МІНІСТЕРСТВО ЕКОНОМІКИ ТА З ПИТАНЬ

ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ

ПОЛЯКОВА ЮЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 339.9:339.727.22

ПРЯМІ ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ ЯК ФАКТОР
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ

Спеціальність: 08.05.01. - Світове господарство і

міжнародні економічні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародної економіки Української академії зовнішньої торгівлі Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України

Науковий керівник: | доктор економічних наук, професор

Андрійчук Віктор Григорович,

Українська академія зовнішньої торгівлі,

завідувач кафедри міжнародної економіки

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор

Клочко Валентин Петрович,

Міжнародний Соломонів університет,

завідувач кафедри міжнародної економіки

кандидат економічних наук

Дацків Ростислав Михайлович,

Управління зовнішніх зносин та зовнішньоекономічної діяльності Львівської обласної державної адміністрації, начальник відділу зовнішньоекономічної діяльності

Провідна установа: | кафедра світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться “16” квітня 2002р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.847.01 Української академії зовнішньої торгівлі Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України за адресою: 01042, м.Київ, вул. Чигоріна, 57.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Української академії зовнішньої торгівлі за адресою: 01042, м.Київ, вул. Чигоріна, 57.

Автореферат розісланий “15” березня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Стукач Т.М

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Однією з основних тенденцій сучасного етапу світового господарського розвитку стала економічна регіоналізація з істотною диференціацією регіонів за своїм природним, ресурсним, трудовим потенціалом і, відповідно, господарською спеціалізацією та рівнем соціально-економічного розвитку. За таких умов регіони характеризуються більшою або меншою привабливістю для ведення міжнародного бізнесу, тому кожному з них притаманні специфічні особливості у налагодженні економічних взаємовідносин із зовнішнім середовищем.

Особливу роль у розвитку такого співробітництва відіграють іноземні інвестиції. Значні регіональні диспропорції у залученні іноземних капіталовкладень вже проявились в Україні. Аналіз процесів прямого іноземного інвестування, поряд з певними позитивними наслідками, свідчить про наявність негативних аспектів: незначні обсяги залучених капіталовкладень та їх нераціональний регіональний та галузевий розподіл. На сучасному етапі саме спільні підприємства (СП) є основною формою залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в економіку України та її окремих регіонів. Утворення спільних з іноземними партнерами підприємств відбувається досить інтенсивно, проте реальний соціально-економічний ефект від їх діяльності незначний, ефективно працюють в сучасних умовах господарювання лише біля половини таких підприємств. Загалом для них властиві такі особливості, як схильність до диверсифікації видів діяльності, незначний статутний фонд, орієнтація на внутрішній ринок, можливість швидкого вилучення коштів.

Теоретичні аспекти міжнародної міграції капіталів, у тому числі інвестицій транснаціональних корпорацій, розглядались економістами різних країн світу: Даннінг Д., Коуз Р., Ліндерт П., Мьоллерс Ф., Норт Д., Портер М., Рут Ф. Дослідження різноманітних аспектів сфери прямого іноземного інвестування знайшло відображення також у працях провідних українських вчених: Андрійчука В.Г., Гаврилюка О.В., Гейця В.М., Губського Б.В., Дудченка М.А., Макогона Ю.В., Новицького В.Є., Пахомова Ю.М., Поручника А.М., Рогача О.І., Савельєва Є.В., Філіпенка А.С., Школи І.М., Шниркова О.І. Існуючі наукові розробки достатньою мірою висвітлюють різні аспекти прямого іноземного інвестування, особливості регулювання і проблематику іноземних інвестицій у країнах з різним рівнем розвитку. Проблеми вдосконалення зовнішньоекономічної політики України, регулювання інвестиційної діяльності, у тому числі на регіональному рівні, покращання маркетингового забезпечення процесу залучення іноземних інвестицій докладно відображені у публікаціях таких вітчизняних вчених, як Власюк О.С., Долішній М.І., Єременко О.К., Климко Г.Н., Клочко В.П., Кузьмін О.Є., Лукінов І.І., Лук’яненко Д.Г., Михалевич М.В., Онищенко В.П., Плотніков В.О., Пугачов М.І., Румянцев А.П., Юхименко В.В. Однак, можна стверджувати, що потребує дослідження вплив ПІІ на соціально-економічний розвиток України та її регіонів, що за своєю сутністю є основною метою залучення іноземного капіталу в економіку країни.

У сучасній економічній ситуації все гостріше проявляється розрив у рівнях та темпах розвитку окремих регіонів. Це, в свою чергу, безпосередньо відображається на поглибленні соціально-економічної диференціації, яка проявляється у різних рівнях безробіття та зайнятості, отриманих доходів та податкових надходжень у бюджет, структурі та динаміці виробництва. Істотний розрив в рівнях соціально–економічного розвитку регіонів України зумовлює необхідність вироблення диференційованого підходу до розробки на регіональному рівні політики стимулювання ефективного притоку іноземних інвестицій, наповнення її конкретним змістом. Цим і обумовлено вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у відповідності із темою наукового дослідження кафедри міжнародної економіки Української академії зовнішньої торгівлі “Проблеми забезпечення економічної безпеки України у процесі лібералізації зовнішньоекономічних відносин” ( № 99102/3).

