Національний науковий центр
Національний науковий центр
“Інститут грунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського”
Горін Микола Олександрович
УДК 551.311.234:631.445.1:[631.48:550.47:504.53.052
ЗАПЛАВНЕ ГРУНТОТВОРЕННЯ ПОЛІССЯ ТА ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ
(ЕВОЛЮЦІЯ, БІОГЕОХІМІЯ, ОКУЛЬТУРЮВАННЯ)
03.00.18 – ґрунтознавство
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора біологічних наук
Харків - 2002
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в 1970 – 2001 рр. у Харківському національному аграрному університеті ім. В.В.Докучаєва (кафедра ґрунтознавства факультету агрохімії та ґрунтознавства) Міністерства аграрної політики України
Науковий консультант доктор сільськогосподарських наук, професор Тихоненко Дмитро Григорович, Харківський національний аграрний університет ім. В.В.Докучаєва, проректор з навчальної роботи
Офіційні опоненти:
доктор біологічних наук, професор Травлеєв Анатолій Павлович, Дніпропетровський національний університет, завідувач кафедри геоботаніки, ґрунтознавства і екології;
доктор біологічних наук, професор Красеха Єрофей Нікіфорович, Одеський національний університет ім. І.І.Мечнікова, завідувач кафедри географії України;
доктор біологічних наук, професор Топольний Федір Пилипович, Кіровоградський державний технічний університет, професор кафедри екології і охорони навколишнього середовища.
Провідна установа
Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, кафедра ґрунтознавства і землевпорядкування Міністерства освіти і науки України
Захист відбудеться 15 жовтня 2002 р. о 10 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.354.01 в Національному науковому центрі “Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського” за адресою: 61024, м. Харків, вул. Чайковського, 4
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного наукового центру “Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського” за адресою: 61024, м. Харків, вул. Чайковського, 4
Автореферат розісланий 11 вересня 2002 року
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради _____________________О.Ф.Павленко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Заплавне грунтотворення разом з породженими ним ґрунтами та їх репродуктивними можливостями неодмінно привертає до себе увагу ґрунтознавців, особливо після класичних робіт В.В.Докучаєва, М.М. Сибірцева, В.Р.Вільямса, Б.Б.Полинова, В.А. Ковди, Г.В. Добровольського. Ця теоретично значуща проблема має під собою і досить міцний практичний фундамент, зводячи докупи інтереси держави і землевласника, посилюючи актуальність деталізації еколого-біогеохімічних закономірностей та еволюційної спрямованості цього загальнобіосферного процесу. Сформовані за законами природи заплави згодом ввібрали в себе безліч наслідків діяльності людини як культурних, так і деградаційно обтяжених. Назавжди втрачено затоплену заплаву Дніпра. Розорані, безцінні за своїм грунтово-ценотичним біорізноманіттям і первозданною мальовничістю заплави наших малих і середніх річок нагадують про непередбачуваність і некерованість тими явищами, що породжуються за межею їх понівеченої цілісності. Найбільш раціональні варіанти розв’язання цієї проблеми зорієнтовані на прагматичне втілення в господарську практику розробленої нами екоетичної стратегії окультурювання алювіальних мінеральних і торфових органогенних ґрунтів при відмові від чужорідного для заплави їх розорювання та жорсткої меліорації, за умови стабілізації та захисту загальнобіосферних функцій заплавних ґрунтів у поєднанні з максимально ефективним їх використанням в господарських та інших цілях соціуму в повній відповідності до екологічних вимог. Розроблена теорія і практика фітоагрохімічного окультурювання заплавних ґрунтів була вплетена в біосфероцентричний абрис екологізованої моделі використання заплав у складі долинних ландшафтів, що гарантує підвищення продуктивності лучних кормових фітоценозів, розв’язує проблему стабільного (з травня по жовтень) надходження зелених кормів і сіна взимку при збереженні та примноженні природного грунтово-ценотичного біорізноманіття заплав. Досліджувана проблематика актуалізується державною програмою “Україна-2010”, розробленою на виконання Указу Президента України від 26.II.1998р № 43 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.IX.1998 № р (розділ VI).
Зв`язок роботи з науковими програмами. Дисертаційна робота “Заплавне грунтотворення Полісся та Лісостепу України (еволюція, біогеохімія, окультурювання)” включає результати власних досліджень автора, проведених в період 1970 – 2001 рр. в Харківському державному аграрному університеті у відповідності до тематичних планів НДР. Дослідження були частиною завдання 10.8 кафедри грунтознавства “Вивчити сучасний розвиток та властивості гідроморфних ґрунтів в заплавах Лівобережного Лісостепу УРСР у зв’язку з їх окультурюванням і підвищенням родючості на прикладі долини р. С.Донець” з проблеми “Еволюція процесів грунтотворення і родючості ґрунтів долинних ландшафтів різних природних зон” (№ ДР 01827023103) згідно НТП “Родючість ґрунтів” № .04 – МВ/30-96.
Мета і задачі дослідження визначалися потребою поглибленого аналізу наслідків корегуючого впливу антропогенної діяльності на сформовані в долинних ландшафтах заплавні ґрунти. Розробляючи проблему окультурювання алювіальних і торфогенних ґрунтів, автор переслідував мету створення екологізованих поліваріантних моделей культурного педогенезу в заплавно-долинних ландшафтах, спроможних забезпечити землевласнику матеріальні статки, духовне відродження, екосоціальний комфорт. Для досягнення цієї мети ставились такі задачі:
·
пізнати сутність і тенденції розвитку грунтотворення при окультурюванні (в т.ч. фітоагрохімічному) заплавних ґрунтів;
·
відслідкувати біопродукційну здатність заплавних ґрунтів з урахуванням флуктуацій, флористичної різноманітності лучних кормових травостоїв, ґрунтово-екологічних режимів, ландшафтно-літогенного підґрунтя річкових долин та окультурюючих технологій;
·
дослідити біогеохімічні, екологічні, еволюційні закономірності заплавного педолітогенезу в умовах окультурювання;
·
переосмислити (на прикладі Полісся та Лісостепу України) з огляду на історичну ретроспективу методологічно-світоглядні засади антропогенної модифікації природного ґрунтотворення в заплавно-долинних ландшафтах.
На узагальнюючому рівні постали такі задачі:
·
систематизувати біосферні функції заплавного педолітогенезу та розробити ландшафтно-екологічну типологію заплавних земель;
·
зробити спробу незалежної екологічної експертизи традиційних проектів землевпорядкування в заплавах;
·
моделювати стратегічно оновлені напрямки заплавного землекористування та окультурювання алювіальних і торфових ґрунтів в долинних ландшафтах.
