НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

БЕРЕЖНА КАТЕРИНА ВІКТОРІВНА

УДК 351.713 (477)

МИТНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ТРАНЗИТУ В УКРАЇНІ

Спеціальність: 12.00.07. – теорія управління;

адміністративне право і процес; фінансове право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

КИЇВ 2003

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у відділі проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Науковий керівник – | доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Андрійко Ольга Федорівна,

провідний науковий співробітник відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (м.Київ)

Офіційні опоненти: |

доктор юридичних наук, професор

Шкарупа Віктор Костянтинович, завідувач кафедри адміністративного права та адміністративно і кримінально–процесуальної діяльності Академії Державної податкової служби України (м. Ірпінь)

кандидат юридичних наук

Пахомов Сергій Іванович, заступник начальника Роздільнянської митниці (м. Роздільне)

Провідна установа – | Національний університет внутрішніх справ

Міністерства внутрішніх справ України,

кафедра адміністративного права і адміністративної

діяльності органів внутрішніх справ (м. Харків)

Захист відбудеться 30 травня 2003 року о 17 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави та права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці інституту

Автореферат розісланий 26 квітня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Усенко І.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Загальновизнано, що Україна займає вигідне географічне положення на карті Європи, оскільки знаходиться на перехресті транзитних потоків товарів. Втім транзитні можливості наша держава використовує не повною мірою. Можна стверджувати, що розвиток самостійної митної політики, правове регулювання контролю за дотриманням чинного законодавства України про митну справу та боротьба з порушеннями митних правил у частині транзиту здійснюються повільно і не відповідають умовам сьогодення. Причин до того багато. Аналіз чинного законодавства, зокрема нового Митного кодексу України (далі – МКУ), вказує, що на теперішній час відсутня ефективна система нормативних актів, які регулювали б порядок переміщення товарів через митний кордон України в режимі транзиту. Водночас Митним кодексом України продекларовано необхідність цілеспрямованого узгодження митної справи з міжнародно-визнаними нормами та стандартами.

Специфіка діяльності митної служби полягає в тому, що більшість норм, які регулюють той чи інший аспект діяльності суб’єктів митних правовідносин під час транзиту, згрупована у підзаконних нормативних актах органів державного управління митною справою, зокрема, в наказах та інструкціях Державної митної служби України. Системі цих джерел права притаманні численні прогалини та неузгодженість її складових між собою. Тому стверджувати, що кодифікацію законодавства про митну справу закінчено з прийняттям нового Митного кодексу України, було б перебільшенням. У подальшому необхідно провести узгодження всієї системи підзаконних нормативних актів, що регулюють здійснення перевезень товарів у режимі транзиту. При цьому на меті слід мати розроблення та правове закріплення спрощеного порядку проходження митного контролю та митного оформлення. Адже надмірно ускладнений порядок здійснення митних процедур, високі ставки митних зборів у наш час знижують інтерес іноземних перевізників до переміщення власних товарів територією України транзитом та зумовлюють зростання кількості порушень митних правил, особливо за рахунок приховування товарів від митного контролю та так званого “псевдотранзиту”.

Актуальність цього дослідження посилюється тим, що в сучасній вітчизняній юридичній науці відсутні фундаментальні дослідження з цієї проблеми. Необхідність визначення місця транзиту в системі митної справи України, наукового аналізу проблем його функціонування, наявність численних порушень законодавства про митну справу у цій галузі, неузгодженість українського законодавства з міжнародними нормами і стандартами та потреба підготовки рекомендацій щодо вдосконалення процесу правового регулювання вказаних питань визначають актуальність обраної теми дисертації.

При проведенні дослідження автор спирався на роботи вітчизняних та зарубіжних вчених із загальної теорії держави та права, зокрема С.С. Алексєєва, А.М. Колодія, В.В. Копєйчикова, В.С. Нерсесянца, О.Ф. Скакун. Було використано праці фахівців з адміністративного права: В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, І.О. Галаган, І.П. Голосніченка, С.Т. Гончарука, В.В. Зуй, Є.В. Додіна, Л.В. Коваля, І.Б. Коліушка, В.К. Колпакова, Д.М. Лук’янця, Н.І. Матузова, В.Ф. Опришка, О.В. Петришина. При підготовці дисертації проаналізовано дослідження вітчизняних та зарубіжних дослідників проблем митної справи, зокрема праці К.Г. Борисова, Б.Н. Габричидзе, В.В. Егізарової, Н.І. Золотарьової, С.В. Ківалова, О.Н. Козиріна, Б.А. Кормича, О.О. Крестьянінова, В.Д. Ларічева, В.В. Мицика, С.І. Пахомова, А.І. Педешка, В.В. Прокопенка, К.К. Сандровського, В.М. Скавроніка, С. С. Терещенка, В.Г. Храбскова, В.М. Шевченко, Р.Б. Шишки, В.К. Шкарупи, А.Н. Яцушка. В роботі використано дані митної статистики України, узагальнена практика діяльності митної служби нашої держави, розглянуто процес кваліфікації митними органами України порушень митних правил щодо транзиту.

