ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ

УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК

Драч Володимир Іванович

УДК 338.434

УПРАВЛІННЯ ГРОШОВИМИ ПОТОКАМИ

В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Спеціальність 08.04.01 – фінанси, грошовий обіг і кредит

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Гуманітарному університеті “Запорізький інститут державного та муніципального управління” (м. Запоріжжя)

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор

Макаренко Петро Миколайович,

Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”,

професор кафедри економіки підприємства

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Грушко Віктор Іванович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри фінансів, грошового обігу і кредиту

кандидат економічних наук, доцент

Олійник Віктор Якович,

Дніпропетровський державний фінансово-економічний інститут,

завідувач кафедри фінансів

Провідна установа – Тернопільська академія народного господарства Міністерства освіти і науки України, м. Тернопіль

Захист відбудеться _3_ грудня 2003 р. о _13_ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.350.02 в Інституті аграрної економіки УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв оборони, 10, 3-й поверх, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту аграрної економіки УААН (03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв оборони, 10, 2-й поверх, к.212).

Автореферат розісланий 31 жовтня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради,

кандидат економічних наук Н.Л. Жук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається гострою необхідністю оптимізації грошових потоків сільськогосподарських підприємств у сучасних умовах. Значна частина кардинальних заходів, здійснених Урядом, мала не так економічний, як політичний характер, що не завжди себе виправдовувало. Непослідовність процесу реформування АПК України, відсутність підтримки сільгосптоваровиробника з боку держави, а також зведення галузі до другорядного значення спричинили її занепад. Такими економічно необгрунтованими заходами слід вважати зміну на основі стрімкої приватизації колишніх і створення нових форм власності, хаотичний земельний переділ та невизначеність права власності на землю, руйнування організаційних структур управління АПК, системи державного регулювання та підтримки галузі, мізерне фінансування сільськогосподарської науки. Наслідком такої політики стало також руйнування фінансово-кредитних відносин у сільському господарстві, що в свою чергу викликало зниження ефективності управління грошовими потоками і зараз є однією з причин фінансової нестабільності аграрних підприємств.

Проблеми вдосконалення управління грошовими потоками в сільському господарстві завжди знаходилися в центрі уваги вітчизняних науковців: В.М. Алексійчука, В.Я. Амбросова, Я.К. Білоуська, М.Я. Дем’яненка, М.І. Кісіля, І.І. Лукінова, П.Й. Маліка, П.Т. Саблука, В.Й. Шияна, а також зарубіжних – Е. Долана, Д. Ліндсея, Д. Ліптона та інших.

Система управління грошовими потоками знаходиться ще у стані формування. Так, фактично відсутня методика проведення оцінки ризиків, пов’язаних з управлінням грошовими потоками, потребує наукового обґрунтування оптимізація грошових потоків. Необхідним також є вдосконалення методичного забезпечення механізму координації грошових потоків і використання інвестиційних та фінансово-кредитних ресурсів регіону. Відсутні спеціалізовані аграрно-кредитні установи, не знаходять свого відображення особливості в українському законодавстві функціонування новостворених аграрних кредитних установ.

Вирішення зазначених проблем дозволить покращити фінансування й управління грошовими потоками в підприємствах АПК.

Актуальність проблеми, її практичне значення та недостатня теоретична розробленість обумовили вибір теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до напрямів науково-дослідних робіт Гуманітарного університету “ЗІДМУ”. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження були використані при виконанні теми “Організаційно-економічний механізм функціонування підприємницьких структур – системи ціноутворення, фінансово-кредитних відносин, страхування” (номер держ. реєстрації 0102U003197).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вдосконалення управління грошовими потоками в сільськогосподарських підприємствах через механізми інвестування, державної підтримки та управління ризиками.

Для досягнення цієї мети в роботі вирішувались такі завдання:–

дослідження й уточнення сформованих підходів до економічної сутності і видів грошових потоків та їх відтворення в сільськогосподарських підприємствах;–

аналіз грошових потоків та визначення сучасного фінансового стану сільськогосподарських підприємств України;–

встановлення сучасних особливостей функціонування цінового механізму в сільському господарстві;–

дослідження та вдосконалення системи оподаткування й кредитування сільськогосподарських підприємств;–

удосконалення напрямів управління грошовими потоками сільськогосподарських підприємств та методики оцінки інвестиційної привабливості окремих регіонів;–

удосконалення методики оцінки ризиків діяльності аграрних підприємств.

Предмет і об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є грошові потоки сільськогосподарських підприємств України.

Предметом дослідження є комплекс теоретичних, методичних та практичних аспектів управління грошовими потоками в сільськогосподарських підприємствах.

Методи дослідження. У процесі дослідження використані такі методи проведення економічних досліджень: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення та формування висновків), статистико-економічний (аналіз сучасного фінансового стану агропромислових підприємств), моделювання (розробка методичного забезпечення механізму координації та використання інвестиційних і фінансово-кредитних ресурсів регіону), монографічний (поглиблене вивчення результатів господарювання аграрних підприємств), розрахунково-конструктивний (розробка інвестиційних програм і проектів на перспективу), експериментальний (визначення заходів щодо удосконалення управління грошовими потоками) та інші.

