АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ФАРМАКОЛОГІЇ ТА ТОКСИКОЛОГІЇ

Піняжко Олег Романович

УДК:615.015.4:(615.254+615.276.4).001.6

РЕПАРАТИВНІ ТА НЕФРОПРОТЕКТОРНІ ВЛАСТИВОСТІ ТІОТРИАЗОЛІНУ ТА ЙОГО НОВИХ ЛІКАРСЬКИХ ФОРМ

14.03.05 - фармакологія

Автореферат

дисертації на здобуття вченого ступеня

доктора медичних наук

Київ -2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Львівському державному медичному університеті ім. Данила Галицького

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор СТЕЦЬ Віталій Романович, Запорізький державний медичний університет, професор кафедри фармакології.

Офіційні опоненти доктор медичних наук ЛІТВІНОВА Надія Володимирівна, Інститут фармакології і токсикології АМН України, головний науковий співробітник відділу біохімічної фармакології. доктор медичних наук, професор КОСУБА Раїса Борисівна, Буковинська медична академія, завідувач кафедри фармакології. доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України БОБИРЄВ Віктор Миколайович, Українська медична стоматологічна академія МОЗ України, завідувач кафедри експериментальної та клінічної фармакології.

Провідна установа Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця

Захист відбудеться 22.05.2002 року о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.550.01 в Інституті фармакології та токсикології АМН України за адерсою : 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 14.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту фармакології та токсикології АМН України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 14.

Автореферат розісланий 18.04.2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат біологічних наук І.В.Данова

Актуальність теми. Незважаючи на значні успіхи, яких було досягнуто за останні десятиріччя в галузі пошуку та впровадження у клінічну практику нових фармакологічних засобів з антирадикальною дією, залишається актуальним питання щодо створення нових високоефективних низькотоксичних й технологічнопридатних препаратів із антиоксидантними властивостями (І.А.Мазур, С.І.Коваленко, 1999).

Аналіз наукової літератури свідчить, що перспективним класом хімічних сполук для пошуку та створення ліків такої спрямованості дії є похідні 1,2,4-триазолу. Серед них виявлені сполуки з протизапальною, ранозагоювальною, протиішемічною, антигіпоксичною, гепатопротекторною властивостями в основі яких лежить антиоксидантний механізм дії (Р.С.Синяк, І.А.Мазур, В.Р.Стець,1986; Л.М.Шеремета, Я.С.Гудивок, 1998).

Всебічне вивчення нових сполук ряду азотистих гетероциклів – похідних 1, 2,4-триазолів привело до впровадження в клінічну практику нового оригінального вітчизняного препарату тіотриазоліну (І.А.Мазур, Є.Г.Книш, В.Р.Стець, 1986; С.М.Дроговоз, С.І. Сальникова 1995). В процесі доклінічних досліджень встановлено наявність у препарату протиішемічної, антиаритмічної, протизапальної, імуномодулюючої, гепатопротективної, радіопротективної, противірусної, антибактеріальної (Afdel A., et al., 1980; Bahadur S. et al. 1985), мембраностабілізуючої, антиоксидантної активностей (О.Г.Берегова, 1991, В.В.Дунаєв, В.Р.Стець, І.М.Башкін, 1990; В.Р. Стець, І.А.Мазур, О.Р.Піняжко, 1995; Б.С.Безуглий, Л.Е.Саржевська, 1995).

Перший досвід клінічного застосування тіотриазоліну підтвердив його ефективність у комплексному лікуванні гострого інфаркту міокарду, постінфарктного та атеросклеротичного кардіосклерозу, аритмій (Б.Н.Безбородько і співавт. 1995; Харуб аль Халі Алі, 1995), стенокардії всіх функціональних класів (А.Є.Березін, О.В.Крайдашенко, 1995), захворювань печінки: хронічного гепатиту (Є.М.Нейко, І.М.Шевчук,1998) цирозу печінки, механічної жовтяниці, а також травматичних пошкоджень рогівки ока (Б.С.Безуглий. Л.Е.Саржевська, Є.В.Буянов, 1995), гострих судинних нейропатій ока (О.В.Петришина, С.П.Олешко, І.Г.Кордонець 1998) та інших захворювань.

Беручи до уваги наявність у препарату антиоксидантних та мембраностабілізуючих властивостей можна припустити, що він буде ефективним при патологічних станах, що супроводжуються активацією ПОЛ, зокрема при ранових процесах, захворюваннях нирок та ін.

Проведення таких досліджень, а також розробка нових лікарських форм тіотриазоліну сприятиме поглибленню уявлень, щодо механізму дії препарату, розширенню показань до застосування, підвищенню ефективності лікування різних патологічних станів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Робота є частиною комплексної теми Львівського державного медичного університету “Синтезувати й виявити біологічно-активні речовини в ряду флуорен, азолідин і тіазанпохідних та триазолів, виділити із рослинної сировини нові фізіологічно активні речовини, розробити методи фармацевтичного та токсикологічного аналізу, технології виготовлення форм ліків нового складу” (№ держреєстрації 01.9.10 019916; 2000-2005 рр.).

Мета роботи: експериментально обгрунтувати можливість застосування тіотриазоліну як ранозагоювального та нефропротекторного засобу, вивчити фармакологічні властивості його нових лікарських форм (мазі, ректальних супозиторіїв) та впровадити їх у медичну практику.

