НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

ЛИЦУР ІГОР МИКОЛАЙОВИЧ

УДК: 502.58 :630.64 (477)

ЛІСОВІ РЕСУРСИ КАРПАТ У СИСТЕМІ

ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Спеціальність 08.08.01 – Економіка природокористування

і охорони навколишнього середовища

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України Національної Академії наук України.

Науковий керівник:

доктор економічних наук, професор,

Коваль Ярослав Васильович,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України,

завідуючий відділом

проблем використання і охорони лісових ресурсів.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Мішенін Євген Васильович, Сумський національний аграрний університет Міністерства аграрної політики України, проректор з навчальної роботи;

кандидат економічних наук, старший науковий співробітник

Хлобистов Євген Володимирович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, провідний науковий співробітник відділу методології сталого розвитку та екологічної безпеки.

Провідна установа:

Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, відділ проблем лісового господарства та природокористування, м. Київ.

Захист відбудеться “24" листопада 2003 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Ради по вивченню

продуктивних сил України НАН України за адресою:

01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

Автореферат розісланий “21” жовтня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор Бандур С.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. При взаємодії природи й суспільства, виробництва та навколишнього середовища завжди існує ризик прояву небезпечних явищ і процесів як природного, так і техногенного характеру. Тому захищеність людини, життя та здоров’я, честі та гідності, її недоторканість й безпека є найвищою соціальною цінністю і однією з найважливіших передумов соціально-економічної стабільності розвитку України.

У другій половині ХХ століття наростаюче антропогенне навантаження на навколишнє середовище, а також соціальні та екологічні наслідки науково-технічної революції суттєво порушили і ускладнили взаємозв’язки між природою та суспільством, частішають випадки техногенних аварій, настання катастроф та стихійних лих. Особливо часто негативні стихійні явища мають місце в Українських Карпатах. Вони зумовлюються одночасною взаємодією різних природних чинників, дія яких підсилюється негативним антропогенно-господарським впливом та порушенням в цьому регіоні просторової збалансованості між природними і штучними системами. Протягом ХХ століття у Карпатах було зареєстровано 17 катастрофічних паводків, 6 селепроявів та 9 великих вітровалів, сума збитків від яких складала 50 млн. грн. щорічно. Ситуація потребує посилення уваги до вирішення проблем еколого-економічної безпеки регіону і обґрунтування основних напрямів збереження, використання та відтворення лісів на засадах сталого розвитку, які були визначені на конференціях ООН з навколишнього середовища (РІО-1992, РІО+5, РІО+10, Лісабон -1998), а також формування відповідної галузевої політики, спрямованої на запобігання і реагування на надзвичайні ситуації природного характеру та обґрунтування системи ефективного використання й відтворення природно ресурсного потенціалу краю.

У вітчизняній та зарубіжній літературі достатньо уваги приділяється вивченню багатоаспектних питань екологічної та економічної безпеки, збереження відтворення і використання природно-ресурсного потенціалу. Ці проблеми, зокрема, частково розглядаються у працях: О.М. Алимова, Г.О. Бачинського, І.К. Бистрякова, С.А. Генсірука, М.А. Голубця, Б.М. Данилишина, Д.С. Добряка, М.І. Долішнього, С.І. Дорогунцова, Я.Я. Дяченка, Я.В. Коваля, Є.В. Мішеніна, В.С. Міщенка, В.І. Парпана, Н.Ф. Реймерса, І.М. Синякевича, Ю.І. Стадницького, С.М. Стойка, Ю.Ю. Туниці, А.М. Федорищевої, М.А. Хвесика та інших вітчизняних і зарубіжних вчених.

Аналіз літературних джерел виявив, що незважаючи на чисельність досліджень, проблема еколого-економічної безпеки вивчена недостатньо, а стосовно Карпатського регіону вона зовсім не визначена. Постає нагальна потреба в комплексному опрацюванні індикаторів та показників стану безпеки лісових систем. Все це обумовило вибір теми дисертаційної роботи, окреслило основні напрями пошуку, визначило мету, структуру та зміст дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась згідно з напрямами державних програм та досліджень за тематикою науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, зокрема, в рамках тем: 3.1.5.63. - “Схема (Прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів на тривалу перспективу” - номер держреєстрації 0100V000657 (автором здійснена оцінка лісоресурсного потенціалу Карпатського регіону, визначена ефективність його використання і відтворення); 3.1.5.64. – "Проблеми сталого розвитку і основні напрями структурних трансформацій в економіці України" - номер держреєстрації 0101V007882 (автором розроблені пропозиції, щодо переходу лісового господарства Карпат на засади сталого розвитку); 3.1.5.77. – "Проблеми формування збалансованого лісокористування в системі сталого розвитку економіки" - номер держреєстрації 0101V007869 (автором досліджено стан і перспективи розвитку збалансованого лісокористування в Карпатському регіоні, в контексті сталого розвитку економіки).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є поглиблення теоретико-методологічних засад формування еколого-економічної безпеки регіону Карпат шляхом удосконалення напрямів використання і відтворення лісових ресурсів.

