НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Приліпка Олексій Васильович

УДК 631.1: 338.436

ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ФОРМУВАННЯХ ПРИМІСЬКОЇ ЗОНИ

08.06.01 – економіка підприємства й організація виробництва

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному аграрному університеті

Кабінету Міністрів України.

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор,

академік УААН, Заслужений діяч

науки і техніки України

Терещенко Віктор Кирилович –

Національний аграрний університет, завідувач кафедри аграрної соціології

та розвитку села

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

академік УААН, Заслужений діяч

науки і техніки України

Юрчишин Володимир Васильович –

Інститут аграрної економіки УААН,

завідувач відділу аграрної та соціальної політики

кандидат економічних наук, доцент

Жебка Валентин Володимирович –

Національний авіаційний університет,

завідувач кафедри обліку і фінансів

Провідна установа – Інститут економіки НАН України,

аграрне відділення, м. Київ

Захист відбудеться 11 квітня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.01 в Національному аграрному університеті за адресою: 03041, м. Київ – 41, вул. Героїв оборони, 15, навчальний корпус 3, аудиторія 65.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного аграрного університету за адресою: 03041, м. Київ – 41, вул. Героїв оборони, 13, навчальний корпус 4, к.41.

Автореферат розісланий 5 березня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Балановська Т.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У нинішніх умовах трансформація сільськогосподарських підприємств у ринкові структури, що формуються на приватній та приватно-орендній основі, в своїй більшості відбувається з розукрупненням колишніх колективних сільськогосподарських підприємств у дрібніші господарські формування. Тому належить знайти такі їх організаційні структури, які б дали змогу об’єднуватись і раціонально використовувати створене правове поле ринкового середовища та переваги великомасштабного виробництва з найвищою ефективністю.

Досліджуючи хід економічних реформ переходу до ринкової економіки в Україні та способи їх здійснення, можна констатувати, що головним напрямом їх стало перетворення державної і колективної власності на приватну й акціонерну. Це є дійсно стрижневою умовою функціонування ринкової економіки, особливо у сфері виробництва продуктів харчування і товарів масового споживання населення. Однак самого реформування власності без одночасного створення сприятливого зовнішнього середовища для товаровиробників у забезпеченні їх ресурсами виробництва та еквівалентного обміну між галузями народного господарства та сферами АПК, які б забезпечили можливість господарювання на самоокупності, недостатньо. І цього при здійсненні реформ не було досягнуто. Особливої уваги потребує організаційний аспект реформи, створення інтегрованих і кооперованих систем та економічних відносин товаровиробника сировини, засобів виробництва для нього і переробки сільськогосподарської продукції на взаємовигідній основі. У ході реформи не було знайдено способів розв’язання цієї проблеми. Тому теоретична і практична значимість вирішення окреслених проблем зумовила вибір теми дослідження та її актуальність.

За роки реформування аграрного сектора економіки проведено багато досліджень і опубліковано чимало робіт, в яких розглянуто широке коло питань формування ринкових механізмів та створення організаційних підойм підприємств різних форм власності і господарювання. Теоретико-методологічним проблемам реформування власності на майно та землю присвячена низка робіт відомих учених економістів-аграрників: П.П. Борщевського, П.І.Гайдуцького, І.І.Лукінова, О.М. Онищенка, П.Т. Саблука, В.П. Ситника, В.К. Терещенка, В.В. Юрчишина та інших.

Проблеми теоретико-прикладних питань державного регулювання макроекономічних ринкових механізмів фінансово-кредитної та податкової систем інтеграції виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, формування цінового механізму та створення раціональних організаційних видів підприємств і об’єднань охоплюють дослідження провідних учених-економістів: В.Я. Амбросова, В.Г. Андрійчука, М.Я. Дем’яненка, Й.С. Завадського, О.В. Крисального, М.Г. Лобаса, М.Й. Маліка, В.Я.Месель-Веселяка, О.М. Шестопаля, О.В. Шкільова, О.М. Шпичака та інших.

Однак питання розвитку ефективних господарських структур, інтеграції і кооперування виробництва, переробки і реалізації продукції, визначення оптимальних зон по виробництву і забезпеченню великих промислових міст свіжою плодоовочевою, що швидко псується, молочною продукцією досліджені і розроблені недостатньо, на чому і зосереджено головну увагу в поданій дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертаційне дослідження здійснювалось відповідно до наукових програм кафедри аграрної соціології та розвитку села Національного аграрного університету на 1999-2001 роки “Формування ринкового механізму в аграрному секторі АПК” (номер державної реєстрації 0199U002510). Співвиконавцем теми був і автор дисертації.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методологічних засад і на їх основі створення ефективного механізму економічних відносин інтеграції між товаровиробниками підприємств приміської зони, промисловими переробними підприємствами та підрозділами аграроформувань, торговельними установами і всередині інтегрованих по горизонталі і вертикалі аграрно-промислових об’єднань і агрокомбінатів. Для досягнення поставленої мети при вирішенні завдань дослідження перед автором стояли завдання:

- дослідити і виявити загальні закономірності, що виникають при здійсненні інтеграційних процесів між суб’єктами господарювання приміської зони, і на цій основі визначити взаємовигідні економічні відносини між партнерами;

- обґрунтувати критерії та показники еквівалентного обміну між товаровиробниками, переробними підприємствами (підрозділами об’єднань) та торговельними установами;

- розкрити особливості внутрішньогосподарських економічних відносин у сільськогосподарських підприємствах приміської зони та в аграрно-промислових об’єднаннях (агрокомбінатах) і розробити ефективні механізми їх функціонування та матеріального стимулювання;

- узагальнити прогресивні техніко-технологічні прийоми виконання робіт і організаційні форми підрозділів по ефективному виробництву овочевої продукції у відкритому і закритому ґрунті, молочної – на товарно-молочних фермах і визначити найбільш оптимальні з них для широкого впровадження у виробництво;

- обґрунтувати шляхи вдосконалення ціноутворення в інтегрованому агропромисловому виробництві.

Предмет і об’єкт дослідження. Предметом дослідження є економічні відносини в умовах розвитку інтеграційних процесів у зовнішньому та внутрішньому середовищі суб’єктів господарювання приміської зони. За основні об’єкти досліджень взято постреформовані сільськогосподарські підприємства Києво-Святошинського району Київської області. Для поглибленого монографічного дослідження по виявленню факторів, що дають змогу високорентабельно здійснювати господарську діяльність в умовах дії неврегульованих макроекономічних ринкових механізмів еквівалентного обміну, обрано агрокомбінат “Пуща-Водиця” названого району, який протягом найскладнішого кризового стану в сільському господарстві у 1996-2000 рр. функціонував досить високоефективно, а також ТОВ агрокомбінат "Тарасівське", ТОВ "Бучанське", СГК "Білогородка", СПП "Шевченківське".

Методи дослідження. В процесі досліджень широко використовувались різні джерела інформації: дані бухгалтерського обліку, статистичної звітності досліджуваних об’єктів, статистичні збірники, моніторинг виробничо-фінансової діяльності підприємств і організацій Мінагрополітики України, нормативи затрат праці та використання ресурсів за різних технологій. У дослідженнях застосовувались відомі загальнонаукові прийоми і прикладні методи: абстрактно-логічний, за допомогою якого проводилось системне вивчення показників господарської діяльності; елімінування, на основі якого визначено вплив окремих факторів на зміну результативних показників між ними; кореляційно-регресійний, який слугував виявленню тісноти зв’язку між показниками за неповних зв’язків між ними; статистичних групувань, з допомогою яких встановлювалась залежність між показниками; монографічний, який сприяв вивченню окремих об’єктів господарської діяльності, при виявленні ефективних способів господарювання; порівняння, ряди динаміки, графічні та інші методи.

Наукова новизна одержаних результатів досліджень полягає в обґрунтуванні теоретико-організаційних закономірностей та особливостей здійснення інтеграційних процесів у сільськогосподарських формуваннях приміської зони з визначенням взаємовигідних економічних відносин учасників цього процесу.

Найважливішими результатами досліджень, що характеризують їх новизну, розкривають зміст дисертації і виносяться на захист, є:

- уточнені закономірності розвитку аграрних формувань приміської зони, які виробляють плодоовочеву продукцію, в потребі одночасної їх горизонтальної і вертикальної інтеграції у зв’язку з відсутністю розвинутої переробної і оптово-закупівельної інфраструктури на цю продукцію;

- обґрунтовані переваги інтегрованих об’єднань по виробництву, переробці і реалізації продукції, які являють собою мікропродовольчі підкомплекси плодоовочевої та молочної продукції у приміській зоні і стабілізують цінову ситуацію на ринку плодоовочевої продукції;

- доведено, що концентрація засобів виробництва та грошових коштів в єдиному господарському комплексі, що дає змогу ефективно господарювати в складному неврегульованому щодо еквівалентного обміну ринковому середовищі завдяки оперативному маневруванню засобами і коштами в процесі виробництва та усуненню посередників по переробці і реалізації кінцевої продукції;

- встановлена взаємозалежність, що приватна власність на майно та землю не справляє позитивного впливу на результати господарювання за умов відсутності сприятливого ринкового середовища для виробництва сільськогосподарської продукції;

- розроблені методичні підходи формування ціни виробництва сільськогосподарської продукції, що базуються на нормативній основі витрат, збільшених на відповідний коефіцієнт прибутковості;

- удосконалено внутрішньогосподарські економічні відносини в умовах неврегульованих цінових паритетів, які полягають в тому, що вони не можуть базуватись на розпорядженні кінцевими результатами діяльності підрозділів, їх самостійність повинна обмежуватись оперативним прийняттям техніко-технологічних рішень і за досягнутими результатами обсягів виробництва, з врахуванням нормативності витрат, мають визначатися матеріальні стимули працівників підрозділів.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливостях широкого застосування викладених у дисертації положень і пропозицій щодо інтеграції аграрних формувань з переробними підприємствами, торговельними організаціями та в аграрно-промислових об’єднаннях. Методичні положення щодо формування інтегрованих об’єднань використовуються Міністерством аграрної політики України при прогнозуванні агропромислового виробництва плодоовочевої і молочної продукції у приміських зонах великих промислових центрів. Методичні підходи до встановлення внутрішньогосподарських економічних відносин в інтегрованих формуваннях широко використовуються в підприємствах Києво-Святошинського району Київської області.