Інформаційною базою дослідження стали спеціальна література з проблем теорії та практики управління грошовими потоками в сільськогосподарських підприємствах, нормативні документи, статистичні дані.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

·

·

·

·

·

·

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці заходів по вдосконаленню управління грошовими потоками при виконанні Програми стабілізації та розвитку агропромислового комплексу Запорізької області на період до 2010 року (дов. № 324/07 від 24.07.2002 р.), а також в розробці та впровадженні методичного забезпечення механізму координації грошових потоків і використання інвестиційних та фінансово-кредитних ресурсів у Гуляйпільському районі Запорізької області (акт № 131/23 від 04.07.2002 р.), зокрема, у ТОВ “Еталон” (дов. № 18/6 від 25.06.2002 р.).

Основні положення, висновки й пропозиції дисертаційної роботи використані в практичній діяльності агропромислових підприємств Запорізької області. Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Гуманітарного університету “ЗІДМУ” при викладанні таких курсів: економіка підприємства, фінанси, управління агропромисловим виробництвом (дов. № 3/452 від 15.07.2002 р.).

Особистий внесок здобувача полягає у визначенні принципів управління грошовими потоками підприємства та ризиків, пов’язаних з їх управлінням; аналізі грошових потоків та їх впливу на фінансовий стан сільськогосподарських підприємств; удосконаленні управління грошовими потоками.

Апробація результатів дослідження. Наукові положення основних результатів дослідження та їх практичне застосування доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях: “Наука і освіта”, м. Дніпропетровськ (1999 р.), “Сучасні проблеми розвитку економіки агропромислового комплексу: соціально-економічні та правові аспекти”, м. Запоріжжя (2000 р.), “Застосування міжнародних стандартів аудиту в національній практиці”, м. Запоріжжя (2003 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Теорія і практика незалежного аудиту в Україні”, м. Київ (2001 р.); Міжрегіональній науково-практичній конференції: “Актуальні проблеми теорії та практики аудиту в Україні”, м. Запоріжжя (2002 р.); науково-практичній конференції “Актуальні питання удосконалення фінансово-кредитного механізму в Україні”, м. Запоріжжя (2002 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано в 9 наукових працях загальним обсягом – 8,1 обл. вид. арк., частка дисертанта в опублікованих працях становить 7,8 обл. вид. арк., у т.ч. 6 – у наукових фахових виданнях.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та пропозицій, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг роботи – 206 сторінок, з яких: 7 рисунків займають 3 сторінки, 29 таблиць – 18, список використаних джерел ( 134 найменування) – 14, 4 додатки 25 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, показано рівень її наукової розробки, визначено мету й основні завдання дослідження, вирішення яких дало змогу досягти поставленої мети, наведено характеристику предмета і об’єкта дослідження, розкрити його методологічну і інформаційну базу, сформульовано наукові положення, які визначають новизну роботи та її практичне значення, наведено відомості про апробацію результатів дослідження та їх публікацію.

У першому розділі "Теоретичні основи управління грошовими потоками" виявлено, що протягом усього періоду проведення реформ в Україні простежується негативна тенденція взаємозв'язку прийнятих державних загальногосподарських рішень з падінням обсягів виробництва.

Загальновідомо, що теоретичною й ідеологічною основою реформування економіки України та країн Східної Європи є сучасний монетаризм.

В Україні частка первинних власників, що не має вільного вибору, перевищує половину населення країни. А там, де немає, між формами багатства не може повною мірою застосовуватися і теорія монетаризму.

В Україні, за оцінками експертів, за перші п'ять років проведення реформ капіталізований доход зменшився в півтора-два рази, цей фактор діяв у напрямі скорочення попиту на гроші. У сучасній Україні діють дві протилежні тенденції, одна з яких спрямована на скорочення сумарного попиту на реальний грошовий капітал, інша – на його збільшення.

Постулат монетаристів про гнучкість цін і зарплат припускає панування вільної конкуренції на ринку товарів, ресурсів та всіх інших благ, що становлять національне багатство. Замість цього в сучасній Україні панують монопольні ціни на енергоносії, транспортні послуги, інфраструктуру. Оплата праці в одних галузях зумовлена корпоративними перевагами підприємств, у інших (державній бюджетній сфері) – рівнем доходів держави, що, власне, й перетворює зарплату в соціальну допомогу.

Таким чином, відсутність в Україні вихідних передумов функціонування господарської системи, висунутих самим монетаризмом, веде до ще більшого руйнування багатства і доходів значної частини населення, до поглиблення кризи й укорінення монополізму. Економічні дії уряду спричиняють підрив тієї об'єктивної бази, на якій у майбутньому монетаристська модель могла б бути застосована в Україні.

