Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого

УДК 340.12

СЛИВКА Степан Степанович

Філософсько-правові проблеми

професійної культури юриста

Спеціальність: 12.00.12 – філософія права

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Харків - 2002

Дисертацією є рукопис

Дисертація виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Львівського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор Костицький Михайло Васильович, Конституційний Суд України, суддя

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Козюбра Микола Іванович, Конституційний Суд України, суддя;

доктор юридичних наук, професор Козловський Антон Антонович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри теорії та історії держави і права;

доктор філософських наук, професор Титов Володимир Данилович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри логіки

Провідна установа: Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, відділ теорії держави та права, м. Київ

Захист дисертації відбудеться 27 червня 2002 р. о 9.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77)

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків,
вул. Пушкінська, 77)

Автореферат розісланий 25 травня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Гончаренко В.Д.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Особливістю дисертаційної роботи є відсутність комплексного дослідження філософсько-правових проблем професійної культури юриста, що зумовило вибір теми.

Актуальність теми дослідження. Нині, на зламі тисячоліть, людство переживає унікальний період історії. Для Української держави, яка відзначила 10-річчя своєї незалежності, особливого значення набувають філософсько-правові проблеми культурологічних процесів державотворення, регулювання суспільних відносин, забезпечення висхідного процесу духовного розвитку суспільства, успішного входження у світове співтовариство. Це вимагає високо професійних кадрів, здатних опанувати правовий європейський простір, які б відповідали міжнародним вимогам. Висока професійна культура українських правників, культура юридичної діяльності загалом – нагальна вимога сьогодення. Від професіоналізму юридичних кадрів значною мірою залежить успішне розв’язання актуальних проблем державотворення.

Впровадження у національну юридичну практику міжнародних стандартів прав людини, які визнала і закріпила у своїй Конституції та законах Україна, потребують не тільки створення відповідного юридичного механізму, а й підготовки професіоналів-правників нової генерації, для яких права людини, її життєдіяльність є найвищою соціальною цінністю. Не менш важливим є також усвідомлення того, що втілення прав людини у життя, їх захист можливе лише у стабільному суспільстві, на основі суворого додержання законності та правопорядку.

Необхідність розробки теми дисертації посилюється у зв’язку з тим, що психологія і професійні дії вітчизняних юристів ще не позбавлені значного впливу тієї ідеології, яка була властива радянському тоталітарному періоду, коли розуміння права у суспільній свідомості і правовій теорії зводилося до верховенства закону. Чимало юридичних законів того часу було сформульовано таким чином, що вони, зокрема, не враховували традицій духовної історії, моралі тощо. Авторитет закону підтримувався адміністративно-силовим примусом держави. Саме виходячи з таких позицій, формувалася професійна культура юриста. Реалії сьогодення диктують необхідність формування її на суворому дотриманні прав людини, принципу верховенства права, соціальної справедливості, демократії і гуманізму.

Вимогою часу є потреба нового, філософсько-правового осмислення поняття професійна культура юриста, створення цілісної концепції.

Стан наукової розробки проблеми. У вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі різноманітні аспекти проблеми професійної культури юриста знайшли відображення в працях таких учених, як Є. Аграновська, Н. Бура,
А. Венгеров, Ю. Грошевий, А. Жалінський, І. Ільїн, В. Камінська, М. Козюбра, В. Котюк, О. Костенко, В. Лазарєв, Є. Назаренко, М. Орзіх, П. Рабінович,
А. Ратінов, В. Сальніков, А. Семітко, М. Соколов, О. Скакун, В. Тацій, В. Темченко, І. Фарбер та ін.

Проте поза сферою вивчення залишилися загальнотеоретичні питання —поняття, структура, принципи, функції професійної культури юриста, а також чинники, які впливають на її формування. Не розроблені на належному науковому рівні компоненти професійної культури юриста.

Подальшого глибокого вивчення потребують філософсько-правові аспекти означеної проблеми.

Досі у вітчизняній юридичній літературі немає монографічної (зокрема, дисертаційної) комплексної праці з професійної культури юриста.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконане відповідно до комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації і діяльності судів та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави” № 0186.0.099031, до рішення Колегії МВС України № 4 Км/2 від 28 лютого 1995 р. "Про удосконалення організації науково-дослідної діяльності в системі МВС України". Тема дисертації узгоджується з переліком питань "Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр.". Насамперед, це стосується розділу "Соціально-економічні проблеми діяльності органів внутрішніх справ", який передбачає наукове вивчення таких тем як "Проблеми професійної моралі співробітників органів внутрішніх справ", "Інформаційна культура працівників органів внутрішніх справ" та розробки кодексу поведінки співробітників органів внутрішніх справ.

Запропоноване дослідження є складовою колективної наукової теми "Формування особи українського національного юриста: теоретико-історич-ний аспект", розробку якої здійснює кафедра теорії та історії держави і права Львівського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України.

Мета та задачі дослідження. Метою дослідження є визначення і дослідження загальнотеоретичних основ професійної культури юриста, зокрема здійснення її філософсько-правового аналізу, що й зумовило, з урахуванням сучасних потреб, реформування правової системи та формування правової Української держави, концепцію роботи.

