МІНІСТЕРСТВО ЕКОНОМІКИ ТА

З ПИТАНЬ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ

ВЕРЧЕНКО ОЛЕКСІЙ ВІТАЛІЙОВИЧ

УДК 339.727.22

ГЕОЕКОНОМІЧНИЙ ТА РЕГІОНАЛЬНИЙ ВЕКТОРИ ПРЯМОГО

ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ

Спеціальність: 08.05.01 - світове господарство

і міжнародні економічні відносини

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата економічних наук

КИЇВ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українській академії зовнішньої торгівлі

Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Дудченко Микола Андрійович,

професор кафедри міжнародної економіки

Української академії зовнішньої торгівлі

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Кістерський Леонід Леонідович,

директор Інституту міжнародного ділового співробітництва

кандидат економічних наук, доцент Шевченко Володимир Юліанович,

доцент кафедри міжнародної економіки Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Провідна установа:

Київський національний економічний університет

Міністерства освіти і науки України,

кафедра міжнародної економіки

Захист відбудеться "__21_"_січня____________2003 року о _14____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.847.01 Української академії зовнішньої торгівлі Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України за адресою: 01042, Київ-42, вул.Чигоріна, 57.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Української академії зовнішньої торгівлі за адресою: 01042, Київ-42, вул.Чигоріна, 57.

Автореферат розіслано "_20___"___грудня________2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.М.Стукач

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Зростання взаємозалежності країн на сучасному етапі розвитку світового господарства в умовах поглиблення його інтернаціоналізації і глобалізації, активізації інтеграційних процесів посилює міжнародну інвестиційну діяльність, вимагає нових геоекономічних її вимірів. Сучасний масштабний диверсифікований міжнародний інвестиційний процес стає все більш вагомим фактором світового економічного розвитку. Ринкова уніфікація цього процесу полегшує умови включення у міжнародну інвестиційну сферу все більше нових країн. Залежно від ступеня розвитку національної економіки, її приналежності до певної підсистеми міжнародної економіки та рівня інтегрованості країни до світової спільноти формуються мотивація, рушійні сили та державна політика щодо інвестування за кордон та залучення іноземних інвестицій.

Досвід трансформаційного періоду країн з перехідною економікою доводить, що вони не в змозі вийти з економічної кризи, забезпечити успішне просування шляхом ринкових перетворень та входження до міжнародного інтеграційного процесу без притоку й ефективного використання іноземних інвестицій. Забезпечуючи доступ до сучасних технологій та менеджменту, іноземні інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але й активізують інші факторні ринки та ринки товарів та послуг, створюють можливість підвищення конкурентоспроможності національного виробника.

У цьому контексті зрозуміло, що міжнародне інвестування займає особливе місце і в структурі зовнішніх пріоритетів України та джерел формування інвестиційного сектора країни. Посилення негативних тенденцій у цьому секторі, відсутність сприятливого інвестиційного клімату (немає довіри іноземного інвестора до стабільності прав власності та економічної ситуації у країні, ефективних мотивацій до інвестування тощо) актуалізують дослідження притоку прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в економіку України та її регіони. Мова йде не просто про з’ясування умов утворення, переміщення та використання міжнародних інвестиційних ресурсів і розробку методології ефективного інвестування в умовах глобалізації. Ці питання вже фундаментально опрацьовані і розвинуті (перш за все для ТНК і фінансових корпорацій) у наукових працях Є.Брігхема, Л.Вальроса, Л.Гітмана, Дж.Кейнса, У.Фішера, М.Фрідмена та ін. Стосовно питань безпосередньо прямих іноземних інвестицій, здатності країн та фірм до інвестування, то їх активно досліджували такі західні економісти, як Д.Х.Даннінг, С.Хаймер, Р.Вернон, М.Познер, М.Кессон, Дж. Маркузен, М.Портер, П.Ліндерт, М.Міллер, Ф.Модільяні, Д.Мерфі та ін.

Проблемам міграції капіталу, прямого інвестування присвячені праці таких російських вчених, як Ю.Аджубей, М.Алексеєв, А.Бєлорусов, М.Богуславський, В.Капустін, А.Кіреєв, Я.Міркін, Б.Рубцов, В.Рибалкін.

Вітчизняні вчені - економісти свої праці зорієнтували на обґрунтування руху капіталу в умовах глобалізованої економіки, міжнародного виробництва ТНК, визначення національних інвестиційних пріоритетів, регулювання прямого іноземного інвестування та їх ефективного використання. Найпомітнішими серед них є праці В.Беседіна, О.Білоруса, О.Гаврилюка, В.Гейця, Б.Губського, М.Дудченка, Л.Кістерського, Д.Лук’яненка, Є.Савельєва, А.Пересади, О.Рогача, А.Поручника, В.Федосова, А.Філіпенка та ін.

