Національний медичний університет імені О.О. Богомольця

ПАЛІЄНКО Ігор Анатолійович

УДК 616.1+616–002.72+616.61–002]–08:615.032.81.831.6.844

ЛАТЕРАЛЬНА ТЕРАПІЯ ВНУТРІШНІХ ЗАХВОРЮВАНЬ

(КЛІНІКО – ПАТОГЕНЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ)

14.01.02 - Внутрішні хвороби

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному медичному університеті ім. О.О. Богомольця МОЗ України

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор

НИКУЛА Тарас Денисович,

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб №2

Офіційні опоненти: академік АМН України, чл.-кор. НАН України, РАМН, доктор медичних

наук, професор

КОРКУШКО Олег Васильович,

Інститут геронтології АМН України, завідувач відділу клінічної фізіології та патології внутрішніх органів

академік АМН України, чл.-кор. НАН України, доктор медичних наук, професор

ПИРІГ Любомир Антонович,

Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, завідувач кафедри нефрології

доктор медичних наук

ДУДАР Ірина Олексіївна,

Інститут нефрології АМН України, керівник відділу еферентної терапії

Провідна установа: Інститут терапії АМН України

Захист відбудеться “30”січня 2003 р. о13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.003.04 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця (01004, Київ, вул. Толстого,10).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця ( 01057, Київ, вул. Зоологічна, 3).

Автореферат розісланий “26”листопада 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор медичних наук Кузьменко А.Я.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Центральна нервова система відіграє значну роль при соматичних захворюваннях. Це підтверджується випадками виникнення і змін перебігу хвороб після психотравмуючих ситуацій, мозкових катастроф, ефективністю в ряді випадків нейротропних засобів, плацебо, психотерапевтичних методик, ненаукових способів впливу з переважно психотропною дією, методів комплементарної медицини, що мають суттєву нейротропну і психотропну складову (И.П. Лапин, 2000; C. Ramos-Remus et al., 1996; O. Tochikudo, 1997). Слід зазначити, що роль центральної нервової системи при соматичній патології виходить за рамки звичних психоцентричної та соматоцентричної парадигм психосоматичних порушень (А.Б. Смулевич и соавт., 1999), адже включає також відносно незалежні від психіки мозкові патогенетичні ланки і саногенетичні механізми хвороб. Однак нейрофізіологічні механізми, що реалізують мозкові впливи при соматичних захворюваннях залишаються мало вивченими. Тому існує потреба у вивченні ефектів стандартизованих, неемоціогенних впливів на мозок, нейрофізіологічні зміни при яких можна об’єктивізувати, при цій патології.

Цілісне функціонування центральної нервової системи забезпечується скоординованою діяльністю півкуль головного мозку. Анатомічна, біохімічна та функціональна неоднорідність правої і лівої гемісфер мозку добре відомі (R.J. Davidson et K. Hugdahl, 1995). Термін “функціональна спеціалізація півкуль мозку” став широко вживатися після присудження Нобелівської премії в галузі фізіології і медицини за 1981 рік R.W. Sperry за відкриття її існування при психічних процесах. Низка публікацій свідчить про неоднаковий вплив мозкових гемісфер також на стан вегетативної, ендокринної та імунної систем (В.В. Абрамов и Т.Я. Абрамова, 1996; W. Witling et E. Shweiger, 1993; H.A. Demaree et D.W. Harrison, 1997; D. Shapiro et al., 1997; M. Turgut et al., 1998), що відіграють значну роль при соматичних хворобах.

Мозок забезпечує інтегральну регуляцію і взаємодію функцій багатьох систем організму в нормі і патології. Саме процеси міжсистемної взаємодії, що багато в чому визначають характер патологічного процесу, мало вивчені і обумовлюють складність фундаментальних проблем внутрішньої медицини (В.В. Серов, 1999). Серед цих проблем одними з найбільш важливих є артеріальні гіпертензії та хронічний запальний процес (А.Д. Адо и соавт., 2001).

Існують передумови для вивчення впливів і взаємодії гемісфер як найбільших структурно – функціональних регуляторних одиниць мозку при артеріальних гіпертензіях і захворюваннях запальної природи.

Встановлені особливості латерального профілю у хворих на есенціальну гіпертензію (ЕГ) (Л.В. Шпак и С.А. Смирнов, 2000), обговорюється патогенетична роль міжпівкульової асиметрії при цьому захвоюванні (В.В. Колышкин, 1993), показано можливість досягнення антигіпертензивного ефекту при модифікації міжпівкульових взаємовідносин (А.В. Берус и соавт., 1994).

Знайдені відмінності перебігу ревматоїдного артриту (РА), що є класичним хронічним запальним захворюванням, у хворих з різною латеральною конституцією (В.А. Насонова и соавт., 1988; Т.Я. Абрамова, 1995). Висловлюється думка про доцільність застосування методів, здатних цілеспрямовано змінювати функціональну активність правої або лівої півкуль при цьому захворюванні з лікувальною метою (В.В. Абрамов и Т.Я. Абрамова, 1996). Хоча у хворих на РА описані істотні порушення функції окремих ділянок кори, субкортикальних відділів мозку (A.K. Jones et S.W. Derbyshire, 1997), гіпоталамуса (I.C. Chicanza et al., 1995), лікувальні можливості впливів на церебральні патогенетичні ланки хвороби залишаються не вивченими.

