НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ

Сологуб Сергій Миколайович

УДК 330.1:338.1

СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ

У ПІСЛЯПРИВАТИЗАЦІЙНИЙ ПЕРІОД

Спеціальність: 08.01.01 – Економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті економіки Національної академії наук України

Науковий керівник: член-кореспондент НАН України,

доктор економічних наук, професор

Безчасний Леонід Костянтинович

Інститут економіки НАН України,

завідувач відділу методології та теорії економічних

досліджень

Офіційні опоненти: член-кореспондент НАН України,

доктор економічних наук, професор

Голіков Володимир Іванович

Інститут економічного прогнозування НАН України,

завідувач відділу інституційних змін та розвитку форм

господарювання

кандидат економічних наук,

Сизоненко Віктор Онисимович

Київський національний університет імені Тараса

Шевченка, доцент кафедри економічної теорії

Провідна установа: Київський національний економічний університет

(кафедра політичної економії обліково - економічного

факультету), м. Київ

Захист відбудеться 11.02.2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.150.02 в Інституті економіки НАН України за адресою: 01011, м. Київ – 11, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіки НАН України за адресою: 01011, м. Київ – 11, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий 04.01.2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Стешенко В. С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми. Підприємству належить особливе місце в соціально- економічному житті. Саме на підприємство, як на рушійну силу проринкового розвитку економіки, робилася ставка політичними ідеологами пострадянських господарських перетворень. Стверджувалося, що варто лише позбавити вітчизняні підприємства адміністративної опіки, і українська економіка почне набирати оберти.

Проте функціонування вітчизняних підприємств, їх реакція на зміну умов господарювання не виправдала очікувань. Масова приватизація та лібералізація режиму діяльності українських підприємств для багатьох з них не стали запорукою піднесення. Більш того, до численних проблем минулого (несприйнятливість до інновацій, надвитратність виробництва, обтяжливість непрофільними активами, низька трудова та виробнича дисципліна тощо) додалися нові, як-то: дефіцит ліквідних ресурсів, неадекватність менеджменту, гонитва за короткостроковим зиском на шкоду довготривалому поступу. І, як наслідок, чимало вітчизняних підприємств, перебуваючи у злиденному стані, не відповідають своєму призначенню, що завдає збитків українській економіці та стримує її одужання. На негаразди, які мають місце на мікрорівні вітчизняної економіки, неодноразово зверталася увага Президента України в його Посланнях до Верховної Ради в 2002 р.

Дається взнаки й наявність певних прогалин в теоретико - методологічній базі мікроперетворень. Так, у сучасній економічній думці поки що не розроблена цілісна концепція підприємства, реалістичність якої не викликала б сумнівів. А тому актуалізується завдання формування інтегральної концепції підприємства, в якій би відображались багатоманітність, узгодженість і взаємозв'язок його цілей, функцій і структур.

Крім того, при розробці концепцій функціонування підприємств, стратегії їх розвитку у пострадянський період науковці переважно керуються вже відомими та апробованими напрацюваннями, виходячи з того, що закони існування фірм усюди єдині, і пострадянські підприємства не є винятком з правил. При цьому залишається поза увагою своєрідність прояву законів економіки та специфіка господарських феноменів в конкретно - історичних обставинах. Саме пострадянські мікроперетворення і створюють умови для виявлення та осмислення нових господарських явищ.

Питання про сенс існування сучасних українських підприємств, мотиви їх поведінки, вибір стратегії розвитку залишаються відкритими в мікроекономічній теорії. Віддаючи належне вченим і фахівцям, які розв'язують питання теорії, методології та організації функціонування підприємств, про що свідчать праці Б. Айкса, І. Ансоффа, С.Аукуционека, Ю. Бажала, У. Баумоля,, Л. Безчасного, О. Білоруса, О. Бузгаліна, О. Виханського, К. Гедді, В. Геєця, В.Голікова, А. Градова, С. Демсеця, У. Джеванса, Л.Доленка, В. Дубровського, Т. Егертссона, Р. Капелюшникова, О. Команова, Я. Корнаі, Р. Коуза, П. Кучерявенка, І. Лазні, Х. Лейбенстайна, І. Лукінова, Д. Львова, В. Макарова, В. Маркова, К. Менара, Л. Мізеса, Р. Нельсона, З. Оборської, А. Олійника, С.Покропивного, В. Пономаренка, В. Полтеровича, М. Портера, А. Радигіна, В.Рибалкіна, Дж. Робертса, Г. Саймона, Р. Саєрта, Дж. Сапіра, Д. Старка, Дж. Стиглиця, Дж. Тропмана, О. Уільямсона, Р. Уотермана, Ф. Хайєка, Ф. Хаймана, Р. Хізріча, З. Шершньової, Й. Шумпетера, існуючих наукових джерел як теоретичного, так і практичного характеру, які безпосередньо присвячені пошуку відповідей на зазначені питання, як уявляється, все-таки недостатньо.

Все це і зумовило вибір теми даного дисертаційного дослідження, визначило його напрям і послідовність.

Зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Викладені в дисертації положення є складовою частиною комплексних досліджень відділу методології та теорії економічних досліджень Інституту економіки НАН України, виконаних в 1999 – 2002 рр. в рамках планів науково-дослідних робіт за держбюджетними темами: ”Інноваційне забезпечення структурної перебудови національної економіки” (№ державної реєстрації: 0198U000013) та „Інновації як визначальне джерело сталого економічного розвитку України” (№ державної реєстрації: 0100U006257).

