ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

ВАСИЛЕНКО СВІТЛАНА ДМИТРІВНА

УДК 327(477)

ГЕОПОЛІТИЧНІ ВИМІРИ УКРАЇНИ
В ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ

Спеціальність 23.00.02 – Політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора політичних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин Інституту соціальних наук Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова

Науковий консультант – доктор політичних наук, професор

КОВАЛЬ Ігор Миколайович, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, директор Інституту соціальних наук, завідувач кафедри міжнародних відносин

Офіційні опоненти: –доктор історичних наук, професор

КУДРЯЧЕНКО Андрій Іванович, Міжрегіональна академія управління персоналом, генеральний директор Всеукраїнського університету;

доктор історичних наук, професор

МАДІССОН Вадим Вільямович, Київський національний університет технологій та дизайну, завідувач кафедри політології і соціології.

доктор політичних наук,

ГОРБАТЕНКО Володимир Павлович, Конституційний Суд України, науковий консультант судді;

Провідна установа – Одеська національна юридична академія, кафедра соціальних теорій.

Захист відбудеться 12 лютого 2002 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.181.01 в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України за адресою: 01011, м. Київ, пр. Кутузова, 8, ауд. .

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України (вул. Кутузова, 8, кім. 218)

Автореферат розісланий “11” січня 2002 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радиЛевенець Ю.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На рубежі XX й XXI століть розпочалися широкомасштабні і разом з тим унікальні соціально-політичні зміни, що пов’язані з трансформацією всього європейського і геополітичного простору.

Генеруючим центром таких справді “тектонічних зсувів” є нова Європа — осередок передової цивілізації, безпрецедентне міжнародне утворення, що виникло на підставі тривалих інтеграційних процесів і зараз демонструє всьому світові переваги у розвитку соціально-політичної та економічної сфери, забезпечення прав людини, створення для неї гідних умов життя.

Для України останнє десятиліття XX ст. стало винятково важливою, доленосною сторінкою новітньої історії. Багатовікова боротьба українського народу за свободу і незалежність завершилась утворенням незалежної держави, відкрила шлях входження до Європи, створення цивілізованого, демократичного суспільства. За таких умов геополітика для нашої молодої держави набуває додаткової, ще більшої ваги, що визначається об’єктивними чинниками. Слід відзначити, що українська геополітика, як складова сучасної політичної науки, тільки-но починає розроблятися, з’являються перші статті і монографії відомих українських вчених В. Дер-гачова, В. Кременя, І. Кураса, А. Кудряченка, В. Мадіссона, М. Ми-халь-чен-ка, Б. Па-ра-хонського, Ф. Рудича, В. Хорошковського, О. Шаблія та інших. В той же час в багатьох зарубіжних країнах вона давно вже зайняла своє місце серед інших соціально-політичних наук і має певні наукові традиції, багату літературу, сучасні концепції з урахуванням соціально-політичних реалій.

Актуальність теми дисертації визначається такими основними положеннями:

1. Незважаючи на досить широке використання останнім часом в науковій літературі поняття “геополітика України”, вона ще недостатньо розроблена і зараз переживає період свого становлення. За таких умов розробка автором найважливіших геополітичних проблем має науково-пріоритетний характер і сприятиме всебічному науковому обґрунтуванню практичних векторів і вимірів сучасної української геостратегії.

2. Доцільно відзначити, що незалежна Українська держава формує свій власний національний геополітичний простір, свою геостратегію, вирішує широке коло проблем, які стоять перед нею у зв’язку з необхідністю сучасного геополітичного вибору. Від того як вона зорієнтується в навколишньому оточенні, які будуть її міждержавні стосунки, особливо з країнами-сусідами, які пріоритети вона визначить, і буде залежати геополітичне майбутнє України. Тому дане дисертаційне дослідження оперативно відповідає на виклик часу, і розробка найважливіших геополітичних проблем української геополітики має науково пріоритетний і разом з тим прикладний, прагматичний характер. Висновки роботи, її прогнози-рекомендації не тільки допоможуть зрозуміти сучасні соціально-політичні процеси, а і певною мірою можуть бути використані при розробці зовнішньополітичного курсу нашої держави.

3. Надзвичайно важливою і, водночас, недостатньо вивченою проблемою можна вважати європейську парадигму української геополітики. Вона докладно розглядається в дослідженні. Адже врешті-решт основний зміст нашої сучасної суспільної трансформації полягає саме в “європеїзації” України, в її орієнтації на європейську цивілізацію, на затвердження в нашому житті її соціально-політичних цінностей, забезпечення всебічного співробітництва з європейськими країнами в політичній, економічній і гуманітарній сферах, входження в європейські міжнародні політичні інститути. Зрозуміло, що цей курс не може заважати розвитку традиційних зв’язків з країнами СНД і, насамперед, з Російською Федерацією.

4. Не менш актуальним для української геополітичної науки є дослідження важливого для нас динамічного соціально-політичного явища, яке одержало в науковій літературі назву “європейський процес”. Останнім часом в Європі відбуваються надзвичайно важливі структурні зміни глобального характеру, серед них –– поява нових постсоціалістичних держав, припинення протистояння двох воєнно-політичних блоків, розширення НАТО, нові кроки до економічної інтеграції європейських країн, спроби використання військової сили для врегулювання регіональних конфліктів, загострення боротьби з міжнародним тероризмом тощо. Всі ці нові явища, їх вплив на наше суспільство потребують уважного і всебічного геополітичного аналізу.

