НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТА ІСТОРІЇ НАУКИ ім. Г.М.ДОБРОВА НАН УКРАЇНИ

КОВАЛЕНКО Світлана Дмитрівна

УДК 016:63.001.5 Будрін

ДІЯЛЬНІСТЬ ПРОФЕСОРА П.В.БУДРІНА В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ НАУКИ І ОСВІТИ

07.00.07 – історія науки і техніки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у Центрі історії аграрної науки Центральної наукової сільськогосподарської бібліотеки Української академії аграрних наук.

Науковий керівник: кандидат сільськогосподарських наук, професор Вергунов Віктор Анатолійович, директор Центральної наукової сільськогосподарської бібліотеки УААН

Офіційні опоненти: доктор історичних наук,

Руда Світлана Петрівна,

провідний науковий співробітник відділу історії науки і техніки Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України

кандидат біологічних наук,

Івченко Ігор Сергійович,

доцент кафедри ботаніки Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова Міністерства освіти і науки України

Провідна установа: Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться “23” січня 2003 р. о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.189.01 при Центрі досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України за адресою: 01032, Київ, бульвар Т.Шевченка,60.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ЦДПІН НАН України

Автореферат розіслано “23” грудня 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук Лобанова Л.С

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Здобуття Україною державної незалежності сприяло введенню до наукового обігу багатьох явищ, фактів, імен, які з відомих причин тривалий час залишалися поза увагою вчених, або діставали неповну чи необ’єктивну оцінку. Процес національно-культурного та державного відродження країни потребує дбайливого ставлення до пошуку та об’єктивної оцінки духовних скарбів нашого народу з тим, щоб повернути широкому загалу. Тільки зараз відкриваються можливості подолати сформовану протягом багатьох десятиліть певну тенденційність у висвітленні питань, що стосуються внеску української нації, її патріотично налаштованих учених, зокрема, в розвиток землеробства — провідної у всьому світи галузі сільського господарства11 Сайко В.Ф. Землеробство на шляху до ринку. – Київ: Ін-т землеробства УААН, 1997. – 48 с.; Вергунов В.А. Проблеми організації сільськогосподарської дослідної справи на Україні в 20-х-30-х роках ХХ століття // Український селянин: Праці наук.-досл. ін-ту селянства. – Черкаси, 2001. – С. 290-291; Вергунов В.А., Коваленко Н.П., Сайко О.В. Розвиток сільського господарства Полтавщини в період скасування кріпосництва / Під ред. Вергунова В.А. – К.: Нора-Прінт, 1998. – 144 с.; Малиенко А.М. Проблемы аграрных реформ в Украине. – К., 1999. – 85 с..

Якщо не брати до уваги окремих публікацій, то можна констатувати, що протягом другої половини ХХ століття замовчувалась і багатогранна наукова спадщина професора П.В. Будріна (1857 – 1939 рр.) – видатного вченого–аграрія, педагога, бібліографа – енциклопедиста, одного з організаторів сільськогосподарської дослідної справи Польщі, Росії та України у другій половині ХІХ – першій третині ХХ століття. Наукові розробки П.В. Будріна на сьогодні не лише не втратили своєї цінності, а й набули неабиякого практичного значення, оскільки на новий рівень пізнання можна вийти лише через реконструювання процесу розвитку аграрної науки і введення до наукового обігу максимально повного фактичного матеріалу. Таким чином, можна стверджувати, що серед особистостей, завдяки працям яких розвивалась аграрна наукова думка, одне з чільних місць посідає П.В. Будрін. Не зважаючи на те, що в Україні вчений працював порівняно недовго (1908-1912 рр.), його внесок у розвиток вітчизняної дослідної справи був надзвичайно вагомим. Важко переоцінити внесок П.В. Будріна у становлення вітчизняної селекції, рослинництва й землеробства. Результати його досліджень, його досвід ученого, здатного глибоко проникнути в суть явищ і понині мають важливе значення для розвитку аграрної науки, оскільки дають змогу знайти відповіді на питання, які хвилюють аграріїв і сьогодні.

Здобувши вищу агрономічну освіту, навчаючись на природничому відділенні фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету, П.В. Будрін пройшов шлях від понадштатного консерватора агрономічного кабінету університету до професора, доктора сільськогосподарських наук. Він увійшов в історію агрономічної науки як автор понад 250 наукових праць з рослинництва, землеробства, селекції, які відзначаються фундаментальністю та практичною значимістю, свідчать про глибину мислення їх автора.

Незважаючи на це на сьогодні немає жодної роботи, у якій би роль професора П.В. Будріна, значення його праць були розглянуті комплексно, з позицій сучасної аграрної науки та освіти. Тому постала необхідність проаналізувати і дати об’єктивну оцінку здобутків цього вченого у започаткуванні, становленні й розвитку наукової думки у сільському господарстві України, в першу чергу для прогнозу його подальшого розвитку.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота проводиться згідно з темою науково-дослідної роботи (НДР) ЦНСГБ УААН “Історія започаткування, становлення та розвитку сільськогосподарської дослідної справи в Україні” (№ державної реєстрації 0102U001526).

