Ерніязова Валентина Володимирівна

УДК 376.5 – 056.42

ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

З НЕЙРОТИЧНИМИ УСКЛАДНЕННЯМИ

13.00.03 – корекційна педагогіка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті спеціальної педагогіки АПН України

Науковий керівник: доктор психологічних наук,

старший науковий співробітник

ХОХЛІНА Олена Петрівна,

Інститут спеціальної педагогіки АПН України,

завідувач лабораторії олігофренопедагогіки

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,

дійсний член АПН України

Синьов Віктор Миколайович,

Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова, Інститут корекційної

педагогіки і психології, директор

кандидат психологічних наук,

старший науковий співробітник

Гончаренко Світлана Анатоліївна,

Інститут психології АПН України

імені Г.С.Костюка,

завідувач лабораторії психодіагностики

Провідна установа : Інститут проблем виховання АПН України,

лабораторія виховної роботи в закладах

інтернатного типу, м. Київ

Захист відбудеться "28" жовтня 2003 р. о 1430 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 450.01 в Інституті

спеціальної педагогіки АПН України за адресою: 04060, Київ,

вул. М.Берлинського, 9.

Автореферат розісланий "26" вересня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Колупаєва А.А

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Необхідність духовного відродження нашої держави у зв’язку з істотними соціально-економічними змінами зумовлює актуальність проблеми виховання та розвитку дитини, її адаптації до нових суспільних відносин, нових вимог життєдіяльності.

У плані зазначеної проблеми особливо актуальним є вирішення питання виховного впливу на дітей з нейротичними ускладненнями, які в умовах інтеграційних тенденцій в освіті навчаються в загальноосвітніх школах і складають значний відсоток серед молодших школярів, котрі відстають у навчанні, є складними у вихованні і мають симптоми ранньої шкільної дезадаптації в цілому. Діти з нейротичними ускладненнями є об’єктом вивчення як у загальній, так і спеціальній педагогіці та психології. У дефектології таких дітей відносять до осіб з відхиленнями по типу асинхронії з перевагою емоційних порушень; з емоційно-поведінковими (більшою мірою емоційними) розладами; з порушеннями спілкування та поведінки тощо (С.А.Гончаренко, Л.В.Кузнєцова, М.М.Ліблінг, В.В.Лебединський, К.С.Лебединська, В.О.Липа, О.М.Мастюкова, О.С.Нікольська, В.М.Синьов та ін.). У цілому відмічається, що діти з порушеннями емоційно-вольової сфери відносяться до категорії аномальних дітей, хоч і не потребують навчання за спеціальними програмами та відповідними методами. Такі учні потребують спеціального корекційно та соціально спрямованого виховного впливу.

Психологічний аспект проблеми найбільшою мірою висвітлюються у працях В.І.Гарбузова, С.А.Гончаренко, О.І.Захарова, Х.Р.Копистянської, В.Л.Леві, А.М.Свядощ, С.Г.Файнберга та ін. Питання педагогічного забезпечення роботи з такими дітьми розробляли А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський, К.Д.Ушинський; вивчалися Ю.П.Азаровим, Ш.А.Амонашвілі, І.Д.Бехом, В.М.Оржеховською, О.В.Петровським, та ін. Проблема вивчення та виховання дітей з нейротичними ускладненнями різною мірою була предметом дослідження і у корекційній педагогіці та спеціальній психології (Т.П.Вісковатова, Т.А.Власова, Л.С.Виготський, В.І.Гарбузов, Г.В.Грибанова, Г.М.Дульнєв, І.Г.Єременко, Т.Д.Ілляшенко, В.П.Кащенко, А.А.Колупаєва, В.К.Кузьміна, К.С. Лебединська, В.В.Лебединський, В.І.Лубовський, О.М.Мастюкова, О.Ю.Михайлова, І.М.Некрасова, М.С.Певзнер, І.П.Подласий, М.В.Рождественська, А.С.Спі-ваковська, В.М.Синьов, М.Е.Телешевська та ін.). Однак, незважаючи на значущість проблеми виховання дітей з нейротичними ускладненнями та проведені дослідження, вона і досі залишається недостатньо вирішеною. Потребують подальшого та взаємопов’язаного вирішення питання психологічного і педагогічного аспектів проблеми, а саме: вивчення дітей цієї категорії, які адаптуються до нових умов шкільного навчання; змісту основних чинників виникнення нейротизму та визначення психолого-педагогічних умов спеціального виховного впливу на молодших школярів з метою попередження, послаблення та усунення цього ускладнення розвитку. Особливої уваги вимагає дослідження педагогічного забезпечення виховання дітей з нейротичними ускладненнями.

Це і зумовило вибір теми дисертаційного дослідження: ”Виховання учнів молодших класів з нейротичними ускладненнями”.

Дослідження проводилося відповідно до підходів, визначених Національною програмою “Діти України” та напряму науково-дослідної роботи Інституту спеціальної педагогіки АПН України: “Реформування змісту спеціальної освіти дітей з особливими потребами”. Воно пов’язане із загальною проблемою підготовки дітей з особливостями розвитку до самостійної життєдіяльності, їх адаптації до нових суспільних відносин та інтеграції у суспільство.

Об’єкт дослідження - процес виховання учнів початкових класів загальноосвітніх шкіл.

Предмет дослідження - психолого-педагогічні умови корекційно-виховного впливу на розвиток молодших школярів з нейротичними ускладненнями.

Мета дослідження - підвищення ефективності виховання молодших школярів з нейротичними ускладненнями шляхом визначення психолого-педагогічних умов спеціальної організації корекційно-виховного впливу на їхній розвиток. В основу визначення таких умов покладаються вимоги до спеціальної побудови педагогічного процесу (організації, змісту, методики) з метою подолання у розвитку дитини виявлених ускладнень, виходячи з розуміння суті нейротизму та врахування особливостей його прояву залежно від чинників виникнення (біологічний та мікросоціальний: сімейний і шкільний); можли-востей його усунення завдяки становленню у дитини соціально значущих якостей з опорою на найважливіші сфери її психічного розвитку та залучення до різних видів діяльності.