Для досягнення цієї мети були поставлені та розв’язувались такі задачі дисертаційного дослідження:

- визначити місце лісів Карпат у системі еколого-економічної безпеки, виходячи з рівня розвитку продуктивних сил;

- розробити теоретико-методологічні підходи оцінки еколого-економічної безпеки стосовно до регіону Карпат;

- визначити критеріальні підходи, систему індикаторів еколого-економічної безпеки та адекватних їм показників;

- оцінити сучасний стан еколого-економічної безпеки лісових систем Карпат;

- обґрунтувати значення і функції лісових ресурсів в системі забезпечення еколого-економічної безпеки;

- відпрацювати концептуальні засади реформування лісового господарства в контексті основних вимог сталого (екологічно-збалансованого) розвитку;

- вдосконалити систему забезпечення еколого-економічної безпеки регіону.

Об’єктом дослідження є процеси формування системи еколого-економічної безпеки регіону на основі модернізації лісоресурсних відносин у контексті переходу лісового господарства на засади сталого розвитку.

Предметом дослідження є сукупність теоретико-методологічних засад з питань удосконалення системи забезпечення еколого-економічної безпеки на прикладі лісоресурсної складової природи Карпат.

Методи дослідження - методологічною основою дисертації є логіко-діалектичний метод пізнання явищ і процесів в економіці в цілому та в лісовому господарстві, зокрема. Дослідження ґрунтуються на використанні методів: системного (комплексного) підходу - для визначення сучасного стану еколого-економічної безпеки та механізмів її забезпечення; економіко-математичних моделей - для об’єктивної оцінки і розрахунку граничних точок, що розмежовують стани еколого-економічної безпеки; економічного прогнозування - для визначення балансу споживання і відтворення деревини на 2005-2010 роки; абстрактно-логічного - для реформування власнісного статусу лісів і земель лісового фонду.

Вихідними джерелами досліджень були законодавчі акти України, багаторічні статистичні дані Міністерства статистики України, Державного комітету лісового господарства України, виробничих об’єднань та підприємств Карпатського регіону, іноземні та вітчизняні наукові публікації, інформація з Інтернету.

Наукова новизна одержаних результатів. Науковою новизною відзначаються такі теоретичні та методологічні результати дисертаційного дослідження:

- поглиблено теоретико-методологічні засади еколого-економічної безпеки, які на відміну від існуючих, розглядають її як цілісну екологічно-збалансовану систему, виходячи з принципових положень сталого розвитку;

- розкрито зміст поняття “еколого-економічна безпека”, як функції (похідної) соціально-еколого-економічної системи та показано її місце в системі національної безпеки з урахуванням екологічних та відтворювальних функцій лісу;

- удосконалено систему індикаторів та адекватних їй показників еколого-економічної безпеки, в основу якої покладено кількісну інформацію про зміну стану соціально-еколого-економічної системи в часі, застосування якої забезпечуватиме внесення необхідних змін у напрямки і характер розвитку продуктивних сил;

- розроблено і обґрунтовано напрямки і режим лісокористування на засадах сталого розвитку, як важливої складової еколого-економічної безпеки;

- виявлено основні чинники катастрофічних природних стихійних та антропогенних явищ в Українських Карпатах, що в практичному плані дозволяє удосконалювати розробки напрямків їх запобігання, реагування та ліквідації;

- здійснено комплексну оцінку сучасного стану лісових екосистем Карпат, на підставі якої обґрунтовано ефективні управлінські рішення з регулювання рівня регіональної еколого-економічної безпеки

- розроблено пропозиції стосовно реорганізації лісового фонду гірських регіонів, реформування існуючого власнісного статусу на лісові ресурси і землі лісового фонду та відродження різних форм господарювання в лісах Карпат;

Практичне значення одержаних результатів. Одержані в роботі наукові результати мають важливе практичне значення для обґрунтування і розробки системи заходів щодо забезпечення еколого-економічної безпеки регіону. Обґрунтування місця лісу в системі еколого-економічної безпеки є методологічною базою для кадастрової оцінки лісових ресурсів. Розроблена система індикаторів дає змогу картографічно змоделювати сучасний стан еколого-економічної безпеки. Впровадження моделювання еколого-економічної безпеки в практику лісогосподарських підприємств сприятиме постійному моніторингу, передбачення, запобігання та реагування на різні надзвичайні ситуації природного і антропогенного характеру. Запропоновані зміни в системі лісокористування та лісоохоронної діяльності сприятимуть створенню належних умов для: розширеного відтворення лісових ресурсів їх використання, реформування відносин власності на ліси, зміни економічних механізмів в лісогосподарській діяльності, технології виробництва та організації управління, що і є основою забезпечення еколого-економічної безпеки.

