ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

БЛАГИЙ

Василь Богданович

УДК94-057.87(477.83)"1900-1914"

СТУДЕНТСТВО

ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

в 1900-1914 роках:

історико-соціологічний аспект

07.00.01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Львів - 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник –

доктор історичних наук, професор

Кондратюк Костянтин Костянтинович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

завідувач кафедри новітньої історії України

Офіційні опоненти –

доктор історичних наук, професор

Кондратюк Володимир Олександрович,

Український лісотехнічний університет,

завідувач кафедри історії України

кандидат історичних наук, доцент

Райківський Ігор Ярославович,

Прикарпатський університет імені

Василя Стефаника,

доцент кафедри історії України

Провідна установа – Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича

НАН України, відділ новітньої історії, м. Львів

Захист відбудеться 21 жовтня 2003 р. о 13 годині на засіданні спеціалізо-ваної вченої ради К.35.051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Дра-гоманова, 5).

Автореферат розісланий 18 вересня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради, О. М. Сухий

кандидат історичних наук, доцент

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Студентство Львівського університету початку ХХ ст. – це не тільки традиційно молодь, що здобувала вищу освіту і становила “базу кваліфікованих кадрів країни”, але й важлива складова вищої школи, один із ва-гомих суб’єктів історії Галичини. Незаперечним є факт, що в той час воно визначало характер не тільки студентського, але й громадсько-політичного життя краю. Однак, при дослідженні історії університету, Львова чи Галичини студенти часто залишаються поза увагою науковців, згадуються лише окремі, найбільш відомі моменти їх діяльності, тоді як тільки комплексний аналіз студент-ства дозволить усесторонньо відтворити історію вищої школи, окремих діячів того часу, краю чи держави.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано у відповідності з науково-дослідною програмою кафедри новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка.

Об’єктом дослідження є студентство Львівського університету, а предме-том – його структура й склад, умови навчання й проживання, участь у студентському русі, суспільно-політичному та громадсько-культурному житті.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1900-1914 рр. – один з найактивніших періодів у житті студентської молоді Львівського університету, “в котрім вона електризувала цілу суспільність, як ніколи перед тим, і видала більшу масу енергії, чим в усіх попередніх періодах разом” Центральний державний історичний архів України у Львові. – Ф. 834. – Оп. 1. – Спр. 126. – Арк. 53.. У той час також відбулися суттєві зміни в її складі і структурі, умовах навчання і побуту.

Метою дослідження є дати всебічну характеристику студентства Львівського університету на початку ХХ ст., відтворити атмосферу, в якій воно навчалося, показати його місце в структурі вищої школи та історії Галичини. Для досяг-нення поставленої мети необхідно було вирішити наступні завдання:

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

При розв’язанні зазначених проблем автор розглядав студентство Львівського університету з одного боку як єдине ціле, з іншого – як складову з української, польської і єврейської молоді. В окремих випадках особлива увага звер-талася на українських студентів, які на початку ХХ ст. відіграли “далеко важливішу ролю” в національному середовищі, ніж студенти інших націй, виконували функцію інтелігенції, “пробудителів загального життя”.

Вирішальну роль при досягненні поставлених завдань та ілюстрації виявле-них тенденцій автор відводив статистичним даним, які мають окрему історико-соціологічну вартість.

Наукова новизна: подано цілісний портрет студентства Львівського універ-ситету на початку ХХ ст., проаналізовано його склад, структуру та фактори, що впливали на їх зміну, умови навчання і проживання, діяльність, пресу, роль у суспільно-політичному та громадсько-культурному житті Галичини. Відзначено, що студентство виступало не тільки суб’єктом навчального процесу, а також одним із визначальних чинників тогочасних подій у краї. В науковий обіг введено низку невідомих та маловідомих джерел.

Наукове і практичне значення: зібраний фактичний матеріал та висновки можуть бути використані для підготовки монографічних і загальних праць, навчально-методичних посібників з історії Львівського університету, Львова, Галичини, України, Польщі, студентського чи молодіжного руху, міжнаціональних взаємин у Австро-Угорщині, історії педагогіки, доповнення до біогра-фічних досліджень видатних діячів того часу.

Методологія і методи: робота грунтується на принципах об’єктивності та історизму, логічності й усебічності. При розв’язанні дослідницьких завдань використано аналітичний, порівняльний, системно-структурний, проблемно-тематичний, соціологічно-статистичний методи.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були апробовані на засіданні кафедри новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка, в опублікованих статтях, виступах на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях:

-

-

-

-

-

-

-

Структура дисертації побудована за проблемно-хронологічним принципом. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та додатків (51 таблиця). Її обсяг становить 264 сторінки (в тому числі 178 сторінок основного тексту). Список використаних джерел та літератури містить 570 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність і хронологічні рамки дослідження, визначено його об’єкт і предмет, мету і завдання, методологічні принципи, охарактеризовано наукову новизну та практичне значення дисертації.

