НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРОМИСЛОВОСТІ

Хамініч Світлана Юріївна

УДК 338.24:005.742:37

МЕТОДОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВ

НА ЗАСАДАХ ОСВІТНЬОГО ПОТЕНЦІАЛУ

Спеціальність 08.00.03 – Економіка та управління національним господарством

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Донецьк – 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Дніпропетровському національному університеті Міністерства освіти і науки України (м. Дніпропетровськ).

Науковий консультант – доктор економічних наук, професор

Червова Лідія Георгіївна, Інститут економіки промисловості НАН України (м. Донецьк), завідуюча відділом проблем управління виробництвом.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Берсуцький Яків Григорович, Донецький університет економіки та права, ректор університету;

доктор економічних наук, професор

Подсолонко Володимир Андрійович, Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського Міністерства освіти і науки України (м. Сімферополь), декан факультету управління, завідуючий кафедрою менеджменту та маркетингу;

доктор економічних наук, професор

Ковальчук Костянтин Федорович, Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки України (м. Дніпропетровськ), декан факультету економіки і менеджменту, завідуючий кафедрою фінансів.

Захист відбудеться “ 25 ” грудня 2007 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .151.01 в Інституті економіки промисловості НАН України за адресою : 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, .

Автореферат розісланий “ 23 ” листопада 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.М. Кузьменко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасні світові інтеграційні процеси об’єктивно підвищують актуальність проблеми розвитку конкурентних переваг національної економіки. Це пов’язано передусім з необхідністю виходу підприємств на світовий ринок, зростанням конкуренції та зацікавленістю у підвищенні таких показників, як прибуток, рентабельність, ефективність господарської діяльності.

Роль фактора управління, управлінської культури, управлінської філософії в сучасних умовах зросла. Тому проблема управління потребує постійного вивчення та вирішення. Це пояснюється не стільки ступенем невирішеності проблеми, скільки змінами її змісту під впливом науково-технічного прогресу, інноваційної політики у виробництві, змінами у виробничих відносинах та в навколишньому середовищі.

Вагомим позитивним фактором, що впливає на прийняття ефективних, більш досконалих сучасних управлінських рішень, є конкурентоспроможність підприємств, яка більшою мірою визначається формуванням і розвитком освітнього потенціалу. У зв’язку з цим все більш актуальними стають вимоги вдосконалення методичних та методологічних основ управління на базі підвищення конкурентоспроможності підприємств і формування освітнього потенціалу. Технократична епоха на початку нового тисячоліття починає стрімко трансформуватися в епоху людини, гуманістичної культури та інтелекту. У суспільному виробництві на перший план виходить творчий потенціал особистості. У повсякденному житті це означає безумовне визнання людини головною продуктивною силою. У господарській діяльності увага акцентується на якості робочої сили і кваліфікації персоналу, забезпеченні психологічної атмосфери, що сприяє ініціативі працівників та інтеграції їх спільних зусиль. Ці принципово нові орієнтири потребують зміни існуючої підготовки фахівців. У першу чергу необхідно розробити адекватну новим умовам методологію освіти, у межах якої здійснюється підготовка фахівців.

У наукових публікаціях останніх років приділяється значна увага питанням управління, конкурентоспроможності підприємств і соціальної ролі освіти в Україні та світі. Ці питання висвітлено в наукових працях зарубіжних учених: Г. Беккера, Д. Белла, П. Друкера, Ф. Котлера, Г. Кунца, А. Маршалла, М. Мескона, Ф. Махлупа, М. Пората, М. Портера, М. Хікса, Т. Шульца; російських учених: М. Алексєєвої, Л. Астахова, М. Жаміна, О. Михайлушкіна, Н. Моісєєвої, І. Сергєєва, В. Чекмарьова; українських учених: О. Амоші, Я. Берсуцького, Д. Богині, Т. Боголіб, А. Воронкової, В. Гейця, В. Герасимчука, О. Грішнової, М. Долішнього, І. Каленюка, К. Ковальчука, К. Левківського, Г. Одінцової, В. Подсолонка, О. Святоцького, Л. Федулової, М. Чумаченка, А. Чухна, І. Шовкуна. Проблему методології управління підприємствами дозволили обґрунтувати також праці з філософії, теорії пізнання, теорії ноосфери, синергетики, культурології. Значний теоретичний матеріал з цієї проблеми дисертанту надали праці М. Бахтіна, В. Вернадського, Г. Гадамера, В. Ільїна, В. Іноземцева, А. Ракітова, П. Рікера, В. Швирьова, Г. Щедровицького.

Уточнення економічної суті конкурентоспроможності та освітнього потенціалу, класифікації їх взаємодії, розробка концептуальних підходів до забезпечення конкурентоспроможності підприємств на засадах освітнього потенціалу, оцінка ефективності освітнього потенціалу підприємств – це напрями, які потребують подальшого дослідження в сучасних умовах трансформаційних перетворень.

Невідповідність теорії і вимог практики й управління на підприємствах швидкозмінним умовам сьогодення, тенденціям інформатизації, гуманізації, соціалізації та глобалізації зумовила вибір теми дисертаційної роботи, мету, перелік і зміст завдань для її повного розкриття і досягнення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планами науково-дослідних робіт Дніпропетровського національного університету за темами: “Фінансово-економічні проблеми становлення і розвитку підприємництва в Україні” (2004-2005 рр., номер держреєстрації 0103U000550), де автором розроблено функціональну модель освітнього потенціалу; “Фінансово-економічний механізм зростання регіональної економіки” (2006-2007 рр., номер держреєстрації 0106U000790), де автором запропоновано рекомендації з удосконалення взаємодії конкурентоспроможності з освітнім потенціалом підприємств; “Соціально-економічні проблеми формування ринкових відносин в Україні” (2004-2006 рр., відповідно до теми держбюджетних робіт ІЕ-54-04, затверджених Міністерством освіти і науки України), у рамках якої автором обґрунтовано соціальну та економічну роль освіти та запропоновано методологію управління в розрізі якості освіти.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка науково-методологічних основ і комплексу заходів з підвищення ефективності управління для забезпечення конкурентоспроможності підприємств на засадах освітнього потенціалу.

