НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОГНОЗУВАННЯ

Одотюк Ігор Васильович

УДК 330.341.1

ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ДЕРЖАВНИХ ПРІОРИТЕТІВ

ТЕХНОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ

08.02.03 – організація управління,

планування і регулювання економікою

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті економічного прогнозування НАН України.

Науковий керівник |

доктор економічних наук, професор

Бажал Юрій Миколайович,

Інститут економічного прогнозування НАН України, головний науковий співробітник відділу технологічного прогнозування та інноваційної політики.

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Герасимчук Микола Семенович,

Інститут економіки НАН України, заступник директора з наукової роботи, завідувач відділу ефективності інвестицій і відтворення основних фондів;

кандидат економічних наук,

старший науковий співробітник

Єгоров Ігор Юрійович,

Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки

ім. Г.М.Доброва НАН України, завідувач відділу системних досліджень науково-технічного потенціалу.

Провідна установа | Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, відділ проблем програмно-цільового управління, науково-технологічної та інноваційної політики, м. Київ.

Захист відбудеться “12” червня 2002 р. о 14 годині 30 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.01 Інституту економічного прогнозування НАН України за адресою: 01011, м. Київ-11, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економічного прогнозування НАН України, 01011, м. Київ-11, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий “10” травня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Левчук Н.І.

Загальна характеристика роботи

На сучасному етапі процес економічного зростання провідних країн світу базується на інтенсивному розвитку високонаукомістких технологій. Тому формування інноваційної політики відбувається на основі реалізації державних технологічних пріоритетів, які створюють умови для випереджаючої активізації ключових факторів чергового циклу глобального економіко-технологічного розвитку, водночас забезпечуючи необхідні передумови для зростання економіки в майбутньому.

Актуальність теми. Вихід нових наукомістких технологій виробництва на перше місце серед головних факторів динамічного розвитку економіки обумовлює необхідність розробки та подальшого використання методичних інструментів відстеження характеру і темпів технологічного розвитку в контексті макроекономічних процесів. Саме на основі застосування процедур економічної оцінки пріоритетних технологій повинен формуватися проголошений новий підхід політики економічного зростання – підхід, пов`язаний, передусім, із інноваційним науково-технологічним розвитком.

Основоположні питання щодо впливу технологічного фактора на функціонування економічної системи, починаючи з останньої чверті XIX ст., були предметом дослідження багатьох вчених, серед яких чільне місце займають М.Туган-Барановський, А.Шпітгофф, М.Кондратьєв, Й.Шумпетер, Р.Солоу, М.Абрамовіц, Д.Досі, Р.Нельсон, К.Перес-Перес, Л.Соуте, Х.Фрімен, А.Хемілтон. Пошуку шляхів вирішення проблеми ефективного використання технологічної складової інноваційного розвитку економіки присвятила свої роботи також група російських вчених, зокрема, С.Глазьєв, А.Дагаєв, Н.Іванова, В.Кушлін, Д.Львов, А.Соколов, Л.Соколова, Ю.Яковець. Групу вітчизняних фахівців з відзначеної проблематики очолюють такі вчені, як В.Александрова, Ю.Бажал, Л.Безчасний, В.Геєць, В.Голіков, І.Єгоров, О.Лапко, Б.Малицький, Б.Панасюк, О.Попович, В.Семиноженко, С.Соколенко, В.Соловйов, Ю.Шкворець, Т.Щедріна й інші. Ними обґрунтована необхідність застосування в рамках державної інноваційної політики пріоритетної форми розвитку наукомістких технологій, дієвого механізму формування системи державних технологічних пріоритетів і процедури оцінки їх економічної ефективності. Оцінка пріоритетності напрямів технологічного розвитку економіки як важлива передумова державного регулювання системи технологічних пріоритетів є предметом активної дослідно-практичної діяльності багатьох міжнародних організацій, зокрема, Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) (Департамент економіки та Управління з науки, технології та промисловості), Організації розвитку промисловості при ООН (Відділ досліджень і розробок), Міжнародної асоціації щодо оцінки та прогнозування розвитку технологій, створеної під егідою ООН (IATAFI).

Однак проблема макроекономічної оцінки технологічних пріоритетів залишається в багатьох аспектах не вирішеною, особливо для країн із перехідною економікою. Про це, наприклад, свідчить вітчизняна практика останнього десятиріччя щодо реалізації затверджених Верховною Радою в жовтні 1992 р. державних науково-технічних пріоритетів. Незважаючи на їх часткове структурне оновлення Законом “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11.07.2001, процедури їх визначення і реалізації залишаються евристичними і не базуються на об`єктивних наукових критеріях і методології. Розробка теоретичних і методичних засад економічної оцінки технологічних пріоритетів може стати тим необхідним в сьогоднішніх умовах елементом, використання якого дозволить значно підвищити ефективність державної інноваційної політики в Україні. Це обумовлює необхідність проведення даного дослідження з метою розробки придатного для практичного використання методичного інструментарію економічної оцінки державних пріоритетів технологічного розвитку, який може бути використаний в процесі формування політики довгострокового економічного зростання України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов’язана з науково-дослідною роботою відділу технологічного прогнозування та інноваційної політики ІЕП НАН України: “Економічні пріоритети державної політики: визначення та механізм реалізації” (№ ДР 0198U007345). У колективній монографії відділу, створеній за підсумками розробки планової науково-дослідної роботи, особисто дисертанту належать результати економічного аналізу динаміки економічного розвитку укладної структури промисловості України, оцінки секторальних технологічних пріоритетів обробної промисловості щодо низки країн із перехідною економікою.