У першому розділі “Історіографія та джерела” проаналізовано стан наукової розробки та джерельну базу теми дисертації.

На підставі аналізу наукових праць констатується, що в українській та зарубіжній історичній науці немає монографічного дослідження, яке б комплекс-но висвітлювало дану проблему. Натомість є чимало праць, що стосуються окре-мих її аспектів. Зокрема, у вітчизняній історіографії найперше заслуговує на увагу збірка статей “Історичний огляд життя в студентських українських організаціях”, яка вийшла в 1908 р. і стала першою спробою проаналізувати витоки і генезу українського студентського руху у Львові крізь призму впливу національної ідеї. Аналогічну мету переслідувала й опублікована в 1932 р. збірка статей про москвофільське студентство, в якій під кутом “ідеології всеросійської єдності” характеризуються його погляди, діяльність, преса.

Найчастіше об’єктом дослідження ставала боротьба студентів за український університет у Львові. Різні її аспекти відтворили Степан Буда, Анатолій Ро-манюк, історики міжвоєнного та радянського періодів Василь Мудрий, Степан Сірополко та Йосип Цьох, закордонні науковці Анн Сірка і Василь Яремко й особливо грунтовно сучасний дослідник Володимир Качмар Буда С. За український університет. – К., 1912; Романюк А. Боротьба за укр. храм науки у Львові (1900-1914) // Студентський шлях. – 1931. – Ч. 7/8. – С. 150-155; Мудрий В. Боротьба за огнище української культури в західних землях України. – Львів, 1923; Сірополко С. Історія освіти в Україні. – Львів: Афіша, 2001. – С. 562-572; Цьох Й. Т. Подвиг Адама Коцка. – Львів, 1960; Yaremko M. The Lviv University – A Burning Issue // Galicia - Halychuna (A Part of Ukraine) From Separation to Unity. – Toronto; New-York; Paris, 1967. – Р. 183-197; Sirka A. The Nationality Question in Austrian Education. The Case of Ukrainians in Galicia. 1867-1914. – Frankfurt am Main, 1980. – P. 182-192; Качмар В. Деякі штрихи боротьби наддніпрянців – студентів Львівського університету за його український характер на початку ХХ ст. // Наукові зошити історичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка. Збірник наукових праць. – Львів: ЛДУ ім. Івана Франка, 1999. – Вип. 2. – С. 114-116; його ж. За український університет у Львові. Ідея національної вищої школи у суспільно-політичному житті галицьких українців (кі-нець ХІХ - початок ХХ ст.). – Львів, 1999; його ж. Проблема українського університету у Львові в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.: суспільно-політичний аспект. Автореф. канд. дис. – Львів, 1999; його ж. Справа українського університету на тлі польсько-українських суперечностей у Галичи-ні 1901-1908 рр. // Проблеми слов’янознавства. – Львів, 2002. – Вип. 52. – С. 47-58; його ж. Сус-пільно-політичне відлуння сецесії українських студентів з Львівського університету в грудні 1901 р. // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів: ЛДУ ім. Ів. Франка, 1999. – Вип. 34. – С. 289-299..

Прагненням осмислити участь та роль українського студентства в зароджен-ні та становленні мілітарного руху напередодні Першої світової війни відзначаються праці Михайла Голубця, Осипа Думіна, Степана Ріпецького Голубець М. Рік грози і надій. 1914. – Львів, 1934; Думін О. Історія легіону Українських Січових Стрільців 1914-1918. – Львів: Червона Калина, 1936; Ріпецький С. Українське Січове Стрілецтво. Визвольна ідея і збройний чин. – Нью-Йорк: Червона Калина, 1956.. Аналізу української студентської преси присвятили праці Аркадій Животко, Роман Паладійчук, Володимир Янів Животко А. Дев’ятдесят років української студентської преси // Студентський Шлях. – 1947. – Ч. 1/2; його ж. Історія української преси. – Мюнхен, 1989-1990; його ж. Рукописні часописи української молоді. – Львів, 1938; Паладійчук Р. Українська студентська преса до війни (Спроба історичного огляду) // Студентський Шлях. – 1931. – Ч. 5/6. – С. 120-126; Янів В. Українська студентська преса. – С. 1407-1421..

