НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРОМИСЛОВОСТІ

УДК: 331.101.262 + 331.5

Дзюба Світлана Григорівна

РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВОЇ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Спеціальність 08.02.03 – Організація управління,

планування і регулювання економіки

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Донецьк – 1998

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті економіки промисловості НАН України

(м. Донецьк)

Науковий консультант – доктор економічних наук, професор

Поклонський Федір Юхимович,

Інститут економіки промисловості НАН України, завідуючий лабораторією відділу проблем регіональної економіки

Офіційні опоненти : доктор економічних наук, професор

Біренберг Бенціон Михельович,

Інститут економіки промисловості НАН України (м. Донецьк),

завідуючий сектором відділу проблем управління виробництвом;

доктор економічних наук

Ткаченко Володимир Андрійович, Дніпропетровська академія управління, бізнесу і права (м. Дніпропетровськ), проректор з наукової роботи, завідуючий кафедрою економіки підприємств;

доктор економічних наук, професор

Турецький Олег Андрійович,

Одеська державна академія харчових технологій Міністерства освіти України (м. Одеса), завідуючий кафедрою економіки промисловості

Провідна установа - Східноукраїнський державний університет Міністерства освіти

України (м. Луганськ),

кафедра менеджменту

Захист відбудеться "4" листопада 1998 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.151.01 в Інституті економіки промисловості НАН України за адресою: 340048, Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіки промисловості НАН України за адресою: 340048, Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий 5 серпня 1998 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Поклонський Ф.Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Серед широкого кола органiзацiйно-економiчних та соцiально-полiтичних проблем, обумовлених ситуацiєю, що склалася в теперiшній час в економiцi України, найбiльш важливою i складною є проблема зайнятостi трудового потенцiалу. Це викликано тим, що саме через цю сферу найбiльш наочно висвiчуються всi економiчнi та соцiальнi позитивнi сторони та суперечностi суспільства, визначається рiвень ефективностi виробництва i умов життя громадянина будь-якої країни.

Актуальність теми. В умовах реформування економічних відносин, входження України у конкурентне міжнародне середовище макроекономічне поняття “трудова зайнятiсть” включає до себе якiсно новий змiст, бо вiд другої половини 1980-х рокiв йде процес великих полiтичних та економiчних реформ. Певний вплив на сферу зайнятостi населення, що склалася ранiш, виявив розпад СРСР з послiдовним утворенням суверенних держав у залежностi вiд iсторичних, географiчних, економiчних та полiтичних умов та їх прагнення до укрiплення своєї незалежностi. Кожна суверенна держава самостійно вирішує проблему зайнятості населення, випрацьовуючи при цьому свою стратегію й тактику, що саме по собі являє науковий інтерес.

За короткий проміжок часу (1990-1997 рр.), пов'язаний з процесом зародження та розвитку ринкових відносин, розпадом Радянського Союзу та укріпленням незалежності республік, що раніше входили до його складу, у соціальній структурі зайнятості населення України відбулися суттєві зміни. На фоні зменшення абсолютної кількості трудових ресурсів (за 1990-1996 рр. на 6,7%) щороку відбувається зріст чисельності незайнятого населення (на сьогодні 15% трудових ресурсів), рівня реєстрованого (з 0,1% на початку 1992 р. до 2,3% на січень 1998 р.) і прихованого (40%) безробіття, чисельності реєстрованих безробітних (за 1991-1997 рр. у 64,7 разів), середньої тривалості безробіття (у 1997 р. 8,5 міс.), навантаження на одну вакансію (у 1994 р. 0,8 чол., 1995 р. 1,9 чол., 1996 р. 11 чол., 1997 р. 20 чол., а по областях від 7 чол. в Одеській до 191 чол. у Івано-Франківській) та ін. Водночас спостерігається зменшення рівня зайнятості населення у національному виробництві (з 1991 по 1996 р. на 2,6 млн. чол., або на 14,4%), питомої ваги працевлаштованних громадян у загальній чисельності тих, що звертаються до служби зайнятості, числа вакансій у держсекторі та ін.

Такі сталі тенденції у розвитку ринку праці України суттєво підривають ефективність національної економіки (за офіційними даними в Україні валовий внутрішній продукт у 1996 р. порівняно з 1990 р. скоротився до 43%, промислове виробництво до 50%, а сільськогосподарське до 59%) , але вони пов’язані не з курсом ринкових перетворень, а з тим, що існуючі у теперішній час форми та методи державного регулювання зайнятості працездатного населення ще не в повній мірі враховують кон’юнктуру ринку праці, раніше сформовані напрями виробничої спеціалізації регіонів і відповідної галузевої структури зайнятості населення, орієнтації населення на самостійну зайнятість у різних сферах господарю-вання, появу нових категорій господарських суб’єктів (наприклад, підприємців, брокерів, ділерів, маклерів, банкірів, комерсантів та ін.) та нових видів зайнятості (наприклад, малий бізнес, підприєм-ницька діяльність та ін.), ринковий характер зайнятості та ін.

Водночас вважалось, що ринок праці це саморегулююча підсистема суспільного відтворення, яка за допомогою ринкових регуляторів економіки здібна встановити економічно доцільні пропорції між попитом та пропозицією робочої сили, а також його сегментами.

