ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ІМЕНІ Г.С. КОСТЮКА АПН УКРАЇНИ

СЕМАК ОЛЕНА ОЛЕГІВНА

УДК 159.922.75:799.3

Особистісні кореляти успішності інтерпретації хореографічного тексту

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника на кафедрі загальної і експериментальної психології.

Науковий керівник – доктор психологічних наук,

професор Москалець Віктор Петрович

Прикарпатський університет імені Василя Стефаника МОН України

завідувач кафедри загальної та експериментальної психології.

Офіційні опоненти – член-кореспондент АПН України, доктор психологічних наук,

професор Боришевський Мирослав Йосипович,

Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України

Лабораторія психології особистості ім. П.Р. Чамати, завідувач;

кандидат психологічних наук, доцент

Папуча Микола Васильович,

Ніжинський державний педагогічний університет МОН України,

кафедра психології, завідувач.

Провідна установа – Дрогобицький державний педагогічний університет

імені Івана Франка МОН України, кафедра психології.

Захист відбудеться 22 січня 2003 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої ради Д 26.453.01 в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України за адресою: 01033, Київ – 33, вул. Паньківська, 2

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України

Автореферат розісланий 20 грудня 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.О. Балл

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Увага до експресивних форм вияву поведінки людини спостерігається на сторінках психолого-орієнтованої літератури досить тривалий час, і в цьому плані, передусім за обсягом накопиченого матеріалу, психологія, здавалось б, не має підстав скаржитися ані на відсутність інтересу до згаданої реальності, ані на брак досвіду експериментальної розробки останньої. І все таки традиційна вже для сьогодення критика на адресу психології виявилися чи не найгострішою саме в галузі, предметом вивчення якої є феноменологія невербальної (нонвербальної, паралінгвістичної, екстралінгвістичної) поведінки.

Прикметно, що найбільше критикується не стільки обмеженість дослідницької практики лабораторними (камерними) прийомами, відповідно і бідність результатів, скільки відсутність прогресу в розвиткові методологічних засад, належна чутливість психології до нових вимог, що ставляться перед нею актуальними потребами суспільства загалом, освітянської практики – зокрема.

Серед вимог, сформульованих Державною національною програмою (“Освіта. Україна ХХІ ст”.) і Національною доктриною розвитку освіти України в ХХІ ст. (на період до 2025 р.) принцип гуманізації й гуманітаризації є пріоритетним, тобто таким, що має визначати загальну стратегію і розвивальний ефект навчально-виховних заходів. Першочергового значення наадається розвитку художньо-естетичної культури молодої людини, її духовного і особистісного потенціалу. Пануючий й досі в системі освіти культ сцієнтизму із притаманним йому суб’єкт – об’єктним підходом позбавляє особистість можливості сприймати, розуміти й інтерпретувати особливий за своєю природою й системою виразних засобів (невербальної мови) світ мистецтва, зокрема хореографічного, як своєрідну змістово-смислову реальність, що відкриває, актуалізує себе у формі, принципово неприступній для осмислення її виключно на ґрунті об’єктних (фізичних) характеристик.

Наслідком цього можуть бути такі непоодинокі узагальнюючі характеристики сучасного стану художньої свідомості як її “криза”, “занепад”, “інфляція” тощо. Попри відомі проблеми художнього розвитку особистості, в тому числі й засобами хореографічного мистецтва (А. Ваганова, Т. Казарінова, М. Кожухова, Е. Корольова, І. Поклад, Л. Роговик, А. Тараканова, В. Уральська, Є. Фетісова, М. Юсим), реальні можливості експериментального розв’язання висунутої проблеми психологія і педагогіка отримали лише в останній час завдяки концептуальній та емпіричній проробці поняття інтерпретації, здійсненого в рамцях психологічної герменевтики (А. Брудний, Н. Чепелєва). Хоч література з проблеми невербальної комунікації збагачується новими теоретико – експериментальними дослідженнями (В. Лабунська, А. Ніконов, А.Пашина, Є. Серебрякова), оригінальними прийомами аналізу екстралінгвістичних параметрів мовленнєвої поведінки (В. Галунов, В.Манеров, В. Морозов, А. Ніконов), питання специфіки і особливостей сприймання, розуміння й інтерпретації хореографічного тексту залишалося поза сферою інтересів дослідників. Усе це позбавляє процес хореографічної підготовки учнівської молоді необхідної теоретичної підтримки і методичного забезпечення, а відтак і значно обмежує можливості школи у повноцінному залученні вихованця до невичерпних скарбів хореографічної культури людства загалом, українського народу – зокрема.

