НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Вітвіцька Вікторія В’ячеславівна

УДК 343.9

КРИМІНОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИННИХ ПОСЯГАНЬ

НА МОРАЛЬНИЙ І ФІЗИЧНИЙ РОЗВИТОК

НЕПОВНОЛІТНІХ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінології та юридичної соціології Національної академії внутрішніх справ України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, старший

науковий співробітник

Женунтій Володимир Іванович,

Академія правових наук України,

Київський регіональний центр,

головний науковий співробітник.

Офіційні опоненти:

- заслужений юрист України,

доктор юридичних наук, професор

Туркевич Інна Костянтинівна,

Академія адвокатури України,

завідувач кафедри;

- кандидат юридичних наук, доцент

Денисова Тетяна Андріївна,

Запорізький державний університет,

декан юридичного факультету.

Провідна установа: Національна юридична академія

України ім. Ярослава Мудрого,

м. Харків.

Захист відбудеться “_23__” _жовтня________ 2002 р. о __14-00______ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Національній академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ-35, Солом’янська пл.,1).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ-35, Солом’янська пл.,1).

Автореферат розісланий “_13__” __вересня_______ 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.Д.Лук’янчиков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У 1991 році Україною була ратифікована Конвенція ООН про права дитини, в якій знайшла своє відображення правова регламентація заходів щодо захисту прав дітей. Уперше в міжнародному акті були сформульовані основні уявлення сучасного людства про місце дитини в суспільстві. Основним принципом ратифікованої Конвенції є те, що дитина в силу її фізичної і розумової незрілості потребує спеціального захисту. Згідно зі ст.4 Конвенції ООН про права дитини держава зобов’язана вжити усіх необхідних правових та інших заходів щодо забезпечення цих прав.

Пріоритетним напрямом у політиці держави повинно стати забезпечення відповідного захисту інтересів фізичного та морального розвитку неповнолітніх. Практична реалізація принципів, сформульованих у Конвенції, передбачає наявність відповідної системи національного законодавства, яка є показником стану справ у сфері охорони прав і інтересів неповнолітніх. Прийнята Національна програма “Діти України”, яка була затверджена Указом Президента України 18.01.1996 року, направлена на проведення державної політики у сфері створення сприятливих умов для фізичного, психологічного, соціального і духовного розвитку дітей, забезпечення їх правового і соціального захисту. Закон України “Про охорону дитинства”, який прийнятий 26.04.2001 року, визначив загальнонаціональним пріоритетом забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист і всебічний розвиток.

Сьогодні в нашій державі відбуваються радикальні політичні, соціальні зміни, реконструкція економіки супроводжується складними процесами в соціальному житті – формуванням нового громадянина незалежної, правової, демократичної держави. Держава, яка визнає дитинство важливим етапом життя людини, зобов’язана виходити з принципу пріоритету підготовки дітей до повноцінного життя в суспільстві, розвитку в них суспільно значимої і творчої активності, виховання високих духовних якостей, відчуття патріотизму і громадянства.

Ситуацію, яка склалася нині у сфері дитинства, можна охарактеризувати як критичну: демографічна криза, загострення проблеми здоров’я дітей, соціальне сирітство, зростання дитячої бездоглядності, злочинність неповнолітніх, порушення їх майнових прав. Перехідний період в Україні характеризується відсутністю належного механізму реалізації правового захисту неповнолітніх.

Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 роки, яка була затверджена Указом Президента України від 25.12.2000 р. №1376/2000, взято курс на мінімізацію злочинного впливу на неповнолітніх. Основними шляхами забезпечення цього напряму є робота щодо своєчасного виявлення неблагополучних сімей, їх обліку та систематичної перевірки умов утримання і виховання в них дітей, забезпечення притягнення до відповідальності батьків за неналежне виховання і розвиток дитини, здійснення контролю за виконанням вимог законодавства щодо захисту майнових прав неповнолітніх, вжиття заходів щодо переорієнтації телебачення стосовно демонстрації сцен жорстокості, цинізму і насилля, на прищеплення дітям загальнолюдських цінностей, національних, духовних традицій.

Кримінальний закон покликаний захищати суспільні відносини у сфері забезпечення нормального розвитку неповнолітніх, складовими частинами якого є фізичний і моральний розвиток, свобода особистості і матеріальні права неповнолітніх. Складна криміногенна ситуація вимагає розробки комплексу науково обґрунтованих соціально-правових заходів, направлених на забезпечення прав і законних інтересів неповнолітніх та захисту їх від злочинних посягань.

