CAAAEUIA OA?AEOA?ENOEEA AENA?OAO??
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Михненко Анатолій Михайлович
УДК 94 (477.6) “1850/1950”
ІСТОРІЯ ДОНЕЦЬКОГО БАСЕЙНУ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ
ХХ СТ.
07.00.01 – історія України
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора історичних наук
Дніпропетровськ - 2002
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України
Офіційні опоненти: член – кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор Реєнт Олександр Петрович, Інститут історії України НАН України, заступник директора, завідувач відділу історії України ХІХ – початку ХХ ст.
доктор історичних наук, професор Терещенко Юрій Іларіонович, Київський державний лінгвістичний університет, завідувач кафедри історії України та зарубіжних країн
доктор історичних наук, професор Турченко Федір Григорович, Запорізький державний університет, завідувач кафедри новітньої історії України, декан історичного факультету
Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра історії для гуманітарних факультетів, м. Київ
Захист відбудеться " 5" червня 2002 р. о 13:00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 в Дніпропетровському національному університеті (адреса: 49050, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, ауд. 307)
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету (адреса: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8)
Автореферат розісланий " 22 " квітня 2002 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат історичних наук, доцент І.О.Кривий
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ
Актуальність дослідження. Історична регіоналістика посідає чільне місце в структурі сучасної історичної науки. Її виняткова роль стає зрозумілою, коли взяти до уваги численні дискусії про співвідношення мікро- та макроісторії, компаративних та міждисциплінарних підходів, поліваріантність та альтернативність історії, які побутували в західній історичній думці 80-90-х років ХХ ст. На сьогодні різноманітність ракурсів та просторових масштабів, взаємодоповнювана регіональна фрагментарність і множина точок зору на територіальну конфігурацію і структурованість історичного процесу ввійшли до неодмінних складових загальнонаціональних реконструкцій історії. Вони стали прикметними рисами оновленої епістемологічної рефлексії, на яку вказують як іноземні, так і вітчизняні дослідники. То ж можемо констатувати, що виключна увага до регіональних студій характерна не тільки для української історіографії, а для світової науки взагалі. Однак, в українському контексті регіональна проблематика має особливе значення з огляду на цілий комплекс проблем, які вирізняються фундаментальним значенням для відтворення загальної історії України.
Насамперед, це – проблема формування національної ідентичності. Остання тісно пов’язана з регіональним відображенням ареалу етнічного розселення українців, який протягом ХІХ-ХХ ст. зазнав суттєвих асиміляційних впливів (російських, австрійських, угорських та ін.). Регіональними особливостями зумовлений і складний процес становлення національної свідомості, а отже й української політичної нації. Регіональна самобутність, що склалася впродовж тривалого часу, й до нині є як джерелом численних суперечностей та конфліктів, так і потенційних можливостей і перспектив для розвитку сучасної України. Враховуючи той факт, що існуючі українські кордони повстали менш ніж півстоліття тому, стають очевидними значення, масштаб та роль (політична, етнонаціональна, соціокультурна, конфесійна, економічна та ін.) регіонального чинника у новітній національній історії.
Іншою важливою групою проблем, що потребують всебічного опрацювання регіональної специфіки, є історія модернізації українського суспільства, яка розпочалася у середині ХІХ ст. Взагалі теза про регіональну диспропорційність, нерівномірність розвитку різних земель у добу модернізації увійшла майже до аксіоматичних положень сучасної науки. З цього погляду значно підвищується зацікавленість регіональним виміром модернізації України, особливо на теренах промислово розвинутих районів, до яких безперечно належить й Донецький басейн. Регіональна модель модернізації промисловості Донбасу другої половини ХІХ – початку ХХ ст. з домінуючими функціями іноземного капіталу та зовнішньоекономічних зв’язків й досі є предметом бурхливих дискусій і становить неабиякий інтерес для учених з різних соціогуманітарних дисциплін.
Значну зацікавленість викликає й етнічна структура та міжнаціональні взаємини, які склалися у різних регіонах. У цьому аспекті варто врахувати самобутню етнічну історію Південної України, зокрема Донеччини. До того ж етнонаціональним процесам у промислових районах притаманні інтенсивність та багатовимірність, які зумовлені високими мобілізаційними можливостями для залучення робочих ресурсів, що репрезентують різні етнічні спільноти, традиції, норми соціальної поведінки тощо. Відтак економічно розвинуті регіони, у т.ч. Донецький басейн, на тривалий час стали зоною взаємодії та взаємопроникнення національних культур, тереном для змагання соціо- та етнокультурних впливів.
Історія Донецького басейну ХІХ-ХХ ст. тісно пов’язана з перебігом доленосних подій української історії: пореформеною модернізацією, національно-визвольними змаганнями, Першою і Другою світовими війнами, соціалістичною індустріалізацією та повоєнною відбудовою промисловості та ін., що мають свої неповторні регіональні особливості та місцевий колорит. Тому регіональна історія Донеччини сповнена масштабних економічних перетворень, драматичних подій та трагічних соціальних експериментів. Безперечно, що багатство історичних подій, явищ та процесів на теренах Донеччини створило дієву мотивацію для дослідницьких студій багатьох учених як у минулому, так і нині. Водночас історія Донбасу за радянської доби була об’єктом для створення та поширення ідеологічних спекуляцій, догм та міфів, які побутують й дотепер. Зазначені тенденції, що виникли у процесі розробки історії цього регіону, спричинилися до появи надзвичайно заплутаних, суперечливих та ідеологічно заангажованих наукових реконструкцій.