При артритичному синдромі можна об’єктивно і швидко дати клінічну оцінку змінам запального процесу, що робить його ідеальною моделлю для оцінки ефективності засобів, які модулюють запалення (N. Makkonen, 1998). Співставлення перебігу запального процесу при впливах на мозок у хворих з суглобовими ураженнями різного генезу – РА, псоріатичній артропатії (ПА), остеоартрозі (ОА), подагрі (П) – дозволяє судити про специфічність, етіологічну і патогенетичну направленість церебральної регуляції запалення.

Запальний процес лежить в основі хронічного гломерулонефриту (ХГН), що часто ускладнюється артеріальною гіпертензією (АГ), в розвитку якої суттєву роль відіграють нейрогенні фактори (V.M. Campese, 1997). Запальний і гіпертензивний синдроми визначають еволюцію цього захворювання (Т.Д. Никула, 2000; И.Е Тареева и соавт., 2000; М.В. Шестакова, 2001). Але серед численних методів лікування ХГН відсутні нейротропні засоби, що здатні подіяти на ці важливі патогенетичних ланки хвороби.

Слід відмітити значну соціальну значущість вказаних захворювань. Широка розповсюдженість, високі показники тимчасової непрацездатності, смертності, рання інвалідизація хворих, недостатня ефективність існуючих методів лікування визначають необхідність пошуку нових методів лікування (Т.Д. Никула, 1998; Л.А. Пиріг та співавт., 1998; І.П. Смірнова та співавт., 1998; В.А. Насонова и О.М. Фоломеева, 2000; В.О. Мойсеєнко, 2000; J.M.C. Alberts et al., 1999).

За останні 15 років в Україні були створені, запатентовані в 21 країні і почали впроваджуватись у клінічну практику методи, що цілеспямовано підвищують або знижують фунціональну активність правої чи лівої півкуль і модифікують міжпівкульову взаємодію, об’єднані авторами під загальною назвою “латеральна терапія” (А.П. Чуприков и соавт., 1994). Вони ґрунтуються на дії імпульсного електроструму субсенсорної сили або фізіологічних факторів: світла різної довжини хвилі оптичного діапазону, звуку слухового діапазону. Методи латеральної терапії використовують з метою психокорекції у здорових осіб, при неврозах і психозах. В окремих публікаціях наведені дані щодо впливу методів латеральної терапії при психосоматичних і соматичних захворюваннях: встановлені істотні зміни екскреції катехоламінів у хворих на соматизовані афективні порушення з патологічними сенсаціями серцево-судинної системи (А.П. Чуприков и соавт., 1999), нормалізація артеріального тиску, суттєві зміни центральної гемодинаміки у хворих на вегетативні дисфункції (А.А. Лопатин и соавт., 1995) під впливом латеральної світлотерапії, зміни рівня глікемії у хворих на цукровий діабет під впливом зонально-латеральних електростимуляцій (Н.В. Куколенко, 1996).

Враховуючи можливості методів латеральної терапії цілеспрямовано змінювати функціональну активність гемісфер і характер міжпівкульової взаємодії, вивчення їх ефектів при ЕГ, РА, ПА, ОА, П, ХГН може розкрити ряд фундаментальних закономірностей впливу мозку на артеріальні гіпертензії і запальний процес, дозволяє дослідити можливості їх застосування в якості неінвазивних методів стимуляції відомих та ще не вивчених саногенетичних можливостей організму на рівні найбільш високих його регуляторних структурно – функціональних одиниць.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертаційна робота є фрагментом НДР кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб №2 Національного медичного університету "Вивчення церебральної міжпівкульової асиметрії, метаболічних порушень і розробка нових способів їх корекції у хворих на хронічний гломерулонефрит" (№ державної реєстрації 0198U003081). Автор ? відповідальний виконавець цієї роботи.

Мета роботи: Підвищити ефективність лікування внутрішніх захворювань на основі вивчення особливостей регуляторних впливів правої та лівої півкуль головного мозку на вираженість запального та гіпертензивного синдромів, розробки та диференційованого застосування нових способів латеральної терапії, що модифікують міжпівкульові взаємовідносини, у хворих на хронічний гломерулонефрит, есенціальну гіпертензію, артропатії.

Основні задачі дослідження :

1. Встановити наявність, вираженість і характер вегетотропного ефекту при застосуванні різних латералізованих світлоколірних стимуляцій візуальних входів до півкуль головного мозку, вивчити їх вплив на психічний стан, артеріальний тиск (АТ) і показники загального аналізу крові у здорових осіб.

2. Вивчити зміни функціональної активності півкуль головного мозку, міжпівкульової взаємодії під впливом латералізованих світлоколірних стимуляцій у здорових осіб.

3. Вивчити направленість змін рівня АТ під впливом різних методів латеральної терапії у хворих на ХГН з АГ, ЕГ.

4. Вивчити зміни функціональної активності півкуль головного мозку, міжпівкульової взаємодії, катехоламінової системи при найбільш ефективних світлоколірних стимуляціях у хворих на ЕГ.

5. Вивчити зміни центральної, мозкової гемодинаміки, мікроциркуляції у хворих на ЕГ під впливом найбільш ефективних світлоколірних стимуляцій.

6. Оцінити відмінності церебральних та вегетативних змін у здорових, хворих на ХГН з АГ, і ЕГ при найбільш ефективних світлоколірних стимуляціях.

7. Вивчити направленість змін клінічних і лабораторних показників запалення під впливом різних методів латеральної терапії у хворих на ХГН, РА, ПА, ОА, П.

8. Вивчити зміни клінічної симптоматики і рівня АТ під впливом методів латеральної терапії у хворих на ЕГ з різними рівнями артеріального тиску, оцінити ефективність стимуляцій.

