Луганський державний педагогічний університет

імені Тараса Шевченка

Караман Олена Леонідівна

УДК 37.013.42

соціально-педагогічні умови захисту дитинства

в діяльності загальноосвітньої школи

13.00.05 – соціальна педагогіка

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Луганськ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Харченко Сергій Якович,

Луганський державний педагогічний

університет мені Тараса Шевченка,

проректор з наукової роботи.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Міщик Людмила Іванівна,

Запорізький державний університет, декан

факультету соціальної педагогіки та

психології;

кандидат педагогічних наук, доцент

Сорочан Тамара Михайлівна,

Луганський інститут післядипломної

педагогічної освіти, ректор.

Провідна установа: Національний педагогічний універ-ситет ім. М.П.Драгоманова, Міністерство освіти і науки України, кафедра соціальної педагогіки (м. Київ).

Захист відбудеться “12” грудня 2002 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.29.053.01 у Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2.

Автореферат розісланий “11” листопада 2002 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Л. Бутенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах економічної, політичної, соціальної, духовної кризи, що охопила Україну в кінці ХХ – початку ХХІ століття, найвразливішою демографічною групою суспільства стали діти. Вони опинились у ситуації повної беззахисності. За останніми даними Державного комітету статистики України в країні проживає 49456,1 тис. осіб., з них 11142,9 тис. дітей. Якщо простежити коливання в кількості дітей у структурі демографічного навантаження за останні 10 років, то можна констатувати його неухильне зниження: на початок 1990 р. цей показник становив 411 дітей на 1000 осіб, а на початок 2000 р. знизився до 340. Спостерігається зниження кількості дітей у сім’ї: сім’ї з однією дитиною складають 46,9%; з двома дітьми – 41,8%; трьома – 8,3%; чотирма і більше – 3,0%. Зростає кількість дітей з одним із батьків – 16,4%. Вражає чисельність померлих немовлят - 5065 (за 1999 р.), причиною якої є інфекційні, нервові, інші захворювання матері, вроджені аномалії, самогубства та вбивства. Смертність дітей до 18 років становить 3337 осіб (за 1999 р.), яка трапляється через отруєння алкоголем, наркотиками, використання вогнепальної зброї, самогубства, вбивства, голодування (виснаження). Велика чисельність підлітків, які перебувають на обліку в медичних закладах з діагнозом розладу психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних та токсичних речовин. Все більше становить відсоток дітей і підлітків, хворих на СНІД. Продовжують відчуватись наслідки аварії на ЧАЕС. Чисельність дітей, віднесених до потерпілих внаслідок аварії на 01.01.2000 р. становило 126329 осіб, з яких проживають на території радіактивного забруднення вже після її закриття 570837. Безцільне, нищенське існування дітей та підлітків штовхає їх до злочинів. Із загальної кількості злочинців у 1999 р. кожний
11-ий – неповнолітній, серед засуджених – кожний 13-ий.

Таке жахливе становище підростаючого покоління в наш час диктує гостру необхідність у вироболенні державної політики захисту дитинства, цілісної концепції, яка б розробляла стратегічні цілі, основні напрямки та механізми виживання і розвитку дитини в період соціально-економічних перетворень в Україні.

Підґрунтям розробки такої концепції повинні стати найсучасніші державні нормативно-правові документи: Конвенція ООН про права дитини, Національна програма “Діти України” та Державні заходи щодо виконання Національної програми “Діти України” на період 2001-2005 років, закони України “Про охорону дитинства”, “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”, “Про молодіжні та дитячі громадські організації” та інші, які спрямовані на створення соціально-економічних, правових, медичних, екологічних, педагогічних умов захисту дитинства в Україні. Виділення із цієї системи соціально-педагогічних умов, визначенню й обґрунтуванню яких було присвячене наше дослідження, націлило нас на звернення до останніх освітніх нормативно-правових актів: Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, законів України “Про загальну середню освіту”, “Про дошкільну освіту”, “Про позашкільну освіту”, концепцій громадянської освіти і виховання в Україні, Концепції 12-річної середньої загальноосвітньої школи та ін.

Як бачимо, проблема захисту дитинства існує і загострюється, а відсутність продуманої, педагогічно обґрунтованої системи соціального захисту дітей призводить до того, що офіційна державна система виховання “втрачає” підлітків, молодь, опиняючись неспроможною впливати на їх свідомість і поведінку. Проте їх активність, творчий потенціал могли б послужити на користь суспільству.

Аналіз філософської, психологічної, соціально-педагогічної літератури свідчить про наполегливі пошуки вченими умов і механізмів соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю, спрямованої на їх захист.

Так, у роботах філософів останніх років велика увага приділяється розробці методології соціальної педагогіки як науки, визначенню змісту цінностей і соціальних ідеалів, характеру і тенденцій змін смисложиттєвих орієнтацій молоді, факторів і умов, що впливають на ці орієнтації (Л.Филиппова, Г.Батищев, І.Кон, О.Крутова, К.Платонов В.Орлов, М.Каган, Л.Коган, В.Сержантов, С.Батенін, Б.Гершунський та ін.)

У психології та соціальній психології достатньо глибоко досліджені проблеми соціально-психологічної атмосфери середовища, психологічних процесів і явищ, властивих людям певної соціально-історичної, соціально-культурної, соціально-територіальної, соціально-вікової спільностей; розроблені напрямки і технології психологічної роботи з дітьми та молоддю. Тут ми спиралися на праці таких учених, як Б.Анан’єв, Л.Виготський, С.Рубинштейн, Б.Ломов, К.Платонов, В.Мерлін, В.Мясищев, Ю.Забродін, А.Петровський, Є.Рогов, М.Шевандрин, А.Реан та ін.