Для досягнення цієї мети виконано такі завдання:

обґрунтовано соціальну та економічну роль освіти в умовах ринкових відносин в Україні;

визначено організаційно-правові та змістовні аспекти функціонування системи освіти в Україні;

узагальнено методологію управління якістю освіти та сформульовано методологічні принципи управління якістю підготовки фахівців;

досліджено ринково-трансформаційні процеси, що сприяють підвищенню конкурентоспроможності держави з урахуванням освітнього потенціалу;

обґрунтовано концепцію управління якістю освіти, що дає можливість підвищити освітній потенціал держави;

розроблено рекомендації з удосконалення взаємодії конкурентоспроможності з освітнім потенціалом;

сформульовано концептуальні підходи до управління конкурентоспроможністю підприємств на засадах освітнього потенціалу;

розроблено модель формування освітнього потенціалу підприємств та обґрунтовано процедури оцінки його впливу на конкурентоспроможність;

запропоновано шляхи вдосконалення організаційно-методичного забезпечення підвищення ефективності управління конкурентоспроможністю підприємств на засадах освітнього потенціалу.

Об’єктом дослідження є процеси управління конкурентоспроможністю підприємств на засадах формування і розвитку освітнього потенціалу та його впливу на підвищення національної конкурентоспроможності.

Предмет дослідження – теоретичні, науково-методологічні та методичні аспекти вдосконалення державного регулювання у сфері освіти для забезпечення конкурентоспроможності підприємств.

Методи дослідження. Одним із методів дослідження є системний, застосування якого дало змогу здійснити аналіз управлінських процесів на підприємствах та економічного розвитку держави у взаємозв’язку і взаємозумовленості освітнього потенціалу й конкурентоспроможності. Для досягнення визначеної мети у роботі також було застосовано такі загальнонаукові і спеціальні методи дослідження:

діалектичний, метод наукової абстракції (теоретичні узагальнення і формулювання висновків);

логічний, розрахунково-конструктивний (обґрунтування положень щодо формування механізмів управління на засадах забезпечення якості освіти);

статистико-економічний (аналіз сучасного стану освіти України та виділення факторів впливу освітнього потенціалу на формування механізму управління конкурентоспроможністю підприємств);

системно-структурного аналізу (розробка методології управління конкурентоспроможністю на основі формування і розвитку освітнього потенціалу);

експертних оцінок (оцінка освітнього потенціалу та розробка концепції управління конкурентоспроможністю підприємств).

Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі й нормативно-правові акти Верховної Ради України та рішення Кабінету Міністрів України, укази Президента України, дані Держкомстату України, техніко-економічні показники діяльності українських підприємств, теоретичні і методичні розробки українських та зарубіжних учених.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретичному обґрунтуванні та розробці цілісної методологічної концепції управління конкурентоспроможністю підприємств на засадах формування і розвитку освітнього потенціалу.

У дисертації сформульовано та обґрунтовано такі положення і результати, які мають наукову новизну:

уперше:

розроблено методологічні положення державного регулювання, що визначаються взаємозалежністю конкурентоспроможності підприємств та освітнього потенціалу, реалізація яких сприятиме забезпеченню добробуту, соціального прогресу суспільства і підвищенню національної конкурентоспроможності;

обґрунтовано концептуальні підходи до забезпечення конкурентоспроможності підприємств, зміст яких полягає в уточненні класифікації факторів та визначенні умов, які створюються розвитком освітнього потенціалу для забезпечення відповідності управління критеріям та потребам конкурентоспроможності;

розроблено модель освітнього потенціалу, яка складається з науково-інформаційного, матеріально-технічного і кадрового блоків і враховує вплив факторів політичного, організаційно-технічного, економічного і соціально-політичного характеру на діяльність суб’єктів його формування;

визначено й обґрунтовано складові організаційно-економічного механізму управління конкурентоспроможністю підприємств на засадах освітнього потенціалу, серед яких головними є критерії, фактори та показники, що сприяють підвищенню конкурентоспроможності;

удосконалено:

теоретико-методологічні підходи до формування регіональної політики держави в управлінні конкурентоспроможністю на засадах освітнього потенціалу, підвищення національної конкурентоспроможності з метою забезпечення стабільного економічного зростання на довгострокову перспективу;

механізм адаптації процесу управління освітою до нових економічних умов і систему оцінювання сучасного стану взаємодії управління, конкурентоспроможності та освітнього потенціалу підприємств, яка полягає в такому: можливість кількісної оцінки впливу освітнього потенціалу на конкурентоспроможність підприємств; прийняття науково обґрунтованих управлінських рішень з формування і використання освітнього потенціалу для підвищення конкурентоспроможності підприємств; оцінювання ефективності вдосконалення елементів освітнього потенціалу, що забезпечують конкурентоспроможність підприємств; формування системи показників конкурентоспроможності й освітнього потенціалу, що становлять основу системи моніторингу впливу освітнього потенціалу на конкурентоспроможність;

критерії якості підготовки фахівців (інформологічні, наукологічні й культурологічні) та напрями їх використання в економічному розвитку держави, що дозволило обґрунтувати взаємозумовленість конкурентоспроможності держави з освітнім потенціалом підприємств;

дістали подальшого розвитку:

теоретичні підходи до вирішення питання взаємодії конкурентоспроможності з освітнім потенціалом як складових управління підприємствами (уточнено сутність управління, конкурентоспроможності та освітнього потенціалу; встановлено склад елементів освітнього потенціалу підприємств, закономірності та принципи взаємодії конкурентоспроможності з освітнім потенціалом підприємств, встановлено спрямованість освітнього потенціалу на ефективність управління, підвищення конкурентоспроможності та необхідність взаємозв’язку з виробничими можливостями підприємств);

основні напрями вдосконалення вітчизняної системи вищої освіти в контексті Болонського процесу, а саме: необхідність розробки критеріїв і методологій для використання у сфері якості освіти, кількісних і якісних показників переходу до єдиної системи підготовки кадрів з метою підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств;

теоретичне обґрунтування впливу вищої освіти на динаміку економічних зрушень у господарстві України, серед яких головними є інтеграційні процеси, інноваційна політика та науково-технічний прогрес;

методичний підхід до вибору організаційних напрямів управління підприємствами та рекомендації щодо підвищення національної конкурентоспроможності, які враховують тенденції розвитку глобальної економіки, інноваційного спрямування розвитку національної економіки, підвищення якості освіти, інтелектуалізації та інформатизації управлінської праці.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні і методологічні положення дисертаційної роботи доведені до рівня конкретних методик і рекомендацій щодо формування та реалізації механізму управління підприємствами, обґрунтування конкурентоспроможності українських підприємств на засадах освітнього потенціалу, які впроваджено у практику їх роботи. Концептуальні підходи до забезпечення конкурентоспроможності застосовуються у виробничій діяльності ВАТ “Кременчуцький колісний завод” (акт упровадження від 20.09.2005 р.); у ТОВ “Кременчуцький автоскладальний завод” використано методичні розробки й рекомендації дослідження при реалізації інвестиційних проектів (акт упровадження від 04.10.2005 р.); у процесі реалізації стратегічних планів управління підприємством ХК “АвтоКраз” застосовувалися багатофакторні кореляційно-регресивні моделі, які надали можливість ураховувати вплив показників освітнього потенціалу на конкурентоспроможність підприємства (довідка від 22.11.2005 р.); на основі запропонованої методики оцінки конкурентоспроможності підприємств Міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області було визначено пріоритетні напрями вдосконалення їх фінансової діяльності (довідка № 1151/10/31-0 від 03.02.2006 р.); Управлінню з питань підприємництва та регуляторної політики Дніпропетровської обласної державної адміністрації впровадження рекомендацій дозволило частково компенсувати витрати, пов’язані з трансформацією системи ділової освіти та одержати соціальний ефект на рівні регіону (довідка № 191/08-1/39 від 21.02.2006 р.); застосування методики визначення конкурентоспроможності на засадах освітнього потенціалу дозволило підвищити професіоналізм спеціалістів, що в цілому позитивно вплинуло на функціонування суб’єктів господарювання м. Дніпропетровська, та одержати соціальний ефект у діяльності ВАТ “Державний Ощадний банк України” Дніпропетровського обласного управління (довідка № /08 від 27.02.2006 р.); впровадження рекомендацій з удосконалення управління діяльністю структурних підрозділів підприємства дозволило частково компенсувати витрати, пов’язані з подоланням негативних наслідків трансформаційних процесів на ВАТ “МК Азовсталь” (акт упровадження № 170/15 від 20.03.2006 р.); запропонована методологія управління конкурентоспроможністю на засадах освітнього потенціалу застосовується в Дніпропетровському обласному управлінні з питань банкрутства Міністерства економіки України на підприємствах Дніпропетровської області з метою запобігання банкрутству (довідка № від 21.03.2006 р.); Державне підприємство “Маріупольський морський торговельний порт” використовує пропозиції, що сприяють підвищенню обґрунтованості управлінських рішень при розробці стратегії розвитку підприємства та підвищенню його конкурентоспроможності (довідка № 17/93 від 25.03.2006 р.); впровадження пропозицій дослідження в діяльність Державної інспекції з контролю за цінами в Дніпропетровській області дозволило частково компенсувати витрати суб’єктів господарювання (довідка № 816 від 14.04.2006 р.); на основі розрахунків конкурентоспроможності підприємств у Центрі продуктивності Міністерства праці та соціальної політики України визначено пріоритетні напрями вдосконалення фінансової діяльності підприємств різних форм власності (довідка № 17-37 від 12.04.2006); пропозиції щодо підвищення конкурентоспроможності підприємства на засадах підвищення рівня науково-освітнього потенціалу персоналу використано при розробці бізнес-плану з інвестиційної стратегії подальшого розвитку діяльності ДКБ “Південне” (довідка від 22.07.2006 р.); рекомендації щодо впливу критеріїв і факторів освітнього потенціалу на конкурентоспроможність використано Головним управлінням освіти і науки Дніпропетровської облдержадміністрації при розробці стратегічних напрямів діяльності закладів освіти Дніпропетровської області на 2007-2010 рр. (довідка № 1/5-3393 від 05.12.2006 р.).

Теоретичні положення і рекомендації дисертації використовуються в навчальному процесі Дніпропетровського національного університету при викладанні курсів “Конкурентоспроможність національної економіки”, “Державне регулювання економіки”, “Економіка підприємств”, “Маркетинг”, “Менеджмент”, “Стратегічне управління”, “Міжнародна економіка” (акт упровадження від 20.04.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, рекомендації і висновки дисертаційної роботи є підсумком особистих досліджень автора. Дисертація є самостійною науковою роботою, всі результати якої одержані безпосередньо здобувачем і знайшли відображення у наукових публікаціях. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертації використано тільки ті ідеї та положення, які є результатом особистих досліджень здобувача.

