ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ДМИТРІЄВ ВЛАДИСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 94 (477.7) “1803/1917”:35.083.1

ГРАДОНАЧАЛЬСТВА ПІВДНЯ УКРАЇНИ В XIX –

НА ПОЧАТКУ XX СТ.

07.00.01 – Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Дніпропетровськ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України і допоміжних історичних дисциплін Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, Міністерство освіти і науки України.

Науковий кандидат історичних наук, професор

керівник: Шарапа Віктор Федорович,

Таврійський національний університет

ім. В.І. Вернадського,

завідувач кафедри історії України і

допоміжних історичних дисциплін

Офіційні доктор історичних наук, доцент

опоненти: Бойко Анатолій Васильович,

Запорізький державний університет,

завідувач кафедри джерелознавства, історіографії та

спеціальних історичних дисциплін

кандидат історичних наук, доцент

Литвинова Тетяна Федорівна,

Дніпропетровський національний університет,

доцент кафедри історії України

Провідна Донецький національний університет, кафедра історії України,

установа: Міністерство освіти і науки України, м. Донецьк

Захист відбудеться “ 12 ” березня 2003 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 в Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49025, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, ауд.307.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8.

Автореферат розісланий “ 4 ” лютого 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Кривий І.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлена її недостатньою розробкою у вітчизняній історичній науці. Це пов’язано в першу чергу з тим, що тривалий час тема вважалася неперспективною, а представники системи місцевого управління Російської імперії розглядалися виключно в негативному контексті. Тому перед вітчизняними дослідниками в умовах сьогодення, коли зростає інтерес до проблем історії державного управління і активно розробляються філософський, економічний, юридичний їхні аспекти, постає завдання подолання обмеженості інформації, написання наукових праць, в яких би різнобічно розглядалася вказана тематика. Адже дослідження історії місцевих органів державного управління допомагає зрозуміти особливості політичного і соціально-економічного розвитку півдня України в XIX – на початку XX ст. Значення градоначальств як адміністративних одиниць, що виникали у складних умовах приєднання і господарського освоєння земель Північного Причорномор’я, важко переоцінити, вони зіграли позитивну роль у розвитку портових міст півдня України, сприяли їх економічному, культурному, соціальному розвитку.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною теми “Проблеми соціально-економічної, політичної, етнічної і культурної історії України і Криму”, що розробляється кафедрою історії України та допоміжних історичних дисциплін Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (державний реєстраційний номер 0197V001959).

Метою дослідження є комплексне вивчення й аналіз особливостей становлення, розвитку і практичної діяльності градоначальств півдня України в XIX – на початку XX ст.

Відповідно до поставленої мети дисертантом визначені наступні завдання:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Об’єктом дослідження є інститут градоначальств півдня України в XIX – на початку XX ст., що розглядається на матеріалах Одеського, Феодосійського, Керч-Єнікальського, Ізмаїльського, Севастопольського і Миколаївського градоначальств.

Предметом дослідження є визначення еволюції функцій градоначальників, результатів їхньої праці в різних сферах життєдіяльності градоначальств, механізму взаємовідносин з центральними і місцевими органами державного управління.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1803 р. (виникнення першого градоначальства на території України – в Одесі) до 1917 р. (ліквідації інституту градоначальств).

Географічні межі дослідження визначаються територією, на якій існували Одеське, Ізмаїльське, Феодосійське, Керч-Єнікальське, Севастопольське і Миколаївське градоначальства.

Методи дослідження. Дисертація базується на основних методологічних принципах історичної науки: історизмі, системності, науковій об’єктивності при висвітленні історичних явищ та фактів. При написанні роботи широко використовувалися такі загальнонаукові методи: історичний, синхронний, хронологічний, аналізу і синтезу, системний, статистичний, метод актуалізації, а також спеціально-наукові – історико-генетичний, історико-порівняльний методи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана робота є першою спробою комплексного вивчення маловідомої теми, присвяченої розвитку градоначальств півдня України в XIX – на початку XX ст.

Використані в дисертації методи, законодавчі акти, статистичні і довідкові матеріали, архівні документи забезпечили наукову і практичну новизну дослідження.

При цьому були вирішені такі науково-дослідні проблеми:

-

-

-

-

-

-

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з історії півдня України в XIX – на початку XX ст., при підготовці вузівських курсів і спецкурсів з історії України цього періоду. Вони також можуть бути застосовані при проведенні подальших наукових досліджень з історії місцевого управління Новоросійським краєм у XIX – на початку XX ст.

Апробація результатів дослідження здійснювалася у формі обговорення на засіданнях кафедри історії України та допоміжних історичних дисциплін Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. Результати дослідження знайшли відображення у доповідях на наукових конференціях: “Проблеми культури народів Причорномор’я” (Сімферополь, 1998); міжнародних науково-практичних конференціях “Пілігрими Криму” (Сімферополь, 2000, 2001); II Боспорських наукових читаннях (Керч, 2001).

