ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.Н. КАРАЗІНА

Котуков Олександр Анатолійович

УДК: 316.354:354

СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ МАРКЕТИНГ

ЯК ОДИН З МЕХАНІЗМІВ РАЦІОНАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ З НАСЕЛЕННЯМ

Спеціальність 22.00.07 – соціологія управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Харків – 2002Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор соціологічних наук Куценко Ольга Дмитрівна, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, доцент кафедри соціології

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Полторак Володимир Абрамович, Дніпропетровський університет економіки і права, завідувач кафедри соціології, філософії та психології; кандидат соціологічних наук Михайльова Катерина Геннадіївна, Харківський гуманітарний інститут “Народна Українська Академія”, завідувач кафедри соціології

Провідна установа: Інститут соціології НАН України, відділ економічної соціології, м. Київ

Захист відбудеться 31.05.2002 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д64.051.15 у Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 2-49.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 30.04. 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.І. Шеремет

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Якісні зрушення в сучасному українському суспільстві викликали трансформацію багатьох базових соціальних інститутів (економічних, політичних, соціокультурних), а також зміни в соціальній структурі, суспільній свідомості, розповсюджених моделях поведінки та найсуттєвіших соціальних відносинах, у тому числі і відносинах між носіями влади та суспільством. В такій ситуації підвищується роль соціальних наук, зокрема соціології, щодо пошуку та осмислення оптимальних політичних і управлінських рішень, розробки ефективних технологій їх реалізації, соціального конструювання нової реальності.

Докорінні соціальні перетворення вимагають переосмислення концептуального і методологічного апарату сучасної соціології. Успішна участь соціології як агента конструювання соціальної реальності стає можливою через розвиток технологічних функцій і ресурсів, синтезу різних напрямків соціального знання. У цьому відношенні особливої актуальності набуває використання соціально-політичного маркетингу в якості соціологічної та практичної концепції і, водночас, політичної та соціокультурної діяльності. Основною метою такої діяльності в умовах нових соціальних відносин може стати оптимізація взаємодії між суб'єктами соціально-політичної дії, у тому числі між органами державного управління і різними соціальними спільнотами. Соціально-політичний маркетинг як один з перспективних практичних напрямків може сприяти оптимізації, раціоналізації, підвищенню ефективності діяльності органів державного управління, завдяки впровадженню маркетингових методів і процедур в управлінську практику.

Ступінь наукової розробки проблеми. Розробка концепції соціально-політичного маркетингу, як прикладного знання, стає можливою в рамках соціології управління, що бере свій початок з робіт Г. Ганта, Ф. Гілберта, Ф. Тейлора, А. Файоля, Р. Шелтона. В них вирішуються проблеми організації праці, здійснюється пошук методів підвищення її ефективності, відокремлюється управлінська праця від інших форм діяльності. Значний внесок у розвиток соціології управління належить теорії соціальної дії та раціональності, теорії “ідеальної бюрократії” М. Вебера.

Соціально-політичний маркетинг як специфічне соціологічне знання активно розвивається в останнє десятиріччя завдяки використанню досягнень соціального менеджменту, політології і соціальної психології. Велику роль в осмисленні його змісту відіграють роботи таких різних дослідників, як Т. Амблер, Х. Арендт, Г. Болл, Д. Болдуін, П. Данлєві, Д. Дьюї, Дж. Еванс, Д. Істон, Ф. Котлер, Дж. Кемпбелл, Г. Ласуелл, М. Мак-Дональд, Б. Рассел, Л. Роджер, Б. Шелдон, П. Бурд'є, Г. Шилер і багатьох інших.

Соціально-політичний маркетинг як галузь знання і специфічний вид діяльності активно застосовується в періоди проведення виборчих кампаній. Цей аспект проблеми всебічно розроблявся П. Лазарсфельдом, С. Ліпсетом (теорія вибору на основі партійної ідентифікації), Е. Даунсом, М. Флоріне (теорія “економічного голосування”), Й. Шумпетером (теорія “суб'єктивного редукціонизму”) та іншими.

Дослідженню окремих аспектів політичного маркетингу присвячені роботи сучасних російських вчених, а саме: А. Ковлера, Є. Морозової, С. Фаєра, а також Г. Ділігенського, С. Пліцової (політичний ринок), О. Малаканової, А. Соловйова (соціально-політичні комунікації), Д. Гончарова, Є. Онуфрієва, М. Хомської (політична участь), Т. Лебедєвої Т. Ляпіної (політична реклама), А. Жмирікова, З. Зотової (соціально-політичне сегментування), О. Кудінова, Г. Шипілова (моделі проведення виборчих кампаній), І. Подколзіної, В. Тихомірова (політичні ризики), Г. Атаманчука (раціоналізація діяльності управлінських органів ) тощо.

В українській соціологічній та політичній науках питання маркетингу в тих чи інших відношеннях досліджуються в працях В. Бебика, О. Вишняка, Є. Головахи, О. Донченко, О. Князєвої, В. Королька, Н. Костенко, О. Куценко, Н. Лисиці, С. Макеєва, Н. Паніної, А. Петрова, В. Пилипенка, Г. Почепцова, В. Полохало, Л. Хижняк, В. Хмелька та інших. Широкий спектр проблематики маркетингових досліджень у політичній сфері представлено у працях В. Полторака.