Щорічні збитки від недовикористання трудового потенціалу являють собою серйозну небезпеку для економіки країни, оскільки негативно відображаються на стані виконання державного та місцевих бюджетів (зменшується загальна сума податкових платежів, яка надходить до держави, а отже, скорочуються інвестиції у всі галузі національного виробництва), у кінцевому підсумку це призводить до зниження рівня та якості життя населення. У цьому контексті виникає необхідність удосконалення існуючих та пошуку якісно нових методів регулювання трудової зайнятості, які б органічно враховували історичні, демографічні, соціальні, економічні, регіональні особливості національних господарств країн СНД та проявлення економічних законів ринкового господарства.

Мотивом вибору даної теми слугує процес радикальних змiн форм власностi в СНД, що супроводжується значними змiнами у сферi трудової зайнятостi економічно активного населення та визначає рiвень зайнятостi працездатного населення країни.

Дослiдження теоретичних та методологiчних проблем трудової зайнятостi та ефективностi використання робочої сили на рiзних рiвнях становлення ринкових вiдносин одержали значний розвиток у працях як вiтчизняних вчених-економiстiв, так і спеціалістів ближнього та дальнього зарубiжжя.

Сформульованi у працях провiдних вчених та спеціалiстiв у галузi пiдвищення ефективностi використання трудових ресурсiв науковi концепцiї, положення, висновки та рекомендацiї займають важливе мiсце у сучаснiй теорiї зайнятостi населення.

Разом з тим сучасний етап реорганізації економіки особливо гостро потребує подальшого дослідження проблем регулювання зайнятості працездатного та економічно активного населення. Це обумовлюється насамперед тим, що сфера зайнятості в умовах наслідків розпаду такої держави, як СРСР, та укріплення самостійності незалежних держав колишніх союзних республік виявляється малодослідженою галуззю. Висунута наукова концепція та її реалізація спрямована на часткове заповнення цієї прогалини. Теоретичні наробки попередніх років потребують модифікації їх з урахуванням сьогоднішньої ситуації в економіці України, оскільки наукова концепція, яка реалізується зараз на практиці (саморегулювання ринкової економіки) і заснована за принципом процес становлення ринкових відносин забезпечить встановлення паритету між попитом та пропозицією робочої сили, не дозволяє з найбільшою повнотою використовувати трудові ресурси і, як свідчать дані про стан ринку праці України та Донецької області, призводить до росту безробіття, що негативно відбивається на економіці країни та соціальному стані її громадян.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з напрямком дослідної роботи Інституту економіки промисловості НАН України “Методологічне обгрунтування основних напрямків розвитку промисловості регіонів (на прикладі Донбасу)”, №0194 V 046247.

Дисертаційна робота базується також на результатах досліджень, що було проведено на кафедрі “Управління трудовими ресурсами” Донецького державного університету Міністерства освіти України у 1990-1997 рр. “Прискорення науково-технічного прогресу і підвищення продуктивності праці на промислових під-приємствах”, №01860099056, “Соціально-економічні, організаційні та технологічні проблеми праці”, №01920003973, “Управління працею на промислових підприємствах”, №0196V013874.

Мета і завдання дослідження. Метою наукового дослід-ження є удосконалення методів регулювання трудової зайнятості на основі результатів узагальнення теоретичних досліджень в цій галузі та використання історичних, демографічних, соціальних, економічних і регіональних особливостей національного госпо-дарства України та СНД.

Реалізація зазначеної мети визначила необхідність вирішити такі основні задачі:

простежити еволюцію сучасної теорії трудової зайнятості населення;

розглянути зарубіжний досвід функціонування ринкового механізму господарювання;

виявити тенденції еволюції та характер функціонування ринка праці України;

визначити місце та роль державної політики у сфері зайнятості населення України;

проаналізувати конкретні історичні, демографічні, соціальні, економічні та регіональні особливості, стан, динаміку, джерела та проблеми ринку праці у економічній ситуації, яка склалася;

провести аналіз наявної системи регулювання трудової зайнятості населення, виявити її позитивні та негативні сторони;

проаналізувати вплив нових форм господарювання на рівень зайнятості працездатного населення;

за результатами аналізу дати оцінку чинного механізму взаємозв'язку різноманітних форм власності та зайнятості працездатного населення;

виявити та обгрунтувати основні напрямки вирішення проблем раціонального використання трудових ресурсів в сучасних умовах;

здійснити пошук науково-практичних напрямків реформуван-ня політики зайнятості, обгрунтувати концепцію регулювання зайнятості трудових ресурсів на основі урахування в ній ролі держави;

розробити комплексний методичний підхід до регулювання зайнятості трудових ресурсів в умовах різноманіття форм власності;

запропонувати удосконалення до економіко-правового механізму державного регулювання зайнятості населення;

розробити програму науково-експериментальних робіт по використанню запропонованих рекомендаций на підприємствах різних форм власності та у державній службі зайнятості населення (в умовах Донецької області України);

визначити соціально-економічну ефективність застосування розроблених науково-методичних положень.

Предмет і обєкт дослідження. Предметом дослідження дисертаційної роботи стали активні та пасивні заходи регулювання зайнятості працездатного населення в Україні при різноманітних формах власності.

