НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ ТА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

ХАЛІФА МУХАМЕД АБУ-БДЕЙДА

УДК [339.924:314.5] (6 Афр-53)

ОСОБЛИВОСТІ І ПЕРСПЕКТИВИ

ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

У РЕГІОНІ МАГРИБУ

Спеціальність 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі соціально-гуманітарних дисциплін Європейського університету, м. Київ

Науковий керівник доктор політичних наук, доцент

Оніщенко Ірина Григорівна,

Європейський університет, проректор,

завідувач кафедри соціально-гуманітарних

дисциплін.

Офіційні опоненти доктор політичних наук, доцент,

Шергін Сергій Олександрович

Дипломатична академія України при МЗС

України, завідувач кафедри

кандидат історичних наук, доцент

Скороход Юрій Степанович

Інститут міжнародних відносин Київського

Національного університету

імені Тараса Шевченка

Провідна установа Національний інститут стратегічних

досліджень при Адміністрації Президента

України

Захист відбудеться 23 січня 2003 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.02 в Інституті світової економіки та міжнародних відносин Національної Академії наук України, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту світової економіки та міжнародних відносин Національної Академії наук України, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий 12 грудня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Сушко О. В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Характерною рисою сучасного розвитку більшості держав арабського світу є їх прагнення зміцнити свою незалежність і підвищити соціальний, економічний та культурний рівень життя населення. Важлива роль у реалізації накреслених планів відводиться субрегіональним політико-економічним угрупованням. Їх поява свідчить про переміщення доцентрових тенденцій на Арабському Сході на субрегіональний рівень. Тому особливо актуальним на сучасному етапі уявляється дослідження проблем, пов'язаних із місцем і роллю арабських субрегіонів у світовому господарстві, міжнародних відносинах, їх впливом на розвиток світової спільноти.

Магрибинський субрегіон займає особливе місце в системі міжнародних відносин, що обумовлено географічними, економічними, енергетичними та політичними чинниками. Відтак, аналіз проблем субрегіону, його взаємовідносин з іншими субрегіонами, зокрема, з європейським, викликає значний науковий та політичний інтерес.

Актуальність теми дисертаційного дослідження також обумовлена необхідністю осмислення нової ролі субрегіонів в сучасному світі на тлі інтенсифікації інтеграційних процесів як важливого чинника світової політики, особливою роллю субрегіону Магрибу в системі світогосподарських зв'язків і в структурі міжнародних відносин, недостатньою вивченістю проблеми розвитку інтеграційних процесів в Магрибі в політичній думці України та інших країн.

Актуальність теми визначила і наукову проблему, яка вирішується в дисертації: особливості, закономірності та перспективи становлення й розвитку інтеграційних процесів в Магрибі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в рамках планової тематики кафедри соціально-гуманітарних дисциплін “Соціально-гуманітарні науки: проблеми, відкриття, доробки” Європейського університету (номер державної реєстрації 0101V007350), затвердженої Міністерством освіти та науки України.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає в політологічному аналізі концептуального забезпечення інтеграційних процесів в Магрибі, їх характеру, змісту, еволюції та ступеню впливу на політичні процеси, які мали місце в досліджуваний період в магрибинському субрегіоні (на внутрішньодержавному рівні, а також на рівні двосторонніх та багатосторонніх відносин між державами субрегіону).

В контексті сформульованої мети автором були визначені наступні конкретні завдання:

· Виявити чинники, які сприяли формуванню Магрибу як субрегіональної спільності в рамках системи міжарабських відносин;

· Визначити домінуючі тенденції інтеграційних процесів в Північній Африці і виокремити основні етапи їх розвитку;

· Систематизувати політичні передумови створення Союзу арабського Магрибу (САМ);

· З'ясувати роль, яку відіграє САМ в процесі поглиблення політичної та економічної інтеграції країн Магрибу, зосередивши увагу на провідних напрямках діяльності Союзу в цій сфері;

· Встановити витоки і причини конфліктів та конфліктних ситуацій у рамках САМ; дати їх класифікацію, виявити ступінь впливу кожного з них на міжмагрибинські відносини та ефективність функціонування САМ; окреслити можливі шляхи їх урегулювання;

· Визначити характер взаємозалежності та взаємовпливу двох регіонів – Європи та Магрибу; проаналізувати політику Європейського Союзу (ЄС) стосовно країн Магрибу, дослідити характер її впливу на розвиток доцентрових та відцентрових тенденцій в Північній Африці;

· Виявити і структурувати перспективи розвитку відносин України з країнами-членами САМ, подавши авторське бачення пріоритетних сфер для налагодження конструктивного та взаємовигідного співробітництва.

Об'єктом дослідження є дво – і багатосторонні відносини країн Магрибу.

Предметом дослідження є діяльність САМ – міждержавної багатофункціональної субрегіональної організації створеної для досягнення інтеграції в соціально-економічній, культурній сфері, а також в інтересах забезпечення субрегіональної безпеки.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період початку 50-х років ХХ ст., коли вперше питання про співробітництво країн Магрибу було переведено в практичну площину, до сьогодення.