9. Вивчити зміни клінічних і лабораторних показників під впливом методів латеральної терапії протилежної спрямованості у хворих на РА, ПА, ОА, П, в залежності від клініко-лабораторних особливостей захворювань, оцінити ефективність стимуляцій.

10. Оцінити динаміку виявлених ефектів при курсовому застосуванні методів латеральної терапії у хворих на ЕГ, РА, ПА, ОА, П.

11. Вивчити зміни клінічної симптоматики, рівня АТ, лабораторних показників крові і сечі у хворих на ХГН під впливом методів латеральної світлотерапії, що мали найбільш виражений протизапальний ефект у хворих на артрити і антигіпертензивний ефект у хворих на ЕГ, оцінити ефективність стимуляцій.

12. Науково обґрунтувати й опрацювати спосіб лікування запального процесу, сконструювати пристрій для його реалізації, вивчити його ефективність у хворих на РА і ОА.

Об’єкт дослідження: хворі на ХГН, ЕГ, РА, ПА, ОА, П, яким проводились одноразові і курсові сеанси латеральної терапії.

Предмет дослідження: зміни клінічних, лабораторних та інструментальних показників у хворих на ХГН, ЕГ, РА, ПА, ОА, П під впливом методів латеральної терапії.

Методи дослідження: клінічні (загальноклінічні, вивчення психічного статусу) – для оцінки особливостей клінічного перебігу досліджуваної патології під впливом латеральної терапії; інструментальні (ультразвукове дослідження серця, реографія, реоенцефалографія, бульбарна мікроангіоскопія, спектральний аналіз ритму серця, електроенцефалографія, периметрія) – для визначення змін центральної, мозкової гемодинаміки, мікроциркуляції, вегетативного статусу, функції церебральних гемісфер, функціональної міжпівкульової асиметрії; біохімічні (методи оцінки активності запального процесу, функціонального стану нирок, екскреції катехоламінів) – для визначення стадії, активності патологічного процесу, змін нейротрансмітерної активності катехоламінової системи; імуноферментні (рівень кортизолу в крові) – для оцінки змін нейроендокринної регуляції; імунологічні – для оцінки змін імунного статусу; статистичні – для аналізу та оцінки достовірності отриманих даних.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше:

Встановлена наявність непсихотропних ефектів латералізованих світлоколірних стимуляцій візуальних входів до правої та лівої півкуль головного мозку, виявлені світлоколірні пари, що викликають істотні зміни вегетативного статусу, показана динаміка функціональних і електрофізіологічних проявів активності гемісфер під їх впливом у здорових осіб.

Виявлено істотний антигіпертензивний ефект методів латеральної терапії, спрямованих на функціональну активацію правої півкулі головного мозку в хворих на ХГН з АГ та хворих на ЕГ, зміни під впливом лікування функціональної активності гемісфер, центральної, мозкової гемодинаміки, мікроциркуляції, катехоламінової системи, вегетативного статусу, що свідчить про наявність фізіологічної депресорної системи в рамках міжпівкульової взаємодії.

Показане домінування правої гемісфери у забезпеченні інтегральних неспецифічних протизапальних саногенетичних механізмів у хворих на ХГН, РА, ОА з реактивним синовітом, ПА, П, а лівої гемісфери - у стимуляції інтегральних неспецифічних патогенетичних механізмів запалення у хворих на РА, ОА з реактивним синовітом, ПА, П.

Клініко-патогенетично обґрунтоване застосування червоно-зелених зворотних стимуляцій для лікування хворих на ХГН, ЕГ, РА, ПА, ОА, П, показана їх ефективність у залежності від клініко-лабораторних особливостей захворювань, встановлені протипоказання до застосування в означених хворих латеральних світлоколірних і зонально-латеральних електричних стимуляцій прямої направленості.

Науково обґрунтований і опрацьований новий спосіб лікування запального процесу, який полягає у впливі на праві і ліві половини сітківок кожного ока світлом відповідної довжини хвилі та частоти за допомогою сконструйованого пристрою для проведення церебральної стимуляції, забезпечує в 1,4 – 2,9 раза більш виражений і тривалий протизапальний ефект у хворих на РА і ОА з реактивним синовітом аніж досі застосовувані стимуляції з немодульованими частотними характеристиками.

Науково обґрунтований і опрацьований новий пристрій, який кількісно оцінює характер і вираженість функціонального домінування тієї чи іншої церебральної півкулі в центральній частині зорового аналізатора, що дозволяє уточнити показання до призначення латеральної терапії та контролювати її ефективність.

Одержані нові науково аргументовані результати, сукупність яких забезпечує вирішення важливої науково-практичної проблеми внутрішніх хвороб – підвищення ефективності лікування ХГН, ЕГ, артритів.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблено периметр, який дозволяє спростити і прискорити кількісну оцінку характеру та вираженості півкульового домінування (патент України № 35324А,1999) у порівнянні з аналогами, що важливо для уточнення показань до призначення та контролю ефективності латеральної терапії.

Запропоновано спосіб лікування запального процесу (патент України №38874А, 2000), та пристрій для його реалізації (патент України №38147А, 2000), який забезпечує більш виражений і тривалий протизапальний ефект у хворих на РА і ОА з реактивним синовітом у порівнянні з досі застосовуваними способами латеральної світлоколірної терапії.

