МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний університет “Львівська політехніка”

Мельник Леонід Іванович

УДК 338.24: 330. 341. 1

УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Спеціальність: 08.00.04. – Економіка і управління підприємствами

(машинобудування та приладобудування)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Львів - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі менеджменту і міжнародного підприємництва Національного університету “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – | Доктор економічних наук, професор Кузьмін Олег Євгенович, Національний університет “Львівська політехніка”, директор Інституту економіки і менеджменту, заслужений працівник народної освіти України

Офіційні опоненти – |

Доктор економічних наук, старший науковий співробітник Соловйов В’ячеслав Павлович, Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Доброва НАН України, заступник директора

Кандидат економічних наук, доцент, Харів Петро Степанович, кафедра економіки підприємств і корпорацій Тернопільського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться “31” жовтня 2007 року о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.052.03 у Національному університеті “Львівська політехніка” за адресою: 79013, м. Львів, вул. С.Бандери, 12, 4 корпус, ауд.301-Б.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету “Львівська політехніка” за адресою: 79013, м. Львів, вул. Професорська, 1.

Автореферат розісланий “28” вересня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Завербний А.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Більшість вітчизняних машинобудівних підприємств потребують оновлення основних виробничих засобів, залучення нових технологій для посилення конкурентних позицій на вітчизняному і зарубіжних ринках. Проте незадовільний фінансовий стан, низький рівень розвитку використовуваних систем менеджменту тощо є причинами інвестиційної непривабливості та неможливості практично реалізовувати інноваційні ідеї. До того ж, однією з важливих проблем залучення інвестицій для інноваційного розвитку є відсутність у керівників машинобудівних підприємств практичного досвіду в управлінні інвестиційними та інноваційними процесами.

У науковій літературі значну увагу приділено інфраструктурному забезпеченню інноваційної діяльності, способам оцінювання і зниження ризиків, пов’язаних з інноваціями, підходам до формування кадрового потенціалу підприємств, які впроваджують інновації, способам стимулювання розробників інноваційних ідей, проблемам участі органів державної влади у активізуванні інноваційних процесів, методикам дослідження попиту споживачів на інноваційну продукцію, особливостям організування заходів із удосконалення інноваційної продукції після вивчення відгуків споживачів, особливостям управління інноваційними проектами на стадії проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, теоретичним аспектам життєвого циклу інновацій, методам оцінювання ефекту від впровадження інноваційних розробок тощо. Найвідомішими у цих напрямах є праці В.Александрової, І.Алєксєєва, Н.Бекера, С.Валдайцева, А.Віна, О.Волкова, В.Геєця, А.Гойка, Л.Гохберга, С.Гріна, М.Денисенка, С.Джонса, П.Завліна, А.Загороднього, С.Ільєнкова, А.Казанцева, Г.Калитича, В.Ковальова, Н.Краснокутської, М.Крупки, О.Кузьміна, О.Лапко, Р.Левітта, І.Лукінова, Л.Мінделлі, В.Морозова, Ю.Морозова, О.Мороза Л.Оголєвої, М.Римара, Р.Рола, П.Рогожина, В.Соловьова, І.Тивончука, Р.Фатхудінова, П.Харіва, В.Шевчука, Н.Чухрай, С.Ягудіна та інших. Незважаючи на велику кількість наукових праць і значні досягнення в теорії та практиці управління інноваціями, є частина питань, які залишаються постійним об’єктом дискусій. До них слід віднести: способи побудови управління інноваційними процесами на засадах реалізації загальних функцій менеджменту, вибір методичних рекомендацій до аналізування та оцінювання економічної ефективності інновацій тощо. Значною мірою суперечності виникають через відсутність чіткості у формулюванні понять, недосконалість низки класифікацій у теорії управління інноваційними процесами.

Пошук можливостей розв’язання вказаних проблем у дисертаційній роботі націлений на удосконалення управління інноваційними процесами машинобудівних підприємств.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дисертаційного дослідження пов’язаний з науковим напрямом кафедри менеджменту і міжнародного підприємництва Національного університету «Львівська політехніка» - «Удосконалення систем менеджменту і розвиток міжнародного підприємництва» (номер державної реєстрації 0105U007300), а також з держбюджетною темою кафедри менеджменту і міжнародного підприємництва Національного університету “Львівська політехніка” ДБ/ІНВЕСТ “Формування умов забезпечення інвестиційної привабливості підприємств та механізмів залучення іноземних інвестицій” (номер державної реєстрації №0102U001182), затвердженої рішенням НТР НУЛП, протокол №12 від 17.12.2001 р., де автором уточнено сутність і види інноваційних процесів, а також послідовність етапів управління ними.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних положень і методико-практичних рекомендацій із удосконалення управління інноваційними процесами машинобудівних підприємств. Завданнями роботи є:

· уточнити поняття “інноваційний процес” та “управлінські рішення” шляхом виділення сутнісних ознак цих понять;

· побудувати класифікацію факторів, що впливають на інноваційні процеси машинобудівних підприємств;

· виділити етапи управління інноваційними процесами з позиції управлінських рішень;

· розробити модель управління інноваційними процесами машинобудівних підприємств;

· удосконалити методичні рекомендації з оцінювання економічної ефективності інноваційних процесів машинобудівних підприємств;

Об’єкт дослідження – інноваційні процеси машинобудівних підприємств.

Предметом дисертаційної роботи є теоретико-методологічні та прикладні положення щодо покращання управління інноваційними процесами машинобудівних підприємств.