Відповідно до поставленої мети зроблена спроба розв’язати такі задачі:

визначити і дати філософсько-правове обґрунтування поняття, структури та функцій професійної культури юриста;

виявити та охарактеризувати компоненти (елементи) професійної культури юриста;

встановити чинники впливу на формування професійної культури юриста та розкрити їхнє онтологічне значення;

визначити етапи формування професійної культури юриста, охарактери-зувати їх;

встановити види культур, що входять до складу професійної культури юриста, розкрити їх поняття, зміст, принципи та функції;

показати роль та значення кожного з видів культур, що становлять основу професійної культури юриста, яка виявляється у його професійній діяльності.

Об’єктом дослідження є професійна культура юриста; виявлення впливу філософії права, культурології права, правничої деонтології та правничої етики на формування професійної культури юриста.

Предметом дослідження є розкриття загальнотеоретичних проблем професійної культури юриста, її філософсько-правових особливостей, закономірностей формування та структури, функціональної ролі і значення для створення сучасної правової системи України.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження слугують положення і висновки теорії пізнання соціальних, у тому числі правових явищ, теорії та філософії культури, ідеї інтегративної юриспруденції. У процесі теоретичного та практичного дослідження застосовувалися філософські, загальнонаукові та спеціальні методи:

філософсько-правовий – при дослідженні філософії правової освіти, професійної соціалізації, філософії культури, філософії службового обов’язку;

порівняльно-правовий – при зіставленні національного права з європейським правом;

логічний – при формулюванні дефініцій “професійна культура юриста”, “правнича етика”, “правнича деонтологія”, а також видів культур;

системно-структурний та функціональний методи – при дослідженні й аналізі професійної діяльності юриста та правових явищ;

методи тлумачення (герменевтики) права – при з’ясуванні змісту правових норм, які регламентують професійну діяльність юристів.

Спеціальні методи дали змогу проаналізувати нормативно-правові акти та практичну діяльність, визначити правовий статус юриста.

У дослідженні застосовувались також закони і методи аналізу та синтезу, дедукції, індукції та аналогії, порівняння та протиставлення у систематизації емпіричного матеріалу й отриманні власних теоретичних результатів для досягнення поставленої мети.

Теоретичною основою дослідження стали критично осмислені положення, аргументи та висновки, що містяться в працях як вітчизняних, так і зарубіжних вчених різних історичних епох з:

філософії - Г.Арендт, І.Бойченка, В.Василькової, Г.Гегеля, Г.Дульнєва, І.Канта, А.Багнюка, М.Бердяєва, А.Горбача, Г. Заїченка, В.Зеньківського, Є.Ільєнкова, В.Ільїна, М.Ібрагімова, В.Канке, В.Кемерова, В.Литвинова, Д.Мура, І.Надольного, П.Сорокіна, В.Татаркевича, А. Уайтхеда, Е.Фромма, Б.Чміля, І.Шинкарука, К.Ясперса, Х..Янараса;

культурології - А.Арнольдова, А.Білого, В.Боканя, В.Горського, П.Гуревича, Г.Драча, І.Зязюна, М.Когана, М.Кашуби, В.Козловського, С.Кримського, В.Лісового, А.Маркова, А. Радугіна, В.Розіна;

філософії права - М.Алексєєва, С.Алексєєва, В.Бачиніна, К.Жоля, Б.Кістяківського, Д.Керімова, А.Козловського, І.Малинової, К.Неволіна, В.Нерсесянца, П.Новгородцева, Л.Окіншевича, Ю.Пермякова, Л.Петражи-цького, Л.Петрової, Е.Позднякова, Є.Понтовича, С.Пракаша, Ю.Тихонравова, Є.Трубецького, Г.Шершеневича, В.Шкоди, Р.Циппеліуса, Б.Чичеріна, Б.Чміля;

філософії освіти - Б.Гершунського, Е.Гусинського, В.Лутая, Ю.Турча-нінової, С.Черепанової;

етики - Р.Апресяна, Арістотеля, М.Барщевського, В.Букреєва, О.Вишнякової, Ю.Грошевого, А.Гусейнова, Д.Карнеги, І.Карпця, О.Коблікова, В.Кондрашова, Ф.Ларошфуко, Л.Максимова, Л.Максимової, В.Малахова, Т.Мехеда, Я.Мільнер-Іриніної, Т.Москалькової, Ф.Ніцше, Платона, І.Римської, Л.Сенеки, В.Шемшука, А.Шопенгауера, Ю.Шрейдера, Д.Юма;

деонтології - І.Бентама, І.Бенедика, І.Бризгалова, В.Горшеньова, С.Гусарєва, В.Кукушкіна, В.Комарова, М.Коваля, О.Скакун, В.Сокуренка;

естетики - О.Баумгартена, І.Вінкельмана, Ю.Борєва, Б.Еренгроса, Л.Левчук, О.Лосєва, В.Мовчан, В.Самохіна;

психології - З.Фрейда, Г.Костюка, М.Костицького, Р.Немова, В.Нестеренка, А.Сабурової, О.Столяренка;

педагогіки - А.Алексюка, Г.Ващенка, А.Макаренка, А.Несімчука, О.Падалки, Г.Різза, І.Синиці, І.Смолюка, А.Солодухіної, О.Солодухіна, В.Сухомлинського, О.Шпака;

інформатики - Г.Воробйова, С.Вовканича, Б.Гурне, Р.Калюжного, Е.Семенюка, що мають відношення до досліджуваної проблематики.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній юридичній науці зроблено спробу здійснити цілісне дослідження і філософсько-правовий комплексний аналіз поняття, елементів, принципів та функцій професійної культури юриста, визначено чинники впливу на її формування. Філософсько-правова концепція поняття “професійна культура юриста” побудована з урахуванням сучасних вимог, нових ідей та потреб виконання юристом професійних функцій відповідно до рівня міжнародних стандартів.

