КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Чубоха Надія Федорівна

УДК 349.2

ФОРМИ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ:

СУТНІСТЬ, КЛАСИФІКАЦІЯ, ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

Спеціальність: 12.00.05 – трудове право;

право соціального забезпечення

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі трудового, аграрного та екологічного права Львівського національного університету імені Івана Франка

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор

Пилипенко Пилип Данилович

завідувач кафедри трудового,

аграрного та екологічного права Львівського національного

університету імені Івана Франка

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Хуторян Наталія Миколаївна,

старший науковий співробітник Інституту держави і

права імені В.М. Корецького Національної академії наук України.

кандидат юридичних наук, доцент

Болотіна Нінель Борисівна,

завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін

Київського інституту внутрішніх справ при

Національній академії внутрішніх справ України.

Провідна установа: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України, юридичний факультет.

Захист відбудеться 22 січня 2004 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої Вченої ради Д 26.001.04 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 00017, м. Київ, вул. Володимирська, 60 (юридичний факультет).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Автореферат розісланий “19” грудня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.Г. Шукліна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Утвердження України як правової, соціальної, демократичної держави, що ставить своїм завданням забезпечення прав і свобод людини, вимагає з’ясування та вирішення завдань багатьох проблем правового забезпечення суспільних відносин в умовах переходу до ринкової економіки. При цьому важливе значення має проблема зовнішнього виразу правових норм вітчизняного права, серед яких суттєво підвищилась роль законів як актів вищої юридичної сили та відбулося зниження питомої ваги підзаконних актів, що приймаються на виконання законів.

Особливої актуальності у зв’язку з цим набула проблема ієрархії та взаємозалежності форм права. Конституційне положення про верховенство її норм і законів на всій території України (ч. 2 ст. 8) визнається основним стрижнем політики, спрямованої на забезпечення державної цілісності і єдності правового простору нашої держави. Чимало не вирішених проблем існує також стосовно форм трудового права. Традиційними формами цієї галузі є: Конституція та закони України, Укази Президента, постанови та розпорядження уряду, нормативні акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, акти локального характеру, включаючи колективні договори. Для багатьох спеціалістів у сфері праці та трудових відносин, вчених та практиків, цей перелік зберігається без змін у період переходу від планової економіки до ринкової. Проте життя йде вперед, відбуваються зміни у сфері суспільної організації праці, розширюється міжнародне співробітництво, зростає питома вага договірного регулювання, а отже з’являються нові форми права. Усі ці нові чинники зумовлюють необхідність дослідження даної проблеми.

Кожна правова система на певному етапі свого розвитку мала свої власні форми права. З розвитком державності форми права змінювалися і трансформувалися за своїм зовнішнім виразом, пройшовши від санкціонованого звичаю до системи найрізноманітніших нормативних документів.

Аналіз форм права дає простір для вивчення можливостей удосконалення правотворчості, систематизації законодавства та вияву у ньому прогалин. В радянському правознавстві проблемі форм (джерел) права значну увагу приділяли такі відомі вчені, як М.Г. Алєксандров, С.С. Алєксєєв, А.І. Денисов, Л.С. Зивс, С.А. Іванов, Д.А. Керимов, С.Ф. Кечекьян, А.В. Міцкевич, П.О. Недбайло, О.О. Піонтковський, А.С. Піголкін, І.С. Самощенко, Ю.А. Тихомиров, О.Ф. Шебанов та інші. На сьогодні ця проблема продовжує хвилювати багатьох вчених як в Україні, так і за рубежем. Значний внесок у розвиток форм сучасного трудового права України зробили Н.Б. Болотіна, В.С. Венедиктов, Г.С. Гончарова, В.Я. Гоц, В.В. Жернаков, І.В. Зуб, Д. Карпенко, Р.І. Кондратьєв, О.М. Костюк, Л.І. Лазор, А.Р. Мацюк, П.Д. Пилипенко, О.І. Процевський, В.Г. Ротань, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишева та ін.

Віддаючи належне усім дослідникам цієї проблеми відзначимо, що динамічність розвитку трудового законодавства на теперішній час вимагає належного теоретичного обгрунтування наявності тих чи інших форм трудового права, їх юридичних властивостей.

Актуальність зазначеної проблеми зумовила вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження “Форми трудового права України: сутність, класифікація, тенденції розвитку” здійснено за планом наукових досліджень юридичного факультету і кафедри трудового, аграрного та екологічного права Волинського державного університету імені Лесі Українки у відповідності з науковими програмами, затвердженими Академією правових наук України.

