У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Вступ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. В. Н. КАРАЗІНА

Жванко Любов Миколаївна

УДК 323.3(477): 613/614

ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ У

ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНОГО

ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

(КВІТЕНЬ-ГРУДЕНЬ 1918 РОКУ)

07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Харків-2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Полтавському університеті споживчої кооперації України Центральної спілки споживчої кооперації України

Науковий керівник: | доктор історичних наук, професор

Нестуля Олексій Олексійович,

Полтавський університет споживчої кооперації України

завідувач кафедри філософії та політології

Офіційні опоненти: | доктор історичних наук, професор

Руденко Ростислав Гаврилович,

Харківський державний економічний університет

завідувач кафедри українознавства

кандидат історичних наук, доцент

Гаврилюк Геннадій Іванович,

Харківська державна академія культури,

кафедра філософії та політології

Провідна установа: | Донецький національний університет,

кафедра історії України,

Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк)

Захист відбудеться “31” січня 2003 р. о 15.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.51.10 в Харківському національному університеті ім. В. Н. Каразіна за адресою:

61077, м. Харків, майдан Свободи, 4, ауд. ІV-65.

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці

Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна за адресою:

61077, м. Харків, майдан Свободи, 4

Автореферат розісланий “24” грудня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Пугач Є. П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серед пріоритетних напрямків вітчизняної історичної науки чільне місце посідає висвітлення доби правління Павла Скоропадського (29 квітня – 14 грудня 1918 р.). Учені досить результативно працюють над аналізом політики Української держави на галузях освіти, науки, культури, зовнішньополіти-чної діяльності, військового будівництва і т.ін. Проте діяльність Гетьманату на ниві охорони здоров’я та соціальної опіки населення до цього часу залишається недослідженою. І це при тому, що саме за правління П. Скоропадського уперше в історії України було утворено Міністерство народного здоров’я та державного опікування (далі – МНЗтаДО), яке стало провідником цілеспрямованої державної політики в цій важливій соціальній галузі.

Міністерству, його місцевим органам, не зважаючи на складне переплетіння негативних чинників економічного, політичного, соціального характеру, вдалося налагодити функціонування системи медичної до-помоги та державного опікування, зберегти, а в ряді повітів та губерній навіть збіль-шити кількість медичних закладів, ліжковий фонд, відкрити мережу санаторіїв для інвалідів війни, локалізувати вогнища епідемічних захворювань та туберкульо-зу, частково забезпечити безкоштовне медичне обслуговування незаможного насе-лення і т.ін. Їх досвід зможе бути використаний для розв’язання відповідних про-блем в сучасній Україні. Адже, як і понад 80 років тому, досить актуальними зали-шаються проблеми збереження лікарських закладів, ліжкового фонду, обладнання, медичних кадрів, державного контролю за імпортом медичних препаратів. Як і тоді, дуже гостро стоять питання збереження здоров’я української нації. Давно назріла необхідність реформування системи соціального захисту населення України.

Таким чином, вивчення політики і практики організації охорони здоров’я та опікування за часів Української держави має не лише науково-теоретичне, пізнава-льне, а й соціально-політичне та практичне значення.

Мета дослідження зумовлена актуальністю проблеми та її значенням для по-дальшого вивчення соціальної політики Гетьманату. Для досягнення поставленої мети автором виділено ряд дослідницьких завдань:– 

проаналізувати юридично-правові норми політики гетьманського уряду в галузі охорони здоров’я та соціальної опіки населення;– 

визначити етапи та особливості формування Міністерства народного здоров’я та державного опікування і його місцевих органів, труднощі кадрового забезпечення, проблеми становлення мережі медичних закладів, стиль роботи Міністерства;– 

дослідити об’єктивні чинники, які впливали на процес становлення й ефектив-ність діяльності закладів та установ системи охорони здоров’я;– 

узагальнити заходи щодо надання державної допомоги соціально незахищеним верствам населення;– 

вивчити гуманітарну роль гетьманського уряду по реевакуації біженців та поверненні українських військо-вополонених на батьківщину;– 

висвітлити роль органів місцевого самоврядування та громадських організа-цій у становленні та забезпеченні діяльності системи охорони здоров’я та соціальної опіки населення.

Розв’язання поставлених завдань дозволить конкретно виявити суть, характер, масштаби політики Гетьманату у сфері охорони здо-ров’я та соціального захисту населення, показати її досягнення та прорахунки і дати більш об’єктивну оцінку правління Павла Скоропадського.

Об’єктом дослідження є процес становлення системи охорони здоров’я та соціальної опіки населення в Українській державі 1918 р.

Предметом дослідження стали: а) діяльність уряду та центральних органів виконавчої влади по виробленню засад державної політики у сфері охорони здоров’я та опікування, їх практичному втіленню в життя; б) спеціалізовані заклади та установи охорони здоров’я та соціального захисту; в) діяльність органів місцевого самоврядування, громадських спілок, товариств, організацій у контексті вирішення проблем охорони здоров’я та допомоги найбільш соціально незахищеним категоріям населення в Україні.

Хронологічні межі дисертації охоплюють час існування Української держави з квітня по грудень 1918 р.

Територіальні рамки дослідження збігаються з тогочасними кордонами Української держави. Уявлення про них дають підготовлені карти, вміщені у додат-ках дисертаційного дослідження.

Методологічною основою дослідження є положення про діалектичний зв’язок явищ у суспільстві. Діалектика соціальних процесів в українському суспільстві аналізується в дисертації за використанням предметно-хронологічного, порівняльно-історичного, системного та інших методів. Процес становлення і діяльність державних органів охорони здоров’я і опіки розкривається в діалектиці об’єктивного і суб’єктивного, загального і конкретного, державного і громадського.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першою у вітчизняній історіографії узагальнюючою науковою роботою, в якій на основі широкого кола джерел дається комплексний аналіз стану охорони здоров’я та опікування населення в Українській державі.

