ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

РИМАР Ольга Василівна

УДК 796.011-056.266

ІСТОРИКО-СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ

РОЗВИТКУ ПАРАОЛІМПІЙСЬКОГО РУХУ

В УКРАЇНІ

24.00.01 – Олімпійський і професійний спорт

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з фізичного виховання і спорту

Львів – 2002

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Львівському державному інституті фізичної культури Державного комітету України з питань фізичної культури і спорту.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент В а ц е б а Оксана Михайлівна, Львівський державний інститут фізичної культури, доцент кафедри теорії і методики фізичного виховання.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Варв'янський Станіслав Михайлович, Полтавський університет споживчої кооперації України, професор кафедри філософії та політології;

кандидат педагогічних наук, доцент К о з л о в а Клавдія Пилипівна, Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, професор кафедри теорії і методики фізичного виховання.

Провідна установа: Харківська державна академія фізичної культури, кафедра біологічних основ фізичного виховання і спорту, Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту, м. Харків.

Захист відбудеться 5 липня 2002 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.829.01 Львівського державного інституту фізичної культури за адресою: м. Львів, вул. Костюшка, 11.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівського державного інституту фізичної культури (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 11).

Автореферат розіслано 3 червня 2002 року.

В.о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради В.М. Трач

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність. В останні роки параолімпійський рух набув неабиякого значення в системі олімпійського та міжнародного спорту. Як зазначає президент Національного комітету спорту інвалідів України, народний депутат Верховної Ради України В.М. Сушкевич, параолімпійський рух – це одне з найвищих досягнень людського гуманізму тисячоліття, що минуло.

У період відновлення своєї незалежності Україна стала повноправним членом міжнародного параолімпійського руху. Українські спортсмени-інваліди вчетверте беруть участь і успішно виступають на найбільших змаганнях в системі параолімпійського спорту – Параолімпійських іграх. Національні збірні України були представлені на Параолімпійських іграх у: 1996 р. - Атланта (літні); 1998 р. – Нагано (зимові); 2000 р. – Сідней (літні); 2002 р. – Солт-Лейк-Ситі (зимові).

На думку керівників міжнародного спорту, Україна сьогодні є одним із лідерів щодо темпів розвитку параолімпійського руху. Разом із тим, активний розвиток параолімпійського руху в Україні не супроводжувався до останнього часу ґрунтовними та всебічними науковими дослідженнями.

Фактично недослідженою науковцями України залишається проблематика спорту неповносправних параолімпійського руху. Більшість досліджень присвячені проблемам медичної та соціальної реабілітації, адаптивному фізичному вихованню, особливостям фізичного виховання у спеціальних медичних групах, лікувальній фізичній культурі, фізичній реабілітації для окремих нозологій та проблемам теорії і методики тренування в окремих видах інвалідного спорту. Серед них праці Г.А. Апанасенка (1999), А.В. Богуша), Г.Є. Верича (1999), Т.П. Вісковатової (2000), А.С. Вовканича (1998), О.В. Давиденко (1997), В.І. Дубровського (2000), В.В. Клапчука (2001), В.І. Муравова (2000), В.П. Мурзи (1999), В.М. Мухіна), Б.Г. Сермєєва (1998), Б.К. Шеремета (2000), В.І. Язловецького (1999) та інших. Разом із тим, сьогодні у світовій науково-методичній літературі, в сучасних інформаційних мережах міститься чимало науково-методичної інформації щодо розвитку спортивного руху серед неповносправних, яка майже не використовується українськими фахівцями і не введена до науково-інформаційного обігу.

Наше дослідження є однією з перших спроб вивчити та узагальнити історію та організацію розвитку параолімпійського руху в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося відповідно до теми 1.1.3 “Історико-методологічні аспекти розвитку вітчизняної фізичної культури” Зведеного плану науково-дослідної роботи у сфері фізичної культури і спорту на 1998-2000 р.р. Державного комітету України з фізичної культури і спорту та теми 1.1.4 “Історико-методологічні засади розвитку української фізичної культури” Зведеного плану науково-дослідної роботи у сфері фізичної культури і спорту на 2001-2005 р.р. Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України з номером державної реєстрації 0102U002641. Роль автора у виконанні цих тем полягала у нагромадженні фактологічного матеріалу й аналізі історико-соціальних аспектів розвитку параолімпійського руху в Україні.

Мета роботи полягала у визначенні генези, особливостей формування та тенденцій розвитку параолімпійського руху в Україні.

Завдання дослідження були такими:

1. Визначити місце та роль параолімпійського руху в системі міжнародного спорту.

2. Виявити та проаналізувати організаційну структуру міжнародного та вітчизняного параолімпійського руху.

3. Дослідити специфіку розвитку спортивного руху неповносправних в Україні в історико-соціальному плані.

4. Узагальнити набутий досвід та традиції розвитку параолімпійського руху з метою його використання в сучасних умовах розбудови національної системи фізичної культури та спорту.

Об'єкт дослідження – основи параолімпійського руху.

