ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.Н.КАРАЗІНА

Неприцький Олександр Анатолійович

УДК 9(и)7

Н39 

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ ТА ЄВРОПЕЙСЬКА ІНТЕГРАЦІЯ

(90-ті рр. ХХ ст.)

07.00.02 – всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Харків – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії

Вінницького державного педагогічного університету

імені Михайла Коцюбинського Міністерства освіти і науки України (м. Вінниця)

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Поп Юрій Іванович,

професор кафедри всесвітньої історії

Вінницького державного педагогічного

університету імені Михайла Коцюбинського

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

Горбик В.О.,

завідувач відділу краєзнавчих досліджень

Інституту історії України НАН України

кандидат історичних наук, доцент

Страшнюк Сергій Юрійович,

доцент кафедри нової і новітньої історії

Харківського національного

університету імені В.Н.Каразіна

Провідна установа:

Донецький національний університет,

кафедра всесвітньої історії,

Міністерство освіти і науки України, м. Донецьк

Захист відбудеться 28 листопада 2003 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .051.10 Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. IV – 65

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна (м.Харків, пл.Свободи, 4)

Автореферат розісланий 23 жовтня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.П.Пугач

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Вступ. Актуальність теми дослідження пояснюється рядом причин:

-

-

-

-

-

-

Як бачимо, актуальність даного дослідження зумовлена не лише науковим інтересом, але й рядом питань, що мають практичну цінність для вироблення зовнішньої політики української держави та проведення освітньої роботи.

Об’єктом дослідження є роль та місце Великої Британії в європейських інтеграційних процесах.

Предметом дослідження є формування зовнішньої та внутрішньої політики Великої Британії під безпосереднім впливом європейських інтеграційних процесів і становлення європейської інтеграції з огляду на участь в ній Великої Британії.

Мета дисертаційного дослідження полягає в з’ясування ролі і місця Великої Британії в європейських інтеграційних процесах у 90-х рр. ХХ століття та впливу європейської інтеграції на внутрішню й зовнішню політику британських урядів і діяльність основних політичних партій.

Для її досягнення передбачено вирішити такі наукові завдання:

-

-

-

-

-

-

Хронологічні рамки дисертаційної роботи охоплюють період початку 1990-х – 2002 рр. Початок періоду обумовлений такими важливими подіями в міжнародному житті як закінчення “холодної війни”, формування нової структури “постбіполярного” світу, підготовкою до створення єдиного ринку і розробка Договору про Європейський Союз, підписаний згодом у Маастрихті. У внутрішньополітичному житті Великої Британії це час приходу до влади нового консервативного уряду та діяльність прем’єр-міністра Джона Мейджора. Завершується період дослідження подіями, що логічно завершують європейську політику Лондона у 1990-х роках – введенням єдиної валюти євро та реакцією Великої Британії на цю подію, виборами до парламенту Сполученого Королівства 2001 року і формуванням Європейських сил швидкого реагування та ухвалою рішення на Копенгагенському самміті ЄС про розширення на Схід.

Для створення цілісної картини участі Великої Британії у європейських інтеграційних процесах у другому розділі оглядово охоплюється історична спадщина британської зовнішньої (зокрема європейської та атлантичної) політики і процес формування понять ідентичності та національного суверенітету Великої Британії.

Територіальні рамки роботи поширюються на Велику Британію, територію континентальної Європи та Сполучені Штати Америки (в аспектах проамериканської – як альтернативи проєвропейської – політики Сполученого Королівства).

Європейська інтеграція знайшла своє найповніше втілення у 90-ті рр. ХХ ст. в структурах Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС), а пізніше – Європейського Союзу (ЄС). Тому в дисертації розглядаються стосунки Великої Британії та ЄС і окремих провідних країн світу, що впливали на процес європейської інтеграції та функціонування ЄЕС і ЄС.

Методологічною основою дисертації є принципи системності, історичності й об’єктивності та цивілізаційний підхід, які дають можливість вивчення суспільних процесів і явищ у динаміці та тісному зв’язку з конкретними історичними умовами їх виникнення, формування і розвитку. Оскільки об’єкт та предмет даної роботи тісно пов’язані з політичною, правовою та економічною (в сфері макро- та міжнародної економік) науками, то до уваги було взято сучасні уявлення про взаємодію держави, права й економіки як прояви об’єктивних законів суспільного розвитку.

