Відродження державності України, надання державного статусу украї
нській мові потребує систематичної термінологічної праці в усіх ділян
ках науки і техніки, і тому з’ясування ролі наших попередників в еволюці
ї вітчизняного термінотворення є винятково
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ
ТА ІСТОРІЇ НАУКИ імені Г.М.ДОБРОВА
ГАМАЛІЯ Віра Миколаївна
УДК 58 (091) (038) (477)
ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ
УКРАЇНСЬКОЇ НАУКОВОЇ
БОТАНІЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ
07.00.07 – історія науки і техніки
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Київ - 2003
Дисертацією є рукопис
Роботу виконано в Центрі історії аграрної науки Центральної наукової сільськогосподарської бібліотеки Української академії аграрних наук
Науковий керівник: кандидат сільськогосподарських наук, професор
ВЕРГУНОВ Віктор Анатолійович
директор Центральної наукової
сільськогосподарської бібліотеки УААН
Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор
ПИЛИПЧУК Олег Ярославович
Київський університет економіки і технологій
транспорту, завідувач кафедри екології та безпеки
життєдіяльності на залізничному транспорті
кандидат історичних наук
МИХАЙЛЮК Олена Ігорівна
Луганський національний аграрний університет,
старший викладач кафедри українознавства
Провідна установа: Дніпропетровський національний університет
Міністерства освіти і науки України
кафедра історії України
Захист відбудеться 17 квітня 2003 р. о 10-й годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.189.01 в Центрі досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М.Доброва НАН України
за адресою: 01032, м.Київ, бульвар Т.Г.Шевченка, 60
Автореферат розісланий 15 березня 2003 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат економічних наук Л.С.Лобанова
Загальна характеристика дисертації
Актуальність теми дослідження. Питання створення та розвитку української наукової термінології завжди було важливим і актуальним, тим більше таким воно є нині, в час національного відродження. Першочерговим стає висвітлення шляхів історичного формування та збагачення української наукової мови як необхідного фактору розвою національної науки та освіти: адже від її чіткості і однозначності в значній мірі залежить утвердження нових наукових підходів, вироблення освітніх концепцій, популяризація досягнень вітчизняної науки.
На сучасному етапі розвитку людства проблеми становлення і трансформації національної наукової мови набувають міжнаціональної ваги. Адже нинішній рівень інтернаціоналізації науки вимагає широкого обміну інформацією, що неможливо без глибокого розуміння характеру співвідношення терміну і поняття, аналізу процесів термінотворення, визначення ступеня упорядкованості термінології в різних галузях науки і техніки. Лавиноподібний потік новоутворених термінів, що передають відповідні поняття, явища та ознаки, викликаний бурхливим розвитком різноманітних напрямків науки. Тільки в англійській мові за останні п’ятдесят років з’явилося більш ніж три мільйони нових термінів переважно з нових галузей знань.
Українська мова має давню історію, вона увібрала в себе вікові традиції, повір’я, менталітет свого народу; вона багата, гнучка, образна; за її допомогою можна охарактеризувати неосяжну кількість предметів і явищ оточуючого світу. Проте її певна занедбаність, спричинена різними геополітичними обставинами, призвела до того, що її словниковий запас не поповнювався в належній мірі новими термінами, і становлення української наукової мови почало відставати від сучасних темпів розвитку світової науки і техніки.
Необхідність скорочення цього розриву стала на часі ще в позаминулому столітті, коли за розробку української наукової мови, за надання їй національного колориту і звучання виступили такі відомі вчені, як І.Верхратський, В.Левицький, Є.Озаркевич, С.Рудницький, П.Тутковський, М.Мельник. На початку ХХ століття до цієї славної когорти приєднався О.Яната, який зумів організувати науковців, студентів, аматорів для збирання мовних багатств народу, для використання народних назв при укладанні природничих наукових термінів, що призвело до видання низки термінологічних та номенклатурних словників, які не втратили свого значення досьогодні.
Відродження державності України, надання державного статусу українській мові потребує систематичної термінологічної праці в усіх ділянках науки і техніки, і тому з’ясування ролі наших попередників в еволюції вітчизняного термінотворення є винятково актуальним.
Історіографія проблеми. Незважаючи на беззаперечну важливість поставленої проблеми, треба зазначити, що й досі не існує присвяченого їй розгорнутого, узагальнюючого дослідження. Хоча в арсеналі вітчизняної історіографії можна знайти чимало робіт, де розглядаються питання становлення і розвитку природничої термінології, слід визнати, що вони здебільшого носять несистематичний, фрагментарний характер. Значну частину їх складають публікації у вигляді вступних оглядів, біографічних нарисів або окремих розділів у підручниках, керівництвах чи довідниках.