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження проблеми форм трудового права. На основі аналізу наукових досліджень теорії права та науки трудового права, нормативно-правових актів України та практики укладення колективних договорів і угод ставиться за мету визначити юридичну природу форм трудового права, з’ясувати їх властивості та ознаки, окреслити роль і місце кожної з них у регулюванні трудових та тісно пов’язаних з ними суспільних відносин для подальшого вдосконалення трудового законодавства України та правозастосувальної практики.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні завдання:–

розкрити сутність та зміст основних юридичних категорій, які характеризують форми права, та визначити особливості їх прояву у трудовому праві;–

дослідити співвідношення понять “форма права” і “джерело права”;–

виділити юридичні ознаки форм трудового права;–

окреслити коло форм трудового права та класифікувати їх за окремими видами;–

визначити місце і роль нормативно-правових актів як форм трудового права;–

з’ясувати сутність міжнародного договору та показати його значення у забезпеченні трудових та пов’язаних з ними відносин;–

розкрити значення децентралізованих нормативно-правових актів у регулюванні трудових відносин на рівні підприємств, установ, організацій;–

дослідити рівні договірного регулюванні у трудовому праві та визначити його зовнішні форми.

Об’єкт та предмет дослідження. Об’єктом дисертаційного дослідження є законодавче закріплення та наукове обгрунтування сутності форм трудового права.

Предметом дисертаційного дослідження є визначення юридичних ознак форм трудового права в сучасних умовах.

Методологічну основу дослідження складають базові науково-теоретичні положення, загальноприйняті юридичною наукою та наукою трудового права. При написанні дисертації використовувались системно-структурний, порівняльно-правовий, формально-логічний та інші загальнонаукові та спеціальнонаукові методи пізнання. Основні висновки та положення, що містяться в роботі, грунтуються на аналізі норм Конституції України, трудового законодавства та законодавства інших галузей права, досягненнях загальнотеоретичної юридичної науки, науки трудового права та інших галузей права.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертації полягає у комплексному дослідженні юридичних властивостей форм трудового права за сучасних економічних умов, визначенні та обгрунтуванні юридичних ознак форм трудового права, з’ясуванні сутності кожної форми трудового права і виробленні пропозицій щодо їх застосування. В роботі вперше на дисертаційному рівні проведено дослідження міжнародного договору як нормативно-правового акта.

У відповідності з метою та завданнями дослідження на захист виносяться такі основні положення, пов’язані з науковою новизною:

1) окреслено об’єктивні критерії розмежування загальнотеоретичних понять “форма права” та “джерело права”. Джерелами права є причини, умови та інші чинники, що спонукають до встановлення норм права. Форма права – документальне вираження внутрішнього змісту правових норм, завдяки якому останні стають правом позитивним;

2) визначено поняття “форма трудового права”, яке найбільш повно відображає сутність галузевих правових норм, що покликані регулювати трудові та пов’язані з ними відносини у сфері найманої праці;

3) вперше в основу класифікації форм трудового права покладено метод правового регулювання. Внаслідок цього обгрунтовано переваги застосування децентралізованих правових норм серед інших форм трудового права для ефективного забезпечення трудових відносин в умовах ринкової економіки;

4) обгрунтувано поділ системи нормативно-правових актів трудового права на три структурні утворення: вертикальну (ієрархічну), горизонтальну (галузеву) та загальну (національну), що може мати вирішальне значення для ухвалення нового Трудового кодексу України, та визначено співвідношення між ним і спеціальними законами, які приймаються для регулювання трудових відносин певних категорій працівників;

5) вперше пропонується вважати міжнародно-правовий договір, якому надано імперативних ознак відповідним актом Верховної Ради України – нормативно-правовим актом централізованого законодавства. У сфері трудового права такий підхід означатиме посилення гарантій трудових прав найманих працівників, оскільки Конвенції та Рекоментації МОП мають на меті передусім соціальний захист останніх;

6) обгрунтувано критерії розмежування локальних правових норм на імперативні і договірні. При цьому доведено доцільність розширення в умовах ринкової економіки прав роботодавців ухвалювати одноособові (імперативні) локальні правові акти з метою досягнення максимальних можливостей для конкретизації централізованих норм трудового законодавства стосовно до умов окремих підприємств;

7) вперше на дисертаційному рівні обгрунтовано необхідність укладення колективного договору найманих працівників з роботодавцем фізичною особою, за умови, що останній використовує працю щонайменше п’яти найманих осіб.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Результати проведеного дисертаційного дослідження мають теоретичне та прикладне значення. Викладені у дисертації узагальнення, висновки і пропозиції можуть бути використані для майбутніх наукових досліджень в науці трудового права та інших галузевих і загальнотеоретичних правових науках, при викладанні курсу “Трудове право України”, при підготовці навчальних посібників і підручників, довідкової та методичної літератури.

