ІНСТИТУТ РЕГІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ГЕРАСИМЧУК ЗОРЯНА ВІКТОРІВНА

УДК 338.24.1 – 2/3:330.36.366

ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

(ПИТАННЯ МЕТОДОЛОГІЇ ТА МЕТОДИКИ)

Спеціальність 08.10.01 – Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Львів 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті регіональних досліджень НАН України.

Науковий консультант: | доктор економічних наук, професор,

академік НАН України,

ДОЛІШНІЙ Мар’ян Іванович,

Інститут регіональних досліджень

НАН України, директор

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор,

академік НАН України

ПИРОЖКОВ Сергій Іванович,

Національний інститут проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України, директор

доктор географічних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

РУДЕНКО Леонід Григорович,

Інститут географії НАН України, директор

доктор економічних наук, професор, МАЛЬСЬКИЙ Маркіян Зіновійович,

Львівський національний університет

ім. І.Франка, завідувач кафедри

Провідна установа: | Інститут економіки НАН України,

відділ ресурсного потенціалу АПК, м Київ

Захист відбудеться 28 лютого 2002 р. об 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої Ради Д .154.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук в Інституті регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

Автореферат розісланий 26 січня 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої Ради,

кандидат економічних наук Жовтанецький В.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Ще в 1992 році на Конференції ООН в Ріо-де-Жанейро світове співтовариство проголосило перехід до сталого розвитку, який створює умови для гармонізації відносин людини і природи, оптимального задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь. У 1997 році на ювілейній сесії Генеральної Асамблеї ООН українська делегація на чолі з Президентом підтвердила прагнення України до сталого розвитку, альтернативи якому сьогодні немає.

У відповідності до рекомендацій Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро), за рішенням Кабінету Міністрів України розроблено проект Концепції сталого розвитку України, згідно з яким необхідно розробити основні принципи стратегії та політики сталого розвитку України та її регіонів. Актуальність дослідження обумовлена необхідністю вирішення ряду теоретичних і практичних питань щодо їх розробки.

Нова економічна, політична та екологічна ситуація, яка склалася в Україні вимагає перегляду пріоритетів розвитку держави. Неефективна реалізація нової моделі “соціоспрямованої ринкової економіки” обумовила спад виробництва, незадовільний стан соціальної сфери – науки, освіти, охорони здоров’я, культури. Україна нині, не зважаючи на різке падіння виробництва серед європейських держав, має найвищий інтегральний показник антропогенних навантажень на навколишнє природне середовище практично на всій її території. Офіційно визнаний міжнародний статус нашої держави щодо її екологічного стану та рівнів забрудненості довкілля – зона “екологічного лиха”.

Досвід свідчить, що багато проблем соціально-економічної та екологічної незбалансованості в першу чергу зароджувалися на рівні регіону і лише пізніше набирали національних масштабів. Тому дослідження розвитку регіону з позицій системності та комплексності – одна із методологічних і методичних основ дослідження. Під поняттям “регіон” у роботі розглядається адміністративна область як основна ланка територіального управління в Україні.

Гострота соціально-економічних і екологічних проблем в Україні має значні регіональні відмінності. Це стосується як рівня економічного розвитку та раціонального використання природно-ресурсного потенціалу, так і стану соціальних процесів, особливо рівня якості життя населення в регіонах. Для розв’язання зазначених проблем необхідно вирішити ряд методологічних питань, які стосуються концептуальних підходів до розвитку і територіальної організації країни.

Шляхи розв’язання регіональних проблем з врахуванням взаємозв’язку соціальних, економічних та екологічних процесів ніколи не залишалися поза увагою економічної науки. Теоретичні основи сталого розвитку суспільних процесів розроблені В.І.Вернадським, О.О.Веклич, В.В.Волошиним, Є.В.Гірусовим,  І.П.Герасимовим, В.С.Голубєвим, М.А.Голубцем, К.Г.Гофманом, М.І.Долішнім,

Б.М.Данилишиним, С.І.Дорогунцовим, О.Дрейєром, В.С.Кравцівим, В.А.Коптю- гом, В.А.Лосем, Є.М.Лібановою, А.І.Мінцом, Л.Г.Мельником, В.І.Олещенко,

Л.Г.Руденком, В.М.Трегобчуком, А.Д.Урсулом, А.М.Федоріщевою, С.К.Харічко-

вим, В.Я.Шевчуком, Д.Х.Брунтланд, Д.Кемберлендом, Ю.Одумом та інші. Регіональні проблеми розвитку розглядалися А. Вебером, У. Ізардом, О. Кристал-лером, П. Хаггетом, І.Г. Алєксандровим, П.М.Алампієвим, Е.Б. Алаєвим, М.М. Баранським, П.Ю.Бєлєньким, Є.І.Бойком, А.Т. Ващенко, К.Г. Воблим, П.В. Волобоєм, С.Й.Вовканичем, Г.Л. Градовим, І.М.Гнатишиним, І.О. Горленко, М.І. Долішнім Ф.Д. Заставним, С.М.Злупком, М.А.Козоріз, В.В. Кристановим, М.М. Колосовським, Л.М. Корецьким, І.І. Лукіновим, М.З.Мальським, І.Р. Михасюком, В.П.Мікловдою, С.С. Моханчуком, А.Ф.Мельник, Л.Г.Мельник, Н.Н. Нєкрасовим, І.В. Нікольським, М.М. Паламарчуком, М.З.Прейгером, А.Є. Пробстом, М.Д. Пістуном, С.М.Писаренко, В.І.Пилою, Я.О.Побурко, В.А. Поповкіним, С.А.Романюком, Ю.Г. Саушкіним, В.К. Симоненком, Д.М. Стеченком, О.І. Шаблієм, І.М.Школою, М.Г. Чумаченком та іншими вченими. Разом з тим проблеми сталого розвитку регіону з позиції комплексного підходу до збалансування розвитку соціальної, економічної та екологічної сфер досліджені недостатньо.

