Запорізький державний університет

УДК: 808.3-087.2:801.561.8

РОМАНЮК НАТАЛІЯ ВАСИЛІВНА

ФРАЗЕОЛОГІЯ ВЕРХНЬОНАДДНІСТРЯНСЬКИХ

ГОВІРОК НИЖНЬОЇ ТЕЧІЇ РІЧКИ БИСТРИЦІ

10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Запоріжжя – 2002

Дисертація є рукопис.

Робота виконана на кафедрі загального і слов'янського мовознавства Запорізького державного університету.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Чабаненко Віктор Антонович, Запорізький державний університет, професор кафедри загального і слов'янського мовознавства.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Коломієць Микола Пилипович, Дніпропетровський національний університет

кандидат філологічних наук, доцент Цимбалюк Юрій Васильович, Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”, професор кафедри англійської філології.

Провідна установа: Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України

Захист відбудеться 25.06.2002 р. о 10 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.02 при Запорізькому державному університеті за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. ІІ, ауд. 230.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Запорізького державного університету за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. ІІ.

Автореферат розісланий 24.05.2002.р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.В.Хом'як

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Сучасна етнонаціональна ситуація в Україні, підвищений інтерес до походження й розвитку української мови як головної ознаки нації, витоків народних традицій, духовної культури та історії в час національного відродження та відновлення української державності зумовлюють необхідність всебічного дослідження мовного багатства, зокрема фразеологічної системи окремих діалектів як невід'ємної частини національної мови, з точки зору діахронії.

Значна кількість оригінальних стійких висловів залишається в активному вжитку лише на певній території, у певний історичний період. Із часом окремі фразеологізми можуть витіснятися на периферію мовної системи. Ряд ідіом, прислів'їв і приказок передаються з покоління в покоління не тільки через усне мовлення, а й через літературні твори, зазнаючи при цьому певних структурних чи семантичних змін. Тому вивчення говіркової фразеології не лише на певному синхронному зрізі, а й у діахронічному аспекті та в різних функціональних умовах дозволяє простежити еволюцію та визначити об'єктивні закономірності її розвитку. Вивчення фразеологічної системи окремих українських діалектів проводилося М.Т.Доленком, Н.Д.Коваленко (західноподільський діалект), В.І.Хоменком (говірки Полтавщини), Н.Д.Бабич, М.Т.Демським, Ю.Ф.Прадідом, М.В.Якимом (бойківські говірки), О.О.Тараненком (говірки Дніпропетровщини), А.О.Івченком (лемківські говірки), В.Д.Ужченко (східнослобожанські і степові говірки Донбасу), В.А.Чабаненком, Т.Г.Грицею (наддніпрянські говірки). Фразеологія наддністрянського говору була об'єктом наукового дослідження Д.Г.Гринчишина, Й.О.Дзендзелівського, М.Т.Демського, В.І.Лавера, З.М.Бичка, А.К.Смерчка та ін.

Фразеологія історичних джерел української мови різного періоду була об'єктом дослідження багатьох лінгвістів. Так, ФО пам'яток ХІУ-ХУІІІ ст. вивчалися Л.І.Коломієць. Фразеологічна система української мови кінця ХУІІІ – початку ХІХ ст. досліджувалася в основному через твори найвидатніших письменників того часу – І.П.Котляревського (І.К.Білодід, А.А.Бурячок, Н.А.Москаленко та ін.), Г.Ф.Квітки-Основ'яненка (Н.Д.Бабич, Ф.П.Медведєв, В.Д.Ужченко), Т.Г.Шевченка (І.К.Білодід, В.С.Ващенко, Ф.П.Медведєв). Українська фразеологія кінця ХУІІІ – початку ХІХ ст. досліджувалася О.С.Юрченком.

Проте відчутно бракує монографічних робіт історичного плану, в яких би на широкому фактичному матеріалі розглядалася динаміка форм фразеологічних одиниць, особливості функціонування їх у живому народному мовленні й художній літературі, досліджувався стилістичний потенціал оказіональних трансформацій традиційних стійких висловів.

Фразеологія південно-західного наріччя (як, врешті, і інших діалектних масивів української мови) кінця ХІХ – ХХ ст. ще не була об'єктом наукового, тим більше історичного, дослідження. Розвиток же фразеологічної науки диктує потребу розширення об'єктів дослідження, і не в останню чергу опису фразеологічного надбання окремих говорів української мови.

Пильну увагу лінгвістів (як вітчизняних, так і зарубіжних) привертають питання, пов'язані з особливостями функціонування та модифікації стійких висловів у живому говірковому мовленні та в мові художніх творів, що зображують життя носіїв цього діалекту. Можливі зміни у структурі й семантиці стійких висловів та наслідки таких змін розглядалися Л.Г.Скрипник, Г.В.Павловським, В.Д.Ужченком, О.С.Юрченком, М.Т.Демським, В.М.Білоноженко, І.С.Гнатюк та ін. Названі дослідники розширили уявлення про типи і способи трансформації фразеологізмів. Проте в їх працях аналізуються лише ті фразеологічні перетворення, які відбулися порівняно недавно або ж на сучасному етапі розвитку мови. Тому діахронічний підхід до вивчення функціонування говіркових словосполук в усному й художньому мовленні і на сьогодні залишається важливим, а відтак і актуальним.