Об‘єктом дослідження обрано виробничі підприємства різноманітних форм власності та державну службу зайнятості населення України.

Методологія дослідження. Теоретичною, методологічною і методичною основою проведеного дослідження стали положення економічної теорії, наукові праці вчених-економістів, соціологів, юристів, політологів, філософів, Закони України “Про зайнятість населення”, “Про власність”, “Про державний бюджет України”, Цивільний кодекс України, Кодекс законів про працю, законодавчі акти, постанови Кабінету міністрів України, накази та інструкції Міністерства праці та соціальної політики України, повідомлення та статистичні щорічники Міністерства статистики України, законодавчі акти, урядові рішення та постанови, методичні розробки щодо проблем регулювання трудової зайнятості економічно активного населення в умовах реформування економічних відносин.

Як інформаційну базу було використано дані первинної статистичної звітності Донецького обласного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, державної й регіональної (Донецька область України) програм зайнятості населення, Національної програми суспільних робіт, інструктивні, методичні, облікові та звітні матеріали Мінстату України і Донецького обласного управління статистики Державного комітету статистики України, а також опубліковані у відкритому друці вітчизняні і зарубіжні наукові монографії, статті, доповіді з проблем трудової зайнятості працездатного населення.

Під час обробки первинних фактичних статистичних матеріалів було застосовано загальні(дедукція, індукція, зрівняння) і специфічні (визначення відносних і середніх величин, статистичних угруповань, балансовий, статистично-математичні методи аналізу та прогнозування та ін.) методи аналізу даних, а також методи синтезу, вибіркового обстеження, інтервювання та експертних оцінок.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі аналізу реальних процесів, які здійснюються у галузі зайнятості населення України та Донецької області за 1991-1997 рр., теоретичних розробок вітчизняних та зарубіжних монографічних досліджень, інформації періодичних видань, що висвітлюють проблему зайнятості трудових ресурсів, результатів науково-методичного та практичного вирішення задачі регулювання трудової зайнятості населення в умовах реформування економічних відносин, виявлених та урахованих недоліків діючого до теперішнього часу механізму регулювання зайнятості працездатного населення обгрунтовано ряд важливих напрямків його удосконалення та запропоновано методи щодо їх реалізації.

Головна ідея роботи полягає в удосконаленні методів регулювання трудової зайнятості на основі урахування вітчизняного та зарубіжного досвіду, особливостей народного господарства України, комплексних методичних підходів та теоретичних розробок діючих економіко-правових механізмів регулювання зайнятості, реалізація яких забезпечить передумови для зниження безробіття, підвищення науково-технічного рівня фахівців, більш повного використання трудових ресурсів та наявних основних фондів підприємств, зниження соціальної напруги та створення передумов сталого розвитку економіки України.

Новим у дослідженні є:

виявлення особливостей формування ринку праці України, які полягають у створенні самостійного національного ринку робочої сили, що відбувається в умовах наслідків розпаду єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, формування нових економічних відносин з країнами СНД і дальнього зарубіжжя, укріплення незалежності молодої української держави та урахування їх при удосконаленні організаційно-економічного механізму зайнятості населення;

підхід до регулювання трудової зайнятості економічно активного населення, під яким розуміється процес цілеспрямованого та дійового приведення сфери зайнятості національних трудових ресурсів у таку систему, яка дозволить за допомогою соціально-економічних, організаційно-правових та інших господарських засобів забезпечити її ефективне функціонування;

обгрунтування необхідності та можливості регулювання трудової зайнятості населення на етапі реформування економічних відносин на основі урахування ситуації, що склалася у соціальній структурі зайнятості населення України, та тенденцій становлення основних показників сучасного ринку праці;

підхід до визначення соціально-економічної сутності основних показників сучасного ринку праці та обгрунтування їх використання при формуванні збалансованого макроекономічного регулювання;

розгляд проблем безробіття з визначенням його природного, фактичного, прогностичного та можливого рівнів, економічних та соціальних витрат держави за рахунок росту цього чинника, економіко-правових аспектів надання статусу безробітного, діючим в Україні механізмом державної підтримки тим особам, що позбулися місця роботи;

уточнення об'єктів сучасної системи відносин власності, до яких в умовах ринкової економіки слід відносити не тільки майно, але й робочу силу, форми, заходи організації праці (система Тейлора, стахановський рух, метод інженера Л.Ф.Ковальова та ін.), послуги, результати наукової діяльності (патенти, ліцензії та ін.), інформацію, гроші, цінні папери, мінові вартості;

уточнення класифікації форм власності відносно до ознаків субєкта (субєктів) власності, якими на ринку праці є роботодавець і робітник;

диференціація трудової зайнятості, що склалася за принципом визначених стійких форм, які зявилися з появою різноманітних форм власності і мають місце в сучасних умовах реформування економічних відносин;

методичний підхід до розкриття взаємозв'язку власності та зайнятості на ринку праці, який полягає у тому, що власність тісно взаємодіє з робочою силою, тому що праця (своя або чужа) є початком будь-якої власності і що зайнятість, яка висловлює сукупність взаємозв'язків участі людей у суспільно корисній праці, завжди несе на собі відбиток відносин, безпосередньо обумовлених конкретною формою власності;

