Ужгородський національний університет

Міщанин Василь Васильович

УДК 9(47) Зак.

АГРАРНА ПОЛІТИКА НА ЗАКАРПАТТІ

(1944 – 1950 рр.)

Спеціальність 07. 00. 01 – історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Ужгород – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України історичного факультету Ужгородського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Данилюк Дмитро Дмитрович, історичний факультет Ужгородського національного університету, завідувач кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Ілько Василь Іванович історичний факультет Ужгородського

національного університету, професор кафедри нової і новітньої історії

та історіографії

доктор історичних наук, доцент

Журба Михайло Анатолійович

Національний педагогічний університет ім.М.П.Драгоманова,

професор кафедри історії слов’ян і українознавства

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться “26” грудня 2003 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 61. 051. 04. Ужгородського національного університету за адресою м.Ужгород, вул. Університетська, 14, ауд. 234.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Ужгородського національного університету за адресою: 88000, м. Ужгород, вул. Капітульна, 6.

Автореферат розісланий “24” листопада 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук Ліхтей І.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Аграрна політика на Закарпатті у перші повоєнні роки була саме тим ключовим важелем, який кардинально змінив систему суспільних відносин і соціально-економічне обличчя краю. Сільське господарство – домінуюча галузь виробництва і головний об’єктивний системотворчий чинник розвитку місцевої економіки, соціальної, демографічної структури Закарпаття в 1944-1950 рр. Воно було основною сферою, з якої у щойно возз’єднаному з Українською РСР регіоні політично-примусовими методами місцевими комуністами і центральними компартійно-державними органами СРСР і УРСР розгорнулося цілеспрямоване насадження радянської моделі політичних і соціально-економічних відносин, господарювання і адміністративно-директивного управління. Селянство краю було відчужене від землі, результатів своєї праці та закріпачене колгоспно-радгоспним ладом. Розпочалася руйнація вікових традицій, культури і моральних цінностей закарпатського села, його пролетаризація і маргіналізація. Комуністична політика в аграрному секторі була складовою частиною процесу прискореної радянізації Закарпаття у перші повоєнні роки.

Актуальність дослідження обумовлена, по-перше, тим, що впродовж цього незначного за тривалістю історичного періоду закарпатське село пережило два радикальні перевороти. Спочатку – земельну реформу 1944-1945 рр., – періоду діяльності Народної Ради Закарпатської України (листопад 1944 – січень 1946 рр.), де формально ще існували умови для самостійного реформування регіональною владою земельних та інших аграрних відносин, а потім – політику колективізації в Закарпатській області (1946-1950 рр.) – складовій адміністративно-територіальній одиниці України, де самостійність політичних дій обласних і місцевих органів влади у всіх сферах, у тому числі аграрній, була майже виключена.

По-друге, аграрна політика і перетворення на селі в 1944-1945 рр. на Закарпатті тісно пов’язані з процесом реформування сільського господарства краю в роки незалежності України. На сучасному етапі реалізація історичного вибору розвитку сільськогосподарського сектору здійснюється у вигляді аграрної реформи, яка, у свою чергу, є результатом аграрної політики. На думку сучасних дослідників, “аграрна політика...- сільськогосподарська політика, пов’язана з суспільно-політичним вирішенням земельного питання. Під аграрною політикою розуміють сукупність форм, методів і заходів, що їх здійснює держава в галузі сільського господарства, а також споріднених з ним галузей.” Політологічний енциклопедичний словник / За ред. Ю.С.Шемшученка, В.Д.Бабкіна.- К.: Генеза, 1997.-С.10. Аграрна реформа в Україні реалізується уже понад десятиліття, набравши особливої глибини в 2000-2003 рр. Але ефективність її практичної реалізації залежить також від врахування історичної, соціальної та іншої специфіки регіонів. Водночас, результати сучасних аграрних перетворень швидше проявляються у відносно невеликих областях, зокрема, одній з найменших за масштабами в Україні – Закарпатській.

По-третє, Закарпаття найпізніше з-поміж західних областей ввійшло до складу України і, відповідно, найдовше зберігало центральноєвропейську модель ринкових аграрних відносин. У 1944-1945 рр. політика нової влади на селі за характером взагалі була більш наближена до практики зарубіжних східноєвропейських країн “народної демократії”, ніж до радянських стандартів, ще існувала можливість для альтернативного розвитку сільського господарства Закарпаття. Проте, в наступні роки аграрна політика влади на Закарпатті була уніфікована згідно із принципами радянської колгоспної моделі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами: Дане конкретно-історичне дослідження виконане в рамках наукової проблематики кафедри історії України історичного факультету Ужгородського національного університету. Досліджувана у дисертаційній роботі проблема є складовою комплексної теми, що стосується вивчення історії радянізації Закарпаття повоєнного часу.