Нинішня регіональна структура України склалася історично, хоча і зазнала глибоких змін, але в своїх основних контурах віддзеркалює світові процеси. Тому міждисциплінарний статус регіоналістики, її широкі та універсальні пізнавальні можливості дають змогу віднайти витоки та коріння нинішніх конфліктів і протиріч у районах, що за міжнародною класифікацією належать до так званих “проблемних регіонів”. До таких регіонів України, на превеликий жаль, варто віднести й Донецький басейн. Сучасна Україна, як суверенна, правова та демократична держава, може інтегруватися до світового співтовариства тільки за умов широкого забезпечення прав та потреб усіх регіонів, розв’язання болючих питань “проблемних регіонів”.
Нарешті, слід підкреслити, що регіони зробили вагомий внесок у розвиток продуктивних сил України, її науки і культури, що висуває дослідження їхньої історії до кола пріоритетних напрямів національної науки. Навколо історичної регіоналістики інтегруються зусилля істориків, політологів, соціологів, демографів, етнологів та представників інших наукових галузей та дисциплін. У світлі такого підходу результати регіональних студій мають не тільки солідне теоретичне та практично-прикладне значення, а й використовуються для прогностичних функцій, зокрема для комплексної оцінки та всебічного аналізу перспектив розвитку регіонів
Отже, актуальність теми дисертаційного дослідження визначається кількома групами взаємопов’язаних чинників: 1/ зростаючою роллю регіональних студій як у сучасній Україні, так і у світі; 2/ нагальними потребами у багатомасштабній реконструкції історії України з урахуванням усього спектра просторово-регіональної специфіки; 3/ необхідністю висунення, обґрунтування та апробації концептуальних підходів до розв’язання ряду фундаментальних проблем історії Донеччини, як-то регіональні особливості модернізації, форми залучення іноземного капіталу, урбанізація та індустріалізація за доби тоталітаризму, адміністративно-територіальні реформи та експерименти з національного районування у 20-і роки ХХ ст., соціально-економічний зміст і спрямованість повоєнної відбудови тощо; 4/ загальним поворотом суспільної думки до подолання існуючих ідеологічних стереотипів, різнобарвних кліше та міфів навколо історії регіону, його місця і ролі у загальнонаціональній історії, зокрема у радянський період; 5/ практичною значимістю історичної регіоналістики для вирішення конфліктів і суперечностей, які побутують у проблемних регіонах, у т. ч. для вироблення адекватних теоретичних моделей соціально-економічного розвитку.
Зв’язок дисертації з науково-дослідницькими програмами та планами. Дисертаційна робота виконана з обсягу державної бюджетної науково-дослідної теми “Наукове та методичне забезпечення курсу історії України для природничих та економічних факультетів” (затверджена Міністерством освіти і науки України за № Г-98-28), яку опрацьовує колектив співробітників Донецького національного університету. Дисертаційне дослідження підготовлено у межах державних бюджетних науково-дослідних тем “Історія Донбасу: соціально-економічні, політичні та культурні процеси” (державна реєстрація за № 0196 007094) та “Етнонаціональні процеси на Донеччині ХХ ст.” (державна реєстрація за № 097 000938), які розробляє Донецький національний університет.
Об’єктом дослідження є процес соціально-економічного розвитку Донецького басейну, зокрема пореформена модернізація другої половини ХІХ – початку ХХ ст., соціалістична індустріалізація 20-30-х років ХХ ст. та повоєнна реконструкція другої половини 40-х років ХХ ст., які визначили промислову спеціалізацію регіону в індустріальному комплексі Російської імперії та Радянського Союзу, регіональне соціокультурне середовище, соціальний та професійний склад населення Донеччини.
Предметом дослідження є провідні тенденції, спрямованість та зміст соціально-економічних і політичних перетворень у Донбасі другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст., у т.ч. форми організації промисловості, залучення капіталу та трудових ресурсів, специфіка виробничих відносин, продуктивних сил та урбанізації, формування соціальної та етнонаціональної структури, адміністративно-територіальної конфігурації регіону і системи місцевого управління, а також перехід від ринкової до планово-директивної економіки протягом 20-х років ХХ ст.
Хронологічні межі дисертаційної роботи охоплюють другу половину ХІХ – першу половину ХХ ст. Вони є достатніми, з одного боку, для виявлення, аналізу та інтерпретації домінуючих соціально-економічних тенденцій в Донбасі у тривалій хронологічній ретроспективі, а з іншого – включають періоди капіталістичної модернізації суспільства, соціалістичної індустріалізації та повоєнної реконструкції, що визначили загальну спрямованість розвитку регіону.
Просторові межі дослідження зумовлені як природно-географічними та промисловими теренами Донецького регіону, так і мінливою адміністративно-територіальною локалізацією Донбасу за доби Російської імперії та Радянського Союзу. У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Донецький басейн перебував у складі трьох адміністративно-територіальних одиниць: північні райони Донеччини та Луганщини входили до складу Харківської губернії, частина території Приазов’я, південні райони Луганщини (Бахмутський, Маріупольський, Луганський повіти) - до складу Катеринославської губернії, а землі на схід від р. Кальміус – належали Області війська Донського. У 20-40-і роки ХХ ст. територія Донецького промислового регіону охоплювала сучасну Донецьку та Луганську області, а також більшу частину Ростовської області (Росія).