У сучасній соціально-педагогічній літературі спостерігаємо розвиток проблеми соціально-педагогічного захисту дитинства в Україні, вітчизняних і зарубіжних концепцій соціалізації особистості, існуючих умов захисту дитинства на державному, регіональному і місцевому рівнях. Провідними для нашого дослідження стали ідеї, розроблені в працях І.Звєрєвої, А.Капської, В.Алфімова, Н.Ничкало, В.Оржеховської, Л.Волинця, А.Зінченко, С.Толстоухової, Ю.Гапона, Л.Міщик, І.Смолюка, О.Беспалька, Л.Коваль, С.Харченка, А.Мудрика, Ю.Василькової, Т.Василькової, В.Бочарової, Г.Лактіонової, О.Киричука та багатьох інших.

Аналіз праць зазначених вище вчених показав, з одного боку, велику значущість загальноосвітньої школи в соціалізації й соціально-педагогічному захисті дитинства, з іншого – відсутність науково обґрунтованих соціально-педагогічних умов захисту дитинства в діяльності загальноосвітньої школи. Цим був зумовлений вибір теми нашого дослідження – “Соціально-педагогічні умови захисту дитинства в діяльності загальноосвітньої школи”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дослідження виконувалося згідно з планом наукової роботи Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка на період до 2002 року в межах комплексної теми дослідження кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи “Теоретико-методичні основи змісту і технології навчання студентів соціальній роботі” (Державний реєстраційний номер 0101V001373).

Об’єктом дослідження є соціально-педагогічна діяльність загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження – соціально-педагогічні умови захисту дитинства в діяльності школи.

Мета дослідження: теоретичне обґрунтування та експериментальна перевірка соціально-педагогічних умов захисту дитинства в діяльності загальноосвітньої школи.

Гіпотеза дослідження: соціально-педагогічний захист дитинства в діяльності загальноосвітньої школи може успішно здійснюватись, якщо виконуватимуться три блоки умов:

1) організаційно-педагогічних:

- взаємодія структурних і функціональних компонентів соціально-педагогічної системи школи,

- співпраця педагогічного та учнівського колективів,

- утворення учнівського парламенту;

2) психолого-педагогічних:

- реорганізація психологічної служби школи,

- використання досягнень психологічної науки в соціально-педагогічній діяльності,

- постійне оновлення і вдосконалення змісту, форм і методів роботи психологічної служби;

3) соціально-педагогічних:

- організація соціально-педагогічної служби школи,

- утворення територіального соціально-педагогічного комплексу (ТСПК) з центром у школі,

- впровадження в соціально-педагогічну систему школи авторського проекту соціально-педагогічного захисту дитинства в діяльності загально-освітньої школи.

У відповідності з визначеними метою і гіпотезою вирішувалися такі завдання дослідження:

- здійснити педагогічний аналіз проблеми соціально-педагогічного захисту дитинства в Україні в соціологічній, психологічній, правовій, педагогічній, соціально-педагогічній літературі;

- показати провідне значення соціально-педагогічного захисту дітей у соціалізації особистості;

- розкрити сутність і зміст захисту дитинства як соціально-педагогічної категорії;

- визначити й обґрунтувати соціально-педагогічні умови захисту дитинства на державному і місцевому рівнях;

- розробити й експериментально перевірити структурний зміст соціально-педагогічної захищеності дитини, соціально-педагогічні технології захисту дитинства в діяльності загальноосвітньої школи;

- сформулювати практичні рекомендації щодо організації соціально-педагогічного захисту дитинства в діяльності загальноосвітньої школи.

Теоретико-методологічною основою дослідження стало використання розробленої вченими чотирьохрівневої методології соціальної педагогіки(В.Сластьонін, І.Журавльов): на філософському рівні – сучасних концепцій про цінності, ідеали, смисложиттєві орієнтири сучасної молоді; на загальнонауковому рівні -– теорій системного, особистісного, діяльнісного та інших підходів у розкритті процесів соціалізації і захисту особистості, ролі соціальних інститутів у цих процесах; на конкретнонауковому рівні – досягнень соціально-педагогічної науки у розробці теорії і практики соціально-педагогічного захисту дитинства; на технологічному рівні – закономірностей розробки і впровадження соціально-педагогічних технологій захисту дитинства в діяльності загальноосвітньої школи.

У процесі дослідження були використані такі методи: теоретичні - аналіз (історико-педагогічний, теоретичний, порівняльний) філософської, психологічної, соціально-педагогічної, правової літератури для розкриття соціалізації й захисту дитинства як соціально-педагогічних категорій, соціально-педагогічних умов захисту дитинства на державному, регіональному і місцевому рівнях; синтез для моделювання територіального соціально-педагогічного комплексу та створення виховного простору в мікросоціумі; абстрагування й конкретизація для визначення соціально-педагогічних умов захисту дитинства і вивчення їх на рівні загальноосвітньої школи; ідеалізація для створення системи соціально-педагогічних умов захисту дитинства в Україні, моделі соціально, психологічно й педагогічно захищеної особистості; моделювання та проектування для визначення логічної структури дослідження й розробки відповідної соціально-педагогічної технології; емпіричні - спостереження, бесіда, інтерв’ювання, анкетування, вивчення документації та продуктів діяльності, оцінка (експертна й самооцінка) для моніторингу процесу і результатів експериментальної діяльності; констатуючий і формуючий експерименти для перевірки соціально-педагогічних умов захисту дитинства; математичні методи для обробки та інтерпретації результатів дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

- удосконалено сутність і зміст захисту дитинства як соціально-педагогічної категорії, що полягає в інтеграції школи, сім’ї, держави і суспільства у створенні соціально-педагогічних умов для успішної соціалізації та самореалізації особистості дитини;

- уперше визначено й обґрунтовано комплекс соціально-педагогічних умов захисту дитинства, який складається з трьох взаємопов’язаних блоків: системи цілей захисту дитинства в Україні, соціально-педагогічних умов захисту дитинства на державному рівні, соціально-педагогічних умов захисту дитинства на рівні загальноосвітньої школи;

- дістала подальший розвиток розробка соціально-педагогічних

технологій, на основі яких створена авторська соціально-педагогічна

технологія захисту дитинства в діяльності загальноосвітньої школи.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що творче використання визначених і обґрунтованих нами соціально-педагогічних умов захисту дитинства на державному і місцевому рівнях дозволить інтегрувати, активізувати і спрямовувати всі виховні можливості держави, суспільства і мікросоціуму на соціалізацію, захист і самореалізацію особистості дитини.