Проблемам попередження злочинів проти неповнолітніх присвячені окремі дослідження вчених колишнього Радянського Союзу. На початку 70-х років ХХ століття доктором юридичних наук М.І.Трофімовим була розроблена кримінологічна характеристика злочинних діянь, які посягають на моральний та фізичний розвиток неповнолітніх, розглянуті причини та умови вчинення цих злочинів і шляхи їх нейтралізації. Протягом останніх років робота в цьому напрямку практично не проводилася. У 1999 році до цієї теми звернулася Н.С.Юзікова у своєму дисертаційному дослідженні “Кримінально-правові проблеми відповідальності за злочини проти неповнолітніх”. Розв’язання вказаної проблеми автор побачила в підвищенні відповідальності батьків за неналежне виховання дітей та за вчинення злочинів щодо власних дітей.

Проблемам кримінально-правового регулювання суспільних відносин у сфері нормального розвитку неповнолітніх були присвячені роботи М.М.Биргеу, М.А.Бондаренка, В.І.Вєтрова, Л.Л.Гоголєвої, В.Т.Дзюби, Л.В.Дорош, В.І.Женунтія, А.Н.Ігнатовича, М.М.Корчового, Г.Г.Криволапова, П.С.Матишевського, В.К.Негоденка, С.М.Рахметова, В.М.Смитиєнка, В.В.Сташиса, Н.В.Шость, Я.М.Яковлєва, О.С.Якубова, С.С.Яценка, Н.С.Юзікової.

Роботи цих авторів мали велике наукове і практичне значення. Але у зв’язку з прийняттям нового кримінального законодавства, низки законів з охорони прав і інтересів неповнолітніх, зазначені у них положення частково втратили свою актуальність. Все це потребує уточнення, доповнення раніше сформульованих висновків і пропозицій, побудови нової системи профілактики злочинів проти морального і фізичного розвитку неповнолітніх.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Розглядуваний напрямок дослідження відповідає Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженій Указом Президента України від 25.12.2000 року № 1376/2000. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п.4.3 Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на 1995-2000 рр.; п.7 Програми розвитку системи відомчої освіти і вузівської науки на період 2001-2005 рр.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є визначення проблем кримінологічного попередження злочинів, які посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх, формулювання пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення напрямків і способів підвищення ефективності попереджувальної діяльності держави і кримінально-правового захисту прав і інтересів неповнолітніх, розробка кримінологічної характеристики злочинів проти неповнолітніх і осіб, які їх вчинили. Робота передбачає вирішення таких завдань:

- дослідження еволюції становлення законодавства про захист прав і інтересів неповнолітніх на міжнародному та національному рівні;

- розгляд соціально-правової обумовленості відповідальності за злочини, які посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх;

- юридичний аналіз складів злочинів, які посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх, та на основі результату цього аналізу розробка пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства саме в частині захисту прав і інтересів неповнолітніх;

- дослідження детермінантів злочинів відносно неповнолітніх з метою встановлення комплексу ефективних заходів профілактичного характеру;

- розгляд кримінологічної характеристики злочинів і осіб, які посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх;

- визначення основних напрямків діяльності держави з попередження злочинів відносно неповнолітніх.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини у сфері державної діяльності із соціально-правового захисту неповнолітніх від злочинних посягань на їх моральний та фізичний розвиток.

Предмет дослідження – кримінологічні і кримінально-правові проблеми попередження злочинних посягань на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Головним у ній є системний метод, яким здійснюється дослідження проблеми у безпосередньому зв’язку із суміжними поняттями: попередження, неповнолітній, злочини, які посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх.

Системно-структурний метод уможливив визначити комплексно кримінологічне поняття та ознаки злочинів, які посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх, вказати на проблеми, які існують щодо попередження цих злочинів, та на шляхи їх вирішення.

Застосування історичного, історико-правового методів дозволило вивчити історію розвитку і становлення інституту захисту прав і законних інтересів неповнолітніх після проголошення незалежності нашої держави.

Основні висновки і пропозиції роботи базуються на аналізі кримінального законодавства України, законодавства у сфері сім’ї та охорони дитинства, а також на вивченні монографічної літератури вітчизняних і зарубіжних авторів, наукових статей, практики і постанов Пленуму Верховного Суду України в справах про вчинення злочинів щодо неповнолітніх. Використані також наукові праці із соціології та роботи із загальної і юридичної психології, педагогіки. У порівняльно-правовому аспекті досліджено кримінальне законодавство Російської Федерації, Білорусі, Швейцарії, Швеції.

Емпіричну базу дослідження становить практика розгляду судами Донецької, Дніпропетровської областей та м. Донецька (за період 1993-2000 рр.) 200 кримінальних справ відносно злочинів, які вчинялися проти неповнолітніх.