Основні результати і положення, викладені в дисертації, є достовірними, вони обґрунтовані великим обсягом досліджень за тривалий період і можуть широко використовуватися при прогнозуванні розвитку виробництва у приміській зоні, а також у навчальних аграрних закладах в навчальному процесі.

Особистий внесок здобувача. Одержані наукові результати з теоретико-методологічних і практичних питань розвитку інтеграційних процесів у приміській зоні є особистими розробками автора. Їх використання в практиці роботи сільськогосподарських підприємств сприятиме піднесенню сільськогосподарської галузі.

Апробація результатів дослідження. В процесі досліджень їх результати постійно проходили апробацію в агрокомбінаті “Пуща-Водиця”, тому вони є достовірними і їх широке використання в аграрних формуваннях позитивно позначатиметься на розвитку сільськогосподарського виробництва. Основні положення дисертації доповідались на міжнародній науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу Національного аграрного університету (18-19 жовтня 2001р.); на виробничих нарадах керівників і спеціалістів Києво-Святошинського району Київської області (12 липня 2000 р., 18 липня 2001 р.), а також на нарадах в Міністерстві аграрної політики України.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковані у 4 статтях фахових видань обсягом 1,5 д.а. та брошурі – 3 д.а.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертація викладена на 201 сторінці комп’ютерного тексту. Складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 153 найменувань, містить 57 таблиць, 3 рисунки, 3 додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність, охарактеризовано стан вивчення теми дослідження, показано зв’язок роботи з науковими програмами, визначено мету і завдання дослідження, предмет і об’єкт дослідження, обґрунтовано наукову новизну та практичне значення результатів дослідження, відображено їх апробацію, окреслено особистий внесок здобувача.

У першому розділі – "Теоретико-методологічні та організаційно-економічні засади розвитку інтеграційних процесів в агропромисловому виробництві" – з позицій системного підходу визначено сутність та виявлено специфіку інтеграційних процесів в аграрних формуваннях приміської зони.

Серед факторів, що формують взаємовигідні економічні відносини товаровиробників з переробними, обслуговуючими галузями, торговельними та іншими структурами провідне місце належить інтеграційним процесам. У галузі економічної науки теоретичні основи того чи іншого явища виступають результатом наукового узагальнення механізмів дії економічних законів господарської практики та її сприйняттям.

Поняття “інтеграція” в економічній теорії трактується в досить широкому значенні. Термін “інтеграція” походить від лат. integratio – відновлення, виконання, дія. “Інтеграція економічна” являє собою об’єктивний процес, зумовлений розвитком продуктивних сил, є одним з напрямів зростання розмірів підприємств, поширенням їх зв’язків з галузями та підприємствами, що завершують технологічні процеси у виробництві кінцевої продукції.

Терміном “інтеграція” охоплюється ціла низка різноманітних економічних явищ та процесів зближення, пристосування, узгодження діяльності, а в разі можливості – і об’єднання підприємств в єдині (договірні) структури з метою підвищення економічної ефективності господарської діяльності.

Залежно від складу учасників інтеграційних процесів більшість дослідників розрізняють два види інтеграції – горизонтальну та вертикальну.

При горизонтальній інтеграції здійснюється взаємодія господарств однієї галузі або сфери АПК з метою поглиблення поділу праці, спеціалізації виробництва на більш вузькій номенклатурі продукції, що дає змогу зменшувати затрати на одиницю продукції за рахунок збільшення посівних площ та застосування прогресивних технологій. Це притаманне виробництву кормів та їх постачанню тваринницьким фермам (комплексам); виробництву насіннєвого матеріалу та постачанню його товарним господарствам; вирощуванню окремих овочевих культур на великих площах, де для цього створюються сприятливіші умови, і реалізації їх переробним підприємствам (помідори, огірки та інша продукція).

Вертикальна інтеграція означає узгоджену взаємодію підприємств різних галузей агропромислового комплексу: виробництво сировини (зерно, цукрові буряки, соняшник, овочі, фрукти, ягоди, тваринницька продукція); переробні, зберігаючі, торговельні організації, по наданню послуг та ін. До вертикальної інтеграції відносяться також регіональні та господарські агропромислові формування (об’єднання), які набули своєї організаційної структури у формі агрофірм, агрокомбінатів, асоціацій, корпорацій, науково-виробничих систем та інших договірних об’єднань. Перевагами такої організаційної форми є те, що вони діють в єдиному економічному просторі, за єдиним господарським планом, концентруючи всі грошові надходження в єдиному фінансово-розрахунковому центрі (ФРЦ) підприємства, що дає можливість своєчасного фінансування будь-якого підрозділу об’єднання, де в певні періоди створюються умови, що потребують термінових вкладень в оборотні засоби. Є можливість встановити внутрішньогосподарські ринкові відносини купівлі-продажу на еквівалентному обміні між господарськими формуваннями за розрахунковими цінами, що досягається за рахунок перерозподілу надходжень від неприбуткових підрозділів (торгівля, послуги) та від тих, що мають прибутки, вищі середніх по підприємству. Крім цього, не розподіляється кінцевий результат між партнерами по інтеграції, а весь доход залишається в інтегрованому об’єднанні.