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є здійснення історико-наукового аналізу діяльності професора П.В. Будріна в контексті розвитку сільськогосподарської науки та освіти в другій половині ХІХ – першій третині ХХ століття (1880 – 1939 рр.).

До конкретних завдань дослідження належать:

·

·

·

·

Об’єкт дослідження – сільськогосподарська наука та освіта в другій половині ХІХ – першій третині ХХ століття.

Предмет дослідження – наукова творчість професора П.В. Будріна в контексті розвитку сільськогосподарської науки і освіти.

Методи дослідження. У дисертаційній роботі використані історично-науковий, логічний, проблемно-хронологічний методи, вивчалися також архівні матеріали та публікації, з яких можна було почерпнути відомості про наукову діяльність ученого, факти з його життя.

Наукова новизна одержаних результатів:

·

·

·

·

·

Практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження дають змогу заповнити прогалину вітчизняної сільськогосподарської науки в історії , що існувала до цього часу через відсутність відомостей про наукові праці професора П.В. Будріна, який відіграв значну роль у становленні та розвитку сільськогосподарської науки та освіти в другій половині ХІХ – першій третині ХХ століття. Ця робота має привернути увагу до колосальної наукової спадщини вченого, особливо його праць з питань землеробства, рослинництва та селекції.

Крім того, результати дослідження можуть бути включені в навчальні програми сільськогосподарських закладів, де молодь, майбутні вчені і практики–аграрії осягатимуть глибинні джерела української аграрної науки. Ці матеріали можуть бути використані, зокрема, при вивченні таких спецкурсів, як: “Сільське господарство”, “Землеробство”, “Історія сільськогосподарської науки”, “Українознавство”, “Краєзнавство”, “Історія України” та “Історія науки і техніки”. Так, у Полтавській державній аграрній академії результати цього дослідження включені до програми курсів „Землеробство”, та „Історія України”.

Особистий внесок аспіранта. Автором проведено дослідження діяльності професора П.В. Будріна, здійснено аналіз і узагальнення літератури за темою дисертації та одержаних результатів. З 12 опублікованих наукових робіт, в яких викладено зміст дисертації, 2 виконані у співавторстві, в них особисто здобувачем сформульовано постановку проблеми, проведено історичний науковий аналіз літературних джерел, здійснено пошук та опрацювання матеріалів, сформульовано та обґрунтовано висновки.

Хронологічні рамки дослідження обіймають весь період життя професора П.В. Будріна (1857 – 1939 рр.). Здійснено аналіз наукової діяльності вченого з 1880 по 1939 рік. У цей період активно розвивається соціально-економічне, політичне і культурне життя в Польщі, Росії та Україні, складаються сприятливі умови для різних наукових пошуків у сільському господарстві та для успішного розвитку сільськогосподарської дослідної справи.

Джерельна база дисертації. При написанні дисертації використані матеріали, які умовно поділяються на дві категорії: опубліковані матеріали та документи, що зберігаються в архівах країни і за її межами. Окремі виявлені документи і матеріали вперше вводяться до наукового обігу. Значну частину літературних джерел становлять періодичні видання, документи наукових з’їздів, нарад у галузі агрономії та з окремих питань рослинництва і насінництва, бібліографії, а також праці самого вченого. Вивчено й проаналізовано матеріали з фондів Центральної наукової сільськогосподарської бібліотеки УААН, Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського НАН України, Національної парламентської бібліотеки України, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка, Фундаментальної бібліотеки Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва, бібліотеки Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва УААН, Центральної наукової сільськогосподарської бібліотеки Россільгоспакадемії (Москва), бібліотеки Санкт-Петербурзького державного аграрного університету, Державного архіву Харківської області (Ф 237, оп. 1, спр. 13; Ф 304, оп. 1, спр. 2573, 2605, 2673, 2679, 2680; Ф 669, оп. 1, спр. 75, 94, 97, 99; оп. 3, спр. 101), Архіву Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва (Ф р–1148, оп. 11, спр. 42а), Центрального державного історичного архіву Санкт-Петербурга (Ф. 449, оп. 7, спр. 1, 7, 9, 15, 37, 48, 100; Ф. 2556, оп. 1, спр. 68, 512)