У ході дослідження були проаналізовані статистичні дані роботи правоохоронних органів України з виявлення і попередження злочинів відносно неповнолітніх за період з 1995 року по 2000 рік. За спеціально розробленою анкетою проведено анкетування 200 працівників міліції Донецької, Дніпропетровської, Луганської областей та м. Донецька з питання попередження злочинів проти неповнолітніх.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше після проголошення незалежності України була проведена робота з вирішення проблеми, пов’язаної із кримінологічним попередженням злочинів, які посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх. Дослідження проведено з урахуванням особливостей правової реформи і основних напрямків державної політики у сфері захисту прав та законних інтересів неповнолітніх. У результаті проведеного дослідження запропоновано розв’язання дискусійних питань у сфері теорії та практики попередження цієї групи злочинів, сформульовані пропозиції щодо підвищення ефективності кримінально-правових норм і попереджувальної діяльності суб’єктів профілактики. Найбільш значущими, які відповідають вимогам наукової новизни, є такі:

- обґрунтування соціально-правової обумовленості кримінальної відповідальності за посягання на моральний та фізичний розвиток неповнолітніх;

- аналіз об’єктивних та суб’єктивних ознак складів злочинів, що вчиняються відносно неповнолітніх;

- класифікація спеціальних суб’єктів злочинів за правовим статусом та характеристикою особи винного у вчинені злочинів проти неповнолітніх;

- визначення комплексу причин та умов, які обумовлюють вчинення злочинів проти неповнолітніх;

- кримінологічна характеристика діянь і осіб, які вчинили злочини відносно неповнолітніх;

- кримінологічне поняття злочинів, які посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх;

- аналіз існуючої системи профілактики злочинів відносно неповнолітніх і встановлення шляхів оптимізації організації та методики проведення профілактичної діяльності;

- пропозиції, які спрямовані на вдосконалення кримінального законодавства, зокрема:*

нова редакція статті 164 КК України “Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей”;*

диференціювання кримінальної відповідальності осіб за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність та в іншу антисуспільну діяльність;*

доповнення розділу ХІІІ Особливої частини КК України новою статтею 3061 “Незаконні дії у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, вчинені відносно неповнолітніх”;*

встановлення кримінальної відповідальності за незаконні дії із порнографічними предметами, що мають зображення дітей;*

з метою диференціювання відповідальності передбачити у статті 156 КК України “Розбещення неповнолітніх” форми розпутних дій щодо дітей;*

доповнення статті 136 КК України “Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані” кваліфікуючими ознаками – вчинення злочину щодо неповнолітнього;*

віднесення до обставин, що обтяжують покарання винної особи (ст.67 КК України), вчинення злочину щодо неповнолітнього та використання неповнолітнього у вчиненні злочину;

- встановлення державних мінімальних соціальних стандартів основних показників якості життя дітей в Україні з урахуванням регіональних особливостей та окремих груп неповнолітніх (тих, що залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт, дітей-інвалідів тощо);

- розробка типової моделі індивідуальної профілактики осіб, які можуть вчинити злочин проти неповнолітніх;

- віднесення до компетенції кримінальної міліції у справах неповнолітніх такого напрямку роботи, як розкриття та попередження злочинів, які посягають на моральний та фізичний розвиток неповнолітніх.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження знайшли своє практичне застосування у пропозиціях щодо вдосконалення роботи кримінальної міліції у справах неповнолітніх. Була запропонована методика прогнозування можливості вчинення злочинів проти неповнолітніх, яка знайшла своє відображення в запропонованій для використання карточці обліку інформації щодо особи, яка профілактується, і рекомендаціях щодо здійснення заходів із виявлення та обліку цих осіб. Матеріали наукового дослідження використовувалися в ході проведення занять із працівниками відділів кримінальної міліції у справах неповнолітніх УМВС України в Донецькій області і мають практичне значення для подальшого вдосконалення роботи з розробки облікових матеріалів профілактичної діяльності органів внутрішніх справ.

Було внесено низку пропозицій щодо вдосконалення роботи Донецького міського Центру соціальних служб для молоді. Розроблені рекомендації щодо використання в практичній діяльності методики виявлення соціального неблагополуччя в сім’ях, в яких виховуються неповнолітні, шляхом анкетування батьків і дітей. Розроблена таблиця прогнозування неблагополуччя в сім’ї і рекомендації щодо здійснення заходів, спрямованих на покращення роботи з неблагополучними сім’ями. Результати наукового дослідження використовувалися під час проведення батьківської конференції на тему: “Відповідальність батьків за виховання дітей”, у проведенні семінарів з учнями загальноосвітніх шкіл м. Донецька, студентами технікумів, а також для проведення занять та інструктажів з викладачами навчальних закладів.

Висновки дослідження відображені в лекціях і використовуються в ході проведення занять з курсантами і слухачами Донецького інституту внутрішніх справ МВС України з курсу “Кримінальне право України”, “Кримінологія та профілактика злочинів”. Проведена робота підтверджується актами впровадження результатів дослідження.