В Україні забезпечити відповідність динаміки грошової пропозиції і неінфляційного зростання ВВП не вдалося. Наявна грошова маса української економіки надзвичайно мала: 1996 р. – 11,48% ВВП, 1998 р. – 15,31%, 1999 р. – 16,92%, 2000 р. – 18,55%.

Узагальнивши та проаналізувавши наведені в економічній літературі визначене поняття “грошовий потік”, пропонуємо таке: це – розподілений у часі ряд платежів з позитивною величиною (надходження) і негативною величиною (виплати), тобто це рух коштів підприємства.

Прийнята зараз класифікація грошових потоків є, на наш погляд, завузькою. У процесі аналізу грошових потоків нами здійснено їх структурування за видами господарської діяльності (рис.1).

Система управління грошовими потоками повинна базуватися на декількох основних принципах. Такими основними принципами є: принцип вірогідності інформації; принцип ліквідності, тобто забезпечення підприємства необхідними коштами і на цій основі – його стабільності; принцип ефективності, тобто забезпечення рентабельності й одержання максимального прибутку; принцип збалансованості.

У другому розділі "Аналіз грошових потоків та їх впливу на фінансовий стан сільськогосподарських підприємств" встановлено, що аграрні підприємства в сучасних умовах намагаються самостійно забезпечити власну фінансову стабільність. Проте розвиток бартерних відносин, нерозвиненість конкуренції, недосконалість земельних відносин, значна дебіторська та кредиторська заборгованості свідчать, що фінансові відносини в умовах ринкових перетворень не можуть бути врегульовані самими лише сільськогосподарськими підприємствами. Для цього необхідна відповідна фінансова підтримка з боку держави.

В Україні провідну роль у реформуванні аграрних підприємств відіграють такі основні фінансові чинники: еквівалентність обміну між товаровиробниками в АПК; ефективне кредитне забезпечення аграрних товаровиробників; оподаткування сільськогосподарських підприємств; стабілізація фінансового становища агропромислових підприємств.

У цілому цінова політика 1992-2000 рр. не сприяла позитивним перетворенням в АПК. Перехід до стабілізаційних заходів на аграрному ринку за допомогою закупівельних і ринкових інтервенцій та інтервенційних цін є малоефективним напрямом, оскільки криза в українській економіці продовжується, реальні доходи споживачів не зростають. Підраховано, що фінансові втрати сільського господарства від диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію та цін на споживану сільським господарством продукцію (послуги) промисловості в цілому по Україні становили за 1995-2000 рр. 6390,3 млн грн у порівняних цінах 1996 р., в тому числі у рослинництві – 5122,8 млн грн, у тваринництві – 1018,4 млн грн.

Запропонований нами антиризиковий механізм відновлення паритетного співвідношення цін на промислову та сільськогосподарську продукцію має такий вигляд.

Для забезпечення паритету цін Уряд здійснює моніторинг паритету цін і визначає розмір річних фінансових втрат сільськогосподарських товаровиробників у результаті порушення паритету цін та щорічно опубліковує інформацію про моніторинг паритету цін; щорічно, одночасно з проектом Закону про державний бюджет, надає до Верховної Ради інформацію про моніторинг паритету цін і пропозиції щодо заходів для його підтримки та відновлення; визначає середньорічні ціни реалізації на внутрішньому ринку сільськогосподарської продукції і матеріально-технічних ресурсів; встановлює цільові ціни (нормативні індикатори).

З метою забезпечення паритету цін і компенсації втрат сільськогосподарських товаровиробників у зв'язку з його порушенням, Уряд уживає таких заходів: установлює гарантовані ціни і заставні ставки; здійснює закупівельні та товарні інтервенції; надає дотації і компенсації частини витрат на виробництво сільськогосподарської продукції; здійснює державне регулювання цін на продукцію природних монополій і матеріально-технічні ресурси та послуги для сільського господарства; надає податкові пільги, здійснює зміну термінів сплати податків і зборів у державний бюджет та державні фонди; здійснює списання заборгованості перед державним бюджетом і за платежами у державні позабюджетні фонди; здійснює пільгове кредитування сільського господарства; вживає інших заходів.

При цьому заходи для підтримки паритету цін і компенсації втрат сільськогосподарських товаровиробників у зв'язку з його порушенням, передбачаються законом про державний бюджет на наступний фінансовий рік.

Фінансове забезпечення заходів для підтримки паритету цін і компенсації фінансових втрат сільськогосподарським товаровиробникам через порушення паритету цін та постачальникам енергоресурсів для сільськогосподарських товаровиробників на пільгових умовах здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та інших джерел.

За рахунок коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та інших джерел формуються спеціальні фонди для підтримки паритету цін.

З метою часткової компенсації фінансових втрат сільськогосподарських товаровиробників через порушення паритету цін у 1991-1998 рр. необхідно: виділити сільськогосподарським товаровиробникам на поповнення оборотних коштів цільові кредити терміном на п'ять років з початком погашення з третього року користування зі сплатою відсотків у розмірі однієї четвертої діючої облікової ставки НБУ.