Методологічна основа дослідження. Дисертація виконана на базі комплексного підходу до визначення методів дослідження: застосовуються загальнонаукові і спеціальні методи дослідження, що забезпечує єдність гносеологічного, соціально-економічного та політичного аналізу інтеграційних процесів країн Магрибу. Автор використовує системний і структурно-функціональний підходи, основні методи дослідження – порівняльний, проблемно-історичний, емпіричний. Різноманітність методів забезпечила, з одного боку, цілісне сприйняття об'єкта дослідницької роботи у всій системі його зв'язків і взаємозалежностей з іншими елементами політичного життя, а з іншого – адекватний розгляд складних, а подекуди і непередбачених ситуацій взаємодії доцентрових і відцентрових процесів в Магрибі. Емпіричну базу дисертації складають документальні джерела, статистичні дані, результати соціологічних опитувань, а також особисті спостереження автора за розвитком сучасних політичних процесів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українській політології зроблена спроба за допомогою політологічних методів грунтовно дослідити генезис і перспективи інтеграційних процесів в Магрибі. Основні положення дисертаційної роботи, які відображають особистий внесок автора в розробку наукової проблеми, полягають у наступному:

· Конкретизовано характер взаємодії двох визначальних процесів світового розвитку – глобалізації та регіоналізації; запропоновано авторське тлумачення понять “регіоналізм” та “регіональна система”;

· Доведено, що Магриб виступає в якості автономної субрегіональної підсистеми в системі міжарабських відносин; проаналізовано основні чинники, які зумовили особливості формування даної субрегіональної спільності;

· Визначені домінуючі тенденції інтеграційних процесів в Північній Африці та виокремлено основні етапи їх розвитку;

· Вперше здійснено цілісний аналіз політичних передумов створення САМ; зроблено висновок, що створення САМ є наслідком сприятливих політичних умов для розвитку інтеграційних процесів, які склалися на глобальному, регіональному та субрегіональному рівнях;

· Визначена роль САМ в процесі поглиблення політичної та економічної інтеграції країн Магрибу; виокремлено етапи функціонування Союзу; проаналізовано причини, які зумовили складність розвитку та уповільнення темпів інтеграційних процесів в магрибинському субрегіоні;

· Дістало подальшого розвитку дослідження конфліктів та конфліктних ситуацій в Північній Африці; з'ясовано характер їх впливу на діяльність САМ; запропоновано конкретні шляхи зниження негативного впливу конфліктів на розвиток інтеграційних процесів в регіоні;

· З об'єктивних позицій проаналізовано політику ЄС щодо країн Магрибу; обґрунтовано висновок, що взаємозалежність двох регіонів – Європи і Магрибу – зберігає характер асиметричної взаємозалежності; розглянуті можливі варіанти впливу чиннику ЄС на розвиток відцентрових і доцентрових тенденцій в Північній Африці;

· Визначені пріоритетні сфери розвитку відносин України з державами Магрибу.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання її матеріалів, висновків та узагальнень в діяльності українського зовнішньополітичного відомства, зокрема при формуванні політики України щодо держав Магрибу. Матеріал, що міститься в дисертації, може бути використаний науковцями для розробки узагальнюючих робіт з ключових проблем політичного розвитку магрибинського регіону, діяльності міждержавних регіональних організацій. Положення та матеріали дисертації також можуть бути використані для планових курсів та спецкурсів, при підготовці підручників і навчальних посібників з політології.

Апробація дослідження. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені у виступах на Міжнародній студентській науково-практичній конференції “Молодь, освіта, наука, культура і національна свідомість” (Київ, 25-27 квітня 2000 р.) і на Загальноукраїнській науково-методичній конференції “Використання методів активізації навчання у Вищих технічних учбових закладах в сучасних умовах” (Запоріжжя, листопад 2001 р.), під час роботи “круглого столу” “Проблеми політичної науки в XXI столітті” (Запоріжжя, червень 2001 р.), а також на засіданні Політичного клубу “Гуманістичні цінності орієнтації – стратегічне завдання сучасної науки” (Запоріжжя, травень 2001 р.). Основні положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Європейського університету та на засіданнях відділу євроатлантичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Матеріали дисертації використані автором у дипломатичній практиці під час підготовки довідок та доповідей на посаді першого секретаря посольства Лівії в Україні. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення в 9 наукових публікаціях, з яких 7 - фахові.

Структурно дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури та додатку. Загальний обсяг дисертації 252 сторінки, основний зміст викладено на 189 сторінках. Список використаних джерел та літератури включає 253 найменування і займає 18 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, наукове значення роботи, визначено мету та завдання, об'єкт, предмет дослідження, його хронологічні рамки, відображено наукову новизну, практичне значення та апробацію отриманих результатів дисертації.

У першому розділі “Концептуальні основи вивчення інтеграційних процесів в умовах глобалізації” представлена методологія дослідження, дається історіографічний аналіз та характеризуються використані джерела.

У першому підрозділі “Інтерпретація понять “глобалізація” та “регіоналізація” у світовій політичній науці” дисертант зазначає, що регіоналізм - це природний органічний принцип територіальної організації соціальних, політичних, економічних і культурних аспектів життєдіяльності людських спільнот. В цьому сенсі регіоналізм знаходить свій вияв в таких категоріях, як соціальна єдність етнічних, расових і мовних груп, що проживають разом; економічна взаємодоповнюваність тих господарських і промислових одиниць, які діють в рамках даної території; сумісність загальних цінностей, пов'язаних з культурою, релігією, історичними традиціями; політична солідарність. Регіоналізм спрямований на практичне використання тих можливостей, які випливають із природного поділу сучасних суспільств. Автор вважає, що дві ключові тенденції світового розвитку – глобалізація і регіоналізація – розгортаються паралельно, доповнюючи одна одну, хоч в окремих випадках і вступають між собою у певні протиріччя.