Вагомі дані про студентство Львівського університету зустрічаємо в нарисах життєвого шляху визначних його діячів Старосольський Ю. Шляхами предків // Володимир Старосольський. 1878–1942. Зб. статей. – Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1991. – С. 42-52; Грицай О. Життя і діяльність Євгена Коновальця до революції 1917 року // Євген Коновалець та його доба. – Мюнхен, 1974. – С. 1-44; Шах С. Молодість Євгена Коновальця // Там само. – С. 45-84; Зінкевич О. Студентські роки Євгена Коновальця // Там само. – С. 88-111; Крип’якевич Р. Участь Івана Крип’якевича в діяль-ності “Просвіти”. Доповідь на Міжнародній науково-практичній конференції “Просвіта” – істо-рія і сучасні проблеми”. – Львів, 1993., публікаціях про студентські товариства. Роль останніх у молодіжному русі Галичини досліджували Ігор Андрухів, Микола Крикун, Володимир Леник, а Роман Ковалюк – ще й найважливіші моменти участі студентства в боротьбі за власний університет та створенні мілітарних організацій Андрухів І. О. Українські молодіжні товариства Галичини: 1861-1939 рр. (Короткий історичний нарис). – Івано-Франківськ, 1995; Крикун М. Студентські організації Львівського університету на початку ХХ ст. (1900-1914 рр.) // Lwow. Miasto. Spolleczehstwo. Kultura. – Krakуw, 1998. – T. 2. – S. 205-214; Леник В. Українська організована молодь. – Мюнхен; Львів, 1994; Ковалюк Р. Український студентський рух на західних землях ХІХ-ХХ ст. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ, 2001. – С. 116-164..

Із польської історіографії “автономного” періоду варто відзначити працю Клаудіуша Жульського, в якій автор аналізує динаміку чисельності студентів-юристів, їх соціальне походження і матеріальне становище, ставлення до навчання, успішність Їulski K. Stosunki materijalne i intellektualne wњrуd mіodzieїy prawniczej Uniwersytetu Lwowskiego. Na podstawie badaс z roku 1910. – Lwуw, 1912.. Рух та ідеологію польських студентів соціалістичного та ендецького напрямів порівнює на основі матеріалів тогочасної преси Едуард Пільц Scriptor [Piltz E.]. Nasza mіodzieї // Materyaly i myњli polityczne. – Krakуw, 1902. – T. 1.. Ці ж питання а також боротьбу жінок за право здобувати університетську освіту, склад і структуру студентів з Королівства Польського у Львів-ському університеті грунтовно висвітлив польський історик Ян Гулевич Hulewicz J. Sprawa wyїszego wyksztaіcenia kobiet w Polsce w wieku XIX. – Krakуw, 1939; ejusd. Udziaі Galicji w walce o szkol№ polska. 1899-1914. – Warszawa, 1934; ejusd. Walka kobiet polskich o dostкp na uniwersytety. – Warszawa, 1936; ejusd. Studia wyїsze mіodzieїy z zaboru rosyjskiego w uczelniach galicyjskich w latach 1905-1914. (Cz. I) // Zeszyty naukowe uniwersytety Jagellonskiego. Prace Historyczne. – Krakуw, 1958. Zeszyt 3. – S. 233-287; Cz. II. // 1960. – Zeszyt 4. – S. 147-168..

Праці польських професорів Львівського університету Казимира Твардовського і Ернста Тіля допомагають зрозуміти умови вступу і навчання в ньому, кількісний склад і структуру студенток, результати екзаменів Till E. O naukowem przygotowaniu kandydatow sкdziowskich. – Lwуw, 1905; ejusd. Zur Lemberger Uniwersittsfrage. – Lemberger, 1907; Twardowski K. Die Uniwersitt Lember. Materialen zur Beurteilung der Uniwersittsfrage. – Wien, 1907; ejusd. Kobiety na wydziale filozoficznym Uniwersytety Lwowskiego w dziesiкcioleciu 1897-1907. – Lwуw, 1908; ejusd. Mуwy i rozprawy z okresy jego dziaіalnoњжi w Towarzystwe Nauczycieli Szkуі Wyџszych. – Lwуw, 1912., а Станіслава Гломбінського і Тадеуша Глушінського (як і спогади Лєона Білінського і Міхала Бобжинського) – тенденційне ставлення польських викладачів до вимог української молоді щодо дотримання її прав у Львівському університеті та від-криття національної вищої школи Biliсski L. Wspomnienia i dokumenty. T. 1. 1846-1914. – Warszawa, 1924; Bobrzyсski M. Z moich pamiкtnikow. – Wrocіaw; Krakуw, 1957; Gl№biсski S. Wspomnienia polityczne. – Pelpin, 1939; ejusd. Zamach na uniwersytet polski we Lwowie. – Lwуw, 1902; Poіoїenie rusinуw w Galicyi. Przemуwienie D-ra S. Gі№biсskiego. – Lwуw, 1908; Gluzinski T. Rusini na Uniwersytecie Lwowskim w roku ostatnim. – Lwуw, 1911; ejusd. Sprawa ukraiсska. – Warszawa, 1936..