Не применшуючи ролі й значущості доробку зазначених науковців, необхідно визнати, що в Україні досі немає спеціальних монографічних досліджень митно–правового режиму транзиту, що і зумовило вибір теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота здійснювалася у зв’язку з темою наукових досліджень відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України “Проблеми удосконалення державного управління на етапі адміністративної реформи в Україні”, затвердженою Вченою Радою Інституту 27 жовтня 1999 року (№ держ. реєстрації РК 0101U001011). Обраний напрямок дослідження відповідає Комплексній програмі утвердження України як транзитної держави у 2002-2010 роках, затвердженій Законом України від 7 лютого 2002 року № 3022-III.

Мета дослідження полягає у розкритті загальних закономірностей функціонування митно-правового режиму транзиту в Україні, напрацюванні пропозицій щодо вдосконалення системи його джерел та практичної діяльності митних органів у цій сфері.

Відповідно до вказаної мети, дисертант визначив наступні завдання:

визначити поняття “митно-правовий режим” та “транзит”, місце та роль транзиту в системі митно-правових режимів;

з’ясувати особливості сукупності правових норм, що регулюють переміщення товарів в режимі транзиту в Україні в цілому;

провести порівняльний аналіз національної системи джерел митно–правового режиму транзиту з міжнародними нормами та стандартами в цій сфері;

встановити, якою мірою неузгодженість системи підзаконних нормативних актів (прогалини у праві та дублювання) щодо транзиту впливають на сучасний стан управління транзитним переміщенням товарів через митну територію України;

проаналізувати існуючий порядок здійснення процедур митного контролю та митного оформлення щодо транзиту та визначити напрямки подальшого спрощення порядку проведення зазначених митних процедур;

визначити особливості нормативно–правової бази боротьби з порушеннями митних правил щодо транзиту;

підготувати пропозиції відносно систематизації законодавства про митну справу, яке регулює застосування режиму транзиту в Україні.

Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають під час переміщення товарів через митну територію України.

Предметом дослідження є митно-правовий режим транзиту в Україні, загальні закономірності його функціонування.

Методологія дослідження спирається на систему філософських, загальнонаукових та спеціальних методів, що забезпечують об’єктивний та всебічний характер аналізу досліджуваного предмету. Серед філософських методів використовувалися передусім (для систематизації і класифікації джерельної бази та фактологічного матеріалу, встановлення вірогідності та повноти інформації тощо) принцип об’єктивності, гносеологічний та діалектичний підходи.

Системно–структурний, логічний та інші загальнонаукові методи було використано для виявлення діалектичного зв’язку між функціями та структурою, правовою діяльністю та правовими відносинами в межах транзиту.

За допомогою статистичного методу досліджено динаміку транзитних перевезень територією України та визначено проблеми застосування нормативно–правової бази в цій сфері.

Використання спеціальних методів, як от: формально-юридичного, порівняльно-правового, тлумачення правових норм і узагальнення юридичної практики дозволило проаналізувати позитивні та негативні особливості системи джерел транзиту з урахуванням світових стандартів в цій сфері, і, перш за все, досвіду Європейського Співтовариства та Росії. На основі методу правового моделювання визначено специфічні ознаки транзиту і напрями вдосконалення системи джерел розглянутого режиму.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше проведено комплексне монографічне дослідження одного з найважливіших для нашої держави митно-правових режимів – транзиту. В роботі системно розглядається порядок транзитного переміщення товарів та правила проведення митних процедур, досліджується специфіка адміністративної відповідальності за порушення митних правил щодо транзиту. Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому:

1. Запропоновано авторське визначення одного з видів адміністративно–правового режиму – митно-правового режиму як сукупності правових норм, що, залежно від заявленої мети переміщення товарів та інших предметів, визначають порядок такого переміщення; умови перебування товарів та інших предметів на митній території чи поза митною територією; встановлюють коло прав та обов’язків учасників правовідносин, які при цьому виникають; обсяг і зміст митних процедур, що здійснюються митними органами держави.

2. Встановлено, що митно-правовий режим транзиту як один зі спеціальних видів митно-правового режиму є сукупністю правових норм, що регулюють переміщення товарів та інших предметів під митним контролем між двома митними органами або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання таких товарів та інших предметів на митній території України.