Мета і задачі дослідження. Метою є визначення основних напрямів реальних технологічних зрушень в економіці країни та розроблення належного методичного інструментарію економічної оцінки для його використання в практиці державного управління науково-технологічним розвитком в Україні.

Відповідно до мети дисертаційної роботи були поставлені і вирішені наступні завдання:

· вивчити та узагальнити теоретичні підходи щодо макроекономічної оцінки державних пріоритетів технологічного розвитку промисловості;

· проаналізувати вітчизняну законодавчу базу, яка регламентує процедури формування державних пріоритетів науково-технічного розвитку;

· обґрунтувати необхідність застосування положень теорії технологічних укладів для реалізації процедури економічної оцінки технологічних пріоритетів;

· визначити сучасні тенденції технологічного розвитку промислового комплексу України та розробити для оцінки відповідних структурних технологічних змін класифікацію галузей промисловості за укладним принципом;

· надати макроекономічну оцінку вітчизняним державним технологічним пріоритетам у контексті міжнародного порівняльного аналізу пріоритетів технологічного розвитку виробничої сфери економіки;

· визначити в макроекономічному аспекті реальні галузеві пріоритети технологічного розвитку промисловості України;

· узагальнити на підставі здійсненого теоретичного та емпіричного аналізу методичні підходи до економічної оцінки державних технологічних пріоритетів.

Предметом дослідження є методологія економічної оцінки державних пріоритетів технологічного розвитку промисловості країни, інституційні форми реалізації процесу економічної оцінки під час формування державної інноваційної політики України.

Об’єктом дослідження є структурна динаміка економічного розвитку промислового комплексу України та обраних країн із перехідною економікою, технологічна структура обробної промисловості економічно розвинених країн і країн-аналогів.

Методи дослідження. Для вирішення основних завдань дисертації використані наступні методи:

· методи критичного аналізу і синтезу, абстрактно-логічний метод – для ґрунтовного дослідження та узагальнення світового наукового доробку щодо методологічних підходів оцінки технологічного розвитку, формування основних положень методики економічної оцінки державних технологічних пріоритетів економіки України;

· методи статистичного і порівняльного економічного аналізу, угрупувань – для визначення структурної динаміки та окреслення сучасних основних тенденцій технологічного розвитку вітчизняної промисловості, надання їм економічної оцінки в контексті досвіду розбудови високих технологій в країнах ОЕСР, визначення складу секторів високо-, середньо- і низькотехнологічних виробництв промисловості України, порівняння структури реально домінуючих пріоритетів технологічного розвитку України із системою законодавчо затверджених пріоритетних напрямів та відповідними зарубіжними аналогами в країнах ОЕСР.

Наукова новизна отриманих результатів дисертаційного дослідження полягає в наступному:

§ здійснено теоретичне узагальнення методологічних підходів для вирішення проблеми макроекономічної оцінки технологічного розвитку і на підставі цього запропоновано концептуальний підхід до визначення пріоритетів державної інноваційної політики;

§ запропоновано методичний підхід до застосування основних положень теорії технологічних укладів у вітчизняній практиці економічної оцінки державних технологічних пріоритетів, що дає можливість враховувати закономірності глобального економіко-технологічного розвитку при оцінці і формуванні системи технологічних пріоритетів економіки України;

§ удосконалено метод статистичної класифікації галузей промисловості України для проведення економічного аналізу її технологічної структури за критерієм приналежності галузі до певного технологічного укладу, що дозволяє підвищити рівень точності та інформативності оцінки технологічного розвитку промислового комплексу;

§ розроблено методичний підхід щодо ранжування галузей промисловості України за запропонованими критеріями пріоритетності технологічного розвитку, згідно з результатами використання якого визначено склад технологічних пріоритетів вітчизняного промислового комплексу, що надає можливість виконувати економічний аналіз основних тенденцій технологічного розвитку шляхом міжнародного порівняння структури реально домінуючих технологічних пріоритетів;

§ запропоновано метод адаптації класифікації галузевої структури обробної промисловості України до класифікації ОЕСР щодо високо-, середньо- та низькотехнологічного секторів промислового виробництва, що дозволяє виконувати економічну оцінку технологічних пріоритетів вітчизняної обробної промисловості в контексті міжнародного порівняльного аналізу;

§ розроблено методику здійснення економічної оцінки пріоритетів технологічного розвитку України, яка побудована на основі використання запропонованої класифікації галузей промисловості за ознаками технологічних укладів і секторів високо-, середньо- та низькотехнологічних виробництв, що дозволяє отримати агреговану оцінку технологічних пріоритетів економічного розвитку на макрорівні;

§ проведено міжнародний порівняльний аналіз структурної динаміки технологічного розвитку перехідних економік країн-аналогів для України, що дало можливість виявити недоліки інноваційної політики України, які проявляються у недостатньому стимулюванні розвитку високотехнологічних виробництв 5 і 6 технологічних укладів;

§ розроблено пропозиції щодо інституційного забезпечення реалізації в державній інноваційній політиці процедур економічних оцінок технологічного розвитку економіки України шляхом створення Дослідницького центру економічної оцінки технологічних пріоритетів.