Показана ефективність застосування сеансів червоно-зелених зворотних стимуляцій у хворих на ХГН та ЕГ без термінальної ниркової недостатності і тяжких органічних уражень головного мозку для швидкого й контрольованого зниження АТ, двох їх сеансів ? у хворих на ХГН з активністю патологічного процесу з метою зниження протеїнурії та еритроцитурії, одноразових або курсових сеансів ? у хворих на РА, ПА, ОА з реактивним синовітом, П, котрі не отримують лікування кортикостероїдами, для лікування запального процесу.

Показана наявність протипоказань до застосування прямих червоно-зелених стимуляцій у хворих на РА, ПА, ОА з реактивним синовітом, П, ХГН, прямих зонально-латеральних електростимуляцій мозку у хворих на ЕГ, РА, ПА, ОА з реактивним синовітом, П, ХГН.

Розроблені схеми лікування впроваджені у відділеннях Кївських міських клінічних лікарень № 3, 17, Київського міського нефрологічного центру, військово-медичного управління Служби безпеки України, Київського інституту травматології і ортопедії АМН України, Київського міського шпиталю інвалідів Великої Вітчизняної війни, Чернігівського обласного кардіологічного диспансеру, центральних районних лікарень Ічнянського і Прилуцького районів Чернігівської області, Васильківського району Київської області, Прилуцької міської лікарні Чернігівської області, а також використовуються в педагогічному процесі на кафедрі пропедевтики внутрішніх хвороб №2 НМУ.

Особистий внесок здобувача. Здобувачеві належить вибір теми роботи, опрацювання мети та завдань дисертації, методичної основи її виконання, аналіз наукової літератури, розробка та застосування пристроїв для діагностики міжпівкульової асиметрії і церебральної стимуляції. Особисто здобувачем проведені клінічні та більшість інструментальних досліджень, зроблений аналіз та зіставлення результатів функціональних, лабораторних досліджень, оцінені результати лікування, сформована комп’ютерна база даних, написані всі розділи дисертації та сформульовані висновки.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на IV Міждународній науково-практичній конференції урологів і нефрологів “Нефрогенна гіпертензія” (Харків, 1996), V Конгресі кардіологів України (Київ, 1997), ІІ Національному конгресі ревматологів України (Київ, 1997), Міжнародній науковій конференції Академії наук вищої школи України “Наука і освіта” (Київ, 1997), науково-практичній конференції “Латеральність і психопатологія” (Київ, 1997), 13-й Всеукраїнській конференції нефрологів “Хронічна ниркова недостатність” (Харків, 1999), конференції “Актуальні питання уражень внутрішніх органів та їх зв’язок із наслідками аварії на ЧАЕС. Особливості перебігу захворювань у працівників річкового флоту” (Київ, 1999), VІІІ з’їзді Національної ниркової фундації (Вашингтон, США, 1999), XXXVI конгресі Європейської ниркової асоціації, Європейської асоціації діалізу і трансплантації (Мадрид, Іспанія, 1999), 15-му Дунайському симпозіумі з нефрології (Лінц, Австрія, 2000), VІ Конгресі кардіологів України (Київ, 2000), XXXVIІІ конгресі Європейської ниркової асоціації, Європейської асоціації діалізу і трансплантації (Відень, Австрія, 2001), Українській науково-практичній конференції “Сучасні проблеми кардіології та ревматології – від гіпотез до фактів” (Київ, 2001), І Національному з’їзді нефрологів України (Донецьк, 2001).

Публікації. Матеріали дисертації опубліковані в 37 наукових працях: в 16 статтях у фахових наукових журналах, в 9 статтях у збірниках наукових праць (зокрема 21 у виданнях, перелік яких затверджено ВАК України та 1 зарубіжному журналі, з них 16 – без співавторів), а також у 9 матеріалах і тезах з’їздів, конференцій, симпозіумів; в тому числі отримано 3 патенти України на винаходи.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 408 сторінках комп’ютерного тексту, складається із вступу, аналітичного огляду літератури, шести розділів власних досліджень, аналізу і узагальнення отриманих даних, висновків, практичних рекомендацій, списку літератури, включає 72 таблиці, 47 рисунків і 2 додатки. Бібліографічний покажчик містить 420 джерел, з них 237 – кирилицею та 183 – латиницеюю. Обсяг ілюстрацій, таблиць, що повністю займають площу сторінки, списку використаних джерел та додатків становить 142 сторінки.

Основний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. Спостереження, представлені в роботі, проведені в Київській міській клінічній лікарні №3 на клінічній базі кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб №2 НМУ та в центральній районній лікарні Ічнянського району Чернігівської області в 1995-2001 роках. Обстежено 722 особи. Характеристика обстежених осіб за діагнозом, статтю, віком представлена в табл.1.

Таблиця 1

Загальна характеристика обстежених осіб

Група | Чоловіки | Жінки | Вікові групи (роки) | Всього | 16 – 29 | 30 – 44 | 45 – 59 | 60 – 74 | Хронічний гломерулонефрит | 134