Таким чином, актуальність обраної автором теми очевидна: сьогоднішня геополітика України неможлива без глибокого і всебічного наукового обґрунтування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження пов’язаний з розробкою планових комплексних наукових тем кафедри нової та новітньої історії “Сучасна зарубіжна політологія міжнародних відносин та зовнішньої політики держав” та кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету “Україна в системі сучасних міжнародних відносин: аналіз концепцій зарубіжної політології”, які зорієнтовані на наукове-аналітичне забезпечення міжнародної діяльності як державних органів влади країни, так і недержавних секторів, громадянського суспільства України. Дисертант є одним із виконавців цих планових науково-дослідних програм.

Мета і завдання дослідження. Мета даного дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб у контексті сучасних політичних і економічних процесів в Європі виявити тенденції, пріоритетні задачі й особливості формування і здійснення геополітики незалежної України, її основні орієнтири і вектори, практичні кроки і завдання на майбутнє, особливо в аспекті входження її у загальноєвропейський процес, формулювання концепції сучасної української геостратегії на перспективу.

З огляду на мету дисертації визначені такі науково-дослідницькі завдання:

§ виявити і систематизувати основні теоретико-методологічні підходи до проблеми геополітики, в тому числі і до її української версії, спираючись на вітчизняну і зарубіжну літературу;

§ застосовуючи метод порівняльного аналізу, розглянути витоки і вже набутий досвід української геополітики, визначити взаємозалежність між європейською парадигмою української геополітики і існуванням української держави;

§ проаналізувати й осмислити розвиток загальноєвропейського процесу і формування сучасної геостратегії України, визначити його впливи на європейську інтеграцію, українське суспільство;

§ розкрити формування і здійснення європейського вектору української геополітики, дослідити процес входження України в європейські структури, шляхи залучення її до загальноєвропейського політичного процесу;

§ проаналізувати розвиток євразійського і південного векторів української геополітики в контексті загальноєвропейського процесу, знайти прийнятні для України форми співробітництва з державами даних регіонів;

§ розробити і обґрунтувати відповідні науково-теоретичні та практичні рекомендації щодо процесу реалізації конституційних положень про зовнішню політику України, її сучасну геостратегію в контексті інтеграції до загальноєвропейського політичного процесу, входженню до європейських структур.

Об’єктом дослідження є загальноєвропейський політичний процес, що набув кардинальних змін наприкінці XX століття в зв’язку з формуванням нового геополітичного простору на євразійському континенті.

Предметом дослідження є геополітика України, її набутий досвід і сучасні виміри, формування нової геостратегії незалежної держави в контексті загальноєвропейського процесу.

Методологічна основа дослідження. Основу джерелознавчої бази дисертаційного дослідження складають законодавство України, державні документи і матеріали, що стосуються питань політичної сфери і зовнішньополітичної діяльності в аспекті європейської інтеграції України, науково-теоретичні і методологічні праці вітчизняних і зарубіжних вчених, політологів, які досліджують проблеми геополітики України. З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів дослідження застосовувалися філософські, загальнонаукові і спеціальні методи, що забезпечують єдність гносеологічного, соціально-філософського та історико-політологічного аналізу геополітики України, її геополітичних векторів в загальноєвропейському процесі. Політико-цивілізаційний підхід дозволив виявити суперечливі тенденції в сфері політичних відносин, що впливають на розвиток держави, її геополітику. Ретроспективний аналіз ранніх етапів становлення і розвитку геополітичних орієнтацій України виявив основні тенденції формування сучасної геополітики, а розгляд процесу європейської інтеграції в післявоєнний і сучасний період дозволив виявити закономірні тенденції, що сприяють неухильному руху Європи до геополітичної цілісності.

Проведене дослідження базується на політологічних методах –– загальнофілософських, загальнонаукових та емпіричних досліджень. Так, загальнонауковим методом досліджувалися основні вектори української геополітики –– від домінуючого європейського вектора до євразійського і південного векторів в контексті загальноєвропейського процесу.

Широко використовувався компоративний (порівняльний) метод, необхідний для порівняння однотипних явищ життя, різних варіантів суспільного та політичного розвитку з метою виявлення їхніх загальних рис і специфіки, пошуку оптимальних шляхів вирішення завдань для України в контексті її європейської інтеграції, вивчення досвіду, накопиченого іншими країнами для досягнення геополітичних цілей, що дозволить уникнути небажаних помилок у визначенні її зовнішньополітичної стратегії на сучасному етапі в процесі “повернення” її до Європи, залучення до європейського політичного процесу, розробки її сучасної геостратегії.

Системний метод дав можливість розглянути геополітику як цілісний, складно організований організм, який знаходиться в безперервній взаємодії з оточуючим середовищем. Структурно-функціональний аналіз розглядає державу, союз держав як систему, що має складну структуру, кожний елемент якої виконує специфічні функції, які задовольняють певні потреби і очікування системи. Структурно-функціо-наль-ний аналіз дав можливість розглянути нову Європу, що утворюється в результаті динамічного європейського процесу, як геополітичну цілісність, в якій набуває особливого значення політика балансу інтересів, взаємовпливів, важелів, чинників, цілей і засобів. В цій системі діють різні інститути, які виконують певні функції для її забезпечення.