Превалюючою науковою ідеєю при розробці теорії сталого розвитку регіону повинна стати ідея комплексного, системного підходу до вирішення проблем взаємоузгодження і збалансування соціальних, економічних та екологічних факторів розвитку регіону. Таким чином, ставиться питання про те, що в нинішніх умовах зростаючої дефіцитності природних, матеріальних, фінансових та інших ресурсів і складності в багатьох регіонах України соціальної, економічної і екологічної ситуації необхідно створити надійну базу для стійкого відтворення і розвитку територіальних систем. Вирішення цієї проблеми можливе при умові розробки сценарію їх розвитку, що у свою чергу вимагає формування регіональної політики сталого розвитку в Україні.

В умовах переходу України до сталого розвитку розробка і реалізація власної активної регіональної політики сталого розвитку є одним із невикористаних резервів її виходу з комплексної кризової ситуації. Актуальність напряму дослідження підтверджується і необхідністю реалізації Указу Президента України Л.Д.Кучми “Про концепцію державної регіональної політики” (травень, 2001 р.), Указу Президента щодо розробки стратегії соціально-економічного розвитку держави на період до 2011 р., адже основні положення дисертації є теоретичним підґрунтям для опрацювання в регіонах України стратегічних планів їх розвитку.

Недостатня дослідженість даної проблеми в умовах трансформації економіки України, необхідність наукового обґрунтування методології та практики регіональної політики сталого розвитку для оздоровлення навколишнього природного середовища і досягнення соціально-економічного благополуччя обумовили вибір теми, визначили мету, завдання, структуру та зміст дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов’язана з виконанням наукових держбюджетних досліджень, передбачених планом НДР Луцького державного технічного університету та Інституту регіональних досліджень НАН України та науково-технічних програм. Серед цих робіт найважливішими є: “Концепція державної стратегії регіонального розвитку України на 2003–2006 рр.”, “Механізм реалізації регіональної політики в умовах формування національної економіки” (№ Д.Р. 0100V002572, Львів ІРД НАН України), “Соціально-економічні механізми реалізації регіональної екологічної політики” (№ Д.Р. 0100V002573, Львів ІРД НАН України), “Теоретичні основи регіональної політики” (№ Д.Р. 0197V002572, Львів ІРД НАН України), “Вдосконалення технологій збирання льону і конструкції збиральних машин” (Луцьк ЛДТУ 1998–1999 рр.), “Програма соціально-економічного та культурного розвитку області “Волинь – 2010” (від 20.08.99 № 8/25), “Територіальна програма зайнятості населення Волинської області на 2000 рік” (від 08.04.99 № 6/4), “Регіональна програма розвитку підприємництва у Волинській області 1999–2000 рр.” (від 31.12.98 №727), “Програма поводження з відходами у Волинській області на період до 2005 р.” (від 09.12.98 № 4/5). При виконанні вказаних робіт дисертант брав безпосередню участь у формуванні теоретичних і методичних підходів, створенні науково-методичного апарату, проведенні аналітичних та прогнозних розрахунків, експертних оцінок проблем і перспектив, що стосуються розвитку регіону.

Мета і основні завдання наукового дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних засад формування регіональної політики сталого розвитку та механізмів її реалізації.

Реалізація мети обумовила необхідність визначення і розв’язання наступних завдань:

- дослідження передумов та закономірностей переходу суспільства до сталого розвитку;

- розробка теоретичних положень сталого розвитку суспільства, країни й удосконалення понятійного апарату теорії сталого розвитку регіону;

- вивчення особливостей формування стратегії сталого розвитку для країн з перехідною економікою;

- визначення змісту регіональної політики сталого розвитку, її функцій і цільових орієнтирів;

- вивчення вітчизняного досвіду становлення регіональної політики для врахування його при формуванні регіональної політики сталого розвитку;

- розробка методики комплексної оцінки рівня сталого (в т.ч. соціального, економічного, екологічного) розвитку регіонів з метою виділення категорії проблемних регіонів в Україні та формування концептуальних засад становлення політики їх сталого розвитку;

- розробка методологічних підходів до вибору стратегій сталого розвитку регіонів;

- вивчення еколого-економічного змісту та суті ризиків, підходів до їх аналізу, оцінки та управління ними у системі екологічної безпеки регіону;

- розробка основних напрямків політики структурних перетворень економіки регіону та механізмів її реалізації для досягнення сталого розвитку;

- розробка пропозицій щодо удосконалення організаційно-економічного механізму екологічної безпеки регіону;

- формування концептуальних положень щодо розробки та реалізації цільових комплексних програм сталого розвитку регіону.

Об’єкт дослідження – територіально цілісне утворення – регіон та процес забезпечення його сталого розвитку.

Предметом дослідження є: теоретико-концептуальні, методологічні та прикладні основи формування та реалізації регіональної політики сталого розвитку.