3. Удосконалено класифікацію видів режиму транзиту та запропоновано наступні критерії для її проведення: за джерелами права щодо транзиту; за призначенням (кінцевою метою) переміщення товарів та інших предметів; за об’єктами переміщення; за видами транспорту переміщення; за способом транспортування.

4. Обґрунтовано необхідність доопрацювання положень нового Митного кодексу України з метою уникнути дублювання норм, регламентуючих транзит, та запропоновано угрупувати правові норми щодо нього виключно в главі 33 “Транзит” розділу VIII “Митний режим щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України”.

5. Підготовлено рекомендації щодо вдосконалення нормативно-правової бази митного контролю та митного оформлення транзиту з метою підвищення ефективності та одночасного спрощення процедур, такі як: заповнення вантажної митної декларації типу “транзит” виключно у електронному вигляді; нормативне розмежування функцій митниці відправлення та митниці призначення щодо митного оформлення транзиту.

6. Доведено пріоритетну ефективність використання під час транзиту підакцизних товарів фінансової гарантії у виді грошової застави, оскільки це максимально відповідає інтересам як митних органів щодо виконання завдань митного контролю, так і перевізників транзитних підакцизних товарів;

7. Визначено перелік об’єктів порушення митних правил і встановлено, що до нього належать: порядок переміщення товарів та інших предметів (далі – товарів) через митний кордон України; порядок пропуску товарів через митний кордон України; порядок здійснення митного контролю та митного оформлення товарів; порядок обкладання митними платежами та їх сплати. Запропоновано внести цей перелік в статтю 319 “Поняття порушення митних правил” нового Митного кодексу України.

8. Обґрунтовано необхідність виділення зі статті 352 нового Митного кодексу України “Дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю” в окремий вид порушення митних правил “Обманне використання документів”, сутність якого полягає у поданні митному органу України як підстави для пропуску через митний кордон України підроблених документів, документів, одержаних незаконним шляхом, документів, що містять неправдиві дані, неналежно оформлених документів, та доповнення складу розглянутого адміністративного правопорушення новою кваліфікуючою ознакою – поданням неналежно оформлених документів.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані у дослідженні висновки і рекомендації мають важливе значення для теорії адміністративного права і удосконалення роботи митних органів України щодо транзитних перевезень та їх правового регулювання. Дослідження розширює і поглиблює існуючі погляди на сутність та місце митно-правового режиму транзиту в системі митної справи нашої держави, особливості здійснення процедур митного контролю та оформлення при розміщенні товарів під розглянутий режим.

Пропозиції і рекомендації відносно удосконалення чинної нормативно–правової бази можуть бути використані під час доопрацювання нового Митного кодексу України, при розробці комплексних державних і локальних програм, спрямованих на підвищення ролі України як транзитної держави та у навчальному процесі.

Результати дисертаційного дослідження використовуються в діяльності Дніпропетровської регіональної митниці, а також при викладанні курсу “Митне право” і спецкурсу “Митний режим транзиту” в Академії митної служби України.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, доповідалися на науково-практичних конференціях “Актуальні проблеми підготовки фахівців для митної служби на сучасному етапі” (Дніпропетровськ, 1998 р.) та “Становлення правової держави в Україні. Проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (Запоріжжя, 2000 р.); на міжнародних конференціях “Проблеми права на зламі тисячоліть” (Дніпропетровськ, 2001 р.), “Проблеми уніфікації правових систем Республіки Бєларусь і Російської Федерації” (Республіка Бєларусь, Брест 2001 р.), “Україна в контексті процесів глобалізації: нові реалії та національна стратегія” (Дніпропетровськ, 2002 р.). Тези всіх виступів або підготовлені на їх основі статті опубліковано.

Основні положення дисертації викладені у навчальному посібнику (у співавторстві), восьми статтях, п’ять з яких опубліковано у фахових виданнях, включених у переліки, затверджені ВАКом України, та двох матеріалах конференцій.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, які об’єднують шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел (240 бібліографічних позицій) і п’яти додатків. Загальний обсяг роботи – 210 сторінок, в тому числі список використаних джерел – 24 сторінки, додатки – 5 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовуються вибір та актуальність теми дисертації, визначаються її мета і завдання, об’єкт, предмет і методологія дослідження, висвітлюється наукова новизна, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про апробацію результатів дисертаційної роботи, її структуру і обсяг.

У Розділі першому “Загальна характеристика митно-правового режиму транзиту в Україні”, що складається з двох підрозділів, розкривається зміст митно-правового режиму транзиту, дається загальна характеристика його видів і, на основі аналізу норм чинного адміністративного законодавства та законодавства про митну справу України, висловлюються пропозиції щодо вдосконалення національної системи джерел транзиту.