Основні положення і висновки дисертації можуть бути використані: у нормотворчій діяльності держави – для вдосконалення чинного кримінального законодавства й інших нормативних актів, які регламентують соціальний захист дітей; у правозастосовчій діяльності – для вдосконалення практики застосування кримінального законодавства щодо питання відповідальності за злочини, які посягають на нормальний розвиток неповнолітніх, і профілактики цих видів злочинів правоохоронними органами й іншими суб’єктами, які покликані здійснювати захист неповнолітніх від злочинних посягань; у науково-дослідній сфері – для подальшої розробки невисвітлених дисертацією питань профілактики злочинів; у навчальному процесі – для підготовки навчальних посібників, лекцій.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри кримінології та юридичної соціології Національної академії внутрішніх справ України і кафедри кримінального права та кримінології Донецького інституту внутрішніх справ МВС України. Висновки дисертаційного дослідження були апробовані: на республіканській науково-практичній конференції “Загальна Декларація прав людини як міжнародний стандарт правового стану особи в Україні” (м. Луганськ, квітень 1999 р.), на науково-практичній конференції “Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності” (м. Дніпропетровськ, вересень 1999 р.), на міжрегіональній науково-практичній конференції “Надійне забезпечення законності і правопорядку – основне завдання органів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю” (м. Донецьк, листопад 1999 р.), на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми взаємопорозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку з населенням” (м. Донецьк, червень 2000 р.), на міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми діяльності ОВС з попередження, розкриття та розслідування злочинів”( м. Одеса, жовтень 2000 р.), на обласній науково-практичній конференції “Закон і підліток” (м. Донецьк, жовтень 2000 р.), на науково-практичній конференції “Особливості кримінально-правових проблем боротьби із злочинністю у Донецькому регіоні”(м. Донецьк, лютий 2001 р.).

Публікації. Основні положення і висновки проведеного дослідження опубліковані в чотирьох наукових статтях спеціалізованих видань і в збірниках матеріалів семи конференцій.

Структура дисертації побудована відповідно до її мети і завдань і складається із вступу, трьох розділів, що охоплюють десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (214 найменувань) та додатків на 56 сторінках. Безпосередньо текст дисертації становить 203 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовуються вибір і актуальність теми, визначаються мета, завдання та наукова новизна дослідження, розкривається теоретична і практична значимість одержаних результатів.

Перший розділ “Кримінально-правовий аналіз злочинних посягань на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх” складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу складів злочинів, які посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх, де розглядаються об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочинів, проводиться відмежування останніх від суміжних злочинів.

У підрозділі 1.1. “Загальна характеристика злочинів, які посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх” розглянуті питання становлення та розвитку правового захисту неповнолітніх, які значною мірою визначають підстави кримінальної відповідальності за посягання на нормальний розвиток неповнолітніх.

Обґрунтовується соціально-правова обумовленість необхідності захисту неповнолітніх, де автор вказує на наявність суспільно негативних чинників, таких як демографічна криза, проблеми здоров’я дітей, соціальне сирітство, жебрацтво та злочинність серед неповнолітніх в Україні. В зв’язку з цим у дисертації розкривається еволюція правового захисту неповнолітніх з позиції міжнародних і конституційних норм, прийнятих Законів України “Охорона дитинства” і “Про соціальну роботу з дітьми і молоддю”. Наводиться порівняння вказаних законів із законом Російської Федерації “Загальні гарантії охорони прав дітей у Російській Федерації”.

Далі автором аналізуються кримінально-правові норми, які захищають право неповнолітніх на нормальний розвиток особистості. Вказується на відсутність єдиного розділу в кримінальному законі України, який би був присвячений кримінально-правовому захисту неповнолітніх. Визнаючи місце цих норм чинного законодавства, автор аналізує обставини, які обтяжують покарання, і доходить висновку, що законодавець не однаковою мірою охороняє інтереси та права неповнолітніх і малолітніх дітей. У зв’язку з цим вказується на необхідність урегулювання використання категорій “малолітній” та “неповнолітній”.

Усю сукупність окреслених злочинів, які посягають на моральний та фізичний розвиток неповнолітніх, автор умовно поділяє на чотири групи за безпосереднім об’єктом злочинного посягання, який містить окремі сторони нормального розвитку особи дитини:

а) злочини, які посягають на моральний розвиток неповнолітніх: ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості (ч. 2, 3 ст. 300 КК України), ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів (ч. 2, 3 ст. 301 КК України), створення або утримання місць розпусти і звідництво (ч. 3 ст. 302 КК України), проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією (ч. 3 ст. 303 КК України), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність ( ст. 304 КК України);