Розроблені автором пропозиції щодо залучення та використання іноземних інвестицій в системі споживчої кооперації використані в процесі роботи над науково-дослідною темою ЛКА “Перспективи розвитку споживчої кооперації України в ринковому середовищі” (номер державної реєстрації 0197U017310), підтема “Зовнішньоекономічна діяльність споживчої кооперації України”.

Мета та завдання дослідження. Виходячи з актуальності та досягнутого ступеня наукової розробки проблеми, метою дисертаційної роботи є дослідження теоретичних та практичних аспектів прямого іноземного інвестування, його соціально-економічних наслідків для України та окремих регіонів на основі вирішення таких основних завдань науково-теоретичного, методичного та практичного характеру:

з’ясування основних тенденцій прямого іноземного інвестування та спільного підприємництва в Україні та окремих регіонах;

дослідження впливу інвестиційного “клімату” на процеси іноземного інвестування;

аналіз відповідності законодавчо-нормативного та інституційного забезпечення іноземного інвестування в Україні потребам країни у іноземних капіталовкладеннях;

розкриття впливу ПІІ на соціально-економічний розвиток України та окремих областей;

розробка методичних підходів та визначення критеріїв проведення оцінки рівнів економічного розвитку регіонів України;

визначення пріоритетів та напрямів формування сприятливого інвестиційного “клімату” на регіональному рівні;

розробка системи організаційно-економічних заходів щодо покращання умов залучення і раціонального використання іноземних інвестицій та розвитку і ефективного функціонування СП.

Об’єктом дисертаційного дослідження є процес залучення та використання прямих іноземних інвестицій, їх вплив на соціально-економічний розвиток України і її окремих регіонів.

Предметом дослідження є система організаційно-економічних заходів на регіональному рівні щодо створення сприятливих умов для залучення та ефективного використання ПІІ.

Методи дослідження. Методологічну та теоретичну основу дисертаційної роботи становлять загальнонаукові методи пізнання (аналіз і синтез, порівняльний, історико-логічний, економіко-математичний, узагальнення даних, системний підхід), а також прийоми економічних досліджень, наукові положення вітчизняних та зарубіжних науковців, нормативна база України у сфері іноземного інвестування. Відправними положеннями служать наукові теорії мотивації ПІІ (теорія монополістичної переваги, теорія інтерналізації, еклектична парадигма).

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти України, офіційні дані Державного комітету статистики по Україні і регіонах, статистичні дані іноземних джерел, аналітичні огляди управління зовнішніх економічних зв’язків Львівської обласної державної адміністрації, зарубіжна та вітчизняна монографічна література, спеціальні періодичні видання, а також дані власних обстежень підприємств з іноземними інвестиціями, проведених автором.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в обґрунтуванні та розробці основних теоретичних та методичних положень оцінки соціально-економічних наслідків прямого іноземного інвестування, формуванні концептуальних основ вдосконалення механізму залучення іноземного капіталу та покращання інвестиційної привабливості регіонів.

Найбільш важливими науковими результатами, що відображають особистий внесок автора, є:

1. Доведено, що існуючий механізм залучення іноземних інвестицій в економіку України має істотні вади і є недостатньо ефективним. Розкрито, що позитивний вплив ПІІ на макроекономічні показники не проявився достатньою мірою, що пояснюється причинами об’єктивного та суб’єктивного порядку, як недоліками механізму залучення іноземного капіталу, незавершеністю ринкових трансформацій, так і низьким технологічним рівнем самих інвестицій.

2. Виявлено та оцінено позитивний вплив ПІІ на соціально-економічний розвиток окремих регіонів (зокрема, Львівської, Одеської, Донецької областей та м. Києва), особливості якого полягають у пожвавленні економічного зростання, формуванні раціональної промислово-виробничої структури і, як наслідок, покращанні соціального становища населення.

3. Уточнена етапність процесу сучасного правового забезпечення іноземної інвестиційної діяльності в Україні. Розроблена класифікація етапів правового забезпечення іноземної інвестиційної діяльності в Україні доповнена виділенням етапу, що характеризується встановленням національного режиму для всіх підприємств з іноземними інвестиціями із одночасним збереженням значних преференцій для іноземних інвестицій в окремих галузях.

4. Розкрита та обгрунтована структура прямого іноземного інвестування в Україні, яка полягає у тому, що у потоках капіталів виділено декілька наступних складових: капітал ТНК, реімпорт капіталу, капітал малих і середніх підприємств тощо, що дозволяє узгодити мотивацію іноземних інвесторів та національні пріоритети.

5. Обґрунтовані доповнення до методики розрахунку показника оцінки рівня розвитку регіонів, які відповідають потребам комплексного підходу до цієї оцінки та посилення конкурентноспроможності економіки, а проведені за даною методикою розрахунки дозволили зробити висновок про наявність досить істотної соціально-економічної диференціації регіонів України.

6. Розроблено систему організаційно-економічних заходів щодо поліпшення умов для залучення і раціонального використання іноземних інвестицій, риси стратегічного плану формування сприятливого інвестиційного клімату для України і окремих регіонів, розвитку та ефективного функціонування СП з метою збалансування інтересів регіону та іноземних інвесторів і створення стабільних умов функціонування іноземних інвестицій.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливостях їх впровадження та використання в різних регіонах України для розробки теоретичних і практичних аспектів регіональної політики у сфері залучення та ефективного використання іноземних інвестицій, розвитку спільного підприємництва з метою сприяння соціально-економічному розвитку регіонів України.