Основна мета дисертаційного дослідження полягає у відтворенні, реконструкції та оцінці соціально-економічних зрушень в історії Донеччини другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст., зокрема у визначенні сукупності факторів (політичних, економічних, етнонаціональних, соціо- та етнокультурних, зовнішньоекономічних, психологічних та ін.) та передумов (природничих, географічних, геополітичних), які призвели до формування певної промислової спеціалізації Донецького басейну в індустріальній структурі Російської імперії та СРСР, адміністративно-територіальної конфігурації, соціального, етнонаціонального та професійного складу населення регіону.
Досягнення цієї мети передбачає розв’язання таких дослідницьких завдань:
·
розглянути стан і основні напрями досліджень з історії Донецького басейну другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст., зокрема визначити головні етапи стосовно розробки регіональної історії Донеччини, жанрову та фахово-дисциплінарну належність основної наукової продукції;
·
виявити, систематизувати та класифікувати джерельну базу дослідження, з’ясувати загальний рівень її розробки, у т.ч. типо-видовий склад джерел;
·
висвітлити регіональну специфіку капіталістичної модернізації в Донецькому регіоні другої половини ХІХ – початку ХХ ст., форми залучення капіталу і трудових ресурсів, особливості організації виробництва та формування продуктивних сил;
·
визначити та інтерпретувати провідні тенденції і динаміку змін в економічній та соціальній сферах, які спричинила “вугільна лихоманка” в останній чверті ХІХ – на початку ХХ ст.;
·
реконструювати перебіг подій національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. у Донбасі, боротьбу різних політичних режимів, зокрема існування Донецько-Криворізької Радянської Республіки;
·
показати перехід від ринково-капіталістичної до планово-директивної економіки, який відбувся у Донбасі впродовж 20-х років ХХ ст., зокрема подати огляд розвитку місцевої промисловості за доби нової економічної політики;
·
розкрити зміст, спрямованість та особливості соціалістичної індустріалізації у регіоні наприкінці 20-30-х років ХХ ст., зокрема виділити та пояснити її основні наслідки;
·
окреслити специфіку та характер проведення колективізації у Донецькому регіоні;
·
проаналізувати кількісні і якісні зрушення у соціальній та етнонаціональній структурі населення Донецького басейну протягом другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст., а також визначити головні чинники, які зумовили ці зміни;
·
простежити за формуванням адміністративно-територіальної конфігурації регіону, зокрема за “національно-територіальним районуванням” 20-х років ХХ ст.;
·
відтворити воєнні події у регіоні, у т.ч. політику нацистського окупаційного режиму та соціально-економічне становище Донеччини під час німецько-радянської війни;
·
здійснити огляд повоєнної реконструкції та відбудови Донбасу у другій половині 40-х років ХХ ст.;
·
розглянути та оцінити діяльність центрального та місцевого керівництва на теренах Донеччини у добу тоталітаризму;
·
з’ясувати витоки та походження ідеологічних стереотипів та міфів з історії Донецького басейну другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст., які побутували у радянській історіографії.
Методологія та методи. Дисертаційна робота виконана на методологічних засадах, пов’язаних з загальнонауковими принципами об’єктивізму, історизму, системності, світоглядного плюралізму та діалектичного розуміння історичного процесу. Вони ґрунтуються на поєднанні міждисциплінарних підходів і методів, запозичених з різних соціогуманітарних дисциплін. У дисертації використано історико-генетичний, компаративний, ретроспективний, проблемно-хронологічний, типологічний, класифікаційний, системно-функціональний, структурно-системний, статистично-аналітичний, синхронний та діахронний методи дослідження.
Ступінь розробки теми дисертаційної роботи характеризується, з одного боку, підвищеною зацікавленістю до історії Донецького регіону, а з іншого - відсутністю ґрунтовних узагальнюючих студій, виконаних на рівні сучасних наукових вимог. Такий стан речей пояснюється тим, що за радянської доби історія Донеччини була об’єктом для численних ідеологічних маніпуляцій та соціалістичної міфотворчості. Тому соціально-економічні процеси в Донецькому басейні висвітлювалися з позицій догматизованої формаційної “п’ятичленки”. Доба капіталістичної модернізації розглядалася здебільшого у контексті підготовки матеріальних засад пролетарської революції. Натомість епоха соціалістичної індустріалізації та повоєнної відбудови висвітлювалися виключно з перспективи ідеологічної апологізації. Водночас поза увагою залишався великий та складний комплекс проблем, як-то регіональні особливості капіталістичної модернізації, зокрема її незавершеність та нереалізованість, співіснування різних економічних укладів у Донбасі, експерименти з національним районуванням тощо. Таким чином, існує цілий комплекс науково-дослідних проблем, пов’язаних з історією Донецького регіону в окреслений період, які потребують всебічного вивчення. Докладніше рівень розробки теми дисертаційного дослідження, наукова література з провідної проблематики проаналізовані в першому розділі дисертації “Стан наукової розробки проблеми, її джерельна база та методологія дослідження”.