Завдання дослідження:

1. З‘ясувати сутність нейротизму як ускладнення розвитку дитини та визначити концептуальні засади дослідження.

2. Вивчити чинники виникнення нейротизму та відповідні їм нейротичні прояви у молодших школярів.

3. Визначити та експериментально апробувати психолого-педагогічні умови спеціальної організації корекційно-виховного впливу на молодших школярів з нейротичними ускладненнями.

Методи дослідження. Для вирішення першого завдання було використано аналіз психологічної, педагогічної та медичної літератури. Друге завдання вирішувалось завдяки аналізу літератури та документації, опитуванню, спостереженню, тестуванню, констатуючому експерименту; третє – завдяки формуючому експерименту. На констатуючому і формуючому етапах дослідження здійснювались кількісний та якісний аналіз емпіричних даних та їх узагальнення.

Експериментальна база дослідження. Дослідною роботою було охоплено 210 учнів молодших класів (93 з яких мають нейротичні ускладнення), 40 вчителів середніх загальноосвітніх шкіл міста Кіровограда: №4, №7, №11, №26, №35 та приватної гімназії “Олександріна”, 265 батьків.

Наукова новизна одержаних результатів.

· Вперше:

- одержано нові експериментальні дані щодо змісту чинників виникнення та відповідних проявів нейротизму у молодших школярів;

- визначено психолого-педагогічні умови спеціальної організації корекційно-виховного впливу на молодших школярів з нейротичними ускладненнями.

Дістало подальший розвиток:

- вивчення змісту чинників виникнення нейротизму;

- експериментальне обґрунтування виділення групи дітей з нейротичними ускладненнями, які потребують спеціального педагогічного впливу.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані дані щодо нейротичних проявів є підставою для практичного виділення серед молодших школярів групи дітей, що потребують спеціального педагогічного впливу. Виявлення чинників виникнення нейротизму є основою конкретизації напрямків педагогічної роботи з дітьми. Спеціально організований корекційно-виховний вплив, відповідно до визначених психолого-педагогічних умов, сприяє зниженню відсотка молодших школярів з нейротичними ускладненнями, підвищенню рівня їх адаптації до шкільного навчання.

Результати дослідження можуть використовуватись при створенні програм та посібників з виховної роботи для педагогів та батьків; навчальної літератури для студентів та слухачів курсів післядипломної педагогічної освіти.

Вірогідність результатів дослідження забезпечена теоретичним обґрунтуванням його вихідних позицій, використанням взаємодоповнюючих методів дослідження, що відповідають його меті та завданням, поєднанням кількісного та якісного аналізу отриманих емпіричних даних.

Апробація результатів дослідження здійснювалась шляхом їх оприлюднення на педагогічних нарадах, батьківських зборах у школах №4, 7, 11, 26, 35 м. Кіровограда, на нарадах працівників освіти, присвячених питанням виховання, соціальної адаптації та психологічної реабілітації дітей в сучасному середовищі; курсах підвищення кваліфікації учителів м. Кіровограда та Кіровоградської області; методологічних семінарах та конференціях, організованих кафедрою педагогіки та психології Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки.

Матеріали дослідження висвітлювалися на Міжнародних та Всеукраїнських наукових і практичних конференціях: “До 10-річчя Академії педагогічних наук України” (м. Львів, 2002 рік), “Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами” (м. Київ, 2002 рік), “Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді” (м. Кіровоград, 2000 рік); обласному семінарі заступників директорів шкіл “Організація виховної роботи з нестандартними учнями” (м. Кіровоград, 2000 рік); районному семінарі керівників шкіл з питань соціальної адаптації учнів початкових класів (м. Олександрія Кіровоградської області, 2001 рік); засіданнях кафедри педагогіки і психології Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки (1999-2002 рік); засіданнях лабораторії олігофренопедагогіки та інтенсивної педагогічної корекції Інституту спеціальної педагогіки АПН України (2002 –2003 рр.), у лекційних та семінарських заняттях на стаціонарному та заочному відділеннях психологічного факультету Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки, у його Олександрійській та Первомайській філіях, на курсах післядипломної освіти вчителів і вихователів шкіл та дитячих садків Кіровоградської області та ін.

Публікації. Основний зміст роботи відображено у 5 публікаціях з теми дисертаційного дослідження, з яких 4 є фаховими.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (188 найменувань) та додатків (102  сторінки). Загальний обсяг дисертації – 207 сторінок машинописного тексту, з них 193 сторінки основного тексту. Дисертація ілюстрована 22 таблицями та 24 рисунками.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, основні завдання, методи та експериментальну базу дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано дані про апробацію.

У першому розділі – “Проблема виховання молодших школярів з нейротичними ускладненнями” - здійснено аналіз проблеми, визначено концептуальні засади дослідження, розкрито зміст основних понять.

Дослідження проблеми виховання дітей з нейротичними ускладненнями передбачає з‘ясування сутності нейротизму, причин та механізмів його виникнення, вивчення стану розробленості питань її педагогічного аспекту.