Однак масштаби та стан наукових розробок проблем зарубіжного інвестування, особливо щодо геоекономічного та регіонального аспектів ПІІ в Україні, залишаються, на наш погляд, ще на такому рівні, який не дозволяє здійснювати помітний методологічний вплив на формування політики прямого іноземного інвестування в нашу країну та її регіони. Проблемними залишаються питання гарантування та страхування зарубіжного інвестора, розвитку привабливості інвестиційного середовища, зростання конкурентоспроможних регіонів за участю ПІІ, зокрема, АРК. Саме це і визначає актуальність та необхідність розробки даної теми в дисертаційній роботі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі міжнародної економіки Української академії зовнішньої торгівлі у межах наукової теми, яка є складовою частиною комплексної наукової програми УАЗТ "Дослідження ефективності діючої моделі інтеграції України в систему міжнародного поділу праці, розробка рекомендацій приведення її у відповідність з національними інтересами і тенденціями глобалізації світових зв’язків" (держ. реєстр. № 01994000514).

Мета та завдання дослідження. Зважаючи на актуальність та існуючий ступінь наукової розробки теми, метою дисертаційної роботи є узагальнення й обґрунтування методологічних засад геоекономічного та регіонального векторів прямого іноземного інвестування в Україну і розробка практичних заходів з удосконалення привабливості інвестиційного середовища, основних інструментів та методів активізації діяльності іноземного інвестора в регіоні, збільшення масштабів прямих іноземних інвестицій та їх впливу на економічне зростання і конкурентоспроможність Автономної республіки Крим.

Досягнення означеної мети у дисертації передбачає розв’язання таких завдань:

- визначити місце й особливості ПІІ у сучасних світогосподарських процесах з позиції провідних теоретичних концепцій зарубіжного інвестування;

- обґрунтувати геоекономічний вимір інвестиційного клімату приймаючих країн;

- розкрити передумови та оцінити гарантування і страхування прямих іноземних інвестицій як визначального чинника їх державного регулювання і розширення масштабів інвестування;

- оцінити реальний стан, необхідність та напрямки корегування основних параметрів прямого іноземного інвестування в Україні відповідно до ринкових змін;

- визначити обсяги і параметри прямого інвестування в АРК та його вплив на структурні перетворення економіки регіону;

- проаналізувати ПІІ як фактор формування галузей конкурентоспроможного виробництва;

- виявити взаємозалежність між ПІІ та економічним зростанням кримського регіону.

Об’єктом дослідження виступає процес прямого іноземного інвестування в Україну в геоекономічному та регіональному аспекті, визначення параметрів сприятливого інвестиційного середовища як передумови розширення масштабів залучення іноземного інвестора в економіку країни та її регіони.

Предметом дослідження є науково-методологічне обгрунтування геоекономічного та регіонального векторів ПІІ в економіку України, необхідність корегування параметрів інвестиційного клімату з урахуванням ринкових перетворень у країні та регіонах, спрямованого на стимулювання масштабного притоку капіталів з метою їх впливу на посилення економічного зростання і конкурентності на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є конструктивно-критичне осмислення визначальних положень сучасної економічної теорії у працях західних, українських і російських учених щодо ПІІ в світогосподарських процесах та їх вплив на економічне зростання у транзитивних країнах та регіонах. У дослідженні були використані методи порівняльного аналізу (розділ 1), наукової абстракції (розділ 1 § 1.1, 1.2), аналізу та синтезу, індукції й дедукції (у всіх розділах), методи кількісного та якісного порівняння (розділ І, § 1.1 і розділ ІІІ, § 3.1), прогнозування (розділ 2, § 2.3), графічний і табличний методи (розділ 2,
розділ 3).

Статистичну і фактологічну базу дослідження складають дані Держкомстату і Мінекономіки України та Автономної республіки Крим, Державного митного комітету, а також підприємств з іноземним капіталом, аналітичні матеріали МВФ, деяких дослідницьких центрів в Україні, розробки українських вчених та практиків, щорічники, статистичні збірники та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

- обґрунтовано, що поєднання геоекономічного та регіонального векторів залучення ПІІ від багатьох інвесторів та розподіл їх поміж багатьма секторами та регіонами країни сприяє ефективному запровадженню ринкових реформ та прискоренню економічного зростання у межах всього національного простору, а не лише центру або обмежених територій;

- визначено основні параметри та оцінено привабливість інвестиційного клімату в Україні, серед яких ступінь гарантування та страхування ПІІ є визначальною передумовою для збільшення притоку капіталу та прояву рівня впливу держави на процес інвестування;

- поглиблено уявлення про ПІІ в сучасних світогосподарських зв’язках з погляду України, як молодої незалежної держави, для якої іноземне інвестування є не тільки джерелом залучення ресурсів, але й умовою розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, активізації факторних ринків та ринків товарів і послуг, підвищення конкурентоспроможності регіонів;

- запропоновано у зв’язку з несприятливістю клімату для підвищення конкурентоспроможності національних підприємств перенести центр ваги на сектор виробництва високотехнологічних якісних та нових товарів і послуг і поступове формування інноваційної моделі конкурентоспроможності української економіки на основі розширення внутрішніх джерел інвестування та залучення більш масштабних зарубіжних капіталів;

- обгрунтовано необхідність перерозподілу та уточнення функцій між центром і регіонами на користь останніх, без чого неможливо ефективно поєднувати інтереси на національному, регіональному і підприємницькому рівнях щодо залучення інвестиційних ресурсів та пріоритетності їх використання, з одного боку, та більш ефективне застосування потенціалу регіону, що пов’язано з концентрацією місцевих ресурсів на основі об’єднання різних форм капіталу - з другого;

