КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

РАДЧЕНКО ОЛЕГ ВІКТОРОВИЧ

УДК: 327(52)“1970/1990” : 341.17 (5) АСЕАН

ПОЛІТИКА ЯПОНІЇ ЩОДО КРАЇН АСЕАН

(кінець 70-х – 90-і роки)

23.00.04 – Політичні проблеми міжнародних систем

та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ-2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: Кандидат історичних наук, доцент

КОМІРЕНКО Іван Данилович,

кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики

Інституту міжнародних відносин Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: Доктор філософських наук

ПАРАХОНСЬКИЙ Борис Олександрович,

Національний інститут проблем міжнародної безпеки при

Раді національної безпеки і оборони України,

завідувач відділом глобальної та європейської безпеки

Кандидат історичних наук, професор

СЄДНЄВ Владислав Володимирович,

Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України,

провідний науковий співробітник

Провідна установа: Національний інститут стратегічних досліджень при

Адміністрації Президента України, м. Київ

Захист дисертації відбудеться 25 лютого 2002 р. о 14.00 на засіданні

Спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 в Інституті міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного

університету імені Тараса Шевченка за адресою:

м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10.

Автореферат розісланий “12” січня 2002 року.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради М. С. Каменецький

Актуальність теми дослідження. За післявоєнний період Японія досягла переконливих успіхів у становленні національної економіки та посіла другу після США позицію у світі за масштабами нагромадженого економічного потенціалу насамперед тому, що обрала в якості способу зміцнення свого міжнародного авторитету не застосування збройної сили, а розвиток взаємовигідного торговельно-економічного співробітництва з усіма країнами світу. Основною метою зовнішньополітичного курсу Японії кінця 80-90-х років став вихід цієї країни на міжнародну арену в якості значної політичної сили за умови збереження договору безпеки з США у його модифікованій формі.

Нова геополітична ситуація, що склалася в азійсько-тихоокеанському реґіоні (АТР) в 90-х роках, та поступове зниження Сполученими Штатами Америки обсягів своєї військової присутності в цьому регіоні свідчать про те, що об'єктивно Японія змушена шукати нових партнерів, в тому числі, і в Південно-Східній Азії. Південносхідноазійський напрямок завжди був і залишається одним із важливих та пріоритетних векторів зовнішньополітичної діяльності Токіо. Вже нині проглядається прагнення до встановлення з країнами цього субреґіону таких відносин, які за своєю інтенсивністю та значенням можна було б поставити на друге місце після японо-американських.

Асоціація країн Південно-Східної Азії за минулі три десятиріччя (ця субрегіональна організація була створена 8 серпня 1967 року) переконливо продемонструвала свою життєздатність та перетворилася у вельми авторитетний механізм, який сприяє забезпеченню стабільності як у Південно-Східній Азії, так і в усьому азійсько-тихоокеанському реґіоні. Усвідомивши себе одним із важливих політичних, економічних та інтеграційних центрів сучасності, країни АСЕАН рішуче заявили про свій остаточний вихід за рамки реґіоналізму, про бажання відігравати одну з провідних ролей на міжнародній арені. Вже зараз АСЕАН можна розглядати як впливового самостійного актора східноазійського міжнародно-політичного реґіону.

Особливість асеанівського напрямку зовнішньої політики Японії полягає в тому, що все частіше офіційний Токіо розглядає АСЕАН як відправну точку для проектування свого впливу в якості нової наддержави. Ймовірно, що буде зростати і зацікавленість незалежної України до подальшого розвитку відносин з країнами азійсько-тихоокеанського реґіону, особливо в галузі торгівлі, обміну технологіями та міжнародної технічної допомоги в зв’язку з гострою необхідністю розширення української присутності в АТР. Тому досвід співпраці Японії з країнами АСЕАН та підходи, які застосовуються Країною вранішнього сонця у співробітництві з країнами з перехідною економікою, якими є практично усі країни-члени АСЕАН, були б корисними для розвитку української політологічної науки та фахівців-міжнародників, які займаються питаннями співробітництва України з Японією та країнами АСЕАН. Вищезазначений комплекс причин і мотивувань та відсутність наукової розробки багатьох питань їх розвитку обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Актуальність теми дослідження визначає наукову проблему, що вирішується в дисертації: визначення, аналіз політико-економічних особливостей зовнішньополітичного курсу Японії щодо країн АСЕАН наприкінці 70-х – в 90-і роки та його вплив на АТР.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи відображає один з напрямків комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України” (номер держреєстрації 0196U015204), програми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови Української держави” (номер держреєстрації 0197U003322).

Об’єктом дослідження є міжнародні відносини в Південно-Східній Азії.

Предметом дослідження є процес формування і практичного здійснення політики Японії щодо країн АСЕАН у період, що досліджується.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з кінця 70-х до закінчення 90-х років. Нижня межа хронологічних рамок визначена кінцем 70-х років, які ознаменувалися різкою активізацією "асеанівського" напрямку політики офіційного Токіо, що пов’язано з “Манільською доктриною” Японії 1977 року. Верхня - кінцем 90-х років, на які припадає якісна трансформація відносин Японії з країнами АСЕАН, зумовлена радикальними змінами в геополітичній ситуації в АТР та валютно-фінансовою кризою, яка вибухнула влітку 1997 року. Деякі відступи від хронологічних рамок були допущені виключно з метою усунення прогалин, що ускладнюють розуміння проблеми, що досліджується.