Об’єктом дослідження був природний заплавний педолітогенез та породжені ним молоді, екологічно вразливі, строкато-мозаїчні, динамічні алювіальні та торфові ґрунти заплав Полісся та Лісостепу України (в басейнах Дніпра, С.Донця) та інших держав.
Предмет дослідження становили основні генетичні, екологічні та агрономічні показники алювіальних мінеральних і торфових органогенних ґрунтів в умовах активних експериментів за антропогенною (окультурюю) модифікацією ґрунтово-екологічних режимів; моделі господарювання.
Методи дослідження. Закономірності заплавного ґрунтотворення досліджувалися морфологічним, стаціонарно-польовим, історико-генетичним (еволюційним), біогеохімічним (ландшафтно-геохімічним) методами із застосуванням інформаційних технологій та сучасного математичного апарату.
Наукова новизна результатів:
·
вперше сформульовано концептуальну уяву про заплавно-долинний педолітогенез в його еволюційному розвороті, встановлено закономірності природного ґрунтотворення та внесені в нього корективи в процесі окультурювання заплавних екосистем поліфункціонального призначення;
·
розроблено ландшафтну типологію заплавних земель як основу екологічно вивірених стратегій господарювання в межах долинних ландшафтів;
·
оновлено на біосфероцентричних засадах теоретичні основи фітоагрохімічного окультурювання цілинних заплавних ґрунтів;
·
деталізовано біогеохімічні, екологічні закономірності та еволюційне спрямовання окультурюючої корекції природного заплавного ґрунтотворення;
·
запропоновано екологізовані підходи до розв’язання колізії між підвищенням біопродуктивності заплавних екосистем і зменшенням ґрунтово-ценотичного біорізноманіття в процесі фітоагрохімічного окультурювання цілинних ґрунтів;
·
запропоновано незалежну екологічну експертизу проектів організації території заплавних земель, оновлено сценарії раціонального використання земель заплавних екосистем.
Практичне значення отриманих результатів
·
теорія і практика фітоагрохімічного окультурювання заплавних ґрунтів, ландшафтно-екологічна типологія заплавних земель, екоетичні підходи до земпроектування та господарського використання заплавно-долинних ландшафтів прийняті до впровадження Харківським управлінням сільського господарства і продовольства, Харківським обласним управлінням земельних ресурсів, Інститутом землеустрою УААН;
·
біосфероцентричні засади окультурюючої корекції заплавного ґрунтотворення запроваджені в навчальний процес Харківського НАУ ім. В.В.Докучаєва, Харківського державного технічного університету сільського господарства, Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди, Харківської державної зооветеринарної академії, Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури, Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича;
·
розроблені за новою спеціалізацією “еколог с.-г. територій і підприємств” факультету агрохімії і ґрунтознавства навчальний план і методичне забезпечення (освітньо-професійні програми, освітньо-кваліфікаційні характеристики)і запроваджені в навчальний процес Харківського НАУ з 1995р.;
·
ландшафтні заказники “Сіверськодонецький”, “Докучаєвський” та інші в Харківській області організовано при авторстві та співучасті дисертанта;
·
теорія еколого-еволюційного спрямування заплавно-долинного педолітогенезу впроваджена в навчальний процес Харківського НАУ та земпроектну практику Харківської філії Інституту землеустрою УААН;
·
пропозиції по проведенню незалежної екологічної експертизи проектів землекористування впроваджено в експертну практику управління екобезпеки Харківської області.
Рекомендації дисертанта доведені через авторські телепередачі до широкого загалу агрономів, землевпорядників, економістів, екологів, інших фахівців, фермерів, землевласників і використовуються ними в ґрунтово-екологічній та господарській діяльності в Україні, державах СНД, далекого зарубіжжя при здійсненні земельної реформи, проведенні екологічної експертизи проектів, в рекреаційній, природоохоронній та інших галузях екосоціальної діяльності, де є попит на оновлення стосунків людини з землею.
Особистий внесок здобувача. Дисертант є автором концепції фітоагрохімічного окультурювання алювіальних і торфових ґрунтів Полісся та Лісостепу України, учасником і керівником всіх досліджень в ландшафтних умовах і лабораторіях. Йому належать здійснені в дисертації ідея коеволюційної (з урахуванням заселення долинних ландшафтів людиною) інтерпретації палеопедологічних схем, задум фітоагрохімічного окультурювання цілинних алювіальних ґрунтів на парадигмально оновленій методологічно-світоглядній основі, розробка екоетичних принципів господарювання в заплавно-долинних ландшафтах. Він постійно брав участь в апробації отриманих результатів, особисто написав і комп’ютерно оформив текст дисертації та монографії.
Апробація результатів дисертації. Наукові результати з дослідження біогеохімічних закономірностей та екоеволюційного спрямування культурного педогенезу в заплавних ґрунтах на сучасному етапі землекористування, отримані дисертантом в період 1970-2001рр., регулярно представлялись на щорічні наукові конференції ХНАУ, інших вузів Харкова, України, Росії, Молдови, Казахстану, постійно доповідались на нарадах, конференціях, з`їздах ВОП, УТГА, УБО, Географічного товариства УРСР, Міжнародних симпозіумах, Міжнародному клубі “Мыслитель”, Національному конгресі з біоетики.
Публікації. За результатами дисертації опубліковано 150 наукових робіт, з них 31 – у фахових виданнях ВАК.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, 14 підрозділів, висновків, рекомендацій виробництву, списку літератури з 777 найменувань, її викладено на 450 с., включаючи 121 таблицю, 12 рисунків, додатки (окремою книгою).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
РОЗДІЛ 1. АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
Незважаючи на давній інтерес до заплавного ґрунтотворення, наукове вивчення його закономірностей стало можливим після фундаментальних праць В.В.Докучаєва, який звернув увагу на його алювіальну і післяповеневу стадії, охарактеризувавши цим його педолітогенну сутність. М.М.Сибірцев чітко визначив поняття заплавні ґрунти і виділив їх тип в підкласі алювіальних ґрунтів. Ці класичні розробки були поглиблені К.Д.Глинкою і Б.Б.Полиновим. В.Р.Вільямс першим дослідив закономірності ландшафтотворення в прирусловій, центральній і притерасовій областях заплави з шаруватими, зернистими і болотними ґрунтами, сформулював концепцію дернового процесу ґрунтотворення, оцінив екологічну роль дернини, висунув ідею взаємодії малого та великого кругообігів речовин, проставив акцент на провідній ролі в ґрунтотворенні біологічних чинників.