Результати дисертаційного дослідження використані Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України при виконанні науково-дослідних робіт (довідка № 25/185-2-12 від 26.03.2003 р.), Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи при розробці прогнозно-моделюючого комплексу запобігання, мінімізації та ліквідації наслідків паводків у Карпатському регіоні (довідка № 1642-65/01 від 27.05.03), професорсько-викладацьким складом кафедри лісівництва Українського державного лісотехнічного університету в навчальному процесі (довідка № 13-484 від 09.07.2003) та іншими установами й підприємствами.

Особистий внесок здобувача. Сформульовані у дисертації наукові положення, висновки та пропозиції належать особисто автору та є його науковим доробком.

Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій розв’язано важливе наукове завдання - розроблено методологічні, методичні та практичні підходи до визначення рівня еколого-економічної безпеки лісових систем як передумови переходу лісового господарства Карпат на засади сталого розвитку.

Наукові результати дисертаційного дослідження є внеском у розвиток економічної науки з питань природокористування, охорони навколишнього середовища та еколого-економічної безпеки.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на:

- міжнародній конференції "Енергетичні проблеми російсько-українських відносин", "Український Дім", Київ, 9-11 листопада 2001 року;

-науково-практичній конференції “Донбас-2020: Охорона довкілля та екологічна безпека” (м. Донецьк, 21-22 листопада 2001 р.);

- міжнародній конференції “Гори і люди (у контексті сталого розвитку)” (м. Рахів, 14-18 жовтня 2002 р.);

- науково-практичній конференції "Освіта як фактор національної безпеки" (м. Київ 20 грудня 2002 р.);

- науково-практичній конференції "Внесок академіка В.І. Вернадського в дослідження проблем розвитку і розміщення продуктивних сил" (м. Київ 12-13 березня 2003 р.);

- міжнародній науково-практичній конференції “Водні ресурси на рубежі ХХІ ст.” (м. Київ 22-25 квітня 2003 р.);

- науковій конференції “Дванадцять років незалежності: інноваційний потенціал України” (м. Київ 21 серпня 2003 р.);

- міжнароднім симпозіумі “Міжрегіональні проблеми екологічної безпеки” (м. Суми 17-20 вересня 2003 р.);

- науково-практичній конференції “Лісова наука – лісове господарство: стан та перспективи” (м. Харків 8-10 жовтня 2003 р.).

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження викладені у 8 наукових працях, загальним обсягом 3,5 друкованих аркушів, з них 2,6 д. а. є особистим доробком автора. Із загальної кількості публікацій автора - 4 з них опубліковані у наукових фахових виданнях.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури і додатків. Загальний обсяг дисертації складає 179 стор. комп’ютерного тексту, містить 5 таблиць та 8 рисунків, викладених на 9 стор.; список використаних джерел (153 найменування) - на 14 стор.; 3 додатки - на 7 стор. Із загальної кількості таблиць, рисунків та додатків лише вісім займають всю площу сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі ”Теоретико-методологічні основи еколого-економічної безпеки” викладено теоретико-методологічні підходи до визначення рівня еколого-економічної безпеки. Поглиблено поняття і сутність лісу як унікальної, саморегулюючої та біологічно стійкої соціально-еколого-економічної системи (СЕЕС), показано місце лісових екосистем в еколого-економічній безпеці. Розглядаються поняття СЕЕС та еколого-економічна безпека, аналізуються основні , індикатори і показники її формування.

Еколого-економічна безпека це стан, при якому біотичне, абіотичне та антропогенне навантаження, не порушують межі місткості системи, тобто не перевищують її порогового значення, а сама СЕЕС характеризується стійкістю та динамічною рівновагою. Ознаки, за якими визначається чи знаходиться навантаження в межах місткості СЕЕС, тобто на основі яких ми можемо судити про стан системи, виступають натуральні та вартісні показники СЕЕС. Виходячи з того, що стан СЕЕС характеризують показники СЕЕС, то еколого-економічну безпеку можна розглядати як стан показників СЕЕС, при якому навантаження на ці показники знаходиться в місткості системи та забезпечується її надійне існування, відтворення і розвиток. Підхід до розуміння еколого-економічної безпеки як характеристики визначеного стану СЕЕС дає підстави розглядати її як функцію системи.

При такому підході зміст безпеки визначається як мета, спосіб та умова існування системи. Те, чого ми прагнемо, це безпека не як категорія, а як умова забезпечення існування та розвитку системи (не безпека заради безпеки, а саме безпека як умова розвитку). Поняття “безпека” розглядається не як самодостатня категорія, а як інструмент (умова) забезпечення існування та розвитку системи. Як у товарі, основу складає не сам товар як категорія, а його споживча вартість так і безпека сама по собі як категорія нічого не значить. Основою безпеки є її здатність забезпечити стійкий розвиток системи. Еколого-економічна безпека як функція СЕЕС представлена на рис. 1

Рис. 1 Еколого-економічна безпека як функція СЕЕС.

де: А – індикатор стану економічної підсистеми; В – індикатор стану соціальної підсистеми; С – індикатор стану екологічної підсистеми.