Практичне значення одержаних результатів. Основні висновки і рекомендації, отримані в результаті виконання дисертаційного дослідження, використано Інститутом економічного прогнозування НАН України (ІЕП) (довідка про впровадження № , 02.04.2002) в процесі підготовки наступних науково-аналітичних матеріалів для центральних органів виконавчої влади України: “Структурні технологічні зміни в промисловості України та політика державних пріоритетів” (представлено Міністерству науки і освіти № , 28.03.2001) “Оцінка секторальних пріоритетів технологічного розвитку обробної промисловості перехідних економік” (представлено Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції України, № , 14.11.2001), “Інноваційний розвиток економіки та напрями його прискорення” (представлено Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції України, № , 21.02.2002), “Стан науково-технічного потенціалу промисловості України” (представлено Адміністрації Президента України, № , 15.03.2002). Результати дисертаційного дослідження також використано ІЕП під час підготовки наукових матеріалів для відділення економіки НАН України (вихідна реєстрація: № , 02.11.2000; № , 14.12.2000; № –137, 5.03.2002).

Апробація результатів дисертації. Теоретичні і практичні положення та результати дисертаційної роботи представлялись у вигляді доповідей на міжнародній науково-практичній конференції “Інноваційна діяльність в системі державного регулювання” (Івано-Франківськ, 1999 р.), всеукраїнській конференції “Держава в умовах системної трансформації економіки та суспільства” (Київ, 2000 р.).

Публікації. За темою виконаної дисертації автором одноосібно було опубліковано 6 наукових праць загальним обсягом 3,2 д. а., зокрема: 4 наукові статті у фахових виданнях, 2 статті в збірниках праць за матеріалами конференцій.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і трьох додатків. Обсяг роботи становить 199 сторінок друкованого тексту і 83 сторінки додатків. У дисертації представлено 32 таблиці і 13 рисунків, що займають 15 сторінок. Список використаних джерел налічує 145 найменувань і наведений на 13 сторінках.

Основний зміст

У першому розділі “Система технологічних пріоритетів як складова державної інноваційної політики” визначено зміст технологічних пріоритетів та їх роль в економічному розвитку, запропоновано новий підхід до виконання економічної оцінки, обґрунтовано принципи формування класифікаційних груп для реалізації економічної оцінки технологічних пріоритетів, окреслено систему головних факторів ефективного технологічного розвитку економіки країни, на основі світового досвіду узагальнено теоретичні підходи щодо формування технологічних пріоритетів та їх економічної оцінки, здійснено критичний аналіз вітчизняної законодавчої бази, яка регламентує формування державних науково-технічних пріоритетів.

Визначення державних пріоритетів у сфері розвитку технологій стало важливим інструментом економічної політики розвинених країн світу. Це обумовило становлення нового підходу до формування і реалізації національної політики інноваційного розвитку, який пов’язаний, в першу чергу, з процесами відбору, розвитку і захисту національних технологічних пріоритетів. Підтримка сфери високонаукомістких технологій є тим інструментом, використання якого значною мірою обумовлює і напрям економічного розвитку країни, і структурні зміни в економіці.

В результаті критичного аналізу основних підходів до визначення терміну “технологія” у роботі запропоновано новий підхід, котрий покликаний задовольняти дві основні вимоги: по-перше, отримання агрегованої характеристики розвитку технологій на макрорівні, не нівелюючи при цьому специфіку кожного з виробництв промисловості; по-друге, врахування міжгалузевого аспекту розвитку технологій. Здійснивши теоретичний аналіз вагомої ролі виробництва в процесі становлення наукомістких технологій, формування нового підходу до їх визначення та оцінки стало можливим завдяки використанню продуктового принципу, згідно з яким технологія ідентифікуючись через продукт, врешті-решт ототожнювалась нами з конкретною виробничою галуззю. Проте для здійснення економічної оцінки технологічних пріоритетів є необхідним не лише формування системи параметрів розвитку для економічного аналізу динаміки структурних змін, але і, що головне, застосування прийнятних оціночних критеріїв, котрі зумовлюватимуть виокремлення складових об’єкта наукового аналізу в окремі технологічні групи, які мають свій ранг пріоритетності для економіки в цілому. Отже, дослідження технологічних пріоритетів через економічний аналіз структурної динаміки розвитку об’єкта їх практичного застосування, у нашому випадку – це галузі промисловості, та об’єднання останніх за допомогою об’єктивних критеріїв у сектори пріоритетних технологічних виробництв є основою нового підходу до економічної оцінки розвитку пріоритетних наукомістких технологій.

Надання одному з технологічних напрямів розвитку економіки статусу пріоритету означає ступінь першочерговості використання даного засобу для досягнення стратегічних цілей економічного розвитку держави, характерною ознакою виконання яких є забезпечення прогресивних структурних зрушень у народному господарстві країни.

На шляху економічного становлення Україною вже здобуто певний досвід у формуванні переліку таких пріоритетів структурних технологічних зрушень в економіці, проте єдиної думки щодо дотримання усталеної дієвої системи критеріїв вибору пріоритетних напрямів технологічного розвитку, котра була б прийнятною для більшості суб’єктів економічного і політичного процесу, до сьогоднішнього часу ще не створено. Звідси відсутність у відповідних документах елемента структурованості пріоритетних напрямів інноваційної політики. Так, у посланні Президента України до Верховної Ради України за 2001 р. чітко наголошено на тому, що особлива увага органів законодавчої і виконавчої влади має бути приділена забезпеченню ефективної державної підтримки вітчизняного високотехнологічного та наукомісткого сектора економіки. Проте структура такого сектора, через відсутність обґрунтованої системи загальноприйнятих критеріїв її формування, кожним фінансово зацікавленим міністерством і відомством бачиться по-своєму. Спектр технологічних пріоритетів економічного розвитку, що широко пропагується на сьогодні представниками політичних, наукових і бізнесових кіл, достатньо широкий: від сфер економіки зі швидким обігом капіталу, галузей, що продукують товари широкого вжитку, експортно орієнтованих галузей промисловості до домінування в ранзі технологічного пріоритету економічного розвитку винятково сфери агропромислового виробництва. Таким чином, у відсутності критеріїв, котрі дали б змогу привести до спільної основи погляди на проблему вибору технологічних пріоритетів, і криється одна з ключових причин низької ефективності вітчизняної політики технологічних пріоритетів інноваційного розвитку економіки.