Методи дослідження було підібрано відповідно до мети і завдань дисертаційного дослідження. В основу покладено цивілізаційний підхід і принципи системності, об’єктивності та історичності. Системно застосовано синхронний, діахронний, історико-генетичний, порівняльно-історичний, ретроспективний методи та метод актуалізації, які дали можливість комплексного багатогранного аналізу об’єкта як цілісної системи узгодженої дії його компонентів з цілою низкою причинно-наслідкових та паралельних і послідовних хронологічних зв’язків. Вказані методи дозволили розглянути об’єкт в системі глобалізації світової економіки, політики, права та безпеки наприкінці ХХ століття.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в комплексному дослідженні проблеми, з урахуванням європейського вибору України і встановленні нерозривних зв’язків між історичною спадщиною Великої Британії, що сьогодні проявляється в уявленні британців про ідентичність та національний суверенітет, і економічним та політичним інтересом у внутрішній та зовнішній політиці країни.

Вперше у вітчизняній історіографії на основі залучення широкого кола джерел досліджено роль і місце Великої Британії в європейських інтеграційних процесах в 90-х рр. ХХ століття та впливу європейської інтеграції на внутрішню та зовнішню політику британських урядів і діяльність основних політичних партій з огляду на унікальність сформованої британської ідентичності та історичності національного суверенітету, враховуючи сучасний цивілізаційний підхід до пояснення історичних процесів.

В роботі досліджено ставлення Великої Британії до трьох складових європейської інтеграції: створення єдиного європейського ринку; уніфікації внутрішньої та законодавчої політики країн-членів; формування єдиного курсу в сфері зовнішньої політики безпеки і оборони.

Встановлено періодизацію еволюції європейського питання в британській політиці останнього десятиліття минулого сторіччя.

Визначено не лише вплив на європейські інтеграційні процеси позиції Великої Британії, але й зворотній вплив європейської інтеграції на внутрішні події в країні та на діяльність провідних британських політичних партій.

Проаналізовано позицію Великої Британії стосовно розширення ЄС на Схід.

Практичне значення дисертації полягає в виробленні рекомендації в області формування зовнішньої європейської політики України та формування позитивної суспільної думки всередині країни, орієнтуючись на досвід входження в європейське співтовариство Великої Британії.

Дане дослідження створює можливості для подальшої розробки актуальної тематики європейських інтеграційних процесів та україно-британських відносин в контексті європейської і двосторонньої міжнародної співпраці.

Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані для написання підручників з історії міжнародних відносин, підготовки спецкурсів з історії Великої Британії.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, результати та висновки дисертації обговорені на 2-й міжнародній конференції молодих вчених і студентів в Самарі (Російська Федерція) “Актуальные проблемы современной науки”, 11-13 вересня 2001 року; на ІІІ міжнародній науковій конференції “Україна в системі міжнародних відносин: очима молодих дослідників”, Донецький національний університет, 19-20 жовтня 2001 року; на міжнародній конференції “Історична наука: проблеми розвитку”, секція “Всесвітня історія”, Східноукраїнський національний університет ім.В.Даля, 17-18 травня 2002 року; на конференції “Вивчення всесвітньої історії в Україні: традиції, сучасний стан та перспективи”, 17-18 жовтня 2002 року; на конференції “Україна в контексті глобалізації”, Дніпропетровський національний університет, 24-25 листопада 2001 року.

Основні положення, результати та висновки дисертації опубліковані у 6 статтях фахових видань.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Її обсяг становить 194 сторінки. Робота складається з вступу, трьох розділів, які мають по три підрозділи, висновків, списку джерел та літератури (274 назви), 15 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Перший розділ “Історіографія, джерельна база і методологія дослідження” присвячений характеристиці стану наукової розробки теми у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі, огляду джерельної бази та технології її підбору і використання, аналізу методологічних засад проведення дослідження.

Історіографія проблеми. Зазначена проблема активно досліджувалася в різних аспектах економістами, політологами, істориками.

У радянські часи питання новітньої історії Великої Британії та європейської інтеграції досліджували В.Г. Барановський Барановский В.Г. Западная Европа: военно-политическая интеграция. – М.: МО, 1988. – 196 с., А.А. Лебєдев, Лебедев А.А. Очерки британской внешней политики (60-80-е гг.). – М.: Международніе отношения, 1988. – 303 с. С.В. Мадзоєвський Мадзоевский С.П. Эволюция глобальной стратегии Лондона // Мировая экономика и международные отношения. – 1973, №6. – С.17-19., М.В. Стрежньова Стрежнева М.В. Великобритания и Западная Европа: политические аспекты. – М.: Наука, 1988. – 188 с., Є.С. Хесін Хесин Е.С. Англия в экономике современного капитализма: (Процесс приспособления к новым условиям мирового развития). – М.: Наука, 1979. – 367 с. та інші.