Хронологічні межі роботи охоплюють період від жовтня 1944 р., коли Закарпаття було визволене від окупантів і розпочалося формування лівими силами основ повоєнної аграрної політики, і – до кінця 1950 р., коли корінним чином змінився характер аграрних відносин у краї внаслідок завершення колективізації. У цьому контексті виділяються два періоди аграрної політики на Закарпатті: 1944-1945 рр. – політика земельної реформи в новоствореній Закарпатській Україні, 1946-1950 рр. – політика колективізації сільського господарства Закарпатської області у складі УРСР. В останньому також виокремлюється здійснення суцільної колективізації (1948-1949 рр.) і укрупнення сільськогосподарського виробництва в 1950 р.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в наступному:

· З нових методологічних позицій у роботі зроблено критичний аналіз впливу аграрної політики Народної Ради Закарпатської України в 1944-1945 рр. та регіональних і центральних партійних і державних органів СРСР та УРСР у 1946-1950 рр. на зміну суспільних відносин, у цілому, і аграрних, зокрема, на Закарпатті.

· Автор одним із перших в сучасній українській історіографії здійснив комплексний конкретно-історичний аналіз процесу аграрних перетворень 1944-1950 рр. у контексті повоєнної політики і радянізації Закарпаття.

· Розкрито головні об’єктивні і суб’єктивні чинники формування основ аграрної політики в краї перших років після завершення Другої світової війни та детально охарактеризовано механізм її реалізації.

· Проаналізовано історичні джерела аграрних перетворень в закарпатському селі 1944-1950 рр.

· Визначено суть, особливості і головні наслідки земельної реформи, здійсненої Народною Радою Закарпатської України; дано характеристику податкової, соціальної і матеріально-технічної політики нової влади на селі.

· Виділено основні етапи політики усуспільнення і колективізації в аграрному секторі Закарпаття другої половини 1940-х років.

· Розкрито форми і методи адміністративно-політичного, директивного здійснення колективізації в закарпатському селі.

· Детально охарактеризовано форми опору населення краю компартійній політиці тотальної колективізації.

· Уперше в українській історіографії зроблено порівняльний аналіз аграрних перетворень 1944-1950 рр. на Закарпатті із методами і наслідками реалізації повоєнної політики колективізації в інших західних регіонах СРСР та політики кооперування сільського господарства у державах Східної Європи.

· Автором уперше введено до наукового обігу ряд принципово нових джерел із фондів центральних і регіональних архівів України, переважно з Державного архіву Закарпатської області (ДАЗО) з історії аграрної політики на Закарпатті 1944-1950 рр.

Мета і завдання дослідження. Головна мета дослідження – проаналізувати джерела, об’єктивні та суб’єктивні чинники формування, механізм реалізації і основні наслідки аграрної політики комуністичної влади в закарпатському селі протягом 1944-1950 рр.

У контексті загальної мети в дисертаційній роботі сформульовано і вирішено ряд конкретних наукових завдань:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Об'єктом наукового дослідження є історичний процес формування і реалізації аграрної політики нової влади на Закарпатті в 1944-1950 рр.

Предмет дослідження – складові частини, механізм, історичні умови й наслідки формування і здійснення повоєнної аграрної політики на Закарпатті, а саме: політика Народної Ради Закарпатської України у справі реформування земельних відносин; політико-ідейна концепція, курс та дії центральних органів державної і партійної влади УРСР та СРСР і місцевого керівництва Закарпатської області на директивну колективізацію сільського господарства краю; форми, методи і види усуспільнення і колективізації в закарпатському селі; опір населення примусовій колективізації; перебіг аграрних перетворень на Закарпатті на широкому історичному тлі повоєнної колективізації в інших західних радянських регіонах та кооперування в аграрному секторі окремих країн Східної Європи.

Головнi методологiчнi принципи дослiдження - наукова об’єктивнiсть, iсторизм, iсторичний плюралiзм та поєднання цивiлiзацiйного i стадiального пiдходiв до вивчення процесу формування і реалізації аграрної політики на Закарпатті в 1944-1950 рр.

Методи дослiдження пов’язанi з метою, об’єктом, предметом i науковими завданнями дисертацiйної роботи. Застосування синтезу iсторичного i логiчного методiв забезпечує конкретно-iсторичний характер дослiдження в реальних часових (друга половина 40-х років ХХ ст.) та просторових (Закарпаття, Україна, СРСР, Схiдна Європа) межах. Разом з тим, багатограннiсть дослiджуваної проблеми зумовила необхiднiсть мiждисциплiнарного пiдходу з використанням iнструментарiю iсторiї та теорії аграрних вiдносин, економіки, права, статистики, полiтологiї, державознавства, етнологiї, культурологiї тощо. Узагальненню результатів дослідження сприяв системний пiдхiд та використання структурно-функцiонального i структурно-системного аналiзу. Дисертантом для розкриття історичного взаємозв’язку процесів і вузлових питань проблеми застосовано й спеціальні історичні наукові методи: історико-генетичний – для висвітлення історичних джерел здійснення земельної реформи 1944-1945 рр. Народною Радою Закарпатської України; історико-порівняльний – для компаративного аналізу процесу аграрних перетворень у закарпатському селі з аналогічними процесами в інших західних областях України, Білорусії, Прибалтики та деяких сусідніх держав Східної Європи перших повоєнних років; історико-типологічний – для висвітлення взаємозв’язку загальнодержавної і регіонально-специфічної аграрної політики в СРСР, Україні та Закарпатті в другій половині 40-х років ХХ ст., а також послідовної еволюції організаційних форм сільського господарства краю від дрібнотоварного приватновласницького виробництва до тотального колгоспно-радгоспного усуспільнення; історико-системний метод – для забезпечення цілісності дослідження процесу аграрної політики та аграрних перетворень на Закарпатті в 1944-1950 рр. і отримання обгрунтованих узагальнень і висновків.