Зокрема:– 

доведено сам факт функціонування державної соціальної політики в Україні доби П. Скоропадського, визначено її головні підвалини та пріоритети;– 

розроблені питання організації та практичної діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування в царині охорони здоров’я та соціальної опіки;– 

по-новому оцінюється діяльність органів охорони здоров’я та державного опікування;– 

проведено аналіз ефективності роботи закладів та установ системи охорони здоров’я;– 

узагальнено практику надання державної допомоги соціально не-захищеним прошаркам тогочасного українського суспільства;– 

досліджено механізм реевакуації біженців та по-вернення українських військовополонених;– 

до наукового використання вперше введена значна кількість джерел.

Практичне значення дослідження. Результати дисертаційного дослідження стануть у нагоді при підготовці методичних та навчальних посібників, популярних нарисів, робіт краєзнавчого характеру, вузівських та шкільних курсів з історії Укра-їни, спецкурсів з історії Української держави, створенні музейних експозицій.

Наукова апробація дослідження. Основні результати дисертації обговорю-валися на спільному засіданні кафедр історії та кооперативного руху, філософії та політології Полтавського університету споживчої кооперації України, були висвіт-лені у десяти публікаціях (з них сім – у фахових, три – у матеріалах тез конференцій). Положення дисертації доповідались на міжвузівській науковій конференції “Національна революція в Україні: правда і ви-гадки” (Полтава, листопад 1997 р.), Міжнародній науково-методичній конференції “Гуманізація вищої освіти та виховної роботи” (Харків, лютий 1998 р.), Четвертій Полтавській науковій конференції з історичного краєзнавства (Полтава, квітень 1999 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Україна: державотворчі процеси но-вітнього часу” (Полтава, червень 1999 р.), Міжнародній науково-методичній конфе-ренції “Україна, українці, українознавство на межі тисячоліть” (Київ, жовтень 1999 р.).

Структура дисертації. У відповідності до поставленої мети та завдань дисер-тація побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків (таблиці, карти). Загальний обсяг дисертації 304 сторінки, з них основна частина – 206 сторінок, список використаних джерел та літератури (1005 назв) – 59 сторінок, додатки (27 таблиць та карти) – 38 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано вибір теми, визначені мета і завдання дисертаційного дослідження, об’єкт, предмет, хронологічні й територіальні рамки роботи, показана наукова новизна, вказано на практичне значення одержаних результатів та їх апробація.

У першому розділі – “Історіографія, методологія, методика та джерела до-слідження” – аналізується стан наукової розробки проблеми, подається характеристи-ка джерельної бази, визначаються методологічні принципи та методи проведення наукового дослідження.

Історіографія проблеми має досить обмежене коло наукових робіт. Радянські історики, не маючи доступу до закритих архівних фондів та перебуваючи в лоні марксистсько-ленінської ідеології, так і не змогли визнати факт існування в Українській дер-жаві соціальної політики. Процеси, які відбувалися в Україні у 1918 р., вони розгля-дали крізь призму присутності на її теренах окупаційних австро-німецьких військ, боротьби народних мас проти них та гетьманського режиму.

Проте впродовж семидесяти років радянська історіографія не була однорідною в оцінках Гетьманату. У 20_ті – на початку 30_х рр. ХХ ст. світ побачили поодинокі роботи, автори яких все ж писали про певні здобутки Української держави у галузі освіти, подали підбірку архівних документів з історії Гетьманату Німецько-австрійська інтервенція на Україні (Матеріали до історії Жовтневої революції та громадянської війни на Україні): У 3 т. - Харків, 1933.-Т.1.-236 с..

Із середини 30_х – до кінця 50_х рр. правління П. Скоропадського, якщо й до-сліджувалося, то виключно з метою його дискредитації, а у 60_ті – 80_ті рр. просто замовчувалося. Незважаючи на це, радянські вчені ввели до наукового користуван-ня певне коло джерел з історії Української держави. У монографіях Є. Скля-рен-ка22 Скляренко Є.М. Боротьба трудящих України проти німецько-австрійських окупантів і гетьманщини в 1918 р. - К., 1960.-С.95. та Г. Заставенка33 Заставенко Г.Ф. Крах німецької інтервенції на Україні в 1918 р. - К., 1959.-С.50. є згадки про існування Міністерства народного здоров’я та державного опікування і його керівника В. Любинського. Щоправда, документи з фонду МНЗтаДО використані для ілюстрації погіршення життя населення у 1918 р.

Подібним чином висвітлюються проблеми охорони здоров’я за доби Гетьма-нату і в працях І. Хороша11 Хорош И.Д. Первые годы становления Советского здравоохранения на Украине (1918-1920). - К., 1963.-203 с.; Хорош І.Д. Розвиток охорони здоров'я на селі в Українській РСР (1918-1929).-К., 1969.-172 с.. Зробивши спробу аналізу процесу створення органів охорони здоров’я Української держави, їх автор наголосив на “бутафорській” суті МНЗтаДО, констатував повну нездатність його розв’язати гострі соціальні пробле-ми.

Автори узагальнюючих праць з історії вітчизняної медицини С. Верхратський та П. Заблудовський22 Верхратський С.А., Заблудовський П.Ю. Історія медицини.-К., 1991.-431 с., колективних робіт33 Тридцятиріччя охорони здоров'я трудящих України: Зб. наук.пр.-К., 1948.-306 с.; Матеріали до історії розвитку охорони здоров'я на Україні: Зб. наук.пр.-К., 1957.-384 с., енциклопедичних видань44 Большая медицинская энциклопедия.-3-е изд.-М., 1980.-Т.14.-С.264-265. взагалі обійшли увагою діяльність органів та закладів охорони здоров’я в Українській державі.