- визначено та оцінено можливості більш широкого використання форм і методів локалізації інвестиційного мікроклімату на обмежених територіях та формування спеціальних економічних зон різного типу в перехідний період, які сприяють (як, наприклад, СЕЕЗ "Сиваш") створенню нових робочих місць у регіоні за рахунок ПІІ, раціональному використанню сировинних та інших ресурсів, інноваційному розвитку підприємств та зростанню їх експортного потенціалу;

- доведено необхідність посилення впливу державного регулювання ПІІ на створення конкурентоспроможних галузей та економічний розвиток Криму шляхом послідовного прийняття та реалізації державою рішень щодо інвестиційних стимулів, пільг і ризиків через кредитування, податкове і митне регулювання, амортизаційну політику та проведення регулярного аналізу, державного нагляду і контролю за рухом та ефективністю використання ПІІ;

- зважаючи на унікальність кримського регіону, при формуванні регіональної програми інвестування пропонується посилити акценти на стимулюванні притоку іноземних інвестицій у високотехнологічні сфери господарської діяльності та інноваційне виробництво, розвиток сфери послуг, зокрема готельно-туристичного комплексу, послідовне забезпечення пріоритетності саме тих інвестиційних проектів, які сприяють оптимізації ресурсо - енерго, - та водоспоживання, передбачають зниження шкідливих викидів у навколишнє середовище і забруднення природи Криму.

Практичне значення одержаних результатів полягає у застосуванні автором методичних рекомендацій та висновків дисертаційного дослідження при підготовці матеріалів Мінекономіки АРК до засідань комісій з питань україно-російського торговельно-економічного співробітництва, розвитку малого підприємництва та розробці проектів зони "Сиваш" і територій пріоритетного розвитку ("Порт Крим").

Ряд теоретичних положень щодо ПІІ було використано за участю автора при розробці таких програм, як "Комплексна довгострокова програма соціально-економічного розвитку і структурної перебудови економіки Автономної Республіки Крим" (№ теми 1472-1); "Програми соціально-економічного розвитку Автономної республіки Крим до 2003 р." (№ теми 1279-2/2000); "Регіональної програми розвитку малого підприємництва в Автономній республіці Крим на 2001-2005 рр." (№ теми 1804-2/01); "Програми розвитку інвестиційної діяльності в Автономній республіці Крим на 2001-2002 рр." (№ теми 1528-2/2000); "Програми по розвитку економічних і культурних зв’язків Автономної Республіки Крим з регіонами Російської Федерації на 2002 - 2004 рр." (№ теми 1587-2/2001).

Деякі положення щодо посилення ролі місцевої влади в удосконаленні умов інвестування в регіоні, розробки проектів іноземного і спільного інвестування заслуговують на увагу керівників та менеджерів кримських фірм і компаній.

Апробація і реалізація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації автор доповів на семінарах із проблем міжнародного інвестування в УАЗТ та семінарах Кабміну в АРК, а також на міжнародних науково-практичних конференціях в Інституті міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка: "Економічна безпека в стратегії ринкових реформ (приклад України)", 2000 р.; "Формування торговельних режимів у перехідних економіках в умовах глобалізації і регіоналізації світогосподарських зв’язків", 2001 р.; "Шляхи диверсифікації експорту послуг України на світовий ринок послуг", 2002 р.; на науково-практичних конференціях в Українській академії зовнішньої торгівлі: "Зовнішня політика України в умовах глобалізації і регіоналізації світогосподарських зв’язків", 2000 р.; "Проблеми регулювання зовнішньоекономічної діяльності України в сучасних умовах", 2001 р.; "Вплив глобалізації на формування та розвиток зовнішньоекономічних зв’язків України",
2002 р.

Публікації. Результати проведеного дослідження були викладені у 8-ми наукових публікаціях загальним обсягом 2,4 д.а. (4 статті у фахових наукових збірниках обсягом 1,6 д.а.).

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних літературних джерел та додатків. Зміст дисертації викладено на _____ стор., включаючи _____ таблиць, _____ рисунків та _____ додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження розкрито ступінь її розробки в економічній літературі, визначено мету і завдання, наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів та їх апробація.

У першому розділі "Концептуальні основи аналізу руху прямих іноземних інвестицій" розкриваються методологічні аспекти роботи, показано роль та визначаються особливості прямих іноземних інвестицій у сучасних світогосподарських процесах, проаналізовано теоретичні концепції зарубіжного інвестування, подана оцінка з позиції геоекономічного виміру інвестиційного клімату приймаючих країн.

Зростання взаємозалежності держав на основі поглиблення міжнародного поділу праці посилюється активізацією процесів інтеграції національних економік у глобалізований геоекономічний простір та світовий ринок. Особливо помітною ця тенденція стає в сфері міжнародної інвестиційної діяльності, яка починає відігравати роль головної рушійної сили розвитку світового економічного процесу та все більшою мірою визначає структуру міжнародної торгівлі, науково-технічного співробітництва, впливає на характер спільного підприємства, що радикально змінюватиме перспективи розвитку економіки у процесі глобалізації.