Практичне значення дослідження. Результати дослідження, матеріали і висновки дисертації дозволяють по-новому підійти до розв'язання низки проблем з історії соціально-економічних перетворень у закарпатському селі в 1944-1950 рр., сприяють уникненню недоліків при здійсненні аграрної реформи на сучасному етапі. Матеріали дисертації можуть бути використані в навчальному процесі, зокрема, при викладанні курсу історії України, новітньої історії, спецкурсів з українознавства та історичного краєзнавства у вищих учбових закладах, підготовці підручників і навчальних посібників.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом опубліковано один розділ у колективній монографії у співавторстві з Н.Жулканич: Початок відродження аграрного сектору області: колективізація та її соціально-економічні наслідки (1945-1950) // Нариси історії Закарпаття. Том ІІІ (1946-1991). – Ужгород, 2003. – С.116-126 (авторські – С.117-126) та одну наукову статтю в співавторстві з Д.Данилюком: Колективізація і міграційні процеси на Закарпатті у кінці 40-х рр. ХХ ст. // Український селянин. Збірник наукових праць. – Випуск 5. – Черкаси, 2002. – С.103-109 (авторські – С.105-109).

Апробація теми. Основні положення та висновки виконаної роботи відображені у виступах на восьми наукових конференціях, в тому числі трьох міжнародних: науково-практична конференція, присвячена життю і діяльності Августина Волошина (Ужгород, 1995 р.); наукова конференція, присвячена 55-річниці возз’єднання Закарпаття з Україною (Ужгород, 2000 р.); наукова конференція “Політичні репресії громадян Закарпатської області” (Ужгород, 2001 р.), наукова конференція “Закарпаття в ХХІ столітті: розвиток і перспективи в політиці, економіці та культурі” (Ужгород, 2002 р.) та підсумкові наукові конференції професорсько-викладацького складу УжНУ (Ужгород, 2000-2003 рр.).

Публікації: Основні положення дисертаційної роботи викладені в індивідуальній монографії – “Аграрна політика на Закарпатті (1944-1950 рр.)” (Ужгород: Закарпаття, 2000. – 138 с.) та в 12 наукових статтях, з яких 9 опубліковані у спеціалізованих наукових виданнях, що відповідають вимогам ВАК України.

Робота виконувалася в Ужгородському національному університеті та обговорювалась на засіданні кафедри історії України УжНУ і рекомендована нею до захисту.

Структура роботи. Дисертація побудована на основі проблемно- хронологічного принципу і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 284 стор., в т.ч. список джерел та літератури – 85 стор. (720 найменувань), додатків А та Б – 15 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета і завдання дослідження, формулюється наукова новизна одержаних результатів, визначаються методологічні основи дослідження, вказується форма апробації результатів дисертаційної роботи і публікації з теми, що досліджується.

У першому розділі – “Джерельна база дослідження та стан наукової розробки проблеми” аналізуються джерела та розглядається історіографія, що стосуються змін у закарпатському селі в 1944 – 1950 рр., та викладається методологія і авторська концепція вивчення проблеми.

Основу джерельної бази дисертації складають документальні матеріали з фондів центральних і регіональних архівів України, значна частина з яких вперше вводиться автором до наукового обігу. Найбільший масив документів з історії аграрної політики і розвитку сільського господарства краю зберігається в Державному архіві Закарпатської області (ДАЗО). Та, по суті, рідко коли навіть кваліфіковані спеціалісти з проблеми ретельно вивчали більшість фондів цього архіву, які стосуються найбільш важливих аспектів досліджуваної теми. Вони проявляли своєрідний прагматизм, концентруючись на детальному аналізі матеріалів двох фондів ДАЗО: П-1 – “Закарпатський обком Комуністичної партії України” та Р-195 – “Закарпатський обласний виконавчий комітет”. Тут зберігаються сотні документів про аграрні перетворення на Закарпатті досліджуваного періоду, різноманітні розпорядження, директиви, постанови і звернення, накази та інструкції партійних і радянських органів періоду 1946-1950 рр. Меншим чином, але все ж залучалися для висвітлення проблеми і документи із фонду П-4 – “Центральний комітет КПЗУ”, де міститься 255 справ з партійними і державними документами Закарпатської України періоду 1944-1945 рр.