Виявлено, що в період економічної нестабільності більш ефективним є оподаткування не прибутку або обороту по реалізації, а виробничого потенціалу. Безумовно, така система оподаткування змушує підприємства знаходити найбільш ефективні способи його використання, ускладнює приховування прибутків. ФСП є саме однією з форм такого оподаткування, особливість якого полягає в тому, що він являє собою фіксовану величину, тобто не залежить від результатів господарської діяльності.

Разом з тим, існують деякі негативні сторони ФСП. У законі не досить чітко визначено коло платників фіксованого податку, при цьому законодавець не встановлює різниці у сплаті податку великими підприємствами і дрібними. Він не залежить від економічного стану платника податку.

Пропонується звільняти від податків інвестиції агропромислових підприємств на поліпшення земель (прокладка дренажу, обладнання зрошувальних систем, вапнування кислих ґрунтів, обладнання та ремонт огорожі, посадка лісових вітрозахисних смуг). При цьому оподатковувані доходи зменшуються на величину цих інвестицій. Пропонуємо вилучати в бюджет надлишкові кон'юнктурні та монопольні доходи частини високорентабельних підприємств, а при гострій нестачі обігових коштів доцільно не обкладати податком прибуток, що направляється на їх поповнення.

В Україні діють два основні механізми фінансового оздоровлення сільськогосподарських товаровиробників: кредитування на умовах часткової компенсації процентної ставки та заставне кредитування. На компенсацію в бюджеті України 2000 р. було передбачено 175 млн грн, а в бюджеті 2001 р. – 150 млн грн, завдяки яким можна було розраховувати на залучення кредитних ресурсів у розмірі 1,5-2 млрд грн щорічно. Фактично у 2000 р. підприємства АПК отримали кредити на умовах часткової компенсації ставки в розмірі 820 млн грн. На погашення ставки було використано 50 млн грн бюджетних коштів. Комерційні банки у 2000 р. загалом надали кредитів у АПК на суму 1,8 млрд грн, з них сільськогосподарські підприємства отримали 1,0 млрд грн.

Невикористання часткової компенсації з бюджету у повному обсязі пояснюється запровадженням цього механізму пізніше, ніж виробники уклали кредитні угоди з комерційними банками, невідповідністю цільового використання кредитів, недотриманням вимог банків (відсутність застави, збитковість, перебування майна у податковій заставі тощо), відсутністю кредитної історії у новостворених підприємств.

На умовах часткової компенсації ставки було видано 2155 млн грн підприємствам АПК (табл. 1). 82,3 % кредитів видано сільськогосподарським підприємствам, що є, безумовно, позитивним, зважаючи на те, що компенсація запроваджена з метою фінансового оздоровлення галузі сільського господарства.

Неохоче кредитування агропромислових підприємств комерційними банками свідчить про те, що цю проблему вирішити лише компенсаційним кредитуванням неможливо. Цей вид кредитування має вимушений, тимчасовий характер.

Таблиця 1

Обсяги виданих кредитів на умовах часткової компенсації процентної ставки підприємствам АПК України

Рік | Позичальники | Обсяги виданих кредитів,

млн грн | у % до загального обсягу

2000 | Всього | 818 | 100,0

У тому числі:

сільськогосподарські підприємства | 455 | 55,6

інші підприємства АПК | 363 | 44,4

2001 | Всього | 2803 | 100,0

У тому числі:

сільськогосподарські підприємства | 1822 | 65,0

інші підприємства АПК | 981 | 35,0

2002 | Всього | 2155 | 100,0

У тому числі:

сільськогосподарські підприємства | 1773 | 82,3

інші підприємства АПК | 382 | 17,7

Інша форма кредитування сільгоспвиробників – через заставний механізм. Поєднання закупівель зерна та заставного кредитування у функціях однієї компанії ДАК “Хліб України” ставить під сумнів можливість використання товаровиробниками переваг заставного кредитування. Так, прямі державні закупівлі в Україні здійснюються з метою подальшого використання зерна з "інтервенційною" метою в період, коли на внутрішньому ринку виникне його дефіцит. Цей період зазвичай супроводжується підвищенням цін, і саме в цей момент учасники заставного кредитування мали б реалізовувати свою заставу (зерно), проте державною інтервенцією цінове коливання буде зменшено, і підвищення ринкової ціни може не відбутися. Таким чином, переваги заставного кредитування не будуть використані, а сам механізм кредитування перетвориться на закупівлю зерна за цінами “підтримки”. Встановлена “заставна” ціна набагато нижча за ринкову, що суперечить ринковим принципам ціноутворення. В Україні механізм застави регулюється Законом України “Про заставу”, але він не повною мірою задовольняє механізм заставного кредитування сільського господарства. Варіантом вирішення зазначених проблем може бути вдосконалення кредитних відносин шляхом введення нових інституцій та кредитних схем.