Мета та завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційної роботи є обгрунтування методологічного інструментарію, адекватного відображенню процесів функціонування і відтворення підприємства в умовах пострадянських економічних трансформацій, та розробка теоретичних і методологічних засад формування оптимальної стратегічної поведінки вітчизняних підприємств в умовах переходу української економіки на ринковий механізм функціонування.

Досягнення поставленої мети в дисертаційній роботі вирішувалось через розв'язання таких наукових завдань:–

встановлення взаємозалежності між адаптаційною поведінкою вітчизняних підприємств та характером впровадження трансформаційних механізмів реформування пострадянської української економіки;–

розкриття критеріальних оцінок ефективності діяльності підприємств в процесі інституціонального формування системи ринкових відносин;–

визначення за допомогою потенціалу економічної теорії прав власності ролей кожної із сторін ринкової економіки (держава, суб'єкти ринку) в процесі досягнення ефективності виробництва;–

обгрунтування та розроблення інтеграційної концепції підприємства як складного господарського організму;–

виявлення впливу механізмів мікроприватизації на вибір стратегії розвитку пострадянських підприємств;–

обгрунтування теоретичних засад стратегії розвитку вітчизняних підприємств у реальних умовах;–

дослідження особливостей розробки товарної стратегії, спрямованої на забезпечення конкурентноздатності українських підприємств.

Об'єкт та предмет дисертаційного дослідження. Об'єктом дослідження виступає підприємство як агент економіки. Предмет дослідження Ї організаційно - економічні відносини щодо оптимізації функціонування підприємства як суб'єкта господарювання в умовах перехідного періоду.

Методологія дисертаційного дослідження. Теоретичну і методологічну основу дослідження становили фундаментальні положення загальної економічної теорії, ринкової трансформації економічних систем, економічної теорії прав власності, трансакцій, теорії конкуренції, сучасні концепції теорії підприємства.

У процесі дослідження були узагальнені наукові результати, викладені в працях фундаторів економічної теорії, представників різних наукових шкіл, провідних вчених стосовно економічного розвитку на підставі комбінування пізнавальних інструментаріїв інституційно - еволюційного та неокласичного напрямів економічної думки. При цьому використовувались методи матеріалістичної діалектики, абстактно - логічний метод, індуктивний метод, методи моделювання та прогнозування, методи системно - структурного, функціонального аналізу, економіко - статистичні.

Інформаційну базу досліджень становлять закони України, нормативно - правові акти державних органів України, статистичні матеріали та звіти Міністерства економіки України, Державного комітету статистики, Національного банку України, матеріали Фонду державного майна України, розробки закордонних наукових організацій та вчених, які аналізують проблематику організації та функціонування фірм.

Новизна результатів дисертаційного дослідження. До положень дисертаційного дослідження, які містять елементи наукової новизни, можна віднести наступні:–

доведення наукової обмеженості теоретичної моделі „віртуальної економіки”, запропонованої американськими економістами К. Гедді та Б. Айксом для пояснень неефективності мікрогосподарювання в перехідних економіках. Обґрунтований висновок, що збитковість підприємств в умовах „віртуального” господарювання не виводиться з моделі, а закладається в неї заданими цільовими настановами;–

розробка критеріальних характеристик оцінки ефективності діяльності підприємств з точки зору відображення їх інституційної ролі в процесі економіко - інституціональних перетворень. Зроблений висновок про доцільність запровадження не лише традиційних оцінок Ї технологічної, економічної, функціональної, а й інституціональної та інтегральної ефективностей;–

обґрунтування причинності приватизаційних процесів з позицій економічної теорії прав власності. Природу приватизації запропоновано розуміти як процес розподілу правоможностей на виробничі ресурси з метою їх ефективного використання; –

диференціацію мікро –, та макроприватизаційних перетворень, виходячи з наявності в економічній теорії мікро –, та макрорівнів аналізу національних господарств;–

виявлення на прикладі „дилеми інсайдерів” взаємозалежності між реалізованою в Україні технологією „сертифікатної” мікроприватизації та напрямами оптимізації стратегічної поведінки підприємств у післяпривати-заційному періоді. Обгрунтовано висновок про формування у пострадянському господарському просторі „мереженого” квазіринку, де головними дійовими особами виступають рекомбінати;–

представлення інтегральної версії теорії підприємства як системи взаємодії виробничих ресурсів, інституціональних та цільових факторів, внутрішніх традицій, зовнішніх інновацій та розкриття її структурної характеристики. Зроблено висновок, що розробка стратегії розвитку підприємства повинна бути не простою функцією його менеджменту, а виступати як ключовий системний інтегратор, через який реалізується будь-який суспільно значущий розвиток;–

трактування категорії „стратегія фірми” як вибудовування поведінки підприємства через пошук і відбір оптимальних технологій, котрі дають можливість йому успішно розвиватися (конкурувати) в зовнішньому середовищі, яке еволюціонує, спираючись на ідеї поведінкової та еволюційної економічних теорій;–

визначення перспектив стратегічного розвитку підприємства через категорію „конкурентна перевага фірми” (КПФ), яку запропоновано розглядати з позицій синтезу положень концепцій конкуренції М. Портера та І. Ансоффа через взаємозв'язок категорій „стратегічний потенціал фірми”, „детермінанти національного ромбу”, „п'ять сил конкуренції”, „конкурентний статус фірми”, „конкурентна перевага фірми”;–

уточнення змісту поняття „стратегічна зона господарювання фірми” та виявлення критеріальних ознак її привабливості;–

побудова моделі стратегії розвитку підприємств в післяприватизаційний період та визначення напрямів реалізації товарної стратегії, спрямованої на досягнення конкурентоздатності українських підприємств.