Дисертація має зв'язок з науковою програмою і планами кафедри загального і слов'янського мовознавства Запорізького державного університету і виконувалася в межах відповідних наукових напрямків – “Слов'янські мови в їх історичному розвиткові” та “Говірки Нижньої Наддніпрянщини в їх історичному розвиткові. Народно-розмовна ідіоматика”, – включених до комплексного плану науково-дослідної роботи ЗДУ.

Мета роботи – комплексний діахронічно-синхронічний аналіз та визначення основних тенденцій розвитку фразеологічної системи верхньонаддністрянських говірок південно-західного наріччя української мови к. ХІХ-ХХ ст.

Досягнення мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) з'ясувати динаміку розвитку ФО як у масовому говірковому, так і в індивідуально-авторському мовленні;

2) визначити способи структурної трансформації говіркових фразеологізмів у живому й літературно-писемному мовленні;

3) простежити зміни семантичних параметрів ідіом, що ними супроводжуються структурні перетворення, та контекстуальної сполучуваності стійких висловів;

4) дати оцінку стилістичним можливостям досліджуваних фразеологізмів, що функціонують у літературних творах, виявити особливості їх модифікації в умовах художнього контексту.

Предметом дослідження є фразеологізми, записані в населених пунктах, розташованих по нижній течії р. Бистриці, а також вилучені методом суцільної вибірки з наявних етнографічних та фразеологічних збірок, з літературних текстів українських письменників, що є носіями досліджуваних і близьких до них говорів південно-західного діалекту, – І.Франка, В.Стефаника, а також сучасних майстрів художнього слова – Р.Федоріва, Р.Іваничука, Р.Горака. Усього в процесі опитування автором зафіксовано понад 5 тис. ФО. 2230 фразеологізмів зафіксовано у творах названих вище письменників.

Джерелом дослідження фразеології визначеного реґіону є матеріал двох хронологічних зрізів: ФО першого часового зрізу (кінець ХІХ ст.) репрезентують збірки стійких словосполучень М.В.Закревського (1860) “Малороссійскія пословицы, поговорки и загадки и Галицкія приповЪдки”, “Українські приказки, прислів'я і таке інше” М.Номиса (1864), де зафіксовано фразеологічні вислови, зібрані на Київщині, Чернігівщині, Полтавщині, Поділлі, Волині, Слобожанщині, а також у Південній Україні та на Галичині, і збірка І.Я.Франка “Галицько-руські народні приповідки” (1901-1910), що містить матеріал, записаний у 178 населених пунктах України, включаючи й обстежений реґіон.

Для синхронічного аналізу фактичного матеріалу другого часового зрізу (ХХ ст.) залучено дані сучасних фразеологічних словників і опитування, проведеного автором дисертації в 14 населених пунктах Дрогобиччини (селах Биків, Бистриця, Волоща, Воля Якубова, Глинне, Грушів, Дорожів, Добрівляни, Лука, Новошичі, Ортиничі, Рихтичі, Тинів та в м. Дрогобичі).

З'ясування походження етимологічно немотивованих компонентів говіркових фразеологізмів та окремих ФО здійснювалося за “Етимологічним словником української мови”.

З метою всебічного дослідження функціонального поля говіркових фразеологізмів до аналізу залучено й тексти художніх творів різних історичних періодів.

Вивчення фактичного матеріалу, здійснюване в діахронічному та синхронічному аспектах, зумовило застосовування як основних методів лінгвістичного опису й порівняльно-зіставного, так і допоміжних – компонентного, семасіологічного та стилістичного аналізу. Суцільна вибірка ФО супроводжувалася контекстологічним аналізом, за допомогою якого значення фразеологізму встановлювалося в умовах реального мовленнєвого вжитку. Призбирування фактичного матеріалу в польових умовах здійснювалося такими методами: вільна бесіда-діалог з інформаторами, відповіді інформаторів на поставлені запитання, запис суцільного тематичного тексту бесіди або розповіді технічними засобами з наступним виявленням діалектних ФО.

Наукова новизна роботи зумовлюється тим, що система ФО, властивих верхньонаддністрянським говіркам не була об'єктом спеціального вивчення в будь-якій функціональній сфері – як у живому мовленні, так і в естетично організованому (художньому) контексті. Дисертація становить собою першу в українському мовознавстві спробу наукового комплексного аналізу діалектних ФО, які є невід'ємною частиною фразеологічної системи загальнонародної мови, дослідженням особливостей їх трансформації у структурному і семантичному плані протягом останніх ста п'ятдесяти років, а також осмислення стилістичного потенціалу говіркових стійких висловів.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що в ній досліджено фразеологію однієї з груп говірок південно-західного діалекту української мови у синхронічно-діахронічному аспекті, виявлено закономірності структурно-семантичних та функціональних змін ФО. Системний підхід до вивчення живомовних стійких сполук та індивідуально-авторської трансформації останніх може розширити уявлення про фразеологічну систему української національної мови, її функціональні можливості. Робота має й загальнотеоретичне значення, оскільки дозволяє визначити причини й наслідки перетворень будови й семантики ФО в цілому.

Практичне значення дисертації визначається можливістю використання матеріалів дослідження при укладанні реґіонального фразеологічного словника, при вивченні у вищих навчальних закладах курсів “Діалектологія”, “Лексика і фразеологія”. Загальні принципи й методи аналізу, матеріали роботи можуть бути використані при підготовці спецкурсів і спецсемінарів, написанні курсових і дипломних робіт, у навчальному процесі середньої школи.