виявлення впливу зміни форм власності на рівень трудової зайнятості економічно активного населення, яке дозволило установити, що процес перетоку робочої сили з державного сектора економіки у альтернативні йому ще не викликав значного збільшення числа робочих місць через загальне зниження потреби підприємств різних форм власності та галузей промисловості у робочий силі, збільшення загальної кількості вивільняємих громадян, зростання безробітного населення та інші;

методичний підхід до оцінки основних концептуальних напрямків функціонування сучасного ринку праці, що включає розгляд сутності, позначення позитивних сторін та критичний аналіз найбільш розповсюджених у економічній науці трактовок причин безробіття, огляд альтернативних доводів економістів представників різних напрямків у поясненні своїх поглядів на економічну роль держави у вирішенні проблем зайнятості та безробіття та обгрунтування свого бачення сучасного ринку праці як невід'ємної складової частини ринкової економіки у цілому, проблеми якої повинні вирішуватися комплексно, у сполученні з загальними засобами, що орієнтовані на стабілізацію та економічне зростання;

визначення ступеня ефективності чинного механізму підтримки осіб, що втратили роботу та потребують сприяння державної служби зайнятості населення як ще малоефективного, бо наявне положення з фінансуванням державної служби зайнятості не дозволяє їй належним чином координувати видачу допомоги по безробіттю, виплату стипендій у період профпідготовки та перепідготовки й допомагати у пошуку роботи, тобто здійснювати політику зайнятості населення;

підхід до рішення проблем фінансування діяльності державної служби зайнятості населення України, який полягає у необхідності вирішення питань про правовий статус та фінансовий стан служби зайнятості, у розробці пропозицій щодо надання службі зайнятості статусу самостійної позиково-фінансової некомерційної організації, повернення до вже відпрацьованої системи повної незалежності формування та використання коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення (ДФСЗН) від державного бюджету, використання коштів фонду тільки за прямим призначенням, встановлення контролю за витратами коштів ДФСЗН з боку громадських організацій (наприклад, ради соціальних партнерів у особі представників від профспілок), підприємств та органів державного управління, перегляді наявних та передбаченні нових (додаткових) статей витратної та прибуткової частин ДФСЗН та ін., що дозволять забезпечити фінансовими ресурсами сферу зайнятості економічно активного населення;

обгрунтування необхідності удосконалення чинних методів державного регулювання трудової зайнятості населення, які б ураховували здатність ринків до саморегулювання та той досвід у проведенні політики зайнятості, який було накопичено як Україною за період реформування економічних відносин, так і найбільш розвиненими зарубіжними країнами;

визначення існуючих методів регулювання трудової зайнятості населення на сучасному етапі розвитку ринкових відносин, схематична класифікація їх на активні і пасивні, розробка пропозицій щодо формування активних методів впливу на рівень трудової зайнятості економічно активного населення, таких як організація змішаних приватно-державних програм регулювання зайнятості національних трудових ресурсів та соціального захисту безробітних, надання приватним вітчизняним підприємствам креди-тів з коштів змішаних державних та приватних фондів регіональ-ного розвитку, надання організаційної, технічної або фінансової
(із залученням іноземних капіталовкладень) допомоги та інші;

розробка основоположного принципу удосконаленої моделі механізму регулювання трудової зайнятості населення в умовах реформування економічних відносин, який полягає у об'єднанні державного макроекономічного регулювання з приватним регулюванням на мікрорівні для досягнення паритету між попитом і пропозицією робочої сили та з метою спільного протистояння негативним тенденціям у розвитку ринку праці;

формування у порядку пропозиції концепції змішаного регулювання трудової зайнятості, тобто моделі взаємодії державного і приватного регулювання зайнятості трудових ресурсів в умовах урахування ринкових особливостей та негативних тенденцій, яка включає комплекс належних фінансових, правових, організаційних, соціально-економічних методів впливу на рівень трудової зайнятості економічно активного населення;

визначення основних напрямків проведення сучасної політи-ки зайнятості на основі розробленої моделі змішаного регулювання трудової зайнятості працездатного населення, що сприятиме розвитку передових форм господарювання, забезпеченню трудової зайнятості і соціального захисту громадян України;

наведення розрахунку прогностичної чисельності безробітних та прогностичного рівня безробіття (на прикладі Донецької області України) на 1998-2000 рр. згідно чинної методики та обгрунтування положення про те, що до прийняття рішень щодо регулювання зайнятості населення необхідно здійснити розрахунки чисельності безробітних за видами безробіття і сферами їх колишньої економічної діяльності;

обгрунтування методики визначення необхідних середньостатистичних витрат державної служби зайнятості України на утримання безробітного в нормальних життєвих умовах з часу присвоєння йому цього статусу до моменту працевлаштування;