Так, розрізнені відомості щодо внеску вчених-медиків ХVІІІ століття, вихованців Києво-Могилянської академії, в розробку медичної та ботанічної термінології можна знайти як у монографічних працях російських та українських авторів, так і у змістовному біобібліографічному словнику кінця ХХ століття. Чистовичъ Я. Исторія первыхъ медицинских школъ в России. – СПб, 1883. – 662 с.; Змеевъ Л.Ф. Чтенія по врачебной исторіи Россіи. – СПб, 1896. – 252 с.; Палкин Б.Н. Русские госпитальные школы ХVIII века и их воспитанники. – М., 1959. – 272 с.; Бородій М.К. Данило Самійлович Самойлович. К . : Наук. думка, 1992. – 151 с.; Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. – К., 1994. – 288 с.; Медицина в Україні. Видатні лікарі: кінець ХVІІ – перша половина ХІХ століть / Біобібліографічний словник. – Вип.1. – К,, 1997. – 240 с. Термінологічна діяльність професорів вищих навчальних закладів України 30-70-х рр. ХІХ століття може бути реконструйована на основі матеріалів біографічних та ботанічних словників тих часів. Иконников В.С. Биографический словарь профессоров и преподавателей имп. университета св. Владимира (1834-1884). – К., 1884. – 816 с.; Біографіческий словарь профессоровъ и преподавателей Императорскаго Юрьевскаго, бывшаго Дерптскаго, университета за сто летъ его существованія (1802-1902): Т.2 / Под ред. Г.В.Левицкаго. – Юрьев, 1903. – 656 с.; Рогович А.С. Опыт словаря народных названий растений Юго-Западной России с некоторыми поверьями и рассказами об них // Юго-Западное отделение русского географического общества. – К., 1874. – С.109-164; Анненков Н.И. Ботанический словарь или собрание названий, как русских, так и многих иностранных растений на языках латинском, русском, немецком, французском и других, употребляемых различными племенами, обитающими в России. – М., 1959. – ХVI + 295 с.
В останні десятиліття ХІХ століття в Україні спостерігається певна локалізація робіт з термінології, які почали проводитися колективними зусиллями і зосереджуватися в межах недержавних організацій різного типу. Найбільш значними за обсягом творами, з яких постає роль своєрідних громадських установ – так званих “Громад” в боротьбі за розвиток рідної мови, зокрема за розробку наукових термінів, є праця Г.Житецького та видані за кордоном спогади Є.Чикаленка. Термінологічна праця займала не останнє місце серед багатьох напрямків діяльності наукових товариств академічного типу – Наукового товариства імені Т.Шевченка у Львові та Українського наукового товариства в Києві. Про це йдеться в монографіях Р.В.Кучера та В.Онопрієнка, О.Реєнта, Т.Щербань, а також у публікаціях періодичних видань названих товариств. Житецький Г. Київська громада за 60-х рр. // Україна. – Кн.1. – 1928. – 36 с.; Чикаленко Є. Спогади (1861-1907). – Нью-Йорк: Українська Вільна Академія наук у США, 1955. – 504 с.; Кучер Р.В. Наукове товариство імені Т.Шевченка: Два ювілеї. – К.: Наук. думка, 1992. – 112 с.; Онопрієнко В., Реєнт О., Щербань Т. Українське наукове товариство: 1907-1921 роки. – К., 1998. – 242 с.
Планомірні роботи по складанню термінологічних словників з різних галузей природознавства і техніки були розпочаті в Українській академії наук з перших років її існування, про що йдеться у її установчих документах та перших звідомленнях, а також у монографічних працях українських істориків науки, присвячених цьому періоду. Роботу спеціалізованої мовної установи – Інституту української наукової мови – висвітлено в загальних рисах у наступних звідомленнях Української академії наук (середина 20-х років ХХ століття), архівних документах, а також у низці статей, надрукованих у “Віснику” цього інституту. Збірник праць Комісії для вироблення законопроекту про заснування Української Академії наук у Київі. – К., 1919. – 87 с.; Звідомлення про діяльність Української академії наук у Києві до 1 січня 1920 р. – К., 1920. – XCV c.; Звідомлення Української академії наук за 1922 р. – Прага, 1925; Звідомлення Всеукраїнської академії наук за 1923 р. (з нагоди п’ятирічного існування Академії 1918-1924). – К., 1924. – 118 с.; Храмов Ю., Руда С., Павленко Ю., Кучмаренко В. Рання історія Академії наук України. 1918-1921. – К.: Манускрипт, 1993. – 246 с.; Історія Академії наук України. 1918-1993. – К.: Наук. думка, 1994. – 318 с.; Звідомлення ВУАН за 1925 рік. – К., 1926. – 79 с.; Звідомлення Української Академії Наук у Київі за 1926 рік. – К., 1927. – 131 с.; Холодний Г. До історії організації термінологічної справи на Україні // Вісник Інституту української наукової мови. – Вип.1. – 1928. – С.9-20.