В історичних роботах радянського періоду з повоєнної аграрної проблематики цими документальними підбірками і вичерпувалася архівно-джерельна база висвітлення питання. Така практика зберігається, на жаль, і в деяких сучасних історичних дослідженнях. Тому поза увагою істориків залишається величезна маса документального матеріалу з інших фондів ДАЗО. Необхідно підкреслити той факт, що у ДАЗО зберігається понад 1600 фондів з позначкою “П” (партійні) – документи компартійних і комсомольських організацій від регіонального до первинного рівня. Групування матеріалів у партійних фондах ДАЗО на рівні районів здійснено наступним чином: а) документи окружних комітетів компартії за 1945 р.; б) документи районних комітетів компартії ( як правило, і райкомів ЛКСМУ) за 1946-1991 рр.; в) документи первинних компартійних організацій колгоспів з 1945-1946 рр. і до дня припинення їх існування, реорганізації чи злиття з іншою артіллю. На районному і місцевому рівнях основна частина документального компартійного матеріалу з фондів ДАЗО вченими не проаналізована. Сьогодні йдеться лише про початок вивчення і використання архівної джерельної бази дослідження аграрної політики, земельної реформи і колективізації на Закарпатті перших повоєнних років.

Майже невивченими залишаються документи з фондів обласних органів державної виконавчої влади, які безпосередньо займалися реалізацією партійно-державної аграрної політики. Зокрема, тільки частково у наукових публікаціях використовується матеріал з фонду ДАЗО Р-179 – Обласне управління сільського господарства. З-поміж вивчених нами документів цього фонду на особливу увагу заслуговують: План відновлення і розвитку сільського господарства області, затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від 20 березня 1947 р., План заходів з підйому сільського господарства Закарпатської області на 1947-1950 рр., довідки про ріст кількості колгоспів у 1946-1948 рр. та їх економічний стан, два томи документів про хід колективізації в області у 1948 р. в розрізі округів, блок підготовчих матеріалів 1950 р. з укрупнення колгоспів та їх планів роботи на 1950-1955 рр. та інші. Крім того, у фонді Р-179 в окремий опис “1 а” виділено матеріали, які раніше знаходилися на спеціальному режимі зберігання.

У цілому недослідженим залишається також важливий матеріал з вирішення земельного питання в Закарпатській області в перші повоєнні роки, що міститься у фонді Р-329 – Відділ землеустрою Закарпатського обласного управління сільського господарства (1946-1955 рр.). Особливий інтерес з цієї збірки представляють щорічні звіти про розподіл землі за угіддями і землекористувачами станом на 1 листопада поточного року, за 1946-1950 рр. Є такі звіти і в розрізі деяких районів (округів). Тут містяться також важливі документальні дані про кількість одноосібних господарств та примусову ліквідацію хутірських поселень.

Джерельний матеріал з проблематики дисертаційного дослідження варто згрупувати і за тематичним принципом. У цьому контексті чіткіше простежуються основні напрями і механізми реалізації аграрної політики на Закарпатті в 1944-1950 рр. Аналіз загального масиву архівних документів засвідчує, що майже в кожному із фондів ДАЗО містяться наступні тематичні блоки матеріалів щодо механізмів формування і реалізації аграрної політики. По-перше, документи центральних і республіканських партійно-радянських органів, які визначали і директивно встановлювали головні завдання аграрної політики в СРСР, Україні та в розрізі регіонів, в т. ч. Закарпатті. Зокрема, у фонді П-1 окремими справами виділено постанови і директивні листи ЦК КП(б)У і Ради Міністрів України з питань сільського господарства. Відповідно, в якості зворотного зв’язку, тут же містяться інформації Закарпатського обкому партії до центральних партійних органів про виконання їх рішень з аграрних питань. По-друге, директивні матеріали обласних партійних і державних органів районним (окружним) партійним і виконавчим комітетам з аграрних питань та інформації з місць про виконання директив. Тематичне групування архівних матеріалів з питань аграрної політики 1944-1950 рр. також можна здійснити за видами і напрямами партійно-політичної роботи: а) документи з економічної політики та аграрно-виробничих питань; б) ідеологічна і агітаційно-пропагандистська робота на селі; в) організаційно-партійна і кадрова робота.

Для написання дисертації використані також документи центральних архівів України – Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОУ) та Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГОУ). Матеріали першого з них містять інформацію про стан і умови землекористування в області, динаміку росту колгоспів тощо. Документи ЦДАВОУ i ЦДАГОУ дають змогу розкрити різноманітні аспекти повоєнної аграрної політики на Закарпатті. Тут знаходяться матеріали про створення перших закарпатських колгоспів, характеристики їх економічного потенціалу, звітні дані про кількість сільгоспартілей та їх укрупнення. Значна кількість документів присвячена таким питанням, як хід хлібозаготівельної кампанії, переселення місцевого населення в інші області країни, відправка молоді на навчання у школи ФЗН тощо.