обгрунтування необхідності внеску відповідних коректив у методику розрахунку рівня реєстрованого безробіття, таких як урахування показників: сила (ступінь) тісноти трудових звязків між містами та передмістями, норми, що дозволять визначити статус осіб, які не припинили трудові стосунки з підприємствами, що відправили їх у безтермінову відпустку, проведення санації усіх робочих місць та ін., і в методику розробки державної та регіональ-ної програм зайнятості населення, де пропонується враховувати показники рівня використання виробничих потужностей: а) дина-міка виробництва промислової продукції; б) питома вага збиткових підприємств у промисловості; загального обсягу інвестицій: а) питома вага власних коштів підприємств у загальному обсязі інвестицій; б) інвестиційна активність вітчизняного недержавного сектору економіки; в) участь іноземного капіталу; коефіцієнт природного руху населення та ін., що дозволять дійти узгодженості трудової та демографічної статистики й тим самим дати реальну картину соціально-економічних показників ринку праці в Україні;

обгрунтування кола виконавців приватно-державних програм зайнятості, до якого, поряд з Державною службою зайнятості, повинні залучатися й інші відповідні установи, які діють в умовах змішаної економіки.

Головна суть нових наукових результатів полягає у теоре-тичному узагальненні накопиченого вітчизняною та зарубіжною економічною наукою досвіду вивчення ринкового механізму господарювання, методичному та методологічному вирішенні завдань трудової зайнятості населення на національному та регіональному (на прикладі Донецької області України) рівнях, які у відповідності до вимог принципово нової економічної політики, що формується, створюють передумови для удосконалення заходів регулювання зайнятості та на цій засаді дозволять зменшити кількість вивільняємих та підвищити кількість працевлаштованих громадян.

Наукове значення проведеного дослідження полягає у подальшому розвитку теоретичних положень трудової зайнятості населення, обгрунтуванні методичних рекомендацій по удосконаленню механізму її регулювання на основі узагальнення та врахування накопичених світових наукових розробок та практичного досвіду.

Практичне значення проведеного дослідження полягає у тому, що реалізація розроблених автором наукових рекомендацій дозволить забезпечити підвищення рівня трудової зайнятості працездатного населення та знизити рівень безробіття, знизити щорічні збитки держави від недовикористання наявного трудового потенціалу, виробничих та комерційних резервів національного виробництва.

Особистий внесок здобувача. У дисертаційній роботі пошукувачем:

обгрунтовано актуальність вирішення проблеми регулювання трудової зайнятості працездатного населення та необхідність поглибленого науково-методичного аналізу соціально-економічної сутності та місця категорії “зайнятість” в умовах ринкової системи, яка формується;

здійснено теоретичне узагальнення результатів виконаних раніш досліджень з проблеми регулювання трудової зайнятості населення, висвітлених у вітчизняній та зарубіжній літературі;

сформульовано наукові положення, висновки та рекомендації до вирішення такої актуальної проблеми, як удосконалення існуючих та тих, що зараз застосовуються на практиці, методів регулювання трудової зайнятості економічно активного населення;

обгрунтовано уточнення щодо об'єктів сучасної системи відносин власності;

запропоновано удосконалені класифікації видів зайнятості, форм власності відносно суб'єктів власності;

відзначено позитивні сторони та надано критику основних альтернативних концептуальних напрямків функціонування сучасного ринку праці;

розроблено комплексний методологічний підхід до удоскона-лення механізму регулювання трудової зайнятості громадян;

показано можливість застосування в умовах України зарубіжного досвіду проведення політики зайнятості;

надано рекомендації щодо стабілізації ситуації у сфері зайнятості населення, реалізація яких спрямована на підвищення ефективності використання наявного трудового потенціалу та забезпечення соціального захисту громадян України;

надано рекомендації до розробки нової програми зайнятості населення на основі оптимального сполучення різноманітних форм власності та видів трудової зайнятості працездатного населення;

обгрунтовано необхідність розробки та запропоновано принципіально нову модель механізму регулювання зайнятості працездатного населення в умовах існування різноманітних форм власності та позначено умови її реалізації;

розроблено напрямки застосування запропонованої моделі змішаного регулювання трудової зайнятості економічно активного населення.

Апробація і впровадження результатів дисертації. Основні результати проведених досліджень та нових розробок, запропонованих у дисертаційній роботі, обговорювалися та доповідалися на міжнародній науково-практичній конференції “Місто, регіон, держава: проблеми розподілу влади”, Слов'яногірськ, Україна, 1997 р.; міжнародному науково-практичному семінарі “Економічні, організаційні і соціальні проблеми розвитку країн Співдружності: продуктивність, оплата та ринок праці, зовнішньоекономічні зв'язки”, Донецьк, 1996 р.; міжнародному науково-практичному семінарі “Міжнародна логістика та маркетинг у країнах з перехідною економікою”, Київ-Донецьк, 1996 р.; на науковій конференції докторантів, аспірантів та пошукувачів ІЕП НАН України “Напрямки розвитку економіки України в сучасних умовах”, Донецьк, 1996 р.; на вузівській науковій конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідної роботи: “Економіка, менеджмент, маркетинг, кількісні методи”, Донецьк, 1997 р.; на науково-практичній конференції “Методичні принципи формування та реалізації стратегії підприємства в умовах змішаної економіки”, Донецьк-Артемівськ, 1995 р.

Наукову доповідь “Регулирование занятости населения на современном этапе развития многоукладной экономики” для використання було надіслано до Державного центру зайнятості (№127/1260 від 28 грудня 1995 р.).