Поряд з ґрунтознавцями вчення про заплавне ґрунтотворення розробляли геологи, географи, ландшафтознавці, геоморфологи, лукознавці-луговоди, геоботаніки (фітоценологи), біогеоценологи (екологи), агрохіміки, гідрологи, гідрогеологи – О.М.Дмитрієв, О.П.Шенніков, П.М.Григор’єв, Р.А.Єленевський, І.І.Плюснін, В.А.Ковда, Є.В.Шанцер, В.І.Шраг, А.Г.Плюснін, С.О.Владиченський, Д.Г.Віленський, Т.А.Работнов, Л.Г.Раменський, К.Д.Куркін, Л.І.Корабльова, Г.В.Добровольський (засновник школи “поймоведов”), Н.В.Куксін, І.В.Ларін, Н.І.Андрєєв та інші авторитетні дослідники заплави. Їх роботи залучили автора до розробки заплавної тематики, прив’язавши її до започаткованого О.М.Гринченком вивчення окультурюючого впливу сучасних агротехнологій на природне ґрунтотворення з ретельним аналізом біогеохімічних закономірностей та еко-еволюційної спрямованості заплавного педолітогенезу згідно концептуальних узагальнень В.І.Вернадського про біосферу.
У роки меліоративного буму дослідження заплавно-долинних ґрунтів проводили А.А.Роде, Ф.Р.Зайдельман, І.М.Скриннікова, І.С.Лупінович, Е.С.Марков, Л.І.Корабльова з співавторами та інші. Значний масив наукової літератури присвячено торфовим ґрунтам, які в Україні є переважно заплавними. Тут першими стоять роботи самого В.В.Докучаєва, генерала І.І.Жилінського-Августовича, засновника вітчизняного болотознавства Т.І.Танфільєва, К.А.Вебера, А.К.Cajander, Є.В.Оппокова, В.С.Доктуровського, А.М.Краснова, В.М.Сукачова, Р.І.Аболіна, Є.Я.Сербіна, М.О.Тюленева, М.І.П’явченка, І.Д.Богдановської-Гієнеф, С.Н.Тюремнова, Н.Я.Каца, Є.М.Лавренка, А.А.Ніценка, Ю.Д.Цінзерлінг, С.Г.Скоропанова, Т.Н.Кулаковської, Є.А.Галкіної, Musierowicz, Tomaszewski, Okrusko, Kubiena; в Україні – Д.К.Зерова, А.Ф.Бачуріної, Є.М.Брадіс, О.Г.Артюшенко, І.М.Григори, Л.Ф.Кучерявої, М.Н.Шевченка, С.Т.Вознюка, Р.С.Трускавецького та багатьох інших.
Наприкінці 70-х рр. ХХ ст. вияснилось, що погіршення природних умов внаслідок техногенних вторгнень у ландшафтну цілісність річкових заплав випередило вивчення його причин. Ю.Одум попередив, що знищуване (в т. ч при меліорації заплав) біорізноманіття становить найважливішу передумову стабільності екосистем. Цю думку поглибили Г.В.Добровольський, Л.О.Карпачевський, А.П.Травлеєв, М.Т.Масюк та інші. Еколого-еволюційне спрямування в дослідженні цілісних природних макропроцесів на зразок заплавного педолітогенезу пов’язане з іменами Е.Геккеля, А.Тенслея, В.В.Докучаєва, Ч.Дарвіна, Ж.Б.Ламарка, Л.Г.Раменського, R.H.Whittaker, H.A.Gleason, Е.Піанки, М.Бігона, А.П.Шеннікова, В.І.Шрага, Х.Еленберга, D.Tilman, а серед сучасників – Т.А.Работнова, Г.В.Добровольського, В.Б.Сочави, Б.М.Міркіна, В.В.Плотнікова, В.В.Ковальського, В.С.Преображенського, К.А.Куркіна, І.П.Герасимова, В.О.Таргульяна, І.А.Соколова, І.В.Крутя, І.М.Забеліна, В.Д.Мухи, Д.Г.Тихоненка, А.П.Травлеєва, В.Ю.Некоса, Є.Н.Красехи, В.М.Стародубцева. Біогеохімічні принципи В.І.Вернадського розробляють Б.Полинов, А.П.Виноградов, В.А.Ковда, А.І.Перельман, П.А.Власюк, В.В.Добровольський, М.А.Глазовська, Ф.І.Козловський, J.A.Fortescue, Д.Г.Тихоненко та ін.. Світоглядні роботи В.І.Вернадського, Тейяра де Шардена, І.Пригожина, О.Є.Ферсмана, В.Р.Вільямса, Д.М.Прянишнікова, А.Швейцера та їх послідовників (О.М.Гринченко, Г.В.Добровольський, Н.Ленькова, А.Г.Тараріко, Б.С.Носко, Д.Г.Тихоненко В.В.Медведєв, Л.О.Карпачевський, А.П.Травлеєв, О.О.Созінов, М.Я.Лемешев, В.А.Ковда, Б.Г.Розанов, Н.Н.Моїсеєв, М.Т.Масюк) посприяли зміні антропоцентричної парадигми природокористування на альтернативну їй біосфероцентричну концепцію культурних, партнерських взаємостосунків Соціуму з Природою, в т.ч. з ґрунтово-ценотичними компонентами заплавно-долинних ландшафтів, в лоні яких зародилися всі цивілізації, які впродовж своєї історії тенденційно спрощували і руйнували гармонійний ґрунтово-ценотичний тандем річкових заплав.
Оформлення наприкінці ХХ ст. нової (екоетичної) моралі допомогло усвідомити невідворотність окультурювання стосунків Соціуму з Природою. Історичним фактом стало проникнення геоекоінформаційних (авт.) чинників в сучасне життя, в т.ч. й до методологічного арсеналу ґрунтознавців (В.А.Рожков, А.Є.Дмитрієв, В.В.Медведєв, І.Г.Черваньов, Д.Г.Тихоненко, Т.О.Гринченко), залучивши цим науковців до напруженого діалогу про унікальність людського існування серед заплавно-долинних ландшафтів і фатальність помилки техногенного стилю мислення. Чергова земельна реформа подала надію на відродження в нашій державі психології власника, хазяїна землі, який зможе виступити гарантом окультурювання ґрунтів, підвищення їх родючості, захисту від деградації.