Апробація роботи. Основні положення і результати дослідження оприлюднені в доповідях і повідомленнях на Всеукраїнському теоретичному семінарі “Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку” (Львів, 1999 р.), Міжнародній конференції “Міф і легенда у світовій літературі” (Чернівці, 2000 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку” (Херсон, 2001 р.), щорічних наукових конференціях викладачів та студентів ЗДУ (Запоріжжя, 1996, 1998 – 2001 рр.).

Розділи й дисертація в цілому обговорювалися на кафедрі загального і слов'янського мовознавства ЗДУ.

Основні положення й висновки дослідження відбито у 8 публікаціях.

Структуру роботи визначає її мета і завдання: розгляд окремих теоретичних питань, пов'язаних із способами трансформації ФО та їх стилістичними функціями, а також опис структурних і семантичних перетворень стійких висловів в усному та писемному мовленні.

Дисертація складається зі вступу, 4 розділів, висновків, списку використаної літератури (204 найменування), списку використаних джерел (32 найменування) і додатка (словника-покажчика фразеологічних одиниць, картосхеми досліджених верхнонаддністрянських говірок). Загальний обсяг дисертації – 205 с. (164 с. – основний текст).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, формулюються мета й завдання роботи, визначаються її наукова новизна, теоретичне й практичне значення, методи дослідження, структура, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі – “Говіркова фразеологія як предмет лінгвістичного дослідження” – розробляються основні теоретичні засади дослідження, з'ясовується стан вивчення проблеми в науковій літературі, визначаються обсяг поняття ФО з погляду синхронії й діахронії та основні системні зв'язки у фразеології. Подано огляд основних структурно-семантичних, функціонально-стилістичних класифікацій фразеологізмів, а також основні відомості про способи й причини трансформації зовнішньої та внутрішньої форм стійких висловів. Виокремлено основні показники, які беруться до уваги при стилістичному аналізі живомовних ФО, що функціонують у літературному творі: внутрішня і зовнішня форми фразеологізму, можлива, художньо вмотивована зміна фразеологізму. Визначено основне завдання говіркової фразеології: виявити й систематизувати фразеологічні ресурси певної території, які не були в науковому вжитку або які недостатньо пояснені з точки зору історії мови; проаналізувати їх структурні та функціональні особливості, визначити способи, напрямки й наслідки трансформацій ФО.

У другому розділі “Структура говіркових фразеологізмів у її історичному розвиткові” визначаються й аналізуються типи якісної й кількісної трансформації структури говіркових фразеологічних одиниць За своєю природою фразеологізм – це об'єднання слів. Більшість сталих висловів містять у компонентному складі елементи постійні та змінні, які здатні модифікувати як свою форму, так і зміст фразеологізму в цілому.

У фразеологічній системі верхньонаддністрянських говірок функціонують як ФО, що належать до загальнонаціонального фонду української мови, так і стійкі сполуки вузьколокального характеру. Перші або зберігають узуальну форму, або ж набувають тих чи інших діалектних рис, що виявляються на різних мовних рівнях.

Ряд досліджуваних фразеологізмів протягом тривалого часу зберігають незмінним свій компонентний склад, структура ж інших у процесі історичного розвитку зазнає якісних і кількісних змін.

Основними способами перетворення зовнішньої форми стійких висловів є субституція (заміна компонентів ФО), редукція та поширення структури фразеологізмів, натяк і контамінація.

Вираженою тенденцією розвитку стійких висловів є процес субституції – найпродуктивніший щодо утворення лексичних варіантів ФО, а, отже, один із найбільш поширених і найпростіших прийомів семантико-стилістичного увиразнення значеннєвих відтінків фразеологічних зворотів.

Частковій субституції піддаються як фразеологічні словосполучення, так і ФО-речення: [неи мaти клeпки/т'aми/волuви/глyзду в голов'i] і [неи мaти фaйну в голов'i]; [вставaти з курмu/коугутaми] і [вставaти з рaд'ійом/г'iмном есесер]; [надyвс'і // йак uндик/сич] і [надyвс'і // йак елeктрочaйник з'і свисткoм]; [йазuк // йак пранuк/рискaл'] і [йазuк // йак у жил'інoвс'кого/в'ітрeнко]; [з'і с?в'iчкоў неи знайтu] і [фонaриеком/прожeктором неи знайтu] тощо. При заміні того чи іншого компонента мовець ураховує контекстуальне оточення.

Структурні модифікації відбуваються за рахунок синонімічної заміни діалектизмів (рискаль, ліца), слів іншомовного походження (анцуг, шток, фаса), а також слів-назв давніх предметів побуту (нецки, праник, ґрейцар, брич), посад (гетьман), історичних осіб (Мойса, Беля) та подій (бродська холєра).

Іншим досить поширеним способом трансформації структури ФО є еліпсис, або редукція – звуження рамок ФО, усічення окремих її слів з метою економії мовних засобів і лаконізації мовлення.

Можливість оказіональної редукції компонентного складу зумовлена властивою окремим фразеологізмам надмірністю семантичної інформації. При цьому повнота, семантика всієї ФО зберігається, оскільки усічені елементи ніби утримуються в лінгвальній свідомості мовлян. Втрата окремої лексеми не призводить до недостатності лексичного значення фразеологізму, пор.: о матко боска, руська, польська і о матко боска; школа гола: є де сісти, а нема що їсти і гола школа та ін..

Найчастіше редукуються фразеологізми, що мають дво- або трикомпоненту структуру.

