УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК

ІНСТИТУТ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ І КЛІНІЧНОЇ
ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ

ЄВТУШЕНКО

Андрій Володимирович

УДК 619:616.995.1:639.3

ЛІГУЛІДОЗИ РИБ
(ЕПІЗООТОЛОГІЯ, БІОЛОГІЯ ЗБУДНИКІВ, ПАТОГЕНЕЗ,

РОЗРОБКА ЗАХОДІВ БОРОТЬБИ)

16.00.11 – паразитологія, гельмінтологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата ветеринарних наук

Харків – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті експериментальної і клінічної ветеринарної медицини Української академії аграрних наук.

Науковий керівник: доктор ветеринарних наук Приходько Юрій Олександрович, Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН, головний науковий співробітник лабораторії гельмінтології.

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, старший науковий співробітник Корнюшин Вадим Васильович, Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена, завідувач відділу паразитології.

кандидат ветеринарних наук, доцент Пономаренко Алла Миколаївна, Харківська державна зооветеринарна академія, доцент кафедри паразитології.

Провідна установа: Львівська національна академія ветеринарної медицини ім. С. З. Ґжицького, кафедра паразитології та рибництва, Міністерство аграрної політики України, м. Львів

Захист відбудеться “__26__” ____листопада____ 2003 р. о __13__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .359.01 в Інституті експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН за адресою: 61023, м. Харків, вул. Пушкінська, 83.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН за адресою: 61023, м. Харків, вул. Пушкінська, 83.

Автореферат розісланий “__23__” ___жовтня_____ 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор ветеринарних наук Бабкін А. Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Останнім часом особливо гостро постає проблема забезпечення населення різноманітними конкурентоздатними вітчизняними продуктами харчування. У вирішенні цього питання велике значення надається розвитку такої галузі сільськогосподарського виробництва як товарне рибництво, основну роль у якому відіграють природні водойми різного типу [Васильков Г. В., 1999; Васенко О. Г., 2000].

Однією з причин, що перешкоджають розвитку рибництва та збільшенню рибопродуктивності, є паразитарні хвороби риб, які спричиняють значні економічні збитки [Микитюк П. В. та ін., 1987; Секретарюк К. В. та ін., 1997]. В останні роки в багатьох рибопромислових водоймах України, насамперед водосховищах, набули широкого поширення спалахи таких інвазійних захворювань риб, як лігульоз та диграмоз, спричинені плероцеркоїдами – личинковими стадіями гельмінтів Ligula intestinalis та Digramma interrupta. Великі розміри плероцеркоїдів та їх висока патогенність значною мірою впливають на темп росту, вгодованість, плідність риб та призводять до її неминучої загибелі [Авраменко І. М. та ін., 2000; Давидов О. М. та ін., 2002].

У доповіді провідних британських вчених, присвяченої персистентності мікропаразитів у природних популяціях своїх хазяїв, лігуліди були віднесені до групи збудників таких небезпечних захворювань, як сказ, сибірка, туберкульоз, бруцельоз тощо [Dye., Barlow.. та ін., 1995].

Лігулідози за перебігом мають природно-вогнищевий характер. Цьому сприяє безпосередній зв’язок ставків і природних водойм, із яких разом з водою заносяться у ставкові та нерестово-вирощувальні господарства інвазовані проміжні хазяї – ракоподібні, а також екологічний зв’язок дефінітивних хазяїв – рибоїдних птахів із цими водоймами. За умов сучасного інтенсифікованого ведення рибного господарства із застосуванням ущільнених посадок риб, чого ніколи не буває у природних умовах, фактор існування у природі вогнища лігулідозів, сприяє виникненню масових захворювань серед ставкових риб [Рижніков А. І. та ін., 2001].

Значна частина раніше проведених досліджень щодо лігулідозів була спрямована на вивчення морфології, систематики та географічного поширення збудників; питання патогенезу, клініки та перебігу епізоотичного процесу вивчені недостатньо. Дані щодо ефективних методів боротьби з цією інвазією в літературі практично відсутні.

Розробку та впровадження заходів боротьби з лігулідозними захворюваннями риб та їх профілактики, необхідно проводити з урахуванням абіотичних та біотичних факторів, які відіграють вирішальну роль у перебігу епізоотичного процесу. Вивчення цих факторів надасть можливість науково обґрунтувати систему заходів і встановити оптимальні строки та тривалість їх застосування з метою забезпечення оздоровлення рибопромислових водойм від лігулідозних інвазій [Линник В. Я. та ін., 1998; Вовк Н. І. та ін., 2001].

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до аспірантської теми, яка була включена в науково-дослідну програму лабораторії гельмінтології ІЕКВМ УААН у 2000-2002 роках, держреєстрація № U00761 “Вивчити закономірності формування паразитоценозів у сільськогосподарських тварин і теоретично обґрунтувати розробку високоефективних екологічно безпечних заходів боротьби” (1996-2000 рр.) та № U001607 “Розробити нові екологічно безпечні засоби захисту тварин від паразитарних хвороб” (2001-2005 рр.).

Мета і задачі досліджень. Метою досліджень було вивчити перебіг епізоотичного процесу при лігулідозах риб, з’ясувати особливості біології та екології L. та D., дослідити патогенез захворювань, розробити заходи боротьби з лігулідозними інвазіями.

Для досягнення мети необхідно було вирішити такі задачі:– 

провести моніторинг епізоотичного процесу при лігулідозах риб на водоймах з різними гідробіологічними режимами;– 

експериментально відтворити життєвий цикл L. та D.;– 

вивчити вплив лігулідозних інвазій на біологічні показники розвитку риб;– 

дослідити вплив збудників лігулідозних інвазій на гематологічні та біохімічні показники крові інвазованих риб;– 

встановити фактори, що обумовлюють зміну поведінки інвазованих збудниками лігулідозів риб;– 

випробувати в експериментальних умовах ефективність застосування антгельмінтного препарату на ранній стадії інвазування риб збудниками лігулідозів;– 

встановити оптимальні строки проведення комплексних заходів боротьби з метою забезпечення оздоровлення рибопромислових водойм від лігулідозних інвазій.