Cумна доля провідних співробітників Інституту української наукової мови, відірваних від творчої праці, несправедливо звинувачених і напівзабутих в наступні десятиріччя, постає з кількох монографічних видань українських дослідників та низки статей. Підгайний С. Українська інтелігенція на Соловках: Спогади 1933-1941. – Мюнхен: Прометей, 1947. – 93 с.; Борейко В.Е. История заповедного дела в Украине. – К., 1995. – 183 с.; Репресоване краєзнавство (20-30-і роки). – К.: Рідний край, 1991. – 509 с.; Шерех Ю. Всеволод Ганцов. Олена Курило. – Вінніпег: Український дім в Торонто, 1954. – 79 с.; Доброчаєва Д., Рибалко О. Двоє вчених, дві знівечені долі // Україна. Наука і культура. – К., 1993. – Вип. 26-27. – С.260-276. Зростання інтересу до їх творчості, характерне для останнього десятиріччя ХХ століття, коли проблеми національного термінотворення стали на часі, призвело до появи грунтовних праць філологів та ряду статей ботаніків, в яких обговорюється можливість використання народних назв рослин при формуванні наукової термінології та номенклатури. Симоненко Л.О. Формування української ботанічної термінології. – К.: Наук. думка, 1991. – 152 с.; Шамота А.М. Назви рослин в українській мові. – К.: Наук. думка, 1985. – 162 с.; Караванський С. Секрети української мови. – К.: Кобза, 1994. – 152 с. ; Кобів Ю. Про українські назви рослин // Дзвін. – 1990. – №8. – С.143-145; Заверуха Б.В. Етноботаніка: народна і наукова фітоніміка // Укр. ботан. журн. – 1994. – Т.51. № 2/3. – С.165-171; Кобів Ю.Й., Малиновський К.А. Українська ботанічна номенклатура: історія, стан та перспектива // Укр. ботан. журн. – 1995. – Т.52. - №2. – С.242-249. Ця полеміка ще далеко не закінчена, але багато в чому співзвучна тим засадам, які клали в основу своїх термінологічних розробок їх попередники.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою частиною тематичного плану Центральної наукової сільськогосподарської бібліотеки УААН по виконанню НТП УААН 2001-2005 рр.:
1.
Історія започаткування, становлення та розвитку сільсько- господарської дослідної справи в Україні (№ держреєстрації 0102 U 001526);
2.
Вивчення наукового потенціалу наукових установ УААН (№ держреєстрації 0102 U 005501),
а також співпадає з плановою темою відділу історії науки і техніки Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М.Доброва НАН України “Розвиток природознавства в Україні з найдавніших часів до наших днів”.
Мета і задачі дослідження. Основна мета роботи передбачала проведення історико-наукового аналізу творчого внеску вітчизняних вчених у становлення і розвиток української наукової ботанічної термінології. Дослідження потребувало постановки таких завдань:
·
прослідкувати тенденції становлення української наукової мови в сфері природознавства;
·
на основі ретельного перегляду архівних та літературних першоджерел виділити комплекс праць українських дослідників минулих часів, пов’язаних з їх діяльністю в галузі ботанічної наукової термінології;
·
визначити основні етапи становлення українського ботанічного наукового терміна;
·
оцінити вагомість термінологічної спадщини українських вчених-ботаніків середини ХІХ – початку ХХ століть з позицій сьогодення.
Об’єктом дослідження є процес становлення і перші етапи розвитку української наукової термінології.
Предметом дослідження є історія формування української ботанічної наукової термінології в контексті розвитку української наукової мови.
Методи дослідження обумовлені перш за все додержуванням принципів історизму і об’єктивності. Висвітлення обраної теми вимагало застосування як методів історичного аналізу (інформаційний відбір вітчизняних першоджерел з історії природознавства та їх критичний розгляд), так і методів лінгвістичного аналізу та компаративістики, притаманних мовознавчим дослідженням.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
·
вперше показано, що початок розробки вітчизняної наукової ботанічної термінології був викликаний необхідністю викладання медицини, природознавства та агрономії в Україні;
·
доведено, що колективна робота, яка відчутно прискорила цей процес, була започаткована в надрах недержавних об’єднань: громад, просвіт, студентських гуртків, наукових товариств;
·
показано, що помітні успіхи у справі розробки та впровадження наукового терміну спостерігались у відповідних підрозділах Української академії наук;
·
до наукового обігу введено чимало нових або маловідомих фактів з історії української термінотворчості; наведено дані про забутих або несправедливо замовчуваних вчених, які працювали в цьому напрямку.
·
проведено порівняльний аналіз номенклатурних та термінологічних ботанічних словників, видрукованих в Україні протягом ХІХ-ХХ століть.
Практичне значення одержаних результатів. Отримані результати можуть бути корисними при читанні лекцій з історії науки, ботаніки, агрономії, медичної фармакології, етнографії та порівняльного мовознавства, а також при написанні курсів з історії вітчизняного природознавства, складанні посібників, підручників, словників тощо.
Дані, отримані автором, вже знайшли застосування при викладанні слов’яномовних дисциплін та українознавства в Слов’янській гімназії м.Києва.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були викладені на п’яти Міжнародних конференціях: “Бібліотеки, видавництва, розповсюджувачі друкованих та електронних видань – партнерство і співробітництво” (Київ, 2001); “Українська історіографія на рубежі століть” (Кам’янець-Подільський, 2001); “Ідеї В.І.Вернадського та взаємообумовленість стратегічного партнерства вищого навчального закладу і школи в освітньому просторі регіону” (Кременчук, 2002); “Жінка в науці та освіті: минуле, сучасне, майбутнє” (Київ, 2002); на ХІХ Міжнародному симпозіумі з наукознавства і історії науки “Історія національної науки: новий зміст і суспільне значення” (Київ, 2002); на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Наукові сільськогосподарські бібліотеки у ХХІ столітті” (Київ, 2002); на наукових аграрних історико-бібліографічних читаннях, присвячених О.А.Янаті (Київ, 2001) та двох молодіжних конференціях: IV науковій конференції молодих вчених-наукознавців та істориків науки (Київ, 1992) та І конференції молодих вчених та спеціалістів “Історія освіти, науки і техніки в Україні” (Київ, 2002).