За наукові розробки щодо вирішення проблем регулювання трудової зайнятості працездатного населення автора згідно з рішенням колегії Міністерства освіти України від 31 березня 1995 р. (протокол №4/3-9) і Постановою президії Комітету з Державних премій України у галузі науки і техніки від 11 травня 1995 р. №2 було присуджено стипендію Кабінету міністрів України.

Теоретичні і практичні результати наукового дослідження знайшли впровадження на рівні Донецької області України. Так, позитивні відгуки щодо використання розроблених у дисертації пропозицій надано Донецьким обласним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики (№01-19/397 від 20 березня 1998 р.) і Донецьким обласним управлінням статистики Державного комітету статистики України (№08/3-32 від 6 квітня1998 р.).

Теоретичні, методологічні, методичні та практичні положення роботи використані і продовжують використовуватися в учбовому процесі при викладанні лекцій, проведенні семінарських і практичних занять, під час керування курсовими та дипломними роботами у Донецькому державному університеті Міністерства освіти України із спеціальних економічних дисциплін, для чого за участю автора дисертації підготовлено та опубліковано ряд лекцій, методичних вказівок, робочих програм курсів та спецкурсу.

Публікації. За результатами виконаних досліджень у відкритому друці видано 45 робіт, що відображають основний зміст дисертації, в тому числі індивідуальна монографія, 5 брошур, з них 2 індивідуальні. Загальний обсяг публікацій – 58,9 др. арк., з яких особисто автору належить 47,5 др. арк.

Обсяг і структура роботи. Дисертація містить титульний аркуш, зміст, вступ, основну частину з п'яти розділів, висновки, список літератури із 265 використаних джерел. Повний обсяг дисертації 384 стор., на яких розташовано 7 рисунків, 4 діаграми та 49 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У дисертації захищаються нові методологічні, методичні та практичні положення регулювання трудової зайнятості економічно активного населення.

Розділ 1. “Методологичні основи та основні напрями державного регулювання трудової зайнятості населення в умовах реформування економічних відносин”. Суспільна (точніше, державна) власність на засоби виробництва, що мала місце у економіці нашої держави, довгий час обмежувала роль ринку та, як уже відомо, призвела до негативних наслідків. До них, зокрема, відноситься і державна монополія.

З проголошенням незалежності України, прийняттям нею Конституції, Законів “Про зайнятість населення”, “Про оплату праці”, “Про власність”, цілого ряду директивних та нормативних актів було усунено умови, при котрих держава монопольно диктувала підприємствам засоби та форми господарювання, створено необхідні передумови вільного, демократичного, самостійного вибору підприємствами найбільш прийнятних форм господарювання та поширеного застосування різних форм привертання людей до трудової діяльності.

У сучасних умовах багатоукладності економіки власність на засоби виробництва припускає існування суверенних підприємств. Благополуччя колективів самостійних підприємств залежить від того, наскільки ефективно використовується власність, яка знаходиться у їх розпорядженні. Таким чином, самостійність у діяльності підприємств, у першу чергу, націлена на забезпечення більш високих результатів роботи зайнятих на них робітників та, як слідство, на отримання відповідної матеріальної винагороди за підсумками праці. Певна свобода дій у цьому плані підвищує заохоченість кожного трудівника на підприємстві у покращенні техніко-економічних показників, створює можливість виявлення ініціативи та високої трудової активності. У підсумку господарська самостійність дозволяє ефективніше використовувати виробничий та трудовий потенціал підприємств та тим самим боротися за місце на ринку. Ринок праці, як і всякий інший ринок, складається із попиту, пропозиції, ціни і конкуренції. Ці основні елементи ринку у рівному ступені впливають і відносяться як до робочої сили, так і до роботодавців (рис. 1).

Як відомо, одним з важливіших елементів ринкових відносин за правом вважається конкуренція і у сфері виробництва, і у сфері споживання (реалізації) продукції та послуг. Однак для того щоб конкуренція була здоровою, виробники, у першу чергу, повинні бути економічно незалежними та мати реальну можливість самостійно вирішувати господарські задачи у процесі виробничої діяльності (наприклад, що, скільки та яким чином виробляти, куди, кому та за якими цінами реалізовувати вироблений товар та т.ін.). Звичайно ж, для цього всі необхідні кошти потрібно заробляти у рамках установлених суспільством законів, а не просити у держави. У таких умовах визначним фактором свободи виступають відносини власності, що являють собою урегульовану законодавством сукупність відносин між людьми з приводу засобів виробництва та виробленої продукції.