Мета дисертаційного дослідження полягає в аналізі зовнішньополітичної стратегії та тактики Японії щодо країн АСЕАН наприкінці 70-х-90-і роки в контексті головних подій світової політики.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність вирішення наступних завдань:

1. Актуалізувати роль Японії в реґіональній системі міжнародних відносин в азійсько-тихоокеанському реґіоні.

2. Зробити узагальнюючу оцінку основних концепцій політики Японії щодо країн АСЕАН наприкінці 70-х- в 90-і роки та визначити її основні принципи.

3. Проаналізувати підходи Японії і країн АСЕАН до проблем миру та гарантування безпеки в АТР з метою виявлення оптимальних шляхів розбудови моделі реґіональної безпеки.

4. Оцінити існуючі реґіональні структури та ініціативи з питань безпеки, економічного співробітництва, в яких беруть участь країни АСЕАН та Японія, в тому числі сутність, форми та результати співпраці країн АСЕАН з Японією в рамках АРФ, АТЕС, з метою визначення можливих механізмів вирішення локальних конфліктів між учасниками південносхідноазійської підсистеми.

5. Провести аналіз зовнішньоекономічних планів Японії в субрегіоні, простежити та оцінити основні кроки японської дипломатії з реалізації інтересів держави та японських корпорацій в Південно-Східній Азії.

6. З’ясувати на основі аналізу макроекономічної ситуації в АТР реакцію Японії на фінансово-банківську кризу 1997 року та політику допомоги, що надавалася у цьому зв’язку Токіо країнам АСЕАН.

7. Використати досвід співпраці Японії та АСЕАН для вироблення рекомендацій щодо напрямків співробітництва України з країнами Східної Азії.

Методологічну основу визначили основна мета та поставлені завдання.

Методологічними засадами дослідження є системний підхід з застосуванням порівняльного, загальнологічного, проблемно-історичного, аналітико-прогностичного підходів, які дозволили провести комплексне дослідження зовнішньополітичної діяльності Японії щодо країн Південно-Східної Азії у визначених хронологічних рамках. Зокрема, системний аналіз застосований для розкриття структури взаємовідносин в Південно-Східній Азії. З метою дослідити процеси розвитку в цьому субрегіоні з урахуванням впливу географічних, політичних, військових, екологічних та інших чинників автором був застосований геополітичний аналіз.

Для аналізу окремих аспектів теми були використані методи та засоби з концепції діалектичного взаємозв'язку внутрішньої та зовнішньої політики, методи аналізу ситуацій та змісту (контент-аналіз, аналіз даних щодо подій в світі), а також аналіз процесів формування та здійснення зовнішньої політики держави.

Наукова новизна дослідження полягає насамперед у тому, що в ньому здійснена одна з перших спроб в українській політології на основі запровадження в науковий обіг значної кількості джерел та матеріалів документального характеру, частина з яких вводиться вперше, проаналізувати асеанівський напрямок зовнішньої політики Японії наприкінці 70-х - в 90-і роки та виявлено його характерні риси в контексті основних міжнародних подій в АТР.

Запропоновано авторську концепцію причин зростання стратегічного та геополітичного значення субрегіону країн АСЕАН для Японії та визначено, що асеанівський напрямок зовнішньополітичного курсу Токіо за інтенсивністю поступається лише американському.

Дана оцінка принципам політики Японії щодо країн АСЕАН наприкінці 70-х – в 90-і роки, які полягають в уникненні застосування сили у двосторонніх відносинах, використанні політичного впливу та економічних важелів як ключових зовнішньополітичних засобів.

Дістало подальший розвиток дослідження Зони миру, свободи та нейтралітету в Південно-Східній Азії як моделі безпеки для субрегіону, якій притаманна динамічна стабільність і без’ядерний статус, та яка полягає у рівновазі основних акторів підсистеми: США-Японія-Китай-АСЕАН.

Доведено, що “м’які” структури безпеки (неформальні консультативні форуми), в яких беруть участь Японія та АСЕАН, були ефективними механізмами вирішення локальних конфліктів між учасниками підсистеми.

З’ясована роль активного японського інвестування та перенесення виробництва в країни АСЕАН як таких, що дозволили послабити політичний тиск США та ЄС на Японію в зовнішньоекономічних питаннях та надійно прив’язати країни АСЕАН до японської сфери впливу.

Набуло подальшого розвитку осмислення інтересів України в Східній Азії, що дозволило виробити практичні рекомендації щодо формування та реалізації політики України в цьому реґіоні.