Функціональний метод допомагає вивчити стосунки між країнами, їх економічні та політичні взаємодії, сутність можливих конфліктів чи протистояння. Цей метод базується на позитивістсько-прагматичних установках і використовується при розгляді двосторонніх зв’язків України із західноєвропейськими країнами, країнами Центральної та Східної Європи, з Російською Федерацією, країнами СНД та Чорноморського регіону. Такий підхід дозволив зробити аналіз міждержавних стосунків, визначити пріоритети України, її геополітичне майбутнє.

Використання соціологічного і політологічного аналізу дозволило виявити залежність політичних процесів від соціально-економічних факторів в процесі інтеграції України до нової Європи, визначити політичну спрямованість прийнятих державою рішень, виявити, в інтересах яких груп вони здійснюються. Критично-конструктивний підхід сприяв виявленню внутрішніх протиріч політики держави на шляху до європейської інтеграції.

В дисертації використані принципи історизму, об’єктивності, конкретності, плюралізму у підходах до істини, гуманізму, цивілізаційні підходи та принципи і методи історіософії.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українській політології комплексно досліджена геополітика нашої держави, її геополітичні виміри у загальноєвропейському політичному процесі. На основі аналізу української геополітики та її основних векторів на різних історичних етапах розвитку, розгляду загальноєвропейського процесу і його впливу на наше суспільство висувається й обґрунтовується концепція сучасної української геостратегії в процесі входження країни в Європу, значення європейського вибору в забезпеченні існування та розвитку незалежної Української держави і її інтеграції в загальноєвропейський політичний процес. У ході проведеного дослідження отримані результати, що мають наукову новизну.

1. Розроблена концепція сучасної української геостратегії і обґрунтовано, що вона повинна містити такі геостратегічні імперативи і вектори: принцип багатовекторності української геостратегії та її позаблоковий статус (стратегічний імператив української геостратегії), європейський вибір, зв’язки з Росією (традиційний і стратегічний вектор української геостратегії), регіональна політика (різнопланова співпраця з найближчими сусідами). Показано, що регіональна геостратегія дозволяє повніше використовувати чорноморську чи південну орієнтацію, яка є “відвічною віссю” українського народу і має значні перспективи на сучасному етапі.

2. Обґрунтовано об’єктивну необхідність входження України у загальноєвропейський політичний процес, що сприятиме прискоренню нашій сучасній трансформації, основний зміст якої полягає в її “європеїзації”, орієнтації на європейську цивілізацію, на затвердження в нашому житті її соціально-політичних і культурних цінностей, на забезпечення всебічного співробітництва з європейськими країнами в різних сферах життя, входженню в європейські політичні і економічні структури. Доведено необхідність використання певних імперативів української геостратегії і векторів для стабільного розвитку України та її успішної інтеграції в загальноєвропейський політичний процес. Досліджено, що геополітичні імперативи України не повинні обмежуватися будь-яким напрямком і мають забезпечити дружні стосунки з усіма сусідами, в тому числі і з такою великою державою, як Росія.

3. Докладно проаналізовано європейський вектор української геополітики при входженні України до загальноєвропейського політичного процесу. Цей вектор є домінуючим в українській геополітиці, він забезпечує існування незалежної Української держави та її подальше просування по шляху до нової Європи, практичне здійснення європейської інтеграції.

4. Розглянута інтеграція України в європейські та євроатлантичні структури, співпраця з ЄС, РЄ, НАТО та іншими міжнародними організаціями, які надають їй допомогу в різних сферах суспільного життя –– політичній, економічній, військовій, сприяють її інтеграції до об’єднаної Європи. Спільні програми допомагають піднімати економіку, забезпечувати її кредитування, вирішувати складні питання в сфері трансформації нашої політичної системи, проведення військової реформи тощо.

5. Дано об’ємну авторську характеристику вітчизняним науковим дослідженням XIX – початку XX ст. стосовно геополітичного становища і геостратегії України. Вперше введено в науковій обіг геополітичні концепції, доктрини і погляди таких українських науковців, як М. Грушевський, В. Ли-пин-ський, С. Рудницький, Ю. Липа та інші. Використання геополітичних концепцій української науки дозволило автору в ретроспективному плані певною мірою визначити геополітичні особливості українського народу та його національні інтереси, сприяти науковому обґрунтуванню сучасної геостратегії України.

6. Вперше докладно аналізується багатий і різноманітний досвід української геополітики з часів перших українських держав до численних орієнтацій Козацької держави і “кошмару коаліцій” періоду Української національно-демократичної революції 1917 – 1920 рр. та в умовах радянської розбудови. Виявлена європейська напрямна української геополітики на різних етапах історії –– від Київської Русі до часів Української Народної Республіки. Показано, що український етнос тривалий час був органічною складовою європейської спільноти, що визначалося об’єктивними геополітичними умовами його існування.