Аналіз психолого-педагогічної та медичної літератури свідчить, що проблема вивчення та виховання дітей з нейротичними ускладненнями найбільшою мірою розглядається у плані їх соціалізації, інтеграції у суспільство, соціальної адаптації (І.Д.Бех, Т.П.Вісковатова, В.І.Гарбузов, С.А.Гончаренко, О.І.Захаров, Т.Д.Ілляшенко, В.П.Кащенко, Х.Р.Копистянська, А.А.Колупаєва, В.К.Кузьміна, К.С.Лебединська, В.І.Лубовський, О.М.Мастюкова, А.С.Макаренко, О.І.Миронова, О.Ю.Михайлова, Н.І.Наєнко, І.М.Некрасова, Р.В.Овчарова, О.В.Овчиннікова, М.С.Певзнер, Л.Г.Первов, О.В.Петровський, М.В.Рож-дественська, А.М.Свядощ, А.С.Співаковська, Е.Стоунс, В.О.Сухомлинський, С.Г.Файнберг та ін.). Вивчення нейротизму пов’язується переважно з дослідженнями характеру особистості, його проявів у поведінці (В.І.Гарбузов, С.А.Гончаренко, О.І.Захаров, В.П.Кащенко, Х.Р.Копистянська, В.К.Кузьміна, В.Л.Леві, А.І.Селецький, А.М.Свядощ, С.Г.Файнберг та ін.). При цьому спостерігається використання різноманітних термінів для означення нейротизму і, відповідно, категорії дітей, яким він властивий.

Так, вивчення літературних джерел показало, що проблема нейротизму, різні її аспекти виокремлюються, коли розглядаються: “занедбані діти” (Р.В.Овчарова); учні з афективною поведінкою (І.М.Некрасова, М.С.Неймарк); учні з симптомами ранньої шкільної дезадаптації (Л.В.Дзюбко); “нервово-збудливі діти” (Н.М.Дякова); “важкі діти” (Є.Я. Гіндес, І.О.Невський та ін.); “виняткові діти”, “дефективні діти” (О.І. Каіров, В.П.Кащенко, А.А.Колупаєва та ін.); діти з відхиленнями по типу асинхронії з перевагою емоційних порушень, з емоційно-поведінковими розладами, з порушеннями спілкування та поведінки (С.А.Гончаренко, Л.В.Кузнєцова, К.С.Лебединська, В.В.Лебединський, В.О.Липа, О.М.Мас-тюкова, В.М.Синьов та ін.). Таким чином узагальнюються певні групи нестандартних дітей, складних для навчання та виховання.

Розкриття суті нейротизму здійснюється на основі з‘ясування його відмінності від неврозу як хвороби, в основі якої – функціональні порушення нервово-психічної діяльності, зумовлені тривалими переживаннями, розумовими перевантаженнями та ін. Невроз є предметом вивчення в медицині, а нейротизм, як ускладнення розвитку людини – предметом вивчення психології та педагогіки. Нейротизм, за відсутності спеціального впливу, може ускладнитися неврозом. А відтак, попередження виникнення неврозу у дітей з нейротичними ускладненнями є завданням, що має вирішувати психологія та педагогіка.

Таке розуміння суті нейротизму, вибір адекватного терміну для називання явища, що досліджується, певною мірою визначалися працями Г.Айзенка, Т.П.Вісковатової, Л.В.Дзюбко, Г.М.Дульнєва, Н.М.Дякової, О.І.Захарова, Т.Д.Ілляшенко, І.О.Каірова, В.П.Кащенка, А.А.Колупаєвої, Х.Р.Копистянської, О.І.Миронова, М.І. Наєнка, І.О.Невського, Л.Г.Первова та ін.

Виходячи з цих праць, нейротизм – це характерологічна особливість людини, що виражається у підвищеній схильності до нейротичних (чи невротичних) поведінкових реакцій (“нервових зривів”), стану тривожності, в емоційній неврівноваженості. Нейротизм розглядається як ускладнення розвитку дитини. У педагогічній практиці, у повсякденному житті у дітей спостерігаються різноманітні прояви нейротизму.

Дослідження доводять, що нейротичні ускладнення у розвитку особистості дитини виникають тоді, коли її позитивні якості, не підкріплюючись у процесі спільної діяльності і спілкування з дорослими та ровесниками, втрачають глибину, проявляються все слабше, а ознаки нейротизму, навпаки, набувають більш виразного характеру. При цьому відбувається поступовий відхід дитини від активних форм взаємозв’язку з соціальним середовищем. За таких обставин особистість, по суті, згортає свої людські якості і можливості, деградує як виразник культурологічних процесів, які відбуваються у суспільному і власному житті, деградує у своїх духовних пошуках і зупиняється на рівні суто підневільної взаємодії з навколишнім середовищем (І.Є.Вольперт, С.А.Гончаренко, В.П.Кащенко, Х.Р.Копистянська, В.О.Сухомлинський та ін.). Основне ж протиріччя розвитку дітей з нейротичними ускладненнями полягає у їх прагненні до визнання та успіху як базової потреби особистості та їх можливостями самореалізації у процесі соціальної адаптації (В.І.Гарбузов, В.К.Кузьміна, М.Е.Телешевська та ін.).

Вивчення психолого-педагогічної літератури показало, що діти з нейротичними ускладненнями - складна та неоднорідна група, яку у цілому характеризує певний розлад відношень з оточуючим середовищем – однолітками, вчителями, батьками. Це проявляється у недостатній їх адаптації до умов шкільного навчання, у неадекватній поведінці, невміння спілкуватися, певній акцентуйованості, неадекватно та соціально-недоречно проявляти свою активність, втраті емоційної та моральної рівноваги.

Відмічається, що прояви нейротизму у дитини значною мірою залежать від її самооцінки.

Діти з нейротичними ускладненнями в основному мають неадекватну самооцінку та відповідний їй рівень домагань. Особи з завищеною самооцінкою характеризуються переважно незадоволенням оточуючими, перенесенням на них своїх невдач, певною мірою зверхнім ставленням до оточуючих, манірністю. Більшою мірою дітям з завищеною самооцінкою притаманні конфліктність, негативізм, впертість, егоцентризм, агресивність, жорстокість, цинізм. Особам з низьким рівнем самооцінки характерні невпевненість у своїх силах, відчуття неповноцінності, загострена напруженість, уникання труднощів та ухиляння від їх подолання,очікування невдач, вразливість, незахищеність, замкненість, сором’язливість, тривожність та страхи (В.І.Гарбузов, О.І.Захаров, В.П.Кащенко, Х.Р.Капистянська та ін.).