СЕЕС складається з трьох підсистем: екологічної, економічної та соціальної, які тісно взаємопов’язані і впливають одна на одну. Стан кожної із підсистем виступає і як умова і як наслідок розвитку та функціонування двох інших підсистем. Зв’язаність трьох підсистем у систему знаходить своє відображення у взаємозумовленості змін, що характеризують кінцеві стани підсистем у рамках досить довгого періоду розвитку. Всі елементи в системі є рівнозначні, проте координуюча роль належить людині.

В СЕЕС актуальними є пропорційно-обернені зв’язки, тобто дія на будь-який елемент системи означає в кінцевому підсумку дію на систему в цілому, а експлуатація будь-якого з елементів системи неминуче тягне за собою зміну стану всіх інших елементів. Якщо один елемент системи на інші створює вплив Х, то система у відповідь реагує на даний елемент впливу вже з силою 2Х. Тобто тут мають місце так звані "петлі зворотного зв’язку", такої залежності, коли зміна одної величини Л тягне за собою зміну інших величин Е і П. В свою чергу, зміна величини Е і П викликає нову зміну величини Л. Лише при гармонійному розвитку та внутрішньому збалансованому функціонуванні всіх трьох підсистем ми зможемо досягти високого рівня життя населення, економічного зростання та екологічного благополуччя.

СЕЕС є ієрархічною багаторівневою системою, яка має два види границь: фізичні і абіотичні. Вона є також відкритою динамічною системою, підсистеми якої безперервно взаємодіють, змінюються і врівноважуються. Для того, щоб система нормально функціонувала, вона повинна знаходитися в стані динамічної рівноваги, при якому речовинно-енергетичний обмін між суспільством, виробництвом і природою органічно “вписаний” в природний кругообіг речовин та природні енергетичні потоки, внаслідок чого загальний баланс речовин і енергії зберігається. Кількісна міра зв’язку між підсистемами в СЕЕС може бути визначена як умова еколого-економічної рівноваги, що формулюється наступним чином: величина дії на середовище не повинна перевищувати границь її місткості, чи еластичності. Границі ємності СЕЕС - це межі, в яких вона може витримати навантаження біотичних, абіотичних чи антропогенних факторів. Стійкість системи, тобто здатність до протидії різним зовнішнім і внутрішнім факторам, не є безмежною, а характеризується показником – поріг стійкості СЕЕС, тобто такий рівень чи така межа, переходячи яку ліс як СЕЕС втрачає свою здатність до самовідновлення і повністю деградує. Важливе значення має також показник резерву даної системи – різниця між гранично допустимим та фактичним її станом. Цей показник характеризує кількісну здатність системи до протидії (скільки ще одиниць впливу вона може витримати) зовнішнім факторам.

Критерії еколого-економічної безпеки – це вимоги до значень показників СЕЕС при яких вони перебувають у визначених межах. Основними критеріями еколого-економічної безпеки є здатність забезпечити надійне існування, відтворення та розвиток СЕЕС, швидко поновлювати критичний рівень суспільного відтворення в умовах критичного зменшення поставок ресурсів, або кризових ситуацій внутрішнього характеру. Виходячи з цього область значень кожного з показників СЕЕС можна розділити на 5 станів: 1 Безпечний; 2 Кризовий; 3 Критичний; 4 Катастрофічний; 5 Реабілітаційний. В зв’язку з тим, що еколого-економічна безпека це стан рівноваги та захищеності, при якому навантаження на СЕЕС знаходиться в межах її ємності, то для еколого-економічної безпеки характерними є перші три стани: безпечний, кризовий та критичний. Коли показники СЕЕС знаходяться в межах цих трьох станів, то за таких умов забезпечується еколого-економічна безпека. Стан еколого-економічної безпеки визначається шляхом аналізу значень системи індикаторів еколого-економічної безпеки. Індикатори еколого-економічної безпеки – це система показників за допомогою яких ми будемо характеризувати стан СЕЕС, тобто це кількісна інформація, що показує зміну стану СЕЕС в часі. Індикатори являють собою інструмент для вимірювання стану СЕЕС, на основі кількісної та якісної її характеристики. Індикатори дають змогу на практиці при порівнянні їх з відповідними показниками СЕЕС визначити стан еколого-економічної безпеки. Потрібно відзначити, що найголовнішою задачею при розробці індикаторів еколого-економічної безпеки є розрахунок і оцінка граничних точок, що розділяють стани еколого-економічної безпеки. Для еколого-економічної безпеки вирішальне значення мають не самі показники, а їх граничні обсяги. Наближення до них свідчить про наростання загроз стабільності функціонування систем. Перевищення граничних точок свідчить про втрату системою рівноваги і стійкості тобто перехід СЕЕС в катастрофічний стан. Тому визначення граничних точок являє собою складну задачу та вимагає застосування різних наукових засобів – від економіко-математичних моделей до добору якісних аналогів, аналізу прецедентів і використання методів експертних оцінок. Система забезпечення еколого-економічної безпеки –це комплекс дій та заходів, спрямованих на блокування і упередження виходу показників СЕЕС за їх критичні значення, та забезпечення надійного розвитку існування, відтворення та розвитку системи.