Окремі висновки та пропозиції можуть бути враховані при підготовці нової редакції Кодексу України про працю та внесенні змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження апробовані при обговоренні дисертації на кафедрі трудового, аграрного та екологічного права Львівського національного університету імені Івана Франка.

Основні висновки і положення дисертації доповідалися автором на регіональних наукових конференціях “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 1999, 2000, 2001, 2002) та наукових конференціях викладачів і студентів юридичного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки (Луцьк, 1998, 1999, 2000, 2001, 2002, 2003).

Результати дослідження дисертант використовує при проведенні лекційних і семінарських занять для студентів юридичного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки.

Публікації. Основні положення дисертації опубліковані у п’яти наукових статтях провідних фахових видань України.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків та переліку використаних джерел. Обсяг дисертації – 7,6 авторських аркушів (183 стор.), перелік використаних джерел – 218 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, характеризується стан її наукової розробки, визначається мета, основні завдання, об’єкт та методологічні засади дисертаційного дослідження, зазначається наукова новизна роботи, отримані теоретичні та практичні результати, а також вказується на апробацію та публікацію результатів досліджень.

Перший розділ “Загальна характеристика форм трудового права” містить два підрозділи. У підрозділі 1.1. “Поняття і сутність форм трудового права” з’ясовується поняття форми права з позицій нових підходів до розуміння права.

Досліджуючи основні теорії походження права, аналізуючи точки зору радянських та сучасних вчених робиться висновок, що право існує щонайменше у двох значеннях: право як явище, що незалежить від держави (природне право), і право як продукт держави, її волевиявлення (позитивне право).

І природне, і позитивне право об’єктивно існують лише набувши певної форми. Без форми зовнішнього виразу такі правила можуть розглядатися лише як бажана, але не обов’язкова поведінка людини.

На сьогодні відсутні єдині підходи до визначення джерел чи форм трудового права. У навчальній та науковій літературі терміни “форма права” і “джерело права” переважно вживаються як тотожні поняття. Автор доводить, що термін “джерело права” повинен вживатися у тих випадках, коли йдеться про причини, умови та інші чинники, що спонукають до встановлення певних правил поведінки і завдяки яким визначається зміст правових норм. Зовнішній вираз норм права повинен відповідати терміну “форма права”. Форма права це таке документальне вираження внутрішнього змісту правил поведінки, що є результатом діяльності суб’єктів правотворчості, завдяки якому ці норми набувають характеру позитивного права та стають об’єктивно визначеними і обов’язковими.

Поняття форми права розкриває сутність встановлення правових норм та їх зовнішнє вираження. З огляду на це форми права можна розглядати як види юридичного правовстановлення (правотворчості). Ці види правотворчості мають характерні їм форми виразу юридичних норм: одностороннє волевиявлення органів держави виражається в юридичному нормативному акті; дво- чи багатостороннє волевиявлення суб’єктів права на паритетних засадах – в юридичній нормативній угоді (договорі); санкціонування – у правовому звичаї; визнання судової практики – в судовому прецеденті.

Особливостями форм трудового права є наявність локально-правових актів договірного та імперативного характеру, значної кількості підзаконних актів, переважно Міністерства праці та соціальної політики України, базових нормативних актів, на основі яких розробляються і приймаються конкретні нормативні акти та здійснюється локальне регулювання, спеціальних актів, які передбачають диференціацію правового регулювання трудових відносин, а також міжнародних договорів, у тому числі і Конвенцій МОП.

Сучасне трудове право характеризується тим, що його форми об’єднуються у дві великі групи: нормативно-правові акти і нормативно-правові договори. Кожна з цих груп складає ієрархічну систему, яка містить акти різної юридичної сили. При цьому всередині самих систем юридична сила, а відповідно, і співвідношення одного акта з іншим, є чітко визначеними. Натомість взаємозв’язок між системами та їх складовими потребує наукового дослідження та нормативного закріплення.

У другому підрозділі “Класифікація форм трудового права” обгрунтовується необхідність проведення класифікації та вказується на її практичне і теоретичне значення.

Наукова класифікація форм трудового права може бути проведена за різними критеріями, при цьому класифікація за одним критерієм не виключає класифікації за іншим. Одну і ту ж форму права можна віднести до різних видів, що дає підстави з’ясувати відмінні ознаки і побачити її у різних аспектах.