Історіографія проблеми. Після аналізу літератури з даної проблеми стало відомо, що лише у деяких публікаціях, зокрема Баталіна О.К.22 Баталин А.К. К предыдущей статье: [О статье П.В.Будрина Еще о черных люпинах] // Земледельческая Газета. – 1893. – № 48. – С. 968., Балабанова М.33 Балабанов М. Опыты посева в Курской губернии итальянского проса // Вестник рус. сел. хоз-ва. – 1894. – № 15. – С. 244–245., Батиренка В.44 БатыренкоВ. Сорта яровой пшеницы//Сельско-хозяйственное опытное дело.–1922.–№4.–С.119., Софронова М.55 Софронов М. Разводимые в России сорта ячменя и приёмы его культуры: Предисл. // Записки Ново-Александрийского Института Сельского Хозяйства и Лесоводства. – Варшава: Тип. Варшав. учеб. округа, 1901. – Т. 14, вып. 1. – С. 11–14., Земляка А.66 Земляк А. Результаты опытов по применению удобрений и изучению севооборотов проф. Будрина // Вестник Сельского Хозяйства. – 1907. - № 49. – С. 4–6., Чупрова О.І., Вінера В.В.88 Винер В.В. О разделении селекционных работ по районам // Тр. I Съезда деятелей по селекциии сельскохозяйственных растений, семеноводству и распространению семенного материала в г. Харькове 10–15 января 1911 г. – Х., 1911. – Вып. 2. – С. 290., Барабошкіна М.99 Барабошкин Н. Семенная выставка: Отчёт по 3-ей очередной семенной выставке 1909 г. в г. Харькове / Харьк. О-во Сел. Хоз-ва. – Х.: Типо-литогр. Ю.М.Беркмана, 1909. – С. 4, 24, 28., Кузьменка А.110 Кузьменко А. Чергові засідання в справі дослідження культурних польових рослин України // Вісник сільськогосподарської науки. – 1927. – Т.4, № 1. – С. 57.0, Сокальського Л.П.111 Сокальский Л.П. Очерк возникновения селекционного дела в Харьковском Обществе Сельского Хозяйства // Тр. I Съезда деятелей по селекции сельскохозяйственных растений, семеноводству и распространению семенного материала 10-15 января 1911 г. в г. Харькове / Харьк. О-во Сел. Хоз-ва; Под ред. П.В. Будрина, А.А. Потебни, Б.Н. Рожественского, Л.П. Сокальского. – Х., 1911. – Вып. 1. – С. 10.1, Федорова Д.В.112 Федоров Д.В. Небезполезное дополнение (к статье Будрина П.В. Перезимование озимых и многолетних растений в 1911 г.// Южно-Русская С.-Х. Газета. – 1911. - № 19. – С.5-6 ) // Южно-Русская С.-Х. Газета. – 1911. – № 22. – С. 13–14.2, Григорьєва І.І.113 Григорьев И.И. Краткий исторический очерк развития опытного дела садоводства в России // Тр. Совещ. по вопросу об устройстве отделов полеводства и огородничества областной и районных опыт. с.-х. станций: журналы, доклады, приложения. – Х.: Типо-литогр. М. Сергеева и К. Гальченко, 1912. – С. 11.3, зустрічаються фрагментарні дані про П.В. Будріна. Окремі аспекти життя та діяльності вченого висвітлені в енциклопедичних та деяких інших довідниках, таких як “Энциклопедический словарь Ф.А.Брокгауза и И.А.Эфрона”114 Энциклопедический словарь / Изд. Ф.А. Брокгауз, И.А. Ефрон. – СПб., 1893. – Т. 4. – С. 853.4, “Биографический словарь профессоров и преподавателей Санкт Петербургского университета”115 Биографический словарь профессоров и преподавателей С.-Петербургского университета. – СПб., 1896. – Т.1. – С. 97–98.5, “Большая энциклопедия” (1903)116 Большая енциклопедия / Под ред. С.Н.Южакова, П.Н.Милюкова. – СПб., 1903. –Т. 4. – С. 19.6, “Українська радянська енциклопедія” (1960-1965)117 Українська радянська енциклопедія в 17-ти томах. – К., 1960–1965. – Т. 2: Богуслав-Волочинськ. – К., 1960. – C. 134–135.7, “Иллюстрированный сельскохозяйственный словарь” Богданова С.М.118 Богданов С.М. Иллюстрированный сельскохозяйственный словарь: Энциклопедия сельского хозяйства. - К.: Тип. П.Барского, 1893.– С. 102.8, “Українська радянська енциклопедія” (1977-1985)119 Українська радянська енциклопедія: В 12 – ти томах.– 2 - е вид. – К., 1977–1985. – Т. 2– Київ, 1978. – С. 61.9, “Украинская советская энциклопедия” (1978-1985)220 Украинская советская энциклопедия в 12 –ти томах. – К., 1978–1985. – Т.2. – К., 1979. – С.54–55.0, “Український радянський енциклопедичний словник” (1986)221 Український радянський енциклопедичний словник: В 3-х томах. / Відповід. ред. А.В.Кудрицький. – 2-е вид. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. – Т. 1. – С.226.1.