Країни з транзитивною економікою не в змозі вийти з економічної кризи та провести глибокі структурні перетворення без залучення й ефективного використання іноземних інвестицій. Спираючись на світовий досвід, акумулюючи підприємницький, державний та змішаний капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій і менеджменту, іноземні інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, а й активізують інші факторні ринки та ринки товарів і послуг. Крім того, вдале застосування іноземних інвестицій, як правило, сприяє макроекономічній стабілізації, дає змогу розв’язувати окремі соціальні та регіональні проблеми трансформаційного періоду. Тому зважаючи на досить обмежені джерела внутрішнього інвестування в Україні, залучення іноземного інвестора, особливо у формі прямого інвестування, набуває важливого практичного значення.

Світова практика засвідчує, що ПІІ мають низку істотних переваг перед іншими формами економічного співробітництва: по-перше, вони служать джерелом капіталу для фінансування виробництва товарів і послуг, забезпечують трансферт технологій, "ноу-хау", передових методів управління і маркетингу; по-друге, на відміну від іноземних позик і кредитів ПІІ не стають тягарем зовнішнього боргу, а сприяють його погашенню; по-третє, забезпечують найбільш ефективну інтеграцію національної економіки у світову. Особливу характерну рису ПІІ визначає можливість здійснення інвестором управління та контролю, а також акціонерна форма.

На сьогодні вже добре відомі позитивні наслідки прямого інвестування як для країн-донорів, так і для країн-реципієнтів. Це і відновлення на основі "Плану Маршалла" економіки ФРН, здійснення технологічного прориву Тайванем та Південною Кореєю, пожвавлення умов економічного зростання постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи.

У дисертації звертається увага і на недоліки ПІІ, особливо з погляду на країни СНД. Мова йде про такі негативні наслідки ПІІ, як виникнення структурних диспропорцій внаслідок перекачування ресурсів із стратегічно важливих галузей у виробництво традиційних масових і дрібносерійних товарів; послаблення участі національних підприємств на внутрішньому й зовнішньому ринку; скорочення податкових надходжень держави шляхом обходу законів та використання внутріфірмових торговельних зв’язків; зменшення зайнятості через раціоналізацію чи закриття підприємства; вплив на погіршення умов довкілля, який може бути цілком легалізованим; жорстка експлуатація місцевих сировинних ресурсів; зростання залежності країни від іноземного капіталу тощо. Але головний висновок при цьому може бути один: там, де держава створює належні умови і контролює ситуацію у країні, переваги ПІІ набагато перевищують їхні недоліки.

З позиції посилення глобалізованого впливу міжнародного капіталу, в т.ч. і ПІІ, на розвиток як світового господарства, так і окремих країн розглянуто концепції зарубіжного інвестування та наслідки їх прагматичного застосування.

Узагальнюючим висновком аналізу конкуруючих теорій ПІІ, які можна розглядати як гіпотези, є їх класифікація на декілька груп. Особливо, увага звертається на такі конкретні теорії, де зроблено аналітичне зіставлення їхніх основних тенденцій та вимог до розвитку світового інвестиційного процесу. Мова йде про модель життєвого циклу продукту Р. Вернона, яка охоплює як торгівлю, так і прямі інвестиції. Тут зроблено акцент на те, що закон життєвого циклу продукту визначає мотив зарубіжного інвестування, яке має на меті захопити міжнародний ринок

Позитивні елементи виявлені в застосуванні теорії "технологічного розриву", згідно з якою саме технологічні переваги країни зумовлюють і переваги у боротьбі за експортні ринки. Тому технологічний розрив забезпечує кумулятивне інвестування через потік нововведень перспективних з технологічного погляду виробництв.

Досить конструктивний "заряд" несе теорія "захисного інвестування"
С. Хаймера, яка базується на розумінні того, що за прямого інвестування важливу роль відіграють особливі переваги фірми у сфері інвестиційної діяльності та визнання зв’язку ПІІ з наявністю контролю над ринками, який може набрати форми узурпації. Тому уряди мають контролювати дії іноземних інвесторів, оскільки така їх діяльність суперечить національним інтересам.

Найбільш масштабною за впливом та наслідками, на думку автора, є теорія еклектичної парадигми Дж. Х. Даннінга, яка об’єднала позитивні моменти теорії монополістичних переваг, теорії інтерналізації та теорії життєвого циклу продукту. Автор теорії розкрив механізм реалізації цих трьох груп чинників (умов), які повинна задовольняти фірма, для того, аби здійснити певні ПІІ, та їх рух у зовнішньоекономічний простір (розміщення).

Загальним висновком, що оцінює конструктивізм теоретичного розгляду різних концепцій зарубіжного інвестування, з’ясування їх мотивацій і переваг стосовно інших форм міжнародного співробітництва, є обгрунтування їх методологічного значення для визначення інвестиційної політики та інструментів стимулювання притоку прямих інвестицій у країни з транзитивною економікою, в т.ч. і в Україну.

Плюралізм концепцій зарубіжного інвестування підкреслює необхідність оцінки з позиції геоекономічного виміру його основних складових елементів, що найкраще проявляється через параметри інвестиційного клімату у даній країні та його порівняння з іншими країнами і регіонами на основі зіставлення реальних економічних переваг. Саме клімат як найбільш загальний чинник для розміщення фінансових ресурсів, враховує сукупність економічних, державно-правових, соціально-політичних і культурних умов, які забезпечують комерційну привабливість вкладів у ту чи іншу країну (регіон). Визначальним при цьому узагальненим знаменником можливості інвестування та привабливості інвестиційного клімату стає показник інвестиційного ризику.