7. Різнобічно проаналізовані українсько-російські відносини, їх позитивні і негативні характерні риси, складність та динаміка розвитку. Показано, що незважаючи на незадоволення деяких політичних сил, які звинувачують владу у надмірній прихильності до північного сусіда, істотного скорочення співробітництва і контактів не відбулося. І сьогодні українсько-російські відносини розглядаються як важливий і перспективний вектор нашої геостратегії.

Проведено порівняльний політологічний аналіз співробітництва з країнами СНД в загальноєвропейському ракурсі. Виявлено, що в межах СНД Україна проводить свою політику в основному через двосторонні стосунки і має ефективні контакти з своїми країнами-сусідами, активно працює з партнерами по об’єднанню ГУУАМ.

8. Досліджено і проаналізовано південний вектор української геополітики, її сучасний стан та перспективи розвитку. Важливим напрямком в європейській інтеграції для Української держави дисертант визначає чорноморську чи південну орієнтацію. Одержала подальшого уточнення концепція “відвічної вісі” українського народу (чорноморська чи південна орієнтація) в сучасних геополітичних умовах. Чорноморська орієнтація розглядається як важлива складова української геополітики, спрямована на реалізацію процесу входження до інтегрованої Європи через систему регіональних об’єднань і структур.

9. Вдосконалено систематизацію методологічних підходів до аналізу української геополітики, яка розроблена сучасною політичною наукою. Показано, що використання нових методологічних підходів, в тому числі принципів і методів історіософії, що мають глибоке історичне підґрунтя, забезпечує широкі філософські узагальнення, спирається на цивілізаційні цінності. Проаналізовані також класичні геополітичні концепції, що мають поширення в сучасному світі та нове геополітичне бачення сучасних трансформаційних процесів.

Наукове і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертації є певним реальним внеском в теоретичне дослідження проблеми формування і здійснення геополітики незалежної України, її основних орієнтирів і векторів, особливо у контексті входження в загальноєвропейський процес. Використаний у дисертації фактичний матеріал, основні теоретичні узагальнення можуть бути застосовані в науково-дослідній сфері при розробці фундаментальних праць в області політичних інститутів і процесів, політичної теорії, геополітики. У практичному контексті результати дослідження можуть сприяти здійсненню української геостратегії, підвищенню політичної культури політиків, депутатів, державних службовців, працівників дипломатичного корпусу. Висновки роботи, її прогнози-рекомендації допоможуть краще зрозуміти сучасні геополітичні процеси, а також певною мірою можуть бути використані при розробці зовнішньополітичного курсу держави та вирішенні внутрішніх соціально-полі-тич-них, економічних і культурних завдань; у законотворчій діяльності, що стосується питань розвитку політичної сфери, зовнішньої політики, у роботі органів виконавчої влади, Міністерства закордонних справ, дипломатичного корпусу; у навчальній роботі — при розробці і викладанні нормативних і спеціальних курсів у вузах, у процесі підготовки і навчання кадрів державних службовців, дипломатів, політологів; при написанні підручників і навчальних посібників з проблем інтеграції України в загальноєвропейський процес, геополітики, зовнішньої політики. Дисертація може практично прислужитися вченим, викладачам, аспірантам, працівникам у сфері зовнішньої політики. Результати можуть використовуватися для розробки і викладання курсів “Україна і європейський процес”, “Україна у міжнародних зв’язках”, “Єврознавство”, “Геополітика”, “Геополітика України” в університетах, дипломатичній академії та інших навчальних закладах.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, яка забезпечує розв’язання важливої теоретичної і теоретико-приклад-ної проблеми в галузі політичних наук. Вперше на рівні докторської дисертації ставляться і розглядаються проблеми української геополітики. Всі публікації є одноосібними. В роботі не використовувалися матеріали і висновки кандидатської дисертації здобувача.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації апробовані автором на 18 наукових конференціях і семінарах, а саме на республіканській науково-практичній конференції: “Кризове суспільство: політика, соціологія, психологія (Україна напередодні XXI століття)” (Запоріжжя, 21 – 22 квітня 1994); всеукраїнській науково-практичній конференції “Південь України і складання української державності: історія і сучасність” (Одеса, 26 – 27 травня 1994); міжнародній конференції “Філософія. Менталітет. Просвітництво” (Одеса, 12 – 14 жовтня 1994); міжнародній науково-практичній конференції “Молодь на порозі третього тисячоліття: пошук пріоритетів” (Одеса, 1995); міжнародній науково-практичній конференції “Погляд у майбутнє: молодь, суспільство, цивілізація” (Одеса, 1996); міжнародному семінарі “Рівноправ’я жінок і чоловіків, як фундаментальний принцип демократичного суспільства. Роль жінок у державотворенні” (Київ, 28 – 29 листопада 1996); регіональній науково-практичній конференції “Сучасна етнокультурна та етнополітична ситуація на півдні України і актуальні проблеми державного управління” (Одеса, 10 – 11 грудня 1996); міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених “Сучасний стан і розвиток гуманітарних наук (соціологія, соціальна психологія і менеджмент)” (Одеса, 16 – 17 червня 1997); всеукраїнській науково-практичній конференції “Теорія та практика виховної роботи в студентському колективі” (Одеса, 30 – 31 жовтня 1997); всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених “Партійне будівництво в Україні: 90-і роки (політологічний, соціологічний, психологічний, правовий аспекти” (Одеса, 3 – 5 вересня 1998); міській науково-практичній конференції “Проблеми вивчення українознавчих дисциплін у вузах Одеси” (Одеса, 11 – 12 травня 1999); всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених “Політика і політична культура в умовах становлення розвитку українського суспільства (Одеса, 17 червня 1999); міжнародній науково-практичній конференції “Україна – НАТО: стратегічне партнерство” (Луцьк, 14 березня 2001); на наукових конференціях професорсько-викладацького складу Одеської державної морської академії (1996 – 2001 рр.).