Джерельна база дослідження різнопланова. Вона складається з різноманітних джерельних комплексів опублікованих та недрукованих архівних документів і матеріалів, які можна класифікувати на такі основні групи:
·
законодавчі джерела (законодавчі акти, кодекси права, законодавчі проекти і підготовчі матеріали та ін.), у т.ч. рішення, постанови та декрети Всеукраїнських з’їздів Рад, Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету, урядів Радянської України та СРСР;
·
програмні, статутні та директивні документи політичних партій (насамперед КПРС) і громадських організацій, зокрема постанови, рішення та резолюції партійних з’їздів, конференцій та пленумів, а також документи і матеріали профспілкових, молодіжних, творчих та інших громадських об’єднань;
·
матеріали та документи діловодства, яке документувало діяльність і забезпечувало функціонування різних управлінських систем у Російській імперії та СРСР, як-то державне діловодство міністерств і відомств, діловодство земств, діловодство акціонерних товариств, компаній, трестів, підприємств та ін., у т.ч. організаційна документація (статути, правила, угоди, контракти), розпорядча документація (резолюції, накази, циркуляри, інструкції, доручення та ін.); планова документація (директивні документи, п’ятирічні, річні плани), протоколи та стенограми (журнали земських засідань, зборів акціонерів), поточне листування, контрольна, звітна та облікова документація;
·
статистичні джерела, зокрема демографічна статистика (матеріали загальноімперського 1897 р. та радянських переписів населення 1920, 1926, 1937, 1939 рр.), статистика промислового виробництва (департаментські звіти про виробництво, що обкладалося акцизом, звіти інспекторів, які надходили до губернських статистичних комітетів та Гірничого департаменту Міністерства державного майна, промислові переписи, анкетування підприємств всеросійського масштабу, що проводилося Радою з’їздів представників торгівлі та промисловості у 1909-1914 рр. та ряд ін.), аграрна статистика (сільськогосподарські переписи, переписи земельної власності та ін.), земська статистика (подвірні переписи, бюджетні обстеження та ін.);
·
матеріали періодичної преси, які можна поділити у свою чергу на інформативні (звіти, повідомлення, репортажі та ін.), аналітичні (статті, кореспонденції, рецензії) та художньо-публіцистичні (нариси, замітки та ін.);
·
джерела особистого походження, насамперед мемуари, а також щоденники і епістолярні матеріали.
У процесі розробки джерельної бази дослідження опрацьовано понад 100 фондів центральних державних архівів України, зокрема у ЦДАВО України, ЦДІА України у м. Києві, ЦДАГО України, а також у Державних архівах Дніпропетровської, Донецької, Луганської, Харківської областей України. Дисертантом також залучені документи і матеріали, які зберігаються в Російському державному історичному архіві у м. Санкт-Петербурзі та Державному архіві Ростовської області у м. Ростові (Росія). Значна частина виявлених та використаних у роботі джерел вперше вводиться до наукового обігу.
За жанровою та типо-видовою класифікацією наукова продукція та опубліковані джерела поділяються на індивідуальні та колективні монографії, автореферати дисертацій та дисертації, брошури, тези доповідей та повідомлень наукових і науково-практичних конференцій, симпозіумів та круглих столів, статті, енциклопедії, словники, довідники універсального змісту та з окремих наукових галузей і дисциплін, збірники законодавчих, директивних, нормативних, розпорядчих та інших документів і матеріалів, мемуари, щоденники, бібліографічні нотатки, рецензії, газетні замітки, ювілейні та біографічні розвідки, бібліографічні покажчики та огляди тощо. Загальний список використаної літератури та джерел складається з понад 1700 бібліографічних позицій. Більш докладна інформація про джерельну основу дослідження подана у першому розділі дисертації “Стан наукової розробки проблеми, її джерельна база та методологія дослідження”.
Структура дисертації підпорядкована її меті та завданням. Вона складається зі вступу, п’яти розділів, які поділяються на ряд підрозділів, висновків, посилань до кожної структурної частини, додатків, списку використаних джерел та літератури. Дисертаційна робота побудована за проблемно-хронологічним принципом.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній на основі широкої та різноманітної джерельної бази здійснено комплексну реконструкцію соціально-економічної, політичної та етнонаціональної історії Донецького басейну другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. Вона визначається такими науковими результатами дослідження:
·
висвітлені та інтерпретовані найважливіші чинники і передумови, які зумовили індустріальну спеціалізацію Донбасу в економіці Російської імперії та СРСР;
·
визначена та проаналізована регіональна специфіка капіталістичної модернізації суспільства 60-90-х років ХІХ – початку ХХ ст.;
·
показано та оцінено шляхи переходу від капіталістично-ринкової до планово-директивної економіки в Донецькому басейні протягом 20-х років ХХ ст.;
·
здійснено всебічний аналіз соціалістичної індустріалізації, зокрема її фінансово-матеріальної основи, методів проведення та наслідків у тривалій історичній перспективі;
·
розглянуто відбудову промисловості Донбасу у другій половині 40-х років ХХ ст., у т.ч. відтворено регіональні особливості повоєнної реконструкції;
·
узагальнені та систематизовані емпіричні матеріали стосовно загальної динаміки соціального та етнонаціонального складу населення Донеччини протягом другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст.;
·
простежено становлення та формування командно-адміністративної системи в регіоні, зокрема показано функціональну обмеженість місцевого радянського та партійного керівництва, детермінованість його управлінської діяльності;
·
виявлено наслідки диспропорційної технократичної політики радянського режиму у Донецькому регіоні;
·
спростовано ряд ідеологічних стереотипів, кліше та міфів з обсягу регіональної історії, які тривалий час побутували в історичній та суспільно-політичній думці.