Поняття інвестиційного клімату відрізняється складністю та комплексністю - саме тому воно розглядається у дисертації як на макро, - так і на мікроекономічному рівні. На мікрорівні воно включає в себе показники політичного, економічного та соціального середовища прямих інвестицій. Макроекономічний характер втілюється та проявляється, як правило, у державних заходах щодо підвищення інвестиційної привабливості країни. Загалом макроекономічні та інституційні фактори й визначають ступінь ризику ПІІ. Інвестиційний клімат країни - реципієнта ПІІ (особливо країни з транзитивною економікою) не є статистичною величиною, а весь час перебуває під впливом перетворень та змін, які є характерними для її політичних, економічних та соціальних складових у трансформаційний період. Тому важливого значення набуває моделювання інвестиційного клімату приймаючої країни, що складає важливий елемент розробки державної політики та регулювання руху прямого інвестування.

Застосування моделювання інвестиційного клімату, по-перше, дає системне уявлення про фактори, які впливають на іноземного інвестора; по-друге, надає можливість зрозуміти та осмислити мотивацію поведінки іноземного інвестора; по-третє, дозволяє краще зрозуміти ситуацію в країні. Оцінка інвестиційного клімату країни, по суті, є ринковим інструментом оптимізації потоку капіталовкладень, грунтується на ряді підходів, які відрізняються залежно від мети дослідження; кількості показників, які аналізуються; їх характеристик, можливих для кількісного зіставлення тощо. Йдеться про універсальну методику оцінки інвестиційного клімату; спеціалізовані методики, які роблять акцент на темпах та перспективах реформ; методику бальної оцінки надійності ведення бізнесу (напр., цифрова шкала інвестиційного клімату) та ін.

У другому розділі "Тенденції та особливості залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України" визначаються основні домінанти привабливості інвестиційного клімату в Україні з урахуванням тенденцій і досвіду прямого іноземного інвестування та порівняльних переваг країни в геоекономічному аспекті. Тут акцент зроблено на обґрунтуванні положення, що гарантування та страхування ПІІ є визначальною передумовою їх державного регулювання і правового визначення, подано оцінку та висунуто необхідність корегування основних параметрів прямого інвестування в Україні, розкриваються його перспективи.

На основі досвіду багатьох держав світу доведено, що ПІІ є не лише засобом отримання доступу до зовнішніх джерел фінансування чи сучасних технологій або передового менеджменту, але й виступають фактором сталого економічного зростання країни, засобом забезпечення її конкурентоспроможності на світовому ринку. Особливого значення це набуває для транзитивної за характером розвитку економіки України, що вимагає досить значних ресурсів для її модернізації.

Незважаючи на той факт, що Україна займає вигідне геоекономічне положення, має багаті природні ресурси, відносно розвинутий людський фактор та науково-технічний потенціал, що робить її ринок потенційно привабливим середовищем, країна все ще не досягла очікуваних масштабів у залученні іноземного капіталу. Частка ПІІ у загальному обсязі валових прямих внутрішніх капіталовкладень становить понад 1 %, що, звичайно, не справляє помітного впливу на структурні перетворення та соціально-економічне зростання або на розвиток більшості регіонів країни. Недостатній ступінь довіри західних підприємців до України та високий рівень інвестиційного ризику визначають малі масштаби залучення зовнішніх ресурсів.

Серед чинників, які пояснюють такий стан, визначальним є досить несприятливий інвестиційний клімат. Цей висновок підтверджують і самі іноземні інвестори. Йдеться про недостатню стабільність макроекономічної і політичної ситуації; недостатній рівень законодавчої бази, сформованої за роки незалежності; малорозвинутість інвестиційної інфраструктури; існування високого внутрішнього попиту на інвестиційні ресурси поряд із важливістю одержання віддачі від інвестування. Малосприятливі параметри інвестиційного клімату в Україні є головною причиною відсутності стратегічних прямих іноземних інвестицій, пов’язаних із діяльністю великих ТНК та інвестиційних компаній.

Параметри інвестиційного клімату України недостатньо пов’язані із стратегічними пріоритетами держави, векторами її внутрішньої та зовнішньої політики, не збігаються вони достатньо і з інтересами українських підприємців. Не "балансуються" інвестиційні параметри і з вимогами функціонування "тіньової" економіки. Все це стає інтегрованою перешкодою на шляху іноземного інвестора на різних стадіях здійснення інвестицій. У результаті не тільки досить повільно збільшується обсяг ПІІ в економіку України, але й зростає вивіз ("витік") капіталу з нашої держави у різних формах (напр., вкладення в офшорні зони, неповернення прибутку тощо).