Таким чином, недостатня розробленість теоретичних і прикладних аспектів проблеми розуміння й інтерпретації учнями художнього змісту і функції хореографії як особливого виду мистецтва та очевидна потреба у впровадженні в систему загальноосвітньої підготовки принципу гуманістично – орієнтованого навчання зумовили вибір теми даного дослідження:- “Особистісні кореляти успішності інтерпретації хореографічного тексту”.

Зв’язок теми з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження входить до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри загальної і експериментальної психології Прикарпатського університету імені Василя Стефаника “Духовні цінності українського народу: джерела, сучасний стан, формування“, затверджене Радою університету (протокол № 6 від 2 квітня 2001 р.) та координаційною Радою з психолого-педагогічних досліджень АПН в Україні (протокол № 3 від 27.03.2002 року).

Об’єкт дослідження – процес інтерпретації хореографічного тексту.

Предмет дослідження – особливості динаміки структурних складових особистості в процесі інтерпретації нею хореографічного тексту.

Мета дослідження полягає в теоретичному й емпіричному обґрунтуванні співвідношення між особистісними властивостями, досвідом інтерпретаційної діяльності невербальної поведінки і особливостями категоризації змісту художніх образів, створюваних засобами хореографічного мистецтва; на підставі отриманих даних хочемо запропонувати систему психолого–педагогічних прийомів оптимізації процесу інтерпретації особистістю специфіки художнього змісту хореографічних сюжетів.

У відповідності до предмету та мети дослідження були висунуті такі гіпотези:

-

-

Методологічну основу дослідження склали загальнопсихологічні положення про сутність і розвиток особистості у процесі життєдіяльності (К.О.Абульханова-Славська, Л.І. Анциферова, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, В.П. Москалець, Л.Е. Орбан, С.Л. Рубінштейн, Т.М. Титаренко) загалом, артистичної і хореографічної (А.Я. Ваганова, С.М. Волконський, А.В. Ефрос, А.М. Мессерер, К.С. Станіславський) зокрема; теоретичні закономірності й узагальнення, що містяться в працях хореографів (Г.О. Березова, К.Ю.Василенко, П.П. Вірський, А.Г. Гуменюк, О.П. Колосок, М.І. Трегубов), в тому числі педагогічного (С.В. Акішев, Т.К. Баришнікова, Г.О. Березова, Г.О.Більченко, О.П. Колосок, А.П. Тараканова, Л.Ю. Цвєтков) і психологічного спрямування ( Д.Н. Абрамян, А.Я. Бродецький, Є.П. Валукін, Г. Вільсон, Н.Г.Дешко); основні положення психології в контексті проблем соціальної перцепції, міжособистісного спілкування і взаєморозуміння (Г.М. Андреєва, А.А. Бодальов, О.Г. Кукосян, В.П. Трусов), а також в руслі невербальної комунікації (В.А. Лабунська), теоретичні уявлення щодо проблеми розуміння і інтерпретації (В.В. Знаков, Г.С. Костюк, Н.В. Чепелєва), концептуальні підходи психосемантики до проблеми репрезентації у свідомості людини образного матеріалу (О.Ю. Артемьєва, В.Ф. Петренко, О.Г. Шмельов).

Перевірка гіпотез дослідження та досягнення його мети передбачали розв’язання таких завдань:

-

-

-

-

-

Розв’язання поставлених завдань досягалося шляхом використання комплексу методів і методик діагностичного і формувального змісту, що включали спостереження, опитування, експертне оцінювання, контент – аналіз, а також аналіз ситуацій інтерпретування учасниками експерименту невербального матеріалу.

Статистична обробка (кореляційний, факторний, кластерний аналіз) здійснювалася за допомогою комп’ютерного пакету програм SPSS 10.