Структура дисертації. Обсяг дисертаційної роботи дорівнює 196 стор. Складається вона із вступу, п’яти розділів, які об’єднують 12 підрозділів, висновків і списку використаної літератури, який вміщує 305 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обгрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, формулюються мета і завдання, пояснюється вибір методологічних засад, визначається наукова новизна положень, підкреслюється науково-теоретичне і практичне значення отриманих результатів.
У першому розділі “Перші кроки вітчизняних вчених на шляху впровадження російської та української ботанічної термінології в освітянську і наукову практику” показано, що основи народної природничої термінології закладалися з давніх-давен, коли людство спілкувалося з живою природою і ще до появи писемності створило досить багату лексику з рисами стихійно організованої терміносистеми. Перші рукописні, а згодом друковані зразки вітчизняної ботанічної термінології можна знайти в науково-практичному жанрі: травниках, порадниках тощо. Перші ж наукові праці з відповідними термінами з’явилися на території України у ХVІІІ ст. і створювалися медиками, оскільки медицина як наука почала формуватися у нас раніше від біології. Вітчизняні доктори медицини ставали організаторами освіти, викладачами медичних дисциплін, борцями з пошесними хворобами, пропагандистами раціональних санітарно-гігієнічних норм життя. І в усіх сферах своєї діяльності вони мали користуватися загальнозрозумілими назвами. Проте в той час в межах Російської імперії йшлося лише про російськомовні терміни.
Одним із засновників російської медичної і ботанічної термінології вважають випускника Києво-Могилянської академії Н.Амбодика-Максимовича (1744-1812), якому належить твір “Ботаніки початкові основи” (1796), а також чотири словника, де терміни подано російською, латинською та французькою мовами: медико-хірургічний (1780), анатомо-фізіологічний (1783), медико-патологіко-хірургічний (1785) та ботанічний (1804). Серед інших випускників академії, які, викладаючи медичні дисципліни і створюючи підручники, користувалися російською, а не іноземною мовою, були К.Щепін (1728-1770), С.Андрієвський (1760-1818), О.Масловський (1750-1804), Г.Соболевський (1741-1807), М.Тереховський (1740-1796) та ін. “Коли ж встановлять всі медичні терміни на нашій мові, тоді не існуватиме жодних труднощів при написанні праць, корисних для розвитку цієї науки і для народу”, - писав з цього приводу відомий епідеміолог Д.Самойлович (1744-1805).
Цілеспрямована робота по створенню наукової ботанічної термінології розпочалася лише у другій третині ХІХ ст. в Київському університеті св.Володимира. У 1927 р. флорист О.А.Яната так писав про його першого ректора, профессора російської словесності та ботаніки М.О.Максимовича (1804-1873): “М.Максимович-природник працював у ту добу розвитку культури і науки в Росії, коли тільки розвивалися і закріплялися її пануючі тоді, великоруські національні форми, коли російська наука ще тільки ставала на самостійний шлях розвитку, коли не було ще навіть розробленої великоруської мови наукової . То була доба, аналогічна тій, що ми її тепер переживаємо в Україні (О.Яната має на увазі 20-30 рр.ХХ ст. – В.Г.). І цілком зрозуміло, що сучасники М.Максимовича найперше оцінили його, як творця ботанічної російської термінології”. Сам Максимович так сформулював своє кредо: “Словесність для науки те ж саме, що освіченість для вченості, і для успішного поширення Ботаніки в Росії… необхідно ще породнити Науку з мовою нашою”. Коли М.Максимович пішов у відставку, естафета удосконалення ботанічної термінології перейшла до О.Роговича (1812-1878). Слід відзначити, що у створеному Роговичем словнику латинські назви дикоростучих та культивованих рослин вперше супроводжуються українськими народними відповідниками. Для деяких рослин подано способи їх застосування, переважно в медицині, а також пов’язані з ними народні повір’я.
Матеріали, наведені у другому розділі “Початок колективної термінотворчості на теренах України” доводять, що започаткування колективної праці у справі творення української природничої термінології пов’язане з просвітницькою діяльністю демократичної інтелігенції, яка прагнула дати народу грамотність і основи наукових знань. Наприкінці 50-х рр. ХІХ ст. в Україні почали з’являтися добровільні просвітницькі організації, так звані “громади”. Київська громада була заснована у 1859 р., а згодом подібні асоціації вже існували в Харкові, Полтаві, Одесі, Катеринославі, Херсоні, а також на теренах Західної України – в Перемишлі, Тернополі, Дрогобичі. Членами громад були науковці, суспільні та культурні діячі: О.Кониський, В.Антонович, П.Житецький, Т.Рильський, О.Потебня, Л.Глібов, І.Нечуй-Левицький, М.Старицький, М.Лисенко. Серед інших акцій науково-просвітницького характеру вони займалися розробкою української термінології. Так, Одеська громада утворила спеціальну комісію, яка протягом кількох років складала російсько-український словник, виданий у Львові в чотирьох томах. Гроші на видання надав автор популярних на той час україномовних брошур в галузі сільського господарства Є.Чикаленко. В Київській громаді теж існувала спеціальна словникова комісія, завдяки зусиллям якої було укладено і видано широковідомий словник Грінченка, в якому наведено велику кількість назв рослин. І хоча заходи громад у справі розбудови української літературної і наукової мови були несистематичними і некоординованими, вони закладали фундамент майбутніх робіт у цьому напрямку.