Об’єкт дослідження. Збудники лігульозу та диграмозу; дефінітивні, перші проміжні та додаткові хазяї лігулід; альбендазол.

Предмет дослідження. Поширення гельмінтозів, біологія розвитку гельмінтів, вплив гельмінтів на організм риб, гельмінтоцидна дія альбендазолу.

Методи досліджень. Загальноприйняті гельмінтологічні методи (неповний гельмінтологічний розтин, копроовоскопія); експериментальні, гематологічні, біохімічні методики; методи статистичної обробки отриманих результатів.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше в Україні визначені особливості перебігу епізоотичного процесу при лігулідозах риб у водоймах з різними гідробіологічними режимами; одержано нові дані щодо строків дозрівання плероцеркоїдів L. у додатковому хазяїні; вивчена динаміка яйцепродукції зрілих гельмінтів; встановлений новий вид першого проміжного хазяїна у циклі розвитку L. та D. іnterrupta. Вивчено вплив лігулід на гематологічні та біохімічні показники крові, на біологічні показники розвитку риб в умовах водойм з різними гідробіологічними режимами. Уперше встановлені біотичні та абіотичні фактори, що обумовлюють зміну поведінки інвазованих лігулідами риб. Визначена ефективність альбендазолу при його застосуванні на ранній стадії інвазування риб збудниками лігулідозів. Встановлені оптимальні строки застосування комплексних заходів боротьби із лігулідозними інвазіями на рибопромислових водоймах.

Наукова новизна виконаної роботи підтверджена патентом на винахід: 2002054267 Україна, МПК 7N33/48. Спосіб визначення яєць гельмінтів L. та D. та їх кількості в калі птиці та ссавців / А. В. Євтушенко, Ю. О. Приходько (Україна). – №  А; Заявл. 24.05.2002; Опубл. 17.02 2003, Бюл. .

Практичне значення одержаних результатів. Проведені моніторингові дослідження перебігу епізоотичного процесу при лігулідозах зробили можливим визначити тенденції поширення лігульозу та диграмозу серед риб у рибопромислових водоймах різного типу. Результати досліджень із вивчення епізоотології лігулідозів були використані для розробки рекомендацій “Рекомендації щодо заходів боротьби з лігульозом та диграмозом риб у рибопромислових водоймах”, затверджені науково-методичною радою Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України (протокол № від 20 грудня 2002 року).

Запропоновано схеми профілактичної дегельмінтизації риб на ранніх стадіях зараження лігулідами та оптимальні строки їх застосування, які випробувані з позитивним результатом у виробничих умовах ставових господарств.

Особистий внесок здобувача. Особистий внесок дисертанта полягає в самостійному виконанні всього запланованого об’єму методичної та експериментальної роботи, узагальненні та аналізі одержаних результатів.

Дослідження гематологічних та біохімічних показників крові риб проводились за участю кандидата біологічних наук Михайлової С. А. Встановлення видової належності ракоподібних здійснювали разом зі старшим науковим співробітником Українського науково-дослідного інституту екологічних проблем Прохода Т. О.

Апробація результатів дисертації. Основні матеріали дисертації доповідались, обговорювались і отримали схвалення на міжнародній науковій конференції молодих вчених “Водные биоресурсы и пути их рационального использования” (м. Київ, 31 січня – 1 лютого 2000 року); міжнародній науково-практичній конференції “Ветеринарна наука на порозі XXI віку” (м. Харків, 5 жовтня 2000 року); міжнародному семінарі “Дослідження екологічного стану транскордонних ділянок басейну Дніпра та організація моніторингу транскордонного забруднення водних об’єктів басейну” (м. Харків, 20-21 вересня 2001 року); науково-методичній конференції “Безпека життєдіяльності” (м. Харків, 27-28 листопада 2001 року); міжнародній науково-практичній конференції “ІЕКВМ – 80 років на передовому рубежі ветеринарної науки” (м. Харків, 15-19 жовтня 2002 року); міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми ветеринарної медицини в умовах сучасного ведення тваринництва” (м. Феодосія, АР Крим, 26 травня – 2 червня 2003 року); щорічних засіданнях вченої ради ІЕКВМ УААН (м. Харків, 2000-2002 рр.); на обласному семінарі-нараді спеціалістів ветеринарної медицини Харківської області.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 13 робіт, із них 8 статей у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, 2 у матеріалах та тезах конференцій; співавторство у монографії, один патент на винахід та одні методичні рекомендації.

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена на 148 сторінках комп’ютерного друку (8 сторінок – рисунки і таблиця), містить вступ, огляд літератури і вибір напрямків досліджень, матеріали та методи досліджень, результати досліджень, узагальнення результатів досліджень та їх аналіз, висновки. Список використаної літератури викладений на 36 сторінках, налічує 347 джерел, у тому числі 111 іноземних. Роботу ілюструють 14 таблиць, 29 рисунків, 3 додатки.

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Дослідження проводили протягом 2000 – 2003 років у лабораторіях гельмінтології, біохімії, на експериментальній базі ІЕКВМ УААН, в Українському науково-дослідному інституті екологічних проблем, Лиманському державному сільськогосподарському рибоводному підприємстві.

Вивчення питань епізоотології лігулідозів риб здійснювали на 10 водних об’єктах України: водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС, Печенізькому, Київському, Краснооскільському, Трав’янському, Орільському водосховищах, річках Сіверський Донець та Оскіл, ставках Лиманського ДСГРП та ВАТ “Печенізьке рибоводне господарство”.