Відмічається також залежність проявів нейротизму від чинників його виникнення - біологічного чи мікросоціального. При цьому дослідження доводять, що визначальний вплив на виникнення нейротизму у дитини мають умови її виховання. Однак, аналіз літературних джерел показав, що питання змісту чинників виникнення нейротизму, відповідних їм проявів у поведінці дитини та педагогічне забезпечення корекційно-виховного впливу на дітей з нейротичними ускладненнями ще не були спеціальним предметом психолого-педагогічних досліджень і залишаються недостатньо вивченими.

Водночас з’ясовано, що питання виховного впливу на дітей з нейротичним ускладненнями різною мірою досліджували Ю.П.Азаров, Т.П.Вісковатова, В.І.Гарбузов, С.А.Гончаренко, Г.В.Грибанова, Г.М.Дульнєв, Н.М.Дякова, І.Г.Єременко, О.І.Захаров, В.П.Кащенко, Х.Р.Копистянська, К.С.Лебединська, В.В.Лебединський, А.С.Макаренко, В.С.Манова-Томова, О.М.Мастюкова, Г.М.Мерсіянова, А.Г.Московкіна, О.Н.Нікольська, Р.В.Овчарова, Є.І.Рогов, В.М.Синьов, А.С.Співаковська, В.О.Сухомлинський та ін. Проведені дослідження виявляють, що виховний процес дітей з нейротичними ускладненнями має ту ж спрямованість, що і звичайних дітей. Відмінність вбачається у специфічності вирішення виховних завдань. Наголошується на провідній ролі соціальних факторів у процесі виховання дитини з нейротичними ускладненнями (В.І.Гарбузов, О.І.Захаров, Х.Р.Копистянська, В.С.Манова-Томова, Г.Д.Пирьов, Р.Д.Пенушлієва, В.М.Синьов, М.Е.Телешевська та ін.). Відмічається, що діти з порушеннями емоційно-вольової сфери відносяться до категогії аномальних дітей, хоча і не потребують навчання за спеціальними програмами і відповідними методами. Вони потребують спеціального корекційного та соціально спрямованого виховного впливу (Т.А.Власова, В.В.Лебединський, В.О.Липа, В.М.Синьов та ін.).

У другому розділі - “Вивчення проявів нейротизму у молодших школярів” – обґрунтовано та висвітлено методику констатуючого етапу дослідження, представлено його результати: структурні компоненти біологічного та мікросоціального чинників виникнення нейротизму та залежні від них нейротичні прояви у дітей.

В основу розробки методики констатуючого етапу дослідження покладено розуміння суті явища, що досліджувалось – нейротизму та залежність його проявів у поведінці від чинників виникнення. Показниками вивчення нейротизму слугували його прояви у дитини.

Враховуючи залежність проявів нейротизму від чинників їх виникнення, методика констатуючого етапу дослідження складалася з двох блоків:

І блок - методика вивчення особливостей нейротизму, зумовленого біологічним чинником;

ІІ блок - методика вивчення особливостей нейротизму, зумовленого мікросоціальним чинником (сімейний, шкільний).

Кожний блок включав конкретні методики, якими передбачено:

1) вивчення та з‘ясування змісту самого чинника;

2) вивчення відповідних чиннику проявів нейротизму у дітей.

Методика вивчення нейротизму у дітей, зумовленого біологічним чинником, включала аналіз документації (медичних карток та карток обстеження) та опитування батьків за допомогою спеціально розроблених анкет, особистісного опитувальника Г.Айзенка та методики “Паспорти темпераменту для дітей” С.О.Скворцова.

До методики вивчення нейротизму дітей, зумовленого мікро соціальним, а саме сімейним чинником, входили: тест О.І.Захарова, адаптований для виявлення нейротизму у дітей та батьків, тест “Кінетичний малюнок сім’ї” Р.Бернса та С.Кауфмана, опитувальники для батьків, зміст запитань яких спрямовувався на виявлення та уточнення можливих складових сімейного чинника.

Методика вивчення нейротизму у дітей, зумовленого мікросоціальним, а саме шкільним чинником, включала аналіз документації (план виховної роботи вчителя початкових класів), метод незакінчених речень та тест для дітей “Шкільна тривожність” Філліпса, опитувальник для вчителів, зміст запитань якого спрямовувався на вивчення інформованості вчителя щодо попередньо визначених складових шкільного чинника виникнення нейротизму у дітей, тест Є.І.Рогова “Опитувальник оцінки професійної спрямованості особистості вчителя”, методику І.М.Юсупова “Здатність педагога до емпатії”; тест А.Ассінгера “Агресивність педагога”, методику О.І. Захарова на виявлення нейротизму у дорослих, опитувальник А.М.Маркової та А.Я.Ніконової “Аналіз вчителем особливостей індивідуального стилю своєї педагогічної діяльності”, особистісний опитувальник Г.Айзенка. Використання методик вивчення передусім особливостей особистості педагога у плані пошуку можливих причин виникнення нейротизму у дитини зумовлюється тим, що саме на вчителя, його авторитет та думку зорієнтована дитина молодшого шкільного віку. І саме від учителя в початкових класах значною мірою залежить становлення соціально-психологічних умов розвитку дітей, зокрема стосунків між учителем і учнями, між учнями та ін.

У результаті дослідження виявлено нейротичні прояви різного походження більше ніж у 40% учнів початкових класів загальноосвітньої школи.