Найістотніші результати дослідження, які відображають внесок дисертанта у розробку означеної проблеми, зводиться до того, що:

1) уперше обґрунтовано положення про те, що професійна культура юриста є певним різновидом субкультури, що “вбирає” в себе елементи різних видів культур, “набір” яких зумовлюється особливостями професії юриста;

2) уперше обґрунтовано положення про те, що формування професійної культури юриста відбувається (і це є її особливістю) поетапно і пов’язується з неперервним процесом його виховання, освіти, зі специфікою його юридичної діяльності;

3) уперше обґрунтована гносеологічна природа професійної культури юриста, її елементи, принципи та функції;

4) уперше обґрунтовано положення про те, що елементи різних видів культур, які становлять основу професійної культури юриста, мають певну ієрархію - залежно від юридичної спеціалізації та професійної діяльності, а також від конкретних завдань, які юрист розв’язує у конкретній життєвій ситуації;

5) уперше обґрунтовано методологічну основу формування професійної культури юриста, якою є філософія права, культурологія права, правнича деонтологія та правнича етика;

6) уперше обґрунтована герменевтика культурології права, її принципи та функції;

7) уперше обґрунтована гносеологія правничої деонтології, співвідно-шення її принципів та функцій з правничою етикою;

8) отримав подальший розвиток філософський зміст правничої етики та її загальнотеоретичні аспекти;

9) уперше обґрунтовано положення про те, що духовна, моральна, есте-тична, національна, економічна, педагогічна та політична культури є елементами професійної культури юриста, які опосередковано впливають на його професійну юридичну діяльність;

10) уперше обґрунтовані філософсько-правові поняття, принципи і фун-кції духовної, моральної естетичної, національної, економічної, педагогічної та політичної культури юриста;

11) уперше обґрунтовано положення про те, що основними компонентами професійної культури юриста є його професійна правосвідомість та ті види культур (інформаційна, психологічна, акторська), які безпосередньо впливають на характер виконання юристом службових обов’язків;

12) уперше дано обґрунтування деонтологічній правосвідомості, яка входить до складу професійної правосвідомості юриста;

13) уперше обґрунтовано філософсько-правове положення про інформа-ційну, психологічну, акторську, культури юриста;

14) уточнено обґрунтування свобідної волі юриста, його правового почуття, вищої етики виконання службового обов’язку.

Наведені положення є особистим внеском здобувача у дослідження означеної проблеми.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації положення та висновки можуть стати основою для подальшої розробки загальнотеоретичної концепції професійної культури юриста, її філософсько-правової характеристики, а також для дослідження проблем професійної культури окремих фахових груп юристів (суддів, адвокатів, прокурорів, слідчих, юрисконсультів та ін.).

Матеріали дисертації можуть застосовуватися у навчальному процесі, використовуватися при підготовці підручників, навчальних посібників з юридичної деонтології, правничої етики, філософії права, теорії держави і права, при викладанні відповідних навчальних дисциплін.

Автор використовував результати дослідження при написанні підручників, навчальних посібників, при розробці навчальних програм та методичних рекомендацій, при читанні лекцій та під час семінарських занять з курсів “Юридична деонтологія” та “Професійна етика юриста” у Львівському інституті внутрішніх справ, Львівському національному університеті ім. І.Франка, Львівській комерційній академії, Міжрегіональній академії управління персоналом (львівська філія). Упродовж чотирьох років автор викладає також філософію права.

Матеріали дисертації можуть прислужитися підвищенню рівня професійної культури юристів.

Особистий внесок здобувача. У монографіях “Сучасна особа юриста” дисертантом написано розділ ІІІ (с.30-105), “Формування правосвідомості юриста” – розділ І, параграфи 1,2 (с.7-29), розділ ІІ, параграфи 1, 4, 5 (с.30-40, 56-67). У підручнику “Правова деонтологія” здобувачеві належить матеріал на с. 10-239, 301-304. Навчальний посібник “Філософія права” містить особисті міркування на с.8-9, 70-151, 168-174, 187-196. У методичному комплексі навчальної дисципліни з філософії права дисертант розробив тематику семінарських занять, запитання для самоконтролю, тематику рефератів та перелік питань, які виносяться на залік. Стаття “Конкретизація правосвідомості юриста” відображає особистий внесок у визначення деонтологічної правосвідомості, самосвідомості юриста. У статті “Соціально-правові засади фізичного виховання працівників міліції” дисертант обґрунтував поняття “фізичне виховання”, його зв’язок з правом, а стаття “Формування фізичної культури у курсантів вищих навчальних закладів системи МВС України” відображає його власну дефініцію ”фізична культура як результат реалізації правових норм”. Власні здобутки дисертанта у статті “Фізична культура та фізичне виховання правоохоронців” полягають у тому, що він розмежував поняття “фізична культура” і “фізичне виховання” і помістив їх у правове поле. У статті “Державна мова і національний обов’язок юриста” здобувач сформулював визначення національного обов’язку юриста, його національну культуру, а у статті “Державні аспекти національно-мовної культури юриста” розширив ці поняття, виклав компоненти національної культури юриста, сформулював функції, висловив низку пропозицій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися на міжнародних, всеукраїнських, регіональних та інших наукових конференціях:

Міжнародні: Міністерства культури і мистецтв України, Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київського державного інституту культури на тему "Право та культура: теорія і практика" (15-16 травня
1997 р., м. Київ); на тему "Діалог культур: Україна у світовому контексті. Мистецтво і освіта" (11-12 вересня 1998 р., м. Львів); Академії праці і соціальних відносин федерації профспілок України на тему "Правовий статус особи: стан, проблеми, перспективи" (10 - 11 грудня 1998 р., м. Київ); на тему "Боротьба з контрабандою; проблеми та шляхи їх вирішення" (4-6 червня 1998 р., м. Київ); на тему “Християнство – основа європейської цивілізації” (10 - 13 травня
2000 р., м. Львів). Львівського інституту внутрішніх справ на тему “Роль органів внутрішніх справ у сфері запобігання та протидії насильству в суспільстві” (17-18 квітня 2000 р.), Інституту релігієзнавства на тему “Історія релігій в Україні” (16-19 травня 2000 р.);

Всеукраїнські: на тему "Політична культура посткомуністичної України: проблеми дослідження та національно-демократичної трансформації"
(20-21 грудня 1996 р., м. Тернопіль); Львівського державного інституту фізичної культури на тему "Фізичне виховання: надбання нації" (8-10 жовтня
1998 р., м. Львів); Інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України на тему "Роль юридичних знань і юридичної культури у становленні і розвитку підприємництва в Україні” (10 грудня 1998 р., м. Київ); перші правничі Драгоманівські читання на тему "Конституціоналізм Михайла Драгоманова і проблема сучасного українського конституціоналізму” (25-26 лютого 1995 р., м. Львів); Львівського інституту внутрішніх справ на тему “Мова і культура нації” (30 березня 2001 р.); Львівського інституту внутрішніх справ на тему “Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної правової держави України” (4-5 травня 2001 р.);

Регіональні: Львівського інституту внутрішніх справ на тему "Проблеми функціонування державної мови в Україні та методика її викладання в навчальних закладах системи МВС" (5-7 квітня 1997 р., м. Львів); Львівського національного університету ім. І. Франка на тему "Проблеми державотворення захисту прав людини в Україні" (лютий 1995, 1996, 1997, 1998, 1999 рр.,
м. Львів); Львівського інституту внутрішніх справ на тему "Актуальні проблеми фізичної підготовки курсантів спеціальних закладів освіти і студентської молоді" (4-5 березня 1999 р., м. Львів); Львівського інституту внутрішніх справ на тему "Концептуальні питання щодо вдосконалення наукової роботи і навчально-виховного процесу" (жовтень 1995 р., м. Львів);

Публікації. Основні положення дисертації знайшли своє відображення у
8 монографіях, 3 підручниках, 3 навчально-методичних посібниках, брошурі, 35 статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць, 14 матеріалах і тезах конференцій. Усього публікацій - понад 70, загальний обсяг - понад
150 друкованих аркушів.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження обраної теми і складається з вступу, 6 розділів, 26 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 368 сторінок. Список використаних джерел налічує 425 позицій.

Основний зміст роботи

У Вступі подається загальна характеристика роботи: обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження і характеризується стан її розробки; визначається об’єкт, предмет, мета та завдання дослідження, його методологічна, теоретична основа; розкривається наукова новизна, формулюються основні положення, що виносяться на захист; підкреслюється теоретична й практична значимість роботи; вказуються відомості про апробацію результатів дослідження та публікації.

Закономірним є наявність першого розділу “Огляд літератури з філософсько-правових проблем професійної культури юриста та напрями дисертаційного дослідження”. Проаналізовано основні джерела, зміст яких розкрито у чотирьох підрозділах: місце професійної культури юриста у загальному філософському аспекті; гносеологічний зріз методології дослідження професійної культури юриста; культурологічно-правовий ракурс професійної культури юриста; правнича етика: субстанційне осягнення професійної культури юриста. Із критичного аналізу літератури автор викреслює основні напрями дисертаційного дослідження.

У наступних розділах здійснюється частковий (стосовно конкретної проблеми) огляд літератури, але дублювання не допускається.

Другий розділ “Теоретичні основи професійної культури юриста” містить філософську думку, що стосується проблеми професійної культури в цілому. Розкрито стан розробки проблеми та відзначені філософські підходи щодо її розв’язання. З урахуванням особливостей професійної культури юриста вмотивовуються методологічні та теоретичні основи її формування.

У першому підрозділі “Культура особи у контексті філософського аналізу” з’ясовуються такі категорії як спільне та відмінне між культурою та цивілізацією. Підкреслюється, що рівень цивілізації може не збігатися з рівнем культури суспільства. Причиною цього слід вважати те, що здобутки окремих видів культур використовуються недостатньо. Тому, визначаючи рівень певного цивілізованого суспільства, потрібно враховувати чинник розвитку культури.