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли своє відображення у трьох публікаціях, що містяться у провідних фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, 5 розділів (11 підрозділів), висновків (разом 179 стор.), списку використаних джерел і літератури (382 назви, 33 стор.), додатків (на 7 стор.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Визначаються мета, завдання, об’єкт, предмет, методи, хронологічні та географічні межі дослідження. Розкривається наукова новизна, практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база та методологічні основи дослідження” аналізується стан наукової розробки теми, подається характеристика використаних джерел, на яких ґрунтується дисертація, визначаються наукові методи дослідження розвитку градоначальств півдня України в XIX – на початку XX ст.

У підрозділі 1.1. “Історіографія дослідження” зазначено, що роботи, в яких порушуються проблеми, пов’язані з розвитком інституту градоначальств півдня України, умовно поділені автором на три групи: до першої увійшли праці дорадянських авторів, другу склали роботи радянських вчених, третя – розробки сучасних дослідників.

До першої групи належать роботи: А.О. Скальковського Скальковский А.А. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края. – Одесса, 1838. – Ч.2. – 349 с.; його ж. – Первое тридцатилетие города Одессы: 1793 – 1823 гг. – Одесса, 1837. – 296 с.; його ж. – Одесское градоначальство в начале 1846 года // Журнал Министерства внутренних дел (ЖМВД). – 1846. – Ч.14. – С.213 - 442; його ж. – Измаильское градоначальство в 1847 году // ЖМВД. – 1849. – Ч.25. – С.374 - 422., К. Смолянінова Смолянинов К. История Одессы // Записки Одесского общества истории и древностей (ЗООИД). – Одесса, 1852. – Т.3. – С.351- 431., І. Комарницького Комарницкий И. Исторический очерк общих гражданских учреждений Новороссийского края. – Одесса, 1849. – 78 с., О.М. Лернера Лернер О.М. Одесская старина. – Одесса, 1902. – 36 с., Х.Х. Зенкевича, Зенкевич Х.Х. Керчь в прошлом и настоящем. – Керчь, 1894. – 116 с. В.К. Виноградова Виноградов В.К. Феодосия. Исторический очерк. – Екатеринодар, 1902. – 149 с., Ф. Лагоріо Лагорио О.М. Четыре эпохи в жизни города Феодосии (Оттиск)., Ю. Гюбнера Гюбнер Ю. Древняя и новая Феодосия в санитарном отношении. – СПб., 1875. – 45 с..

Серед них у першу чергу хотілося б відзначити роботи А.О. Скальковського, він був одним з небагатьох істориків свого часу, що розглянув окремі аспекти розвитку Одеського, Ізмаїльського, Феодосійського градоначальств.

Окрему підгрупу дореволюційних робіт складають праці дослідників історії держави і права Російської імперії: О.Д. Градовського Градовский А.Д. Собрание сочинений: В 9 т. – СПб., 1908. – Т.9. Начало русского государственного права. – Ч.3. Органы местного самоуправления. – 599 с., В.М. Грибовського Грибовский В.М. Государственное устройство и управление Российской империи. – Одесса, 1912. – 258 с., О. Ейхельмана Эйхельман О. Обзор центральных и местных учреждений управления в России и устава о службе по определению от правительства. – К., 1890. – 83 с., у них подається коротка характеристика обов’язків градоначальників, описуються межі територій градоначальств і деякі напрямки їхньої практичної діяльності.

Вагомий внесок у розробку теми, пов’язаної з розглядом окремих питань становлення, існування градоначальств та їхньої діяльності, зробили Одеське товариство історії та старожитностей і дослідники Таврійської вченої архівної комісії. Це статті А. Ашика Ашик А. Некролог И.А. Стемпковского // ЗООИД. – Одесса, 1863. – Т.5. – С.907 - 914., П. Коломійцева Коломейцев П.Т. К деятельности генерал-майора С.А. Тучкова по основанию г. Тучкова // ЗООИД. – Одесса, 1906. – Т.26. – С.37- 44., В. Геймана Гейман В. Из Феодосийской старины. (Архивные справки) // Известия Таврической ученой архивной комиссии (ИТУАК). – 1916. – №53. – С.96 - 102., А. Половецького Половецкий А. Исторический очерк Феодосийского уездного училища // ИТУАК. – 1918. – №55. – С.281 - 320..

Друга група літератури відноситься до радянського періоду. У цей час також як і на попередньому етапі, не з’явилося спеціальних робіт, присвячених дослідженню інституту градоначальств півдня України. Як і до Жовтневої революції, вивчалися лише окремі сторони життя портових міст, що входили до складу градоначальств у XIX – на початку XX ст., до їхнього числа можна віднести історико-краєзнавчі роботи Ф. Гусарова і Л. Чуїстової Гусаров Ф., Чуистова Л. Керчь: Историко-краеведческий очерк. – Симферополь, 1965. – 126 с., М.С. Барсамова Барсамов Н.С. Феодосия. – Симферополь, 1957. – 196 с., С.І. Кирилюка Кирилюк С.И. Измаил: Краткий исторический очерк. – Одесса, 1961. – 75 с., П.М. Надінського Надинский П.Н. Очерки истории Крыма: В 2 частях. – Симферополь, 1951. – Ч.1. – 230 с., Г.І. Сьоміна Семин Г.И. Севастополь. – М., 1955. – 552 с. . Виняток складають книга М.П. Єрошкіна Ерошкин Н.П. История государственных учреждений дореволюционной России. – М.: Высшая школа, 1968. – 368 с., в якій у розділі “Органы местного управления в первой половине XIX в.” і робота О.І. Дружиніної “Южная Украина в 1800 – 1825 гг.” Дружинина Е.И. Южная Украина в 1800 – 1825 гг. – М., 1970. – 382 с., в них розглядаються деякі аспекти діяльності градоначальств Російської імперії.