Дані дослідження дозволили визначити структурні компоненти біологічного чинника виникнення нейротизму. До них відносяться: умови розвитку дитини до її народження (ускладнена вагітність матері – токсикоз, загрози викидня, фізичні та психічні травми, часті хвороби матері тощо); особливості пологів матері, стан здоров’я дитини від народження дитини до часу вступу до школи, тип темпераменту дитини. Нейротизм молодших школярів, обумовлений біологічним чинником, супроводжується зниженим здоров’ям дитини, низьким рівнем навчальної успішності, високим рівнем стомлюваності.

Дослідження показало, що нейротизм, зумовлений біологічним чинником, характеризується, щонайбільше, вразливістю і плаксивістю. При цьому виявлено, що ні батьки, ні педагоги стан здоров‘я дитини в процесі педагогічних впливів майже не враховують. Не враховуються і особливості темпераменту дитини. Водночас, отримані дані свідчать, що діти з різним темпераментом мають різну схильність до нейротизму: найбільшою мірою – меланхоліки, меншою – холерики та флегматики, найменшою – сангвініки.

Суттєвий вплив на виникнення у дитини нейротизму має мікросоціальний чинник: сімейний та шкільний.

Результати дослідження свідчать про те, що до сімейного чинника виникнення нейротизму належать: неправильне сімейне виховання, наявність нейротизму у батьків, педагогічна некомпетентність батьків, низький економічний статус родини, відсутність соціального досвіду у дитини в умовах дошкільного закладу освіти, негативний характер стосунків між батьками, тип темпераменту батьків, некомплектність сім’ї. Кожний з компонентів сімейного чинника значною мірою визначає специфіку його проявів у дітей, що позначається на неоднорідності, часом полюсності, їх психолого-педагогічних характеристик. Найбільш властивими для дітей з нейротизмом сімейного походження є невпевненість у собі, страх покарання, втрати батьків, конфлікту у сім’ї тощо; тривожність, нерішучість, навіюваність, підозрілість, педантичність, впертість та ін.

У результаті дослідження були виявлено компоненти шкільного чинника виникнення нейротизму, які пов’язані передусім, з особистістю вчителя: його недостатня інформованість про дітей, схильність до агресії, нездатність до емпатії, наявність в учителя нейротизму, його стиль роботи, тип темпераменту, неволодіння діагностичним інструментарієм, тип особистості. З’ясовані особливості особистості педагога значною мірою впливають на характер стосунків у шкільному колективі, зокрема стосунків між вчителем і учнем.

Дослідження показало, що на виникнення нейротизму у молодших школярів значною мірою позначається схильність вчителя до агресії (за тестом А.Ассінгера). Найменша кількість дітей з нейротизмом спостерігається у тих класах, де працюють педагоги з помірно агресивним ставленням до дітей, котрим властиві здоровий глузд та впевненість у собі.

Одним із чинників виникнення в учнів нейротизму є недостатня здатність вчителя до емпатії – співпереживати, співчувати, вчасно підтримувати. Аналіз кривих, побудованих на основі даних про наявність в учнів нейротизму та здатності педагогів до емпатії (за методикою І.М.Юсупова), показав, що найбільш ефективною щодо дітей з нейротизмом є робота педагогів, які мають високий рівень емпатії. Вони є чутливими до потреб і проблем учнів, схильні прощати їх недоліки. Вчителів з таким рівнем емпатії характеризує здатність не допускати конфліктів з учнями та між учнями, знаходити компромісні рішення. Водночас виявлено, що дуже високий рівень емпатії вчителя (як і дуже низький) негативно позначається на розвитку дитини у досліджуваному плані. Тобто на виникнення та посилення нейротизму у дітей впливає не лише відсутність емпатії у педагога, а й надмірне співпереживання з дитиною її стану та проблем.

У дослідженні було також виявлено залежність наявності нейротизму у дітей від наявності нейротизму (чи неврозу) у їх вчителів (за методикою О.І Захарова), від стилю роботи вчителя (за методикою А.М.Маркової та А.Я.Ніконової) та від типу їх темпераменту (за методикою Г.Айзенка).

Зокрема, отримані дані показали певний зв‘язок між виникненням нейротизму у дітей та типом особистості вчителя (за методикою Є.І.Рогова). Найменший відсоток дітей з нейротизмом виявлено у тих класах, де працює вчитель- “інтелігент”, якого характеризує високий інтелект, загальна культура і безперечна моральна чистота, принциповість, дотримання моральних норм та реалізація себе через високу інтелектуальну просвітницьку діяльність. Найбільшу кількість дітей з нейротизмом виявлено у класах, де працюють вчителі-“предметники”, яким властиві спостережливість, професійна (предметна) компетентність, творчість, раціональність, впевненість у необхідності знань та їх значущості у житті, переконаність у достатності навчання предмета як засобу виховання учнів.

У дослідженні проявів нейротизму шкільного походження увага зосереджувалася, передусім, на вивченні рівня та характеру шкільної тривожності учнів (за тестом Філліпса). Дані показали, що найбільш поширеними проявами нейротизму шкільного походження є страх ситуації перевірки знань, фрустрація потреби в досягненні успіху, загальна шкільна тривожність, переживання соціального стресу, страх самовираження, страх невідповідності очікуванням оточуючих, страхи щодо стосунків з учителями.

У третьому розділі – “Педагогічне забезпечення корекційно-виховного впливу на молодших школярів з нейротичними ускладненнями” – висвітлюються обґрунтування методики, методика та результати формуючого етапу дослідження.

Розробка педагогічного забезпечення корекційно-виховної роботи з молодшими школярами, які мають нейротичні ускладнення, була зосереджена на визначенні психолого-педагогічних умов спеціального впливу. Саме визначення та апробація таких умов стали завершальним етапом дослідження.