Україна обмежена у часі залучення іноземних інвестицій шляхом протяжного природного процесу. Тому треба звернути особливу увагу на регулюючу діяльність держави, умови стимулювання ПІІ, забезпечити спектр реальних її гарантій, без чого ефективний механізм практичних дій залучення іноземних капіталів створити просто неможливо. Про це свідчить, наприклад, досвід Китаю, де гарантії щодо іноземних капіталів записані в основному Законі держави. Двозначність та недосконалість правових норм, які постійно змінюють правила "економічної гри", не дають гарантій стабільності для стратегічних іноземних інвесторів, що по суті є вихідною передумовою для прийняття рішення інвестора про рух капіталу за національні межі. Тому гарантування та страхування ПІІ є визначальною передумовою у структурі прав та заходів державного регулювання іноземного капіталу.

Формально внутрішнє законодавство України регулює питання форм здійснення іноземних інвестицій та їх видів. Встановлено і режим іноземного інвестування шляхом забезпечення національного режиму валютного регулювання та оподаткування для підприємств з іноземними інвестиціями незалежно від часу та форм внесення іноземного капіталу у такі підприємства; визначено гарантії захисту іноземного інвестора від націоналізації, компенсації та відшкодування збитків, гарантії переказу прибутків та інших коштів. На теперішній час Україна уклала понад 45 двосторонніх угод про заохочення та взаємний захист інвестицій, а також майже 20 угод з питань уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та запобігання ухиленню від сплати податків, але на перспективу цього буде замало.

У системі гарантій прямих інвестицій в Україні, як це наголошується в дисертації, не можна залишати поза увагою й такий важливий її аспект, як залучення ПІІ в економіку шляхом створення в Україні СЕЗ та територій пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності. Але, на жаль, нещодавно прийняті рішення щодо СЕЗ не є досконалими, не відпрацьовані підзаконні акти їх функціонування, залишається недосконалим розподіл функцій влади між центром та органами місцевого самоуправління на користь останніх. Тому організаційно-правове поле щодо функціонування СЕЗ не вирішує основних правових та економічних проблеми, тобто механізм регулювання і захисту ПІІ не відповідає міжнародно-правовим нормам державних гарантій захисту вкладень.

Важливу роль у системі державного регулювання іноземних інвестицій відіграє страхування майна та ризиків підприємств з іноземними інвестиціями. Складність у страхуванні інвестиційної діяльності в Україні полягає, головним чином, у тому, що до сьогоднішнього дня всі вітчизняні інвестиційні проекти не страхувались, оскільки фінансувались за рахунок бюджетних асигнувань і основним гарантом реалізації проектів виступала держава. Сьогодні ні банк, ні страхова компанія не можуть бути гарантом для іноземного інвестора, оскільки існує вірогідність їх фінансової нестабільності протягом терміну дії угоди.

У країні необхідно, як зазначає автор, створити ефективну інституційну систему страхування вартості інвестиційних проектів, сформувати професійну майстерність у страхувальників, сприяти розвитку сфери послуг у цілому. Слід також відпрацювати методи участі страхових компаній не тільки для страхування інвестиційних ризиків, але й для їх безпосередньої участі у реалізації інвестиційних проектів як партнерів з фінансування та управління інвестиційними проектами. Досить ефективним засобом вирішення проблеми страхування є перестрахування, а також інтернаціоналізація перестрахувальників у формі створення спільних із зарубіжними партнерами страхових компаній з метою розміщення ризиків у максимальної кількості страхувальників, що підсилить надійність та ефективність гарантій залучення прямого інвестора. Особливу роль в активізації міжнародної інвестиційної діяльності в Україні повинно зіграти саме страхування ПІІ від некомерційних ризиків. Важливим кроком у цьому напрямку стане приєднання України до Багатостороннього Агентства з гарантування інвестицій.

На підставі аналізу зроблено висновок, що в цілому у правовому, економічному та соціально-політичному аспектах створені загальні передумови для розвитку процесу зарубіжного інвестування в Україні. Але можна стверджувати і той факт, що існує нагальна потреба визначення форм і напрямків корегування основних параметрів ПІІ для створення більш сприятливих умов для зарубіжного інвестора, які б повніше поєднували його інтереси з державними, регіональними та підприємницькими.

Для цього необхідно буде не змінюючи генеральну лінію на прискорення та збільшення масштабів іноземного інвестування, провести суттєве корегування параметрів прямого інвестування, пов’язане із деяким зміщенням акцентів у пріоритетах розвитку інвестиційного клімату країни; або особливу увагу звернути на формування ефективної стратегії та національної програми інвестування і регіональних програм. При цьому стратегічно необхідно орієнтуватись на притік капіталу з боку великих міжнародних корпорацій, які поки що займають вичікувальну позицію і реалізують лише окремі пілотні проекти в Україні. Як відомо, тільки притік великого капіталу може суттєво вплинути на технологічні зміни і посилити інноваційний вплив на виробництво, сприяти його конкурентоспроможності.

Третій розділ "Масштаби і вплив прямих іноземних інвестицій на економічний розвиток і конкурентоспроможність АРК" присвячений аналізу прямого іноземного інвестування, виявленню на цьому шляху проблем і можливостей їх розв’язання з метою розвитку економіки та посилення конкурентоспроможності кримського регіону. Загальною передумовою до розв’язання цих складних питань є положення автора про більш чітке розмежування функцій влади між центром і регіоном, активізацію діяльності місцевих органів з метою створення привабливого інвестиційного клімату в підприємницькій сфері, розвиток СЕЗ та територій пріоритетного розвитку.