Предмет дослідження – історико-соціальні та організаційні аспекти розвитку спортивного руху серед неповносправних.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження: аналіз літературних джерел, аналіз документів, опитування, системний аналіз, історичний метод, порівняльно-історичний метод, метод комплексного дослідження історичних джерел, метод аналогій.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що:

·

· визначено передумови формування і розвитку організаційної структури інвалідного спорту в Україні;

· з'ясовано характерні особливості, основні тенденції та напрями розвитку параолімпійського руху в Україні;

· узагальнено історію зародження і специфіку розвитку окремих видів спорту параолімпійської програми та інших видів спорту неповносправних;

· істотно розширено і доповнено термінологічно-понятійний апарат сфери параолімпійського спорту в українській мові.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці схеми системи управління параолімпійським рухом в Україні, узагальненні статистичної інформації про результати участі спортсменів України в Параолімпійських іграх самостійними командами в період з 1996 до 2002 р., розробці практичних рекомендацій організаційного характеру для вдосконалення системи розвитку параолімпійського спорту.

Основні положення дисертації використані для доповнення змісту навчальних дисциплін “Історія фізичної культури” та “Олімпійський спорт” для студентів Львівського державного інституту фізичної культури та Івано-Франківського коледжу фізичного виховання і подані у вигляді методичного посібника “Спорт неповносправних: історія та сучасність” (2001 р.).

Матеріали дисертації можуть бути використані при написанні навчальних підручників та посібників з історії та теорії параолімпійського спорту, при розробці спецкурсів та спецсемінарів для студентів спеціалізованих вищих навчальних закладів України.

Результати проведених досліджень впроваджено в практику діяльності Національного олімпійського комітету України, відділення Національного олімпійського комітету України у Львівській області, Львівського обласного центру з фізичної культури і спорту інвалідів “Інваспорт” та в навчальний процес студентів Львівського державного інституту фізичної культури, Івано-Франківського коледжу фізичного виховання, про що є відповідні акти.

Особистий внесок автора полягає у нагромадженні й систематизації фактологічного матеріалу про розвиток параолімпійського руху; аналізі звітів діяльності Всеукраїнського центру з фізичної культури і спорту інвалідів "Інваспорт" та його обласних відділень, Національного комітету спорту інвалідів України, Всеукраїнських спортивних федерацій неповносправних; вивченні особливостей формування та розвитку міжнародних структур параолімпійського руху. У спільно виконаних публікаціях автору належать результати дослідження та їх обговорення.

Апробація результатів дисертації. За матеріалами дисертації виголошено доповіді на міжнародних наукових конференціях "Молода спортивна наука України" (Львів, 2000-2002), на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Актуальні проблеми підготовки спеціалістів в галузі фізичної культури і спорту" (Івано-Франківськ, 2000), на Всеукраїнському семінарі “Оздоровча і спортивна робота з неповносправними” (Львів, 2002) та представлено матеріали на: ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції викладачів, тренерів, аспірантів, студентів Гомельського державного університету ім. Ф. Скоріни “Проблемы физической культуры населения, проживающего в условиях неблагоприятных факторов окружающей среды” (Гомель, 1999), на V міжнародному науковому конгресі “Олимпийский спорт и спорт для всех” (Мінськ, 2001); на щорічних звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу та на засіданнях наукового гуртка аспірантів Львівського державного інституту фізичної культури (1999-2002).

Публікації. Результати дисертаційної роботи відображено у методичній збірці, 13 публікаціях, серед яких 8 статей у наукових фахових виданнях України; 11 публікацій виконано самостійно.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, практичних рекомендацій, висновків, списку використаних джерел та додатків. Текст дисертації викладено на 212 сторінках друкованого тексту, включаючи 24 таблиці та 4 рисунки. У праці використано 212 літературних джерел, з яких 47 іноземних.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт та предмет дослідження, мету, завдання та методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення роботи, а також особистий внесок здобувача, вказано сферу апробації результатів виконаних досліджень.

У першому розділі “Параолімпійський рух в системі міжнародного спорту” проаналізовано передумови та особливості проведення найбільших міжнародних спортивних змагань серед неповносправних: Параолімпійських ігор, Спеціальних Олімпіад, Всесвітніх ігор глухих (Дефлімпійських ігор).

Показано, що передумовою зародження сучасного спортивного руху серед неповносправних була діяльність спортивних клубів для глухих, які функціонували наприкінці XIX століття. Спортивний рух серед неповносправних із набутими пошкодженнями зародився у післявоєнні періоди, коли перед суспільством поставала проблема реабілітації жертв війни. Після завершення Другої світової війни завдяки зусиллям англійського лікаря Людвіга Гуттмана спорт став незамінним засобом повноцінного життя інвалідів. Його зусиллями у 1948 році у Великобританії було проведено Сток-Мандевільські ігри, де у змаганнях зі стрільби з лука брало участь шістнадцять паралізованих чоловіків і жінок - колишніх військовослужбовців. У той же день відкрилися Ігри ХІV Олімпіади у Лондоні. Це й наштовхнуло Л. Гуттмана на ідею про проведення паралельно з Олімпійськими іграми міжнародних ігор неповносправних. У олімпійському 1964 році ці Ігри вперше було названо “Параолімпійськими”. Зимові Параолімпійські ігри проводяться, починаючи з 1976 року.