Причини негативного стану дослідження проблем охорони здоров’я та опіки за гетьманського режиму криються в тоталітарній системі радянського суспільства, обмеженості твор-чої свободи науковців, відсутності доступу до повноцінної джерельної бази та панування штампів в характеристиці діяльності Гетьманату.

Оцінки гетьманського режиму дослідниками української діаспори та зарубіжжя значною мірою залежали від їх особистого ставлення до П. Скоропад-сько-го та посад, які вони обіймали в часи Української революції. Так, противники гетьмана В. Вин-ниченко, М. Шаповал, П. Христюк особисті образи на нього перенесли на сторінки своїх творів.

Протилежні оцінки знаходимо в роботах прихильників П. Скоропадського, се-ред яких колишні діячі Української держави М. Галан, Д. Донцов, Д. Дорошенко, а також україн-ські історики зарубіжжя, яким імпонували ідеї П. Скоропадського щодо розбудови України – Б. Коваль, М. Королишин, О. Пріцак та ін. Головне спрямування їх робіт зводилося до піднесення здобутків Гетьманату на теренах освіти, культури, форму-вання адміністративного апарату та особисто П. Скоропадського. Проте ці дослідники, не маючи доступу до українських архівів, не звернули увагу на пробле-ми охорони здоров’я та опіки в Українській державі.

Виняток становить монографія Д. Дорошенка, на сторінках якої автор дає позитивну оцінку роботи урядових під-розділів гетьманського режиму і серед них – Міністерства народного здоров’я та державного опікування11 Дорошенко Д. Історія України. 1917-1923: В 2 т. - Ужгород, 1934, Нью-Йорк, 1954.-Т 2: Українська гетьманська держава.-С. 314.. Проте він занадто перебільшує досягнення Української держави, в тому числі, і на ниві охорони здоров’я та соціальної опіки.

Першою спробою дати об’єктивну характеристику діяльності МНЗтаДО Укра-їнської держави стала стаття Р. Осінчука22 Осінчук Р. Державна організація охорони здоров'я в УНР (з приводу 50-ліття Української революції).//Українські лікарі. Бібліографічний довідник: В 2 т. - Львів-Чикаго, 1994.-Т.2. Лікарі діаспори та їх діяльність для рідного краю.-С.279-283.. Відзначаються об’єктивністю оці-нок і бібліографічні довідки про В. Лю-бинсь-кого, Б. Матюшенка, М. Галагана, О. Кор-чак-Чепурківського у багатотомній “Енциклопедії українознавства”33 Енциклопедія українознавства. - К., 1993.- Т. 1. - С. 329; Т. 3. - С. 1142-1143; Т. 4. - С.1493..

Проте і в розвідках зарубіжних істориків проблеми становлення та діяльності МНЗтаДО Української держави, її політики в галузі соціальної опіки не стали пред-метом окремого дослідження.

Новий етап досліджень доби правління П. Скоропадського було започаткова-но в 1990_ті роки. Концептуальні підходи та різноплановість ви-вчення цього періоду визначила стаття професора С. Кульчицького44 Кульчицький С. Українська держава часів гетьманщини.//Укр. істор. журн. - 1992. - № 7-8.- С. 60-80.. Пріори-тетними напрямками дослідження стали закриті за радянських часів теми: охорона пам’яток культури у праці О. Нестулі55 Нестуля О.О. Охорона пам'яток за гетьманату.// Укр. істор. журн. - 1994. - № 1. - С. 101-112., місце церкви в Українській державі в дослідженні В. Улья-новського66 Ульяновський В.І. Церква в Українській державі. 1917-1920 рр. (Доба Гетьманату Павла Скоропадського). - К., 1997. - 318 с., проблеми робітництва за Гетьманату у монографії О. Реєнта77 Реєнт О.П. Українська революція і робітництво. (Соціально-політичні зміни. 1917 - 1920). - К., 1996. - 251 с.. При цьому пе-ріод правління П. Скоропадського розглядається в контексті Української революції.

З нагоди річниці проголошення Української держави та роковин Гетьмана в Україні 1993 та 1998 рр. були проведені Міжнародні конференції. Результатом їх роботи стали наукові збірники “Останній Гетьман: ювілейний збірник пам’яті П. Скоропадського” (К., 1993), “Гетьман Павло Скоропадський та Українська держава” (К., 1998), на сторінках яких були вміщені як об’єктивні праці про добу правління П. Скоропадського, так і відверті апо-логетичні статті представників української діаспори. Не можна обійти увагою і ро-боти В. Солдатенка з історії Української революції. Добу Гетьманату він оцінює як “...період тимчасового торжества контрреволюційних тенденцій суспільного розвит-ку”.88 Солдатенко В.Ф. Українська революція. Історичний нарис: Монографія. - К., 1999. - С. 94. При цьому автор ставить під сумнів навіть здобутки Української держави у га-лузі освіти та культури. В енциклопедичному виданні “Українське державотворен-ня: Невитребуваний потенціал” поряд із визнанням незаперечності досягнень геть-мансько-го уряду у царині освіти, куль-тури, реформуванні військових справ, наголошується на диктаторській суті режиму П. Ско-ро-пад-ського.11 Українське державотворення: Невитребуваний потенціал: Словник-довідник. - К., 1997. - С. 257 - 258.