Теоретичне та практичне значення отриманих у процесі дисертаційного дослідження результатів полягає в науковому обґрунтуванні теоретико - методологічних підходів щодо оптимізації функціонування та відтворення пострадянських підприємств у період економічних трансформацій, виявленні взаємозалежності між реалізованими в Україні програмами приватизації та напрямами оптимізації стратегічної поведінки підприємств у післяприватизаційному періоді, розробленні необхідного методологічного інструментарію, адекватного особливостям стратегічного розвитку вітчизняних підприємств в реальних умовах.

Одержані результати і сформульовані висновки є внеском у розвиток теоретичних положень стратегії розвитку підприємств в умовах економіко - трансформаційних перетворень.

Практична цінність дисертаційного дослідження визначається тим, що одержані теоретичні результати можуть бути використані в практиці мікрогосподарювання, науковими установами, виконавчими та законодавчими органами для підготовки документів аналітичного, програмного, нормативного характеру, спрямованих на раціоналізацію стратегічної поведінки вітчизняних підприємств.

Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення при підготовці аналітичних матеріалів стосовно приватизаційних процесів в Україні, а саме: при виконанні роботи „Соціально - економічні наслідки приватизації в Україні” за грантом Агенції з Міжнародного Розвитку США (довідка Центру економічного розвитку від 07.05.2002 р. № 1/005-17), а також при підготовці Державної програми приватизації на 2000 – 2002 рр. (довідка Регіонального відділення ФДМ України по м. Києву від 18.10.2000 р. № 521/1).

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та результати даної дисертаційної роботи доповідалися на засіданнях відділу теорії та методології економічних досліджень Інституту економіки НАН України в 1999 – 2002 рр., міжнародній науково - практичній конференції „Роль фінансово - кредитної системи у стимулюванні економічного зростання в Україні” (Луцьк, 1999 р.), всеукраїнській науково - практичній конференції „Телекомунікації України: економіка, менеджмент, право” (Одеса, 2002 р.), міжнародній науково - практичній конференції „Економічна теорія: сучасні проблеми розвитку сфери товарного обігу” (Київ, 2002 р.).

Публікації. За результатами проведеного дисертаційного дослідження опубліковано 9 наукових праць у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах конференцій, визначених ВАК України як фахові, загальним обсягом 4,1 д.а.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, які включають шість підрозділів, висновків, списку використаних інформаційних джерел (158 найменувань), викладена на 202 сторінках і містить 6 таблиць, 15 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Перший розділ „Підприємство як феномен економіки” присвячено критичному переосмисленню існуючих теоретичних підходів до такого предмету пізнання як підприємство (фірма). При цьому, насамперед, було проаналізовано такі з існуючих версій теорії фірми, як: неокласична, де підприємство репрезентується у вигляді виробничої функції, що виражає залежність результатів виробництва від ресурсів, які використовуються, обумовлену технологічними та організаційно - економічними факторами, а його діяльність зводиться до вибору обсягу та структури ресурсів, які залучаються і цін на продукцію, що виробляється таким чином, аби прибуток чи інший цільовий показник був максимальним; інституціональна, де підприємство представляється у вигляді „пучка контрактів”, які відображають взаємозв'язки між учасниками діяльності підприємства, а його функціонування характеризується способами формування, укладання та виконання цих контрактів і способами організації внутрішнього адміністративного механізму; еволюційна, де підприємство зводиться до системи „рутин”, як зразків поведінки для учасників його діяльності, а господарювання підприємства характеризується як обумовлена рутинами безпосередня його реакція на впливи з боку бізнесового, адміністративного, та технологічного середовищ; підприємницька, де підприємство представляється у вигляді своєрідної карти розподілу активності внутрішніх підприємців за сферами його діяльності, яка відображає структуру „підприємницьких” робочих місць і напрями можливих дій кожного підприємця, а розвиток підприємства визначається взаємодією цих підприємців; агентська, де підприємство описується як система характеристик взаємозв'язку між заробітками та інтенсивністю менеджменту та характеристиками аналогічних залежностей, що описують взаємовідносини між менеджментом і робітниками, а розвиток підприємства визначається особливостями впливу інтересів менеджменту на його господарювання; мікроекономіки в системі централізовано-керованого господарства, де „портрет” підприємства представлено через категорії вертикальних та горизонтальних торгів, м'яких бюджетних обмежень, дефіциту тощо.

Звертається увага, що в кожній із зазначених теоретичних версій фірми йдеться про різні аспекти буття підприємства, що, однак, взаємно доповнюють одне одного. Ці версії сформувалися таким же чином, як і ті економічні вчення, похідними від яких вони є, тобто шляхом вибору відповідного ракурсу пізнання та абстрагування від „інших рівних умов”. У підсумку цілісність підприємства як мікрогосподарської системи опинилася поза рамками існуючих його теоретичних бачень.