Впродовж усієї історії проведення Параолімпійських ігор спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості країн-учасниць, спортсменів-учасників, нозологій спортсменів-учасників Параолімпійських ігор та видів спорту в програмі змагань.

Хронологію проведення, кількість спортсменів, країн-учасниць, нозологій та видів спорту літніх та зимових Параолімпійських ігор подано в табл. 1 та табл. 2.

Окрім Параолімпійських ігор, у системі міжнародного спорту проводяться також Всесвітні ігри глухих та Спеціальні Олімпіади.

Міжнародний спортивний рух людей з обмеженим слухом веде свою історію з 20-х років ХХ століття. Перші “Олімпійські ігри за версією для глухих”, або, як їх здебільшого іменують, “Міжнародні Тихі ігри”, були проведені у Парижі в 1924 році завдяки ентузіазму француза Ежена Рубенс-Алкайса. У 2001 році на засіданні в Лозанні Міжнародний олімпійський комітет ухвалив рішення перейменувати Всесвітні ігри глухих на Дефлімпійські ігри.

Спортивні змагання для розумововідсталих вперше було проведено на початку 60-х років ХХ століття у США за ініціативою американського подружжя Кеннеді-Шрайвер. У 1968 році у Чикаго (США) проведено перші міжнародні Спеціальні Олімпіади, участь у яких взяли спортсмени з Канади та США. Характерною особливістю Спеціальних Олімпіад є можливість особам із

затримкою розумового розвитку змагатися на всіх рівнях атлетичних здібностей.

На основі всебічного аналізу вітчизняної та зарубіжної науково-методичної літератури, сучасних інформаційних джерел підкреслюється, що параолімпійський рух сьогодні є важливою складовою міжнародного спорту, важливим чинником забезпечення соціальної адаптації інвалідів у суспільстві, підтримки впевненості та віри неповносправних у власні можливості тощо. Параолімпійський спорт сприяє оптимізації фізичного, психічного, морального стану інвалідів.

У другому розділі “Організація та методика дослідження” подано тлумачення основних термінів та понять, дотичних до теми дослідження; описано організацію дослідження; розкрито систему взаємодоповнюючих методів, адекватних об'єкту, предмету, меті та завданням дослідження.

Дисертаційне дослідження провадилося на теоретичному рівні й виконувалося у три етапи.

На першому етапі досліджень (1999-2000 р.р.) вивчалася вся доступна література з названої проблематики і визначалася методологія проведення дослідження. Аналізувалося питання щодо ролі та місця параолімпійського руху в міжнародній системі спорту, особливостей функціонування сучасного параолімпійського спорту. Основним методом дослідження на першому етапі роботи був аналіз і узагальнення наукової, науково-популярної, науково-методичної літератури, статистичних та інших інформаційно-статистичних документів.

Опрацьовано також більше 90 одиниць щорічних звітів та інших документів інвалідних центрів України, Київської, Дніпропетровської та Львівської областей. Аналізувалася інформація з міжнародної мережі “Інтернет”.

На другому етапі досліджень (2000-2001 р.р.) вивчалася історія формування і розвитку інвалідного спорту у світі, особливості функціонування відповідних міжнародних структур. Основну увагу було зосереджено на вивченні особливостей функціонування та розвитку спортивного руху неповносправних в Україні. Було проведено низку консультацій та інтерв'ю з фахівцями та керівниками параолімпійських структур України, Державного комітету України з питань фізичної культури і спорту, Національного олімпійського комітету, керівниками Всеукраїнського та обласних центрів з фізичної культури і спорту інвалідів “Інваспорт”, керівниками Всеукраїнських спортивних федерацій неповносправних.

На третьому етапі досліджень (2001-2002 р.р.) на підставі даних, одержаних на І і ІІ етапах, були розроблені рекомендації щодо формування і розвитку системи параолімпійського спорту в Україні, а також визначені перспективні напрямки його розвитку. Узагальнено сучасні проблеми та тенденції розвитку параолімпійського руху в Україні.

Таблиця 1

Хронологія проведення, кількість спортсменів,

країн-учасниць, нозологій та видів спорту літніх Параолімпійських ігор

*ПХСМ –порушення хребта і спинного мозку

*ДЦП – дитячий церебральний параліч

Таблиця 2

Хронологія проведення, кількість спортсменів та країн-учасниць зимових Параолімпійських ігор

*ПХСМ – порушення хребта і спинного мозку

У третьому розділі “Організаційна структура розвитку параолімпійського руху” проаналізовано передумови зародження, розвиток та діяльність міжнародних спортивних організацій неповносправних. Сьогодні в інвалідному русі функціонує сім міжнародних організацій, які здійснюють керівництво спортом певної групи інвалідності (табл. 3).