Дещо пізніше, на початку ХХ ст., колективну працю в галузі української наукової термінології розпочали студентські гуртки. Помітну роль в цьому відіграв О.Яната. З студентських років в нього проявилися організаторські здібності, і в 1910 р. він виступив одним із засновників термінологічної комісії при гуртку натуралістів Київського політехнічного інституту, а в 1912 р. ініціював відкриття природничої секції літературно-наукового відділу Товариства ім. Квітки-Основ’яненка у Харкові. Студенти збирали, обробляли і систематизували українську термінологію з природознавства, переважно ботанічну і сільськогосподарську. Для цього вони вибирали термінологічний матеріал з опублікованих джерел, а також збирали усний матеріал в народі. Кінцевим завданням мало бути видання словників, але події 1914-1915 рр. загальмували цю роботу. Проте зусилля студентства не пропали марно: значна частина зібраних ним матеріалів згодом була використана Українським науковим товариством та Українською академією наук.
У розділі третьому “Наукові товариства України як центри розробки наукової термінології і номенклатури” констатується, що справжньої масштабності і водночас глибини набула робота по створенню української наукової термінології і номенклатури в наукових товариствах академічного типу, в першу чергу в Науковому товаристві ім.Т.Шевченка у Львові. Провідні функціонери товариства надавали значної ваги науковому термінотворенню. М.Драгоманов, палко захищаючи самобутність української мови, стверджував, що вона “…в багатстві, витонченості і гнучкості не поступається ані жодній із сучасних літературних мов слов’янства і не бідна аж ніяк на поняття, аби нею заважко було перекладати глибину філософських думок і змальовувати високохудожні образи”. Він обстоював необхідність використання живомовної основи при створенні національних мов. І.Франко повністю розділяв мовотворчі заходи М.Драгоманова, вважаючи, що національно обгрунтована номінація понять сприяє соціальному та політичному самоутвердженню народу. На тих же позиціях стояв М.Грушевський, розглядаючи мову як потужну культурно-національну силу, і розуміючи, що без розвитку рідної мови в напрямку її інтелектуалізації не може нормально розвиватися культурне життя нації. Як завважив І.Огієнко, М.Грушевський “своєю глибокоцінною всежиттєвою працею довів усьому науковому світові, що українська мова здатна бути мовою науки, як усі інші мови, і ділом забезпечив їй право громадянства в науці”.
В руслі ідей провідних діячів товариства його члени розпочали систематичну розробку української наукової термінології в усіх галузях науки і техніки. Основоположником української математичної термінології вважається В.Левицький, який розробляв також терміни з фізики і хімії. Фізичною термінологією займався І.Пулюй, хімічною – І.Горбачевський. Певний внесок в опрацювання технічної термінології, зокрема в галузі металургії, зробив І.Фещенко-Чопівський. Праці з географічної термінології було створено основоположником української географічної науки С.Рудницьким. Лікар і громадський діяч Є.Озаркевич розпочав складання першого словника української медичної термінології, а його колега Є.Лукасевич став автором анатомічного термінологічного словника. І навіть на тлі всіх цих серйозних праць вирізняється велика словникова спадщина, залишена І.Верхратським, який в сімнадцятирічному віці почав збирати народні назви рослин і створив низку фундаментальних творів з їх номенклатури і термінології. М.Мельник, що продовжив його справу і видав власний номенклатурний ботанічний словник, вважав, що наукова номенклатура рослин І.Верхратського "найбільше наближена до народної". Таким чином, в надрах Наукового товариства ім.Т.Шевченка вперше почалося формування критеріїв наукового термінотворення на національному грунті.
Термінотворча праця була одним із напрямків діяльності місцевих наукових осередків України, зокрема Миколаївського товариства аматорів природи, організованого в 1908 р. Товариство видавало власний журнал “Природа”, де публікувалися наукові статті, присвячені проблемам термінотворення, програми ботанічних екскурсій з детальними характеристиками місцевих рослин і обов’язковим додаванням їх народних назв. В Природничо-історичному музеї Таврійського земства в Симферополі здійснювалися екскурсії для вивчення флори степів материкової частини Таврійської губернії, під час яких поряд із гербарним матеріалом збиралися відповідні народні назви рослин.