Інформація стосовно діяльності вченого є в статті Н.І. Пшеничного “Будрин Петр Васильевич” опублікованій у журналі “Календар колгоспника” (1964)222 Пшеничный Н.И. Будрин Петр Васильевич // Календар колгоспника. – 1964. – С. 39.2 , у першому томі книги “Развитие биологии на Украине” (1985)223 Развитие биологии на Украине: В 3-х томах / Гл. ред. К.М. Сытник. – К.: Наукова думка, 1984-1985. – Т. 1: С древнейших времен до Великой Октябрьской социалистической революции. – К.: Наукова думка, 1984. – С. 141, 142, 352, 361.3.

У 90 –х роках ХХ століття про досягнення вченого згадується у підручнику Онопрієнка В.І. “Історія української науки ХІХ – ХХ століть” (1998)224 Онопрієнко В.І. Історія української науки ХІХ–ХХ століть: Навч. посіб. – К.: Либідь, 1998. – С.80.4, статті Бондаренка Л.В. “Внесок вчених Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва УААН в розвиток аграрної науки” (1999)225 Бондаренко Л.В. Внесок вчених Інституту рослинництва ім. В.Я.Юр’єва УААН в розвиток аграрної науки // Наукові основи стабілізації виробництва продукції рослинництва: Тези доп. міжнар. конф., присвяченої 90-річчю від заснування Ін-ту рослинництва ім. В.Я.Юр’єва УААН / УААН; Ін-т рослинництва ім. В.Я.Юр’єва. – Х., 1999. – С. 6.5, нарисі про Харківський державний аграрний університет (1999)226 Харківський державний аграрний університет ім. В.В.Докучаєва: Нарис. – Х.: Основа, 1999. – С. 13, 16, 29.6. Дещо про діяльність П.В. Будріна можна дізнатися з окремих статей Костюк Г.Г., присвячених Ново-Олександрійському інституту сільського господарства та лісівництва, де свого часу працював учений227 Костюк Г.Г. Ново-Александрийский институт сельского хозяйства и лесоводства // Нариси з історії природознавства і техніки: Зб. наук. пр. // НАН України; Центр дослідж. наук.-техн. потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва; Укр. т-во істориків науки. – К., 2000. – Вип. 43. – С. 146-147; Костюк Г. Розробка проблем грунтового харчування рослин у Ново-Олександрійському інституті сільского господарства і лісівництва // Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. пр. / Дніпропетр. держ. ун-т, Акад. наук. вищ. шк. Сектор історії та методології освіти, науки і техніки, Коміс. з історії науки і техніки Наук. т-ва ім. Т.Г.Шевченка. – К., 2000. – Вип. 3. – С.136-137.7. Починаючи з 2000 року друкувалися статті Бобро М.228 Бобро М. З нарису про провідну кафедру агрофаку: До 185–річчя Університету // Знання. – 2001. – 21 травня. – С. 2.8, Євтушенко М.Д.229 Євтушенко М.Д. Невичерпний потенціал аграрної науки // Вища аграрна освіта України: Інформ. вісн. – 2001. - № 11. – C. 4–59, Фурсова Д.І.330 Фурсов Д.І. Віхи розвитку в історії агрофаку // Знання. – 2001. – 5 жовтня. – С. 7.0, Вергунова В.А.331 Вергунов В.А. Харківська освітньо-наукова сільськогосподарська школа: Історія і сучасність // Вісник Східноукраїнського національного університету ім. В.Даля. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2001. – №10 [44]. – С. 198–204.1, які містять інформацію щодо історії та розвитку Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва і про вченого як фундатора Харківської науково-освітньої аграрної школи. Фундаментальна стаття, присвячена життю та діяльності П.В. Будріна вийшла з-під пера професора Вергунова В.А.332 Вергунов В. Професор П.В.Будрін – видатний діяч сільськогосподарської дослідної справи // Етнічна історія народів Європи: Зб. наук. пр. / Київ. нац. у-нт ім. Т.Шевченка, І-нт політ. та етнограф. дослідж. НАН України. – К.: УНІСЕРВ, 2001. – Вип. 8. – С. 89-91.2 В останні роки про П.В. Будріна публікував і дисертант333 Коваленко С.Д. Науково-педагогічна діяльність професора П.В. Будріна у Ново–Олександрійському інституті сільського господарства та лісівництва // Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. пр. – К., 2001. – Вип. 4. – С. 106-108; Коваленко С.Д. Науково-практична діяльність професора П.В.Будріна на Смоленщині // Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. пр. – К., 2001. – Вип. 5. – С. 105-110; Коваленко С.Д. Історико-бібліографічний аспект дослідження творчості професора П.В. Будріна // Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. пр. – К., 2001. – Вип. 6. – С. 82-85; 3. Відомості щодо П.В. Будріна можна почерпнути з дисертаційних робіт Пшеничного Н.І.334 Пшеничный Н.И. Сельскохозяйственное опытное дело в России и на Украине от его зарождения до Великой Октябрьской Социалистической Революции: Автореф. Дис. … д-ра с.-х. наук. – К., 1964. – С. 22, 41.4, Сайка О.В.335 Сайко О.В. Сільськогосподарська дослідна справа на Полтавщині наприкінці XIX – початку XX ст.: Автореф. дис. … канд. іст. наук. – К., 2000. – С.4.5 Певне уявлення про наукові інтереси і здобутки П.В. Будріна дають також документи наукових з’їздів, нарад у галузі сільського господарства.