Результати дослідження знайшли впровадження в Лутугинській середній школі № 1 (довідка № 105/4 від 13.05.2002 р.), Лутугинському будинку творчості дітей і молоді (довідка № 78 від 14.05.2002 р.), Лутугинському палаці культури ім. Т.Г. Шевченка (довідка № 24 від 14.05.2002 р.), Лутугинському районному центрі соціальних служб для молоді (довідка № 5 від 15.05.2002 р.), а також на педагогічному факультеті Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (довідка № 1/814 від 03.07.2002 р.).

Пропоновані в дисертації напрями і технології соціально-педагогічного захисту дитинства в діяльності загальноосвітньої школи можуть знайти подальше застосування в розробці соціальними педагогами, учителями, вихователями власних моделей, проектів і технологій соціально-педагогічного захисту дітей у школі, сім’ї, мікросоціумі.

Особистий внесок здобувача в роботі, опублікованій у співавторстві, полягає у побудові моделі особистості сучасного школяра, що відповідає соціальному замовленню на сучасному етапі розвитку українського суспільства.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження оприлюднювались на щорічних Днях науки, засіданні наукової комісії в Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка, на Всеукраїнських науково-методичних конференціях “Актуальні проблеми соціально-педагогічної підготовки вчителя” (Житомир, 1999 р.), “Нові технології в контексті сучасних концепцій змісту освіти” (Луганськ, 1998 р.).

Публікації. Результати дисертації опубліковані у 6 статтях (4 – у збірниках наукових праць, 1 – у науково-методичному журналі, 1 – у матеріалах конференції), з них 4 – у наукових фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація загальним обсягом 286 сторінок складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (195 найменувань), 13 таблиць, 4 ілюстрацій, 12 додатків на 79 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі – “Захист дитинства як соціально-педагогічна проблема” – надається педагогічний аналіз захисту дитинства в Україні, розглядається проблема співвідношення захисту дитинства з провідною категорією соціальної педагогіки – соціалізацією особистості, розкривається сутність і зміст захисту дитинства як соціально-педагогічної категорії.

Розвиток проблеми соціально-педагогічного захисту дитинства в Україні розглядався в межах десятиріччя її незалежності, з 1991 року по 2001 рік, основними подіями якого стали: ратифікація Україною Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей; Конвенції ООН про права дитини; визначення захисту дитинства пріоритетним напрямом державної політики; прийняття Державної національної програми “Діти України”, інших нормативно-правових актів захисту дитинства; утворення Федерації дитячих об’єднань України; розгортання мережі соціальних служб для молоді; введення інституту соціальних педагогів і соціальних працівників; наукова розробка концептуальної основи захисту дитинства; впровадження концепцій соціально-педагогічного захисту дитинства на державному, регіональному і місцевому рівнях.

Аналіз педагогічної, психологічної, соціально-педагогічної, правової літератури здійснювався у двох напрямках: вивчення розвитку концептуальної бази захисту дитинства в Україні; узагальнення практичного досвіду захисту дитинства в діяльності загальноосвітньої школи.

Вивчення концептуальної основи захисту дитинства дозволив нам:

- визначити проблему захисту дітей в Україні актуальною, пріоритетною, потребуючою негайного вирішення (Н.Малярова, Н.Несмиянова, А.Сєвєрний та ін.);

- виявити сучасний погляд на проблему визначення цілей виховання підростаючого покоління як процесу цілеспрямованої соціалізації особистості (Л.Нікітіна, Л.Гордін та ін.);

- визначити сутність феномену захищеності дитини та його соціально-педагогічного аспекту (В.Єщенко, І.Звєрєва, О.Мороз, М.Шевандрин та ін.);

- окреслити сфери соціально-педагогічної діяльності школи – сім’я, школа, мікросоціум (А.Мудрик, Л.Нікітіна та ін.);

- визначити основні напрямки соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю: загальноосвітній, виховно-профілактичний, охоронний (І.Звєрєва, О.Мороз, В.Оржеховська, С.Шипунов, А.Сєвєрний);

- розглянути сучасні підходи до класифікації категорій дітей, що потребують соціально-педагогічного захисту - обдаровані діти, діти з нормальним рівнем розвитку, діти з відхиленнями (соціальними, психічними, розумовими, фізичними) в розвитку (І.Звєрєва, О.Мороз та ін.).

Узагальнення практичного досвіду захисту дитинства в Україні здійснювалося шляхом вивчення літератури, присвяченої соціально-педагогічній роботі з дітьми в основних сферах їх життєдіяльності: школі (Л.Охрімчук, М.Дмитриєнко, І.Нагорнова, І.Медчук, М.Садовський, С.Семенов, В.Бочарова, Ю.Василькова, Т.Василькова, В.Созонов, Н.Желєзнякова та ін.), сім’ї (Л.Короткова, О.Вихров, М.Плоткін, А.Іванцова та ін.), мікросоціумі (М.Зезіна, П.Автомонов, Л.Жогло та ін.). Це стало підставою для констатації відсутності системи умов для соціально-педагогічного захисту дітей у школі й мікросоціумі; недостатності дослідження захисту дитинства як соціально-педагогічної категорії; відсутності цілісної концепції захисту дитинства в діяльності загальноосвітньої школи.