В Російській Федерації традиції вивчення новітньої історії західних країн не переривалися. Після періоду “холодної війни” створені нові праці С.П. Перегудова Перегудов С. Великобритания после выборов 1997 года: обычная смена власти или прорыв в ХХI век? // Мировая экономика и международные отношения. – 1998. – №3. – С.74-84; Перегудов С.П. Великобритания после парламентских выборов // Мировая экономика и международные отношения. – 2001, №11. – С.75-78; Перегудов С.П. Тони Блэр. М.: РАН; ИНИОН, 2000. – 56 с.; Перегудов С.П. Тэтчер и тэтчеризм. – М.: Наука, 1996. – 301 с., Н.К. Капітонової Капитонова Н.К. Приоритеты внешней политики Великобритании (1990-1997 гг.) – М.: Московский государственный институт международных отношений (университет); “Российская политическая энциклопедия” (РОССПЭН), – 1999. – 144 с., О.А. Громико Громыко А.А. Политический реформизм в Великобритании (1970-1990 годы). – М.: ХХI век - Согласие, 2001. – 286 с..

Україні довелося пройти шлях становлення власної історичної школи європеїстики та британістики.

За радянських часів помітною фігурою серед британістів був український дослідник В.А. Горбик Горбик В.А. Консервативная и либеральная партии в политической системе послевоенной Англии. – К.: Наукова думка – 1977. – 223 с.. Після розпаду СРСР традиції української британістики підтримали С.В. Толстов Толстов С., Яковенко Н. Позиція Великобританії щодо Європейської і транснаціональної інтеграції // Дослідження світової політики: Актуальні проблеми: Збірник праць вчених. – К.: Знання 1998. – С.25-41., Н.Л. Яковенко Яковенко Н. Велика Британія в новій архітектурі європейської безпеки // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. – Вип. 16. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин, 2001. – С.21-26. .

Фундаментальні праці із загальних питань європейської інтеграції, написані рядом авторських колективів, з’явилися в Україні лише на початку ХХІ століття Копійка В., Шинкаренко Т. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. – К.:Видавничий дім “Ін Юре”, 2001 – 448 с.; Шнирков О.І, Кузнецов О.В., Кульпінський С.В. Європейський валютний союз. Навчальний посібник. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2001. – 198 с..

Всі вищеперелічені роботи дають загальну характеристику новітніх процесів глобалізації та інтеграції у сферах економічної співпраці, політично-правової уніфікації, політики безпеки. Вони не ставлять за мету розкрити динаміку взаємин окремих країн в європейському співтоваристві. Поза оглядом залишилася європейська політика Великої Британії.

Ряд праць присвячено безпосередньо тематиці участі Великої Британії в європейських інтеграційних процесах, але ці дослідження носять фрагментарний характер.

В англомовному світі питанням Заходу, глобалізації та європейської інтеграції, зрозуміло, присвячували більше уваги, ніж на території колишнього Радянського Союзу.

Тема європейської інтеграції та участі в ній Сполученого Королівства або європейське питання, як його називають у Великій Британії, є традиційно дискусійним в британській історіографії. Думки поляризуються від відверто федералістських поглядів до яскраво вираженої єврофобії.

Проєвропейськи налаштовані автори К. Коукер Коукер К. Сумерки Запада: Пер.с англ. – М.:Московская школа политических исследований, 2000. – 272 с., Дж. Мак Кормік McCormic J. The European Union. – Boulder: Westview Press. – 1999. – 320 с.320. та інші відстоювали думку, що Велика Британія має будувати своє економічне та політичне майбутнє у розрізі європейських інтеграційних процесів, применшували значення євратлантичної співпраці на період кінця ХХ ст.

Євроскептики (М.Белофф Beloff M. Britain and European Union. Dialogue of the Deaf. – Houndmills, Basingstoke, Hampshire and London: Macmillan Press Ltd. – 1996. – 172 p. та інші) – навпаки – стверджували, що тісна співпраця з континентальною Європою є хибною лінією розвитку британської політики. В науковій літературі всіх спрямувань активно обговорювалися питання вигод та викликів інтеграційних процесів.

Праці видані урядом Сполученого Королівства, дають опис входження Великої Британії до Співтовариства, зазначають головні досягнення в міжнародних європейських відносинах та аналізують включеність країни в спільну європейську політику. Автори уникають загострювати увагу на суперечностях в стосунках між Великою Британією та ЄС, ЄС та США, Європейської Асоціації Вільної Торгівлі та Європейського Співтовариства.

Таким чином, в радянській історіографії досліджені питання участі Великої Британії у процесі економічної, політичної, та воєнної інтеграції в Європі часів “холодної війни”. Сучасні російські дослідники здебільшого досліджували загальні питання розвитку Європейського Союзу та, окремо, внутрішньополітичні процеси у Великій Британії. Західні автори багато уваги приділяли питанням трансатлантичних зв’язків, забезпеченню зовнішнього та внутрішнього суверенітету Сполученого Кролівства. Українські вчені досліджували економічні аспекти діяльності Європейського Союзу, окремі аспекти трансатлантичної та європейської інтеграції Великої Британії.