Встановлено, що з переходом до ринкових відносин проблема агропромислової інтеграції не тільки не втратила свого значення, а навпаки, набула ще більшої актуальності. В сучасних ринкових умовах господарювання економічні відносини інтеграції виробництва і переробки сільськогосподарської продукції докорінно змінились. В їх основі лежить принцип створення таких механізмів інтеграції, які забезпечують еквівалентний обмін між інтегрованими структурами, що досягається завдяки встановленню паритету цін врегулюванням структури затрат на виробництво кінцевої продукції, яка давала б змогу відшкодувати нормативні витрати товаровиробника сировини, збільшені на рівнозначний коефіцієнт прибутковості переробного підприємства. Щодо переваги інтегрованої системи, що діє в єдиному економічному просторі, за єдиним господарським планом і завершеним технологічним циклом виробництва, надання послуг, переробки і реалізації продукції, загальновідомі і незаперечні.

В результаті досліджень та узагальнення літературних джерел щодо розвитку інтеграційних процесів в аграрних формуваннях приміської зони нами виявлена специфіка цих процесів і визначені методологічні положення про створення ефективних механізмів інтеграції, які полягають у нижчевикладеному:

-

-

-

У другому розділі – "Ефективність господарської діяльності аграрних формувань приміської зони в умовах ринкової трансформації" – розглядається стан виробництва сільськогосподарської продукції, економічна ефективність її переробки умови і результати діяльності державних, колективних і приватних сільськогосподарських підприємств у ринковому середовищі.

Дослідженням встановлено, що в сільськогосподарських підприємствах Києво-Святошинського району в період переходу до ринкових відносин відбувся стрімкий спад виробництва продукції і підвищення її собівартості. У 2000 р. порівняно з 1990 р. виробництво валової продукції сільського господарства в них скоротилось на 54,1%, у тому числі овочів – на 65,0%, молока – на 73,6%.

Проте в останні роки намітились деякі позитивні зрушення в овочівництві закритого ґрунту – валові збори овочів закритого ґрунту в 2000 р. проти 1996 р. зросли на 40,2%. Однак це не забезпечило приросту продукції сільського господарства в цілому, що зумовлювалось подальшим зменшенням виробництва продукції тваринництва, яке у досліджуваному періоді відбувалось особливо високими темпами. Врешті, обсяг виробництва продукції тваринництва у 2000 р. становив лише 24,3% проти рівня 1990 р.

Основними причинами зменшення виробництва продукції стали скорочення площ посіву інтенсивних культур, зокрема овочів, і поголів’я тварин, зниження врожайності культур і продуктивності худоби, що було викликане нестачею оборотних засобів для забезпечення процесу виробництва на рівні технологічних вимог. Так, у 2000 р. порівняно з 1990 р. площа ріллі в підприємствах району зменшилась на 16,7%, а площа під посівами овочів відкритого ґрунту – у чотири рази. Поголів’я великої рогатої худоби скоротилось на 64,8%, а в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь – на 44,5%. В цей період помітно знизилися врожайність усіх основних сільськогосподарських культур (крім овочів закритого ґрунту) і продуктивність тварин. Особливо відчутним було зменшення врожайності зернових і зернобобових культур, яке не перевищило 42 – 43%. Поряд із цим урожайність овочів закритого ґрунту зросла на 52,2%. Заслуговує на увагу і той факт, що у 2000 р. намітилось деяке підвищення врожайності зернових і овочевих культур та продуктивності худоби.

Зниження врожайності культур і продуктивності тварин негативно позначилось на інших економічних показниках підприємств, зокрема, на показниках собівартості продукції. У 2000 р. порівняно з 1996 р. собівартість зерна підвищилась у 2,4 раза, плодів – у 2,2 раза, молока – в 1,6 раза, овочів – на 12-20 %. Але примітним є те, що собівартість продукції зростає навіть при підвищенні врожайності культур і продуктивності тварин. Це спостерігається на виробництві зерна, молока і приросту живої маси великої рогатої худоби при порівнянні показників 1999 і 2000 р. Однією із причин такого аномального явища стало зростання цін на промислову продукцію, яка використовується у сільському господарстві. Наприклад, в агрокомбінаті "Пуща - Водиця" у 2000 р. проти 1996 р. ціна придбання газу збільшилася у 3,7 раза, води – у 3,2 раза, автомобільного і тракторного пального – відповідно у 3,7 і 3,6 раза. Подібним чином змінились і ціни на матеріали, що використовувались у технологічному процесі та для ремонту основних засобів. Проте підвищення собівартості продукції в підприємствах Києво-Святошинського району компенсувалось послідовним зростанням реалізаційних цін. Важливо, що темпи підвищення реалізаційних цін переважали темпи зростання собівартості продукції, тому рівень рентабельності її виробництва підвищувався (табл. 1).