У другому підрозділі “Джерелознавчий аналіз інтеграційних процесів в країнах Магрибу” характеризуються джерела, які були використані при написанні дисертації, більшість з яких вперше вводиться в науковий обіг. Їх умовно можна поділити на кілька основних груп:

· офіційні документи Союзу арабського Магрибу (Договір і Заява про створення САМ); резолюції нарад керівних органів і керівників держав-членів САМ; офіційні матеріали, підготовлені Генеральним секретаріатом САМ;

· офіційні документи і матеріали держав, які є членами САМ (тексти конституцій та законодавчих актів, офіційні статистичні матеріали тощо);

· тексти міждержавних договорів, двосторонніх угод в окремих сферах співробітництва, а також інші документи, які формують договірно-правову базу відносин між магрибинськими державами;

· виступи, заяви, стенограми прес-конференцій керівників держав, що входять до складу САМ;

· документи і матеріали міжнародних організацій, насамперед ООН та Європейського Союзу;

· документи і матеріали політичних партій і рухів північно-африканських держав.

Обрана дисертантом тема дослідження не була до цього часу об'єктом спеціального дослідження ні в українській, ні в зарубіжній політичній науці. Окремі аспекти теми знайшли своє відображення в роботах російських вчених Ю.С.Мальцева, А.Г.Ковтунова, арабських політологів Мухаммеда Аль-Мілі, Саміра Аміна, Мустафи аль-Хілалі та французького дослідника П.Балти. В монографії Ю.С.Мальцева “Країни Магрибу в регіональній і світовій політиці” основна увага була сконцентрована на дослідженні ключових питань зовнішньої політики держав “Малого Магрибу” (Алжиру, Марокко і Тунісу). В свою чергу, робота А.Г.Ковтунова “Проблеми інтеграції країн Магрибу”, в якій наведено дані про відносини між країнами Великого (або Арабського) Магрибу (Алжиру, Лівії, Мавританії, Марокко та Тунісу), про стан відносин магрибинських держав з країнами Європи, США, колишнім СРСР та Росією в 80-ті – на початку 90-х років, має суто довідковий характер і не претендує на комплексний аналіз інтеграції в магрибинському субрегіоні. Деякі аспекти становлення багатостороннього співробітництва країн Магрибу в економічній сфері (переважно в період 60-х – 70-х років) розглядаються в роботах Е.Г.Арасли та В.А.Ісаєва.

Роботи арабських авторів відзначає не стільки науковий, скільки пропагандистський підхід; їх мета – обґрунтування необхідності магрибинської інтеграції, а не власне дослідження процесу інтеграції у всій його складності та суперечливості. Праця П.Балти “Великий Магриб – незалежність в 2000 році” іншого характеру – це спроба аналізу тенденцій міжмагрибинської інтеграції в суто економічній сфері; основна теза автора: успішна реалізація планів економічної інтеграції тотожна досягненню країнами регіону економічної незалежності. При цьому основний масив проблем політологічного характеру залишився поза увагою автора.

Вагомий внесок у загальне бачення теми дисертаційного дослідження мали праці українських вчених – В.К.Гури, О.А.Коппель, Ю.С.Скорохода, а також російських авторів О.М.Васільєва, М.Ф.Відясової, В.О.Максименко, В.А.Ісаєва та А.О.Філоніка, у яких аналізуються різні аспекти соціально-економічного і політичного розвитку країн Близького Сходу і Північної Африки, їх зовнішньополітичних курсів, а також їх роль у системі міжнародних відносин. В роботі над дисертацією використані дослідження українських та російських вчених, що присвячені проблемам зростання ролі ісламського чинника в суспільно-політичному житті північно-африканських держав, причин і наслідків цього явища. Ці питання стали об'єктом аналізу в роботах Н.О.Пророченко, А.А.Ігнатенко, І.Л.Фадєєва, Л.І.Медведко, А.В.Германовича, А.В.Коровнікова, А.Ткаченко. Особливе місце у переліку наукових досліджень займає дослідження С.Є.Бабкіна “Рух політичного ісламу в Північній Африці” та колективна монографія “Північна Африка: іслам та суспільство”.

В арабській політичній науці можна виокремити принаймні дві точки зору в оцінках такого явища, як інтеграція в магрибинському субрегіоні. Деякі автори (наприклад, А.Хасан, М.Ісмаїл) висловлюють сумнів щодо необхідності розгортання в межах Арабського Сходу інтеграційних процесів на субрегіональному рівні, оскільки це, на їх думку, сприяє посиленню фрагментації арабського світу, перешкоджатиме мобілізації ресурсів арабської нації у протистоянні існуючим загрозам і викликам, насамперед, з боку Ізраїлю. Ці автори закликали до зміцнення міжарабської системи відносин, зокрема, шляхом активізації міжарабських інтеграційних процесів в економічній сфері, потреба в якій стала особливо, на їх думку, гострою в умовах пропаганди ворожої арабам ідеї “нового Близького Сходу”. Представники другої групи арабських вчених (наприклад, Ф.Фаттах, Н.Халек), на противагу своїм опонентам, вважають субрегіональні об'єднання на Арабському Сході не антиподом ідеї міжарабського економічного простору, а, навпаки, засобом його створення, інструментом посилення позицій арабів в новій світовій системі, яка перебуває в стадії трансформації; сама ж міжарабська система повинна формуватися через зміцнення позицій кожної арабської держави.