Потребують дослідження та комплексного підходу питання взаємозв’язків процесів економічної, політичної та воєнної інтеграції; взаємовплив політики Великої Британії на європейську інтеграції і об’єднавчих процесів на континенті на внутрі й зовнішньополітичне життя Сполученого Королівства. Звідси випливають наші завдання і пояснюється підбір джерел.

Джерельна база. Джерельна база з теми дисертаційного дослідження охоплює широке коло документів.

Під час роботи з джерелами, автор, для зручності використання й характеристики джерельної бази, зробив спробу їх класифікації за критеріями цільового призначення та походженням:

- Документи Європейського Союзу, що були прийняті й схвалені країнами-учасницями.

- Документи міжнародних організацій, до яких входить Велика Британія, окрім ЄС (НАТО, ООН).

- Документи уряду й парламенту Великої Британії.

- Офіційні видання ЄС та ЗЄС.

- Офіційні видання міжнародних організацій та окремих країн.

- Офіційні видання уряду Великої Британії.

- Статистичні дані з економічного, політичного та соціального розвитку країн-членів ЄС та їх партнерів.

- Документи політичних партій.

- Промови, інтерв’ю та публікації політичних лідерів і державних діячів.

- Матеріали в засобах масової інформації.

Офіційні матеріали британського уряду та міжнародних організацій дають необхідний фактичний матеріал, тексти нормативних актів тощо. Група неофіційних документів також становить цінну джерельну базу, оскільки перебіг процесу європейської інтеграції часто залежав не лише від об’єктивних економічних і політичних чинників, а й від суб’єктивної волі державних діячів та політичних лідерів. Також необхідно зауважити на необхідності вивчення тогочасної преси Великої Британії та інших країн, так як саме ЗМІ в кінці ХХ століття значним чином формували громадську думку прийняття або відкидання ідеї інтеграції Європи. Зазначені документи є цілком доступними і відкритими для дослідників.

Таким чином можемо зазначити, що для проведення даного дослідження існує достатня джерельна база, яка дозволяє всебічно висвітлити поставлені у дисертації питання.

Методологія дослідження. Взаємини Великої Британії та ЄС отримують різні оцінки фахівців. Дослідження процесів участі Сполученого Королівства в європейських інтеграційних процесах вимагає сучасних підходів. Об’єкт даного дисертаційного дослідження входить до особливого кола питань, які є визначальними для шляху історичного розвитку людства. Тема, що вивчається в даній дисертаційній роботі, несе значне світоглядне навантаження. Для української держави, котра оголосила свій європейський вибір, вивчення взаємин окремих держав з Європейським Союзом має і теоретичне, і практичне значення.

Період, що досліджується в дисертаційній роботі, у своїх хронологічних рамках розпочався в час краху двополюсної системи світу, відмови від формаційного підходу до вивчення історії, стрімкого розвитку глобалізаційних та інтеграційних процесів. Для його дослідження було обрано цивілізаційний підхід, що дає можливість врахувати і об’єктивно-ресурсний, і суб’єктивно-вольовий компоненти людської діяльності. Таким чином, політична воля та роль окремих особистостей і психологічні особливості змін у суспільній свідомості не були зневажені у порівнянні з впливом об’єктивних соціально-економічних обставин.

Відповідні принципи методологічного дослідження – системності, об’єктивності, історичності – та загальні, спеціально-наукові й міждисциплінарні методи дослідження дозволили вивчити питання комплексно, у взаємозв’язках подій, явищ та процесів, їх історичному розвиткові.

Основними підходами до оцінювання місця й ролі Великої Британії в інтеграційних процесах в 90-х роках ХХ ст. були “європеїзм” та “євроскептицизм”, які не виключали один одного, а, швидше, доповнювали і разом формували особливості британської зовнішньої та внутрішньої політики.

Європеїзм у Великій Британії був породжений посиленням інтеграційних процесів на континенті, до яких Сполучене Королівство долучилося в силу географічного розташування, нової економічної кон’юнктури, зміни світової політичної ситуації та розуміння могутності держави в постіндустріальному суспільстві.

Євроскептицизм як антагоніст європеїзму тісно пов’язаний з атлантизмом, залишився традиційним підходом до визначення ролі й місця Великої Британії у світі.

У довготривалій перспективі обов’язково потрібно звернути увагу на культурний розвиток і збереження етнокультурної та етнополітичної самобутності. Для України, як країни, що недавно відродила своє державницьке існування, даний аспект набуває особливого значення.