В останні десятиліття дослідники більше уваги стали приділяти історії органів державного управління і самоврядування, їхні роботи складають третю групу літератури. Основна частина з них присвячена вивченню діяльності органів губернаторської влади, міського і земського самоврядування. Але з’явився і ряд публікацій, в яких розглядаються деякі сторони функціонування інституту градоначальств. Так, у статті О.В. Талдикіна Талдикін О.В. Міська поліція в Україні в першій половині XIX ст. // Вісник університету внутрішніх справ. – Харків, 1998. – Вип. 3-4. – С.117-125. характеризується розвиток адміністративно-поліцейських органів Російської імперії в першій половині XIX ст., зокрема окремі питання, пов’язані з історією виникнення градоначальств, роллю градоначальників в управлінні правоохоронними органами на довіреній їм території. Також треба відзначити публікацію В. Голованя Головань В. Александр Иванович Казначеев (к 150-летию назначения одесским градоначальником) // Одесса строительная. – 1998. – 25 декабря., який одним з перших спробував описати систему обов’язків Одеських градоначальників, показати їхню роль в управлінні підвідомчої території. Згадаємо і кілька досліджень, в яких висвітлюються окремі аспекти економічного розвитку Севастопольського, Миколаївського, Одеського градоначальств, це статті Д.П. Шевякової Шевякова Д.П. Севастополь во второй половине XIX в. как международный торговый порт // Крымский архив. – 1997. – №3. – С.10 -14., В.В. Степаненко Степаненко В.В. Миколаївський торговий порт на початку XX ст. (1900 – 1914 рр.) // Наукові праці. – Т.1. – Миколаїв, 1998. – С.46-51., робота Л.Г. Білоусової і Г.Л. Малинової Белоусова Л.Г., Малинова Г.Л. Одесской таможне 200 лет. – Одесса, 1995. – 92 с. .

Крім того, останнім часом дослідники більше уваги стали приділяти біографії окремих градоначальників. Це, зокрема, статті І.К. Павлової Павлова И.К. Семен Михайлович Броневский // Крымские пенаты. – 1994. – №1. – С.57-63.; А.А. Непомнящого Непомнящий А.А. Музейное дело в Крыму и его старатели (XIX – начало XX века): Биобиблиографическое исследование. – Симферополь, 2000. – 360 с. і В.Ф. Шарапи Шарапа В.Ф., Непомнящий А.А. Таврический губернатор А.И. Казначеев // Культура народов Причерноморья. – 1997. – №2. – С.226 -229., в яких досліджується життєвий шлях феодосійських градоначальників С.М. Броневського, О.І. Казначєєва, керч-єнікальського градоначальника І.О. Стемпковського.

Останнім часом вийшло декілька цікавих робіт, пов’язаних з дослідженнями історії окремих міст півдня України. У колективній праці Ф.О. Самойлова, М.О. Скрипника, О.Т. Ярещенко Самойлов Ф.О., Скрипник М.О., Ярещенко О.Т. Одеса на зламі століть (кінець XIX – початок XX ст.). – Одеса, 1998. – 232 с., у роботах П. Герлігі Герлігі П. Одеса: Історія міста 1794 – 1914 рр. – К., 1999. – 382 с., Ю.С. Крючкова Крючков Ю.С. История Николаева. – Николаев, 1996. – 300 с. розглядаються особливості місцевого управління, економічного і культурного розвитку Одеси і Миколаєва в XIX – на початку XX ст.

Огляд відповідної спеціальної літератури дозволяє зробити висновок, що історія становлення і розвитку градоначальств півдня України в XIX – на початку XX ст. до останнього часу знаходила лише фрагментарне відображення, розглядалася, переважно, в узагальнюючих роботах, у статтях, присвячених окремим аспектам даної теми.

У підрозділі 1.2.“Джерельна база дослідження” аналізуються використані в роботі джерела. Наголошується, що основою дисертації є широке коло неопублікованих і опублікованих писемних джерел, значна частина яких введена до наукового обігу вперше. До неопублікованих – архівних документів належать діловодна документація, формулярні списки градоначальників. Опубліковані джерела представлені законодавчими актами, статистичними матеріалами, довідково-біографічними виданнями, періодикою, мемуарами.