Одним із способів трансформації зовнішньої форми ФО є й поширення їх компонентного складу, що виявляється у включенні до традиційної структури ФО слів чи словосполучень вільного вжитку, які конкретизують вислів, адаптуючи його до відповідної мовної ситуації. Можливість такої модифікації пояснюється незамкненістю меж стійких висловів, яка допускає включення додаткових змінних компонентів. У ролі останніх найчастіше виступають:

·

· іменники: [в'ідослaти в музeй (старовиенu)], [вuвеиреичи з головu (і сeрц'е)], [н'і брат н'і сват (н'і д'iт'кова родuна/фамeл'ійа)];

· займенники: [неи грай (з нас/мeнеи/сeбеи) вар'йaта], [далeко (нaшому) куцoму до (вaшого) зaйц'е], [вuдиевити (вс'і/свoйі) вoчи].

Уведення прикметників у структуру фразеологізму сприяє підвищенню рівня його експресивності. Додатково введений іменник конкретизує та увиразнює зміст ФО, а включення займенника – створює варіанти вислову.

У практиці говіркового мовлення редукція може супроводжуватися й іншими модифікаційними – розширенням структури ФО або зміною компонентного складу фразеологізму: [коугyт (також) дyмав [і здох/в боршч попaў/і вдавuвс'і/і постар'iв та здох], [свойa сорочкa/губa [блuшчеи до ткн?а] та ін.

Оновленню форми (і змісту) фразеологізмів сприяє вживання їх в індивідуально-авторській контекстуальній інтерпретації, що має місце в тих випадках, коли мовляни загальновідомий фразеологізм супроводжують поясненнями чи зауваженнями, які виконують функцію індивідуально-авторського оказіонального коментаря різного експресивного характеру –іронічного чи саркастичного: “Файно говориш, як з книжки вичитав. Та ту книжку ти сам написав. А послухай-но мою писанину…” (с. Дорожів).

При фразеологічному натяку мовцями використовується лише образ ФО, постійна структурна схема вислову деформується, проте залишається незмінною його семантика. Така трансформація стійких висловів знаходить вияв в оказіональному мовленні, тому важливу роль відіграє контекст, який допомагає відтворити загальновідому фразеологічну одиницю. Наприклад, мовляни послуговуються і словом роззявлений у випадку, коли натякають на відоме фразеологічне словосполучення роззявляти рота з однокореневим лексичним компонентом: “Леськова Вірка роззявлена сиділа весь концерт. І як вна тілько не з'їла артистів?” (с. Воля Якубова).

Структура ФО може зазнавати змін і внаслідок контамінації – взаємодії двох фразеологізмів, яка виявляється в їх об'єднанні: [намuлиети рeбра] ? порахувати ребра + намилити шию; [викиедaти харaктеир] ? показувати характер + викидати коники; [збaбрати меижeвочи] ? нaчисто збaбрати + вр'iзати меижeочи

Контамінуватися можуть ФО із семантичною схожістю, однаковим компонентним складом і фразеологізми з різною структурою та значенням. У більшості випадків контаміновані стійкі вислови є оказіональними, проте зафіксовано й випадки узуальних модифікованих таким чином стійких виразів: обдавати очима ? обдавати жаром + пасти очима; опустити носа ? опустити руки + вішати носа тощо.

У третьому розділі – “Семантичні процеси у фразеологічній системі верхньонаддністрянських говірок” – досліджуються семантичні особливості говіркових ФО та трансформація їхньої внутрішньої будови у згаданий історичний період розвитку.

Залежно від характеру семантичної трансформації фразеологічні одиниці поділяються дві групи: 1) фразеологізми, значення яких звузилося або змінилося; 2) ФО із розширеною внутрішньою формою.

Трансформації зазнає насамперед семантика фразеологізмів із затемненою або непрозорою внутрішньою формою. ФО з немотивованим значенням, зокрема ті, у складі яких були застарілі або маловідомі власні імена, витісняються на периферію мовної системи або виходять з ужитку взагалі. Лише деякі фразеологізми цієї групи залишаються в активному користуванні: [йти // йак на кал'вaр'ійу/котовaн'] (давнє значення, виявлене І.Франком, – “дуже повільно” – замінене новим значенням “дуже далеко, з певними перешкодами”), [пойiіхати до хuрова] (або хиріти) (“спати”, пор.: за словником Б. Грінченка слово хиріти має значення “хворіти”).

Давні ФО, передаючись із покоління в покоління, втрачають деякі із значень або набувають нової семантики: [прyс'ка мантеилeпа] (“та, що прийшла хтозна звідкіль” < “брудна, неохайна”), [бoсини в'ідправл'eти] (“бути босим” < “побоюючись кого-небудь, лестити, догоджати йому, запобігати перед ним”), [гaман жиед'iвс'кий] (“неповороткий, нетямущий” < “жвавий, хитрий”). Випадків зміни значеннєвого навантаження ФО менше, ніж перетворень у компонентному складі, бо немає у фразеологізмі нічого більш стійкого від його значення. Тому цілком природно, що далеко не кожний вислів за всю історію існування змінює свою семантику, незважаючи на те, що зовнішня форма є не завжди тривкою (може варіюватися, оновлюватися, вирівнюватися під впливом змін у лексиці тощо).

В окрему групу виділяються фразеологізми, семантична структура яких ускладнюється, а етимологічні зв'язки із первинним значенням поступово завуальовуються. У таких випадках має місце власне семантична трансформація.