Подані у дисертаційній роботі пропозиції щодо формування сприятливого інвестиційного клімату на регіональному рівні та підвищення інвестиційної привабливості регіону були використані при створенні та в процесі роботи консультативної ради з питань іноземних інвестицій у Львівській області та при підготовці “Програми залучення іноземних інвестицій у м. Львові”, в діяльності відповідних підрозділів департаменту економічної політики та ресурсів виконавчого комітету Львівської міської ради.

За безпосередньою участю автора були розроблені інвестиційні проекти підприємств та організацій Львівської області, що увійшли до бюлетеня “Інвестиційні проекти підприємств та організацій Львівської області до співпраці з іноземними партнерами”.

Окремі теоретичні розробки та методичні підходи використані в навчальному процесі, зокрема, при викладанні курсів “Міжнародний інноваційний менеджмент” та “Міжнародна економіка” у Львівській комерційній академії.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження обговорювались на таких наукових конференціях та семінарах: науково-практичному семінарі “Проблеми формування зовнішньоекономічної стратегії в умовах трансформаційних процесів в Україні” (1998р., м.Київ), міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми розвитку споживчої кооперації України в ринковому середовищі” (1998р., м. Львів), міжнародній науково-практичній конференції “Глобалізація економіки: нові можливості чи загроза людству” (березень 2001р., м. Донецьк); другій міжнародній економетричній конференції “Економетричні методи і моделі в економіці: теорія і практика” (травень 2001р., м. Львів).

Публікації. Основні положення, теоретичні і практичні дослідження знайшли відображення у 11 наукових працях загальним обсягом 2,4 д.а., з них 6 у фахових виданнях загальним обсягом 1,6 д.а., з яких особисто автору належить 1,3 д.а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (139 найменувань) та додатків. Зміст дисертації викладено на 152 сторінках друкованого тексту, включаючи 27 таблиць, 5 рисунків та 9 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Прямі іноземні інвестиції як фактор розвитку економіки України” розкриваються теоретичні та практичні аспекти ПІІ, основні елементи, структура і регіональні особливості інвестиційного клімату та напрями формування інституційного забезпечення процесів ПІІ в Україні.

Однією з рушійних сил сучасного процесу глобалізації виступають інвестиційні ресурси, обсяги яких постійно зростають. Важливою складовою світового інвестиційного ринку є ПІІ. Проведений в дисертаційній роботі аналіз особливостей прямого іноземного інвестування, дозволяє зробити висновок, що рішення інвестора щодо того, де розмістити свої закордонні активи залежить як від сильних сторін компанії, так і від політики приймаючих країн щодо підприємств з іноземними інвестиціями.

Автором показано, що країни, які намагаються залучити ПІІ, не можуть впливати на фактори, що властиві фірмам-інвесторам, але мають реальний вплив на фактори, які характеризують місцевий ринок та політику уряду щодо активізації процесів ПІІ. У дисертації доведено, що серед факторів, які впливають на схильність фірм до інвестування, виділяються: зрілість, досвід фірми у міжнародному бізнесі; стратегія фірми; організаційно-управлінська структура; галузева специфіка.

На початкових етапах свого розвитку компанії проявляють більший інтерес до створення СП, ніж в період “зрілості”. Фірми з високим рівнем диверсифікації діяльності характеризуються бажанням брати участь у створенні СП, на відміну від фірм з низьким рівнем диверсифікації, які намагаються утримати лідерство вже на освоєному ринку. Компанії зі складною організаційною структурою потребують контролю над підрозділами, тому схильні уникати участі у створенні СП. В олігополістичних галузях СП більш поширені, ніж в галузях, де рівень конкуренції значно вищий. Фірми, що зайняті в масових виробництвах зі стабільною технологією, більшою мірою готові створювати СП. Але останнім часом виразно простежується така тенденція: компанії, що функціонують в передових галузях, проявляють схильність до створення СП у зв’язку з тим, що при проведенні науково-дослідних робіт стають володарями побічних технологій, які освоюють в межах СП.

У дисертації наголошується, що СП є основною формою залучення ПІІ в економіку України, тому оцінці тенденцій їх розвитку та результатів діяльності приділяється значна увага у світлі вирішення проблем залучення та ефективного використання ПІІ. Однак, на теперішній час для підприємств з участю іноземного капіталу властива низка негативних характеристик: невеликий статутний фонд; можливість швидкого згортання діяльності; диверсифікація за видами діяльності, кількістю партнерів і розподілом по регіонах; орієнтація на внутрішній ринок та виробництво низькотехнологічних товарів і сферу послуг; обережність інвесторів щодо інвестування значних обсягів капіталу. В основному вітчизняні СП - це малі і середні підприємства, що орієнтуються на швидке повернення капіталу.

Автором зазначено, що істотний вплив на те, яке саме за своєю сутністю буде СП, має такий фактор, як тип іноземного інвестора. Найбільш придатний для України “наймасовіший” тип інвестора орієнтується на випуск промислових та споживчих товарів з використанням місцевих переваг. Створені цими інвесторами СП організовані на звичних засадах і залежать від системи захисту прав власності, дотримання умов контракту, митного законодавства, рівня державного втручання та ін. Отже, негативний вплив цих факторів в Україні і спричиняє неефективність функціонування СП.