Наступний етап процесу наукового термінотворення в Україні пов’язаний з діяльністю Українського наукового товариства в Києві, щодо якого один з його організаторів, М.Грушевський, сказав: “Воно пересаджувало на великоукраїнський грунт наукову працю, розпочату кількома десятиліттями скорше – на грунті галицькім, в очікуванню можливості здійснити план української академії наук, як символа сеї повноти національної культури, що маніфестувалася сею науковою роботою”. Кожна з трьох секцій Українського наукового товариства, утворених на взірець Наукового товариства ім.Т.Шевченка (історична, філологічна та природничо-медична), дбала про розвиток рідної мови відповідно до статутного завдання: “Товариство має своєю метою сприяти розробці і популяризації на українській (малоруській) мові різних галузей науки”. Праця в галузі розробки української наукової термінології набула нового імпульсу після проведення наради природничників України, скликаної товариством у серпні 1918 р., яка прийняла таку постанову: “Маючи на увазі гостру потребу в шкільній і науково-популярній літературі по природознавству, а також і те, що численні заходи багатьох видавництв до утворення подібної літератури… гальмуються відсутністю сталої термінології, Нарада вважає якнайскорше розроблення наукової української термінології і номенклатури по природознавству справою надзвичайної ваги”. В листопаді 1918 р. річні збори товариства затвердили “Проект сталої організації термінологічної комісії природничої секції”. Розділившись на дев’ять підкомісій за фаховою ознакою: ботанічну; геологічну з мінералогією і кристалографією; антропології, етнографії і доісторії; зоологічну; математики і астрономії; фізичної географії з грунтознавством; метеорологічну; сільськогосподарську; фізичну; хімічну, члени комісії почали роботу. Вони вибирали відповідні терміни з літератури і народних діалектів, систематизуючи їх за термінологічними та номенклатурними принципами. У пригоді стали матеріали, одержані від студентських гуртків. В результаті було підготовлено до друку низку словників: фізичний, ботанічний, ентомологічний тощо. На жаль, далеко не всі матеріали вдалося видати. Подальше розгортання робіт відбувалося вже в стінах Української академії наук.
Розділ четвертий “Організація робіт з вітчизняної термінології в Українській академії наук” окреслює досягнення, здобуті в цій царині знань протягом перших дванадцяти років існування академії. Засновники академії добре розуміли значення національної мови для розвитку національної науки. Відкриваючи перше засідання Комісії для вироблення законопроекту про заснування УАН, міністр народної освіти М.Василенко зазначив: “Утворення Української академії наук має велике національне значення, бо ще й досі є багато людей, які скептично і з насмішкою відносяться до українського руху та відродження, не мають віри в життєві сили українського народу, не вважають можливим розвиток української мови і науки. Для тих же, хто вірить у життєздатність українського народу,…утворення Академії наук має величезну вагу, являється національною потребою і черговим питанням”. Після нього виступив В.Вернадський, завваживши у своїй промові, що основним завданням при створенні національної академії є державна допомога науковій творчості нації.
Неодмінним секретарем УАН, а невдовзі головою її першого відділу було обрано А.Кримського. Протягом наступних десяти років цей відділ зберігав значення провідного, що було визначено при формуванні структури академії: “Перший відділ має велике практичне завдання, зв’язане з тим новим значенням, яке здобуває українська мова в державнім будівництві України”. Для виконання цього завдання при відділі було створено шість постійних комісій, і серед них правописно-термінологічна, головою якої став А.Кримський. До комісії входили чотири секції: технічна, правнича, правописна і природнича. В свою чергу природнича поділялась на дев’ять підкомісій: ботанічну, зоологічну, антропологічно-етнографічну, геологічну з географією, фізичну, хімічну, математичну, метеорологічну та сільсько-господарську. Всі ці підрозділи почали розробляти методику добору літературних та народних термінологічних матеріалів, систематизувати та готувати до друку узагальнені матеріали.
На початку 1921 р. Наркомат освіти України УСРР опублікував інструкцію, згідно якій Українська академія мала координувати роботу всіх наукових установ України. В кінці 1921 р. академічні секції Правописно-термінологічної комісії злилися з відповідними секціями Українського наукового товариства і утворили Інститут української наукової мови, директором якого став А.Кримський. Спочатку умови роботи були дуже складні. Як зазначалося у звідомленні академії за 1922 р., “Інститут наукової мови…, незважаючи на свою голосну назву, найдужче може зазнав на собі скрутних обставин теперішнього життя Академії. Досить сказати, що він має одним-єдину штатну посаду філолога-консультанта, яку посідає О.Курило, решта ж співробітників працюють буквально за спасибі”.
Починаючи з 1923 р., коли ситуація в академії трохи покращала, кількість відділів в Інституті української наукової мови збільшилася і розпочалося видання термінологічних та номенклатурних словників. Особливо плідно працював природничий відділ. Але 7 березня 1930 р. вирішено було всі мовні установи ВУАН, включаючи ІУНМ, об’єднати у Науково-дослідний інститут мовознавства. Виконуючим обов’язки директора нового закладу призначили Г.Ткаченка, який виніс такий вирок: “Дописувачі колишнього Інституту наукової мови – це переважно попи, куркулі і всякі “колишні” люди… штат, добраний значною мірою з соціально чужих і ворожих нам елементів здебільшого без належної кваліфікації, не міг розгорнути потрібної мовознавчої роботи”. Майже всіх співробітників було звільнено, багатьох заарештовано і заслано. Інститут мовознавства, дотримуючись офіційного курсу деукраїнізації, знехтував надбання свого попередника, Інституту української наукової мови, проголосивши необхідність максимального наближення української термінології до російської.