Різноманітність форм трудового права зумовлена змістом правових приписів. Тому визначення оптимального співвідношення змісту та форми можливе завдяки класифікації форм трудового права, яка дозволяє з’ясувати правову природу кожної з них, показати їх відмінності, закономірні об’єктивні зв’язки, а в правотворчості сприяє пошуку відповідної форми для вираження змісту правової норми.

Комплексний характер методу трудового права, що, як відомо, полягає у поєднанні імперативного і диспозитивного правового регулювання трудових та пов’язаних з ними відносин, дає підстави класифікувати форми трудового права в першу чергу на імперативні (нормативно-правові акти) і договірні (нормативно-правові договори). При цьому, одностороннє волевиявлення суб’єкта правотворчості виражається у нормативно-правовому акті, а дво- чи багатостороннє – у нормативно-правовому договорі (угоді). Названі форми об’єднуються у дві великі групи, кожна з яких складає ієрархічну систему, тобто містить форми різної юридичної сили, що зумовлено змістом повноважень органу, який ухвалює відповідну форму. При цьому, якщо всередині кожної системи юридична сила відповідних форм права є визначеною, то взаємозв’язок між системами та їх складовими необхідно врегулювати на законодавчому рівні.

Важливою вбачається також класифікація форм трудового права на централізовані та децентралізовані (локальні) форми. До централізованих форм трудового права належать: Конституція України, міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти інших центральних органів виконавчої влади, а також генеральна, галузеві та регіональні угоди. Правові акти, які приймаються на підприємствах, в установах, організаціях і є чинними лише у межах цих формувань (колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку, посадові інструкції тощо), відносяться до децентралізованих (локальних) форм трудового права.

Локальні форми трудового права є неоднорідними і відрізняються за ознакою волевиявлення. Тому локальні форми, що виражають одноособову волю роботодавця (наприклад, посадові інструкції), відносяться до імперативних актів, а форми, що є результатом погодження волі суб’єктів колективних трудових відносин належать до договірних форм.

Другий розділ “Нормативно-правові акти як форми трудового права” містить три підрозділи і присвячений дослідженню юридичних властивостей актів централізованого і децентралізованого законодавства, в тому числі і міжнародного договору. У першому підрозділі “Акти централізованого законодавства та їх роль в забезпеченні трудових відносин” досліджується сутність і значення форм трудового права, які ухвалюються Верховною Радою України, Президентом України та органами центральної виконавчої влади.

Акти цих органів залишаються основною і найбільш поширеною формою трудового права України. Це об’єктивне явище зумовлене передусім історичними умовами розвитку вітчизняної правової системи, а також необхідністю забезпечення єдності правового регулювання трудових та пов’язаних з ними відносин.

Система нормативно-правових актів трудового законодавства функціонує водночас у єдності трьох структурних утворень: вертикальної (ієрархічної), горизонтальної (галузевої) та загальної (національної). Підставою для визначення структурних утворень є основні властивості нормативно-правових актів: юридична сила; специфіка норм права, які у них містяться; важливість суспільних відносин, що ними регулюються.

Незважаючи на те, що всі зазначені властивості перебувають у взаємозв’язку між собою і характеризують нормативно-правовий акт в цілому, кожна з них зокрема є визначальним критерієм поділу законодавства на структурні утворення. Так, для загальної (національної) структури законодавства визначальним критерієм є специфіка норм права, що містяться в нормативно-правових актах; для галузевої (горизонтальної) – характер суспільних відносин, які регулюються нормативно-правовими актами. Для характеристики вертикальної структури визначальним критерієм є юридична сила нормативно-правового акта, яка є порівняльною властивістю та виражає ступінь підлеглості відповідного нормативного акта актам вищих органів, а отже і визначає його місце в ієрархічній структурі законодавства.

Конституція України визначає принципові позиції законодавця з найважливіших питань правового регулювання трудових та пов’язаних з ними відносин. Її норми мають загально-правове значення і не лише впливають на законодавство про працю, але й безпосередньо регулюють трудові відносини. Розвиток закріплених Конституцією України загальних напрямків правового регулювання праці громадян в умовах демократичної держави здійснюється з допомогою кодифікованих та поточних законів.

Кодифіковані акти наділені рядом кваліфікаційно-змістових ознак, які виділяють їх у відносно відокремлену, самостійну групу нормативно-правових актів і, крім того, наділяють їх авторитетом особливої, підвищеної юридичної сили стосовно до інших нормативно-правових актів законодавства. Головними ознаками кодифікаційних нормативно-правових актів є: висока юридична цілісність та внутрішня узгодженність; стабільність та стійкість норм, які вони містять; широке коло питань, які вони регулюють. Такі структурно-змістові ознаки надають цим актам підвищеної юридичної сили. Остання залежить не лише від місця правотворчого органу в системі органів держави, а й від структурно-змістових особливостей нормативно-правових актів. Тому акти поточного законодавства повинні доповнювати та конкретизувати кодифікаційні акти.