Оновлення внутрішньої форми є переважно результатом більш вільного, переносного вживання: від конкретного значення до абстрактного, від одиничного випадку до узагальнення. Традиційний компонентний склад фразеологічної сполуки при цьому, як правило, не зазнає ніяких змін, але відповідно до конкретних контекстуальних умов семантична структура ФО може змінюватися, внаслідок чого фразеологізм набуває більш виражених стилістичних ознак.

Нове значення, постаючи як оптимальний вияв первісної семантики, не поглинає її. Прагнення до оказіональних семантичних інновацій викликане втратою ФО її новизни. Вживання таких семантично трансформованих стійких виразів має одиничний, ситуативний характер і обмежене рамками певного контексту.

Мові властива іманентна тенденція до імпліцитності – вираження нових понять уже існуючими засобами. У говірковій фразеології ця тенденція виразно простежується в індивідуальному вживанні ФО, оскільки останні не фіксуються фразеологічними словниками. Розширилася і семантика фразеологізмів: тягти лямку, набити руки, дати чосу, гляне, аж молоко кисне, робити з писка халяву, лежати лоском, Содом і Гоморра.

Фразеологізм набуває нових/додаткових значень унаслідок розширення своєї сполучуваності з іншими словами. Ступінь поєднуваності ФО із словами контексту неоднаковий. Відношення стійкого вислову до слів (подібно до відношення слова до слова) визначаються як зв'язані й вільні. Деякі сталі вислови поєднуються лише з одним словом або лише зі словами одного семантичного поля, інші вступають у взаємодію з багатьма словами кількох семантичних полів.

Найчастіше контекстуально обумовленими є компаративні звороти, з'єднувані або з одним словом, або – найчастіше – з кількома, за якими і встановлюється фразеологічне значення.

Ряд компаративних зворотів вживається виключно з одним словом: [пропaў // йак кс'oнзов'і кaч'іта // йак (чорна) с'іл' на вод'i], [вuбиештав/вuпуцував // йак хaс?к'іл' дoшку], [нoсиетс'і // йак кэ?ка з йейц'oм], [почувaтиес'і // йак рuба у вод'i].

Проте більшість порівняльних зворотів сполучається з двома (і більше) супровідними словами: як мідиця – зі словами кричати, пищати і хитрий; мов свічка – рівний, горіти; аж язик висолопити/вивалити – бігти, робити та ін.

Кількість значень ФО мотивується різними факторами. Тому відповісти на питання про те, як формуються значення фразеологізму, наскільки складний і своєрідний шлях творення полісемії в ньому, як обумовлюється одне значення іншим, чи змінюється кількість значень із плином часу і чим зумовлена ця зміна, яке із значень і коли виникло, а також встановити, яке із них головне чи первісне, – можуть дати лише конкретні дослідження з історії окремих ФО.

Четвертий розділ “Функціонування говіркових фразеологізмів в авторських художніх текстах” присвячений функціональному аналізові говіркових ФО, введених у мову художніх творів авторів різних поколінь.

Розмовно-побутові сталі вислови є істотним компонентом розгортання сюжету, допомагають письменникам правдиво відобразити різні явища, побут українських сіл та міст, дати переконливу характеристику дійових осіб, посилити експресивність висловлення.

У багатому арсеналі живомовних ФО, мистецьки використаних творцями художніх текстів різних епох, співіснують і фразеологізми з незмінною структурою та семантикою, і вислови з тими чи іншими варіаціями. Помітна кількість аналізованих стійких висловів виявила високу життєздатність, зберігшись протягом двох століть у говірковому і відтворившись у художньому мовленні без будь-яких змін у зовнішній та внутрішній формах. Однак з погляду емоційного ставлення мовців до конкретного уявлення, згадані фразеологізми можуть набувати в художньому контексті емоційного забарвлення. Введені в мову автора, вони надають їй природності, виразності.

У ході зіставно-порівняльного вивчення функціонування говіркових ФО у художніх творах І.Франка, В.Стефаника, Р.Федоріва, Р.Іваничука та Р.Горака виявлено певні структурно-семантичні відмінності у використанні та трансформуванні розгляданих стійких сполук, пов'язані з особливостями індивідуального стилю кожного письменника. Найпоширенішим способом модифікації ФО в художньому, як і в усному, мовленні, є субституція, яка призводить до створення нової експресивної якості звороту. Митці слова вдаються до заміни традиційного компонента фразеологізму контекстуальним (ситуативним) синонімом або словом одного й того ж семантичного ряду. При цьому внутрішня форма вислову не зазнає модифікації; відбувається конкретизація ФО відповідно до контексту: бровою/оком не моргнути (пор.: вусом не моргнути), мати толк (пор.: мати хосен), шукати вітру в полі (пор.: шукати вітру в лісі); одна голова – добре, а дві – краще (пор.: одне око, що пильнує, добре, але десять – ще краще) та ін.

Не менш уживаним способом трансформації ФО в художніх творах є поширення і скорочення структури фразеологізму.

Введення додаткових лексичних елементів (прикметників, іменників, займенників) у структуру ФО конкретизує її семантику; чимало оказіональних слів допомагають інтенсифікувати емоційне тло фразеологізму, його експресивність, сприяють появі нового конотативного забарвлення: як тріска (пор.: як суха/чорна/стара тріска), свердлити очима (пор.: свердлити критичними/червоними очима), надувся як сич (пор.: надувся як сич на вітер, про мене (пор.: про мене Семене) тощо.