В цілому по сільськогосподарському виробництву величина підвищення рівня рентабельності становить 50,2 пункта. Найвищою рентабельністю у 2000 р. відзначається виробництво овочів і зерна.

Таблиця 1

Рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції в підприємствах суспільного сектора Києво-Святошинського району, %

Продукція | Роки | 2000 р. проти 1996 р. (+, -), %

1996 | 1999 | 2000

Зерно | 68,5 | 7,7 | 88,7 | 20,2

Овочі відкритого ґрунту | 40,9 | 48,7 | 93,5 | 52,6

Овочі закритого ґрунту | 19,2 | 56,2 | 82,2 | 63,0

Плоди | 26,2 | 23,8 | 53,8 | 27,6

Молоко | -20,9 | -1,3 | 41,8 | 62,7

ВРХ на м’ясо | -40,4 | -60,3 | -37,3 | 3,1

В цілому по сільськогосподарському виробництву | 5,3 | 22,2 | 55,5 | 50,2

Основні шляхи збільшення виробництва продукції і подальшого зростання його ефективності виявляються при вивченні показників собівартості в поєднанні з показниками затрат на 1 га (1 м2) посіву і врожайності культур. В цьому переліку виробничі затрати і врожайність культур виступають по відношенню до собівартості продукції як фактори. Але, якщо врожайність є результатом виробництва, то затрати здійснюються у процесі виробництва, де їм належить досить активна роль. Впровадження активних прийомів, технологій вирощування культур, як правило, потребує додаткових витрат. При раціональному їх здійсненні врожайність культур підвищується. Причому вона зростає значно вищими темпами, ніж збільшуються витрати. В результаті собівартість одиниці продукції знижується.

Групування підприємств за величиною затрат на 1 га капусти дає можливість виявити, що у третій групі підприємств, де затрати на 1 га посіву у 2,5 раза більші, ніж у першій, усі показники результативності виробництва кращі: врожайність капусти вища у 4,3 раза, собівартість 1 ц нижча на 43,4% (табл. 2). Це суттєво позначилося на величині прибутку з 1 га посіву. У третій групі підприємств він більший у 13,2 раза.

Таблиця 2

Залежність економічної ефективності вирощування капусти

від витрат виробництва на 1 га посіву в підприємствах суспільного сектора Києво-Святошинського району (1999-2000 рр.)

Групи підприємство-років за затратами виробництва на 1 га посіву, грн. | Кількість підприємст-во-років | Середні затрати на 1 га, грн. | Урожай-ність капусти, ц/га | Собівар-тість 1 ц капусти, грн. | Прибуток на 1 га посіву, грн.

І. 963,3-1957,0 | 5 | 1407,5 | 74,4 | 18,91 | 363,8

ІІ. 1957,1-2950,7 | 6 | 2404,0 | 179,8 | 13,37 | 2063,4

ІІІ. 2950,8-3944,5 | 5 | 3461,5 | 323,3 | 10,71 | 4805,7

В цілому | 16 | 2752,7 | 231,4 | 11,90 | 3092,6

За допомогою методу кореляційно-регресійного аналізу встановлено міру впливу рівня затрат на ефективність виробництва капусти та тісноту зв’язку між даними ознаками. За критерій ефективності прийнято показник прибутку на 1 га посіву. В ньому дістають відображення не тільки врожайність, собівартість, а й якість продукції, від якої залежить ціна її реалізації.

При розв’язанні задачі застосовано прямолінійну форму зв’язку, яка визначається рівнянням прямої:

де: |

- значення результативної ознаки (прибуток на 1 га посіву);

а – вільний член рівняння;

в – коефіцієнт регресії, який показує, наскільки одиниць власного виміру

змінюється значення | при збільшенні ознаки х на одиницю;

х - значення факторної ознаки (виробничі витрати на 1 га посіву).

Внаслідок проведених розрахунків і визначення параметрів а і в (додаток А) одержано таке рівняння залежності прибутку від затрат на 1 га посіву капусти:

.

Це означає, що кожна гривня, додатково вкладена у виробництво у формі трудових і матеріальних затрат, забезпечує приріст прибутку в розмірі 1,80 грн. Тіснота зв’язку між факторною і результативною ознакою висока (коефіцієнт кореляції 0,7). Отже, одним із найважливіших напрямів розвитку овочівництва в підприємствах Києво-Святошинського району є збільшення затрат праці та коштів у розрахунку на одиницю площі з метою забезпечення комплексу агробіологічних і техніко-технологічних заходів при вирощуванні овочевих культур.