Проаналізовано особливості формування і діяльності Міжнародного параолімпійського комітету, який є найвищим органом параолімпійського руху. Під його юрисдикцією знаходяться чотири міжнародні федерації: Міжнародна Сток-Мандевільска федерація спорту на візках (1952 р.), яка керує розвитком спорту осіб на візках із пошкодженнями хребта і спинного мозку; Міжнародна спортивна організація інвалідів (1964 р.), яка керує розвитком спорту осіб з ампутованими кінцівками та іншими порушеннями органів руху; Міжнародна асоціація спорту та рекреації осіб із церебральним паралічем (1978 р.), яка керує розвитком спорту осіб із церебральним паралічем; Міжнародна асоціація спорту сліпих (1980 р.), яка керує розвитком спорту осіб із вадами зору.

Таблиця 3

Міжнародні організації інвалідного спорту

* курсивом виділено організації, підпорядковані Міжнародному параолімпійському комітетові.

Також досліджено, що окрім цих федерацій на міжнародному рівні діють: Міжнародний спортивний комітет глухих (1924 р.), який керує розвитком спорту осіб із вадами слуху; Міжнародна організація Спеціальних Олімпіад (1968 р.), яка керує розвитком спорту осіб із вадами розумового розвитку; Міжнародна асоціація спорту осіб із вадами розумового розвитку (1986 р.), яка керує розвитком спорту осіб із вадами розумового розвитку.

У роботі проаналізовано діяльність основних органів управління Міжнародного параолімпійського комітету, таких, як: Генеральна асамблея, виконавчий комітет та комітет управління. Вивчена структура Міжнародного параолімпійського комітету, до якої входять різноманітні комісії, що здійснюють свою діяльність у визначеному напрямку (спортивна рада, комісія зі спортивної науки та медицини, комісія спортсменів, комісія з фінансів, комісія параолімпійської солідарності, комісія розвитку спорту, юридична комісія, комісія з маркетингу, регіональні комісії). При необхідності створюються додаткові постійні комісії: з підготовки до Параолімпійських ігор, з допуску, з культурної програми, зі спортивної програми, комісії зі співпраці з засобами масової інформації.

Проаналізовано параолімпійську символіку. Параолімпійський символ складається з трьох з'єднаних між собою напівсфер зеленого, червоного та синього кольорів. Ці три напівсфери символічно відображають найсуттєвіші компоненти розвитку людини: свідомість, тіло, дух (мал.1). Вперше параолімпійський символ репрезентовано у 1964 році на Параолімпійських іграх у Токіо (Японія).

Мал. Символ Параолімпійського руху

Сьогодні в програмі літніх та зимових Параолімпійських ігор культивується 18 літніх та 5 зимових видів спорту. Правила змагань з кожного параолімпійського виду спорту подібні до офіційно визнаних правил змагань з видів спорту здорових атлетів з деякими доповненнями і змінами відповідно до можливостей спортсменів-інвалідів. Спортсмени-інваліди для забезпечення рівних можливостей класифікуються за ступенем ураження організму та за функціональними можливостями для участі у змаганнях з відповідного виду спорту.

У четвертому розділі “Зародження та розвиток параолімпійського руху в Україні” подано історичні аспекти формування та функціонування інвалідного спорту в Україні. Проаналізовано розвиток спортивного руху неповносправних в Україні в радянський період та за роки державної незалежності.

Спортивний рух серед неповносправних України почав формуватися на початку ХХ століття серед осіб із вадами слуху та вадами зору. На початку 30-х років створюються перші республіканські організації інвалідів: Українське товариство глухих (УТОГ) та Українське товариство сліпих (УТОС). На ці організації, серед інших, покладалися обов'язки з підготовки, формування та участі українських спортивних команд у всесоюзних і міжнародних змаганнях. З 1957 року глухі українські спортсмени у складі збірної команди СРСР вперше беруть участь у Всесвітніх іграх глухих, а у 1960 році незрячі українські спортсмени у складі СРСР дебютували на Міжнародних шахових олімпіадах. На Параолімпійських іграх спортсмени-інваліди України вперше виступили у Сеулі (1988 р.) у складі збірної команди СРСР.

Організаційну структуру управління спортом інвалідів в Україні складають державні та громадські форми управління (мал. 2).

До державної гілки управління інвалідним спортом в Україні належать такі інституції: Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України. Усі структури безпосереднього галузевого управління сфокусовуються на Державному комітеті України з питань фізичної культури і спорту, який у свою чергу керує роботою Українського центру з фізичної культури і спорту інвалідів “Інваспорт”. Український центр “Інваспорт” є унікальною структурою, яка здійснює керівництво фізкультурно-реабілітаційною та спортивною роботою інвалідів в Україні, у структурі якого діють 27 регіональних центрів, 61 їх відділення в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, 26 дитячо-юнацьких спортивних шкіл для дітей-інвалідів, а також спеціалізовані дитячо-юнацькі школи інвалідів параолімпійського резерву .