(57±3) | 86

(43±3) | 35

(16±3) | 98

(45±3) | 81

(37±3) | 6

(2±1) | 220 | Есенціальна гіпертензія | 74

(54±4) | 64

(46±4) | 2

(1±1) | 38

(28±4) | 84

(61±4) | 14

(10±3) | 138 | Ревматоїдний артрит | 21

(25±5) | 63

(75±5) | 12

(14±4) | 34

(41±5) | 29

(35±5) | 9

(10±3) | 84 | Остеоартроз | 16

(19±6) | 28

(81±6) | 2

(5±3) | 7

(15±5) | 21

(48±8) | 14

(32±7) | 44 | Псоріатична артропатія | 6

(43±13) | 8

(57±13) | 1

(7±7) | 7

(50±13) | 6

(43±13) | 0

(0+3) | 14 | Подагра | 16

(100-3) | 0

(0+3) | 0

(0+3) | 6

(38±12) | 10

(62±12) | 0

(0+3) | 16 | Здорові | 125

(61±3) | 81

(39±3) | 126

(61±3) | 58

(28±3) | 22

(11±2) | 0

(0+1) | 206 | Всього | 392

(54±2) | 330

(46±2) | 178

(25±2) | 248

(34±2) | 253

(35±2) | 43

(6±1) | 722 |

Примітка: в дужках приведенні значення р±mp

Дизайн дослідження було здійснено згідно із сучасними вимогами, що дозволяють об'єктивно оцінити ефекти впливів при нівеліюванні суб'єктивізму дослідника і хворого в їх оцінці, природного перебігу захворювань (В.Л. Фейгин, 2001). Методом рандомізації (обстежувалися всі хворі з верифікованим діагнозом і по-можливості без супутньої патології, які знаходилися у відділеннях клініки: терапевтичному, кардіологічному, нефрологічному та відділенні гемодіалізу міського нефрологічного центру) відібрані 516 хворих на ЕГ, РА, ПА, ОА, П, ХГН. Як видно з табл. 1, розподілення за статтю було різним. В групах хворих на ЕГ, П, ХГН переважали чоловіки, в групах хворих на РА, ОА – жінки. Це відповідає статевим відмінностям частоти розповсюдженості вказаних хвороб за даними літератури. В усіх групах хворих переважали особи зрілого і середнього віку. Такий віковий склад відповідає даним літератури по відповідних видах патології.

Хворі на ХГН з ознаками активності запального процесу розподілялися згідно з клінічною класифікацією Т.Д. Никули (2001). Нефротичний синдром діагностований у 16% хворих, хронічна ниркова недостатність (ХНН) – у 44%, АГ – у 86% . До і при стимуляціях не лікувались іншими засобами 17% хворих, самостійно і в комбінаціях лікувались антиагрегантами 44% хворих, вітамінами ? 44%, антигіпертензивними засобами – 76%, сечогінними препаратами ? 17%, антиазотемічними засобами і сорбентами ? 20%. Всі хворі з ХНН ІІІ знаходились на лікуванні програмним гемодіалізом. За 4 доби до і під час проведення досліджень характер терапії не змінювався.

В обстеження включались хворі з ІІ стадією ЕГ. Згідно з класифікацією ВООЗ (1999) м’яка гіпертензія була діагностована у 5% хворих, помірна – у 28%, важка – у 62%, ізольована систолічна – у 5%. До і при стимуляціях не лікувались медикаментами 17% хворих, самостійно і в комбінаціях лікувались сечогінними засобами 71% хворих, ?-адреноблокаторами ? 62%, інгібіторами ангіотензинперетворюючого фермента ? 51%, антагоністами кальцію ? 43%, адельфаном ? 34%, клофеліном ? 19%. Характер медикаментозного лікування не змінювався за 7 і більше діб до і під час латеральної терапії.

РА діагностувався згідно з критеріями Американської ревматологічної асоціації (1987). Хворі, у яких при первинному огляді діагноз, у відповідності з вказаними критеріями, визначався як недиференційований моно-, оліго- або поліартрит, спостерігались в строки від 3 місяців до 3 років до верифікації діагнозу РА. Серед обстежених 55% становили особи з системною формою РА. З них у 39% було діагностовано ураження нирок, у 35% відмічались явища полінейропатії, у 13% – ревматоїдні вузлики, у 9% – синдром Шегрена, у 9% – ураження органів ретикуло-ендотеліальної системи, у 7% – серця, у 7% – легенів.

За 7 і більше діб до латеральної терапії 25% хворих не лікувалися нестероїдними протизапальними засобами, 46% хворих отримували їх в дозах, що не змінювались за 4 і більше діб до і в процесі стимуляцій, 29% хворих лікувалися препаратами кортикостероїдів у вигляді монотерапії або разом з нестероїдними протизапальними засобами. З препаратів, що модифікують перебіг хвороби (базисна терапія), 29% хворих отримували делагіл, 35% ? метотрексат, 30% - сульфосаласин, 7% ? комбінацію метотрексату з сульфосаласином. Призначення або необхідні зміни базисної терапії здійснювались згідно з прийнятими схемами лікування незалежно від застосування методів латеральної терапії. Враховуючи, що у більшості хворих коригувався характер базисної терапії, відомі строки настання її клінічних ефектів (близько 3 місяців), оцінка тривалості дії методів латеральної терапії здійснювалась до 3 місяців.

Характер перебігу патологічного процесу у хворих на РА оцінювався за об'єктивними (запальний індекс), суб'єктивними (больовий індекс, тривалість ранкової скутості) і об'єктивно-суб'єктивними (індекс Ritche) критеріями. Больовий і запальний індекси визначали відповідно до рекомендацій Н.К. Йорова (1984), індекс Ritche – D.M. Ritche et al. (1959). при підрахунку балів кожного з індексів користувались рекомендацією Н.К. Йорова та О.Ш. Шукурова (1985) п’ястнофалангові і просимальні міжфалангові суглоби кистей, передплюсневі і плюснефалангові суглоби розглядати для даної кінцівки як єдиний суглоб і оцінювати однією оцінкою. Об’єктивне покращання або погіршення констатувалось при покращанні або погіршенні по всім вказаним критеріям.