З історією будівництва гуртожитків для українських і польських студентів знайомлять розвідки Кирила Студинського та Чеслава Маньчинського Студинський К. За Академічний Дім. – Львів, 1927; M№czyсski Cz. Polski Dom Akademicki imenia adama Mickiewicza we Lwowie. Historya Bydowy i sprawozdanie komitetu. – Lwуw, 1908..

Із досліджень польських науковців початку ХХ ст. особливої уваги заслуговує дисертація Яніни Крвавич-Левицької “Статистика університету імені Яна Казимира за 1894/95-1917/18 роки”, в якій систематизовано дані про склад студентства на підставі вписових карт, а з сучасних дослідників – монографія Яни Дубєц про стипендіальне забезпечення і частково видавничу діяльність польських студентів університету та стаття Чеслава Міхалського про їх спортивні і туристичні товариства Dybiec J. Mecenat naukowy i oњwiatowy w Galicji. 1860-1914. – Wrocіaw, 1981; Michalski Cz. Akademickie organizacje wychowania fizycznego, sportu i turystyki na przeіomie XX w. we Lwowie // ??вів: місто – суспільство – культура: Збірник наукових праць. Т. 3 / За ред. М. Мудрого. [Вісник Львівського університету. Серія історична. Спеціальний випуск]. – Львів, 1999. – С. 386-395..

Безперечний інтерес викликають наукові публікації Криштофи Міхалєвської і Чеслава Партача, які широко висвітлили студентський фактор в універ-ситетському питанні на підставі аналізу тогочасної польської преси. Проте, під її впливом вони трактують прагнення українців до власної вищої школи в політичній площині, як наступ на “польський стан посідання” в провінції Michalewska K. Sprawa uniwersytetu ukraiсskiego w latach 1848-1914 // Studia Historyczne. – Krakуw, 1984. – T. 27. – Zeszyt 1 (104). – S. 35-59; Partacz Cz. Od Badeniego do Potockiego. Stosunki Polsko-Ukraiсskie w Galicji w latach 1888-1908. – Toruс: Wyd-wo Adam Marszalek, 1996..

Із досліджень історії Львівського університету варта уваги масштабна пра-ця польських професорів Людвіка Фінкля і Станіслава Старжинського Finkel L., Starzyсski S. Historya Uniwersytetu Lwowskiego. – Lwуw, 1894. – T. 2.. Натомість публікації про університет, написані його керівниками і викладачами в радянський період, тільки дотично торкаються студентської проблематики, як і виданий у 1998 р. довідник-каталог Львівський державний університет імені Івана Франка (Довідник). – Львів, 1947; Історія Львівського університету. – Львів, 1957; Лазаренко Є. 300 років Львівському університету. – Львів, 1961; Львівський ордена Леніна державний університет імені Івана Франка. – Львів, 1973; Львівський університет. – Львів, 1986; Львівський державний університет імені Івана Франка. Каталог-довідник. – Львів, 1998..

У працях з історії Львова роль студентів університету в житті міста не зна-йшла належного висвітлення. Найбільше відомостей про основні студентські товариства подав польський дослідник Львова початку ХХ ст. Юзеф Вінчковський Wiczkowski J. Lwуw, jego rozwуj i stan kulturalny oraz przewodnik po miescie. – Lwуw, 1907.. Нариси про місто істориків радянського періоду фрагментарно відоб-ражали лише участь студентства в робітничо-революційному русі Історія Львова / Під ред. Сливки Ю. Ю., Стеблія Ф. І., Барана В. К. – Київ, 1984; Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – К., 1986; Нариси історії Львова / Дудикевич Б. К., Івасюта І. К., Ковальчак Г. І. та ін. – Львів, 1956..

Невід’ємними для розуміння суті періоду, місця та ролі в ньому студентства стали загальні праці польських та українських дослідників з історії Галичини, України та Польщі Грицак Я. Й. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. – К.: Генеза, 1996; Демкович-Добрянський М. Потоцький і Бобжинський. Цісарські намісники Галичини 1903-1913. – Рим, 1987; Кугутяк М. Галичина: сторінки історії. Нарис суспільно-політичного руху (ХІХ ст. – 1939 р.). – Івано-Франківськ, 1993; Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців. 1848-1914. На підставі споминів. – Львів, 1926; Лисяк-Рудницький І. Українці в Галичині під австрійським пануванням / Історичні есе. – К.: Основи, 1994. – Т. 1. – С. 413-450; Макарчук С. А. Этносоциальное развитие и национальные отношения на западноукраинских землях в период империализма. – Львов, 1983; Субтельний О. Україна: Історія. – К.: Либідь, 1991; Сухий О. Галичина: між Сходом і Заходом. Нариси історії ХІХ- початку ХХ ст. – Львів, 1999; Шлемкевич М. Галичанс-тво. – Нью-Йорк; Торонто, 1956; Galicja w dobie autonomicznej (1850-1914) // Wybor tekstow w opracowaniu S. Kieniewicza. – Wrocіaw, 1952; Galicja w latach 1864-1914 / Opracowal J. Buszko. – Warszawa, 1959; Grodzicki S. W krуlewstwe Galicji i Lodomerii. – Krakуw, 1976; Gruchala J. Rz№d austriacki i polskie stronnictwa polityczne w galicji wobec kwestii ukraiсskiej (1890-1914). – Krakуw, 1988; Grzybowski K. Galicja 1848-1914. Historia ustroju politycznego na tle historii ustroju politycznego Austrii. – Krakуw; Wrocіaw; Warszawa, 1959; Kieniewicz S. Historya Polski. 1795-1918. – Warszawa, 1987; Najdus W. Szkice z historii Galicji. T. 1-2. – Warszawa, 1958, 1960; Wereszycki H. Historia polityczna Polski. 1864-1918. – Wrocіaw, 1990..