Апробація результатів дисертації. Різні аспекти проблеми були представлені та обговорювалися на міжнародних, всеукраїнських, регіональних науково-практичних конференціях і науково-методичних семінарах в Україні. Основні результати дисертації схвалено на 30 конференціях, серед яких Міжнародні науково-практичні конференції: “Перспективные разработки науки и техники” (м. Бєлгород, 2004 р.); “Актуальні проблеми сучасних наук: теорія та практика” (м. Дніпропетровськ, 2005 р.); “Динаміка наукових досліджень” (м. Дніпропетровськ, 2005 р.); “Економічна безпека держави в умовах інтеграції до світового співтовариства” (м. Дніпропетровськ, 2005 р.); “Сучасні проблеми інноваційного розвитку держави” (м. Дніпропетровськ, 2006 р.); “Проблеми економічної освіти і науковий прогрес” (м. Кривий Ріг, 2006 р.); “Сучасні проблеми економіки та управління підприємствами“ (м. Жовті Води, 2007 р.); всеукраїнські науково-практичні конференції: “Актуальні проблеми підготовки фахівців з митної справи” (м. Дніпропетровськ, 2001 р.); “Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України” (м. Дніпропетровськ, 2004 р.); “Політичні, правові та економічні основи інтеграції України у світове співтовариство” (м. Черкаси, 2005 р.); “Маркетингова освіта в Україні: забезпечення якісної підготовки маркетологів відповідно до потреб українського ринку” (м. Київ, 2005 р.); “Сучасні проблеми соціально-економічного розвитку України” (м. Дніпропетровськ, 2006 р.); “Україна в Європейському економічному просторі: реалії та перспективи” (м. Дніпропетровськ, 2006 р.); “Стан та проблеми інноваційної розбудови України” (м. Дніпропетровськ, 2007 р.); регіональні науково-практичні конференції: “Післядипломна освіта: стан, проблеми, перспективи” (м. Дніпропетровськ, 2003 р.); “Формування стратегії конкурентоспроможності освіти в регіоні” (м. Жовті Води, 2004 р.); науково-практичний семінар “Фінансові стратегії міжнародної конкурентоспроможності вищої освіти України” (м. Дніпропетровськ, 2006 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи знайшли відображення в п’яти монографіях (чотири індивідуальні), 45 статтях у фахових виданнях, 30 тезах доповідей, навчально-методичних виданнях (одноосібний навчальний посібник). Загальний обсяг публікацій 84 д.а., з них особисто автору належить 78 д.а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел із 422 найменувань, додатків. Основний зміст роботи викладено на 351 сторінці, робота містить 25 таблиць і 32 рисунки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ дисертації

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи управління конкурентоспроможністю в аспекті розвитку освіти” узагальнено теоретичні питання, пов’язані з дослідженням методології управління конкурентоспроможністю підприємств, визначено її взаємозв’язок і взаємозумовленість з освітою у сучасних умовах господарювання та розглянуто концепцію побудови управлінської моделі на засадах людського капіталу.

Результати проведеного аналізу з визначення управління та сутності конкурентоспроможності дозволили дійти висновку, що для досягнення Україною дійсно кардинальних зрушень у своєму розвитку необхідно забезпечити ефективне зростання освітнього потенціалу, державної підтримки науки й освіти та підвищення ролі освіти.

Сучасне теоретичне уявлення і розуміння конкурентоспроможності не дозволяє повністю сформувати комплексну методологію управління конкурентоспроможністю підприємств, адекватну швидкозмінним умовам соціально-економічних перетворень в Україні. На підставі аналізу узагальнення наукових праць та існуючих положень щодо конкурентоспроможності запропоновано методологію управління конкурентоспроможністю підприємств на засадах освітнього потенціалу.

Роль факторів виробництва – землі та праці – є визначальною не лише в економіці, але й у розвитку суспільства, так само поява нового фактора виробництва – інформації та знань – зумовила виникнення і поширення інформаційної економіки, або економіки знань, а суспільство стало називатися інформаційним, або суспільством знань. Переваги нового суспільства пов’язані з тим, що вирішальним фактором виробництва стають інформація та знання.

Висловлено думку, що підвищення матеріального, культурного й духовного рівнів людини визначають розвиток економіки та суспільства. Це пов’язано з поступовою зміною економічної основи людської цивілізації. Ураховуючи, що головною метою глобалізації є реалізація концепції сталого розвитку світової економіки на засадах зростання наукоємної освітньої сфери, політика підвищення конкурентоспроможності економіки є закономірним продовженням та новим етапом традиційної промислової політики.

У дисертації доведено, що прискорений економічний розвиток, структурні, техніко-технологічні та організаційно-економічні зміни, які відбуваються у виробничій діяльності, є наслідком не стільки глобалізаційних процесів, скільки результатом реалізації науково-технічних та інноваційних розробок, які уособлюють новітні знання в усіх галузях науки і освіти.

Зростання рівня освіти зумовлене темпами розвитку суспільства. Стан і рівень вищої освіти залежить від уваги і впливу держави. Дослідження теоретичних засад вітчизняного і зарубіжного досвіду розвитку вищої освіти свідчать про необхідність формування дієвого механізму реалізації державної політики у сфері освіти, враховуючи, що довгостроковим стратегічним гарантом підтримки соціально-економічного прогресу суспільства має стати саме освіта, досвід, цілеспрямованість і відповідальність у навчанні, розуміння його практичного значення. У сучасному суспільстві стратегічними цілями освіти є розвиток особистості, професіоналізму, виховання громадян. Ці особливості підкреслюють соціальну природу управлінської діяльності в цілому і сучасну парадигму управління, що є необхідною умовою розвитку освіти. Управління завжди було спрямоване на організацію пізнавальної діяльності людини.