З метою подолання цієї вади в загальній теорії фірми здійснено спробу відобразити складну природу підприємства. Йдеться про його розгляд як відносно стійкої, цілісної, відмежованої від оточуючого середовища та самостійної соціально - економічної системи, яка інтегрує у часі та просторі процеси виробництва та відтворення підприємства. Сполучною ланкою між даними процесами служить потенціал фірми Ї сукупність можливостей реалізації її призначення, які визначають очікувані характеристики її розвитку за тих чи інших сценаріїв зміни зовнішнього середовища. Зазначений підхід базується на так званій „збірній” функції, що обумовлюється реалізацією намірів її учасників та внутрішньою логікою її функціонування. У часовому аспекті інтеграційна функція підприємства реалізується у вигляді нагромадження його „виробничої пам'яті”, тобто закріпленої у традиціях фірми сукупності її виробничих та управлінських технологій, особливостей взаємовідносин, соціального клімату тощо. З просторової точки зору інтеграційна функція підприємства передбачає його розгляд у „середовищному” та „сітьовому” ракурсах.

Проведено аналіз стилізованої теоретичної моделі, запропонованої американськими дослідниками К. Гедді та Б. Айксом для відображення особливостей пострадянської мікрогосподарської трансформації, сутність якої (трансформації) вбачається у формуванні та відтворенні так званої „віртуальної” (мнимої) економіки, яка інтерпретується як спосіб забезпечення існування неефективних (збиткових) підприємств у конкурентному середовищі. Доводиться, що зроблені ними висновки про те, що „віртуальна” економіка виникла внаслідок того, що: по-перше, значна кількість пострадянських підприємств не додає вартості в процесі господарювання, знищує її; по-друге, при цьому їх контрагенти роблять вигляд, що це не так; по-третє, неплатежі, заліки, бартер є тими інструментами, які використовуються для створення такого враження, не є цілком коректними. Зокрема, встановлено, що збитковість, яка Б. Айксом та К. Гедді розглядається як іманентна риса пострадянських підприємств, не випливає із зазначеної моделі, а закладається в неї екзогенно, тобто провокується впливом заданих цільових настанов: а) рівністю цін на виготовлену продукцію, сировину та робочу силу; б) рівністю обсягів виготовленої продукції та задіяних для цього ресурсів, робочої сили; в) відсутністю конвенційного механізму формування цін на продукцію як механізму уникнення збитковості.

Для більш об'єктивного аналізу специфіки пострадянських мікрогосподарських перетворень пропонується доповнити дану модель наступними передумовами: а) розширити „коридор” взаємодії „віртуальної” та грошової економік шляхом часткового виводу постачальників ресурсів для першої за її рамки та надання їм можливості брати участь у конкуренції; б) агенти „віртуальної економіки” повинні мати можливість не лише здійснювати не грошові, товарообмінні операції з контрагентами з метою уникнення та приховування збитковості, а й змінювати масштаби залучення ресурсів та реструктуризувати виробничу діяльність.

У роботі розкриваються чинники виникнення в українській економіці феномену „віртуалізації” господарювання, яке за результатами дослідження трактується як вимушена реакція вітчизняних підприємств на неадекватну технологію проведення економічних реформ, зокрема, на не продуману лібералізацію ціноутворення, фіскальну та грошово - кредитну політику. А відтворення цих чинників відбувається завдяки волевиявленню осіб „групи підтримки”, тобто тих функціонерів, для яких вона є джерелом отримання доходів.

Саме цим можна пояснити ту ситуацію, що формування ринкової грошової системи та зниження інфляції не призвели до скорочення масштабів „віртуального” господарювання, про що, зокрема, свідчить динаміка взаємної заборгованості (дебіторської та кредиторської) між підприємствами та організаціями України за 1996 – 2000 рр., представлена в таблиці 1.1.

Як показують дослідження, „групу підтримки” утворюють: а) керівники підприємств, для яких „віртуальне” господарювання забезпечує фінансовий добробут і зміцнює особисту владу; б) представники посередницьких структур, для яких „віртуальна” економіка виступає джерелом отримання засобів до існування; члени кримінальних угруповань; г) корумповані чиновники органів державної влади та місцевого самоврядування.

Пошук оптимальної стратегії розвитку підприємств у період господарських трансформацій зумовлює необхідність розширенння інформаційної бази досліджень. У зв'язку з тим, що підприємства в нових умовах господарювання породжують не лише товарні та фінансові потоки, а й потоки взаємних зобов'язань та відповідальностей, які формують і підтримують цілісність суспільства, пропонується доповнити традиційні характеристики оцінки ефективності діяльності підприємства (функціональна, технологічна, економічна) наступними характеристиками. По-перше, інституційною ефективністю підприємства, яка має відображати рівень відповідності його ролі та місця в соціально - економічній структурі суспільства. Адже підприємство в певній мірі служить мікромоделлю держави. Порушення нормальних міжкорпоративних стосунків трансформується на державу в цілому. По-друге, інтегральною ефективністю, яка б включала всі вищезазначені характеристики оцінки ефективності функціонування підприємства та відображала багатокритеріальне та багаторівневе бачення його феномену в перехідній економіці. При цьому вкрай важливе значення має вибір просторового та часового горизонтів аналізу.

Таблиця 1.1

Динаміка деяких макропоказників розвитку

економіки України за 1996 – 2001 рр.