У ході аналізу проблеми співвідношення процесів соціалізації особистості дитини та її соціально-педагогічного захисту було виявлено, що соціалізація особистості – це двосторонній процес взаємодії людини і соціального середовища, який передбачає її включення в систему суспільних відносин шляхом як засвоєння соціального досвіду, так і самостійного відтворення цих відносин, у ході яких формується унікальна, неповторна особистість; це системне утворення в соціальному становленні людини, що володіє структурністю, самоорганізацією, відкритістю, механізмами збагачення і розвитку (А.Капська, Л.Міщик, Л.Зайцева, А.Мудрик, І.Звєрєва та ін.).

Основними структурними елементами процесу соціалізації є стихійна соціалізація, відносно спрямована соціалізація, цілеспрямована соціалізація, самозміна людини.

У системі “соціалізація” соціально-педагогічний захист дитинства охоплює майже всю його структуру, включаючи відносно спрямовану і цілеспрямовану соціалізацію, а також самозміну особистості дитини.

Відносно спрямована соціалізація в процесі захисту дитинства – це комплекс державних заходів, необхідних для створення умов успішного становлення і розвитку особистості; цілеспрямована соціалізація – планомірний процес виховання дітей у спеціально створених закладах, спрямований на розвиток можливостей дитини, позитивно цінних для суспільства; самозміна особистості - постійне підвищення рівня розвитку і можливості самореалізації особистості дитини.

Основними осередками захисту дитинства є школа і мікросоціум (дошкільні заклади, сім’я, групи однолітків, позашкільні заклади тощо).

Розкриваючи “захист дитинства” як соціально-педагогічну категорію, було встановлено, що соціально-педагогічний захист дитинства – це комплекс соціально-педагогічних заходів, спрямованих на послаблення впливу на дітей негативних суспільних явищ; утворення умов для розкриття їх інтересів, потреб, розвитку потенціалів (І.Звєрєва); надання допомоги для самодопомоги впродовж усього життя (В.Борзов); рівних стартових можливостей для соціалізації і самореалізації (С.Кротюк). Інакше кажучи, соціально-педагогічний захист дитинства – це створення соціально-педагогічних умов для успішної соціалізації та самореалізації особистості.

Самореалізація - потреба особистості найвищого рівня (А.Маслоу), що проявляється в прагненні людини реалізувати свій особистісний потенціал (М.Шевандрин). Учені виділяють сім потенціалів людини, що збігаються із загальновідомими сферами особистості - мотиваційно-потрібнісний, емоційно-вольовий, когнітивно-пізнавальний, морально-етичний, комунікативний, міжособистісний, творчий (М.Шевандрин, Л.Фрідман та ін.). Таким чином, структурним змістом соціально-педагогічної захищеності дитини є рівень соціалізації та розвитку усіх потенціалів.

Основними напрямками діяльності загальноосвітньої школи, спрямованої на захист дитинства, є соціально-педагогічна освіта, соціально-педагогічна профілактика, соціально-педагогічна корекція, соціально-педагогічна реабілітація.

До системи принципів соціально-педагогічного захисту дітей, розроблених нами, належать: пріоритет дитячих інтересів, рівність усіх дітей, державний патронаж дитячих ініціатив, інтеграція зусиль соціальних інститутів, природовідповідність, культуровідповідність, гуманність, централізація на розвитку особистості (А.Мудрик), поєднання допомоги із самодопомогою, системність, діалогічність, колективність, демократичність, незавершеність, додатковість, колегіальність, практичність.

На основі аналізу функцій соціальної педагогіки нами були виділені дві групи функцій соціально-педагогічного захисту дитинства: теоретико-пізнавальних і прикладних.

Основними методами у межах соціально-педагогічних технологій захисту дітей є діагностичні, проектувальні, прогностичні, корекційні та інші методи; методи соціального виховання, соціального перевиховання, самовиховання; основними формами – індивідуальна, групова і робота у громаді.

Таким чином, обґрунтувавши захист дитинства як соціально-педагогічну категорію, що має свої визначення, об’єкт, предмет, принципи, функції, технології здійснення, ми уточнили понятійний апарат проблеми захисту дитинства як важливого напряму соціальної педагогіки.

У другому розділі – “Обґрунтування соціально-педагогічних умов захисту дитинства” – визначені, теоретично обґрунтовані й експериментально перевірені соціально-педагогічні умови захисту дитинства в діяльності загальноосвітньої школи. Усі умови були зведені до трьох блоків:

І – система цілей захисту дитинства в Україні;

ІІ – соціально-педагогічні умови захисту дитинства на державному рівні;

ІІІ – соціально-педагогічні умови захисту дитинства на рівні загальноосвітньої школи.

Система цілей захисту дитинства в Україні поєднує соціальну мету захисту дитинства в Україні, соціально-педагогічну мету захисту дитинства в широкому і вузькому значеннях. Соціальну мету захисту дитинства в Україні ми визначили як надумову, що об’єднує всі інші блоки умов соціально-педагогічного захисту дитинства. Вона полягає у консолідації зусиль усіх державних і громадських структур щодо створення системи соціально-правових, економічних, медичних, психологічних, педагогічних умов для забезпечення виживання, оптимального біологічного, соціального і духовного розвитку дітей, активної життєдіяльності на сучасному етапі розвитку суспільства. Виділення в цій системі соціально-педагогічних умов дозволило нам сформулювати цілі соціально-педагогічного захисту дитинства в широкому і вузькому значеннях.