Для досягнення мети вирішували наступні задачі:

1. Вивчити вплив тіотриазоліну на процеси репаративної регенерації епітеліальної, сполучної та кісткової тканин;

2. Дослідити вплив тіотриазоліну на функціональний стан нирок за умов експериментальної патології: гострого та хронічного отруєння етиленгліколем, сальмонельозного ендотоксикозу, гломерулонефриту Ліндемана та експериментального нефролітіазу;

3. Встановити дозозалежність дії тіотриазоліну при досліджуваних формах експериментальної патології;

4. Визначити вплив тіотриазоліну на процеси ПОЛ та систему антирадикального захисту при різних формах експериментальної патології нирок, печінки, серця, головного мозку, ранового процесу;

5. Дослідити на різних моделях специфічну активність та нешкідливість мазі тіотриазоліну. Підготувати відповідну документацію і представити до Державного фармакологічного центру МОЗ України;

6. В експерименті вивчити специфічну активність та нешкідливість ректальних супозиторіїв тіотриазоліну. Підготувати відповідну документацію і представити до Державного фармакологічного центру МОЗ України;

Об'єкт дослідження: експериментальні тварини з моделями різних патологічних станів.

Предмет дослідження: репаративні та нефропротективні властивості тіотриазоліну.

Методи дослідження: фармакологічні, токсикологічні, біохімічні, патоморфологічні та статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше вивчено вплив тіотриазоліну та його нових лікарських форм на репаративні процеси в ранах та доведена його ефективність за умов асептичних та інфікованих ран шкіри, виразково-некротичних уражень слизової оболонки, зламах кісток.

Встановлено, що тіотриазолін позитивно впливає на функціональний стан нирок. При імунокомплексному гломерулонефриті Ліндемана, сальмонельозному ендотоксикозі, гострому та хронічному отруєннях етиленгліколем спостерігалась нормалізація процесів клубочкової фільтрації та канальцевої реабсорбції.

Проведено цілеспрямоване дослідження механізму дії тіотриазоліну. Цей препарат знижує вміст продуктів ПОЛ у патологічно змінених тканинах і органах, підвищує активність ферментів антирадикального захисту, сприяє збереженню ендогенних антиоксидантів, відновлює функції уражених органів.

Практичне значення одержаних результатів. Експериментально обгрунтовано доцільність використання похідного 1,2,4-триазолу – тіотриазоліну та його нових лікарських форм для загоювання ран шкіри та слизової оболонки, а також для комплексного лікування захворювань нирок.

Розроблені та впроваджені у медичну практику нові лікарські форми тіотриазоліну – мазь 2% (реєстраційне посвідчення № Р.02.01/02778 від 14.02.01) та супозиторії ректальні (0,2 г) рекомендовані до реєстрації (протокол засідання науково-експертної ради Державного фармакологічного центру МОЗ України від 28.02.02).

Результати досліджень впроваджені в науково-педагогічну діяльність кафедр фармакології Луганського державного медичного університету, Тернопільської медичної академії ім. І.Я. Горбачевського, Вінницького державного медичного університету та Дніпропетровської державної медичної академії

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно встановлена актуальність теми, визначені мета і задачі дослідження та виконані всі експерименти, статистична обробка матеріалів, аналіз та узагальнення отриманих результатів.

Синтез усіх похідних 1,2,4-триазолу, використаних у роботі, здійснений на кафедрі фармацевтичної хімії Запорізького державного медичного університету під керівництвом академіка АНТК, доктора фармацевтичних наук, професора І.А.Мазура.

Апробація результатів дисертації.

Матеріали дисертаційної роботи доповідались на І Національному з'їзді фармакологів України “Сучасні проблеми фармакології” (Полтава 1995), Міжнародному симпозіумі “Принципи пропорції, симетрії, структурної гармонії і математичного моделювання в морфології” (Вінниця, 1996), VII конгресі Світової Федерації Українських Лікарських Товариств (Ужгород, 1998), XIV Дунайському Симпозіумі з нефрології та XXVII Конгресі Чеського Нефрологічного Товариства (Прага, 1998), ІІ Національному конгресі анатомів, гістологів, ембріологів і топографоанатомів України (Луганськ, 1998), ІІ Українській Науковій Конференції з міжнародною участю “Актуальні проблеми клінічної фармакології” (Вінниця, 1998), ІІ Національному з'їзді фармакологів України (Дніпропетровськ, 2001).

Публікації. Результати дисертації опубліковані в 23-х фахових журнальних статтях та викладені у 10-ти тезах доповідей на з'їздах, конференціях та конгресах.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, огляду літератури, опису матеріалів і методів дослідження, п'яти розділів власних досліджень, аналізу й узагальнення результатів досліджень, висновків і списку використаних джерел. Робота викладена на 298-и сторінках друкованого тексту, ілюстрована 20 фотографіями та 4 мікрофотографіями, 106 таблицями, 5 рисунками. Список використаних джерел містить 281 роботу, з яких 54 – зарубіжні.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Матеріали й методи дослідження. Дослідження проведено на 1515-ти білих щурах лінії Вістар обох статей масою 60-340 г, 240 мишах обох статей масою 16-30 г, 60-ти мурчаках – масою 320-560 г, 14-ти котах масою 2,3-3,1 кг, 18-ти собаках-самцях масою 6-9 кг, 18-ти кролях породи Шиншила масою 2,5- 2,8 кг. Тварини утримувались у віварії на стандартному раціоні харчуваня з вільним доступом до питної води. Евтаназію тварин здійснювали шляхом передозування ефіру для наркозу.

У дослідах на щурах та кролях вивчали ранозагоювальну активність тіотриазоліну та його лікарських форм у порівнянні із відомими стимуляторами регенерації на моделі асептичної й інфікованої різаної рани шкіри, а також виразкового стоматиту за показниками швидкості загоювання та механічної міцності зрощування рани (В. І. Русаков, 1971).