В дисертаційному дослідженні розглянуто теоретичні аспекти ПІІ. Теорія монополістичної переваги ґрунтується на тому, що компанія-інвестор має певні факторні переваги (в інтелектуальному та економічному потенціалі), що надає інвестору конкурентноздатності у здійсненні своєї діяльності та можливості керувати дочірньою компанією за кордоном ефективніше, ніж місцевим конкурентам. У роботі розкрито, що ця теорія пояснює, які фірми та галузі найбільш привабливі для інвестування і з яких причин, але не дає відповіді, чому в Україні незначна кількість транснаціональних корпорацій розмістили своє виробництво. Теорія монополістичної переваги не спрацьовує в Україні, оскільки іноземні інвестори розглядають країну, перш за все, як ринок збуту.

Автором також зазначено, що синтез сучасних теорій, що побудовані на недосконалості ринку, а саме теорії монополістичних переваг та еклектичної парадигми придатний для обґрунтування та розробки державної та регіональної політики у сфері ПІІ. Тут йдеться про поєднання монополістичних переваг фірми- інвестора і вигідності для неї присутності за кордоном, а також урахування специфіки приймаючої країни (природні ресурси, робоча сила, інфраструктура, інвестиційний клімат).

Відповідно до завдань дисертаційного дослідження в роботі розкривається сутність інвестиційного клімату як комплексу матеріально-уречевлених та інституційних умов. Інвестиційний “клімат” складається з об’єктивних можливостей країни або регіону (інвестиційний потенціал) та умов діяльності інвестора (інвестиційний ризик). Слід розрізняти номінальний та реальний інвестиційний потенціал, під останнім розуміється реальна здатність країни або регіону до освоєння інвестиційних ресурсів.

У роботі наголошується, що найважливішим складником інвестиційного “клімату” є законодавство, яке впливає не тільки на ступінь інвестиційного ризику, але й здатне регулювати можливості інвестування в ті чи інші сфери або галузі, визначати порядок використання окремих факторів – складових інвестиційного потенціалу.

Як випливає із аналізу законодавчих актів та нормативно-розпорядчих документів, проведеного в дисертації, інвестиційний “клімат” в Україні розвивався в умовах значних законодавчих змін. У правовому забезпеченні іноземної інвестиційної діяльності в Україні вітчизняні вчені розрізняють чотири етапи: перший етап - використання законодавчих актів, що регулювали процеси створення та функціонування СП на території СРСР протягом 1987-1989рр.; другий етап - впровадження нових актів одночасно на союзному та республіканському рівнях протягом 1990-1991 рр.; третій етап - створення і законодавче закріплення Верховною Радою України нормативно-правових регуляторів зовнішньоекономічної діяльності та спільного підприємництва протягом 1991-1992 рр.; четвертий етап - перегляд законодавчих основ режиму іноземного інвестування декретами Кабінету Міністрів України наприкінці 1992 року та у 1993-1996рр. Вони достатньою мірою відображають особливості законодавчого регулювання іноземної інвестиційної діяльності на території України, проте, в сучасних умовах слід виділити ще один - п’ятий етап, який характеризується встановленням національного режиму інвестиційної діяльності для всіх підприємств з іноземними інвестиціями із одночасним збереженням значних преференцій для іноземних інвестицій в окремих галузях.

Несприятливий інвестиційний клімат (нестабільна економічна ситуація в країні, уповільнення економічних реформ, високий рівень оподаткування підприємств, ріст злочинів в економічній сфері, низький рівень розвитку інфраструктури, нестабільність законодавства, корупція, низька купівельна спроможність населення, високий рівень ризику) є основною перешкодою у залученні вагомих інвестицій. Результати експертних оцінок свідчать про досить низьку привабливість України як приймаючої країни, оскільки в різних рейтингах вона посідає досить низькі позиції.

Особливу увагу звернено та той факт, що регіони України значно відрізняються за ступенем інвестиційної привабливості, за цим критерієм вони поділяються на чотири групи: регіони пріоритетної, високої, середньої та низької привабливості. В роботі наголошується на важливості проведення регіональних досліджень інвестиційної привабливості в межах країни з метою виявлення регіонів, що потребують додаткових зусиль для покращання інвестиційної привабливості. Загалом, найбільш інвестиційно привабливими є області з потужною промисловістю, науковим потенціалом і розвиненою інфраструктурою. З огляду на такий підхід, найбільшим потенціалом володіють місто Київ, Дніпропетровська та Донецька області. Харківська та Львівська області визнаються найменш ризикованими для інвестування.

Крім того, за ступенем інвестиційної привабливості галузі економіки також істотно відрізняються. До групи високої привабливості належать паливна та харчова промисловість, машинобудування та металообробка, електроенергетика; до групи середньої привабливості – чорна металургія, виробництво будівельних матеріалів; до групи низької привабливості – деревообробна та целюлозна, хімічна та нафтова, легка промисловість.