Мета соціально-педагогічного захисту дитинства в широкому значенні полягає у створенні державою і суспільством умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формування поколінь, здатних навчатися впродовж життя, створювати і розвивати цінності громадянського суспільства.

Мету соціально-педагогічного захисту дитинства у вузькому значенні ми визначили на рівні загальноосвітньої школи і сформулювали як утворення на базі школи умов для формування життєвої і соціальної компетентності учнів, що передбачає розвиток і саморозвиток особистості дитини на основі використання всіх її потенціалів.

Другий блок - соціально-педагогічні умови захисту дитинства на державному рівні – ми розглядали в межах створення державою організаційно-управлінської системи, елементами якої виступають: діяльність органів законодавчої і виконавчої влади, спрямована на захист дитинства на державному і місцевому рівнях; нормативно-правова база; система освітніх закладів та науково-дослідних установ, які готують підростаюче покоління до самостійного життя, спеціалістів до роботи з дітьми, науковців до вивчення проблем дітей і молоді; система соціальних служб для дітей і молоді; дитячий рух в Україні; фінансові фонди для забезпечення дитячих проектів і програм; міжнародні контакти й обміни в галузі соціального захисту дитинства.

Третій блок - соціально-педагогічні умови захисту дитинства на рівні загальноосвітньої школи – ми розглядали в межах створення на базі школи соціально-педагогічної системи, основними елементами якої є: організаційно-педагогічний, психолого-педагогічний та соціально-педагогічний рівні.

До організаційно-педагогічних умов захисту дитинства належить спеціально організована система структурних і функціональних компонентів, що забезпечує управління соціалізацією й захистом дітей з урахуванням соціальних, вікових та індивідуальних особливостей та соціального замовлення суспільства.

Виконання психолого-педагогічних умов захисту дитинства ми пов’язуємо з реорганізацією на базі школи психологічної служби; використанням теорії і практики психологічної науки в педагогічній і соціально-педагогічній діяльності; постійним підвищенням фахівцями рівня психолого-педагогічних знань, оновленням і вдосконаленням змісту, форм і методів психологічної служби в школі.

Утворення соціально-педагогічних умов захисту дитинства, що є предметом нашого дослідження, ми розглядали на соціально-педагогічному рівні як відкриття на базі школи соціально-педагогічної служби та розробку і впровадження в соціально-педагогічну систему школи авторського проекту соціально-педагогічного захисту дитинства в діяльності загальноосвітньої школи.

Соціально-педагогічна служба школи складається з двох підрозділів – внутрішньошкільної та територіальної служб. Внутрішньошкільна служба об`єднує директора, заступників директора з виховної та навчальної роботи, класних керівників, вихователів ГПД, учителів початкових класів, психолога, медсестру в кафедру соціальної педагогіки. Основними напрямами соціально-педагогічної роботи служби є: діагностика особистості, учнівського і педагогічного колективів, сім`ї; соціально-педагогічна освіта, профілактика й корекція учнів; налагодження взаємодії школи і сім`ї, організація дозвілля дітей у школі й мікросоціумі; допомога малозабезпеченим, багатодітним і проблемним сім`ям.

Територіальна служба стає центром територіального соціально-педагогічного комплексу, до складу якого належать сама школа, адміністративні, культурні, освітньо-виховні, спортивні, виробничі, правоохоронні, соціальні служби та установи, і об`єднує представників усіх цих установ в Піклувальну раду, яка здійснює координацію роботи школи та всіх суб`єктів мікросоціуму для повноцінного розвитку всіх дітей в усіх сферах життєдіяльності.

Дослідно-експериментальна робота зі створення соціально-педагогічних умов захисту дитинства здійснювалася в межах Програми науково-дослідної роботи експериментального майданчика “ЛСШ №1 – центр ТСПК” (“Лутугинська СШ № 1 – центр територіального соціально-педагогічного комплексу”) і включала п’ять етапів.

1. Підготовчий (1999-2000 рр.). Теоретико-методологічний аналіз проблеми соціально-педагогічного захисту дитинства; визначення соціально-педагогічних умов захисту дитинства на державному та місцевому рівнях; моделювання локальної соціально-педагогічної системи школи, спрямованої на захист дитинства; розробка системи діагностичної роботи та її інструментарію: Індивідуальної карти захищеності дитини, Орієнтувально-діагностичної анкети інтересів учнів, соціально-педагогічних паспортів мікросоціуму, школи, класу.

2. Діагностико-аналітичний (2000 р.). Вивчення й аналіз сучасного стану захищеності дітей; широти інтересів і потреб учнів; категорій дітей та сімей, що потребують соціально-педагогічного захисту; виховного потенціалу школи й мікросоціуму з метою визначення існуючих умов для задоволення інтересів учнів та розвитку їх потенціалів. Визначення бази дослідно-експериментальної роботи та відкриття експериментального майданчика.

3. Прогнозуючий (2001 р.). Моделювання соціально-педагогічної системи школи, спрямованої на захист дитинства, на всіх її структурних рівнях: організаційно-педагогічному, науково-методичному, навчально-виховному, психолого-педагогічному, соціально-педагогічному. На соціально-педагогічному рівні – розробка положення про соціально-педагогічну службу школи-центру ТСПК та її відкриття; планування роботи соціально-педагогічної служби; організація роботи гуртків, клубів, секцій; соціально-педагогічне проектування взаємодії школи і мікросоціуму на основі розробки планів і програм сумісної діяльності школи і позашкільних закладів і установ (центру соціальних служб для молоді (ЦССМ), будинку творчості для дітей і молоді, дитячо-юнацької спортивної школи (ДЮСШ), кримінальної міліції у справах неповнолітніх тощо). Прогнозування імовірних результатів впровадження експериментальної Програми.