Методи дослідження. Теоретичним підґрунтям роботи є положення економічної теорії щодо управління регіональним розвитком, концепції сталого розвитку та ін. Основою методологічного апарату є комплексний та системний підходи, які розглядають регіональну політику сталого розвитку (на мезорівні) у діалектичній єдності з державною регіональною політикою. У процесі дослідження застосовувались загальноприйняті в економічній науці методи вивчення: абстрактно-логічний, розрахунково-конструктивний, статистично-економічний, системного аналізу, структурно-графічного моделювання, що дозволяють адекватно оцінювати існуючі суперечності регіонального розвитку, виявляти деструктивні тенденції та причинно-наслідкові зв’язки, оцінювати ступінь залежності соціально-економічних та екологічних явищ від домінуючих факторів розвитку, а також методи економіко-математичного моделювання та прогнозування з метою оптимізації вибору цільових орієнтирів регіональної політики сталого розвитку, зокрема при формуванні цільових комплексних програм.

Емпіричною і фактологічною основою дослідження послужили рішення Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992), наукові праці вітчизняних і зарубіжних авторів з різних галузей знань, в яких висвітлені фундаментальні положення теорії розвитку територіальних систем, формування та реалізації регіональної політики, а також з проблем оптимізації і збалансованості економічного, екологічного і соціального розвитку регіону, законодавчі акти Верховної Ради, Укази Президента, Постанови Кабінету Міністрів України, звіти Міністерства статистики, інших міністерств та відомств України, матеріали Інституту регіональних досліджень НАН України, результати власних досліджень автора.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі виконане теоретичне обґрунтування та наукове вирішення важливого питання – формування регіональної політики сталого розвитку; вперше взято за об’єкт дослідження регіон з позиції сталого розвитку. До основних наукових результатів, які отримані особисто здобувачем і виносяться на захист належать:

- на системному рівні удосконалено існуючий та розроблено новий понятійно-термінологічний апарат, який характеризує процес та особливості формування регіональної політики сталого розвитку і включає такі поняття: концепція сталого розвитку суспільства, сталий розвиток, сталість розвитку, соціально-екологічна стратегія економічного розвитку держави, депресивний регіон, слаборозвинений регіон, проблемний регіон, економічно-, екологічно-, соціально проблемні регіони, екологічна безпека та екологічна небезпека, як елементи системи сталого розвитку суспільства, країни, людини, навколишнього середовища;

- розкрито історичні особливості та наукове підґрунтя формування теорії сталого розвитку суспільства, розроблена ієрархічна модель сталого (безпечного) суспільного розвитку;

- розроблена методологія формування системи екологічної безпеки регіону з позиції сталості розвитку; набули подальшого розвитку методичні підходи до аналізу, оцінки та управління екологічним ризиком реалізації заходів регіональної політики сталого розвитку;

- базуючись на проведених автором дослідженнях особливостей формування стратегії сталого розвитку країн з різним рівнем розвитку, обґрунтовані підходи до вибору стратегії сталого розвитку регіонів України за ознаками: рівень розвитку та етап життєвого циклу регіону, рівень ризику реалізації цільових орієнтирів;

- автором вперше запропонований підхід до управління регіональним розвитком – з позиції сталості розвитку; обґрунтовані методологічні принципи регіональної політики сталого розвитку, вперше визначено її функції та цільові орієнтири для України;

- здійснене теоретичне обґрунтування та запропонована концептуальна модель політики сталого розвитку проблемних регіонів; розроблена методика комплексної оцінки рівня сталості розвитку регіону на основі індексного методу, з використанням якого проведена рейтингова оцінка регіонів України, що дає можливість виділити різні види проблемних регіонів;

- розроблено концептуальні засади здійснення трансформаційних перетворень в економіці регіону в перехідний період на засадах сталого розвитку: запропоновано принципи розміщення факторів виробництва, обрано пріоритети структурної перебудови економік регіонів та етапи перетворень; розроблено механізм залучення інвестиційних ресурсів для структурної перебудови економіки регіону;

- розкрито зміст і роль регіональної програми сталого розвитку, сформульовано її мету, вперше запропоновано методику формування та реалізації цільових комплексних програм сталого розвитку регіону, згідно з якою пропонується визначати пріоритети цілей програм; поставлена і вирішена задача оцінки повноти досягнення цілей регіональної програми сталого розвитку; запропоновано методичний підхід до вибору заходів реалізації програм за допомогою оптимізаційних моделей.

Практичне значення одержаних результатів. Результати теоретико-методологічних досліджень знайшли впровадження у вирішенні питань формування та реалізації політики соціально-економічного та екологічного розвитку у Волинській області. Зокрема вони враховані при розробці державних та регіональних програм, направлених на підвищення якості життя населення, зростання результативності трансформаційних процесів в економіці, її екологізації та здійснення раціонального природокористування (“Програма соціально-економічного та культурного розвитку області “Волинь-2010”” від 20.08.99 № /25, “Територіальна програма зайнятості населення Волинської області на 2000 р.” від 08.04.99 № 6/4, “Регіональна програма розвитку підприємництва у Волинській області 1999-2000 рр.” від 31.12.98 №727, “Програма поводження з відходами у Волинській області на період до 2005 р.” від 09.12.98 № /5).

Практична значимість розробки і впровадження механізмів регіональної політики сталого розвитку підтверджується довідками органів державного і регіонального управління: головного управління економіки Волинської обласної державної адміністрації, державного управління екології і природних ресурсів в Волинській області, головного управління фінансів Волинської обласної державної адміністрації, Міністерства економіки України (листи від 07.11.2001р. № /02-10; від 11.11.2001 р. № 2014; від 18.12.2001 р.).