У першому підрозділі “Транзит як вид митно-правового режиму” досліджуються різні підходи вчених юристів до тлумачення терміну “митний режим”, проводиться розмежування між категоріями “митний режим” та “митно-правовий режим”. На думку автора, зміст митного режиму складають не тільки положення, які знайшли своє вираження в нормах права та відповідно є загальнообов’язковими, формально визначеними, охоронюваними державою. До нього, крім нормативно закріплених правил (положень), входять технічні та інші норми (наприклад, такий вид соціальної норми як корпоративна). Митно-правовий режим, в свою чергу, складається виключно з норм права, тобто є нормативно закріпленою частиною положень, що становлять зміст митного режиму. Наголошується, що чинне адміністративне законодавство та законодавство про митну справу України, так само як і наука адміністративного права, не містять на даний момент терміну “митно-правовий режим”. Розмежування та точне законодавче закріплення термінів “митний режим” та “митно-правовий режим” здатне значно полегшити правозастосування та виключити випадки підміни понять. Запропоновано авторське визначення терміну “митно-правовий режим”, під яким слід розуміти сукупність правових норм, що, залежно від заявленої мети переміщення товарів та інших предметів, визначають порядок такого переміщення; умови перебування товарів та інших предметів на митній території чи поза митною територією держави; встановлюють коло прав та обов’язків учасників правовідносин, що при цьому виникають; обсяг і зміст митних процедур, що здійснюються митними органами.

Особлива увага у роботі приділена визначенню поняття та змісту транзиту як одного з видів митно-правового режиму. Розглядаються специфічні умови, вимоги та обмеження, що є елементами його внутрішньої структури. Встановлюється, що об’єктами розглянутого митно-правового режиму є товари та інші предмети. Автор наголошує, що митно-правовий режим “транзит” як один зі спеціальних видів митно-правового режиму є сукупністю правових норм, що регулюють переміщення товарів та інших предметів під митним контролем між двома митними органами або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання таких товарів та інших предметів на митній території України.

Класифіковано транзит за різними критеріями. В залежності від джерел права щодо транзиту можна умовно виділити міжнародний транзит як сукупність правових норм, що містяться у міжнародних угодах та конвенціях за участю України, та транзит, зміст якого становлять норми національного законодавства про митну справу. Останній, в свою чергу, закріплює прохідний та внутрішній види транзиту. В залежності від призначення (кінцевої мети) переміщення товарів та інших предметів необхідно умовно розрізняти: 1) транзит у рамках неторгового обігу – сукупність правових норм, що регулюють переміщення фізичних осіб (громадян) з речами особистого користування, які не стануть у країні призначення об’єктом купівлі-продажу або обміну, тобто транзит з некомерційною метою; 2) транзит у рамках торгового обігу – сукупність правових норм, що регулюють переміщення товарів суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності через митну територію України під митним контролем з метою продажу (оплатної передачі) в країні призначення. За ознакою об’єкта треба відокремити транзит товарів, транспортних засобів, валюти, цінності, речей. За видами транспорту переміщення виділяється транзит авіаційним, автомобільним, залізничним, морським, річковим, трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач. В залежності від способів транспортування розрізняється транзит у прямому або комбінованому сполученні.

У другому підрозділі “Система джерел митно–правового режиму транзиту” досліджується сукупність офіційних форм вираження і закріплення правових норм, що регулюють порядок транзитного переміщення товарів митною територією України.

Належної уваги приділено аналізу норм щодо транзиту Митного кодексу України від 11 липня 2002 року, який набуває чинності з 1 січня 2004 року. Детально досліджено зміст законів, регламентуючих транзитні перевезення і, передусім, Закону України “Про транзит вантажів” 1999 року. Особливого значення надано аналізу міжнародних договорів України щодо транзиту, зокрема, Конвенції про міжнародні дорожні перевезення 1975 року, та показано їх вплив на розвиток української системи законодавства у визначеній сфері. Розглянуто динаміку обсягів транзиту митною територією України за 1996 – 2000 роки. У 1996 році було перевезено 41 511843 тон товарів, у 1997 році - 43 305817 тон; у 1998 - 66 585 470 тон; у 1999 - 160 158 165 тон; у 2000 - 184 502 433 тон. На відміну від періоду з 1991 по 1995 рік, коли обсяги транзиту в Україні скоротилися майже в 3,5 рази, зараз спостерігається тенденція збільшення кількості перевезень товарів всіма видами транспорту в режимі транзиту. Автор вважає, що однією з основних передумов цього процесу є приєднання України до міжнародних договорів і конвенцій, які закріплюють спрощений та ефективний порядок транзиту і прийняття закону “Про транзит вантажів”, який встановив принцип свободи транзиту.