Вплив тіотриазоліну на функцію нирок вивчали за умов експериментальної патології.

Гломерулонефрит Ліндемана у тварин відтворювали за методикою K.Rother, H.Sarre (Ю.Е. Роговой, 1989).

Сальмонельозну нефропатію моделювали одноразовим внутрішньо-очеревинним введенням ендотоксину Salmonella typhimurium, отриманого за методом Борна, в дозі 1 мг/кг маси тіла. Дослідження проводили через 2 год після введення ендотоксину – в період формування гострої ниркової недостатності (О.Л. Кухарчук, 1996).

Гострий етиленгліколевий нефрит викликали одноразовим введенням в шлунок щурів етиленгліколю в дозі 1/10 ЛД50 (И.И. Шиманько, 1977). Як функціональне навантаження в шлунок щурів вводили водогінну воду, з розрахунку 5% від маси тіла (Е.Б. Берхин и др., 1972).

Тіотриазолін вводили внутрішньом'язово напротязі 7 днів в дозах 50, 100 та 250 мг/кг (0,05; 0,01; 0,025 ЛД50). В процесі експерименту враховували загальний діурез, екскрецію білку, концентрацію та кліренс азотистих продуктів, концентрацію йонів натрію та калію і їх екскрецію й кліренс (Е.Б. Берхин и др., 1972), продукти ПОЛ й активність ферментів антиоксидантного захисту (О.С. Брусов и др., 1976; Ю.А. Владимеров и др., 1972; В.Б. Гаврилов и др., 1983; М.А. Королюк и др., 1988; И.Д. Стальная, 1977; И.Д. Стальная и др., 1977), час рекальцифікації тромбоцитарної плазми, тромбіновий, каоліновий та етаноловий час (А.А Покровский, 1969; И.Д. Мансурова, 1971).

Вивчення впливу тіотриазоліну на функцію нирок та показники ПОЛ за умов експериментального нефролітіазу проведено на щурах самцях лінії Вістар з початковою середньою масою 180 г. Впродовж 6-ти місяців їх піддавали дії етиленгліколю (1% в питній воді), що приводило до розвитку оксалатурії (Ю. А. Даровський, 1972).

Ранозагоювальну активність 2% мазі тіотриазоліну вивчали на моделі хімічного стоматиту у кролів (Р. Мкртчян, 1964), катарального та виразково-некротичного гінгівіту, різаної рани шкіри (В.В. Мохорт, 1971; В.І. Русаков, 1971). В залежності від моделі мазь використовували протягом 1-7 діб.

Ефективність ректальних супозиторіїв тіотриазоліну (добова доза 200 мг) досліджували на моделях запально-ерозивного ураження слизової оболонки прямої кишки, різаної рани шкіри та тетрахлорметанового гепатиту (П.М. Альперин и др., 1969; Б.И. Левшин, 1973). Супозиторії вводили впродовж 7-28 діб (залежно від моделі).

Досліджували також нешкідливість та деякі фармакокінетичні параметри мазі та ректальних супозиторіїв тіотриазоліну.

Результати досліджень статистично оброблені з використанням методів варіаційної статистики на РС – “Pentium-166” за допомогою програм “Excell-7”, “Statgraphics”.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Влив тіотриазоліну на процеси репаративної регенерації у щурів вивчали на моделях асептичної та інфікованої повношарової різаної рани шкіри та на моделі пошкодження кісткової тканини, у порівнянні з традиційними стимуляторами регенерації.

Результати дослідження токсичності та ефективності тіотриазоліну за умов асептичної рани в діапазоні доз 2,5–50 мг/кг, порівняно з метилурацилом, дибунолом та іншими препаратами порівняння, сумовані в табл.1.

Отримані дані свідчать про те, що тіотриазолін має низьку токсичність, і його терапевтичний індекс перевищує такі натрію нуклеїнату у 6 разів (р<0,05), калію оротату в 9 раз (р<0,05), метилурацилу в 4,7 рази (р<0,05).

Перебіг репаративних процесів за умов інфікованої рани суттєво сповільнюється, порівняно з асептичними ранами. Використання тіотриазоліну для лікування інфікованих ран свідчить про наявність у нього високої ранозагоювальної активності, яка переважає аналогічну дію метилурацилу.

Таблиця 1

Токсичність та ефективність тіотриазоліну за умов асептичної рани шкіри білих щурів

Препарат ЛД50,мг/кг ЕД50 мг/кг Терапевтичний індекс

Тіотриазолін 10020 8,5 1179

Нуклеїнат натрію 8260 44,2 187

Калію оротат 10900 83 131

Метилурацил 8150 32,5 251

Рибоксин 3790 342 11

Пентоксил 5000 88 56,8

Дибунол 2200 43,8 50

Примітка: *р<0,05 – у порівнянні з контролем;

Кількісні показники клітинного складу грануляційної тканини асептичної рани шкіри свідчать про те, що тіотриазолін сприяє зменшенню нейтрофільної інфільтрації, прискорює настання макрофагальної реакції. Як свідчать дані табл. , під впливом тіотриазоліну вже на 3-ю добу після нанесення рани рівень РНК у грануляті зріс втричі (р<0,05), співвідношення РНК/ДНК – у 2,7 рази (р<0,05), вміст оксипроліну – на 87% (р<0,05) й білку на 35% (р<0,05), порівняно з аналогічними показниками ран нелікованих тварин. Таким чином, дослідження показали, що тіотриазолін справляє виражену стимулюючу дію на процеси регенерації ран й за силою ефекту не поступається метилурацилу.