Показники 1996 1997 1998 1999 2000 2001

Індекс цін виробників промислової продукції, (% приросту) 117,3 105,0 135,3 115,7 120,8 100,9

Індекс споживчих цін, (% приросту) 139,7 110,1 120,0 119,2 125,8 106,1

Грошова маса в обігу (М3), (% приросту) 135 134 125 141 145 142

Грошова маса в обігу (М3), (у % до ВВП) 11,5 13,4 15,3 16,9 18,9 22,7

Дебіторська заборгованість, (в % до ВВП), в т.ч. між підприємствами України 63,0 58,9 82,7 79,4 105,2 100,4 130,9 125,7 105,9 101,8 109,1 103,7

Кредиторська заборгованість, ( в % до ВВП), в т.ч. між підприємства-ми України 92,4 89,8 115,4 109,8 149,6 134,1 176,3 151,0 147,6 127,1 139,9 120,1

У другому розділі роботи „Вплив структури власності на поведінку підприємств” розглядається взаємозв'язок між розподілом об'єктів власності та ефективністю мікрогосподарювання.

Показано, що останнє може бути упорядковане як технологічно, тобто відповідно до технологічних вимог досягнення того чи іншого корисного результату, так і інституціонально, тобто через рефлективні норми як приписи певної поведінки, обов'язкові для виконання та призначені для підтримування порядку в системі суспільних взаємодій.

При цьому власність трактується як явище інституційно оформленого певним чином унормованого господарювання, а для вивчення її буття, динаміки залучається економічна теорія прав власності, розроблена в рамках неоінституційного напряму економічної думки та присвячена виявленню впливу різних „пучків”, комбінацій прав власності на перебіг господарювання.

Розкривається пізнавальний потенціал даної теорії, зокрема для розуміння такого суспільного явища як приватизація, яке пояснюється виходячи із сформуьованого наслідку з теореми Р. Коуза: за умови розмитості чи не визначеності прав власності на господарські ресурси та значних трансакційних витрат структура та ефективність виробництва суттєво залежитиме від розподілу зазначених прав.

З цих позицій зроблено висновок, що імпульсом для розгортання приватизаційних процесів у національних економіках виступило усвідомлення дисбалансу позитивних та негативних наслідків втручання держави у господарювання, тобто у розподіл і використання ресурсів у бік негативу, що й обумовило необхідність пошуку нового гомеостазу в окремо взятих системах „держава – ринок”.

Існуючі розбіжності у поглядах на характер пострадянського трансформаційного переходу до системи „ринкової економіки” у дисертації зводяться до проблеми вибору еволюційного чи революційного варіанту. Перший з них передбачає лише корекцію „правил гри”, яка є доречною у тому випадку, коли останні є потенційно ефективними. А другий Ї їх повну заміну імпортованими економіко - правовими стандартами. Проте, аби така заміна виявилася вдалою, запозичене повинно мати спільні, однонаправлені еволюційні тенденції з наявними неформально існуючими нормами, бо саме тоді досягається їх конвергенція.

З точки зору перетворень інституту власності доводиться, що Україна зробила спробу механічного перенесення готових, досконалих форм ринкового підприємництва, сформованих в умовах західного розмаїття форм власності, на нашу адміністративну, безконкурентну, з позаекономічними факторами примусу до праці економіку, що спричинило глибокі деструктивні тенденції на рівні мікрогосподарювання.

Встановлено, що в економічній думці в поняття приватизації вкладається різний зміст. Разом з тим, внутрішній поділ економічної науки на мікро –, та макроаналіз дав можливість поставити питання про розмежування понять мікро –, та макроприватизації та дати їм визначення. Мікроприватизація трактується, як явище, зворотнє націоналізації, що передбачає відмову держави від участі в майні підприємств, його відтворенні. А макроприватизація розглядається як зростання впливу агентів недержавного сектору економіки на прийняття макрогосподарських рішень.

Показано, що технологія мікроприватизації, яка реалізувалась в Україні, обумовила формування економіки інсайдерських фірм, де домінує власність внутрішніх акціонерів: робітників і адміністрації підприємств, про що свідчать дані табл.1.2.

Така ситуація в економічній літературі отримала назву „дилеми інсайдерів”, суть якої полягає в тому, що внутрішні акціонери повинні відмовитися чи від залучення аутсайдерського (зовнішнього) капіталу, чи від свого контролю над підприємством.

Таблиця 1.2

Структура реформування власності в Україні

за способами приватизації, (%)

Способи приватизації 1993 – 2001рр. 1 в тому числі

1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001

Всіма способами, в тому числі: - викуп об'єктів при- ватизації; - викуп за альтернативним планом приватизації; - викуп державного та комунального майна, зданого в оренду; - продаж на аукціоні; - продаж за не коме- рційним конкурсом; - продаж за комер- ційним конкурсом; - продаж за конкурсом з відстрочкою платежу; - продаж акцій відкритих акціонерних товариств 100 43,6 0,6 19,0 15,5 2,8 5,2 0,0 13,3 100 39,7 1,6 36,8 7,9 4,0 3,6 0,1 6,3 100 40,6 1,1 35,9 5,0 2,3 2,4 0,0 12,7 100 38,1 0,5 26,1 8,4 3,2 5,1 - 18,6 100 43,9 0,7 13,4 12,2 3,8 8,6 - 17,4 100 45,0 0,3 9,8 21,0 3,3 5,5 - 15,1 100 40,2 0,3 9,9 25,9 2,0 5,3 - 16,4 100 49,1 0,2 11,9 28,6 1,0 4,0 - 5,2 100 46,7 0,3 16,2 30,5 1,3 2,3 - 2,7 100 57,9 0,0 14,3 23,1 1,0 2,2 - 1,5

Встановлено, що зазначена дилема в перехідній українській економіці, з точки зору оптимізації стратегічної поведінки підприємств, розв'язується через утворення рекомбінатів Ї міжфірмової мережі, побудованої на засадах взаємної участі у майнових правах (перехресному володінні ними) її агентів, відтворення якої координується спільними зусиллями. Основний зміст формування рекомбінатів Ї створення можливостей для оперативного перегрупування активів та консолідації пасивів, що дозволяє хеджувати та розподіляти ризики, в тому числі й запобігати банкрутству.