Дослідження базових законодавчих документів у сфері формування науково-технічних пріоритетів України призводить до висновку, що: по-перше, з одного боку – на державному рівні існує достатньо повна законодавча база щодо пріоритетних напрямів науково-технічного розвитку, перелік яких в більшості своїй відповідає сучасним світовим тенденціям розвитку техніки і технологій, а з другого – рівень ресурсного забезпечення процесу їх реалізації залишається на сьогодні вкрай недостатнім; по-друге, недосконалим є зворотний зв’язок між процесами формування пріоритетів і їх реалізацією, що проявляється у відсутності практики економічної оцінки пріоритетів технологічного розвитку, адже метою її реалізації є як відображення зміни технологічної структури виробництва, так і надання на підставі сформованої системи реально домінуючих пріоритетів у сфері виробничих технологій рекомендацій щодо доречності створення та стимулювання розбудови нового переліку технологічних пріоритетів економічного розвитку.

Ефективна розбудова державних технологічних пріоритетів, згідно з результатами аналізу наукового літературного доробку, можлива за умови використання узагальненої автором групи факторів, котрі, уособлюючи головні рушійні сили інтенсивного розвитку наукомістких технологій, відображають водночас наявність, безперечно, і зворотного впливу, тобто роль саме технологічних пріоритетів у динаміці розвитку зазначених економічних процесів. До складу такої групи факторів відносяться процеси фінансового накопичення та інвестування; процес техноглобалізації; національна технологічна культура; довгохвильовий характер глобального економіко-технологічного розвитку людства.

Кожен із зазначених факторів може представляти собою як причину, так і наслідок формування і реалізації технологічних пріоритетів економічного розвитку. Однак четвертий за переліком фактор виступає тим необхідним критерієм, що надасть можливість надалі в дослідженні ранжувати технологічні виробництва за рівнем їх пріоритетності для економіки та здійснювати процедуру їх економічної оцінки. Важливою вихідною передумовою для подальшого дослідження, зважаючи на результати аналізу головних чинників підвищення економічної актуальності технологічного розвитку, виступив той факт, що вагомість ролі державних технологічних пріоритетів у розвитку економіки обумовлюється їх відповідністю системі ключових технологій нового етапу глобального техніко-економічного розвитку людства. При чому дана відповідність повинна не лише формально існувати в переліку законодавчо затверджених пріоритетів технологічного розвитку, але і простежуватись у напрямах реальних технологічних зрушень в економіці країни, зокрема, у промисловому комплексі.

Х.Фрімен і С.Глазьєв у власних авторських теоріях техніко-економічних парадигм (ТЕП) і технологічних укладів (ТУ) відповідно запропонували наступну систему ключових технологій, що домінували під час формування шести довгих хвиль в глобальному техніко-економічному розвитку. Так, для першої довгої хвилі ключовим фактором є механізація праці в ткацтві, для другої – вуглевидобуток і паровий двигун, для третьої – чорна металургія, для четвертої – нафта разом з продуктами органічної хімії та енергомісткими матеріалами, для п’ятої – мікроелектроніка, для шостої – біотехнології. Представлені ключові технології стали критерієм побудови відповідної класифікації галузей промисловості. А оскільки в результаті аналізу двох теорій отримано висновок про те, що теорія техніко-економічних парадигм і теорія технологічних укладів являють собою не взаємовиключні, а навпаки, багато в чому ідентичні та доповнюючі одна одну точки зору вчених різних економічних систем на проблему управління процесами довгохвильового економічного розвитку, то галузева класифікація створювалась в контексті технологічних укладів і надалі в дослідженні нами прийнято рішення використовувати поняття технологічного укладу.

В результаті вивчення зарубіжного досвіду формування державних технологічних пріоритетів було зазначено, що створення власного, або застосування одного з трьох відомих методів формування державних технологічних пріоритетів, а саме методу Дельфи, критичних технологій та порівняльного аналізу, визначається, передусім, загальними потребами, стратегічними цілями і пріоритетами соціально-економічного розвитку країни. Відбір і остаточне формулювання пріоритетів у галузі наукомістких високопродуктивних технологій повинні забезпечувати розвиток не лише науки та високих наукомістких технологій, але і безперервне зростання тих секторів народного господарства, які базуються на їх використанні, баланс інтересів щодо підвищення оборонної могутності країни та економічного благополуччя її громадян, а тому базовою умовою досягнення високого рівня ефективності процесу створення системи державних технологічних пріоритетів, що передбачає повне виконання зазначених завдань, є розробка і застосування процедури їх економічної оцінки.

Аналіз вітчизняного і зарубіжного літературного доробку щодо методичного інструментарію оцінки технологій та їх впливу на структурну динаміку виробництва дав підстави для формування висновку про те, що надання макроекономічної оцінки державним пріоритетам технологічного розвитку України є можливим лише за умови використання у якості необхідних об’єктивних оціночних критеріїв базових характеристик теорії технологічних укладів і технолого-виробничої класифікації ОЕСР (секторальний підхід). Паралельне їх застосування було здійснено нами на прикладі вітчизняного промислового комплексу.