ПА діагностувалась за критеріями H. Mathies (1974). Вираженість симптомів ПА оцінювалась у хворих так само як у хворих на РА. За 7 і більше діб до латеральної терапії 57% хворих не отримували системного медикаментозного лікування, 43% хворих лікувались нестероїдними протизапальними засобами, дози яких не змінювались за 4 і більше діб до і в процесі стимуляції, 43% хворих користувалися різнорідними мазями.

ОА діагностувався у відповідності з критеріями, розробленими в Інституті ревматології АМН СРСР (1983). В обстеження включалися хворі з визначеним ОА. Реактивний синовіт був діагностований у 45% хворих згідно з клінічними і лабораторними ознаками, приведеними М.Г. Астапенко (1984) і G. Katona (1984). До стимуляцій 41% хворих медикаментами не лікувався, 59% ? приймали нестероїдні протизапальні засоби, дози яких не змінювались за 7 і більше діб до і під час стимуляцій. Характер перебігу патологічного процесу у хворих на ОА оцінювався за величиною болю по відношенню до вихідного, прийнятого за 100%, а у хворих на ОА з реактивним синовітом, крім того, за величиною запального індексу.

П діагностувалася відповідно до критеріїв М.М. Бржезовського та співавт. (1985). За класифікацією О.В. Синяченка та Е.Ф. Баринова (1994) в усіх хворих була встановлена первинна П, у 56% хворих – латентний тип нефропатії, у 31% уролітіазний, у 13% – уролітіазно-протеїнуричний. До стимуляцій 44% хворих медикаментами не лікувався, 56% ? приймали нестероїдні протизапальні засоби, дози яких не змінювались за 7 і більше діб до і під час стимуляцій. Характер перебігу патологічного процесу у хворих на П оцінювався так само як у хворих на ОА з реактивним синовітом.

Сеанси латеральної терапії проводили з 9-ої до 10-ої год ранку щоденно або з перервою на 1 – 2 доби особам без явних і прихованих ознак ліворукості. Клінічну оцінку ефективності методів латеральної терапії здійснювали при проведенні сеансів і до 1 року після них. Величини лабораторних показників крові та сечі в обстежених оцінювали до стимуляцій і в строки від 3 до 14 діб після них. У процесі сеансу АТ вимірювали кожні 2 хв, після сеансу – кожні 2 год до нічного сну.

Нелатералізовані світлоколірні стимуляції і плацебо електростимуляції мозку проводились перед одноразовими або курсовими латералізованими стимуляціями. Це дозволило максимально знизити ефект позитивної установки (И.П. Лапин, 2000) при застосуванні методів латеральної терапії, що зробило оцінку їх впливу більш об’єктивною.

Клінічні та більшість інструментальних досліджень хворих і осіб контрольної групи проводилися нами, загальнолабораторні дослідження – в лабораторіях і діагностичних кабінетах міської клінічної лікарні №3 м. Києва, центральної районної лікарні Ічнянського району Чернігівської області, спеціальні дослідження – нами за участю наукових співробітників і лаборантів Центрального науково-дослідного центру Національного медичного університету (зав. – проф. В.П. Яценко), науковців Українського НДІ соціальної та судової психіатрії і наркології (к.м.н. І.А. Марценківський).

Латеральна світлоколірна терапія проводилась за методикою А.П. Чуприкова і співавт. (1994) за допомогою окулярів-ФІЛАТ, що складаються з оправи з регульованою міжзіничною відстанню (рацпропозиція МОЗ України за №1229 від 11.04.91), і набору сполучень червоних і зелених, червоних і синіх, червоних і фіолетових абсорбційних світлофільтрів (рацпропозиція МОЗ України за № 1230 від 11.04.91), що забезпечували одночасний окремий світловий вплив на праві та ліві півсітківки очей у діапазонах електромагнітного випромінювання: 620 – 680 нм (червоний) і 510 – 530 нм (зелений), або 430 – 490 нм (синій), або 320 – 430 нм (фіолетовий) при рівні освітлення в площині зіниці 200±50 люкс. сеанси зі стимуляцією рецепторних зон лівої півкулі в сітківках очей червоним світлом, за термінологією авторів методу, називали прямими, правої – зворотними. Тривалість сеансів у здорових осіб складала 10 хв, у хворих – від 3 до 15 хв у залежності від вираженості клінічного ефекту під час стимуляцій або через добу після попередньої стимуляції. Проводились одноразові або курсові стимуляції числом до 15 на курс.

Нелатералізовані світлоколірні стимуляції здійснювалися за допомогою окулярів-ФІЛАТ і аналогічних описаним вище червоно-зелених світлофільтрів з горизонтальним розміщенням межі між світлофільтрами. Тривалість їх сеансів складала 10 хв.

Зонально-латеральні електростимуляції (ЗЛЕС) мозку здійснювалися за методикою А.П. Чуприкова та співавт. (1994). За допомогою апарата “Електросон-4м” впливали безперервною серією негативних прямокутних імпульсів з частотою електроструму 10 Гц, силою – в 2 рази нижчою за ту, що викликала суб’єктивні відчуття під електродами, через електроди, розміщені на правій (прямі стимуляції) або лівій (зворотні стимуляції) руці. Курс зонально-латеральних стимуляцій включав 3 сеанси. Розпочинався зворотною стимуляцією тривалістю до 2-3 хв, другий сеанс – пряма стимуляція до 1 хв, третя – зворотна стимуляція до 2-3 хв. Плацебо електростимуляції проводились аналогічно, але при виключеному апараті.