Визначаючи власність як багатопланову систему громадських відносин, що включає у себе економічні, правові, політичні, національні, культурні, соціологічні, психологічні та інші підсистеми, можна стверджувати, що в умовах ринкової економіки до об'єктів сучасної системи відносин власності слід відносити не тільки майно, але й робочу силу, форми, заходи організації праці (система Тейлора, стахановський рух, захід інженера Л.Ф.Ковальова та ін.), послуги, результати наукової діяльності (патенти, ліцензії та ін.), інформацію, гроші, цінні папери, мінові вартості. Відчуження таких об'єктів привласнення від їх власників (кваліфікованих робітників та службовців) відбувається у якісно новій формі. Так, наприклад, інформацію, на відміну від засобів, предметів праці та ін., не можна відділити від її носіїв осіб найманої праці. Труд, насичений науково, інформаційно, інтелектуально, в умовах ринкових відносин є одним з важливіших факторів росту вартості товару “робоча сила”, підвищення конкурентоспроможності та ефективності підприємств різних форм власності. У зв'язку з цим у Закон України “Про власність” до об'єктів власності, крім майна та результатів інтелектуальної праці (наукових винаходів, літературних творів, творів мистецтва та ін.), слід додати ще й ті, що підкреслено вище. Більш того, бачиться доцільним, за прикладом американських вчених, в інтелектуальній власності, яка має свою специфіку, розмежувати три основних її вида: приватна, суспільна, проміжна.

Розгляд усіх статей Закону України “Про власність” привів ще й до таких висновків. По-перше, у ньому домінує тільки юридичний аспект відносин власності. В сутності ж юридична сторона власності виступає у якості умови та передумови виробництва, правового оформлення волі визначених субєктів власності, відносин поміж ними, повязаних з матеріальним чи нематеріальним добробутом або речами, тобто є формою прояву реальних економічних відносин власності. По-друге, стаття 2 оголошує, що власність виступає у трьох основних формах, при цьому визначення форми власності не надано. Але ураховуючи, що в умовах ринкових відносин під формою власності прийнято розуміти специфічний характер належності матеріальних та нематеріальних факторів й результатів виробництва конкретним суб'єктам (суб'єкту), то відносно суб'єкта власності доцільно розрізняти наступні форми власності (рис.1), де у якості базових форм власності слід визнати не три, а п‘ять: міждержавну, державну, приватну, особисту та інтелектуальну.

Доцільно у законодавчому порядку закріпити змішану форму власності, що виникає в наслідок інтеграції (у різних комбінаціях) тих або інших базових форм власності, прикладом якої може бути сумісна (спільна) власність держави та трудового колективу, громадян будь-якої держави та юридичних осіб.

Розділ 2. “Основні концептуальні напрями функціонуван-ня сучасного ринку праці”. Проведений теоретичний аналіз показав, що у цілому в суспільній економічній науці існує безліч конкуруючих концепцій відносно аналізу функціонування ринку праці. Проте на даний момент можна виділити чотири домінуючих напрямки: класичний, неокласичний, кейнсіанський та монета-ристський, кожний з яких, у свою чергу, має багато шкіл та течій (неокласичний синтез, посткейнсіанський еклектизм, раціональне очікування, адаптивне очікування, інституціональне, радикальне та інші), що різняться вихідними принципами, заходами та цілями.

Враховуючи указане, зарубіжні економісти по-різному пояснювали та пояснюють повсякчасну наявність безробіття на ринку праці. Найбільш поширені у економічній науці наступні трактовки причин безробіття: надмір народонаселення (мальтузіанство), ріст органічної будови капіталу (марксизм), високий рівень заробітної платні (неокласична теорія), недостатність ринкового попиту (кейнсіанство), жорстка структура цін на робітничу силу (монетаризм) та інші.

Огляд альтернативних поглядів відносно функціонування ринку праці призводить до висновку про те, що жоден з приведених вище напрямків не дає повної картини його сучасного функціонування, хоча вони і відображають окремі його елементи.

Корінна методологічна вада теорії Т.Мальтуса полягає у тому, що вона була створена з метою виправдовування суспільних порядків, під час яких розкіш та нетрудовий спосіб життя імущих осіб співіснує з убогістю широких трудящих мас.

Більш реалістична теорія капіталістичного нагромадження Маркса, що заснована на розкритті суперечок між суспільним характером виробництва та приватнокапіталістичною формою привласнення, як свідчить реальність, є уразливою у тому плані, що, ігноруючи науково-технічний прогрес, вона стверджує, що з розвитком капіталізму відбувається відносне зубожіння робітничого класу.

Не відповідає сьогодні потребам сучасності марксистське положення про те, що основною метою, яка спонукає капіталіста до активності, є тільки отримання прибутку за рахунок найманих робітників. У звязку з тим що змінилися конкретні умови історичного розвитку, то і вільний ринок епохи початкового накопичення капіталу та стихійної конкуренції у класичному розумінні більш ніж сторічної давнини зовсім не тотожній сучасному ринку жодної з індустрійно розвинених країн. Кардинально змінилися не тільки умови та зміст підприємницької та керівної діяльності, а й їх мета одержала цілий ряд нових напрямків. Так, наприклад, згідно сучасної концепції менеджменту, яка випливає з висунутої ще у 1956 р. нової філософії керування японськими фірмами, дії підприємців та керівників виходять далеко за межі здобування прибутку, зокрема, на них лежить визнання соціальної відповідальності за наслідки діяльності.

Наявна також і невідповідність неокласичного підходу до пояснення безробіття високим рівнем заробітної платні, оскільки носить на собі риси прихильності до нетрудової приватної власності. На прикладі колишніх СРСР та НДР (зараз Німеччина), Польщі та ряду інших країн легко переконатися у тому, що основні положення цієї концепції (зайнятість тим нижче, чим вище заробітна плата; високий рівень заробітної плати є причиною безробіття; для досягнення повної зайнятості необхідне зниження заробітної плати; рівновага між рівнем заробітної плати та рівнем зайнятості означає повну зайнятість) виправдовують наступ працедавців на життєвий рівень трудящих і не більш того.