Зростання економіки України можливе тільки за рахунок підвищення якості людських ресурсів та активізації включення їх у продуктивну економічну діяльність. Для забезпечення прогресу суспільства і підвищення конкурентоспроможності підприємств у роботі пропонується оцінювати освіту у країні щонайменше за трьома аспектами: освіта є фактором економічного зростання за рахунок підвищення продуктивності праці, зростання рівня економічної культури; освіта є фактором вирішення деяких соціальних проблем; освіта є фактором формування якості робочої сили, що впливає не тільки на конкурентоспроможність власника знання, але і країни в цілому. Доведено, що освіта – це складова людського капіталу, який є практично невичерпним фактором економічного зростання. Тому підвищення якості підготовки фахівців в Україні – визначальна соціокультурна проблема, вирішення якої полягає в подальшому аналізі й узагальненні відповідно до соціально-економічних вимог ринкової економіки з метою забезпечення конкурентоспроможності підприємств як суб’єктів господарювання в державі на засадах освітнього потенціалу.

Результати дослідження свідчать, що людський капітал визначається як накопичений людиною запас здібностей, знань, навичок, вмінь, які використовуються в тій чи іншій сфері суспільного відтворення, сприяють зростанню продуктивності її праці, а отже, і зростанню доходів даної особи. Відповідно інвестиції в людину розглядаються як чинники економічного зростання, не менш важливі, ніж традиційні капіталовкладення. Саме високий рівень освітнього потен-
ціалу підприємств дає змогу приймати послідовні та ефективні управлінські рішення.

Таким чином, характерною ознакою сучасного суспільства і створення економіки знань є те, що генерування нових знань і розширення інформаційного простору набуває статусу пріоритетної стратегічної діяльності, у ході якої виробляється конкурентоспроможний продукт у вигляді не лише нових технологій, відкриттів, винаходів, товарів, послуг тощо, а й оригінальних підходів (парадигм, концепцій, ноу-хау) у підприємництві, політиці, культурі, мистецтві, медицині, духовній сфері. З огляду на це актуалізується духовно-інтелектуальне забезпечення національного шляху розвитку взагалі, який зумовлюється комплексністю ефективного функціонування усіх сфер діяльності людини – економічної, фінансової, науково-технічної, соціальної, виробничої, культурно-духовної.

У другому розділі “Підготовка фахівців у сучасних умовах і критерії якості” розглянуто та обґрунтовано критерії визначення якості освіти, досліджено проблеми економіки освіти та їх вплив на якість освіти.

Аналіз проблем освіти у процесі трансформації соціальних і економічних концепцій розвитку суспільства дозволяє виявити зміни в економіці освіти в нових умовах і підтверджує, що престиж освіти визначається не вартістю, а якістю освітніх послуг та інформаційно-освітнього середовища, які не можуть бути оцінені в традиційних вартісних категоріях, а переважно обумовлюються потребами споживачів цих освітніх продуктів і послуг.

Усвідомлення представниками управлінського апарату інформаційно-технологічної революції, лідируючої ролі якості інформаційних ресурсів у досягненні успіхів усіма суб’єктами освіти, зростання ролі інтелектуально-інформаційного капіталу як складової економіки освіти, необхідність трансформації економічних відносин в освіті, підвищення соціального статусу суб’єктів освіти – завдання, що висуває перед освітою суспільство. У даний час престиж суб’єктів освіти визначається не стільки вартістю, скільки якістю освітніх послуг, інформаційно-освітянського середовища, які не можуть бути оцінені в традиційних вартісних категоріях, а все більше визначаються потребами споживачів освітніх продуктів і послуг. Кваліфікація професорсько-викладацького складу, сукупність знань, умінь та навичок, отриманих в освітньому просторі, – параметри, які визначають пропорції обміну знаннями між суб’єктами освіти в сучасному суспільстві. Отже, в економіці освіти підвищується роль людського потенціалу.

Працівники з більш високим рівнем освіти активніше беруть участь в технічному та організаційному вдосконаленні виробництва. Інновації – найпродуктивніший шлях та засіб підвищення ефективності освіти. З одного боку, низький рівень професійної освіти породжує дефіцит фахівців при їх відносно великому випуску, з іншого – проблеми ринку висококваліфікованої праці визначають об’єктивні потреби національного господарства в кадрах. Забезпечення ефективної підготовки фахівців вищої кваліфікації передбачає перебудову змісту й організації освітнього середовища.

У процесі визначення предмета економіки освіти слід ураховувати, що освіта – це: людський фактор, інтелектуальний людський капітал, антикризовий фактор, системно-інтелектуальний фактор.

У процесі наукового пізнання виявляються закони і закономірності освіти як соціального явища в категоріях економіки. Доведено, що нові вимоги майбутньої формації є суттєвим чинником, що потребує перегляду економічних відносин в освітній сфері. Підготовка фахівців, які мають уявлення про відповідні культурні цінності і норми поведінки, завжди була функцією освіти.

Предметом економіки освіти є економічні закони як закономірності взаємозв’язку ресурсних можливостей і потреб суспільства в розширеному відтворенні інтелектуального людського потенціалу і продуктивних сил, так і закономірності виникнення і розвитку соціально-економічних відносин у середовищі освіти. На цій підставі економіка освіти розглядається як система, що саморозвивається, в якій діють закони інформаційного обміну.

Освітня послуга, як будь-яка інформаційна послуга, за своєю соціально-економічною природою має перехідний характер. Інформаційна природа прогнозованих соціально-економічних трансформацій визначає й інформаційну сутність необхідних критеріїв якості системи підготовки фахівців, що в роботі визначаються як інформологічні. У дисертації обґрунтовується роль інформації в державі як для процесу сучасного розвитку цивілізації, так і для економіки освіти, прослідковується еволюція принципів організації виробництва інформації (інформаційне обслуговування – інформаційне забезпечення – інформаційне управління). Викладач як суб’єкт освіти стає сьогодні інформаційним менеджером, тобто він здійснює процес управління інформацією, інформаційними ресурсами та інформаційними процесами в освітньому середовищі.