У другому розділі “Економічний аналіз фактичних державних пріоритетів технологічного розвитку України” надано економічну оцінку технологічним пріоритетам розвитку промисловості відповідно до основних положень теорії технологічних укладів, розроблено класифікаційну базу для міжнародного порівняльного аналізу пріоритетів технологічного розвитку обробної промисловості та здійснено оцінку технологічних пріоритетів обробної промисловості перехідних економік згідно з секторальним підходом, удосконалено систему економічних критеріїв і відповідно до результатів їх апробації визначено структуру сектора галузевих технологічних пріоритетів розвитку промислового комплексу України.

Перед початком висвітлення основних результатів економічного аналізу необхідно відмітити, що економічна оцінка державних пріоритетів технологічного розвитку – це визначення рівня ефективності реалізації технологічних пріоритетів на основі ґрунтовного економічного аналізу структурної динаміки промисловості. Критерієм оцінки технологічного розвитку в першому параграфі другого розділу обрано технологічний уклад, котрий як головний елемент аналізу технологічних змін в укладній теорії, являє собою, перш за все, певний набір ключових технологій, а за сферою їх застосування – це вже сукупність базових виробництв, група лідируючих промислових галузей. Вибір галузевої структури промисловості (відповідно до загального класифікатора галузей народного господарства – ЗКНГ) у якості об’єкта дослідження був обумовлений твердженням одного із положень теорії ТУ, згідно з яким із технологічними змінами саме у промисловому комплексі пов’язане становлення нового ТУ в соціально-економічній системі країни.

У результаті здійснених удосконалень класифікаційної бази дослідження технологічних пріоритетів за укладним принципом, основи якої розроблені і представлені в роботах Ю.М.Бажала, сформовано наступну галузеву структуру технологічних укладів промислового комплексу України: 3-ій ТУ – промисловість металевих конструкцій і виробів, паливна промисловість (без вугільної галузі), скляна і фарфоро-фаянсова промисловість (без промисловості медичних виробів), електроенергетика, чорна металургія, вугільна промисловість, промисловість будівельних матеріалів; 4-ий ТУ – суднобудівна промисловість, машинобудування (без електротехнічної, верстатобудівної та інструментальної, приладобудування, авіаційної, автомобільної, суднобудівної галузей, тракторного і сільськогосподарського, будівельно-шляхового і комунального машинобудування, машинобудування для легкої і харчової промисловості та побутових приладів, виробництва санітарно-технічного і газового устаткування), кольорова металургія, тракторне і сільськогосподарське машинобудування, автомобільна промисловість, хімічна і нафтохімічна промисловість (без хіміко-фармацевтичної промисловості), будівельно-шляхове і комунальне машинобудування, виробництво санітарно-технічного і газового устаткування і виробів, машинобудування для легкої і харчової промисловості та побутових приладів (без виробництва побутових приладів і машин), легка промисловість, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість, ремонт машин і устаткування, поліграфічна промисловість, харчова промисловість, борошномельно-круп’яна і комбікормова промисловість; 5-ий ТУ – авіаційна промисловість, приладобудування, електротехнічна промисловість, верстатобудівна та інструментальна промисловість, хіміко-фармацевтична промисловість, виробництво побутових приладів і машин; 6-ий ТУ – промисловість медичної техніки, мікробіологічна промисловість.

Для економічної оцінки структурної динаміки технологічних укладів обрано дві групи параметрів: до першої увійшли показники, що характеризують стан основних виробничих фондів (о.в.ф.) основного виду діяльності промислових підприємств (коефіцієнти оновлення (Ко), ліквідації (Кл), зростання (Кр), ступінь зносу (Сз), фондовіддача (Фв), матеріаломісткість продукції (Мм)), до другої – показники результативності функціонування промислових суб’єктів (обсяг виробництва продукції). У результаті підрахунку показників структурної динаміки даних параметрів протягом 1998–2000 рр. та їх економічного аналізу щодо характеру розвитку реальних технологічних пріоритетів на тлі укладної структури промислового комплексу сформовано наступні узагальнення:

· промисловий комплекс України як складний технологічний механізм найбільш широко представлений виробничими технологіями 4-го ТУ, проте на сьогоднішній день кінцева результативність функціонування промисловості здебільшого визначається кількісними процесами, які мають місце в 3-му ТУ, що дає підстави наголошувати на неефективності державної політики стимулювання розвитку пріоритетних технологій;

· економічний аналіз технологічних виробництв за схемою “основні виробничі фонди та матеріальні витрати виробництва – обсяг виготовленої продукції” в результаті його виконання призвів, по-перше, до створення системи реальних технологічних пріоритетів промислового розвитку (хіміко-фармацевтична, поліграфічна, деревообробна та целюлозно-паперова промисловості, електроенергетика, паливна, харчова, вугільна промисловість), котра, на жаль, не відображає повною мірою перелік законодавчо визначених пріоритетів у сфері технологій, а, по-друге, до констатування з точки зору значень динаміки економічних процесів факту започаткування в промисловості України структурних технологічних змін у напряму виробництв 5-го ТУ (рис. ).