У другому розділі “Роль та значення лісових ресурсів як фактора забезпечення еколого-економічної безпеки” розглянуто місце і значення лісових ресурсів у забезпеченні еколого-економічної безпеки Карпатського регіону.

За стійкістю та якістю впливу на навколишнє середовище ліси переважають інші екосистеми суші та є найскладнішими і найпотужнішими рослинними угрупуваннями, що позитивно впливають на гідрологічний та кліматичний режим місцевості, ґрунтоутворення, флору та фауну. Центральною ланкою збереження хиткої рівноваги в СЕЕС можуть бути перш за все ліси. Серед усіх природних комплексів їм притаманна максимальна властивість стабілізації природних процесів у діапазоні природних умов, найбільш сприятливих для життя людей. Тому лісові насадження на даному рівні розвитку продуктивних сил виступають важливим і найбільш ефективним засобом підтримання природного стану біосфери, основним чинником стабілізації та покращання умов навколишнього середовища, відіграють важливу роль у нейтралізації шкідливої дії наслідків життєдіяльності людей, та є незамінним фактором культурного і соціального значення. Тобто, ліси є основним фактором забезпечення еколого-економічної безпеки, невід’ємною складовою процесу розвитку життя на Землі.

Антропогенно господарський вплив на лісові системи Карпат протягом ХVІІІ - ХХ ст. призвів до кількісного зменшення площі лісів (зниження лісистості) та інтенсивної зміни лісового середовища. На сьогоднішній день ліси Карпат можна охарактеризувати як виснажені, низькопродуктивні з деформованою віковою структурою та невеликим запасом ділової деревини. Інтенсивне винищення лісів Карпат на протязі V-ох століть не могло не позначитися на екологічній ситуації краю. Вже у ХVІІІ столітті в Карпатах були зафіксовані перші катастрофічні паводки (1779 рік), а починаючи з ХІХ століття вони повторюються періодично. В ХІХ столітті було зафіксовано –6, в ХХ –17, а в ХХІ -1 катастрофічний паводок. Середньорічні втрати від паводків у Карпатах в 1945-1980 роках досягали 150 - 200 млн. крб. Прямі збитки за минулі роки становили в середньому 15,3 млн. грн. у рік, а в 1998 році –500 млн. грн. і майже 300 млн. грн. у 2001 році. Тому на даному етапі розвитку продуктивних сил, лісові системи Карпат виступають частіше не як основний фактор забезпечення еколого-економічної безпеки, а як додаткова причина періодично повторюваних стихійних явищ регіонального масштабу, що і зазначалося комісією НАН України, щодо ґрунтовного вивчення природних і техногенних причин і характеру проходження паводків у листопаді 1998 та березні 2001 рр. в Закарпатській області.

Аналіз причин перебігу природних стихійних явищ в Українських Карпатах свідчить, що лімітуючим фактором є комплекс природних чинників, підсилених антропогенно господарським впливом, зміна лісового середовища, порушення просторової збалансованості між природними і штучними системами. Тому катастрофічні стихійні явища це зворотна дія зміненого людьми природного середовища на людину. В зв’язку з тим, що на даний час ліси Карпат являють собою СЕЕС з функціонально тісними зв’язками між підсистемами, будь-яка негативна дія людини на природне середовище викликає протидію природного середовища на саму людину. Причини виникнення природних катастрофічних явищ в Українських Карпатах показано на рис. 2.

Зниження захисних функцій лісових насаджень як основного фактора забезпечення еколого-економічної безпеки і призвело до того, що лісові системи Карпат на даному рівні розвитку продуктивних сил є постійним фактором виникнення еколого-економічної небезпеки в регіоні. Проте захисні функції лісових насаджень є похідними і безпосередньо залежать від показників, що характеризують стан лісових насаджень. Тому вивчення сучасного стану еколого-економічної безпеки слід проводити на основі показників, які характеризують стан лісів. Стан еколого-економічної безпеки - це зафіксоване на певний момент часу сукупне значення показників, що характеризують лісову систему, відносно певного суб’єкта оцінки (індикатора). Визначення стану еколого-економічної безпеки проводиться на основі значення певного показника та порівняння його з відповідним йому індикатором. Для визначення сучасного стану еколого-економічної безпеки лісових систем Карпат нами використовуються екологічні, соціальні та економічні показники стану насаджень, тобто ліс розглядається як СЕЕС. Тоді стан еколого-економічної безпеки розглядається як функція (похідна) від стану лісової СЕЕС.

Як показує аналіз показників, що характеризують стан лісових систем Карпат, сукупний стан еколого-економічної безпеки є критичний з наближенням до катастрофічного. Навантаження на лісову СЕЕС сильно зросло і система зазнала радикальних змін, а значення показників комплексності

Рис. 2 Функціональна схема виникнення основних катастрофічних природно-техногенних явищ в Українських Карпатах.