4. Розвивально-формуючий (2001-2002 рр.). Реалізація Програми експериментального майданчика “ЛСШ № 1 – ЦТСПК” “Утворення соціально-педагогічних умов захисту дитинства в діяльності загальноосвітньої школи” та моніторинг процесу і результатів її ефективності.

5. Аналітичний (2002 р.). Аналіз і узагальнення результатів соціально-педагогічного експерименту. Оформлення їх у вигляді методичних рекомендацій. Розповсюдження соціально-педагогічного досвіду.

Таким чином, основна ідея соціально-педагогічного експерименту зі створення соціально-педагогічних умов захисту дитинства в діяльності загальноосвітньої школи полягала в перетворенні педагогічної системи школи в соціально-педагогічну систему шляхом введення до її структури соціально-педагогічної служби й утворення на всіх рівнях соціально-педагогічної системи школи умов для соціально-педагогічного захисту дитинства; організація в мікросоціумі школи територіального соціально-педагогічного комплексу, концептуальна модель якого представлена на рис. 1.

Рис. 1. Концептуальна модель територіального соціально-педагогічного комплексу (ТСПК)

Дослідно-експериментальна робота зі створення соціально-педагогічних умов захисту дитинства здійснювалася на основі розробки і впровадження соціально-педагогічних технологій захисту дитинства в діяльності загальноосвітньої школи: соціально-педагогічного експерименту, прогнозування, діагностики, проектування, моделювання, планування й програмування, аналізу й синтезу.

Практичне значення проведеної нами дослідно-експериментальної роботи полягає в тому, що в межах цих технологій нами були розроблені й апробовані модель, проекти, програми, плани сумісної соціально-педагогічної діяльності школи та позашкільних закладів, установ і організацій, які можуть бути використані соціальними педагогами, учителями, керівниками гуртків і секцій, співробітниками соціальних служб для молоді та іншими суб’єктами територіального соціально-педагогічного комплексу у соціально-педагогічній роботі з дітьми та молоддю.

Практичне значення результатів дослідження також полягає у розробці інтегрального критерія для оцінки й аналізу ефективності соціально-педагогічної роботи, спрямованої на захист дитинства, - загальний рівень розвитку потенціалів дитини та інструменту для визначення рівня розвитку потенціалів - Індивідуальної карти захищеності дитини. Оскільки захищеність – це складний внутрішній стан людини, то в основу визначення її рівня була покладена методика Н.Кузьміної для вимірювання загального індекса задоволеності, яка дозволяє виявити приховану (латентну) позицію самої дитини та експертів (учителів, батьків, однокласників) до рівня захищеності, яку, можливо, вони самі й не усвідомлюють.

Основним результатом проведеної дослідно-експериментальної роботи стало підвищення рівня задоволеності учнями розвитком своїх потенціалів (рис. 2), що відповідає підвищенню рівня соціально-педагогічної захищеності дітей у школі, сім’ї та мікросоціумі.

Рис. 2. Рівень задоволеності учнів розвитком своїх потенціалів : 1 – потрібнісно-мотиваційний; 2 – когнітивно-пізнавальний; 3 – емоційно-вольовий; 4 – морально-етичний; 5 – комунікативний; 6 – міжособистісний; 7 – творчий.

Умовні позначення:

_ _ _ _ _ до соціально-педагогічного експерименту;

_______ після соціально-педагогічного експерименту.

До результатів соціально-педагогічного експерименту, що також свідчать про підвищення рівня захищеності дітей, належать:

- позитивна динаміка проблем сімейного виховання: на 18 % зросла кількість дітей, задоволених сімейною атмосферою; на 11 % - кількість батьків, задоволених своїми дітьми; на 30 % - зацікавленість батьків проблемами дітей; на 15 % підвищився ступінь довірливості між батьками та дітьми; на 7 % зменшилась проблема педагогічної неспроможності батьків;

- зростання адекватності самооцінки учнів: на 13 % зросла кількість учнів з адекватною самооцінкою; на 8 % знизилась кількість учнів з підвищеною самооцінкою, на 5 % - із зниженою самооцінкою;

- зниження у дітей рівня агресивності й тривожності: на
24 % зменшилась кількість дітей з високим рівнем тривожності; на 10,9 % - з високим рівнем агресивності;

- підвищення статусу дітей у колективі: на 4 % зросла кількість соціометричних “зірок”, на 43 % - дітей кола бажаного спілкування; на 20% зменшилась кількість зневажених дітей, на 27 % - ізольованих;

- зменшення кількості дітей, що мають труднощі в навчанні й вихованні, на 10 %;

- підвищення рівня задоволеності учителів своєю професійною компетентністю на 20 %.

У межах мікросоціуму Лутугинської СШ № 1 був утворений територіальний соціально-педагогічний комплекс, до складу якого ввійшли всі адміністративні, культурні, освітньо-виховні, спортивні, виробничі заклади й установи, які на основі єдиної Програми соціально-педагогічного експерименту зробили внесок у розробку й створення соціально-педагогічних умов захисту дитинства, обґрунтованих і перевірених нами у ході дослідно-експериментальної роботи.

Значимість відмінностей отриманих експериментальних даних підтверджена на основі використання критеріїв j*Фішера та Пірсона c2-квадрат.

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження, присвячене теоретичному обґрунтуванню й практичній перевірці соціально-педагогічних умов захисту дитинства в діяльності загальноосвітньої школи, дозволяє нам зробити ряд висновків науково-теоретичного та прикладного значення.