Вагомий внесок у загальне бачення теми мали висновки, узагальнення і фактичний матеріал, що містяться в працях арабських політологів Аль-Харсамі, Г.Салямі, А.Омара, М.Д.Аль-Ансарі, І.С.Абдалли, котрі досліджували процес розвитку демократії в арабському світі і вплив західноєвропейських країн на формування політичних систем країн Магрибу.

В дисертації критично використані також роботи західноєвропейських і американських вчених (Рішара Кадера, У.Полка, Дж.Девіса, Дж.Райта, Дж.Ентеліса), присвячені різним аспектам історії магрибинських держав. Характерною рисою західної політологічної науки є тенденція до зростання кількості робіт, присвячених проблемі впливу ісламу на Близькому Сході і в Північній Африці. Ці питання стали об'єктом дослідження М.Гілсенана, М.Уілліса, А.Татті, У.Доувелла, Г.Мансона, Н.Айубі, Ф.Бурги. При цьому західні політологи (наприклад, Дж.Експозіто) невиправдано ототожнюють ісламський екстремізм з ісламом як таким, акцентуючи при цьому увагу на зростанні “ісламської загрози” для Заходу.

Другий розділ – “Формування Союзу арабського Магрибу (САМ) в контексті розвитку співробітництва країн Північної Африки” – присвячений дослідженню розвитку інтеграційних процесів в Магрибі в 50-80-х роках.

У першому підрозділі “Магриб – субрегіональна спільність в системі міжарабських відносин” дисертант зазначає, що саме належність країн “Арабського Магрибу” до арабо-ісламської субцивілізації формує сьогодні природний фундамент як специфічних форм взаємодії між особою та суспільством, так і характеру влади, незалежно від форм її існування. Однак при цьому Магриб є історично сформованою субрегіональною спільнотою, яка має схожість економіко-географічних комплексів, що зумовлено однотипністю фізично-географічного середовища, а також демографічних структур і етнічної історії. Держави в рамках цього геополітичного комплексу пов'язані між собою спільними проблемами економічного і політичного характеру, що обумовлює можливість їх конструктивної взаємодії. Ці дві характеристики дають підстави розглядати Магриб в якості остаточно сформованої субрегіональної підсистеми у межах системи міжнародних відносин.

У другому підрозділі “Основні передумови та етапи розвитку інтеграційних процесів у Північній Африці” зазначається, що становлення магрибинської самосвідомості пов'язано із національно-визвольною боротьбою країн субрегіону, підйом якої відбувався під антиімперіалістичними та об'єднавчими гаслами, що закликали до об'єднання зусиль заради досягнення незалежності та реалізації ідеї “Єдиного Магрибу”, яка передбачала створення федерації. Однак після отримання країнами Магрибу незалежності більшість їх керівників не продемонстрували готовність до об'єднання держав Магрибу на федералістських принципах. За цих умов об'єктивно прийнятною на віддалену перспективу формою об'єднавчих процесів могла бути не федерація, а багатостороннє співробітництво або кооперація незалежних магрибинських держав. На нараді експертів Алжиру, Марокко, Тунісу та Лівії в квітні 1964 року було ухвалено рішення про налагодження міжмагрибинських економічних зв'язків як першого кроку на шляху до політичної єдності. До 1975 року були сформовані механізми багатостороннього співробітництва (Рада міністрів економіки країн Магрибу, Постійний консультативний комітет Магрибу, низка спеціалізованих комітетів і комісій), сформульована доктрина економічної політики країн Магрибу. Однак результативність реалізації проектів економічної інтеграції в 60-ті – першій половині 70-х років була низькою.

Акцентується увага на тому, що в цей період потреба в державному самоствердженні взяла гору над об'єднавчою тенденцією, що негативно позначилося на багатосторонньому співробітництві в субрегіоні. Розвиток двосторонніх економічних зв'язків (попри його інтенсивний характер наприкінці 70-х – на початку 80-х років) виявився малоефективним для вирішення складних і масштабних завдань, що стояли перед країнами Північної Африки. В умовах серйозних труднощів в реалізації програм розвитку найбільш прийнятним шляхом їх подолання уявлялося об'єднання сил і засобів всіх держав Магрибу, що дозволило б також стабілізувати політичну ситуацію в субрегіоні.