Матеріали дисертації були використані у навчальному процесі в Одеській державній морській академії, в тому числі при викладанні авторського спецкурсу “Україна у міжнародних зв’язках” (1998 – 2001 рр.).

Дисертація обговорена й схвалена на засіданні кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.

Публікації. Основні результати здійсненого дослідження викладено в 2 індивідуальних монографіях автора, 24 статтях у наукових журналах та збірниках наукових праць, що визначені ВАК фаховими з політології, а також у 9 статтях в інших наукових виданнях, 14 матеріалах і тезах науково-практичних конференцій –– усього 49 публікацій обсягом 41 др. арк.

Структура дисертації. Дисертація загальним обсягом 390 стор. містить вступ, 5 розділів, висновки та список використаних літературних джерел з 474 найменувань на 32 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, зв’язок з напрямами наукових досліджень Одеського національного університету, визначено об’єкт і предмет, сформульована мета й завдання дисертаційного дослідження, наукова новизна одержаних результатів, розкриті методологічні та емпіричні основи дисертації, надаються відомості щодо апробації впровадження результатів роботи, можливостей їх теоретичного і практичного використання, вказано на структуру дисертаційного дослідження.

У першому розділі — “Теоретичні аспекти геополітики” — розкривається ступінь розробленості проблеми, розглядається генезис геополітики, прослідковується розвиток різних шкіл геополітики, розкрито її поняття, сутність. Проаналізовані геополітичні концепції в сучасному світі, подані різні підходи до розуміння геополітики, висвітлені основні ідеї української політичної думки про геополітику і їх важливість для України на сучасному етапі розвитку, при створенні своєї геостратегії.

Вивчення та аналіз літератури по темі дисертаційного дослідження, дає підстави зробити висновок про те, що ця тема, незважаючи на свою актуальність, на сьогодні практично не досліджена.

Зауважимо, що в свій час чимало видатних українських науковців висували свої концепції про роль географічного фактору в розвитку українського суспільства, розглядали проблеми геополітичних орієнтацій України та її місця в європейському політичному процесі (М. Драгоманов, М. Грушевський, Д. Яворницький, В. Липинський, С. Рудницький, Ю. Липа, І. Лисяк-Рудницький та інші).

Значний вплив на визначення підходів до проблеми ролі і місця України в сучасному геополітичному просторі мають праці В. Врублевського, В. Гор-ба-тенка, С. Гелея, В. Дергачова, В. Кременя, І. Кресіної, І. Кураса, А. Кудря-чен-ка, В. Мадіссона, М. Михальченка, Ф. Рудича, М. Томенка, В. Хорош-ков-сь-кого та інших.

В трактовці засновників класичної геополітики (Ф. Ратцель, Р. Челлен, А. Мехен, Х. Макіндер, Н. Спайкмен) центральне місце в детермінації міжнародної політики держави відводилось її географічному розташуванню. Так, шведський вчений Р. Челлен (який запровадив поняття “геополітика”) висунув концепцію в якій розглядає державу, як географічний організм втілений в просторі; а його сучасник німецький науковець Ф. Ратцель своєю концепцією доводить, що простір є найбільш важливим політико-географічним фактором в житті будь-якої держави; А. Мехен своєю доктриною стверджував стратегічну інтеграцію всього американського континенту, а потім установлення світового панування; Х. Макіндер доводить, що в центрі світу лежить Євразійський континент – “географічна вісь історії”.

Серед представників різних геополітичних шкіл слід назвати П. Савицького, російського автора, який був прибічником ідеї “євразійства”. За П. Савицьким Росія – це не частина Європи і не продовження Азії, вона є самостійний світ, особлива духовно-історична реальність – “Євразія”.

В дослідженні використовуються і піддаються аналізу доробки з проблем геополітики сучасних російських авторів, зокрема О. Дугіна, М. Нартова, Ю. Тихонравова.

Автор при дослідженні даної проблеми враховував також ідеї сучасних західних політиків і науковців: З. Бжезинського, Ф. Фукуями, С. Хантінгтона. З. Бжезинський прогнозує геополітичну ситуацію на євразійському континенті; Ф. Фукуяма стверджує початок особливого планетарного існування, яке буде проходити під знаком ринку і демократії; С. Хантінгтон доводить, що сучасна світова політика вступає до нової фази, коли джерелом конфліктів є не ідеологія чи економічні причини, а сфера культури, протистояння різних цивілізацій. Сьогоднішні події підтверджують цей висновок.