Останнім часом плідно розвивається наука державного управління (В. Князєв, В. Нижник, О. Оболенський, М. Пухтинський, І. Розпутенко, В. Скуратівський, В. Тронь та інші), що сприяє більш змістовному аналізу досліджуваної проблеми.

Разом з тим, незважаючи на істотні науково-дослідні досягнення в галузі теорії соціального управління, політичного маркетингу, державного управління, не до кінця розробленими і соціологічно обґрунтованими як у вітчизняній науці, так і у світовій практиці залишаються механізми використання маркетингових підходів, методів і процедур у діяльності органів державного управління.

Однією з основних задач адміністративної реформи, що проводиться в Україні, є функціональна переорієнтація органів державного управління на надання громадянам управлінських послуг, які спрямовані максимально задовольнять інтереси і потреби людини. Це вимагає усвідомлення ефективних моделей організації взаємодії органів державного управління з населенням, з'ясування очікувань та запитів населення задля орієнтації на них в стратегії дії органів державного управління.

Необхідність дослідження механізмів використання маркетингових підходів, методів і процедур у діяльності органів державного управління, що набуває особливої актуальності під час трансформації всієї структури соціальних взаємодій, зумовлює вибір теми дисертації – “Соціально-політичний маркетинг як один з механізмів раціональної взаємодії органів державного управління з населенням”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з плановим науковим дослідженням “Зміни соціальної структури українського суспільства на межі тисячоліть” (затверджена Міністерством освіти і науки України), що проводиться колективом кафедри соціології Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, а також науково-дослідними роботами “Аналіз потреб державних службовців у навчанні” (державні реєстраційні номери 0199U001588 та 0101U001233), “Функціональний аналіз в органах державного управління” (державний реєстраційний номер 0100U001208), “Моделювання організаційно-економічного перетворення регіонального управління в Україні” (державний реєстраційний номер 0100U001207), що виконувалися та виконуються Харківським регіональним інститутом державного управління Української Академії державного управління при Президентові України.

Мета і задачі дослідження.

Метою дослідження є розробка концепції соціально-політичного маркетингу як механізму раціоналізації соціально-політичних дій органів державного управління в умовах трансформації українського суспільства.

Відповідно до мети дослідження передбачається реалізація наступних задач:–

переосмислення теоретичних уявлень про соціальну дію, її факторну обумовленість;–

з'ясування сутності соціально-політичного маркетингу як форми раціоналізації соціальної дії, виявлення методів і механізмів його застосування у діяльності органів державного управління;–

аналіз істотних властивостей соціально-політичної взаємодії в трансформаційному українському суспільстві, а саме: усвідомлення ризику, криза легітимності соціального порядку, а також факторів, що їх обумовлюють;–

визначення особливостей соціальної свідомості представників органів державного управління в сучасній Україні, з'ясування їхніх домінантних характеристик;–

обґрунтування соціологічної оцінки стану і перспектив взаємодії місцевих органів державного управління з населенням відповідних територій у сучасній Україні з погляду виконання функції надання населенню соціальних послуг;–

виявлення можливостей раціональної організації діяльності органів державного управління з використанням маркетингових методів і процедур.

Об'єкт дослідження – соціально-політична взаємодія між органами державного управління і населенням.

Предмет дослідження – реальні можливості оптимізації взаємодії між органами державного управління і населенням у сучасній Україні за допомогою соціально-політичного маркетингу.

Методи дослідження, їхні різновиди та вибір залежить від складності конкретних соціально-політичних явищ та процесів. Зокрема, теоретичне осмислення окремих аспектів проблеми зумовило використання загальнонаукових методів: аналізу і синтезу (застосування сучасних західних соціологічних теорій до опису процесів, які відбуваються в пострадянських суспільствах, використання маркетингу в діяльності органів державного управління тощо), моделювання і діяльнісно-структурного аналізу (модель сучасної держави як агента соціальної взаємодії), абстрагування й узагальнення (розгляд концепції соціально-політичного маркетингу, створення єдиної маркетингової системи при органах державного управління та ін.), аналогії (маркетинг як форма раціоналізації діяльності, тощо). Основою методології дисертаційного дослідження є діяльнісно-структурна соціологічна парадигма і наукова теорія маркетингу. У розробці дослідницької концепції використані теорії соціальної дії та раціональності М. Вебера, П. Блау, П. Бурд'є, Ю. Ґабермаса, Т. Парсонса, теорія ідеальних типів влади і бюрократії М.Вебера, ідеї соціально-політичного маркетингу В. Королька, Ф. Котлера, В. Полторака та інших.

Наукова новизна отриманих результатів обумовлена вибором теми, що не отримала належної розробки в соціологічній літературі. Комплексний аналіз теорій соціальної дії, її раціоналізації, теорій соціально-політичного маркетингу та їх застосування в умовах трансформаційного суспільства дозволив довести необхідність використання маркетингових технологій в діяльності органів державного управління і розробити модель національної соціально-політичної маркетингової служби для сучасної системи державного управління.