Архівні документи, що використовувалися в дисертації, зберігаються в архівах України: Державному архіві при Раді Міністрів Автономної Республіки Крим (ДААРК), Державному архіві Миколаївської області (ДАМО), Державному архіві Одеської області (ДАОО), у філії ДАОО міста Ізмаїла, Державному архіві міста Севастополя і архівах Росії: Російському державному архіві Військово-Морського флоту (РДА ВМФ), Російському державному історичному архіві (РДІА). Зокрема, в ДААРК були досліджені матеріали фондів “Канцелярії Феодосійського градоначальника” (ф.45), “Канцелярії Керч-Єнікальського градоначальника” (ф.162), у ДАМО – документи фондів “Міська управа” (ф.216), “Канцелярія Миколаївського градоначальника” (ф.229), “Канцелярії міської поліції” (ф.231), у ДАОО опрацьовані матеріали фондів “Управління Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора” (ф.1), “Канцелярії Одеського градоначальника” (ф.2), “Управління Тимчасового Одеського генерал-губернатора” (ф.5), “Одеського будівельного комітету” (ф.59), “Одеської міської управи” (ф.16), фонд А.О. Скальковського (ф.147). У філії ДАОО міста Ізмаїла були досліджені документи з фонду “Канцелярії Ізмаїльського градоначальника” (ф.56), у Державному архіві міста Севастополя – матеріали фонду “Канцелярії Севастопольського градоначальника” (ф.15).

У РДІА опрацьовані документи з фондів “Комітету міністрів” (ф.1263), “Ради міністрів” (ф.1276), “Канцелярії міністра внутрішніх справ” (ф.1282), “Департаменту державного господарства і будівель” (ф.1285), “Департаменту виконавчої поліції” (ф.1286), “Господарського департаменту” (ф.1287), “Головного управління у справах місцевого господарства” (ф.1288), з “Колекції формулярних списків чинів цивільного відомства” (ф.1349). У РДА ВМФ –досліджені справи з “Колекції послужних списків чинів морського відомства” (ф.406).

Серед матеріалів діловодної документації, в першу чергу, варто відзначити звіти градоначальників, у яких, крім статистичних відомостей, відображена особиста оцінка градоначальників стану справ на довірених їм територіях, характеристика розвитку торгівлі, промисловості, промислів, закладів медицини, освіти, пропозиції щодо реформ у різних галузях життєдіяльності градоначальств.

Крім звітів до діловодної документації відносяться матеріали листування градоначальників з міністром внутрішніх справ, іншими міністерствами і відомствами, Новоросійським і Бессарабським генерал-губернатором, Одеським тимчасовим генерал-губернатором, російськими консулами. У цих документах подається різнобічна інформація, що стосується політичного, економічного, культурного життя півдня України в XIX – на початку XX ст., а також простежується механізм взаємовідносин градоначальників з центральними органами управління держави. Важливими джерелами, що характеризують діяльність градоначальників є прикази, обов’язкові постанови цих посадових осіб до підлеглих закладів і населення градоначальства.

Важливу інформацію про професійну й особисту характеристику градоначальників містять формулярні списки. У них фіксувалися ім’я, по батькові, прізвище, походження, рівень освіти, наявність нерухомої власності, нагороди, а також відомості про проходження військової і цивільної служби.

Законодавчі акти надають важливу інформацію про організацію місцевого державного управління. У “Полном собрании законов Российской империи” і “Своде законов Российской империи”, зокрема, містяться циркулярні розпорядження і накази про структуру і склад місцевих органів управління; правила та умови призначення чиновників на службу.

У дисертації широко використані статистичні матеріали, це, зокрема, огляди Одеського градоначальства за 1880 – 1914 рр., Миколаївського градоначальства за 1905, 1913 рр., Керч-Єнікальського градоначальства за 1900, 1910 рр. У них наводяться відомості про населення градоначальств, чисельний склад чиновників, адміністративно-територіальний розподіл, а також інформація про стан міського господарства, закладів охорони здоров’я й освіти, міських органів управління, поліції, благодійних організацій.

Серед використаних в роботі довідкових видань, в першу чергу відзначимо “Памятные книжки”, “Адрес-календари” градоначальств. У них надаються статистичні відомості про градоначальства, короткі історичні огляди заснування і головних етапів розвитку цих адміністративних одиниць, інформація про кількісний склад канцелярії градоначальств, подаються списки градоначальників у чинах. Довідково-біографічні матеріали представлені “Российским биографическим словарем”, “Общим морским списком”, “Списком высших чинов МВД”, “Альманахом современных российских государственных деятелей”, вони дозволяють отримати певне уявлення про походження, освіту, особливості кар’єри, особисті та професійні якості градоначальників.

Важливими джерелами у дисертаційному дослідженні виступають тогочасні газети і журнали. На їх сторінках міститься різнобічна інформація про розпорядження й укази градоначальників з питань управління, про переміщення чиновників, звільненні їх зі служби. Серед подібного роду періодичних видань, варто відзначити газети: “Крымский вестник”, “Южная Россия”, “Николаевская газета”. Частина інформації про життя і діяльність градоначальників була знайдена нами в журналах “Исторический вестник”, “Летопись революции” та газетах “Одесский листок”, “Одесские новости” й ін.