Геополітичні міркування віднаходимо і в працях вітчизняних науковців і політиків XIX – початку XX ст. М. Грушевський одним із перших сформулював і проаналізував просторово-географічні орієнтації української геополітики, її основні геополітичні вектори, прогнозував “чорноморську орієнтацію”, розглядав західну орієнтацію, визначав особливу цінність “природної орієнтації”. Геополітична концепція рівноваги між Сходом і Заходом, запропонована М. Грушевським, розглядалася українськими науковцями в різні історичні часи. Так, значний внесок в обґрунтування цієї концепції зробив І. Лисяк-Рудницький, який вважав, що взаємодоповнюючі східні і західні впливи мали місце на всіх етапах української історії. Концепції М. Грушевського мали вплив на розвиток вітчизняної геополітичної думки. Так, С. Рудницький, вчений європейського і світового рівня, висуває концепції, які ґрунтуються на синтезі історико-політичної, правової, географічної наук.

Проведено історичне порівняння різних концепцій з питань розвитку геополітичної думки з кінця XIX по XX ст. різних світових і в тому числі вітчизняних авторів. Обговорено зміни в поглядах авторів з розвитком сучасної геополітичної думки.

Наприкінці XX ст. з’являються перші дослідження з проблем вітчизняної геополітики Ф. Рудича, В. Кременя, В. Ткаченка, М. Михальченка, В. Вруб-лев-ського, В. Хо-рош-ковського, В. Дергачова та ін.

Певні геополітичні проблеми розглядаються в праці В. Кременя і В. Ткаченка (“Україна: шлях до себе”), насамперед такі важливі питання, як доба “європеїзації”, “Україна в контексті глобалізму” та інші. Автори широко використовують цивілізаційні та історіософські підходи до розуміння сучасних соціально-політичних процесів. Провідну геополітичну ідею вони вбачають в тому, щоб подолати одвічне протистояння “Схід – Захід” шляхом культурно-політичного синтезу цивілізаційних надбань кожного народу на просторі “Великої Європи” за умови домінуючої геокультурної орієнтації на Захід.

В сучасній літературі з проблем геополітики простежується нове геополітичне бачення світу і місця України в новому геополітичному просторі, все чіткіше виробляється сучасна геостратегія, яка має забезпечити рівновагу сил в регіоні, незалежність Української держави та її добросусідські взаємини і співробітництво з усіма сусідніми країнами, належне місце в світовій спільноті.

Таким чином, у XX ст. сформувались сучасні уявлення про геополітику як теорію, що обґрунтовує національні і глобальні інтереси держав, а також їх зовнішню політику, на основі сукупності факторів політико-географічного характеру.

У другому розділі – “Витоки і традиції української геополітики” – проаналізована геополітика Київської Русі і Галицько-Волинської держави, їх геополітичні традиції. Показана суперечливість геополітичних орієнтації Козацько-гетьманської держави. Розкриті орієнтації під час Української революції 1917-1920 рр. та в умовах подальшого розвитку країни.

Здійснений ретроспективний аналіз української геополітики логічно розширив і поглибив дослідження проблеми в площині вивчення витоків і сучасних геополітичних вимірів України в загальноєвропейському контексті. Це дало можливість простежити розвиток різних векторів української геополітики, її орієнтації, виокремити європейську напрямну, з’ясувати її значення для існування української державності, врахувати історичний досвід при розробці сучасної наукової концепції української геополітики.

Автор відзначає, що важлива особливість геополітичного положення середньовічної Київської держави полягала в тому, що вона народжувалася між двома світами – греко-візантійським та західним. Саме тому в княжу добу одночасно формуються декілька векторів геополітики. Спочатку найголовнішою з них, була орієнтація на південь. Такий напрямок мав велике значення для піднесення рівня і культури українського суспільства. І в сучасну добу найголовніший вектор геополітики київських князів “відвічна вісь” – “північ-південь” також використовується. Саме ідея “від моря до моря” надихає сьогодні Україну та інші зацікавлені держави на те, щоб спільними зусиллями утворити Балто-Чорноморську дугу співробітництва, торгівлі і транспортних коридорів.

Іншим вектором геополітики Київської Русі був східний. В часи княжої доби він не був провідною, домінуючою, самостійною політикою держави, а скоріше мав другорядне, підпорядковане значення. У цьому напрямку здійснювалися і завойовницькі походи, але головною метою його був захист країни від численних набігів кочових племен і народів, в тому числі і татар. Культурно-господарчі запозичення тут навряд чи суттєво проявилися хоч би тому, що Київська держава була на більш високому рівні розвитку. Східний напрям геополітики Київської держави не одержав широкого поширення, і для цього є серйозні, в тому числі природно-географічні причини.

Відзначається, що однією з найголовніших традиційних орієнтацій української геополітики є західний вектор, який вів до встановлення різноманітних зв’язків та співробітництва з країнами Західної Європи. Західний вектор з’явився дещо пізніше порівняно з південним і східним. Однак західний напрямок геополітики Київської Русі не мав такого доленосного значення, як сьогодні. Насамперед тому, що країни Західної Європи в цивілізаційному плані відігравали тоді зовсім іншу, набагато скромнішу роль.

Аналізуючи місце Галицько-Волинської держави в європейському геополітичному просторі, показано, що вона по праву стала наступницею Київської Русі, зберігала і продовжувала основні вектори її геополітики. Галицько-Волинська держава – це перша українська держава, в якій західний напрям набув найбільш широкого і змістовного наповнення, став домінуючим.