Методи дослідження. Теоретичною базою дисертації є праці провідних вітчизняних та зарубіжних економістів з проблем управління інноваціями. Використано законодавчі та нормативні акти Верховної Ради України, Постанови Кабінету Міністрів України, Укази Президента України, які стосуються інноваційної діяльності.

У процесі дослідження вивчені та проаналізовані матеріали практичної діяльності низки машинобудівних підприємств, які реалізовують інноваційні проекти, а також матеріали наукових джерел, що відображають досвід вітчизняних і зарубіжних авторів з даної тематики.

У роботі використано такі методи дослідження: порівняння, систематизації та узагальнення – для уточнення сутнісних ознак поняття “управління інноваціями” (підр.1.1 і 1.2) і розробки методу оцінювання економічної ефективності інноваційних процесів (підр. 3.3); статистичний аналіз – для аналізування стану інноваційних процесів в Україні та тенденцій розвитку інноваційної діяльності (підр.2.1 і 2.2); метод абстрагування, формалізації, конкретизації – для розробки моделі управління інноваційними процесами (підр. 3.2); індукції і дедукції – для виявлення і аналізування проблем формування, вибору, ухвалення і реалізації ефективних управлінських рішень у системі управління інноваційними процесами (підр.3.1).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці теоретичних положень і наданні методичних рекомендацій із покращання управління інноваційними процесами машинобудівних підприємств. Наукова новизна дисертації полягає у наступному:

вперше:

· розроблено методичні рекомендації з комплексного оцінювання ефективності основних і допоміжних інноваційних процесів на засадах обчислення теперішньої вартості здійснених інвестицій (сума валюти балансу і поточних витрат, які виникли у результаті розроблення інноваційної ідеї та доведення її до рівня інноваційного продукту) та отриманого нетто-прибутку (чистий прибуток, скоректований на коефіцієнт варіації отримання прибутку протягом аналізованого періоду);

удосконалено:

· методичні рекомендації з оцінювання величини відсоткових ставок, які машинобудівним підприємствам доцільно сплачувати за кредитні ресурси, що необхідні для реалізації інновацій. Удосконалення полягає у тому, що розрахунок запропоновано здійснювати на підставі врахування величини відсоткових ставок за комерційними кредитами машинобудівних підприємств, рівня ефективності реалізації своп-операцій і рівня кредитного ризику машинобудівних підприємств;

дістали подальший розвиток:

· поняття “інноваційний процес” шляхом виділення його сутнісних ознак (наявність нового знання про властивості процесу, явища, їх складові, взаємозв’язки між ними і зовнішнім середовищем; можливість застосування нових знань для отримання економічного, технічного, технологічного, соціального або інших ефектів, затрати інтелектуальної праці, часу, коштів), класифікація інноваційних процесів машинобудівних підприємств та факторів, що впливають на дієвість управління інноваційними процесами;

· розроблено модель формування та реалізації управлінських рішень у інноваційних процесах; її особливість полягає в тому, що вона базується на виділенні цілей управління, способів їх досягнення та особливостей взаємодії;

· порядок формування, вибору, ухвалення і реалізації управлінських рішень і принципи управління інноваційними процесами на підставі виділення основних ознак управлінського рішення (рішення виникає внаслідок появи певної проблеми; ухвалення рішення зумовлює виникнення відповідального за його реалізацію; відповідальність за наслідки ухваленого рішення вимагає розгляду альтернативних варіантів розв’язання проблеми з метою вибору найкращого).

Практичне значення одержаних результатів. Пропозиції щодо оцінювання економічної ефективності інноваційних процесів, а також пропозиції щодо побудови моделі управління інноваційними процесами машинобудівних підприємств доведено до рівня конкретних рекомендацій. Вони можуть бути використані керівниками інноваційних проектів для практичної реалізації інновацій та оцінювання їх економічної ефективності.

Розроблені методичні рекомендації з оцінювання економічної ефективності інноваційних процесів, а також пропозиції щодо побудови моделі формування та реалізації управлінських рішень у інноваційних процесах використовуються на таких машинобудівних підприємствах: ЗАТ «Завод комунального транспорту» (довідка №86 від 05.10.2006 р.), ВАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» (довідка №12188 від 09.11.2006р.), ВАТ «Львівський завод «Автонавантажувач» (довідка №7 від 22.01.07 р. ).

Окремі положення дисертації використовуються у навчальному процесі Національного університету “Львівська політехніка” при викладанні дисциплін: «Основи менеджменту», «Стратегічний менеджмент», «Міжнародна економіка», «Міжнародна інвестиційна діяльність» (довідка № 65-03-32а від 15.02.2007 р.).

Особистий внесок дисертанта. Усі наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в роботі використані лише ті ідеї, положення і розрахунки, що є результатом особистої роботи дисертанта і становлять індивідуальний внесок автора.

Апробація роботи. Основні положення дисертаційного дослідження були розглянуті та схвалені на 4 науково-практичних конференціях: П’ята міжнародна наукова конференція студентів та молодих учених „Управління розвитком соціально-економічних систем. Глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання” (м. Донецьк, 2004 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція „Фінансово-економічні проблеми розвитку підприємництва в Україні” (м. Житомир, 2005 р.), Міжнародна науково-технічна конференції „Муніципальна енергетика: проблеми, рішення” (м.Миколаїв, 21-22 грудня 2005 р.), III Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів і молодих науковців „Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво” (м.Луцьк, 18-19 травня 2006 р.).

Публікації. За результатами виконаного дослідження опубліковано 13 наукових праць, з них 6 – у фахових виданнях України.