Дослідження проводилося впродовж 1999 – 2001 років на базі середніх шкіл м. Івано-Франківська, а також Прикарпатського університету ім.В.Стефаника.

Загальний обсяг досліджуваних вибірок становив 208 осіб; із них 59 складали експериментальну і 149 контрольну групу.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше в структурі психологічних якостей особистості виокремлено й експериментально верифіковано комплекс взаємопов’язаних властивостей, які складають основу і механізм розуміння-інтерпретації експресивної поведінки людини як такої, естетично виразної зокрема; у виявленні в психологічному змісті інтерпретацій типологічних ознак, які дозволяють диференціювати стратегію розгортання процесу інтерпретації суб’єктів, що належать до різних за соціально-рольовою приналежністю суспільних страт.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що встановлені в ньому способи інтерпретації хореографічного тексту, розширюють та поглиблюють уявлення щодо місця і функції процедури інтерпретації як специфічного і ефективного засобу самопізнання (саморозуміння). Визначені особливості перебігу успішності інтерпретації мови танців залежно від наявних у досвіді особистості інтерпретаційних схем, об’єкта інтерпретації (класичний, народний, побутовий танець) і рівня розвитку здатностей (емпатійності, імпресивності, невербальної креативності, механізму рефлексії Я). Розроблена теоретична модель актуалізації й розгортання процедури інтерпретації в ситуаціях взаємодії особистості із різним за своїм змістом невербальним матеріалом, подана й обґрунтована програма оптимізації процесу інтерпретації хореографічних текстів учнями старшого шкільного віку.

Практичне значення полягає у тому, що отримані результати можуть бути покладені у зміст програми хореографічної підготовки як учнів загальноосвітніх шкіл, так і спеціальних навчальних закладів, а також при розробці індивідуалізованих форм удосконалення (чи корекції) процесу сприймання, розуміння й інтерпретації особистістю невербальної поведінки.

Самостійну практичну цінність має авторська програма розвитку в старшокласників здібностей і властивостей, яка може бути використана на заняттях з курсу естетичних дисциплін, а також у лекційних курсах для студентів спеціальних факультетів.

Надійність і вірогідність отриманих даних забезпечувалися різнобічним теоретичним аналізом досліджуваної проблеми; використанням методик і методичних прийомів, які відповідали меті та завданням дослідження; достатньою репрезентативністю і гомогенністю вибірки; поєднанням якісного і кількісного аналізу отриманих емпіричних фактів; застосуванням методів математичної статистики із залученням сучасних програм обробки даних.

На захист виносяться такі основні положення дослідження:

·

·

·

Апробація та впровадження результатів дослідження.

Головні тези і висновки дослідження знайшли відображення у виступах автора на Міжнародній науково-практичній конференції “Особистість і трансформаційні процеси у суспільстві. Психолого-педагогічні проблеми сучасної освіти” (Харків, 1999), Всеукраїнській конференції “Психологічні засади розвивального навчання в різних освітніх системах” (Донецьк, 2001), Міжрегіональному науковому семінарі “Конструктивна психологія і професіоналізація особистості” (Луцьк, 2002).

Теоретичні підходи до дослідження, його експериментальні результати доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри загальної і експериментальної психології Прикарпатського університету імені Василя Стефаника та лабораторії психології навчання Інституту психології імені Г.С.Костюка АПН України.

Безпосереднє впровадження результатів дослідження в практику здійснювалося шляхом використання одержаних матеріалів у лекційних курсах і на семінарських заняттях з психології мистецтва зі студентами Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, а також шляхом обговорення їх на педагогічних радах і семінарах для вчителів загальноосвітніх і спеціалізованих шкіл.

Основні теоретичні положення і результати дослідження знайшли відображення у 6 публікаціях автора.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, що налічує 333 найменування, та додатків. Основний зміст викладено на 181 сторінці, у тому числі вміщено 10 таблиць та 9 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет і мету дослідження, розкрито методологічну основу роботи, вказано використані методики і методичні прийоми, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, викладено основні положення, що виносяться на захист, подано дані про апробацію роботи та її впровадження у практику.