Розглядається міра відповідності положень підзаконних нормативних актів щодо транзиту МКУ і законам України як актам вищої юридичної сили. Проведений аналіз свідчить, що вітчизняній системі джерел митно–правового режиму транзиту притаманні недостатній рівень систематизації, наявність численних прогалин та неврегульованість багатьох аспектів переміщення товарів у відповідності з розглянутим режимом, з одного боку, та дублювання норм - з іншого, і як наслідок – поява великої кількості підзаконних нормативних актів. За таких умов одним з основних факторів, здатних підвищити роль України як транзитної держави, стає створення більш досконалої системи джерел митно–правового режиму транзиту, яка має бути упорядкована та сприятиме укріпленню законності, розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України та міжнародних перевезень територією нашої держави, розширенню міжнародної торгівлі.

На думку автора, потребує вдосконалення структура нового Митного кодексу України. Адже на даний момент транзиту присвячені: 1) глава 22 розділу 6 “Розпорядження товарами, що перебувають під митним контролем” та 2) глава 33 розділу 8 “Митний режим щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України”. Підкреслюючи необхідність систематизації норм права шляхом кодифікації з угрупуванням норм за предметом правового регулювання, а також з метою виключити випадки дублювання норм, дисертант пропонує врегулювати в Кодексі транзит в рамках глави 33 “Транзит” розділу 8 МКУ, відповідно вилучивши норми щодо розглянутого митного режиму з Розділу 6, що має суттєво полегшити правозастосування. При цьому рекомендовано внести зміни у визначення транзиту, закріплене статтею 200 нового Митного кодексу - закріпити як об’єкти митного режиму товари та інші предмети. На думку автора, термін “митний режим транзиту” має бути визначено як “переміщення товарів та інших предметів під митним контролем між двома митними органами або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого їх використання на митній території України”.

Розділ другий “Правове регулювання митних процедур щодо транзиту в Україні” присвячений визначенню шляхів та засобів вдосконалення нормативно-правової бази митного оформлення та митного контролю транзиту.

У першому підрозділі “Порядок митного оформлення товарів, що переміщуються через митну територію України в режимі транзиту” відзначається, що необхідними передумовами розміщення товарів у режимі транзиту є проведення митних процедур. На підставі аналізу національної нормативно-правової бази встановлено, що такими процедурами є митне оформлення, митний контроль, справляння передбачених законом податків та зборів.

Розглядається існуючий порядок митного оформлення, що здійснюється у визначеній послідовності і полягає у перевірці вантажної митної декларації; перевірці заявленої митної вартості; нарахуванні митних платежів, які підлягають сплаті; огляді товарів та транспортних засобів, що використовуються для їх переміщення; оформленні вантажної митної декларації (далі – ВМД) та інших документів, накладенні митного забезпечення. Зазначається, що одним з головних факторів, які перешкоджають використанню транзитних можливостей України у повному обсязі на даному етапі є велика складність та тривалість проведення митних процедур і, зокрема, митного оформлення.

На підставі з’ясування особливостей правового регулювання митного оформлення транзиту розробляються пропозиції щодо скорочення строків та одночасного спрощення процедури. Відзначено, що підвищенню ефективності митного оформлення сприятиме нормативне розмежування функцій митниці відправлення та митниці призначення щодо митного оформлення транзиту та закріплення на рівні Наказу Державної митної служби України ( далі – ДМСУ) відповідного переліку функцій посадової особи митниці призначення. При цьому запропоновано поділити їх на дві групи в залежності від змісту та призначення дій: 1) функції контролю, до яких належать: перевірка наявності транзитної ВМД у Єдиній автоматизованій інформаційній системі (ЄАІС) ДМСУ; перевірка відповідності відомостей, зазначених у товаросупровідних документах, та самого товару відомостям, зазначеним в електронній копії ВМД; перевірка дотримання строку доставки товару, зазначеного у ВМД; огляд транзитного товару (за необхідності, після врахування факторів ризику); 2) функції реєстрації та митного оформлення ВМД: накладення митних забезпечень, що засвідчують закінчення митного оформлення; передача четвертого основного аркушу ВМД до відділу контролю за доставкою вантажів митниці призначення; за відсутності зауважень надання дозволу на пропуск транзитного товару за межі митної території України. На думку дисертанта, закріплення розширеного переліку дій, що їх мають здійснити митники, ні в якому разі не призведе до ускладнення процедури митного оформлення, а, навпаки, допоможе скоротити її строки за рахунок чіткої нормативної регламентації послідовності операцій.