Мемуари сучасників, у тому числі мандрівників, державних діячів і колишніх градоначальників, також використовувалися як додаткове джерело при написанні дисертації. У спогадах мандрівників І.М. Муравйова-Апостола Муравьев-Апостол И.М. Путешествие по Тавриде в 1820 г. – СПб., 1823. – 337 с., Є.Є. Іванова Иванов Е.Э. Севастополь и его окрестности. Воспоминания. – Севастополь, 1894. – 71 с., А.П. Валуєвої-Мунт Валуева-Мунт А.П. Севастополь и его славное прошлое. – СПб., 1899. – 147 с., О. Горчакової Горочакова Е. Воспоминания о Крыме: В 2 кн. – М., 1883. – Кн.1. – 182 с., А.Н. Нілідіна Нилидин А.Н. Силуэты Крыма. Из путевой книжки. – СПб., 1884. – 241 с. та ін. описується стан міст півдня України, в яких автори побували. У спогадах колишніх міністра С.Ю. Вітте Витте С.Ю. Воспоминания. – Л., 1924. – 452 с. і Керч-Єнікальського градоначальника Ф.Ф. Вігеля Вигель Ф.Ф. Керчь. Приложение к 7-ой части его записок. – М., 1983. – 107 с. подаються своєрідні характеристики окремих Одеських і Керч-Єнікальських градоначальників XIX – початку XX ст.

Таким чином, весь комплекс джерел, серед яких є архівні документи, більшість з яких вперше вводиться до наукового обігу; опубліковані документи допомагають автору в об’єктивному висвітленні важливих аспектів розвитку градоначальств півдня України в XIX – на початку XX ст.

У підрозділі 1.3. “Методологічні основи дослідження” визначено, що методологічною основою дисертації стали загальновизнані в історичній науці методи. У даній роботі переважно використовувались загальнонаукові (історичний, синхронний, хронологічний, аналізу і синтезу, системний, статистичний, метод актуалізації) і спеціально-наукові методи (історико-генетичний, історико-порівняльний).

За допомогою історичного, синхронного, хронологічного методів, було розглянуто розвиток інституту градоначальств у визначеному просторі – південь України, а саме території Одеси, Феодосії, Ізмаїла, Керчі, Севастополя, Миколаєва і прилеглих до них поселень і в певному часі – з 1803 до 1917 рр. Була досліджена еволюція функцій градоначальників протягом тривалого періоду з часу виникнення градоначальств (початок XIX ст.) до їх ліквідації (початок XX ст.). Синхронно вивчені події, що відбувалися в різних градоначальствах півдня України у вищевказаний часовий проміжок. Простежені зміни у становищі градоначальств півдня України, у зв’язку з загальноімперськими подіями того періоду – приєднання Російською імперією земель Північного Причорномор’я, їх господарське освоєння, заснування і розвиток портових міст півдня країни, державні реформи другої половини XIX ст., наростання революційної ситуації на початку XX ст., Перша світова війна, Лютнева революція 1917 р.

Комплексне застосування методів аналізу та синтезу забезпечило можливість оптимально використати архівні матеріали, опубліковані джерела, наукові праці тощо.

При написанні дисертації був використаний системний підхід і системний метод, згідно яким було визначено, що системою в нашій роботі є інститут градоначальств взагалі, підсистемами – градоначальства півдня України, елементами – конкретні градоначальства, наприклад, Одеське, Керч-Єнікальське.

Крім того, застосовувалися статистичні методи дослідження, вони дали змогу скласти кількісні характеристики явищ і процесів, що вивчалися, розкрити їх взаємозв’язки. За допомогою статистичних методів у роботі були розглянуті службова характеристика градоначальників, на основі формулярних списків та інших джерел, проаналізовані особливості процесу призначення градоначальників на посаду, шляхи їхнього просування по службі, походження, віросповідання, здобуття освіти, адміністративної і громадської діяльності. При вивченні економічного розвитку складалися таблиці, у яких було показано темпи збільшення вивозу зернових з портів градоначальств, зростання значення залізничного транспорту наприкінці XIX ст. та його переваги над іншими видами транспорту при перевезеннях.

Використаний метод актуалізації дав можливість застосовувати отримані історичні знання, результати і висновки для наступної практичної діяльності. Вони можуть бути використані для подальших досліджень з історії півдня України, історії місцевого управління Новоросійським краєм, при написанні узагальнюючих праць, підготовці вузівських курсів і спецкурсів.

Серед основних загальноісторичних методів наукового дослідження в роботі були використані: історико-генетичний та історико-порівняльний методи. Історико-генетичний метод допоміг розкрити причинно-наслідкові зв’язки і закономірності історичного розвитку градоначальств, а історичні події й особистості охарактеризувати в їхній індивідуальності. Так, наприклад, у роботі показані причинно-наслідкові зв’язки між проведенням реформи поліції в середині XIX ст. і поліпшенням показників її роботи на території градоначальств.