Особистий внесок дисертанта в історичну науку полягає в ініціюванні розробки актуальної та недостатньо розробленої теми, у виявленні, систематизації та класифікації джерел стосовно провідної проблематики, у виборі оптимальних методів дослідження, у висуненні та обґрунтуванні концептуальних підходів для інтерпретації соціально-економічної історії Донецького басейну другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст., які в сукупності дозволили створити єдину комплексну реконструкцію економічних перетворень у регіоні у контексті загальнонаціональної та європейської історії.
Наукове та практичне значення результатів дослідження визначається тим, що висновки, узагальнення, наукова інтерпретація та емпіричні матеріали, зокрема додатки, можуть бути використані як для розробки спеціальних курсів, оглядів, навчально-методичних посібників, довідників, бібліографічних покажчиків з історії Донеччини ХІХ-ХХ ст., так і для підготовки фундаментальних нарисів з історії України. Репрезентована у дисертаційній роботі комплексна реконструкція соціально-економічних процесів у Донбасі дозволяє виробити ряд конкретних рекомендацій для науково обґрунтованої державної політики, зокрема стосовно методів та форм залучення інвестицій іноземного капіталу, співіснування різних економічних укладів, оптимізації системи місцевого управління та гармонізації соціальних і етнонаціональних відносин у регіоні, що має неабияке практичне значення з огляду на функціонування в Донецькій області спеціальних економічних зон “Донецьк” та “Азов”, створених відповідно до Указу Президента України від 24 грудня 1998 р. Застосовані у процесі дослідження концептуальні підходи та методологічний інструментарій з обсягу історії Донецького басейну другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. є новим та оригінальним розв’язанням складного і полівимірного комплексу наукових проблем з регіональної та соціально-економічної історії України.
Апробація результатів дослідження. Впровадження та апробація результатів дисертаційного дослідження відбувалися на кількох рівнях. Вони були заслухані та схвалені на засіданнях кафедри історії України Донецького національного університету, а також на науково-практичних та науково-методичних конференціях професорсько-викладацького складу цієї інституції протягом 1996-2001 рр., на науково-практичному семінарі та конференції в Донецькому національному технічному університеті у 1999-2001 рр. Узагальнені результати дослідження доповідалися на міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях (див. перелік публікацій дисертанта, в яких відображені результати дисертаційного дослідження). Основні положення роботи викладені у двох монографіях, навчальному посібнику та 36 публікаціях (з них 26 – у виданнях, затверджених переліками ВАК України). Загальний обсяг опублікованої продукції без співавторів становить понад 67 др.арк.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовані необхідність дослідження, загальна постановка та формулювання проблеми, її значення в світлі сучасної епістемологічної ситуації в історичній науці, актуальність обраної теми, мета і завдання, визначені предмет та об’єкт дослідження, хронологічні та просторові межі, подана характеристика методологічних засад і методів, використаних у дисертаційній роботі. Викладена стисла інформація про ступінь розробки теми, структуру та джерельну базу, апробацію одержаних результатів дослідження, зв’язок з державними науково-дослідними темами, розкриті новизна, наукове та практичне значення дисертації, особистий внесок дисертанта в науку.
Перший розділ дисертації – “Стан наукової розробки проблеми, її джерельна база та методологія дослідження”. У цьому розділі подано аналіз наукової літератури, розглянуті основні тенденції у вивченні проблеми, джерельна основа та методологічні засади дослідження. Перші студії присвячені питанням економічного розвитку регіону з’явилися протягом 50-70-х років ХІХ ст. Вони мали здебільшого вузькофахову спрямованість з огляду як на професійну належність їх авторів (гірничі інженери, вчені-геологи), так і на утилітарно-прагматичний характер провідної проблематики Гельмерсен Г.П. О местонахождении каменного угля в России. – СПб., 1864; Мевиус А. Будущность горнозаводского промысла на Юге России. – СПб., 1867; Македонский П. Донецкий рудно-угольный кряж и необходимость общего развития частной горной промышленности на Юге России. – М., 1869; та ряд ін.. Проте, незважаючи на зазначені особливості, ці роботи містять цінні відомості про економічне становище регіону, технічний рівень тогочасного виробництва, деякі статистичні дані та оцінку вірогідних перспектив розвитку промисловості на Півдні України, зокрема у Донецькому басейні. З піднесенням вугледобувної та гірничої промисловості у регіоні значно зростає інтерес до його економічного потенціалу, про що свідчить поява ряду праць та розвідок у популярних російських часописах протягом останньої чверті ХІХ ст. Див. наприклад: Авдаков Н.С. Русская металлургическая промышленность // Южнорусский горный листок. – 1881. – Т.2, № 5. – С.93-96; Ан-ский С.А.[Раппопорт С.