лісокористування та зношеності основних фондів перевищує порогове значення. Різко зменшується видове різноманіття, біологічно стійкі складні і мішані деревостани поступово перетворюються у прості та чисті, що призводить до значних втрат деревини у віці рубки головного користування та зниження класу товарності. Порушується кількісна міра зв’язку між підсистемами, система поволі втрачає стійкість та виходить з стану динамічної рівноваги, прикладом чого є виникнення катастрофічних стихійних явищ в Українських Карпатах. Відбуваються незворотні зміни окремих показників, тобто лісова СЕЕС поступово наближається до катастрофічного стану. Особливу стурбованість викликають економічні та соціальні показники еколого-економічної безпеки, вони всі знаходяться в критичному стані. Тому зміна економічних механізмів господарювання лісових підприємств галузі, є першочерговим завданням, вирішення якого дозволить забезпечити еколого-економічну безпеку в регіоні.

У третьому розділі “Вдосконалення системи забезпечення еколого-економічної безпеки в регіоні” викладена проблема реформування лісоресурсних відносин, яка займає важливе місце серед пріоритетних завдань забезпечення еколого-економічої безпеки.

Із здобуттям незалежності в Україні гостро постало питання про шляхи радикальної перебудови аграрних відносин, у тому числі відносин власності на землю та ліси. Лісовий Кодекс України (1994) передбачає право надання у постійне користування земельних ділянок лісового фонду площею до 5 га, якщо вони входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, громадянам із спеціальною підготовкою. Земельний Кодекс України (2001) визначає надання у власність замкнених земельних ділянок лісового фонду загальною площею до 5 га у складі угідь фермерських та інших господарств. Указ Президента України (2002) регламентує передачу відповідно до законодавства безоплатно у власність колишнім членам, розташованих у гірських районах України з обмеженою кількістю земель придатних для потреб сільського господарства, колективних сільськогосподарських підприємств, які проживають у цих районах, земельних ділянок лісового фонду, що входили до складу земель зазначених підприємств; та надання відповідно до законодавства України в оренду земельних ділянок лісового фонду, що входили до складу земель колективних сільськогосподарських підприємств. Отже, відбувається поступовий перехід від державної до приватної власності на ліс, від постійного користування з відповідними обмеженнями до права власності на земельні ділянки лісового фонду.

Порогове значення лісистості для України оцінюється на рівні, біля 14-15%. Перехід через цей поріг, тобто зниження лісистості території нижче 14% призведе до ще більшого виснаження лісосировинної бази та посилення економічної залежності України від держав-експортерів деревини. В соціальній сфері це стане причиною погіршення екологічної ситуації, збільшення захворювання, зменшення тривалості життя населення, що в кінцевому підсумку негативно вплине на розвиток деревообробної і целюлозно-паперової промисловості та продуктивних сил.

Площа лісового фонду (всі фондокористувачі ) складає 10,8 млн. га (табл. 1): з них ліси І групи (природоохоронні) –6,0 млн. га ,–(55,8%); ліси ІІ групи (умовно експлуатаційні) – відповідно 4,8 млн. га (44,2%). Вкритих лісовою рослинністю земель, на підставі якої визначається лісистість території, налічується 9,4 млн. га. З усіх фондокористувачів тільки Державний комітет лісового господарства є спеціалізованим державним підприємством, яке володіє значною частиною земель лісового фонду – 66%, і забезпечує народне господарство, галузі економіки і населення деревиною. Лісові масиви, що перебувають

Таблиця 1

Структура земель лісового фонду у розрізі фондокористувачів *

Лісокористувачі | Землі лісового фонду тис. га | % до земель лісового фонду | Вкриті лісовою рослин

ністю

тис. га | % лісистості території | Приріст на 1 га | Запас деревостанів млн. куб. м | Середній запас на 1 га куб. м

Всього | 1 група | 2 група | Всього | В т. ч. ст. і перест. | Всього | В т. ч. ст. і перест.

Всього | В т. ч. ст. і перест.

Держкомлісгосп | 7115 | 3473 | 3642 | 66,0 | 6085,6 | 781,1 | 10,1 | 4,0 | 1283,5 | 205,0 | 211 | 262

Мінагрополітики | 2848 | 1880 | 967,7 | 26,4 | 2696,9 | 210,4 | 4,5 | 3,3 | 336,4 | 27,1 | 125 | 129

Міноборони | 236,4 | 101,7 | 134,6 | 2,2 | 170,5 | 20,4 | 0,3 | 4,1 | 36,2 | 6,2 | 212 | 304

МНС |

178,1 | 176,1 | 2,0 | 1,7 | 78,7 | 2,0 | 0,1 | - | 10,8 | 0,3 | 137 | 150

Мінтранспорту | 109,2 | 109,1 | 0,1 | 1,0 | 105,4 | 9,5 | 0,2 | 2,4 | 9,5 | 1,0 | 90 | 105

Мінекобезпеки | 85,1 | 85,1 | - | 0,8 | 75,5 | 16,5 | 0,1 | 4,7 | 30,7 | 7.5 | 407 | 455

Міські держ.