Історіографічний огляд дозволяє констатувати, що студенти Львівського університету початку ХХ ст. ставали предметом зацікавлення істориків найчастіше як учасники змагання за український університет у Львові, рідше – як суб’єкти студентського чи громадсько-суспільного руху, а їх склад, структура, навчальний процес, матеріально-побутові умови, діяльність студентів-євреїв і до нині залишаються не висвітленими. Особливістю досліджень “автономно-го” періоду є попри суто історіографічну джерельна цінність, оскільки їх автори були свідками чи учасниками подій.

Важливе значення для комплексного дослідження теми мають джерела, які поділяються на опубліковані та неопубліковані документи і матеріали. За тематикою перші класифікуються на статути та звіти про діяльність студентських товариств; збірники нормативних документів; навчальні плани і програми; щорічні інавгураційні промови ректорів; австрійські і польські статистичні збірники; виступи відомих діячів того часу; звернення студентів та їх товариств до громадськості, владних чинників; звіти про організацію і проведення студентами віч, мітингів. За повнотою та різноманітністю інформації з те-ми дисертації помітно виділяється “Хроніка університету” за 1898-1910 рр. Kronika Uniwersytety Lwowskiego / Zestawiі W. Hahn. – Lwуw, 1912. – T. 2. (1898-1910).

Неопубліковані джерела – вписові карти студентів, статути і звіти про роботу студентських товариств, їх кореспонденція, донесення поліції, протоколи засідань сенату, колегій професорів, клопотання про матеріальну допомогу, інформація про умови та процедуру отримання стипендій, навчання і проживання – містяться у Відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, Державному архіві Львівської області, Центральному державному історичному архіві України у Львові. Зосереджені в них фонди уні-верситету ім. Яна Казимира, Дирекції поліції, Галицького намісництва, студент-ських (“Академічна Громада”, “Друг”, “Руська Академічна Поміч”, “Медична Громада”, “Січ”, “Українська Академічна Поміч”, “Український Студентський Союз”, “Читальня Академічна”) та громадських (Наукове Товариство ім. Шевченка, Товариство “Комітет Академічного Дому”, Руський народний інститут “Народний Дім”) товариств; громадських діячів (Т. Романовича, В. Старосоль-ського, К. Студинського, В. Охримовича, М. Павлика, О. Тисовського) містять достатньо матеріалів для об’єктивного аналізу обраної проблеми.

Глибше пізнати світогляд та діяльність студентів, їх тактику в справі укра-їнського університету допомагають студентські часописи, українська і польська преса, тогочасні брошури та публіцистичні збірки За український університет у Львові (збірка статей в університетській справі). – Львів, 1910; О руський універзитет у Львові. – Львів, 1904; Хай живе самостійний український університет! – Львів, 1910..

Аналізу навчального процесу, ідеології та завдань університетської молоді, діяльності студентів-москвофілів присвятив ряд публіцистичних праць Іван Франко Франко І. До університетської молоді у Львові // Зібр. творів: У 50 т. – К.: Наукова думка, 1988. – Т. 50. – С. 304-305; його ж. Молода Україна. Провідні ідеї й епізоди. – Львів, 1910; його ж. Отвертий лист до гал. Української молодіжи // Літературно-науковий вісник (далі – ЛНВ). – 1905. – Т. 30. – Кн. 4. – С. 11-19; його ж. Педагогічні статті й висловлювання. – К., 1960; його ж. Щирість тону і щирість переконань // ЛНВ. – 1905. – Т. 30. – Кн. 5. – С. 102-112.. Про справу українського університету, матеріальне становище та завдання студентів-українців незамінимими є публікації Михайла Грушевського як професора Львівського університету і свідка досліджуваного періоду Грушевський М. Академічний Дім // ЛНВ. – 1904. – Т. 32. – Кн. 12. – С. 177-178; його ж. В справі “Академічного Дому” // ЛНВ. – 1902. – Т. 20. – Кн. 10-12. – С. 178; його ж. З біжучої хвилі. Статті й замітки на теми дня. 1905-1906 рр. – К., 1906; його ж. Из польско-украинских отношений Галиции. – Санкт-Петербург, 1907; його ж. На українські теми. Батьки і діти // ЛНВ. – 1913. – Т. 61. – Кн. 3. – С. 434; його ж. Перед осінніми зборами академічної молодіжи // Шляхи. – 1913. – Ч. 8/9. – С. 97-99; його ж. Справа українських катедр і наші наукові потреби. – К., 1907; його ж. Справа українсько-руського університету у Львові. – Львів, 1899; його ж. Українсько-руські наукові курси // ЛНВ. – 1904. – Т. 127. – Кн. 8. – С. 102-113; його ж. Що робити з “академічним фондом?” // ЛНВ. – 1902. – Т. 20. – Кн. 10-12. – С. 52-54..