У першому розділі “Тілесна динаміка як об’єкт психологічного дослідження” розглядаються основні теоретичні та прикладні підходи до проблеми діагностики та інтерпретації невербальної поведінки людини у сучасній психології, аналізуються психолого-педагогічні аспекти розвитку художньої свідомості особистості у навчальній діяльності, зокрема у процесі хореографічної підготовки спеціалістів середньої і вищої ланки освіти, визначається та характеризується комплекс особистісних чинників, якими зумовлюється успішність розуміння й інтерпретації художнього змісту хореографічного тексту.

У розділі констатується, що у доволі розгалуженій системі психологічних досліджень мистецтво як механізм трансляції смислів (Д.О. Леонтьєв), як спосіб цілісного пізнання світу в його конкретно-чуттєвій формі (Ю.У. Фохт-Бабушкін) посідає особливе місце. Це спричинено не лише визнанням за сферою мистецтва одного з найголовніших способів духовного буття людини, а й особливої своєрідності цієї “другої” дійсності як джерела, оволодіння яким відкриває людині унікальну можливість опанувати оточуючу дійсність у всій її повноті й цілісності, водночас і важливої передумови осмислення нею власного внутрішнього світу.

Показано, що у літературі з проблематики художнього (естетичного) розвитку особистості очевидний й непохитний досі пріоритет займають праці, присвячені як загальнопсихологічним проблемам музичної психології (Л.Л.Бочкарьов, О.Г. Костюк, Д.Д. Перепелиця, В.І. Петрушин, В.Г. Ражніков, Г.С. Тарасов, Б.М. Теплов), так і питанням прикладного характеру, зокрема, питанням розвитку позитивного ставлення до музики (Г.С. Абрамова), музично-художнього смаку (В.Г. Мозгот), музично-слухових уявлень (Є.А.Красотіна), музичних інтересів і потреб (С.Н. Никитюк, А.І. Паламарчук), готовності до музично-виконавської і музично-педагогічної діяльності (С.І.Науменко, О.П. Рудницька, О.В. Хлєбнікова, О.В. Хрущ), а також особливостям і механізму сприймання, переживання й розуміння змісту музичного твору (Г.Л. Головинський, Т.С. Князєва, О.Г. Костюк, М.В. Папуча, М.В. Субота), способам реконструкції художнього образу музичного тексту (О.І. Котляревська), дослідженням музики як фактору самопізнання й розвитку особистісної рефлексії ( А.М. Виногородський, А.М. Прихожан) тощо. Чільне місце в контексті дослідження впливу мистецтва на художню свідомість особистості і її духовний розвиток продовжує займати образотворче мистецтво (Н.Н. Волков, В.А. Гуружапов, М.М. Рибалка) і художня література (Л.Г.Жабицька, Т.В. Косма, Г.С. Костюк, Н.О. Назимов, Д.Ф. Ніколенко, Т.В.Рубцова).

Констатується, що хореографія як специфічний вид мистецтва і як навчальний предмет художньо-естетичного циклу не лише значно поступається за обсягом дослідницької уваги з боку психологів, а й не має навіть прийнятних уявлень щодо змісту власної предметної галузі, мети й методики її дослідження, відповідно і надійних засобів аналізу результатів, що отримуються (Е.А. Корольова, П.М. Коваль). Відсутність концептуальної бази змушує дослідників звертатися до джерел і методів з інших галузей, головним чином до психофізіології, спортивної медицини, теорії і практики фізичного виховання, зосереджуватися відповідно на методології згаданих дисциплін, на питаннях, спрямованих на діагностику й розвиток в учнів (в тому числі й хореографічних училищ) психомоторових (координаційних) здібностей (А.Ваганова, Н.Є. Висотська, М. Кожухова, І.М. Поклад, Л.С. Роговик, М.Романова, В.В. Уральська), або, за визначенням спеціалістів, на “виконанні заради виконання”, заради створення “сухих асоціативних головоломок і пластичних шифрів” (Н.Є. Аркіна, А.П. Тараканова). Логічним, вважаємо, наслідком такого функціонального підходу до розуміння задач хореографії є поява такої новоствореної галузі, як танцювальна терапія (тілесно-орієнтована психотерапія), де дійсний зміст танцю редукується до реабілітаційного засобу оптимізації (корекції) психофізичного стану індивіда, розширення його моторового досвіду, підвищення загального тонусу організму, подолання напруги тощо (Б.А. Вяткін, Л.Я. Дорфман, Н.Б. Пасинкова, Т.А. Шкурко). Очевидно, що відвертий прагматизм, який спирається на функціональну теорію мистецтва, не бере до уваги як саму особистість, так і специфіку хореографічного мистецтва (танцю) як особливої форми виразного (естетичного) засобу кодування й трансляції художнього образу.