Теоретико-методичні положення дисертаційного дослідження можуть бути використані обласними адміністраціями і агенціями регіонального розвитку України для опрацювання моделей розвитку регіонів і деталізації стратегічних планів на найближчі 5-10 років.

Автором розроблено і впроваджено у навчальний процес три навчальні посібники та лекційний курс “Управління регіональним розвитком”. Матеріали досліджень використовуються при підготовці фахівців у Луцькому державному технічному університеті, Волинському державному університеті ім. Л.Українки, Луцькій філії МАУП (довідки № 104/І-10, №3/333, № 12).

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, що викладені в дисертації і виносяться на захист отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті положення, які є результатом особистої роботи здобувача.

Апробація результатів досліджень. Основні положення дисертаційної роботи пройшли апробацію на міжнародних, наукових, науково-практичних, науково-методичних, науково-краєзнавчих конференціях, зокрема: “Реформа фінансово-кредитної системи перехідної економіки: досвід, проблеми, перспективи” (Луцьк, 1997), Тринадцята науково-технічна конференція професорсько-викладацького складу ЛДТУ (Луцьк, 1998), Чотирнадцята науково-технічна конференція професорсько-викладацького складу ЛДТУ (Луцьк, 1999), “Еколого-економічні проблеми розвитку підприємств регіону” (Ялта-Лівадія, 2000), “Гуманітарні науки на рубежі третього тисячоліття: досягнення, проблеми, перспективи” (Хмельницький, 2000), “Проблеми і перспективи транскордонного співробітництва в аспекті процесів європейської інтеграції” (Луцьк, 2000), “Україна та глобальні процеси: географічний вимір” (Луцьк, 2000), ”Фінансові важелі економічного зростання України на сучасному етапі” (Чернівці, 2000), “Актуальні проблеми підготовки фахівців в умовах реструктуризації органів регіонального управління” (Рівне, 2000), “Житомирщина на зламі тисячоліть” (Житомир, 2000), “Україна в ХХІ ст.: концепції та моделі економічного розвитку” (Львів, 2000), “Україна на порозі XXІ століття: економіка, державність” (Вінниця, 2000), “Рекреаційна індустрія: досвід, проблеми і перспективи розвитку” (Світязь, 2000), І Волинський Форум регіонального розвитку (Луцьк, 2001), “Проблемы обеспечения экономического роста” (Донецьк, 2001). “Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання” (Луцьк, 2001), “Інноваційні технології навчання в технічному університеті” (Луцьк, 2000), “Інноваційні фактори ресурсно-екологічної безпеки Карпатського регіону” (Чернівці, 2001). “Проблеми охорони середовища і культурної спадщини на Польсько-Українському прикордонні: регіон Розточчя” (Горинець, Республіка Польща, 001), “Проблеми європейської інтеграції та транскордонної співпраці” (Луцьк, ), “Регіональна політика сталого розвитку: принципи формування, механізми реалізації” (Луцьк-Шацьк, 2001).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження доповідались на 21 міжнародних наукових конференціях, які проходили в 1997-2001 рр., опубліковані в матеріалах і тезах конференцій.

Основні положення дисертації опубліковані в 50 друкованих роботах, серед яких: три монографії (одна особиста), три підручники, одна брошура, 46 статей у наукових журналах та збірниках наукових праць, загальним обсягом 115,58 д.а. з них 85,42 д.а. належить особисто автору.

Обсяг та структура роботи. Обсяг дисертації 444 сторінки тексту в комп’ютерному наборі. Робота складається з вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Дисертація містить 26 таблиць, 50 рисунків, 35 додатків. Список використаних літературних джерел включає 272 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження перспектив сталого розвитку в умовах перехідної економіки. Негативні екологічні наслідки економічного суспільного розвитку змушують людство переглянути пріоритети свого майбутнього. Змінити ситуацію можливо при системному взаємоузгодженому вирішенні соціальних, економічних та екологічних проблем суспільства, тобто його переходу на умови сталого збалансованого розвитку. Ініціаторами переходу до сталого розвитку стали розвинуті країни світу. З їх ініціативи у 1968 р. на засіданні Римського клубу поставлено проблему визначення перспектив майбутнього, враховуючи катастрофічні екологічні умови сьогодення.

За останні 25 років вченими та ініціативними урядовими діячами з розвинутих країн світу були закладені основи сталого розвитку суспільства: розроблено концепцію сталого суспільного розвитку; визначено його цільові стратегічні орієнтири; визнано необхідність розробки відповідних стратегій розвитку для різних країн світу.