Формування ефективного функціонування механізму залучення іноземного капіталу з метою ринкового реформування та модернізації економіки регіону має спиратися, по-перше, на відокремлення і врахування позитивних і негативних сторін залучення іноземних фінансових коштів; по-друге, на прогнозну оцінку (з подальшим її уточненням) необхідних для регіону обсягів іноземних інвестицій за основними напрямками їх використання; по-третє, на узагальнення досвіду існуючих в інших країнах систем залучення іноземних інвестицій, на реформування та економічне піднесення економіки регіонів задля можливого використання в Україні окремих ефективно діючих елементів.

Загальнодержавна політика формування сприятливого інвестиційного клімату в цілому повинна забезпечити узгодження інтересів держави та регіонів з урахуванням існуючого співвідношення пропозиції і попиту на ринку капіталів, реальних можливостей країни і регіонів створити такі умови господарської діяльності, які були б привабливішими від тих, що пропонують інші потенційні країни-імпортери капіталів.

У безпосередньому залученні інвестицій в регіони важлива роль належить самим регіонам. Їх інвестиційна привабливість визначається дією системи чинників як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. До об’єктивних можна віднести соціально-економічні особливості інвестиційної привабливості регіонів, основні напрямки структурної трансформації їх економіки. Інвестори надають перевагу промислово розвинутим, з вигідним геоекономічним положенням регіонам. Суб’єктивні чинники безпосередньо пов’язані з характером дій місцевої влади, спрямованих на створення сприятливого інвестиційного клімату для залучення іноземних інвестицій в економіку регіону. Дуже важливим при цьому є забезпечення іноземних інвесторів доступною та достовірною інформацією про підприємницькі можливості і ризики.

Для кримського регіону, підкреслюється в роботі, слід стимулювати залучення іноземних інвестицій (особливо прямих) у високотехнологічні сфери господарської діяльності та інноваційне підприємництво, розвиток готельно-туристичного комплексу. Вирішення цього завдання пов’язане з необхідністю більш активної дії влади для подолання системної та структурної кризи в економіці регіонів, зі створенням об’єктивних економічних стимулів для розвитку інноваційної діяльності на підприємствах, з організацією проведення експертної оцінки науково-технічного рівня технологій та досліджень, зі створенням і розвитком регіонального ринку науково-технічних розробок тощо.

Особливо важливим елементом здійснення економічного зростання та відродження економічного потенціалу на регіональному рівні є створення вільних економічних зон (ВЕЗ) та введення спеціального режиму інвестиційної діяльності, які слід розглядати як засіб для досягнення економічного розвитку на окремих територіях та наступного позитивного впливу відповідних змін на розвиток регіону в цілому.

У дисертації проаналізовано доцільність проведення одного із перших експериментів створення Північнокримської експериментальної економічної зони "Сиваш" (СЕЕЗ "Сиваш") та оцінено його ефективність. Досвід функціонування зони "Сиваш" за п’ять років доводить, що найбільш депресивний субрегіон АРК на початок 90-х років за цей час став "точкою економічного росту" і сприяв відродженню його економічного потенціалу. Головної мети експерименту, за оцінкою автора, досягнуто. За допомогою пільгового оподаткування, інвестицій та здійснення організаційно-технічних заходів вдалося не тільки припинити спад виробництва на діючих хімічних підприємствах, але й створити нові потужності, реалізувати нові інвестиційні проекти, помітно збільшити обсяги виробництва та їх експортний потенціал. Зокрема, на підприємствах було впроваджено на суму 31,95 млн. грн. нових технологій, устаткування та різних видів послуг.

Основні результати діяльності підприємств - суб’єктів

СЕЕЗ "Сиваш" (млн.грн.) |

1997 р. | 1998 р. | 1999 р. | 2000 р. | 2001 р.

1 півр. | Загалом

Обсяги виробництва | 74,7 | 196,6 | 338 | 530 | 295,5 | 1439,3

Сума пільг, у т.ч.

доходи, що випадають | 1,44

0,64 | 2,52

0,94 | 11,3

5,9 | 39

22,8 | 13,5

7,6 | 67,8

37,9

Нараховано до бюджету та позабюджетних фондів | 8,8 | 13,9 | 44,5 | 68,8 | 23,3 | 159,4

Обсяг інвестицій | 5,56 | 2,12 | 15,6 | 54,4 | 17,9 | 95,6

Переконливо видно, що, незважаючи на відчутну суму наданих податкових пільг суб’єктам зони, бюджет не тільки не зменшився, а навпаки, отримав відчутний прибуток (159,3 млн. грн. різних рівнів податків проти 67,8 млн. грн. сумарних пільг). До того ж за час експерименту на підприємствах зони "Сиваш" збережено 9747 і створено 2202 нових робочих місць, середня заробітна плата працівників зросла з 168 грн. на початок експерименту до 392 грн., період завершення у 2001 р.

Для активізації процесів залучення інвестиційних коштів у розвиток регіонів України доцільним є створення інвестиційної інфраструктури, яка б дала змогу проводити відбір проектів з урахуванням ефективності кожного з них. Для цього пропонується вжити такі заходи, як проведення проектних аукціонів, надання допомоги з місцевих бюджетів окремим підприємствам у розробці проектів, проведення маркетингових досліджень з метою виявлення незайнятих сегментів ринку, створення системи надання гарантій.