б) злочини, які посягають на фізичний розвиток неповнолітніх: залишення в небезпеці (ст. 135 КК України), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст.136 КК України), експлуатація дітей (ст. 150 КК України), зґвалтування (ч. 3, 4 ст. 152 КК України), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ч. 2, 3 ст. 153 КК України), статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК України), розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК України), злісне невиконання обов’язків з догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування (ст. 166 КК України), посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів ( ч. 2 ст. 181 КК України);

в) злочини, які посягають на волю особи неповнолітніх: незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ч. 2 ст. 146 КК України), захоплення заручників (ч. 2 ст. 147 КК України), підміна дитини (ст. 148 КК України), торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини (ч.2, 3 ст. 149 КК України), розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (ст. 168 КК України), незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (ст. 169 УК України);

г) злочини, які посягають на матеріальні права неповнолітніх: ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК України), зловживання опікунськими правами (ст. 167 КК України).

На підставі проведеного дослідження автор доходить висновку, що норми чинного кримінального законодавства не повною мірою відповідають вимогам міжнародних конвенцій, Конституції України та іншим нормативним актам, якими передбачений захист дітей. Визнання пріоритету норм міжнародного права вимагає змін у регулюванні питань кримінально-правового захисту неповнолітніх.

У підрозділі 1.2. “Об’єктивні ознаки складів злочинів, які посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх” подано обґрунтування відокремлення безпосереднім об’єктом злочину вказаних складів одну із сторін нормального розвитку особи неповнолітньої дитини: моральний і фізичний розвиток неповнолітнього, особиста воля та матеріальні права дитини.

На підставі проведеного аналізу ознак об’єктивної сторони складів злочинів розкривається та уточнюється зміст суспільної небезпеки цих груп злочинів, до якого слід віднести: заподіяння шкоди об’єкту посягання – суспільним відносинам, які забезпечують нормальний моральний і фізичний розвиток неповнолітніх; вчинення суспільно небезпечних діянь способами, які поєднані з фізичним або психичним насильством над особистістю дитини, або використанням її безпорадного стану чи іншого способу, який впливає на свідомість, волю та психичний стан неповнолітнього.

Враховуючи думки науковців щодо визначення безпосереднім об’єктом статевих злочинів проти неповнолітніх – їх фізичний чи психофізичний розвиток, та виходячи з характеру суспільно небезпечних наслідків цих злочинів для розвитку особистості дитини, автор відносить ці злочини до групи злочинів, які посягають на фізичний розвиток неповнолітніх. Таким чином, статеві злочини щодо дітей – це суспільно небезпечні, винні, карані діяння (дії), передбачені кримінальним законом, які посягають на встановлений у суспільстві уклад відносин між статями, що регламентує статеву недоторканність дітей як одну із соціальних гарантій, яка забезпечує нормальний психофізичний розвиток молодого покоління.

З об’єктивної сторони більшість складів злочинів (за винятком злочинів, передбачених ст. ст. 135, 136, 164 і 166 КК України) характеризуються суспільно небезпечними діями, спрямованими проти нормального розвитку неповнолітніх. Незалежно від способу здійснення протиправного посягання на особистість дитини, припускається активний негативний вплив на її нормальний розвиток.

У підрозділі 1.3. “Суб’єктивні ознаки складів злочинів, які посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх” автор звертає увагу на необхідність окреслити в законі точне коло осіб, які можуть нести кримінальну відповідальність за злочинні діяння проти нормального розвитку неповнолітніх, та умисний характер цих дій.

З цією метою визначається класифікація спеціальних суб’єктів складів злочинів, що аналізуються, за двома підставами: особи, кримінальна відповідальність яких за вчинення злочинів проти неповнолітніх обумовлена їх правовим становищем ( статусом); особи, кримінальна відповідальність яких за вчинення злочинів проти неповнолітніх обумовлена властивостями особистості.

Перша група поділяється на дві підгрупи: суб’єкти у сфері шлюбно-родових відносин – це батьки дитини, особи, які їх заміняють, усиновителі, опікуни і піклувальники (ст. 135, ст. 148, ч. 2 ст. 149, ч. 2 ст. 155, ч. 2 ст. 156, 164, 166, 167 КК України) та суб’єкти у сфері організаційно-розпорядчої, адміністративно - господарської або іншої службової діяльності – особа, яка зобов’язана піклуватися про дитину (вихователь, викладач, тренер та інші), службова особа та особа, від якої неповнолітній перебуває у матеріальній або іншій залежності (ст. 135, ч. 2 ст. 149, ст. 150, ч. 2 ст. 168 і ч. 2 ст. 169 КК України). За другою підставою слід виділити дві підгрупи суб’єктів: за біологічними (фізичними) властивостями винної особи – це повнолітня особа та особа, яка має протилежну стать потерпілої особи (ст. 152, 155, ч. 3 ст. 300, ч. 3 ст. 301, ч. 3 ст. 302, ч. 3 ст. 303, ст. 304 КК України), та за негативними соціально-психологічними властивостями, обумовленими антисоціальною діяльністю винної особи – особа, яка була раніш засуджена за вчинення тотожного злочину, та особа, яка входить до організованої групи ( ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 147, ч. 3 ст. 149, ч. 2 ст. 152, ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 164, ч. 2, 3 ст. 302, ч. 3, 4 ст. 303 КК України).