Значні резерви підвищення економічної ефективності виробництва пов’язані з удосконаленням структури посівних площ сільськогосподарських культур, у тому числі овочевих. У 2000 р. зернові і зернобобові в структурі посівів усіх культур займали 32,2%, що більше проти 1990 р. на 4,9%. Прибуток від реалізації 1ц зерна у 2000 р. становив 30,26 грн. При врожайності зернових і зернобобових культур 24,5 ц/га і 100-процентному рівні товарності 1 га їх посіву забезпечував одержання прибутку на суму 741 грн. Це на 64,9% менше порівняно з посівами овочів відкритого ґрунту. Неоднаковою ефективністю відзначаються і овочеві культури. У відкритому ґрунті за величиною прибутку з 1 га посіву (1999-2000 рр.) капуста переважає огірки у 6,1 раза, морква і буряки – відповідно у 3,9 і 2,6 раза. Повніше забезпечення підприємств оборотними засобами сприятиме розширенню посівів ефективніших, хоч і більш затратних, сільськогосподарських культур.

Переробка плодоовочевої продукції в підприємствах району в 1996 р. була низькорентабельною, а у 1999-2000 рр. стала збитковою. Якщо у 1996 р. підприємства отримали від переробки 50,2 тис. грн. прибутку, то у 2000 р. вони мали 36,8 тис. грн. збитку. При зіставленні даних про обсяги виробництва і собівартість плодоовочевих консервів виявляється, що вони певною мірою корелюють. Зокрема, у 1998 і 1999 рр. при зменшенні випуску консервів порівняно з попередніми роками (відповідно – з 1997 і 1998) собівартість 1 туби підвищилась. У 2000 р. обсяг переробки проти 1999 р. збільшився, а собівартість консервів знизилась (рис. 1).

В результаті розв’язання рівняння кореляційної залежності одержано такий вираз:

.

Це означає, що із збільшенням обсягу виробництва продукції на 1 тис. туб собівартість 1 туби знижується на 75 грн. Коефіцієнт кореляції становить 0,46. Тобто тіснота зв’язку між обсягом виробництва консервів і їх собівартістю за загальноприйнятою шкалою оцінки є слабкою, проте наближається до середньої, що цілком закономірно. Адже собівартість продукції залежить від багатьох факторів. Із збільшенням обсягу виробництва зростає ритмічність роботи переробного комплексу. Тому в розрахунку на одиницю продукції

Рис. 1. Зміна випуску плодоовочевих консервів і виробничої собівартості 1 туби в агрокомбінаті “Пуща Водиця”

зменшуються не тільки постійні затрати, а й окремі змінні. Отже, раціональне поєднання високотехнологічного виробництва сільськогосподарської продукції з її переробкою, виробничої діяльності з комерційною та підприємливістю керівників і спеціалістів, матеріальною заінтересованістю робітників – запорука досягнення високих результатів у підприємствах різних форм власності.

У третьому розділі – “Удосконалення економічних відносин інтеграції підприємств по виробництву і переробці продукції” – обґрунтовуються основні напрями розвитку і вдосконалення інтеграційних процесів, ціноутворення в агропромисловому виробництві, внутрішньогосподарські економічні відносини в сільськогосподарських підприємствах та аграрно-промислових об’єднаннях. Показані переваги інтегрованих об’єднань по виробництву, переробці і реалізації продукції та фактори, за рахунок яких досягаються ці переваги.

Формування ціни харчових продуктів, що надходять на ринок, має складну багатосторонню систему узгоджень між галузями народного господарства та сферами агропромислового комплексу в процесі їх виробництва. Щоб виробити сільськогосподарську продукцію (сировину) потрібно мати не лише землю та її власника, але й придбати основні та оборотні засоби промислового походження, за цінами, які б відшкодовували витрати сільгосптоваровиробників і давали певний прибуток для розширеного відтворення виробництва за рахунок власних коштів. Слід узгодити ціни з промисловими переробними підприємствами теж за умов взаємовигідного обміну, а при реалізації продукції у свіжому вигляді (плоди, овочі, баштанні культури, ягоди, виноград та ін.) узгодити ціни з оптовими покупцями за такими ж принципами. Увесь цей складний механізм узгоджень вирішується за допомогою систем ціноутворення з урахуванням при цьому інтересів усіх учасників міжгалузевих структур та галузевих формувань.

У процесі дослідження виявлено, що еквівалентність обміну та паритет цін не є тотожними і механізми дії цих категорій у досягненні паритетності й еквівалентності обміну формуються по-різному. Паритет цін між галузями народного господарства регулюється державою за допомогою прямого втручання і державними дотаціями для трудомістких видів продукції через ціновий механізм. Еквівалентність обміну більш притаманна створенню внутрішньогосподарського ринкового середовища, що регулюється на основі встановлення розрахункових цін на нормативній основі і перерозподілу надходжень від неприбуткових та прибуткових формувань, які виробляють менш трудомістку продукцію.