Практичне значення. Проведений аналіз зовнішньої політики Японії має важливе значення з огляду на те, що у відносинах з Україною Японія пропонує ті самі підходи та механізми, що застосовуються нею у співпраці з країнами АСЕАН. Дисертація передбачає можливість використання її матеріалів у практичній діяльності Міністерства закордонних справ України, інших органів державної влади України. Матеріали та результати проведеного дослідження можуть бути корисними при подальшій розробці цієї проблематики, а також при підготовці нормативних і спеціальних курсів у вузах з політології, історії міжнародних відносин і зовнішньої політики, новітньої історії країн Східної і Південно-Східної Азії. Фактичний матеріал і висновки дослідження можуть бути основою для підготовки аналітичних матеріалів з проблем міжнародних відносин як реґіонального, так і міжнародного рівнів.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні висновки та положення дисертації були оприлюднені на науково-теоретичній конференції Інституту міжнародних відносин (13 квітня 2000 року, тези виступу опубліковані), на наукових практичних семінарах Інституту, доповідались на засіданнях кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка та знайшли відображення в 5 наукових статтях, в тому числі тези виступу на науково-теоретичній конференції Інституту міжнародних відносин.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, 4-х розділів, висновків, списку основних джерел та літератури. Обсяг дисертації - 224 сторінок. Бібліографія складає 331 найменування українською, російською та англійською мовами на 27 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкривається сутність і стан наукової проблеми та її значущість, обґрунтовується її актуальність та необхідність проведення дослідження, викладено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, формулюються її мета і завдання, визначаються хронологічні межі дослідження, описано ступінь новизни, показано практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі - “Методологічні засади та джерельно-документальна база” – визначено загальну методику дослідження та проаналізовано теоретичні підходи дослідників щодо політики Японії в субрегіоні країн АСЕАН.

В якості методологічної основи в цій роботі було обрано системний підхід до аналізу міжнародних відносин у Південно-Східній Азії. Така субреґіональна підсистема як Південно-Східна Азія є більш локалізованою, оскільки виникла в межах одного субрегіону та, відповідно, є елементом реґіональної східноазійської міжнародно-політичної системи. Локалізованість південносхідноазійської підсистеми, що виявляється у достатньо високому ступені розвитку внутрішньопідсистемних відносин, співробітництва та конфліктності, абсолютно не означає відірваності цієї підсистеми від загальнопланетарної міжнародної системи, вона тісно переплетена з загальносистемними відносинами.

Доведено, що реґіону властива специфічна форма самоорганізації, за якої ключову роль відіграють не країни-лідери, а малі та середні країни, які не здатні до ролі самостійних елементів реґіональної структури й тому, як правило, сприймаються в якості реґіонального “фону” або елементів простору.

Наявність власних проблем південносхідноазійської підсистеми: побудова Зони миру, свободи та нейтралітету, проголошення без’ядерної зони в Південно-Східній Азії, локальні латентні конфлікти, - а також відносини в таких структурних ланках як АСЕАН-США, АСЕАН-Китай багато в чому визначають зовнішньополітичний курс Японії в цьому міжнародно-політичному субрегіоні та є характерними в структурному плані для поведінки Японії як провідного актора світової політики на міжнародній арені. У свою чергу, зовнішньополітична діяльність Японії спрямована на зміну об’єктивних структурних відносин у південносхідноазійській, східноазійській системах зокрема, та в світовій системі міжнародних відносин взагалі.

З метою формування повнішої уяви про специфіку концепцій та практичну реалізацію зовнішньої політики Японії в субрегіоні країн АСЕАН та оцінки зовнішньополітичних акцій Токіо, спрямованих на забезпечення провідної ролі Країни вранішнього сонця в азійсько-тихоокеанському реґіоні та світі взагалі, автор в дисертації опрацював і ввів у науковий обіг широке коло нових документів та матеріалів, більшість з яких раніше не використовувалася в українській політологічній літературі.

Фактичний та аналітичний матеріал, що стосується як ключових проблем дипломатичної діяльності Токіо в глобальному плані, так і конкретних її напрямків з окремих реґіонів та країн, міститься в документах та матеріалах органів державної влади Японії (Міністерства закордонних справ Японії, Управління національної оборони Японії, Міністерства міжнародної торгівлі та промисловості Японії): щорічних оглядах японської зовнішньої політики "Блакитні книги" з дипломатії, щорічних оглядах з питань національної оборони та міжнародної безпеки “Оборона Японії”, щорічних звітах про програму "Офіційна допомога розвитку" (ОДР), інформаційних бюлетенях.

Корисними при дослідженні підходів країн АСЕАН до вирішення проблем безпеки та економіки в АТР та опрацюванні позицій Японії та країн АСЕАН в рамках цих міжнародних організацій стали договори та декларації, укладені в рамках Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), конференції Азійсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) та Реґіонального форуму АСЕАН (АРФ).

Еволюцію підходів світового та європейського співтовариства до проблем врегулювання локальних конфліктів у Південно-Східній Азії та ставлення світової спільноти до створення без’ядерної зони в Південно-Східній Азії допомогли проаналізувати резолюції та рішення Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки ООН та європейських міжнародних організацій, опубліковані у вигляді звітів, збірників матеріалів і окремих документів.