Матеріал для досліджень відбирали під час промислових та контрольних невідних та сіткових виловів риб у різні сезони року. Для аналізу використовували не менше 50 екземплярів риб кожного виду з вилову. Дослідження риб проводили методом неповного гельмінтологічного розтину, розробленим Скрябіним К. І. (1928) і модифікованим стосовно риб Догелем В. А. (1933) і Маркевичем А. П. (1950). Видову належність виявлених гельмінтів встановлювали за “Определителем паразитов пресноводных рыб фауны СССР” (1987), при цьому, визначали екстенсивність (Е І) та інтенсивність інвазії (І І). Усього досліджено більше п’яти тисяч риб п’ятнадцяти видів.

Особливості перебігу епізоотичного процесу при лігулідозах риб у водоймах з різними гідробіологічними режимами оцінювали за показниками екстенсивності та інтенсивності інвазії, видом, віком, лінійним розмірам, коефіцієнтам вгодованості хворої та здорової риби. Вік риб визначали шляхом підрахунку річних кілець на лусці [Брюзгін В. Л., 1989]. Лінійний розмір вимірювали від вершини рила до кінця лускового покриву. Жирність встановлювали за шкалою, розробленою Прозоровською М. Л. (1952). Коефіцієнт вгодованості визначали за формулою Кларка (1974).

Дослідження факторів передачі лігулідозних інвазій у риб проводили на Печенізькому водосховищі та водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС. Дослідження птахів здійснювали методом неповного гельмінтологічного розтину за Скрябіним К. І. (1928). При цьому, визначали вид птаха, Е І та І І збудниками лігулідозів. Всього було досліджено 27 птахів чотирьох видів. Відбір зразків зоопланктону проводили за загальноприйнятими методиками з використанням стандартної сітки Джеді. Для оцінки чисельності зоопланктону користувалися лічильно-ваговим методом, при цьому у камері Богорова підраховували особин кожного виду. Видовий склад копепод встановлювали за “Определителем пресноводных беспозвоночных Европейской части СССР” (1977).

Вплив лігулідозних інвазій на гематологічні та біохімічні показники крові риб вивчали шляхом відбору проб крові від спонтанно інвазованих та вільних від інвазії риб з одного вилову. Кров забирали пастерівською піпеткою із хвостової артерії риб. Визначення вмісту загального гемоглобіну та його форм проводили гемоглобін-ціанідним методом (з ацетонціангідріном) (1985). Еритроцити підраховували шляхом дослідження крові за фотоелектроколориметричним методом із використанням каліброваних графіків (1987). Лейкоцити підраховували за уніфікованим методом у камері Горяєва; лейкограму виводили за уніфікованим методом морфологічного дослідження формених елементів крові з диференційним підрахунком лейкоцитів (1988). Білок загальний визначали за біуретовою реакцією (1973), білкові фракції (альбуміни та ?-, в-, г-?лобуліни) нефелометричним методом (1983), серомукоїди – за методикою Веймера та Мошина (1957); циркулюючи імунні комплекси (ЦІК) – методом Гриневича і Алфьорової (1980).

Для визначення впливу абіотичних та біотичних факторів, що обумовлюють зміну поведінки інвазованих збудниками лігулідозів риб, щомісяця, впродовж року, на Печенізькому водосховищі визначали температуру води та розподіл (стратифікацію) вмісту кисню по вертикалі (в різних шарах води) за допомогою портативного оксиметру. У інвазованих лігулідами риб встановлювали показник паразитичного індексу, який був запропонований R.та C. R.(1988).

З метою вивчення біологічних особливостей розвитку лігулід було проведено п’ять дослідів із відтворення життєвого циклу збудників лігулідозів. Відпрацювання лабораторної моделі проводили на качках сірої української породи, веслоногих ракоподібних Acanthocyclops americanus, білих амурах.

Для вивчення динаміки виділення яєць зрілими гельмінтами D. та L., проводили експериментальне зараження качок (12 екз.) плероцеркоїдами лігулід різної маси: 22-25 г, 8-10 г, 3 г. Кал від качок відбирали кожні 4 години, починаючи з 46-ї години після зараження. Копроовоскопічні дослідження проводили за спеціально розробленим способом (патент на винахід № , Україна, МПК 7N33/48) шляхом седиментації при центрифугуванні з подальшим мікроскопуванням осаду.

Для вивчення строків ембріонального дозрівання яєць гельмінтів D. та L. іntestinalis, культуру яєць гельмінтів витримували при різних температурних режимах: 4-6 °С, 9-11 °С, 14-16 °С, 19-21 °С, 14-26 °С, 29-31 °С, 34-36 °С. Стадії розвитку яєць та тривалість життя корацідіїв контролювали при мікроскопічних дослідженнях.

Розвиток та дозрівання плероцеркоїдів лігулід у додаткових хазяях вивчали при експериментальному зараженні 36 екземплярів цьоголіток білого амуру та строкатого товстолобику збудниками лігулідозів, шляхом задавання інвазованих ракоподібних Acanthocyclops americanus (Monch.). Риб утримували в акваріумах об’ємом 200 дм3 при температурі 18-22 С. Циклопів вводили per os, індивідуально, за допомогою пластикового катетеру у кількості 10-15 екземплярів на особину риб. Рибам контрольної групи вводили неінвазованих циклопів. Паразитологічний розтин експериментально інвазованих риб проводили через сім, п’ятнадцять та тридцять діб з моменту зараження.

Встановлення строків досягнення плероцеркоїдами лігулід інвазійної стадії в організмі риб проводили на качках, експериментально заражених ремінцями L., одержаних при паразитологічному розтині білих амурів п’ятимісячного віку. Отримані плероцеркоїди L. іntestinalis відносились до генерації збудників віком не більше чотирьох місяців.

Вивчення ефективності ранньої дегельмінтизації риб, експериментально заражених лігулами, проводили в лабораторних умовах на білих амурах цьоголітнього віку. Зараження риб здійснювали за вищенаведеною методикою. Були сформовані п’ять груп амурів по десять особин у кожній. Перша група – контрольна. Рибам дослідних груп задавали альбендазол (100ДР): другій та третій групі у дозі 30,0 мг/кг маси тіла риб, четвертій та п’ятій – 50,0 мг/кг. Препарат вводили у складі 2ного крохмального клейстеру, per os, індивідуально, за допомогою пластикового катетеру через 15 діб після зараження рибам другої та четвертої дослідних груп, через 30 діб – рибам третьої та п’ятої груп. Амурам контрольної групи задавали 2ний крохмальний клейстер без препарату. Контрольний діагностичний розтин риб проводили через 45 діб після зараження.