До громадської гілки належать такі структури, як: Національний комітет спорту інвалідів України та федерації за нозологіями, серед яких: Всеукраїнська спортивна федерація глухих, Всеукраїнська спортивна федерація незрячих, Всеукраїнська спортивна федерація інвалідів із порушеннями опорно-рухового апарату, Всеукраїнська спортивна федерація інвалідів із вадами розумового та фізичного розвитку.

Національний комітет спорту інвалідів України відповідає за формування національних збірних команд спортсменів-інвалідів України, підготовку і участь у Параолімпійських іграх, Всесвітніх іграх глухих, Спеціальних Олімпіадах, чемпіонатах світу та Європи. Він є носієм параолімпійського руху в державі та вищий орган, який координує діяльність громадського спортивного руху інвалідів.

Всебічний аналіз розвитку параолімпійського руху вказує на те, що у подальшому параолімпійський рух в Україні набуватиме ширших масштабів, вдосконалюватиметься структура управління інвалідним спортом в регіонах та областях, розширюватиметься мережа змагань, збільшуватиметься залученість неповносправних осіб до фізкультурно-оздоровчих занять тощо. У роботі окреслено низку проблемних питань, розв'язання яких сприятиме оптимізації та вдосконаленню основних аспектів розвитку параолімпійського руху.

Мал. . Структура управління інвалідним спортом в Україні

Серед головних завдань організаційного характеру, які рекомендуються для практичного втілення, виділимо такі:

·

· вдосконалення системи підготовки та перепідготовки професійних кадрів: тренерів, інструкторів, суддів, управлінців, вчителів фізичного виховання, вихователів для роботи з інвалідами;

· налагодження випуску відповідного спортивного знаряддя, інвентарю, одягу; відповідне обладнання спортивних споруд, місць громадського користування, транспорту для потреб неповносправних;

· розширення наукових, науково-методичних досліджень із проблем розвитку інвалідного спорту, рекреаційно-оздоровчої роботи серед інвалідів, використання засобів фізичної культури з метою соціалізації інвалідів, їхньої психічної рівноваги тощо;

· вдосконалення пропагандивної та інформаційної роботи серед інвалідів щодо можливостей використання засобів спорту, фізичної реабілітації та рекреації для подолання відчуженості від суспільного загалу, покращення рівня фізичної підготовленості, фізичного та психічного стану, морально-вольової стійкості, збереження побутових та професійних навичок, соціальної адаптації загалом тощо.

Результати наших досліджень окреслюють подальші перспективні шляхи наукових досліджень, пов'язаних із вивченням технології підготовки спортсменів в окремих параолімпійських видах спорту, фізичної, техніко-тактичної, психічної та інших видів підготовки параолімпійців, оздоровчо-рекреаційну діяльність тощо.

ВИСНОВКИ

1. Всебічний аналіз доступної наукової, науково-методичної літератури вітчизняних та зарубіжних авторів дає підстави стверджувати, що проблематика параолімпійського руху в сучасній українській науково-методичній літературі, незважаючи на бурхливий розвиток вітчизняного інвалідного спорту, висвітлена недостатньо. Бракує ґрунтовних джерел з історії зародження і розвитку міжнародного параолімпійського руху та спортивного руху неповносправних в Україні, наукових праць, у яких би висвітлювалися ідейно-філософські, організаційні, медико-соціальні та інші гуманітарні аспекти параолімпійського руху, теоретико-методологічних розробок щодо методики спортивного тренування в окремих видах інвалідного спорту.

2. Параолімпійський рух сьогодні є важливою складовою міжнародного спорту, важливим чинником забезпечення соціальної адаптації інвалідів у суспільстві, підтримки впевненості та віри неповносправних у власні можливості тощо. Параолімпійський спорт сприяє оптимізації фізичного, психічного, морального стану інвалідів.

У системі міжнародного спорту неповносправних передбачено проведення змагань для осіб таких нозологій: з вадами зору, слуху та мови, розумового розвитку, із церебральним паралічем, з ампутованими кінцівками, з пошкодженнями хребта й спинного мозку. Для кожної з цих груп інвалідностей проводяться комплексні міжнародні ігри, світові та регіональні чемпіонати, серед яких найвагомішими є: зимові та літні Параолімпійські ігри, Міжнародні ігри Спеціальної Олімпіади, Всесвітні ігри глухих (Дефлімпійські ігри).

Одне з чільних місць у системі міжнародного спорту посідають Параолімпійські ігри. Ці змагання з року в рік набувають неабиякої міжнародної популярності та інтересу з боку світової громадськості. В останні десятиліття спостерігається виразна тенденція зростання темпів розвитку кількісних та якісних показників у їх проведенні: розширюється географія проведення змагань, збільшується кількість країн-учасниць, спортсменів, нозологій спортсменів-учасників, кількість видів спорту. Так, кількість спортсменів-учасників Параолімпійських ігор зросла більш як у десять разів (на перших Параолімпійських іграх у 1960 році (Рим, Італія) змагалося 360 спортсменів, на Параолімпійських іграх у 2000 році (Сідней, Австралія) – 3824 спортсмена); представництво країн зросло у 5 разів (у других Параолімпійських іграх у 1964 році (Токіо, Японія) взяло участь 22 країни, у 2000 році (Сідней, Австралія) – 125); втричі збільшилася кількість видів спорту у програмі змагань (на перших Параолімпійських іграх (Рим, Італія) програма змагань складалася з 6 видів спорту, у 2000 році (Сідней, Австралія) – з 18).