Співставлення кейнсіанської та монетаристської концепцій надають засаду відзначити, що кожна з них внутрішнє не суперечна, має свою позитивну потенцію (згадаємо про “новий курс” Ф.Рузвельта, розроблений на основі кейнсіанської моделі, та про “рейгономіку”, яка опирається на теорію монетаризма) та у визначених умовах може бути достатньо ефективно використана. Однак, не дивлячись на присутню для кейнсіанства та монетаризма переконливість доказів у поясненні своїх поглядів на економічну роль держави у вирішенні питань зайнятості і безробіття та приймаючи запропоновані ними засоби підтримки та збільшення обсягу зайнятості, все ж таки слід визнати, що теоретичні наробки минулих років потребують модифікації з урахуванням сьогоденної ситуації у економіці країни. Так, наприклад, теорія зайнятості Дж.Кейнса була побудована на моделях зі стабільними цінами та в умовах оберту стійкої грошової одиниці. Але при стабільних та регульованих цінах цілком логічно вважати, що початкове збільшення державних інвестицій у створення первинної зайнятості (наприклад, тимчасова зайнятість на громадських роботах) буде сприяти збільшенню платоспроможнього попиту, зростанню обсягів реалізації продукції, тобто і розвитку виробництва (за принципом мультиплікатора). Однак сумний досвід колишнього СРСР свідчить про інше, а саме: підвищення номінальних прибутків при стабільних цінах призводить до виникнення такої ситуації, коли товари з прилавків магазинів швидко розкупаються, виробництво зі своїм дуже повільним циклом за задовільненням попиту не встигає та з'являється усім відомий “чорний ринок”, що не рятує становище.

До висновку про те, що спади у економіці це результат дефіциту сукупного попиту (сукупних витрат), Дж.Кейнс дійшов у результаті дослідження проблем безробіття та надмірних виробничих потужностей. Тому кейнсіанська модель, що сприяла у 1930-х рр. виходу західних країн з Великої депресії, потребує наукової модифікації з урахуванням реальної ситуації в Україні. За даними Донецького обласного управління статистики, вона така: за 1995 р. загальний обсяг промислової продукції скоротився на 11,5. Ціни на товари та послуги за 1994 р. зросли у середньому у 5 разів, за 1995 р. у 2,8 рази, середньомісячна заробітна плата робітників, наприклад, Донецької області у 1995 р. у зрівнянні з 1994 р. зросла у 5,2 рази, у той час як загальний обсяг промислової продукції регіону скоротився за 1995 р. на 8,4. Такий фактичний цифровий матеріал не тільки не підтверджує загальновідому аксіому, яка говорить, що при ринковій економіці ціни формуються згідно попиту та пропозиції, а заробітна плата залежить від продуктивності праці та обсягу виробляємої продукції (наданих послуг), але і служить слушним аргументом для критики монетаристської концепції.

У ситуації, що склалася у теперішній час у економіці країн Співдружності, у тому числі і в Україні, мають місце й такі факти: більшість підприємств шляхом необгрунтованого (без урахування продуктивності праці) підвищення цін на вироблену продукцію та надані послуги збільшує заробітну плату робітників. Нерегульовані ціни реагують на збільшені штучним способом прибутки, а отже, на сплатоспроможний попит автоматично. Паралельно з ростом цін росте й курс валют. Неконтрольоване підвищення заробітної плати та цін (без фактичного збільшення виробництва товарів та послуг), їх постійна гонка не тільки заважають реальному збільшенню платоспроможного попиту населення, але й приводять у занепад життєвий рівень громадян. Таким чином, з реальної ситуації у економіці України та країн СНД видно і те, що в умовах, коли ціни та прибутки “відпущено”, між ними відбувається постійне суперництво, яке супроводжується інфляцією. Результати такої конкуренції (зменшення реального прибутку та ін.) постійно відчуває на собі основна маса населення колишнього СРСР. Більш того, введення у США, Франції, Німеччині, Великобританії та інших країнах такої системи, схожою з моделлю нерегульованого ринку, різко збільшило кількість відірваних від трудового процесу людей та період безробіття.

Збільшити сукупний попит, уникнути збитків ресурсів, стимулювати виробництво та тим самим повернути безробітних на робочі місця, як свідчать результати аналізу, держава може декількома шляхами. Перший треба користуватися основною рекомендацією Дж.Кейнса збільшити витрати (наприклад, на громадські роботи, на так звані державні програми та т.ін.). Другий скоротити прибутки від налогів (з розрахунком на те, що заощаджені гроші сплатники податків не будуть зберігати, а спрямують на споживчі витрати та інвестиції). Однак в умовах нестабільної політичної та економічної ситуації усі вищезгадані міри активної політики держави складно здійснити, бо вони є вельми коштовними.

В умовах, коли виробництво весь час скорочується, не можна не ураховувати той факт, що збільшення державних витрат на