Визначальне місце серед форм трудового права займає КЗпП України, який забезпечує відносно завершене і всебічне регулювання трудових та пов’язаних з ними відносин, що виникають на підставі укладення трудового договору. Поряд із КЗпП практикується прийняття поточних законів, що іноді призводить до виникнення колізій у правовому регулюванні. Для запобігання колізіям у трудовому праві пропонується на законодавчому рівні визначити ієрархію кодифікованих і поточних нормативно-правових актів, надавши вищу юридичну силу кодифікованим нормативно-правовим актам.

Для впорядкування підзаконної нормотворчості існує потреба прийняття спеціального закону (наприклад, “Про відомчі нормативно-правові акти України”), який би передбачав порядок розробки та ухвалення відомчих нормативних актів, всі процедурні питання нормотворчості та заходи контролю за відповідністю їх закону. Цим актом мало б визначатися взаємне співвідношення всіх відомчих нормативно-правових актів, порядок набрання ними юридичної сили, способи їх оприлюднення та особливості застосування.

У другому підрозділі “Міжнародний договір як форма трудового права” досліджується правова природа міжнародних договорів як форми національного трудового права.

З розвитком міжнародного співробітництва важливого значення у регулюванні трудових та пов’язаних з ними відносин набули міжнародні договори, які з одного боку є формами міжнародного права, а з другого мають всі ознаки форм внутрішнього (національного) права. Поширення дії міжнародного договору на внутрішньодержавні відносини відбувається шляхом видання спеціального нормативно-правового акта. Тобто, застосування суб’єктами внутрішньодержавних відносин норм міжнародного договору зумовлено волевиявленням держави, яким визначається обов’язковість його чинності. А це означає, що за своєю сутністю міжнародний договір у внутрішньому праві набуває імперативних ознак, є своєрідним волевиявленням держави, а отже може розглядатися як нормативно-правовий акт централізованого законодавства.

Проблема співвідношення міжнародного та національного права пов’язана з необхідністю взаємоузгодженості їх форм, і, насамперед, міжнародного договору та нормативно-правового акта.

З цих позицій міжнародні договори можна умовно поділити на дві окремі групи. До першої групи належатимуть договори, де прямо зазначається необхідність узгодження внутрішнього законодавства держави з нормами договору. А другу групу формуватимуть договори, які не містять вимоги прийняття відповідного законодавства, однак встановлюють правила, які практично не можна виконати без цього. Отже вплив міжнародного права на національне право здійснюється не безпосередньо, а опосередковується волею держави, яка одночасно є і учасником міжнародно-правових відносин, і територіальним сувереном, і саме завдяки державі міжнародні договори набувають відповідної форми та отримують регулятивні властивості.

У третьому підрозділі “Децентралізовані нормативно-правові акти як форми трудового права” розглядаються акти, які ухвалюються роботодавцем і діють безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях.

Незважаючи на ряд спільних ознак і рис, ці акти локального характеру за своєю суттю є неоднорідними. Відмінності проявляються у порядку їх створення: в одних випадках у них виражена воля роботодавця, в інших – спільна воля роботодавця і трудового колективу, що знаходить зовнішній вираз у відповідних формах. Це дає підстави розмежовувати локальні форми права на імперативні, у яких виражена одноособова воля роботодавця, і договірні, особливістю норм яких є погоджена воля роботодавця і трудового колективу. Імперативні нормативно-правові акти не лише забезпечують конкретизацію централізованих актів, а й нерідко заповнюють прогалини у правовому регулюванні трудових відносин.

Встановлені роботодавцем правила поведінки є чітко визначеними і обов’язковими для персонально невизначеного кола осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з цим роботодавцем. Разом з тим, вважатиметься правомірним і таким, що не суперечитиме принципам трудового права, відступлення від вимог локально-правових актів, погоджених за домовленістю між роботодавцем і працівником, з огляду на специфіку виконання останнім трудових обов’язків та заінтересованості у цьому роботодавця. Такі зміни не повинні виходити за межі компетенції роботодавця та не можуть погіршувати становище працівника порівняно з чинним законодавством.

Ефективність децентралізованих форм трудового права повинна забезпечуватися законодавчим врегулюванням розподілу нормотворчої компетенції та закріпленням процедури децентралізованої нормотворчості, яка має визначати компетенцію суб’єктів цієї правотворчості, порядок підготовки та ухвалення норм, розгляду спорів у випадку їх виникнення.