Отримані експериментальні дані створили підгрунтя для вивчення впливу тіотриазоліну на репаративний остеосинтез.

При резекції фрагменту діафізу променевої кістки щура повне заповнення дефекту кістковою тканиною й формування кістково-мозкового каналу у нелікованих тварин настає через 3-5 місяців. Застосування тіотриазоліну

Таблиця 2

Вплив тіотриазоліну на вміст РНК, ДНК, оксипроліну та білку в гомогенаті грануляційної тканини рани шкіри щурів

Показники Термін дослідження, доба

3 5 7 8

Контроль (рана без лікування)

РНК, мкг % 0,151±0,004 0,322±0,008 0,587±0,012 0,610±0,016

ДНК, мкг % 0,651±0,010 0,504±0,008 0,878±0,015 0,868±0,016

РНК/ДНК 0,233±0,008 0,641±0,022 0,670±0,018 0,705±0,022

Оксипролін, мг % 30,0±1,8 44,4±1,7 53,8±3,2 72,3±2,8

Загальний білок, мг/г 49,3±0,91 34,0±1,4 46,4±1,9 59,4±1,4

Тіотриазолін (50 мг/кг)

РНК, мкг % 0,517±0,020* 0,945±0,038* 1,012±0,024* 0,815±0,021*

ДНК, мкг % 0,819±0,022* 1,335±0,029* 1,261±0,025* 1,011±0,036*

РНК/ДНК 0,633±0,025* 0,709±0,037 0,805±0,024 0,809±0,023

Оксипролін, мг % 56,3±2,2* 66,5±3,5* 79,8±3,0* 95,5±3,4*

Загальний білок, мг/г 67,0±2,7* 86,7±1,9* 90,0±3,1* 90,7±2,5*

Метилурацил (100 мг/кг)

РНК, мкг % 0,407±0,036* 0,848±0,024* 0,900±0,014* 0,803±0,012*

ДНК, мкг % 0,750±0,015* 1,134±0,040* 1,215±0,020* 1,083±0,025*

РНК/ДНК 0,544±0,019* 0,754±0,035* 0,741±0,017 0,743±0,014

Оксипролін, мг % 51±2,5* 59,0±2,7* 68,3±2,7 83,5±2,2

Загальний білок, мг/г 70,4±2,1* 80,4±1,9* 85,3±3,2* 93±2,4*

Примітка: *-р<0,05 – у порівнянні з контролем;

статистично вірогідно вкорочує ці терміни, про що свідчать рентгенологічні і морфометричні дослідження. На 45-у добу відбувалось відновлення структури кісткової тканини й формування кістково-мозкового каналу. Зокрема, у тварин лікованих тіотриазоліном, остеогенний компонент регенерату складав 90% (р<0,05) порівняно з 11% у нелікованих тварин, 78%(р<0,05) у тварин, що отримували метилурацил й 54% (р<0,05) у тварин, лікованих дибунолом (рис.1).

Наведені результати свідчать про те, що внутрішньом'язове введення тіотриазоліну стимулює процеси регенерації кісткової тканини, вкорочуючи терміни заповнення кісткового дефекту більш, ніж вдвічі.

Рис.1. Вплив тіотриазоліну (50 мг/кг) на вміст остеогенного компоненту в регенераті променевої кістки щура.

Таким чином, тіотриазолін виявив виражені репаративні властивості на моделях ранового пошкодження шкіри та кісткової тканини, й мав переваги над традиційними стимуляторами регенерації – метилурацилом та, особливо, дибунолом.

Наступним етапом досліджень було вивчення нефропротекторної дії тіотриазоліну за умов експериментальної патології нирок.

Рис.2. Вплив тіотриазоліну (50 мг/кг) на показники функціонального стану нирок щурів при різних формах експериментальної патології (сальмонельозний ендотоксикоз, гломерулонефрит, гостра та хронічна інтоксикації етиленгліколем

Гостра етиленгліколева інтоксикація приводила до зменшення діурезу на 43% (р<0,05), зростання екскреції білку на 57% (р<0,05), підвищення вдвічі концентрації креатиніну в сечі, зниження натрієво-калієвого коефіцієнту, що свідчить про порушення процесів фільтрації та екскреторної функції нирок експериментальних тварин. Найбільш виражені зміни спостерігались при експериментальному гломерулонефриті Ліндемана (рис. 2а, табл. 3).

Таблиця 3

Вплив тіотриазоліну на функції нирок та транспорт натрію за умов експериментального гломерулонефриту Ліндемана

Досліджувані показники Інтактні тварини (n=10) Контроль (n=10) Лікування тіотриазоліном (50 мг/кг); (n=10)

Діурез;мл/2год 3,86±0,18 2,31±0,25* 2,96±0,14*)**

Ukp, мМ/л 0,55±0,03 1,39±0,24* 0,85±0,04*)**

Ркр, мМ/л 63,68±3,77 290,28±36,25* 116,7±4,04*)**

Uбілку,г/л 0,08±0,005 0,14±0,02* 0,12±0,03*

U Na+,мМ/л 0,68±0,05 0,71±0,17 1,69±0,11*)**

Е Na+,мкМ/2год 2,65±0,29 1,82±0,53 4,99±0,36*)**

FF Na+,мкМ/хв 40,45±3,23 14,61±3,88* 24,95±1,7*)**

EF Na+,мкМ/хв 0,02±0,002 0,015±0,005 0,04±0,003**

RF Na+,мкМ/хв 40,42±3,22 14,36±3,88* 24,91±1,69*)**

U Na+/P Na+,од 0,005±0,0004 0,005±0,001 0,012±0,001*)**

С Na+,мл/2 год 0,019±0,002 0,013±0,004 0,037±0,003*)**

ТрNa+,мМ/2 год 12,55±0,15 1,44±0,46* 2,59±0,19*)**

ТdNa+/100мкл KF 1,65±0,13 3,43±0,78* 1,86±0,11**

Примітки:

1. * - р<0,05 у порівнянні з інтактними тваринами;

2.** - р<0,05 у порівнянні з контролем.