Другий розділ “Особливості позиції Великої Британії і створення Європейського Союзу.” складається з трьох підрозділів. Перший з них “Велика Британія в умовах глобалізації та регіоналізації”.

Існуюча впродовж “холодної війни” дихотомія порушила баланс сил. Початок 90-х років ХХ ст. був ознаменований спробою побудови однополюсної структури світу з підпорядкуванням Сполученим Штатам Америки, як економічно, політично та військово найпотужнішій державі. У Великої Британії такі зміни заперечень не викликали. Лондон розглядав США як свій шанс залишитися у великій політиці державою світового значення, що може розраховувати на глобальне значення, перебуваючи у фарватері політики Сполучених Штатів.

Процеси глобалізації та інтеграції доповнювали один одного, оскільки всі об’єднавчі рухи повторювали в меншому масштабі загальні тенденції до побудови всесвітньої взаємопов’язаної системи економіки, політики, соціальної співпраці тощо. Але, в той же час, регіональна інтеграція чинила опір глобалізації, захищаючи інтереси регіону. Сполучене Королівство не асоціювало свої інтереси з цілями європейського континенту, а атлантичний напрямок політики був надзвичайно розвинутий у Лондоні.

Велика Британія завжди відокремлювала себе від континентальної Європи, орієнтуючись більше на країни Британської Співдружності та Сполучені Штати Америки. Тому з активізацією процесів європейської інтеграції після Другої світової війни входження Сполученого Королівства до європейських інституцій було складним і вимагало від британського уряду по-новому оцінити ситуацію в Європі та загалом у світі.

У Великій Британії термін “європейська інтеграція” розглядався у розумінні міждержавної співпраці на рівні домовленостей між урядами різних країн. Пріоритетом у цих домовленостях була економічна інтеграція: співпраця держав, регіонів та підприємств [80, c.226-232]. Для партнерів Сполученого Королівства по ЄС європейська інтеграція мала значно ширший і глибший зміст. Це розходження в цілях і кінцевій меті об’єднавчих процесів створювало конфліктні ситуації між британським урядом та керівництвом інших країн-членів ЄС. Можливість федералізації Європи стримувала й без того обережну європейську активність Великої Британії.

“Ідентичність британців і захист національного суверенітету.” На початок 90-х років перед Великою Британією все ще стояла дилема між європейським та атлантичним вибором. Питання європейської інтеграції було важливим моментом політики британських урядів. Але домінантами урядової політики були спрямованість на зменшення фінансової вартості для Великобританії перебування в ЄС та підтримку субсидіарності (розмежування повноважень між ЄС та національним урядом і владою у регіонах). Таким чином Великобританія втрачала ініціативу в Європейському будівництві й змушена була жити в Європі, збудованій для неї іншими.

Спроби представити європейську інтеграцію як єдино можливий шлях історичного розвитку не відповідає дійсності, так само як і повне заперечення її доцільності. Європейська інтеграція була доцільною з точки зору ефективного господарювання, але не була історично неминучою.

На період 90-х років можна виокремити в рамках даного дослідження три рівня ідентичності британців – національний, етнічний та панєвропейський. Національний – у межах держави був традиційно сформований. Під впливом процесів етнічної мобілізації почав набувати потужності етнічний рівень, і євроінтеграція формувала панєвропейський рівень ідентичності. З питанням ідентичності тісно пов’язане питання суверенітету, як внутрішнього, так і зовнішнього. Наддержавний рівень управління, на думку багатьох британців, порушує принципи національного суверенітету, оскільки парламент Сполученого Королівства, делегуючи свої повноваження, перестає бути найвищою владою.

Останнє десятиліття ХХ століття засвідчило позитивні результати в плані політичної та соціальної інтеграції. Великобританія на кінець ХХ ст, особливо після приходу до влади лейбористів на парламентських виборах 1997 року, повернулась обличчям до Європи, але не виправдала очікувань європейських лідерів швидкої зміни настроїв населення та політичного істеблішменту на повністю проєвропейські.

Структуризація європейського населення на кінець ХХ століття продовжувала мати національний фокус зкорельований з європейськими вимогами. Соціальні права разом з цивільними та політичними сформували тріаду, котра фактично стала основою ключової парадигми побудови співіснування націй в Єдиній Європі.

“Маастрихтський договір: ратифікація та наслідки для Великої Британії”. Яскрава боротьба євроскептиків та євроентузіастів за останнє десятиліття спостерігалася у Великобританії під час процесу ратифікації Маастрихтського договору.