Автор, беручи до уваги існуюче теоретичне надбання ставить і розв’язує завдання розробки теоретико-методологічних підходів до вирішення регіональних проблем переходу до моделі сталого розвитку. З позиції системності та комплексності вперше на територіальному рівні всебічно розглянуто взаємовплив і взаємоузгодженість соціальних, економічних та екологічних факторів розвитку, як основних детермінантів сталого розвитку регіону. В зв’язку з цим автором внесено певний вклад в удосконалення існуючого та формування нового понятійно-термінологічного апарату (так, зокрема, розглянуто зміст понять “концепція сталого розвитку суспільства”, “сталий розвиток”, “сталість розвитку системи”). Поняття “концепції сталого розвитку” пропонується розглядати, як систему пов’язаних між собою і витікаючих один з одного поглядів на взаємодію природи і суспільства, на основі якої формується політика в галузі державного управління і міжнародних відносин. В якості базових термінів, якими оперував автор в процесі досліджень є “сталість”, “стабільність”, “збалансованість”, “безперервність” соціально-економічного розвитку. Умовою сталості розвитку є передбачуваність соціальних, економічних і екологічних процесів. З одного боку сталою (стійкою, врівноваженою і т.п.), на думку автора, можна вважати економічну систему, перехід якої до бажаного стану відбувається таким чином, що жоден із множини чинників, які визначають критерії сталості, не виходитиме за допустимі межі на заданій траєкторії зміни стану системи відповідно до стратегії її розвитку. Оскільки процес трансформації в перехідних економіках є динамічним, виникає потреба у керованому порушенні стійкості для стимулювання назрілих структурних перетворень та створення системи запобігання діям негативних факторів впливу на розвиток системи за допомогою механізму саморегулювання. Керовані порушення стійкості необхідно здійснювати відповідно до забезпечення досягнення цілей стратегічного розвитку системи. Отже, з другого боку сталість розвитку передбачає досягнення такого стану системи, який може підтримуватись тривалий час за допомогою властивих їй регулюючих засобів. Таке трактування сталості дозволяє зрозуміти сталість розвитку не тільки як стан, а як стратегічний процес, що полягає в наближенні системи до соціальної, економічної та екологічної стабільності.

Звідси випливає підхід до тлумачення поняття сталий розвиток, під яким автор пропонує розуміти процес забезпечення функціонування територіальної системи із заданими параметрами в певних умовах протягом тривалого проміжку часу, що веде до гармонізації факторів виробництва та поліпшення якості життя сучасних і майбутніх поколінь за умови збереження і поетапного відтворення цілісності навколишнього середовища.

З метою узагальнення світового та вітчизняного досвіду теоретичних досліджень проблем сталого розвитку розроблена класифікація наукових підходів до теорії суспільного розвитку. Розглядаючи еволюцію суспільного розвитку приходимо до висновку, що існує безліч теорій, які по-різному трактують бачення перспектив розвитку суспільства. Тому автор пропонує класифікувати теорії суспільного розвитку за критеріями: сумісності економічного росту та екологічної безпеки розвитку суспільства; перспективи можливості подолання екологічної кризи; виду функціональної організації суспільства; взаємоузгодженості соціальних, економічних та екологічних пріоритетів подальшого розвитку суспільства; згідно з видами моделей еколого-економічного розвитку для країн з перехідною економікою.

Зміст існуючих теорій суспільного розвитку полягає у констатуванні протиріччя між екологічним станом системи та економічним розвитком, активному пошуку шляхів оптимізації існуючих взаємовідносин суспільства і природи. Запропоновані у цих теоріях підходи не враховують цілий ряд суттєвих питань, що визначають зміст еколого-економічних відносин поточного і перспективного характеру. Теорія сталого розвитку частково дозволяє розв’язати існуючі у попередніх теоріях протиріччя. Вона є вінцем еволюційних підходів щодо моделювання майбутнього суспільства. Ідеї, які лежать в основі цієї теорії носять комплексний, системний характер. Вона стосується змін як кількісних, так і якісних характеристик світового розвитку. В теорії сталого розвитку розкриваються типові, спільні риси парадигмального, субстанційного змісту, що не підлягають тимчасовим кон’юнктурним коливанням і є відповідно відносно сталими впродовж тривалого часу. Хоча разом із тим, теорія сталого розвитку має певні недоліки. Ця концепція має дійсно всеосяжний планетарний характер, проте в системному викладі є доволі загальною, вона лише формує межі економічного розвитку з відчутним акцентом у бік довкілля як основного середовища господарської та суспільної діяльності. Тому вимагає фундаментальних теоретичних досліджень щодо формування механізму її реалізації.

Забезпечення сталого розвитку будь-якої держави супроводжується створенням безпечного стану довкілля для нинішнього і майбутніх поколінь. Отже екологічна безпека та небезпека є елементами системи сталого розвитку.

Поняття “екологічна безпека” через призму сталого розвитку набирає особливих змістових характеристик. Автор уточнює зміст цієї категорії, попередньо дослідивши підходи вчених до її тлумачення. Під “екологічною безпекою” пропонується розуміти ступінь адекватності екологічних умов завданням збереження здоров’я населення і забезпечення збалансованого соціально-економічного розвитку, а також здатність інститутів влади створити механізм реалізації і захисту екологічних інтересів громадян, збереження відтворювальної основи життя – природи, природних ресурсів. Таке тлумачення поняття “екологічної безпеки” як необхідної умови досягнення сталого розвитку, а також його невід’ємної складової вимагає перегляду основоположних засад взаємодії людини з навколишнім середовищем.

З огляду на вищесказане побудована ієрархічна модель сталого розвитку, згідно з якою можна охарактеризувати ставлення людини до навколишньої дійсності, її роль у соціоприродній системі на різних щаблях історичного розвиткурис. 1).

В дисертації розглянуті причинно-наслідкові зв’язки переходу суспільства від однієї сходинки до іншої. В основу схеми зв’язків покладено принцип формування та задоволення екологічних потреб суспільства, пов’язаних з використанням, збереженням і відтворенням всіх сфер природного середовища.