Наступним критерієм якості освіти є оптимальний рівень наукоємності, який потребує від сучасної системи підготовки фахівців тісної інтеграції наукового знання з іншими типами знань, інтеграції всіх сфер та інститутів суспільства, злиття праці та творчості як найважливішої якості суспільства; еволюції науковості освіти на різних етапах розвитку науки, зростання наукових вимог університетської освіти, у рамках якої має інтенсивно розвиватися вітчизняна економічна наука, а також реалізації відкритої раціональності, що полягає в умінні фахівця застосовувати свої знання у виробництві й шукати оптимальні способи досягнення заданих цілей.

Культурологічний критерій якості освіти зумовлено відродженням гуманізму, пов’язаного з підвищенням ролі в суспільстві всіх галузей виробництва та формуванням норм етики і правил міжособистісного спілкування як елементів ділової культури.

Обґрунтовано триєдність критеріїв якості освіти тією ж мірою, якою органічно поєднані інформація, наука та культура.

Вирішення проблеми управління якістю освіти має ґрунтуватися на показниках, які оцінюють її з різних боків, підходів та в аспектах, що перебувають поза сферою освіти і коригуються життєвим рівнем та якістю життя.

У третьому розділі “Методологія управління якістю підготовки фахівців” обґрунтовано складову частину методології управлінської діяльності, визначено принципи управління освітою та запропоновано концепцію управління в контексті якості освіти.

Криза фінансування негативно вплинула на освіту, знижуючи її роль та якість підготовки фахівців. Падіння рівня доходів працівників освіти, скорочення обсягів поновлення матеріально-технічної бази пов’язане з тим, що вища освіта не займає відповідного місця у бюджетному фінансуванні (у 2006 р. – 33,1 млрд. грн., або 6,4% у відсотках до ВВП, у 2007 р. – 39 млрд. грн.). У результаті оцінки тенденцій та економічних проблем інших держав, де у першу чергу освітнім закладам надається автономія, яка характеризується прийняттям рішень щодо фінансування, підготовки навчальних планів, освітніх програм, атестації кадрів, системним впливом державного регулювання процесів щодо формування і розвитку освітнього потенціалу, визначено необхідність існування правових, економічних, адміністративних важелів управління з боку держави.

Аналіз підходів до управління як до системи не дозволяє дати цілісне уявлення про управління як соціальний феномен кінця ХХ – початку ХХІ ст., а отже, не може претендувати на роль методології управління якістю освіти. Підхід до управління освітою має враховувати її соціальну роль.

У ході дослідження та обґрунтування соціальної та економічної ролі освіти встановлено, що освітній потенціал є чинником економічного зростання на макроекономічному рівні й фактором підвищення конкурентоспроможності підприємств на мікроекономічному.

В управлінській діяльності слід використовувати: мову як засіб аналізу текстів; діалоговий характер управлінського пізнання (полілогічність); розподіл сфер відповідно до знакового змісту (сутності та об’єктивного змісту текстів і ситуацій) і суб’єктивних моментів, де основним засобом змісту є інтерпретація.

Управлінська діяльність має специфічні особливості реалізації залежно від об’єкта управління, що забезпечує соціогуманітарний підхід до неї та наповнює основні категорії і процеси управління новим, гуманістичним змістом. Стандартом гуманітарного пізнання є інтерпретація економічних знань, що дозволяє розглядати її як методологічну основу управління підготовки фахівців, яка ґрунтується на формуванні особистісного, професійного й освітнього рівнів у їх органічній єдності. У період переходу від індустріального до постіндустріального суспільства, від суспільства праці до суспільства інтелекту, знань, інформації та творчості управлінська діяльність трансформується у спрямовану діяльність, а спрямований розвиток об’єктів розглядається як розвиток освітнього потенціалу. Ця об’єктивна тенденція еволюції управління актуалізує та підсилює його гуманітарно-пізнавальну природу.

Управління освітою специфічне, що обумовлено об’єктом вивчення, засобом навчально-пізнавальної діяльності та засобом управління освітнім процесом, які органічно взаємозалежні і взаємодіють один з одним.

Методологія освіти реалізується за допомогою конкретної системи принципів: полілогічності (критерієм якості освіти є комунікативні зв’язки у інформо-, науко- і культуроємному освітньому середовищі), поліінтерпретаційності (заснований на головній ролі розуміння у процесах пізнання змісту), поліконтекстуальності (визначальна роль для розуміння змісту будь-якого виразу: інформаційного, наукового, практичного, регіонального, соціального і прогностичного контекстів) та поліфункціональності (затверджує інтегративність функцій освіти).

Таким чином, очевидна необхідність застосування методології освіти в управлінні якістю підготовки фахівців, що обумовлюється специфікою управління соціально-економічними системами.

Освоєння механізмів реалізації принципів і методів управлінської діяльності з метою підвищення її ефективності, яка виступає як засіб управління освітнім процесом, надає можливість прослідкувати взаємозв’язок конкурентоспроможності та освітнього потенціалу.

У четвертому розділі “Взаємодія конкурентоспроможності підприємства з освітнім потенціалом” розглянуто категорії “конкурентоспроможність” та “освітній потенціал” підприємств з позиції об’єктів управління, визначено та охарактеризовано складові механізму взаємодії конкурентоспроможності та освітнього потенціалу підприємств.