Маастрихтський договір Великобританія ратифікувала однією з останніх. На загальних парламентських виборах у квітні 1992 року всі три партії – консерватори, лейбористи та ліберали – підтримали ідею участі країни в “європейському будівництві”, але не зосередили на цьому багато уваги, щоб не виплив назовні розкол в консервативній та лейбористській партіях з приводу європейського питання. При цьому в “високих” політичних та ділових колах явно переважала підтримка уряду Дж.Мейджора, котрий і підписав Договір. Однак на рівні громадської думки баланс був дуже хитким.

Маастрихт дозволив Великобританії проводити і надалі свою політику, не покидаючи повністю виру подій у європейському будівництві, й в той же час максимально дистанціюючись від центра тяжіння, щоб вчасно можна було прореагувати, коли вимоги європейської інтеграції суперечитимуть національним інтересам Великої Британії, або коли Сполучене Королівство не готове прийняти зміни, як то було зроблено з механізмом обмінних курсів.

Але ратифікація Маастрихтського договору спричинила внутріпартійну кризу торі, в результаті якої партія втратила імідж єдиної політичної сили через розкол на “євроентузиастів” та “євроскептиків”, і, як наслідок, зазнала поразки на парламентських виборах 1997 року.

Третій розділ “Лейбористський уряд і політика Великої Британії щодо європейської інтеграції.” Перший підрозділ “Європейське питання на виборах 1997 року та реформи лейбористського уряду”. Відбувався процес європеїзації внутрішньополітичного життя Сполученого Королівства. Громадська думка еволюціонувала в бік позитивної оцінки європейської інтеграції. Показовою є позиція лейбористів, котрі в 1979 р. виступили за вихід з ЄЕС, а в 1997 р. - побудували свою виборчу політику на активізації інтеграції в Європу і здобули блискучу перемогу на виборах.

З приходом до влади лейбористської партії в 1997 році й витісненні монополії на владу торі стало можливим проведення внутрішньої реформи в країні. Проводячи конституційну реформу в Сполученому Королівстві, лейбористи не лише досягли певної нормалізації внутрішньополітичного життя країни, але й зміцнили її позиції в Європейському Союзі. В структурах ЄС все більшу роль відіграють малі нації, котрі, маючи навіть сильно обмежені ознаки державності, розраховують на представництво в європейських структурах.

Окрім вищевикладеного, лейбористи шляхом деволюції провели спробу поділу повноважень парламенту, які під час правління урядів консерваторів вважалися недоторканими. Створено прецедент існування більше ніж одного центру сили в британській політиці. Це не лише органічніше вписало Велику Британію в ЄС та дало можливість використовувати додатково регіони як суб’єкти міжнародної європейської політики, але й створило платформу для подальших реформ наступних урядів спрямованих на тіснішу інтеграцію до Європейського Союзу.

Але еволюція політичної думки щодо європейського питання не означала корінних революційних змін у європейській політиці Великої Британії. Визначальними залишалися напрямки міждержавної співпраці, а не федералізація Європи. Тісніша співпраця з Європейським Союзом була цілком прагматичним рішенням Лейбористського уряду.

Другий підрозділ “Прийняття єдиної валюти євро і позиція Великої Британії”.

Кінець ХХ ст. у Великобританії ознаменувався гострими дебатами з питання приєднання чи неприєднання до Європейського і Валютного Союзу. Великобританія не ввійшла до числа тих країн, що з 1 січня 1999 року ввели єдину європейську валюту – євро, але провела багато заходів, що полегшили міжнародні економічні операції. У Великобританії введення єдиної валюти розглядають перш за все не як економічне досягнення, а як політичне. Воно продиктоване бажанням поглибити політичну інтеграцію Європи, а не економічними завданнями, навіть якщо такі завдання, як поточні, й будуть досягнуті.

Жорстка антиєвропейська позиція Консервативної партії була на лише продиктована бажанням зберегти непорушним національний суверенітет, але й проявом опозиційності до проєвропейськи налаштованого уряду Тоні Блера.

Під час британського президентства навесні 1998 року вона очолювала підготовку до ЕВС, наголошуючи, що бажає, щоб він був успішним. Політика “почекай і побачиш” консервативного уряду була замінена політикою “підготуй і чекай”.

Підготувавши все в країні до прийняття євро та проводячи роз’яснювальну роботу серед населення, Тоні Блер отримував додатковий час для формування широкого представництва прихильників його європейської політики та приведення у відповідність до європейських вимог внутрішньої фінансової ситуації, щоб не повторити помилки 1990-92 року з обмінним механізмом.

Третій підрозділ “Велика Британія в архітектурі європейської безпеки та розширення ЄС”. У другій половині 90-х років активізувалася політична ініціатива європейських країн по створенню власних сил оборони. Спроби компенсувати неучасть Великої Британії у проекті впровадження євро було в кінці 90-х років зроблено шляхом додаткових наголосів на європейській обороні. Європейський Союз з економічної організації поступово перетворювався на суб’єкта політичних та воєнних відносин, і Велика Британія, врахувавши помилки відстороненості від формування економічної складової ЄС, забронювала місце в утворенні воєнно-політичної компоненти Союзу.