Факторами, що перешкоджають залученню коштів сільськогосподарськими підприємствами, є: збільшення неплатежів між підприємствами. Агропромислові підприємства, незалежно від форм власності, змушені пристосовуватися до нових умов інвестиційного процесу, не маючи при цьому достатнього досвіду, та вчитися вступати в економічні відносини з новими суб’єктами, які надають інвестиційні ресурси і суттєво відрізняються від звичних державних структур та діють винятково на ринкових принципах, висуваючи чіткі вимоги до форм надання інвестицій і умов повернення вкладених коштів.

У Запорізькій області 90,3 % обсягу капітальних інвестицій фінансується за рахунок власних коштів підприємств, що є безумовно позитивним. Разом з тим в останні роки є характерним збільшення вкладів громадян, проте нинішній рівень реальних доходів населення України не дає підстав сподіватися на істотне підвищення рівня заощаджень і збільшення їх загального реального обсягу в інвестиціях.

Зовсім новими для ринкових перетворень в Україні стали іноземні суб’єкти інвестиційних відносин. Але вкладення в українську економіку інвестиційних коштів іноземних держав, фірм і міжнародних організацій дуже незначні внаслідок низької привабливості вітчизняного ринку, зумовленої насамперед нестабільністю в політичній сфері та відсутністю надійного правового захисту іноземних вкладень.

У третьому розділі "Удосконалення управління грошовими потоками" виділено такі важелі державної фінансово-кредитної політики: пряма бюджетна державна підтримка товаровиробників АПК, виплачувана у вигляді дотацій і компенсацій; безповоротні державні капітальні інвестиції; поворотні капітальні інвестиції; короткострокові кредити під пільгові відсотки; довгострокові кредити під пільгові відсотки; товарні короткострокові (паливно-мастильні матеріали, мінеральні добрива, інші ресурси) і довгострокові (лізингові операції) кредити.

Оскільки система державної підтримки має бути гнучкою, відповідати поточним потребам села, і реагувати на мінливу економічну ситуацію, то немає потреб щороку застосовувати всі види дотування. У перспективі варто переходити до системи прийняття певних державних програм в АПК до початку сільськогосподарського року без права Уряду переглядати їх умови й обсяги протягом року. Необхідно відновити виплати по суті державних дотацій на тваринницьку продукцію з державного бюджету.

З метою вдосконалення системи прямої бюджетної підтримки товаровиробників пропонуємо: концентрувати дотаційні кошти на особливо важливих напрямах, вчасно переорієнтовуючи їх; паралельно використовувати одноразові субвенції по раніше затверджених напрямах; визначати товаровиробників, що беруть участь у програмах державної підтримки, лише на конкурсній основі; погоджувати заходи державної підтримки з дотриманням товаровиробниками встановлених умов і зобов'язань перед державою (за винятком зобов'язань при виборі каналів реалізації і визначенні цін); ввести механізми забезпечення соціальних гарантій у депресивних регіонах та розвитку в них альтернативних виробництв.

Перспективним напрямом є формування механізму стабілізації аграрного ринку за допомогою закупівельних і товарних інтервенцій. Інтервенційні операції обслуговуються адекватним ціновим механізмом. При проведенні інтервенцій сільськогосподарська продукція буде закуповуватися за мінімальними гарантованими цінами, які слід формувати, орієнтуючись на витрати виробництва високоефективних сільськогосподарських підприємств і модельних фермерських господарств. Такий підхід означає, що інтервенційні закупівельні ціни будуть відносно низькими.

Для очищення ринку від надлишку продукції можлива застава продукції. В ролі ціни в цьому випадку виступають кредитні ставки. Зниженню гостроти проблеми кредитування в АПК буде сприяти, насамперед, зниження темпів інфляції, облікової ставки НБУ і, відповідно, ставок міжбанківського та комерційного кредитування. Пільговий кредит має бути зорієнтований на прибутковість галузі, що забезпечить його зворотність. Це дасть можливість державі відновитись від порочної практики масштабних списань і пролонгацій, а при встановленні договірних і конкурсних відносин при кредитуванні – уникнути відповідальності за особу, якій надається кредит.

Для здійснення пільгового кредитування необхідно створити спеціальний фонд. Він міг би формуватися як за рахунок щорічного виділення цільових бюджетних коштів, частково на поворотній основі, так і за рахунок коштів державної підтримки, надходжень від імпорту, різниці між пільговим відсотком спеціальної кредитної лінії НБУ і пільговою ставкою відсотка для аграрних товаровиробників, що встановлюється Урядом. Граничний розмір кредитування на пільгових умовах повинен встановлюватися Урядом у вигляді відсотка від загальної потреби в короткострокових кредитах і від вартості інвестиційних проектів аграрних підприємств, що отримують кредити.

Для організації ефективного проведення заставних операцій, доцільно передбачити випуск спеціальних заставних цінних паперів, що у разі відмовлення заставника від закладеної сільськогосподарської продукції зможуть обертатися на ринку або викуповуватися державою.

Іпотечний кредит сьогодні є однією з кількох можливостей залучення довгострокових комерційних кредитів. З цією метою проводиться конкурс серед комерційних банків на право участі в іпотечному кредитуванні. Відібрані комерційні банки одержують під заставу свого майна кредитні ресурси (про що укладається відповідний кредитний договір), який вони розміщують самостійно серед сільськогосподарських товаровиробників під заставу землі.