Останнім часом зросло число публікацій та дисертацій з іс-торії Української держави, але у них годі шукати аналіз процесів у галузі охорони здо-ров’я та соціальної опіки. Найближче підійшла до визначеної проблематики у своє-му дисертаційному дослідженні С. Поляруш. Зокрема, вона сформулювала деякі ас-пекти діяльності департаменту державного опікування МНЗтаДО Гетьманату.22 Поляруш С.І. Становлення та діяльність органів державної опіки дітей та громадська благодійність на Лівобережній Україні (1775 - 1918): Дис… канд. іст. наук: 07.00.01. - К., 1996. - 209 с.

Основу джерельної бази дисертаційного дослідження склали ар-хівні документи, які збереглися в державних центральних та обласних сховищах. У Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВОУ) опрацьовано 16 фондів, Центральному державному історичному архіві України (ЦДІАУ) – 3, Державних архівах Житомирської (ДАЖО), Київської (ДАКО), Полтавської (ДАПО), Харківської (ДАХО) областей – 23. Загалом опрацьовано до-кументи 42 фондів 6_ти архівних установ.

Більшість з них ще в недавньому минулому перебували у закритих сховищах. Це, зокрема, стосувалося і матеріалів фонду Міністерства народного здоров’я та державного опікування Української держави (ф. ), з якого гриф “таємно” було знято тільки у 1992 р. Проте саме в цьому фонді зосереджуються основні докумен-ти, які найбільш повно відображають політику і практику Гетьманату у сфері охо-рони здоров’я та соціальної опіки.

Важливі нормативні акти, які розкривають їх зміст, вміщені також у фондах Ради Міністрів Української держави (ф. ), Міністерства фінансів (ф. ), Мі-ністерства праці (ф. ).

Аналіз фондів губернських старост Катеринославщини (ф. ), Полтавщини (ф. ), Поділля (ф. ), Харківщини (ф. ), Київщини (ф. ), Волині (ф. р.-1644) та фонду Головуповноваженого Українського уряду в місцях розташу-вання австро-угорських військ Східної армії (ф. ) дав можливість визначити регіональні особливості реалізації політики Української держави у сфері охорони здоров’я та опікування.

У фонді Освідомчого відділу при Полтавському губернському старості (ф. 2586) збереглися відомості про персональний склад повітових “комітетів увічних воїнів”, напрямки їх роботи та ін.

Проблеми повернення українських військовополонених з держав Четверного союзу, покращення умов життя тих українців, які продовжували перебувати у кон-центраційних таборах, були висвітлені на підставі матеріалів фондів Військового міністерства (ф. 1074), Українського військового Генерального Штабу (ф. 1077).

Прослідкувати еволюцію діяльності біженецького департаменту МВС від часу заснування за доби Центральної Ради до кінця Гетьманату, становище біженців в Україні, процес їх реевакуації та надання їм матеріальної допомоги дозволили матері-али фондів Генерального секретарства внутрішніх справ УНР (ф. ), біженецького департаменту МВС Української держави (ф. ), а також фонди ЦДІА України – Комітету по наданню допомоги пораненим та сім’ям солдатів і офіцерів при Київсь-кому навчальному окрузі (ф. ), Полтавського відділення Комітету для надання тимчасової допомоги постраждалим від воєнних дій (ф. ), Київської община сес-тер милосердя Російського товариства Червоного Хреста (ф ).

Документи Житомирського, Полтавського, Київського, Харківського обласних архівів репрезентують у цій галузі здебільшого діяльність місцевих органів влади та самоврядувань. До них належать фонди Волинського губернського правління (ф. ), Житомирської міської управи (ф. ), Волинської губернської земської упра-ви (ф. ), Київського губернського правління (ф. ), Харківського губернського правління (ф. ), Відділу влаштування біженців Харківського губернського присут-ствія (ф. ), фонд Харківської губернської земської управи (ф. ) та фонди пові-тових управ – Лохвицької (ф.612), Гадяцької (ф. ), Кременчуцької (ф. ) (Полтавського облдержархіву); Ізюмської (ф. ), Зміївської (ф. ), Вовчанської (ф. ), Валківської (ф. ), Харківської (ф. ) (Харківського облдержархіву); Радомишльської повітової (ф. ) та Андру-сівської волосної Липовецького повіту Київської губернії (ф.р.-2405) (Житомирського облдержархіву). На основі їх матеріалів автор встановила додаткові дані про становище земських ме-дичних закладів та персоналу пересічних лікарських дільниць, їх кількісний та пер-сональний склад по окремих повітах, рівень забезпеченості медикаментами, шляхи та засоби боротьби з епідеміями, відомості щодо діяльності медичних шкіл, аптечної мережі та санаторно-курортних закладів України, умо-ви відкриття нових закладів охорони здоров’я, листування з МНЗтаДО, місцевими органами державної влади, організацію допомоги українським військовополоненим та біженцям та ін.

Іншою важливою складовою джерельної бази стали періоди-чні видання доби Гетьманату. Законодавчі та нормативні акти Української держави друкувалися в офіційному виданні гетьманського уряду “Державний вісник”. Тому його матеріали стали об’єктом особливої уваги при підготовці дисертації і дозволи-ли скласти загальну картину основних напрямків внутрішньої політики Гетьманату та визначити її пріоритети. Окремо потрібно відмітити єдиний номер часопису “Вісник МНЗІО” – офіційного видання Міністерства народного здоров’я та державного опікування (липень 1918).

Проблеми охорони здоров’я та соціального захисту висвітлювали і друковані партійні органи та часописи громадських об’єднань – “Нова рада”, “Робітнича газе-та”, “Вісті Всеукраїнського Союзу хліборобів-демократів”, “Народна воля” та ін.