Архівні документи доповнюються матеріалами центральної, республіканської і закарпатської періодики, зокрема, газет “Закарпатська правда”, “Закарпатська Україна”, “Радянське Закарпаття”. Важливим джерелом для написання роботи стали публікації, поміщені на шпальтах майже 20-ти районних газет Закарпатської області за 1945-1950 рр., які вперше введені до наукового обігу дисертантом.

Групу опублікованих джерел складають збірники матеріалів і документів, а також статистичні збірники. Найбільш важливі архівні документальні матеріали з першого етапу аграрної політики на Закарпатті (1944-1945 рр.) опубліковані в двох виданнях збірника “Возз’єднання”. Цінним джерелом є шостий том збірника документів “Шляхом Жовтня”. Продовженням цієї публікації став збірник документів “Радянське Закарпаття”, в якому поміщені матеріали про створення перших сільгоспартілей, суцільну колективізацію та укрупнення колгоспів. Окремою групою можна виділити збірники документів, що торкаються аграрних перетворень у західноукраїнському регіоні, в тому числі й на Закарпатті. Певної уваги заслуговує збірник документів та матеріалів “З історії колективізації сільського господарства західних областей Української РСР” (1976). Вагома документальна інформація з досліджуваної теми міститься в збірниках документів “Соціалістичні перетворення в західних областях Української РСР 1939-1979 рр.”, “Суспільно-політичний розвиток західних областей УРСР 1939-1989 рр.” тощо. Аналізу аграрної історії Закарпаття в контексті повоєнних перетворень сільського господарства окремих країн Центрально-Східної Європи сприяло використання в дисертації публікацій нових документів з архівів Російської Федерації та інших зарубіжних держав. Значний фактичний матеріал про становище сільського господарства Закарпаття поміщено в офіційних статистичних виданнях республіканського і обласного рівнів.

Рівень вивчення проблеми в українській історіографії залишається недостатнім. Незважаючи на значну кількість публікацій з питань аграрних відносин і політики на Закарпатті в 1944-1950 рр., вагомих наукових робіт, написаних на нових методологічних засадах з використанням нових джерел, явно обмаль. Детальний аналіз стану аграрного сектору та початку розгортання після Другої світової війни т. зв. “колгоспного будівництва” на Закарпатті зроблено в радянській українській історіографії періоду 50-80-х років ХХ століття. Безумовно, вказані процеси в узагальнюючих наукових роботах українських вчених цього часу з питань історії України та українського селянства розглядалися переважно у ракурсі “успіхів” аграрної політики компартії. Роль компартійного керівництва у повоєнному розвитку українського села дещо гіперболізовувалася і в спеціальних історіографічних працях Л.Беренштейна, В.Юрчука, А.Санцевича, В.Петренка та інших вчених.

Окрему групу робіт радянського періоду складають популярно-пропагандистські публікації 1940-х початку 1950-х років, нариси про голів колгоспів, передовиків виробництва та твори обласних партійних функціонерів. У них всі позитивні перетворення, в т. ч. в аграрному секторі пояснювалися лише “мудрим” компартійним керівництвом. Більш об’єктивними були конкретно-історичні роботи з регіональної історії. Зокрема, багатий фактичний матеріал щодо повоєнних змін у закарпатському селі накопичений в краєзнавчих публікаціях, з-поміж яких необхідно виділити два видання “Історії міст і сіл Української РСР. Закарпатська область” (1969, 1982).

Критичний погляд на повоєнну аграрну політику радянської влади впродовж 50-80-х років ХХ ст. могла відверто висловлювати лише українська емігрантська історіографія. Ще в 1956 р. В.Маркусь в монографії “Приєднання Закарпатської України до Радянської України 1944-1945 рр.” вказав на політичну спрямованість земельної реформи 1944-1945 рр. на Закарпатті – завоювання новою владою селянства на свій бік. Детальний аналіз процесу радянської колективізації українського села подано в “Енциклопедії українознавства”.

Історична наука незалежної України лише критично може покладатися на результати і положення досліджень радянського періоду. На початку 1990-х років в обласній пресі з цих питань були опубліковані статті І.Ілька, В.Мушака, В.Лемака, О.Довганича. Цінність їх полягала насамперед в тому, що вони написані на недоступних раніше архівних матеріалах. З другої половини 1990-х років істориків починають цікавити і деякі спеціальні теми, безпосередньо пов’язані з аграрною політикою і колективізацією на Закарпатті – боротьба з “куркульством”, міграція і переселення населення тощо. На другу половину 90-х років припадає поява найбільш вагомих праць сучасних дослідників даної проблеми.