У роботі доведено, що важливе значення для ПІІ має інституційне забезпечення інвестиційної діяльності. На сучасному етапі в Україні в ньому виділяють три групи - вітчизняні державні, вітчизняні недержавні та зарубіжні суб’єкти інституційного середовища. Пріоритетність інвестиційного забезпечення обумовлюється тим, що одним з основних факторів, що перешкоджають залученню іноземних інвестицій в Україну, є значні трансакційні витрати (витрати часу та ресурсів на пошук інформації; на здійснення розрахунків щодо оцінки якості інвестиційних проектів; витрати, пов’язані із порушенням українською стороною договірних зобов’язань та із захистом прав власності).

У другому розділі “Дослідження впливу прямого іноземного інвестування на соціально-економічний розвиток регіонів” відповідно до завдань дисертаційного дослідження аналізуються регіональні особливості процесу іноземного інвестування в Україні, вплив ПІІ та діяльності СП на соціально-економічний розвиток України, окремих регіонів.

Автором підкреслюється, що значна частина залучених ПІІ концентрується лише в кількох регіонах. На початок 2001р. найбільший обсяг ПІІ надійшов до м. Києва (33,8% від загального обсягу), Київської (8,8%), Донецької (7,8%), Запорізької (5,7%), Полтавської (5,6%), Одеської (5,4%), Дніпропетровської (4,8%) областей. На інші регіони припадає тільки 28,1% загального обсягу ПІІ.

Показник ПІІ на одного мешканця в Україні є найнижчим серед країн Центральної та Східної Європи (77,7 дол. США). Проведений аналіз свідчить, що у п’яти регіонах обсяг інвестицій на одного мешканця перевищує середній показник по Україні, у дев’яти - складає від 50 до 100% від нього, а в інших тринадцяти – менше 50% від середнього по Україні.

Обсяг ПІІ в одне підприємство в середньому по Україні складає 495,9 тис. дол. США, проте, у таких областях як Чернівецька та Львівська він навіть не досягає 200 тис. дол. США. Це дозволяє зробити висновок, що в цих областях високу активність проявляють дрібні інвестори з прикордонних областей сусідніх з Україною держав.

Автором зазначено, що обсяги залучених ПІІ в певні регіони загалом адекватно відображають рівень інвестиційної привабливості регіонів. На групу областей, визначених українськими економістами як регіони пріоритетної інвестиційної привабливості, припадає 69,1% загального обсягу ПІІ в Україні. У той час у роботі виявлені певні розбіжності, коли середній розмір ПІІ на одного мешканця Черкаської області чи АР Крим, визначених як регіони середньої інвестиційної привабливості, вищий, ніж у Харківській чи Дніпропетровській, які належать до регіонів пріоритетної привабливості. Львівська, Сумська та Луганська області разом входять до групи регіонів високої привабливості, однак останні отримали у розрахунку на одну особу значно нижчі обсяги ПІІ, ніж Львівщина (таб. 1).

Таблиця 1

Порівняльна характеристика ПІІ в окремих регіонах України

станом на 1 січня 2001 р.

Область | Іноземні інвестиції на одного мешканця (дол.США) | Відхилення від середньо-українського рівня, % | Іноземні інвестиції на одне підприємство (тис.дол.США) | Відхилення від середньо-українсько-го рівня, %

АР Крим | 68,8 | 88,5 | 988,0 | 199,2

Дніпропетровська | 50,1 | 64,5 | 490,8 | 98,9

Донецька | 61,6 | 79,2 | 1014,2 | 204,2

Запорізька | 110,3 | 141,9 | 1523,9 | 307,2

Івано-Франківська | 27,5 | 35,4 | 243,2 | 49,0

Київська | 186,2 | 239,6 | 1969,9 | 397,2

Луганська | 11,9 | 15,3 | 398,0 | 80,2

Львівська | 55,3 | 71,0 | 173,8 | 35,0

Полтавська | 127,7 | 164,3 | 1799,7 | 362,8

Сумська | 26,8 | 34,5 | 652,4 | 131,5

Харківська | 33,3 | 42,8 | 445,2 | 89,7

Хмельницька | 10,7 | 13,7 | 229,6 | 46,3

Черкаська | 70,2 | 90,3 | 885,5 | 178,5

Чернівецька | 9,6 | 12,4 | 122,5 | 24,7

м.Київ | 497,5 | 640,3 | 392,8 | 79,2

В середньому по Україні | 77,7 | 100 | 495,9 | 100

У роботі показано, що обсяги ПІІ у галузевому розрізі також корелюють зі ступенем інвестиційної привабливості. У галузі високої привабливості - харчову, паливну промисловість, машинобудування і металообробку надійшло відповідно 21,1%, 5,9% та 9,0% загального обсягу ПІІ. У галузі середньої привабливості: чорна металургія – 3,9%, виробництво будівельних матеріалів – 1,5%; у галузі низької привабливості: деревообробна –2,1%, легка – 1,1%.

Аналіз характерних особливостей процесу іноземного інвестування дозволяє зробити висновок, що на сучасному етапі в структурі іноземних капіталів в Україні можна виділити наступні потоки: великий капітал транснаціональних корпорацій, реімпорт капіталу (повернення українських капіталів з офшорних зон), дрібний та середній капітал (особисті зв’язки партнерів по СП) тощо. Запропонована автором класифікація відбиває сучасні тенденції ПІІ і стратегії іноземної та української сторони.