У підсумку робиться висновок про те, що незважаючи на залучення в контекст психологічного дослідження проблеми реконструкції особистістю художнього змісту хореографічного тексту, категорії інтерпретації, яка, як показано, отримала у психології статус пояснювального принципу і продуктивної пізнавальної процедури (О.М. Лактіонов, Н.Ф. Литовченко, О.М.Славська, Н.В. Чепелєва), в тому числі й у сфері психології експресивної (невербальної) поведінки людини (М.С. Андріанов, В.А. Лабунська), розкриття процесу і механізму смислового (діалогічного) спілкування, породження щодо об’єкта сприймання й розуміння (художнього образу хореографічного тексту) “зустрічного тексту” (Н.В. Чепелєва) залишається неможливим . Визначенню й експериментальній апробації складових цього процесу шляхом застосування спеціальних засобів і присвячується другий розділ даного дослідження.

У другому розділі “Диференційно-типологічний аналіз процесу інтерпретації невербальної поведінки” подається загальна процедура організації дослідження, обґрунтовується система методичних прийомів, закладених у його зміст, наводяться результати аналізу даних, отриманих на етапі констатуючого і формувального (навчально-тренінгового) експерименту.

Узагальнюючи викладений у теоретичній частині роботи досвід теоретико-експериментального дослідження проблеми невербальної поведінки загалом, хореографічної діяльності зокрема, ми виокремили два взаємопов’язані блоки: блок, умовно позначений як “особистісний потенціал”, і блок “навичок ідентифікації невербальної (хореографічної) поведінки”. Верифікація залучених до зазначених блоків показників здійснювалась на засадах структурного підходу із одночасним урахуванням динаміки окремих компонентів та їх місця в цілісній структурі. Відповідно до цього зміст першого блоку презентували сім методик, другого – дві. Припускалося, що отримані за допомогою наведених методик дані дадуть відносно цілісну картину актуального стану розвитку в суб’єкта розуміння й інтерпретації відповідних особистісних утворень, якими зумовлюється успішність реконструкції художнього змісту хореографічного тексту, а також сприятимуть організації і вибору прийомів, спрямованих на оптимізацію інтерпретаційної діяльності (інтерпретаційної готовності), а відтак і актуалізації механізмів саморозуміння і саморозвитку особистості як суб’єкта власної активності.

Діагностика психологічних змінних першого блоку здійснювалася шляхом застосування таких методик:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

Загальна процедура констатуючої частини дослідження здійснювалася у 2 етапи.

Мета першого етапу полягала у встановленні (методом ієрархічного кластерного аналізу) дискримінативних ознак між зазначеними вище групами. Припускалося, що в разі диференціації досліджуваних вибірок за певними ознаками (чи їх сукупністю) подальший аналіз змісту і характеру міжгрупових відмінностей перетворювався в обов’язкову умову. В результаті здійсненого кластераналізу всієї множини показників загальної вибірки (n = 208) досліджуваних було отримано три угрупування (кластери), представлених студентами хореографічного відділення, історичного факультету і учнями загальноосвітніх закладів. Отриманий розподіл підтвердив висунуте припущення про наявність між зазначеними групами певних відмінностей, водночас і про необхідність пошуку між ними конкретних змістових характеристик. Процедура визначення змісту вказаних відмінностей здійснювалася надалі на базі результатів двох вибірок (груп), що складалися із учнів середніх шкіл (n = 162) і студентів хореографічного відділення (n = 20). Останні виконували роль контрастної (успішної) групи, показники якої були критерієм оцінки стану розвитку відповідних здібностей учнівської групи до і після застосування спеціальної навчально-тренінгової програми.