На основі тез виступів у парламенті прем'єр-міністрів та міністрів закордонних справ Японії, а також основних зовнішньополітичних заяв, зроблених ними в Токіо та під час візитів до країн Південно-Східної Азії, був проведений аналіз концептуально-доктринальних засад політики Японії щодо країн АСЕАН у період, що досліджується.

При осмисленні стану та можливих перспектив співробітництва України з Японією та країнами АСЕАН автор спирався на договірно-правову базу двосторонніх відносин України з цими країнами.

Проблеми формування зовнішньополітичного курсу Японії, економічні та політичні питання інтеграційних процесів у Південно-Східній Азії та ключові механізми системи військово-політичної безпеки в АТР детально розглядаються у працях Р.-Ш. Алієва, А. Д. Богатурова, М. С. Капіци, В. О. Кістанова, І. І. Коваленка, В. В. Самойленка, Т. І. Сулицької, М. А. Халдіна тощо.

Зв’язок внутрішньої та зовнішньої політики Японії, питання дипломатичного стилю Токіо та дискусійні аспекти участі цієї країни в азійсько-тихоокеанській безпеці, виходу Японії на позиції лідера в АТР ретельно відстеженні у дослідженнях японських авторів Т. Іногучі, С. Масакіде, Я. Накасоне, Д. Окімото, С. Окіти, К. Ямамури, Х. Фурукаї, а також американських – Е. Дж. Лінкольна, В. Мендля, М. Блейкера, Н. Левіна, Ч. Джонсона тощо.

Суттєву допомогу автору у розробці методології дослідження та формуванні загальної концепції роботи, а також при осмисленні інтересів та можливостей співробітництва України з країнами Східної Азії надали праці Є. Є. Камінського, О. Г. Білоруса, О. М. Гончаренка, Б. І. Гуменюка, І. О. Дубового, В. І. Дудчака, К. Кадзіми, О. А. Коппель, В. В. Міхєєва, Д. Г. Лук’яненка, С. О. Нікішенка, Б. О. Парахонського, Е. А. Позднякова, В. В. Сєднєва, С. О. Шергіна, С. О. Якубовського та інших.

У другому розділі – “Південно-Східна Азія в системі економічних та політичних пріоритетів Японії” здійснено узагальнюючу оцінку основних концепцій політики Японії щодо країн АСЕАН наприкінці 70-х-90-і роки та визначено її основні принципи.

З’ясовано, що зростаючий економічний потенціал держав АСЕАН становить інтерес для Японії з троякої точки зору: як політично надійне джерело отримання окремих видів сировини, палива та матеріалів; як можливість використання порівняно дешевої робочої сили та енергії для створення неконкурентноздатних у самій Японії виробництв; як зростаючий ринок збуту промислової продукції. Зважаючи на те, що АСЕАН - єдина реґіональна організація, що встановила робочі політичні відносини з усіма світовими державами і більшістю інших економічно могутніх країн та стала ініціатором організації діалогу на найвищому рівні "Азія-Європа", а на міжнародній арені діє як згуртована реґіональна організація з єдиним голосом, завдяки чому має міцні позиції в ООН, Русі неприєднання, користується великою міжнародною повагою, не викликає сумніву те, що Японія буде шукати підтримки цієї впливової організації в своїх намаганнях обійняти гідне її економічним позиціям місце в новій геополітичній архітектурі АТР та, взагалі, в своїх амбіціях щодо світового лідерства.

На основі аналізу стилю та методів, що практикувалися японськими лідерами у відносинах з країнами АСЕАН, визначено, що Токіо поетапно підвищив свою роль у вирішенні нагальних проблем субрегіону наприкінці 70-х-90-і роки та зайняв більш самостійну позицію у розробці зовнішньої політики щодо країн субрегіону без озирань на Вашингтон, а також узяв курс на підвищення політичної ваги та впливу Японії з метою приведення їх у відповідність з її зростаючими економічними можливостями на міжнародній арені, та насамперед в Азії. При цьому, будучи в певній мірі “новачком” на політичному полі, Японія змогла, не порушуючи балансу інтересів, досягти власних зовнішньополітичних цілей та завдань.

Орієнтири, які ставилися політиками Японії, були зафіксовані в руслі послідовної низки концепцій та доктрин японських прем`єр-міністрів, які поставили у фокус азійської політики Токіо саме країни АСЕАН. Критична оцінка колоніального воєнного минулого стала одним з центральних елементів політики урядів, які були при владі наприкінці 80-х – на початку 90-х років, що ясно зазначено у виступах прем`єр-міністрів Японії під час їх візитів до країн Південно-Східної Азії. Новим у зовнішній політиці Японії стала всеохоплююча публічна оцінка дій країни в роки другої світової війни. Аналіз ідеологічної стратегії Японії в Південно-Східній Азії наприкінці 70-х-90-і роки дає підстави стверджувати, що японські керівники пов`язують з АСЕАН не тільки плани зміцнення свого економічного впливу, а й хотіли б заручитися підтримкою АСЕАН у вирішенні питання свого політичного лідерства в Азії, навіть більше, набутті постійного членства в Раді Безпеки ООН.