Теорія систем трактує окультурювання ґрунтів (і меліорацію) як свідоме цілеспрямоване порушення їхнього термодинамічно урівноваженого стану з метою його наступної стабілізації, дещо умовно (але цілком виправдано) відокремлюючи окультурювання від класичної меліорації. Поступові, спокійні впливи на ґрунти, професійно здійснювані при їх окультурюванні (в т.ч. й агрохімічному), забезпечують переведення біопродукційної здатності на новий функціональний рівень без помітних для агроекосистем диспропорцій (О.М.Гринченко, Ф.І.Левін, Г.Я.Чесняк, В.А.Ковда, Л.Л.Шишов, Д.Н.Дурманов, Л.О.Карпачевський, В.Д.Муха, Б.С.Носко, Д.Г.Тихоненко, І.І.Назаренко, Т.О.Гринченко, В.В.Медведєв, С.А.Балюк). Природні екосистеми, до яких ми відносимо (нехай частково) і гігромезофільні угруповання лучних трав в річкових заплавах, відрізняються від штучних агроекосистем (город, сіяні трави) своєю виразною здатністю протистояти екстремальним екологічним (погодним, едафічним тощо) чинникам. Це дає підстави вважати, що бажаного екосоціального (еколого-соціально-економічного) ефекту досягти не вдається, якщо в ландшафтах не збережено 50-60% існуючих там раніше природних геоекосистем (авт.). З наведеного огляду думок складається враження, що штучні агроекосистеми дійсно здатні забезпечити отримання максимальної продуктивності (врожайності) сільськогосподарських культур, але стабільними, як це передбачається теорією окультурювання ґрунтів, ці врожаї вважати не приходиться, бо при вилученні з сучасних агротехнологій ефективних засобів інтенсифікації спостерігається різке (в два-три рази) зниження врожайності (В.А.Ковда, Е.Одум). Падіння біопродукційної здатності ґрунту було зафіксоване в Україні в кінці минулого сторіччя (М.Т.Масюк, Б.С.Носко, В.В.Медведєв, О.О.Созінов, А.Г.Тараріко, С.Т.Вознюк, Р.С.Трускавецький), синхронізувавшись тут з деградаційними процесами, несумісними з класичною уявою про культурне ґрунтотворення (О.М.Гринченко, В.А.Ковда, В.Д.Муха).
При всій різноманітності деградаційних проявів у ґрунтах, вони, на нашу думку, завжди мають альтернативний стосовно окультурювання тренд. Еконебезпечність деградації зумовлена не лише втратою ґрунтами біопродукційної здатності, але й спрощенням їх геоекоінформаційних зв’язків в ЕКОСИСТЕМІ БІОСФЕРИ при значному зниженні її гомеостазу (Д.Н.Дурманов, В.И.Кефелі). “Но если простота есть тест истины и систематизации, то что же может быть тестом простоты?”. Відповіді на це сакраментальне в першооснові запитання N.Goodman’а ми не знайшли, задовольнившись думкою Д.М.Гвішіані про те, що подолання “заклятия бесконечной сложности” становить найвище призначення геоекосистемного (авт.) моделювання, яке здійснюється шляхом розумного спрощення,”аппроксимации реальных систем их моделями (упрощение для понимания)”, з огляду на закон В.І.Вернадського про біогеохімічні (трансформовані нині в технобіогеохімічні) цикли речовин (в т.ч. й добрив) та енергетичних потоків як сучасного природно-антропогенного феномену (В.А.Ковда, М.А. і Н.Ф.Глазовські, В.В. і Г.В.Добровольські, Ф.І.Козловський, Дж.Фортеск’ю).
Для ґрунтотворення особливого значення набуває малий (біологічний) кругообіг речовин, який забезпечує циклічну ритміку біосфери. Добрива здатні покращувати розірваний в землеробстві кругообіг речовин: впливаючи на поживний режим ґрунтів, вони створюють найкращі умови мінерального (власне ґрунтового), азотного і вуглецевого живлення рослин (Д.М.Прянишніков, О.В.Петербурзський, Е.Рассел, А.В.Соколов, О.М.Гринченко, П.А.Власюк, Б.О.Ягодін, В.И.Нікітішен, В.Г.Мінєєв, В.Д.Муха, І.І.Назаренко, Ф.П.Топольний та ін.). Проте методологічно нез’ясованим залишається смислове навантаження зовні нейтральних понять хорошої якості, покращання кругообігу, створення найкращих умов, сприятливих (оптимальних) композицій (В.С.Преображенський). Ці гострі питання ретельно аналізуються за межами класичної агрохімії геохімічною екологією (В.В.Ковальський), яка трансформує традиційні фізіобіохімічні та ґрунтово-екологічні проблеми в біогеохімічні, вводячи їх в коло загальнобіосферної методології та уявлень про ноосферне майбуття біосфери (В.І.Вернадський).
Сьогодні ці концептуальні надбання розглядають в числі фундаментальних екологічних принципів провідні екологи і ґрунтознавці світу: Д.Хатчінсон, П.Дювіньо, І., Ю.Одуми, В.Лархер, Р.Ріклефс, Р.Уіттекер, М.Бігон, М.Будико, В.Волобуєв, М.Гіляров, В.Ковда, В.Ковальський, М.Глазовська, Л.Карпачевський, Є.Нікітін, Г.Добровольський, К.Ситник, М.Голубець, Н.Тишлер, Д.Фортеск’ю, В.Федорів, М.Масюк, М.Бекаревич та ін. Вони засумнівались в непогрішимості раціонального способу землекористування та в ідеальності пануючої економічної парадигми (в т.ч. і в галузі заплавного землекористування), яка загнала родючість ґрунту (загалом біосфери), як світоглядну категорію, на периферію наукової думки, примножившись відсутністю тут стратегічного задуму та слабкою теоретичною розробкою екологічних версій окультурювання ґрунтів, методологічний статус яких виявився неадекватним конституційній дефініції головного багатства нації.
Вихоплюючи зовсім мізерну частку колізій, пов’язаних з агрохемогенним втручанням у трофічний ланцюг заплавні ґрунти-лучні трави кормового призначення, ми ризикуємо дестабілізувати екологічну рівновагу в річковій заплаві. І все ж не можемо не скористатися одним з найефективніших засобів управління родючістю ґрунту спільно з біопродукційним процесом, помаркованим в агробіоценозах одіозним дефектом – антропогенною розімкнутістю біогеохімічної циклічності. Добрива все ж не позбавляють нас екологічних сумнівів, звідки виникає потреба пошуку в умовах Лісостепу та Полісся України еконейтральних тукових ін’єкцій до ґрунтово-ценотичного тандему заплавних ландшафтів. Такий пошук модифікувався (в контексті ноосферної стратегії) в авторську ідею фітоагрохімічного окультурювання цілинних алювіальних ґрунтів за допомогою добрив разом з мезофільними фітоценозами.