При регулюванні цін державою законодавством гарантуються однакові права і обов’язки сільськогосподарських товаровиробників незалежно від форми господарювання. Закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, оптові ціни на засоби виробництва, матеріальні ресурси і тарифи на послуги для села повинні забезпечувати еквівалентний обмін між сільським господарством і промисловістю. Однак ці основоположні для сільгосптоваровиробника правові положення законів України і рішень Уряду до 2000 р. не знаходили своєї реалізації, як і інші законодавчі рішення щодо паритетних взаємовідносин сільськогосподарських підприємств з промисловими переробними та ресурсною сферою АПК.

Методологічні підходи до ціноутворення, як і передбачено Законом “Про ціни та ціноутворення”, базуються на вільній системі встановлення цін. Для забезпечення еквівалентного обміну в АПК обчислюються ціни за концепцією “ціни виробництва”, яка передбачає нормативні витрати при формуванні собівартості продукції, збільшеної на коефіцієнт прибутковості, що склався в галузях АПК, які обслуговують сільське господарство.

На перехідному етапі до ринкових відносин, що відбувається в умовах кризового стану сільськогосподарської галузі, порушень технології виробництва, зумовлених нестачею технічних та оборотних засобів та несвоєчасним їх надходженням (відсутність коштів для їх придбання), спричиняється штучне зниження врожайності культур (продуктивності тварин), а це не відображає суспільно необхідних витрат виробництва, що створюються збільшеними на одиницю продукції із суб’єктивних причин.

За таким же принципом (нормативних витрат) має формуватись і собівартість продукції ресурсної та переробної сфер АПК і прийматись як середньогалузеві суспільно необхідні витрати. Нині ж у цих сферах індивідуальні витрати підприємств визначаються як суспільно необхідні, які збільшуються на індивідуальний рівень рентабельності в межах контрольованого нормативу – 15-25% і на цій основі встановлюється ціна виробництва, що значною мірою є наслідком диспаритету цін, оскільки вона формує ціну виробу і не мотивує працівників цих підприємств до зниження витрат виробництва або врахування її на рівні нормативних витрат.

Проведені дослідження теоретико-методологічних основ ціноутворення на макроекономічному рівні та практика застосування цих положень в агропромисловому комплексі та галузях сільськогосподарської сфери дають підстави стверджувати, що протизатратна модель формування ціни виробництва, яка базується на моніторингу роздрібної ціни, сформованої під впливом попиту та пропозиції, і урахуванням визначених витрат виробництва та коефіцієнту прибутковості, є теоретично обґрунтованою і на макроекономічному рівні пріоритетною. Проте для окремих складних сільськогосподарських галузей, ціна на продукцію яких є досить динамічною і непостійною в часовому вимірі і до яких відносяться галузі плодоовочевого продовольчого підкомплексу, за умов диспаритету цін між галузями народного господарства і сферами АПК більш прийнятною для цієї продукції, враховуючи особливості її виробництва (переробки) і реалізації, є затратна модель ціноутворення, яка передбачає формування ціни розпочинати з визначення витрат виробництва і закінчувати роздрібною ціною кінцевого продукту.

Викладені в дисертації поглиблені монографічні дослідження по агрокомбінату “Пуща-Водиця” свідчать, що переваги великих інтегрованих по горизонталі і вертикалі об’єднань є переконливими і незаперечними щодо доцільності створення подібних агропромислових формувань. Поглиблений аналіз факторів, за рахунок яких у складних неврегульованих державою макроекономічних ринкових механізмів забезпечена висока економічна ефективність господарювання, показав, що це досягнення відбулося в результаті застосування прогресивних техніко-технологічних рішень у виробництві, розвитку багатогалузевої діяльності в замкнутому економічному просторі, переробці майже всього виробленого в об’єднанні, організації агросервісного обслуговування виробництва і переробки, забезпеченні еквівалентного обміну між господарськими підрозділами, реалізації всього виробленого через власні торговельні заклади. Це дає змогу збільшувати виручку від реалізації продукції не за рахунок підвищення цін, а за допомогою усунення посередника – переробника та покупця-оптовика.

За період ринкових реформ, як свідчать наші дослідження, внутрішньогосподарські відносини в підприємствах приміської зони м. Києва здійснювались по різному. На початковому етапі реформ (1992-1995 рр.) в більшості радгоспів впроваджувались внутрішньогосподарські договірні орендні відносини між дирекцією радгоспу та його підрозділами. В подальшому при роздержавленні радгоспів і організації на їх базі різних організаційних форм підприємств на колективній основі за рахунок об’єднання майнових і земельних паїв внутрішньогосподарські економічні відносини складались по різному. Була спроба формування підрозділів за принципами повної оперативної самостійності і запровадження системи внутрішньогосподарських розрахункових цін на їх продукцію (планово-облікових договірних), які б відшкодовували їх витрати і давали певні прибутки.