Новий прагматичний європеїзм Великої Британії зняв бар’єри трансатлантичної зв’язності в межах НАТО з формування архітектури власне європейської безпеки. У пошуку спільних позицій Франції, Німеччини та Великої Британії було знайдено прийнятний консенсус для розвитку оборонної складової європейської інтеграції.

Але Велика Британія знову діяла не з власної ініціативи, проактивно, а реактивно, у відповідь на зміни в зовнішній політиці великих європейських країн та, особливо, Сполучених Штатів Америки. Втрата значення трансатлантичних зв’язків змусила Сполучене Королівство шукати своє місце в нових міжнародних відносинах, опираючись більше на європейський центр сили.

Висновки. Велика Британія на кінець ХХ століття залишалася однією з могутніх країн світу. Її частка в світовій економіці та роль у міжнародній політиці дозволяли впливати на визначення шляху подальшого розвитку людства. Тому сучасна історія Великої Британії викликала інтерес багатьох дослідників у Сполученому Королівстві та за його межами, в тому числі в Україні. Але комплексного дослідження ролі та місця Великої Британії в процесах європейської інтеграції здійснено не було.

Більшість досліджень носили фрагментарний характер. Досліджувалися певні проблеми взаємин Великої Британії з Європейським Союзом та іншими країнами континенту. Також розглядалися питання історичної спадщини Сполученого Королівства, з якою країна підійшла до вирішення проблем міждержавної співпраці. Зокрема, гостро обговорювалися в літературі питання ідентичності та національного суверенітету.

Велику Британію навіть на початку ХХІ ст. навряд чи можна назвати країною з точно визначеними пріоритетами в міжнародній інтеграції, але з впевненістю можна назвати прагматичною країною в цій сфері. Не варто оцінювати таку позицію Великої Британії з морально-етичної точки зору і робити трагедії з двоїстого положення Великобританії між Європою та Америкою, а потрібно максимально використовувати переваги, що дає таке становище.

Історичний розвиток ставив перед британськими урядами 90-х років ХХ ст. два завдання: перше – продемонструвати нові наміри співпраці на міжнародній арені й дотримуватись обраного напрямку зовнішніх стосунків; друге – змінити стереотипи, пов’язані з європейською інтеграцією в свідомості громадян. Перше завдання було політично-декларативним, і з ним, можна вважати, Великобританія впоралася. Друге долалось важко. Те, що британський прем’єр Тоні Блер не ризикнув винести на всенародний референдум питання приєднання до єдиної валюти євро, яскраво свідчить про непевний баланс сил євроскептиків та євроентузіастів у суспільстві на кінець ХХ – початок ХХІ ст.

Але зміни в європейській політиці Великої Британії чітко прослідковувалися в бік налагодження тісніших стосунків з іншими країнами-членами ЄС. Така позиція Сполученого Королівства відігравала й позитивну роль в європейській інтеграції. Це зменшувало ризик прийняття не виважених рішень, що стали обов’язковими до виконання; дозволило всім учасникам об’єднавчих процесів адаптуватися до нових умов співпраці; стримувало різке домінування однієї або декількох (найперше – Німеччини та Франції) країн в новій архітектурі Європи, забезпечуючи демократичність у прийнятті та виконанні рішень.

Різка, інколи демаршова, політика Великої Британії була покликана не на спричинення шкоди Європейському Союзу, а на зміни в ньому і надання такого вигляду, яким уявляли його існування у Лондоні. Як останній консервативний уряд Джона Меджора, так і лейбористські Тоні Блера, відстоювали своє бачення майбутньої Європи, в якій Велика Британія могла б посідати гідне місце.

За період перебування в ЄС Великій Британії вдалося стабілізувати власну економіку та зміцнити свої позиції в Європі. Через європейські структури Сполучене Королівство отримало можливість ефективно впливати на глобальну політику та економічну ситуацію. Врешті решт, Велика Британія інтегрувалася в Спільний ринок, котрий охоплює 15 держав з населенням понад 350 млн. і на сьогодні займає в ньому одне з чільних місць.

Ми пропонуємо таку періодизацію європейської політики Великої Британії в 90-х рр. ХХ ст.

1.

Період характеризувався традиційним превалюванням економічної співпраці з Європейськими країнами над політичною, особливим захистом національного суверенітету шляхом наполягання на міждержавній співпраці, зменшення вартості перебування Великої Британії в Європейському Співтоваристві, протидії формуванню наддержавного рівня управління. Суспільна думка орієнтована на міжатлантичну співпрацю.