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ
ЗАПЛАВНОГО ҐРУНТОТВОРЕННЯ В ДОЛИННИХ ЛАНДШАФТАХ
Заплавний педолітогенез заслуговує на дослідження в статусі еволюційно розвернутого макропроцесу з притаманними йому педохронологічною організацією та еколого-біогеохімічними закономірностями. Цей природний, техногенно обтяжений процес потребує для свого пізнання оновленого методологічно-світоглядного бачення екологічних наслідків взаємодії Природи й Соціуму, в т.ч. й окультурюючої корекції природного ґрунтотворення в заплавах.
2.1. Методологія досліджень. Методологія класичного раціоналізму загнала реальні людські проблеми, вкорінені у відкритий В.В.Докучаєвим ґрунт, на периферію свідомості, а родючість ґрунту позбавила світоглядної категорійності. Гіпертрофований “методологізм” нині поступається місцем фантазійним (imaginative) засобам отримання та усвідомлення екоінформації, які забороняють “розчарівнювати” та спрощувати землю, ґрунти, ландшафти, рослинний світ, біосферу, сприяючи переорієнтації наукового пошуку із сутності (essentia) на існування (existentia), оскільки на загибель приречене існуюче, а не суттєве. Це викликає необхідність ”екологічного просіювання” раціональних парадигм, привчає (якщо не змушує) людей вмонтовуватись у жорстку систему дозволеного й забороненого, подаючи їм надію на життя в здоровому, красивому, катастрофічно не деградованому, не забрудненому природному довкіллі, еко-біогеохімічним відбитком якого є й сама людина. Оновлений ідеал техногенезу, відмовляючись від утиску (руйнації) біосфери, орієнтується на ноосферне майбуття постіндустріальної цивілізації, стурбованої приборканням деградаційного спрямування педогенезу. Ця “педотерапія” мусить пройти шляхами окультурювання як об’єкта (ґрунту), так і суб’єкта (людини, соціуму) землекористування. Екологічна компетентність вимагає сьогодні безпрецедентної інтеграції всіх пізнавальних засобів, як традиційних для ґрунтознавства, так і позараціональних (інтуїція, віра, духовність, моральність). Чого ж не вистачає в спробах окультурити ґрунти й гармонізувати землекористування? На це зовні легке запитання відповідати важко, проте оптимізм все ж підживлюється екоетичним потенціалом ноосферної концепції.
2.2. Характеристика об’єктів і методів дослідження. Заплавне ґрунтотворення, парагенетично ускладнене алювіальним літогенезом, торфонакопиченням і техногенними вторгненнями в його біосферно-космічну ритміку, є типовим прикладом еволюційно розгорнутих природно-антропогенних явищ, дослідження яких потребує, крім оновленого світоглядно-методологічного бачення глобальної проблематики, застосування традиційних профільно-погоризонтного, біогеохімічного, історико-генетичного, порівняльно-географічного та суміжних з ґрунтознавством методів геономічних, біоекологічних, сільськогосподарських, соціоекономічних, інфологічних та інших наук.
Об’єкти, на яких впродовж 1970-2001рр. проводилися натурні експерименти, розташовані в басейнах рр.С. Донець і Дніпро. Заплава р.С.Донець (місцями ширше 2км) займає найнижчий гіпсометричний рівень його класичної терасованої долини. Тут чітко виділяються прируслова, центральна, притерасова і прикоренева її частини з досліджуваними дерновими, лучними, лучно-болотними і болотними ґрунтами. В Лісостепу (рр.Оржиця, Терен, Мерла, Коломак, Супій, Сліпорід) та Поліссі (рр.Прип’ять, Цирь) вивчалися ґрунти заторфованих заплав на Оржицькому, Ратнівському та інших стаціонарах.
Програмою досліджень передбачалося створення поліваріантного режиму фітоагрохімічного окультурювання цілинних алювіальних (мінеральних) і торфових (органогенних) осушених ґрунтів за допомогою різних композицій добрив (NPK, NPKCa, NPKMgNa, PKMo, NPKCaMgNaMo, PKCu) в екологічно зорієнтованих системах заплавного землекористування. Для цієї мети обрано ключовий метод довготривалого натурного експерименту в реальній ландшафтній обстановці річкової заплави р.С.Донець в ур.Цикалово, а раніше (1970-75рр.) - в меліорованих заплавах рр. Оржиця, Терен, Прип’ять, Цирь. Дози добрив в експерименті не перевищували 60 кг/га д.р. (для калію на торф’яниках – 120кг/га). Окультурюючі тукосумішки діяли на цілинні (з дерниною) алювіальні ґрунти через посередництво мезофільних фітоценозів в режимі лучного кормовиробництва (в меліорованих ґрунтах добрива заорювались). Експериментальні ділянки займали площу 84м2, а облікові - 25-50м2, при чотирикратній повторності. Розрізи закладались в межах захисних смуг і використовувались багаторазово. На окультурюваних варіантах зразки ґрунту відбирали ощадливо для дернини (до чотирьох раз за вегетаційний період). Для мікробіологічних цілей застосовували стерилізацію. Натурні експерименти супроводжувались агрометеорологічними спостереженнями та фітоценотичними обстеженнями за методиками Braun-Blanquet і Погребняка-Воробйова, фітоіндикаційні показники яких суттєво уточнювали оцінки, отримані при прямих аналітичних дослідженнях.
Маршрутне вивчення та картографування заплавних ґрунтів проводилось в річкових долинах на водорозділі С. Донця і Дніпра, головному Європейському водорозділі, в чисельних річкових заплавах з цих та інших басейнів (Дністра, Західного та Південного Бугів, Дунаю), в т.ч. в Молдові, Росії, Білорусі, Абхазії, Західній Грузії.
Аналітичне вивчення біогеохімічних закономірностей та еко-еволюційної спрямованості заплавного педолітогенезу в умовах його фітоагрохімічної (окультурюючої) корекції зводилось до застосування конкретних (регламентованих ДЕСТ) загальновідомих методик. Відібрані в динаміці, погоризонтно, з розрізів, а на окультурюваних (та інших варіантах) з глибин 0-10, 10-20, 20-30, 30-40см, індивідуальні (по три-п’ять з варіанту) зразки алювіальних ґрунтів використовувались для виконання в лабораторіях кафедри та інших установ (факультет ґрунтознавства МДУ ім.М.В.Ломоносова, Москва, лабораторія масових аналізів ІГА ім. О.Н.Соколовського) запрограмованих аналізів.