Серед місцевих періодичних видань слід відзначити “Ведомости Харьковщи-ны”, “Полтавські губернські відомості”, “Вісник Холмського губернського старост-ва”, “Чернігівську земську газету”, “Народне діло” (Харківська губ.), “Вестник Александрийского уездного земства” (Херсонська губ.), “Вісник Єлизаветградського повітового земства” (Херсонська губ.), “Газета Зіньківського повітового земства” (Полтавська губ.), “Старобельская жизнь” (Харківська губ.) та ін-ші, де містився матеріал з нашої проблематики.

Окрему групу джерел склали мемуари очевидців та учасників тих подій. Перш за все необхідно виділити “Спогади” П. Скоропадського11 Скоропадський П. Спогади. – К., Філадельфія, 1995. – 493 с., в яких автор розглядає державотворчі процеси за доби свого правління.

Відтворити картину життя українського суспільства доби Гетьманату, його настрої до певної міри дозволили матеріали щоденників лікаря О. Несвіцького22 Несвіцький О.О. Полтава у дні революції та смути. 1917 - 1922. Щоденник. - Полтава, 1995. - 278 с. та видатного вченого В. Вернадського.33 Вернадский В.И. Дневники. 1917 - 1921. - К., 1994. - 269 с. Проте мемуарній літературі при-таманний певний суб’єктивізм в оцінках діяльності владних структур Української держави.

Аналізуючи різноманітні за змістом і походженням джерела, автору вдалося відтворити широку палітру діяльності органів влади, самоврядувань, громадських спілок в галузі охорони здоров’я та соціального захисту, а також визначити перспективи подальшої розробки теми дисертаційного дослідження.

Другий розділ – “Охорона здоров’я та соціальний захист населення як напрямок внутрішньої політики Гетьманату” – висвітлює процес становлення підвалин державної політики у галузі охорони здоров’я та опіки і формування дієвої системи необхідних органів.

У дисертації доводиться, що охорона здоров’я та соціальний захист населення опинилися в центрі уваги Української держави, що зумовлювалося спадщиною, яку Гетьманат отримав у цій діялнці від Російської імперії та Центральної Ради, та невідкладними завданнями організації належного медичного обслуговування населення, боротьби з епідеміями, налагодження допомоги інвалідам війни, дітям-сиротам та іншим категоріям соціально незахищеного населення.

За кілька місяців в Українській державі було сформовано основні принципи політики у сфері охорони здоров’я та опікування. Їх суть полягала у визначенні охорони здоров’я та соціального захисту одним з пріоритетних напрямків діяльності органів виконавчої влади та місцевих самоврядувань; забезпеченні переваги загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими та іншими інтересами; визнанні соціально незахищених груп тогочасного українського суспільства – дітей-сиріт, інвалідів війни, колишніх військовополонених, біженців та інших – об’єктом особливої уваги та допомоги з боку держави; співіснуванні державної, муніципальної, громадської, приватної медицини та опіки з поєднанням різноманітних джерел їх фінансування; проведенні широких профілактичних заходів при подоланні епідемічних, інфекційних, венеричних, професійних захворювань; використання прогресивного власного та зарубіжного досвіду при розбудові галузі охорони здоров’я та соціального захисту; централізації державного управління сферою охорони здоров’я та опікування; налагодженні контактів з окупаційними органами влади Німеччини та Австро-Угорщини при ліквідації епідемічних захворювань, відправці колишніх полонених, біженців та ін.

Обговорення цих питань відбувалося на двох міністерських нарадах з питань охорони здоров’я (травень 1918 р.) та опікування (липень 1918 р.) із залученням до нього представників самоврядувань, органів охорони здоров’я та соціального захисту, медичних спілок. Аналіз їх виступів спростовує тезу радянської історіографії про реакційність місцевих самоврядувань та їх байдужість до проблем медицини та опіки.

Характерною ознакою процесу формування структури МНЗтаДО та його місцевих органів стало поєднання новостворених органів різних рівнів з успадкованими від Російської імперії та УНР.

Структура МНЗтаДО охоплювала відповідні напрямки його діяльності і складалася з чотирьох департаментів: загальних справ, медичного, санітарного, державного опікування, поділених, у свою чергу, на 16 відділів та 6 виділів – самостійних міністерських підрозділів, підпорядкованих особисто міністру народного здоров’я та державного опікування. З метою координації діяльності підрозділів МНЗтаДО були утворені три дорадчі органи – рада міністра (22 серпня 1918 р.), Судово-медична рада (26 вересня 1918 р.) та Учений комітет (14 грудня 1918 р.).

Для співпраці центральних та місцевих органів охорони здоров’я, налагодження стосунків з представниками австро-угорських та німецьких медичних служб влітку 1918 р. була запроваджена посада тимчасового уповноваженого Міністерства в губерніях України.

Одночасно із формуванням апарату МНЗтаДО йшло становлення його губернських представництв. Фактично було відновлено інститут лікарських інспекторів та лікарських відділів губернських правлінь колишньої Російської імперії. У червні 1918 р. вони були визнані виконавчими органами МНЗтаДО та перейменовані у Губернські лікарські управління (ГЛУ). Проте ГЛУ були реорганізовані відповідно до потреб часу і отримали значно ширші повноваження ніж за доби царизму. До їх компетенції належало загальне керівництво та нагляд за роботою закладів охорони здоров’я, медичних навчальних закладів, розгляд скарг громадян та ін. У своїй діяльності ГЛУ керувалися статтями “Статуту лікарського”, “Статуту громадської опіки” колишньої Російської імперії та нормативними актами МНЗтаДО.