Визначено, що в 90-і роки Японія зробила спробу встановити з країнами АСЕАН такі відносини, які за свою інтенсивністю та значенням можна було б поставити на друге місце після японо-американських, а також завдяки своїй активній політиці в Південно-Східній Азії вона змогла долучитися до вирішення проблем безпеки в АТР.

У третьому розділі – “Проблеми миру та гарантування безпеки у відносинах Японії з країнами АСЕАН” - уточнено роль Японії в реґіональній системі міжнародних відносин в азійсько-тихоокеанському реґіоні.

Завершення “холодної” війни могло, але не призвело до зміни зовнішньополітичної орієнтації Японії. Японо-американський союз й надалі буде відігравати важливу роль для безпеки Японії та миру і стабільності в сусідніх з Японією реґіонах. Причиною збереження відданості військово-політичному союзові з США є суттєва роль, яку зіграло перетворення Китаю в активного учасника політичних процесів в АТР. Швидке зростання економічної та політичної могутності КНР було сприйнято в Японії як потенційну загрозу її інтересам. Крім того, побоювання щодо появи ядерної зброї на Корейському півострові та вірогідність розпаду Індонезії на окремі держави вимагають від офіційного Токіо більш чіткої позиції з питань безпеки та виходу у реґіональні лідери у цій царині. Вважаємо, що Японія має виступати носієм ідей та активним гравцем на світовій арені. Для цього Країна вранішнього сонця має усі необхідні ресурси та важелі: як військові, так і економічні. Токіо повинен, використовуючи автономну позицію в японо-американському союзі, забезпечити собі роль лідера в інтеграційних процесах в АТР, привести свій міжнародний статус у відповідність з досягнутим економічним та науково-технічним рівнем. Саме цього очікують від Японії країни АСЕАН.

Проаналізовано модель безпеки в Південно-Східній Азії та підходи Японії і країн АСЕАН до проблем миру та гарантування безпеки в АТР. Аналіз моделі безпеки в субрегіоні країн АСЕАН свідчить, що підсистема Японія-АСЕАН є слабко структурованою у царині політики та безпеки. При цьому механізм неформальних, напівофіційних політико-економічних зв’язків у взаємодії з системою торговельно-економічної співпраці Японії з країнами субреґіону є досить ефективним методом розв’язання внутрішньорегіональних конфліктів, локалізації непорозумінь у двосторонніх відносинах та вирішення реґіональних проблем за участі США, Японії, Китаю та АСЕАН в якості рівних партнерів. Японія та США ясно зрозуміли важливість АСЕАН як визначального чинника в процесах реґіональної безпеки АТР, що підтвердила здатність країн АСЕАН заблокувати загальнорегіональні ініціативи на зразок ідеї побудови “тихоокеанського співтовариства” та спроможність висунути та реалізувати на практиці власні – зона миру, свободи та нейтралітету (ЗОПФАН) та зона, вільна від ядерної зброї в Південно-Східній Азії. Підтримка Японією концепції ЗОПФАН та Договору про без'ядерну зону в Південно-Східній Азії розцінюється нами перш за все, виходячи з глобальної стратегії Токіо, як намагання відігравати автономну роль в японо-американському союзі та як черговий етап у наполегливій політиці Країни вранішнього сонця із забезпечення своєї провідної ролі в інтеграційних процесах в АТР. Схвалення Японією позиції АСЕАН з питань додержання прав людини, спроби Токіо донести думку країн, що розвиваються, до держав групи “Великої сімки” свідчать про випробовування Японією ролі своєрідного моста між Заходом і Сходом та бажання виступати від імені Азії взагалі.

У четвертому розділі – “Торговельно-економічне співробітництво Японії з країнами АСЕАН” – проаналізовано зовнішньоекономічні плани Японії в субрегіоні, простежено та оцінено основні кроки японської дипломатії з реалізації інтересів держави та японських корпорацій.

Доведено, що географічна близькість країн Асоціації з Японією, протекціонізм американських та європейських партнерів, різке зростання курсу єни та бум економічного розвитку в країнах АСЕАН зумовили інтенсивний ріст прямих японських капіталовкладень в цей субреґіон. По суті у 80-90-і роки японські капітали були основною рушійною силою промислово-економічного розвитку країн АСЕАН. Важливим новим моментом інвестиційної політики японських компаній став перехід від передачі технологій, спрямованих на використання дешевої робочої сили та сировинних ресурсів, до інвестування у наукомісткі галузі промисловості, що сприяло розбудові потужних електронної та машинобудівної галузей промисловості, а також підвищенню науково-технічного потенціалу країн АСЕАН.

Разом з цим країни АСЕАН з кінця 80-х років стали відігравати роль важливого елемента в глобальній стратегії японських торговельних та промислових компаній та перетворилися у потужну експортну базу цих компаній.

На основі проведеного аналізу було встановлено, що активна стратегія японських компаній, підкріплена розгорнутою системою інфраструктурних об’єктів з обслуговування експорту місцевих компаній з японським капіталом, яка була побудована, переважно, за кошти японської ОДР, що надається урядовими каналами, призвела до формування експортоорієнтованого союзу, який нагадує систему кейрецу. В цьому союзі економіки країн АСЕАН функціонують скоріш не як автономні партнери, а як субпідрядники або “молодші” партнери, про що свідчить структура експорту та імпорту країн АСЕАН та постійна розбалансованість їхньої двосторонньої торгівлі з Японією.