З-поміж наукових робіт з історії закарпатського села і аграрних відносин на Закарпатті, які вийшли з друку впродовж десяти років існування незалежної України і конкретно торкаються теми дисертаційного дослідження, слід виділити публікації В.Ілька та М.Лендєла. Перу першого, у співавторстві з І.Ільком, належить матеріал щодо проведення аграрної реформи 1944-1945 рр. у краї (“Нариси історії Закарпаття”. – Т. II. -1995) та серія статей про передумови, суть і особливості повоєнної колективізації на Закарпатті. М.Лендєл у монографічному дослідженні “Аграрні відносини на Закарпатті: уроки минулого і сучасність” (1999), характеризуючи етапи їх еволюції та реформування, стисло розглядає і повоєнні аграрні перетворення. Конкретно досліджуваній проблематиці присвячені другий розділ монографії Н.Жулканич “Аграрно-виробничі та соціально-економічні відносини на Закарпатті (1945-1990 роки)” (2002) та матеріали третього тому “Нарисів історії Закарпаття” (2003). Вказані роботи загальним позитивом запропонували новий підхід до висвітлення проблеми кардинальних змін в закарпатському селі впродовж 1944 – 1950 рр. Автори спробували проаналізувати і узагальнити не тільки позитивні, але і негативні наслідки реалізації аграрної політики радянської влади на Закарпатті у перші повоєнні роки. У цьому контексті особлива увага звертається на перебіг, характер і наслідки колективізації 1946-1950 рр.

Загалом, навіть найбільш змістовні з вищевказаних наукових робіт неполишені методологічних негативів. Попри всі інші, хотілося б звернути увагу на традиційно занадто вузькорегіональний підхід до висвітлення теми аграрних перетворень на Закарпатті 1944-1950 рр. істориками. Звідси виникає і схильність до надмірного виділення регіональної специфіки, внаслідок чого повоєнні процеси в краї дещо “випадають” із загальноукраїнського контексту. Поза увагою вчених залишається компаративний аналіз повоєнних змін в закарпатському селі на фоні подібних процесів у країнах Центрально-Східної Європи – Чехословаччині, Угорщині, Румунії, Польщі тощо. Вважаємо, що вихід за вузькі регіональні межі дозволить більш ґрунтовно висвітлити суть і наслідки аграрних перетворень на Закарпатті в післявоєнний період. З цією метою варто базувати регіональні аграрні дослідження на новітніх положеннях української історіографії (С.Кульчицький, Я.Грицак, В.Смолій, С.Віднянський та ін.).

У другому розділі – “Політика Народної Ради Закарпатської України в сфері аграрних відносин у 1944-1945 рр.” – йдеться про вплив об’єктивних, в т. ч. історичних, природно-географічних та інших факторів на становище сільського господарства Закарпаття. Вказується на специфіку географічного розташування краю – рельєф, грунти, клімат тощо. Автор умовно поділяє Закарпаття на два райони: Закарпатську низовину і Карпатські гори. Вказується також на сільськогосподарську спеціалізацію цих районів.

У дорадянський період Закарпаття було типовим аграрно-сировинним придатком як Австро – Угорщини, так і Чехословацької республіки. Частка валової продукції промисловості в усьому народному господарстві краю в 1937 р. становила лише 2,2 %. Понад 80 % населення було зайнято в сільському господарстві й близько 10% - у промисловості. Незважаючи на сприятливі грунтово-кліматичні умови, сільське господарство краю було відсталим та малопродуктивним. Селянство перебувало в нестерпно важких умовах, страждаючи від безземелля.

У період окупації Закарпаття угорськими гортистами становище в сільському господарстві ще більше погіршилося. Значно зросло велике землеволодіння, що посилювало розорення жителів села. Друга світова війна завдала значних втрат закарпатцям. За підрахунками Обласної Надзвичайної Комісії з встановлення і розслідування злочинів німецько-угорських загарбників і обліку втрат, завданих ними громадянам, громадським організаціям, державним підприємствам і установам Закарпатської області, у в’язницях і таборах смерті німецько-угорські загарбники піддали катуванням 145 809 чоловік мирних громадян, з яких 92 947 чоловік знищили. Загальні матеріальні збитки, завдані лише громадянам Закарпаття, становили 2 400 150 800 крб.; державним підприємствам, установам і громадським організаціям – 620 567 300 крб. У надзвичайно важкому становищі опинилося сільське господарство Закарпаття.

Враховуючи важкі наслідки Другої світової війни для народного господарства краю, Народна Рада Закарпатської України (НРЗУ) звернулася до Раднаркому УРСР з проханням надання допомоги пограбованому і розореному населенню Закарпатської України посівним і продовольчим зерном, а також товарами широкого вжитку. Радянський уряд відпустив безкоштовно для весняної сівби 1945 р. 37 600 центнерів жита, кукурудзи та інших культур. Цю допомогу одержали 59 673 селянських господарств. Окремо для продовольчих потреб весною 1945 р. на Закарпаття було завезено 96 000 центнерів зерна, з яких 32 000 – безкоштовно. Відчутною була і допомога Червоної Армії, зокрема у виділенні насіння зернових, забезпеченні сільськогосподарських потреб у транспорті, медичному обслуговуванні населення, розмінуванні сільськогосподарських угідь. Допомога продовжувала надходити і в 1946 р.