Імпульсна латеральна світлоколірна терапія (ІЛСТ) здійснювалася за допомогою розробленого нами пристрою для проведення церебральної стимуляції (патент України № 38147А, 2001) і способу його застосування (патент України № 38874А, 2001; нововведення АМН, МОЗ Ураїни та Укрмедпатентінформу № 121/15/01, 2001).

Моторна асиметрія рук досліджувалася за допомогою п'яти тестів на латералізацію: якою рукою пише, якою рукою тримає лист паперу, розрізуючи його ножицями, якою рукою розчісується, яка рука знизу при аплодуванні, якою рукою тримає зубну щітку. Сенсорна асиметрія в системі зорового аналізатора досліджувалася за допомогою трьох тестів на латералізацію, причому тести для останньої були різнонаправлені : проба “дірка в карті”– на суміщення, почергове закривання очей – на дослідження моторної функції органа зору, проба Аветисова – на чутливість очей до світла. Всі вищезгадані тести виконувалися згідно з даними, приведеними Т.А. Доброхотовою і Н.Н. Брагіною (1994).

Особливості функціональної асиметрії півкуль головного мозку вивчалися за допомогою батареї з трьох тестів: тесту Люшера у 8-колірному варіанті для визначення особливостей колірного сприйняття (Н.Н. Николаенко и М.И. Островская, 1989); тесту “намалюй дерево” для визначення особливостей графіки і розміщення досліджуваним симетричних об’єктів у просторі (Л.Ф. Бурлачук и С.М. Морозов, 1989) та створеного нами пристрою – периметра (патент України № 35324А, 2001; нововведення АМН, МОЗ Ураїни та Укрмедпатентінформу № 122/15/01, 2001).

Екскрецію катехоламінів (адреналіну, норадреналіну, ДОФА, дофаміну) визначали в добовій сечі до і після засвічувань за методикою U.S. Euler et F. Lishaiko.

Вміст кортизолу визначався в крові о 9 годині ранку до і через добу після стимуляцій методом імуноферментного аналізу (діагностичний набір “ЕІАgen Cortisol Test” фірми UBI Magivel) на аналізаторі Stat Fax 303.

Кількісну характеристику (% та абсолютну кількість) Т і В-лімфоцитів вивчали за S. Steel et al. (1974) та A. Basten (1972), вміст Т-цитотоксично-супресорних лімфоцитів (Тс) та Т-хелперів (Тх) визначали по їх чутливості до теофіліну (Тс – теофілінчутливі, Тх – теофілінрезистентні) за методикою, описаною A. Shore еt al. (1978). Концентрацію основних класів імуноглобулінів G, A, M визначали за G. Mancini et al. (1965), концентрацію циркулюючих імунних комплексів – за методом О.С. Косицької (1990). Дослідження фагоцитарної ланки імунітету здійснювали за допомогою визначення фагоцитарної активності і фагоцитарного числа нейтрофілів на предметному склі та за відновленням тетразолієвого нітросинього (НСТ-тест). Активність комплемента визначали за його гемолітичною активністю, титри аутоантитіл до тканини нирок – в реакції пасивної гемаглютинації за Бойденом (Г.Фримель и соавт., 1987).

Електроенцефалографічне (ЕЕГ) дослідження проводили за допомогою програмно-апаратного комплексу реєстрації і комп’ютерного аналізу ЕЕГ “QUATTUOR” виробництва НТУ РЕМПТ ХАІ. Відведення були монополярними по каналах Fp1, Fp2, F3, F4, F7, F8, T3, T4, C3, C4, T5, T6, P3, P4, Cz, Oz згідно зі схемою 10 – 20 (з об’єднаним референтним електродом на мочках вух). Постійна часу дорівнювала 0,3 с, смуга пропускання – до 30 Гц, розрядність аналого-цифрового перетворювача – не менше 12 біт. Реєстрація ЕЕГ здійснювалася при закритих очах. Епохи аналізу до і після засвічувань складали 30 сек. визначали величини амплітуд основних частотних діапазонів ЕЕГ: дельта (1 – 3 Гц), тета (4 – 7 Гц), альфа (8 – 14 Гц), низькочастотного бета (15 – 22 Гц), відносних спектральних коефіцієнтів для послідовних вузьких частотних відрізків шириною 1 Гц в зазначених діапазонах. При цьому величина спектрального коефіцієнта у відрізку з максимальною амплітудою приймалася за одиницю, а розмір інших визначався відносно неї. Когерентність потенціалів ЕЕГ визначали між симетричними відведеннями правої і лівої сторін (Fp1 – Fp2, F3 – F4, F7 – F8, T3 – T4, C3 – C4, T5 – T6, P3 – P4) для послідовних частотних смуг шириною 1 Гц. Візуалізацію розподілу амплітуд основних частотних діапазонів ЕЕГ на мозковій поверхні здійснювали за допомогою комп’ютера одночасно для кожного діапазону зокрема, а в глибинних структурах мозку – за допомогою вірогіднісного комп’ютерного томографа у вибраних вертикальних зрізах послідовно для кожного діапазону.

Ультразвукове дослідження (УЗД) серця до і відразу після стимуляцій проводили в В та М режимах за допомогою апарата Sonoline SI-1 (Siemens, Німеччина), оснащеного механічним секторальним сканером з частотою ультразвуку 3,5 МГц. Використовували парастернальний і верхівковий доступи, дані оцінювали за прийнятою методикою (В.О. Бобров і співавт., 1997).