Первинною ланкою системи охорони здоров’я був інститут лікарів повітового міста, повіту та фельдшерів повіту. Вони перебували у прямому підпорядкуванні губернським лікарським управлінням. На середину літа 1918 р. вдалося завершити формування вертикалі органів охорони здоров’я.

До реалізації розпоряджень органів охорони здоров’я були залучені місцеві самоврядування – губернські, повітові земства, міські думи, у структурі яких продовжували діяти відповідні відділи та комітети, волосні зібрання. Значно складніше проходило становлення місцевих органів санітарії та соціального захисту. У частині губерній України свою діяльність продовжували губернські санітарні ради та їх виконавчі структури – санітарні бюро. Основне ж навантаження по реалізації урядової політики у сфері санітарії та опіки несли органи місцевого самоврядування. У дослідженні було спростовано твердження радянських дослідників про реакційність земських та міських управ у сфері охорони здоров’я та соціального захисту.

Урядовці МНЗтаДО, враховуючі нові реалії часу, розробили два Положення про створення власних місцевих органів санітарії та опіки. Ними мали стати губернські та повітові санітарні ради, а також ради опікування губернського повітового та волосного рівнів. На жаль, ці проекти, за винятком окремих губерній та повітів, лишилися нереалізованими.

Кадрові призначення у місцевих органах охорони здоров’я та опіки вирішувалися на користь професіоналів. Тому свою роботу, незалежно від політичних переконань продовжила плеяда діячів земської медицини.

Третій розділ – “Охорона здоров’я в Українській державі” – висвітлює діяльність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, громадських спілок, спрямовану на забезпечення медичного обслуговування населення, боротьбу з епідемічними захворюваннями, становлення судової медицини та медичної експертизи.

У роботі доведено, що в Україні протягом травня-грудня 1918 р. вдалося не лише призупинити скорочення мережі, а й відкрити низку нових медичних та фармацевтичних закладів. Були збережені і медичні навчальні заклади, розпочалося реформування фармацевтичної освіти.

На конкретних фактах діяльності лікарсько-акушерського персоналу аналізуються основні форми медичного обслуговування громадян: організація стаціонарного лікування та амбулаторного обстеження, проведення операцій, щеплень від інфекційних захворювань тощо. Спростовується твердження деяких дослідників про нездатність закладів охорони здоров’я Української держави забезпечити населення належною медичною допомогою. Окремо аналізується діяльність земських управ та міських дум, спрямована на збереження безкоштовної медицини для незаможного населення.

Завдяки співпраці органів виконавчої влади та місцевого самоврядування на середину літа 1918 р. у 8 губерніях України було відкрито 25 санаторіїв на 5741 ліж-ко для оздоровлення колишніх військовополонених, які поверталися на батьківщину з концентраційних таборів держав Четверного союзу. Лише в санаторіях поблизу Одеси на початок липня лікувалися кілька сот покалічених і поранених воїнів. На Полтавщині, Харківщині, Київщині, Катеринославщині були створені спеціалізовані санаторії для лікування хворих на сухоти. Санаторно-курортний відділ медичного де-партаменту МНЗтаДО Гетьманату започаткував наукове дослідження лікувальних місцевостей України, складання відповідних карт та покажчиків, розбудови мережі курортів.

Якщо у розбудові та забезпеченні умов функціонування лікарень, амбулаторій, фельдшерських пунктів, санаторіїв, курортів основну роль за фінансової підтримки держави відіграли органи місцевого самоврядування, то фармацевтичні заклади відкривались переважно приватними власниками. МНЗтаДО свідомо пішло по шляху спрощення умов відкриття приватних аптечних закладів. Водночас, з метою врегулювання цінової політики на медикаменти, протягом весни – літа 1918 р. Міністерство зробило три спроби запровадити державні ціни на фармацевтичні товари – “аптечні такси”. На подолання спекуляції ліками і проти завищення цін були спрямовані й ревізії аптечних закладів фахівцями Міністерства та представниками місцевої влади. За їх результатами вживались відповідні запобіжні заходи щодо порушників.

Крім того, Міністерство доклало немало зусиль для створення власної хіміко-фармацевтичної промисловості. Залучивши приватний капітал, йому вдалося налагодити виробництво галенових препаратів у Києві, Харкові, Одесі. У Харкові розпочав роботу приватний хіміко-фармацевтичний інститут, який не лише випускав лікарські препарати, а й займався розробкою нових ліків на рослинній основі. Проблеми їх вирощування та заготівель стали предметом обговорення на спеціальній нараді, скликаній МНЗтаДО у жовтні 1918 р.

Одним з невідкладних завдань Міністерства стала боротьба з поширенням епідемій. Вона велась відповідно до планів, розроблених Міністерством та губернськими лікарськими управліннями (ГЛУ), земськими і міськими управами.

Зокрема, досить оперативно були відкриті інфекційні лікарні та, так звані, “заразні відділення” при медичних закладах на місцях. Лише в Херсонській губернії на серпень 1918 р. діяло 57 інфекційних лікарень на 648 ліжок. Значного поширення набула практика створення пересувних епідемічних загонів. Влітку 1918 р. 30 таких загонів діяли на Київщині, 20 – на Харківщині і т. п. До боротьби з інфекційними захворюваннями в містах залучались карети швидкої допомоги. Бактеріологічні інститути у Харкові, Києві, Катеринославі, Одесі, Чернігові організували випуск вакцини для протиепідемічних щеплень. Серед населення проводилась профілактична робота. Відповідні заходи фінансувалися переважно з державного бюджету. В результаті на осінь 1918 р. вдалося досягти зменшення кількості вражених віспою та тифом, подолати спалахи холери.