Для успішного проведення весняно-польових робіт на Закарпатті навесні 1946 р. масово утворювалися земельні громади (виникли восени 1944 р.), які були найпростішою формою виробничих колективних господарств. Вони за своєю суттю були подібні до товариств по спільній обробці землі, які у 20 – 30-их рр. ХХ ст. діяли по всьому Радянському Союзі. Основні завдання земельних громад полягали у впорядкуванні землекористування і веденні громадських сівозмін, впровадженні нових агротехнічних заходів, організації користування пасовищами, водоймищами, громадськими лісами, нагляді за правильною експлуатацією меліоративних споруд. При них організовувалися зерноочисні та протруювальні пункти, пункти парування худоби і т.д.Земля в земельній громаді знаходилася у приватній власності селян, яку вони обробляли спільно. Така організаційна форма колективного господарювання в умовах Закарпаття могла стати перспективною, сприяла розвитку селянсько- фермерських господарств. На кінець 1946 р. в області діяло 630 земгромад, які охоплювали 108 900 селянських господарств.

Певне позитивне значення для Закарпаття мало створення машинно-тракторних станцій (МТС). Вони на початковому етапі допомагали індивідуальним селянським господарствам швидше і ефективніше обробляти землю, збирати врожай і обмолочувати зерно. При цьому самі сільськогосподарські роботи значно здешевлювалися. Впродовж 1946 р. на Закарпатті було створено 9 МТС. На Закарпаття направлялися агроспеціалісти зі східних областей України, організовувалися курси перепідготовки спеціалістів сільського господарства для місцевого населення.

У розділі також позитивно оцінено аграрну реформу НРЗУ, в результаті якої було ліквідовано поміщицьке землеволодіння. З’їзд Народних комітетів Закарпатської України, що відбувся в Мукачеві 26 листопада 1944 р., поряд із прийняттям історичного Маніфесту про возз’єднання з Радянською Україною, обговорив аграрне питання і прийняв рішення, основою якого була резолюція 1-ої конференції Комуністичної партії Закарпатської України (КПЗУ), і яке мало неоціниме значення для селянства Закарпаття. Це була постанова “Про наділ селян, робітників і службовців Закарпатської України землею і лісом”. На основі цієї постанови в перші ж місяці після її прийняття селянам було передано 52 737 га землі. Кількість малоземельних скоротилася до 2,9 %. Для забезпечення розподілу конфіскованої землі згідно з рішенням ЦК КПЗУ від 27 лютого 1945 р. окружкоми партії провели спеціальні наради секретарів сільських партійних організацій і голів сільських Народних комітетів. На них йшлося про створення земельних комісій, які мали контролювати розподіл землі на місцях.

Однак конфіскованих земель для ліквідації малоземелля не вистачало. А тому, 19 березня 1945 р. НРЗУ був виданий декрет, за яким встановлювалися наступні максимальні норми землекористування: в Ужгородському, Берегівському, Севлюшському, Іршавському та Тячівському округах – 40 гольдів (22 га) на господарство, а в Перечинському, Великоберезнянському, Свалявському, Воловецькому, Волівському та Рахівському округах – 50 гольдів (28 га). У грудні 1946 р. ці норми були знову переглянуті. Вводиться новий максимум на землеволодіння для низинних округів – шість гектарів, для верховинських – вісім гектарів орної землі.

У ході земельної реформи, намагаючись вирішити проблему безземелля і малоземелля, НРЗУ видає постанову про переселення селян у низинні округи. До липня 1945 р. в низинні округи з гірських переселилося 1 472 сім’ї бідняків, добровольців Червоної Армії та партизанів, одержавши відповідні наділи.

Завершальним актом у проведенні земельної реформи в ЗакарпатськійУкраїні, у змінах форм власності на землю став декрет НРЗУ від 15 грудня 1945 р., в якому на основі Маніфесту 1-го з’їзду Народних комітетів та “вважаючи за потрібне”, запроваджувалися “радянські закони про націоналізацію землі”. Оголошувалося, що відтепер вся земля з її надрами, водами, лісами на території Закарпаття є власністю державною, тобто “всенародним добром”.

У розділі також розглядається податкова політика 1944-1946 рр. у галузі сільського господарства. Вказано на певні пільги, які надавалися селянству Закарпаття на початковому етапі . Згодом ця політика спрямовується на обмеження заможного селянства. Тут також прослідковано перипетії хлібозаготівель, заготівель сільськогосподарської продукції та їх державні закупки.

Перший етап – наділення селян землею – давав можливість для розвитку сільського господарства на приватновласницькій основі. На другому етапі відбувався процес насадження радянської системи господарювання, утворювалися колгоспи і радгоспи. Першим кроком до цього став декрет НРЗУ від 15 грудня 1945 р. про націоналізацію землі.