Зміни функуціонального стану ниркового апарату щурів при хронічному отруєнні етиленгліколем (експериментальному нефролітіазі) виявлялись порушенням видільної функції – зниженням екскреції фенолового червоного на 42% (р<0,05), вірогідним зниженням виділення сечовини на 27%.

В сечі експериментальних тварин з'явились кристали оксалатів, що утворились в результаті перетворення етиленгліколю в щавелеву кислоту; їх концентрація вірогідно зросла удвічі, порівняно з контролем.

Лікувальне використання тіотриазоліну за умов наведених вище моделей експериментальної патології нирок приводило до нормалізації головних показників функціонального стану. Так при гломерулонефриті Ліндемана зростав вміст креатиніну в сечі, знижувався рівень білку та відновлювався рівень натрію.

Наведені вище дані свідчать про наявність у тіотриазоліну (внутрішньо-м'язове введення) виразних нефропротективних та репаративних властивостей. Це свідчить про доцільність розробки нових лікарських форм тіотриазоліну, зокрема для місцевого застосування при запально-ерозивних захворюваннях шкіри та слизової оболонки.

У зв'язку з цим, одним із важливих завдань нашої роботи було створення таких лікарських форм тіотриазоліну для місцевого застосування як мазь, ректальні супозиторії та вивчення їх ефективності на відповідних моделях.

Наші дослідження дозволили розробити мазь тіотриазоліну (2% діючої речовини) та супозиторії ректальні (0,2 г діючої речовини в одному супозиторії).

Мазь тіотриазоліну вивчали на моделях хімічного стоматиту, катарального та виразково-некротичного гінгівіту (кролі) та різаної рани шкіри (щурі).

На рис.3 наведені дані щодо репаративних властивостей мазі при ушкодженнях слизової оболонки порожнини рота. Мазь наносили місцево протягом 7 діб.

Рис.3. Вплив 2% мазі тіотриазоліну на швидкість загоювання ерозій та виразок слизової оболонки рота кролів

Встановлено, що 2% мазь тіотриазоліну значно вкорочує строки загоювання ерозій та виразок у такій же мірі, як мазь натрію мефенамінату

Мазь тіотриазоліну виявилась ефективною і для лікування асептичної та інфікованої рани шкіри щурів, переважаючи ефективність контрольних препаратів – мазей натрію мефенамінату та метилурацилу (рис.4).

Зокрема, значно підвищилась міцність поопераційного рубця та прискорювалось загоювання ран. За цими показниками мазь тіотриазоліну не поступалась метилурацилу та перевершувала ефективність 1% мазі натрію мефенамінату.

Рис.4. Вплив 2% мазі тіотриазоліну на міцність поопераційного рубця асептичної та інфікованої ран (% до контролю).

Наші експерименти дозволили встановити, що ректальні супозиторії з тіотриазоліном, як і мазь, виявляють виражені лікувальні властивості при запально-ерозивних ушкодженнях слизової оболонки прямої кишки. У тварин вірогідно вкорочується стадія запалення та прискорюється настання стадії проліферації. За даними цитоморфологічних досліджень, ректальні супозиторії з тіотриазоліном переважають дію супозиторіїв метилурацилу.

Проведені дослідження дозволили встановити, що при нашкірному застосуванні 2% мазі тіотриазоліну в дозі 25 мг/кг (100 мг діючої речовини) в сироватці крові щура препарат не визначається.

При ректальному введенні супозиторіїв тіотриазоліну (1 г/кг) вже через 15 хв препарат виявляється в сироватці крові щурів. Параметри фармакокінетики наведені в табл. 4, з якої видно, що біодоступність тіотриазоліну при його ректальному введенні дорівнює 60%, в той час як при пероральному застосуванні – тільки 17%. Цей факт, ймовірно, пов'язаний із негативним впливом кислого середовища шлунку на всмоктування препарату при оральному шляху введення.

Таблиця 4

Показники фармакокінетики тіотриазоліну при двох шляхах введення

Показники фармакокінетики Шлях введення

ректальний пероральний

Константа швидкості всмоктуваня, Ка, год-1 1,83 3,40

Константа елімінації, Кел, год-1 0,24 0,75

Загальний кліренс, Clt, мл/год 78,9 37,4

Латентний період всмоктування, год 0,04 0,36

Період напівабсорбції, ta 1/2, год 0,38 0,20

Період напіввиведення, te 1/2, год 2,88 0,92

Максимальна концентрація, мг/л 445 200

Час досягнення максимальної концентрації 1.31 0.93

Об'єм розподілу,Vd, мл 328 498

Ступінь біологічної доступності, % 59,8 16,9

Виходячи з високої біодоступності тіотриазоліну при його ректальному введенні доцільно було вивчити дію цієї лікарської форми не тільки при локальній патології шкіри та слизової оболонки, а й при патологічних станах (наприклад, експериментальному гепатиті), які досі могли лікуватись за допомогою пероальної та ін'єкційної форм.

В умовах тетрахлорметанового гепатиту встановлено, що за ефективністю ректальна форма тіотриазоліну не поступається ін'єкційній.