Рис. 1. Ієрархічна модель сталого суспільного розвитку

Як бачимо, питання забезпечення захищеності завжди були і будуть головними у життєдіяльності людей. При переході суспільства від однієї сходинки ієрархічної моделі до іншої трансформується і усвідомлення людиною поняття “екологічна безпека”. Вихідними характеристиками, які визначатимуть можливість такого переходу є: сила прагнення суспільства (або людини зокрема) до задоволення екологічних потреб, рівень згуртованості членів суспільства або суспільних груп для досягнення мети – збалансованості розвитку соціальної, економічної, екологічної сфер, тобто досягнення сталого розвитку. На думку автора, разом із розвитком цивілізації змінюються пріоритети безпеки, оскільки змінюється дія різних небезпечних факторів, що загрожують існуванню людських спільнот, а це, в свою чергу, зумовлює якісні зміни у способі життя людини та характері організації суспільного виробництва, пріоритетність завдань і аспектів безпеки, які є невід’ємною умовою розвитку людства, динамічно еволюціонують і визначаються характером суспільних відносин, політичним устроєм, ступенем внутрішніх і зовнішніх загроз. Тобто соціоприродна система завершуючи свій природний цикл на кожній сходинці ієрархії, починає його знову на наступній, але в іншому просторово-часовому вимірі та все з більш негативними наслідками для навколишнього середовища. Тому підходи до формування механізму екологічної безпеки потребують перегляду на кожному етапі суспільно-історичного розвитку.

Необхідність формування механізму забезпечення екологічної безпеки, насамперед обумовила вивчення автором причин виникнення небезпечних факторів, їх ознак, концептуальних підходів до оцінки ступеня екологічної небезпеки тощо, адже небезпеки тісно пов’язані між собою і при певних обставинах вони породжують одна одну, тобто є взаємозалежними. З цією метою розроблена класифікація видів небезпек. В роботі визначено фактори впливу соціальних, економічних та екологічних небезпек на сталість розвитку держави. В умовах несприятливої екологічної та соціально-економічної ситуації, яка склалася під впливом діючих небезпек, враховуючи необхідність забезпечення безпеки населення та навколишнього середовища, розроблено заходи щодо їх запобігання та ліквідації.

Необхідно зауважити, що цільові орієнтири забезпечення екологічної безпеки відрізняються залежно від рівня розвитку держави, в якій передбачено здійснення трансформаційних перетворень у напрямку сталого розвитку. Кожна країна, по-перше, має власні сценарії розвитку, які залежать від геополітичних, геоекономічних, демографічних, соціально-економічних та екологічних особливостей розвитку, по-друге, має різні стартові умови для здійснення трансформаційних перетворень в економічній, екологічній та соціальній сферах з метою досягнення сталого розвитку. В більшості розвинутих країн світу вже створені стартові умови для впровадження стратегії сталого розвитку та механізми (економічні, юридичні, соціокультурні та ін.), що регулюють у тій чи іншій мірі характер і масштаби впливу виробничо-господарської і соціальної діяльності на біосферу. Проте у країнах, що розвиваються та країнах з перехідною економікою створення подібних механізмів є складним процесом, що обумовлено їх економічним становищем.

Автором запропонований теоретичний підхід до формування стратегії сталого розвитку, який враховує диференціацію країн за рівнем розвитку. Усі країни в роботі умовно розділено на три групи: розвинуті країни, країни з перехідною економікою, країни, що розвиваються. Остання група країн диференціюватиметься на нові індустріальні країни (НІК), країни експортери нафти, найменш розвинуті країни (НРК).

Країни, що розвиваються (експортери нафти, НРК) характеризуються суттєвими відмінностями у рівнях їх розвитку, протиріччями і неоднозначністю соціально-економічних і політичних перетворень, що там відбуваються та посилюються впливом демографічного фактору на процеси розвитку й модель споживання. Їх єдиними ресурсами, окрім дешевої робочої сили є природні. Освоєння і екстенсивне використання цих ресурсів і забезпечило основу економічного прогресу цих країн. Наслідки – виснаження й забруднення навколишнього середовища. Стратегія прискореного економічного росту в багатьох країнах, що розвиваються, звужується виключно до намагання досягнути високих кінцевих результатів про господарювання не враховуючи важливих соціально-екологічних проблем розвитку. Вони не зможуть розв’язати їх самостійно. Тому світовому співтовариству необхідно допомогти таким державам, адже наслідки екологічних лих можуть бути транскордонними. Їх легше попередити, ніж потім ліквідувати.

В свою чергу, цільовими орієнтирами для найменш розвинутих країн та країн експортерів нафти є: подальша трансформація економіки на ринкові умови господарювання; експортно-орієнтована концепція економіки (зокрема для країн експортерів нафти необхідно зменшити у долі експорту частину природних ресурсів); імпорт капіталу і технологій з розвинутих країн; поліпшення умов міжнародної торгівлі, входження до СОТ; розширення доступу на світові фінансові ринки; впровадження у практику господарювання найновіших досягнень НТП; регулювання демографічних процесів; формування основ раціонального природокористування; правове та інституційне закріплення трансформаційних перетворень.