Обґрунтовано необхідність закріплення правила заповнення ВМД типу “транзит” виключно в електронному вигляді, враховуючи те, що проект закону “Про електронні документи та електронний документообіг”, нормами якого підтверджено юридичну силу електронного документу, на даний момент пройшов друге читання у Верховній Раді України; контроль за переміщенням товарів в режимі транзиту здійснюється за допомогою електронної системи контролю; митною службою України використовуються додаткові заходи гарантування доставки підакцизних товарів в митниці призначення. На наш погляд, встановлення даного принципу сприятиме спрощенню та прискоренню митного оформлення транзитних товарів; виключить випадки підробки митних забезпечень у ВМД (в той же час свідоцтвом проведення митного контролю щодо транзиту будуть виступати митні пломби, які накладаються посадовими особами митних органів на транспортні засоби та контейнери і відмітки на товаросупровідних документах, що залишаються у перевізника на весь час переміщення в режимі транзиту митною територією України, поряд з відмітками інших контролюючих служб); дозволить не використовувати голографічний захист ВМД від підробок і, відповідно, виключить матеріальні витрати на подібні запобіжні заходи.

У другому підрозділі “Організація митного контролю за транзитом” дисертант визначає, що контроль транзитних товарів є діяльністю спеціально уповноважених органів виконавчої влади та їх посадових осіб у пунктах пропуску через державний кордон України по перевірці відповідності транзитних товарів і транспортних засобів транзиту вимогам митного, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного, екологічного та інших видів контролю.

Досліджуючи підходи вітчизняних та зарубіжних фахівців до визначення митного контролю, автор дійшов висновку, що сутність митного контролю під час транзиту полягає у здійсненні посадовими особами митних органів заходів, спрямованих на дотримання фізичними і юридичними особами порядку транзиту товарів через митну територію України, що передбачені Митним кодексом України, законами та міжнародними договорами України та мають на меті захист економічних інтересів держави і внутрішнього споживчого ринку; контроль за додержанням законодавства України про митну справу; забезпечення сплати належних митних платежів; створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон держави; попередження контрабанди і порушень митних правил.

Автор висловлюється на користь практичного запровадження системи оцінки і аналізу факторів ризику, що стане надійним підґрунтям використання принципу вибірковості митного контролю під час транзиту та значно скоротить загальні витрати на транзитні перевезення.

Специфіка транзиту вимагає від митних органів особливо пильного контролю за переміщенням товарів, які повинні бути доставлені в митницю призначення у визначений строк та в незмінному стані. Докладно розглядаються такі заходи гарантування доставки транзитних товарів до митниці призначення, як фінансові гарантії щодо транзиту підакцизних товарів; охорона і супроводження підакцизних товарів підрозділами митної варти; перевезення товарів митним перевізником. Аналіз сутності всіх засобів забезпечення фінансової гарантії: грошової застави, гарантійного листа банку, договору страхування фінансової відповідальності перевізника, дає можливість зробити пропозицію щодо необхідності приоритетного використання грошової застави. Її застосування максимально відповідає інтересам як митних органів щодо виконання завдань митного контролю, так і перевізників транзитних підакцизних товарів. Справа в тому, що з введенням інституту уповноваженого ДМСУ незалежного фінансового посередника (гаранта) перевізники, у випадку обрання страхування фінансової відповідальності чи гарантійного листа, несуть додаткові витрати, оскільки мають оплатити послуги як гаранту, так і банку чи страховій компанії. В той же час застосування грошової застави скорочує мережу суб’єктів (залишається тільки незалежний фінансовий посередник) та, відповідно, витрати перевізника на оплату їх послуг. В свою чергу, митні органи до початку транзиту територією України вже мають у розпорядженні суму забезпечення митних платежів та не залежать від різних затримок при подальшому її стягуванні, можливих в інших випадках. За обставин, коли перевізник самостійно перераховує суму застави на спеціальний рахунок митних органів, будь-які додаткові витрати відсутні.

Розглядаються результати роботи підрозділів митної варти, які здійснюють охорону та супроводження транзитних підакцизних товарів. Так, у 2000 році було супроводжено 3 042 автомобілів (1649 конвоїв). За цей період було отримано за супроводження 5 395 938 гривень. В результаті внесок до доходу держави склав 23 742 746 гривень. Лише за шість місяців 2001 року було супроводжено 1 160 автомобілів, за що власники товарів сплатили 2 371 818 гривень. Автор відмічає, що охорона та супроводження підрозділами митної варти – один з найбільш ефективних та надійних заходів гарантування виконання перевізниками зобов’язань щодо транзиту та забезпечення здійснення фіскальної та правоохоронної функцій митних органів.