Першим етапом дослідження стала підготовка і випуск ретроспективного науково-допоміжного покажчика “Професор Петро Васильович Будрін (1857–1939)”, який вийшов у видавництві “Аграрна наука” у 2001 році336 Професор Будрин Петро Васильович (1857–1939): Біобібліогр. покажчик наук. пр. / УААН; ЦНСГБ. - Упоряд. В.А. Вергунов, С.Д. Коваленко; Наук. ред. В.А. Вергунов. – К.: Аграрна наука, 2001. - 126 с. - порт. - (Сер. Аграрна наука України в особах, документах, бібліографії).6. На сьогодні це єдине біобібліографічне джерело, з якого можна почерпнути обширну інформацію стосовно життя та діяльності професора П.В. Будріна.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації були викладені і обговорювалися на наукових форумах у 2000–2002 рр., а саме: на науково-практичному семінарі “Актуальні проблеми з історії аграрної науки півдня України” (2000 р., м. Луганськ), на Міжнародній науково-практичній конференції “Аграрні реформи в Україні: теорія, історія, політика, інформація” (19–20 квітня 2001 р., м. Харків), на ІІІ Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (17–18 травня 2001 р., м. Черкаси), на Міжнародній науково-практичній конференції “Бібліотеки, видавництва, розповсюджувачі друкованих та електронних видань: партнерство і співробітництво”, (30–31 жовтня 2001 р., м. Київ), на науково-практичній конференції “Наукові сільськогосподарські бібліотеки в ХХІ столітті” (26–27 березня 2002 р., м. Київ), на VII Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Українська періодика: Історія і сучасність” (17–18 травня 2002 р., м. Львів), на Першій конференції молодих вчених та спеціалістів “Історія освіти, науки та техніки в Україні” (30 травня 2002 р., м. Київ), на ХІХ Міжнародному київському симпозіумі з наукознавства та історії науки: новий зміст і суспільна значимість (13 – 15 листопада 2002 р., м. Київ).

Публікації. За матеріалами досліджень представлених у дисертації, публіковано 12 наукових праць, з них 6 публікацій у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій і семінарів, 2 статті у науковому журналі, 3 публікації у збірниках наукових праць, а також біобібліографічний покажчик (у співавторстві).

Структура роботи. Зміст дисертаційної роботи обумовлений метою та завданням дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (267 назв), додатків. Загальний обсяг дисертації 239 сторінок, з них 204 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми та актуальність дослідження, визначені його об’єкт, предмет, мета і завдання, виявлено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, висвітлено джерельну базу та історіографію питання, окреслені хронологічні рамки дослідження, , наведено відомості про їх апробацію.

У першому розділі “Стан сільськогосподарської науки країн світу другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття” розглядаються проблеми становлення та розвитку сільськогосподарської дослідної справи у Сполучених Штатах Північної Америки та на Алясці, країнах Західної Європи, Польщі, Росії та Україні.

У підрозділі 1.1. “Розвиток мережі сільськогосподарських дослідних установ в Північній Америці та країнах Західної Європи” представлені результати дослідження процесу становлення та розвитку мережі дослідних станцій у Сполучених Штатах Північної Америки та на Алясці. Питання заснування мережі дослідних станцій вперше було піднято у 1872 році на з’їзді представників сільськогосподарських коледжів, який відбувся у Вашингтоні. Завдяки підтримці окремих осіб та установ виникла перша в країні сільськогосподарська дослідна станція за європейським зразком, яка утримувалась на кошти штату Коннектикут. У 1886 році вже існували дослідні станції у штатах Мейн, Массачузетс, Огайо, Теннессі, Вісконсіні. На початку ХХ століття станції проводили велику кількість наукових досліджень у лабораторіях і практичних дослідів на полях, у садах, на городах. У 1887 році на розгляд Конгресу Сполучених Штатів Північної Америки було внесено законопроект про облаштування на Алясці дослідних станції за зразком існуючих установ цього типу. У жодній країні світу дослідна справа не досягла такого розвитку та обсягів фінансування як у Сполучених Штатах Північної Америки. Характеризуючи діяльність американських дослідних станцій у другій половині ХІХ – початку ХХ століття, треба зазначити, що більшість з них мала чітко визначені функції. Вони намагалися сприяти розвитку американського сільського господарства і досягли в цьому значних результатів.

У Франції на 1872 рік існувало менше 10 дослідних агрономічних установ, а на 1906 рік нараховувалось уже понад 4150 (враховуючи і показові поля). Дослідні установи тут поділялися на дослідні поля, дослідні агрономічні станції і агрономічні лабораторії, показові поля. Великого поширення набули на початку ХХ століття спеціальні дослідні станції.