Як зазначалося на конференції в Ріо-де-Жанейро важливу роль у перспективах досягнення сталого розвитку відіграють країни з перехідною економікою. У зв’язку з цим автором досліджені особливості перехідних процесів в економіці, шляхи і методи її реформування та охарактеризовані фактори впливу на успішність трансформаційних перетворень. Запропоновано підхід до тлумачення змісту “перехідна економіка” через призму сталості розвитку. Виділені характерні особливості перехідної економіки, які необхідно враховувати при формуванні стратегій сталого розвитку держав у цьому періоді. На думку автора економічний розвиток є не що інше, як циклічний рух від базової рівноваги вихідного рівня до порушення його і формування рівноваги на новому рівні з більш складними структурними характеристиками. Зрозуміло, що циклічність – це об’єктивна закономірність. Залишається нез’ясованим механізм досягнення сталої рівноваги на різних стадіях циклу. У роботі розглянуто існуючий досвід ринкової трансформації економіки різних країн у перехідний період (в т.ч. України).

Для країн з перехідною економікою та НІК стратегія, на думку автора, характеризується формуванням соціальних основ розвитку економіки, що передбачає досягнення таких цільових орієнтирів: формування національної культури та ідеології, яка б культивувала бережливе ставлення до навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів; забезпечення умов реалізації трудового, духовного, інтелектуального потенціалів населення, його ефективне включення в суспільний поділ праці, нарощування зусиль, щодо примноження суспільного добробуту; формування механізму правової захищеності громадян; розвиток освіти у напрямку екологізації свідомості; пропаганда здорового способу життя населення та створення умов для його реалізації; розвиток наукової бази здійснення реформ; створення громадянам умов для життя в якісному навколишньому природному середовищі; формування механізму забезпечення соціальних гарантій; формування системи соціально-економічних методів управління природоохоронною діяльністю та раціональним використанням і відтворенням природних ресурсів; структурна перебудова економіки суспільства спрямована на забезпечення потреб людини, відхід від принципу “виробництво для виробництва” і перехід до “виробництва для споживання”; проведення виробничо-господарської діяльності з врахуванням природної місткості регіону та забезпечення відновлювальних властивостей навколишнього середовища; підвищення рівня організації природокористування із врахуванням природнокліматичних умов і природно-ресурсного потенціалу за умови збереження або забезпечення їх рівноваги.

Світова економічна рівновага є продуктом взаємодії всіх країн, які входять до системи міжнародного поділу праці. Стихійний розвиток цих процесів в умовах посилення економічної єдності світу, формування цілісної економічної системи може спричинити, і вже нині спричиняє такі наслідки, які можуть обернутися серйозними катаклізмами. Зрозуміло, що поодинці сталого розвитку державам не досягнути. Тому потреби в обміні досвідом та прикладанні спільних зусиль до забезпечення сталого розвитку, на думку автора, стають домінуючими. Розвинуті країни світу могли б стати ініціаторами по створенню таких міждержавних осередків на базі вже існуючих інституційних структур, які регулюють окремі напрямки світового розвитку (за їх же ініціативою). Тобто, на даному етапі розвитку цих держав домінуючими є потреби реалізації напрацьованих здобутків у практику господарювання, яка вже давно вийшла за межі окремо взятої держави. У зв’язку з цим стратегічними орієнтирами у розвитку цих країн є: зміна політики господарювання та інтеграційних процесів у світове господарство на основі взаємоузгодженого співіснування з іншими країнами з метою досягнення сталості розвитку (це, у свою чергу, вимагає перегляду експлуататорського ставлення розвинутих країн до природно-ресурсних багатств країн, що розвиваються); реструктуризація існуючих інституційних структур, створення координаційних центрів сталого розвитку регіонів; подальше удосконалення механізму природокористування, охорони і відтворення навколишнього середовища; поглиблення спеціалізації на розробці “ноу-хау”, наукомісткої екологізованої продукції, проектування екологічної техніки і технології; розвиток науки і освіти у напрямку інтеграції у світовий процес екологізації свідомості суспільства.

Ці країни повинні стати центрами по проведенню міжнародних симпозіумів, конференцій, виставок, кінофестивалів, конкурсів і інших заходів у галузі екологізації свідомості, розробки методів екологізації, охорони навколишнього середовища, розвитку НТП, фінансової підтримки екологічних програм у різних країнах, розробки міждержавних транскордонних програм переходу на сталий розвиток: установлення гарантій рівності для всіх країн перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя; забезпечення умов реалізації трудового, духовного, інтелектуального потенціалів населення, його ефективне включення в суспільний поділ праці; раціональне використання власних природних ресурсів, розвиток видобувних галузей; налагодження співробітництва у справі створення відкритої міжнародної економічно-екологічної системи, яка веде до економічного зростання і сталого розвитку всіх країн; розробка критеріїв регіонального і світового сталого розвитку та механізмів їх досягнення.

Хоча між державами існує ряд відмінностей, проте вони змушені співіснувати у одному природно-ресурсному просторі. На скільки ця взаємодія буде значимою, ефективною, екологічно безпечною для кожної держави зокрема, залежить від політики, яка ведеться у напрямку її соціально-економічного і екологічного розвитку.

Розділ 2. Методологічні підходи до формування регіональної політики сталого розвитку. Світовий досвід свідчить, що баланс рівноваги в державі і її поступальний розвиток можуть бути забезпечені лише за умови активізації регіональних особливостей, регіональної політики, розширення прав і обов’язків регіонів. Це обумовило необхідність наукової розробки методології формування та реалізації регіональної політики сталого розвитку, як інструмента переходу до сталого розвитку на мезорівні. З метою реалізації наміченої стратегії сталого розвитку держави, враховуючи важливу роль регіонального підходу при її реалізації, в роботі розроблено концептуальні основи регіональної політики сталого розвитку в Україні.