Геополітичний аналіз української історії від часів Київської Русі до Галицько-Волинського князівства дає нам підстави зробити висновок, що завдяки своєму географічному розташуванню українські землі вже в ранню добу середньовіччя зазнали різних культурних впливів як з Візантії, так і з Західної Європи. Україна прагнула протягом своєї історії поєднати грецько-візантійські та західні культурні традиції. Дилема “Схід – Захід” розглядається не у протистоянні, а через її синтез.

Українська геополітика Козацько-гетьманської держави мала різні вектори і їх пріоритетність дуже швидко змінювалася. В пошуках допомоги для здобуття державної самостійності гетьмани зверталися по черзі до всіх своїх сусідів: Польщі, Москви, Туреччини, Швеції, Криму. Козацька держава проіснувала майже півтора століття. З геополітичної точки зору вона добре вписувалася в європейські політичні та культурологічні процеси. Українська культура була відкритою до залучень надбань західноєвропейської цивілізації.

У кінці XVIII ст. було зруйновано Козацько-гетьманську державу. Відбувся насильницький розподіл земель і знищення її державного суверенітету. Українські землі опинилися у двох імперіях – Російській та Австро-Угорській. Все це негативно впливало на життя українців.

Важливі зміни в політичному житті українців відбулися в XX ст., особливо у 20-ті роки і в наш час. Українська революція 1917-1920 рр. стала значною подією у житті українського народу на шляху до створення незалежної держави – УНР, яка існувала невеликий час. Після цієї революції країна втратила суверенітет і надовго, аж до початку 90-х років XX ст., опинилася у складі радянської наддержави в умовах обмеженої національно-культурної автономії і вже практично не могла самостійно проводити свою політику. Аналізуючи події Української революції 1917-1920 рр., можна зазначити, що її керівники багато робили для проведення західної геополітики з метою забезпечення балансу в просторі існування незалежної держави, але протистояння не дало результатів. Це підтверджує неефективність протистояння і конструктивність нинішньої багатовекторної української геополітики.

Відзначимо, що значна геополітична активність українців спостерігається під час революції 1917-1920 рр.; в період “українізації” як відповідь на “автономізацію” України у складі СРСР з 1922 року, обмеження її державного статусу в період радянської розбудови; в умовах опозиційного дисидентського руху 60-70-х рр. і, нарешті, після проголошення незалежності України на початку 90-х рр. XX ст., коли Україна почала розробляти свою власну геостратегію.

Таким чином, аналізуючи в історико-політологічному плані українську геополітику, можна зробити такі основні висновки.

По-перше, починаючи від часів Київської Русі, формуються основні геополітичні напрями, в тому числі північ-південь. Цей процес був пов’язаний з колоніальним поступом українського етносу на південь. У подальшому розвитку українського суспільства істотну роль починає відігравати західна орієнтація, особливо це стосується литовсько-польського періоду української історії.

По-друге, і в умовах суверенної держави, і в князівську добу, і зараз, українська геополітика завжди була багатовекторною, що дозволяло утворювати і зберігати певний баланс геополітичних сил, забезпечуючи державну незалежність.

По-третє, ніякій розподіл українських земель між Польщею і Росією, ніяка їх розірваність між багатьма європейськими державами не завадили українському народові знов забезпечити відродження своєї держави, зберегти свою етнічну цілісність.

Україна належить до двох різних цивілізацій – західної і східної. І це є причиною її різних геополітичних орієнтацій.

У третьому розділі – “Загальноєвропейський процес і формування сучасної геостратегії України” – виокремлено і детально проаналізовано основні етапи загальноєвропейського процесу, його сутність, вплив на українське суспільство. Показано, що європейська інтеграція впливає на українське суспільство через політичні інститути, стандарти та норми життя європейської спільноти. Обґрунтовано головні імперативи і вектори української геостратегії, необхідність проведення свого власного курсу при домінуванні її європейського вибору.

Одержало подальше поглиблення сутність такого феномена, як “європейський процес”, осмислення терміна “Європа”, “інтеграція Європи”. Проаналізовано характер і зміст сучасного західноєвропейського процесу. Європейський процес за своєю суттю є поліфункціональним, багаторівневим і багатомірним. Він містить у собі гносеологічну, теоретико-методологічну, аксіологічну, культурологічну, геополітичну та інші функції. Концепцію європейського процесу слід розглядати як конструктивну теоретичну та методологічну базу стратегічної прогностики і моделювання входження Європи у нове тисячоліття. Поняття “інтеграція Європи” відображає саму сутність загальноєвропейського процесу. Європейська інтеграція – це досить складне соціальне-політичне явище, яке передбачає реструктуризацію і глибоку внутрішню перебудову європейських країн, де основними суб’єктами-суверенами виступають європейські нації. В контексті європейського політичного процесу термін “Європа” слід розглядати не тільки як географічний простір, а також як європейську цивілізацію з її значними здобутками.

Надано аналіз сучасного соціально-політичного розвитку Європи. Автор відзначає, що у часовому вимірі проблема інтеграції європейських країн на принципах самоорганізації європейської спільноти сягає далекого минулого. Але тільки в XX ст. була здійснена перша спроба концептуального її осмислення – з’являється ідея “Сполучених Штатів Європи”. Прихильники її опікувались не стільки змістом цього соціально-політичного феномену, скільки підставами і передумовами для розгортання інтеграційного процесу, основними тенденціями розвитку міжнародних відносин.