Дослід з випробування терапевтичної ефективності альбендазолу при лігулідозах риб у виробничих умовах проводили у двох ізольованих нерестово-малькових ставках Лиманського рибгоспу. Рибам дослідного ставка тричі з інтервалом в один місяць згодовували комбікорм, який містив 0,1ДР альбендазолу, із розрахунку 50,0 мг ДР на кг маси риб. Рибам контрольного ставка задавали звичайний комбікорм. Через місяць після останнього задавання препарату, були проведені паразитологічні дослідження риб дослідного та контрольного ставків.

Математично-статистичну обробку результатів проводили на ПЕОМ IBM PS за допомогою програми “Statistica” для Windows. Оцінку вірогідності визначали за показниками Т-критеріїв Стьюдента.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Особливості перебігу епізоотії лігулідозів риб у водоймах з різними гідробіологічними режимами. У результаті проведених досліджень встановлено, що всі обстежені водойми Харківської області є неблагополучними щодо лігулідозів риб. Печенізьке водосховище, при цьому, стало стаціонарним епізоотичним осередком лігулідозних інвазій для інших водойм області.

На теперішній час перебіг епізоотії лігулідозів риб на Печенізькому водосховищі перебуває на стадії розвитку. Плероцеркоїдів L. intestinalis виявляли у ляща, плоскирки, плітки та уклейки, а D. – лише у ляща. Екстенсивність інвазії риб восени коливалась від 61,0до 75,0Збудники лігулідозів були зареєстровані у риб ставкового господарства ВАТ “Печенізький рибгосп”: у білого амуру – L. (Е І – 26,1у строкатого товстолобика – L. та D. (Е І – 18,2

На водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС спалах лігулідозів риб був зареєстрований у 1999 році. Плероцеркоїдів L. реєстрували у краснопірки та уклейки, а D. – у ляща. При цьому, екстенсивність інвазії ляща збудниками диграмозу знижувалась протягом трьох років досліджень – з 79,4восени 2000 року до 24,5восени 2002 року, а екстенсивність інвазії краснопірки збудниками лігульозу, навпаки, збільшувалась до 100,0восени 2002 року. Поряд з цим, спостерігали спалах лігульозу серед білих амурів у ставках Лиманського ДСГРП. При цьому, показник Е І збільшувався з 5,2восени 2001 року до 32,1восени 2002 року.

Перебігу епізоотичного процесу при лігулідозах були властиві сезонні зміни екстенсивності та інтенсивності інвазії риб на досліджуваних водоймах. Так, на Печенізькому водосховищі влітку Е І ляща лігулідами становила 21,4восени цей показник різко збільшувався до 71,4Протягом зимового періоду Е І риб зменшувалась до 45,9та набувала найменшого значення навесні – 25,8Аналогічна зміна показників Е І відбувалась і на водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС. Так, влітку Е І ляща становила 24,6восени цей показник дорівнював 79,4взимку показник Е І зменшувався до 37,7а навесні – до 22,5 %. Подібним чином змінювались і показники І І риб.

При вивченні строків інвазування риб збудниками лігулідозів було встановлено, що на Печенізькому водосховищі зараження риб відбувалось з липня до жовтня, а на водоймі-охолоджувачі – з червня до листопаду. На Печенізькому водосховищі заражались лящі від дволітнього до п’ятилітнього віку. Частіше спостерігали інвазування риб трилітнього та чотирилітнього віку (Е І – 10,1та 4,2У лящів від трилітнього до п’ятилітнього віку, що вже були інвазовані плероцеркоїдами лігулід у минулих роках, реєстрували повторне зараження лігулідами. Риби шестилітнього віку ремінцями не заражались, а були інвазовані лише старшими генераціями ремінців внаслідок зараження у минулі роки.

На водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС протягом періоду досліджень зміна Е І відбувалась за рахунок інвазування риб різних вікових груп. Так, у 2000 році, високу Е І восени реєстрували серед риб трилітнього віку (Е І – 74,6 %), у той час, як інвазованість риб старших вікових груп була незначною (Е І – 4,8Восени наступного 2001 року, високі показники Е І спостерігали у лящів трилітнього (Е І – 31,9чотирилітнього (Е І – 26,1та п’ятилітнього (Е І – 11,6віку. У 2002 році, восени, Е І риб різко знизилась у порівнянні з минулими роками до 24,5та формувалась за рахунок особин чотирилітнього віку (Е І – 17,2і в меншому ступені – трилітнього віку (Е І – 7,3

Вирішальну роль у підтримці осередків лігулідозних інвазій на обох досліджуваних водоймах відігравали дефінітивні та перші проміжні хазяї. На Печенізькому водосховищі найчисельніші колонії звичайного (озерного) і сріблястого мартинів, річкового крячка розташовувались на території ВАТ “Печенізьке рибницьке господарство”. Восени, Е І звичайного та сріблястого мартинів ремінцями L. та D. іnterrupta становила 80,0та 60,0відповідно, при І І до семи гельмінтів на птаха. Е І річкового крячка ремінцями L. становила 40,0при І І до двох гельмінтів. При вивченні видового складу зоопланктону на Печенізькому водосховищі було виявлено дев’ять видів ракоподібних ряду Copepoda, шість із яких можуть бути потенційними першими проміжними хазяями у циклі розвитку лігулід: Acanthocyclops americanus, A.Mesocyclops leuckarti, Thermocyclops oithonoides, Eudiaptomus gracilis, E.. Восени відсоток біомаси цих видів копепод від загальної біомаси ракоподібних ряду Copepoda становив до 77,7а від загальної біомаси всіх ракоподібних (Crustacea) – 30,9

По узбережжям водойми-охолоджувача Зміївської ТЕС були виявлені колонії звичайного (озерного) мартину та річкового крячка. Менш чисельною була колонія сріблястого мартину. Е І звичайного мартину ремінцями L. становила 57,1при І І до двох гельмінтів, а ремінцями D. – 14,3при І І – один гельмінт на птаха. Е І річкового крячка збудниками L. дорівнювала 25,0при І І – два гельмінти на птаха. При вивченні видового складу зоопланктону водойми-охолоджувача була виявлена монопопуляція копепод виду Acanthocyclops americanus. Восени біомаса акантоциклопсів становила 52,03від загальної біомаси ракоподібних (Crustacea).