А.] Очерк каменноугольной промышленности на Юге России // Русское богатство. – 1882. - № 1/2. – С.3-24; Авдаков Н.С. О современном положении каменноугольной промышленности Донецкого бассейна. – СПб., 1884; Рагозин Е.И. Железо и уголь на Юге России. – СПб., 1895; Матвеев И. Очерки южно-русской горной промышленности // Вестник финансов. – 1898. - № 3. – С.194-198; Современное положение железной промышленности на Юге России. – СПб., 1899; Таскин Е.К. К вопросу о привлечении и удержании рабочих на каменноугольных копях Донецкого бассейна. – Харьков, 1899; та ряд ін. Розширюється спектр проблем, які розглядаються у зазначених студіях. Водночас до проблем економічного розвитку південноукраїнських земель звертаються не тільки спеціалісти, а й публіцисти. Відтак економічна проблематика, пов’язана з Донеччиною, набуває певного суспільного резонансу (полемічні дискусії, огляди розвитку окремих галузей на сторінках преси) у контексті пореформених перетворень у Російській імперії другої половини ХІХ ст. Але соціально-економічні процеси того часу, які відбувалися у Донецькому регіоні в аграрній сфері, залишалися здебільшого поза увагою суспільно-політичної думки. Окремі матеріали, які публікувалися у місцевих довідково-універсальних виданнях (пам’ятних книжках, адрес-календарях), подавали статистичні відомості без аналізу тенденцій та регіональної специфіки аграрних зрушень. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. значну роль у промисловому розвитку у Донбасі відіграє іноземний капітал, який сприяє залученню дешевих трудових ресурсів з різних місцевостей Російської імперії, насамперед з губерній, що межували з Донецьким промисловим районом. Зазначені процеси об’єктивно сприяли повороту дослідників Скочинский А.А. Краткий очерк состояния горной и технической части каменноугольных рудников Донецкого бассейна в 1900 г. – СПб., 1903; Порш М. Робітництво України: Нариси по статистиці // Записки УНТ. – К., 1912. – Кн.10. – С.20-41; Терпигорев А.М. Описание Донецкого бассейна. (Разработка месторождений). – Екатеринослав, 1914-1915. – Т.2, Вып.1-2; Фомин П.И. Горная и горнозаводская промышленность Юга России. – Харьков, 1915; та ін. до проблем формування індустрії Донбасу, соціального становища робітництва тощо. Однак, незважаючи на появу значної кількості праць, присвячених економіці Донбасу, остання викладалася здебільшого фрагментарно у призмі фахових або професійних інтересів інженерно-технічного персоналу, вчених-економістів, статистиків, гірничих і фабрично-заводських інспекторів, в оглядах промислово-заводських з’їздів тощо. Натомість у політичній публіцистиці початку ХХ ст., переважно соціал-демократичного спрямування, домінувала робітнича проблематика, в якій місцевий матеріал та колорит залучалися для ілюстрації класичних марксистських положень про класову боротьбу, матеріально-технічні передумови пролетарської революції та ін. Департаментські звіти про галузі, які обкладалися акцизом, промислові переписи репрезентували суто статистичні відомості з невеликими коментарями, що конкретизували особливості підрахунків, методику їх проведення тощо. Але останні, за деякими винятками (аналітичні огляди), доцільно розглядати не як літературу з проблеми, а як специфічну групу статистичних джерел. Донбас незмінно фігурував у студіях дослідників капіталізму в Російській імперії початку ХХ ст., які здебільшого концентрували свої зусилля на вивченні процесу монополізації промисловості, її організаційно-управлінських форм та участі іноземного капіталу Див. приміром: Зак А.Н. Промышленный капитализм в России. – М.,1908; Гольдштейн И. Современное положение вопроса о синдикатах в России и за границей // Народное хозяйство. - 1910. – № 4. – С.101-120; Кафенгауз Л.Б. Синдикаты в русской железной промышленности. - М., 1910; Гливиц И.П. Синдикаты в русской железной промышленности. - СПб.,1911; Зак А.Н. Немцы и немецкие капиталы в русской промышленности. – СПб.,1914; Зив В.С. Иностранные капиталы в русских акционерных предприятиях: Германские капиталы. – СПб., 1915; Никольский В. Франция и Россия. Очередные вопросы финансовой и экономической политики. – Пг., 1917; та ряд ін.
. Проте, історія соціально-економічного розвитку регіону у зазначених студіях висвітлювалася однобічно з огляду на їхнє фахове призначення. Окрім того ряд важливих галузей економіки Донбасу, передусім: аграрний сектор, торгівля та фінанси залишилися поза науковим аналізом. Таким чином, регіональна історія Донбасу другої половини ХІХ – початку ХХ ст. так і не стала об’єктом комплексних історичних досліджень у дожовтневий період. У світлі сучасної історіографії тогочасні студії цікаві здебільшого як джерела з регіональної історії та суспільно-політичної думки.
За радянської доби вивчення історії Донеччини відбувалося у руслі марксистсько-ленінської методологічної парадигми з численними ідеологічними міфологемами, викривленнями та спотвореннями на догоду політичній кон’юнктурі та поточному партійному курсу. Тому суперечливий доробок радянської історіографії з історії Донецького басейну, хоча і не позбавлений деяких позитивів, потребує пильного та диференційованого підходу.