Реографічне і реоенцефалографічне дослідження проводили до і відразу після стимуляцій за допомогою програмно-апаратного комплексу реєстрації і комп’ютерного аналізу реограм “IRINA V4.1” виробництва АО “Медтех” (м. Харків), що дає можливість оцінки середніх величин показників реограми за 10 серцевих циклів при відфільтровуванні артефактів. Упродовж сеансу латеральної терапії положення електродів не змінювали. Реографічну оцінку гемодинаміки проводили за М.І. Тищенком, реоенцефалографічне дослідження – у фронто-мастоїдальних відведеннях. Дані оцінювали за прийнятою методикою (М.А. Ронкин, Л.Б. Иванов, 1997).

Мікроциркуляцію до, відразу після і через добу після стимуляцій досліджували в правій і лівій бульбарній конюнктиві за допомогою щілинної лампи ЩЛТ – У 4,2; дані оцінювали за якісно-кількісною методикою (Е.С. Вельховер и Б.Б. Радыш, 1984).

Аутокореляційний тест проводився для двохвних відрізків ЕКГ до і відразу після стимуляцій за допомогою відповідної програми Microsoft Excel 7.0. Вимірювали тривалість інтервалів R-R, для послідовності яких визначали показники аутокореляційної функції: 1к – коефіцієнт кореляції після першого зсуву; m0 – кількість зсувів аутокорелограми до першого від’ємного значення коефіцієнта кореляції; m0,3 – число зсувів аутокорелограми до значення коефіцієнта кореляції менше 0,3. Дані оцінювали за Р.М. Баєвським та співавт. (1984).

Спектральний аналіз ритму серця проводився для двохвних відрізків ЕКГ до і відразу після стимуляцій за допомогою комп’ютерної програми Microsoft Excel 7.0 з внесеними нами модифікаціями (І.А. Палієнко та Ю.А. Гибель, 1999). Оцінювали зміни потужності спектрів у діапазонах 0,01 – 0,04 Гц, 0,08 – 0,12 Гц і 0,15 – 0,5 Гц за стандартами Європейського товариства кардіологів (1996).

Психічний статус у обстежуваних досліджувався за допомогою карти клініко-психопатологічного обстеження, розробленої в Українському НДІ соціальної та судової психіатрії і наркології під керівництвом А.П. Чуприкова.

Дані клінічних, інструментальних і лабораторних досліджень були піддані біометричній обробці, що включала низку параметричних і непараметричних статистичних методів (У.Р. Клекка, 1989; О.П. Мінцер та співавт., 1991; С.Н. Лапач та співавт., 2000; P. Armitage et G. Berry, 1994).

Застосовувалися методи описової статистики: для вибірки визначали тип розподілення (за наявністю і характером асиметрії та ексцесу), середню арифметичну (М), середнє квадратичне відхилення (у), середню помилку середньої арифметичної (m), довірчий інтервал середньої арифметичної (tm), число варіант (n), частоту наявності ознаки у відсотках (p) з вказівкою помилки (mp).

Метод аутокореляційного аналізу використовувався для оцінки загальних змін ритму серця під впливом стимуляцій (вираженості змін впливу центрального контуру регуляції ритму серця на автономний). Метод спектрального аналізу використовувався для оцінки потужностей окремих частотних діапазонів серцевої спектрограми і ЕЕГ, метод когерентного аналізу (Фур’є-перетворення крос-кореляційної функції) – для оцінки ступеня синхронізації потенціалів ЕЕГ між ділянками мозку в різних частотних діапазонах, метод дискримінантного аналізу – для оцінки зміни показників ЕЕГ. При цьому груповими об’єктами, що порівнювалися, були результати ЕЕГ до і після стимуляцій, а величини спектральних коефіцієнтів різних частотних діапазонів та когерентностей приймалися за дискримінантні змінні. Мінливість величин спектральних коефіцієнтів різної частоти та когерентностей при засвічуваннях оцінювалася коефіцієнтами канонічної кореляції (R), що характеризують міру залежності між групами і дискримінантною функцією. Вклад спектральних коефіцієнтів кожної частоти в дискримінантну функцію визначався за величиною структурних коефіцієнтів (r).

Критерії оцінки достовірності відмінностей показників до і після стимуляцій вибирались у залежності від типу розподілення показників у групах (нормальний чи інший) і їх характеру (інтенсивні чи екстенсивні) та приводились із зазначенням рівня вірогідності (Р). Достовірність зміни показників при їх нормальному розподіленні в групах під впливом стимуляцій встановлювали за допомогою t-тесту для виборок з попарно зв’язаними варіантами. При відхиленні значень показників в групах від нормального типу розподілення достовірність їх зміни під впливом стимуляцій встановлювали за допомогою критерію Уілкоксона (Z) для виборок з попарно зв’язаними варіантами. Оцінка вірогідності відмінностей груп відносних показників (величин спектральних коефіцієнтів та когерентностей ЕЕГ) до і після стимуляцій проводилася за допомогою мультиваріантного тесту – ламбди Уілкса ().

Отримані в результаті досліджень цифрові дані оброблялися на персональному комп'ютері “SmartPC” К6-2-400-32-6,4-4М-МК32sp за допомогою прикладних комп'ютерних програм: Microsoft Excel 7.0, стандартної версії SPSS 9.0 (США).

Результати дослідження та їх обговорення. Дослідження аутокореляційної функції серцевого ритму у здорових осіб до і після нелатералізованих, прямих і зворотних червоно-зелених, червоно-синіх і червоно-фіолетових стимуляцій виявило статистично значущі відмінності (Р<0,05) лише при червоно-зелених і червоно-фіолетових зворотних спонуканнях. При червоно-зелених зворотних засвічуваннях середня величина показника 1к до впливу становила