Розкриття і розуміння поняття “ культура особи” передбачає розкриття такого феномена, як “гармонія людини”. Діяльність людини, її переконання, ідеали, творіння, дають змогу пізнати власний внутрішній світ. Але неможливо все-таки повністю проникнути у таємницю людської душі, з абсолютною точністю передбачити, наприклад, її поведінку в тій чи іншій ситуації. Однак, вважає автор, частково розкрити таємниці гармонії особи можна, якщо виявити рівень її власної культури.

Досліджуючи проблеми культури особи, здобувач дійшов висновку, що, говорячи мовою математики, сума витрат її інтелектуальних запасів не наближається до суми інтелектуальних можливостей. Для повного вияву здібностей людині потрібне певне культурне підґрунтя – культурне середовище, сфера “культурного споживання”, обізнаність із загальнокультурними традиціями тощо. На основі всього цього, у процесі життєдіяльності людини, формується особистий феномен культури. У кожної людини - власний феномен культури, індивідуальний феномен її життєдіяльності. Цей феномен визначає (залежно від волі і здібностей людини) зміст її культури.

На думку дисертанта, культура особи – це її індивідуальні здобутки у матеріальній і духовній сферах, а також застосування і впровадження набутих цінностей у життєдіяльність.

Автор акцентує на тому, що з різних причин, у силу різних обставин з’являються різноманітні культурні феномени. У певних випадках вони утворюють окрему групу культурних здобутків, які мають називатися субкультурою і пов’язані зі специфікою життєдіяльності людини.

Обґрунтовується висновок, що професійна культура юриста - це певний різновид субкультури, формування й існування якої зумовлене особливостями професії юриста та його юридичною діяльністю. Іншими словами, це - субкультура, що “вбирає” в себе елементи певних видів культур, “набір” яких визначається кваліфікаційною характеристикою (ознаками) особи юриста та його професійною діяльністю.

У другому підрозділі “Філософія освіти і правова соціалізація юриста як суб’єкта культури” розкривається взаємозумовленість культури й освіти, що є основою підготовки юристів з високою загальною та професійною культурою, здатних до філософського осмислення онтології людини, суспільства. Філософія освіти дає змогу дослідити процес соціалізації особи, у даному випадку - особи юриста.

Проблема правової соціалізації юриста як суб’єкта культури пов’язується з опануванням ним історичних традицій розвитку права як соціокультурного феномена. Для правової соціалізації юриста як суб’єкта професійної культури потрібно поєднати сучасні міжнародні тенденції неперервної освіти. Підкреслюється значення культуротворчої функції родинного, зокрема родинно-професійного середовища, у якому виховується майбутній юрист. Розглядається питання правової соціалізації майбутніх юристів під час навчання у юридичних закладах.

На думку здобувача, правову соціалізацію доцільно розглядати у культурологічному вимірі, оскільки діяльність юриста – поліфункціональна, і він не тільки знавець букви й духу Закону, в ньому поєднується: духовно-моральний наставник, політолог, психолог, педагог, економіст та ін. Це вимагає засвоєння елементів різних видів культур, що своєю чергою розкриває творчий потенціал юриста, а в підсумку сприяє реалізації його можливостей через юридичну практику. Іншими словами, правова соціалізація юриста полягає у поступовому засвоєнні ним елементів різних видів культур та їх включенні у професійну діяльність.

Розкриттю “Поняття “професійна культура юриста” присвячено третій підрозділ, в якому зазначається, що професійну культуру доцільно розглядати і як науку, і як професійну властивість юриста.

Професійна культура юриста як комплексна практико-прикладна юридична наука включає в себе, по-перше, систему знань про певні елементи різних видів культур, які необхідні юристові у його професійній юридичній діяльності (зокрема, вчення про правову, політичну, педагогічну, естетичну, психологічну культуру тощо); по-друге – правничу деонтологію як систему знань про формування почуття службового юридичного обов’язку; по-третє — правничу етику як вчення про професійну поведінку юриста з точки зору морально-етичних вимог.

Аналізуючи професійну культуру юриста як його властивість, дисертант зазначає, що професійна культура передбачає: 1) знання правових та інших соціальних і технічних правил й норм (моральних, естетичних, педагогічних, психологічних тощо); 2) повагу до права, моральні принципи і норми, почуття службового юридичного обов’язку; 3) вміння і навички реалізовувати вказані норми та правила; 4) готовність (установку) виконувати свій службовий обов’язок, діяти правомірно у будь-якій ситуації; 5) саме правомірну поведінку юриста при здійсненні ним професійної діяльності.

Методологічну основу, що забезпечує формування професійної культури юриста як притаманної йому властивості, становлять, на погляд автора, філософія права, культурологія права, правнича деонтологія та правнича етика.

Професійна культура як властивість юриста безпосередньо пов’язана з його певним правовим статусом. Наявність юридичних спеціалізацій зумовлює специфіку професійної культури. Зовнішній вияв професійна культура юриста знаходить у його професійній правомірній діяльності, яка характеризується, вважає дисертант, насамперед професійною орієнтацією, професіоналізмом, продуктивністю (ефективністю) його діяльності та ін.