Встановлення більшовицького режиму зробило досить проблематичним використання здобутків дослідників, які репрезентували дореволюційну наукову та суспільно-політичну думку. Але після 1917 р. та протягом 20-х років, коли ідеологічний диктат ще не набув тотального розмаху, продовжували друкуватися студії дослідників, які вивчали промисловість Донеччини у дореволюційну добу Див. наприклад: Арский Р. Донецкий бассейн. - М., 1919; Фомин П.И. Донецкий бассейн. - Харьков, 1920; та ряд ін.. Останні традиційно розглядали проблеми формування всеросійського ринку, форми залучення іноземного (бельгійського, французького та ін.) капіталу, становище пролетаріату тощо. Водночас до економічної проблематики з огляду на її перспективність за новітніх соціокультурних умов звертаються й ряд місцевих дослідників, у т.ч. так звані радянські висуванці у культурно-освітній та науковій сферах, дореволюційні специ, залучені більшовицькою владою та ін. Рубин П. Целесообразное техническое и экономическое использование металлургических заводов Юга России: (Доклад, сделанный проф. Рубиным в Укргосплане) // Хозяйство Донбасса. - 1923. - №34/35.- С.12-23; Ренке В. Характеристика рабочего состава промышленных предприятий Донугля // Хозяйство Донбасса. - 1924. - №11/12. - С.6-23; Черненко Б.Г. К вопросу о развитии сбыта донецкого топлива // Хозяйство Донбасса. - 1925. - №11 /12. - С.16-33; та чимало ін. Економічна історія України ХІХ – початку ХХ ст., у т.ч. й Донбасу стає предметом для студій ряду відомих українських істориків (М.Є.Слабченка, М.І.Яворського та ін.) Яворський М.І. Україна в епоху капіталізму. – Харків, 1924-1925. – Вип.1-3; Слабченко М.Є. Матеріали до економічно-соціальної історії України ХІХ ст. – Одеса, 1925-1927. – Т.1-2; Пажитнов К.А. Очерки по истории рабочего класса на Украине. - Харьков, 1926; та ін.. Наукова література цього періоду вирізняється як багатим джерельним матеріалом, так і оригінальністю дослідницьких підходів (положення про колоніальний характер української економіки у Російській імперії, про становище українського господарського організму в оточенні чужого економічного світу, про боротьбу капіталів за український ринок, про економічне районування Наддніпрянської України, про роль українських земель у світовій економіці (хлібний експорт, паливо, сировина), про етнічний склад трудових ресурсів у промислових регіонах та ін.). Історія Донбасу розроблялася і в російській радянській історіографії, як правило, у загальноімперському контексті у межах традиційних підходів до економічної історії південноукраїнських земель, які відтепер спиралися на методологічні засади економічного та історичного матеріалізму Ельницкий Е. Рабочее движение в России. - М.,1925; Балабанов М.С. Очерки истории рабочего класса в России: В 3 ч. - М., 1923-1926; Гессен Ю.И. История горнорабочих СССР: В 2 т. - М.,1926-1929; та ряд ін. . Пізнавальна ситуація суттєво змінилася наприкінці 20-х - початку 30-х років після згортання нової економічної політики, впровадження системи карально-репресивних заходів і жорсткої ідеологічної цензури, які призвели до фактичної ліквідації Всеукраїнської академії наук, ряду інших дослідницьких та навчальних осередків, фізичного та морально-психологічного знищення переважної більшості наукових працівників і інтелігенції взагалі. Відтак ситуація з дослідженням регіональної історії Донеччини зазнала кардинальної метаморфози. Зацікавленість проблемами історії розвитку Донбасу впродовж 30-40-х років значно зменшилася. Вчені згадували про Донбас тільки для ілюстрації “грандіозних успіхів соціалістичного будівництва”. Наукові студії того часу здебільшого нагадують поспіхом підготовлені агітки Див. наприклад: Кривицкий А.П. Донбасс за 10 лет (1920-1930 гг.) / С предисл. И.И. Шварца. - Харьков, 1930; Фрейдлин Б. Проблемы истории рабочего движения // История пролетариата СССР. - 1932. - №9. - С.9-10; Советская Украина за 20 лет. - К., 1938; та ін.. Очевидно, що наукової цінності праці цього періоду не мають.