Скорочення компонентного складу можливе лише у ФО, зовнішня форма яких є загальновідомою і широко вживаною: язик мій – ворог мій (пор.: язик – то ворог), пек тобі, осина тобі (пор.: пек-запек), тремтить, як осиковий лист (пор.: тремтить, як лист) та ін.

Нерідко в мовотворчості письменників, як і в говірковому мовленні обстеженого реґіону, скороченню підлягає друга частина прислів'я чи приказки.

У фразеологічній системі досліджуваних літературних творів наявні й приклади контамінацій фразеологізмів. Чисельність таких ФО, порівняно з живим мовленням, незначна: око за око, зуб за зуб (око за око + зуб за зуб), скалити око (скалити зуби + вилупити очі), пхати язика (розпускати язика + пхати носа) та ін.

Авторське перетворення усталених висловів конкретизує фразеологізм-основу, розширює її семантичні та стилістичні можливості. Мовці, письменники створюють яскраві й оригінальні оказіональні фразеологічні одиниці. Проте, як здається, їх варто виділяти в окрему групу, оскільки такі ФО лише частково відповідають тим вимогам, які ставляться до фразеологізмів у цілому. Вони зберігають структуру деривата, метафоризоване значення і набувають нового лексемного складу, втрачаючи відтворюваність. Новий вислів вживається лише однією людиною і в одному контексті. В іншій мовній ситуації або в іншому літературному творі одна й та ж ФО може вживатися з відмінним компонентним складом, тобто авторський неологізм характеризується одноразовим уживанням у відповідному контексті. Разом з тим не виключено, що такі словесні утворення можуть перейти до загальнонаціонального фонду фразеології.

Функціонування сталих висловів в усному мовленні передбачає деяке довільне їх застосування, осмислення або видозміну. Письменники ж у літературний твір переносять здобутки носіїв мови, вдаючись до власної інтерпретації. У пошуках експресії мовці часто вдаються до трансформації не тільки структури, але й внутрішньої форми стійких словосполучень. При цьому давно відомі, традиційні ФО набувають нового фразеологічного змісту відповідно до конкретної мовної ситуації чи контекстуальних умов твору.

У фразеологічному матеріалі, записаному в селах, розташованих по нижній течії р. Бистриці, й вибраному з творів В.Стефаника, І.Франка, Р.Федоріва, Р.Іваничука та Р.Горака, виявлено випадки руйнування традиційної семантичної сполучуваності ФО. Авторами нерідко змінюється словесне оточення стійких висловів: оказіонально вони поєднуються з тими лексемами в контексті, з якими традиційно не сполучаються. Зміни валентності ФО призводять до полісемантичності останньої. У деяких випадках фразеологізми, набуваючи нового значення, разом з тим зберігають і значення давнє, основне. Проте при розширенні внутрішньої форми стійкі словосполучення з часом можуть і втрачати одне з усталених значень, тому основним методом при дослідженні таких явищ є лінгвістичний опис трансформованих ФО, а також аналіз особливостей функціонування живомовних фразеологізмів у творах письменників і зіставлення значень говіркових та традиційних висловів.

У висновках узагальнюються основні результати дослідження.

1. Говіркова фразеологія синтезує багатство й розмаїття народної мови, відображає культурні надбання, традиції, менталітет, побут, життєвий досвід українців.

2. З'ясовано, що розширенню/поповненню її складу обстеженої реґіональної системи ФО на сучасному етапі активно сприяють телебачення, радіо, факти й реалії політичного життя України (мова, образ політичних лідерів), соціальні й побутові умови. Ряд фразеологічних одиниць поступово витісняється на периферію мовної системи через немотивованість окремих компонентів (архаїзми, історизми, оніми).

3. У межах досліджуваного матеріалу наявні ФО, які належать до фразеологічного фонду загальнонаціональної мови (їх близько 45 %), а також стійкі вислови локального характеру з виразними діалектними ознаками на фонетичному, лексичному, морфологічному рівнях.

4. Для говіркової фразеології (як і фразеології в цілому) властиві такі закономірні явища, як полісемія, омонімія, синонімія, антонімія, варіантність. Значна кількість говіркових фразеологізмів представлена сукупністю оновлених лексичних варіантів. Не варіюються ФО, у складі яких є немотивовані елементи.

5. Аналіз говіркових фразеологізмів із точки зору діахронії свідчить про відносну стійкість і діалектично суперечливу єдність зовнішньої і внутрішньої форми висловів, про еволюційні процеси, які постійно відбуваються у фразеології. Але, зазнаючи різних перетворень структури й семантики, ФО не втрачають своєї гнучкості та образності.

6. Структурно-семантична модифікація фразеологізмів обумовлена еволюцією лінгвальної системи взагалі, в умовах якої відбувається відмирання окремих елементів семантичної будови ФО і поява нових значень.

7. Фразеологічна система верхньонаддністрянських говірок активно й постійно поповнюється внаслідок структурно-семантичних трансформацій ФО, у складі яких наявні два і більше повнозначних компоненти.

8. До найбільш продуктивних способів трансформації структури ФО належить субституція – заміна одного або кількох компонентів іншими. Найчастіше заміні підлягають немотивовані лексеми, історизми, архаїзми. Продуктивною в говірковому мовленні є мінімальна (часткова) субституція.

9. Активним способом трансформації зовнішньої форми стійких словосполучень є й поширення структури ФО прикметниками та іменниками, які підвищують рівень експресивності, увиразнюють, конкретизують значення фразеологізму, адаптують його до умов відповідного контексту.