Про суспільно-політичну та громадсько-культурну діяльність студентів, участь у військовому русі, тогочасну атмосферу в їх середовищі інформують спогади учасників та очевидців студентського руху початку ХХ ст. Іван Франко у спогадах сучасників. – Львів, 1956; Степанів О. На передодні великих подій. Власні переживаня і думки. 1912-1914. – Львів: Червона Калина, 1930; Темницький В. Українські Січові Стрільці. Думки й уваги з приводу українського мілітарного руху. – Відень, 1915; Цегельський Л. Молода Україна. Історичний спомин // Календар “Провидіння” на 1948 рік. – С. 68-83; Цурковський А. “Непора, не пора // Там само. – С. 96-104; Чернецький А. Сторінка з минулого. (До історії тайних студентських кружків “Молодої України”) // Там само. – С. 83-91; Loewenstein S. Mіodzieї promenista w Galicji // Niepodlegloњж. – 1934. – T. 10. – S. 219-241; Nowicki J. Wspomnienia starego dziaіacza // Niepodlegloњж. – 1936. – T. 13. – S. 37-55, 209-242, 350-368; Semil E. “Promieniњci” we Lwowie // Niepodlegloњж. – 1937. – T. 15. – S. 348-370; Siedlecki S. Zaіoїenie “Promienia” // Niepodlegloњж. – 1931. – T. 4. – S. 71-80; Wienfield L. Z їycia i dziaіalnoњci mіodzieїy “promienistej” we Lwowie na pocz№tku XX stulecia // Niepodlegloњж. – 1938. – T. 17. – S. 75-79.

У другому розділі “Склад та структура студентства Львівського університету на початку ХХ ст.” висвітлено стан освіти в Галичині, місце Львівського університету в системі вищих шкіл Галичини й Австрії, особливості його структури та професорсько-викладацького складу, проаналізовано динаміку чисельності, структуру, національний, віросповідний, соціальний і етносоціальний склад студентства кожного факультету й університету в цілому та фактори, які впливали на них.

Констатується, що на початку ХХ ст. Львівський університет як академічна вища школа був одним із найавторитетніших в Австрії і найпрестижнішим у Галичині. Він складався з теологічного, юридичного, медичного та філософ-ського факультетів і мав де-юре утраквістичний (двомовний), а де-факто – поль-ський характер з тенденцією до поступового обмеження прав українців.

З 1900 р. до 1914 р. кількість студентів у Львівському університеті зросла в 2,9 рази і за їх часткою він був лідером серед вищих шкіл Галичини (74 %) та третім серед восьми університетів Австрії (19 %). На розподіл студентів по факультетах впливали кон’юнктура на місцевому ринку праці, престижність спеціальності в суспільстві, умови її здобування, матеріальне становище бать-ків, а іноді й національні особливості. Так, євреї через велику ймовірність еміграції частіше обирали “рухомі” спеціальності – наприклад, лікаря. Найпопулярнішим був юридичний факультет, де навчалося 60-62 % усіх студентів уні-верситету і за їх чисельністю він значно випереджав аналогічні факультети авс-трійських університетів. Надмірний потяг галицької молоді до юриспруденції пояснюється не тільки престижністю кар’єри урядовця в Галичині, але й легши-ми, в порівнянні з іншими факультетами, умовами навчання і можливістю одночасно заробляти на своє утримання.

Першість в університеті за ростом кількості та відсотку студентів утримував медичний факультет. З 1900 р. до 1914 р. чисельність його студентів зрос-ла в 6,2 рази (тоді як у цілому в Австрії – в 1,9 рази), а їх відсоток в університеті – з 6,2 до 13,5 %, а серед студентів-медиків монархії – з 3 до 11 %. Студі-ювання медицини вимагало значних фінансових витрат, багато зусиль і часу. Як наслідок, незважаючи на постійне збільшення кількості студентів-медиків, їх питома вага протягом 1900-1914 рр. і далі залишалася найнижчою у Львівському університеті та серед колег по фаху з австрійських університетів.