Здійснений аналіз міжгрупових відмінностей (за допомогою критерію Стьюдента і методу кореляційних плеяд, побудованих за відповідними матрицями інтеркореляцій), що передбачалося задачею другого етапу, дозволив встановити перелік змінних, що утворили змістовий інваріант даних груп, який складався переважним чином із загальноособистісних (для учнівської групи) і спеціальних (для “успішної” групи) властивостей (здібностей). Із всієї сукупності змінних, що були піддані інтергруповому кількісному аналізу (24), статистично значущими (кластероутворюючими) виявилися 11 показників, конкретно: предиктивна, емоційна, когнітивна емпатія (вища у групі хореографів: p<0,001), рефлексивність-імпульсивність (перша вища (p<0,001) у хореографів, друга в учнівській групі (p<0,001), імпресивність (вища у хореографів: p<0,001), а також за шістьма показниками самоставлення (відкритість, упевненість у собі, самокерівництво, самоцінність, самоприйняття і самоприхильність (у всіх випадках з очевидною (p<0,001) перевагою представників “еталонної” групи). У складі показників самоставлення отримані в учнівській групі бали виявилися нижчими (у порівнянні із нормативними для даного опитувальника) за такими пунктами, як внутрішня конфліктність, віддзеркалене самоставлення і самозвинувачення. Очікуваною виявилася і різниця між даними групами за показником художньо-естетичної потреби. Майже за всіма шкалами ставлення до мистецьких галузей (7) хореографічні жанри (балет, народні танці) у вибірці учні посідали (у процентному відношенні) останні місця.

Значущі відмінності між групами, що порівнювалися, були зафіксовані і за показниками “ідентифікаційного” блоку. В усіх випадках (адекватність декодування експресивного змісту запропонованих тест-об’єктів, обсяг (семантичне поле) вербалізації) перевага досліджуваних “еталонної” групи була незаперечною (p<0,001). Наслідком недостатньої сформованості у досліджуваних учнівської групи здібностей, необхідних для адекватної реконструкції змісту експресивного репертуару людини, можна вважати встановлений в результаті якісного аналізу їхніх висловлювань факт невідповідності способів інтерпретацій (тлумачень) реальному змісту сюжетів, що сприймалися. Нами встановлено такі способи інтерпретацій: свавільний ( за яким створення образу здійснюється за цілком довільним, (випадковим потоком асоціацій), значеннєвий (формально-описове відтворення об’єктних ознак предмета сприйняття), безпосередньо-чуттєвий (редукція характеристик образу сприйняття до поточних емоційних реакцій на нього), контекстуально-індикативний (акцентація на сюжетній лінії) і діалогічний (власне інтерпретаційний, або такий, що вимагає від суб’єкта інтерпретації, за Н.В.Чепелєвою, рефлексії на автора (творця). Останній (на відміну від еталонної групи) не спостерігався в учнівській групі взагалі і витіснявся першими трьома способами. Здійснений нами додатково (з огляду на значні міжіндивідуальні коливання показників у учнівській групі) внутрігруповий аналіз дозволив виокремити підгрупу випробуваних (n = 59) із найнижчими величинами показників, що досліджувалися, яка й була обрана в якості експериментальної, щодо якої здійснювалися впливи, що передбачалися змістом навчально-тренінгової програми. В свою чергу решта учасників (поруч із еталонною) учнівської групи (n = 103) відігравала роль контрольної групи.

Отримані в результаті констатуючого дослідження якісно-кількісні характеристики експериментальної групи дали нам вагомі підстави для розробки спеціальних заходів, спрямованих на розвиток у представників цієї групи готовності до інтерпретаційної діяльності.

Логіка і психологічна спрямованість зазначених заходів віднайшли своє втілення у змістові спеціально розробленої нами навчально-тренінгової програми, застосування якої склало основний зміст наступного, формувального, етапу даного дослідження.

Експериментальне дослідження здійснювалося впродовж 1999-2001 років на базі середніх шкіл № 3 і № 5 м. Івано-Франківська (162 учні 10-11 класів), а також двох факультетів (початкового педагогічного навчання, спеціальність – хореографія (20 студентів другого курсу) і історичного (26 студентів другого курсу) Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Загалом на констатуючому етапі дослідження в експерименті взяло участь 208 учасників.