Для перевірки рівня об’єктивності отриманих результатів і надання оцінки вітчизняним технологічним пріоритетам в контексті сучасного зарубіжного досвіду вирішення подібних завдань, нами застосовано секторальний підхід до класифікації виробничих технологій, що використовується з другої половини 80-х рр. XX ст. ОЕСР. Особливістю даної класифікації технологій є те, що, по-перше, її об’єктом є обробна промисловість; а, по-друге, що і є головним, реалізується даний підхід на базі лише трьохцифрової кодової структури Міжнародної стандартної галузевої класифікації всіх видів економічної діяльності (ISIC – International Standard Industrial Classification of All Economic Activities), яка була затверджена Статистичною Комісією ООН в 1969 р. Головною характерною ознакою формування високо-, середньо- і низькотехнологічних секторів є деталізація основного виду діяльності окремих складних технологічних виробництв на ряд складових процесів, котрі, в свою чергу, можуть презентувати різні технологічні сектори обробної промисловості.

Рис. 1. Темпи приросту структурної частки технологічних укладів за

показниками оновлення основних виробничих фондів (Ко),

матеріаломісткості продукції (Мм), фондовіддачі (Фв) і обсягу

виробництва продукції (ВП).

Після опрацювання положень Міжнародної стандартної галузевої класифікації (ISIC ) та кодової структури технологічних секторів розроблено секторальну структуру вітчизняної обробної промисловості: сектор низьких технологій – нафтопереробна промисловість; чорна металургія (без видобутку і збагачення рудної сировини для чорної металургії); кольорова металургія; деревообробна та целюлозно-паперова промисловість; промисловість будівельних матеріалів; скляна і фарфоро-фаянсова промисловість (без промисловості медичних виробів); харчова промисловість; борошномельно-круп’яна і комбікормова промисловість; виробництво медичних виробів із скла, фарфору і пластмас; поліграфічна промисловість; сектор середніх технологій – хімічна і нафтохімічна промисловість (без хіміко-фармацевтичної промисловості); залізничне машинобудування, автомобільна промисловість, підшипникова промисловість, будівельно-шляхове і комунальне машинобудування, інші галузі машинобудування, суднобудівна промисловість, ремонт машин і устаткування; сектор високих технологій – машинобудування (енергетичне машинобудування, дизелебудування, металургійне машинобудування, гірничошахтне і гірничорудне машинобудування, підіймально-транспортне машинобудування, електротехнічна промисловість, хімічне і нафтове машинобудування, верстатобудівельна та інструментальна промисловість, приладобудування, тракторне і сільськогосподарське машинобудування, машинобудування для легкої і харчової промисловості та побутових приладів, виробництво санітарно-технічного і газового устаткування і виробів, авіаційна промисловість, промисловість засобів зв’язку); мікробіологічна промисловість; медична промисловість (хіміко-фармацевтична промисловість, промисловість медичної техніки); інші виробництва промисловості – інші галузі промисловості.

Висновки економічної оцінки вітчизняних технологічних пріоритетів формувались не лише в контексті розгляду зміни внутрішньої структурної динаміки розвитку низько-, середньо- та високотехнологічних секторів , але і на основі результатів порівняльного аналізу тенденцій технологічного розвитку виробництва з країнами, котрі по відношенню до України є країнами-еталонами і країнами-аналогами. У якості таких країн обрано США, Франція, Японія, Південна Корея, Сінгапур, Ірландія, Польща, Угорщина, Болгарія, Туреччина, Аргентина. Об’єднання результатів двох частин економічного аналізу дало змогу встановити, що:

Ш представлений методичний підхід економічної оцінки технологічного розвитку обробної промисловості країни є логічним продовженням вищеописаного укладного методу, за винятком того, що об’єкт дослідження в другому випадку набуває певних обмежень і технологічні сектори стають структурно менш розпорошеними в порівнянні з укладами;

Ш результати міжнародного порівняльного аналізу технологічного розвитку вітчизняної обробної промисловості із зарубіжними країнами за допомогою показника створеної доданої вартості свідчать про існування в Україні впродовж 1998–2000 рр. негативної тенденції розвитку сектора високих технологій. Аналогічна ситуація протягом 1990-1995 рр. панувала в Болгарії, Польщі та Угорщині;

Ш співвіднесення на основі статистичних розрахунків технологічних напрямів розвитку на сучасному етапі обробної промисловості України, з одного боку, та Болгарії, Польщі, Угорщини – з іншого, дає підстави для стверджування факту суттєвого прискорення протягом 1995–1999 рр. на тлі потужного зростання індексу реального промислового виробництва розвитку секторів високих і середніх виробничих технологій в Польщі і особливо в Угорщині, що, по-перше, засвідчує водночас ефективну зміну технологічних пріоритетів у даних країнах впродовж 90-х рр. XX ст. та відображає появу нових технологічних джерел стрімкого економічного розвитку обробної промисловості, а, по-друге, ілюструє недосконалість попередньої політики розвитку високих технологій в промисловому виробництві України, а відтак і панування у вітчизняній обробній промисловості на даному етапі неефективної технологічної структури;

Ш економічний аналіз технологічної структури обробної промисловості України суто з точки зору зміни структурної динаміки функціонування технологічних секторів дає підстави для окреслення зрушень у сфері інтенсивності технологічного розвитку сектора високих технологій, підтвердженням тому є найкраща позитивна динаміка в 2000 р. по відношенню до базового 1998 р. вкладення до цього сектора інвестиційних ресурсів та здійснення інноваційних витрат, приросту показника продуктивності праці зайнятого у виробництві персоналу і фондовіддачі основних виробничих фондів (у 1999 р.), зниження рівня матеріальних витрат в обсязі готової промислової продукції, а також розмір абсолютного значення показника обсягу створеної доданої вартості на одиницю капітальних вкладень (рис. ). Левову частку у формуванні такої загальної секторальної динаміки відігравала хіміко-фармацевтична промисловість і частково високотехнологічна галузь машинобудування. Сектор середніх технологій характеризується низьким рівнем ефективності функціонування техніко-технологічної бази виробництва, про що свідчать, зокрема, найнижчі показники фондовіддачі і високий рівень матеріаломісткості виготовленої продукції, а також найменшим розміром частки спрямованих на його розвиток капітальних вкладень і здійснених витрат інноваційного напряму спрямування.