Структура дисертації. Дисертація, загальним обсягом 165 сторінок, складається зі вступу, трьох розділів, висновків, включає 23 таблиці, 17 рисунків, а також список використаних літературних джерел із 166 найменувань і додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі дисертації - “Теорія і практика управління інноваційними процесами машинобудівних підприємств” – розкрито сутність інноваційного процесу і уточнено його види; розглянуто проблеми і етапи реалізації функції управління інноваційними процесами.

Підвищення конкурентної позиції вітчизняної продукції на національному і міжнародному ринках вимагає активізування інноваційних процесів, тобто пришвидшення розроблення інноваційних ідей та їх впровадження на діючих або новостворених підприємствах. Як відомо, Україна концептуально обрала інноваційну модель розвитку національної економіки, сутність якої розкрита у низці законодавчих актів та нормативних положень. Проте, як показав огляд і аналіз даних офіційної статистики, матеріалів машинобудівних підприємств, а також літературних джерел на інноваційну тематику стан інноваційних процесів в Україні є незадовільним. З огляду на це, сукупність виконаних у дисертації завдань націлена на дослідження причин виникнення проблеми у розвитку інноваційних процесів, аналізування особливості управління інноваційними процесами, розроблення шляхів формування раціональних управлінських рішень щодо виконання завдань прискорення інноваційного розвитку машинобудівних підприємств.

У роботі уточнено поняття “інноваційний процес” шляхом виділення сутнісних ознак. Дослідження та вивчення досвіду таких машинобудівних підприємств, як ЗАТ «Завод комунального транспорту», ВАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів», ВАТ «Львівський завод «Автонавантажувач», ВАТ «Луцький підшипниковий завод», ВАТ «Луцький автомобільний завод», ВАТ «Мукачівський верстатозавод», ЗАТ «Сімферопольський електротехнічний завод», ВАТ «Харківський верстатобудівний завод» показало, що до сутнісних ознак інноваційного процесу належать: наявність нового знання про властивості процесу, явища, їх складових, взаємозв’язків між ними і зовнішнім середовищем; можливість застосування нових знань для отримання економічного, технічного, технологічного, соціального або іншого ефектів; наявність певних затрат праці, коштів і часу, пов’язаних з реалізацією інновацій.

З огляду на це, під інноваційним процесом слід розуміти сукупність етапів з формуванням нових знань про предмет або явище та їх застосування на практиці з метою отримання цільового результату (збільшення обсягу та диверсифікування джерел отримання прибутку, зниження рівня витрат, покращання кредитоспроможності та ін.), що супроводжується певними затратами праці, коштів і часу. В результаті уточнення цього поняття виявлено, що реалізація інновацій супроводжується протіканням основних і допоміжних (забезпечуючих) процесів (рис. 1 і табл. 1).

Рис. 1. Класифікація інноваційних процесів.

Таблиця 1

Основні і допоміжні інноваційні процеси

№ з/п | Види процесів | Етапи інноваційних процесів

1. | Основні

1.1. | Процес формування інноваційної ідеї і дослідження можливостей її практичної реалізації | Науково-дослідні роботи |

Дослідно-конструкторські роботи

Фундаментальні дослідження | Прикладні дослідження | Техніко-технологічні дослідження | Роботи з формування зразка інноваційного проекту тощо

1.2. | Процес впровадження інновації | Застосування | Експлуатація

Виробництво | Споживання | Удосконалення | Модифікація

2 | Допоміжні

2.1. | Процес формування кадрового потенціалу | Класифікація персоналу виконуваними функціями | Планування праці | Розробка системи мотивування | Розробка системи підготовки, перепід-готовки та підвищення кваліфікації кадрів, а також їх регулярної атестації | Забезпечення робо-чих місць належ-ними умовам праці, які відпові-дають технічній безпеці та іншим вимогам | Набір кадрів на конкурсній основі

2.2. | Процес зниження і усунення інноваційних ризиків | Виявлення ризиків | Аналіз уже виявлених ризиків і факторів, що їх зумовили | Розгляд варіантів рішень щодо зниження або ліквідації ризиків | Вибір і застосування заходів і зниження або ліквідування ризиків

2.3. | Процес забезпечення інноваційного проекту матеріальними ресурсами | Формування завдань матеріально- технічного постачання | Класифікація матеріалів і їх нормування | Визначення обсягу матеріалів за виробничими підрозділами і стадіями виробництва | Налагодження механізму доставки матеріалів у конкретні підрозділи машинобудівного підприємства і конкретні робочі місця

2.4. | Процес фінансового забезпечення інноваційного процесу | Визначення критеріїв використання певного джерела фінансування | Аналізування вибору можливих джерел фінансуван-ня на основі їх якісних і кількісних характеристик | Вибір джерел, які відповідають обраним критеріям | Визначення оптимальної структури джерела фінансування | Розробка графіку фінан-сування робіт за проектом | Визначення форми фінансування (готівкова, безготівкова, комбінована)

2.5. | Процес інформаційного забезпечення інноваційного процесу | Визначення джерел отримання інформації | Вибір методів отримання інформації | Налагодження технічного і програмного забезпечення суб’єктів інноваційного процесу для отримання, обробки і передачі інформації