1. Аналіз проблеми захисту дитинства дозволив простежити розвиток концептуальної основи соціально-педагогічного захисту дитинства в Україні з 1991 р. до сучасності; узагальнити досвід соціально-педагогічної роботи з дітьми в сучасних соціально-економічних умовах розвитку суспільства.

2. Досліджуючи проблему співвідношення процесів соціалізації особистості та її соціально-педагогічного захисту, було встановлено, що соціалізація особистості – це системне утворення в соціальному становленні людини, що володіє структурністю, самоорганізацією, відкритістю, механізмами збагачення і розвитку. Основними структурними елементами процесу соціалізації виступають стихійна соціалізація, відносно спрямована соціалізація, цілеспрямована соціалізація, самозміна людини. У системі “соціалізація” соціально-педагогічний захист дитинства охоплює майже всю його структуру, включаючи відносно спрямовану і цілеспрямовану соціалізацію, а також самозміну особистості дитини. Основними осередками захисту дитинства виступають школа і мікросоціум (дошкільні заклади, сім’я, групи однолітків, позашкільні заклади тощо).

3. Розкриваючи “захист дитинства” як соціально-педагогічну категорію, було встановлено, що соціально-педагогічний захист дитинства – це комплекс соціально-педагогічних заходів, спрямованих на послаблення впливу на дітей негативних суспільних явищ; утворення умов для розкриття їх інтересів, потреб, творчого потенціалу, надання допомоги для самодопомоги впродовж усього життя; рівних стартових можливостей для соціалізації і самореалізації. До системи принципів соціально-педагогічного захисту дітей, розроблених нами, належать: пріоритет дитячих інтересів, рівність усіх дітей, державний патронаж дитячих ініціатив, інтеграція зусиль соціальних інститутів, природовідповідність, культуровідповід-ність, гуманність, централізація на розвитку особистості, поєднання допомоги із самодопомогою, системність, діалогічність, колективність, демократичність, незавершеність, додатковість, колегіальність, практичність. Основними методами соціально-педагогічного захисту дітей є діагностичні, прогностичні, проектувальні та інші методи; методи соціального виховання, соціального перевиховання, самовиховання; основними формами – індивідуальна, групова і робота у громаді.

4. Аналіз теорії та практики захисту дитинства в Україні, розробка власних концептуальних положень щодо соціально-педагогічного захисту дитинства дали підставу для визначення трьох блоків соціально-педагогічних умов захисту дитинства в Україні, до яких належать:

І. Система цілей захисту дитинства в Україні: соціальна мета захисту дитинства в Україні; соціально-педагогічна мета захисту дитинства в широкому значенні; соціально-педагогічна мета захисту дитинства у вузькому значенні.

ІІ. Соціально-педагогічні умови на державному рівні: діяльність органів законодавчої і виконавчої влади, спрямована на захист дитинства на державному і місцевому рівнях; нормативно-правова база; система освітніх закладів та науково-дослідних установ, які готують підростаюче покоління до самостійного життя, спеціалістів до роботи з дітьми, науковців до вивчення проблем дітей і молоді; система соціальних служб для дітей і молоді; дитячий рух в Україні; фінансові фонди для забезпечення дитячих проектів і програм; міжнародні контакти й обміни в галузі соціального захисту дитинства.

ІІІ. Соціально-педагогічні умови на рівні загальноосвітньої школи: організаційно-педагогічні умови; психолого-педагогічні умови; соціально-педагогічні умови.

5. Необхідність практичної перевірки визначеної системи умов дали можливість описати різноманітні соціально-педагогічні технології та на цій основі розробити й впровадити авторську технологію соціально-педагогічного експерименту з захисту дитинства в діяльності загальноосвітньої школи.

6. Основним результатом соціально-педагогічного експерименту зі створення соціально-педагогічних умов захисту дитинства в діяльності загальноосвітньої школи стало підвищення загального рівня задоволеності дітей розвитком своїх потенціалів, що свідчить про підвищення рівня соціально-педагогічної захищеності дітей у всіх сферах життєдіяльності (сім’ї, школі, мікросоціумі).

7. На підставі позитивних результатів, отриманих у ході дослідження, були запропоновані рекомендації щодо ефективної організації соціально-педагогічного захисту дитинства в діяльності загальноосвітньої школи.

Сформульовані у дослідженні висновки й рекомендації не претендують на остаточне вирішення проблеми соціально-педагогічного захисту дитинства в діяльності загальноосвітньої школи. Вони повинні стати підґрунтям для прогнозування й здійснення подальшої соціально-педагогічної роботи з дітьми: розробки нових технологій соціально-педагогічного захисту дитинства, інтеграції виховних можливостей мікросоціуму, підготовки й перепідготовки соціально-педагогічних кадрів на основі багаторівневих і варіативних навчальних планів і програм.

Основні положення дисертації викладені в таких роботах автора:

1. Караман О.Л. Захист дитинства і соціалізація особистості // Вісн. Луган. держ. пед. ун-ту ім. Т. Шевченка. – 2002. – № 8 (52): Пед. науки. – С. 99-110.

2. Караман О.Л. Соціально-педагогічна корекція агресивної поведінки дітей і підлітків // Освіта Донбасу. – 2002. – № 2 (92). – С. 72-76.

3. Караман О.Л. Розробка і впровадження проектів (технологій) соціально-педагогічної діяльності в загальноосвітній школі // Вісн. Луган. держ. пед. ун-ту ім. Т.Шевченка. – 2001. – № 9 (41): Пед. науки. – С. 82-85.

4. Караман О.Л. Технологія профілактичної роботи в системі “Соціальний захист дитинства” // Теоретичні та методичні засади соціально-педагогічної підготовки вчителя. – К.: ІЗМН, – Житомир: держ. пед. ін-т, 1999. – С. 43-46.