В основу розробки методики формуючого етапу дослідження було покладено вимоги до спеціальної побудови педагогічного процесу (організації, змісту, методики) з метою подолання у розвитку дитини виявлених ускладнень, виходячи з розуміння суті нейротизму та врахування особливостей його прояву залежно від чинників виникнення (біологічний та мікросоціальний: сімейний і шкільний); можливостей його усунення завдяки становленню у дитини соціально-значущих якостей з опорою на найважливіші сфери її психічного розвитку та залучення до різних видів діяльності.

Під корекційно-виховним впливом ми розуміємо спеціально організований педагогічний процес, спрямований на попередження, послаблення та подолання недоліків розвитку, сприяння розвиткові дитини у цілому з метою якнайбільшого наближення до норми. Досягнення мети корекційного впливу забезпечують усі компоненти педагогічного процесу: організація, зміст, методика. Особливості корекційно-виховного впливу визначаються його метою, поставленою відповідно до предмета корекції, його сутності, психологічних закономірностей впливу на нього. Саме від предмета корекції, від того, що необхідно виправляти та розвивати у дитини, залежить постановка мети та пошук спеціальних шляхів організації педагогічного процесу, добір відповідних методичних засобів та змісту навчання, визначення показників його результативності (Г.М.Дульнєв, І.Г.Єременко, В.М.Синьов, О.П.Хохліна). Виходячи з цього, корекція нейротичних ускладнень в учнів молодших класів загальноосвітньої школи найефективніше відбувається в умовах цілеспрямованого виховного процесу, використання розвиваючих можливостей його змісту, методів і організаційних форм.

В основу корекційно-виховного впливу покладається система виховних стосунків, яка забезпечує взаємодію вихователя і вихованця. Його сутність полягає у тому, що зовнішнє (об’єктивне) стає надбанням внутрішнього (суб’єктивного), переводиться у галузь психіки людини з тим, щоб знайти своє вираження у результатах подальшої поведінки та діяльності. Корекційно-виховний вплив на розвиток дитини з нейротичними ускладненнями – це перш за все налагодження системи стосунків дитини та пов’язаного з нею спілкування у процесі діяльності (навчання та гри).

Показниками ефективності корекційно-виховного впливу розглядалися: а) зниження відсотку проявів нейротизму, які спричиняють втрату емоційної рівноваги у системі стосунків дитини; б) становлення у дітей соціально-значущих якостей особистості (щирість, доброта, чуйність, витримка, повага, працелюбність, комунікабельність). На формування цих якостей, які сприяють адаптації до соціального середовища, до виконання діяльності та усунення нейротичних проявів спрямовувалась корекційно-виховна робота з дітьми.

При розробці методики формуючого етапу дослідження враховувалися загальні принципи виховного процесу: поєднання вимогливості і поваги до особистості дитини з нейротичними ускладненнями розвитку; опора на позитивне в особистості вихованця; систематичність і послідовність, наступність і безперервність виховного впливу; диференціація та індивідуалізація виховного впливу на основі врахування особливостей психофізичного розвитку дітей, їх вікових можливостей.

Окрім наведених загальних принципів виховання, в основу розробки методики покладались і спеціальні принципи, важливі для формування у дитини соціально-значущих якостей особистості: створення емоційно-збагачених виховних ситуацій, особистісно-розвивального спілкування, опори на співпереживання, систематичного аналізу вихованцем власних і чужих вчинків (О.М.Вержиховська, О.В.Гаврилов, В.М.Оржеховська, М.В.Рож-дєствєнська, В.М.Синьов, М.Е.Телешевська, Т.Є.Федорченко та ін.).

Спеціальна організація корекційно-виховної роботи з дітьми, що мають нейротичні ускладнення, передбачала такі основні її напрямки:

І – психологічна підготовка вчителя до роботи з дітьми зазначеної категорії;

ІІ – знайомство вчителя з дітьми та батьками;

ІІІ– просвітницька робота з батьками, діти яких мають нейротичні ускладнення;

ІV– корекційно-виховна робота вчителя з дітьми, що мають нейротичні ускладнення.

Щодо кожного напрямку розроблено систему занять, їх зміст, методичне та організаційне забезпечення їх проведення, визначено виконавців та терміни. Всі напрямки роботи здійснювались в позаурочний час в умовах школи.

Підготовка шкільним психологом вчителя до роботи з дітьми передбачала дати йому знання щодо суті нейротизму та чинників його виникнення, характеристики дітей з нейротизмом та особливостей роботи з ними; щодо діагностичних методик на виявлення нейротизму та певних особливостей свого особистісного розвитку учнів та батьків; навчити практично користуватися цими методиками. Знайомство вчителя з дітьми та їх батьками спрямовувалось на виявлення в учнів нейротизму та з’ясування його причин. Просвітницька робота з батьками полягала у підвищенні рівня їх компетентності щодо суті нейротизму, його проявів, причин, особливостей виховання дітей з нейротичними ускладненнями. Власне корекційно-виховна робота вчителя з дітьми передбачала максимально можливе усунення у них нейротичних проявів та становлення соціально-значущих особистісних якостей.

Корекційно-виховна робота з дітьми, що мають нейротичні ускладнення, здійснювалась на основі застосування системи спеціально дібраних корекційно-виховних занять з використанням найважливіших методів виховного впливу: інформування учнів (бесіда, роз’яснення); створення виховних ситуацій, формування в учнів досвіду соціальної поведінки та стимулювання їх поведінки (заохочення, схвалення, нагороди) з використанням можливостей різних видів діяльності (продуктивної – корекційного малювання; ігрової – корекційної сюжетно-рольової гри, настільного та тіньового театрів, гри “Дебати” та ін.) (Г.Г.Аболіна, В.Ц.Абрамян, Ю.П.Азаров, В.В.Єфименко, О.М.Лінчук та ін.).