Специфіка управління інноваційними процесами полягає у тому, що об’єктами управління є основні та допоміжні інноваційні процеси, які є складовими одного цілого (інноваційних проектів) і поєднані між собою суб’єктами, які залучені до процесу, системою цілей, часовим інтервалом. З огляду на це, принципами управління інноваціями є: системність; адресність; цільовий результат. Їх необхідно дотримуватись під час планування і організування інноваційних процесів, мотивування суб’єктів, залучених до їх реалізації, контролювання і регулювання параметрів інноваційних процесів. На основі аналізу праць вітчизняних і зарубіжних економістів щодо проблем інноваційного менеджменту та узагальнення досвіду машинобудівних підприємств, зокрема ВАТ «Одеський завод радіальносвердлильних верстатів», ВАТ «Мікрон», ВАТ «Стальметиз», ТОВ «Стальканат», ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод», ВАТ «Полтавський турбомеханічний завод», ВАТ «Електромотор», ВАТ «Рівненський завод високовольтної апаратури», ЗАТ «Агроресурс», ЗАТ «Завод «Техноприлад» тощо у дисертації уточнено етапи управління інноваційним процесом, а саме: планування основних і допоміжних інноваційних процесів; планування взаємодії із замовниками, інвесторами, споживачами та іншими суб’єктами інноваційного процесу; організування основних і допоміжних інноваційних процесів; організування взаємодії із замовниками, виконавцями, інвесторами, споживачами, іншими суб’єктами інноваційного процесу; мотивування працівників, які залучені до реалізації основних і допоміжних інноваційних процесів; мотивування працівників керуючої і керованої підсистем управління; контролювання основних і допоміжних інноваційних процесів, контролювання взаємодії зі споживачами, замовниками, інвесторами, виконавцями та іншими суб’єктами інноваційних процесів, контролювання дії факторів внутрішнього і зовнішнього середовища; регулювання основних і допоміжних інноваційних процесів; регулювання співпраці із замовниками, виконавцями та іншими суб’єктами інноваційних процесів.

Ухвалення управлінського рішення про реалізацію на практиці розробленої інноваційної ідеї вимагає, щоб це рішення було економічно ефективним. У теорії і практиці управління інноваціями здебільшого використовують такі показники оцінювання ефективності інноваційних процесів: річний економічний ефект від використання результатів НТП; чистий дисконтний дохід; індекс доходності; внутрішня норма прибутку або коефіцієнт дисконтування; проста норма прибутку; проста норма прибутку на акціонерний капітал; коефіцієнт фінансової автономності інноваційного проекту тощо. З метою формування обґрунтованих рекомендацій щодо використання показників оцінювання ефективності інновацій у роботі проведено їх системний аналіз. Дослідження показали, що практично усім із перерахованих показників характерні такі недоліки: неврахування зміни вартості грошей у часі; неврахування величини майбутніх надходжень і витрат; подвійний рахунок окремих елементів доходів і витрат; неврахування ризиків, що пов’язані з реалізацією інновацій тощо.

У другому розділі – “Аналізування інноваційних процесів машинобудівних підприємств” – проаналізовано стан і тенденції розвитку інноваційних процесів в Україні; виділено і досліджено фактори, що зумовили сучасний стан впровадження інновацій; проведено аналіз економічної ефективності інноваційних процесів.

Розроблення та реалізація інновацій вимагає інвестиційних ресурсів, які необхідні для фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, започаткування і здійснення виробництва інноваційної продукції, її реалізації та удосконалення. Продукція наукомістких галузей характеризується річними темпами приросту, що в 1,5-2 рази вищі, ніж у промисловості загалом. Так, в інформатиці та мікроелектроніці вони становлять 15-30 %, у біотехнології та генній інженерії – 80-100%. Це підвищує інвестиційну привабливість інноваційних проектів у порівнянні з іншими проектами. Ознайомлення з матеріалами машинобудівних підприємств, які здійснювали протягом 2000-2006 рр. інноваційну діяльність, показало, що рентабельність коштів, вкладених у реалізацію інноваційних проектів, суттєво вища за рівень прибутковості інших видів діяльності машинобудівні підприємств (табл. 2).

Таблиця 2

Середній рівень рентабельності машинобудівних та приладобудівних підприємств за період 2001-2006 рр.*

Машинобудівні підприємства різних регіонів України | Рентабельність, %

Операційної діяльності | Фінансової діяльності | Інноваційної діяльності

АР Крим

Вінницької області

Волинської області

Дніпропетровської області

Донецької області

Житомирської області

Закарпатської області

Івано-Франківської області

Київської області

Кіровоградської області

Луганської області

Львівської області

Миколаївської області

Одеської області

Полтавської області

Рівненської області

Сумської області

Тернопільської області

Харківської області

Херсонської області

Хмельницької області

Черкаської області

Чернівецької області

Чернігівської області | 12,25

17,34

21,12

14,57

11,65

16,33

17,25

13,12

7,89

12,01

8,02

9,56

19,12

17,02

19,02

10,01

19,65

17,14

16,52

19,21

19,12

16,25

21,12

17,80 | 12,77

19,01

21,57

17,12

14,13

17,56

17,98

15,32

12,23

14,56

14,63

12,10

21,23

18,65

19,45

15,24

20,51

17,16

18,24

13,51

11,01

12,42

18,14

11,22 | 58,56

47,52

65,23

45,56

78,45

56,78

52,14

65,23

69,45

57,25

41,78

65,42

52,32

54,74

65,77

42,14

39,12

51,21

47,12

39,19

37,56

48,32

47,52

64,13

* Складено на засадах проведення експертного дослідження сучасного стану інноваційних процесів.

Ефективна інноваційна діяльність можлива тільки при залученні оптимальних обсягів інвестиційних ресурсів. Умови залучення інвестицій значною мірою залежать від стану інвестиційного клімату країни, регіону, підприємства. Експертно-аналітична оцінка інвестиційного клімату, як правило, здійснюють шляхом виведення інтегрального показника ризику здійснення інвестицій для виявлення місця країни, регіону, підприємства у рейтингу інвестиційної привабливості.