Новизна наукових результатів конкретизується в наступних положеннях:

· вперше в українській соціології і соціально-управлінській практиці для суспільства, що трансформується, розроблено модель національної соціально-політичної маркетингової служби як механізму реалізації концепції оптимізації соціально-політичної взаємодії між органами державного управління і населенням конкретних територій, визначено фактори й умови її впровадження;

· обґрунтовано сутнісні засади концепції формування і функціонування раціонально організованої соціально-політичної взаємодії (свідоме упровадження вимоги раціональності) між органами державного управління і населенням в умовах сучасного українського суспільства, а також концепції держави як соціальної структури, що упорядковує та обслуговує суспільство;

· з'ясовано реальні якості державних службовців регіонального рівня в сучасній Україні, визначено їх сутнісні характеристики та інноваційний потенціал, що необхідні для реалізації якісно нових стратегій державного управління;

· переосмислено соціологічні уявлення про соціально-політичний маркетинг як діяльність, що спрямована на раціоналізацію соціальних взаємодій у трансформаційному суспільстві, обґрунтовано ідею про можливість і необхідність використання маркетингових стратегій у державному управлінні;

· розкрито сутнісні характеристики влади як спроможності соціальних агентів до взаємовпливу, що актуалізується завдяки діяльнісній природі соціальних агентів, їхньої здатності до рефлексії, раціоналізації власних практик, та відбувається разом із процесом їхньої ресоціалізації;

· запропоновано наукові ідеї щодо нового розуміння значення держави і державної влади, ролі соціальних вчених і наукового теоретизування для впровадження у практику органів державного управління в Україні.

Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в розширенні і поглибленні існуючих уявлень щодо можливостей застосування соціально-політичного маркетингу, його методів у взаємодії між структурами державної влади і населенням в процесах реформування сучасного українського суспільства. Основні теоретичні положення і висновки, своєрідне концептуальне усвідомлення сучасних суспільних проблем суспільства, пов'язаних зі зміною ролі сучасної держави, можуть бути використаними для упровадження антропоцентричних концепцій у соціальну практику, а також для раціонального здійснення процесу взаємодії управлінців та інших соціальних агентів в політичному полі, свідомого засвоєння державними службовцями нової моделі реалізації соціального управління як інструмента раціональної і творчої дії, для продовження досліджень можливостей маркетингових технологій щодо вирішення конкретних теоретичних і практичних задач в галузі державного управління. Результати дисертаційного дослідження можуть бути впроваджені в практику державного управління, враховані при розробці заходів стосовно реалізації стратегії реформування органів виконавчої влади в Україні, при підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації державних службовців, зокрема, у навчальному процесі Харківського регіонального інституту державного управління Української Академії державного управління при Президентові України при читанні лекцій і проведенні практичних занять з навчальних курсів “Політична соціологія”, “Соціальна політика”, “Політологія”, “Державне управління”, “Методи прийняття управлінських рішень”, “Соціально-політичний маркетинг”, “Теорія соціального управління”.

Особистий внесок здобувача. Всі основні положення і висновки дисертації розроблялися автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні результати і висновки дисертації обговорювались на методологічних семінарах кафедри соціології Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, на І Міжнародному Науковому конгресі “Державне управління і місцеве самоврядування”, (Харків, 2001); науково-практичних конференціях “Шості Харківські політологічні читання “Політико-правові аспекти виборчого процесу”” (Харків, 1997), “Роль і завдання місцевої влади в підвищенні якості й ефективності надання соціальних послуг” (Харків, 2000), засіданні круглого столу “Шляхи формування громадянського суспільства в Україні. Забезпечення права людини на волю слова й інформацію”(Харків, 2001), міжнародних науково-теоретичних і науково-практичних конференціях: “Харківські соціологічні читання” (Харків, 1997, 1998, 2000), “Влада і культура” (Запоріжжя, 1999), “Особистість і трансформаційні процеси в суспільстві. Психолого-педагогічні проблеми сучасної освіти” (Харків, 1999), “Регіональна політика в Україні: стан і перспективи розвитку” (Харків, 2000), “Інформація, аналіз, прогноз – стратегічні важелі ефективного державного управління” (Київ, 2001) та інших (всього – понад 10).

Положення, рекомендації і висновки, що систематизовані в дисертації, впроваджуються в навчальному процесі і діяльності інформаційно-аналітичного відділу Харківського регіонального інституту державного управління Української Академії державного управління при Президентові України.

Публікації. За темою дисертації у фахових наукових журналах і збірниках із соціології опубліковано 7 статей, в інших виданнях також 7 наукових статей і тез доповідей. Загальний обсяг опублікованих робіт складає 3,0 друковані аркуші.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що містить 160 назв та 5 додатків. Повний обсяг дисертації – 200 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається провідна ідея концепції, з'ясовується зв'язок дослідження з науковими програмами, розкривається його мета, задачі, об'єкт, предмет, методи, формулюється наукова новизна отриманих результатів, встановлюється їхнє практичне значення, наводяться відомості про особистий внесок здобувача та апробацію результатів дисертації.

Перший розділ – “Теоретичні підходи до розуміння соціальної дії” – містить аналіз основних ускладнень щодо розуміння соціальної дії як однієї з головних складових процесу соціальної взаємодії, пошук основних факторів, які детермінують соціальну дію, та критеріїв її раціональності. Вирішення цих наукових завдань допомагає наблизитися до розуміння сутнісних особливостей соціально-політичного маркетингу як однієї з форм соціальної дії, що сприяє її раціоналізації, налагодженню прямих та опосередкованих засобів комунікації між соціальними агентами, які функціонують у рамках визначеного фізичного і соціального простору.