Визнаючи, що Японія обмінюється досвідом, технологією та інформацією з країнами-партнерами Південно-Східної Азії, поряд з цим доведено, що Японія є домінуючою стороною у двосторонніх зв’язках з усіма країнами субреґіону, зважаючи на практичну відсутність асеанівських капіталів на японському ринку, активне сальдо у зовнішньоторговельному обігу Японії з цією групою країн, абсолютну залежність асеанівців від японських технологій та кредитів.

У висновках дисертації автор підбиває підсумки дослідження.

Аналіз південносхідноазійської політики Японії у визначених хронологічних межах свідчить, що цією країною в достатньо повній мірі був врахований власний трагічний досвід минулого, а також прорахунки інших, в першу чергу - Сполучених Штатів Америки, які обрали ставку на військову силу та пряме втручання у внутрішні справи азійських країн. Японія зробила вибір на користь розширення свого політичного впливу, що підкріплюється значною економічною присутністю в субреґіоні та очевидною технологічною перевагою.

1. Реаліями 90-х років став вихід Японії на міжнародну арену в якості авторитетної політичної сили та автономна позиція Токіо в японо-американському альянсі. За якісним вдосконаленням військового потенціалу Японії стоїть, перш за все, намагання стримати непередбачувані держави АТР, такі як КНР та КНДР, та бажання спиратися на власні сили у разі виникнення надзвичайної ситуації. Перспективи залишення реґіону Сполученими Штатами або їх відмови гарантувати національну безпеку Японії примушують Токіо шукати союзників в АТР, хоча США залишаються і будуть залишатися в найближчій перспективі найнадійнішим союзником Японії в ролі гаранта її військово-політичної безпеки та одного з основних торговельних партнерів, джерелом передових технологій, одним з наймісткіших ринків товарів та послуг. Протягом 80-90-х років в Японії виробилось стійке розуміння того, що забезпечення власної національної безпеки повинно здійснюватись шляхом створення умов, які б дозволяли підтримувати політичну стабільність в стратегічно важливих для Токіо країнах, зокрема країнах-членах АСЕАН.

2. Аналіз послідовної низки доктрин японських прем'єр-міністрів щодо країн АСЕАН, сформульованих ними протягом двадцятирічного періоду, дає підстави стверджувати, що країни-члени АСЕАН поставлені у центр азійської політики Японії. Країни АСЕАН приваблюють політичні та ділові кола Японії наявністю там цілої низки сприятливих умов та чинників: стратегічна та політична значимість країн субреґіону як з точки зору "комплексного забезпечення безпеки" країни, так і з точки зору активізації ролі Японії в світовій політиці; споживчий ринок, який швидко розвивається; відносна політична стабільність та високі темпи економічного розвитку, незважаючи на валютно-фінансову кризу 1997 року.

У концептуально-доктринальних засадах свого зовнішньополітичного курсу та за його практичної реалізації Японія покладається на політичний вплив та економічні важелі, уникаючи прямого втручання у внутрішні справи країн АСЕАН та не вдаючись до застосування сили.

Вивчення японського бачення засобів досягнення основних цілей своєї "асеанівської" політики дозволило дійти висновку про існування у Токіо особливого специфічного підходу, що відрізняється від інших розвинених країн, які намагаються домінувати в тому чи іншому реґіоні світу. Специфіка такого підходу полягає в усвідомленні Японією обмеженості своїх політичних можливостей. Урядовими колами Японії також виключаються ідеї про можливість досягнення поставленої мети військовими засобами. Акцент у зовнішньополітичній стратегії Токіо поставлено на економізацію зовнішньої політики та досягнення політичних цілей методами економічного впливу та розширення співробітництва з країнами АСЕАН у міжнародних організаціях та в рамках неформальних форумів і зустрічей.

3. Відсутність багатосторонніх блоків, які претендують на всеосяжність, та типовість двосторонніх союзів у сфері безпеки, свідчать про слабку структурованість реґіональних відносин у галузі політики та безпеки в субрегіоні країн АСЕАН. Особливістю моделі безпеки в Південно-Східній Азії є менша конфліктність відносин у цьому субреґіоні, за якої на протязі тривалого періоду зберігається загальнореґіональний мир. Загальна зацікавленість у збереженні миру в субрегіоні поєднується з локальними латентними конфліктами.

Аналіз моделі безпеки в Південно-Східній Азії показав, що країни АСЕАН вітають участь у гарантуванні безпеки у своїй системі з боку США та Японії, а також взяли курс на збільшення видатків на оборону та якісне переозброєння власних збройних сил. Характер диверсифікації військово-політичних зв’язків країн-членів АСЕАН доводить, що вони намагаються врівноважити китайський вплив та запобігти новим територіальним претензіям з боку КНР.