Після закінчення Другої світової війни з послабленням сталінської тоталітарної системи дослідження проблем економічної історії кінця ХІХ – початку ХХ ст. поступово повертається до кола актуальних проблем радянської історіографії. Виходить низка студій з історії народного господарства СРСР і УРСР, в яких чільне місце відводиться економіці Донецького регіону. Насамперед, маємо на увазі праці Г.Д.Бакулева, М.Я.Гефтера, С.Г.Струмиліна, П.О.Хромова, П.О.Цукерника, Д.І.Шполянського та ін. Хромов П.А. Экономическое развитие России в XIX-XX вв. - М.,1950; Гефтер М.Я. Царизм и монополистический капитализм в металлургии Юга России до I мировой войны // Исторические записки. – 1953. - №43. - С.78-96; Шполянский Д.И. Монополии угольно-металлургической промышленности Юга России начала ХХ в. - М.,1953; Струмилин С.Г. История чёрной металлургии в СССР. - М., 1954. - Т.1; Цукерник П.А. Синдикат “Продамет”: Историко-экономический очерк. - М., 1954; Бакулев Г.Д. Развитие угольной промышленности Донецкого бассейна. - М., 1955; та ряд ін., в яких був поданий новий емпіричний матеріал, у т.ч. розглянута історія розвитку окремих промислових галузей Донбасу, залізничного транспорту, відомих підприємств та синдикатів тощо. Втім концептуальні моделі, репрезентовані у вказаних студіях, практично не відрізнялися між собою і містили набір стереотипних, заідеологізованих висновків, рясно приправлених цитатами класиків марксизму-ленінізму. З середини 50-х років спостерігаємо пожвавлення інтересу до історії соціально-економічного розвитку регіонів України, у т.ч. і до Донецького басейну, в українській радянській історіографії. У цей час публікуються монографічні дослідження ряду відомих істориків, як-то О.О.Нестеренка, Ф.Є.Лося, П.М.Шморгуна та ін. Див., наприклад: Нестеренко А.А. Очерки истории промышленности и положения пролетариата Украины в конце ХIХ – начале ХХ в. - М., 1954; Лось Ф.Е. Формирование рабочего класса на Украине и его революционная борьба в конце ХIХ – начале ХХ вв. - К.,1955; Шморгун П.М. Большевистские организации Украины в годы первой русской революции. - М., 1955; та ряд ін. статей та монографій. У 60-70-і роки з’являються дослідження з історії промисловості та сільського господарства України, соціальної історії, насамперед, з історії робітництва тощо Нестеренко О.О. Розвиток промисловості на Україні. - К., 1962. - Ч.2: Економічна підготовка Великої Жовтневої соціалістичної революції. Фабрично-заводське виробництво; Розенфельд Я.С., Клименко К.И. История машиностроения СССР. - М.,1961; Історія робітничого класу Української РСР: У 2 т. К.. - 1967. - Т.1; Історія селянства Української РСР: У 2 т. - К., 1967. - Т.1; Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. Донецька область. - К., 1970; История рабочих Донбасса: У 2 т. - К., 1981. - Т.1: Рабочие Донбасса в эпоху капитализма и в переходный период от капитализма к социализму; та ін.. Видаються й перші узагальнюючі історичні студії, які стосувалися безпосередньо історії Донбасу кінця ХІХ – початку ХХ ст. Проте коло проблем, які порушувалися у цих роботах було жорстко детерміновано: історія революційного та профспілкового руху, місцевих більшовицьких організацій, становище пролетаріату, концентрація та монополізація промисловості та ін. Стадник М.И., Прохоренко М.Ф. Профсоюзы Украины до Великой Октябрьской социалистической революции. - М., 1959; Болясний І.А. Робітничий рух у Катеринославській губернії в 1910 – 1914 рр. - Харків, 1963; Лавров П.А. Рабочее движение на Украине в годы нового революционного подъема (1910–1914 гг.). - К., 1966; Орловський Б.М. Залізорудна промисловість України наприкінці ХІХ ст. // Історія народного господарства та економічної думки Укр. РСР: Респ. міжвідом. зб. - К., 1971. - Вип. 6. - С.30-38.; Корнiйчук Л.Я. Питання мит на з’їздах гірничопромисловців Півдня Росії // Там само. - С. 80-88; та ряд ін. Розглядаючи праці донецьких істориків 60-80-х років, зауважимо, що вони розробляли переважно проблематику пов’язану з радянською епохою, яка інтерпретувалася виключно до вимог ідеологічних догматів. Тільки окремі історики (О.М.Максимов, О.І.Прийменко та ін.) розробляли проблеми історії Донбасу кінця ХІХ - початку ХХ століть Див.: Максимов А.М. Революционное движение в Донбассе в 1905 – 1907 гг. // Тр. Донецк. индустр. ин-та. - Донецк, 1958. - Т.30, Вып.1. - С.5-32; Прийменко А.И. Борьба рабочих горнопромышленного Юга России за культурно-просветительские организации в 1907 – 1910 гг. // Вопр.истории СССР. - Харьков,1986. - Вып. 31.- С.99-106; та ін.. Щодо краєзнавчої літератури з історії Донеччини 50-70-х років, то слід підкреслити, що її загальний науковий рівень вельми невисокий, зокрема проблематика майже канонічна, наукова аргументація примітивна, опрацьована джерельна база обмежена, а стиль викладу надто заідеологізований Див. наприклад: Догентмян Р.Э. Индустриальное развитие Ворошиловоградской области за 40 лет Советской власти // Учен. зап. Ворошиловоград. гос. пед. ин-т. - Ворошиловоград, 1957; Левицкий Ю. Донецкий бассейн за 40 лет Советской власти. - Сталино, 1957; Замковой Б.П. Донбасс индустриальный. - Сталино, 1958; Запорожец М.Я. Истоки великих свершений. - Донецк, 1972; Книга о Донбассе: Природа. Люди. Дела / Сост. С.П. Булкин, М.Е. Миронов. - Донецк, 1972; Книга о Донбассе. - Изд. 2-е, перераб. и доп. - Донецк, 1977; та ряд ін. .
Політика перебудови, розпочата М.С.Горбачовим у другій половині 80-х років досить швидко призвела до руйнації численних ідеологічних міфів та стереотипів. Штучне підпорядкування наукових інтерпретацій партійним канонам, які ревниво оберігалися до того часу перестало задовольняти суспільну та історичну думку. Натомість в українській історіографії впроваджувалися модерні концептуальні підходи, вводився до наукового обігу новий емпіричний матеріал, застосовувався новітній методологічний інструментарій, залучалися здобутки зарубіжних учених, зокрема дослідників з діаспори. Відтак тогочасні