У процесі дослідження використовувався такий метод як історико-порівняльний. Він дозволив у цій роботі розкрити сутність досліджуваних явищ; дав можливість на основі аналогій приходити до узагальнень і паралелей. За його допомогою було порівняно становище окремих градоначальств півдня України, темпи росту їхніх економічних показників, культурного розвитку та ін.

Таким чином, при написанні роботи використовувалися різноманітні методи, що дозволили науково дослідити обрану нами тему і проаналізувати особливості історії існування градоначальств на півдні України в XIX – на початку XX ст.

Розділ 2 “Градоначальства в системі регіонального державного управління” досліджуються причини створення градоначальств, аналізується еволюція функцій градоначальників з часу появи (1803 р.) і до періоду ліквідації градоначальств (1917 р.), розглядається службова характеристика градоначальників.

У підрозділі 2.1. “Функції градоначальств, їхня еволюція в XIX – на початку XX ст.” зазначаєтьс*******************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************'b3йський уряд розробив і здійснив заходи спрямовані на захист і економічне освоєння нових земель. Швидкий розвиток сільського господарства і торгівлі вимагали заснування нових чи відновлення старих портових міст півдня держави (Херсон, Миколаїв, Феодосія, Євпаторія). Одночасно уряд керував проведенням робіт з будівництва нових чи реконструкції старих фортець і оборонних споруд, під їхнім захистом селилося цивільне населення. Надалі ці поселення переростали в міста (Севастополь, Одеса, Керч-Єнікале, Ізмаїл).

Як показано в дисертації, уряд надавав великого значення розвитку міст Північного Причорномор’я, оскільки бачив у них майбутні південні ворота в Європу, що повинні були стати найважливішими центрами транзитної і зовнішньої торгівлі. Але досягти цього було неможливо без проведення реформи місцевого управління. Уряд пішов на експеримент і виділив з-під влади губернаторів декілька південних портових міст.

У дисертації досліджуються причини і передумови виділення окремих портових міст із загального губернського управління в градоначальства. Серед основних причин автор називає важливе воєнно-стратегічне й економічне (торгове) значення портових міст для всебічного розвитку південного регіону, необхідність удосконалення системи місцевого управління.

Автор висвітлює правове становище градоначальників, як представників урядової влади на місцях, характеризує систему підзвітності градоначальників перед органами регіонального і державного управління.

У роботі проаналізована еволюція функцій градоначальників, що сформувалися переважно до 30 – 40-х рр. XIX ст. Доведено, що під час правління Миколи I обов’язки градоначальників розширюються, доповнюються і стають більш чіткими. У “Своде законов Российской империи” за 1842 р. вони підрозділяються за чотирма основними напрямками: міське управління, поліцейський нагляд, розвиток торгівлі, судові органи.

Показано вплив реформ 60 – 70-х рр. XIX ст. на правове становище градоначальників. Частина їхніх функцій була передана органам міського самоврядування (управління міським господарством, питання, пов’язані з розвитком на території градоначальств охорони здоров’я, освіти, промисловості, внутрішньої торгівлі; збором повинностей). У той же час на градоначальників покладалися контрольні функції стосовно міських дум і управ.

Унаслідок проведення контрреформи в Російській імперії було прийнято нове “Міське положення” 1892 р., що збільшувало функції градоначальників з контролю над органами міського самоврядування. На перше місце в діяльності градоначальників аж до 1917 р., у зв’язку з загостренням внутрішньополітичного становища в країні, виходять адміністративно - правоохоронні функції.

У підрозділі 2.2. “Службова характеристика градоначальників” на матеріалах формулярних списків, Адрес-календарів, епістолярних джерел, мемуарів проаналізовані особливості процесу призначення градоначальників на посаду, шляхи їхнього просування по службі, походження, віросповідання, здобуття освіти, адміністративної і суспільної діяльності.

Автором установлено, що за 114-літній період існування градоначальств на півдні України, обов’язки градоначальників виконували 77 осіб. З них – 56 чоловік були військовими. Більшість градоначальників належали до чиновників IV класу “Табелі про ранги”.

З 1803 до 1856 рр. градоначальниками ставали службовці з різних відомств, але з 1856 до 1909 рр. в усі градоначальства півдня України (крім Одеси) призначалися винятково адмірали.

Формулярні списки збереглися в 60 з 77 градоначальників. З них нам стало відомо, що основна частина градоначальників за своїм походженням були дворянами, у тому числі 10 з них мали дворянські титули герцога, князя, графа, барона. Більшість градоначальників не мала земельної власності. У тих у кого вона була розміри земельних наділів коливалися в межах від 100 до 1700 десятин. Переважно, земля переходила їм у власність від батьків.

Багато хто з градоначальників отримали вищу чи середню військову освіту, закінчив морський кадетський корпус, офіцерський клас, морське чи військове училище. Вищу цивільну освіту (переважно юридичну) мали 9 градоначальників. Якщо в першій половині XIX ст. на посаду градоначальника призначалися люди, що мали домашню освіту і зробили кар’єру у військових компаніях, то в другій половині XIX – на початку XX ст. таких випадків уже не зафіксовано.