Аналізування привабливості здійснюється із врахуванням факторів політичного, економічного, соціально-культурного, інституцій середовища, ресурсів та інфраструктури. У рейтингах міжнародних організацій і авторитетних фінансових видань рейтинг інвестиційної привабливості економіки України є невисоким. Оцінки вітчизняних економістів практично не відрізняються від оцінок іноземних аналітиків. Про несприятливість інвестиційного клімату в Україні, зокрема щодо реалізації інноваційних проектів, свідчить те, що останніми роками кількість фактів отримання охоронних документів на винаходи та розробки загалом в Україні зменшилась, а в зарубіжних країнах зросла. Більшість патентів реєструються без проведення експертизи. Фахівці патентно-ліцензійної діяльності стверджують, що від 50 до 90% продукції, що випускається на ринок в результаті реалізації інновації, не дають очікуваних результатів. Цей показник не є надто низький, адже, як відомо, в економічно розвинутих країнах із 100 ідей до розробки береться 26,6%, до стадії випробувань доходить 12,4%, потенційно успішними є 9,4%.

Незважаючи на постійний ріст абсолютної величини іноземних і вітчизняних інвестицій в економіку України протягом 90-х і початку двохтисячних років темпи інвестування є низькими, а розподіл інвестицій за регіонами і галузями економіки України нерівномірний. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, в тому числі позичковий капітал, на 01.01.2004р. становив 7043,2 млн. дол Одиницею валюти є долар США.. Обсяг портфельних інвестицій нерезидентів, що входять до статутного фонду підприємств України, дорівнював 260,6 млн. дол. Підприємствами і організаціями усіх форм власності України за рахунок усіх джерел фінансування інвестовано близько 50 млрд. грн. або 8 млрд. дол. Переважну частку (86,7%) з них становили інвестиції в основний капітал. Майже десяту частину усіх інвестицій витрачено на поліпшення об’єктів (капітальний ремонт, модифікацію, модернізацію), 1,3% - на придбання та створення інших необоротних матеріальних активів, 0,6% - на формування основного стада робочої та продуктивної худоби. У нематеріальні активи спрямовано 1,8% загального обсягу інвестицій. Станом на 1.01.2005р. обсяг залучених прямих іноземних інвестицій в економіку України становив 8353,9 млн. дол., що на 1559,5 млн. дол. більше у порівнянні з 2004 р. У 2006 р. в економіку України залучено 4295,9 млн. дол. прямих іноземних інвестицій. Приріст цього показника до обсягу інвестицій, залучених у 2005 р., становив 54,8%. У січні-березні 2007 р. в економіку України залучено 847,1 млн. дол. Протягом 2000-2006 рр. обсяг прямих іноземних інвестицій, залучених в економіку України, що припадав на одну особу становив у середньому 163,45 дол. У економічно розвинутих країнах цей показник у кілька разів вищий.

Значною мірою інвестиційну діяльність в Україні гальмує низький платоспроможний попит населення. За даними офіційної статистики, фактичний рівень ВВП на одного жителя України складав 9017 грн. або 983 дол. Для порівняння, у країнах ЄС цей показник становить 21,3 тис. дол., у Болгарії – 5,5 тис. дол., Румунії – 5,6 тис. дол., Латвії – 6,5 тис. дол., Естонії – 8 тис. дол.

Протягом останніх років урядом України розроблено і реалізується Комплексна програма розвитку внутрішнього ринку. Її головними завданнями є забезпечення зростання внутрішнього споживання, підвищення його частки у структурі ВВП, досягнення зростання частки внутрішніх заощаджень до 20% ВВП. Фахівці стверджують, що для активізування інвестиційної діяльності, зокрема для залучення інвестицій у інноваційну сферу, необхідно забезпечити зростання реальних доходів населення у 1,3-1,4 рази, а також створити 1 млн. нових робочих місць. Усі вищевизначені пріоритети націлені на підвищення рівня добробуту громадян в Україні і активізацію інвестиційної діяльності. Її розвиток необхідний для подолання кризи у пріоритетних галузях економіки і виведення їх продукції на конкурентоспроможний рівень. Умовою реалізації цього завдання є вкладання коштів в інноваційну діяльність. Як стверджують провідні вітчизняні економісти, інноваційна модель розвитку економіки вимагає здійснення витрат на фінансування інноваційної діяльності у розмірі, не менше 1,74% ВВП. В Україні цей показник повинен бути вищим з причини низького рівня ВВП на душу населення, деформованої структури економіки і промисловості, низького рівня фінансування інновацій протягом останніх 10 років тощо. Фактично українська наука фінансується у розмірі 1% від ВВП.

Отже, у результаті аналізу статистичних даних доходимо таких висновків: обсяг коштів, що інвестуються в економіку України, зростає, проте фінансування інноваційної діяльності знаходиться на незадовільному рівні; в Україні зростає вартість наукових винаходів, розробок тощо, проте кількість отриманих охоронних документів на них зменшується; збільшується кількість укладених ліцензійних угод між суб’єктами господарювання в Україні та іноземними підприємствами; зменшується кількість працівників, залучених до інноваційних процесів.