Позиція Японії в галузі забезпечення миру та безпеки в АТР полягає в залученні до вирішення реґіональних проблем мирними засобами та за допомогою численних інститутів превентивної дипломатії, наданні підтримки в створенні в субреґіоні без'ядерної зони та розв'язанні територіальних проблем. Найзручнішою реґіональною структурою для цього як країни АСЕАН, так і Японія, вважають Реґіональний форум АСЕАН та конференцію АТЕС.

Японія розглядає АСЕАН як впливову реґіональну організацію, яка відіграє значну роль у подіях в АТР. Японські політики уважно прислуховуються до позиції країн - членів АСЕАН та старанно враховують її при формулюванні своїх позицій з важливих міжнародних питань. Японська сторона усвідомлює, що будь-яка зовнішньополітична концепція реґіонального масштабу, в тому числі і ідея виходу Токіо на позиції лідера в АТР, приречена на провал у випадку однозначно негативного ставлення до неї з боку країн АСЕАН. Це примушує Японію займати гнучку позицію щодо розвитку контактів з Асоціацією, змінюючи свої підходи до неї в залежності від політичної та економічної ситуації в субреґіоні, зберігаючи незмінними лише фундаментальні принципи взаємовідносин з АСЕАН.

Асеанівські лідери, в свою чергу, намагаються знайти в сфері політичної взаємодії з Японією "золоту середину", яка б, з одного боку, дозволяла в умовах створення вакууму в АТР після залишення реґіону Радянським Союзом та поступового скорочення військової присутності США використати цю країну в якості противаги експансіоністським тенденціям у зовнішній політиці Китаю, а з іншого - по мірі можливості зашкодити її перетворенню у значну військово-політичну державу, яка сама могла б загрожувати країнам АСЕАН. Характерною рисою 90-х років є те, що країни АСЕАН поодинці, а то навіть і колективно висловлюються за збільшення військово-політичної ролі Японії, вітаючи її участь у операціях з підтримання миру, які проводяться під егідою ООН.

4. Японія, як і країни АСЕАН, віддає перевагу неформальним зустрічам та контактам в рамках міжурядових форумів, що мають консультативний статус, в ході яких обговорюються актуальні проблеми міжнародних відносин, гарантування реґіональної безпеки та підтримання торговельно-економічного співробітництва, тому не слід очікувати в найближчому майбутньому створення в реґіоні жорсткої військово-політичної організації типу НАТО або СЄАТО.

Надаючи активне сприяння країнам-членам Асоціації в таких питаннях, як: права людини, мирне вирішення реґіональних конфліктів, допомога біженцям, - та відстоюючи інтереси країн-членів АСЕАН у відносинах Північ-Південь, Токіо намагається знайти підтримку цієї організації в найбільш амбіційному для Японії питанні - отримання місця постійного члена Ради Безпеки ООН.

АСЕАН, в свою чергу, зважаючи на власні національні інтереси та підтримку Японії, виступає єдиним голосом на переговорах з найвпливовішими акторами сучасної міжнародної системи та ініціатором обговорення важливих питань у царині гарантування миру та безпеки в рамках АРФ, АТЕС, АСЕМ .

5. З другої половини 80-х років країни АСЕАН відіграють роль важливого елемента в глобальній стратегії японських торговельних та промислових компаній, перетворившись в значній мірі в експортну базу цих компаній.

Важливою тенденцією японського інвестування в країни АСЕАН є перетворення цієї Асоціації, поряд з США та Європою, в третю точку глобальної триполюсної системи виробництва та збуту, яка створюється японськими компаніями. Залучення країн Асоціації до внутріфірмової торговельно-виробничої стратегії виявляється в перенесенні японським бізнесом в Південно-Східну Азію своїх деяких фірмових підрозділів, які опрацьовують проблеми загального управління, закупівель, розробок тощо. Стратегія японських компаній полягає у використанні субрегіону в якості джерела для реекспорту товарів, вироблених за японської участі, та технологій на ринки США і Західної Європи.

Шляхом перенесення виробництва в країни АСЕАН Японія змогла скоротити обсяги активного сальдо у зовнішньоторговельному обороті з країнами Заходу та відповідно послабити політичний тиск США та ЄС на переговорах з нею з торговельно-економічних питань.

Зростаюча активність японських інвестицій створює ефект мультиплікатора та супроводжується виникненням найновітніших технологічних галузей в країнах АСЕАН та є одним з основних чинників зростання зовнішньоторговельних потоків, особливо внутрішньорегіональної торгівлі готовими промисловими виробами. Що стосується переплетення прямих та портфельних інвестицій, ґрантів та кредитів, які надаються в рамках програми ОДР, то країни АСЕАН більше пов'язані з японськими партнерами, ніж навіть одна з одною.

6. Значні обсяги інвестицій, широко розгалужена система інфраструктури, розбудована практично завдяки японській програмі ОДР, величезний споживчий ринок зумовили сталість загальної японської стратегії щодо країн АСЕАН та непохитність зацікавленості японських компаній і за часів валютно-фінансової кризи 1997 року.