Утворення рекомбінатів, „мереженого” квазіринку є демонстрацією обрання інсайдерськими фірмами адаптаційної до обставин, що змінюються, стратегічної лінії поведінки, яка базується на поділі контрагентів на „своїх” та „чужих”.

У третьому розділі роботи „Шляхи оптимізації стратегічної поведінки підприємств в умовах становлення ринкової економіки в Україні” здійснюється пошук адекватної ринковому раціонуванню стратегії розвитку пострадянських підприємств. Розглянуто підходи до визначення категорії „стратегія фірми”. Встановлено, що їх джерелом є менеджеризм (теорія управління), розвитку якого притаманні певний автаркізм відносно власне економічної теорії, самозабезпечення пізнавальним інструментарієм і відповідними концепціями. Розкрито значення для стратегієзнавства досягнень поведінкової та еволюційної економічних теорій і на їх основі запропоновано визначення згаданої категорії.

Показано, що стратегія розвитку підприємства має давати відповідь на питання: що саме та в яких обсягах виробляти?; у який спосіб це робити?; для кого та коли виробляти? Аби визначитися у цих питаннях вона має містити інструментарій: по-перше, виявлення умов досягнення підприємством конкурентної переваги фірми у взаємодії з іншими фірмами, які формуються силами конкуренції і детермінантами „національного ромбу” всередині країни та за її межами, та з'ясування його місії, якій слід віддати перевагу; по-друге, аналіз ринків потенційних продуктів, послуг, робіт, що відповідають місії підприємства, та вибору таких стратегічних зон господарювання (СЗГ), які здатні в тривалій перспективі забезпечити його зовнішню гнучкість, тобто можливість переорієнтації на діяльність у найбільш сприятливих зонах; по-третє, формування товарного асортименту фірми, який найкраще задовольняє актуальні потреби потенційних покупців і забезпечує завдяки цьому систематичне отримання нею економічного прибутку, тобто такого, що дозволяє здійснювати її розширене відтворення; по-четверте, розподіл власних і залучених підприємством ресурсів між різними напрямами його діяльності, який би забезпечував максимальну ресурсовіддачу; по-п'яте, аналіз взаємодії з ресурсними ринками з точки зору забезпечення ефективного підтримування стратегічного потенціалу фірми на рівні, достатньому, аби не втратити конкурентну перевагу на всіх етапах життєвого циклу; по-шосте, формування ефективної цінової політики, яка забезпечувала б у тривалій перспективі стійке становище підприємства у традиційних і нових сегментах ринку, які ним освоюються; по-сьоме, своєчасне виявлення кризових тенденцій як на макрорівнях економіки, так і всередині фірми з метою запобігання її банкрутству.

Запропоновано структурувати проблему формування стратегії розвитку пострадянських підприємств таким чином, як це показано на рис. 1.

Розглянуто базисні, або еталонні концепції бізнес - стратегії, напрацьовані у відповідній галузі стратегієзнавства. Виявлено чинники, які унеможливлюють використання цих концептуальних підходів до формування бізнес - стратегій на пострадянському, в тому числі, українському грунті. Доводиться, що несучою конструкцією стратегічного розвитку українських підприємств у пострадянський період становлення ринкового механізму господарювання має стати стратегія конкуренції, тобто створення та підтримування порівняльних переваг у господарюванні.

Проаналізовано концепцію „конкурентного статусу фірми” (КСФ) І. Ансоффа. Встановлено, що вадою даної концепції є неврахування впливу на КСФ екзогенних (зовнішніх) факторів. Показано, що усунути дану ваду можна розглядаючи КСФ також і крізь призму дії запропонованих М. Портером системи детермінантів „національного ромбу” (попит, ресурсне забезпечення, стратегії підприємств-суперників, розвиток споріднених галузей), взаємодія елементів якої спричиняє ефект емерджентності, тобто посилює чи послаблює потенційний рівень конкурентних переваг підприємств-резидентів певної національної економіки, та детермінантів моделі „п'яти сил конкуренції”(покупці, постачальники, товари-субститути, потенційні та існуючі конкуренти), які визначають стан конкурентної напруженості на ринку. При цьому доцільно доповнити „національний ромб” в умовах пострадянських економічних перетворень компонентами „випадковість” і „мікроприватизація”.

Рис.1. Структурування проблеми формування стратегії розвитку підприємства

Доводиться перспективність синтезу концепцій конкуренції І. Ансоффа та М. Портера на основі розмежування та визначення взаємозалежності категорій „конкурентний статус фірми” (КСФ) та „конкурентна перевага фірми” (КПФ). Висловлюється думка, що КСФ повинен характеризувати передумови досягнення фірмою того чи іншого рівня КПФ, які визначаються, з одного боку, стратегічним потенціалом фірми (СПФ), а з іншого Ї впливом детермінантів „національного ромбу” та „п'яти сил конкуренції”, на умови досягнення цього рівня.