Суб’єктивна сторона злочинів, які посягають на розвиток неповнолітніх, характеризується навмисною формою вини. Мотив і мета для цих злочинів не є обов’язковими ознаками складу злочину. Винятком є кримінально-правові норми, в яких вказано на наявність мотиву вчинення злочину (корисливість або інша особиста зацікавленість).

Злочини проти неповнолітніх являють собою групу умисних суспільно небезпечних діянь, які посягають на головні інтереси особистості дитини, вчинення яких перешкоджає гармонійному фізичному, інтелектуальному і моральному розвитку неповнолітніх, що створює загрозу генофонду нації, суспільній безпеці та моральним устоям суспільства.

У другому розділі “Кримінологічна характеристика діянь і осіб, які вчинили злочини, що посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх”, складається з трьох підрозділів, у яких розглядаються питання щодо визначення поняття злочинів, які посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх, наводяться кримінологічні ознаки зазначеної групи злочинів, осіб, які їх вчинили, розробляється кримінологічний портрет злочинця та обговорюються причини та умови вчинення цих злочинів.

У підрозділі 2.1. “Кримінологічна характеристика злочинних діянь, які посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх” вказується, що ця група злочинів являє собою сукупність суспільно небезпечних діянь, які умисно посягають на суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, у сфері нормального фізичного, морального розвитку неповнолітніх, волі їх особистості і матеріальних інтересів, вчинення яких характеризується агресивно - зневажливим ставленням винної особи до особистості неповнолітніх: застосування фізичного або психічного насильства до дитини, а також іншого способу, що є однією з форм жорстокого поводження з дітьми.

Проведено порівняльний аналіз зміни динаміки вказаної групи злочинів з 1995 по 2000 рр., що допомогло виявити несприятливі процеси, які пов’язані зі зміною кількісних та якісних характеристик злочинів відносно дітей на фоні стану загальної злочинності в Україні та Донецькій області.

Для групи злочинів, які аналізуються, характерні такі особливості:

а) зростання питомої ваги закінчених злочинів порівняно з посяганням (середній показник за шість років становив відповідно 89,6 % та 10,4 %);

б) зростання злочинних посягань на особистість дитини, які вчиняються групою осіб ( у 2000 році питома вага становила 18,6 %);

в) у структурі злочинів проти неповнолітніх перше місце посідають: ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК України), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК України);

г) поновленню злочинності сприяють криміногенні чинники, такі як розповсюдження алкоголізму та наркоманії серед населення;

д) злочини проти неповнолітніх вчиняються у місті (у 82,5 % випадків) та характерні для великих міст;

е) 2/3 статевих злочинів проти дітей вчиняються за місцем проживання громадян, з яких 18,8 % вчиняються вдома у винної або потерпілої особи і 15,0 % вдома в інших осіб. Тільки у 37,4 % злочинів місцем вчинення є вулиця;

є) злочини проти неповнолітніх вчиняються із застосуванням фізичного насильства (52,5 %), з погрозою такого насильства (17,5 %), з використанням безпорадного стану потерпілої особи (30,0 %);

ж) у ході вчинення злочину потерпілій дитині заподіюються у 60,0 % випадків легкі тілесні ушкодження, середньої тяжкості у 28,7 % випадків, тяжкі тілесні ушкодження у 10,0 % випадків, зараження венеричною хворобою при вчиненні статевих злочинів відбувається у 1,3 % випадків;

з) розповсюдженим способом втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність є виклик інтересу (45,0 %) і переконання в необхідності діяти таким чином (35,0 %).

У підрозділі 2.2. “Кримінологічна характеристика осіб, які вчинили злочинні посягання на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх” розглядаються основні кримінологічні ознаки особи, яка вчинила злочин проти нормального розвитку неповнолітніх.

Вивчаючи соціально-демографічні ознаки злочинця, автор звертає увагу на вік особи, соціальне походження та рівень освіти.

Аналіз злочинів свідчить, що вони частіше вчиняються особами вікової групи 25-29 років (37,5 %); на другому місці – група осіб віком 30-49 років (33,0 %); на третьому – особи 18-24 років (19,0 %); особи віком більше 50 років та неповнолітні посідають останнє місце (відповідно 5,5% та 5,0 %).