Автором підкреслюється, що дослідження соціально-економічних наслідків ПІІ має важливе значення для України та її окремих регіонів, оскільки для багатьох країн, що здійснили системну трансформацію, вже проведені детальні економетричні дослідження. Досвід Польщі свідчить, що іноземні інвестиції впливають як на покращання кількісних ефектів у національній економіці (збільшення експорту, зниження рівня інфляції, зростання внутрішніх інвестицій), так і на виникнення на підприємствах ряду якісних ефектів (підвищення кваліфікації, рівня менеджменту, знання іноземних мов тощо). В нашому аналізі впливу ПІІ на показники соціально-економічного розвитку України використовуємо статистичну функцію “LINEST”.

Проведений в дисертації економіко-математичний аналіз впливу ПІІ на показники соціально-економічного розвитку України за 1994-2000рр. виявив, що на даному етапі ще не простежується достатній позитивний вплив ПІІ на такі показники, як обсяги промислового виробництва, середній рівень заробітної плати, обсяги валового внутрішнього продукту, обсяги експорту та імпорту товарів і послуг, чисельність зайнятих.

У роботі робиться висновок, що однією з причин такого стану справ є незадовільний якісний склад залучених в економіку країни іноземних інвестицій, інвестори не виявляють інтересу до розвитку високотехнологічних виробництв, головним мотивом інвестування є розширення ринків збуту, використання морально застарілої техніки. Інвестиційна активність концентрується переважно у харчовій промисловості, яка характеризується низькотехнологічним виробництвом і орієнтується на внутрішній ринок, та у торгово-посередницькій діяльності.

Аналіз практики функціонування СП в окремих регіонах України показує, що такі підприємства у кожному регіоні мають специфічний вплив на господарський комплекс приймаючої території. Так, в Одеській області СП контролюють експорт та імпорт в області таких стратегічних товарів, як чорні метали та нафтопродукти. В Автономній Республіці Крим СП орієнтовані на завершальне збирання готової продукції, яка реалізується на внутрішньому ринку, та використання місцевої сировини, енергетичних і трудових ресурсів, іноземного обладнання та комплектуючих.

Проведене детальне дослідження особливостей діяльності СП на території Львівської області протягом 1990-2000рр. дозволило виявити як позитивні, так і негативні аспекти функціонування цих підприємств у регіоні. Зокрема, спостерігається значний ріст кількості зареєстрованих СП, на сьогодні їх налічується понад 1300 в області. Кількість працюючих на цих підприємствах постійно зростає, однак, протягом десяти років їх частка у загальній чисельності зайнятого населення в області не перевищує 2 %. У зовнішньоторговельному обороті СП простежується тенденція переважання імпорту над експортом. Хоча, якщо у 1990 році обсяг їх імпорту перевищував обсяг експорту у 6,7 рази, то у 2000 - вже у 1,2 рази.

Результати проведеного економіко-математичного аналізу впливу ПІІ на показники соціально-економічного розвитку Львівської області загалом кореспондують з отриманими результатами по Україні. Хоча водночас виявлено і позитивний вплив іноземних капіталовкладень на такі важливі характеристики, як обсяги промислового виробництва та середній рівень заробітної плати. Крім того, позитивні наслідки прямого іноземного інвестування виявлено і в інших регіонах: в Донецькій області (на заробітну плату), у м. Києві (на промислове виробництво, заробітну плату). Отже, на регіональному рівні вплив іноземних інвестицій на економічний розвиток приймаючої території проявляється більш конкретно, а регіони, що характеризуються наявністю ПІІ, здатні отримувати від цього переваги.

У третьому розділі “Пріоритети та напрями формування сприятливого інвестиційного клімату на регіональному рівні для залучення іноземних капіталовкладень” запропоновано методичні підходи та визначено критерії щодо здійснення оцінки рівнів економічного розвитку регіонів України на сучасному етапі; розкрита сутність, особливості та перспективи формування сприятливого інвестиційного клімату на регіональному рівні; розроблена система організаційно-економічних заходів щодо покращання умов залучення і раціонального використання іноземних інвестицій та ефективної діяльності СП.

У роботі встановлено, що соціально-економічна диференціація досить яскраво проявилась в економіці нашої країни на сучасному етапі її розвитку. Половина обсягів промислового виробництва у країні концентрується в чотирьох областях (Донецькій, Дніпропетровській, Луганській та Харківській). Розрив між максимальним і мінімальним середнім рівнем номінальної заробітної плати в регіонах становить 2,9 рази (між м.Києвом та Тернопільською областю), між надходженнями податків в місцеві бюджети - 11 разів (між Донецькою та Чернівецькою областями). Найнижчі рівні безробіття зареєстровані в АР Крим та м.Києві (8,6% та 8,8% відповідно), а найвищі у Миколаївській – 14,5% та Чернівецькій – 17,9%.

В роботі підкреслюється, що ефективність регіонального господарювання залежить від багатьох факторів і пов’язана з рівнями економічного та соціального розвитку. В економічній літературі показник рівнів економічного розвитку вимірюється кількісно сукупністю суспільного продукту або національного доходу в середньому на одну особу.

В дисертації пропонується оцінювати загальний рівень економічного розвитку конкретних регіонів (Пзj) використовуючи аддитивний підхід, шляхом розрахунку середнього арифметичного співвідношень певних економічних показників на одного мешканця по досліджуваному регіону (aij) до відповідних середніх показників по Україні (bi).