В ґрунті визначали його гранулометричний, мінералогічний склад, гумусовий стан, вміст рухомих форм типоморфних елементів з перемінною валентністю, важких металів, окисно-відновний потенціал, фізико-хімічні, водно-фізичні властивості, характер галогенезу, агрохімічні та супутні їм показники (вміст рухомих форм N, P, K, нітрифікаційна здатність, рН, активність Na+, Ca++, NH4+, NO3-), біологічну активність.
В рослинах визначали суху речовину, вміст цукрів, сирих клітковини, протеїну, золи, її елементного складу (Ca, Mg, Na, K, P – за методом Г.М.Лясковського в біохімічній лабораторії ХНАУ та в Інституті тваринництва УААН; Al, Fe, Mn, Cu, Zn, V, Ni, Cr, Pb, Cd, Ba, Sr – атомно-емісійним методом на кафедрі агрохімії МДУ). Надземну масу (в окремих випадках корені) аналізували по снопу і окремих видах трав з сімейств Poaceae, Fabaceae і різнотрав’я (родовик, деревій, кропива та інші). Результати цих аналізів логічно завершують фітоіндикацію, проведену безпосередньо в заплаві методом Braun-Blanquet.
Виявлені біогеохімічні закономірності заплавного педолітогенезу було узагальнено, усвідомлено його еволюційну спрямованість і специфіку екоетичного оновлення стратегій окультурювання досліджуваних ґрунтів. Отримані дані оброблялись математично із застосуванням пакетів прикладних програм математичної статистики MathCAD 6.0 Plus, Statistica 5.0, у т.ч. й за авторськими алгоритмами.
На завершальному етапі було проведено: 1)виробничу перевірку результативності нових підходів до заплавного землекористування із залученням авторських екологізованих технологій окультурювання алювіальних та торфових ґрунтів у господарствах Харківської та Полтавської областей; 2)впроваджено ландшафтно-екологічну типологію заплавних земель в земпроектну практику Інституту землеустрою УААН; 3)організовано ландшафтні заказники “Сіверськодонецький”, “Докучаєвський” та інші (площею >700га); 4)проведено екологічну експертизу проектів заплавно-долинного землекористування; 5)розроблено навчальні плани та методичне забезпечення для нової спеціалізації “еколог с.-г. територій і підприємств”; 6)впроваджено теорію екоеволюційного спрямування заплавно-долинного педолітогенезу в навчальний процес Харківського НАУ, інших університетів та академій, земпроектну практику Інституту землеустрою УААН.
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ
РОЗДІЛ 3. ЗАКОНОМІРНОСТІ ЗАПЛАВНОГО ҐРУНТОТВОРЕННЯ
Заплавне ґрунтотворення (педолітогенез) визначено нами як біосферно масштабний макропроцес, скоригований потужним пульсуючим флювіальним потоком. Його ареною з часів силуру виступає меандровий пояс планети - геохімічно активна смуга новітніх земноводних ландшафтів, найбільш біогенних екологічних ніш біосфери.
3.1. Ландшафтно-літогенні особливості заплавного ґрунтотворення на прикладі Полісся та Лісостепу України. Алювіально-заплавні ґрунти успадковують від свого літогенного ґрунтотворника всю гаму специфічних властивостей, набутих впродовж голоценового періоду перебування на дні долинно-ландшафтної гіпсоедафокатени. Заплавне ґрунтотворення спричинює оформлення в прирусловій, центральній, притерасовій, прикореневій областях заплави складних, динамічних, вразливих, аквазонально скоригованих, перенасичених біотою, розмаїто строкатих структур ґрунтового покриву (СГП), представлених дерновими, лучними, лучно-болотними і болотними (з печаткою галоморфізму) ґрунтами.
3.2. Фітогенний чинник заплавного ґрунтотворення змушує ретельніше аналізувати притаманні заплаві системні зв’язки. Модель рівноправності всіх чинників ґрунтотворення витікає з геосистемних уявлень В.В.Докучаєва, а альтернативна їй уява про верховенство в педогенезі фітобіоти – з парадигми екосистеми А.Tansley і біогеоценозу В.М.Сукачова. У природних ландшафтах (в т.ч. заплавних) рослинний покрив започатковує біологічний кругообіг речовин. Досліджувана територія долини р.С Донець є унікальним рефугіумом лівобережного лісостепу зі слабо трансформованим ґрунтово-ценотичним біорізноманіттям та оригінальною флористичною структурою, чітко підігнаною під ландшафтне оточення. Це підтверджують конкретні флористичні описи в різних заплавах басейну С.Донця (а також Дніпра – заплава р.Оржиця). Заплавні луги на досліджуваній території представлені їх справжніми (мезофільними) та слабо болотистими формаціями. Повені та атмосферні опади з опріснювально-зволожувальною дією надовго затримують процес їх остепніння. Рослинність озер і стариць представляють неймовірно красиві, але флористично збіднені угруповання Nupharteta luteae, Nympheta albae, Stratiodeta alloides. Прибережно-водні формації маркують болотні едафотопи. Галофільні луги в заплаві р.С.Донець зустрічаються лише вузьколокально (плями лучних солонців заростають зрідженим Limonium latifolium та іншими галофітами). Розораність заплавних земель в Зміївському районі не перевищувала 1%, чим було забезпечено збереження тут майже в нетронутому вигляді мезогігрофільних фітоценозів, приурочених не менш, як до 30-ти різних видів заплавних ґрунтів.У складеному нами списку видів у заплаві р.С. Донець понад 100 найменувань. у заплаві р.Мож також виявлено значне ґрунтово-ценотичне біорізноманіття, в т.ч. єдині на Слобожанщині моноценози Zizania latifolia L. - класичного фітомеліоранту з прекрасними кормовими якостями. У Станично-Луганському заплавному заповіднику велика кількість асоціацій корелює з ґрунтами. Для центральної і прируслової заплави характерними є фітоценотичні флуктуації.
3.3. Генетично-еволюційні закономірності заплавного ґрунтотворення. Вся його унікальнісь зобов’язана ландшафтним особливостям заплав, де всі ґрунтотворники (за винятком тепла й світла), а разом з ними й ґрунти є інтразональними (із зональним колоритом). Починаючи з енеоліту, родючість алювіальних та інших ґрунтів посприяла становленню в річкових долинах розмаїтої поліфонії етносів, народів, держав, культур і цивілізацій, які спричинили з часом їх техногенний утиск.