Результатом даного синтезу є визначення виробничої функції стратегічного розвитку підприємства, яка одночасно покликана відображати як рівень продуктивних, так і інтеграційних можливостей підприємства в динамічному конкурентному середовищі. Конкурентний статус підприємства за такою функціональною залежністю визначається його стратегічним потенціалом, який демонструє не тільки технологічну здатність підприємства до реалізації стратегічних намірів шляхом реформування структури виробництва, а також забезпечує ефективне перегрупування елементів даної структури відповідно до впливу чинників „національного ромбу” та „п'яти сил конкуренції”.

КСФ = F [СПФ; Пн.р. ;Пп.с.к.], де

Пн.р, Пп.с.к. – параметри факторів впливу зовнішнього середовища, які визначаються детермінантами „національного ромбу” та „п'ятьма силами конкуренції”.

При цьому конкурентні переваги підприємства знаходяться в прямій залежності від його конкурентного статусу, тобто найвищому рівню КСФ відповідає найвищий рівень конкурентоспроможності підприємства:

КПФ = д х КСФ, де

д – показник, який характеризує відповідний конкурентний рівень (0...1).

На основі висловлених міркувань, запропоновано модель стратегії розвитку вітчизняних підприємств в післяприватизаційному періоді, яка базується: по-перше, на аналізі стратегічних можливостей (макроаналіз, аналіз ринку, аналіз СПФ), по-друге, визначенні меж товарно - функціонального протекціонізму продукції власного виробництва за рахунок зменшення собівартості, дифференціації продукції, сегментації ринку, а також на дотриманні поведінкових принципів Ї адаптації, самовизначення та інноваційного вдосконалення, які мають сприяти формуванню на підприємстві політики випереджальної модернізації та стимулювати розвиток економіки України за інноваційним сценарієм.

Показано, що затребуваність вітчизняних товаровиробників ринком, їх конкурентний статус на ньому багато в чому визначаються обраними товарними стратегіями, ключову роль у формуванні яких відіграє правильний вибір стратегічних зон господарювання (СЗГ). Дано визначення поняття „СЗГ” Ї частки ринку, в межах якої у стратегічній перспективі забезпечується перевищення величини потенційного ефекту попередження банкрутства підприємства над величиною адаптаційних витрат, пов'язаних з рекомбінуванням КСФ у відповідності з вимогами платоспроможного попиту.

З даного визначення логічно слідує, що стратегічний розвиток підприємства досягається за рахунок мінімізації не виробничих витрат, а адаптаційних витрат. Тобто таких, що відображають одночасно як власне виробничі витрати, так і витрати, пов'язані з досягненням більшої гнучкості структури виробництва. Йдеться не про механічну орієнтацію на їх скорочення, а про порівняння величини цих витрат з потенційним стратегічним ефектом попередження банкрутства підприємства. Причому з одного боку їх рівень повинен бути достатнім для отримання стабільних доходів, а з іншого Ї таким, що має забезпечувати стабільність функціонування підприємства на стратегічну перспективу в разі виникнення непередбачених обставин. Най-привабливішою СЗГ пропонується вважати ту, в межах якої досягається максимальна величина даного співвідношення.

Розглянуто існуючі концептуальні підходи до порівняння різних СЗГ. Розкрито переваги здійснення оцінки привабливості СЗГ за матрицею „Мак – Кинзі” порівняно з підходом Бостонської консультативної групи.

Запропоновано послідовність реалізації товарної стратегії підприємства, яка передбачає: а) вибір альтернативи товарної стратегії підприємства (як напрямок її реалізації); б) вибір базового товарного асортименту (БТА) (формується на підставі умовного ранжирування товарного асортименту, що має на меті забезпечити постійне підвищення або збалансованість чистого прибутку підприємства з потребами у коштах, необхідних для підтримання його конкурентноздатності); в) вибір прийнятного товарного асортименту (формується шляхом коригування БТА за умов заданих обмежень: обсягу виробництва, розміру капіталовкладень, кількості працюючих тощо).

Розкриті напрями цінового раціонування в обраних СЗГ, які базуються на комбінуванні різних видів цінової політики та особливостях їх реалізації в умовах планування виробництва асортиментної групи товарів. Її сутність полягає в оптимізації розподілу фінансових ресурсів за фазами життєвого циклу товару (ЖЦТ). Доводиться, що процес запровадження нового виду продукції на ринок повинен мати чітко визначений термін. Він має відбуватися в той період, коли реалізація існуючої товарної групи (окремого продукту) досягає фази зрілості та спостерігаються перші ознаки переходу до фази занепаду. У даних фазах ЖЦТ покриття сукупних витрат зазначеного запровадження буде відбуватись за рахунок максимальних грошових надходжень.

На наш погляд, обгрунтовані та запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні підходи щодо визначення стратегії розвитку українських підприємств в умовах економічних трансформацій сприятимуть посиленню в практиці мікрогосподарювання інституціональної ролі підприємства як господарського феномену та орієнтації структурних перетворень економіки України на інноваційний сценарій.

В И С Н О В К И

1. Ефективність економічного розвитку пострадянських підприємств в перехідних умовах зумовлюється не тільки їх внутрішньою генезою, а й особливостями зовнішнього середовища, в якому вони функціонують. Формування останнього в рамках національної економіки відбувалось під впливом самого характеру економіко - інституціональних перетворень та політики держави в сфері економічного регулювання.