,

де

aij – показник і-того виду по j-регіону; і = | 1,К;

К- кількість показників

Для розрахунків, крім таких показників, як валова продукція промисловості, вартість основних промислово-виробничих фондів, промислово-виробничий персонал з розрахунку на 1000 мешканців, валова продукція сільського господарства, автором запропоновані наступні: обсяг виконаних науково-технічних робіт, обсяги валових внутрішніх та іноземних інвестицій, а також обсяги експорту.

Обґрунтована у роботі сукупність показників дозволяє повніше відобразити рівень розвитку регіону та його місце на загальноукраїнському тлі з урахуванням сучасних тенденцій економічного розвитку. За пропонованою методикою здійснені розрахунки рівнів економічного розвитку наступних регіонів України – репрезентантів різних груп регіонів інвестиційної привабливості (Донецької, Запорізької, Івано-Франківської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Херсонської, Чернівецької, Чернігівської областей та АР Крим). Результати аналізу показують істотну диференціацію рівнів економічного розвитку досліджуваних регіонів - розрив між лідером та аутсайдером рейтингу (Запорізька та Чернівецька області) становить понад 70%. В роботі зазначено, що диференціація розвитку областей досягла значних розмірів, що є явищем вкрай негативним, оскільки за міжнародним стандартом розрив у рівнях економічного розвитку регіонів в межах однієї країни не повинен перевищувати 20%.

У дисертаційній роботі доведено, що одним з пріоритетних напрямів стимулювання розвитку регіонів є запровадження сприятливих умов для залучення і функціонування іноземних інвестицій в тих регіонах, які характеризуються найнижчими показниками соціально-економічного розвитку, з метою згладжування існуючих диспропорцій.

Як показує зарубіжний досвід, господарські потенціали регіонів Європи також характеризуються значними відмінностями. З урахуванням цього, одним з основних принципів сучасної регіональної політики країн ЄС є створення сприятливих умов для капіталовкладень у відсталих районах, що дозволяє корегувати обсяги іноземних інвестицій у відповідності до національних пріоритетів.

В роботі встановлено, що у сфері іноземного інвестування на сучасному етапі економічного розвитку регіон розглядається як об’єкт ринкових відносин, який місцеві органи влади повинні представляти на світовому ринку капіталів, оскільки типово сучасною проблемою є низька конкурентноздатність регіональної пропозиції. Діяльність регіональних органів влади повинна бути різнобічною і спрямовуватись як на проведення активної політики у сфері залучення іноземних інвестицій в економіку регіону, так і на усунення перешкод, що стримують процес залучення та раціонального використання іноземних капіталовкладень і задоволення вимог потенційних інвесторів.

У дисертаційному дослідженні виділено групи внутрішньо- та зовнішньоекономічних факторів, що істотно впливають на процес залучення та ефективного використання іноземних інвестицій на регіональному рівні. До внутрішньоекономічних факторів віднесені роль регіону та місце його промисловості у виробництві країни, рівень платоспроможного попиту населення, наявність та кваліфікація робочої сили, розвиток інфраструктури. До зовнішньоекономічних факторів належать рівень експортного потенціалу регіону та ступінь залежності місцевого виробництва від імпорту.

Слід зазначити, що важливими для інвесторів також є географічне розташування, наявність природних ресурсів, політична стабільність у регіоні, відношення місцевої адміністрації до іноземних інвестицій, рівень безробіття та відносини трудових колективів з управлінським персоналом, ступінь втручання органів державного управління в діяльність підприємств, фінансовий та податковий ризик. Автором наголошується, що залучення іноземного капіталу з огляду на розвиток регіону, повинно здійснюватись з урахуванням дії цих факторів.

У дисертації розкрито, що механізм залучення іноземного капіталу поділяється на три складові: (1) інформаційна передбачає поширення оперативної та достовірної інформації про регіон, його досягнення, потенційні можливості та перспективи, що розрахована на широкі ділові кола і здійснюється шляхом використання сучасних інформаційних засобів; (2) економічна передбачає створення сприятливих економічних умов щодо здійснення іноземних інвестицій, а саме запровадження гнучкої системи пільг та гарантій для інвестиційних проектів, що мають важливе значення для соціально-економічного розвитку регіону; (3) організаційна включає в себе активну діяльність установ, що спеціально утворюються на місцевому рівні для сприяння залученню та ефективному використанню іноземних інвестицій.

Автором запропоновано систему організаційно-економічних заходів щодо формування сприятливого інвестиційного клімату на регіональному рівні, які полягають у формуванні цивілізованих взаємовідносин між органами регіонального управління та інвесторами; формуванні інвестиційної відкритості регіонів через організацію та участь у міжнародних виставках і ярмарках, складання каталогів підприємств та інвестиційних проектів, їх публікацій в міжнародних виданнях; чітке дотримання вимог діючого законодавства щодо режиму іноземного інвестування; формування інвестиційної інфраструктури; підготовка спеціалістів відповідного напряму.