адміністрації | 38,2 | 38,2 | - | 0,3 | 34,8 | 4,8 | 0,1 | - | 10,6 | 1,8 | 305 | 375

Інші користувачі | 172,4 | 158,3 | 14,1 | 1,6 | 152,2 | 14,0 | 0,2 | - | 18,3 | 2,4 | 120 | 171

Разом по Україні | 10782 | 6022 | 4760 | 15,6 | 9399,6 | 1059 | 15,6 | 3,8 | 1736 | 251,3 | 185 | 237

* Короткий довідник по лісовому фонду України (за матеріалами чергового державного обліку лісів України станом на 01.01.96.- К.: Держкомлісгосп України, 1998. - 101 с.

у користуванні інших фондокористувачів, виконують головним чином певні специфічні галузеві функції, які притаманні даній господарсько-виробничій структурі і можуть змінюватися в залежності від соціально-економічного розвитку регіону. Крім того не можна недооцінювати значення лісів різних користувачів в системі забезпечення еколого-економічної безпеки. Тому в руках держави необхідно зосередити таку кількість покритої лісом площі, яка б перевищувала порогове значення лісистості для України. Зосередження у користуванні Державного комітету лісового господарства площі лісу яка відповідає пороговому значенні лісистості території є важливо необхідною умовою проведення контролю за станом лісових екосистем, забезпечення еколого-економічної безпеки країни та переходу галузі на засади сталого (екологічно-збалансованого) розвитку.

Державному комітету лісового господарства підконтрольні в достатній мірі 7,1 млн. га земель лісового фонду, тобто 66% усіх лісів. На вкриті лісом землі приходиться 6,1 млн. га або 10,1% території. Отже, для того щоб забезпечити мінімальну лісистість державі потрібно мати у своєму розпорядженні не менше 8,5 млн. га земель, вкритих лісовою рослинністю. Лісогосподарським підприємствам потрібно створити 2,4 млн. га лісу. У минулі роки в Україні в середньому за рік створювалось 30 тис. га лісових культур. Щоб забезпечити порогову лісистість (створити 2,4 млн. га. лісу) лісгоспам необхідно 80 років. Враховуючи, що крім цього ще кожного року є потреба створювати лісові культури на свіжих вирубках, приблизно 31 тис. га в рік, то реалізація цього завдання стає проблематичною.

Існує ще один шлях досягнення порогового значення лісистості території. На державному рівні доцільно передати лісгоспам землі лісового фонду, які є у користуванні Мінагрополітики, так звані ліси колишніх колгоспів і радгоспів площею 2,8 млн. га. Тоді кількість вкритих лісовою рослинністю земель у підпорядкуванні Державного комітету лісового господарства буде становити –8,8 млн. га, що забезпечуватиме необхідну лісистість –15%. Передача лісових ділянок Мінагрополітики у користування Державному комітетові лісового господарства є необхідною умовою забезпечення еколого-економічної безпеки нашої держави, досягнення збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами, що є однією з умов реалізації основних напрямків переходу галузі на принципи сталого розвитку.

Під заліснення доцільно виділити частку еродованих сільськогосподарських угідь, які мало придатні для сільськогосподарського виробництва -5 млн. га, відкриті землі без рослинного покриву, які з метою їх раціонального використання потребують негайного заліснення -0,56 млн. га, та частину інших земель -0,44 млн. га (табл. 2).

Таблиця 2

Зміни в розподілі земельного фонду України в контексті проведення заліснення

Загальна площа угідь, тис. га | В тому числі основні види угідь

Сільськогосподарські угіддя | Землі лісового фонду | Забудовані землі | Відкриті заболочені | Землі без рослинного покриву | Води | Інші угіддя

А) Сучасний стан земельного фонду *

60354,8 | 41854,3 | 10040 | 2336,9 | 940,4 | 1168,5 | 2415,0 | 1259,5

100% | 69,3 | 17,2 | 3,9 | 1,6 | 1,9 | 4,0 | 2,1

Б) Стан земельного фонду після заліснення **

60354,8 | 36854,3 | 16380,2 | 2336,9 | 940,4 | 608,5 | 2415,0 | 819,5

100% | 61,1 | 27,1 | 3,9 | 1,6 | 1,0 | 4,0 | 1,3

*Державний земельний кадастр України за станом на 1 січня 2002 р. - К.: Держкомзем, 1998. - 101 с.

**Розрахунки автора

Не всі земельні ресурси України, нажаль, використовуються раціонально. Їх заліснення, з одного боку буде сприяти раціоналізації їх використання (землі отримають ефективного господаря), а з іншої - збільшуватиме відсоток лісистості території як важливої еколого-економічної домінанти. Відповідно в перспективі (через 25-30 років) передбачається, що частка державних лісів становитиме приблизно 11,3 млн. га, 2,6 млн. га недержавних та 1,5 млн. га приватних лісів. Лісистість території складе приблизно 22-24%. Площа ж лісового фонду за формами власності орієнтовано матиме такий вигляд (рис з).