У третьому розділі дисертаційного дослідження – “Політика колективізації сільського господарства на Закарпатті в 1946-1950 рр.” – розглядається питання реформування сільського господарства Закарпатської області 1944-1950 рр., переведення його на соціалістичні засади, включення до народногосподарського комплексу Радянського Союзу. Пропонується новий погляд на проблему колективізації сільського господарства на Закарпатті. У ньому досліджується хід створення перших артілей та перехід до суцільної колективізації у краї, розглядаються форми і методи кооперування села, антиколгоспні настрої і виступи селян, міграційні процеси, пов’язані з аграрним перенаселенням на селі.

У розділі наведено статистичний матеріал та конкретні факти про темпи зростання і географію колгоспного руху. Дається порівняльна характеристика економічного потенціалу перших артілей – колгоспів ім. Хрущова та ім. Димитрова, створених у 1946 р., вказується на їх відмінності. Перший був організований бідняками і знаходився на дотації держави, другий – існував як “городнє дружество” з 1945 р., заснований болгарами, і спеціалізувався на вирощуванні овочевих культур, мав досить таки непогані прибутки від їхньої реалізації.

Підкреслюється, що процес колективізації сільського господарства проходив паралельно з проведенням земельної реформи. В 1947 р. було організовано ще 11 колгоспів. Перші артілі створювалися в низинних округах і спеціалізувалися переважно на вирощуванні зернових культур.

1948 рік став для багатьох сіл і навіть округів першим кроком до суцільної колективізації. Характерним є й те, що організація колгоспів на цьому етапі проходила ніби акціями – в один день у певному окрузі створювали декілька артілей. Практикувалася також організація кількох колгоспів в одному селі.

Розширюється і географія колективізації – починають виникати колгоспи в гірській місцевості. Враховуючи особливість гірських районів, пропонувалося поділити села на дві групи: 1) села, в яких колгоспи будуть мати сільськогосподарський напрямок; 2) в селах, де кількість орних земель і сінокосів не дозволяє створювати сільськогосподарські артілі, передбачалося організувати промгоспи з підсобним розвитком тваринництва.

Ще однією особливістю було те, що при великих темпах колективізації її процент до загальної кількості дворів та кількості гектарів землі був надзвичайно малим. Так, на 15 листопада 1948 р. при 179 колгоспах він відповідно складав 6,07 % та 7,23 %. Цього не могли не врахувати організатори колгоспів. Тепер, разом із створенням нових колгоспів, потрібно було залучити більше селян із землею в уже існуючі, що й було зроблено.

До квітня 1950 р. в області було організовано 546 колгоспів, в яких об’єдналося 94,2 % селянських дворів, було усуспільнено 94,4 % орної землі. Процес укрупнення колгоспів почався з постанови ЦК ВКП(б) від 30 травня 1950 р. “Про укрупнення дрібних колгоспів і завдання партійних організацій у цій справі”. Це було ще однією особливістю колективізації сільського господарства на Закарпатті, бо співпадало з економічним процесом, що проходив у масштабах країни.

У розділі розглядаються також форми і методи проведення колективізації в Закарпатській області. Дисертант називає причини, що привели до швидких темпів колективізації. Це – кадрова політика, яка мала за мету залучення “спеціалістів” (комуністів); масова агітація за переваги колективного господарювання; податкова політика спрямована на неможливість заможного селянина (та й середняка) вести своє власне господарство.

Що стосується кадрової політики, то тут на місцевих комуністів керівництво КП(б)У великих надій не покладало, про що свідчить хоча б чистка КПЗУ у квітні- серпні 1946 р., коли із 4590 комуністів КПЗУ квитки членів ВКП(б) одержали всього 2634 чоловік (57%). Наприкінці 1947 р. в Закарпатській обласній партійній організації налічувалося близько 8 000 комуністів. Номенклатурний принцип кадрової політики ВКП(б) передбачав висунення людей на керівну посаду саме за їх класовим походженням, ідейною переконаністю, відданістю вождю, партії, вищестоящому керівникові. Принцип професіоналізму майже не враховувався.У політиці колективізації та перебудові сільського господарства значна роль відводилася і комсомолу, профспілковим, жіночим організаціям.

Іншим вагомим чинником у прискоренні темпів колективізації були агітація і пропаганда, які проявлялися у найрізноманітніших формах: використовувалися агітмашини, пересувні театри і бібліотеки, виїздні концертно-виконавчі бригади і т.д. Велика надія покладалася на радіо та пресу. Поширювалася й так звана “колгоспна і радгоспна” література. Ще одним із видів агітації й пропаганди можна назвати поїздки закарпатських селян “за досвідом” у передові колгоспи східних областей України, нагородження передовиків сільського господарства грамотами і медалями, відзначення їх на “Дошках пошани”. Селянам нав’язували нову морально-психологічну систему – “вибитися в люди” можна тільки через колгосп. З початком суцільної колективізації впроваджується і нова, досі невідома закарпатському селянинові форма виробничих відносин – соціалістичне змагання.

Третім вагомим чинником, що вплинув на прискорення темпів колективізації, стала податкова політика, вістря якої було спрямоване