Третій розділ “Нормативно-правовий договір – форма трудового права” складається з двох підрозділів. У першому підрозділі “Договірне регулювання у трудовому праві та його форми” з’ясовується суть договірного регулювання, його рівні та значення.

Договірне регулювання у трудовому праві має свої особливості. Воно відрізняється від договірного регулювання у деяких інших галузях права. Це проявляється передусім у відмінностях суб’єктного складу, який здійснює таке регулювання, а також за сферою поширення дії договірних форм трудового права.

На централізованому рівні визначається сфера договірного регулювання, договір визнається видом нормативної саморегуляції, встановлюються види і форми договорів та їхній зміст.

Централізовані і договірні форми трудового права мають спільний предмет правового регулювання, а тому перебувають у одній площині. Як правило, розширення сфери одних призводить до звуження впливу інших. В сучасних умовах розвитку суспільних відносин існують об’єктивні умови визначення на централізованому рівні лише мінімальних гарантій трудових прав найманих працівників, забезпечуючи можливість їх збільшення шляхом договірного регулювання.

Відомо, що договір розглядається як норма права і як реалізація норми права. Як норма права договір є формою права і його прийнято називати нормативно-правовим договором. У трудовому праві до нормативно-правових договорів належать угоди всіх рівнів (національного, галузевого та регіонального), а також колективні договори. Трудові договори, в тому числі і контракти, – це форми реалізації норм права.

Нормативно-правовий договір за трудовим правом – це дво або тристороння угода, що передбачає встановлення взаємних прав і обов’язків суб’єктів трудових та пов’язаних з ними відносин з метою забезпечення узгоджених інтересів держави, роботодавців і працівників.

Ефективність договірного регулювання в Україні має бути посилена завдяки встановлення чіткої ієрархії договірних форм трудового права. При цьому у КЗпП необхідно закріпити та чітко визначити сторони кожної з договірних форм трудового права, їх права і обов’язки у процесі розробки та підписання договору, а також порядок вирішення розбіжностей, що можуть виникати при укладенні договорів.

У другому підрозділі “Види нормативно-правових договорів, що забезпечують трудові відносини” з’ясовується система договірного регулювання, яка включає в себе генеральну, галузеві, регіональні, регіонально-галузеві угоди, колективні договори та інші форми трудового права, у яких правила поведінки встановлені внаслідок взаємного волевиявлення суб’єктів правотворчості.

Досліджуючи практику укладення колективних угод, звертається увага на те, що законодавством не визначено суб’єктів, сферу укладення, зміст угод, які укладені між місцевими галузевими органами державної виконавчої влади та відповідними об’єднаннями профспілок. Укладення таких угод не суперчить чинному законодавству, але їх не можна віднести без застережень до галузевих угод. Не належать угоди укладені між місцевими галузевими органами державної влади та відповідними об’єднаннями профспілок і до регіональних угод, адже мають більш виражений галузевий характер. Наявність у таких угодах ознак регіональних та галузевих угод, дає підстави виділити їх в окрему групу та назвати регіонально-галузеві угоди.

Тим самим, можемо вважати, що в Україні на сьогодні фактично існують генеральна, галузеві, регіональні та регіонально-галузеві угоди. У зв’язку з цим є необхідність приведення чинного законодавство у відповідність з розвитком колективно-договірних відносин. Для цього пропонується внести доповнення до Закону України “Про колективні договори і угоди”, зокрема у ст.ст. 2, 3, 8, 9, і визначити на законодавчому рівні їх сторони, зміст та юридичну силу.

Значну увагу у дисертації присвячено дослідженню колективного договору. Останній є локальною формою трудового права, у якій виражена взаємна воля роботодавця та найманих працівників, спрямована на врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин на підприємстві, в установі, організації та узгодження інтересів сторін.

Аналіз практики укладення колективних договорів засвідчує необхідність внесення змін до ст. 11 КЗпП України. Пропонується викласти її у такій редакції: “Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які мають права юридичної особи і використовують найману працю не менш як 10 працівників. Колективний договір також укладається у випадку використання праці не менше 5 найманих працівників фізичною особою-роботодавцем”.