В Українській державі було закладено підвалини вітчизняної судової медицини. З цією метою при Міністерстві було створено виділ судової медицини та медичної експертизи. Його фахівці розробили “Загальні тези про стан практичної судової медицини в Україні”, які визначили напрямки реформування галузі. До обговорення умов реорганізації судової медицини був залучений широкий лікарський загал. Для координації відповідних заходів у вересні 1918 р. при МНЗтаДО розпочала роботу Судово-медична рада. Серед інших, значну увагу вона приділяла проблемі підготовки фахівців необхідної кваліфікації. Вже восени 1918 р. урядовці МНЗтаДО розпочали підготовку до відкриття курсів підвищення кваліфікації судово-медичних експертів.

У розділі аналізуються також проблеми забезпечення належної матеріальної бази лікувальних закладів, покращення умов життя медичного персоналу, обмеження цін на медичні послуги, ліквідація спекуляції фармацевтичними препаратами, налагодження імпорту в Україну ліків з Німеччини та Австро-Угорщини. Не вдалося повністю ліквідувати поширення інфекційних та епідемічних захворювань.

У четвертому розділі – “Соціальний захист населення в Українській державі” – дається аналіз основних форм опікування соціально незахищених верств українського суспільства, головним чином, жертв Першої світової війни.

Відповідна допомога надавалася у дитячих притулках, притулках для покинутих дітей, для дітей військовополонених та загиблих воїнів, біженців, “хліборобських притулках” та колоніях для дітей із сільської місцевості, дитячих садках, закладах опіки дорослого населення, пристарілих, осіб з вадами розумового та фізичного розвитку, створених переважно органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями.

У липні 1918 р. департамент державного опікування МНЗтаДО розпочав передачу у відання міських та земських управ також притулків колишніх благодійних відомств Російської імперії, які в ході буремних подій кінця 1917 – початку 1918 рр. лишилися без засобів до існування.

З метою підтримки закладів опіки місцеві самоврядування відшукували додаткові джерела фінансування, проводячи з цією метою різноманітні благодійні акції: так звані “кухликові збори”, “дні синьої квітки” та ін. В результаті вдалося, в основному, зберегти їх мережу. Так на осінь 1918 р. лише опікою дітей переймалися: у Києві – 91, у Харківській губернії – 71, в Одесі – 16 притулків. У Волинській, Катеринославській, Київській, Харківській та Херсонській губерніях значного поширення набула патронажна система опіки дітей у сім’ях.

Незважаючи на складну внутрішню ситуацію, відсутність належних асигнувань, прогресивна громадськість Української держави надала допомогу голо-дуючим дітям Росії. З цією метою в різних містах країни були створені “Ліги порятунку дітей”, які займалися збором пожертв для них.

Однак ситуація з соціальним захистом найбільш знедолених категорій дітей та дорослого населення в закладах їх опіки залишилася край складною. Недостатність належного державного фінансування притулків привела до того, що вони хронічно потерпали від відсутності необхідних продуктів, одягу, палива, ліків тощо.

Українська держава започаткувала процес планомірного повернення до рідних домівок біженців з України. У травні – липні 1918 р. спільними зусиллями фахівців біженецького департаменту МВС, місцевих орга-нів влади та самоврядувань, губернських нарад у справах біженців та інших було розробле-но маршрути та періодичність їх руху. На створення умов для забезпечення біженців у дорозі з державного бюджету виділялось 13853 тис. крб. Завдяки цьому у стислі строки було відкрито санітарно-харчові пункти, табори для тимчасового та тривалого перебування біженців перед відправкою на батьківщину. Такі пункти в районі залізничних станцій Крути, Бахмач, Ворожба, Конотоп, Гомель щоденно могли обслуговувати гарячим харчуванням по 5 – 6 тис. чол., а табори у Гомелі та Рівному – по декілька десятків тисяч біженців. Як правило, в них надавалася також медична допомога. Держава опікувалась і облаштуванням тих громадян, які повернулися у колишні прифронтові Волинську та Подільську губернії. На їх потреби було виділено 2200 тис. крб.

Подібним чином було організовано також повернення в Україну значної кількості колишніх військовополонених з концентраційних таборів держав Четверного союзу.

Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування спільно з комітетами увічних вояків розробили програму спеціальної допомоги інвалідів війни та колишніх полонених. За рахунок асигнувань з державного та місцевих бюд-жетів вони отримували медичну та санаторну допомогу. Вже 13 червня 1918 р. з цією метою Рада Міністрів асигнувала МНЗтаДО 2 млн. крб. Державна підтримка дала можливість вже на осінь 1918 р. забронювати у медичних закладах України 20 тис. ліжок для лікування колишніх військовополонених, організувати масове виробництво протезів для інвалідів війни у Харкові, Києві, Полтаві, Катеринославі та ін. У багатьох населених пунктах України розпочали роботу різнофахові курси та майстерні для інвалідів. Для військових, які продовжували залишатися в полоні, була організована закупівля продовольства та предметів першої необхідності – уряд виділив для цього 1 млн. крб. Таким чином, Українська держава не залишилася байдужою до долі біженців та військовополонених.

У висновках підведено підсумки дослідження, подано практичні рекомендації стосовно втілення його результатів, сформульовано напрямки подальшої розробки теми.

За час гетьманування Павла Скоропадського охорона здоров’я та опікування соціально незахищених категорій населення були визнані одним з головних напрямків внутрішньої політики Української держави. Медичну та соціальну допомогу передбачалося надавати усім, хто її потребував, незалежно від класової, національної, релігійної та іншої приналежності. Соціально незахищені групи населення стали об’єктом підвищеної уваги держави.