У процесі корекційно-виховного впливу передбачалась робота, яка була безпосередньо спрямована на усунення чи послаблення у дітей нейротичних проявів, поведінкових реакцій негативного характеру. Визначення напряму впливу, добір необхідних педагогічних засобів, прийомів здійснювалося з урахуванням походження нейротизму, типу особистості учня, самооцінки та рівня домагань, інших особливостей (наприклад, засвоєння знань про соціально-значущі якості, застосування знань про якості у процесі життєдіяльності) (О.М.Вержиховська, А.М.Висоцька, О.В.Гаврилов, Т.В.Ме-таліна, В.М.Оржеховська, Т.Є.Федорченко та ін.). Така робота проводилася переважно в індивідуальній чи груповій формі як спеціально, так і в процесі використання розробленої системи занять з метою становлення в учнів соціально-значущих якостей з опорою на найважливіші для цього сфери розвитку дитини – пізнавальної, емоційної, поведінкової; засвоєння знань про соціально-значущі якості; формування позитивного ставлення до цих якостей; застосування знань про соціально-значущі якості; у процесі життєдіяльності (О.М.Вержиховська, А.М.Висоцька, Х.Р.Копистянська, В.М.Оржеховська, В.О.Сухомлинський, Т.Є.Федорченко). Зокрема, на заняттях дитина розкривала для себе суть якостей негативного і позитивного характеру, їх різні сторони, відтінки, усвідомлювала їх наслідки та значення для стосунків з оточуючими людьми; у неї формувалось відповідне ставлення до проявів різних за характером якостей та готовність усувати у собі негативні. У процесі використання системи занять створювались умови і для прояву та застосування соціально-цінних якостей у практичних ситуаціях. До системи занять входили заняття-бесіди, заняття-малювання, заняття театральної діяльності, заняття-розфарбовування ілюстрацій, заняття у формі гри “Дебати”, у яких було визначено тему, мету, зміст, дібрано матеріали, структуровано проведення. Ці заняття проводились переважно в індивідуальній формі.

Критерієм ефективності запровадженої експериментальної корекційно-виховної роботи за розробленою методикою слугували дані про зменшення відсотку нейротичних проявів у дітей. При цьому показниками були визначені наступні прояви нейротизму: тривожність сімейного та шкільного походження, “протирічивість особистості”, негативні переживання, ворожість, залежність від оточуючих, емоційний дискомфорт, відсутність навичок спілкування, загальна кількість нейротичних проявів різного характеру та різного походження.

Аналіз результатів формуючого етапу дослідження показав значне зменшення усіх зазначених проявів нейротизму в експериментальній групі учнів. Були отримані також узагальнені дані (у %) про динаміку нейротичних проявів різного походження (біологічного та мікро соціального: сімейного та шкільного) в результаті формуючого експерименту, які представлені у табли-

ці 1.

Таблиця 1

Дані про наявність в учнів нейротизму до і після формуючого експерименту

Табличні дані свідчать, що під впливом спеціального корекційно-виховного впливу в експериментальній групі в учнів знизилась загальна кількість проявів нейротизму різного походження. При цьому табличні дані показують, що найбільших позитивних змін в результаті експериментальної роботи зазнали учні експериментальної групи щодо проявів нейротизму шкільного походження, які знизились на 12% (у контрольній групі, навпаки, цей показник зріс на 13%). Дещо менше, але також значних позитивних змін зазнали учні експериментальної групи щодо проявів нейротизму сімейного походження, які знизились на 10%, тоді як у контрольній групі, навпаки, показники зросли на 7%.

Таким чином, отримані результати дослідження свідчать про ефективність запровадженої експериментальної корекційно-виховної роботи з молодшими школярами, що мають нейротичні ускладнення в розвитку.

ВИСНОВКИ

Теоретико-експериментальне дослідження проблеми виховання дітей з нейротичними ускладненнями, яке вирішувалось на основі вивчення психолого-педагогічних умов забезпечення корекційно-виховного впливу на учнів початкових класів загальноосвітньої школи у процесі позакласної виховної роботи, дало змогу узагальнити такі найбільш суттєві його результати.

1. Нейротизм – це характерологічна особливість людини, що виражається у підвищеній схильності до нейротичних (чи невротичних) поведінкових реакцій (“нервових зривів”), стану тривожності, в емоційній неврівноваженості. Нейротизм розглядається як ускладнення розвитку дитини. У педагогічній практиці та повсякденному житті у дітей спостерігаються різноманітні прояви нейротизму.

2. Діти з нейротичними ускладненнями – одна з категорій аномальних дітей, яка характеризується порушеннями емоційно-вольової і, відповідно, поведінкової сфери розвитку, та потребує спеціального корекційно та соціально-спрямованого виховного впливу з метою попередження та подолання нейротизму в процесі становлення особистості дитини, її підготовки до повноцінного суспільного життя. Це складна та неоднорідна група дітей, у цілому яку характеризує певний розлад відношень з оточуючим середовищем – однолітками, вчителями, батьками, який проявляється у недостатній їх адаптації до умов шкільного навчання, неадекватній поведінці, втраті емоційної та моральної рівноваги, невмінні спілкуватися, певній акцентуйованості, неадеткватно та соціально-недоречно проявляти свою активність.

3. Основними чинниками виникнення нейротизму у молодших школярів є біологічний та мікросоціальний, тобто природна основа дитини та умови її розвитку у найближчому соціальному оточенні – сім’ї та школі. Ці чинники значною мірою визначають прояви нейротизму у дитини.

4. До біологічного чинника виникнення нейротизму належать: умови розвитку дитини до її народження (ускладнена вагітність матері – токсикоз, загрози викидня, фізичні та психічні травми, часті хвороби матері тощо), особливості пологів матері, стан здоров’я дитини від її народження до часу вступу до школи, тип темпераменту дитини. Нейротизм молодших школярів, обумовлений біологічним чинником, супроводжується зниженим здоров’ям дитини, низьким рівнем навчальної успішності, високим рівнем стомлюваності та характеризується емоційною неврівноваженістю (вразливість, плаксивість). Виявлено, що недостатнє врахування вчителем у навчально-виховному процесі стану здоров’я учня призводить до посилення нейротизму. Змістовим компонентом біологічного чинника виникнення нейротизму є темперамент дитини. Виявлено, що найбільш схильними до нейротизму є діти-меланхоліки, менш схильні – холерики та флегматики, найменш – сангвініки.

