в роботі займає аналіз “зеленого” вимірювання макроекономічних показників, які, як підтверджують дослідження, лише частково відображають проблеми екологічної збалансованості економіки, оскільки абстраговані від просторових аспектів забезпечення стійкості природного капіталу в довкіллі.

У третьому розділі дисертаційної роботи “Просторово-економіч-ний аналіз чинників екологічної збалансованості природокорис-тування” досліджено місце просторово-економічного аналізу в системі макроекономічного аналізу параметрів стійкості довкілля, з’ясовано кібернетичні та термо-динамічні передумови розвитку екосоціосистем та обґрунтовано на цій основі підходи до моделювання їх екологічної та економічної пропозиції.

Оскільки екологозбалансоване функціонування економіки пов’язане зі збереженням регуляторної функції природного капіталу в довкіллі та адекватним до неї коригуванням антропо-техногенних навантажень на природу, то виникає потреба оцінити цю регуляторну функцію. Тобто мова йде про максимальну кумулятивність природної впорядкованості екосистем. Як критерій стійкого гомеостазу, вона має бути збережена в процесі природокористування і служити основним критерієм у форму-ванні нових екологічних норм. На нашу думку, саме такий підхід забез-печить екологозбалансоване природокористування, оскільки ці норми матимуть не тільки санітарно-гігієнічну спрямованість, як це відбувається в сучасній практиці господарювання, а будуть зорієнтовані на збереження стійкості довкілля. Водночас саме через дослідження просторової організації сфери природокористування можна підійти до збалансування різновекторних інтересів природи та економіки. У цьому контексті повинна йти мова про якісно нову парадигму просторової організації екологічно збалансованої економіки, що ґрунтується на врахуванні просторових чинників збереження біофізичної функції природного капіталу.

У роботі проведено аналіз параметрів та функцій стану екосоціосистем (ЕСС), характеристика яких зображена на рис.1.

Екологічно збалансованим станом екосоціосистеми можна вважати такий стан, у який вона повертається згідно з власними внутрішніми законо-мірностями, що постійно відтворюють параметри її природної підсистеми та забезпечують стійкі стани її функціонування.

У розгляді змісту формування стійких станів в екосоціосистемах особлива увага звертається на те, що ця стійкість поєднує такі дві фундаментальні характеристики, як виробництво економічного продукту і виробництво продукту природи (біомаси). Ці стани зовсім не збігаються з рівновагою економічних процесів, але