Гетьманат прагнув централізувати управління сферою охорони здоров’я та соціального захисту, створивши для цього відповідне Міністерство. Особливістю процесу становлення місцевих органів охорони здоров’я та соціального захисту стала фактична реанімація губернських лікарських управлінь, санітарних рад, санітарних бюро колишньої Російської імперії. Виконання розпоряджень центральних органів у сфері опікування забезпечували місцеві самоврядування різних видів та губернські й повітові старости.

Завдяки тісній співпраці центральних органів влади, місцевих самоврядувань та громадських спілок в Українській державі вдалося зберегти мережу медичних, аптечних закладів, притулків. Попри всі труднощі внутрішнього життя, зовнішню нестабільність, вони продовжували обслуговувати пересічних громадян. Протягом весни-літа 1918 р. в Україні значно збільшилася мережа санаторно-курортних закладів, де змогли поправити своє здоров’я передусім покалічені та поранені учасники Першої світової війни; було започатковано планомірне наукове дослідження лікувальних місцевостей, закладено підвалини розвитку відомих в майбутньому курортів; створено фундамент вітчизняної хіміко-фармацевтичної галузі, здійснено заходи по врегулюванню цін на фармацевтичні препарати, поставлено на промислову основу вирощування лікарських рослин; започатковано розбудову підвалин власної судової медицини та медичної експертизи, сформовано їх теоретико-правову базу.

Загальнодержавного значення набула в Українській державі боротьба з епідемічними захворюваннями. Санітарному департаменту МНЗтаДО, місцевим самоврядуванням, наскільки це було можливе за умов одразу кількох пандемій – холери, “іспанки”, тифу, венеричних захворювань, взяти під контроль їх поширення, локалізувати та розпочати їх ліквідацію.

Опікування соціально незахищених груп дітей та дорослих в Українській державі було організовано за співпраці департаменту державного опікування, відділу опіки дітей МНЗтаДО , місцевих самоврядувань та громадських спілок, які зуміли загальмувати процес закриття притулків, богаділень, дитячих захистків та інших. Завдяки об’єднанню зусиль центральних та місцевих органів влади вдалося налагодити різнопланову допомогу інвалідам Першої світової війни.

За час гетьманування П. Скоропадського розпочалося організоване повернення на батьківщину українських військовополонених, які перебували в концентраційних таборах держав Четверного союзу. Держава забезпечила надання їм матеріальної та фінансової підтримки на час повернення до рідних домівок.

Важливим здобутком Гетьманату стало проведення реевакуації біженців з прифронтових регіонів України та іноземців, які опинилися на її території. Вона також здійснювалась за керівництва органів влади і фінансувалася з державного бюджету.

Досвід діяльності гетьманського уряду у сфері охорони здоров’я та соціальної опіки заслуговує на актуалізацію та подальші наукові дослідження. Перш за все, фундаментального вивчення потребують питання організації та напрямків діяльності різноманітних громадських, медичних та благодійних спілок, Українського товариства Червоного Хреста, проблеми біженців тощо.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ

АВТОРКОЮ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1.

Жванко Л. М. Організація соціального захисту дітей в Україні за час правління Павла Скоропадського (29 квітня –14 грудня 1918 року) // Збірник наукових праць. Серія історія та географія/Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди. – Харків, 1998. – Вип.2.– С.104-113.

2.

Жванко Л. М. Становлення Міністерства народного здоров’я та державного опі-ку-вання Української держави П.Скоропадського // Придніпровський науковий віс-ник. Гуманітарні науки. – Дніпропетровськ, 1998. – №93. – С. 79_.

3.

Жванко Л. М. Евакуація та соціальний захист українських військовополонених доби другого Гетьманату (травень-грудень 1918 р.) // Вісник Харківського державного політехнічного університету: Зб. наук. пр. – Харків, 1999. – Вип. . – С. .

4.

Жванко Л. М. Всеукраїнські з’їзди діячів медицини доби Гетьманату (квітень – грудень 1918 р.) //Вісник Харківського державного політехнічного університету: Зб. наук. пр. – Харків, 1999. – Вип. . – С. .

5.

Жванко Л. М. Доля біженців в Україні доби Гетьманату (квітень – грудень 1918р.) // Збірник наукових праць. Серія історія
Сторінки: 1 2





Наступні 7 робіт по вашій темі:

ВІТАМІННЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ХВОРИХ ЕПІЛЕПСІЄЮ ДИТЯЧОГО ТА ЮНАЦЬКОГО ВІКУ ПРИ ЛІКУВАННІ ЇХ АНТИКОНВУЛЬСАНТАМИ (14.01.15 – нервові хвороби) - Автореферат - 29 Стр.
профілактика та лікування післяопераційної ранової інфекції і гнійно-запальних захворювань м’яких тканин - Автореферат - 47 Стр.
МОРФОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІВ ІМУННОЇ СИСТЕМИ МОЛОДНЯКА ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ, ВИРОЩЕНОГО НА РАДІОАКТИВНО ЗАБРУДНЕНІЙ МІСЦЕВОСТІ - Автореферат - 33 Стр.
СПЕЦІАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ БЕТОНІВ, МОДИФІКОВАНИХ СІРКОЮ - Автореферат - 28 Стр.
ІМУНОБІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПІСЛЯРОДОВОГО ГНІЙНО-КАТАРАЛЬНОГО ЕНДОМЕТРИТУ У КОРІВ - Автореферат - 24 Стр.
ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО: СУТНІСТЬ, ГЕНЕЗА, ЧИННІСТЬ - Автореферат - 25 Стр.
Фармакогенетичні особливості біокінетики екзогенних лігандів ГАМКА-рецептору - Автореферат - 24 Стр.