В роботі конкретизовано зміст поняття “регіон” через призму сталості розвитку, з’ясовано особливості розвитку регіонів, які визначають його майбутнє функціонування. Соціально-економічну сутність регіону як об’єкта державної регіональної політики сталого розвитку можна визначити, як систему суспільних відносин щодо забезпечення відтворювальних процесів у межах конкретної території.

Вперше сформульовано визначення регіональної політики сталого розвитку. Автор розглядає її як взаємоузгоджену цілеспрямовану діяльність органів державного та регіонального управління і місцевого самоврядування на створення умов для забезпечення збалансованості економічної, соціальної та екологічної сфер регіону у відповідності до стратегічних орієнтирів його розвитку.

В дисертації розглянуті етапи еволюції регіональної політики. Зазначено, що формування регіональної політики сталого розвитку ознаменує новий етап еволюції. Досліджено особливості формування регіональної політики різних країн світу. Вивчено підходи до формування регіональної політики. Зокрема, розглядаються наукові підходи певних наукових шкіл, які займалися теоретико-методологічним обґрунтуванням її розробки, зокрема з позицій: посткейнсіанської теорії, неокласичного регіонального підходу, теорії незбалансованого розвитку, суспільної теорії регіоналізму, теорії життєвого циклу товару, технологічної теорії, ринкової моделі регіональної політики, парадигми регіонального розвитку на базі врахування інтересів регіонів і перенесення відповідальності щодо розвитку регіонів на місцеву владу. Інтегрований характер регіональних досліджень обумовлює необхідність комплексного застосування підходів, що виникли в різних наукових школах. В результаті їх поєднання формується цілісна система підходів і методів (просторово-часовий, генетичний, геосистемний, відтворювальний, проблемний), що дозволяє поглибити фундаментальні і розширити прикладні дослідження, вирішувати все складніші теоретичні і практичні завдання регіонального розвитку. Зазначено, що кожен з розглянутих підходів є фундаментальним для формування регіональної політики, проте їх багатоаспектність потребує певного узагальнення, систематизації, комплексного розгляду. На основі існуючих підходів запропоновано новий підхід – з позиції сталості розвитку.

З метою узагальнення нагромадженого досвіду формування і реалізації регіональної політики, для адаптації його до соціально-економічних умов України, з врахуванням особливостей сталого розвитку, здійснено класифікацію видів регіональної політики за такими ознаками відповідно до: суб’єкта управління, моделі територіального управління, рівня розвитку держави, напрямів формування та реалізації регіональної політики, сфери суспільного життя.

Автором сформульовано принципи, при дотриманні яких регіональна політика буде забезпечувати умови сталого розвитку і діяти ефективно, досягаючи поставлених цілей (це принципи: цілеспрямованості, науковості, ієрархічності, розподілу прав, обов’язків і відповідальності владних регіональних структур, системності, забезпеченості регіонального розвитку відповідними ресурсами, поєднання галузевого і територіального підходів до формування регіональної політики сталого розвитку, зворотнього зв’язку).

Згідно з принципами побудовано організаційний механізм функціонування регіональної політики сталого розвитку (рис.2).

Рис. 2. Організаційний механізм функціонування регіональної політики

сталого розвитку

В роботі проведені дослідження особливостей формування регіональної політики за часів існування СССР та становлення України як самостійної держави, акцентовано увагу на тих питаннях, які мають теоретичне і практичне значення для соціально-економічного та екологічного розвитку сучасної України при розробці регіональної політики сталого розвитку.

Окреслено коло питань, які потребують негайного вирішення та в силу різних причин не були вирішені від часу одержання самостійності України і до сьогодні. Серед яких: відсутність на державному рівні сформованої стратегії розвитку регіонів, яка б відображала загальнодержавні пріоритети розвитку регіонів та взаємоузгоджувала їх інтереси; недостатня наукова обґрунтованість дій уряду щодо управління регіонами; відсутність дієвих механізмів комплексного регулювання процесами соціально-економічного розвитку регіонів; недосконалість фінансово-бюджетної системи регіонів; невідповідність існуючого нормативно-правового забезпечення умовам сталого розвитку регіонів.

Визначено функції регіональної політики сталого розвитку. Намічено цілі регіональної політики: соціальні, економічні та екологічні. Відмічено, що цільові орієнтири регіональної політики, яка велася в умовах командно-адміністративної системи та й в період становлення незалежної Української держави значно відрізняються від цільових орієнтирів регіональної політики сталого розвитку. З метою узагальнення проведених досліджень в роботі пропонується порівняльна характеристика пріоритетних напрямків регіональної політики в колишньому СРСР і в Україні сьогодні з пріоритетами регіональної політики для держави в умовах сталого розвитку.

Процес переходу України та її регіонів на умови сталого розвитку поділено на етапи, які передбачають здійснення відповідних заходів Державної регіональної політики. На першому етапі закладаються основи сталого розвитку регіону. Він передбачає: визначення цільових орієнтирів регіональної політики сталого розвитку; створення нормативно-правової та методологічної бази механізму управління територіальним розвитком в умовах сталого розвитку; формування системи регіонального моніторингу; проектування нового фінансово-кредитного механізму функціонування регіону в умовах сталості; удосконалення адміністративно-територіального устрою. Головним завданням цього періоду є формування нового бачення національного та регіонального розвитку на принципах сталості. На другому етапі необхідно впровадити накопичений теоретико-методологічний досвід здійснення перетворень у практику реалізації стратегії сталого розвитку держави і її регіонів