Сільськогосподарські дослідні установи Німеччини початку ХХ століття можна розділити на сільськогосподарські контрольні станції для випробування насіння, аналізу добрив і властивостей кормових культур, сільськогосподарські дослідні станції, де проводились різні досліди з питань рослинництва і тваринництва, станції змішаного типу, які об’єднували в собі дві попередні функції, сільськогосподарсько–ботанічні станції для вивчення шкідників і хвороб культурних рослин та способів боротьби з ними (ентомо– та фітопатологічні станції), а також на дослідні установи, що функціонували при сільськогосподарських навчальних закладах, які одночасно були й навчально-допоміжними структурами, де викладалися предмети із сільського господарства.

Перша дослідна станція в Англії виникла 1834 року у маєтку “Ротгамтед” неподалік від Лондону, а її засновником був Джон Бенет Лооз. На початку 40-х років ХІХ століття станція була вже цілком солідною установою результати роботи якої набували популярності серед англійських сільських господарів.

Наприкінці ХІХ століття в Італії існували науково-прикладні установи сільськогосподарського спрямування, які підпорядковувались Міністерству землеробства. Це ентомологічна дослідна станція у Флоренції, установи для штучного розведення риби, лабораторії для вивчення хвороб рослин.

Наприкінці ХІХ століття у Цюріху (Швейцарія) існували: контрольно-насіннєва станція; станція із землеробської хімії, головне завдання якої було контролювати правильність використання штучних добрив та кормових добавок; дослідний лісовий розсадник, який ставив досліди з вирощування різних порід дерев, з врахуванням рівня сонячного опромінювання, строків висівання, ступеня якості саджанців, впливу на ріст різних порід дерев ґрунту, підґрунту, напряму схилу та величини кута схилу посівних площ. Установи були підпорядковані безпосередньо уряду.

Перша сільськогосподарська дослідна установа в Австрії була заснована у м. Лобозиці князем Шварценбергом. На 1897 рік у країні налічувалось 19 дослідних і дослідно-контрольних установ. Одні з них підпорядковувались уряду, інші були приватними, але субсидувались урядом, треті існували цілком за рахунок коштів приватних осіб.

Діяльність угорських дослідних установ, згідно із законодавством була спрямована або на задоволення практичних потреб населення певних регіонів країни або всієї країни. Роботу усіх цих установ контролювало Міністерство землеробства. В Угорщині наприкінці ХІХ століття нараховувалось 18 центральних установ та 11 районних станцій. Хоча всі станції знаходились неподалік одна від одної, вони працювали автономно, кожна займалася вивченням своїх проблем, маючи для цього всі умови. На утримання дослідних установ щорічно виділялося достатньо коштів, і надавалися, крім того, одноразові допомоги.

Сільськогосподарські дослідні установи країн Західної Європи у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття мали різні напрями діяльності. Це – рослинництво, селекція, шовківництво, тютюнництво, виноградарство й виноробство, тваринництво та інші.

Підрозділ 1.2. “Становлення сільськогосподарської дослідної справи в Російській імперії (Польща, Росія, Україна)” доводить, що у досліджуваний нами період дослідні установи Польщі поділялися на центральні лабораторії і бюро, дослідні станції, дослідні поля. На початку ХХ століття в країні досить непогано велась сільськогосподарська дослідна справа. Вона ще поліпшилася з утворенням постійної секції дослідної справи, організованої за сприяння Центрального товариства сільського господарства. Головне завдання цієї секції полягало у створенні об’єднаної центральної дослідної станції.

На початку 80-х років ХІХ століття сільськогосподарські товариства – місцеві громадські органи, за допомогою яких вживалися різні заходи з метою покращення стану сільського господарства в Росії стали активно займатися створенням перших дослідних установ. Ініціаторами цієї справи, заснуванням перших сільськогосподарських дослідних полів стали Харківське та Полтавське сільськогосподарські товариства. Дослідні установи, які існували наприкінці ХІХ — початку ХХ століття в Росії, поділялись на дослідні станції — загальні та спеціалізовані (селекційні, садівничі, виноробські, шовківничі, машиновипробувальні), дослідні поля, лабораторії і розсадники. 28 травня 1901 року було затверджено “Положение о русских сельскохозяйственных опытных учреждениях”, завдяки якому сільськогосподарські дослідні заклади отримали різні пільги й права, що, безперечно, сприяло подальшому розвитку сільськогосподарської дослідної справи. Новим кроком у подальшому розвитку сільськогосподарської дослідної справи став відпрацьований відомим на той час ученим В.В. Вінером проект “Організації порайонного вивчення сільського господарства”, який був представлений на Всеросійській нараді з організації сільськогосподарської дослідної справи у 1908 році. Згідно з цим документом в кожному районі, що вирізнявся характером ґрунтів і клімату планувалося відкривати дослідні установи. Після встановлення радянської влади, постала необхідність в районуванні Росії (складанні нової карти сільськогосподарських областей), швидкому збільшенні кількості дослідних станцій при агрономічних школах як самостійних організацій для надання агрономічної допомоги населенню. При створенні мережі дослідних установ використовувались ініціатива і кошти як окремих осіб, так і держави. З 1910 року, в умовах тодішньої аграрної політики і ринкових відносин їх мережа розширювалась прискореними темпами, робилась спроба поширити їх вплив на різні аспекти землеробства з максимальним урахуванням регіональних особливостей і структури господарства, що склалася на той час.