У третьому підрозділі “Політичні передумови створення САМ” дисертант наголошує, що створення САМ – результат, насамперед, внутрішніх процесів в магрибінському субрегіоні другої половини 80-х років, активізації яких сприяла ситуація, що склалася на глобальному (система міжнародних відносин) та регіональному (система міжарабських відносин) рівнях. Прагнення країн Магрибу до об'єднання було зумовлено конкретними інтересами кожної із північно-африканських держав. Туніс з його незначними природними та людськими ресурсами, слабким (порівняно з Алжиром та Марокко) розвитком обробних галузей промисловості, прагнучи збільшити обсяг експорту сільськогосподарських продуктів в сусідні країни, виступав за формування єдиного “Магрибу без кордонів”. Керівництво Лівії оцінювало САМ як перший крок на шляху до досягнення загальноарабської єдності. Пріоритетною для Алжиру виступала проблема нейтралізації негативного впливу ісламізму (яку краще було вирішити в рамках міждержавної організації), хоч і економічний аспект багатосторонньої співпраці уявлявся важливим, враховуючи серйозні соціально-економічні проблеми в країні. Марокко з його досить потужним (за масштабами субрегіону) промисловим потенціалом влаштовувало створення міждержавної організації шляхом формування, насамперед, спільних економічних структур. Мавританія – з огляду на обмеженість її людських ресурсів, слабкий розвиток промисловості та сільського господарства – була зацікавлена в будь-якому об'єднанні, що сприятиме вирішенню її внутрішніх проблем. Збіг інтересів держав Магрибу дозволив 17 лютого 1989 року створити САМ.

Також сприяли розвитку інтеграційних процесів регіональна політична розрядка, посилення прагнення до демократизації політичних режимів, зміни зовнішньополітичного курсу деяких країн та розуміння лідерами північно-африканських держав переваг спільного пошуку вирішення політичних проблем.

У третьому розділі – “Особливості функціонування Союзу арабського Магрибу як регіональної організації” – аналізуються основні напрямки діяльності САМ.

Перший підрозділ “Роль САМ у становленні політичної та економічної інтеграції країн Магрибу присвячений аналізу реалізації державами-членами САМ проголошеного двоєдиного завдання, яке визначило два пріоритетні напрямки політики Союзу: створення магрибинського “спільного ринку” (передбачалося здійснити в 4 етапи) та розвиток співробітництва з країнами Європейського Союзу (ЄС). Особливість моделі інтеграційних процесів САМ, що склалася під дією таких чинників, як висока ступінь етатізації економіки країн Магрибу, специфіка політичних систем (в яких наявність демократичних структур поєднується з високим ступенем автаркії), полягає в домінуючій ролі державних інститутів, переважанням серед ділових партнерів підприємств держсектору, значній залежності від політичної кон'юнктури (зокрема, від стану міждержавних відносин). Автор робить висновок, що модель побудови “об'єднаного Магрибу” є ближчою до моделі, яка апробована Радою співробітництва арабських держав Перської затоки, аніж ЄС.

У діяльності САМ можна виокремити кілька етапів, які відрізняються один від одного інтенсивністю розвитку міжмагрибинського співробітництва. Перший – 1989 - 1992 роки – був етапом окреслення провідних напрямків діяльності САМ, визначення конкретної мети – формування загальномагрибинського ринку, усвідомлення шляхів її досягнення, створення договірно-правової бази багатостороннього співробітництва. Його особливість – суттєвий розрив між сформульованими в укладених угодах завданнями та темпами їх практичної реалізації. Для другого етапу – 1993 – 1995 роки – були характерні спроби країн-членів САМ, в першу чергу Тунісу, подолати існуючі протиріччя шляхом надання об'єднавчим процесам темпів, які б були адекватними можливостям Союзу та виокремлення пріоритетних проблем та проектів. Особливість третього етапу – з 1996 року по теперішній час – полягає в тому, що з метою збереження САМ діяльність його інститутів була частково чи повністю призупинена.

У другому підрозділі “Проблема врегулювання внутрішньополітичних конфліктів в САМ” дисертант наголошує, що стримуючим чинником розвитку інтеграційних процесів в Магрибі виступають конфлікти в рамках САМ, які можна поділити на три групи: внутрішньодержавні; міждержавні та конфлікти, зумовлені дією зовнішнього чинника. Внутрішній конфлікт в Алжирі, який мав системний характер, негативним чином вплинув на діяльність САМ. Алжирське керівництво змушено було зосередитись виключно на боротьбі із ісламськими екстремістами та збереженні існуючого режиму (на шкоду вирішенню нагальних субрегіональних проблем); діяльність структур САМ, розташованих в цій країні (Консультативна Рада САМ), була паралізована, а зростання впливу ісламістів в цій країні загрожувало стабільності всієї Північної Африки. Конфлікти, обумовлені дією зовнішнього чинника (наприклад, введенням режиму санкцій проти Лівії або розвитком стосунків між Мавританією та Ізраїлем на тлі загострення ситуації в близькосхідному регіоні), носять ситуаційний характер, не відзначаються тривалістю і в більшості випадків мають обмежений вплив на діяльність САМ. Міждержавні конфлікти в Магрибі, породжені дією різнорівневих чинників (відмінами в суспільно-політичних системах держав; боротьбою за лідерство в регіоні; територіальними суперечками), мають визначальний вплив на функціонування САМ. Серед них особливе місце займає західно-сахарський конфлікт, до процесу урегулювання якого втягнуті практично всі магрибинські держави. Є підстави стверджувати, що від вирішення цього конфлікту, в якому Марокко та Алжир займають протилежні позиції і який фактично визначає динаміку та характер їх двосторонніх відносин, залежить майбутнє САМ.