5. Караман О.Л. Соціальний захист дитинства як організаційно-управлінська система // Вісн. Луган. держ. пед. ун-ту ім. Т.Шевченка. – 1999. – № 1 (11): Пед. науки. – С. 28-36.

6. Караман О.Л., Кратінова В.С. Становлення духовності особистості як мета виховної діяльності школи // Нові педагогічні технології в контексті сучасних концепцій змісту освіти: Збірник статей за матеріалами Всеукраїнської науково-методичної конференції. – Луганськ: ЛДПІ, 1998 – С. 99-100.

Караман О.Л. Соціально-педагогічні умови захисту дитинства в діяльності загальноосвітньої школи. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.05 – соціальна педагогіка. – Луганський державний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, Луганськ, 2002.

Дисертація присвячена аналізу проблеми захисту дитинства в Україні, розкриттю сутності та змісту захисту дитинства як соціально-педагогічної категорії, теоретичному обґрунтуванню та практичній перевірці соціально-педагогічних умов захисту дитинства на державному і місцевому рівнях. Розроблені й експериментально перевірені: соціально-педагогічні технології захисту дитинства в діяльності загальноосвітньої школи, науково-методичний комплекс забезпечення соціально-педагогічної роботи з дітьми у школі й мікросоціумі.

Основним результатом дослідження стало підвищення стало підвищення рівня соціально-педагогічної захищеності дітей у сім’ї, школі, мікросоціумі, про що свідчать: підвищення загального рівня розвитку потенціалів дітей, позитивна динаміка проблем сімейного виховання, підвищення адекватності самооцінки, зниження у дітей рівня агресивності і тривожності, підвищення статусу дітей у колективі, професійної компетентності педагогічних кадрів.

Ключові слова: соціалізація, захист дитинства, соціально-педагогічні умови, загальноосвітня школа, мікросоціум, соціально-педагогічні технології.

Караман Е.Л. Социально-педагогические условия защиты детства в деятельности общеобразовательной школы. – Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.05 – социальная педагогика. – Луганский государственный педагогический университет имени Тараса Шевченко, Луганск, 2002.

Диссертация посвящена изучению защиты детства как социально-педагогической проблемы, теоретическому и практическому обоснованию социально-педагогических условий защиты детства в деятельности общеобразовательной школы.

В теоретической части работы осуществлен педагогический анализ проблемы защиты детства в Украине за десятилетний период ее независимости, что позволило проследить развитие концептуальной основы социально-педагогической защиты детства в Украине с 1991 года до современности; обобщить опыт социально-педагогической работы с детьми в школе, семье и микросоциуме.

Исследуя проблему соотношения защиты детства и социализации личности, было установлено, что социализация – системное образование в сфере социального становления личности, которое обладает структурностью, самоорганизацией, целесообразностью поведения, открытостью, механизмами обогащения и развития. Основными структурными элементами процесса социализации выступают стихийная, относительно направленная, целенаправленная социализация, самоизменение человека. В системе “социализация” социально-педагогическая защита детства охватывает почти всю структуру, включая относительно направленную и целенаправленную социализацию, а также постоянное изменение и самоизменение личности ребенка.

При раскрытии сущности и содержания защиты детства как социально-педагогической категории было установлено, что социально-педагогическая защита детства – это создание социально-педагогических условий на государственном, региональном и местном уровнях для успешной социализации, развития, саморазвития и самореализации личности ребенка. Основными направлениями деятельности общеобразовательной школы выступают социально-педагогическое образование, социально-педагогическая профилактика, социально-педагогическая коррекция, социально-педагогическая реабилитация. В систему принципов социально-педагогической защиты детства входят: приоритет детских интересов, равноправие всех детей, государствен-
ный патронаж детских инициатив, интеграция воспитательных возможностей всех социальных институтов, природосообразность, культуросообразность, гуманность, централизация на развитии ребенка, объединение помощи и самопомощи, системность, поляризация, диалогичность, коллективность, демократичность, незавершенность, дополнительность, коллегиальность, практичность.

К основным функциям социально-педагогической защиты детства относятся теоретико-познавательные и прикладные; к основным методам – методы диагностики, прэктирования, прогнозирования, моделирования; социального воспитания, перевоспитания, само-воспитания; к ведущим формам – индивидуальная, групповая, массовая.

Определение социально-педагогических условий защиты детства осуществлялось как на государственном уровне, так и на уровне общеобразовательной школы, что позволило свести все условия в три блока:

I – система целей защиты детства в Украине;

II – социально-педагогические условия защиты детства на государственном уровне;

III – социально-педагогические условия защиты детства на уровне общеобразовательной школы.

Экспериментальная часть диссертации рассматривается в рамках Программы опытно-экспериментальной работы “ЛСШ № 1 – центр ТСПК” (Лутугинская СШ № 1 – центр территориального социально-педагогического комплекса), основными этапами которой выступают: подготовительный, диагностический, прогнозирующий, аналитический. Опытно-экспериментальная работа по созданию социально-педагогических условий защиты детства осуществлялась на основе разработки и внедрения социально-педагогических технологий защиты детства в деятельность общеобразовательной школы: социально-педагогических эксперимента, прогнозирования, диагностики, проектирования, моделирования, планирования и программирования. Практическое значение проведенной опытно-экспериментальной работы состоит в том, что в рамках этих технологий были разработаны и апробированы модели, проекты, программы, планы социально-педагогической деятельности школы, которые могут быть использованы социальными педагогами, учителями, руководителями кружков и секций, работниками социальных служб и другими субъектами территориального социально-педагогического комплекса в социально-педагогической работе с детьми и молодежью.

Основным результатом проведенной работы стало повышение уровня социально-педагогической защищенности детей во