3. Сьогодні в міжнародному інвалідному русі функціонує сім міжнародних організацій, які здійснюють керівництво спортом певної групи інвалідності. Найвищим органом параолімпійського руху є Міжнародний параолімпійський комітет, під юрисдикцією якого діють чотири міжнародні федерації:

·

· Міжнародна спортивна організація інвалідів - керує розвитком спорту осіб з ампутованими кінцівками та іншими порушеннями органів руху (утворена у 1964 році);

· Міжнародна асоціація спорту та рекреації осіб із церебральним паралічем - керує розвитком спорту осіб із церебральним паралічем (утворена у 1978 році);

· Міжнародна асоціація спорту сліпих - керує розвитком спорту осіб із вадами зору (утворена у 1980 році).

Окрім цих федерацій, на міжнародному рівні діють:

·

· Міжнародна організація Спеціальних Олімпіад - керує розвитком спорту осіб із вадами розумового розвитку (утворена у 1968 році);

· Міжнародна асоціація спорту осіб з вадами розумового розвитку - керує розвитком спорту осіб із вадами розумового розвитку (утворена у 1986 році).

Міжнародний Параолімпійський комітет координує діяльність міжнародних федерацій і забезпечує проведення Параолімпійських ігор, а також тісно співпрацює з Міжнародним Олімпійським комітетом та іншими міжнародними спортивними організаціями та федераціями.

Структуру Міжнародного параолімпійського комітету складають Національні параолімпійські комітети та Національні організації неповносправних (Національні контактні агенства).

4. Керівництво фізкультурно-реабілітаційною та спортивною роботою інвалідів в Україні здійснює Український центр фізичної культури і спорту інвалідів “Інваспорт”, у підпорядкуванні якого діють 27 регіональних центрів, 61 їх відділення в областях, в АР Крим, містах Києві та Севастополі, 26 дитячо-юнацьких спортивних шкіл для дітей-інвалідів, 112 фізкультурно-оздоровчих клубів, а також спеціалізовані дитячо-юнацькі школи інвалідів параолімпійського резерву.

За формування національних збірних команд спортсменів-інвалідів України, підготовку і участь їх у Параолімпійських іграх, Спеціальних Олімпіадах, Всесвітніх іграх глухих, чемпіонатах світу та Європи відповідає утворений у 1992 році Національний комітет спорту інвалідів України. Цей комітет об'єднує чотири національні федерації спорту інвалідів:

·

· Всеукраїнську спортивну федерацію глухих (утворено у 1992 році);

· Всеукраїнську спортивну федерацію незрячих (утворено у 1992 році);

· Всеукраїнську спортивну федерацію інвалідів із вадами розумового та фізичного розвитку (утворено у 1993 році).

5. Одними з перших спортивних федерацій для неповносправних в Україні були створені на початку 30-х років ХХ століття Українське товариство глухих (УТОГ) та Українське товариство сліпих (УТОС). На ці організації покладалися обов'язки щодо підготовки, формування та участі українських спортивних команд у всесоюзних та міжнародних змаганнях. З 1957 року глухі українські атлети у складі збірної команди СРСР вперше беруть участь у Всесвітніх іграх глухих, а у 1960 році незрячі українські спортсмени в складі СРСР дебютували на Міжнародних шахових олімпіадах.

Спортсмени-інваліди України у складі збірної команди СРСР вперше виступили у Параолімпійських іграх у Сеулі (1988 р.). Національні збірні спортсменів-інвалідів України успішно виступають з 1992 року самостійними командами на міжнародній спортивній арені. Українські спортсмени-інваліди на чотирьох Параолімпійських іграх в період з 1996 по 2002 р. вибороли загалом 65 медалей, з них 7 золотих, 32 срібних та 26 бронзових.

Щорічно в Україні проводяться понад 200 чемпіонатів, першостей та кубків із 17 видів спорту серед інвалідів із вадами зору, слуху, опорно-рухового апарату та інтелекту; проводяться змагання щорічної Спартакіади серед дітей-інвалідів.

З активізацією демократичних процесів, гуманізацією українського суспільства спорт неповносправних посідає важливе місце в соціальній адаптації цієї категорії людей. Це, зокрема, знайшло своє відображення у цілій низці Законів України та інших державних програмно-нормативних документах.

6. В процесі роботи узагальнено історичний досвід, тенденції, традиції розвитку параолімпійського руху, що свідчить про розширення спектру використання засобів спорту у фізкультурно-спортивній та оздоровчо-рекреаційній діяльності серед неповносправних.

В умовах розбудови національної системи фізичної культури і спорту потреба подальшого широкого та всебічного залучення інвалідів до активних занять фізичними вправами розширюватиметься і набуватиме першочергового значення в процесах соціалізації неповносправних.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА

ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Римар О.В. Спорт неповносправних: історія та сучасність. - Львів, 2001. – 56 с.