Рис. 3 Прогнозний розподіл лісового фонду за формами власності.

1. Сучасний розподіл за формами власності.

2. Очікуваний розподіл за формами власності через 3-5 років.

3. Прогнозний розподіл за формами власності через 25-30 років.

Реформування лісового господарства унеможливлюється без переходу державного сектора на ринкові засади, що передбачає створення ринку лісових ресурсів - себто такого діючого механізму, який регулюватиме та встановлюватиме відповідні ціни на ресурси лісу і лісопродукцію та стимулюватиме розвиток лісогосподарського виробництва. Як реформування лісового господарства неможливе без створення ринку лісопродукції, так і створення ринку неможливе без визначення продукції лісогосподарського виробництва, яка буде на ньому представлена. Виходячи з того, що основним економічним важелем лісового господарств є попенна плата, тобто таксова вартість лісу на корені, доля якої в доході складає 90-92%, то головним продуктом у галузі є лісове угіддя (лісовий біоценоз), який потрібно оцінювати на основі еколого-економічного підходу. Еколого-економічна оцінка - це вартісне вираження всієї сукупності кількісних і якісних показників компонентів лісової системи, що визначається на основі попиту і пропозиції, регіональної диференціації та динамічності абсолютних оцінок у часі.

В сучасних умовах розвитку лісогосподарського виробництва певне значення набувають орендні відносини. Оренда (майновий найм) в лісовому господарстві, як і в інших галузях - це юридичний договір, за яким наймач отримує майно не у власність, а у тимчасове користування, не набуває права повного господарського відання або оперативного управління. Користування майном за договором майнового найму обмежується певними термінами після закінчення яких або у разі дострокового розірвання договору наймач зобов'язаний повернути майно власникові у стані згідно домовленості. На жаль орендні відносини в лісовому господарстві на часі не відповідають вимогам. Зокрема передача стиглого лісу в оренду приватним заготівельникам для вирубки є просто підміною понять. Здача лісової ділянки для рубки лісу не вважається у повному розумінні цього слова орендою, тому що користувач не може повернути майно у тому стані, в якому він його отримав, оскільки в процесі лісовирощування, виходячи зі специфічних особливостей галузі, відбуваються безперервні зміни. І це має враховуватися при передачі земель лісового фонду в оренду чи користування. Передача лісу заготівельникам повинна здійснюватися на основі договору-купівлі продажу з чітко визначеними умовами.

Формуванням ринку лісопродукції вдалося б змінити і морально застарілий розподіл ліміту лісосічного фонду, який був прийнятний в умовах планово-регульованої економіки, зараз цей розподіл втратив свою здатність. Із створенням ринку на лісопродукцію потреба в розподілі лісосічного фонду відпадає, цей процес буде регулюватися ринковими принципами та екологічними вимогами.

Прогнозовано у 2005-2010 роках Україна буде споживати 25-27 млн. м3 деревини; з них 11-12 млн. м3 деревини буде надходити від рубок головного та проміжного користування. Крім того, приблизно 4-4,5 млн. м3 деревини можна отримувати за рахунок інтенсифікації лісокористування та лісовирощування і 5-6 млн. м3 - за рахунок проведення комплексу організаційних та техніко-економічних заходів з ресурсозбереження. Таким чином, 5-6 млн. м3, яких буде не вистачати Україні, вона щорічно експортуватиме з Росії. В загальному балансі частка привізної деревини становитиме 20-22% від загальної кількості, що є нормальним і виправданим явищем з точки зору еколого-економічної безпеки України.

Важливою проблемою лісового господарства протягом всієї історії його розвитку та становлення була і залишається проблема кадрів, вирішити яку можна лише на основі екологічної освіти та пропаганди природоохоронних знань серед населення, особливо серед дітей. Тому екоосвіта в Карпатському регіоні має бути однією з основних пріоритетів у галузі освіти, а виховання у молоді почуття гармонії з довкіллям повинно служити рушійною силою раціонального природокористування в майбутньому. В цьому зв’язку потрібно відновити практику роботи шкільних лісництв як основи формування специфічної психології лісівника концептуально відмінної від психології лісопромисловця.

ВИСНОВКИ

Дисертація містить теоретичні узагальнення та нове розв'язання наукового завдання стосовно розробки методологічних засад і методичних положень, поглиблення понятійно-термінологічного апарату еколого-економічної безпеки яка базується на оцінці її сучасного стану, аналізу значень критеріїв, індикаторів і показників еколого-економічної безпеки як функції соціально-еколого-економічної системи. Поглиблено сутність лісу як унікальної, саморегулюючої та біологічно стійкої СЕЕС, показано його місце в структурі еколого-економічної безпеки. Основні наукові та практичні результати роботи такі:

1.

2.