При проведенні паразитологічних досліджень риб на водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС та Печенізькому водосховищі у черевній порожнині лящів були виявлені самки нематоди Philometra ovata. При цьому, паразитування нематод спостерігали лише у лящів, інвазованих плероцеркоїдами D.а чи L.. У риб, вільних від збудників лігулідозних інвазій, паразитування Ph. не відмічали. Спільну лігулідозно-філометроідозну інвазію реєстрували у 61,3інвазованих лящів на Печенізькому водосховищі та у 37,3риб водойми-охолоджувача Зміївської ТЕС. Таку ж картину спостерігали і при проведенні паразитологічного аналізу риб Київського водосховища під час експедиції “Транскордонний діагностичний аналіз басейну Дніпра”. Спільну інвазію реєстрували у 94,4 інвазованих лігулідами лящів.

Особливості біології L.та D. іnterruptа. При вивченні динаміки інтенсивності яйцепродукції зрілими цестодами L. та D. за умов експериментального зараження качок було встановлено, що тривалість яйцепродукції ремінців та кількість виділених ними яєць залежали від маси гельмінтів. Так, у гельмінтів масою 22-25 г (І-група) яйцепродукція тривала двадцять годин, у ремінців масою 8-10 г (ІІ-група) – шістнадцять годин, а масою 3 гІІІ-група) – вісім годин. Максимальна кількість виділених з калом яєць гельмінтів спостерігалась на 58 годину після зараження птахів, незалежно від маси гельмінтів, та становила 45700,0 ± ,0 екземплярів в одному грамі калу качок І-групи, 17723,3 ± ,5 екземплярів у птахів ІІ-групи та 4465,0 ± ,0 екземплярів у качок ІІІ-групи.

Досліджуючи строки ембріонального розвитку яєць гельмінтів було встановлено, що дозрівання яєць відбувалось при температурних режимах від 14-16 є? до 29-31 ?С. При цьому, строки розвитку яєць ремінців D. та L. при однакових температурних режимах помітно не відрізнялись та становили від 6-7 діб при температурі 29-31 ?С до 19-33 діб при температурі 14-16 ?С. Оптимальним для обох видів гельмінтів був температурний режим 24-26 ?С. Кількість загиблих яєць при такій температурі становила 7,0 ± ,5для L. intestinalis та 5,3 ± ,5для D..

При експериментальному зараженні циклопів Acanthocyclops americanus корацідіями L.та D. було встановлено, що через 12-14 діб при температурному режимі 24-26С процеркоїди лігулід були інвазійними, що підтверджувалось результатами експериментального зараження риб. Цей факт свідчив про можливість ракоподібних A. бути першими проміжними хазяями у циклі розвитку лігулід.

У результаті експериментального зараження риб шляхом згодовування інвазованих циклопів було встановлено, що ремінці L.та D. іnterrupta проявляли специфічність до певних видів риб. Так, при проведенні паразитологічного розтину білих амурів через тридцять діб після зараження плероцеркоїдів D. виявлено не було, а Е І L. становила 100Менш специфічними виявились збудники лігулідозів до строкатих товстолобиків: Е І D. становила 66,7а L. іntestinalis – 33,3

При проведенні паразитологічного розтину риб на сьому та п’ятнадцяту добу після експериментального зараження ремінцями більшість личинок збудників локалізувалось у печінці. Так, на сьому добу в печінці локалізувалось 100,0а на п’ятнадцяту добу – 77,1личинок гельмінтів. На тридцяту добу досліджень у печінці залишилось 23,5плероцеркоїдів, інші – мігрували у порожнину тіла риб.

У результаті експериментального зараження качок плероцеркоїдами L. іntestinalis, які відносились до генерації віком не більше чотирьох місяців, на 58-му годину після початку досліду в калі птахів були виявлені яйця збудника. Факт зараження качок свідчив про те, що плероцеркоїди L. за певних умов стають інвазійними вже на четвертий місяць паразитування у риб.

Вплив лігулідозних інвазій на організм ляща при спонтанному зараженні. Клінічні ознаки та патологоанатомічні зміни. При вивченні патогенного впливу плероцеркоїдів лігулід на організм риб було встановлено, що у інвазованих лящів зменшується лінійний розмір та коефіцієнт вгодованості.

Різниця показників лінійного росту інвазованих та вільних від інвазії риб збільшувалась протягом року від моменту зараження. Так, на Печенізькому водосховищі влітку у лящів трилітнього віку різниця у лінійних розмірах була недостовірною. Восени різниця достовірно збільшувалась до 5,8(р ,05) та зростала протягом зимового і весняного періодів до 7,2(р ,01) та 8,0(р 0,01), відповідно. Аналогічно змінювалась різниця у показниках лінійного розміру між зараженими та незараженими лящами водойми-охолоджувача Зміївської ТЕС: достовірною вона була взимку і навесні та становила 4,5 % (р ,01) і 10,0(р ,001), відповідно.

При визначенні коефіцієнту вгодованості лящів Печенізького водосховища було встановлено, що цей показник у інвазованих плероцеркоїдами лігулід риб достовірно зменшувався у порівнянні з лящами, вільними від інвазії: влітку на 3,1(р ,05), восени на 20,7(р ,001), взимку на 5,8(р ,05) та на 9,8(р ,05) навесні. На водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС різниця між показниками коефіцієнту вгодованості була достовірною лише восени та становила 12,6(р 0,01).