Рис. 2. Темпи приросту частки технологічних секторів в структурі

обробної промисловості за показниками капітальних вкладень

(Квкл), інноваційних витрат (Інв), продуктивності праці (Пп),

матеріаломісткості (Мм), фондовіддачі (Фв), інвестиційного

відтворення (Ів).

В результаті адаптації галузевої класифікації промисловості України до секторальної класифікації високо-, середньо- та низкотехнологічних виробництв, що використовується в країнах ОЕСР, і виконання відповідного міжнародного порівняльного аналізу, підсумовано, що задля більш повної оцінки фактичних технологічних пріоритетів необхідно з’ясувати відповідь на запитання – чи є тотожним склад структури секторів високотехнологічних виробництв промисловості в нашій країні і країнах ОЕСР, а відтак чи співпадають дві системи технологічних пріоритетів розвитку зазначеної галузі економіки. З цією метою, враховуючи методологічні особливості формування технолого-виробничої класифікації ОЕСР, критеріями економічної оцінки реальної технологічної пріоритетності галузей обрано такі показники:

1) частка галузі у загальному обсязі фінансування промислових НТР, (%);

2) наукомісткість виробленої продукції, (%);

3) питома вага промислових галузей згідно з фінансуванням виробничої фундаментальної і прикладної науки з Державного бюджету, (%);

4) частка доданої вартості в обсязі готової продукції, (%);

5) приріст доданої вартості на одиницю капітальних вкладень, (грн.);

6) обсяг виробничих інвестицій на одного зайнятого в основному виді діяльності, (тис. грн.).

У результаті виконаних розрахунків, визначення та об’єднання рейтингових положень шістнадцяти промислових комплексів згідно з кожним із шести обраних економічних критеріїв дало можливість сформувати за підсумками 1998–1999 рр. галузеву структуру технологічних секторів промисловості України наступним чином:

o сектор III (низькотехнологічні галузі) – деревообробна та целюлозно-паперова промисловість, промисловість будівельних матеріалів, скляна і фарфоро-фаянсова, харчова (II(1998 р.)?III(1999 р.)), мікробіологічна (II(1998 р.)?III(1999 р.)), борошномельно-круп’яна і комбікормова промисловості;

o сектор II (середньотехнологічні галузі) – електроенергетика, паливна промисловість, чорна і кольорова металургія, хімічна і нафтохімічна промисловість, легка, медична, поліграфічна промисловість, інші виробництва промисловості;

o сектор I (високотехнологічні галузі) – машинобудування і металообробка.

Порівняння отриманої системи вітчизняних технологічних пріоритетів у сфері промислового розвитку із відповідним зарубіжним аналогом на прикладі технолого-виробничої класифікації ОЕСР дає підстави для встановлення факту розбіжності структури двох зазначених систем, котра полягає, по-перше, у відсутності в групі високопріоритетних технологічних виробництв України мікробіологічної та медичної промисловості, що свідчить водночас як про недотримання на практиці їх пріоритетного статусу згідно з Постановою ВР № від 16.10.1992 р., так і недостатню ефективність реальних заходів інституцій державного управління щодо першочергового розвитку ключових технологій 5-го та 6-го технологічних укладів; по-друге, у наявності тенденції до потужного розвитку виробничих технологій видобувної галузі промисловості, що сконцентровані в II технологічному секторі, а відтак до продовження тим самим підтримки значної частини обсягу промислового експорту за рахунок низьконаукомісткої продукції. Технологічним пріоритетом промислового виробництва, що відповідає зарубіжній технологічній класифікації, є комплекс машинобудування і металообробки, зокрема машинобудівна галузь. Однак аналіз зазначених виробництв промисловості за показниками частки доданої вартості в обсязі виробленої продукції та обсягу капітальних вкладень із розрахунку на одного зайнятого в основному виді діяльності показав, що впродовж 1998–1999 рр. відповідність машинобудівного комплексу сектору високотехнологічних галузей промисловості України не була абсолютною.

У третьому розділі “Методика та організація економічної оцінки державних пріоритетів технологічного розвитку в Україні” на підставі результатів проведеного економічного аналізу сформовано основні положення методичного підходу до економічної оцінки державних пріоритетів технологічного розвитку, представлено висновки щодо результативності впливу законодавчо визначених пріоритетів на реальну економічну ситуацію в сфері технологічного розвитку промисловості України, розроблено пропозиції стосовно основних напрямів вдосконалення системи статистичного обліку економічних показників технологічного розвитку промислового комплексу та формування інституційного забезпечення реалізації в Україні процедури економічної оцінки державних технологічних пріоритетів.

Економічна оцінка як процес визначення рівня ефективності реалізації технологічних пріоритетів на основі ґрунтовного економічного аналізу структурної динаміки розвитку промислового комплексу є на сучасному етапі об’єктивною необхідністю в Україні, однак проведення її вимагає застосування відповідного методичного інструментарію. Задля вирішення зазначеної проблеми нами розроблено методичний підхід до економічної оцінки технологічних пріоритетів. Завдяки апробації зазначеного методичного підходу розроблено три структурних технологічних класифікації галузей промисловості, проаналізовано комплекс розрахункових даних, побудовано низку аналітичних таблиць, які представлені в трьох додатках. Використання у практиці управління науково-технологічним розвитком промисловості вже апробованої у науковій роботі методики економічної оцінки надасть можливість вдосконалити процес визначення рівня ефективності державної підтримки інноваційного розвитку, посилити об’єктивність рішень, що формують державну політику пріоритетів технологічного розвитку України.