Було встановлено, що 29 градоначальників були бойовими офіцерами і брали участь у військових походах і битвах, мали нагороди за мужність і героїзм.

У ході роботи було виявлено, що серед градоначальників були люди з передовими для свого часу поглядами: С.О. Тучков (особисто знайом з О.М. Радищевим, О.С. Пушкіним), П.О. Антонович (у студентські роки був причетний до Сунгуровського таємного товариства). Науковою діяльністю займалися такі градоначальники, як С.М. Броневський, І.О. Стемпковський, О.І. Левшин.

З 60 градоначальників досвід адміністративної роботи мали всього 15 чоловік, проте посада градоначальника стала для багатьох, що виявили себе з позитивної сторони, важливим етапом їхньої майбутньої кар’єри.

Розділ 3 “Адміністративна діяльність градоначальств”, містить аналіз стану і діяльності органів управління градоначальством, форм звітності градоначальників перед регіональною владою й урядом, присвячений розгляду історії розвитку органів міського самоврядування на території градоначальств і їхнім взаєминам із представниками місцевої адміністрації.

У підрозділі 3.1. “Управління градоначальством” зазначається, що практичне керівництво підвідомчою їм територією градоначальники здійснювали за допомогою канцелярії. Формування функцій і штату канцелярії градоначальств відбувалося протягом всього існування цього інституту місцевого управління. При цьому штат канцелярії змінювався кількісно, залежно від темпів збільшення населення і реформування самого інституту градоначальств.

У другій половині XIX ст. відбувається чітке розмежування обов’язків службовців канцелярії градоначальника. Для більш ефективного ведення діловодства і управління канцелярія градоначальника була поділена на столи (відділення). Канцелярія в більшості градоначальств складалася з трьох основних столів: розпорядчого, господарського, паспортного. В Одеському градоначальстві через велику чисельність населення і відповідно чималу кількість справ існували, крім трьох основних, додаткові столи: судовий, таємний, товариств та зібрань, будівельний.

У дисертації наводиться перелік основних посад канцелярії градоначальника, аналізуються функції її чиновників.

Градоначальники головували в різних комітетах, комісіях, присутствіях, опікунствах, благодійних організаціях, що існували на території градоначальств.

В адміністративному управлінні градоначальники були поставлені вище всіх посадових осіб (як цивільних, так і військових) на підвідомчій їм території, вони наглядали за всіма адміністративними установами і посадовими особами, були зобов’язані надавати Новоросійському і Бессарабському генерал-губернатору (1822 – 1874 рр.) і міністру внутрішніх справ докладні щорічні звіти про стан справ у градоначальстві.

Виявлено, що в більшості звітів градоначальники давали характеристику стану і результатів діяльності за рік, безпосередньо підлеглих їм установ, розвитку основних галузей економіки на довіреній території.

Для звітів першої половини XIX ст. властива велика кількість статистичного матеріалу про розвиток промисловості, торгівлі. Але вони містять мало інформації, що характеризує стан різних установ градоначальства, в них майже відсутні конкретні пропозиції до уряду.

Після проведення реформ 60 – 70-х рр. XIX ст. вимоги до звітів градоначальників частково змінилися, оновилася форма їх написання. Це було викликано змінами в політичному і соціально-економічному житті, а також удосконаленням системи управління. Так, градоначальники повинні були приділяти підвищену увагу контролю за органами міського самоврядування, аналізувати внутрішню ситуацію, що склалася на території градоначальства, вносити свої пропозиції на розгляд уряду.

У підрозділі 3.2. “Взаємовідносини градоначальників з органами міського самоврядування градоначальств” підкреслено, що розподіл прав і обов’язків між вищою адміністративною владою в градоначальстві й органами міського самоврядування можна розділити на два періоди: до запровадження міської реформи 1870 р. і після реформи.

У перший період більшість городян, переважно, залишалися байдужими до громадських проблем, оскільки в законодавстві була відсутня чітка регламентація повноважень органів міського самоврядування, не визначався характер їхніх відносин із представниками місцевої адміністрації. Реальна влада знаходилася в руках градоначальників і генерал-губернаторів.

Другий період починається з прийняття “Міського положення” в 1870 р., що частково змінило функції органів міського самоврядування. Якщо в першій половині XIX ст. їхніми головними обов’язками було збирання податків, виконання різного роду повинностей, виділення грошей урядовим установам, то після проведення реформи першочерговими завданнями їхньої діяльності стає вирішення проблем міського господарства, благоустрою міста, турбота про розвиток місцевої торгівлі, промисловості, закладів охорони здоров’я й освіти.

У ході дослідження було виявлено, що місцева адміністрація і органи міського самоврядування взаємодіяли у вирішенні господарських проблем, що сприяло розвитку градоначальств. Градоначальники у своїх звітах відзначали, що з запровадженням “Міського положення” 1870 р. покращився стан справ в органах міського самоврядування.