В п’ятому розділі “Актуалізація розробок українських вчених кінця ХІХ – початку ХХ ст. в галузі української ботанічної термінології” аналізується термінологічна діяльність співдружності вітчизняних вчених-ботаніків і мовознавців середини 20-х – середини 30-х рр. ХХ ст. В ці роки наукову спільноту особливо цікавили проблеми сільськогосподарської науки і практики, питання охорони природи, дослідження флори України. І всі ці аспекти були нерозривно пов’язані з розбудовою української наукової ботанічної термінології. У численних наукових часописах ботанічного та сільськогосподарського профілю того періоду (“Віснику сільськогосподарської науки”, “Віснику природознавства”, “Українському ботанічному журналі” тощо) вміщувались статті, в яких червоною ниткою проглядає переконаність авторів у надзвичайній важливості цієї справи. Так, у статті “Десятиріччя Жовтня на полі української сільськогосподарської науки”, надрукованій в журналі “Український агроном”, зазначено: “Особливі умови розвитку с.-г. науки й с.-г. освіти на Україні, в добу буйного відродження її національної культури, гостро поставили на чергу й питання наукової української мови в сільському господарстві: с.-г. термінології”.
В цей період О.Яната разом зі своєю дружиною Наталею працював над підготовкою фундаментальних праць “Українська ботанічна термінологія” та “Українська ботанічна номенклатура”. Ці праці так і не були видані, і доля їх невідома. Реалізованим результатом праці подружжя став вихід в 1928 р. “Словника ботанічної номенклатури”, створеного у тісній співдружності з колегами по Інституту української наукової мови. Упорядкований та зведений матеріал йшов на ухвалу секції, в засіданнях якої брали участь В.Вовчанецький, Д.Зеров, Ю.Клеопов, А.Лазаренко, Я.Лепченко, П.Оксіюк, А.Окснер, П.Масюк, М.Підоплічко, В.Дирдовський, О.Курило, Г.Величко, Г.Неводовський. Ухвалюючи назву, секція зважала на її милозвучність, зверталася увага і на поширення назви, її етимологічну спорідненість з відповідними назвами в інших місцевостях України. Дбаючи про чистоту наукової мови, всі новотвори погоджували з філологами. Автори присвятили словник “світлій пам’яті Івана Верхратського, що перший почав збирати на Галицькій Україні народні матеріали з природничої номенклатури і термінології і багато зробив на цьому полі”.
На початку 30-х років все більше труднощів виникало перед творцями вітчизняної термінології. В 1933 р. зі смертю Скрипника було остаточно покінчено з політикою українізації. 15 березня О.Янату зняли з роботи в Інституті захисту рослин “за протягнення буржуазних екологічних теорій в галузі боротьби з бур’янами”. Продовжуючи флористичну працю, він брав участь в упорядженні першого тому “Флори УСРР”, який вийшов у 1935 р. з передмовою, де його, О.Курило та їх однодумців звинуватили в націоналізмі та контрреволюційній діяльності. 4 травня 1936 р. О.Янату було заарештовано і вислано на Соловки. 23 травня 1938 р. його не стало.
Хоча діяльність О.Янати обірвалась у 45 років, він встиг зробити чимало, зокрема у справі упорядження ботанічних термінів, розробки методологічних засад термінотворення. Заслугою О.Янати було також те, що він, талановитий організатор, зумів зібрати навколо себе ентузіастів і фахівців, спрямувавши в єдине русло їх термінологічний пошук. Коли ж на весь голос залунали заклики: “очистити українську радянську науку від націоналістичних перекручень, знешкодити отруйний вплив націоналістичних словників”, термінологічна спадщина О.Янати та його однодумців опинилася у забутті. Але настав час, коли вона знову користується попитом, стає у пригоді тим, хто займається проблемами ботанічної термінології на теренах суверенної української держави. Так, у своєму “Чотиримовному словнику назв” академік Д.Гродзинський зазначив: “Дуже важливою була праця українських ботаніків і мовознавців, які в 20-х роках минулого сторіччя… зберегли мовний скарб українського народу, який без цієї праці було б втрачено в холодні часи викорінення української мови”.
У висновках узагальнено результати досліджень, основні з яких виносяться на захист:
1.
Вперше на широкій джерельній базі, в контексті становлення і розвитку в Україні наукової мови, проаналізовано перебіг формування української ботанічної термінології з ХVІІІ до середини ХХ століття.
2.
Виявлено, що роботу по виробленню наукової медичної та ботанічної термінології було розпочато в Україні першими вітчизняними медиками, випускниками Києво-Могилянської академії Н.Амбодиком-Максимовичем, С.Андрієвським, О.Масловським, Г.Соболевським, М.Тереховським та ін. Це було викликано необхідністю розбудови медичної освіти, становленням фармакології, поширенням медичних знань серед населення.
3.
Показано, що наступним кроком у розвитку вітчизняної ботанічної термінології стали роботи, виконані у 30-70 рр. ХІХ ст. в Київському університеті св.Володимира, першого ректора якого, професора словесності і ботаніки М.Максимовича, цілком справедливо вважають її основоположником. Виявлено, що перші зразки україномовної ботанічної термінології з’явилися у словнику його наступника по кафедрі ботаніки О.Роговича.