При проведенні патологоанатомічного розтину риб було встановлено, що у інвазованих лігулідами лящів Печенізького водосховища не відбувалось розвитку статевих органів, стінка кишечнику була стоншена до прозорості, а маса його вмісту була у 5-7 разів меншою, ніж у неінвазованих риб. У заражених лящів водойми-охолоджувача Зміївської ТЕС стадія розвитку статевих органів відповідала незараженим рибам, але маса гонад була у 2-3 рази меншою. Помітних морфологічних змін внутрішніх органів не спостерігали, кількість хімусу не відрізнялась у порівнянні з вільними від інвазії лящами. Коефіцієнт жирності становив 3-4 бали і відповідав такому ж значенню у неінвазованих лящів.

Гематологічні та біохімічні показники. При вивченні впливу збудників лігулідозних інвазій на гематологічні та біохімічні показники організму риб на Печенізькому водосховищі нами досліджувались три групи риб: перша – контрольна, лящі вільні від інвазії, друга – риби, інвазовані лігулідами у поточному році, третя – лящі, заражені плероцеркоїдами лігулід у минулому році. На водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС досліджували дві групи риб – інвазованих та вільних від інвазії ремінцями.

На Печенізькому водосховищі у лящів ІІ-групи спостерігали достовірне збільшення кількості лейкоцитів на 15,1(р ,01), а у риб ІІІ-групи цей показник не змінювався у порівнянні з контрольною групою риб. При аналізі лейкоцитарної формули у лящів ІІ- та ІІІ- груп процент лімфоцитів зменшувався у порівнянні із контрольною групою риб на 11,1(р ,001) та 15,6(р ,001); процент моноцитів збільшувався у 1,8 рази (р ,05) та в 2,2 рази (р ,01); процент еозинофілів збільшувався у 2,2 рази (р ,01) та у 4,8 рази (р ,001), відповідно. Процент сегментоядерних нейтрофілів у лящів ІІ-групи збільшувався у 1,9 рази (р ,05), а у риб ІІІ-групи цей показник не змінювався у порівнянні з рибами контрольної групи. У лящів ІІ- та ІІІ- дослідних груп процент паличкоядерних нейтрофілів збільшувався у 2,2 рази (р ,05) та у 2,7 рази (р ,01). Аналогічні зміни відбувались у інвазованих лігулідами лящів водойми-охолоджувача Зміївської ТЕС: кількість лейкоцитів збільшувалась на 11,5(р ,01) у порівнянні з неінвазованими рибами; у лейкоцитарній формулі крові заражених ремінцями лящів відбувалось зменшення проценту лімфоцитів на 16,8(р ,001), збільшення еозинофілів та моноцитів у 7,3 та 2,2 рази, відповідно р ,001 та р ,01.

Вміст загального білку у крові інвазованих риб ІІ- та ІІІ- груп Печенізького водосховища зменшувався на 21,28(р ,001) та 33,89(р ,001), відповідно, в порівнянні із контрольною групою, при цьому вміст ?-глобулінів (імуноглобулінів-М) зменшувався на 43,18(р ,001) та 47,76(р ,001), а ?-глобулінів на 25,49(р ,01) та 45,22(р ,001), відповідно. Рівень ЦІК у лящів ІІ-групи збільшувався на 46,72(р ,05), а у риб ІІІ-групи – зменшувався на 28,47(р ,05), а вміст серомукоїдів збільшувався, відповідно, на 54,63(р ,001) та 46,7(р ,001) у риб обох дослідних груп, в порівнянні з контрольною групою. У інвазованих лігулідами лящів водойми-охолоджувача, зміна біохімічних показників крові, у порівнянні із вільними від інвазії рибами була менш вираженою: рівень загального білку зменшувався на 22,40(р ,001), ?-глобулінів (імуноглобулін-М) на 49,24(р ,001), ?-глобулінів на 26,02(р ,01); рівень ЦІК збільшувався в 2,06 рази (р ,05), вміст серомукоїдів збільшувався на 40,15(р ,01).

Фактори, що обумовлюють зміну поведінки хворих на лігулідози риб. Інвазована збудниками лігулідозів риба локалізувалась у поверхневих шарах води, де кількість розчиненого кисню вище. У результаті досліджень в організмі заражених лящів був виявлений стан гіпоксії. Достовірних змін вмісту загального гемоглобіну у крові інвазованих збудниками лігулідозів лящів, у порівнянні з вільними від інвазії рибами, не відбувалось. При дослідженні співвідношення різних форм гемоглобіну, було встановлено, що у крові інвазованих ремінцями риб рівень оксигемоглобіну був знижений на 22,9(р ,001), натомість спостерігали збільшення вмісту метгемоглобіну в 2,62 рази (р ,001) та сульфгемоглобіну в 3,16 рази (р ,001). При цитоморфологічному аналізі мазків крові, відібраної у інвазованих лігулідами лящів, була встановлена патологія еритроцитів: анізо- та пойкілоцитоз, порушення осморезистентності клітин, олігохромемія, руйнування цитоплазми еритроцитів, пошкодження ядра, відзначали гемоліз. У мазках крові риб, вільних від інвазії, еритроцити були нормальної еліпсоїдної форми, насиченого червоного забарвлення, вільно розташовані відносно один одного.

Були встановлені сезонні зміни поведінки інвазованих лігулідами риб, які визначались рядом біотичних – стадією розвитку та розміром гельмінту, та абіотичних факторів – температурою води та концентрацією кисню у воді. Так, влітку, при розмірі плероцеркоїдів до 3-5від маси тіла хазяїна, поведінка інвазованих риб не відрізнялась від поведінки неінвазованих лящів. При збільшенні маси гельмінтів до 6-20від маси тіла риби, поведінка заражених лящів змінювалась та залежала від абіотичних факторів: при температурі вище 15С риба прагнула дістатися поверхневих шарів води (0,2-0,3 м від поверхні) – зон з більшою насиченістю киснем (7,1-8,2 мг/дм3); при зниженні температури нижче 10С концентрація кисню у поверхневих та середніх шарах води вирівнювалась (7,7-10,9 мг/дм3), інвазовані лящі припиняли активно переміщатися та опускались на глибину 0,5-1,0 м від поверхні. Наприкінці зимового періоду, внаслідок зниження концентрації кисню до 0,2-3,0 мг/дм3 у воді, спостерігали масову загибель хворих на лігулідози риб.