Оцінка структурної динаміки технологічного розвитку промисловості показала, що фактичні його пріоритети лише частково відповідають системі законодавчо затверджених для 1992–2001 рр. пріоритетних напрямів (Постанова ВР України № XII від 16.10.1992). Згідно з результатами аналізу встановлено два варіанти такої невідповідності. Перший – це ситуація, при якій реальні державні інтереси сконцентровані в тих сферах виробництва, котрі в одному випадку не є високонаукомісткими, а в другому – не вирізняються з-поміж інших значною ефективністю виробництва в розрізі порівняння витрат і випуску; наступний варіант полягає у недооцінці тих технологічних виробництв, що є пріоритетними з точки зору світових тенденцій технологічного розвитку.

Таким чином, відповідь на актуальне в сьогоднішніх умовах запитання щодо необхідності державного стимулювання розвитку перспективних виробничих технологій, вагомий в межах промисловості прибуток від використання яких найбільш вірогідний лише в середньостроковому майбутньому періоді, є негативною на користь іншої групи галузей промисловості, чиї технології виробництва не забезпечують високий вміст інтелектуальної частки у вихідній ціні продукції, а відтак її конкурентоспроможність на товарних ринках стає можливою винятково завдяки низькому рівню вартості вхідних ресурсів. Прикладом тому є ситуація з паливною промисловістю, чорною та кольоровою металургією, наукомісткість продукції яких, за винятком останньої, не досягає навіть 1%. У діаметрально протилежному стані знаходяться хіміко-фармацевтична промисловість, промисловість медичної техніки, мікробіологічна промисловість, приладобудування, виробництво побутових приладів і машин, електротехнічна промисловість, промисловість засобів зв’язку, верстатобудівна та інструментальна промисловість, тракторне та сільськогосподарське машинобудування. Згідно з пріоритетними напрямами “Охорона здоров’я”, “Перспективні інформаційні технології, прилади комплексної автоматизації, системи зв’язку”, “Виробництво, переробка та збереження сільськогосподарської продукції” статус пріоритету для цієї групи технологій, котрі є представниками сектора високотехнологічних виробництв, немає безпосередньо прямого відношення до реалій їх економічного розвитку. Результати економічного аналізу останньої третини майже десятирічного терміну реалізації державної політики пріоритетного розвитку високих технологій показали, що в технологічній структурі промисловості частка даних виробництв не набула відповідних їх статусу лідируючих позицій.

У ході дослідження зроблено висновок, що ключовим організаційним фактором реалізації на державному рівні економічної оцінки технологічних пріоритетів є вдосконалення існуючої системи статистичного обліку економічних показників технологічного розвитку промислового комплексу та приведення її у відповідність до вимог здійснення необхідних міжнародних співставлень, оскільки ступінь об’єктивності результатів економічного аналізу визначається якісною достатністю його інформаційної бази.

Важливим організаційним фактором реалізації процедури економічної оцінки державних пріоритетів технологічного розвитку також є формування належної інституційної бази. Зокрема, автором запропоновано утворити “Дослідницький центр економічної оцінки технологічних пріоритетів”, сфера діяльності якого була б пов’язана з виконанням оцінки технологічних пріоритетів промислового виробництва.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження щодо економічної оцінки державних пріоритетів технологічного розвитку призвело до формування наступних висновків:

1. Наведено теоретичне узагальнення і вирішення наукової задачі, що полягає в розробці методичного підходу до виконання економічної оцінки державних технологічних пріоритетів та інституційної бази її реалізації в практиці управління інноваційним розвитком економіки України.

2. Ключова роль технологічного фактора у процесі економічного зростання більшості країн світу реалізується на сучасному етапі за допомогою системи державних технологічних пріоритетів. Останні, уособлюючи один із головних засобів досягнення стратегічних цілей держави, виступають основним рушієм прогресивних технологічних структурних зрушень у народному господарстві.

3. Досягнення високого рівня ефективності державного управління інноваційного розвитку економіки провідних країн світу тісно пов’язано з реалізацією процедури економічної оцінки пріоритетів технологічного розвитку.

4. Розгляд вітчизняного і зарубіжного наукового доробку в сфері методологічного інструментарію економічної оцінки довів прийнятність для реалізації поставлених у дисертаційному дослідженні завдань теорії технологічних укладів довгострокового техніко-економічного розвитку та секторальної класифікації ОЕСР щодо високо-, середньо- і низькотехнологічних виробництв промисловості, котрі, з одного боку, характеризують процес еволюції світової системи технологічних пріоритетів економічного розвитку, а з іншого – визначають на основі чіткого переліку кількісних параметрів рівень технологічної пріоритетності сучасних промислових виробництв.

5. Практика стимулювання технологічного розвитку економіки України нараховує дві законодавчо затверджені системи державних пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, в результаті критичного аналізу яких сформовані наступні висновки:

Ш по-перше, нерівномірна динаміка їх прийняття свідчить про недосконалість механізму перегляду пріоритетів відповідно до економічних наслідків їх реалізації, а отже, про відсутність узгодженої на державному рівні процедури економічної оцінки технологічних пріоритетів;

Ш по-друге, реальне розширення у порівнянні з попередньою