Вдосконалення діючого механізму товарного кредиту вимагає твердої регламентації ціноутворення та конкурсного відбору операторів за державним товарним кредитом. Для цього: необхідно внести в порядок кредитування положення, відповідно до якого ціни на матеріально-технічні ресурси при товарному кредитуванні не повинні перевищувати середні у відповідних регіонах; паливозбутові компанії, постачальники інших ресурсів за товарним кредитом повинні визначатися обов’язково на конкурсній основі з укладанням відповідних угод з державою; для підвищення конкурентності ринку ресурсів, що поставляються в рамках товарного кредитування, і забезпечення можливості вибору позичальниками найбільш вигідного постачальника, незалежно від його місця розташування, спеціалізації і підпорядкованості, варто ввести спеціальні цінні папери (наприклад, товарні чеки на паливо).

Доцільно також розглянути можливість змішаного державно-комерційного товарного кредитування, що дозволило б збільшити дефіцитні державні ресурси за рахунок залучення коштів комерційних фірм. Пропонується дві схеми надання такого кредиту: через лізингових посередників; через створення кредитних кооперативів, товариств та пайових інвестиційних фондів.

Відбір лізингових посередників повинен здійснюватися лише на конкурсній основі серед будь-яких юридичних осіб, у тому числі заводів-виготовлювачів, що пропонують найбільш прийнятні умови, включаючи свою фінансову участь у державних лізингових операціях. Механізм лізингових відносин, насамперед, повинен бути спрямований на усунення монополізму постачальників.

Перспективною формою організації кредитування на селі, у тому числі під прийнятний з погляду сільськогосподарського товаровиробника відсоток, могли б стати кредитні кооперативи і товариства. Необхідно стимулювати створення і розвиток пайових інвестиційних фондів, включаючи часткове формування їхніх капіталів за рахунок держави.

Очевидно, що ні зараз, ні в перспективі не можна відмовлятися від державних капітальних інвестицій в АПК, що виступають, з одного боку, одним з важелів структурної політики в галузі, а з іншого – формою реалізації прав держави – власника виробництва. Участь сільськогосподарських підприємств у державних програмах, що передбачають бюджетне фінансування, так само як і саме фінансування, повинна здійснюватися лише на конкурсній основі під відповідні проекти чи програми.

Безумовно, в число першочергових антикризових завдань входить створення Сільськогосподарського державного банку – як банку, через який здійснюється реалізація державної кредитно-фінансової політики в сфері сільськогосподарського виробництва й агропромислового комплексу.

Основними завданнями діяльності такого банку є:–

здійснення державної кредитно-фінансової політики в агропромисловому комплексі та реалізація державних програм в галузі АПК спільно з країнами СНД;–

акумулювання державних кредитних і бюджетних ресурсів, виділених на розвиток АПК у державному та регіональному бюджетах; забезпечення їх збереження і обіговості; вибір на конкурсній основі банків для безпосереднього кредитування та фінансування організацій агропромислового комплексу; контроль та супровід у регіонах кредитних і фінансових потоків, що спрямовуються з державного бюджету на розвиток сільського господарства і пов'язаних з ним галузей;–

обслуговування заставних земельних операцій усіх земельних власників, незалежно від цільового призначення та використання земельних ділянок;–

участь в удосконаленні кредитно-фінансових відносин в агропромисловому комплексі з використанням іпотечних, заставних, лізингових та інших форм кредитування, впровадження досягнень розвиненого фінансового ринку і нових банківських технологій у механізм кредитування та фінансування агропромислового виробництва;–

підтримка розвитку сільських кредитних кооперативів, включаючи, при необхідності, вибір на конкурсній основі комерційних банків по обслуговуванню сільських кредитних кооперативів;–

участь у реалізації державних програм розвитку галузі сільськогосподарського машинобудування в частині їхнього кредитно-фінансового забезпечення;–

сприяння зростанню інвестиційної активності та залученню капіталу в агропромисловий комплекс, включаючи іноземні інвестиції.

На підставі аналізу моделі Коба-Дугласа запропоновано новий критерій оцінки інвестиційної привабливості регіону, який відображає швидкість змін залежно від обсягу інвестицій та розроблений алгоритм реалізації модернізованої моделі Коба-Дугласа на ЕОМ (1):

, (1)

де Z – критерій інвестиційної привабливості регіону;

Y – валова продукція, тис. грн;

І – обсяг інвестицій, тис. грн;

Х – обсяг інших матеріальних витрат, тис. грн;

Х2 – основні виробничі фонди, тис. грн;

Х3 – кількість персоналу, осіб;

ао, а1, а2, а3 – коефіцієнти, що знаходяться методом регресивного аналізу відповідно до статистичних даних.

За допомогою вдосконаленої моделі здійснено математичний аналіз на підставі розробленого алгоритму інвестиційної привабливості районів Запорізької області.