В третьому підрозділі “Євро-середземноморське партнерство як фактор інтеграційних процесів у Північній Африці” досліджується євро-середземноморське партнерство як чинник інтеграційних процесів у Північній Африці. Дисертант виокремлює чотири етапи в північно-африканській політиці ЄС, яка істотно впливає на динаміку інтеграційних процесів в Магрибі. На першому етапі – 50-60-і роки – відносини між країнами двох регіонів характеризувалися як нестійкі та певною мірою кризові. Для другого етапу – 70-80-і роки – були притаманні спроби ЄЕС створити структуровану систему відносин із середземноморськими країнами, заповнивши існуючий “доктринальний вакуум”. Була сформована “глобальна середземноморська політика”, спрямована на інтеграцію країн Північної Африки в європейський торгово-економічний простір шляхом створення зони вільної торгівлі, яка однак не досягла мети. Третій етап – кінець 80-х - середина 90-х років – період пошуку і формування нових підходів ЄС до розвитку співробітництва з країнами Північної Африки. Четвертий етап, започаткований Євро-середземноморською конференцією 1995 р. в Барселоні, характеризується переходом ЄС до реалізації нової комплексної політики в середземноморському регіоні, яка ґрунтується на трьох “опорах”: 1) забезпечення миру і стабільності на основі поваги прав людини і демократії (партнерство у сфері політики і безпеки); 2) створення зони вільної торгівлі та підтримка процесу економічної та соціальної трансформації в країнах-партнерах (економічне і фінансове партнерство); 3) міжкультурний діалог і розвиток вільного і активного громадянського суспільства (соціальне і культурне партнерство). Особливість нової політики ЄС – її комплексний підхід до розвитку відносин з країнами Магрибу, який охоплює не лише економічну (що було притаманно для 70-80-х років), але й політичну, гуманітарну та соціальну сфери, а також спрямованість на ініціювання зворотних кроків з боку країн Північної Африки. Співробітництво розгортається на основі формули “15+1” (ЄС – окрема країна Магрибу) та 15+ 5 (ЄС-САМ).

У відповідності до мети та завдань дослідження автор робить такі висновки:

1. Магриб як регіональна спільність в рамках міжарабської системи відносин сформувався під впливом наступних чинників: геополітичного, що зумовив формування однотипних господарчо-культурних комплексів та спільної культурної традиції; геостратегічного (субрегіон як зосередження стратегічних інтересів іноземних держав), що згуртувало магрибинські народи у протидії зовнішній експансії; етнічного (берберський характер субрегіону до арабського завоювання), арабізації та ісламізації субрегіону (результатом яких є належність Магрибу до арабо-ісламської субцивілізації); спільності історичної долі країн Магрибу та наслідків західноєвропейського впливу та присутності в регіоні, що сприяло появі та утвердженню такого явища, як внутрішня регіональність арабського світу.

2. Об'єднавчі процеси в Магрибі (до створення САМ) та перехід до інтеграції у своєму розвиткові пройшли чотири етапи, які відрізняються концептуальним забезпеченням, колом учасників, формами і механізмами зближення, співвідношенням доцентрових та відцентрових тенденцій в субрегіоні. Перший етап охоплює період з середини 1940-х років до 1962 року (тобто завоювання незалежності Алжиром). В цей період ідея “Єдиного Магрибу” асоціювалась з “Малим Магрибом” і мала органічний зв'язок з боротьбою за незалежність. В основу інтеграційної політики держав і політичних партій регіону були покладені федералістські концепції з їх акцентом на підпорядкування національних та регіональних органів управління спільним наднаціональним структурам. Характерними рисами другого етапу (перша половина 1960-х – перша половина 1970-х років) були наступні: підключення до інтеграційних процесів в субрегіоні Лівії та Мавританії, що свідчило про те, що створення “Великого Магрибу” віднині передбачає об'єднання п'яти, а не трьох держав Магрибу, як це було на попередньому етапі; визнання де-факто економічної сфери пріоритетною у структурі багатостороннього співробітництва магрибинських держав; пошук ефективних форм господарчого співробітництва; паралельний розвиток як доцентрових, так і відцентрових тенденцій в субрегіоні (проявом останніх стало виникнення міждержавних конфліктів в Північній Африці). Особливістю третього етапу (друга половина 1970-х років – перша половина 1980-х років) було зміщення акцентів на розвиток зв'язків між державами Магрибу на двосторонній основі. Спроби об'єднання держав в цей період були не наслідком інтеграційних тенденцій, а проявом боротьби за лідерство в регіоні і мали на меті змінити баланс сил в субрегіоні. Четвертий період (друга половина 1980-х років) характеризувався спробами лідерів магрибинських держав налагодити таке багатостороннє співробітництво, яке було б налаштовано на вирішення складних соціально-економічних проблем, які постали перед кожною державою, і повністю відповідало національним інтересам кожного із учасників співробітництва.

3. Створення САМ стало результатом сприятливих політичних умов, що склалися на глобальному рівні (закінчення “холодної війни” та припинення глобального протистояння США та СРСР), регіональному рівні (послаблення відцентрових тенденцій в арабському світі та наростання, хоча і при збереженні деяких проблем, об'єднавчих тенденцій) та субрегіональному рівні (регіональна політична розрядка, посилення тенденцій до демократизації політичних режимів країн Північної Африки, зміни в зовнішньополітичному курсі Алжиру та Лівії, усвідомлення лідерами магрибинських держав переваг спільного пошуку розв'язання складних соціально-економічних проблем).