Значний вплив на подальшу долю Європи справила марксистська ідея насильницької перебудови суспільства, яка народилась саме в Центральній Європі і дуже швидко поширилась в деяких країнах, в тому числі в Російській імперії. Після Жовтневої революції вододіл між двома цивілізаціями ще більше поглибився.

Автор показує, що незважаючи на всі свої негативні наслідки, повоєнна епоха геополітичного протистояння і “холодної війни” сприяла регіональному об’єднанню багатьох європейських країн, утворювались міждержавні організації. Інтеграційні процеси в свою чергу призвели до прискорення економічного і культурного розвитку західноєвропейської спільноти, що врешті-решт визначило перемогу принципів здорового глузду і загальнолюдських цінностей, їх поширення в багатьох країнах Східної Європи. За своїм змістом зміни останніх десяти років в Європі і світі мали, насамперед, геополітичний характер. На протязі понад півстоліття тривало жорстке протистояння двох геополітичних сил, двох наддержав – таласократичної Америки і телукратичного СРСР. Все було підпорядковане тому, щоб посилити свій контроль над країнами світу, розширити межі свого геополітичного впливу, але СРСР не витримав величезної напруги своєї неефективної економіки, відбулася дисипація і дезінтеграція системи, докорінна реструктуризація значної частини європейського континенту. Використання передової плюралістичної культури, демократизму, ринкових відносин, забезпечило країнам Західної Європи суттєві переваги, досягнення високого рівня добробуту для своїх громадян. І навпаки, авторитарне управління в країнах Східної Європи, неефективна економіка, ортодоксальний догматизм на державному рівні призвели до занепаду регіону, відмови від свого геополітичного лідера і нав’язаного ним хибного курсу. Унікальність останньої, сучасної реструктуризації Європи полягала в тому, що внаслідок в основному “оксамитових революцій”, які відбулись на межі 80 – 90-х рр., понад двох десятків країн, насамперед, держави Східної Європи, майже одночасно відмовились від нав’язаного їм ортодоксального догматизму і відкрито заявили про своє прагнення до загальнолюдської, тобто європейської культури, докорінно змінили свої геополітичні орієнтації, визначивши стратегічний курс на “входження до Європи”.

Концепція і практична методика входження країн Східної Європи до Євросоюзу формувалася поступово. Спочатку проявилося їх намагання в індивідуальному порядку негайно вирішити це питання, що закінчилося безрезультатно. Натомність заявляється новий варіант вступу до європейських інституцій, який вже передбачав використання колективних форм інтеграції (Вишеградська група, Балто-Чорноморський союз, Організація Чорноморського економічного співробітництва, ГУУАМ), але все це дуже мало просунуло країни до наміченої мети. Тим більше, що така висока політична активність була дуже стримано сприйнята не тільки на Заході, але й на Сході. Все це призвело до того, що останнім часом практично всі країни віддають перевагу індивідуальним зусиллям вступу до європейських структур.

Таким чином, історико-політологічний та геополітичний аналіз європейського життя свідчить про те, що Європа переживає цікавий і унікальний період своєї історії. У другій половині XX ст. на шляху до сьогоднішніх реалій Європа пройшла щонайменше три історичних етапи. Перший — був пов’язаний з повоєнним розподілом її на різні зони контролю, що призвело до довготривалого воєнно-політичного протистояння, безпрецедентної за своєю гостротою “холодної війни”, багаторічної виснаженої гонки озброєнь та встановлення “залізної завіси” між Заходом і Сходом. Другий етап в розвитку Європи розпочинається з 70-х років і пов’язаний з таким цікавим і унікальним явищем, як розрядка міжнародної напруженості. Третій етап (80-90 рр.) у процесі загальноєвропейської інтеграції став особливо масштабним і глибоким.

Виокремлено, що визначення геополітичних інтересів України потребує врахування складної системи інтересів різних країн, розкладу сил – економічних, політичних, військових, духовних – у кожному регіоні світу. Особливо це стосується найближчих сусідів України і країн глобального значення, що прагнуть знайти власні інтереси в Україні або самі становлять для неї особливий інтерес. В зв’язку з цим проаналізовано співробітництво України з європейською спільнотою в політичній та економічній сфері. Проаналізовано історичні факти в динаміці їх розвитку.

В дисертації аналізуються особливості геополітичних орієнтацій політичних партій України в аспекті входження її у загальноєвропейський процес. Виявлено, що демократичні, національно-демократичні партії та праві політичні сили більше зорієнтовані на європейський вибір, порівняно з лівими партіями.

Відзначається, що проблеми розробки і впровадження ефективної національної стратегії, визначення геополітичних пріоритетів, стимуляції усвідомлення політичною елітою ролі й місця України в глобальному геополітичному просторі стають нині ключовими імперативами, визначальними чинниками її політичного майбутнього.

Виокремлено принципи, геостратегічні імперативи і вектори, які становлять основний зміст сучасної української геостратегії, дається їх аргу-мен-тація. Серед них принцип багатовекторності української геостратегії та її позаблоковий