5. До сімейного чинника виникнення нейротизму належить неправильне сімейне виховання, наявність нейротизму у батьків, їхня педагогічна некомпетентність, низький економічний статус родини, відсутність набуття соціального досвіду дитини в умовах дошкільного закладу освіти, негативні стосунки між батьками, тип темпераменту батьків, некомплектність сім’ї. Кожний з компонентів сімейного чинника значною мірою визначає специфіку його проявів у дітей, що позначається на неоднорідності, часом полюсності їх психолого-педагогічних характеристик. Найбільш властивими для дітей з нейротизмом сімейного походження є невпевненість у собі, страх покарання, втрати батьків, конфлікту у сім’ї; нерішучість, навіюваність, підозрілість, педантичність, впертість та ін.

6. Шкільний чинник виникнення нейротизму у дітей молодшого шкільного віку пов’язаний переважно з особистістю вчителя. Саме вчитель, його авторитет у початкових класах для дітей, що адаптуються до умов шкільного навчання, є приоритетним для встановлення стосунків у класі, зокрема стосунків між вчителем і учнями, для успішності адапційних процесів. У зв’язку з цим до шкільного чинника виникнення нейротизму у дітей були віднесені такі особливості вчителя: його недостатня інформованість про дітей, схильність до агресії, здатність до емпатії, наявність в учителя нейротизму, його стиль роботи, тип темпераменту, неволодіння діагностичним інструментарієм, тип особистості.

Особливою детермінантою виникнення у молодших школярів нейротизму виявлено схильність вчителя до агресії. Найсприятливішим у вихованні дітей з нейротичними ускладненнями можна вважати спілкування з учителем, який вміє враховувати можливості дитини та контролювати свої емоції.

Одним із компонентів виникнення нейротизму у дітей є недостатню здатність вчителя до емпатії - співпереживати, співчувати, вчасно підтримувати. Найсприятливіший вплив на дітей справляють учителі з високим рівнем емпатії – чутливі до потреб і проблем учнів, здатні прощати, не допускати конфліктів, знаходити компроміси. На посилення ж нейротизму у дітей впливає наявність в учителя дуже низького і дуже високого рівня емпатії (відсутність та надмірне співпереживання).

Значний вплив на виникнення нейротизму у дітей має і стиль роботи вчителя (емоційно-імпровізований, емоційно-методичний, міркувально-імпро-візаційний, міркувально-методичний). Найбільший вплив на виникнення нейротизму у дітей має “емоційно-імпровізаційний” стиль вчителя, при якому вчитель турбується лише за рівень подачі інформації учням і зовсім не бере до уваги склад учнівської аудиторії, у якій наявні діти з нейротичними ускладненнями. Саме за такого стилю роботи вчителя у класі зростає відсоток дітей з нейротизмом.

Результати дослідження свідчать про зв’язок виникнення у дітей нейротизму та типу особистості вчителя: найменший відсоток дітей з нейротизмом навчається у тих класах, де працює вчитель-“інтелігент”, якому притаманні: високий інтелект, загальна культура, безперечна моральна чистота, принциповість та реалізація себе через високу інтелектуальну просвітницьку діяльність. Найбільшу кількість дітей з нейротизмом виявлено у класах, де працюють вчителі-“предметники”, яким характерні спостережливість, професійна (предметна) компетентність, схильність до творчості, раціональність, тверда впевненість у необхідності знань та їх значущості у житті.

Нейротизм шкільного походження характеризується наявністю різних видів шкільної тривожності такої ієрархії: страх ситуації перевірки знань, фрустрація потреби в досягненні успіху, загальна шкільна тривожність, переживання соціального стресу, страх самовираження, страх невідповідності очікуванням оточуючих, страхи щодо відношень з учителями. Діти з нейротизмом шкільного походження переважно невпевнені у собі, ізольовані, насторожені тощо.

7. Виховання молодших школярів з нейротичними ускладненнями передбачає здіснення цілеспрямованої роботи з метою попередження, послаблення та усунення причин та проявів нейротизму, пов’язаних з ними особливостей характеру і поведінки та становлення соціально-значущих якостей особистості, необхідних для налагодження системи стосунків дитини, її адаптації до умов шкільного навчання. Досягнення цієї мети можливе завдяки спеціально організованому педагогічному впливові, в результаті якого серед учнів знижується загальна кількість проявів нейротизму різного характеру та походження (біологічного та мікросоціального: сімейного і шкільного). При цьому виявлено, що найбільших позитивних змін набуває розвиток учнів, нейротизм яких зумовлений шкільним чинником. Відсутність спеціальної педагогічної роботи з цими дітьми спричиняє посилення у них нейротизму.

Цілеспрямований вплив на дитину з нейротичними ускладненнями забезпечується системою корекційно-виховної роботи, до спеціальної організації якої висуваються вимоги: розуміння суті нейротизму, можливості та шляхи його усунення у дитини; врахування проявів нейротизму залежно від чинників виникнення; опори на найважливіші сфери психічного розвитку дитини та залучення до різних видів діяльності; визначення напрямів роботи в умовах школи та сім’ї, відповідного педагогічного забезпечення.

8. Корекційно-виховна робота з учнями, що мають нейротичні ускладнення, передбачає її організацію за такими напрямками: 1) психологічна підготовка вчителя до роботи з учнями; 2) знайомство вчителя з дітьми та батьками; 3) просвітницька робота з