10. Структура ФО може модифікуватися і внаслідок редукції. Максимального скорочення зазвичай зазнають вислови, дериваційною основою яких стали прислів'я та приказки, анекдоти. Редукція – це своєрідне спрощення зовнішньої форми фразеологізму, метою якого є економність висловлювання.

11. Контамінуватися можуть в основному фразеологізми-синоніми або ж вислови, що мають спільний (співзвучний) компонент.

12. Найпоширенішим різновидом натяку як способу трансформації є використання одного компонента загальновідомого фразеологізму, в якому концентрується значення ФО.

13. Засвідчено випадки вживання загальновідомих фразеологізмів у живомовній індивідуально-авторській інтерпретації (традиційний вислів супроводжується оказіональним коментарем експресивного характеру).

14. Структурні перетворення призводять у деяких випадках і до порушення (повного або часткового) семантичної тотожності вихідної і трансформованої ФО.

15. Лексична заміна компонентів, редукція, контамінація впливають на розширення семантико-стилістичних можливостей ФО, зокрема набуття нею додаткового/нового значення. Однак не всі фразеологізми підлягають трансформації в говірковому мовленні. Так, найменше піддаються структурним модифікаціям фразеологічні зрощення, оскільки вони характеризуються найбільш усталеним і незмінним порядком лексем, мають переважно немотивоване значення.

16. Розвиток полісемії ФО в говірковому мовленні сприяє розширенню їх контекстуальних зв'язків: фразеологізми, що, як правило, стосуються суб'єкта висловлювання, у певних випадках використовуються для характеристики об'єкта і навпаки. Найчастіше змінюється/розширюється семантика ФО із затемненою внутрішньою формою. Такі стійкі сполуки є у функціонуванні вузьколокальними, інколи оказіональними.

17. Досліджуваний фразеологічний матеріал знаходить відображення і в художньому мовленні, насамперед у творах письменників-галичан. Аналіз загальновідомих і діалектних ФО, що функціонують в умовах художнього контексту, дозволяє говорити про помітне розширення експресивних можливостей стійких висловів у відповідному стилістичному середовищі. Функціонуючи в художньому тексті, говіркові ФО набувають додаткових значень та конотативних відтінків.

18. Важливою особливістю функціонування говіркових сталих сполук у літературних текстах є те, що і в цих умовах вони зазнають структурно-семантичних змін, реалізуючи відповідні творчі задуми кожного письменника: посилення образності вислову, досягнення гумористичного чи сатиричного ефекту, вираження ставлення автора твору до тих чи інших персонажів, подій, явищ, відтворення національного мовного колориту.

19. У межах фразеологічної системи мови художніх творів виділяються три групи стійких сполук: а) традиційні, загальновживані ФО; б) трансформовані фразеологізми; в) індивідуально-авторські вислови літературного або розмовного характеру, які не фіксуються сучасними фразеологічними словниками.

20. Найпоширенішим способом трансформації зовнішньої форми фразеологізмів, уживаних у художньому творі, є субституція, що зумовлюється, як правило, потребами контексту. При цьому компоненти традиційного фразеологізму замінюються не тільки синонімічною лексемою, а і словом чи словосполученням, що не належать до відповідного семантичного поля. Субституція призводить до появи варіантів вислову, які обумовлені втратою давніх і появою нових лексем. Абсолютна субституція сприяє розширенню синонімічних рядів ФО.

21. З метою оновлення форми висловлювання художньому, як і в усному, мовленні розширюється/скорочується структура стійкого звороту. Кількість складників, як правило, збільшується, в основному, за рахунок прикметників, що призводить до певної експресивізації ФО.

22. У мові художніх творів зафіксовано й випадки контамінації ФО (утворення нових фразеологізмів на основі поєднання двох синонімічних висловів) та натяку (частіше використовуються співзвучні, тематично однорідні з компонентами ФО слова, рідше – логічні конструкції традиційних зворотів).

23. Оказіональні перетворення призводять до немотивованості ФО й залежать від особливостей контексту та мети вживання.

24. Просторічні та розмовні ФО в художньому творі переважно слугують для відображення мовної специфіки південно-західного діалекту. Своєрідність і неповторність стилю письменника зумовлюється і фразеологічною насиченістю, способами модифікації стійких сполук та особливостями їх уведення в художній контекст.

25. Через творчу майстерню діячів українського письменства невичерпні фразеологічні багатства діалектів постійно поповнюють скарбницю української літературної мови.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Явища синонімії, антонімії та варіантності в діалектній фразеології (на матеріалі наддністрянського говору) // Вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки. – Запоріжжя: ЗДУ, 1998. – № 1. – С. 134-136.

2. До історико-етимологічного аналізу фразем верхньонаддністрянського говору // Наука і сучасність: Зб. наук. праць – К., 1999. – Ч. І. – С. 214-221.

3. Семантика фразеологічних одиниць наддністрянських говірок в їх історичному розвитку // Вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки. – Запоріжжя: ЗДУ, 1999. – № 1. – С. 115-118.

4. Структурне варіювання й трансформація фразеологізмів верхньонаддністрянських говірок // Ономастика і апелятиви: Зб. наук. праць. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2000. – Вип. 11. – С. 130-134.

5. Функціонування фразеологізмів фольклорного походження у верхньонаддністрянських говірках // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. праць. – Херсон, 2001. – Вип. ІХ. – С. 150-152.

6. Функціонування фразеологічних одиниць в авторських художніх текстах (на матеріалі прозових творів І.Франка, В.Стефаника, Р.Федоріва, Р.Горака) // Вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки. – Запоріжжя: ЗДУ, 2001. – № 4. – С. 111-114.