У вирішенні проблеми оптимізації соціально-політичної взаємодії в сучасній Україні та розвитку маркетингових стратегій в діяльності органів державного управління відправним методологічним пунктом стає соціологічний концепт “соціальної дії”. Науковий пошук автора дозволяє стверджувати, що безпосереднє використання впливових соціологічних теорій, які добре зарекомендували себе при аналізі сучасних західних суспільств (функціоналізм, теорія раціональності, теорія обміну тощо), незважаючи на їхній значний внесок у визначення критеріїв соціальної дії, виявляється недоцільним при з'ясуванні соціальних дій агентів, функціонуючих в умовах пострадянського соціального простору. Застосування методології діяльнісно-структурної соціологічної парадигми (вона виступила в ролі основи для теоретичного синтезу багатоаспектних теоретичних концепцій, які претендують на розкриття множинності соціального простору, що трансформується) дозволило дійти висновку, що процес соціальних взаємодій є продуктом та чинником подвійного структурування:

1) структурування ресурсів, правил, норм, об'єктивних позицій у соціальному просторі;

2) структурування диспозицій чи цінностей, установок, які приймають узвичаєні форми (габітуалізуються).

У зв'язку з цим структура виступає як сукупність стійких соціальних взаємодій, що відтворюються та здатні поширюватись, а також існуючих на їхній основі соціальних відносин. Вона характеризується стійким розподілом ресурсів і певних правил взаємодії. Індивід вступає у взаємодію не тільки із сучасниками і партнерами, але й з попередниками за допомогою існуючих механізмів типізації взаємодії, прийнятих у даному суспільстві. Процеси типізації носять досить символічний, “міфічний” характер, проте здатні детермінувати поведінку людини.

Усяка соціальна дія обумовлена місцем індивіда у суспільній структурі. Зазначене місце (соціальна позиція) залежить від наявності капіталів, що виступають і передумовою для соціальної дії, і засобами виробництва та розподілу соціальних практик. Капітали – це певні ресурси у тій чи іншій сфері соціальної взаємодії, які можуть бути використані для зміцнення чи розширення позицій в конкретному соціальному полі. У будь-якому соціальному просторі ресурси мають нерівний розподіл, тому володіння тим чи іншим їх набором є однією з найважливіших передумов, детермінантом соціальної дії індивідів. Соціальний агент, що володіє соціально значущими ресурсами в межах того чи іншого соціального простору, має більше можливостей для реалізації власних практик і, таким чином, задоволення своїх інтересів, які пов'язані з позицією в цьому полі, а також можливостей для надання впливу на тих соціальних агентів, що обмежені в таких ресурсах. Наявність певних капіталів обумовлює формування того чи іншого стилю життя, мотивів, інтересів, потреб і схем соціальної дії.

Соціальні структури відтворюються через соціалізовані дії як окремих соціальних агентів – індивідів, так і колективних соціальних агентів – соціальних груп, класів, організацій. Усередині цих структур соціальні агенти можуть діяти і раціонально, і нераціонально (традиційно, афективно). Факторами, що детермінують соціальні дії агентів, виступають:

І. Об'єктивні фактори:

1) фактори середовища (географічні, природні, тобто фактори фізичного простору, в межах яких і складаються інтеракції соціального агента);

2) фактори соціальної позиції, які визначають місце людини в існуючій соціальній структурі; до їх складу входять:–

соціально-демографічні (стать, вік, родинний стан, національність тощо);–

економічні – місце в системі суспільного виробництва, форм власності, рівень доходів, характер споживання, професія з її конкурентноздатністю;–

політичні – відношення до прийнятих важливих для суспільства рішень, ступінь участі в політичному житті суспільства, положення в організаційних структурах влади тощо;–

статусні – престиж соціальної позиції та діяльності, що виконується;–

культурні – стиль життя, рівень освіти, мова, традиції тощо;–

символічні – довіра, авторитет, популярність, інформаційні ресурси;–

соціальний капітал – походження, соціальні зв'язки, участь у громадських об'єднаннях.

ІІ. Суб'єктивні фактори:

1) раціональні (що включають когнітивні й аксіологічні) – цілі, цінності, інтереси, потреби, знання, вміння;

2) емоційні – почуття, настрої;

3) праксеологічні – діяльнісні потенції, здатність до дії та моделі реалізації дії в конкретних ситуаціях.

Одним із ключових детермінант соціальної дії є “габітус”, що являє собою сукупність когнітивних і мотиваційних систем, “вбудованих” у свідомість кожного індивіда та детермінуючих його поведінку (у цьому плані він об'єктивний). Габітус, водночас, виступає і у вигляді узвичаєних схем свідомості (у цьому плані він суб'єктивний), через які сприймається соціальна реальність. Габітус не є статичним, він може змінюватись під впливом наявних соціокультурних умов, що виникають у процесі життєдіяльності соціального агента. Однак дії соціальних агентів, що проявляються в одних і тих же подібних історичних і соціокультурних умовах, не є однаковими із-за рефлективності кожного індивіда, його здатності самостійно змінювати своє оточення, свої соціальні практики. Наявні соціальні відносини з одного боку, виступають, продуктом існуючих габітусів і практик соціальних агентів, а з іншого, визначають їхні майбутні практики. Габітус виявляється опосередкованою ланкою, через яку заломлюються всі фактори, що детермінують соціальні дії. На основі габітусу формуються повсякденні структури індивідуальної свідомості, які представляються у практиках індивідів усілякими регулятивними конвенціями і зразками: міфами, соціальними стереотипами тощо. Повсякденна ж свідомість індивідів в такому випадку не виступає перешкодою для раціоналізації соціальної дії, а дозволяє відтворювати нові соціальні структури і моделі відносин, бути “містком”, стрижнем на шляху до організації якісно нових форм соціальної взаємодії.