Частка студентів-філософів у Львівському університеті за 14 років зросла з 15 до 21 % (серед відповідних факультетів австрійських університетів удвічі – з 7 до 14 %), а їх кількість – у 4 рази, тоді як у середньому в Австрії в 2 рази.

Найменше випускників середніх шкіл вступало на теологічний факультет,

який на початку ХХ ст. почав втрачати свій престиж. Так, за 14 років кількість студентів на ньому збільшилася тільки на 18 осіб, а їх питома вага в університеті зменшилася з 16,5 до 6 %, а серед студентів-теологів імперії – з 28 до 21,5 %. Та оскільки це було характерно і для інших університетів Австрії, то, незважаючи на спад, кількість і частка студентів-теологів у Львові і в 1914 р. залишалися одними з найбільших серед австрійських університетів.

На ріст чисельності студентів Львівського університету впливали фактори як внутрішні – зростання мережі середніх шкіл, так і зовнішні – дозвіл жінкам здобувати в Австрії вищу медичну (з 1897 р.) та філософську (з 1900 р.) освіту (до речі, з 1900 р. до 1914 р. їх частка в університеті зросла з 3 до 10 %, зок-рема на філософському факультеті – з 14 до 30 %, на медичному факультеті – з 3 до 18 %), революційні події 1905-1907 рр. у Росії та бойкот поляками росій-ських шкіл у Королівстві Польському, звідки 566 осіб протягом 1905-1914 рр. отримали університетську освіту у Львові.

За правами й обов’язками студенти поділялися на звичайних, надзвичайних і госпітантів. За статусом найвище стояли перші, бо могли отримувати дип-лом. Їх відсоток в університеті протягом 1900-1914 рр. коливався від 86 до 93 %. Надзвичайні студенти, як і госпітанти, найвищу частку мали на філософсько-му (16-28 %), а перші в 1900-1905 рр. і на теологічному (21-28 %) факультетах.

Національне походження студентів Львівського університету можна вия-вити реально лише за їх конфесійною приналежністю. При цьому під римо-католиками варто розуміти, як правило, поляків, греко-католиками – українців, іудеями – євреїв. Отож, протягом 1900-1914 рр. частка поляків в університеті складала 44-49 %, українців – 27-31 %, євреїв – 20-28 %. Перші переважали на світських факультетах, зате на теології домінували українці – 66-75 %, а єв-реїв чимало вступало на медицину – 42-46 %. Закономірно, що за досліджува-ний період кількість студентів вказаних національностей зросла як в університеті в цілому – українців у 2,5, поляків у 2,6, євреїв у 4 рази, так і на кожному факультеті. Проте, це не завжди означало збільшення їх відсотку – тільки щодо євреїв зростали паралельно обидва показники. Натомість частка укра-їнців попри збільшення їх кількості і далі залишалася найнижчою і мала тенденцію до спаду як по університеті в цілому (з 31 % в 1900 р. до 27 % в 1914 р.), так і на кожному з факультетів зокрема. Відбулись зміни і в профорієнтації останніх. За 14 років відсоток українців стосовно усіх співвітчизників в уні-верситеті зріс на юридичному – з 47 до 63 %, медичному – з 2,5 до 6,5 %, філософському – з 10 до 15 % і різко зменшився з 41 до 15 % на теологічному факультетах. Це доводить, що на початку ХХ ст. українці частіше обирали світські професії і змінили усталене захоплення кар’єрою священика.

Уродженцями Галичини були 95-96 % студентів. Іноземців нараховувалося в 1900 р. 2,4 %, у 1914 р. – 3,2 %, найбільше – на філософському (41-61 %) і медичному (10-27 %), а найменше – на теологічному (1-13 %) факультетах.

Аналіз соціального складу студентів доводить, що вони походили найчастіше з сімей державних службовців (24-27 %), часто – з селян (15-19 %), торговців – (9-13 %), рідше – з представників вільних професій (6-7 %), духівниц-тва (5-9 %). Прикметно, що дедалі частіше освіту в університеті здобували ви-хідці із соціальних низів, з яких у 1914 р. походив кожен четвертий студент. Особливістю соціального походження студентів теологічного факультету була абсолютна перевага дітей селян (34-54 %) та зменшення в 2,5 рази частки синів священиків. Для світських факультетів характерним було найбільше представництво вихідців з сімей державних службовців – 23-31 % на юридичному, 25-30 % на медичному, 28-31 % на філософському факультетах та зростання на них відсотку студентів селянського походження – відповідно з 12 до 20 %, з 5 до 8 %, з 10 до 13 %. Крім того, особливістю соціального складу студентів- медиків була вища, ніж на інших факультетах, доля дітей торговців – 11-21 %. Таким чином, соціальне походження впливало на вибір фаху і вихідці із селян, ремісників частіше обирали теологічний факультет, де навчання було безплат-ним і “недорогі” юридичний і філософський факультети, а представники заможних верств надавали перевагу медичному факультету.