3.3.1. Заплавний педолітогенез як біосферний феномен та його коеволюційні палеореконструкції. Специфіка заплавного педолітогенезу зумовлена повеневістю, оксигенізацією, відкладанням намулку (алювіальністю), гідроморфізмом (оглеєння, торфогенез), педогенною активністю мезогігрофільних фітоценозів (провідний ґрунтотворник), що об’єднує між собою ґрунтово-ценотичні компоненти заплав всіх природних зон, надаючи їм азонального колориту. Зазначене ілюструється номенклатурними списками та описами алювіальних ґрунтів. Зі 118 видів ґрунтів ландшафтно поєднаної території ПСП “Скрипаївське” і навчально-дослідного лісгоспу ХНАУ “Скрипаї” 26 є заплавними. Алювіальні дернові ґрунти приурочені до прируслового валу та окремих грив центральної заплави, де найглибше залягають підгрунтові води. Алювіальні лучні ґрунти описані в центральній заплаві і прируслових зниженнях при неглибоко (1-2м) залягаючих підгрунтових водах і постійній присутності капілярної облямівки в межах профілю. Це створює тут екологічні передумови для розвитку мезофільних трав’янистих фітоценозів - головного чинника утворення добре й глибоко гумусованих лучних ґрунтів. Їх цілинні варіанти мають виразно оформлену дернину та зернисту структуру. Алювіальні гідрогаломорфні ґрунти зустрічаються переважно в комплексах з іншими заплавними ґрунтами. Це передусім сульфатно-кальцієві солончакові і солончакуваті види, на яких не помічалось пригнічення природних лучних фітоценозів. Розмаїтий спектр макропроцесів та ЕГП в заплавах є надто специфічним і включає також вплив на заплавне грунтотворення антропосоціотехногенної діяльності. Заплавна торфоакумуляція створює своєрідну еколого-біогеохімічну альтернативу оксигенічному алювіальному педолітогенезу у вигляді болотного (глейового, окисно-відновлювального) грунтотворення, в процесі якого разом з торфом акумулюються C, N, P, Ca, Fe, Mn, залишаючи поза біогеохімічним кругообігом Cu, K, Co і деякі інші біофільні елементи.
Заплава є літописом голоценової еволюції ґрунтів та інших компонентів долинного ландшафту, а поховані в його підошві давні заплави зберігають сліди ще давнішого пліоцен-плейстоценового педолітогенезу. Чітка приуроченість давньоалювіальних товщ до підошви давніх терас дає підстави вважати, що всі вони утворились впродовж певних еволюційних ритмів (не <16 пліоценових, 16 – плейстоценових, один – голоценовий), помаркованих алювіальними циклітами, назви (df-pс, vt-bg, pl-ud, kd-ts, zv-dn, lb-tl, mr-sl, sh-pr, kr-il...) яких (по М.Ф.Векличу) ми вважаємо ідентифікаційним кодом відповідних (пліоцен-плейстоценових) етапів еволюції заплавного (гідроморфного) і синхронного йому автоморфного грунтотворення (та літогенезу) в долинних ландшафтах. Активізація в пізньому кайнозої аквагенних (в т.ч. й алювіальних) процесів посприяла формуванню на значних територіях Євразії та інших континентів водно-акумулятивних рівнин, в межах яких заплавний педолітогенез породжував у всіх природних зонах високородючі гідроморфні ґрунти, які по мірі фосилізації заплав еволюціонували в зрілі автоморфні ґрунти.
Хроностратиграфічні колонки та перетини дозволяють синхронізувати грунтово-екологічні палеореконструкції з заселенням та освоєнням в палеоліті цих ландшафтів істотами з роду Homo, які за гранично вкорочений час (значно менший за голоценовий, а тим більш ритмічно еволюціонуючий пізньокайнозойський педогенез) полонили біосферу, неймовірно прискорили і ускладнили її просторово-часовий механізм, порушили космічно задану ритміку грунтотворення. Ретроспективно повертаючись до того періоду, коли на одній з найбільших рівнин світу (Східноєвропейській = Русько-Українській) заплавно-долинні ґрунтово-біоценотичні комплекси наповнились стоянками палеоліту, починаєш розуміти, що це аж ніяк не стало випадковістю - долини виявились найбільш сприятливими для проживання та життєдіяльності пралюдей (родючі ґрунти, продуктивні та різноманітні фітоценози з кормовими, їстівними, терапевтичними рослинами тощо). Розвиток в подальшому матеріально-духовної культури та суспільних взаємовідносин призвів до того, що незвичні для природи екосоціальні закони поступово вплелись в коеволюцію людини з біосферою, її ландшафтами, ґрунтами, фітоценозами.
3.3.2-3. Фізичні, хімічні, фізико-хімічні, агрохімічні та інші показники заплавних ґрунтів. Літогенетичні, фізико-хімічні, біологічні, агрохімічні та інші параметри діагностують природну варіабельність, динамічність, антропогенну скоригованість досліджених заплавних ґрунтів. Гранулометричний склад алювіальних ґрунтів є надійним екогенетичним показником, що характеризує їх тверду фазу та чітко діагностує процеси заплавного педолітогенезу. У мінеральних ґрунтах заплави р.С.Донець, за винятком прируслов’я, переважає фракція фізичної глини, вміст якої (в т.ч. мулу) з глибиною зменшується, супроводжуючись зростанням кількості піщаних частинок. Навіть при важкій гранулометрії в їх профілі фіксуються супіщані та піщані прошарки – яскраві маркери алювіальності. Класичне прируслов’я р.С.Донець закономірно позначене піщано-супіщаним гранулометричним складом шаруватих алювіальних ґрунтів.
Мінералогічний склад (табл. 1) гідроморфних лучних (суглинкових і супіщаних), лучно-болотних і болотних ґрунтів суттєво відрізняється від аналогічних показників автоморфних ґрунтів. Особливо специфічною є фракція мулу з її мозаїчним профільним розподілом (спокійним лише у лучного ґрунту центральної заплави).
Примітка. Номери тут і далі відповідають неудобреним ґрунтам схеми експерименту: 1-лучний суглинистий центральної заплави; 9 і 10 – лучно-болотний і болотний; 11 – лучний супіщаний шаруватий прируслов’я; Гс - гідрослюди; К - каолініт; В - вермикуліт; М - монтморилоніт.