Японія надала найвагомішу фінансову допомогу країнам АСЕАН на потреби подолання валютно-фінансової кризи 1997 року, що пояснюється намаганням Токіо забезпечити собі провідне місце у справах цього субрегіону та підтримку японських ініціатив з боку АСЕАН у міжнародних організаціях.

7. Розроблення довгострокової програми співробітництва України з країнами Східної Азії з визначенням пріоритетів співробітництва та конкретних заходів сприяло б збалансуванню торговельно-економічного співробітництва між ними та значному підвищенню обсягів торгівлі.

Україна як джерело сучасних технологій та продукції машинобудування могла б долучитися до реконструкції і модернізації об’єктів, побудованих за участі радянських фахівців, будівництва енергетичних об’єктів у В’єтнамі, Лаосі та Камбоджі. Перспективною могла б стати участь українських спеціалістів у модернізації суднобудівної галузі В’єтнаму. Крім того, експорт сучасних українських технологій в країни АСЕАН, де накопичено значний позитивний потенціал адаптаційної індустрії, допоміг би залученню українських науково-дослідних інститутів та фахівців до цих процесів.

Україна має можливості для партнерства з країнами АСЕАН в царині геологічної розвідки корисних копалин. Країни цього субрегіону, зокрема В’єтнам, Індонезія, М’янма, потребують допомоги у проведенні геологорозвідувальних та пошукових робіт, організації видобутку корисних копалин, переробці дорогоцінних та напівдорогоцінних каменів.

Зважаючи на постійне зростання видатків країн АСЕАН на закупівлю військової техніки спецпризначення, Україна мала б оптимізувати форми роботи на ринку Південно-Східної Азії. Беручи до уваги жорстку конкуренцію на ринку озброєнь Південно-Східної Азії, вона має шукати шляхи стимулювання збуту своєї продукції шляхом пропозиції привабливих комплексних угод зі створення спільних підприємств і ліцензійного виробництва окремих зразків військової техніки на території країн-замовниць, ремонту і модернізації зразків спецтехніки військового призначення, можливо, на базі країн-замовниць, а також обслуговування такої техніки в цих країнах. Враховуючи дорожнечу окремих зразків спецтехніки військового та цивільного призначення, українські підприємства могли б перейти до їх передачі у лізинг на взаємовигідних умовах.

Перспективною була б участь України в реалізації технічної допомоги в межах програм ОДР в країнах АСЕАН і Східної Азії в цілому за умов її фінансування країнами-донорами. Наприклад, участь українських підприємств та проектних установ у переобладнанні та реконструкції діючих промислових об'єктів та комунікацій у В'єтнамі, Лаосі, Камбоджі, М’янмі за фінансової підтримки Японії в рамках ОДР.

Українські підприємства, спираючись на належне інформаційне та консультаційне забезпечення дипломатичних місій та представництв українських компаній в Східній Азії, українських міністерств та інших органів центральної влади, могли б залучитися до перспективних багатосторонніх проектів в рамках АСЕАН та АТЕС в галузі телекомунікацій, транспорту, промислових технологій. Українських підприємців може зацікавити Програма промислового співробітництва в рамках АСЕАН (АІСО), що покликана стимулювати промисловий розвиток країн цієї організації шляхом розширення виробничої кооперації між окремими компаніями. Така схема передбачає надання компаніям з іноземною участю тарифних та інших пільг в рамках Зони вільної торгівлі АСЕАН за умови, що частка національного капіталу в них складає не менше 30%.

Актуальним, як вбачається, є завдання щодо налагодження та розвитку контактів з метою розширення кола потенційних інвесторів в економіку обох сторін. Багато фірм країн АСЕАН володіють значними фінансовими можливостями та досвідом участі у різних інвестиційних проектах за кордоном. Незважаючи на економічну кризу, зберігаються можливості із залучення інвестицій з цих країн в українську економіку, зокрема в легку та харчову промисловість, будівництво об’єктів інфраструктури житла, готельний бізнес тощо.

Публікації за темою дисертації:

1. Радченко О. Нова модель безпеки у Південно-Східній Азії та позиції асеанівських і тихоокеанських країн // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 7. (Частина III). – К.: Київський університет імені Тараса Шевченка, 1998. – стор. 70 – 76.

2. Радченко О. Нова політична роль Японії на міжнародній арені в першій половині 90-х років та реакція асеанівських країн // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка: “Міжнародні відносини”. Випуск 12. – К.: Київський університет імені Тараса Шевченка, 1999. – стор. 43 – 45.

3. Радченко О. Роль програми “Офіційна допомога розвиткові” у зовнішньоекономічній стратегії Японії (на прикладі країн АСЕАН та України) // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 10. (Частина II). – К.: Київський університет імені Тараса Шевченка, 1999. – стор. 59-65.

4. Коміренко І. Д., Радченко О. В. Криза в Східному Тиморі та позиції головних акторів Азійсько-тихоокеанського реґіону // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 17. (Частина I). – К.: Київський університет імені Тараса Шевченка, 2000. – стор. 21 – 31.

5. Радченко О. Використання досвіду співробітництва Японії з АСЕАН у розвитку відносин України з країнами Східної Азії