Таким чином, наші дослідження показали значні репаративні властивості нових лікарських форм тіотриазоліну (2% мазь, супозиторії ректальні), які були підтверджені клінічними випробуваннями. Це дозволило впровадити нові лікарські форми в медичну практику.

На наступному етапі дослідження ми вивчали деякі сторони механізму дії тіотриазоліну, а саме його антиоксидантні властивості за умов експериментальної патології різних органів та тканин: ранового процесу та ушкодження нирок, печінки, серця, головного мозку.

В ході цих досліджень встановлено, що при всіх чотирьох моделях патології нирок тіотриазолін призводить до зниження вмісту продуктів ПОЛ (малонового диальдегіду, дієнових кон'югатів), сприяє підвищенню активності ферментів антиоксидантного захисту та збереженню рівня ендогенного альфа-токоферолу. Ці, встановлені в дослідах in vivo, антиоксидантні властивості тіотриазоліну корелюють із нормалізацією показників функціональної активності нирок. Це дозволяє припустити, що згадані властивості тіотриазоліну є ключовими в механізмі його нефропротекторної дії. Аналогічну дію тіотриазолін справляв і за умов репаративних процесів (рис.5).

Проведені дослідження дозволили встановити нові аспекти фармакологічної активності тіотриазоліну – доцільність його застосування як репаративного та нефропротекторного засобу і впровадити в медичну практику нові лікарські форми препарату – 2% мазь та супозиторії ректальні (0,2 г).

Рис.5. Вплив тіотриазоліну (50 мг/кг) на показники, які характеризують стан ліпопероксидації при рановому процесі та хронічній етиленгліколевій інтоксикації (% відхилення у порівнянні з інтактними щурами).

ВИСНОВКИ

В роботі наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми, яка визначається експериментальним обгрунтуванням доцільності застосування тіотриазоліну та його нових лікарських форм для активації репаративних процесів у організмі та нормалізації функціонального стану нирок.

Внутрішньом'язове введення тіотриазоліну (50,100,250 мг/кг протягом 7-45 діб) білим щурам вірогідно збільшує міцність поопераційного рубця на 120- 134%, прискорює загоювання ран шкіри, стимулює остеосинтез (збільшує вміст остеогенного компоненту на 90%), що свідчить про наявність у нього репаративних властивостей. У цьому відношенні тіотриазолін переважає метилурацил, калію оротат, дибунол.

Використання тіотриазоліну (внутрішньом'язово в дозі 250 мг/кг) при нефропатії сальмонельозної етіології, гломерулонефриті Ліндемана, гострій етиленгліколевій інтоксикації супроводжується вірогідним посиленням діурезу на 43,4-53,4%, зменшенням концентрації креатиніну в крові на 35-65%, білку в сечі на 26,6-68,3%, відновленням ниркового транспорту калію та натрію, що свідчить про його нефропротекторну дію, особливо, при гломерулонефриті.

Внутрішньом'язове введення тіотриазоліну (250 мг/кг маси тіла протягом 180-и діб) щурам попереджувало розвиток нефролітіазу – перешкоджало випаданню кристалів оксалату кальцію в просвіт канальців і запобігало порушенню функції нирок.

2% мазь тіотриазоліну на моделях катарального та виразково-некротичного гінгівіту, асептичної рани шкіри проявляє виразні репаративні властивості, що підтверджується вірогідним скороченням термінів загоювання виразок з 13 до 6 діб, збільшенням міцності поопераційного рубця на 212%.

Ректальне введення супозиторіїв із тіотриазоліном (0,2 г на тварину) щурам із різаною раною шкіри, запально-ерозивним ураженням слизової оболонки прямої кишки сприяє прискоренню проліферації клітинних елементів, зростанню міцності пооопераційного рубця на 119% (р<0,05) та скороченню строків загоювання повношарової рани шкіри.

В дослідах на білих щурах біодоступність тіотриазоліну в складі супозиторіїв ректальних становить 60%, тоді як при пероральному введенні таблетної маси – 16,9%.

Застосування супозиторіїв ректальних з тіотриазоліном за умов отруєння білих щурів тетрахлорметаном супроводжується нормалізацією основних показників функціонального стану печінки (трансаміназ, білірубіну та ін.) в такій же мірі, як і при використанні ін'єкційної форми тіотриазоліну.

Механізм дії тіотриазоліну при вивчених формах ранового процесу та патології нирок полягає в його здатності пригнічувати процеси ПОЛ (знижувати рівень малонового диальдегіду, дієнових кон'югатів), підвищувати активність ферментів антиоксидантного захисту (супероксид-дисмутази, каталази, глютатіонпероксидази), сприяти збереженню вмісту альфа-токоферолу в грануляційній тканині та в нирках.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ПО ТЕМІ ДИСЕРТАЦІЇ

Вплив тіотриазоліну на систему гемостазу в умовах етиленгліколевої інтоксикації / О.Р. Піняжко, І.П. Кайдашев, В.Р. Стець, Г.Ю. Бучковська // Експериментальна та клінічна фізіологія і біохімія. - 1997. - Т.2. - С. 231-235; (внесок здобувача – 50%).

Піняжко О.Р., Кайдашев І.П., Стець О.В. Вплив тіотриазоліну на показники перекисного окислення ліпідів та ферменти антиоксидантного захисту в крові і тканинах нирок в умовах гострої етиленгліколевої інтоксикації // Експериментальна та клінічна фізіологія і біохімія. - 1997. - Т.2. - С. 237-241; (внесок здобувача – 85%).