Що стосується становлення сільськогосподарської дослідної справи в Україні – тодішній Малоросії, яка була складовою Російської імперії, то як засвідчують історичні факти, підхід до ведення сільського господарства на науковій основі розпочався саме з України, хоч в історіографії царської Росії, з огляду на її національну політику, про це просто не говорилось. Реформа 1861 року зумовила перехід аграрного сектора держави на промислові рейки. Необхідність вирішення виниклих у зв’язку з цим практичних питань сільськогосподарського виробництва дала поштовх розвитку сільськогосподарської науки. Так стали створюватися спеціальні науково–дослідні установи: у 1884 р. – Полтавське сільськогосподарське дослідне поле, у 1889 р. – Херсонська сільськогосподарська дослідна станція, у 1890 р. – Лохвицька тютюнова дослідна станція, у 1898 р. – Олешківська дослідна станція спеціальних культур та інші. Сільськогосподарські дослідні станції на території України розташовувались в різних зонах землеробства (Лівобережний Лісостеп, Правобережний Лісостеп, Східний Степ, Південний степ). На початку ХХ століття практично кожна дослідна станція на Україні мала вже свої суттєві напрацювання з питань обробітку ґрунту, внесення мінеральних добрив, сортовипробування, селекції рослин, боротьби із шкідниками сільськогосподарських культур, а також тваринництва. Багато уваги станції приділяли вивченню проблем рільництва, зокрема, агротехніки вирощування основних польових культур.

Таким чином, численні дані свідчать про те, що становлення наукового підходу до розв’язання сільськогосподарських проблем у більшості країн світу відбувається у другій половині ХІХ століття. Значну роль у цьому процесі відігравали відомі вчені, в тому числі і П.В. Будрін.

У другому розділі “Основні етапи життєвого та творчого шляху П.В. Будріна” подано аналіз етапів життя і діяльності професора П.В. Будріна, відображено процес формування його наукового світогляду та становлення як ученого і педагога.

У підрозділі 2.1. “Формування наукового світогляду вченого” завдяки результатам проведеного дослідження показано, як по закінченні Пермської духовної семінарії тоді ще вісімнадцятирічний Петро, всупереч сімейній традиції, обирає свій шлях. У 1875 році він вступає на природниче відділення фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету, де успішно навчається до 1879 року. Найвагоміший вплив на формування наукового світогляду майбутнього вченого у цей період справив відомий вчений того часу, який займався проблемами сільського господарства, професор Олександр Васильович Совєтов. Фактично він став для П.В. Будріна найавторитетнішим учителем. Аналіз наукової спадщини професора П.В. Будріна показує, що вона пронизана великими принципами агрономічної школи О.В. Совєтова. Численні учні П.В. Будріна будуть потім сповідувати ці принципи в своїй науковій роботі, ціле покоління агрономів завдяки йому стане розвивати ідеї і концепції цієї знаменитої школи. Спілкування в процесі навчання з такими корифеями науки, як Д.І. Менделєєв, І.І. Бордман, О.Д. Хвольсон, П.Л. Чебишев, О.І. Воєйков, В.В. Докучаєв, А.М. Бекетов сформували активну життєву позицію молодого П.В. Будріна. У 1879–1882 роках Петро Васильович – стипендіат Петербурзького зібрання сільських господарів, потім понадштатний консерватор агрономічного кабінету Санкт-Петербурзького університету.

Підрозділ 2.2. присвячений становленню П.В. Будріна як вченого і педагога. З 1882 року П.В. Будрін доцент, завідувач кафедри землеробства Ново-Олександрійського інституту сільського господарства та лісівництва. У 1888 році з успіхом захищає магістерську дисертацію “Искусственные, преимущественно азотистые удобрения” при Петербурзькому університеті і отримує посаду професора кафедри землеробства.