Етносоціальний склад студентів університету свідчить, що поляки походи-ли в основному з сімей державних службовців (36-40 %), селян (10-13 %), представників вільних професій (6-9 %); українці, як правило, були дітьми селян (18-42 %), священиків (17-26 %), державних службовців (16-25 %); євреї – торговців (38-42 %), державних службовців (13-15 %). Серед останніх найвищим в університеті (понад 4 %) був відсоток дітей банкірів і підприємців.

У третьому розділі “Навчальний процес та умови навчання студентства” проаналізовано умови прийому і навчання, зміст та особливості навчального процесу, процедуру і результати складання екзаменів, стипендіальне забезпечення та матеріально-побутові умови студентства.

Відзначається, що на початку ХХ ст. у Львівському університеті діяла з од-ного боку демократична (без вступних екзаменів та з можливістю зарахування після встановленого терміну), з іншого боку – бюрократична (передбачала заповнення цілого пакету бланків та відвідання різних інстанцій) система при-йому студентів. Основною підставою для зарахування був документ про серед-ню освіту, проте велике значення мали тип і форма власності установи, яка його видала, національність і стать абітурієнта, обрана спеціальність.

Здобування освіти тривало на теологічному, юридичному і філософському факультетах чотири, на медичному факультеті – п’ять, а на відділенні фармації – два-три роки. Студент мусив відвідувати принаймні 20 годин занять щотижня, щоби семестр зарахували в час навчання. Суттєві проблеми з цим були в майбутніх юристів, з яких, наприклад, в зимовому семестрі 1910/11 н.р. мен-ше 7 % були регулярно присутні на заняттях.

За винятком теологічного і, де-факто, медичного факультетів, студенти могли обирати навчальні предмети, але при цьому мали керуватися наступністю їх вивчення та умовами допуску до державних екзаменів. Річний і семестровий контроль за успішністю здійснювався тільки та теологічному факультеті. Особливістю навчального процесу у Львівському університеті було викладан-ня поряд з польською ще й українською, латинською і німецькою мовами. Кількість навчальних дисциплін протягом 1900-1914 рр. поступово зростала і збільшилась з 23 до 32 на теологічному, з 41 до 49 – на юридичному, з 45 до 70 – на медичному, з 93 до 172 – на філософському факультетах. Заняття поділяли-ся на обов’язкові і елективні, платні і безплатні, лекції і практичні.

Навчання на юридичному і філософському факультетах закінчувалося дер-жавними, а на медичному факультеті – докторськими (ригорозами) екзаменами, кожен з яких передбачав строгі умови допуску і громіздку процедуру складання, що позначилося на успішності. Так, зі студентів-юристів протягом 1900-1914 рр. незадовільні оцінки з першого державного екзамену отримали 13-23 %, другого – 6-15 %, третього – 6-18 %. Державний екзамен на філософському факультеті включав письмове домашнє завдання, екзамен під наглядом викладача та усний екзамен. Протягом 1898-1910 рр. його не склало 32 % студентів. Диплом “доктора всіх лікарських наук”, а відповідно й дозвіл виконувати всі галузі лікарської практики, які видавали після здачі трьох ригороз, кожна з яких включала чотири окремих екзамени, отримали в 1900 р. 49 %, а в 1910 р. – 33 % випускників медичного факультету.

Здобуття освіти в університеті (крім теологічного факультету) було платним. Зокрема, година занять щотижня коштувала від 2 до 10 корон у семестр. За даними сучасника, в 1910 р. сумарна оплата за навчання на юридичному факультеті становила в середньому 40 корон в місяць, тоді як на медичному факультеті половину цієї суми коштувало вивчення одного предмету протягом семестру. Однак студенти, які мали свідоцтво про убогість та сумлінно ставилися до навчання, могли звільнятися від оплати за нього повністю чи наполовину. Протягом 1900-1914 рр. цим скористалися від 33 до 46 % студентів університету, в тому числі 21-32 % на юридичному, 28-52 % на медичному, 33-62 % на філософському факультетах. За національністю серед них переважали поляки, а за соціальним походженням – діти службовців і ремісників, селян і представників вільних професій. Студента, який не оплатив за навчання і не мав пільг, виключали з університету. В лютому 1910 р. така доля спіткала 59 осіб.

Навчання тісно залежало від матеріально-побутових умов. На початку ХХ ст. для більшості студентів вони були важкими і не завжди приходилось розраховувати на допомогу батьків. Наприклад, у 1910 р. 65 % студентів-юристів мусили самі дбати про утримання, а отже, працювали