4.
З’ясовано, що перші спроби колективного термінотворення, які закінчилися виданням багатотомних україномовних словників, було здійснено в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. на базі добровільних просвітницьких організацій – так званих “громад”.
5.
Показано, що на початку ХХ ст. в Києві та Харкові було створено студентські гуртки, члени яких вибирали ботанічний термінологічний матеріал з друкованих джерел, а також записували з уст народні назви рослин. Зібрані ними терміни були згодом використані при виданні словників.
6.
Підкреслено, що справжньої масштабності і водночас глибини набула робота по створенню української наукової термінології в Науковому товаристві ім. Т.Шевченка у Львові. В руслі уявлень провідних діячів товариства – В.Антоновича, М.Грушевського, І.Франка щодо виразності, багатства і самобутності української мови в галузі термінотворення плідно працювали В.Левицький, І.Горбачевський, Є.Озаркевич, Є.Лукасевич, І.Фещенко-Чопівський, С.Рудницький, М.Мельник та ін. Особливо значних успіхів досяг в цьому напрямку І.Верхратський, працюючи над створенням і удосконаленням ботанічних термінів.
7.
Доведено, що програмно організована колективна праця з термінології спеціалістів різного профілю (природознавців, гуманітаріїв, фахівців в галузі техніки) розгорнулася спочатку в Українському науковому товаристві, а потім продовжилася в Інституті української наукової мови Української академії наук, в результаті чого було видано 15 термінологічних та номенклатурних словників, серед яких, зокрема, “Словник ботанічної термінології” (1928), який і досьогодні залишається на рівні кращих видань подібного типу.
8.
До наукового обігу введено чимало нових фактів з життя і діяльності як відомих, так і напівзабутих науковців, громадських і культурних діячів України, причетних до вітчизняного термінотворення (Є.Озаркевича, М.Галіна, Л.Чикаленка, О.Курило).
9.
Результати, висвітлені у попередніх пунктах, дозволяють запропонувати наступну періодизацію перебігу формування української ботанічної термінології:
1)
Поява перших зразків ботанічного наукового терміну на вітчизняному грунті в роботах вчених-медиків (кінець ХVІІІ початок ХІХ ст.).
2)
Розробка ботанічних термінів професорами вищих навчальних закладів України (30-70-ті рр. ХІХ ст.).
3)
Започаткування колективних робіт з української, зокрема ботанічної термінології в недержавних просвітницьких та наукових організаціях – громадах, гуртках, товариствах (кінець ХІХ – початок ХХ ст.).
4)
Створення україномовних термінологічних та номенклатурних ботанічних словників в результаті творчої співпраці вітчизняних флористів і філологів (20-30-ті рр. ХХ ст.).
Основний зміст дисертації викладено у таких публікаціях:
1.
Гамалія В. Євген Чикаленко – один із зачинателів української наукової сільськогосподарської літератури та термінології // Історія української науки на межі тисячоліть. – Вип.4. – 2001. – С.34-36.
2.
Гамалія В. Роботи з ботанічної термінології в Київському університеті (30-70 рр. ХІХ ст.) // Там само. – Вип.5. – 2001. – С.48-51.
3.
Руда С., Гамалія В. Діяльність О.А.Янати в галузі природничої термінології // Бюлетень Центральної сільськогосподарської бібліотеки УААН. – Вип.2(2). – 2001. – С.52-59.
4.
Гамалія В. В.Вернадський і О.Яната у розбудові української науки та освіти // Постметодика. – 2002. – №2-3(40-41). – С.145-147.
5.
Гамалія В. Студентські гуртки як осередки вивчення живої української мови // Історія освіти, науки і техніки в Україні / Перша конференція молодих вчених та спеціалістів. – К., 2002. – С.31-34.
6.
Гамалія В.М. Діяльність О.А.Янати у дзеркалі вітчизняної історіографії // Наук. праці Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки. – Т.8(10). – 2002. – С.358-364.
7.
Гамалія В. Внесок Олени Курило в українську наукову термінологію // Нариси з історії природознавства і техніки. – Вип.44. – 2002. – С.173-177.
8.
Гамалія В. Перший етап становлення наукової ботанічної термінології в Україні // Історія української науки на межі тисячоліть. – Вип.7. – 2002. – С.32-40.
9.
Гамалія В. Праці Олени Курило в галузі української наукової термінології // Мат-ли ІІ Міжнар. конф. “Жінка в науці та освіті: минуле, сучасне, майбутнє”. – К., 2002. – С.304-305.
10.
Гамалія В. Концептуальні підходи засновників Української академії наук до проблем національної мови // Історія української науки на межі тисячоліть // Вип.8. – 2002. – С.56-70.
Анотації
Гамалія В.М. Історія становлення і розвитку української ботанічної термінології. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.07 – історія науки і техніки. – Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М.Доброва НАН України. – Київ, 2002.
В дисертації представлено результати історико-наукового аналізу процесу формування і розвитку української наукової ботанічної термінології. Показано внесок у цей процес окремих осіб, громадських та державних наукових організацій. Підкреслено значення робіт