Проведені дисертантом дослідження в ході вивчення кримінальних справ свідчать про наявність у 11,0 % винних осіб неповної середньої освіти, у 61,0 % осіб середньої освіти, у 24,0 % осіб середньо-спеціальної освіти, у 2,5 % осіб вищої освіти та у 1,5 % осіб неповної вищої освіти. Серед злочинців, засуджених за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст.304 КК України), особи з вищою освітою відсутні.

На час вчинення злочину не працювало і не навчалось 67,5 % засуджених осіб. Велика питома вага непрацюючих (80,0 %) належить особам, засудженим за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. Серед осіб, засуджених за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК України), на час порушення кримінальної справи не працювало 81,2 % осіб: більше 1 року – 29 (36,2%) осіб, більше 6 місяців – 19 (23,7 %) осіб, більше 3 місяців – 17 (21,3 %).

Семеро осіб не мали постійного місця мешкання, у зв’язку з цим до них були обрані запобіжні заходи у вигляді арешту. За соціальним станом засуджені особи це: робочі – 85,0 %, службовці – 10,0 %, учні (студенти) – 5,0 %. Значна кількість осіб зайнята низькокваліфікованою працею (43,0 %).

Виявлення домінуючих інтересів та форм їх прояву у винних осіб припускає вивчення мікросередовища, в якому проживають ці особи. Результати дослідження свідчать, що особи, які вчинили злочини проти неповнолітніх, проживали у родині: зі своїми батьками (10,0 %), з дружиною (21,0 %), позашлюбне співмешкання (24,0 %), з дружиною та дітьми (14,0 %), проживали самі (31,0 %). Не були одружені 65,0 % осіб. 76,7 % засуджених мали дітей. Однак, ця обставина не стримала їх від вчинення злочину проти дітей.

Особи, які вивчалися дисертантом, як правило, характеризувалися за місцем проживання задовільно (53,9 %), негативну характеристику мали 26,4 % осіб і добру – тільки 19,7 %.

Під час розгляду кримінально-правової характеристики особи належну увагу автор приділяє питанню рецидиву злочину. Питома вага раніше судимих осіб, становить 28,5 %. Спеціальний рецидив у цілому незначний і є характерним для осіб, засуджених за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (8,0 %).

Основним видом покарання, яке відбували винні особи, є позбавлення волі (43,9 %), умовне засудження застосовувалося до 36,1 % осіб. Відбували покарання в місцях позбавлення волі: до 3 років – 21,6 % осіб, до 5 років –18,5 %, від 5 до 10 років – 2,3 %, більше 10 років – 1,5 %. Після відбуття строку покарання були звільнені 69,2 % осіб. Вчинили злочини після звільнення протягом 1 року – 12,3 % осіб, від 1 року до 3 років – 30,7 % осіб, до 5 років –18,5 % осіб, більш 5 років – 38,5 % осіб. Такий факт свідчить про підвищену криміногенну зараженість цих осіб.

До соціально-психологічної властивості особи, яка вчинила злочин проти морального і фізичного розвитку неповнолітніх, можна віднести неадекватну реакцію на подразники навколишнього середовища, проявлення ознак озлобленості, жорстокості щодо жертви. Крім цього, злочинець володіє здібністю знаходити спільну мову з дитиною, спілкуватися з нею.

У ході вивчення кримінальних справ автор приділяв увагу характеристиці особи потерпілої дитини. Так, було встановлено, що потерпілими від злочину рівною мірою є діти обох статей. Потерпілими від статевих злочинів є у 96,3 % випадків діти жіночої статі, у 3,7 % діти чоловічої статі. Потерпілими від втягнення в злочинну діяльність (ст. 304 КК України) були лише 5 осіб (12,5 %) жіночої статі і 35 осіб (87,5 %) осіб чоловічої статі.

Найбільша кількість злочинів ( 77,2 % ) вчиняється відносно групи дітей у віці з 11 до 18 років.

До вчинення злочину не були знайомі зі злочинцем 43,1 % дітей, знали його як друга, сусіда 43,9 % потерпілих дітей, а 13,0 % дітей були родичами винної особи.

Виховувалися у повній родині 57,7 % дітей, одним із батьків – 27,6 %, родичами – 10,7 %, дитячими будинками 2,4 %, були сиротами 1,6 % дітей.

Таким чином, кримінологічний портрет особи, яка вчинила злочин проти морального і фізичного розвитку неповнолітніх, становлять такі ознаки: це особа чоловічої статі (у 95,5 % випадках), вік 25-49 років, має середню освіту, займається низькокваліфікованою роботою або не працює протягом довгого часу, не має власної родини, є фізично та психічно здоровою особою, та має негативну звичку – зловживання алкогольними напоями.

У підрозділі 2.3. “Причини та умови, які сприяють вчиненню злочинів, що посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх” розглянута сукупність причин і умов злочинів відносно неповнолітніх, які мають місце у різних сферах життя.