Раціональністю ж є оптимальна реакція соціальних агентів на впливи з боку зовнішніх, стосовно агента, структур. Раціональність у соціальних діях припускає наявність суб'єктивного змісту дії, що виявляється в наявності у соціального агента визначеного інтересу і в припущенні напрямку розвитку ситуації. Соціальний агент обирає оптимальні форми побудови своїх дій, використовуючи як свій досвід, так і традиції, звичаї, норми, що є пануючими у відповідному соціального просторі.

У розробці систем критеріїв раціональності соціальної дії автором використані теоретичні концепції П. Бурд'є, М. Вебера, Ю. Ґабермаса, Т. Парсонса. Зокрема йдеться про виділення комунікативного типу раціональної соціальної дії (концепція Ю. Ґабермаса), відповідно якого соціальні агенти прагнуть досягнення взаємовигідної угоди і конкретних результатів у певній ситуації на основі розуміння позицій один одного. Застосовуючи комунікативну модель соціальної дії агенти здатні найбільш плідно і ефективно взаємодіяти в межах одного і того ж соціального простору.

Аналіз зазначених теоретичних підходів дозволяє виділити критеріями раціональності соціальних дій такі показники: рефлективність дій; об'єктивна оцінка власних ресурсів і можливостей; володіння інформацією про об'єкт з орієнтованих дій і про зовнішні умови, у рамках яких передбачається реалізація дії; наявність конкретної мети і результату передбачуваних дій; вибір на основі оцінки ситуації оптимальних стратегій дії, що забезпечують найбільш успішний шлях стосовно досягнення передбачуваного результату; послідовність дій та оцінка їх ризику.

Виділені критерії раціональності соціальної дії допомагають визначити напрямки організації соціально-політичної взаємодії в сучасній Україні, сприяють усвідомленню конкретних шляхів оптимізації управлінської діяльності, а використання діяльнісно-структурної парадигми щодо визначення факторів, які детермінують соціальні дії агентів, дозволяє акцентувати на активній, діяльнісній сутності людини, що здатна змінювати наявні умови соціокультурного середовища, утворювати та змінювати соціальні відносини. Докладний розгляд концепту “соціальна дія” як одного з ключових аспектів процесу соціальної взаємодії і виділення критеріїв його раціональності дозволяє звернутися до самих соціальних агентів, реальних учасників соціально-політичної взаємодії.

У другому розділі – “Специфіка організації соціально-політичної взаємодії в Україні: властивості соціальних агентів” – розглянуто фактори, які зумовлюють специфіку соціально-політичної взаємодії в сучасній Україні, виділено властивості соціального простору, в рамках якого органи державного управління реалізують свої стратегії, визначено характеристики, які притаманні державним службовцям регіонального рівня.

Дисертант доходить висновку, що важливим напрямком раціоналізації управлінської діяльності в умовах трансформації соціального простору є розробка стратегії політичної дії суб'єктів державної влади з урахуванням можливих політичних ризиків і зворотних зв'язків. Одним із сутнісних факторів політичного ризику є розповсюджена наявна політична культура з її якісними характеристиками. Основою даної культури можна вважати узвичаєні схеми сприйняття реальності, завдяки яким вона впливає на домінуючі соціальні очікування, інтереси і, відповідно, визначає специфіку соціальних взаємодій у суспільстві, що трансформується.

Визначено, що суттєвою характеристикою сучасного українського суспільства продовжує залишатися маргінальність, що супроводжується кризою довіри як до владних структур, так і до існуючого соціального порядку в цілому. В умовах соціальної маргіналізації, кризи ідентичностей, нестійкості соціальних зв'язків важливою рисою, яка характеризує більшість соціальних агентів, що діють у соціальному просторі України, є потреба в підтримці з боку держави. У цьому разі держава (з наявними у неї значними економічними, політичними та соціальними ресурсами) повинна вдаватися до пошуку шляхів оптимізації взаємодії з іншими соціальними агентами, встановлення якісно нових моделей організації системи прийняття та реалізації управлінських рішень, які б враховували існуючі запити і потреби населення.

Потреба в сильній державі актуалізувалася для України також у зв'язку з відсутністю чітких механізмів організації соціальної взаємодії між суб'єктами й об'єктами соціального і політичного управління, а також під впливом стереотипів свідомості й ідеології, успадкованих з радянського часу. В той же час, поряд з вищевказаними факторами, останнім часом набирають сили суб'єктні потенції індивідуальних і колективних соціальних агентів, що обумовлені необхідністю адаптації до соціальних відносин, які динамічно змінюються.

Підвищення раціональності державного управлінського впливу, розвиток активних комунікаційних структур державних службовців з населенням стає можливим завдяки запровадженню соціально-політичного маркетингу як механізму оптимізації взаємодій у полі відносин “влада-народ”. Однак ефективне використання в управлінських діях маркетингових технологій значною мірою залежить від ступеня готовності до цього представників органів державного управління, наявності у них рефлективних та інноваційних характеристик.