Конкурентоспроможність підприємств – це здатність суперничати в досягненні ідентичних цілей, у прагненні ефективного використання ресурсів, благ, займати вигідне положення на ринку, здатність пристосовуватися до змін ринкових умов шляхом задоволення конкретних суспільних потреб і підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності.

Освітній потенціал підприємств – стратегічна сукупність ресурсів, які визначають наявність, можливості розвитку й використання знань, здібностей, освіченості персоналу підприємств, необхідних для визначення проблем і їх ефективного вирішення.

Конкурентоспроможність є як наслідком, так і причиною зростання рівня освітнього потенціалу. Взаємодія конкурентоспроможності й освітнього потенціалу підприємства виявляється у взаємному впливі, що визначає їх стан. Зв’язок освітнього потенціалу з виробничими можливостями підприємств у динаміці сприятиме розробці методичних питань оцінки впливу освітнього потенціалу на конкурентоспроможність, ефективності такої взаємодії, виявленню недоліків структури управління освітнім потенціалом.

Для ефективного вирішення цілей виробничо-господарської діяльності, вибору адекватних методів аналізу й управління взаємодією освітнього потенціалу підприємств й конкурентоспроможності запропоновано класифікацію взаємодії конкурентоспроможності й освітнього потенціалу, що дозволило уточнити склад елементів та факторів цієї взаємодії, забезпечити розробку методичних основ оцінки впливу освітнього потенціалу підприємств на конкурентоспроможність та моделі формування освітнього потенціалу (рис. ).

Взаємодія конкурентоспроможності підприємств з освітнім потенціалом здійснюється як на макро-, так і на мікрорівні. На макрорівні проблема оцінки взаємодії конкурентоспроможності й освітнього потенціалу розглядається в контексті впливу освіти на економічне зростання взагалі. На мікрорівні взаємодія конкурентоспроможності й освітнього потенціалу з’ясовується через виявлення економічної сутності, принципів формування конкурентоспроможності й освітнього потенціалу.

Здебільшого експертної оцінки якості продукції виявляється недостатньо, i тому виникає потреба в кількісній оцінці конкурентоспроможності, кількісному визначенні переваг продукту порівняно з виробами конкурентів.

У дисертації проведено дослідження щодо пріоритетності високих технологій, формування і розвитку освітнього потенціалу, де одним із головних напрямів його застосування в науково-технічній та промисловій політиці є розробка й виробництво ракетно-космічної техніки й високотехнологічної цивільної продукції, що забезпечує розробку й виробництво конкурентоспроможної продукції з використанням космічних технологій. Дослідження здійснювалося на базі Південного машинобудівного заводу, Державного конструкторського бюро (ДКБ) „Південне” (м. Дніпропетровськ). На жаль, конкурентоспроможність українських ракетоносіїв не була оцінена кількісно таким чином, щоб можна було порівняти їх переваги перед зарубіжними аналогами й наочно довести зарубіжним інвесторам перспективність вкладення коштів та налагодження відносин саме з українськими постачальниками таких ракетоносіїв.

Завданням щодо підвищення конкурентоспроможності національної економіки є розробка інструментарію, який дозволив би звести в єдиний комплексний показник обрану систему оцінки якості (набір параметрів, які оцінюються) таким чином, щоб цей показник найбільш повно характеризував конкурентоспроможність продукції. У результаті цей показник дав би змогу провести порівняння виробу з виробами конкурентів. Як досліджуване підприємство було обране ДКБ “Південне” і основна його продукція – ракетоносії “Зеніт”, “Циклон”. На основі методу лінійної згортки визначено комплексний показник оцінки конкурентоспроможності українських ракетоносіїв та їх конкурентів, що наочно доводить переваги вітчизняної продукції, її конкурентоспроможність саме в галузях інноваційного розвитку та на основі освітнього потенціалу.

Комплексний показник конкурентоспроможності товару (w) визначається за критеріями із застосуванням методу лінійної згортки (метод зваженої суми). При розставлених пріоритетах щодо критеріїв оцінки та обраних для порівняння українська ракета “Зеніт” має найкращий показник конкурентоспроможності:
w = 0,646 (РН “Атлас-5” – w = 0,594), для РН “Циклон” відповідно – w = ,773 (“Рокот” – w = 0,571) (рис. 2).

Рис. 2. Комплексні показники конкурентоспроможності
для ракетоносіїв класу “Зеніт” та “Циклон”

Таким чином, побудовано математичну модель, що описує залежність величини, яка характеризує кількісну оцінку якості від набору показників (параметрів), що оцінюються.

Основними факторами підвищення конкурентоспроможності підприємств України на засадах освітнього та інноваційного потенціалів як запоруки їх стабільності та прибутковості є: передача ноу-хау (21%), проектування ракетно-космічних комплексів (4,1%), постачання обладнання на космічні станції (0,5%), розробка космічних апаратів (25,2%), надання послуг з сервісного обслуговування космічних систем (48,1%). Отже, тенденції розвитку космічної діяльності на світовому рівні ґрунтуються на знаннях, розвитку і формуванні освітнього потенціалу та концентрації інтелектуального потенціалу країни. За своєю природою це технології найвищого рівня, для всіх країн вони є національним надбанням, а їх упровадження характеризують країну як конкурентоспроможну на засадах освітнього потенціалу, здатну до сприйняття інновацій.

У п’ятому розділі “Підвищення конкурентоспроможності підприємств на засадах формування і розвитку освітнього потенціалу” запропоновано підхід до забезпечення конкурентоспроможності підприємств на основі розвитку й формування освітнього потенціалу, методичний апарат оцінки впливу освітнього потенціалу на їх конкурентоспроможність.

Аналіз стану взаємодії конкурентоспроможності підприємств з відповідним освітнім потенціалом показав, що сформована система їх взаємодії не відповідає повною мірою досягненням науки і вимогам господарської практики.