2. Римар О. Особливості діяльності Міжнародного параолімпійського комітету // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. праць за ред. С.С. Єрмакова. – Харків: ХДАДМ (ХХПІ), 2002. - №4. – С. 47-51.

3. Римар О. Організаційні засади розвитку інвалідного спорту в Україні // Молода спортивна наука України: Зб. наук. праць з галузі фізичної культури та спорту: У 2-х т. – Львів: ЛДІФК, 2002. - Вип. 6. – Т.1. - С.114-119.

4. Римар О. Історико-методологічні аспекти організації і проведення Спеціальних Олімпіад (Special Olympics) // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. праць під ред. С.С. Єрмакова. – Харків: ХДАДМ (ХХПІ), 2001. - №25. – С. 10-15.

5. Римар О. Особливості утворення та розвитку організаційних структур параолімпійського руху // Молода спортивна наука України: Зб. наук. статей з галузі фізичної культури та спорту: У 2-х т. – Львів: ЛДІФК, 2001. - Вип. . – Т.1. - С.156-159.

6. Римар О. Особливості проведення міжнародних спортивних змагань серед неповносправних осіб // Молода спортивна наука України: Зб. наук. статей з галузі фізичної культури та спорту. – Львів: ЛДІФК, 2000. - Вип. 4. - С.84-85.

7. Копій О.В. Історичні особливості розвитку спорту серед інвалідів // Физическое воспитание студентов творческих специальностей: Сб. науч. трудов под ред. С.С. Ермакова. – Харьков: ХХПИ, 1999. - №3. – С. 31-34.

8. Рымар О. Особенности зарождения, формирования и перспективы развития параолимпийского спорта в Украине // Олимпийский спорт и спорт для всех: Тез. V Междунар. науч. конгр. – Минск: БГАФК, 2001. – С. .

9. Вацеба О.М., Копий О.В. Особенности развития параолимпийского движения в Украине // Проблемы физической культуры населения, проживающего в условиях неблагоприятных факторов окружающей среды: Материалы ІІІ Междунар. науч.-практ. конф. преподавателей, тренеров, аспирантов, студентов, посвящ. 50-летию ф-та физ. культуры Гомельского государственного университета им. Ф. Скорины. – Гомель, 1999. – С. .

10. Копій О. Характеристика роботи Українського центру інвалідного спорту “Інваспорт” та особливості його діяльності на Львівщині // Молодіжні проблеми в Україні: стан та шляхи вирішення: Зб. наук.-метод. статей. – Львів: ЛДІФК, 1997. – С. 85-88.

11. Римар О. Порівняльний аналіз знань молодших школярів про олімпійський та параолімпійський рухи // Актуальні проблеми підготовки спеціалістів в галузі фізичної культури і спорту: Тези доп. Всеукр. наук.-практ. конф. – Івано-Франківськ, 2000. – С. 96.

12. Вацеба О.М., Копій О.В. Особливості розвитку параолімпійського руху в Україні // Концепція розвитку галузі фізичного виховання і спорту в Україні: Зб. наук. праць. – Рівне: Ліста, 1999. – С. 47-51.

АНОТАЦІЇ

Римар О.В. Історико-соціальні аспекти розвитку параолімпійського руху в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з фізичного виховання і спорту за спеціальністю 24.00.01 – Олімпійський і професійний спорт. – Львівський державний інститут фізичної культури, Львів, 2002 рік.

Дисертація присвячена актуальним проблемам розвитку параолімпійського спорту. Розглянуто роль і значення параолімпійського руху в системі міжнародного спорту, зокрема проаналізовано передумови зародження інвалідного спорту, генезу зародження Параолімпійських ігор, особливості проведення різноманітних міжнародних спортивних змагань серед неповносправних осіб (літні, зимові Параолімпійські ігри, Дефлімпійські ігри, Спеціальні Олімпіади).

У роботі представлено організаційну структуру параолімпійського руху. Дано характеристику діяльності міжнародних спортивних організацій інвалідів, Міжнародного параолімпійського комітету, проаналізовано зміст спортивної програми Параолімпійських ігор.

На основі всебічного аналізу сучасної вітчизняної та зарубіжної літератури, даних інформаційної мережі “Інтернет”, статистичних матеріалів, результатів бесід, інтерв'ю керівників вітчизняного параолімпійського руху узагальнено історико-соціальні аспекти функціонування спортивного руху неповносправних в Україні.

Ключові слова: параолімпійський рух, Параолімпійські ігри, спортивні організації інвалідів, організаційна структура, історико-соціальні аспекти, спортивний рух неповносправних в Україні.

RymarHistorical and Social Aspects of the Development of Paralympic Movement in Ukraine. – Manuscript.

Dissertation for a candidate degree in physical education and sport in 24.00.01 specialty – Olympic and professional sport. – Lviv State Institute of Physical Culture, Lviv, 2002.