Професійна культура юриста формується поетапно. Якщо її основи закладаються під час навчання, здобуття юридичної освіти, то інші складові професійної культури набуваються в процесі діяльності, коли відбувається подальше усвідомлення свого призначення, поглиблення пізнання специфіки юридичної діяльності.

Професійна культура є комплексом різних видів культур, а, отже, принципи і функції всіх її видів визначають професійну культуру. Але при цьому існують певні особливості, оскільки стрижнем є саме правова культура. У зв’язку з цим зазначається, що власні принципи професійної культури юриста мають як загальний, так і спеціальний характер. До загальних принципів автор відносить рівність усіх юристів перед Законом, їх підпорядкування Законові; єдність прав та обов’язків юриста.

Вмотивовуючи спеціальні принципи професійної культури юриста, дисертант вважає за доцільне віднести до них такі: дозволяється те, що дозволяє закон; оптимальність й ефективність роботи юриста; диференційований підхід до різних видів юридичної діяльності; гуманізація юридичної праці.

Спеціальне місце у дисертації відведене характеристиці функцій професійної культури, які зумовлені її специфікою й одночасно є ціннісним виявом: формування почуття моральної та юридичної відповідальності; суворе дотримання усталеного позитивного стереотипу поведінки; вироблення моральної обґрунтованості службових взаємовідносин; готовність виконувати службовий юридичний обов’язок; вироблення культури професійних дій; недопущення професійної деформації; застереження від виявів бюрократизму.

Обґрунтовується висновок, що елементи різних видів культур, які входять до складу професійної культури юриста (як субкультури), мають певну ієрархію залежно від юридичної спеціалізації та професійної діяльності, а також від конкретних завдань, які розв’язує юрист у конкретній життєвій ситуації.

У четвертому підрозділі “Філософія права як методологічна основа формування професійної культури юриста” автор доводить, що саме на основі розуміння сутності, буття та цінності права, а також, безперечно, правової культури суспільства, відбувається формування професійної культури юриста. При цьому право розглядається як основний компонент правової культури суспільства.

Правову ж культуру дисертант розуміє як певний ступінь духовно-філософського осмислення юристом змісту природного і позитивного права, коеволюції всіх його джерел, раціональної власної професійної діяльності та досягнення фахової гармонії у практико-правовій сфері.

Детально характеризуються компоненти правової культури юриста, під якими розуміється: знання джерел позитивного права, правова коеволюція, почуттєве і раціональне в юридичній діяльності, гармонійність юридичної діяльності.

Автор визначає принципи правової культури юриста. До принципів, які становлять концептуальні засади професіоналізму юриста, віднесені: правовий історизм, загальнолюдські правові цінності, верховенство правової культури суспільства, соціально-правова реабілітація, правовий менеджмент. Визначені й функції правової культури: підвищення якості пізнання юристом сутності права, удосконалення пошуку істини в позитивному праві, формування соціально-активної професійної поведінки юриста, сприяння об’єктивному розв’язанню юридичних конфліктів, запобігання діям правового свавілля, збереження і примноження культурної цінності права, недопущення правових аномалій в юридичній практиці, виховання законослухняності у громадян.

Правова культура як основа професійної культури юриста може набути прогресивного розвитку, вважає дисертант, тільки на засадах діалогу культур.

Висвітленню цього питання присвячено п’ятий підрозділ дисертації – “Вплив культурології права на професійну культуру юриста”. Увага зосереджується на тому, що у праві відображаються певні культурні тенденції, які поряд з іншими факторами формують його сутність та зміст. Культурологія права, що досліджує таке явище, як спектр культур у праві, є системою знань про сутність культури, її значення для формування та розвитку права, вплив різних видів культурних цінностей (множини культур) на право, утворення культурно-правової реальності тощо. Загалом же культурологія права вивчає специфічні закономірності формування та розвитку права як феномену культури.

Дисертант зазначає, що для розуміння права та інших правових явищ як феноменів культури важливо дослідити їх крізь призму таких категорій культурології права, як норма культури, культурні процеси, культурна політика і подія, культурне середовище, культурний контекст та потенціал, культурні парадигми й тенденції тощо. Аналіз права в контексті цих категорій дав змогу дисертантові дійти висновку, що культурологія права має певні функції, серед яких виділяються найвагоміші: відображення культурних парадигм та тенденцій у праві; пояснення процесів перетворення стихійного у правові норми; втілення національних ідей у право, відображення соціокультурної ситуації у правовому регулюванні, формування у громадян ціннісної правової орієнтації.

Характеризуючи зміст цих функцій, автор досліджує вплив культурології права, яка має універсальне значення, на формування професійної культури юриста, на утворення культурно-правової реальності.

У третьому розділі “Методологічна функція правничої деонтології у контексті професійної культури юриста” розкривається поняття правничої деонтології, визначаються її принципи, функції та значення для формування професійної культури юриста.