У висновках, що завершують роботу, підведено підсумки дисертаційного дослідження, основними з яких є:–

правові норми об’єктивно можуть існувати лише набувши певної форми. Без форми свого зовнішнього виразу право може розглядатися лише як загально соціальне явище, а не юридичне;–

термін “джерело права” характерний для позначення тих чинників, що мають вплив на формування змісту юридичних норм і позитивного права загалом. Зовнішній вираз норм права, надання їм ознак загальнообов’язкових правил поведінки виражає поняття “форма права”;–

форми трудового права – це зовнішній вираз правових норм, які покликані регулювати трудові та пов’язані з ними відносини, ухвалюються органами законодавчої та виконавчої влади, а також іншими суб’єктами правотворчості;–

форми трудового права об’єднуються у дві великі групи – нормативно-правові акти і нормативно-правові договори, кожна з яких складає ієрархічну систему, тобто містить форми різної юридичної ваги, яка зумовлена компетенцією органу, що ухвалює таку форму. При цьому, якщо всередині кожної системи юридична сила відповідних форм права є визначеною, то взаємозв’язок між системами та їх складовими необхідно врегулювати на законодавчому рівні;–

при визначенні на законодавчому рівні ієрархії кодифікованих і поточних законодавчих актів необхідно надати вищу юридичну силу кодифікованим нормативно-правовим актам;–

міжнародний договір є однією з форм міжнародного права, який в результаті отримання згоди Верховної Ради України отримує форму внутрішнього (національного) права. За своєю природою міжнародний договір у внутрішньому праві держави є своєрідним актом імперативного характеру, волевиявленням держави, а отже – нормативно-правовим актом централізованого законодавства;–

для впорядкування підзаконної нормотворчості необхідно прийняти закон “Про відомчі нормативно-правові акти України”, який би передбачав порядок розробки та ухвалення відомчих нормативних актів, всі процедурні питання нормотворчості та заходи контролю за відповідністю їх закону;–

на централізованому рівні повинно бути чітко визначено суб’єктів децентралізованої локальної правотворчості. Роботодавці вправі самостійно приймати переважну більшість локальних актів (зокрема з питань режиму робочого часу, посадових інструкцій, правил внутрішнього трудового розпорядку), а за погодженням з профспілковими органами ухваляти лише ті акти, норми яких повинні передбачати соціальний захист найманих працівників, зокрема, запровадження, зміну та перегляд норм праці, встановлення форм і систем оплати праці тощо;–

систему колективно-договірного регулювання в Україні, крім уже традиційних форм – генеральної, галузевої, регіональної угод, колективних договорів, необхідно доповнити такою формою, як регіонально-галузеві угоди, у яких правила поведінки встановлюються внаслідок взаємного волевиявлення регіональних і галузевих органів найманих працівників та роботодавців;–

частину 4 ст. 8 Закону України “Про колективні договори і угоди” викласти у такій редакції: “Угодами на регіональному рівні встановлюються норми соціального захисту найманих працівників, що передбачають вищі порівняно з генеральною та галузевими угодами соціальні гарантії, компенсації, пільги”;–

статтю 16 КЗпП України викласти у такій редакції: “Умови колективного договору, що встановлюють нижчі порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії та пільги для працівників, є недійсними”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Чубоха Н. Колективний договір як джерело права // Науковий вісник ВДУ: Юридичні науки. – Луцьк. – 1997. – № 10. – С. 46-53.

2. Чубоха Н. Класифікація форм трудового права // Науковий вісник ВДУ: Юридичні науки. – Луцьк – 1998. – № 11. – С. 63-67.

3. Чубоха Н. Централізовані нормативні акти у сфері трудових відносин і їх роль у сучасних умовах // Науковий вісник ВДУ: Юридичні науки. – Луцьк – 1999. – № 2. – С. 23-27.

4. Чубоха Н. Нормативний договір як форма трудового права // Вісник Львівського університету. Серія: юридична. Вип. 35. – Львів, 2000. – С. 325-329.

5. Чубоха Н. Міжнародний договір як форма трудового права // Вісник Львівського університету. Серія: юридична. Вип. 36. – Львів, 2001. – С. 361-365.

6. Чубоха Н. Юридичні властивості міжнародного договору в трудовому праві України // Матеріали VІІ регіональної науково-практичної конференції (13-14 лютого 2001 р.) “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”. – Львів, 2001. – С. 169-171.

АНОТАЦІЇ.

Чубоха Н.Ф. Форми трудового права України: сутність, класифікація, тенденції розвитку. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 – трудове право, право соціального забезпечення. – Національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.

Дисертацію присвячено комплексному теоретико-прикладному дослідженню форм трудового права України. У роботі проаналізовано співвідношення понять “форма права” і “джерело права”; дано визначення форми трудового права з врахуванням нових підходів до розуміння права; проведено класифікацію форм трудового права України, обгрунтовано її теоретичне та практичне значення.