Монтморилоніт як високодисперсний, набухаючий мінерал в гідроморфних ґрунтах заплави р.С.Донець має ще й нестабільну (від 14 до 19 А) відстань між своїми міжпакетниками, зумовлену, мабуть, різною мірою його гідратованості. Мулувата фракція всіх досліджених ґрунтів представлена переважно колоїдними формами мінералів, серед яких найчастіше зустрічаються аморфні сполуки FeO, Al2O3, SiO2. Зменшення в приповерхневих горизонтах заплавних ґрунтів кількості набухаючого компоненту може мати різні причини, в т.ч. й названі В.А.Ковдою і М.І.Горбуновим (іллітизація та винос з верхніх лужних горизонтів диспергованих Na монтморилонітових структур).
Мінералогічна фаза лучних ґрунтів центральної заплави має невисоку, хоч і явну диспергованість при слабо вираженому галоморфізмі. Ця їх здатність до набухання може вважатись реліктовою (якщо в минулому дійсно існували сприятливі для циркуляції лужних розчинів палеоумови, то присутність Na однозначно ініціювала та посилювала монтморилонітизацію). Рентгенограми лучних, лучно-болотних і болотних ґрунтів мають між собою багато схожих рис - в них не помічено диспергації глинистого набухаючого матеріалу, що пояснюється мінімальною кількістю в них обмінного Na, нейтральною реакцією і блокуючим впливом Са. Лучний шаруватий ґрунт має досить високий вміст глинистих мінералів при незначній кількості їх змішано-шаруватих видів і високодисперсного кварцу.
Гумусовий стан алювіальних ґрунтів засвідчує біосферно значимий факт акумуляції в заплавах Лісостепу й Полісся не просто значної, а найбільшої (в торфах) кількості органічних речовин, на яку здатен педогенез з його додатковим в заплавах джерелом надходженння гумусових речовин в складі алювію та повеневих вод. Варіанти фітоагрохімічного окультурювання було екологічно невразливо адаптовано до неушкоджених (цілинних) ділянок гумосфери. Аналітичні дані ілюструють значну й глибоку гумусованість досліджуваних ґрунтів. Верхній 10см шар лучного та лучно-болотного ґрунтів має 5-6% гумусу. Болотний ґрунт є найбільш (6-8%), а лучний супіщаний – найменш (не >1-2%) гумусованим. В складі гумусу досліджуваних ґрунтів переважають гумінові речовини, утворені під переважним впливом Са і R2O3: Сгр:Сфр перевищує 2 (подекуди 8,58). Зроблено акцент на екофункції детриту, як адсорбента суто гумусових речовин, та підкреслено біосферну значимість детритогенезу. Вперше (з Д.Г.Тихоненком і К.Л.М’Байлао) визначено вміст в заплавних ґрунтах активної і пасивної форм колоїдного гумусу, подано їх інтерпретацію згідно О.Н.Соколовського, М.І.Лактіонова, Г.Я.Чесняка.
Фізичні параметри досліджуваних алювіальних ґрунтів характеризуються значною варіабельністю. Поза динамікою можна говорити, що в різних ґрунтах і горизонтах маємо різні водно-фізичні показники. Кількість обмінних катіонів чітко розрізняється в різних видах досліджуваних ґрунтів. В лучному суглинковому ґрунті в шарі 0-5см вміст обмінного Са++ дорівнював 59,1; Mg++ - 7,5; Na+ - 0.9; К+ – 0,85мг-екв/100г ґрунту. В легких ґрунтах виявлено найменші кількості обмінних катіонів, особливо в дерновому піщаному ґрунті: Са++ - 17,5; Mg++ - 7,1; Na+ - 0,3; К+ - 0,2 мг-екв/100г ґрунту в шарі 0-5см. Лучні, лучно-болотні і болотні ґрунти середньо забезпечені рухомими фосфатами, мають підвищені запаси рухомого калію та нейтральну реакцію (табл.2).
Таблиця 2
Вміст обмінних Ca, Mg, Na, K (мг-екв/100 г) і рухомих форм фосфору і калію (мг/100 г) в заплавних ґрунтах р.С.Донець, 11.06.86 р.
№ | См | P2O5 | K2O | Ca | Mg | Na | K
1 | 0-5 | 8,9 | 18,7 | 59,10 | 7,51 | 0,87 | 0,85
5-10 | 8,3 | 13,5 | 56,73 | 6,47 | 0,63 | 0,55
7 | 0-5 | 9,3 | 13,7 | 49,33 | 14,71 | 0,60 | 0,54
5-10 | 9,2 | 10,6 | 37,53 | 14,21 | 0,43 | 0,45
8 | 0-5 | 18,7 | 23,8 | 42,30 | 28,70 | 0,90 | 0,65
5-10 | 48,7 | 23,8 | 41,80 | 15,20 | 0,80 | 0,50
9 | 0-5 | 12,1 | 14,9 | 65,05 | 25,30 | 1,20 | 0,60
5-10 | 9,0 | 15,2 | 55,28 | 18,98 | 1,09 | 0,90
10 | 0-5 | 10,2 | 20,4 | 55,95 | 16,12 | 1,50 | 0,83
5-10 | 10,0 | 10,8 | 54,87 | 12,70 | 1,16 | 0,60
11 | 0-5 | 27,8 | 20,6 | 29,83 | 6,54 | 0,72 | 0,29
5-10 | 14,0 | 9,6 | 26,67 | 11,82 | 0,24 | 0,20
13 | 0-5 | 6,7 | 11,4 | 17,51 | 7,12 | 0,29 | 0,20
5-10 | 6,3 | 7,8 | 23,08 | 6,13 | 0,28 | 0,12
НСР05 | 0,29 | 0,47 | 2,09 | 1,72 | 0,14 | 0,06
Таблиця 3
Агрохімічна характеристика деяких меліорованих заплавних торф’яників
№ | См | Зола,
г/кг | рН | ГК | Валовий вміст, мг/100 г | Рухомі, мг/кг
Н2О | KCl | N | P2O5 | K2O | Cu | P2O | K2O | Cu
1 | 0-15 | 379 | 7,4 | - | - | 2510 | 640 | 310 | - | 10 | 105 | -
15-30 | 385 | 7,4 | - | - | 2560 | 600 | 290 | - | 8 | 71 | -
30-45 | 260 | 7,4 | - | - | 2990 | 640 | 90 | - | 12 | 62 | -
2 | 0-15 | 955 | 5,4 | 4,6 | - | 3200 | 390 | 23 | - | 148 | 156 | -
15-30 | 947 | 5,2 | 4,8 | - | 3180 | 360 | 20 | - | 117 | 104 | -
30-45 | 851 | 5,2 | 4,8