Проведені за участю дисертанта протягом 1998 – 2001 років соціологічні дослідження серед державних службовців регіонального рівня дозволяють зробити наступні висновки:

· поряд з розповсюдженою маргінальністю, яка виступає домінантною рисою сучасних державних службовців, останнім часом визначається суттєве підвищення їх внутрішньогрупової ідентичності, що свідчить про тенденцію до відокремлення даної групи від інших соціальних утворень, перетворенню її в реального соціального агента;

· разом із наявністю успадкованих з радянських часів стереотипів свідомості спостерігаються потяги до інновацій щодо реалізації стратегій, спрямованих на підвищення ефективності діяльності органів державного управління, переходу від патримоніального до раціонального типу запровадження державного управління.

Державні службовці поступово набувають значення агентів якісних змін в існуючій системі державного управління. Вони розуміють необхідність реального здійснення адміністративної реформи, спрямованої на приведення діяльності управлінських органів у відповідність до соціальних очікувань, інтересів та потреб населення. В цих умовах набуває значущості пошук механізмів раціоналізації соціальних дій функціонуючих владних структур. Ключовим же засобом даної раціоналізації можна вважати використання соціально-політичного маркетингу в діяльності органів державного управління.

У третьому розділі – “Соціально-політичний маркетинг як форма раціоналізації управлінської діяльності і розвитку соціального партнерства” – використовуючи попередні здобутки щодо осмислення раціональної соціальної дії, напрямків та умов для раціоналізації діяльності органів державного управління в Україні, наведено можливості оптимізації соціально-політичної взаємодії в рамках відносини “влада-народ”, окреслено перспективи налагодження соціального партнерства в цьому полі, висунуто новий підхід щодо розуміння соціально-політичного маркетингу як одного з суттєвих механізмів раціональної взаємодії владних структур з населенням, розроблено модель національної соціально-політичної маркетингової служби, як засобу підвищення ефективності діяльності органів державного управління.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства, коли докорінно змінюються роль і соціальні функції держави в цілому й органів державного управління зокрема, виникає потреба в застосовуванні якісно інших управлінських методів і стратегій дій органів державного управління та функціональних обов'язків державних службовців. Згідно із принципами та підходами, що проголошуються адміністративною реформою, однією з найважливіших функцій для управлінських структур, особливо на регіональному рівні, повинна стати обслуговуюча функція, тобто надання соціальних послуг населенню. За цих умов зростає потреба в аналітиках, радниках, консультантах (соціальних учених), здатних до обґрунтованого усвідомлення потреб та запитів населення, оптимізації управлінських практик, забезпечення державного управління необхідним науковим знанням і соціальними технологіями. Прикладною соціальною науковою сферою, що може сприяти виконанню зазначених задач, є соціально-політичний маркетинг. Як соціальний процес, він виступає ефективним механізмом оптимізації соціальної взаємодії в полі відносин “влада-народ”, а як прикладна науково-практична теорія – дозволяє виявити реальні можливості побудови і розвитку соціального діалогу між суб'єктами надання і споживання послуг у межах окремого соціально-політичного простору, забезпечити раціоналізацію діяльності органів державного управління, підвищення її результативності.

Науковий пошук дозволив визначити соціально-політичний маркетинг у державно-управлінській діяльності як цілеспрямовану діяльність з вироблення і реалізації взаємовигідного обміну між органами державного управління (суб'єктом управління) і населенням (споживачем управлінських послуг, представленим різними соціальними спільнотами) на підставі наявних ресурсів і обумовлених ними соціальних інтересів, з метою забезпечення динамічного упорядкування процесів соціально-політичної взаємодії. Можливості практичного використання соціально-політичного маркетингу в управлінській діяльності можуть бути успішно реалізованими завдяки створенню національної соціально-політичної маркетингової служби з представництвами в усіх регіональних органах державної виконавчої влади, що дозволить вийти на якісно новий рівень організації соціально-політичної взаємодії в соціальному просторі. Її цільовим призначенням є інформаційне забезпечення діяльності органів державного управління, наближення державної та регіональної політики до реальних запитів населення, розвиток зворотних зв'язків органів державного управління з населенням.

Досягнення відповідного рівня раціоналізації та підвищення ефективності діяльності управлінських органів вбачається у запроваджені комунікативної стратегії соціальної дії, що реалізується в межах запропонованої моделі організації соціально-політичної маркетингової служби. Основними компонентами даної стратегії в дисертації визначаються:

· систематична дослідницька діяльність з сегментування соціального простору і формування специфічних диференційованих і концентрованих форм маркетингової взаємодії;

· мобілізація інтелектуальних можливостей фахівців регіональних структур органів державного управління, професіоналів і представників зацікавленої громадськості у формуванні і реалізації дослідницьких програм;

· актуалізація функції надання соціальних послуг населенню в діяльності органів державного управління;

· формування стійких комунікаційних структур у відносинах з населенням, забезпечення стійких механізмів реалізації соціального партнерства;

· вивчення якості наданих органами державного управління послуг та забезпечення каналів зворотного зв'язку з населенням;

· розробка соціальних моделей реалізації державних програм у рамках окремих територій на основі принципів соціального партнерства.