Для виявлення причин, які зумовили фактичний стан інноваційних процесів в Україні, і розроблення заходів з їх усунення у дисертації досліджено фактори, що впливають на інноваційні процеси, проведено їх класифікацію. Класифікацію факторів, які впливають на управління інноваційними процесами, уточнено шляхом виділення таких ознак, які деталізують і спрощуватимуть аналіз факторів і їх вплив на інноваційні процеси. Фактори поділено на внутрішні (причинні і наслідкові) і зовнішні (ті, що піддаються диверсифікації, і ті, що диверсифікації не піддаються); фактори позитивної і фактори негативної дії. До внутрішніх причинних чинників належать: кількісний і якісний склад персоналу, система підбору, атестації і перепідготовки кадрів. Дія усіх інших чинників виникає внаслідок дій або бездіяльності суб’єктів інноваційного процесу. До внутрішніх наслідкових чинників належать: забезпеченість ресурсами, діюча організаційна структура управління підприємством тощо. Щодо факторів зовнішнього середовища, то їх можна класифікувати на ті, які піддаються диверсифікації, і ті, які диверсифікації не піддаються. До зовнішніх факторів впливу, які не піддаються диверсифікації, тобто, тих, що зумовлюють ризиковість реалізації інновацій, належать: державна політика розвитку інноваційної діяльності (її сутність полягає у визначенні мети, принципів інноваційної діяльності, форм і механізму інноваційної технологічної безпеки держави); податкові умови; нормативно-правове забезпечення інноваційної діяльності; рівень розвитку інвестиційної, інноваційної, транспортної та інформаційної інфраструктури; рівень платоспроможного попиту; рівень інфляції; рівень конкуренції між суб’єктами інноваційної діяльності; перебування економіки у конкретній фазі інноваційного розвитку; дефіцит або надлишок трудових ресурсів, сировини, енергії; зміна ринкових цін на сировину, матеріали, енергію та інші ресурси; рівень розвитку системи захисту прав інтелектуальної власності. До вищевказаних факторів суб’єкти інноваційної діяльності змушені пристосовуватись. Значною мірою ці фактори враховуються інвесторами при оцінюванні та аналізуванні інвестиційного клімату держави або регіону. До зовнішніх факторів, вплив яких на ефективність управління інноваціями можна усунути, належать: низький рівень кооперації наукової і виробничої сфер; обмеженість матеріально-фінансових ресурсів; низький технічний рівень експериментальної та виробничої баз; відсталість технологічної структури підприємства; рівень сприйняття суспільством інновацій у різних сферах його діяльності.

За результатами проведених досліджень, виділено також найбільш актуальні проблеми інноваційного менеджменту: велика частка рішень, які розробляються, ухвалюються і реалізуються на підставі використання інтуїтивного методу; складність вимог до формування інформаційного забезпечення управлінськими процесами машинобудівних підприємств і недосконалість інформаційної інфраструктури; першочергова потреба в оптимізації величини і структури матеріально-технічних, фінансових, інформаційних та інших ресурсів, які необхідні для реалізації інновацій; активна дія на колектив, що залучений до реалізації інноваційного проекту, чинників, що зумовлюють соціально-психологічні проблеми; жорсткість організаційних вимог і процедур; ієрархічні і формалізовані структури координації; недосконалість організаційних структур управління підприємствами і нерозвиненість інноваційних процесів; недостатність фінансування інноваційної діяльності.

У третьому розділі – “Формування та реалізація управлінських рішень в інноваційних процесах на машинобудівних підприємствах” – на підставі уточнення сутнісних ознак поняття “управлінське рішення ” уточнено етапи його розроблення, вибору, ухвалення і реалізації; а також побудовано модель управління інноваційним процесом. У цьому ж розділі розроблено методичні рекомендації з оцінювання економічної ефективності інноваційних процесів.

Вивчення фактичних матеріалів машинобудівних підприємств таких, як ВАТ «Тернопільський комбайновий завод», ВАТ «Харківський верстатобудівний завод», ДП «Завод ім. Малишева», ВАТ «Каховський завод електрозварювального устаткування», ВАТ «Херсонські комбайни», ВАТ «Черкаський автобус», ТОВ «Українська компанія «Фотон», ВАТ «Чернівцісільмаш» тощо та проведені дослідження дозволили виділити характерні особливості управлінських рішень: рішення виникає внаслідок появи певної проблеми; ухвалення рішення зумовлює виникнення відповідального за його реалізацію; відповідальність за наслідки ухваленого рішення вимагає розгляду альтернативних варіантів розв’язання проблеми з метою вибору найкращого. На підставі виділення сутнісних ознак управлінських рішень у дисертації дістало подальшого розвитку уточнення етапів управлінського процесу. До них належать: 1. Формування управлінського рішення (виявлення проблеми, пов’язаної з розробкою або реалізацією інновацій; аналізування причин виникнення проблеми, наслідків проблеми або факторів, що можуть зумовити проблему у майбутньому; розроблення альтернативних управлінських рішень щодо розв’язання проблеми формування або реалізації інновацій і їх аналіз). 2. Вибір рішення (з кількох розроблених рішень вибирається оптимальне). 3. Ухвалення управлінського рішення (обговорення керівниками інноваційного проекту вибраного рішення на предмет уточнення особливостей його документального оформлення, організації виконання рішення і його ресурсного забезпечення, відповідності принципам формування управлінських рішень; документальне оформлення управлінського рішення); 4. Реалізація рішення (доведення рішення до виконавців; створення умов для реалізації рішення; здійснення контролю за процесом реалізації рішення і коригування ходу його виконання; підбиття підсумків виконання рішення і оцінка його результатів).

На підставі уточнення специфіки елементів управлінського процесу у сфері інноваційної діяльності у дисертації розроблено модель формування та реалізації управлінських рішень у інноваційних процесах (рис. 2). Складовими моделі є: цілі інноваційних процесів і методи їх реалізації; управлінські рішення в управлінні інноваційними процесами; об’єкти управління та фактори, що впливають на управління інноваційними процесами. Дослідження показали, що загальні функції менеджменту в управлінні інноваційними процесами охоплюють основні та допоміжні інноваційні процеси; взаємодію із замовниками, інвесторами, споживачами та іншими суб’єктами інноваційних процесів. У сфері інноваційного менеджменту формування методів управління (планів, мотивів, наказів, розпоряджень тощо) є логічним продовженням управлінського процесу. Унаслідок виникнення управлінських проблем в результаті управлінської діяльності менеджерів відбувається розробка, вибір, ухвалення і реалізація управлінських рішень. У сфері інноваційної діяльності управлінські рішення націлені на виконання завдань, що виникають унаслідок реалізації інноваційних процесів. Визначальність їх місця в управлінні інноваціями полягає у тому, що вони впливають на усі інші елементи моделі і взаємодіють між собою (рис. 2).