У період переходу до нових економічних і політичних відносин у державі набули інтенсивного характеру і обумовлюються в сучасний період негативні тенденції злочинності проти неповнолітніх в економічній, політичній, культурно-моральній та інших сферах.

В економічній сфері злочинність проти неповнолітніх обумовлюється: а) негативними наслідками економічної реформи; б) проблемами працевлаштування серед населення та виплати заробітної плати; в) невідповідністю рівня потреб населення рівню їх фактичного задоволення; г) зниженням купувальної спроможності населення; д) зниженням рівня життя населення України; е) погіршенням демографічної ситуації у державі.

У політичній сфері суспільства зростанню злочинів проти дітей сприяє відсутність: а) механізму реалізації державної політики з охорони дитинства; б) єдиної системи суб’єктів профілактики злочинів проти неповнолітніх; в) правової регламентації профілактичних заходів; г) належної роботи правоохоронних органів з попередження злочинів відносно неповнолітніх.

У культурно-моральній сфері суспільства мають місце: а) зміна пріоритету цінностей у суспільстві; б) жорстокість у засобах масової інформації; в) дефекти морального виховання підростаючого покоління; г) відсутність належної уваги до статевого виховання дітей; д) недоліки сімейного виховання; е) упущення у шкільному вихованні; є) незбалансованість фінансових вкладів у виробничу та культурно-виховну сфери.

Третій розділ “Попередження злочинів, які посягають на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх” присвячений розгляду кримінально-правового, загальносоціального, спеціального, індивідуального аспектів протидії злочинним посяганням проти неповнолітніх та конкретним пропозиціям щодо удосконалення норм кримінального законодавства та заходів профілактичного напрямку, спрямованих на попередження вчинення злочинів щодо неповнолітніх.

У підрозділі 3.1. “Підвищення попереджувальної ролі кримінально-правових норм” визначаються шляхи вдосконалення чинних кримінально-правових норм, спрямованих на захист прав і законних інтересів неповнолітніх.

З метою підвищення ефективності дії норм чинного кримінального законодавства із захисту неповнолітніх від злочинного посягання автором запропоновано зміни та доповнення до кримінального закону, а саме:

1) ст. 164 КК України викласти в такій редакції:

Стаття 164. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей.

1.Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей ( аліментів), а так само злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні, коли воно вчинено протягом року після застосування адміністративного стягнення за такі ж дії.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені особою, раніше судимою за цей злочин.

3. Підлягає звільненню від кримінальної відповідальності особа, яка вперше вчинила діяння, передбачене частиною першою цієї статті, якщо до початку судового розгляду особа працевлаштувалася і в повному обсязі відшкодувала заборгованість по аліментах;

2) з урахуванням ступеня суспільної небезпеки діянь, вказаних у диспозиції кримінально-правової норми, яка передбачає відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК України), розмістити їх у різних частинах статті. Таким чином, у першій частині статті передбачити відповідальність за втягнення неповнолітніх в антисуспільну діяльність (у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми), у другій частині – відповідальність за втягнення в злочинну діяльність; у третій частині – кваліфіковані ознаки у вигляді спеціальних суб’єктів злочинів (батьків дитини, або осіб, які їх заміняють, або особу, яка раніше вчинила цей злочин). Слід також вказати на необхідність встановлення підвищеної відповідальності за вчинення злочину повторно, відносно декількох неповнолітніх або з урахуванням способу спонукання неповнолітнього до вчинення вказаних дій (застосування насильства або погрози його застосування);

3) у деяких статтях (ст.ст. 307, 309, 314, 315, 317, 323, 324 КК України) розділу ХІІІ Особливої частини КК України “Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення” кваліфікуючими та особливо кваліфікуючими ознаками є вчинення злочину щодо неповнолітнього (малолітнього) або з їх залученням. На думку автора, законодавець не в усіх можливих випадках врахував ці ознаки (наприклад, ст.ст. 316, 318 КК України). Таке становище ускладнює застосування вищеназваних статей на практиці. З метою усунення цього недоліку і посилення боротьби із посяганнями на інтереси неповнолітніх вважаємо за доцільне доповнити розділ ХІІІ Особливої частини КК України статтею такого змісту:

Стаття 3061. Незаконні дії у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, вчинені відносно неповнолітніх

1. Незаконні дії у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, вчинені із залученням неповнолітнього або малолітнього.

2. Ті ж дії, вчинені відносно неповнолітнього або малолітнього;

4) передбачити кримінальну відповідальність за незаконні дії із порнографічними предметами, які мають зображення дітей;

5) у статті 156 КК України “Розбещення неповнолітніх” передбачити форми розпутних дій щодо неповнолітніх з метою диференціювання відповідальності винної особи залежно від заподіяння шкоди моральному та фізичному розвитку дитини;

6) закріпити у статті 136 КК України “Ненадання допомоги особі, яка перебуває в