The dissertation is dedicated to the vital problems of the development of paralympic sport. The work covers the role and importance of paralympic movement in the system of international sport. There are analysed the grounds of the conception of the invalid sport, the genesis of the conception of Paralympic Games and peculiarities of the holding various international sport competitions among disabled people. It is found that the competitions in the system of international sport for disabled people are held in the following categories of athletes: sportsman with the defects of sight, hearing and speech, with the defects of mental development, cerebral paralysis, with the injurings of spine and spinal marrow.

International games, world and regional championship are held for the each of the groups of disabled people.

Winter and Summer Paralympic Games, International Games of Special Olympiad, World Games for Deaf People (Deaflympic Games) are the most important among them.

The work present the organization structure of the paralympic movement and gives the characteristics of the work of international sport organizations of disabled people. There are seven of them today which manage the sport of certain invalid organization. The dissertation gives the characteristics of the main body of the paralympic movement – International Paralympic Committee. It leads four international federations:

·

· International Sports Organisation for the Disabled (it was founded in 1964) – it regulates the development of sport for people with amputated extremities and other defects of organs of motion;

·

· International Blind Sports Association (it was founded in 1980) – it regulates the development of sport for people with defects of sight.

Besides these federations there are some other which work on the international level:

·

· Special Olympics International (it was founded in 1968) – it regulates the development of sport for people with the defects of mental development;

· International Association Sport for Persons with an Intellectual Disability (it was founded in 1986) – it regulates the development of sport for people with the defects of mental development.

The characteristics of National Paralympic Committee and National Organizations of Disabled People are given in the dissertation.

The work analyses the matter of sport programme of Paralympic Games. The historical and Social aspects of functioning sport movement of disabled people in Ukraine are generalized according to the all-round analysis of modern Ukrainian and foreign literature, data of the information network “Internet”, statistic materials of the results of the discussions, interviews of leader of Ukrainian paralympic movement.

The work ascertains that the managing of physical culture, rehabilitation and sport work of the invalids in Ukraine is put into practice by Ukrainian Centre of Physical Culture and Invalid Sport “Invasport”. 27 regional centres, 61 department in Autonomous Republic Crimea, regions, Kyiv and Sevastopil cities, 26 youthful sport schools for the disabled children. National Committee of Invalid Sport of Ukraine was founded in 1992 and it is responsible for the moulding national scratch teams of Ukrainian invalid sportsmen, their training and participating in Paralympic Games, Special Olympiads, World Games of Deaf People, World and European Championships. This committee unites four national federations of invalid sport:

·

· Ukrainian Sport Federation of Deaf People (it was founded in 1992);

· Ukrainian Sport Federation of Blind People (it was founded in 1992);

· Ukrainian Sport Federation of Invalids With the Defects of Mental and Physical Development (it was founded in 1993);

It is analysed the participation of invalid sportsmen at the international contests since 1992 till 2002.

The recommendations of organization character to improve the system of development of paralympic sport are worked out in the dissertation.

The problematic questions, solving which will help to optimisate and improve main aspects of the development of paralympic movement in Ukraine, are studied in the work.

The main tasks of organization character which are recommended to practical embodiment are: the expansion of network of sport organizations, sanitational rehabilitational and sport clubs for the disabled people with the different kinds of defects; the arranging of training and retraining system for trained specialists, coaches, instructors, referees, managers, teachers of physical training; the improvement of the output of suitable sport equipment, stock, clothes, etc.; the expansion of the scientific, systematic researches concerning the development of invalid sport, recreational and sanitational work among invalids, the use of means of physical culture with the aim of social adaptation of invalids.

Key words: paralympic movement, Paralympic Games, sport organizations of invalids, organization structure, historical and social aspects, sport movement of disabled people in Ukraine.

Рымар О.В. Историко-социальные аспекты развития параолимпийского движения в Украине. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата наук по физическому воспитанию и спорту по специальности 24.00.01 – Олимпийский и профессиональный спорт. – Львовский государственный институт физической культуры, Львов, 2002.

Диссертация раскрывает актуальные проблемы развития параолимпийского спорта. Рассматривает роль и значение параолимпийского движения в системе международного спорта, анализирует предпосылки зарождения инвалидного спорта, генезис зарождения Параолимпийских игр, особенности проведения разнообразных международных спортивных состязаний среди инвалидов (летние, зимние Параолимпийские игры, Дефлимпийские игры, Специальные Олимпиады).

В работе представлена организационная структура параолимпийского движения. Дана характеристика деятельности международных спортивных организаций инвалидов, Международного параолимпийского комитета, проанализировано содержание спортивной программы Параолимпийских игр.

На основе всестороннего анализа современной отечественной и зарубежной литературы, данных информационной сети "Интернет", статистических материалов, результатов бесед, интервью руководителей отечественного параолимпийского движения обобщены историко-социальные аспекты функционирования спортивного движения инвалидов в Украине.

Ключевые слова: параолимпийское движение, Параолимпийские игры, спортивные организации инвалидов, организационная структура, историко-социальные аспекты, спортивное движение недееспособных в Украине.