2.

Суспільна думка та позиція ряду політичних діячів щодо європейської інтеграції поступово еволюціонують до тіснішої економічної та політичної співпраці. Різко проявляється контраст між тенденціями розвитку інтеграційних процесів у Європі та позицією уряду Сполученого Королівства. Консервативна партія втрачає владу і важливу роль в цьому відіграв внутрішній розкол в партії з європейського питання.

3.

Лейбористська партія Великої Британії здобуває перемогу, демонструючи свою єдність у ставленні до європейського питання. Урядом лейбористів обрано чіткий курс на європейську інтеграцію для посилення позицій Великої Британії у світі через участь у діяльності потужної міжнародної організації – Європейського Союзу, що відповідає тенденціям міжнародного розвитку. Проте зближення ведеться в традиційній для Сполученого Королівства обережній манері. Зокрема, Велика Британія утрималася від приєднання до першої хвилі введення єдиної європейської валюти євро, але сумлінно провадила підготовку до такого переходу.

4.

Не приєднавшись до країн, що ввели євро з 1999 року, Сполучене Королівство активізувало свою участь в створенні системи безпеки Європи. Продовжувалося поглиблення участі Великої Британії в інтеграційних процесах. Велика Британія стала активним учасником всіх трьох складових європейської інтеграції.

Зовнішня політика Великої Британії, в тому числі й позиція щодо європейського питання, не була чіткою й послідовною у 90-х роках ХХ століття, як і в попередні десятиліття. Але загальна тенденція зближення з ЄС та континентальною Європою виражена достатньо чітко.

В останньому десятиріччі ХХ ст. на прикладі Великої Британії спостерігаємо передачу спочатку економічних, а потім і політичних повноважень на наднаціональний рівень. При цьому втрачаючи певну частину національного суверенітету. Але передача, в першу чергу, економічних важелів відбулася в силу того, що економічна складова не зачіпає настільки глибинні, вкорінені стереотипи мислення як культура, політика, право.

Основні положення і висновки дисертації викладені в публікаціях:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

АНОТАЦІЇ

Неприцький О.А. Велика Британія та європейська інтеграція (90-ті рр. ХХ ст.).

Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна. – Харків, 2003.

В дисертації досліджується питання місця й ролі Великої Британії в інтеграційних процесах у Європі в 90-і роки ХХ століття. Розглядається історична обумовленість специфічної позиції Великої Британії щодо європейської та трансатлантичної інтеграції в контексті специфічного визначення ідентичності та розуміння суверенітету. Досліджується вплив об’єднавчих процесів на зовнішню і внутрішню політику Сполученого Королівства, еволюція європейського питання в урядах та громадській думці. Аналізуються питання економічної, політичної та воєнної інтеграції через реакцію Лондона на Маастрихтський процес, введення єдиної валюти євро, побудову спільної європейської системи безпеки і оборони та розширення на Схід.

Ключові слова: Велика Британія, європейська інтеграція, глобалізація, Європейський Союз, Економічний і валютний союз, Спільна політика безпеки і оборони, НАТО, ЗЄС, розширення.

Неприцкий А.А. Великобритания и европейская интеграция (90-е гг. ХХ ст.).

Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – всемирная история. – Харьковский национальный университет им. В.Н.Каразина. – Харьков, 2003.

Диссертация посвящена комплексному исследованию роли и места Великобритании в интеграционных процессах в Европе в 90-е годы ХХ столетия. Рассмотрены теоретические основы оценки участи Великобритании в европейском строительстве, в частности, подходы “еврофилов” и “евроскептиков”, которые присущи как научным, таки и политическим и экономическим кругам Соединенного Королевства. Указанные два подхода не исключают друг друга, а скорее дополняют и создают целостную картину видения участия страны в евроинтеграционных процессах.

Великобритания на период 90-х гг. ХХ столетия оставалась государством, включенным не только в европейские, но и в мировые процессы. Исторически сложились тесные экономические, политические, социальные и культурные связи с Соединенными Штатами Америки. Это привело к дилемме для британских правительств – выборе между европейской и трансатлантической интеграцией.

В наследство от некогда великой империи у жителей страны остались стереотипы восприятия понятий идентичности и суверенитета. В исследуемом периоде можем отметить три, интересующие нас, уровня идентичности британцев: этнический, национальный и европейский. В связи с процессом этномобилизации набирал значения этнический уровень идентичности. Европейский уровень окреп посредством включаемости населения и страны в интеграционное движение на континенте. Таким образом, национальный уровень идентичности постепенно уменьшал свое значение. В традиционном понимании суверенитета, если часть полномочий отдается с уровня национального государства на