Реалізація згаданої програми здійснювалася на засадах структурно-динамічного підходу із опорою на прийняті у практиці хореографічної підготовки принципи наочності, особистісної активності й цілісності. Програма тренінгу (як форми розвивального навчання) складалася із трьох блоків: інформаційного (когнітивного), діяльнісного (операціонального) і інтерпретаційного (смислового).

Завдання першого блоку мали на меті ознайомлення учнів із основами, функціями і засобами втілення у хореографічних класичних і народно-сценічних композиціях (сюжетах) художнього образу, а також із способами презентації останнього засобами хореографічного мистецтва. Кінцевий продукт цього етапу полягав у формуванні в учнів свідомого і компетентного ставлення до хореографічного мистецтва, з одного боку, а також готовності до рефлексії ними минулого досвіду взаємодії із естетичною дійсністю і створення на цій основі продуктивніших смислових установок.

Операційний блок складався із завдань, розв’язання яких на попередньому (констатуючому) етапі викликало у досліджуваних значні труднощі. З метою формування ідентифікаційних ( соціально-перцептивних) навичок додатково використовувалися перцептивний тест Г. Дейла (The Facial Meaning Sensitiv Test (FMST), а також вправи на моделювання експресивних станів і імпровізацію певних ситуацій із використанням основних хореографічних (експресивних) ключів (сценічних рухів).

Процедури обговорення отриманих кожним окремим учасником результатів з огляду відповідності останніх художньому змісту того чи іншого танцювального сюжету (або його фрагмента), а також відображеній у ньому авторській позиції (задуму постановника) складали зміст інтерпретаційного блоку.

Наведена програма складалася із 16 занять (сесій), які проводилися із чотирма групами експериментальної вибірки упродовж одного навчального року. Тривалість кожного заняття не перевищувала в середньому 1 – 1,5 години. Підсумковий порівняльний аналіз ефективності даної програми здійснювався шляхом порівняння даних, отриманих експериментальною групою із двома іншими, одна із яких була контрольною (n = 103), друга – еталонною (n = 20).

Проведений на закінчення формувального етапу експерименту інтергруповий аналіз (як за критерієм Стьюдента, так і за змістом зв’язків побудованих для кожної групи окремо кореляційних плеяд) виявив на завершальному етапі значні зміни за більшістю досліджуваних якостей у представників експериментальної групи у напрямку, що суттєво перевищував їх вихідний рівень, в тому числі і той, що був зафіксований у той самий термін у досліджуваних контрольної групи.

Досліджувані експериментальної групи досягли, зокрема, значно вищого (p<0,01) рівня розвитку всіх показників емпатії у порівнянні із контрольною групою і тотожного за трьома (емоційна, предиктивна емпатія, а також її загальний показник) у порівнянні із еталонною. З свого боку, значне збільшення (p<0,001) в експериментальній групі показника рефлексивності (із одночасним зменшенням імпульсивності) не досягало межі, яка дозволяла б відкинути нульову гіпотезу щодо тих самих показників еталонної групи, величина відмінностей яких, у порівнянні із контрольною, залишилася хоча і на мінімальному, але значущому рівні (p<0,05). Натомість картина динаміки змін за показником імпресивності виявилася однозначною: у першому випадку – суттєве збільшення (p<0,001), у другому – відсутність щонайменшої вірогідності відмінностей. Значні позитивні зміни відбулася і за таким стрижневим показником, як ставлення до досліджуваних галузей мистецтва загалом, хореографічного – зокрема, яке у ієрархії мистецьких уподобань (у порівнянні із вихідним рівнем) залишило свою маргінальну позицію. Підсумковий аналіз засвідчив також значне підвищення в експериментальній групі обсягу семантизації (p<0,01) і здібності до адекватного декодування невербальних форм експресивної поведінки людини (p<0,001), одночасно і відсутність відмінностей між усіма групами за показником оригінальності тесту П. Торренса і всіма показниками мотивації досягнення запитальника Хекхаузена. Останні, припускаємо, виявляються неспецифічними щодо вимог, що ставляться перед суб’єктом безпосереднім змістом об’єкта інтерпретації. Очевидні зрушення у експериментальній групі (при відсутності останніх у контрольній і еталонній) мали місце і за всіма показниками самоставлення (p<0,05) як у напрямку їх підвищення, так і зменшення (зокрема, внутрішньої конфліктності, самозвинувачення і віддзеркаленого самоставлення), що є незаперечним доказом впливу активних форм взаємодії із мистецькою сферою на розвиток внутрішньоособистісних якостей, які можуть, вважатися і провідними чинниками особистісної готовності до успішної інтерпретаційної діяльності.