Оцінювання ефективності основних і допоміжних інноваційних процесів запропоновано здійснювати шляхом обчислення теперішньої вартості здійснених інвестицій (сума валюти балансу і поточних витрат, які виникли в результаті розроблення інноваційної ідеї та доведення її до рівня інноваційного продукту) та отриманого нетто-прибутку (чистий прибуток, скоректований на коефіцієнт варіації отримання прибутку протягом аналізованого періоду)

, (1)

де E – показник оцінювання економічної ефективності інноваційних процесів машинобудівних підприємств;

І – обсяг здійснених інвестицій (сума валюти балансу і поточних витрат, які виникли у результаті розроблення інноваційної ідеї та доведення її до рівня інноваційного продукту), тис. грн.;

Р – чистий прибуток від реалізації інновацій, тис. грн.;

РN – нетто-прибуток від реалізації інновацій (чистий прибуток, скоректований на коефіцієнт варіації отримання прибутку протягом аналізованого періоду), тис. грн.;

n – кількість аналізованих періодів.

Рис. 2. Модель формування та реалізації управлінських рішень у інноваційних процесах.

Узагальнення досвіду машинобудівних підприємств ВАТ «Барточ», ВАТ «Іршавський «Ремверстат», ТОВ «Ядзакі Україна», ТОВ «Завод «Конвектор», ВАТ «Мотор Січ», ЗАТ «Запорізький завод важкого кранобудування», ВАТ «Бородянський екскаваторний завод «Борекс», ТОВ «НВП БілоцерківМАЗ» та інших дозволило виділити етапи оцінювання економічної ефективності інноваційних процесів:

· ідентифікування обсягу поточних витрат і витрат майбутніх періодів, які пов’язані з реалізацією інноваційного проекту;

· розрахунок чистого прибутку від реалізації інноваційного проекту;

· обчислення обсягу нетто-прибутку шляхом коректування величини прогнозованого прибутку на коефіцієнт варіації отримання прибутку;

· розрахунок показника економічної ефективності інноваційних процесів.

За результатами проведених досліджень у дисертації розроблено методичні рекомендації з оцінювання величини відсоткових ставок, які машинобудівним підприємствам економічно вигідно сплачувати за кредитні ресурси (Екз), що необхідні для реалізації інноваційних проектів. Запропоновано здійснювати розрахунок на підставі врахування величини відсоткової ставки за за кредитні ресурси (Екз), що необхідні для реалізації інноваційних проектів. Запропоновано здійснювати розрахунок на підставі врахування величини відсоткової ставки за комерційними кредитами підприємства, рівня ефективності реалізації своп-операцій і рівня кредитного ризику

(2)

де Ес - рівень ефективності свопу;

- середньоквадратичне (стандартне) відхилення величини очікуваного доходу від надання підприємством комерційних кредитів;

- середньоочікуване значення доходу від надання підприємством комерційних кредитів;

- середньоквадратичне (стандартне) відхилення величини очікуваного доходу або збитку від реалізації своп-операції;

- середньоочікуване значення доходу від реалізації своп-операції.

Розрахована величина є рівнем беззбитковості відсоткової ставки. Ухвалення рішення про залучення кредиту за ставкою, що перевищує значення Екз, вимагає прогнозування доходів підприємства на предмет їх достатності для покриття витрат на залучені кредитні ресурси.

ВИСНОВКИ

У роботі досліджено теоретичні проблеми і розроблено методологічні та прикладні рекомендації щодо покращання управління інноваційними процесами машинобудівних підприємств.

1. Проведене дослідження присвячене розв’язанню проблеми формування теоретичних положень і методико-практичних рекомендацій із удосконалення управління інноваційними процесами на машинобудівних підприємствах. Незважаючи на велику кількість наукових праць, які присвячені проблемам інноваційного менеджменту, проведені дослідження показали, що способи побудови управління інноваційними процесами на засадах реалізації загальних функцій менеджменту, вибір методичних рекомендацій до аналізування та оцінювання економічної ефективності інновацій тощо досі дослідженні фрагментарно. Базуючись на системному, функціональному і процесійному методах дослідження у дисертації сформульовано низку висновків, а також розроблено рекомендації, які мають теоретичну і практичну цінність. Теоретичне значення мають такі положення дисертації, як понятійний апарат щодо управління інноваційними процесами, класифікація факторів, що впливають на інноваційні процеси машинобудівних підприємств; етапи управління інноваційними процесами з позиції управлінських рішень. Своєю чергою, модель управління інноваційними процесами машинобудівних підприємств, методичні рекомендації з оцінювання економічної ефективності інноваційних процесів машинобудівних підприємств, а також методичні рекомендації з оцінювання величини відсоткових ставок, які машинобудівним підприємствам економічно вигідно сплачувати за кредитні ресурси, що необхідні для реалізації інновацій, мають практичне значення. Вказані положення доцільно використовувати керівникам машинобудівних підприємств при формуванні та реалізації управлінських рішень щодо планування і організування інноваційних процесів, мотивування суб’єктів, залучених до реалізації інновацій, за своєчасність та повноту виконання рішень керівників, контролювання та регулювання їх діяльності.