7. Фразеологічні одиниці біблійного походження у творчій спадщині І.Я.Франка // Біблія і культура: Зб. наук. ст. – Чернівці: Рута, 2001. – Вип. 3. – С. 286-289.

8. Господарський, соціально-політичний та духовний ідеал у прислів'ях і приказках Дрогобиччини // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Зб. наук. пр. – Львів: Національний університет “Львівська політехніка”, 2000. – Вип. 7. – С. 65-70

АНОТАЦІЯ

Романюк Н.В. Фразеологія верхньонаддністрянських говірок нижньої течії річки Бистриці.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Запорізький державний університет. – Запоріжжя, 2002.

У роботі досліджується фразеологічна система верхньонаддністрянських говірок південно-західного наріччя української мови на одному із хронологічних відрізків – кінця ХІХ – ХХ ст. Визначено основні особливості говіркових фразеологічних одиниць, причини і способи їх структурних і семантичних трансформацій як у живому (усному), так і в писемному (художньому) мовленні. Виділені такі способи модифікації зовнішньої форми стійких виразів: субституція, редукція, розширення структури ФО, натяк і контамінація, а також дві групи фразеологізмів залежно від характеру їх семантичної трансформації: ФО, значення яких звузилося або змінилося; ФО із розширеною внутрішньою формою.

Ключові слова: говіркова фразеологічна одиниця, структурно-семантичні трансформації, широкий контекст, вузький контекст, контекстуальна сполучуваність.

SUMMARY

Romanjuk N.V. Phraseologiya Verkhnyonuddniestryansky patios of the lower current of the Bystrytsa river.

Thesis for the acquiring of Candidate of Philological Sciences, specialty 10.02.01 – Ukrainian language, Zaporozhye State University, Zaporozhye, 2002.

Phraseological system of Verkhnyonuddniestryansky patios in its historical development (ХІХ-ХХ century.) is analyzed in this work. It was determined, that in the course of time some phraseological units undergo structural and semantic transformations as in human intercourse and in feature works of Galichanin writers. Some set-expressions are characterized by occasional usage.

Key words: dialects phraseological units, structures occasional transformation, wide context, limited context.

АННОТАЦИЯ

Романюк Н.В. Фразеология верхненадднестрянских говоров нижнего течения реки Быстрицы. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Запорожский государственный университет. – Запорожье, 2002. – Рукопись.

В работе исследуется диалектная фразеологическая система. Осуществлен комплексный анализ диалектных ФЕ с функциональной точки зрения, выявлены структурные и семантические особенности исследуемых фразеологизмов, способы трансформации последних. Определены такие способы модификации внешней формы устойчивых выражений: субституция, редукция, расширение структуры ФЕ, намек и контаминация.

В ходе исследования установлено, что трансформируется, прежде всего, семантика фразеологизмов с затемненной или непрозрачной внутренней формой. Обновление внутренней формы наступает обычно в силу более свободного, переносного употребления: от конкретного значения к абстрактному, от единичного случая к обобщению. Традиционный компонентный состав фразеологического сочетания, как правило, не претерпевает никаких изменений, но в соответствии с конкретными контекстуальными условиями семантическая структура ФЕ может изменяться и вследствие этого фразеологизм обретает более выраженные стилистические характеристики.

Путем сравнительно-хронологического анализа показана динамика развития ФЕ как в массовой диалектной, так и в индивидуально-авторской речи. Дается оценка стилистических возможностей традиционных и трансформированных диалектных ФЕ, функционирующих в литературных произведениях; выявлены основные особенности употребления ФЕ в условиях художественного контекста.

Установлено, что в арсенале речевых ФЕ, использованных авторами художественных текстов разных эпох, сосуществуют и фразеологизмы с неизменяемой структурой и семантикой, и устойчивые выражения с теми или иными вариациями. Заметное количество анализируемых ФЕ проявило высокую жизнеспособность, сохранившись на протяжении почти двух столетий в диалектной и воссоздавшись в художественной речи без каких-нибудь изменений во внешней и внутренней формах.

Функционирование устойчивых выражений в устной речи обуславливает определенное свободное их использование, осмысление или видоизменение. Писатели же в литературное произведение переносят достижения носителей языка, прибегая к собственной интерпретации. В поисках экспрессии говорящие часто трансформируют и структуру, и внутреннюю форму устойчивых словосочетаний. При этом давно известные, традиционные ФЕ приобретают новое фразеологическое содержание в соответствии с конкретной речевой ситуацией или контекстуальными условиями произведения.

Системный подход к изучению диалектных устойчивых сочетаний и индивидуально-авторской трансформации последних может расширить представление о фразеологической системе украинского национального языка, ее функциональных возможностях.

Нормативные ФЕ сами обуславливают и формируют контекст, а индивидуально-авторские обороты зависят от контекста, который образуют слова, определяющие границы возможных значений окказионально употребляемых фразеологизмов.

Семантический аспект изучения устойчивых оборотов предусматривает ознакомление со значениями ФЕ, трансформацией их внутреннего строения. Выделены две группы ФЕ в зависимости от характера их семантической трансформации: фразеологизмы, значение которых сузилось или изменилось; ФЕ с расширенной внутренней формой.

Ключевые слова: диалектная фразеологическая единица, структурно-семантическая трансформация, широкий контекст, узкий контекст, контекстуальная сочетаемость.