Значну увагу приділено дослідженню сутності актів централізованого та децентралізованого трудового законодавства, а також договірних форм трудового права. Обгрунтовується твердження, що міжнародний договір як форма внутрішнього національного права нашої держави за своєю сутністю є актом централізованого трудового законодавства.

Робота містить конкретні пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення трудового законодавства та практики його застосування.

Ключові слова: форма трудового права, джерело трудового права, централізоване трудове законодавство, децентралізоване трудове законодавство, міжнародний договір, колективні угоди, колективний договір, локальний нормативно-правовий акт.

Чубоха Н.Ф. Формы трудового права Украины: сущность, классификация, тенденции развития. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук за специальностью 12.00.05 – трудовое право, право социального обеспечения. – Национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2003.

Диссертация посвящена комплексному теоретико-прикладному исследованию форм трудового права Украины. В работе проанализированы соотношения понятий “форма права” и “источник права” с учетом новых подходов к пониманию права. Форма права рассматривается как документальное выражение внутреннего содержания правил поведения, которое есть результатом деятельности субъектов правотворчества, и благодаря которой эти нормы приобретают характер положительного права, становятся объективно определенными и обязательными. Причины, условия и прочие факторы, которые побуждают к установлению правил поведения и определяют их содержание рассматриваются как источники права.

Формы трудового права – это внешнее выражение правовых норм, которые призванные регулировать трудовые и связанные с ними отношения в сфере наёмного труда. Они устанавливаются органами законодательной и исполнительной власти, а также другими уполномоченными органами в установленном порядке. Рассматривая особенности форм современного трудового права Украины, указывается на объединение их у две группы: нормативно-правовые акты и нормативно-правовые договоры. При этом, анализируется соотношение форм как внутри групп, так и их внешнее взаимодействие.

Учитывая такие свойства форм трудового права, как юридическая сила, содержание правовых предписаний, волеизьявление субъектов правотворчества проведена классификация форм трудового права Украины. При этом указывается, что достижение наиболее оптимального соотношения содержания и формы возможно вследствие проведения классификации, которая в правотворческой деятельности помогает поиску соответствуещей формы для отображения содержания правовой нормы.

Значительное внимание уделено исследованию сущности актов централизированного и децентрализированного трудового законодательства, их роли и места в регулировании трудовых и связанных с ними отношений. Обосновывается положение о необходимости придания высшей юридической силы кодифицированным законам относительно некодифицированных. Анализируются свойства международного договора как формы международного права и как формы внутреннего национального права нашего государства, обосновывается положение, что за своей сущностью последний есть актом централизированного трудового законодательства, поскольку его действие обусловлено единоличним волеизьявлением государства.

Существенное место в диссертации занимает рассмотрение договорного регулирования трудовых отношений, и его внешние формі. Раскрывая связь договорных и централизированных форм трудового права, указывается, что они имеют общий предмет правового регулирования и поэтому расширение сферы регулирования одних сужает круг общественных отношений, на которые распространяется действие других. Анализируя практику заключения коллективных соглашений и договоров, исследуя сферу их действия, обосновывается необходимость законодательного закрепления вместе с Генеральным, отраслевыми и региональными соглашениями также регионально-отраслевых соглашений.

Работа содержит конкретные предложения и рекомендации относительно усовершенствования трудового законодательства и практики его применения.

Ключевые слова: форма трудового права, источник трудового права, централизованное трудовое законодательство, децентрализованное трудовое законодательство, международный договор, коллективные соглашения, коллективный договор, локальный нормативно-правовой акт.

Chubokha N.F. The forms of Ukrainian of Labour Law : essence, classification, tendencies of development. – Manuscript.

The thesis for the gaining of scientific candidate degree of judicial sciences by specialization 12.00.05 – Labour Law, Social Securitu Law. – National University named after Taras Shevchenko, Kyiv, 2003.

The thesis is devoted to the problem of the systematic theoretic – appeied investigation of the Ukraine forms of Labour Law. The author analyzis the correlation of the notian “the forms of low” and the “source of law”, defines the form of Labour Law taking into account new approaches to the definition. The forms of Ukraine Labour Law have been classified and theoretical significance and practical value are substantiated.

In the focus of the investigation is the essence of centralized and decentralized Acts of Labour legislation and contract forms of Ukrainian Labour Law. The reseacher approaves that the international contract as the form of internal national law of our state is the act of centralized Labour legislation in its essence.

The thesis includes the specific suggestions as to the impovement of Labour legislation and its appliance.

Key words: the forms of Labour Law, the source of Labour Law, centralized labour legislation, decentralized labour legislation, international contract, collective agreement, local normative-legal act.