2. Сутнісними ознаками інноваційних процесів є: наявність нового знання про властивості процесу, явища, їх складових, взаємозв’язків між ними і зовнішнім середовищем; можливість застосування нових знань для отримання економічного, технічного, технологічного, соціального або іншого ефектів; наявність певних затрат праці, коштів і часу, пов’язаних із реалізацією інновацій. З огляду на це, під інноваційним процесом слід розглядати сукупність етапів із формування нових знань про предмет або явище та їх застосування на практиці з метою отримання цільового результату – очікуваного ефекту або їх сукупності, що супроводжується певними затратами праці, коштів і часу. В результаті уточнення цього поняття виявлено, що реалізація інновацій супроводжується протіканням основних і допоміжних процесів. Специфіка управління інноваціями полягає у тому, що їх об’єктами є основні та допоміжні інноваційні процеси, які є складовими одного цілого (інноваційних проектів) і поєднані між собою суб’єктами, які залучені до процесу, системою цілей; часовим інтервалом тощо. З огляду на це, принципами управління інноваційними проектами є: системність; адресність; цільовий результат. Їх слід дотримуватись у процесі реалізації загальних і часткових функцій менеджменту.

Актуальними проблемами інноваційного менеджменту є: велика частка рішень, які розробляються, ухвалюються і реалізуються на підставі використання інтуїтивного методу; складність вимог до формування інформаційного забезпечення управлінських процесів машинобудівних підприємств і недосконалість інформаційної інфраструктури регіонів; першочергова потреба в оптимізації величини і структури матеріально-технічних, фінансових, інформаційних та інших ресурсів, які необхідні для реалізації інновацій; активна дія на колектив, що залучений до реалізації інноваційного проекту, чинників, що зумовлюють соціально-психологічні проблеми; жорсткість організаційних вимог і процедур; ієрархічні і формалізовані структури координації; недосконалість організаційних структур управління підприємствами. Врахування проведених уточнень сутності поняття «інноваційний процес», а також виділених принципів управління інноваційними процесами слід враховувати керівникам машинобудівних підприємств, які розробляють і впроваджують інновації, а також керівникам Української державної інноваційної компанії при ухваленні рішення щодо доцільності надання кредитів для реалізації інноваційних проектів.

3. Аналізування стану і тенденцій розвитку інноваційних процесів в Україні показав, що обсяг коштів, які інвестуються в економіку України зростає, проте фінансування інноваційної діяльності знаходиться на незадовільному рівні; в Україні, зростає вартість наукових винаходів, розробок тощо, проте кількість отриманих охоронних документів на них зменшується; збільшується кількість укладених ліцензійних угод між суб’єктами господарювання в Україні та іноземними підприємствами; зменшується кількість працівників, зайнятих створенням і дослідженням інновацій. У результаті проведених досліджень виявлені проблеми розвитку інноваційної діяльності в Україні, зумовлені дією таких факторів, як кількісний і якісний склад персоналу, система підбору, атестації і перепідготовки кадрів. Дія усіх інших чинників виникає внаслідок дій або бездіяльності суб’єктів інноваційного процесу. До внутрішніх наслідкових чинників належать: забезпеченість ресурсами, діюча організаційна структура управління підприємством тощо. Щодо факторів зовнішнього середовища, то їх можна класифікувати на ті, які піддаються диверсифікації, і ті, які диверсифікації не піддаються: державна політика розвитку інноваційної діяльності; податкові умови; нормативно-правове забезпечення інноваційної діяльності; рівень розвитку інвестиційної, інноваційної, транспортної та інформаційної інфраструктури; рівень платоспроможного попиту; рівень інфляції; рівень конкуренції між суб’єктами інноваційної діяльності; перебування економіки у конкретній фазі інноваційного розвитку; дефіцит або надлишок трудових ресурсів, сировини, енергії; зміна ринкових цін на сировину, матеріали, енергію та інші ресурси; рівень розвитку системи захисту прав інтелектуальної власності; неналагодженість кооперації наукової і виробничої сфер; обмеженість матеріально-фінансових ресурсів; низький технічний рівень експериментальної та виробничої баз; відсталість технологічної структури підприємства; рівень сприйняття суспільством інновацій у різних сферах його діяльності.

4. Сутнісними характеристиками управлінських рішень є такі: рішення виникає внаслідок появи певної проблеми; ухвалення рішення зумовлює виникнення відповідального за його реалізацію; відповідальність за наслідки ухваленого рішення вимагає розгляду альтернативних варіантів розв’язання проблеми з метою вибору найкращого. На підставі виділення сутнісних ознак управлінських рішень у дисертації дістало подальшого розвитку уточнення етапів управлінського процесу. До них належать: формування управлінського рішення (виявлення проблеми, пов’язаної з розробкою або реалізацією інновацій; аналіз причин виникнення проблеми, наслідків проблеми або факторів, що можуть зумовити проблему в майбутньому; розробка альтернативних управлінських рішень щодо розв’язання проблеми формування або реалізації інновацій та їх аналіз); вибір рішення; ухвалення управлінського рішення (обговорення керівниками інноваційного проекту вибраного рішення на предмет уточнення особливостей його документального оформлення, організації виконання рішення і його ресурсного забезпечення, відповідності принципам формування управлінських рішень; документальне оформлення управлінського рішення); реалізація управлінського рішення (доведення рішення до виконавців; створення умов для реалізації рішення; здійснення контролю за процесом реалізації рішення і коригування ходу його виконання; підбиття підсумків виконання рішення і оцінка його результатів). На