4. Створення САМ – якісно новий етап у становленні міжмагрибинської інтеграції. В рамках Союзу створено спільні органи, були розроблені і почали здійснюватись проекти на багатосторонній основі. Проте до якісних змін діяльність САМ не призвела; прогрес мав обмежений характер і не дав того імпульсу розвиткові національних економік, на який мали право розраховувати держави-члени САМ. Причини цього явища мають комплексний характер: тривка політична нестабільність в регіоні, панування традиції домінуючого впливу держави в економіці, відносна нерозвиненість місцевого приватного підприємництва, значний прошарок бюрократії, що гальмує здійснення реформ, тощо. В цілому об'єктивна потреба в розвиткові міжмагрибинської інтеграції залишається значною, що повністю усвідомлюється лідерами держав-членів САМ, і про що свідчать їх заяви в 1999 – 2001 роках.

5. Конфлікти та конфліктні ситуації, які виникали в субрегіоні Магрибу, мали негативний вплив на функціонування та діяльність САМ. Досвід Алжиру продемонстрував неефективність спроб розв'язати внутрішні конфлікти силовими методами; урегулювання такого роду конфліктів потребує на внутрішньодержавному рівні розробки та втілення в життя політики модернізації економічної системи, що дозволить покращити соціально-економічне становище громадян, а також ствердити стратегію соціально-політичної трансформації з опорою на автохтонні системи регуляції суспільства. Вирішення конфліктів, зумовлених дією зовнішнього фактору, знаходиться переважно в площині вироблення погодженої позиції по принциповим міжнародним проблемам, а також підвищення рівня координації зовнішньополітичних курсів країн-членів САМ. Міждержавні конфлікти в Магрибі становлять найбільшу загрозу для існування САМ (що демонструє дія чинника західно-сахарського конфлікту). Їх вирішення лежить у площині усвідомлення лідерами держав незаперечних переваг інтеграції в субрегіоні, переході до конструктивної позиції, яка дозволить їм піднятися над вузьконаціональними амбіціями.

6. Взаємозалежність двох регіонів – Європи і Північної Африки – сьогодні має характер асиметричної взаємозалежності і розвиток торгово-економічних зв'язків з європейськими державами має для держав Магрибу критично важливе значення; вірогідно, що такий тип відносин збережеться на тривалий проміжок часу.

Політика ЄС стосовно країн Магрибу на різних етапах своєї еволюції виступала в якості чинника посилення як відцентрових, так і доцентрових тенденцій в субрегіоні. Наголос Європейського Союзу переважно на розвиткові двосторонніх відносин з країнами Магрибу, стимулювання різношвидкісного руху країн САМ до повної інтеграції з ЄС (при збереженні стійкої тенденції до виключення з цього процесу окремих членів Союзу) потенційно сприятиме фрагментації регіону, посиленню відцентрових тенденцій. Одночасно політика Європейського Союзу, спрямована на підтримку інтеграції країн Магрибу та розвиток діалогу в рамках ЄС – САМ, безперечно сприятиме посиленню доцентрових тенденцій в субрегіоні.

7. Україна і держави Північної Африки мають значний потенціал для розвитку відносин як на двосторонній, так і на багатосторонній основі. Підвалинами розвитку україно-магрибинського співробітництва мають бути принципи взаємодоповнюваності економічного та науково-технічного потенціалу та взаємної вигоди.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ:

1. Халіфа Мухамед Абу-Бдейда. Проблема Західної Сахари // Людина і політика. Український соціально-гуманітарний журнал – 2000. - № 4.- С.40-44.

2. Халіфа Мухамед Абу-Бдейда. Мавритано-ізраїльські відносини і їх вплив на Союз арабського Магрибу // Нова парадигма. Запорізький державний університет. – 2000.- № 18. – С. 136-141.

3. Халіфа Мухамед Абу-Бдейда. Інтеграційний процес і проблеми безпеки в Магрибі // Нова парадигма. Запорізький державний університет. – 2000.- №21. – С. 135-142.

4. Халіфа Мухамед Абу-Бдейда. Економічні санкції проти Лівії та їх соціально-політичні наслідки // Держава і право. – 2001. - № 11. – С. 551-560.

5. Халіфа Мухамед Абу-Бдейда. Магриб – субрегіональна спільнота в системі міжарабських відносин // Держава і право. – 2001. - № 14. – С. 461-466.

6. І. Г. Оніщенко, Халіфа Мухамед Абу-Бдейда. Розвиток співробітництва країн Європейського Союзу з державами регіону Північної Африки // Держава і право. – 2002. - № 16. – С. 402-410.

7. Халіфа Мухамед Абу-Бдейда. Роль САМ – регіональної організації Північної Африки в розвитку і поглибленні політичної і економічної інтеграції країн Магрибу // Нова парадигма, Запорізький державний університет. – 2002. – № 26. – С. 141-153.

В збірках матеріалів конференцій:

1. Халіфа Мухамед Абу-Бдейда. Молодь в Арабському Магрибі: самобутність і проблеми глобалізації // Молодь, освіта, наука, культура і національна свідомість. - м. Київ, 25-27 квітня 2000 р., т.1. – С. 20-24.