Найбільш ефективним напрямом вирішення соціально-економічних проблем регіону є послідовна підтримка інноваційної діяльності як основного джерела виникнення перспективних можливостей інвестування та підвищення інвестиційної привабливості регіону. Іноземні інвестиції на регіональному рівні, перш за все, слід залучати до здійснення інноваційних проектів, які забезпечать у майбутньому істотний позитивний економічний ефект, створюють передумови для технологічного лідерства в сфері та галузях, перспективних з точки зору міжнародного поділу праці (суднобудівельна та авіакосмічна промисловість), не вступають у протиріччя з національним законодавством та міжнародним правом, не тягнуть за собою небезпечних політичних, соціальних, екологічних та економічних наслідків.

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження дозволяє зробити наступні висновки:

1. В умовах глобалізації світового господарства рівень розвитку країни певною мірою залежить від того, наскільки ефективно вона використовує можливості міжнародних ринків, особливо ринків капіталів. Процесу залучення та використання іноземних інвестицій в Україні притаманні як позитивні, так і негативні характеристики, що деякою мірою є наслідком недостатнього комплексного дослідження впливу ПІІ на соціально-економічний розвиток України та її регіонів.

2. Створення спільних з іноземними партнерам підприємств є практично основною формою залучення прямих іноземних інвестицій. Ефективність діяльності таких підприємств істотно залежить від типу іноземного інвестора, який бере участь у його створенні. Загалом результати діяльності СП не повністю відповідають потребам української економіки. Оскільки інтереси іноземного інвестора і приймаючої сторони безпосередньо не співпадають, в теоретичному аспекті для розробки державної та регіональної політики у сфері іноземного інвестування придатне поєднання теорій монополістичних переваг та еклектичної парадигми.

3. Процеси іноземного інвестування в Україні відбувались в умовах нестабільності законодавчого забезпечення, починаючи від найбільш рестриктивних положень за часів колишнього СРСР, включаючи період повної лібералізації, коли для підприємств з іноземними інвестиціями застосовувались надмірно пільгові умови, і, закінчуючи запровадженням для них національного режиму із одночасним збереженням преференцій для інвестицій у окремих галузях. Подібні законодавчі зміни негативно відбилися на іноземній інвестиційній діяльності в країні.

4. Внаслідок цього основними характерними рисами прямого іноземного інвестування стали: незадовільний регіональний розподіл ПІІ по території країни; низький середній розмір іноземних інвестицій на одного мешканця та на одне підприємство; незначні обсяги інвестицій у сфері матеріального виробництва, а також у вигляді інтелектуальної власності; істотна питома вага капіталовкладень у конкретну галузь пов’язана із реалізацією великих інвестиційних проектів та низка інших.

5. Хоча загалом обсяги залучених ПІІ реально відображають інвестиційну привабливість регіонів України, проведений аналіз свідчить про наявність певних розбіжностей, коли регіони пріоритетної та високої інвестиційної привабливості отримують в розрахунку на одного мешканця менші обсяги іноземних інвестицій, ніж регіони середньої та низької привабливості. Це свідчить про реальні можливості регулювання потоків іноземного капіталу на регіональному рівні за допомогою розробленої та виваженої системи організаційно-економічних заходів.

6. Незначний позитивний вплив ПІІ на соціально-економічний розвиток України на сучасному етапі обумовлюється, перш за все, недоліками механізму залучення іноземного капіталу, непослідовністю ринкових трансформацій, відсутністю в економіці країни високотехнологічного іноземного капіталу. Поряд з цим, спостерігається їх позитивний вплив на соціально-економічний розвиток окремих регіонів, що проявляється у економічному зростанні, модернізації виробництва, зміцненні потенціалу регіону та покращанні соціального становища населення.

7. У сучасний економічній ситуації регіональні диспропорції у розвитку країни досягли значних розмірів. Тому основна увага загальнодержавної, у тому числі інвестиційної політики, повинна зосереджуватись на зближенні рівнів соціально-економічного розвитку регіонів через раціональне використання місцевих умов та ресурсів і активізацію відносин із зовнішнім середовищем. Для України пріоритетним вбачається створення на території проблемних регіонів сприятливих умов (в тому числі тих, що використовуються у межах спеціальних економічних зон та режимів інвестиційної діяльності) для залучення іноземних інвестицій.

8. Важливого значення набуває діяльність інститутів (координаційно-дорадчих органів, експертно-консультативних служб, узгоджувальних комісій, тощо) на регіональному рівні для сприяння залученню та ефективному використанню іноземних інвестицій. Розробка та успішна реалізація програм у сфері іноземного інвестування є одним з основних напрямів покращання інвестиційної привабливості регіонів.

9. Необхідною умовою реалізації економічного потенціалу регіону є активізація інноваційних процесів, у зв’язку з чим за доцільне пропонується розширення співробітництва шляхом створення СП у високотехнологічних галузях промисловості із залученням для цього коштів іноземного інвестора, а також запровадження селективного підходу до стимулювання ПІІ (запровадження пільг для інвестицій у базових та у технологічноємких галузях промисловості).

Основні положення, теоретичні і практичні висновки дисертації знайшли своє відображення у наступних наукових працях:

1. Петрова Ю.В. Значення спільних підприємств в економічній розбудові держави // Зовнішня торгівля: проблеми та перспективи: Зб. наук. праць. – К.: УАЗТ, 1997.- C.13-18.

2. Яремко Л.А., Петрова Ю.В. Регіональна політика у сфері залучення іноземних інвестицій