Визначається, що виконання завдань митного контролю щодо транзиту, підвищення ефективності діяльності митних органів в цій галузі безпосередньо пов’язані з вдосконаленням нового Митного кодексу, Законів України та нормативної бази ДМСУ, яке має запроваджуватися комплексно, з поступовим наближенням до загальновизнаних міжнародних норм. При цьому відправними принципами повинні стати наступні: стандартизація відповідно до міжнародних норм і спрощення процедури митного контролю, безперервний розвиток та вдосконалення його технологій; розробка механізму координації митного контролю з іншими видами контролю транзитних товарів, що здійснюються в пунктах пропуску; максимальне використання системи контролю за доставкою товарів (негайне повідомлення митниці призначення) на базі застосування сучасних інформаційних систем (подальшими етапами мають стати використання системи контролю за доставкою транзитних товарів повітряним, річковим, морським транспортом та практичне запровадження системи оцінки і аналізу факторів ризику; що ж стосується підакцизних товарів, то система контролю тут повинна використовуватися тільки в комплексі з заходами гарантування доставки, серед яких найбільш ефективною здається грошова застава); створення умов захисту інформації, яка міститься в електронній системі контролю митних органів; розробка та запровадження механізму проведення вибіркового митного контролю на підставі аналізу попередньої інформації про товари та транспортні засоби.

У підрозділі першому “Поняття та види порушень митних правил щодо транзиту” розділу третього “Адміністративна відповідальність за порушення порядку переміщення товарів в режимі транзиту” автор зазначає, що нормативна невизначеність багатьох аспектів діяльності митників щодо виявлення та припинення порушень митних правил знижує результативність роботи митних органів України і створює умови для зростання тіньового сектору економіки.

Порушуючи питання про необхідність вдосконалення чинного законодавства щодо порушень митних правил (далі – ПМП), необхідно враховувати, що в нових ринкових умовах здійснення зовнішньоекономічної діяльності потребує певної відкритості митних кордонів, спрощеного порядку проведення митного контролю та оформлення. Водночас запровадження подібних демократичних змін не повинне перешкоджати захисту економічних інтересів держави.

Зроблено спробу визначити повний перелік об’єктів порушення митних правил. Проведений порівняльно-правовий аналіз відповідної нормативно–правової бази та, насамперед, нового Митного кодексу України, дає підстави констатувати, що до переліку об’єктів розглянутого виду адміністративного правопорушення належать: порядок переміщення товарів та інших предметів (далі – товарів) через митний кордон України; порядок пропуску товарів через митний кордон України; порядок здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, переміщуваних через митний кордон України; порядок обкладання митними платежами та їх сплати. Враховуючи той факт, що у статті 319 “Поняття порушення митних правил” нового МКУ закріплений єдиний об’єкт правопорушення – порядок переміщення товарів через митний кордон України, запропоновано відповідним чином розширити перелік об’єктів порушення митних правил.

Докладно розглядаються ПМП, що вчинюються під час транзиту. В роботі обґрунтовується висновок, згідно з яким диспозиція статті 352 нового Митного кодексу України “Дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю” фактично містить два окремих склади порушень митних правил, які мають різні об’єкти посягання. Об’єктом порушення, яке полягає у приховуванні від митного контролю з використанням тайників та інших засобів, що утруднюють виявлення товарів, наданні одним товарам вигляду інших є встановлений порядок переміщення товарів через митний кордон України, порядок проведення митного контролю. Об’єктом порушення, що полягає у поданні митному органу України підроблених документів, документів, одержаних незаконним шляхом, документів, які містять неправдиві дані, є встановлений порядок пропуску через митний кордон України, порядок проведення митного контролю та митного оформлення. Дисертант вважає за доцільне виділити у окрему статтю склад порушення у вигляді подання митному органу України підроблених документів, документів, одержаних незаконним шляхом, тощо. Запропоновано внести в дефініцію статті нову кваліфікуючу ознаку – подання неналежно оформлених документів. Таким чином, диспозиція статті має бути визначена як: “Обманне використання документів. Подання митному органу як підстави для переміщення товарів через митний кордон України підроблених документів, документів, одержаних незаконним шляхом, документів, що містять неправдиві дані, а також неналежно оформлених документів”.

Підрозділ другий “Адміністративна відповідальності за порушення митних правил” присвячений з’ясуванню особливостей, яких набуває адміністративна відповідальність у випадку скоєння порушення митних правил, зокрема щодо транзиту. Автор підтримує та обґрунтовує думку, згідно з якою юридична особа є суб’єктом адміністративної відповідальності (Є.В. Додін, Д.М. Лук’янець, В.С. Стефанюк, І.П. Голосніченко та інші). Юридична особа несе адміністративну відповідальність за вчинення ПМП, передбаченого законодавством України про митну справу. Тому, вважає дисертант, необхідно закріпити в статтях нового Митного кодексу принцип відповідальності юридичної особи (а не її керівника чи посадової особи підприємства).