Запропоновані принципи організації національної соціально-політичної маркетингової служби дозволять якісно й оперативно проводити зрізи стану суспільної думки, діагностику стану суспільства, регіональних, місцевих проблем, створювати сприятливе інформаційне середовище для розвитку соціального діалогу в політичному полі. Успішне функціонування запровадженої моделі передбачає певних соціально-політичних вимог:

· засвоєння та використання державними службовцями у повсякденних практиках нових цілей та методів реалізації державного управління;

· створення реального ринку соціальних послуг, де органи державного управління виступали б одним з багатьох, а не єдиним представником послуг;

· формування стійких і постійних зв'язків між органами державного управління і представниками різних об'єднань громадян, діючих на території тієї чи іншої адміністративної одиниці;

· прозорість діяльності органів державного управління, відкритість схем і механізмів прийняття рішень;

· регулярні звіти управлінських структур перед населенням у формах публічних слухань, “відкритих дверей” тощо.

ВИСНОВКИ

Суттєві проблеми, що виникли під час соціально-економічних і політичних перетворень в українському суспільстві протягом останніх десяти років, поставили перед органами державного управління та науковцями завдання пошуку нових форм реалізації управлінських впливів, якісної перебудови діяльності державного управлінського апарату. Однак в умовах соціального простору, що трансформується, розмитості та нестійкості соціальних зв'язків і відносин, маргіналізації багатьох суспільних прошарків, у тому числі, і групи державних службовців, раціоналізація діяльності органів державного управління має потребу в серйозних теоретичних і науково-практичних обґрунтуваннях та чітко визначених механізмах її втілення в життя.

За результатами дисертаційного дослідження зроблено такі основні узагальнені висновки:

1. Процеси, що відбуваються в Україні, вимагають використання якісно нових теоретичних підходів щодо виявлення існуючих в умовах суспільних трансформацій соціальних зв'язків і відносин, діючих соціальних агентів. Особливо актуалізується зазначене відносно до органів державного управління, що направляють і реалізують соціально-політичні перетворення в Україні.

2. З'ясовування змісту поняття “соціальної дії” дозволяє виявляти різні типи соціальних взаємодій, конкретизувати безпосередні та опосередковані об'єктивні і суб'єктивні фактори її запровадження, осмислити “вбудовані” у свідомість індивідів узвичаєні схеми сприйняття реальності (габітус), через які заломлюються діяльнісні властивості соціальних агентів. Успадковані узвичаєні схеми сприйняття реальності (певною мірою як архетипи культури) в умовах українського суспільства виявляються у більшості соціальних агентів в патерналістських соціальних очікуваннях стосовно держави.

3. Ключовими характеристиками сучасних соціально-політичних взаємодій в українському суспільстві є криза довіри до існуючих структур влади, наслідком чого стає високий ступінь політичного ризику в державній управлінській діяльності. Відтак, актуалізується необхідність докорінної перебудови принципів і підходів у державному управлінні, розробки для органів державного управління нових організаційних стратегій соціальної дії. В зазначених умовах основними напрямками реорганізації діяльності органів державного управління можна вважати:

Ю формування чіткої і зрозумілої кожному громадянину державної політики, з науково (раціонально) обґрунтованими цілями, задачами і конкретними соціальними технологіями їх забезпечення у розвитку суспільства;

Ю надання максимально можливих прав і повноважень територіальним громадам та іншим представникам громадянського суспільства, що сприяло б деконцентрації соціальної відповідальності за проведення суспільних перетворень, стимулювало б діяльнісні потенції численних соціальних агентів;

Ю забезпечення правових умов для реалізації творчого потенціалу соціальних агентів;

Ю запровадження ефективних технологій формування кадрового резерву для державної служби, адекватних засобів підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців як “служників народу і для народу”;

Ю формування в усіх агентів соціальної взаємодії (завдяки розвитку демократичних інститутів) активістської політичної культури, позбавленої впливу усталених регулятивних зразків та конвенцій, що привнесені у свідомість індивідів авторитарними методами соціального управління;

Ю створення гнучких та прозорих організаційних структур органів державного управління, здатних своєчасно реагувати на зміни потреб та запитів населення відповідних територій.

4. Запропоновані в дисертації критерії раціональної соціальної дії дозволяють виявити якісно нові управлінські стратегії в діяльності органів державного управління, що ґрунтуються на методах і підходах соціально-політичного маркетингу і сприяють раціоналізації управлінських практик.

5. Характерною рисою раціонального типу державного управління є взаємопроникнення, взаємодія управлінських і громадських структур, цілеспрямована спільна діяльність, що пов'язана з інституціональними гарантіями максимально можливого врахування інтересів і потреб будь-якого громадянина у процесі прийняття і реалізації управлінських рішень. Соціальне управління за даним підходом здійснюється як суб'єкт-суб'єктні взаємодії, а управлінці здатні набувати якісно нових ознак: демократичності мислення, високого рівня теоретичної і практичної підготовки, готовності до інновацій, раціональності соціальних дій, – на противагу патримоніальним рисам, що домінували до теперішнього часу: авторитарність і консервативність мислення, традиційність в соціальних діях.