Заходи боротьби з лігулідозними інвазіями. Ефективність застосування альбендазолу в експериментальних умовах. Встановлено, що екстенс- та інтенсефективність дегельмінтизації білих амурів у дозі 50,0 мг/кг (за ДР) на п’ятнадцяту добу після зараження становила, відповідно, 90,0та 97,8Менш ефективною виявилась обробка дослідних риб у той самій дозі на тридцяту добу після зараження – 60,0та 87,0відповідно. Дегельмінтизація риб альбендазолом у дозі 30 мг/кг є неефективною.

Впровадження комплексних заходів боротьби. З моменту спалаху захворювань риб на лігулідози у водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС нами був рекомендований та впроваджений комплекс заходів, спрямований на ліквідацію осередку лігулідозних інвазій на водоймі: було припинено штучне зариблення водойми лящем; не допускали гніздування рибоїдних птахів на ставках риборозплідника та понтонних садках рибгоспу; проводили зариблення водойми цьоголітками судака та щуки; здійснювали цілорічний меліоративний вилов інвазованої риби, для чого був виготовлений спеціальний наплавний невід, за допомогою якого виловлювався інвазований лящ, що локалізувався у поверхневих та середніх шарах води. У результаті впровадження вищенаведених заходів рівень інвазованості лящів збудниками D. знизився з 79,4восени 2000 року до 23,5восени 2002 року.

На Лиманському ДСГРП за умов проведення щомісячних дегельмінтизацій ставкових риб, спонтанно інвазованих збудниками лігулідозів, у період з липня до вересня, екстенс- та інтенсефективність застосування альбендазолу у дозі 50,0 мг ДР на кг маси тіла риб, становила 81,3і 96,6для строкатих товстолобиків, та 83,8і 97,7для білого амуру, відповідно.

ВИСНОВКИ

1. Проведено моніторинг лігулідозів риб на водоймах з різними гідробіологічними режимами, визначено особливості біології та екології збудників лігулідозних інвазій – Ligula intestinalis та Digramma interrupta, вивчено патогенез цих захворювань, запропоновано комплекс заходів боротьби з лігулідозними інвазіями із застосуванням дегельмінтизації риб.

2. На обстежених рибопромислових водоймах виявлено два види збудників лігулідозних інвазій – L. та D.. На Печенізькому водосховищі лящ та строкатий товстолобик були заражені плероцеркоїдами обох видів; уклейка, плоскирка, плітка та білий амур – лише L. іntestinalis; на водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС лящ був інвазований D., а уклейка, краснопірка та білий амур – L. іntestinalis.

3. Епізоотичний моніторинг дозволив встановити сезонну динаміку екстенсивності лігулідозних інвазій. На Печенізькому водосховищі найнижчий рівень Е І ляща лігулідами реєстрували влітку – 21,4восени збільшувався до 71,4взимку та навесні рівень інвазованості риб поступово зменшувався до 45,9та 25,8відповідно. На водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС відзначали аналогічні зміни показників Е І – найвищий рівень спостерігали восени, який у різні роки становив від 79,4до 23,5а найнижчий реєстрували влітку – від 24,6до 10,0На цій водоймі відзначено тенденцію до затухання спалаху диграмозу серед ляща протягом останніх трьох років.

4. Джерелом збудників лігулідозних інвазій на обох досліджуваних водоймах є птахи – дефінітивні хазяї лігулід: звичайний (озерний) мартин, сріблястий мартин та річковий крячок. Е І птахів коливалась від 25,0до 80,0при І І від одного до семи гельмінтів. Видовий склад ракоподібних – потенційних проміжних хазяїв лігулід у Печенізькому водосховищі представлений шістьма видами: Acanthocyclops americanus, A.Mesocyclops leuckarti, Thermocyclops oithonoides, Eudiaptomus gracilis, E., а у водоймі-охолоджувачі Зміївської ТЕС виявлена лише монопопуляція виду A., здатність бути першим проміжним хазяїном у циклі розвитку L.та D. якого, була підтверджена експериментальними дослідженнями.

5. Плероцеркоїди L., за умов досліджених водойм, досягають інвазійної стадії на п’ятий місяць паразитування у риб. Експериментальним шляхом встановлено, що тривалість яйцепродукції зрілих гельмінтів L. intestinalis і D. та кількість виділених ними яєць залежать від розміру гельмінтів: яйцепродукція продовжувалась від 8 до 20 годин; максимальну кількість виділених яєць спостерігали на 58-му годину після зараження піддослідних качок – від 4465,0 ± ,0 до 45700,0 ± ,0 екземплярів у грамі калу птахів.

6. У інвазованих лігулідами риб уповільнюється лінійний зріст та знижується вгодованість. У лящів Печенізького водосховища в різні сезони року достовірна різниця показників лінійного розміру та коефіцієнту вгодованості між інвазованими та вільними від інвазії лящами становила від 5,0до 11,6та від 3,1до 20,7відповідно. У лящів водойми-охолоджувача Зміївської ТЕС різниця показників лінійного розміру становила від 5,0до 15,9а різниця показників коефіцієнту вгодованості була достовірною лише восени – 12,6 %.

7. У заражених лігулідами лящів спостерігали зміни біохімічних та гематологічних показників: рівень загального білку зменшувався на 22,40-33,89імуноглобулінів – на 47,76-49,24вміст серомукоїдів збільшувався на 40,15-54,63рівень циркулюючих імунних комплексів збільшувався у 2,06 рази; реєстрували лейкоцитоз, який супроводжувався еозинофілією, нейтрофілією та моноцитозом, при одночасній лімфопенії.