Відзначається, що в новому Митному кодексу України розмір штрафу обчислюється пропорційно неоподаткованому мінімуму доходів громадян. З одного боку, закріплення єдиної методики обчислення штрафу має полегшити його застосування. Водночас доцільним здається використання встановленого раніше (в проекті нового МКУ та Митному кодексі 1991 року) диференційованого підходу до обчислення розмірів цього заходу юридичного примусу, який враховував специфіку порушень митних правил. Вартість предметів правопорушення, а отже і розмір збитків, яких зазнає державний бюджет від несплати належних митних платежів, в кожному окремому випадку є різними. Таким чином, обчислення штрафу пропорційно вартості товарів та транспортних засобів виправдане за обставин, коли вони є безпосередніми предметами правопорушення (зокрема, статті 332, 336, 339, 340, 346, 348, 349, 351, 352, 353 МКУ). Подібні аргументи можна навести і на користь обчислення штрафу кратно розміру несплачених митних платежів у випадках, коли порушення митних правил посягає саме на порядок їх сплати (статті 354, 355 МКУ).

На підставі аналізу норм чинного законодавства України дисертантом зроблено спробу встановити повний перелік адміністративних стягнень за порушення митних правил. До них належать: передбачені новим МКУ попередження, штраф та конфіскація товарів – безпосередніх предметів ПМП, товарів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів ПМП від митного контролю, транспортних засобів, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів ПМП через митний кордон України; закріплені законом “Про зовнішньоекономічну діяльність” індивідуальний режим ліцензування та тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності, які автор відносить до групи “позбавлення спеціальних прав”; встановлені нормативними актами Держмитслужби відкликання ліцензії чи кваліфікаційного атестату. Стосовно останніх, дисертант підкреслює, що практика митних органів України щодо закріплення нових видів адміністративних стягнень у підзаконних нормативних актах неправомірна, оскільки суперечить вимогам пункту 22 статті 92 Конституції України: “… діяння, які є адміністративними правопорушеннями та відповідальність за них визначаються виключно законами України”. Враховуючи водночас ефективність подібних заходів, запропоновано включити як додаткове стягнення у вигляді відкликання ліцензії чи кваліфікаційного атестату до переліку видів адміністративних стягнень за порушення митних правил, що міститься в новому Митному кодексі України (стаття 322). На думку автора, накладатися ці санкції мають за неодноразове ПМП щодо особливих видів діяльності, передбачених ліцензією чи кваліфікаційним атестатом на власників митних складів, магазинів безмитної торгівлі, складів тимчасового зберігання, митних брокерів, перевізників, декларантів.

У висновках наведені основні результати проведеного дослідження, які коротко можна звести до наступного:

Корпус джерел і літератури з проблеми, який складається з наукових робіт вітчизняних та зарубіжних дослідників митної справи, теорії держави та права, адміністративного права; нового Митного кодексу та законів України, нормативних матеріалів дозволяє, за умови критичного до нього ставлення, всебічно проаналізувати митно–правовий режим транзиту в Україні.

Запропоновано провести упорядкування понятійного апарату (“митно-правовий режим” та “митний режим”) з метою полегшення правозастосування та виключення випадків підміни понять. При цьому розмежування між категоріями “митний режим” та “митно-правовий режим” можна провести за наступним критерієм: митно-правовий режим складається виключно з норм права, тобто є нормативно закріпленою частиною положень, що становлять зміст митного режиму. В свою чергу, елементами митного режиму є не тільки положення, які знайшли своє вираження в нормах права та відповідно є загальнообов’язковими, формально визначеними, охоронюваними державою, а технічні та інші норми (наприклад, такий вид соціальної норми, як корпоративні).

Доцільним здається внесення змін у пункт 16 статті 1 нового Митного кодексу України, де митний режим визначено як “…сукупність правових норм…”. Пропонуємо викласти розглянутий пункт у наступній редакції: “Митний режим – сукупність положень, що, залежно від заявленої мети переміщення товарів та інших предметів через митний кордон України, визначають порядок такого переміщення; умови перебування товарів та інших предметів на чи поза митною територією; встановлюють коло прав та обов’язків учасників правовідносин, які при цьому виникають; обсяг і зміст митних процедур, що здійснюються митними органами держави”.

Концептуальною засадою дисертаційної роботи є визнання того, що одним з головних чинників підвищення ролі України як транзитної держави є спрощення порядку проведення митного контролю та митного оформлення транзиту. З цією метою автором визначено ряд засобів підвищення ефективності процедур. Зокрема, доведено необхідність розмежування функцій митного оформлення митниці відправлення та митниці призначення транзиту; нормативного закріплення переліку дій, що їх має проводити інспектор митниці призначення; встановлення правила заповнення вантажної митної декларації типу “транзит” виключно в електронному вигляді.

Проведене дослідження надає підстави констатувати, що до переліку об’єктів такого виду адміністративного правопорушення, як порушення митних правил,