Він показав, що:–

при інвестиціях І = 1000 тис. грн найпривабливішим за абсолютним та відносним приростами є Токмацький район, за швидкістю змін – Мелітопольський; –

при інвестиціях І = 10000 тис. грн найпривабливіший за абсолютним приростом є Гуляйпільський район, за відносним – Новомиколаївський, за швидкістю змін – Мелітопольський;–

при інвестиціях І = 20000 тис. грн найпривабливіший за абсолютним приростом є Приазовський район, за відносним – Новомиколаївський, за швидкістю змін – Мелітопольський.

Математичний аналіз доповнений результатами експертного дослідження, яке підтверджує його результати.

Для впровадження запропонованої методики оцінки інвестиційної привабливості було вибрано товариство з обмеженою відповідальністю “Еталон”, яке знаходиться в Гуляйпільському районі, що входить до другої групи районів (з обсягом вкладення інвестицій від 1 до 10 млн грн) як найбільш привабливий. Інвестиційний проект “Виробництво і переробка насіння рицини в касторову олію” становить 2,5 млн грн, та включений до Програми стабілізації і розвитку агропромислового комплексу Запорізької області на період до 2010 року. Щорічний прибуток від експлуатації заводу передбачається в розмірі 1409,7 тис. грн.

В умовах ринкової економіки управління фінансово-кредитними відносинами нерозривно пов'язане з численними ризиками. Пропонуємо виділяти такі основні ризики грошових потоків: по операційній діяльності – ризик невиконання зобов’язань (ризик неплатоспроможності), ризик зниження фінансової стійкості, інфляційний, валютний, податковий, комерційний ризики; по інвестиційній діяльності – інвестиційній та інфляційний ризики; по фінансовій діяльності – кредитний, інфляційний, процентний, депозитний ризики.

Оскільки інвестиційні проекти включають аналіз ризиків, пропонуємо методику оцінювання ризику грошового потоку, що включає такі етапи: створення інформаційної бази основних питань, що виникають при роботі з коштами; визначення величини збитків і витрат, породжених ризиковими ситуаціями при управлінні грошовими потоками; розробка плану заходів щодо зниження ймовірності настання ризикових ситуацій. Реалізація такої методики дозволить уникнути багатьох ризикових ситуацій, позбавить підприємство від додаткових витрат і збитків, пов’язаних з управлінням фінансово-кредитними відносинами.

Величина грошового потоку розраховується за формулою (2):

, (2)

де ЧГПпр – чистий грошовий потік по підприємству в цілому;

ЧГПпрогн – прогнозний чистий грошовий потік;

Рзаг – загальний ризик конкретної галузі в регіоні.

ВИСНОВКИ

1. Під поняттям “грошовий потік” визначено розподілений у часі ряд платежів з позитивною величиною (надходження) і негативною величиною (виплати), що проходять по рахунках коштів підприємства. Грошові потоки доцільно класифікувати за видами господарської діяльності, напрямами руху, обсягами обслуговуваних операцій, економічним змістом і призначенням, методом оцінки в часі, що дозволить більш цілеспрямовано здійснювати облік, аналіз і планування грошових потоків різних видів на підприємствах АПК.

2. В основу управління грошовими потоками покладено наступні принципи: вірогідність інформації; ліквідність (забезпечення підприємства необхідними коштами); ефективність, тобто забезпечення рентабельності й одержання максимального прибутку; збалансованість. Зазначені принципи дозволять сформувати систему управління грошовими потоками підприємств АПК.

3. Виходячи з проведеного аналізу, можна констатувати, що в цілому цінова політика 1992-2000 рр. не сприяла позитивним перетворенням в АПК. Підраховано, що фінансові втрати сільських господарств від диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію та цін на споживану сільським господарством продукцію (послуги) промисловості в цілому по Україні за 1995-2000 рр. становлять 6390,3 млн грн у порівняних цінах 1996 р., в тому числі у рослинництві – 5122,8 млн грн, у тваринництві – 1018,4 млн грн.

4. Аграрні підприємства намагаються забезпечити фінансову стійкість, що полягає в збільшенні виробництва високорентабельних видів сільськогосподарської продукції. Значним позитивним фактором у теперішній час є зародження на селі маркетингової концепції фінансово-господарської діяльності на відміну від виробничої, а також поява біржової торгівлі та експортних операції.

Нерозвиненість конкуренції, недосконалість земельних відносин, значна дебіторська та кредиторська заборгованості призвели до того, що сільськогосподарські підприємства не в змозі здійснювати фінансове забезпечення власними силами. Тому в сучасних умовах вони потребують фінансової підтримки держави.

5. У період економічної нестабільності ефективним стимулюючим фактором є оподаткування не прибутку або обороту від реалізації, а виробничого потенціалу. Така система оподаткування змушує підприємства шукати найбільш ефективних шляхів використання наявного потенціалу. Проте цій системі властиві певні негативні моменти, адже фіксований сільськогосподарський податок є податком на землю і не залежить від економічного стану платника податку та його продуктивності, що суперечить принципу рівності в оподаткуванні сільгосппідприємств і громадян.