8. Локалізація хворої на лігулідози риби у поверхневих шарах води обумовлена, перш за все, станом гіпоксії, який виникає внаслідок патогенного впливу ремінців на організм риб. При цьому, вміст оксигемоглобіну у крові заражених лящів зменшувався на 22,9рівень метгемоглобіну збільшувався в 2,62 рази, сульфгемоглобіну – в 3,16 рази, в порівнянні із кров’ю неінвазованих риб; у крові заражених лігулідами риб спостерігали гемоліз еритроцитів.

Закономірність сезонної зміни поведінки інвазованих лігулідами риб пов’язана із досягненням плероцеркоїдами лігулід певної стадії розвитку та температурою і вмістом кисню у воді.

9. У дослідах на експериментально заражених L. білих амурах екстенсефективність та інтенсефективність застосування альбендазолу у дозі 50,0 мг/кг за ДР через п’ятнадцять діб після зараження становили 90,0та 97,8а через тридцять діб – 60,0та 87,0відповідно.

10. Розроблені та запропоновані до практики заходи боротьби з лігулідозними інвазіями на рибопромислових водоймах, які включають цілорічний меліоративний вилов інвазованих лігулідами риб із застосуванням наплавного неводу; зариблення водойм короповими старше дволітнього віку; зниження чисельності рибоїдних птахів. У ставових господарствах рекомендовано проведення ранньої хіміопрофілактики коропових риб із застосуванням альбендазолу у дозі 50 мг/кг за ДР, щомісячно у період з липня до вересня.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Розроблено “Спосіб визначення яєць гельмінтів L. та D. та їх кількості в калі птиці та ссавців” (Патент №  А), який забезпечує високоефективну діагностику лігульозу та диграмозу у птахів.

2. Рекомендації щодо заходів боротьби з лігульозом та диграмозом риб у рибопромислових водоймах (затверджені науково-методичною радою Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України, протокол № від 20 грудня 2002 року).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Прохода Т. А., Евтушенко А. В. Видовой состав ракообразных отряда Copepoda (промежуточных хозяев лигулид) Печенежского водохранилища // Вет. медицина: Міжвід. тематич. наук. зб. – Вип. 78, Ч. 1. – Х., 2000. – С. 248-251.

Дисертант приймав участь у відборі та дослідженні проб зоопланктону, провів аналіз та узагальнення даних.

2. Старко М. В., Євтушенко А. В. Новi методи боротьби з лiгульозом на водойомах комплексного призначення // Водные биоресурсы и пути их рационального использования: Материалы междунар. науч. конф. молодых ученых, 31 янв. - 1 февр. 2000, г. Киев / Ин-т рыбного хоз-ва. – К., 2000. – С.83-85.

3. Евтушенко А. В. Гельминтозы рыб бассейна реки Днепр (Международная экспедиция "Трансграничный диагностический анализ бассейна реки Днепр") // Пробл. зооiнженерiї та вет. медицини: Зб. наук. праць: Вет. науки / ХЗВI. – Х., 2001. – Ч.2, Вип.8 (32). – С.250-253.

4. Євтушенко А. В. Сезонна та вiкова динамiка диграмозу ляща в умовах водойми-охолоджувача Змiївської ТЕСВет. медицина: Мiжвiд. тематич. наук. зб. – Х., 2001. – Т.1, Вип.79. – С.127-132.

5. Приходько Ю. А., Евтушенко А. В. Мониторинг паразитарных заболеваний рыб – актуальность проблемы // Безпека життєдiяльностi: Тези доп. наук.-метод. конф. – Х., 2001. – С.77-81.

6. Творовський В. С., Евтушенко А. В. Особенности эпизоотии лигулиидозов леща на Печенежском водохранилище // Проблеми зооiнженерiї та ветеринарної медицини: Зб. наук. праць, присвяч. 150-рiччю вiд дня заснування ХЗВI. – Х., 2001. – Ч.1, Вип.9 (33). – С.184-188.

Дисертант визначив особливості перебігу епізоотичного процесу при лігулідозах ляща на водосховищі, провів аналіз та узагальнення даних.

7. Деклараційний Пат. 54150 А Україна, МПК 7N33/48. Спосіб визначення яєць гельмінтів L. та D. interrupta та їх кількості в калі птиці та ссавцівА. В. Євтушенко, Ю. О. Приходько (ІЕКВМ). – № ; Заявл. 24.05.2002; Опубл. 17.02 2003, Бюл. .

8. Евтушенко А. В., Курандина Д. П. Паразитологические исследования // Экологическое состояние трансграничных учасков рек бассейна Днепра на территории Украины. – Гл. 5. – К.: Академпериодика, 2002. – С.166-177.

Дисертант безпосередньо проводив відбір іхтіологічного матеріалу, паразитологічні дослідження риб, аналіз та узагальнення даних.

9. Євтушенко А. В. Паразитологiчнi дослiдження гiдробiонтiв басейну ДніпраВет. медицина: Мiжвiд. тематич. наук. зб. – Х., 2002. – Вип.80. – С.235-243.

10. Євтушенко А. В. Особливостi дозрiвання плероцеркоїдiв лiгулiд та динамiки видiлення яєць статевозрiлими гельмiнтамиВет. медицина: Мiжвiд. тематич. наук. зб. – Х., 2003. – Вип.81. – С.126-129.

11. Епізоотія лігулідозів риб на Печенізькому водосховищіЄвтушенко А. В., Старко М. В., Глущенко Л. Ф., Прохода Т. О., Гребень А. Г., Харченко Л. П., Старко Ю. М.Вет. медицина: Міжвід. тематич. наук. зб. – Вип. 82. – Х., 2003. – С.228-235.

Дисертант безпосередньо проводив паразитологічні дослідження риб та птахів, встановив строки зараження риб, визначив розмірно-вікову характеристику додаткових хазяїв збудників, проаналізував перебіг епізоотичного процесу