2. І. Г. Оніщенко, Халіфа Мухамед Абу-Бдейда. Політологія: новий стиль мислення у суспільних науках // Використання методів активізації навчання у вищих технічних навчальних закладах за сучасних умов; Матеріали всеукраїнської науково-методичної конференції, м. Запоріжжя, 2001. – С. 32-34.

Халіфа Мухамед Абу-Бдейда. Особливості і перспективи інтеграційних процесів у регіоні Магрибу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку.

Дисертацію присвячено політологічному аналізові особливостей і перспектив інтеграційних процесів в Магрибі. В дисертації доведено, що Магриб є автономною субрегіональною підсистемою в системі міжарабських відносин; проаналізовано чинники, що зумовили формування цієї субрегіональної спільноти. На основі аналізу домінуючих тенденцій об'єднавчих процесів в Північній Африці виокремлено основні етапи їх розвитку. Досліджені політичні передумови створення Союзу арабського Магрибу (САМ); виокремлено етапи його функціонування; проаналізовано причини, що зумовили уповільнення темпів інтеграційних процесів в магрибинському субрегіоні. Досліджено вплив конфліктів в Північній Африці на ефективність діяльності САМ; запропоновано конкретні шляхи зниження негативного впливу конфліктів на розвиток інтеграційних процесів в субрегіоні. Виокремлено етапи еволюції політики Європейського Союзу щодо країн Магрибу, досліджено її вплив на розвиток доцентрових та відцентрових тенденцій в Північній Африці; зроблено висновок про те, що взаємозалежність двох регіонів і надалі має характер асиметричної взаємозалежності. Визначені пріоритетні сфери розвитку України з країнами Магрибу.

Ключові слова: Магриб, Північна Африка, субрегіональна система, політична та економічна інтеграція, співробітництво, кооперація, міждержавна організація, Союз арабського Магрибу.

Халифа Мухамед Абу-Бдейда. Особенности и перспективы интеграционных процессов в регионе Магриба. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 – политические проблемы международных систем и глобального развития.

В диссертации исследованы особенности и перспективы интеграционных процессов в Магрибе, определен их характер, содержание и эволюция, а также степень влияния на политические процессы в субрегионе на внутригосударственном уровне, на уровне двусторонних и многосторонних отношений между государствами Великого Магриба.

Конкретизирован характер взаимодействия двух ключевых процессов мирового развития - глобализации и регионализации. Сделан вывод, что эти два процесса развиваются параллельно, дополняя друг друга, хотя в отдельных случаях вступают между собой во взаимные противоречия; предложена авторская трактовка понятий “регионализм” и “региональная система”.

Доказано, что Магриб выступает в качестве подсистемы в системе межарабских отношений, обладающей определенной автономией и в рамках которой действуют частные закономерности, связанные со спецификой функционирования субрегиональных подсистем (как частей системы).

Проанализированы основные факторы, обусловившие формирование данной субрегиональной общности. На основе анализа доминирующих тенденций объединительных процессов в Северной Африке выделены основные этапы их развития, которые отличаются друг от друга концептуальным обеспечением, кругом участников, формами и механизмами интеграции, соотношением центростремительных и центробежных тенденций в субрегионе.

Исследованы политические предпосылки создания САМ, его роль в углублении политической и экономической интеграции, выделены этапы функционирования САМ. Создание САМ сформировало благоприятные условия для смягчения противоречий между отдельными магрибинскими государствами и перехода на позиции поиска совместных путей решения субрегиональных проблем, что дало импульс перевода сотрудничества в Магрибе на качественно новую основу многосторонних связей. САМ отводилась ключевая роль в расширении масштабов и углублении интеграционных процессов в магрибинском субрегионе. Видение государствами – членами САМ путей формирования “Единого Магриба” базируется на неофункционалистских концепциях интеграции, ключевым положением которых является тезис о кумулятивном характере интеграционного процесса.

Проанализированы причины, обусловившие замедление темпов интеграционных процессов в магрибинском субрегионе. Исследованы истоки и причины конфликтов и конфликтных ситуаций в Северной Африке, выявлена степень их влияния на эффективность деятельности Союза, предложены конкретные пути снижения негативного воздействия конфликтов на интеграционные процессы в регионе.

Выделены этапы политики ЕС в отношении стран Магриба, исследована степень ее влияния на развитие центробежных и центростремительных тенденций в Северной Африке; определен характер взаимозависимости и взаимовлияния Европы и Магриба, сделан вывод о том, что взаимозависимость этих двух регионов по-прежнему имеет характер асимметричной взаимозависимости.

Определены приоритетные сферы развития отношений Украины со странами Магриба. Украина и государства Северной Африки имеют довольно большой потенциал для развития отношений во многих областях на двусторонней и многосторонней основе. Фундаментом развития украинско-магрибинского сотрудничества должны быть, прежде всего, принципы взаимодополняемости экономического и научно-технического потенциала и взаимной выгоды.

Ключевые слова: Магриб, Северная Африка, субрегиональная система, интеграция, сотрудничество, кооперация, межгосударственная организация, Союз арабского Магриба.

Khalifa Mohamed Abu-Bdeida. Peculiarities and prospects of the integration processes in region of Maghreb. - Manuscript.

Thesis for candidate's degree in political science by specialty 23.00.04 – political problems of international systems and global development.

The thesis is devoted to politic analysis of integration processes in Maghreb. In the thesis it is proven that Maghreb acts