Необхідно підкреслити, що наслідком загострення внутрішньополітичного становища в країні стало проведення контрреформи 1892 р., відповідно до якої підсилюється контроль з боку адміністрації градоначальств за діями органів самоврядування, при сприянні Особливого з міських справ присутствія, при цьому зменшується самостійність органів міського самоврядування.

Розділ 4 “Правоохоронна діяльність градоначальств” присвячено дослідженню становища і проблем поліції на території градоначальств, впливу державних реформ на показники й результативність її роботи, також в розділі подається різнобічний аналіз правоохоронної діяльності градоначальств.

У підрозділі 4.1. “Організація і управління органами правопорядку” зазначається, що правоохоронну діяльність градоначальник здійснював за допомогою своєї канцелярії, міської поліції, військових підрозділів, а також органів, що взаємодіяли з ним, але не були йому безпосередньо підпорядковані: судові установи, органи політичного розшуку (жандармське управління, охоронні відділи).

Головну роль по підтримці правопорядку на території градоначальств виконувала поліція. На чини поліції в дореформений період покладалося безліч обов’язків, крім власно поліцейських вони виконували у градоначальствах слідчі, судові, господарські функції.

У дисертації показано причини реформи поліції й її значення для розвитку успішної діяльності правоохоронних органів. Однак, поліцейська реформа носила незавершений характер і після її проведення коло поліцейських обов’язків залишалося досить широким.

У роботі відзначається, що однієї з головних проблем для поліції в першій половині XIX ст., в градоначальствах, і в цілому в Російській імперії, було комплектування особового складу поліції, що не відповідало вимогам часу і тим завданням, що покладалися на неї державою. У звітах градоначальників є відомості, про те, що часто нижні чини виявлялися “мало здатними до поліцейської служби”. Після реформ 60 – 70-х рр. XIX ст. змінився порядок комплектування поліції. Був уведений принцип вільного найму за контрактом, збільшена платня, запроваджені медалі за заслуги, підвищений розмір пенсій, багато господарських функцій і питання благоустрою передавалися від поліції органам місцевого самоврядування.

Градоначальники брали активну участь у реформуванні поліції, намагалися підвищити ефективність її роботи, використовуючи додаткові засоби фінансування.

У підрозділ 4.2. “Практична діяльність по забезпеченню правопорядку в градоначальствах” повідомляється, що правоохоронна діяльність градоначальників була різноманітна і охоплювала контроль над іноземцями, митницями, органами періодичного друку, запобігання поширенню на територію градоначальства інфекційних захворювань. У дисертації була докладно проаналізована діяльність градоначальників у зазначених сферах.

Однією з головних функцій градоначальників було гарантування безпеки населенню на підвідомчій території. Градоначальники різними засобами намагалися запобігти виникненню заворушень і революційних виступів у межах градоначальств. Установлено, що для кращого взаємозв’язку і координації дій градоначальники після оголошення підвідомчої їм території в стані посиленої охорони, проводили особливі наради, під своїм головуванням.

Було відзначено, що становище градоначальників під час народних виступів на початку XX ст. було подвійним. З однієї сторони вони повинні були підтримувати порядок і спокій на довіреній території, будь-яка помилка могла негативно відбитися на їхній подальшій кар’єрі. З іншого боку – застосування надзвичайно жорстких заходів у боротьбі з революційними виступами могло призвести до конфронтації з органами місцевого самоврядування і населенням.

Для запобігання конфліктів і заворушень, градоначальники організовували особливі комісії, що розглядали вимоги робітників та службовців, шукали шляхи їх вирішення.

У розділі показано, що діяльність судових органів переважно була незалежною від градоначальника. Судові органи градоначальств підтримували зв’язок з вищими губернськими інстанціями і входили до складу Одеського судового округу. Діяльність градоначальників стосовно судових органів головним чином зводилася до спостереження за якнайшвидшим вирішенням справ, у випадках серйозних порушень градоначальники могли звернутися до губернського начальства або міністра юстиції.

Розділ 5 “Роль градоначальств в економічному і соціально-культурному житті регіонів” висвітлює значення градоначальств у розвитку торгівлі, промисловості, мореплавства, суднобудування в портових містах півдня України, відображає участь адміністрації градоначальств і органів міського самоврядування в розвитку освіти, охорони здоров’я, культури, благоустрою.

У підрозділ 5.1. “Економічний розвиток градоначальств” відзначається, що окремими градоначальниками було запропоновано використовувати для розвитку підвідомчих їм територій статус порто-франко. На прикладі Одеси був розглянутий вплив порто-франко на розвиток торгівлі і добробуту населення градоначальств.

У дисертації аналізуються роль градоначальств у торгово-промисловому розвитку регіону. Наводиться перелік головних експортно-імпортних товарів, що перевозилися через територію градоначальств.

Розглядаються заходи, що використовувала адміністрація градоначальств для залучення на підвідомчу їм територію купців, підприємців, ремісників, колоністів, іноземних капіталів.

Виявлено, що градоначальники сприяли