Дисертант дає власну дефініцію правничої деонтології. Це - філософсько-правова наука про пізнання юристом сутності внутрішнього імперативу службового обов’язку, який є передумовою для вироблення особистісних норм його професійної поведінки і мотивів їх вибору. Компоненти правничої деонтології групуються у певні підсистеми: а) духовно-національне почуття, яке визначається такими видами культур як духовна, національна, політична; б) морально-правове почуття, яке формується такими видами культур як моральна, правова; в) психолого-естетичне почуття, яке зумовлюється психологічною, педагогічною, естетичною видами культур; г) службово-функціональне почуття, що виникає під впливом таких видів культур як інформаційна, економічна, акторська. Зрозуміло, що видів культур є значно більше. В одних випадках вони виступають як основні, в інших — як дотичні до формування внутрішніх особистісних (деонтологічних) норм професійної поведінки юриста. Це залежить від спеціалізації та напряму юридичної діяльності. Повне їх висвітлення потребує нового спеціального дослідження.

Правнича деонтологія ґрунтується на принципах гуманності, справедливості, милосердя тощо, які збігаються з принципами професійної етики юриста. Однак правнича деонтологія має і власні принципи, до яких автор відносить: нормативність, індивідуальність, неповторність, нестандартність, моментальність, своєчасність, практичність, конкретність. Детально характеризується кожен із цих принципів.

Джерела формування внутрішнього імперативу службового обов’язку юриста випливають з існуючої теорії професійної етики, професійно-етичних кодексів, що увібрали в себе природні, моральні та правові норми, які взаємодіючи, становлять основу правничої деонтології, котра чинить вплив на формування професійної культури юриста через своєрідні функції. Вони поділяються на три види:

1) функції, які стосуються особи правника. Вони сприяють усвідомленню юристом внутрішнього імперативу службового обов’язку, конкретизації правосвідомості і вихованню у юристів поваги до права, підвищенню рівня правового почуття у суб’єктів права, виробленню внутрішнього переконання на основі юридичної саморегуляції, юридичної оцінки й юридичної репутації та самоутвердження, сприяють вибору юристом справедливого правового рішення, вихованню у правників моральної і юридичної відповідальності, обґрунтуванню індивідуального регулювання професійних дій юристів та усвідомленню їхніх наслідків, дотриманню безпеки життєдіяльності;

2) функції, пов’язані з процесом формування національного права в Україні: утвердження етно-соціальних особливостей права, забезпечення панування права, створення необхідних передумов для активного розвитку української національної правової теорії;

3) функції, які стосуються регулювання суспільних відносин: сприяння виробленню індивідуальних (власних) норм професійної поведінки юриста (деонтологічних норм).

Філософія правничої деонтології має пояснювати зміст, закономірності, основні напрями і методи пізнання деонтологічного процесу в юридичній діяльності. Позаяк правнича деонтологія — це наука про службовий обов’язок юриста, її філософія покликана розкривати зміст цього обов’язку (особливо його внутрішнього імперативу).

Дисертант досліджує істотну різницю між сутністю і явищем обов’язку юриста. Пізнання сутності службового обов’язку залежить від особистості юриста, рівня його освіченості, професійної культури. Виявлення сутності обов’язку як явища дуже важливе, оскільки безпосередньо впливає на якість професійної діяльності юриста.

У четвертому розділі “Правнича етика та її реалізація у професійній культурі юриста” висвітлюється філософський зміст правничої етики, підкреслюється її значення для формування професійної культури юриста.

Правничу етику дисертант розглядає у двох аспектах: як систему принципів професійної поведінки юриста і як науку про такі принципи.

З точки зору першого аспекту, правнича етика — це акмеологічна оцінка впливу правосвідомості юриста на дотримання системи морально-етичних принципів, вияву його свобідної волі, дотримання духовно-моральних принципів та збереження професійної гармонії в юридичній діяльності.

Принципи й норми правничої етики ґрунтуються на поєднанні природного та позитивного права, моралі і права, враховують синергетичні процеси. Морально-етичні норми професійної культури невід’ємні від людської психології, яка формується в результаті правової соціалізації. Характер цих норм залежить від ступеня соціалізації.

У дисертації дається визначення правничої етики як науки: це вчення про систему морально-етичних принципів професійної поведінки юриста, які розробляються правничою етикою з метою їх подальшого втілення у професійну юридичну діяльність і мають “випереджувальний” характер.

Правнича етика формує принципи на основі знань про людину, мораль, право, природні та суспільні закони тощо.

П’ятий розділ “Професійна культура юриста як соціо-національний феномен” містить аналіз таких видів культур як духовна, моральна, естетична, національна, педагогічна, політична, економічна. Все це – елементи професійної культури юриста, які опосередковано впливають на його юридичну діяльність.

Норми права як культурна цінність формують у юриста певний світогляд, суспільну свідомість, визначають характер суспільних відносин тощо. Йдеться про ті духовні й освітні надбання людства, які віддзеркалюються у наукових працях, історії, літературі, творах мистецтва, в культурі загалом.

Духовна культура розглядається в дисертації як ступінь засвоєння юристом норм природного права, оволодіння сукупністю духовних надбань людства у галузі науки, освіти, мистецтва, а також крізь призму практичної реалізації набутих цінностей у професійній діяльності.

До структурних елементів духовної культури юриста автор відносить: знання філософії законів Всесвіту; осмислення історії людства, знання народних традицій, релігії, художньої літератури, мистецтва, використання загальнолюдських цінностей у сфері права.

Духовну культуру юриста визначають такі принципи як моральність, інтелектуальність, людяність, глибин-ність думки і мислення, широта кругозору, надання пріоритету духовному над матеріальним.