При формуванні системи показників ефективності освітнього потенціалу доцільно виділити характеристики, що відображають формування, використання і розвиток кадрової, матеріально-технічної і науково-інформаційної складових освітнього потенціалу підприємств.

Ефективним заходом підвищення конкурентоспроможності підприємств на засадах освітнього потенціалу є розробка моделі формування освітнього потенціалу підприємств (рис. 3). У процесі формування цієї моделі доцільно виявити характер змін освітнього потенціалу, що виникають під впливом політичних, економічних, організаційно-технічних і соціально-психологічних факторів, та визначити його складові. Сформована модель освітнього потенціалу відображає його вплив на конкурентоспроможність підприємств.

Розробка методичних положень оцінки впливу освітнього потенціалу на конкурентоспроможність підприємств забезпечує її кількісне значення та прийняття науково обґрунтованих управлінських рішень.

Метод оцінки впливу освітнього потенціалу на конкурентоспроможність підприємств полягає у визначенні інтегрального показника на основі експертних оцінок.

Обмеженням застосування методики експертної оцінки впливу освітнього потенціалу підприємств на конкурентоспроможність є велика трудомісткість і високі вимоги до компетентності експертів. Однак використання інструментів зниження суб’єктивного фактора, а також використання сучасних можливостей комп’ютерного програмування і сітьової роботи персональних комп’ютерів при здійсненні експертної оцінки знімають ці обмеження і визначають практичну значущість такої методики, яка є універсальною для застосування на підприємствах різних галузей економіки.

Оцінити вплив освітнього потенціалу на конкурентоспроможність підприємств можливо, застосовуючи метод профілів, що базується на графічному зображенні шкали інтенсивності впливу показників освітнього потенціалу під-

приємств на їх конкурентоспроможність. Такий метод є універсальним і рекомендується для одержання кількісної міри впливу освітнього потенціалу на конкурентоспроможність для розробки напрямів удосконалення управління конкурентоспроможністю підприємств на засадах освітнього потенціалу.

Для оцінки впливу освітнього потенціалу використовуються методи кореляційно-регресійного аналізу й моделювання, що характеризують щільність зв’язку конкурентоспроможності підприємств і факторів освітнього потенціалу. Оцінка щільності зв’язку здійснюється на основі лінійного коефіцієнта кореляції та індексу кореляції між показниками конкурентоспроможності і показниками освітнього потенціалу підприємств.

Лінійний коефіцієнт кореляції (R) показників конкурентоспроможності та освітнього потенціалу підприємств розраховується за такою формулою:

, (1)

де К – показник конкурентоспроможності підприємств (у частках від ідеального стану);

Оп – показник освітнього потенціалу підприємств (у частках від ідеального стану);

n – кількість показників.

Індекс кореляції (I) показників конкурентоспроможності та освітнього потенціалу підприємств розраховується в разі нелінійного характеру зв’язку між конкурентоспроможністю і факторами освітнього потенціалу, що її формують, як

, (2)

де Sk і S0 – дисперсії показників конкурентоспроможності й освітнього потенціалу підприємств, що розраховуються за формулами

; (3)

(4)

де Ксер і Опсер – середні значення показників конкурентоспроможності й освітнього потенціалу підприємств.

Вплив освітнього потенціалу на конкурентоспроможність підприємств слід вважати сильним, якщо значення лінійного коефіцієнта кореляції та індексу кореляції перевищують 0,7; помірним, якщо ці значення знаходяться в діапазоні від 0,3 до 0,7; і слабким, якщо вони не перевищують 0,3.

Оцінюючи вплив освітнього потенціалу на конкурентоспроможність підприємств на основі кореляційно-регресійного моделювання, доцільно використовувати динамічні багатофакторні моделі:

К = f (Оп1, Оп2, Оп3, ... , Опm, t) , (5)

де Опі – показник освітнього потенціалу, що формує конкурентоспроможність промислового підприємства (i = l .. n);

m – кількість показників освітнього потенціалу у моделі;

t – період часу (кількість життєвих циклів).

Для оцінки впливу освітнього потенціалу на конкурентоспроможність підприємств у рамках методів статистичного аналізу і моделювання доцільно використовувати коефіцієнти еластичності, які показують, на скільки відсотків зміниться показник конкурентоспроможності в разі спільної зміни всіх формуючих його факторів освітнього потенціалу.

Для наукового обґрунтування динаміки зміни конкурентоспроможності підприємств у майбутньому, а також альтернативних шляхів і термінів досягнення бажаного рівня конкурентоспроможності підприємствам необхідно здійснювати прогнозування конкурентоспроможності. Для прогнозування та оцінки впливу освітнього потенціалу підприємств на конкурентоспроможність необхідно зібрати статистичну або експертну інформацію із номенклатури показників. При відборі факторних ознак (показників освітнього потенціалу) моделі конкурентоспроможності слід дотримуватися високої причинної обумовленості між показниками освітнього потенціалу підприємств та їх конкурентоспроможністю. Факторні ознаки моделі мають відповідати теоретичним уявленням про характер процесу, що моделюється, мати економічний сенс та бути взаємонезалежними.

Адаптація методів кореляційно-регресійного моделювання стосовно прогнозування конкурентоспроможності підприємств забезпечує обґрунтування рішень щодо управління конкурентоспроможністю через формування, використання і розвиток освітнього потенціалу. Так, для прогнозування і оцінки впливу освітнього потенціалу на конкурентоспроможність підприємств запропоновано багатофакторну модель конкурентоспроможності науково-технічного рівня продукції (КНТР)

КНТР = а + bOп1 + сОп2 + dOп3 + et , (6)

де a,