6. Важливою складовою ефективного управління грошовими потоками є забезпечення паритету цін і компенсації втрат сільськогосподарських товаровиробників. У зв'язку з його порушенням Уряд повинен: встановити гарантовані ціни і заставні ставки; здійснити закупівельні і товарні інтервенції; надавати дотації і компенсації частини витрат на виробництво сільськогосподарської продукції; проводити державне регулювання цін на продукцію природних монополій і матеріально-технічні ресурси та послуги для сільських господарств; надавати податкові пільги, провадити зміну термінів сплати податків і зборів у державний бюджет, відрахування в обов’язкові фонди; здійснювати списання заборгованості перед державним бюджетом і за платежами у державні позабюджетні фонди; надавати пільгове кредитування сільського господарства; вживати інших заходів.

7. Як один із термінових антикризових заходів доцільним є створення сільськогосподарського державного банку, через який здійснювалася б реалізація державної кредитно-фінансової політики в сфері сільськогосподарського виробництва. Виходячи з того, що компенсаційне та заставне кредитування є недостатнім, одним з можливих шляхів вирішення проблеми залучення коштів у сільськогосподарське виробництво є вдосконалення кредитних відносин шляхом створення нових інституцій та кредитних схем, тобто перспективною формою організації кредитування на селі мають стати кредитні кооперативи та товариства, а також залучення довгострокових комерційних кредитів у вигляді іпотечного кредиту.

Факторами, які перешкоджають надходженню коштів у сільськогосподарське виробництво є: збільшення неплатежів між підприємствами, нестабільність у політичній сфері та відсутність достатнього правового захисту вкладень.

8. Важелями державного управління фінансово-кредитної політики щодо регулювання грошових потоків у АПК має бути: пряма бюджетна державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників, що надається у вигляді дотацій і компенсацій; безповоротні державні капітальні інвестиції; поворотні капітальні інвестиції; короткострокові кредити під пільгові відсотки; довгострокові кредити під пільгові відсотки; товарні (паливно-мастильні матеріали, мінеральні добрива, інші ресурси) короткострокові та довгострокові кредити; закупівельні та товарні інтервенції. При цьому об’єктом застави має бути сільськогосподарська продукція.

9. З метою більш точної оцінки інвестиційної привабливості регіону запропоновано розроблений на основі моделі Коба-Дугласа новий критерій, який відображає швидкість змін залежно від обсягу інвестицій. Крім того розроблено алгоритм реалізації модернізованої моделі Коба-Дугласа на ЕОМ. Зазначене вдосконалення дозволяє врахувати факторний вплив інвестицій на зміни обсягів виробництва. Одержані результати математичного аналізу інвестиційної привабливості районів Запорізької області підтверджені висновками експертного дослідження.

10. В управлінні грошовими потоками запропоновано методику проведення оцінки ризиків діяльності аграрних підприємств, яка включає такі етапи: створення інформаційної бази з основних питань, що виникають при роботі з коштами; визначення величини збитків і витрат, породжених ризиковими ситуаціями при управлінні грошовими потоками; розроблено план заходів щодо зниження ймовірності настання ризикових ситуацій. Реалізація такої методики дозволить уникнути багатьох ризикових ситуацій, позбавить підприємство від додаткових витрат і збитків, пов’язаних з управлінням грошовими потоками сільськогосподарських підприємств.

Наведені вище висновки щодо формування і управління грошовими потоками сільськогосподарського підприємства та розроблені на їх основі пропозиції дадуть змогу більш ефективно керувати фінансовими ресурсами підприємств АПК.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Матеріали науково-практичних конференцій:

1. Драч В.И. Анализ финансового состояния предприятия // Теорія і практика незалежного аудиту в Україні: Збірник тез і текстів виступів на Всеукраїнській науково-практичній конференції. – К., 2001. – С. 135–139.

2. Драч В.І. Реформування фінансово-кредитних відносин в аграрній сфері // Тези доповідей Другої міжнародної конференції “Наука й освіта 99”. – Т. 20: Економічні науки. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1999. – С. 30–32.

Інші видання:

1. Драч В.И. Бухгалтерский учет в фермерском хозяйстве. – Запорожье: Полиграф, 1996. – 28 с.

АНОТАЦІЯ

Драч В.І. Управління грошовими потоками в сільськогосподарських підприємствах. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю – 08.04.01 – фінанси, грошовий обіг і кредит – Інститут аграрної економіки УААН, Київ, 2003.

Дисертацію присвячено удосконаленню управління грошовими потоками в сільськогосподарських підприємствах. Визначено суть грошового потоку, удосконалено класифікацію та принципи управління грошовими потоками. Визначено, що грошовими потоками є ряд платежів, розділених у часі з позитивною величиною (надходження) та з негативною величиною (виплати), що проходять з рахунків коштів підприємств.

Наведені головні принципи управління грошовими потоками: принцип достовірності інформації,