У 1891 році за ініціативою П.В. Будріна і завдяки підтримці В.В. Докучаєва на її базі було створено дві самостійні кафедри – рослинництва та загального землеробства. Так завдяки П.В. Будріну була заснована одна з перших вітчизняна кафедра рослинництва, яку він очолював до 1905 року. Перші роки викладання предмета “рослинництво” були досить складними, в першу чергу, через нестачу спеціальної літератури. З 1883 по 1902 роки – він завідувач навчально-дослідної ферми (нині Інститут ґрунтознавства, агротехніки і добрив у Пулавах, Польща), на полях якої організував досліди з вивчення сівозмін і систем удобрення в них, вивчення дії мінеральних добрив і люпину на родючість ґрунтів і врожайність основних сільськогосподарських культур. Вже у 1902 році П.В. Будрін видає перший підручник з рослинництва “Частное земледелие”, що став незамінним посібником з цього предмета на багато десятиліть. В ньому було систематизовано й узагальнено матеріал багаторічних досліджень, одержаний ним та його помічниками на навчально-дослідній фермі інституту. Цей посібник, який кілька разів перевидавався, став базовим для написання іншими авторами більш сучасних підручників з рослинництва. Протягом 1895–1900 років П.В. Будрін помічник директора інституту. У 1902–1905 роках він очолює Ново-Олександрійський інститут сільського господарства та лісівництва (тепер Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва). Під час роботи на посаді директора П.В. Будрін налагодив науково-практичні, навчальні та господарські справи цього навчального закладу. Багаторічна освітня та наукова діяльність вченого отримала визнання. У 1895 році професора, колезького радника П.В. Будріна було нагороджено орденом Святого Станіслава ІІ ступеня, а у 1901 році – орденом Святого Володимира ІV ступеня. 1 січня 1905 року наказом по громадянському відомству, за відзнаку по службі йому було надано чин дійсного статського радника.

У підрозділі 2.3. “Вклад вченого у розвиток системних науково-практичних досліджень з агротехніки та селекції сільськогосподарських культур” проаналізовано життя та діяльність П.В. Будріна протягом 1905–1907 років. У цей час він завідує Енгельгардтівською сільськогосподарською дослідною станцією – однією з перших у країні сільськогосподарських дослідних установ, що займалася вивченням мінеральних добрив. Роботу цієї станції учений практично відновив після революції. Потім дослідженнями він став займатися у власному невеликому господарстві “Спаське” Духовщинського повіту Смоленської губернії. Там, серед господарських посівів з’явилися і дослідні поля, на яких проводилися польові дослідження з використання різноманітних добрив і з сортовипробування сільськогосподарських культур.

У 1908–1912 роках вчений працюючи на Харківщині, стає засновником і директором першої в царській Росії Харківської сільськогосподарської обласної селекційної дослідної станції (нині Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр’єва УААН) – однієї з перших у державі селекційних установ, перед якою стояло завдання покращити місцеві сорти зернових культур і кормових трав.

Показано, що з 1913 року П.В. Будрін – завідувач навчальної частини Санкт-Петербурзьких сільськогосподарських курсів. У пореволюційний час він завідує кафедрою рослинництва Ленінградського сільськогосподарського інституту; і, крім того, викладає у Ленінградському інституті прядивних культур і Ленінградському інституті боротьби зі шкідниками сільського та лісового господарства. У 1916–1931 роках П.В. Будрін завідувач, науковий консультант відділу рослинництва Сільськогосподарського музею в Ленінграді. З 1919 по 1923 рік він очолює Миколаївську дослідну станцію. У 1923 році П.В. Будрін засновує Дєтськосельську лляну дослідну станцію і до 1927 року є її директором. З цих відомостей стає очевидним, яку активну участь бере учений у 1913 – 1939 роках у становленні та розвитку ленінградської науково-освітньої аграрної школи.

У третьому розділі “Наукові програми професора П.В. Будріна в контексті розвитку сільськогосподарської науки” дається аналіз програм ученого по кожному періоду його діяльності.

У підрозділі 3.1. “П.В. Будрін – засновник сидеральної системи землеробства” висвітлюється роль вченого у відпрацюванні сидеральної системи землеробства. Науковці – аграрії України, Росії, Польщі, та інших країн світу по праву вважають П.В. Будріна засновником сидеральної системи землеробства. Ця система наприкінці ХІХ – початку ХХ століття була найбільш радикальним способом поліпшення агрохімічних та водно-фізичних властивостей піщаних ґрунтів і пустищ, хоча на той час, ще не дуже поширеним. Суть її, як відомо, полягає в регулярному застосуванні як добрива зелених рослин – однорічних метеликових, вирощених переважно по паровому клину, внаслідок чого пар зовсім виходить із сівозміни. П.В. Будрін організував досліди з вивчення сівозмін і систем удобрення в них, вивчав дію мінеральних добрив на родючість ґрунтів та врожайність сільськогосподарських культур і першим у державі обґрунтував наукові підходи до вирощування люпину на ґрунтах різного механічного складу при різних типах сівозмін. Повні результати його досліджень з питань сидерації були зібрані у закінченому проаналізованому вигляді лише у 1907 році і видані у вигляді книги “Результаты опытов по применению удобрений и изучению севооборотов на Горно-Нивском опытном поле Института Сельского Хозяйства и Лесоводства в Новой Александрии Люблинской