Евристичність запропонованої програми оптимізації в учасників експериментальної групи здатності до успішної (адекватної) інтерпретації художнього змісту хореографічного тексту, а також низки пов’язаних з нею особистісних якостей, засвідчують результати подані у табл.1.

Табл. 1

Динаміка способів реконструкції досліджуваними експериментальної (І) і контрольної (ІІ) груп художнього (естетичного) змісту (образу) хореографічного сюжету до (А) і після (Б) застосування навчально-тренінгової програми

№ | Спосіб реконструкції | І (n = 59) | ІІ (n = 103)

А | Б | А | Б

абс. | у % | абс. | у % | абс. | у % | Абс. | у %

1 | Свавільний | 9 | 15,2 | 0 | 0 | 28 | 27,2 | 26 | 25,2

2 | Значеннєвий | 21 | 35,6 | 4 | 6,8 | 39 | 37,8 | 35 | 34,0

3 | Безпосередньо-чуттєвий | 19 | 32,2 | 5 | 8,5 | 20 | 19,5 | 23 | 22,3

4 | Контекстуально-індикативний | 10 | 17 | 3 | 5,0 | 16 | 15,5 | 19 | 18,5

5 | Діалогічний | 0 | 0 | 47 | 79,7 | 0 | 0 | 0 | 0

В цілому наведені вище результати порівняльного аналізу, а також уміщена у табл. 1 узагальнююча картина переорієнтації уявлень досліджуваних про специфіку хореографічного тексту як сукупності об’єктних (інформаційних) характеристик до осмислення останнього як естетичної цілісності і творчого самовираження автора (постановника) дають цілком достатні підстави для підсумкового висновку про те, що цілеспрямоване застосування програми формує такий рівень досягнень, який буд неможливим я в разі використання традиційних засобів хореографічної підготовки з одного боку, і наближає останній до того, що властивий за своїми основними характеристиками носіям професійно-хореографічної діяльності.

У висновках підведені підсумки здійсненого теоретичного й емпіричного дослідження, результати якого підтвердили висунуту гіпотезу, а також намічено перспективи подальшої розробки проблеми.

Узагальнення результатів дослідження дозволяє зробити ряд висновків, що підтверджують винесені на захист положення:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Експериментально доведено, що успішність інтерпретації досягається при цьому як за рахунок сформованості спеціальних якостей, адекватних об’єкту інтерпретації (предиктивної, емоційної і когнітивної емпатії, імпресивності, рефлексивності-імпульсивності), так і тих особистісних характеристик, що відбивають систему ставлення особистості до себе (відкритість, упевненість у собі, самокерування, самоцінність, самоприйняття і самоприхильність). Наявність прямого позитивного зв’язку зазначених утворень із успішністю інтерпретації художнього змісту хореографічного сюжету дозволяє стверджувати, що останні і постають провідними детермінантами, а відтак і показником готовності суб’єкта до здійснення інтерпретаційної діяльності.

7.

Відзначається, що дане дослідження не охоплює все коло актуальних питань, що стосуються проблеми співвідношення особистісних змінних і успішності інтерпретації групової невербальної поведінки, представленої у формі хореографічного тексту різноманітних жанрів. У цьому зв’язку особливий інтерес становлять дослідження умов і засобів формування готовності суб’єкта до взаємодії із художньою дійсністю на всіх етапах його загальноосвітньої підготовки, що дасть можливість побудувати цілісну картину вікового розвитку відповідних здібностей зокрема, особистості як такої – загалом.

Основний зміст роботи відображено в таких публікаціях:

1.

2.

3.

4.

5.

6.