Автор теоретично обгрунтував, що регіональний аспект інвестування обов’язково повинен посилюватись і стати істотною складовою державної інвестиційної політики. Державі необхідно визначити для кожного регіону країни об’єкти загальнодержавної значимості, яким вона буде сприяти в інвестуванні за рахунок внутрішніх або зовнішніх джерел. Для Криму це повинні бути, насамперед, високотехнологічні сфери послуг, зокрема готельно-туристичний комплекс, об’єкти індустрії та сільського господарства, тобто ті сфери діяльності, які здатні у найкоротший термін забезпечити істотне збільшення випуску конкурентоспроможної продукції і стабільний притік валютних коштів. З іншого боку, регіональні органи влади мусять більш повно використовувати переваги свого унікального географічного місцезнаходження, сприяти соціальній спрямованості інвестицій та підвищенню інвестиційного рейтингу регіону, покращенню його економічного стану, виходячи з того, що АРК ще далеко не вичерпала свого потенціалу.

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження дозволяє зробити такі узагальнені висновки і рекомендації, які мають теоретико-методологічне та практичне значення.

1. Вивчення досвіду прямого іноземного інвестування у сучасних світогосподарських процесах як з позиції теорії, так і практики дає підстави для висновку, що подолання економічної кризи та проведення глибоких структурних змін неможливе без залучення і ефективного використання зарубіжних інвестицій. Вони скорочують шлях до застосування сучасних технологій, менеджменту, сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, активізують ринки товарів та послуг і, як правило, впливають на досягнення макроекономічної стабілізації.

2. Геоекономічний вимір інвестиційного клімату приймаючої країни сприяє не тільки удосконаленню інвестиційної політики, пов’язаної з більш ефективним використанням диверсифікації географічних векторів притоку інвестицій та ринків, але й оптимізації інвестиційної стратегії на рівні регіонів та їх включення до участі у міжнародному поділі праці на основі структурних перетворень та підвищення конкурентності.

3. Узагальнюючий висновок аналізу конкуруючих теорій ПІІ, особливо таких, як життєвого циклу продукту Р. Вернона, теорій "захисного інвестування" С. Хаймера і еклектичної парадигми Дж. Х. Даннінга та інших, дозволяє глибше зрозуміти мотивацію іноземного інвестування, оцінити сфери та напрямки притоку капіталу, переваги та недоліки стосовно інших форм міжнародного співробітництва, стимулювання залучення ПІІ у країни з транзитивними економіками, в т.ч. і в Україну, у процесі визначення інвестиційної політики.

4. Несприятливість інвестиційного клімату в Україні є головною причиною відсутності масштабних прямих іноземних інвестицій, особливо з боку великого міжнародного капіталу (ТНК, інвестиційних компаній тощо). Тому система залучення великих стратегічних інвесторів повинна не тільки передбачати створення сприятливого інвестиційного клімату, а й комплексу засобів залучення та регулювання інвестиційної діяльності з боку держави через кредитування, податкове і митне регулювання, амортизаційну політику тощо. Державне регулювання повинно охоплювати і обгрунтування доцільності інвестицій, враховувати рівень технологічності довгострокових проектів, розрахунки життєвого циклу інвестицій, а також проведення регулярного аналізу та застосування системи гарантій, державного нагляду і контролю за рухом та ефективністю використання ПІІ.

5. За результатами аналізу, в цілому у правовому, економічному та соціально-політичному аспектах створені загальні передумови для розвитку процесу зарубіжного інвестування в Україну. Але можна стверджувати і той факт, що існує гостра потреба визначення напрямків та форм корегування основних параметрів ПІІ та оцінки реалій його ефективності і перспективи. Йдеться про зміщення акцентів у пріоритетах розвитку інвестиційного клімату в країні в бік притоку капіталу з великих міжнародних корпорацій, які займають вичікувальну позицію і реалізують лише окремі пілотні проекти в Україні; посилення інноваційного впливу на виробництво та сприяння зростанню його конкурентоспроможності; про зростання уваги до розвитку регіональних програм та структурних перетворень на регіональному рівні при формуванні національної програми інвестування і т.п.

6. На сучасному етапі держава повинна більш конкретно визначити пріоритетні території розвитку та об’єкти загальнодержавного значення, інвестуванню яких вона буде сприяти не лише за рахунок ПІІ, але й внутрішніх джерел. Тому загальнодержавна політика формування сприятливого інвестиційного клімату у регіоні повинна спиратися на чітке розмежування їх функцій та забезпечувати узгодження інтересів держави і регіонів з урахуванням існуючого співвідношення попиту та пропозиції на ринку капіталів, реальних ресурсних можливостей країни й регіону, створювати такі умови господарської діяльності, які були б привабливішими від тих, що пропонують інші потенційні імпортери капіталів.

7. У кримському регіоні пропонується посилити стимулювання притоку іноземних інвестицій у високотехнологічні сфери господарської діяльності та інноваційне виробництво, готельно-туристичний комплекс, що найбільше сприяє сталому економічному розвитку і не порушує екологічну рівновагу. Для вирішення цього завдання пропонується більш активно і послідовно