Проте не всі види продукції, що виробляли підрозділи, відшкодовували витрати (особливо тваринницька продукція), і цю різницю потрібно було відшкодовувати за рахунок інших, прибуткових підрозділів, що зводило нанівець їх господарську самостійність, і через що еквівалентні товарно-грошові обмінні операції між підрозділами не здійснювалися. В результаті складалася єдино можлива за цих умов ситуація, за якої до підрозділів доводились лише натуральні показники обсягів виробництва, а витратно-грошові за зіставленнями фактичних витрат з нормативними обліковувались і контролювались на рівні підприємства. В таких умовах матеріальне стимулювання за кращі результати діяльності здійснюється за обсяги виробленої продукції, її якість, а контроль з боку керівників і спеціалістів забезпечується за суворим дотриманням технологічних вимог, що й дає найвищий економічний результат.

ВИСНОВКИ

Проведені дослідження дають підстави зробити такі висновки:

1. За роки економічних реформ у сільському господарстві України спостерігається суттєвий спад виробництва, зниження економічної ефективності діяльності сільськогосподарських підприємств усіх форм власності й господарювання. У 2000 р. колективними сільськогосподарськими підприємствами системи Мінагропрому порівняно з 1990 р. валової продукції вироблено в 2,8 раза менше. Урожайність стратегічних зернових культур та цукрових буряків знизилась відповідно в 1,4 і 1,6 раза. Поголів’я великої рогатої худоби скоротилося майже на 60%, в тому числі корів на 53%.

Узагальнивши теоретичні та економіко-правові положення про реформування економіки в напрямі до ринкових відносин, нами встановлено, що ефективний розвиток господарської діяльності в цілому лише за рахунок зміни форм державної та колективної форм власності на приватну забезпечити неможливо.

2. Ефективне господарювання можна здійснити лише шляхом одночасного органічного поєднання приватної власності, як визначального фактора стимулювання до високопродуктивної праці, і державного регулювання макроекономічних ринкових механізмів, головними з яких є: паритет цін між галузями народного господарства, створення сприятливої фінансово-кредитної та податкової систем, а також дерегуляція контролю підприємницької діяльності з боку державних органів на мікрорівні підприємства.

3. Дослідженнями доведено, що ефективна діяльність у сільськогосподарських підприємствах на перехідному етапі до ринкових відносин можлива лише на принципах інтеграції, концентрації виробництва - переробки - послуг - торгівлі з впровадженням диверсифікації - розвитку додаткових галузей та виробництва несільськогосподарських товарів.

4. Найважливішими напрямами відновлення виробництва сільськогосподарської продукції і підвищення його ефективності в підприємствах суспільного і приватного сектора є:

-

-

5. Високоефективне виробництво продуктів переробки в аграрних формуваннях та їх об’єднаннях можливе за рахунок:

-

-

6. Проведені дослідження теоретико-методологічних основ ціноутворення на макроекономічному рівні та практика застосування цих положень в агропромисловому комплексі та галузях сільськогосподарської сфери дає підстави стверджувати, що протизатратна модель формування ціни виробництва, що базується на моніторингу роздрібної ціни, сформованої під впливом попиту та пропозиції і, виходячи з неї, визначення витрат виробництва та коефіцієнту прибутковості, є теоретично обґрунтованою і на макроекономічному рівні вона є пріоритетною.

Проте для окремих складних сільськогосподарських галузей, ціна на продукцію яких є досить динамічною і непостійною в часовому просторі і до яких відносяться галузі плодоовочевого продовольчого підкомплексу, за умов диспаритету цін між галузями народного господарства і сферами АПК більше прийнятною для цієї продукції, враховуючи особливості її виробництва (переробки) і реалізації, є затратна модель ціноутворення, яка передбачає формування ціни розпочинати з визначення витрат виробництва і закінчувати роздрібною ціною кінцевого продукту.

7. Викладені в дисертації поглиблені монографічні дослідження по агрокомбінату “Пуща-Водиця”, ТОВ агрокомбінат "Тарасівське", радгосп "Совки" (до його входження до агрокомбінату "Пуща-Водиця"), СГК "Білогородка" свідчать, що переваги великих інтегрованих по горизонталі та вертикалі об’єднань є переконливими і незаперечними щодо доцільності створення подібних агропромислових формувань. У них у складних умовах, коли неврегульовані макроекономічні ринкові механізми, досягнута висока економічна ефективність господарювання, що є результатом впровадження прогресивних техніко-технологічних рішень у виробництві, розвитку багатогалузевої діяльності в замкнутому економічному просторі, у переробці і реалізації всього виробленого через власні торговельні заклади. Це дає змогу збільшувати виручку від реалізації продукції не за рахунок підвищення цін, а за допомогою зниження собівартості, підвищення продуктивності праці.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1.

2.

3.

4.

5.

Приліпка О.В. Інтеграційні процеси в сільськогосподарських формуваннях приміської зони. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01 – економіка підприємства й організація виробництва. –Національний аграрний університет, м. Київ, 2002.

Досліджено теоретико-методологічні аспекти розвитку інтеграційних процесів в аграрних формуваннях приміської зони. Виявлені загальні закономірності, що проявляються при здійсненні