Піняжко О.Р., Пащенко С.Н., Стець О.В. Порівняльна оцінка ефективності дії синтетичних антиоксидантів на регенерацію кістки // Ліки. - 1997. - №2.- С. ; (внесок здобувача – 85%).

Використання тіотриазоліну при лікуванні запальних захворювань пародонту / Бучковська А.Ю., Мазур І.А., Кухта С.Й., Піняжко О.Р., Свистун О.П. // Вісник стоматології. - 1997. - №4. - С. 537-538; (внесок здобувача – 90%)

Піняжко О.Р., Ковалів Ю.Б. Цитопротекторна та антиоксидантна дія фраксипарину та тіотриазоліну в корекції гіперкоагуляційного стану при нефропатіях // Ліки. - 1997. - №5. - С. 60-64; (внесок здобувача – 85%).

Піняжко О.Р., Кайдашев І.П., Стець О.В. Корекція тіотриазоліном функції нирок за умов гострої етиленгліколевої інтоксикації // Практична медицина. - 1997. - №5-6. - С. 119-121; (внесок здобувача – 90%).

Піняжко О.Р., Кухарчук О.Л., Стець О.В. Вплив тіотриазоліну на функцію нирок, стан перекисного окислення ліпідів і активність ферментів антиоксидантного захисту в щурів із сальмонельозним токсикозом // Актуальні питання нефрології. - Київ. - 1998. - Вип.2. - С. 51-59; (внесок здобувача – 85%).

Піняжко О.Р., Кухарчук О.Л., Стець О.В Вплив тіотриазоліну на функцію нирок, стан перекисного окислення ліпідів і активність ферментів антиоксидантного захисту в щурів із гломерулонефритом // Актуальні питання нефрології. - Київ. - 1998. - Вип.2. - С. 60-67; (внесок здобувача – 90%).

Корекція тіотриазоліном тетрахлорметанового гепатиту /В.Р. Стець, І.А. Мазур, Є.Г. Книш, О.Р. Піняжко //Ліки - 1995. - №1.- С. 57-60; (внесок здобувача – 90%).

Піняжко О.Р. Дослідження нешкідливості ін'єкційної форми тіотриазоліну для внутрішньовенного введення // Вісник наукових досліджень. - 1997. - Вип. . - С. 46-51.

Піняжко О.Р Дослідження наявності у тіотриазоліну алергізуючих властивостей // Вісник наукових досліджень. - 1997. - Вип.3. - С. 26-30.

Піняжко О.Р Вплив тіотриазоліну на ізольоване за Лангендорфом серце щура // Експериментальна та клінічна фізіологія і біохімія. - 1998. - Т.2. - С. 15-19.

Піняжко О.Р., Стець О.В. Вплив тіотриазоліну на морфометричні показники тканини печінки за умов тетрахлорметанового гепатиту. - Актуальні питання морфології - Фахове видання наукових праць ІІ національного конгресу анатомів, гістологів, ембріологів та топографоанатомів України - Луганськ, - 1998. - С. 200-202; (внесок здобувача – 80%).

Піняжко О.Р. Дослідження антиангінальної активності тіотриазоліну. Актуальні проблеми клінічної фармакології. - Вінниця, 1998. - С. 151.

Піняжко О.Р., Стець Р.В. Експериментальна терапія тетрахлорметанового гепатиту супозиторіями з тіотриазоліном // Фармакологічний вісник. - 1998. - №5. - С. 32-33; (внесок здобувача – 80%).

Дослідження нешкідливості та специфічної активності супозиторій з тіотриазоліном / Піняжко О.Р., Стець О.В., Кучеренко Л.І. та ін. Актуальні питання фармацевтичної та медичної науки і практики: Збірник наук. статей. - Запоріжжя, 1998. - Вип.2, Т.2. - С. 64-67; (внесок здобувача – 60%).

Дослідження нешкідливості і специфічної дії 2% мазі тіотриазоліну /Піняжко О.Р., Стець В.Р., Бучковська Г.Ю. та ін. Актуальні питання фармацевтичної та медичної науки і практики: Збірник наук.статей. - Запоріжжя, 1998. - Вип.2, Т.2. - С. 90-91; (внесок здобувача – 70%).

Стець О.В., Піняжко О.Р. Вплив тіотриазоліну на функцію нирок і показники ПОЛ при експериментальному нефролітіазі // Фармакологічний вісник. - 1998. - №2. - С. 72-74; (внесок здобувача – 50%).

Піняжко О.Р., Кайдашев І.П., Стець О.В. Вплив тіотриазоліну на показники перекисного окислення ліпідів та ферменти антиоксидантного захисту в крові і тканинах нирок в умовах гострої етиленгліколевої інтоксикації // Експериментальна та клінічна фізіологія і біохімія. - 1997. - Т.2. - С. 237-241; (внесок здобувача – 80%).

Стець В.Р., Піняжко О.Р., Стець О.В. Вивчення впливу тіотриазоліну на органи дихання та серцево судинну систему // Актуальні проблеми медицини, біології, ветеринарії і сільського господарства. - Львів: Віче, 1996. - С. 76; (внесок здобувача – 85%).

Пиняжко О.Р. Влияние тиотриазолина на углеводно-энергетический обмен, состояние перекисного окисления липидов и кислотно-щелочного состояния крови при экспериментальной циркуляторной гипоксии // Revista Farmaceutica a Moldovei. - 1997. - N2. - P. 32-38.

Пиняжко О.Р. Изменения гемодинамических показателей в норме, при окклюзии коронарных сосудов и под влиянием тиотриазолина // Revista Farmaceutica a Moldovei. - 1997. - N3. - P. 19-25.