6. Незважаючи на те, що представники органів державного управління в сучасній Україні, значною мірою успадкували традиції патримоніального типу соціального управління, вони володіють суттєвим інноваційним потенціалом. Значна частина державних службовців, як свідчать результати дослідження, не є сьогодні ані номенклатурою, ані елітою та готові до проведення адміністративної реформи, повернення роботи органів управління до запитів і потреб населення, розуміють важливість якісної трансформації розповсюджених моделей соціальних взаємодій.

7. Найбільш перспективним з погляду на раціоналізацію управлінської діяльності є розвиток комунікативної моделі соціальної дії державних службовців, яка відрізняється домінуванням рівноправних відносин з реципієнтами органів державного управління. Виходячи з цього, реальна державна влада представляється як реалізована в політичному полі у рамках моделі “вплив-вплив” взаємодія, що здійснюється з метою максимального задоволення потреб індивідів (клієнтів та партнерів органів державного управління) у духовному, економічному і соціальному розвитку.

8. Соціально-політичним маркетингом можна вважати комунікативну діяльність у політичному полі, що пов'язана з формуванням соціальних очікувань з приводу розподілу і здійснення влади, взаємним впливом реципієнтів на тих, хто надає соціальні послуги і забезпечує соціальні умови для досягнення очікувань. Модель маркетингових взаємодій у політичному полі, що розроблена в дисертації, припускає здійснення комунікативного обміну між органами державного управління як суб'єктами соціально-політичної взаємодії та іншими суб'єктами, які виступають споживачами управлінських послуг зі своїми специфічними соціальними інтересами, ресурсами і соціальними очікуваннями.

9. Оптимізація соціально-політичної взаємодії між органами державного управління й іншими соціальними агентами в сучасній Україні вимагає створення національної соціально-політичної маркетингової служби, що займалася б моніторингом соціально-політичної ситуації, сегментуванням соціального простору, налагодженням зворотного зв'язку з усіма реальними і потенційними, індивідуальними і колективними соціальними агентами.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Котуков А.А. Отношение: “власть-народ”: установки харьковчан // Харьковские социологические чтения – 97: – Х.: Основа, 1997. – С. 398 – 402.

2. Котуков А.А. А рационален ли был выбор? Приложение теории рационального выбора к ситуации политического выбора // Харьковские социологические чтения – 98: Сб. науч. работ. – Х.: ЦЭПП “Радар”, 1998. – С. 308 – 313.

3. Котуков О.А. Дзюндзюк В.Б. Основні напрямки соціальної політики на регіональному рівні: погляд експертів // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. – Х.: УАДУ (ХФ), 1999. – № . – С. – 122.

4. Котуков А.А. Политическая культура студенческой молодежи: ее влияние на отношение к власти // Актуальні проблеми розвитку суспільної думки і практики управління: Зб. наук. праць / Запорізьк. ін-т держ. і муніцип. упр-ня. – Вип. 5: Доповіді учасників Міжнародної наукової конференції “Влада та культура”, Запоріжжя, 21 – 22 квітня 1999 р.: У 2 ч. – Ч. 1. – Запоріжжя: РВП “Видавець”, 1999. – С. 186 – 190.

5. Котуков А.А. Портрет современного государственного служащего: установки и стереотипы сознания // Вісник Харьківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. “Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи”. – 2000. – № 462. – С. 183 – 187.

6. Котуков А.А. Региональная управленческая элита: на пути от стратегического к коммуникативному социальному действию // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу суспільства: Зб. наук. праць. – Х.: Вид. центр Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, 2001. – С. 180 – 184.

7. Котуков О.А. Регіональна управлінська еліта: на шляху до формування соціальної ідентичності // Вісник Харьковского національного університету ім. В.Н. Каразіна. “Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи”. – 2001. – № 511. – С. 121 – 125.

8. Котуков А.А. Отношение: “власть-народ” в преддверии предстоящих выборов в Верховный Совет Украины // Шестые Харьк. Пол. чтения “Политико-правовые аспекты избирательного процесса”. – Х.: Ред.-изд. отдел Хар. гум. ин-та “Народ. Укр. Акад.”, 1997. – С. 54 – 55.

9. Котуков А.А. Концепция социально-политического маркетинга в условиях трансформирующейся социальной системы или как политическим деятелям завоевать расположение харьковских студентов // Вісник Харківського державного університету. “Особистість і трансформаційні процеси у суспільстві. Психолого-педагогічні проблеми сучасної освіти”: Зб. наук. праць. – Частина 4, 5. – 1999. – № 439. – С. 262 – 264.

10. Котуков О.А. До питання про аполітичність студентської молоді // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. – Х.: УАДУ (ХФ), 2000. – № 1. – С. 197 – 201.

11. Мамонова В.В., Філонич А.В., Котуков О.А. Результати експертного опитування, проведеного 5 квітня 2000 року серед учасників науково-практичної конференції “Роль та завдання місцевої влади в підвищенні якості та ефективності надання громадських послуг”// Управління сучасним містом. Наук.-інформ. бюллетень. – Х., 2000. – С. 55 – 57.

12. Котуков О.А. Образ другої палати парламенту в уявленнях представників регіональної еліти // Регіональна політика в Україні: Матеріали Міжнарод. наук.-практ. конф. 24 – 25 травня 2000 р. – Х.: УАДУ (ХФ), 2000. – С. 64 – 68.

13. Котуков О.А. Проблема взаємодії органів виконавчої влади з населенням як чинник оптимізації соціального діалогу