2. З метою подолання в Україні наслідків революційного характеру економічних перетворень та проведеної політики цінової лібералізації українські підприємства як адекватну альтернативу вимушено обрали адаптаційну лінію стратегічної поведінки, практичне відображення якої проявилося в широких масштабах бартеризації та інших негрошових формах розрахунків між підприємствами, спрямованих на зменшення трансакційних витрат.

3. Приватизаційні процеси, які відбулись в Україні, на рівні мікрогосподарювання обумовили формування дилеми інсайдерів, сутність якої полягає в тому, що внутрішні акціонери у вирішенні питання розвитку власного підприємства повинні визначитися між двома протилежностями: або погодитися на залучення аутсайдерського капіталу, або зберегти власний контроль над підприємством і тим самим спровокувати регрес виробництва. На практиці її розв'язання відбувається на користь інтересів внутрішніх акціонерів і досягається шляхом утворення рекомбінатів, тобто, мережевих об'єднань, побудованих на взаємній участі у перехресному володінні корпоративними правами підприємств. Виявлені тенденції вітчизняних корпоративних відносин свідчать про обрання інсайдерськими підприємствами характерної лінії стратегічної поведінки, що також відображає ознаки адаптаційного реагування на мінливі обставини перехідного періоду.

4. Українська приватизація, як суспільне явище, органічно інтегрується в процеси глобальної системної реструктуризації відносин власності, що розгорнулися в 80 – 90-х р. ХХ століття. Приватизаційні процеси, які відбулися в Україні, слід вважати первинним імпульсом формування засад стратегічного розвитку вітчизняних підприємств, який зумовлює перегляд позитивних і негативних наслідків втручання держави у господарювання з метою ефективного використання виробничих ресурсів у процесі виробництва.

Причинність даного явища випливає з виведеного наслідку з теореми Р. Коуза: за умови розмитості чи невизначеності прав власності на господарські ресурси та значних трансакційних витрат структура й ефективність виробництва суттєво залежатиме від розподілу зазначених прав.

5. Формування теорії стратегічного розвитку підприємств на постра-дянському грунті відбувалося переважно у напрямі оптимізації управлінських рішень, що відображає позиції менеджеризму. В період економічних трансформацій процес розробки стратегії має інтегрувати два взаємопов'язані між собою процеси: перший Ї де підприємство впливає на розвиток соціально - економічної системи, другий Ї де досконалість розвитку самої системи відбивається на визначенні заходів реалізації стратегічної ініціативи. Стратегія розвитку підприємства представляється процесом вибудовування поведінки підприємства шляхом пошуку оптимальних правил та технологій, котрі дають йому можливість успішно розвиватися в зовнішньому середовищі, що еволюціонує.

6. Розробка стратегії підприємства в сучасних умовах має ґрунтуватись на уявленнях про підприємство як складний, багатофункціональний та цілісний господарський феномен, тобто розглядатись з позицій системного інтегратора, який інтегрує процеси взаємодії виробничих ресурсів, інституціональних та цільових факторів, внутрішніх традицій, зовнішніх інновацій. Основна увага при цьому повинна приділятись питанням динаміки потенціалу підприємства та процесам взаємозв'язку виробництва і відтворення.

При такому підході стратегія розвитку підприємства перетворюється з функції менеджменту на об'єкт управління. Інакше кажучи, не підприємство виступає об'єктом стратегічного розвитку, а суспільно значущий розвиток реалізується через дане підприємство.

7. Стратегія розвитку українських підприємств має базуватись не на прогнозуванні власних перспектив, а виходити з рекомбінаційних можливостей самого підприємства Ї здатності до швидкої перебудови структури виробництва і пропорцій залучених ресурсів з одночасною адаптацією їх динаміки до зовнішніх вимог.

За наявності тенденції перетворення платоспроможного попиту в регулятор відтворення вітчизняних підприємств адекватною стратегією подальшого їх розвитку має стати стратегія конкуренції Ї стратегія, спрямована на створення та підтримання конкурентних переваг на ринку.

8. Формування адекватних теоретичних уявлень щодо реалізації стратегії конкуренції в реальних умовах дає поєднання концепцій „теорії конкурентних переваг” М. Портера та І. Ансоффа. Синтез даних концепцій визначає перспективи стратегічного розвитку вітчизняних підприємств через категорію „конкурентні переваги фірми” (КПФ), яка враховує як ендогенні, так і екзогенні фактори впливу на їх діяльність.

9. Досягнення конкурентних переваг на ринку обумовлюється конкурентним статусом фірми (КСФ), який визначає передумови досягнення відповідного рівня КПФ. Взаємозв'язок КСФ і КПФ представляє функціональну залежність, яка на відміну від виробничої функції в неокласичній версії теорії підприємства має не тільки оптимально забезпечувати сприятливі технологічні пропорції між обсягом виготовленої продукції та задіяними ресурсами, а й ефективно адаптувати їх до вимог динамічного зовнішнього середовища.

10. Вирішення проблеми досягнення вітчизняними підприємствами в післяприватизаційному періоді високого рівня конкурентних переваг можна представити на прикладі рамочної моделі, яка передбачає три операційні підсистеми: аналітичну (аналізуються стратегічні можливості підприємства), товарно - функціональну (визначаються межі протекціонізму товарної продукції власного виробництва) та інноваційну (формуються принципи стратегічної орієнтації).

Реалізація мети та конкретних завдань підприємства з