O.R. Pinyazhko, O.I. Kucharchuk, O.V. Stets. The study of thiotriazoline nephroprotective properties // Aktuality v nephrologii. - Sv. 4. - Cislo 1. - 1998. - P. 85; (внесок здобувача – 85%).

АНОТАЦІЯ

Піняжко О.Р. Репаративні та нефропротекторні властивості тіотриазоліну та його нових лікарських форм. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальнічтю 14.03.05 - фармакологія. - Інститут фармакології та токсикології АМН України, Київ, 2002.

Дисертація присвячена вивчнню, шляхом встановлення дії тіотриазоліну при різних формах експериментальної патології, застосуванню його як ліку із ранозагоювальними властивостями та нефропротектора, доведенню суттєвої ролі в цьому здатності препарату впливати на процеси ПОЛ та активність систем антирадикального захисту, створенню та вивченню нових лікарських форм тіотриазоліну (ректальних супозиторій та мазі).

Дослідження проведені на білих мишах, білих щурах, мурчаках та кролях.

На моделях асептичної та інфікованої рани шкіри, зламах кісток, виразково-ерозивних ушкодженнях слизової оболонки рота й приямої кишки, а також експериментальної патології нирок (сальмонельозний ендотоксикоз, гломерулонефрит Ліндемана, гостра та хронічна інтоксикація етиленгліколем) встановили, що тіотриазолін при внутрішньом'язовому введенні сприяє швидкому загоюванню ран, зламів кісток, відновленню функції нирок, що свідчить про наявність у нього репаративних та нефропротекторних властивостей.

2% мазь тіотриазоліну виявилась ефективною при лікуванні виразково-ерозивних ушкрджень слизової оболонки та ран шкіри.

Ректальні супозиторії тіотриазоліну сприяли загоюванню асептичних та запально-ерозивних ушкоджень слизової оболонки прямої кишки.

Механізм лікувальної дії тіотриазоліну обумовлений інгібуванням процесів ПОЛ та активацією антиоксидантної системи.

Ключові слова: тіотриазолін, ранозагоювальна дія, нефропротектор, механізм дії, експериментальна патологія, антиоксиданти, ПОЛ.

АННОТАЦИЯ

Пиняжко О.Р. Репаративные и нефропротекторные свойства тиотриазолина и его новых лекарственных форм. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.03.05 - фармакология. - Институт фармакологии и токсикологии АМН Украины, Киев, 2002.

Диссертация посвящена изучениию действия тиотриазолина при различных формах экспериментальной патологии, применения его, в качестве препарата с ранозаживляющими свойствами и нефропротектора, доказательству существенной роли в этом способности тиотриазолина влиять на процессы ПОЛ и активность систем антирадикальной защиты, создания его новых лекарственных форм (ректальных суппозиториев и мази).

Исследования проведены на белых мышах, белых крысах, морских свинках и кроликах.

На моделях асептической и инфицированной ран кожи, переломах костей, язвенно-эрозивных поражениях слизистой оболочки рта и прямой кишки, а также при эксперментальной патологии почек (сальмонеллезном эндотоксикозе, гломерулонефрите Линдемана, острой и хронической интоксикации этиленгликолем) установлено, что тиотриазолин при внутримышечном введении способствует быстрому заживлению ран, переломов костей, восстановлению функции почек, что свидетельствует о наличии у него репарантных и нефропротекторных свойств.

2% мазь тиотриазолина оказалась эффективной при лечении язвенно-эрозивных поражений слизистой и раны кожи.

Ректальные суппозитории тиотриазолина способствовали заживлению асептических и инфицированных ран кожи, а также язвенно-эрозивных поражений слизистой оболочки прямой кишки. Биодоступность ректальных суппозиториев тиотриазолина составила 60% по сравнению с таковым показателем таблеток - 17%.

Механизм лечебного действия тиотриазолина обусловлен ингибированием процессов ПОЛ и активацией антиоксидантной системы.

Таким образом, тиотриазолин (инъекционная форма), наряду с выраженными репартивными свойствами, оказывал положительное влияние на функциональное состояние почек при различных моделях поражения.

Новые лекарственные формы тиотриазолина – 2% мазь, ректальные суппозитории - проявили значительные репаративные свойства в условиях модельных поражений кожи и слизистой оболочки.

Ключевые слова: тиотриазолин, ранозаживляющее действие, нефропротектор, механизм действия, экспериментальная патология, антиоксиданты, ПОЛ.

SUMMARY

Pinyazhko O.R.

Reparative and nephroprotective properties of thiotriasoline and its new medicinal forms. – Manuscript.

The thesis for obtaining of the scientific grade of doctor of medical sciences –speciality 14.03.05 – pharmacology. – Institute of Pharmacology and Toxicology of Academy of Medical Sciences in Ukraine, Kyiv, 2002.

The thesis is devoted to the experimental substantiation of new properties of 1,2,4-triasole derivative – thiotriasoline, as woundhealing agent and nephroprotector, its mechanism of action, which is based on thiotriasoline possibility to influence lipid peroxidation processes and antioxidant protection system either and working out new medicinal forms: rectal suppositoria and oinment.

Besides its reparative properties thiotriasoline had performed positive influence on changed kidney functions during different types of experimental patology.

New medicinal formes of thiotriasoline – 2% oinment, rectal suppositoria showed serious reparative features in treatment of skin wounds and ulcerative mucosa alterations due to its antioxidant activity.

Key words: thiotriasoline, woundhealing activity, nephroprotector, mode of action, experimental pathology, antioxidants, lipid peroxidation.