Глибше зрозуміти зміст духовної культури юриста можна, виходячи з її основних функцій, якими є розвиток власної духовної сутності, збагачення гуманістичним світоглядом, регулювання внутрішнім життям, запобігання духовним стресам, осмислення духовного змісту юридичних законів, виконання юристом духовної місії.

Основою моральної культури юриста є моральні норми, які автор поділяє на абсолютні (вищі, ідеальні) й відносні (елементарні, практично-дійові). Під абсолютними моральними нормами (абсолютною мораллю) розуміються ті правила, які склалися в процесі розвитку людської цивілізації і є надбанням усього людства.

Суть відносних (елементарних, практично-дійових) моральних норм автор вбачає у тому, що вони створюються на основі розуміння кожною конкретною людиною таких понять як добро і зло, справедливість й несправедливість, честь, гідність тощо. У зв’язку з цим щодо відносної моралі дисертант допускає існування щонайменше двох сфер: духовно допустимої й духовно недопустимої або абсолютно допустимої та абсолютно недопустимої. Звідси виникає позитивна й негативна мораль. Позитивна мораль — це мораль ціннісна, оскільки є результатом людського витвору у бік добра. Негативна мораль — також витвір людини, але цінністю її назвати не можна, тому що вона не узгоджена з абсолютною мораллю.

Критерієм моральної оцінки професійної діяльності юриста є абсолютна мораль, абсолютні природні норми. Зрозуміло, що між абсолютною й фактичною власною моральністю юриста постій-но відбувається “діалог”, до якого залучені свідомість, почуття, інтелект. Ступінь моральності у кожної людини різний і залежить не стільки від інтелекту, скільки від таких якостей, як воля, глибина переконання, розуміння смислу життя, характер бажань та ін.

Моральна культура юриста включає моральну свідомість й етику. Моральна свідомість ґрунтується на законах добра й справедливості, за якими має жити суспільство. Етика юриста, його поведінка повинна відповідати моральній свідомості.

На думку дисертанта, моральна культура юриста є результатом досягнення власної гармонії: між вищою абсолютною моральністю та фактичним застосуванням моральних норм у правовій діяльності. Власну моральну гармонію юрист “конструює” сам.

Моральна культура юриста ґрунтується на таких принципах як моральні чесноти, ненасильство, безкорисливість, анонімність, об’єктивність, стрима-ність, толерантність, дія за власним сумлінням та переконанням.

Функціями моральної культури юриста можна вважати вироблення поваги до моральних цінностей й норм, формування почуття моральної відпові-дальності, усвідомлення власних моральних помилок і шляхів їх виправлення, розуміння величі людини та вартості її життя, віддання всіх сил, здібностей, таланту, енергії для забезпечення правопорядку.

Специфікою службової діяльності юриста є те, що в її процесі відбувається інтеграція почуттєвого та раціонального, тобто виникає своєрідний “діалог”, на основі якого сприйнята інформація переходить у почуття чи залишається на раціональному рівні, без дії вищих психічних процесів. У зв’язку з цим досліджуються два аспекти естетичної культури: зовнішній і внутрішній. Зрозуміло, більш цінним для професійної діяльності є внутрішній аспект. Тому виправданим у багатьох випадках є поняття естетично-почуттєвої культури юриста. Саме такий вид культури здобувачем обраний як об’єкт дослідження.

Під естетичною культурою юриста дисертант розуміє почуттєвий вплив “діалогу мистецтва” і законів краси на формування професійної правосвідомості фахівця-юриста та його поведінку з метою кваліфікованого розв’язання ним правових проблем.

Естетичні цінності формують творчий дух, забезпечують варіантну (але правомірну) професійну поведінку юриста, не допускають спрощених дій, схематичної чи поверхової “правосвідомості”. Під дією “діалогу з мистецтвом” у підсвідомості юриста “програмується” зворотний потік почуттів і думок, який позитивно впливає на його професійну діяльність.

До основних принципів естетичної культури юриста автор пропонує віднести: юридичну гармонію, естетичну домінанту, феномен творчої волі, юридичну алегоричність, професійну мажорність, службовий дизайн.

Багатогранність естетичної культури юриста виявляється в її функціях. На думку дисертанта, насамперед має відбуватися формування естетичних власних норм юриста, подолання стандартизовано-консервативного мислення, збільшення можливостей впливу на виховання суб’єктів права, розвиток ритуально-обрядової культури у юридичній практиці.

Професійна культура юриста немислима без його національної культури.

Під національною культурою юриста, суть якої полягає у відродженні національно-державницьких засад правничої діяльності, автор розуміє знання культурно-правової спадщини української нації, прав нації, усвідомлення політико-правової мети української нації, засвоєння мовленнєвої культури та впровадження цього у професійну діяльність.

Чинниками національної культури юриста виступають: державна українська мова, мовлення (слово), мовленнєвий режим та етикет. У дисертації детально характеризуються вказані чинники, досліджується їх вплив на професійну діяльність юриста.

Національна культура юриста ґрунтується на певних принципах. Одним із визначальних є принцип забезпечення прав та інтересів українського народу, принцип державності.

Кожна нація має внутрішню філософію і свій світогляд, які й зумовлюють “духовну програму”